Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В УКРАЇНІ

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ

Київ - 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

1. ПРОГРАМА ДІЙ ДЛЯ ПОЛІТИКІВ: ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ БІЗНЕСУ ПОТРЕБУЄ СПІЛЬНИХ ЗУСИЛЬ

1.1 Удосконалення системи підготовки кадрів для підприємництва

1.2 Забезпечення адекватної ринковим умовам фінансово - кредитної політики розвитку підприємництва

1.3 Підтримка експортної діяльності малого та середнього бізнесу

1.4 Стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів

1.5 Впровадження європейських підходів до розвитку малого та середнього підприємництва 

1.6 Активізація державно-приватного партнерства

2. ПІДПРИЄМНИЦТВО В УМОВАХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

2.1 Загальна характеристика підприємницького середовища в умовах кризи

2.2 Динаміка розвитку малого та середнього підприємництва в Україні

2.3 Порівняння регіонів за станом розвитку та підтримки малого підприємництва (рейтинг регіонів)

2.4 Зайнятість у сфері підприємництва

2.5 Система соціального захисту підприємців в Україні

2.6 Антикризові заходи та державна підтримка підприємницької діяльності

3. БІЗНЕС-КЛІМАТ В УКРАЇНІ: ПОТРІБНІ КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ

3.1 Проблеми в сфері розвитку підприємництва та особливості його державного регулювання в умовах кризи

3.1.1 Реалізація регуляторної політики в сфері господарської діяльності в умовах світової кризи

3.1.2 Удосконалення реєстраційних процедур

3.1.3 Подальше реформування дозвільної системи у сфері господарської діяльності

3.1.4 Удосконалення ліцензування як одного із основних засобів державного регулювання у сфері господарювання

3.1.5 Недоліки існуючої системи оподаткування діяльності суб'єктів малого підприємництва та заходи з удосконалення податкової політики

3.1.6 Реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності

3.2 Стан ресурсного забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва

3.2.1 Нормативно-правове забезпечення процесів розвитку та підтримки малого підприємництва

3.2.2 Регіональні програми підтримки малого підприємництва

3.2.3 Формування інфраструктури підтримки підприємництва

3.2.4 Підтримка інноваційного підприємництва

3.2.5 Приєднання України до Європейської хартії для малих підприємств

3.2.6 Державно-приватне партнерство в Україні

4. ЗАДАЧІ З АКТИВІЗАЦІЇ РОЗИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА НА 2010-2011 РОКИ

4.1 Удосконалення нормативно-правової бази у сфері господарської діяльності

4.2 Заходи держави зі стабілізації внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію вітчизняних підприємств

4.3 Покращення режимів кредитування національного товаровиробника

4.4 Впровадження заходів з обмеження тінізації економіки та рейдерства

4.5 Вплив громадськості на прийняття управлінських рішень. Перспективи продовження діалогу бізнесу і влади

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

ПЕРЕДМОВА

Підприємницька діяльність є основою економічного і соціального розвитку, вирішення соціальних проблем, подолання бідності та забезпечення високого рівня життя громадян. Тому в кожній країні питання створення належних умов для відповідального перед державою, соціально-орієнтованого, спрямованого на вирішення як поточних, так і довгострокових задач бізнесу завжди належали до першочергових. Така діяльність передбачає вирішення цілого комплексу складних, нерідко суперечливих проблем з урахуванням загальнодержавних та регіональних інтересів, а також мотивів діяльності різних соціальних груп населення.

В період економічної кризи такі проблеми значно загострилися. Пошуки чинників подолання кризових явищ в економіці, передусім, спрямовані на створення більш сприятливих умов для підприємництва як локомотиву поступального розвитку країни. З іншого боку, посилюються вимоги до діяльності підприємців. Вона має підпорядковуватися не тільки реалізації інтересів бізнесу, а і вирішення загальнодержавних, регіональних та соціальних проблем. підприємництво антикризовий соціальний державний

В Україні питанням підприємницької діяльності приділяється значна увага. Проте, у порівнянні з розвинутими країнами її рівень є недостатнім та потребує суттєвого покращення. До причин такого стану належить як наявність проблем регуляторного характеру (на загальнодержавному і регіональному рівнях), так і неадекватна вимогам цивілізованої соціально-ринкової економіки діяльність значного сегменту бізнесу. З одного боку, державне регулювання підприємництва є занадто обтяжливим, що потребує заходів дерегуляції, спрямованих на досягнення європейських стандартів. З іншого - діяльність значного прошарку суб'єктів господарювання характеризується низькою соціальною відповідальністю; нерідкими є факти ухилення від оподаткування, проведення тіньових операцій та виведення капіталу за межі країни.

Державне регулювання підприємництва в Україні потребує не тільки підтримки стабільного, поступального його розвитку, а і створення умов для суттєвого прискорення темпів його приросту, впровадження інновацій, активізації міжнародних операцій та формування конкурентоспроможних вітчизняних підприємств. В той же час, в Україні спостерігалася відсутність належної координації діяльності всіх гілок влади, громадськості та об'єднань підприємців, спрямованої на вирішення зазначених проблем. Наслідком стало накопичення багатьох гострих питань, які потребують розв'язання.

Удосконалення регуляторної політики потребує систематизації досягнутого протягом року та визначення задач, які потребують вирішення як в поточному, так і довгостроковому періодах. З метою підведення підсумків щорічної роботи запроваджено підготовку та публікацію Національної доповіді, в якій розкривається стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні протягом звітного періоду. Розробка такого документу передбачає чітку постановку цілей і задач, які потребують вирішення, а також необхідність залучення для цього матеріальних, фінансових та людських ресурсів. Підготовка Національної доповіді націлюється на визначення пріоритетів та конкретних заходів для щорічної програми проведення регуляторної політики та розвитку бізнесу, комплексного вирішення проблем, незалежно від того, яка політична сила знаходиться при владі.

Національна доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні» у 2010 році підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 22 червня 2009 року № 466/2009 «Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах економічної кризи» та наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 22 лютого 2009 року № 31 «Про підготовку Національної доповіді «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні».

Активну участь в розробці Національної доповіді прийняли фахівці Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету статистики України, Українського інституту підприємництва, Торгово-промислової палати України, Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Європейської Бізнес-Асоціації, Українського фонду підтримки підприємництва та ін.

До підготовки Національної доповіді залучені провідні науковці Інституту економіки та прогнозування НАН України, Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, Інституту економіки промисловості НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, Центру наукових досліджень Національного банку України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Національного університету Державної податкової служби України, ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва», Харківського національного економічного університету та ін.

В умовах фінансово-економічної кризи в Україні відзначалося значне погіршення показників розвитку бізнесу. До факторів негативного впливу на їх динаміку належать скорочення споживчого попиту, загострення проблем у банківській сфері, погіршення умов кредитування реальної економіки, обмеження державних інвестицій та фінансової підтримки бізнесу, зменшення зарубіжного інвестування в розвиток приватного сектору та ін.

З метою їх подолання державними органами влади запроваджено заходи з покращення ведення підприємницької діяльності. Їх було спрямовано на підвищення рівня навчальної підготовки кадрів для підприємництва, впровадження його фінансово-кредитної та експортної підтримки, стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів, врахування європейського досвіду розвитку малого та середнього бізнесу, активізації державно-приватного партнерства та ін.

Проте, боротьба з кризовими явищами в економіці не відрізнялася системністю та послідовністю. Тому не були вирішені задачі щодо стримування тенденцій до їх поглиблення. Наслідком стало погіршення загальної ситуації в країні. До причин такого стану відносяться неузгодженість дій політичних сил, низький ступінь довіри до влади з боку громадян та низький рівень співпраці державного виконавчого апарату з бізнесом і громадськими організаціями. В той же час, для стабілізації ситуації необхідна консолідація дій політиків, а також громадськості, спрямована на вирішення проблем, які накопичилися у сфері бізнесу.

В умовах фінансово-економічної кризи в Україні значно погіршилося підприємницьке середовище. Відзначалися тенденції зниження багатьох показників розвитку бізнесу та подальшої його концентрації в провідних регіонах країни. Негативними стали впливи таких змін на занятість та соціальний захист населення. На державному рівні були прийняті заходи з державної підтримки підприємницької діяльності. Проте, виявилося, що вони здебільшого мали нормативний характер і не були в достатній мірі підкріпленими ресурсним забезпеченням. Тому їх прийняття і не призвело до суттєвого поліпшення ситуації.

Накопичилися проблеми, пов'язані з проведенням регуляторної політики. Більш рельєфно виявилися недоліки реєстраційної діяльності. Загострилися питання функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Не в повній мірі відповідає вимогам розвитку бізнесу, адекватного інтересам не тільки підприємців, а і держави в цілому також чинний перелік видів господарської діяльність, що підлягає ліцензуванню. Чимало складних проблем накопичилося в системі оподаткування діяльності підприємництва. Потребує реформування державний нагляд у сфері господарської діяльності.

Розвиток підприємництва стримується використанням обтяжливих регуляторних процедур (складністю адміністрування податків, отримання дозволів, технічного регулювання /сертифікації та стандартизації/, перевірок органів державного нагляду). Тому важливими є питання удосконалення правової та організаційної бази, спрямованої на створення більш сприятливих умов для функціонування соціально-орієнтованого, налаштованого на роботу в умовах конкурентного середовища бізнесу.

Господарський комплекс нашої країни характеризується низьким рівнем технічної та технологічної бази. Тому до пріоритетних завдань належить створення умов для прискорення технологічної перебудови вітчизняного виробництва з метою підвищення його потенціалу та досягнення рівня світових стандартів. Важливим напрямом зміцнення конкурентоспроможності національного бізнесу та оволодіння сучасними важелями конкурентної боротьби є забезпечення високого рівня інноваційної активності вітчизняних підприємств. Умовою прискорення стабілізації економічного та соціального розвитку України є реалізація заходів, спрямованих на активізацію модернізації господарського комплексу з урахуванням досвіду розвинутих країн.

Результативність державної підтримки та формування сприятливого підприємницького середовища передбачає її здійснення на всіх рівнях влади. Проте, як на загальнодержавному, так і на регіональних рівнях мається значна кількість проблем, вирішення яких потребує впровадження активних заходів. Місцеві органи влади в недостатній мірі виконують роль посередників між бізнесом, державою і суспільством.

Особлива увага приділяється розвитку малого та середнього бізнесу. Посилення регуляторної політики передбачає продовження роботи, спрямованої на удосконалення нормативно-правової бази, з використанням якої здійснюється регулювання розвитку підприємництва. Важлива роль належить запровадженню заходів, спрямованих на стабілізацію внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію вітчизняних підприємств. Потребують покращення режими кредитування національного товаровиробника. Для попередження антидержавних явищ в розвитку бізнесу необхідно впровадити заходи з обмеження тінізації економіки та рейдерства. Важливим фактором активізації підприємництва має стати поглиблення діалогу бізнесу і влади.

Потребує суттєвого покращення стан ресурсного забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу. Зокрема, не виконується значна кількість положень, передбачених Національною програмою сприяння розвитку малого підприємництва. Не результативними виявилися регіональні програми підтримки малого бізнесу. Не відповідає сучасним вимогам інфраструктура, функції якої зводяться до обслуговування підприємницької діяльності. Потребує активізації участь громадськості в прийнятті управлінських рішень стосовно покращення бізнес-середовища. Цілеспрямованої державної політики потребує розвиток державно-приватного партнерства в Україні.

Основою вирішення задач з активізації розвитку бізнесу в Україні є формування адекватної нормативно-правової бази, з використанням якої здійснюється проведення регуляторної політики. Протягом 2009 р. підготовлені зміни та доповнення до діючого законодавства, а також напрацьовані нові пропозиції та рекомендації щодо його удосконалення. Важливо передбачити заходи з практичної реалізації запропонованих законопроектів шляхом прийняття конкретних дій, які охоплюють як ресурсне, так і організаційне їх забезпечення.

Значне покращення регуляторної політики залишається одним з найважливіших напрямів забезпечення поступального розвитку національної економіки та вирішення соціальних проблем. Тому постає задача проведення подальшої роботи з її удосконалення, розрахованої на середньо- та довгострокову перспективу. Реалізація принципів спадкоємності та послідовності в здійсненні державної політики стосовно розвитку підприємництва передбачає виявлення проблем та обґрунтування пропозицій з їх вирішення з урахуванням довгострокових орієнтирів. Такі задачі стануть предметом розгляду Національної доповіді наступного року.

Частина 1. ПРОГРАМА ДІЙ ДЛЯ ПОЛІТИКІВ: ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ БІЗНЕСУ ПОТРЕБУЄ СПІЛЬНИХ ЗУСИЛЬ

1.1 Удосконалення системи підготовки кадрів для підприємництва

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів мають вирішальне значення в формуванні підприємництва, яке відповідає вимогам сучасного етапу розвитку країни та націленого на прискорення науково-технічного прогресу, забезпечення ефективного використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів, посилення соціальної відповідальності бізнесу. Забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами, впровадження нових засобів державного регулювання, імпорт новітньої техніки і технології не будуть давати належної віддачі без запровадження виважених, раціональних підходів до підготовки підприємців, націлених на вирішення задач бізнесу в умовах ринкової економіки з урахуванням специфіки економічного та соціального розвитку нашої крани, особливостей державного регулювання економіки та стану підприємництва в регіонах України.

Водночас, рівень кваліфікації підприємців, зайнятих у сфері бізнесу, в Україні є невисоким, що значно ускладнює перспективи його інноваційного розвитку. Відсутність спеціальних знань у сфері бізнес-освіти, неефективний менеджмент знижують конкурентоспроможність бізнесу, погіршують якість його персоналу.

Для вирішення зазначених проблем необхідно запровадити заходи з реформування підготовки кадрів для забезпечення підприємницької діяльності. Така система повинна стати комплексною та охоплювати як початковий рівень навчання, так і підготовку у вищих начальних закладах, впровадження спеціальної післявузівської освіти, орієнтованої на підвищення рівня підприємців, запровадження постійно діючої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, зайнятих у сфері бізнесу.

Потрібно подолати інерційний характер розвитку системи підготовки кадрів для сфери малого бізнесу, удосконалити роботу навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для малих підприємств, формування економічних знань, підприємницької культури, набуття практичних навичок роботи в умовах підприємницького середовища.

Для цього необхідно гармонізувати систему базової освіти та додаткової професійної освіти на засадах реалізації концепції єдиної кадрової політики. Система освіти має стати функціональним механізмом реалізації державної політики управління людським капіталом та трудовими ресурсами. І в цьому головну роль має відіграти ефективна система державних замовлень на підготовку і перепідготовку фахівців. Держава має здійснювати організаційні та координаційні заходи зі створення необхідних умов для підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері бізнесу. Іншим важливим напрямом є залучення до такої діяльності професійних організацій та приватного бізнесу.

Для цього, в першу чергу, необхідно впроваджувати інноваційні освітні технології в системі додаткової професійної освіти управлінців усіх рівнів і, насамперед, державних службовців. А також ввести ефективні механізми оцінки і прогнозування стану ринку праці та розробки на їх основі державного замовлення у системі освіти.

Досвід зарубіжних країн є свідченням того, що впровадження освітніх програм для підприємців перетворилося на важливий фактор прискорення економічного зростання. Навіть серед країн, в яких раніше не впроваджувалися такі програми на державному рівні, питанням удосконалення системи підготовки кадрів для сфери бізнесу приділяється все більш важливе значення. Такі заходи запроваджено в Угорщині, Нідерландах, Польщі, Німеччині, Великобританії, Фінляндії, Ірландії, Франції та інших країнах.

В рамках Європейського Союзу провідна роль стосовно ініціатив щодо освітніх програм для підприємців належить Європейській Комісії.

Європейська Комісія прийняла низку рекомендацій щодо розвитку освітніх програм в рамках ЄС:

- продовження роботи Європейської Комісії щодо впровадження «підприємництва» у навчальні плани навчальних закладів всіх рівнів;

- мульти-дисциплінарна освіта (студенти технічних спеціальностей вивчають підприємництво з метою активізації впровадження своїх розробок у життя);

- стимулювання національних ініціатив щодо впровадження підприємництва в освіту на початковому рівні і в рамках існуючих МСП;

- стимулювання внутрішньогалузевих ініціатив з метою розширення підприємницьких знань;

- стимулювання підприємництва в університетах;

- впровадження фінансових ініціатив (податкові канікули для компаній, які підтримують своїх працівників у створенні власних фірм);

- доступна система відпустки з вагітності для жінок- підприємців;

- стимулювання студентів і випускників до роботи в МСП у вільний від навчання час;

- розробка державного інструментарію щодо заохочення МСП брати на роботу студентів і випускників.

В системі підготовки кадрів для підприємницької діяльності Україні виявилися значні проблеми. До них, зокрема, можна віднести те, що рівень знань, які отримують випускники вищих навчальних закладів не в повній мірі відповідає вимогам сучасного ринку праці. Для проведення операцій у сфері бізнесу спеціаліст потребує додаткової підготовки в період початкового етапу на підприємстві, який може продовжуватися на протязі значного періоду.

Для вирішення зазначених проблем необхідно запровадити спеціальні програми практичної підготовки фахівців для малого та середнього бізнесу. З метою активізації навчального процесу та наближення його до нагальних проблем, які вирішують підприємці, доцільно частину практичних занять передавати практикам, які мають достатній досвід ведення бізнесу. Курси підвищення кваліфікації для підприємців необхідно здійснювати не рідше, ніж протягом трьох років. При цьому, слухачі курсів повинні навчатися за програмами, які спрямовані на вивчення передового досвіду ведення підприємництва з урахуванням особливостей його функціонування в Україні. Важливою складовою є підготовка та видання спеціалізованої методичної літератури для забезпечення таких курсів та створення доступної мережі для надання фінансових, економічних та юридичних консультацій підприємцям. Особливе значення слід приділити організації діалогу влади (на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях) і бізнесу за участю громадських організацій. Для цього активізувати роботу з проведення круглих столів, дискусій, конференцій з проблем розвитку бізнесу в Україні. Важливою формою підвищення кваліфікації підприємців є обмін досвідом з питань впровадження нових методів та технологій ведення бізнесу як в Україні, так і в зарубіжних кранах.

1.2 Забезпечення адекватної ринковим умовам фінансово-кредитної політики розвитку підприємництва

Обмеженість внутрішніх фінансових ресурсів та ускладнений доступ до зовнішніх джерел фінансування стає фактором стримування розвитку підприємництва, уповільнення поглиблення ринкових відносин, формування конкурентного середовища. Подолання кризових явищ в економіці неможливе без стимулювання розвитку внутрішнього виробництва, у тому числі з використанням заходів фіскальної та грошово-кредитної політики. Відновлення кредитування економіки потребує створення відповідних монетарних умов: низької інфляції, низьких відсоткових ставок, стабільності на валютному ринку, відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, зменшення на цій основі доларизації, обігу готівки поза банками та зростання довгострокової ресурсної бази банків.

Виходячи з необхідності одночасного подолання кризових явищ та забезпечення економічного зростання, грошово-кредитна політика держави має охоплювати як короткострокові заходи, спрямовані на обмеження кризових явищ, так і інструменти довгострокового, перспективного характеру, що націлені на проведення структурної перебудови економіки. Особливого значення набуває запровадження дієвих механізмів стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності вітчизняного бізнесу.

Високі темпи економічного зростання, які продемонстрували у другій половині минулого сторіччя країни ЄС, Японія, Південна Корея, нові індустріальні країни Східної Азії, Китай, Індія та Бразилія, були досягнуті завдяки тому, що державна економічна політика у цих країнах спрямовувалася на підтримку та стимулювання науково-технічних процесів з подальшою комерціалізацією їх результатів суб'єктами господарювання як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

Заходи щодо стимулювання розвитку банківського кредитування реального сектору лежать не лише в площині грошово-кредитної політики. Нині низька кредитна активність банків зумовлена, насамперед, такими чинниками як:

· низький рівень кредитоспроможного попиту позичальників на кредити. Зниження номінальних доходів населення і підприємств, знецінення об'єктів кредитного забезпечення через обвал цін на ринку нерухомості, ослаблення балансів позичальників в умовах кризи, невизначеність економічних перспектив, зменшення економічної активності, високі процентні ставки за кредитами - всі ці фактори суттєво зменшили кредитоспроможний попит потенційних позичальників на кредит.

· низький рівень пропозиції кредитів з боку банків через:

- зростання проблемних кредитів в структурі кредитного портфеля банків (до 10 %), що зумовило погіршення якості кредитного портфеля та втрату банками ресурсної бази, яку вони прагнуть компенсувати вищими відсотковими ставками за кредитами;

- відсутність у банків довгострокової ресурсної бази через відтік депозитів, їх доларизацію та погіршення доступу вітчизняних банків до міжнародних ринків капіталу у кризовий період;

- високий ризик неповернення кредитів через зниження кредитоспроможності позичальників;

- наявність у банків в умовах кризи більш дохідних сегментів розміщення ресурсів, ніж вкладення капіталу в підприємства реального сектору економіки (валютний ринок та ринок державних цінних паперів);

- стратегію "виживання", яка виявляється у необхідності підтримання значного рівня ліквідності для уникнення можливої втрати фінансової стійкості в умовах кризи;

- незахищеність прав кредиторів через недосконалість законодавчо-нормативної бази та судової системи.

В результаті дії цих чинників на грошово-кредитному ринку нині склалася ситуація, коли наявна в банківській системі надлишкова ліквідність не спрямовується банками в кредитні операції, а утримується в високоліквідній формі, у тому числі на коррахунках банків, в депозитних сертифікатах Національного банку та короткострокових ОВДП. Водночас, розв'язання проблем кредитування економіки неможливо лише стимулюючими заходами Національного банку, у тому числі емісійного характеру. Необхідним є об'єднання зусиль усіх гілок влади для створення відповідного бізнес-клімату, в якому кредитування здійснюється з урахуванням інтересів позичальників, кредиторів та держави, не створюючи при цьому загрози порушення умов ціновій стабільності.

Насамперед, необхідним є посилення координації монетарної та фіскальної політики з метою обмеження емісійних антикризових заходів та ризиків курсової і цінової стабільності. Такими заходами мають бути: створення відповідної інфраструктури (гарантійної, страхової, кредитної та ін.), визначення режимів кредитування (загального, пільгового, компенсаційного, стимулюючого) та податкових стимулів (як для кредиторів, так і для позичальників) для забезпечення кредитування пріоритетних напрямів розвитку країни.

Особлива роль належить забезпеченню стабільної державної макроекономічної політики на державному рівні, зокрема:

- впровадженню заходів, спрямованих на обмеження інфляції та різких коливань обмінного курсу національної валюти;

- зміцненню інфраструктури, функціями якої є сприяння обмеженню фінансових ризиків в проведенні господарської діяльності;

- удосконаленню системи проведення розрахунків та страхування на фінансово-кредитному ринку;

Для забезпечення мінімізації валютних ризиків суб'єктів господарювання необхідним є посилення регулювання валютного ринку, зокрема:

- недопущення неправомірного вивезення іноземної валюти з території держави, забезпечення контролю за «відмиванням брудних грошей», протидія порушенням у переведенні безготівкових коштів в іноземній валюті у готівку на території держави;

- здійснення моніторингу та обмеження збільшення частки і обсягів валютної заборгованості вітчизняних підприємств, проведення ними незаконних валютних операцій;

- збільшення валютних резервів з метою використання їх для недопущення значних коливань обмінного курсу національної валюти.

З метою відновлення кредитування економіки необхідно створення адекватних монетарних умов:

- відновлення фінансової стабільності банківської системи, забезпечення цінової стабільності та активізації інвестиційної складової діяльності банків;

- зниження облікової та інших офіційних ставок Національного банку зі зменшенням інфляційних та девальваційних ризиків в економіці України;

- забезпечення стабільності на валютному ринку та підтримання курсу національної валюти;

- збільшення капіталізації банків з метою розширення кредитування загальнодержавних інвестиційно-інноваційних програм і проектів;

- підтримання вимог до формування банками резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, що дозволить вивільнити кошти, які рекомендовано банкам спрямовувати виключно на кредитування позичальників-товаровиробників;

- удосконалення умов рефінансування банків з метою стимулювання кредитування економіки;

- продовження підтримки пріоритетних для держави напрямів та заходів, насамперед, заходів, пов'язаних із підготовкою та проведенням чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні шляхом створення стимулюючих умов банкам, які їх фінансують;

- підтримка кредитами рефінансування державних банків, які здійснюють кредитування інвестиційних програм, визначених пріоритетними на державному рівні.

В цілому, якщо розглядати процес фінансової підтримки малого і середнього підприємництва з точки зору держави, то основними формами такої підтримки мають бути:

- часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб'єктів малого і середнього підприємництва;

- часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями;

- надання гарантій та порук за кредитами суб'єктів малого і середнього підприємництва;

- надання кредитів, в т. ч. мікрокредитів, для ведення і започаткування власної справи;

- компенсація видатків на розвиток кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами;

- фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно чистих технологій.

Державна фінансово-кредитна політика, спрямована на створення сприятливих фінансових передумов для започаткування та здійснення підприємницької діяльності, доступності фінансових ресурсів для підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності, збереження високого рівня захищеності підприємницького сектора національної економіки від зовнішніх та внутрішніх загроз у фінансовій сфері забезпечується лише спільними зусиллями всіх політичних сил. Для вирішення зазначених проблем необхідні скоординовані та узгоджені дії президентської, парламентської та урядової гілок влади, опозиції і громадських організацій. Важлива роль в забезпеченні поступального розвитку бізнесу належить також діяльності органів влади на регіональному та місцевому рівнях.

1.3 Підтримка експортної діяльності малого та середнього бізнесу

Малому та середньому бізнесу належить важлива роль у забезпеченні сталого економічного зростання, підвищенні інноваційного та експортного потенціалу країни. Підприємства малого та середнього бізнесу в розвинутих країнах забезпечують більше половини ВВП, біля двох третин загальної кількості робочих місць, четверту частку експорту та прямих іноземних інвестицій. У розвинутих країнах проводиться цілеспрямована державна підтримка розвитку малого та середнього бізнесу, яка враховує галузеві та регіональні його особливості та виконує важливу роль у підвищенні його конкурентоспроможності.

Створення ефективної системи стимулювання експорту потребує визначення основних проблем українських експортерів. До них, зокрема, відносяться:

- структура експорту характеризується домінуванням сировинних матеріалів та напівфабрикатів;

- питома вага продукції з високою часткою доданої вартості у структурі українського експорту є незначною;

- низький рівень інвестування в модернізацію експортоорієнтованих виробництв та нестача новітніх технологій;

- високі ризики в проведенні експортних операцій;

- жорсткі умови кредитування експорту для вітчизняних підприємств (високі відсоткові ставки та короткі терміни наданих кредитів);

- недосконалість механізму відшкодування ПДВ для вітчизняних підприємств;

- використання жорсткої грошово-кредитної політики, яка обмежує можливості формування обігового капіталу та інвестиційних ресурсів для розвитку підприємств.

У зв'язку з цим, доречно звернутися до зарубіжного досвіду побудови державної підтримки експортноорієнтованих підприємств, яка включає кредитування, страхування, надання експортних гарантій, підтримки венчурного інвестування. До джерел фінансування такої підтримки відносяться залучення державних коштів, ресурсів міжнародних фінансових організацій, капіталів приватних фірм.

Досвід Японії є цінним надбанням стосовно найнижчих відсоткових ставок за кредитними операціями для МСП, в Італії надаються послуги підприємцям для провадження зовнішньоекономічної діяльності. Заслуговує уваги досвід Туреччини з підтримки та розвитку малих та середніх підприємств, та в створенні організованих промислових зон, що в свій час дало змогу залучити в країну численні іноземні інвестиції. В Чехії здійснюється підтримка експорту Чеським експортним банком, а також державною програмою "Підприємство та інновації" для підтримки малих та середніх підприємців. Досвід Словацької Республіки в підтримці та розвитку МСП, в тому числі експортної їх діяльності, є цінним для України в галузі гармонізації норм і стандартів, а також законодавчої бази до Європейського Союзу.

Позитивний зарубіжний досвід слід використовувати в Україні. Для цього, по перше, потрібно створення адекватної інституційної бази для повернення довіри експортерів до системи державного регулювання зовнішньоекономічних операцій. Важливим є також установлення конструктивного співробітництва між бізнесом та владою для удосконалення та розвитку вітчизняного бізнес-середовища.

До практичних заходів зі здійснення експортної підтримки МСП відносяться:

- дотримання вимог законодавства щодо відшкодування ПДВ, митного регулювання та захисту власності підприємців;

- визначення пріоритетів в наданні державної експортної підтримки суб'єктам МСП з використанням наукоємних-, ресурсо- та енергозабезпечуючих інноваційних технологій;

- впровадження дієвої системи кредитування та страхування експортних операцій;

- використання нових інструментів кооперування малих, середніх і великих підприємств (кластеризації, субконтрактації);

- надання належної інформаційної підтримки українським експортноорієнтованим МСП.

Вітчизняному експорту притаманна значна частка металопродукції, що обумовлює високий рівень залежності експорту від конкурентного становища українських виробників на зарубіжних ринках. В умовах зростання витрат вітчизняних підприємців через подорожчання енергоресурсів, використання застарілої технології, посилення фіскального тиску, обмеження доступу до кредитних ресурсів, їх експортний потенціал знижується. Загострилися також проблеми відповідності експортної продукції вимогам міжнародних стандартів, екологічної безпеки, соціальної відповідальності, її якості, сервісного супроводу.

Різкий спад експортної активності в період кризи в Україні був обумовлений певними чинниками, до яких, зокрема, відносяться: ускладнення фінансового становища експортерів через падіння світових цін та зростання витрат виробництва; підвищення вартості кредитних ресурсів та погіршення умов їх залучення для забезпечення фінансування підприємств-експортерів; проведення різкої девальвації національної валюти, посилення фіскального навантаження та зростання заборгованості держави з відшкодування ПДВ.

Не дивлячись на важливу роль експорту в забезпеченні поступального розвитку економіки, в нашій країні практично не здійснюється виважена, цілеспрямована державна підтримка експортних операцій вітчизняних підприємств. Як правило, вона обмежувалися коригуванням макроекономічного середовища з метою зменшення витрат експортерів (проведенням девальвації гривні, непрямим субсидуванням з використанням знижених тарифів та цін на енергетично-сировинні ресурси, наданням податкових преференцій тощо). Більшість із таких заходів надавалися непрозоро і були практично недоступними для експортерів, які не належали до базових галузей промисловості, насамперед - підприємствам малого й середнього бізнесу.

Вступ України до СОТ сприяв скасуванню низки торговельних обмежень для українського експорту, в тому числі - на ринку ЄС. Проте ці пом'якшення стосувалися насамперед базових галузей вітчизняного експорту. Відтак розвиток експортної діяльності відбувався стихійно, під впливом тенденцій зовнішньоекономічної кон'юнктури та в напрямку збереження традиційних векторів зовнішньоекономічної спеціалізації.

Протягом 2008-2009 рр. було розроблено низку програмних документів щодо сприяння розвитку експорту, зокрема: «План заходів із зменшення негативного сальдо у зовнішній торгівлі, «План заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ», «План заходів з підтримання експортної діяльності малого та середнього підприємництва» . Проте, вони не набули практичного втілення.

Забезпечення зростання обсягів експорту та мінімізації дефіциту зовнішньої торгівлі вимагає активізації державної політики зміцнення конкурентоспроможності українських товаровиробників, диверсифікації товарної та географічної структури експорту, розширення спектру підприємств, залучених до проведення зовнішньоекономічної діяльності. Створення належних умов для їх реалізації досягається в ході прийняття та виконання узгоджених, спільних рішень владних структур, політичних та громадських організацій.

Рис. 1.1 Товарна структура основних операцій в Україні (січень-червень 2009 р.)

Джерело: ДП "Держзовнішінформ"

1.4 Стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів

В розвинутих країнах інвестиції в інновації перетворилися на основний фактор економічного зростання. Саме тому знаннєво-інноваційний розвиток стає центром економічної політики країн, які спрямовані на забезпечення високого динамізму національної економіки.

Міжнародна конкурентноздатність країни у першу чергу залежить від інвестицій в інновації. Більшість країн світу активно включилися у змагання з конкурентноздатності, тому зволікання України з проведення адекватної економічної політики щодо формування базових засад знаннєво-інноваційної економіки, з інвестуванням у відповідні структурні зміни не просто спричинить гальмування розвитку країни, а й може призвести до її економічної деградації. На порядку денному - запровадження спеціальної інвестиційної політики проривного типу.

Динаміка інноваційних процесів в Україні характеризується даними, представленими рисунком 1.2 та таблицею 1.1.

Рис. 1.2. Динаміка частки обсягів наукових та науково-технічних робіт (НТР) у ВВП та частки інноваційних підприємств в країні в 1996-2008 рр.

Джерело: Дані Держкомстату України

Відносні коефіцієнти інноваційної активності в Україні мають стійку понижувальну тенденцію. Причім це відбувалося, як у роки рецесії (1996-1999), так і за період економічного зростання економіки (2001-2008). Це свідчить про те, що науково-технічні інновації не мали значного впливу на економічне зростання, і що останнє також не поліпшило стан в інноваційній сфері країни. Така індиферентність економіки України до науково-технічних інновацій прямо обумовила низький рівень її міжнародної конкурентоспроможності. Про це свідчать дані щорічних звітів про глобальну конкурентноздатність, які готуються в рамках Всесвітнього економічного форуму в м. Давосі. Аналітична таблиця 1 надає дані для порівняльного міжнародного аналізу конкурентної позиції України у контексті інноваційно-інвестиційних процесів.

Таблиця 1.1.

Порівняння інвестиційно-інноваційного потенціалу економік вибраних країн з їхніми рейтингами глобальної конкурентоспроможності в 2009 році (країни ранжовано за обсягом загальних витрат на НТР)

	ВВП, млрд. доларів США за ПКС*, 2007р.	Частка загальних витрат на НТР у ВВП, 2007 р., %	Обсяг загальних витрат на НТР, млрд. доларів США за ПКС, 2007р.	Місця рейтингу глобальної конкурентоспроможності, 2009р.	Місця рейтингу за інноваційним фактором, 2009р.
Росія	2087,8	1,1	23,0	63	73
Україна	720,7	0,9	6,7	82	80
Чехія	248,9	1,5	3,7	31	26
Польща	620,9	0,6	3,7	46	46
Португалія	230,6	1,2	2,8	43	41
Угорщина	191,3	1,0	1,9	58	61
Румунія	245,5	0,5	1,2	64	75
Словенія	54,7	1,5	0,8	37	30
Словакія	109,6	0,5	0,5	47	57

* ПКС - паритет купівельної спроможності національної валюти

Джерело: The Global Competitiveness Report 2007-2008 та 2009-2010. - The World Economic Forum, Geneva, Switzerland 2007 та 2009; статистика OECD; Держкомстат Україні.

Україна, маючи майже удвічі більший інвестиційно-інноваційний фінансовий ресурс проти Польщі і Чехії і ще відчутнішу перевагу за цим параметром у порівнянні з іншими країнами, що представлені у таблиці, займає серед них останнє місце, як за загальним рейтингом глобальної конкурентоспроможності, так і за рейтингом щодо інноваційного фактору. Це свідчить про вкрай неефективну інноваційну політику України. Чималі кошти, що виділяються на інвестиційно-інноваційний розвиток, не дають належної віддачі у контексті підвищення конкурентноздатності українських підприємств.

Стадії інноваційного циклу відображаються такими групами індикаторів.

Стадія освіти: охоплення вищою освітою. Якість системи освіти. Якість освіти з математики і природничих наук. Якість шкіл менеджменту.

Стадія досліджень і розробок: інноваційний потенціал. Якість науково-дослідних інституцій. Витрати фірм на дослідження і розробки. Державна підтримка передових технологій.

Стадія інноваційного менеджменту: тип конкурентних. Складність виробничого. Використання патентів. Поширеність маркетингу

Стадія комерціалізація знань: Відтік мозків. Наявність передових технологій. Абсорбція технологій фірмами. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) та трансфер технологій.

Таблиця 1.2.

Рейтингові місця Світового економічного форуму в Давосі щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу в 2006 році

	Україна	Польща	Фінляндія
Стадія освіти
1. Охоплення вищою освітою	17	22	2
2. Якість системи освіти	47	49	2
3. Якість освіти з математики і природничих наук	44	48	3
4. Якість шкіл менеджменту	85	50	12
Стадія досліджень і розробок
5. Інноваційний потенціал	40	44	5
6. Якість науково-дослідних інституцій	60	64	6
7. Витрати фірм на дослідження і розробки	67	42	9
8. Державна підтримка передових технологій	75	89	11
Стадія інноваційного менеджменту
9. Тип конкурентних переваг	78	51	6
10. Складність виробничого процесу	69	62	6
11. Використання патентів	58	51	4
12. Поширеність маркетингу	87	67	29
Стадія комерціалізація знань
13. Відтік мозків	93	77	10
14. Наявність передових технологій	97	80	2
15. Абсорбція технологій фірмами	91	76	7
16. ПІІ та трансфер технологій	106	81	74

Джерело: The Global Competitiveness Report 2007-2008. - The World Economic Forum, Geneva, Switzerland 2007. - P. 177, 289, 345.

Для кращого аналітичної візуалізації представимо дані таблиці у вигляді графіку на рис. 1.3. На ньому можна наочно бачити, як знижуються місця рейтингу України на виробничих стадіях інноваційного циклу. Якщо на стадіях освіти та досліджень і розробок ми виглядаємо достатньо привабливо і приблизно на одному рівні з Польщею, то на завершальних стадіях циклу, де повинен забезпечуватися комерційний інноваційний результат, спостерігається відставання. Дані по Фінляндії, світовому лідерові розбудови знаннєвої економіки, свідчать про важливість досягнення збалансованості у розвитку всіх стадій інноваційного циклу. Це також ілюструє комплексний органічний характер національної інноваційної системи, де всі суб'єкти злагоджено працюють на кінцевий інноваційний результат в режимі постійних зворотних зв'язків між представленими стадіями. У ракурсі такого методологічного бачення стає зрозумілою помилковість політики відокремленого керівництва окремими стадіями інноваційного циклу, що власне і відбувається в Україні.

Рис. 1.3. Рейтингові місця Світового економічного форуму щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу в 2006 р.

Можна виділити в країнах-аутсайдерах три головні бар'єри, які не дозволяють їм ефективно впроваджувати інноваційні технології:

- недостатня законодавча та інституційна база для стимуляції підприємницької конкуренції;

- скорочення кількості підприємців, у який виникає бажання (мотивація) працювати на ринку високих технологій;

- низький рівень доходу на душу населення, що не створює стимулів і фінансових можливостей працювати на довгострокову перспективу.

- Активізація заходів з побудови інноваційно-знаннєвої економіки забезпечується впровадженням таких основних управлінських рішень:

- створення системи економічної мотивації та інституційного середовища для стимулювання розробки та використання національних та глобальних знань у всіх секторах економіки;

- формування суспільства висококваліфікованих, мобільних та творчих особистостей, які протягом життя мають постійну можливість опановувати нові передові знання та мати широкий доступ і до державного, так і приватного фінансування інноваційної діяльності;

- побудова інформаційної інфраструктури, конкурентного та інноваційного інформаційного сектору в економіці, який буде прискорювати розповсюдження ефективної та конкурентоспроможної інформації та надавати широкі комунікаційні можливості для всіх осередків суспільства;

- створення ефективної інноваційної системи та сприятливого бізнесового середовища, які стимулюють інновації та підприємництво;

- формування сприятливого фінансового середовища та його інституційної структури, здатної забезпечити підвищення капіталізації передових високотехнологічних виробництв;

- створення нового культурного середовища, яке є адекватним для реалізації політики розбудови інноваційно-знаннєвої економіки;

- політика формування інноваційно-знаннєвої економіки буде ефективною, якщо всі вищезазначені сегменти державного управління спрацюють на кінцевий результат - масовий випуск українськими підприємствами конкурентоспроможних інноваційних продуктів та технологій. В Україні особливої актуальності набуває завдання удосконалення заключної стадії інноваційного циклу - комерціалізації, яка відстає від потенціалу освітянської та науково-технічної стадій. Проте останні також потребують проведення кардинальних інноваційних реформ.

Створення локальних інноваційних осередків (у вигляді технопарків, технополісів тощо, чи стимулювання виключно «інноваційних» галузей і виробництв) в Україні дає лише локальні ефекти. Спроби здійснення галузевих «технологічних стрибків» за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки обертаються втратами інших секторів економіки. Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких «точок зростання» нівелюється в суспільному масштабі.

Обмеженість фінансових ресурсів держави висуває на передній план завдання забезпечення високої ефективності прямих бюджетних видатків на науково-технічний розвиток та інвестиції в інноваційні процеси, а також непрямих стимулів інноваційного розвитку. Такі задачі вирішуються лише за умов залучення суб'єктів господарювання до заходів державної інноваційної політики, формування мультиплікативного ефекту державних видатків для інноваційних процесів в економіці в цілому.

Тому головним завданням політики щодо розвитку інноваційного підприємництва є забезпечення сприйнятливості суб'єктів підприємництва до позитивних сигналів з боку ринкового середовища та спеціальних заходів, які стимулюють інноваційну активність та забезпечують поширення інновацій по усіх сферах національної економіки. Таких результатів можна досягнути лише шляхом посилення співпраці між різними гілками законодавчої та виконавчої влади, широкого залучення до вирішення зазначених проблем громадськості. Особлива роль належить проведенню діалогу бізнесу і влади та виробленню узгоджених підходів до створення адекватних умов для активізації інноваційної діяльності в Україні.

1.5 Впровадження європейських підходів до розвитку малого та середнього підприємництва

З підписанням у 2009 року Спільної декларації про започаткування співробітництва між Урядом України та Європейською Комісією щодо політики у сфері підприємництва було формалізовано діалог між сторонами у зазначеній сфері. Було порушено питання щодо можливості впровадження в Україні принципів, викладених в Повідомленні Європейської Комісії для Європейського парламенту, Ради ЄС, Європейського комітету з економічних та соціальних питань та Комітету регіонів від 19.06.2008 року під назвою «Спочатку думай про мале». «Акт з питань малого бізнесу» для Європи. Документ під цією назвою було розроблено та опубліковано ЄК у розвиток Європейської хартії для малих підприємств (Хартія), до якої Україна приєдналась 2 липня 2008 року, і яка з 1 січня 2010 року втратила чинність.

В ЄС до малих і середніх підприємств (МСП) відносять компанії, що налічують 250 або менше працівників. Вони мають важливе значення для розвитку економіки та вирішення соціальних проблем, проте їх діяльність нерідко стримується наявністю бюрократичних бар'єрів та іншими перешкодами. Тому МСП потребують державної допомоги з метою посилення їх економічного потенціалу та створення нових робочих місць. З метою досягнення цієї мети Європейська Комісія опублікувала «Акт з питань малого бізнесу» (АМБ) для Європи (Small Business Act for Europe, SBA), який передбачає здійснення Комісією та країнами-членами ЄС заходів з забезпечення такої підтримки.

Комісія пропонує посилити партнерство між ЄС та країнами-членами, яке передбачає визнання центральної ролі МСП в економіці. Передбачається спростити, вдосконалити та диверсифікувати інструменти з підтримки МСП.

Прийняття АМБ спрямоване на визнання відповідного статусу підприємців у суспільстві, а також на створення середовища, в якому започаткування власної справи стає привабливим. Це стосується таких категорій, як ремісники, мікропідприємства, сімейний бізнес та МСП, діяльність яких, в значній мірі, спрямована на вирішення соціальних питань.

У АМБ, прийнятому на найвищому політичному рівні (засідання Ради Міністрів ЄС, що відбулося 01.12.2008 року), викладено 10 принципів, а також конкретні заходи, спрямовані на спрощення умов розвитку малого бізнесу. Цими принципами є:

- створення середовища, в якому підприємці та сімейний бізнес можуть процвітати, а підприємці можуть отримувати прибуток;

- створення умов, за яких чесні підприємці, що зазнали банкрутства, можуть швидко отримати свій другий шанс;

- розробка правил, що відповідають принципу «Спочатку думай про мале»;

...