Ріст і розвиток людини

Під час огляду грудної клітки визначають її форму (циліндрична, бочкоподібна, конічна), її симетричність, деформації (клиноподібна грудна клітка з випинанням груднини, лійкоподібна із западанням груднини), наявність так званої гарисонової борозни -- западання по лінії прикріплення діафрагми. Обов'язково оцінюють епігастральний кут для визначення конституційного типу. Відзначають участь грудної клітки в акті дихання, відставання в акті дихання однієї половини від іншої.

Оглядаючи хребет, звертають увагу на симетричність лопаток, гребнів клубових кісток, симетричність і об'єм м'язів спини, наявність фізіологічних вигинів хребта, їх вираженість, патологічні вигини (сколіоз), горб, пухлинні утворення на хребті. Оцінюють також ходу, повороти тулуба, симетричність рухів рук, таза, ніг, згинання суглобів.

Під час огляду кінцівок визначають їх симетричність, наявність викривлень, однакову кількість і однакову глибину сідничних складок (у положенні лежачи на животі).

Пальпація

Пальпацію проводять зверху донизу в такій послідовності, як і огляд.

Пальпація голови дозволяє визначити щільність кісток черепа. У дітей діагностують прогинання кісток -- краніотабес. Вимірюють розміри великого тім'ячка, визначають податливість його країв. Під час пальпації можна визначити ущільнення кісток, консистенцію пухлин, кефалогематоми.

Під час пальпації грудної клітки перевіряють ребра, іноді визначають "реброві чотки" -- стовщення ребра в місці переходу кісткової частини ребра у хрящову.

Під час пальпації хребта виявляють його деформацію, наявність горба. Пальпацію хребта проводять у віці після 3 років.

Під час пальпації кінцівок виявляють різні деформації. Стовщення в ділянках епіфізів променевих та великогомілкових кісток називають браслетами.

Пальпацію суглобів проводять послідовно, починають із суглобів рук, ніг, потім пальпують щелепно-скроневі суглоби і суглоби хребта. Спочатку пальпують суглоби в горизонтальному положенні пацієнта, коли м'язи розслаблені, потім функцію суглобів перевіряють під час руху. Розрізняють дефігурацію і деформацію суглобів. Дефігурація -- стійка зміна суглоба, пов'язана з проліферативним або деструктивним процесами, розвитком підвивиху, контрактури, анкілозу. Рухомість суглоба визначають гоніометром під час пасивного згинання, розгинання, ротації в суглобах.

11.5 Додаткові методи обстеження

Найпоширеніший метод - рентгенографія, яка дозволяє визначити аномалії розвитку кісток, запальні, пухлинні, дегенеративні процеси, зменшення щільності кісток (остеоїд). Рентгенологічно можна проводити диференціальну діагностику між туберкульозним та ревматоїдним артритом.

Допоміжне значення мають такі методи, як ультразвукове обстеження, сканування та магнітно-резонансна томографія. Для уточнення причин артриту обстежують синовіальну рідину і виконують біопсію синовіальної оболонки суглоба. Пухлини кісток також діагностують завдяки біопсії.

Для діагностики захворювань кісток проводять лабораторне дослідження.

Для визначення сили м'язів необхідна активна участь пацієнта, який на прохання медпрацівника здійснює опір при розгинанні кінцівок. Більш точно м'язову силу визначають за допомогою динамометра.

Можна використати такі методи, як електроміографія -- метод біоелектричної активності м'язів; хронаксиметрія -- метод визначення мінімального проміжку часу від нанесення електроподразнення до скорочення м'яза, а також біохімічні дослідження осіб із природженими захворюваннями м'язової системи.

На основі оцінки стану пацієнта формулюють й узгоджують з родичами пацієнта проблеми, для вирішення яких складають план сестринського догляду.

Провести обстеження пацієнта, з'ясувати його самопочуття, ступінь порушення рухової активності. Організувати для пацієнта консультацію спеціалістів: ревматолога, гематолога, фтизіатра, хірурга, травматолога -- залежно від природи захворювання. Виписати направлення в лабораторію для проведення загального аналізу крові та сечі. Виконувати призначення лікаря.

Провести обстеження пацієнта.

Організувати консультацію пацієнта у спеціалістів вузького профілю залежно від природи захворювання.

Якщо пацієнт у важкому стані, вирішити питання про госпіталізацію.

Виконувати призначення лікаря.

У разі потреби організувати консультацію ревматолога, хірурга, невропатолога.

Брати участь у реабілітаційній терапії, проведенні лікувальних ванн, ЛФК, масажу. Виконувати призначення лікаря.

12. Планування сім'ї

Класифікацію поведінки в шлюбі запропонував К. Сагер (1976 p.):

партнер, орієнтований на рівноправність (очікує рівних прав і обов'язків);

романтичний партнер (очікує щиросердної згоди, хоче створити міцну сім'ю); важливе значення для нього мають сентиментальні символи. Почу вається обманутим, коли партнер відмовляється "грати" з ним у ці романтичні ігри;

"батьківський" партнер (із задоволенням піклується про іншого, виховуючи його, тоді як інший займає "дитячу" позицію);

"дитячий" партнер (вносить у шлюб деяку спон танність, безпосередність і радість, але водночас забирає владу над іншим партнером своєю "дитя чою" безпорадністю);

раціональний партнер (стежить за проявом емоцій, точно дотримується права й обов'язку). Відповідальний, тверезий в оцінках, добре присто совується до життя, незважаючи на те, що парт нер не поводиться так, як він);

товариський партнер (хоче бути товаришем і шу кає для себе такого самого супутника, з яким міг би розділити повсякденні турботи);

незалежний партнер (зберігає в шлюбі визначену дистанцію стосовно свого партнера. Прагне уник нути зайвої інтимності у стосунках і хоче, щоб партнер ставився з повагою до цих його вимог).

Соціологи поставили нареченим запитання: "Чому ви вирішили вступити в шлюб?" Була відповідь: "Тому, що ми любимо один одного". За даними соціологів, більшість наречених не погоджуються з коханням "палким і сліпим". Вони надають перевагу почуттям, які народжуються не тільки в серці, а й у голові, і поєднують ці почуття з вірністю подружжя. При цьому підкреслюється важливість таких рис у супутника життя: інтелектуальність, працездатність, турботливість, відповідальність, почуття гумору. Якщо ці вимоги виконуються, шлюб повинен бути ідеальним. Але прогноз не завжди здійснюється.

Сьогодні соціологи світу говорять про типові моделі сім'ї.

Першою моделлю можна вважати "замкнуту сім'ю", яка будується на ідеалізованих ідеях подружжя. Ці ідеї називають малореальними. Обидва з подружжя переконані, що "належать тільки одне одному", що в сім'ї "особистість ніколи не буде почуватися одинокою", що "ревнивість -- це гасло любові". Подружжя впевнені, що вони повинні завжди бути разом, а конфлікти -- це ознака згасання любові. Серед таких сімей високий відсоток довгого подружнього життя, хоча згодом романтичні уявлення поступово минають, переважає відповідальність за сім'ю, дітей, працездатність, турботливість. Але добра половина таких шлюбів закінчується розривом через нескінченні конфлікти, оскільки не здійснюються мрії і приходить розчарування. Іноді в таких випадках ревнивість стає нестерпною, поряд з нею розвивається грубість, неповага і це призводить до розриву шлюбу.

Друга модель сім'ї порівнюється з дубом і плющем. Один із подружжя -- "дуб" -- владика над життям іншого, опорою якого він є. Другий з подружжя -- "плющ". Він обвиває "дуб" і перекладає на його плечі всі проблеми, вирішення всіх питань. Не завжди "дубом" є чоловік, це може бути і дружина. Іноді ці ролі між подружжям можуть змінюватися. Такі родини живуть добре, коли ролі в "сімейному театрі" розподіляються за спільним бажанням. Розпадаються такі шлюби, якщо присутні лише відповідальність, турботливість за дітей, а відсутні теплота, сердечність, взаємодопомога.

Третя модель сім'ї -- це сім'я "борців". Ледь прозвучить шлюбний марш, як починається боротьба за право бути "володарем сім'ї", диктатором своєї волі. Кожна дрібничка -- це привід для конфліктів, для приниження протилежної сторони. У цих конфліктах ніколи не зважають на почуття іншого. Такі шлюби можуть існувати довго, коли один із подружжя підкоряється і повністю виконує волю і бажання іншого. Буває, що шлюби не розпадаються, хоча триває нескінченна боротьба, радощів у такій родині мало, подружжя зв'язані відповідальністю за дітей.

Четверта модель сім'ї -- це сім'я "незалежних людей". Кожен із подружжя зберігає право на особисту свободу (іноді -- до права на позашлюбні зв'язки). Буває, що подружжя живуть окремо, зустрічаються на спільній території однієї зі "сторін". Сім'я зберігається, обидва подружжя проявляють турботу про дітей. Кожен із подружжя перед іншими людьми хвалиться своєю прогресивністю, відсутністю закостенілої моралі пращурів, наявністю нової сучасної моралі. Але такий шлюб без справжньої любові, частіше будується на грошовій зацікавленості обох сторін або однієї сторони (шлюб за розрахунком). Кохання відсутнє з самого початку, іноді подружжя вступають у шлюб за домовленістю батьків і їм здається, що вони кохають одне одного. Обидва з подружжя за все життя можуть не зустріти справжнього кохання і тому такий шлюб триває. Живуть у шлюбі без конфліктів, без радощів, страждають на апатію, але переважає відповідальність за дітей, а іноді -- почуття самозадоволеності, матеріального благополуччя, небажання щось змінювати.

П'ята модель сім'ї-- це "шлюб соратників". Подружжя кохають одне одного. Любов зряча, спокійна, ґрунтується на довірі одне до одного, взаєморозумінні. У таких шлюбах подружжя доповнюють одне одного, допомагають одне одному у вдосконаленні особистості. Конфлікти в таких сім'ях перетворюються на розумні суперечки, коли народжується істина. Такі суперечки не є джерелом розчарування, навпаки, вони рухають родинний корабель. У таких сім'ях висока відповідальність, турботливість про дітей, яка є піклуванням не тільки про їх здоров'я, а й про виховання, формування особистості.

В абсолютно чистому вигляді класичні варіанти моделі сім'ї зустрічаються рідко. Відбувається змішування типів сімей. Але така класифікація соціологів заставляє подумати, переглянути свої власні спостереження, почуття іншої людини і, можливо, щось змінити, щоб не довести свій шлюб до розлучення.

Сімейне життя -- довга дорога, щоб іти по ній разом, треба над цим працювати, сенс і мету цієї праці повинні розуміти обоє з подружжя.

Для планування сім'ї працюють психологи. Психолог обов'язково проводить бесіду з людьми, які вступають у шлюб. У своїй бесіді він насамперед пояснює, що є головним у шлюбі.

12.1 Соціальна повага

За даними спеціалістів, вирішальним у сімейному житті є соціальний вид поваги. У деяких сім'ях цінується тільки особиста повага, яка ґрунтується на любові й симпатії. Легко розуміти і поважати людину, яка тобі приємна, приносить радощі, задоволення, але важко, коли її погляди не збігаються з твоїми, коли її бажання і помисли не є подібними до твоїх. У таких випадках кожен намагається підігнати іншу людину під свій ідеал. Що сильніше люди кохають одне одного, то більше розчарувань принесе невідповідність ними ж створеного ідеалу з реальністю. У такому разі на допомогу приходить соціальна повага до особистості. Л.М. Толстой писав: "Не легше дело стать одною душою й одним телом... А средство я знаю одно главное: ни на минуту из-за любви супружеской не утрачивать любви й уважения как человека к человеку. Чтоби бьіли отношения, как мужа с женой, -- но в ос-нове всего чтобьі бьіли отношения как к постороннему, к ближнему -- зтито отношения главньїе. В них держава". Соціальна повага дозволяє рахуватися з індивідуальністю іншої людини, з її звичками, бажаннями, інтересами, примирятися з її хобі. Ця повага примушує людину обмежувати свої інтереси, не перекладати їх на іншу людину, а також дозволяє вирішувати конфлікти і не доводити її до взаємної неповаги і розчарувань. Можна отруїти життя людини своїм коханням, якщо кохати, але не поважати особистість. Кохання без соціальної поваги душить, гнітить і принижує.

Невихованість, безкультур'я -- загибель для кохання

Чому народжується антипатія? Антипатія не пов'язана ні з зовнішністю людини, ні з її характером. Найважливіша причина розвитку антипатії -непримиримість. Антипатія збуджується, коли нам заперечують. Антипатичною стає людина, коли вона сердиться, кричить, лається. Культура поведінки в шлюбі має велике значення. Подружжя не завжди можуть вберегти себе від неприємностей, турбот, а відсутність культури і нестриманість перетворюють малі неприємності на великі.

Наша психіка має негативну властивість: більше реагувати на недоліки інших, ніж на свої. Коли ми критикуємо, ми виступаємо в ролі судді. Людина вихована, культурна недоліки в сім'ї намагатиметься не помічати, а допоможе їх уникнути, а людина груба, невихована перетворює їх на конфлікт.

Життя в сім'ї потребує відповідальності, взаємної допомоги, терпимості до помилок, вміння пристосовуватись одне до одного, дружелюбного бажання всі тяготи життя долати спільно.

Культура людини полягає у самовитримці. Людина, яка обмежує власні негативні емоції, виявляє характер.

"Я не знаю провини, -- писав Гете, -- в якій би я сам не міг провинитися". Народне прислів'я стверджує: "Любити -- це вміти прощати".

Кожен з подружжя сприймає життєві фактори по-своєму

Жінка менше, ніж чоловік, цікавиться абстракцією. Чоловік приносить конкретну реальність у жертву своїм широким планам. Чоловік кохає абстрактно. Для нього достатньо розуміння, що він кохає жінку. Найчастіше він мало говорить про кохання, хоча кохає по-справжньому. Жінка кохає конкретно, її почуття базуються на потребі ніжності, турботи про неї. Чоловік не турбується про те, яким чином виявляється його кохання. Жінка вимагає, щоб кохання виявлялося конкретно в кожному слові, жесті, при кожній зустрічі. Чоловік надає більшого значення роботі, науковим дослідженням. Жінка більше живе інтересами сім'ї, дітей. Інтереси сім'ї в цілому вище інтересів кожного з подружжя. Але це не обмежує індивідуальності, навпаки, сім'я збагачує, розширює індивідуальність. Подружжя, які поважають одне одного, знаходять шляхи спільного гармонійного існування.

12.2 Поведінка подружжя в суспільстві й у сім'ї

Серед близьких людей поводяться вільніше, спокійніше, безтурботніше, ніж поза родиною. І це зрозуміло, однак у сімейних стосунках завжди має зберігатися взаємоповага і почуття міри. Розумна жінка вдома намагатиметься бути привабливою, охайно вдягненою і зачісаною. У сімейній поведінці завжди слід бути тактовним, стриманим і зберігати почуття власної гідності.

12.3 Суперечка і сварка в сімейному житті

Гете якось сказав: "Я помічаю, що в сімейному житті суперечки корисні, бо вони допомагають краще пізнати одне одного". Але не можна допускати, щоб суперечка, дискусія перетворилася на сварку, коли дошукуються не істини, а причини, щоб звинуватити іншого. Щоб уникнути сварки, дуже важливо бути самокритичним. Варто шукати провину не в іншому, а в собі, пам'ятаючи східну мудрість: "Той, хто дивиться на власні недоліки, не встигає побачити недоліки інших". Чуйність -- запорука того, що в сім'ї буде взаємоповага, взаєморозуміння, делікатність -- усе, що складає культуру поведінки подружжя.

Жити в сім'ї -- це постійно бути цікавим

одне для одного, будувати такі відносини,

які не набридають, адже нудьга й одноманітність

роз'їдають сім'ю, як іржа

Ніяка краса не зможе замінити свіжість контактів і легкість спілкування. Езопу належать такі слова: "До краси звикаєш так само, як і до потворності, їх перестаєш помічати". Якщо людям нічого сказати одне одному, їм нудно, нецікаво, краса не допоможе. Тоді починається охолодження, самотність у сім'ї. Подружжя перестають спілкуватися.

Ворогами кохання передусім є:

1) гонитва за грошима, матеріальними цінностями;

2) прямолінійність у відносинах;

3) звичка з'ясовувати відносини.

Чи важливо, щоб чоловік і дружина були друзями?

Любов розвивається за своїми законами, якщо з роками вона втрачає яс кравість, на перший план виступає дружба.

Питання розподілу обов'язків у сім'ї вирішуються на засадах дружби.

У доброзичливій сім'ї діти засвоюють стиль поведінки батьків.

Дружба оберігає затишок сім'ї.

Організація здорового відпочинку в сім'ї -- спорт, подорожі, музика то що -- найчастіше визначається дружніми стосунками чоловіка і дружини. У сім'ях друзів чоловік і дружина довіряють один одному. Там же, де сім'я тримається тільки на емоціях і фізичному контакті, часто виникають підо зра, ревнощі, недовіра.

Перш ніж створювати сім'ю, варто подумати, чи надійного друга ви матимете на все життя.

У дружбі між чоловіками або між жінками прийнятними є критика і прямолінійність. У сім'ї такі характеристики дружби мають деяку обмеженість, аби вони не порушили сімейні взаємовідносини.

12.4 Ритми любові

Користуючися сучасними знаннями з психології, нейрофізіології, психологи намагаються пояснити, чому люди, які кохали одне одного, нерідко стають ворогами. Учені вказують на психофізіологічну установку, завдяки якій організм сприймає конкретну особу з певної позиції. Це упередженість сприйняття, що дає забарвленість образу, складаючи позитивне або негативне ставлення до нього. На установку можуть впливати різні чинники, слова. Така установка -- умова формування і розвитку соціального способу життя. В емоційному ставленні людей одне до одного спостерігається ритмічність. Кожен стан, стабільне переживання того чи того ставлення характеризується спеціальною установкою. У сім'ях можна спостерігати такі ритми:

Період палкого кохання. Позитивна установка не залишає подружжя ні на хвилину. Образ коханої людини постійно у свідомості.

Період охолодження. У разі відсутності партнера його образ зникає у свідомості. Коли партнер з'являється -- почуття спалахують.

3.Період посилення охолодження. У разі відсутності коханого приходить почуття дискомфорту, а з його появою з'являється необхідність посилення почуттів, вимога знаків уваги, ніжних слів тощо. У цій стадії потрібно знизити інтенсивність почуттів -- більше уваги приділяти роботі, іншим справам. Якщо цього не зробити, то настане період дратливості.

Період дратливості. Усе сприймається, як недоліки. Людина перебуває під впливом негативної установки. Як тільки кохана людина відсутня, залишає дружину в самотності, спокій повертається.

Людина повністю під впливом негативної установки. Стан небезпечний, відносини між подружжям припиняються.

Фізіологи довели, що в корі великого мозку 60 % клітини є нейтральними до емоційних станів, 35 % -- відповідають за позитивні емоції, а 5 % -- за негативні. Центри емоцій розкидані, вони розташовані на різних рівнях ЦНС. Періодична емоційна втома провокує негативні установки.

Далеко не кожна розумна людина може усвідомити нове почуття до рідної людини. Періодичність у відносинах у сім'ї -- явище природне, це потрібно розуміти і своєчасно давати коханій людині можливість відпочити від себе. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини посилається на емоційному рівні у вигляді нудьги, дратливості, неприязні. Наші знання допомагають уникати емоційної втоми, яка призводить до конфліктів і розпадання шлюбів.

13. Старіння організму і старечий вік людини

Старіння -- одна з найважливіших проблем, яка в сучасних умовах має надзвичайне значення для економічної та соціальної політики не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються. Останніми роками на земній кулі побільшало людей старечого віку (75 років і старше). В Україні, за статистичними даними, на кожні 4 людини молодого і середнього віку приходиться 1 людина старечого віку.

Існує багато спільних проблем для кожної вікової групи, але деякі проблеми відображають специфічні особливості та потреби старечих людей. Це питання медично-соціальної допомоги старим людям, питання продовження трудової діяльності, визначення раціонального способу життя. Ці проблеми стали стимулом для розвитку науки про біологічне старіння організму -- геронтології.

Геронтологія вивчає старіння організму на різних його рівнях: субклітинному, клітинному, тканинному, органному, системному. Дослідження в цій галузі об'єднує медиків і біологів-генетиків, екологів, соціологів, психологів та ін.

Соціальна геронтологія виділяється в окрему галузь і вивчає вплив умов життя на старіння людини. Це вивчення умов працездатності, навколишнього середовища і зв'язку їх зі здоров'ям людини, що старіє. Соціальна геронтологія вивчає питання санітарної статистики, впливу чинників старіння населення на рівень розвитку держави, та навпаки, рівень розвитку держави і взаємозв'язок цього рівня із забезпеченням старих людей.

Соціальна геронтологія вивчає спосіб життя людини, що старіє: праця, працездатність, режим харчування, активність, руховий режим, особиста гігієна тощо.

Геріатрія, або геріатрична медицина -- це вчення про хвороби старечого віку, особливості клініки, лікування, профілактики та організації мединної і соціальної допомоги. Геріатрія займається вивченням хвороб, які супроводжують старість.

13.1 Біологічний вік

Старість формується в процесі життя, вона заперечує життя і призводить до загибелі організму. Існують поняття старіння і старості, тобто, причини та їх прояв.

Старість -- закономірний період вікового розвитку.

Старіння -- руйнівний процес, розвиток якого супроводжується з віковим ураженням різних органів та систем, що призводить до порушення фізіологічних функцій організму.

Старіння призводить до обмеження пристосувань організму, зниження його надійності, розвитку вікової патології. Участь чинників середовища в процесах старіння зумовлює пошук оптимального способу життя, екологічних умов, які затримують старіння.

У ході еволюції поряд зі старінням виник процес вітауку.

Вітаук -- процес стабілізації життєдіяльності організму, що підвищує його надійність. Він спрямований на запобігання ураженню живих систем з віком і підвищує тривалість життя.

13.2 Час, коли настає старість

Вікові періоди не мають різких меж. Так, середня тривалість життя в Стародавньому Римі становила 28--30 років, 40-річних вважали старими, а 60-річні готувалися до жертвоприношення.

За класифікацією ВООЗ, вік 45--59 років вважається середнім, 60-- 74 роки -- похилим, понад 75 років -- старечим.

Розвиток організму поділяється на прогресивний, стабільний та де-градаційний. Розрізняють календарний вік і біологічний вік. Процеси старіння індивідуальні. Чим більше календарний вік випереджує біологічний, тим триваліший темп старіння організму.

13.3 Вікові зміни фізіологічних систем

У людей зміни з боку різних систем розвиваються нерівномірно. Це ускладнює визначення біологічного віку. З одного боку, проводять оцінку функцій, які змінюються з віком: слух, зір, швидкість пульсу, м'язова сила, AT, ЖЄЛ тощо. З іншого боку, використовують фізичні навантаження для вивчення адаптаційних реакцій організму.

13.4 Природне і передчасне старіння. термін життя

Під час процесу старіння розрізняють такі види змін в організмі.

Хронобіологічні зміни -- вікові зміни тканин. Що більший термін життя у тварин, то яскравішими є такі зміни.

Онтобіологічні зміни залежать від біологічного віку, наприклад, зміни нейрогуморальної регуляції.

Видоспецифічні зміни. Вони властиві кожному виду, наприклад, зміни ферментів.

Індивідуальні зміни -- притаманні окремим людям.

Природне старіння визначається темпом і віковими змінами, які відповідають біологічним та адаптаційно-регуляторним можливостям людини.

Передчасне старіння -- ранній розвиток вікових змін, яскравість їх вираженості. Цьому сприяють перенесені захворювання, негативні чинники середовища, стреси, недостатність відпочинку. Передчасне старіння проявляється втомою, зниженням працездатності, ранніми змінами пам'яті, емоційної сфери, зниженням адаптаційних можливостей різних систем та органів. Існує затримане старіння, коли вікові зміни настають значно пізніше.

13.5 Видова тривалість життя

За 100 останніх років тривалість життя людей збільшилася на 14 років. На земній кулі середній термін для жінок -- 73 роки, для чоловіків -- 64 роки. Загальна середня тривалість життя -- 69 років.

13.6 Закономірності в теорії старіння

Гомеорез -- траєкторія змін стану фізіологічних систем організму протягом життя. Визначення гомеорезу дозволяє прогнозувати віковий розвиток, старіння. Для старіння характерна гетерохронність - - різниця старіння в кожній системі організму, тобто вікові зміни розвиваються з різною швидкістю.

Гетеротропність -- це різна вираженість старіння в різних системах. Секреція статевих гормонів з віком зменшується, а гонадотропних гормонів гіпофіза -- збільшується.

Гіпотези і теорія старіння

Існує дві точки зору на старіння.

1. Старіння -- генетичне запрограмований процес. Чинники тільки впливають на цей процес.

2. Старіння -- результат руйнування організму, який виникає в процесі життя.

Механізми вітауку

1.Генетичні:

система антикоагулянтів, яка зв'язує вільні радикали;

система мікросомального окислення печінки, яка знешкоджує токсичні речовини;

система репарації ДНК, тобто ліквідація її ушкоджень;

антигіпоксична система, запобігає порушенню окислення.

2.Фенотипічні (виникають протягом життя завдяки саморегуляції і збереженню адаптивних реакцій):

поява багатоядерних клітин;

збільшення розмірів мітохондрій на тлі зменшення кількості інших органоїдів;

гіпертрофія і гіперфункція окремих клітин в умовах загибелі частини з них;

підвищення чутливості до медіаторів в умовах послаблення нервового контролю.

13.7 Клітинні механізми старіння

Порушення генетичного апарату клітини

Доведено, що зміни настають у всіх ланцюжках передачі генетичної інформації -- у ДНК, структурі хроматину, транскрипції, трансляції генетичної інформації, синтезі білка. Первинні механізми старіння пов'язані з порушеннями регуляції генома. Ушкоджена ДНК відновлюється завдяки системі репарації ДНК. З віком накопичуються фрагменти розірваної ДНК. Зміни відбуваються в синтезі білка. Порушується синтез білка. У старості зменшується діапазон стимуляції синтезу білка, активізуються гени, які визначають утворення антигенів до змінених білків. Комплекси антиген -- антитіло руйнують тканини.

13.8 Порушення клітинної біоенергетики

Відбуваються зміни в енергетичному забезпеченні клітини. Зменшується активність дихальних ферментів. Адаптивне значення має реакція гліколізу в мітохондріях. Але з віком знижується синтез білків міто-хондріями, зменшується їх кількість, настає деградація мітохондрій. Настають зміни в ліпідному обміні. Змінюється фосфоліпідний склад клітинної мембрани. У крові збільшується кількість холестерину атерогенних ліпо-протеїдів, знижується активність ліпаз. Це призводить до атеросклерозу.

Зменшення клітинної маси

Число нейронів зменшується на 10--20 %, іноді на 30--50 %, число неф-ронів і альвеол -- на 30--50 %. У 30-річних чоловіків маса всіх клітин тіла становить 47 %, у чоловіків 70 років -- 35 %. Головна особливість старості -- атрофія органів і тканин. Інші клітини працюють із гіперфункцією і гіпертрофією.

Цитоморфологічні зміни

Під час старіння змінюються ядерно-цитоплазматичні взаємовідносини в клітинах. Адаптивне збільшується кількість ядер. Зменшення кількості мітохондрій призводить до появи гігантських форм. У старості в клітинах накопичується фермент ліпофусцин (продукт розпаду органоїдів клітини).

Функціональні зміни:

знижується здатність нейронів сприймати інформацію;

секреторні клітини знижують синтез і секрецію речовин;

скоротливі клітини зменшують здатність до скорочень (слабкість м'язів);

лабільність клітин, тобто, вони здатні приймати ритми збудження без трансформації;

у процесі старіння знижується активність водіїв ритму серця, мозку, кишок, сечових органів;

*знижується транспорт іонів кальцію, що знижує функцію клітин. Розрізняють три типи клітин з різними термінами старіння:

клітини первинного старіння -- нервові, сполучної тканини;

клітини, які власне змінюються з віком і отримують регуляторний вплив -- залозисті, м'язові;

3)клітини вторинного старіння -- епідерміс, епітелій багатьох органів.

Нейрогуморальні механізми старіння. Первинні зміни нейрогуморальної регуляції призводять до порушення обміну і функцій клітин.

Порушення нервової регуляції

У старості розвивається консерватизм у поглядах, заперечення нового, ствердження всього старого, переоцінка власної особистості. Знижується увага, пам'ять, психомоторна активність, з'являються дефекти поведінки, ретроградна амнезія (відновлення старих подій і втрата пам'яті на нові події).

Вікові зміни вищої нервової діяльності пов'язані зі зменшенням рухомості нервових процесів. Основні електроенцефалографічні зміни -- затримка альфа-ритму, посилення повільних коливань, зникнення різниці в збудливості різних відділів мозку, що призводить до неадекватних реакцій, неврозів.

Підвищується чутливість структур мозку до медичних препаратів. Такі ліки старим людям потрібно призначати у зменшених дозах.

У мозковій тканині відбуваються зрушення в обміні медіаторів мозку -- норадреналіну, адреналіну, ацетилхоліну, серотоніну. Мають значення розлади лімбічної системи, гіпоталамуса, які відповідають за гомеостаз. Особливе значення має гіпоталамічна регуляція в розвитку клімаксу. З віком послаблюється контроль за діяльністю внутрішніх органів.

Порушення гормональної регуляції

Вміст гормонів у крові під час старіння змінюється неоднаково -- одних -- зменшується, інших -- зростає. Головні зрушення при клімаксі виникають у системі гіпоталамус -- гіпофіз -- статеві залози. У чоловіків знижується концентрація тестостерону і зростає вміст естрадіолу і прогестерону. У жінок зменшується вміст естрадіолу і прогестерону, концентрація тестостерону збільшується. Виникає компенсаторний механізм --збільшення з віком синтезу фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів гіпофіза. Під час старіння зниження активності системи гіпоталамус -гіпофіз -- щитоподібна залоза компенсується системою гіпоталамус -гіпофіз -- кіркова речовина надниркових залоз. Розвивається інсулінова недостатність. ЦНС постійно отримує сигнали від серця, судин, легень, травного тракту. З віком послаблюються рефлекси, змінюється реакція нервових центрів на дію гормонів, що сприяє порушенням регуляції внутрішніх органів, змінюється психологія людей.

ембріональний організм статевий людина

13.9 Психологія людей похилого віку

"Скільки б ми не скаржилися на природу, юна веде себе добре: життя, якщо ти вмієш ним користуватися, достатньо тривале" (Сенека).

Для початку намалюємо психологічний портрет людини похилого віку, використовуючи психологічну характеристику найбільш типових його проявів. Ось якого вигляду набуває цей портрет в одній з робіт російського психолога Є. Авербуха:

"У людей похилого віку знижені самопочуття, самовідчуття, самооцінка, посилюються почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволе ності собою. Настрій, здебільшого, знижений, переважають різні тривожні думки: самотності, беззахисності, збідніння, смерті. Старі люди стають похмурими, роздратованими, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго вже не очікують.

Інтерес до світу, до всього нового знижується. Усе їм не подобається, звідси -- бурчання. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минулого. Поряд з цим підвищується інтерес до свого тіла і різноманітних неприємних відчуттів, які часто трапляються в старості. Невпевненість у собі й у завтрашньому дні робить старих дріб'язковими, скупими, занадто обережними, педантичними, консервативними, малоініціативними. У людей похилого віку послаблюється контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. Усі ці зміни у взаємодії зі зниженням гостроти сприйняття, пам'яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ людини похилого віку і роблять усіх цих людей до певної міри схожими". Однак було б неправильно думати, що всі перераховані зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей похилого віку.

Уточнюючи змальовану вище картину зміни особистості в старості, потрібно зауважити, що вона занадто насичена набором різноманітних якостей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому сама типологія має бути суттєво уточнена. Так, у типології Ф. Гізе, яку він запропонував на X психологічному конгресі в Бонні, виділяють три типи людей похилого віку:

людина похилого віку -- негативіст, який заперечує у себе будь-які ознаки старості;

людина похилого віку -- екстравертована (використовуючи термінологію К. Юнга), яка визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за молоддю, різні з нею погляди й інтереси, смерть близьких друзів, зміна положення в сім'ї);

інтравертований тип, який гостро переживає процес старіння. З'являється тупість щодо нових інтересів, оживають спогади про минуле -- інтерес до питань метафізики, малорухливість, послаблення емоцій, послаблення сексуальних моментів, бажання спокою.

Оцінюючи дані типології Ф. Гізе, слід відзначити, що вона набагато ближча до реального феномену старості.

Народна мудрість стверджує: "Старість -- не радість". Категоричність афоризму робить його вразливим, тому що він не враховує всієї складності й багатогранності явища. Це думка, якій може бути протиставлена інша думка, а саме: старість тільки починає осмислюватися людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.

Размещено на Allbest.ru

...