Ріст і розвиток людини

Вік	Маса шлунка (г)	Площа шлунка (см2)
Новонароджений	6,5	39
3--6 міс	14,1	160
1--2 роки	27	208
4--7 років	52	264
7--14 років	89	330
Дорослі	154	526

В 1 рік життя об'єм шлунка в середньому -- 250 мл, у 3 роки -- 400 мл, у 7 років -- 600 мл, у 10 років -- 1000 мл, у 16 років -- 1500 мл.

Змінюється і положення шлунка, на 2-му році життя воно стає вертикальним. Поступово розвивається кардіальна частина шлунка і його дно. Усі частини шлунка повністю закінчують розвиватися у 8 років.

Для процесів травлення в шлунку дуже важливим є розвиток і формування шлункових ямок. У 3 міс їх кількість збільшується в 2 рази і досягає 700 000, у 2 роки -- 1 300 000, у 14 років -- 1 700 000, у дорослих -- 4 000 000. З початком у дитини ентерального харчування починається бурхливий розвиток шлункових залоз. Уже в 2 міс їх кількість збільшується в 4 рази і досягає 800 000, у 2 роки їх уже стає 8 000 000, у 6 років -- 10 000 000, у дорослої людини -- 25 000 000. Зі збільшенням кількості шлункових залоз посилюється секреція шлункового соку (мал. 44) та збільшується об'єм (мал. 45).



Maл. 44. Секреція шлункового соку

Мал. 45. Об'єм шлункового соку

На 2-му році життя удосконалюється гістологічна будова слизової оболонки тонкої кишки. У дитини віком 7 років вона не відрізняється від такої у дорослих.

Товста кишка анатомічне завершує свою будову у віці 3--4 роки. У 5--7 років кишки втрачають свою рухомість, удосконалюється їх моторика, механізм нервової регуляції.

Підшлункова залоза завершує свій розвиток у 10--12 років. У 10 років маса залози збільшується в 10 разів, а в дорослих -- у ЗО разів порівняно з масою залози після народження. Найінтенсивніше залоза росте в перші З роки і в період статевого дозрівання.

Печінка з системою проток і жовчним міхуром розвивається дуже швидко, у 2--3 роки її маса збільшується в 3 рази, у 7--8 років -- у 5 разів, у 16--17 років -- у 10 разів, у 20--ЗО років -- у 13 разів. А маса тіла збільшується в 20 разів. З віком збільшується і жовчний міхур. В 1 міс його об'єм становить 3 мл, у 3 роки -- 8 мл, у 10 років -- 33 мл.

8.6 Особливості процесів травлення після переходу на загальний харчовий раціон

З посиленням харчування і отриманням різних продуктів у дітей посилюється секреторна і моторна діяльність травної системи. Єдиним типом травлення стає власне травлення під впливом ферментів у порожнині травного тракту.

З переходом на тверду їжу стає важливим механічне оброблення харчових продуктів і формування харчової грудки. Для жування стає важливим розвиток зубів.

У перші місяці після народження зуби містяться під слизовою оболонкою ясен. Прорізування зубів починається з 6 міс, і цей процес може відбуватися з відхиленнями в загальному стані дитини. З'являється підвищена збудливість, дитина вередує, порушується сон, апетит, починається посилене слиновиділення, рефлекторно виникають риніт, подразливість слизової оболонки горла, підвищується температура тіла.

Після прорізування зубів усі негативні явища зникають, дитина заспокоюється.

На кожній половині щелепи одночасно прорізуються зуби лівої та правої половини ротової порожнини. Здебільшого спочатку прорізуються нижні зуби, а потім -- верхні. Винятком із цього правила є поява бічних верхніх різців, а потім -- бічних нижніх.

Молочні зуби прорізуються з такою послідовністю:

6--7 міс Нижні центральні різці

8--9 міс Верхні центральні зубці

10 міс Бічні верхні різці

12 міс Бічні нижні різці

12--15 міс Перша пара кутніх зубів (перші моляри)

18--20 міс Ікла

20--З0 міс Друга пара кутніх зубів (другі моляри)

У процесі формування молочних зубів розрізняють два періоди:

перший період -- до 3--3,5 року - - зуби стоять щільно, без проміжків;

другий період (до 6 років) -- висувається вперед нижня щелепа і з'являються фізіологічні проміжки між зубами, значна стертість зубів.

Із 5--6 років починається заміна молочних зубів на постійні. Перші постійні зуби -- це перші моляри. Заміна молочних зубів відбувається в такій послідовності, в якій прорізувалися молочні зуби.

Для розрахунку кількості молочних зубів можна користуватись такою формулою:

n - 4 (де п -- вік дитини в місяцях).

Для розрахунку кількості постійних зубів можна користуватися формулою:

4 n -- 20 (де п -- кількість років, які виповнилися дитині).

Після прорізування перших молочних зубів жувальні рухи слабкі, вони аритмічні й чергуються зі смоктальними рухами. Із збільшенням кількості зубів жувальні рухи стають ритмічними, вони залежать від якості їжі, яка пережовується. Після заміни молочних зубів на постійні встановлюється нормальний прикус (12--13 років) і акт жування набуває усіх властивостей, які характерні для дорослої людини.

Секреція слинних залоз підвищується до 10 років, поліпшується амілолітична активність слини. Найбільшою активність слини буває у віці 1-- 4 роки. У віці 10--14 років слиновиділення має коливання в широких межах.

У дітей 1--2 років та особливо 4--14 років співвідношення площі слизової оболонки шлунка до поверхні тіла вище, ніж у новонароджених і дорослих.

З віком збільшується секреція шлункового соку натще. Секреція соляної кислоти прямо залежить від віку та маси тіла дітей. У хлопчиків секреція вища, ніж у дівчаток того самого віку і маси тіла. З віком збільшується інтенсивність секреції пепсиногенів залозами шлунка. Розвивається м'язовий шар, збільшується кількість еластичних волокон та інтрамуральних нервових закінчень. До 3-х років життя стабілізується моторна діяльність шлунка.

У порожнинному травленні кишок велику роль відіграє підшлункова залоза, яка у віці 15 років має масу близько 50 г. У 4--5 років великий вміст протеаз у підшлунковому секреті зумовлює підвищення його активності. Але в 6--9 років максимальна активність секрету підшлункової залози вже пояснюється збільшенням амілолітичної і ліполітичної активності. У подальшому підвищується об'єм секреції, а концентрація ферментів залишається майже постійною.

З віком збільшується тривалість і об'єм виділення жовчі, зменшується латентний період скорочення жовчного міхура. У жовчі збільшується кількість жовчних кислот, що підвищує ефективність травлення жирів. Одночасно з посиленням секреції ферментів у тонкій кишці з віком зменшується проникність слизової оболонки і швидкість всмоктування поживних речовин у кров і лімфу.

Кількість калових мас з віком збільшується (в 1 рік -- 69 г, у 3 роки -- 90 г, у 7 років -- 120 г, у 14 років -- 150 г за добу). Дефекація стає актом, який коригується. У більшості людей акт дефекації відбувається один раз на добу, рідше -- 2 рази на добу.

На ранніх етапах розвитку травної системи діють гормональні та місцеві механізми регуляції діяльності травного тракту, але в подальшому до регуляції травлення включаються центральні механізми, що забезпечуються в тому числі й передніми відділами головного мозку.

8.7 Геронтологічні зміни з боку органів травлення

Найбільш виражені зміни спостерігають з боку органів ротової порожнини:

1) зуби стають жовтими, мають різний ступінь стертості;

зменшується об'єм ротової порожнини, слинних залоз;

зникають ниткоподібні сосочки язика;

атрофуються жувальні та мімічні м'язи, кістки лицевого черепа.

Атрофія верхньої щелепи більша за атрофію нижньої, що порушує прикус, утруднює відкушування і жування. Слини продукується менше, тому в роті сухо, характерні тріщини язика і кутів рота.

Стравохід з віком подовжується і стає викривленим через кіфоз. Усі його шари мають елементи атрофії. М'язові волокна заміщуються на волокнисті елементи, зменшується кількість залоз. Частіше атрофія розвивається в середній частині стравоходу, що призводить до порушення проходження їжі. З віком збільшується частота рефлюкса, що пов'язано зі зменшенням м'язів сфінктера стравоходу.

Відбуваються також атрофічні зміни у всіх шарах стінки шлунка. Товщина слизового шару зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються секреторні клітини в залозах. Змінюється взаємовідношення артеріальної та венозної сітки, відбувається розрив і запустіння анастомозів між артеріальними судинами, багато з них стають звивистими, зменшується кількість капілярів на одиницю площі. Розвивається гіпоксія органа. Зміни в слизовій оболонці шлунка, порушення нейрогуморальної функції призводять до зниження секреторної діяльності шлунка.

У віці З0--40 років знижується об'єм шлункового соку і дебіт вільної соляної кислоти за 1 год. (мал. 46, 47).

Базальна секреція кислоти змінюється в процесі старіння організму (мал. 48). її показники в 20--З0 років у два рази більші за базальну секрецію в 40--50 років.



Maл. 46. Об'єм шлункового соку

Мал. 47. Дебіт вільної соляної кислоти

Унаслідок старіння організму знижується вміст кислого компоненту (соляна кислота і пепсиноген) в об'ємі шлункового соку (мал. 49), лужний компонент практично не змінюється.

З віком збільшується довжина кишок, частіше окремих частин товстої кишки. У стінці відбуваються атрофічні зміни, що призводять до порушення мембранного травлення, всмоктування вуглеводів, білків, жирів. Змінюється мікрофлора кишок: активізується гнилісна мікрофлора, знижується молочнокисла.

Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість продуктів неповного гідролізу, а вони є середовищем для розмноження мікробів.

Секрети слини, шлунка, печінки, підшлункової залози мають бактерицидні властивості.

З віком збільшується кількість мікробів (табл. 17) у тонкій кишці, що гальмує гідроліз і всмоктування. Збільшенню кількості мікробів сприяє послаблення моторики і перистальтики.

Зменшується маса печінки, знижується функція гепатоцитіз, що призводить до порушення білкового, жирового, вуглеводного обміну, зниження антитоксичної функції.

Збільшується в об'ємі жовчний міхур і знижується його тонус, збільшується передньо-задній розмір і довжина міхура. Рухова активність його послаблюється. В умовах збільшення виділення холестерину формуються камені.

Мал. 48. Компоненти шлункового соку після максимальної стимуляції гістаміном:

Мал. 49. Вміст пепсиногену (на 1 г тканини) у слизовій оболонці

Таблиця 17. Середня кількість мікробів в 1 мл вмісту різних відділів травного тракту, взятого натще у здорових людей

Вік, роки	Шлунок	Дванадцятипала кишка	Клубова кишка	Товста кишка
0--13	1,2 х 103	0,2 х 103	0,4 х 103	190 х 103
14--18	30,0 х 103	1,0 х 103	0,8 х 103	906 х 103
19--44	28,0 х 103	1,3 х 103	4,9 х 103	2744 х 103
45--59	26,0 х 103	3,4 х 103	5,6 х 103	5,2 х 103
60--74	78,0 х 103	5,6 х 103	6,1 X 103	3,4 х 103
75--89	76,0 х 103	57,2 х 103	77,2 х 103	4,1 х 103
Понад 90	80,0 х 103	69,4 х 103	74,1 х 103	4,3 х 103

8.8 Обмін речовин та енергії

У дорослих спостерігається рівновага надходження та використання енергії. Енергія міститься в продуктах, які споживають гетеротрофні організми. Поживні речовини мають не тільки енергетичне, а й пластичне значення. Вони використовуються для росту і самооновлення організму. Внутрішньоутробному періоду і періоду дитинства притаманні процеси синтезу росту, тому в ці періоди онтогенезу енергетичний обмін позитивний. Для організму, що росте, характерний позитивний білковий баланс, який супроводжується накопиченням в організмі азоту. Під час росту поживні речовини використовуються як будівельний матеріал, як джерело енергії для синтезу ферментів і нуклеїнових кислот. Енергетичні витрати організму складаються з основного обміну та робочих прибавок (витрати енергії та виконання фізичної роботи, на терморегуляцію та специфічно-динамічну дію їжі).

Обмін речовин у плода

Поживні речовини плід отримує з крові матері. Головним джерелом енергії є глюкоза, більше значення має анаеробна фаза розщеплення глюкози. Перехід глюкози через плаценту відбувається шляхом дифузії. Концентрація глюкози в крові плода становить 3,55 ммоль/л, а в крові матері -- 4,5-- 6 ммоль/л. Глюкоза використовується для утворення глікогену. У плода концентрація глікогену в печінці в три рази, у скелетних м'язах -- у п'ять разів, у міокарді -- у десять разів більша, ніж у дорослих.

Метаболізм амінокислот в організмі плода найбільш інтенсивний, ніж в усі вікові періоди. Амінокислоти використовуються для синтезу білків, ферментів, гормонів білкової природи, що забезпечують ріст плода. Концентрація амінокислот у плазмі крові плода в 2 рази більша, ніж у матері.

Через плаценту з крові матері у невеликій кількості можуть транспортуватися білки. Велике значення має перехід гаммаглобулінів, особливо наприкінці вагітності. Переходять через плаценту в невеликій кількості й альбуміни.

Перенесення через плаценту ліпідів виражене слабко. Концентрація їх у крові плода в 2--3 рази менша, ніж у крові матері. Повільно транспортуються через плаценту жирні кислоти, які зв'язуються з альбумінами.

У печінці плода відбувається інтенсивний синтез жирних кислот, які використовуються тканинами плода для синтезу жирів. Синтез жирних кислот у плода відбувається і в легенях, і в мозку. Значна кількість жирів у плода синтезується з вуглеводів.

У перші місяці кількість жиру в плода незначна. У віці 5 міс жир становить 1 % від маси тіла плода. У цей період уже розрізняють білі й бурі жирові клітини. Кількість жиру в плода збільшується до 7--8 міс і стано-. вить у цьому віці 2,5--5 % від маси тіла. Перед народженням кількість жиру становить 16 % від маси тіла (як у дорослих). Починаючи з другого півріччя життя жир відкладається під шкірою (близько 80 %).

Обмін речовин у різні вікові періоди

Потрапляння поживних речовин в організм протягом першої доби не задовольняє потреб новонародженого в енергії, витрати якої різко збільшуються після народження. Організм починає використовувати запаси поживних речовин. Для підтримання певного рівня глюкози в крові використовується глікоген, і його вміст у печінці різко знижується за першу добу життя дитини. Знижується вміст глікогену і в скелетних м'язах, і в міокарді. Концентрація глікогену поступово відновлюється і досягає рівня дорослих на 2--3-му тижні.

Концентрація глюкози в крові відразу після народження становить 4,1 ммоль/л. У наступні години концентрація глюкози знижується до 2,9 ммоль/л, що називається фізіологічною гіпоглікемією. На початку 2-го тижня рівень глюкози знову досягає 4,1 ммоль/л.

Зі зниженням запасів глікогену головним джерелом енергії стають жири. За добу концентрація жирних кислот у плазмі крові плода досягає максимального рівня. Повне окислення жиру не може відбуватися в умовах нестачі вуглеводів, тому частина жирів розщеплюється до кетонових тіл і в дитини в перші дні після народження спостерігається кетонемія. Через тиждень концентрація кетонових тіл знижується і досягає нормального рівня.

Розпад білків має невелике значення в енергетичному забезпеченні новонародженого (всього 5 % енергії, у дорослих -- 17 %).

Енергетичні потреби плода забезпечуються материнським організмом, тому основний обмін у вагітних жінок підвищений. У плода витрати енергії на ріст досягають максимальної величини у 8,5 місяця, а потім зменшуються. У 8,5 місяця ці витрати становлять 100 ккал (419 кДж) на добу, а перед народженням дитини -- 76 ккал (318 кДж) на добу. Зміна обміну енергії після народження дитини пов'язана з особливостями обміну речовин, становленням гормональної регуляції, ростом організму, типом харчування, збільшенням скелетних м'язів та їх діяльністю.

Енергетичний обмін у дітей та дорослих

Енергія потрібна для основного обміну (підтримання життя в стані повного спокою при температурі 20 °С протягом 14 год після їди).

Основний обмін

У стані неспокою дитини витрати енергії збільшуються на 20--60 %, а під час плачу -- у 3 рази. У разі підвищення температури на 1 °С обмін підвищується на 14--16 %. У дітей до 1,5 року обмін підвищується, а потім знижується. Головний компонент -- витрати енергії та самооновлення. У дітей ендогенній азот сечі вищий, ніж у дорослих. 1 мг ендогенного азоту = 1 ккал = 4,184 кДж. Виділення азоту з сечею (протягом доби):

до 2,5 року -- 60 мг/кг;

з 3 до 25 років -- 50 мг/кг (у хлопчиків більше);

до 29 років -- 40--30 мг/кг;

до 69 років -- 30--25 мг/кг.

У дітей до 1,5 року відзначається спочатку підвищення основного обміну, а потім поступове зниження його.

На підтримання температури тіла витрачається 48--100 ккал/кг (201--419 кДж/кг на добу). Витрати енергії на підтримку тепла тим нижчі, чим менша дитина.

Витрати енергії на ріст (пластичний обмін) у дітей найбільші. Приріст маси на 1 г потребує 7 ккал (29 кДж).

До 3 міс витрати енергії на ріст становлять 46 %; до 6 міс -- 28 %; до 9 міс -- 13 %; до 12 міс -- 6 %.

З 4 років і в період статевого дозрівання витрати енергії збільшуються. У дорослих вони становлять 1/3 від добової витрати енергії.

На інші витрати (піт, волосся, нігті, фекалії) організм витрачає 1--2 % енергії.

Білковий обмін

1 г білка = 4 ккал = 16,7 кДж. У дорослих кількість виділеного азоту дорівнює кількості отриманого азоту. У дітей позитивний баланс, вони отримують з їжею більше азоту, ніж його виділяється. Потреба дітей у білках і в амінокислотах вища, ніж у дорослих. Дитині потрібно амінокислот у 6 разів більше, ніж дорослим. Діти більш чутливіші до голоду. Інтелектуальний індекс школяра залежить від білкової недостатності в ранньому дитинстві. Дорослі, які голодували в дитинстві, погано переносять стреси. Білкове голодування називають квашіоркором.

Вуглеводний обмін

1 г = 4 ккал -- 16,7 кДж. У дітей 1-го року вміст вуглеводів забезпечує потребу в енергії і становить 40 %. На 2-му році життя вуглеводний обмін підвищується на

60 %. У перші місяці життя потреби покриваються за рахунок молочного цукру -- лактози грудного молока. Після введення прикорму дитина починає отримувати крохмаль, глікоген. У цей період слина вже має достатню кількість амілази. У старечому віці знижується активність лактази. Багато людей не переносять незбираного молока. Рідше проявляється природжена мальабсорбція сахарози, частіше у дітей, які перебувають на штучному вигодовуванні. Рівень глікемії залежить від співвідношення глікогену та глікогенолізу. Керує цим процесом цукровий центр -- сукупність різних центрів у ЦНС: кора півкуль, ядра півкуль, гіпоталамус, довгастий мозок та ендокринні залози.

Існують природжені дефекти ензимних систем, при яких синтез або розпад глікогену порушується. Для новонароджених характерна гіпоглікемія, до 5--6-го дня рівень глюкози підвищується. Підвищення рівня глюкози відбувається до 6 років, а потім -- до 12 років, що збігається з періодами посилення росту і підвищенням концентрації соматотропного гормону. Для визначення кривої вмісту глюкози у дорослих застосовують навантаження -- 1 г цукру на 1 кг маси тіла. У дітей цукрове навантаження збільшується з віком. Тип цукрової кривої будують відповідно до даних табл. 18.

Однак рівень підвищення глюкози після навантаження у дітей менший, ніж у дорослих, проте діти важче переносять цукровий діабет.

Таблиця 18. Вміст глюкози в крові після цукрового навантаження

Вік, роки	Навантаження цукром, г/кг
До 1,5	2,5
ДоЗ	2
До 12	2
Понад 15 років	1,25

Жировий обмін

Жири в організмі швидко поновлюються. Так, 50 % жирового депо дорослої людини поновлюється кожні 5--9 днів, а 50 % жиру печінки -- кожні З дні. Жири мають значення в синтезі гормонів, захисті організму від тепловтрати, транспорті вітамінів. У доношеної новонародженої дитини жир становить 11--16 % від маси тіла, а у дитини до 6 міс -- 26 %. У цей період дитина перебуває на грудному вигодовуванні. У віці понад 6 міс вміст жирів зменшується. Рівень їх знову підвищується до 6--9 років і в період статевого дозрівання. У жінок накопичення жиру збільшується до 30--35 років і становить у цьому віці 35 % від маси тіла. У юнаків до 15-- 16 років він зменшується, а потім зростає і до 35 років досягає 26 %. Зі збільшенням кількості жиру зростає рівень глікогену. Існує різниця в хімічному складі тригліцеридів. У новонароджених жир має високу точку плавлення -- 43 °С, у дорослих -- 17,5 °С. Це потрібно враховувати під час організації догляду за дітьми і виконання ін'єкцій.

У дітей перших днів життя спостерігається стеаторея. З калом виділяється 3 г ліпідів на добу. У калі дитини зменшується кількість жирних кислот, що свідчить про краще всмоктування в кишках.

У дітей знижена активність ліпази, жовчі виділяється менше, ніж у дорослих (на 1-му році життя -- 70 % від норми в дорослих). Унаслідок тканинного обміну жирів утворюються проміжні продукти -- кетонові тіла. Схильність до кетозу особливо проявляється у віці 2--10 років, коли порушується співвідношення жирів, білків і вуглеводів (у нормі воно становить, відповідно, 1:1:4). У дитячому віці в крові невеликий вміст ліпідів, з віком він збільшується.

Водно - сольовий обмін

Тканини й органи дитини містять більше води, ніж тканини й органи дорослих. З віком вміст води зменшується. У новонародженої дитини вода становить 75,5 % від маси тіла, у дорослих людей -- 60--65 %. Втрата води у новонароджених становить 8 % від маси тіла.

На вміст води в тканинах організму впливає їжа і наявність у ній жиру. Жирова тканина утримує 22 % води.

Рідини організму поділяються на внутрішньоклітинну і позаклітинну. Кожні 20 хв між кров'ю та інтерстиціальною рідиною відбувається обмін води, рівний масі тіла. Об'єм циркулюючої плазми змінюється щохвилини, з віком він зменшується. Якщо з віком вміст позаклітинної рідини зменшується, то внутрішньоклітинної -- збільшується. Водний обмін у дітей інтенсивніший, ніж у дорослих.

Так, молекули води в дорослому організмі перебувають 15 днів, у дітей -- 3--5 днів. У дітей велика проникність мембран, а фіксація рідини в клітині і міжклітинних структурах слабка. Діти дуже чутливі до дегідратації, коли втрачається і позаклітинна, і внутрішньоклітинна рідина. Потреба дітей у воді значно вища, ніж у дорослих. Склад рідини визначає гомеостаз. Склад солей, їх концентрацію визначає осмотичний тиск рідини. Важливу роль у цих процесах відіграють катіони -- Na, K, Ca, Mg та аніони -- хлор, карбонат, ортофосфат, сульфат. Рівновага між ними зумовлює рН 7,4. Характерним є значний вміст натрію в позаклітинній рідині. Рівень його зберігається протягом життя. Внутрішньоклітинний вміст натрію у дітей вищий, ніж у дорослих. Натрій регулює судинний тонус, потенціює активність адреналіну, зумовлює роботу натрієво-калієвого насоса. Затримка натрію характерна для гіпертонічної хвороби, інфаркту. Вміст калію більший всередині клітини. . Усі електрофізіологічні та енергетичні процеси відбуваються за участю калію. Він стимулює утворення ацетилхоліну -- медіатора синапсів, який є каталізатором АТФ і входить до складу креатинфосфату. Нестача калію спричинює слабкість серцевого м'яза. Збільшення вмісту калію призводить до внутрішньошлуночкової блокади, тремтіння шлуночків. Відносна потреба дітей у калії вища, ніж у дорослих. Нестача калію гальмує ана-болічні процеси.

8.9 Порушення, які виявляють під час обстеження органів травлення

Оцінку органів травлення потрібно проводити з урахуванням віку пацієнта на основі комплексного дослідження органів травного тракту. При цьому враховують дані анамнезу, огляду, пальпації, перкусії, оцінюють результати лабораторних та інструментальних досліджень.

Анамнез

Збираючи анамнез потрібно з'ясувати:

*чи є скарги на біль у животі;

*локалізація, іррадіація, характер, інтенсивність, періодичність, сезонність болю в животі;

* чи пов'язаний біль у животі зі споживанням їжі, її кількістю та якістю;

*кількість випорожнень, їх характер, домішки слизу, крові, біль під час акту дефекації;

чи є нудота або блювання;

характер блювотних мас, частота блювання, час виникнення;

наявність печії, її зв'язок зі споживанням їжі;

чи є зміни в апетиті, відчуття переповнення шлунка;

*наявність скарг, які вказують на порушення загального стану (слабкість, зниження працездатності, порушення сну, підвищена дратливість, плаксивість тощо).

Під час огляду за системами та органами важливо дати оцінку стану органів травної системи за такими критеріями:

колір шкіри: блідість, жовтяниця, субіктеричність;

наявність елементів висипки -- геморагії, підвищення сухості шкіри з лущенням, рубці, розширення венозної сітки на передній стінці живота;

стан губ, зубів, язика слизової оболонки ротової порожнини, зіва, глотки (звернути увагу на підвищену сухість слизових оболонок, гіпертрофію сосочків язика або їх атрофію), каріозні зуби, наявність афт, ерозій, ділянок лейкоплакії, запальні процеси ясен, язика, мигдаликів;

форма живота, його симетричність і розміри;

участь м'язів живота в акті дихання.

Пальпація. Перкусія. Аускультація

За допомогою поверхневої пальпації можна виявити:

болісність живота і резистентність м'язів черевної стінки;

локалізацію зон слабкості передньої черевної стінки;

грижі пупкового кільця, білої лінії живота, пахвинні та стегнові грижі, збільшення паренхіматозних органів (печінки, селезінки), наявність пухли ноподібного утворення.

За допомогою глибокої пальпації виявляють:

розміри відрізків кишок, паренхіматозних органів;

рівень проекції на черевну стінку країв печінки та селезінки;

консистенцію збільшених паренхіматозних органів, їх болючість;

рухомість, болісність, щільність, характер поверхні відрізків тонкої й товстої кишки, наявність газів у них;

*симптоми Кера, Мерфі, Ортнера та інші патологічні зміни.

Перкусія живота дозволяє виявити наявність рідини в черевній порожнині.

За допомогою аускультації можна визначити перистальтику кишок та ін. Стан пацієнта допомагають оцінити такі додаткові методи дослідження:

рентгенологічні;

ультразвукові (УЗД);

ендоскопічні -- фіброгастродуоденоскопія;

мікробіологічні;

біохімічні;

шлункове і дуоденальне зондування.

На основі оцінки стану пацієнта медична сестра формулює й узгоджує з пацієнтом або родичами проблеми і складає план сестринського догляду.

Для зняття болю провести зрошення слизової оболонки рота 0,5 % розчином новокаїну або анестезиновою емульсією.

За призначенням лікаря проводити оброблення слизової оболонки ротової порожнини, афт, виразок антисептичними препа ратами, лікувальними оліями тощо.

Додавати до однієї чайної ложечки грудного молока порошок ністатину (дозу призначає лікар), 3--4 рази на добу.

Усі предмети догляду (посуд, соски, пляшечки, іграшки) обробляти дезрозчинами з наступним промиванням. Соски кип'ятити протягом 15 хв з моменту закипання

У разі необхідності організувати огляд дитини лікарем. Організувати щадний режим годування. Створити дитині комфортні умови, заспокоїти її, забезпечити спокійний сон (краще на свіжому повітрі). Організувати постійне спостерігання за дитиною, контролювати температуру тіла. Повідомляти лікаря про погіршення стану дитини.

Після обстеження організувати консультацію гастроентеролога і за його рекомендаціями скласти план догляду і лікування.

Створити для пацієнта спокійну атмосферу, оптимальний режим дня з додатковим відпочинком. Контролювати дотримання дієтичного харчування (їжу хворий має споживати невеликими порціями, 5--б разів на добу; стіл 1а, 16, 1в, 1 або 2). Проводити вітамінотерапію.

За призначенням лікаря провести курс бактерицидними препаратами, біогенними стимуляторами, ферментативними, антисекреторними, репаративними препаратами тощо.

Контролювати проведення курсу фізіотерапевтичного лікування.

Організувати консультацію гастролога, вирішити питання про госпіталізацію.

Уразі загострення виразкової хвороби у пацієнта, який перебуває на диспансерному обліку, разом із гастроло-гом вирішити питання про госпіталізацію. Після стаціонарного лікування за рекомендаціями лікаря скласти план реабілітаційного лікування вдома, проводити догляд і медикаментозну терапію за складеним планом.

Визначити стадію отруєння:

1-ша стадія -- у перші 2 год, коли токсичні речовини ще не потрапили з травного каналу в кров;

2-га стадія -- потрапляння недоброякісної їжі, грибів, отрути в травний тракт, всмоктування токсичних речовин через ворсинки кишок у кров і циркуляція їх у крові (після 2 год).

Промити шлунок ізотонічним розчином натрію хлориду до чистих промивних вод (врахувати вік пацієнта). Першу порцію промивних вод відправити на аналіз. Поставити очисну клізму, а якщо вік пацієнта більше ніж 10 років, після очисної клізми провести сифонне промивання кишок. Дати проносне (магнію сульфат у дозі 0,5 г на 1 кг маси тіла в 100 мл води).

Під час промивання шлунка і кишок вести за пацієнтом постійне спостереження (підрахувати пульс, частоту дихання, вимірювати артеріальний тиск). Надаючи допомогу, якомога швидше організувати консультацію лікаря.За призначенням лікаря ввести антидот залежно від виду отрути, а також препарати: серцеві, дезінтокси-каційні, загальнозміцнювальні, седативні, аналептичні, антибіотики, глюкокортикоїди, діуретики. За показаннями провести оксигенотерапію, штучну вентиляцію легенів, закритий масаж серця. Якщо хворий у важкому стані, його слід госпіталізувати в реанімаційне відділення.

Створити лагідний, спокійний мікроклімат. Застосувати препарати, які нормалізують евакуатор-но-моторну функцію шлунка і кишок (папаверину гідрох-лорид, но-шпа, церукал тощо).

Рекомендувати пацієнту провести повне клінічне обстеження, виписати направлення на УЗД, фіброгастро-скопію, лабораторні аналізи. Організувати консультацію гастролога. Рекомендувати проведення сеансів психотерап

За призначенням лікаря проводити седативну терапію, теплові процедури на ділянку печінки і жовчного міхура, холеспазмолітики з холеретиками в разі гіпертонічної форми дискінезії жовчного міхура або холекінетичні препарати в разі гіпотонічної форми дискінезії. Узгодити з лікарем рекомендації щодо вживання мінеральних лікувальних вод.

За наявності запального процесу в жовчному міхурі за призначенням лікаря проводити антибактеріальну терапію.

Застосовувати газовідвідну трубку. Для зменшення спазму прямої кишки застосовувати ректальні свічки.Проводити боротьбу з дисбактеріозом. Для відновлення порушень моторики кишок рекомендувати збори лікарських речовин, фізіотерапевтичні засоби.

Стежити за дотриманням хворим суворої дієти за призначенням лікаря.

Згідно з листком призначень проводити седативну, ан-тиферментативну, дезінтоксикаційну терапію.

Увести через зонд у шлунок лікувальну суміш: 0,25 % розчин новокаїну 0,5 мл та 0,25 % розчин аміназину. Почати проводити оральну регідратацію (напувати дитину глюкозо-сольовим розчином по 10 мл кожні 10-- 15 хв).Налагодити краплинне внутрішньовенне введення глюкозо-сольових розчинів і супроводжувати дитину в дитячий стаціонар.Якщо є можливість, відразу ж організувати консультацію лікаря вдома, разом з лікарем надати невідкладну допомогу і госпіталізувати дитину. Уводити антибіотики тільки після взяття матеріалу на бактеріологічне дослідження.

9. Шкіра, підшкірна жирова клітковина. Терморегуляція

Ембріональний розвиток шкіри і підшкірної жирової клітковини.

Анатомо-фізіологічні особливості шкіри і підшкірної жирової клітковини в різні вікові періоди.

Терморегуляція:

а)розвиток терморегуляції з віком;

б)загартування.

Порушення, які виявляють під час обстеження шкіри та підшкірної жирової клітковини.

Шкіра (мал. 50) -- один із головних бар'єрних систем організму, яка має морфологічні та фізіологічні особливості в різні вікові періоди. Шкіра відображає стан внутрішніх органів та інших систем здорової і хворої людини.

Мал. 50. Схематичне зображення шкіри:

І -- надшкір'я (епідерміс): 1 -- роговий шар; 2 -- склистий шар; 3 -- зернистий шар; 4 -- шипуватий шар; 5 -- базальний шар; II -- дерміс: 6 -- сосочковий шар; 7 -- сітчастий шар; III -- підшкірна жирова клітковина; IV -- потові залози; V -- волосяний мішечок; VI -- сальні залози

9.1 Ембріональний розвиток шкіри і підшкірної жирової клітковини

Шкіра складається з двох головних шарів: надшкір'я (епідермісу) та власне шкіри (дермісу). На ранніх стадіях ембріогенезу надшкір'я має один ряд клітин, між 5 і 7 тижнями внутрішньоутробного розвитку він стає двошаровим. Внутрішній шар -- базальний, який у подальшому утворює всі інші шари шкіри: зернистий, склистий, роговий. Шкірні борозни на підошвах з'являються на 32--34-му тижні ембріогенезу, на 40-му тижні уся площа стопи вкрита борознами. З 20-го тижня шкіра вкривається пушко-вим волоссям. З 33-го тижня воно починає зникати, спочатку з обличчя, потім -- з тулуба і кінцівок. На 40-му тижні пушкове волосся залишається тільки в ділянці лопаток, а на 42-му тижні зовсім зникає. Соски грудних залоз з'являються на 34-му тижні ембріогенезу, на 36-му тижні з'являються вузлики залозистої тканини.

9.2 Анатомо-фізіологічні особливості шкіри і підшкірної жирової клітковини в різні вікові періоди

Товщина надшкір'я у новонароджених до 0,25 мм (у дорослих до 0,36 мм). Це пов'язано з будовою шкіри: епідерміс у дітей раннього віку має тільки три шари (базальний, зернистий, роговий), а в дорослої людини -- п'ять шарів.

Головний шар добре розвинений, клітини цього шару швидко діляться. Серед базальних клітин є меланоцити, але меланіну в них мало.

Зернистий шар у дітей раннього віку виражений слабо, чим пояснюється прозорість шкіри та її рожевий колір (проглядається колір крові в сітці капілярів). У клітинах зернистого шару в новонароджених відсутній кератогіалін.

Роговий шар у новонароджених дуже тонкий. Структура клітин пухка, має великий вміст води.

Межа між надшкір'ям та власне шкірою в дітей звивиста, нерівна. Базальна мембрана розвинена слабо, тому в дітей із захворюваннями шкіри надшкір'я легко відділяється від власне шкіри, а в місцях тиску швидко з'являються пухирі.

Поверхня шкіри новонародженого вкрита секретом з рН 6,3--5,8 (нейтральний). Протягом 1-го місяця життя рН знижується до 3,8 (кислий). Це пояснює збільшення бактерицидних властивостей шкіри.

Дерміс у дітей раннього віку має клітинну структуру, а у дорослих -- волокнисту з малою кількістю клітинних структур. Тільки у віці 6 років у дітей будова дермісу стає такою, як у дорослих, хоча волокна залишаються тонкими. Колагенові та еластичні волокна дермісу повністю оформляються тільки у віці 35 років.

Нігті, волосся та шкірні залози розвиваються з первинних епітеліальних клітин. Нігті з'являються на 5-му тижні ембріогенезу. У доношеної дитини нігті досягають кінця ложа (це один із критеріїв доношеності).

У перші дні життя ріст нігтів затримується, на нігтьовій пластинці з'являється "фізіологічна" риска. На 3-му місяці ця риска досягає вільного краю нігтя. Затримка росту нігтів спостерігається і під час захворювань.

Сальні залози розташовані по всій шкірі, вони відсутні лише на долонях та підошвах. Вони морфологічно дозрівають і починають працювати на 7-му місяці ембріогенезу. У дітей сальні залози працюють добре. У новонароджених сальні залози можуть утворювати невеличкі кісти і на крилах носа протоки сальних залоз закупорюються. На волосистій частині голови завдяки секрету сальних залоз утворюються так звані молочні шкірочки.

Кількість потових залоз у момент народження дитини така сама, як у дорослих. З часом поверхня тіла дитини збільшується, тому кількість потових залоз на одиницю площі зменшується. У новонародженого на 1 см2 поверхні тіла міститься до 1000 залоз, у віці 1 рік -- 500, у 15 років -- 200, у дорослих -- 150.

Гістологічна будова потових залоз у новонароджених ще не закінчена. Вивідні протоки залоз добре сформовані вже на 5-му місяці життя дитини. Будова залоз повністю завершується після 7 років.

Волосся у доношених новонароджених має такі особливості:

воно достатньо розвинуте, але в ньому відсутні волосяні мішечки, що зумовлює швидке випадання волосся;

шкіра між лопатками на спині, плечах вкрита пушковим волоссям;

* брови та вії погано розвинуті. Функції шкіри:

Найважливішою функцією є захисна. Захисну функцію виконує пігмент меланін, який захищає організм від ультрафіолетових променів. У дітей раннього віку слабкість захисної функції зумовлюється поганим розвитком рогового шару, низьким рівнем місцевого імунітету.

Тонкий роговий шар та розвинута сітка судинних капілярів зумовлюють підвищену резорбційну функцію.

Видільна функція, яка пов'язана з виділенням поту, розвинута недостатньо. Слід обережно застосовувати у дітей креми і мазі, бо вони можуть мати токсичну дію.

Терморегуляторна функція у дітей розвинута слабо. Центри терморегуляції дозрівають у 3--4 міс, а потові залози функціонують погано. Дитина швидко охолоджується і перегрівається.

Дихальна функція шкіри у дітей виражена краще, ніж у дорослих, що забезпечено розвинутою сіткою кровоносних судин, тонким шаром надшкір'я, будовою судинної стінки, яка сприяє швидкому обміну газів. Забруднена шкіра виключає її з акту дихання, що негативно впливає на стан самопочуття дитини.

Чутлива функція забезпечується великою кількістю рецепторів шкіри, тому шкіра є п'ятим органом чуття.

Синтетична функція шкіри пов'язана з утворенням пігменту меланіну та антирахітичного вітаміну D3.

Під впливом ультрафіолетових променів шкіра синтезує ферменти та біологічно активні речовини.

Підшкірна жирова клітковина складається з окремих жирових клітин. Товщина клітковини в різних місцях тіла дитини різна. Особливо добре розвинута вона на сідницях і підошвах. У дітей раннього віку в підшкірному шарі переважають тверді жирні кислоти з високою точкою плавлення, що зумовлює застигання клітковини при значному зниженні температури.

У момент народження дитини підшкірна жирова клітковина добре розвинута на щоках (грудочки Біша), кінцівках, спині, грудях, гірше на животі. У новонародженого клітковина складається з бурої жирової тканини. Гістологічно бура тканина відрізняється від білої жирової тканини наявністю великої кількості вакуолей, які мають малі розміри. Головною функцією бурою жирової тканини є утворення тепла, що не пов'язано з м'язовими скороченнями. З віком ця властивість бурої жирової тканини знижується.

Під час голодування зникає спочатку біла жирова тканина, а потім -- бура.

У дітей підшкірний жировий шар становить 12 % від маси тіла (у дорослих тільки 5 %) і виконує теплозахисну та живильну функції. У віці 5-- 7 років, а особливо в період статевого дозрівання, з'являється відкладення жирової клітковини в грудній, черевній порожнинах та заочеревинному просторі.

9.3 Терморегуляція

Терморегуляція в період внутрішньоутробного розвитку

Плід не потребує власної терморегуляції. Він міститься в організмі матері в умовах відносно постійного температурного режиму, який підтримується температурою тіла матері. Тепло, що утворюється плодом під час обміну речовин у його організмі, віддається крові матері. Температура крові, яка відтікає від плода до плаценти, на 0,3--0,4 °С вища, ніж температура крові, що прибуває до плода. Таким чином, тепловіддача відбувається через плаценту. Якщо перетиснути пупкові артерії, припинити кровообіг через плаценту, плід починає нагріватися. Теплопродукція плода перед пологами становить 10--15 % від теплопродукції матері.

Терморегуляція в період новонародженості

У новонародженого температура тіла, яка вимірюється в прямій кишці, становить 37,7--38,2°С (вона вища, ніж у матері). Через 1 год після пологів температура тіла новонародженого починає знижуватися. Через 2--4 год вона знижується до 35°С і навіть до 32°С, що впливає на стан новонародженої дитини. Через 12--24 год температура тіла підвищується до 36--37°С. Іноді нормалізація температури тіла затримується на 2--3 доби. Протягом тижня після пологів температура може коливатися. На 9-мудні життя вона встановлюється в середньому на рівні 36,8 °С. Після

років температура тіла знижується до 36,6 °С.

Температура тіла новонародженого залежить від температури середовища. Якщо дитину роздягають, то температура в кімнаті має бути не нижчою за 25 °С. Діти повинні спати сповиті в кімнаті, температура в якій становить 22°С. Доношена дитина може переносити коливання температур З--4 °С, недоношена дитина -- тільки 1°С, а діти з важким ступенем недоношеності зовсім не переносять коливань температурного режиму, тому їх утримують у кювезах.

У разі охолодження у новонароджених дітей швидко розвивається гіпотермія, вона не супроводжується криком чи руховим неспокоєм, однак є дуже небезпечною.

Добова крива температури у новонароджених нестійка, що відображає ритм процесів обміну. У першу добу після народження відсутня різниця між денною і нічною температурою. Під час годування температура тіла підвищується на 0,1--0,4°С (у дорослих коливання досягають 1°С). Для дітей характерна різниця температури тіла правої та лівої половин тулуба.

Через 2--3 доби після народження у дітей розвивається транзиторна гарячка -- температура тіла підвищується до 39--40°С. Це явище пов'язане з підвищеним надходженням в організм дитини білка і нестачею води, що спричинює подразнення центру терморегуляції. Транзиторна гарячка продовжується декілька годин.

Розсіювання тепла тілом новонародженого, як і в дорослих, відбувається шляхом випромінювання, конвекції та випаровування.

Найважливішим чинником, який визначає особливості тепловіддачі у дітей, є велика поверхня тіла, яка приходиться на одиницю маси тіла. На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться в 2,2 разу більша поверхня, ніж у дорослих. Другим чинником збільшення тепловіддачі у дітей є інтенсивніше кровопостачання шкіри. Кров, яка нагрівається у внутрішніх органах і приходить до шкіри, підвищує її температуру. Тепло у дітей віддається швидше тому, що у них шкіра тонша, теплоізоляція нижча. Через тонкий епідерміс та тонкі слизові оболонки дихальної системи вода швидко випаровується.

Через такі особливості організму дитини вона втрачає від 5 до 10 % від загальної кількості тепла. Це більші витрати, ніж у дорослих.

Регуляція температури тіла

Однією із систем терморегуляції є термоіндиферентна зона -- діапазон зовнішніх температур, у якому нормальна температура підтримується в умовах мінімальної теплопродукції, тобто в умовах основного обміну. Для дорослої людини без одягу ця зона становить 28--30 °С, для новонародженого без пелюшок -- 32--34 °С. Вища термоіндиферентна зона у дітей зумовлена співвідношенням теплопродукції й тепловіддачі.

Терморегуляція у новонародженого на 1 кг маси в 1,4 разу більша, ніж у дорослих. Але і тепловіддача у новонароджених відбувається в 2,5 разу інтенсивніше, ніж у дорослих. Тому для підтримання постійної температури тіла потрібна вища температура навколишнього середовища.

Дитина, загорнута в пелюшки і ковдру, почувається комфортно при температурі повітря 22 °С. Якщо температура середовища вища за 36 °С, то може статися перегрівання.

Найважливішим захистом від перегрівання є потовиділення. У новонародженого кількість потових залоз на одиницю площі поверхні тіла більша, ніж у дорослих, однак вони виділяють свій секрет значно менше. Новонароджені діти швидко перегріваються, що зумовлено малою масою тіла, наближенням температури тіла до температури термоіндиферентної зони, зменшеним потовиділенням.

У разі зниження температури тіла у новонароджених теплопродукція підвищується. Однак інтенсивність цього процесу часто недостатня для підтримання нормальної температури тіла у новонародженого. У дітей максимальне підвищення теплопродукції відбувається в разі збільшення основного обміну в 2 рази, а в дорослих -- у 4 рази. У дітей порівняно з дорослими більше значення має нескоротливий термогенез. Джерелом тепла у малюків є бура жирова тканина. У клітинах бурої жирової тканини дуже багато мітохондрій, тому для них характерна дуже велика інтенсивність окисних процесів. Клітини поглинають 60 мл кисню на 100 г тканини за 1 хв. Це в 10 разів більше від кількості кисню, яку використовує нервова тканина. Обмін у бурій жировій тканині регулюється симпатичною нервовою системою.

Існує тісний зв'язок між скоротливим і нескоротливим термогенезом. Частина жирних кислот вивільнюється внаслідок розкладання бурої жирової тканини й окислюється в скелетних м'язах з додатковим утворенням тепла.

Загалом терморегуляція у новонароджених значно менше досконала, ніж у дорослих. Однак у малюків добре функціонують холодові рецептори, центри терморегуляції в гіпоталамусі недостатньо морфологічно розвинуті. Незрілість механізмів терморегуляції у малюків необхідно компенсувати одягом, який підбирають відповідно до сезону.

Розвиток терморегуляції з віком

Збільшення маси тіла дітей супроводжується відносним зменшенням його поверхні. Зі збільшенням товщини підшкірного жирового шару посилюється теплоізоляція організму та інтенсивність теплопродукції. Унаслідок цього з віком термоіндиферентна зона знижується.

У дітей у легкому одязі термоіндиферентна зона у віці 1 міс становить 22--25 °С, 6 міс -- 19--33 °С, 1 рік -- 17--21 °С. Значно удосконалюються механізми терморегуляції, посилюється і прискорюється реакція судин шкіри, знижується поріг потовиділення. Посиленню теплопродукції допомагає відносне збільшення маси скелетних м'язів. У дітей віком 1 рік уже підтримується температура тіла в разі змін температури повітря. Але у дітей дошкільного віку недостатньо розвинутий контроль температури тіла, вони відчувають дискомфорт у разі перегрівання й охолодження.

До 15--16 років умови теплообміну і розвиток терморегуляції наближаються до таких у дорослої людини.

У процесі старіння організму відбуваються зміни в гіпоталамо-гіпофізарній системі, що пов'язано з морфологічними, метаболічними і функціональними процесами. Вікові зміни в ядрах гіпоталамуса призводять до порушення терморегуляторної функції організму, інтеграції гомеостатичних реакцій, зниження адаптивних можливостей організму в людей похилого і старечого віку.

9.4 Загартування

Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища. Фізіологічне загартування розглядають як адаптацію, яка досягається багаторазовим тренуванням, впливом загартувального чинника або комплексу чинників. Загартування підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до породних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психофізіологічних) умов. Знижується чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищується працездатність, яка сприяє формуванню позитивних психофізіологічних реакцій. Загартування -- ефективний шлях корекції генетичне зумовленої чутливості до несприятливих природних впливів. Значення загартування в сучасних умовах дуже велике, особливо для дітей з малорухомим способом життя. Загартування потрібно починати з грудного віку.

Під час проведення загартування слід дотримуватися таких принципів:

поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника);

систематичність (загартувальні процедури слід використовувати регулярно за визначеною схемою);

комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, наприклад, повітря, води тощо);

індивідуальний режим (характер, інтенсивність і режим загартування мають враховувати індивідуальні особливості людини, зокрема, вік, стать і стан здоров'я).

Загартування можна розпочинати і проводити в будь-яку пору року. Унаслідок дії загартувальних процедур в організмі відбуваються корисні морфологічні та функціональні зміни: удосконалюються процеси терморегуляції, підвищується бар'єрна функція шкіри, стовщується епідерміс, збільшується вміст жиру в поті й зменшується вміст води в тканинах.

Основними загартувальними чинниками є повітря, вода, сонячне випромінювання.

Загартування дітей 1-го року життя

Особливе значення в розвитку здорової дитини має загартування, тобто правильне використання сонця, повітря і води. Уже дітей 2--3 міс життя потрібно роздягати декілька разів на день і проводити їм повітряні ванни протягом 1--2 хв. Під час проведення повітряної ванни потрібно змінювати положення дитини: класти її то на спину, то на живіт. Таке загартування повітрям можна проводити в кімнаті при температурі не нижче від 21-- 22 °С, потім поступово можна знижувати її до 18--20 °С з попереднім провітрюванням.

Улітку повітряні ванни потрібно проводити на свіжому повітрі, у так званому мереживному затінку дерев, де є розсіяне сонячне світло, багате на УФ-промені. Температура повітря в затінку на початку загартування повинна бути не нижчою від 22 °С, надалі -- дещо нижчою -- до 17 °С. Необхідно захищати дитину від вітру. Тривалість повітряної ванни поступово слід збільшувати. Для дітей першого півріччя життя вона становить від 1--2 хв до 10--15 хв, а дітям віком понад 6 міс -- до 20--30 хв. Проводять повітряну ванну не раніше ніж через 1--2 год після їди.

Загартуванню організму сприяють водні процедури: обливання, обтирання, душ, ванна. Протягом перших місяців життя дитині після звичайної (гігієнічної) ванни роблять обливання водою, температура якої на 1--2 °С нижча від температури води у ванні. Поступово температуру води для обливання можна знизити ще на 2--З °С.

У літню пору року слід починати таку загартувальну процедуру, як обтирання. Його краще проводити вранці. Добре поєднувати обтирання з гімнастикою, щоб уникнути надмірного охолодження. Маленьким дітям перед тим, як розпочати вологі обтирання, рекомендується протягом 1--2 тиж проводити сухі обтирання. Тіло дитини розтирають по частинах шматком чистої фланелі до легкого почервоніння. Діти дуже люблять сухі обтирання.

Вологі обтирання проводять із 2--3-місячного віку м'якою рукавичкою з махрової тканини, змоченою у воді. Для обтирання до води додають кухонну або морську сіль (2 столові ложки на відро води). У холодну пору року для дітей віком до 1 року температура води повинна бути 36--37 °С, влітку -- 34--35 °С. Поступово температуру води знижують до З0-- 32 °С.Тривалість вологих обтирань не повинна перевищувати 5 хв. Спочатку обтирають руки, потім ноги, груди, живіт і в останню чергу -- задню поверхню тіла. Після цього кожну частину тіла витирають до легкого почервоніння і вкладають дитину в постіль на 10--15 хв.

У жаркі дні обтирання можна замінити на обливання. Обливати потрібно так, як обливають дитину після купання, але температура води спочатку повинна бути не нижчою ніж 37 °С.

Потім поступово її можна знижувати до З0--28 °С. Після обливання дитину потрібно добре витерти і загорнути в махровий рушник. Водні процедури повинні приносити задоволення дитині, не викликати в неї роздратування і плачу. Перше ніж приступати до водних процедур, слід порадитися з лікарем.

Сонячні ванни дитині віком до 1 року не проводять через небезпеку перегрівання організму, що може призвести до важких наслідків.

Загартування дітей дошкільного і шкільного віку

Загартуванню сприяють правильно організовані прогулянки, водні процедури (обливання, обтирання), сонячні, повітряні та гігієнічні ванни.

Завдяки впливу свіжого чистого повітря підвищується стійкість, опірність організму до захворювань. Дія повітря на шкіру забезпечується завдяки температурі, вологості та руху. Дітям дошкільного віку рекомендується повітряні ванни проводити в русі, у вигляді рухливих ігор та занять. Ванни проводять у приміщенні за температури 18--20 °С, а влітку -- у затінку під деревами. Найзручніший час для повітряних ванн -- 10-- 11-та години, через З0--40 хв після першого сніданку. Тривалість повітряної ванни збільшують кожні 2--3 дні на 5 хв і поступово доводять до 60 хв. Корисні дітям і обтирання. Перше ніж розпочати вологі обтирання, протягом 2 тиж роблять сухі обтирання всього тіла до появи легкого почервоніння шкіри. Для обтирання користуються рукавичкою з м'якою тканини або кінцем рушника, змоченим у воді певної температури і добре відтиснутим. Спочатку шкіру зволожують, потім витирають досуха до появи легкого почервоніння.

...