Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні

Головними завданнями регіональних програм підтримки підприємництва є наступні:

- забезпечення дотримання в області вимог Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців";

- аналіз потенціалу малого підприємництва області, перспектив та напрямів його розвитку;

- податкове стимулювання розвитку підприємницької діяльності;

- забезпечення фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва органами місцевої влади;

- створення сприятливих умов для суб'єктів малого бізнесу на ринку кредитних ресурсів;

- сприяння розвитку молодіжного підприємництва та створення нових перспективних робочих місць для місцевої молоді, особливо у сільській місцевості;

- підтримка розвитку підприємництва на селі, зокрема, селянських (фермерських) господарств;

- активізація інвестиційної діяльності суб'єктів малого підприємництва;

- розвиток матеріально-технічної бази ринків, створення належних умов торгівлі;

- вдосконалення форм та механізмів виробничої кооперації між великими та малими підприємствами;

- розвиток експортного потенціалу малого підприємництва;

- вдосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів для сфери малого бізнесу;

- підвищення конкурентоспроможності продукції суб'єктів малого підприємництва;

- зниження рівня безробіття в області;

- вдосконалення інформаційного та консультативно-методичного забезпечення суб'єктів господарювання;

- поширення в регіоні позитивного досвіду розвитку малого підприємництва;

- активізація виставково-ярмаркової діяльності суб'єктів малого підприємництва;

- розвиток мережі бізнес-центрів у районах та містах області.

Враховуючи особливості нинішнього періоду, сьогоднішні регіональні програми повинні бути ще й дієвим інструментом подолання фінансово-економічної кризи на місцевому рівні.

На цей час в 25 регіонах України реалізуються регіональні програми підтримки малого підприємництва на 2009-2010 роки. Разом з тим, в Харківській області замість регіональної програми, затвердженої облрадою, облдержадміністрацією було затверджено План заходів щодо сприяння розвитку малого підприємництва, що не відповідає нормам Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва».

В Луганській області у 2009 році завершено реалізацію регіональної програми на 2008-2009 роки та підготовлено проект програми на 2010-2012 роки.

Фінансове забезпечення регіональних програм залишається ключовим фактором підтримки малого підприємництва в умовах кризи. Зменшення обсягів фінансування заходів регіональних програм, або взагалі його відсутність в окремих регіонах, поглиблює негативний вплив економічної кризи на малий бізнес, що спричиняє ланцюгову реакцію у погіршенні соціально-економічної ситуації в регіонах, пов'язаної із зростанням безробіття та зменшенням обсягів надходжень до бюджетів всіх рівнів. Проте, нестабільна фінансово-економічна ситуація в країні в свою чергу негативним чином позначилась як на фінансуванні заходів регіональних програм в цілому, так і на впровадженні фінансово-кредитних механізмів підтримки малого підприємництва на місцевому рівні.

Аналіз фінансового забезпечення регіональних програм засвідчив, що впродовж 2008 року фінансування програмних заходів за рахунок коштів місцевих бюджетів здійснювалось в усіх регіонах України, за винятком м. Севастополя, де за підсумками 2008 року кошти з міського бюджету на реалізацію програмних заходів не виділялись. Сукупні видатки місцевих бюджетів на ці цілі склали понад 39,6 млн.грн.

При цьому слід зазначити, що у 2008 році загальна сума коштів регіональних бюджетів фактично використаних на реалізацію програмних заходів зменшилась на чверть у порівнянні з 2007 роком і склала лише 48% від запланованих річних сукупних обсягів.



Рис. 3.5. Рівень видатків місцевих бюджетів на реалізацію заходів регіональних програм в 2007-2008 роках, грн./підпр.

Максимальний вплив на загальні обсяги фінансового забезпечення регіональних програм по Україні належить столиці, частка якої останні п'ять років складає від 57 до 82%. У 2008 році в м. Києві обсяги фінансування програмних заходів склали майже 61% від загальної суми по Україні, проте це становить лише 42% від передбачених видатків - це найгірший показник для міста з 2005 року.

Стабільність фінансування регіональної програми і забезпечення рівномірного поетапного надходження коштів для реалізації програмних заходів є запорукою ефективності роботи місцевих органів виконавчої влади й самоврядування у зміцненні сектору малого підприємництва у вирішенні соціально-економічних проблем регіону.

У 2008 році з понад 14 млн.грн витрачених з регіональних бюджетів на ці цілі коштів (без урахуванням м. Києва) 59,4% було виділено в останньому кварталі року, що негативним чином впливає на якість виконання програмних заходів.

Лишаються також значними регіональні диспропорції в обсягах бюджетного фінансування програм підтримки малого підприємництва по відношенню до кількості малих підприємств в різних регіонах. За даними 2008 року такі коливання становили: від 371 грн. в м.Києві і 203 грн. в Хмельницькій області до 4 грн. в Дніпропетровській області, що призводить до накопичення проблем в сфері малого бізнесу та сприяє подальшому поглибленню репресивності розвитку в окремих регіонах.

З метою вирішення цієї проблеми, Комітетом розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», до якого, зокрема, внесено положення, щодо рекомендацій місцевим органам виконавчої влади щорічно при складанні місцевих бюджетів передбачати не менш, ніж 0,5 відсотка доходів регіональних та місцевих бюджетів на підтримку малого та середнього підприємництва. Зазначений законопроект надасть можливість зменшити нерівномірність фінансової підтримки малого підприємництва в регіонах, що забезпечить рівні умови для розвитку малого підприємництва та максимальне використання підприємницького потенціалу регіонів для їх економічного розвитку й вирішення соціальних проблем.

Головним напрямком регіональних програм в останні роки було надання фінансово-кредитної допомоги суб'єктам малого підприємництва, в тому числі шляхом відшкодування відсоткових ставок за кредитами для реалізації інвестиційних проектів.

В умовах складної ситуації з отриманням банківських кредитів, коли потреба малих підприємств у кредитних ресурсах задовольняється не більше ніж на 5-7%, в більшості регіонів перевага надавалась саме заходам за напрямком фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва. Понад 66% загальних обсягів бюджетного фінансування заходів регіональних програм було спрямовано на компенсацію частини вартості банківських кредитів для суб'єктів малого підприємництва за рахунок бюджетних коштів та 12,5% - на пільгове кредитування інвестиційних проектів та фінансування на поворотній основі.

Крім фінансово-кредитної підтримки, суб'єкти малого підприємництва потребують ресурсної та інформаційної допомоги від місцевої влади. В рамках регіональних програм така допомога надавалась на місцевому рівні, зокрема, шляхом створення баз даних незадіяних нежитлових приміщень, незавершеного будівництва, виробничих площ, вільних земельних ділянок та через надання вільних приміщень комунального майна в оренду і передачу у власність.

У всіх регіонах країни на цей час сформовано бази даних нежитлових приміщень, які можуть бути надані суб'єктам підприємницької діяльності для ведення господарської діяльності. Впродовж 2008 року загальна площа приміщень, переданих місцевою владою підприємцям для ведення бізнесу, склала: в оренду - понад 3млн.кв.м, у власність - 1,3млн.кв.м (за попередній рік в оренду надано 3,3млн.кв.м, а у власність - 1,4млн.кв.м).

Ще однією суттєвою формою ресурсної підтримки на місцевому рівні є залучення суб'єктів малого підприємництва до формування, розміщення і виконання на конкурсних засадах державних та регіональних замовлень на виконання робіт, надання послуг.

За наданою інформацією з 17 регіонів, у 2008 році серед суб'єктів малого підприємництва було розміщено таких замовлень на загальну суму майже 7,5 млрд. грн., або на 31% більше ніж в попередньому році. Середня вартість одного замовлення у 2008 році за участі суб'єктів малого підприємництва склала 971 грн. (2007рік - 319 грн.).

Найбільші обсяги розміщених серед суб'єктів малого підприємництва регіональних та державних замовлень у 2008 році зафіксовано в м.Києві 4,5млрд.грн), Чернівецькій (2,1млрд.грн), Івано-Франківській (439млн.грн), Закарпатській (437млн.грн), Волинській (308,6млн.грн) та Луганській (314млн.грн) областях. Проте, 8 регіонів (Донецька, Житомирська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Чернігівська області та м. Севастополь) не залучали до участі в реалізації державних і регіональних замовлень малі підприємства.

На інформаційно-методичну допомогу суб'єктам малого підприємництва, здійснення навчальних заходів, проведення конференцій, форумів, виставок та інше було спрямовано 20% від загальної кількості фактично витрачених коштів.

Найгірша ситуація впродовж декількох останніх років склалась з фінансуванням заходів щодо формування мережі об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва, поповнення їх статутного та оборотного капіталу. У 2008 році така тенденція збереглася і частка бюджетних коштів, використаних на розвиток інфраструктури підтримки малого підприємництва в загальних обсягах фінансування склала трохи більше 1%, при чому лише 6 регіонів спрямували кошти на ці заходи (АР Крим, Волинська, Сумська, Харківська, Чернівецька та Чернігівська області).

Протягом 2008 року в рамках реалізації регіональних програм підтримки малого підприємництва було створено 21 бізнес-центр (у 2007 році - 23), 7 технопарків (2007 рік - 6), 380 лізингових центрів (2007 рік - 108), 786 кредитних спілки (2007 рік - 70), 35 фондів підтримки підприємництва (2007 рік - 38), 341 інвестиційно-інноваційних фондів і компаній (2007 роки - 1349), 420 інформаційно-консультативних установ (2007 рік - 952).Водночас, за цей же час загальна чисельність бізнес-інкубаторів зменшилась на три одиниці.

На початок 2009 року в Україні функціонували такі об'єкти інфраструктури підтримки підприємництва: 465 бізнес-центрів, 69 бізнес-інкубаторів, 40 технопарків, 790 лізингових центрів, 2526 небанківських фінансово-кредитних установи (в т.ч. 1884 кредитних спілки), 277 фондів підтримки підприємництва (з них 32 створені за участю), 3012 інвестиційно-інноваційні фондів і компаній, 3233 інформаційно-консультативних установи.

Недостатність фінансування заходів щодо формування інфраструктури позначається на спонтанному формуванні мережі спеціалізованих установ підтримки бізнесу (в деяких регіонах її не сформовано взагалі). Відсутність координуючої ролі місцевої влади знижує ефективність її функціонування для забезпечення потреб розвитку місцевого бізнесу, що визначаються широким спектром послуг, які мають бути вартісно та територіально доступні для підприємців-початківців.

Значною перешкодою для розвитку цієї інфраструктури є відсутність нормативно - правових регуляторів, які б чітко визначали критерії та стандарти якості послуг, економічно обґрунтовані обставини їх доцільності.

Проведений аналіз регіональних програм дозволив виявити ряд суттєвих недоліків:

Регіональні програми розвитку малого підприємництва переважно носять загальний характер, не враховують особливостей та можливостей конкретних регіонів, і, як результат, не орієнтовані на вирішення болючих соціально-економічних проблем регіонів та окремих територій;

У зв'язку з відсутністю належного фінансування з місцевих бюджетів ряд заходів регіональних програм носить формальний характер. Лише 3,5% загальної вартості регіональних програм спрямовуються на формування інфраструктури підтримки малого підприємництва;

Відсутній аналіз розвитку малого підприємництва у розрізі районів, не відображається концентрація малих підприємств та ефективність їх роботи на місцевому рівні. Натомість, як по Україні в цілому, так і у розрізі регіонів спостерігаються значні диспропорції у розвитку малого бізнесу. Більше половини усіх малих підприємств та близько половини зайнятих на малих підприємствах концентрується в обласному центрі та великих містах. У малих містах і сільській місцевості їх кількість не тільки не зростає, а й скорочується.

Фіксується щорічне збільшення кількості об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва. Разом з тим, відсутній якісний аналіз діяльності таких установ, що доводив би їх ефективність. Лише 3,7% всіх установ інфраструктури створена за участю місцевої влади;

Скорочення і значні диспропорції в обсягах фінансування регіональних програм розвитку малого підприємництва свідчать про відсутність їх пріоритетності у стратегічному розвитку регіонів.

Аналізуючи недостатню ефективність регіональних програм, необхідно зазначити об'єктивні та суб'єктивні причини. Світова практика доводить, що єдиним інструментом дієвої державної політики в будь-якій сфері є програми. Разом з тим, в Україні в умовах відсутності наукового обґрунтування та достатніх фінансових ресурсів програмно-цільовий метод набув лише теоретичного розвитку.

З іншого боку, якість регіональної або місцевої програми вирішальним чином залежить від розуміння місцевою владою кожного регіону ролі малого бізнесу у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку малого підприємництва. В ряді регіонів (Волинська, Івано-Франківська, Луганська, Чернівецька, Хмельницька області) регіональні програми якісно відрізняються, їх заходи орієнтовані на місцеві проблеми та мають ресурсну забезпеченість.

В цьому плані постає проблема відсутності в системі управління на місцях фахівців, які володіють системним баченням проблем, знаннями сучасної міжнародної практики й достатнім досвідом в сфері малого підприємництва та суспільного розвитку, що дозволяє їм, використовуючи інноваційні підходи, розробляти та впроваджувати „амбітні” регіональні програми.

Регіональні програми потребують розробки з урахуванням особливостей розвитку конкретного регіону, районів, наявних ресурсів, а також специфічних завдань, які постають перед органами місцевої влади на конкретному етапі. Орієнтирами програм повинні стати пріоритети і завдання Стратегічних планів розвитку регіонів.

Рівень розвитку малого підприємництва має стати одним із головних критеріїв оцінки результатів діяльності органів місцевої та регіональної влади.

До розробки і реалізації регіональних програм доцільно залучати галузеві управління облдержадміністрацій, райдержадміністрацій, виконавчі комітети міських рад міст обласного значення, громадські організації, підприємців, центри підтримки бізнесу, асоціативні структури підтримки підприємництва, наукові установи, вузи, місцеві громади тощо.

На основі затверджених регіональних програм має розроблятися місцева нормативно-правова база, що регулює відносини у сфері малого підприємництва. До її розробки слід залучати місцевих підприємців та їх об'єднання задля ефективного діалогу влади і бізнес-середовища, зниження бар'єрів входження суб'єктів господарювання на ринки, спрощення дозвільних процедур, подолання корупційного тиску на підприємництво.

Типові заходи, які застосовуються для підтримки малого бізнесу, не спрацьовують. Тому при розробці регіональних програм слід звернути увагу на інноваційні підходи з практичною спрямованістю, які дають позитивні результати. Це передбачає розробку інноваційної моделі сприяння розвитку малого підприємництва. Актуальним у цьому напрямку є організація виїзних консультацій (пересувних пунктів) у депресивні райони, малі міста та сільську місцевість регіонів.

Одним з важливих елементів інноваційної моделі має стати розробка і реалізація у конкретно визначених депресивних регіонах пілотних інноваційних проектів, та їх поширення після успішної апробації на інші території. До виконання таких робіт потрібно залучати (на конкурсній основі) науково-дослідні організації.

При розробці програм особливу увагу слід приділяти питанню професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для сфери малого підприємництва. Центри зайнятості не завжди можуть забезпечити підготовку кадрів для проведення підприємницької діяльності, оскільки безробітних не можна віднести до активного ресурсу, налаштованого на започаткування бізнесу, а фінансова підтримка незайнятого населення через виплату одноразової допомоги по безробіттю не дозволяє організувати успішну власну справу.

Основним джерелом людських ресурсів для малого бізнесу є вищі навчальні заклади. На жаль, на сьогодні вища освіта не в змозі підготувати конкурентоспроможного фахівця, а впровадження навчальних програм з основ підприємницької діяльності на базі загальноосвітніх, професійних, вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти носить загальний характер. Тому важливим кроком у цьому напрямку є створення при ВНЗ Центрів професійного розвитку та кар'єри. Це дозволить активізувати і підтримати молодіжні ініціативи, створити умови для розвитку кадрового потенціалу малого підприємництва, підготувати генерацію успішних підприємців задля економічного зростання регіонів.

Актуальним є створення професійних консультаційних центрів за участі в їх роботі підприємців з багаторічним досвідом роботи та фахівців з ведення бізнесу, а також бізнес-інкубаторів, особливо молодіжних. Вони можуть створюватися як при вищих навчальних закладах, так і на рівні регіону, району, міста.

Найбільш перспективним є розвиток молодіжного підприємництва і створення нових економічно доцільних робочих місць для молоді на селі.

Головним завданням у розвитку інфраструктури підтримки підприємництва має стати не тільки зростання кількості об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва, а їх рівномірне розміщення, зосередження не лише в обласних, а й у районних центрах, а також підвищення якості роботи, поліпшення кваліфікаційного рівня персоналу та розробки інноваційної моделі діяльності та співпраці з підприємствами.

3.2.3 Формування інфраструктури підтримки підприємництва

Формування інфраструктури підтримки розвитку малого підприємництва в Україні здійснюється відповідно до статті 10 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2063-ІІІ “Про державну підтримку малого підприємництва” та на підставі заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, які щорічно затверджуються розпорядженням Кабінету Міністрів України.

Розвинена інфраструктура підтримки малого та середнього підприємництва України - це система комерційних і некомерційних організацій, які спрямовують свою діяльність на задоволення потреб суб'єктів малого та середнього підприємництва. Доступ до можливостей, ресурсів та асортименту послуг такої інфраструктури отримує кожен житель країни, бажаючий займатись бізнесом, незалежно від місця свого знаходження.

До об'єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва України належать бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори, технопарки, фонди підтримки підприємництва, фінансові установи, інноваційні та інвестиційні фонди і компанії, консультаційно-інформаційні установи, громадські об'єднання підприємців та інші організації.

Невід'ємною функціональною складовою інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва є фінансово-кредитне, маркетингове, інформаційно-консультаційне, консалтингове, матеріально-технічне, ресурсне, кадрове забезпечення суб'єктів малого і середнього бізнесу тощо.

Основною метою формування інфраструктури підтримки малого підприємництва з точки зору держави є створення умов для ефективного впровадження діяльності суб'єктами господарювання, створення нових робочих місць, збільшення обсягів виробництва та усунення диспропорційності у розвитку регіонів за рахунок вирівнювання економічного потенціалу.

В Україні вже створено певну кількість закладів інфраструктури підтримки. Але їх кількісні показники та нерівномірність розташування по території України не завжди свідчать про ефективність впливу на вирішення соціально-економічних проблем в регіонах та подальші темпи розвитку малого підприємництва.

Законодавча невизначеність окремих елементів інфраструктури, перш за все, бізнес-інкубаторів та комплексу послуг, які вони повинні надавати, призводить до різних підходів у тлумаченні їх функціонального призначення.

З метою впорядкування діяльності об'єктів інфраструктури підтримки підприємництва, створення умов для отримання підприємцями широкого доступу до фінансових і матеріально-технічних ресурсів, інформаційних, методичних та консультаційних послуг, збільшення обсягів та якості послуг, що надаються об'єктами інфраструктури, затверджено постанову Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 №510 „Про затвердження Порядку реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб'єктів малого та середнього підприємництва”.

На підставі даної постанови Кабінету Міністрів України Держкомпідприємництвом розроблено наказ від 02.07.2009 №112 „Про затвердження форм документів, необхідних для реєстрації організацій як об'єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва”. Метою наказу є забезпечення умов для подальшого формування розгалуженої мережі об'єктів інфраструктури підтримки підприємництва та впровадження системи реєстрації організацій як об'єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва.

Для активізації процесу реєстрації об'єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 №510, Держкомпідприємництвом та його територіальними представництвами проведено інформаційно-роз'яснювальну роботу щодо положень зазначеної постанови та наказу Держкомпідприємництва від 02.07.2009 № 112.

Протягом ІІ півріччя 2009 року зведений банк всієї інфраструктури підтримки підприємництва нараховує 59 зареєстрованих об'єктів.

На регіональному рівні функції сприяння щодо створення та розвитку інфраструктури виконують регіональні органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування на підставі заходів регіональних і місцевих програм розвитку малого підприємництва.

Нинішній етап формування мережі об'єктів інфраструктури демонструє їх кількісне зростання. Станом на 01.01.2010 року на території України діяло 449 бізнес-центрів, 71 бізнес-інкубатор, 41 технологічний парк, 808 лізингових центрів, 262 фонди підтримки підприємництва, з яких 109 - регіональні, 32 - створені УФПП, 2444 небанківських фінансово-кредитних установи, з яких - 1789 кредитні спілки, 3240 інвестиційних та інноваційних компанії, 3119 інформаційно-консультативних установи, 1720 громадських об'єднань суб'єктів підприємництва, 688 координаційних рад з питань підприємництва тощо.

Бізнес-центри - „вирощують підприємців нової формації” та надають суб'єктам підприємництва і особам, що бажають займатися власним бізнесом, інформаційні, консалтингові, маркетингові, тренінгові та інші види послуг. Набір послуг в різних бізнес-центрах різний, а їх спектр залежить від потреб потенційних споживачів послуг кожного регіону.

У 2009 році мережа бізнес-центрів країни в порівнянні з попереднім 2008-им, кількісно зменшилась на 16 одиниць. Таке зменшення відбулось за рахунок зменшення кількості бізнес-центрів в Запорізькій (- 1 одиниця), Кіровоградській (- 1 одиниця), Луганській (- 3 одиниці), Черкаській (- 1 одиниця), Чернігівській (- 1 одиниця) областях та місті Києві (- 20 одиниць).

Протягом 2009 року кількість бізнес-центрів збільшилась в Волинській, Дніпропетровській, Сумській, Харківській областях. Незаперечним лідером за цим кількісним показником на сьогодні залишається столиця. Впродовж звітного року кількість бізнес-центрів у м. Києві становить 143 одиниці.

В інших 17 областях України впродовж звітного року бізнес-центри не створювались.

Успішне ведення бізнесу, особливо на його початковому етапі, неможливе без вчасного та повного отримання суб'єктами підприємницької діяльності інформаційно-консультативної допомоги. Підвищенню поінформованості підприємців регіонів України з різних аспектів їх діяльності сприяє мережа інформаційно-консультативних установ. Їх кількість станом на 01.01.10 становить 3119 установ. У 2009 році кількість таких установ зменшилась на 114 одиниць в порівнянні з 2008 роком. Найбільше їх створено в м. Києві (1118 од.), в Донецькій (426 од.) та Полтавській (245 од.) областях. Жодного такого закладу не створено в Одеській області та м. Севастополь.

Необхідно відзначити зростання активності підприємницької громадськості. Це свідчить про необхідність об'єднання підприємців в складні часи для спільного вирішення проблем та участі в прийнятті управлінських рішень. Громадськими об'єднаннями підприємців здійснюється конкретна підтримка в питаннях щодо забезпечення додержання прав та інтересів суб'єктів підприємництва.

Створювати стабільне бізнес-середовище допомагає мережа регіональних громадських об'єднань підприємців, діяльність яких направлена на захист інтересів малого бізнесу. У 2009 році загальна кількість громадських об'єднань суб'єктів підприємництва збільшилась на 6 одиниць. На регіональному рівні зареєстровано 866 громадських об'єднань суб'єктів підприємництва.

Загальна кількість Координаційних рад з питань підприємництва збільшилась на 6 і складає 688 одиниць станом на 01.01.2010.

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється фінансовими установами різних видів.

В порівнянні з 2008 роком кількісно небанківські фінансово-кредитні установи зменшились у 2009 році на 82 одиниці.

Найбільше таких установ налічується в м. Києві (490 од.), в Донецькій (384 од.), Луганській (273 од.), Полтавській (177 од.) та Рівненській (144 од.) областях. Значно зменшилась їх кількість протягом 2009 року в м. Києві (-140 од.) та Сумській області (-16 од.).

В структурі небанківських фінансово-кредитних установ 73% займають кредитні спілки (1789 од.). Найбільша кількість кредитних спілок або третина від загальної кількості створена в м. Києві (490 одиниць). Значною є їх кількість в Полтавській (177 од.), Луганській (165 од.) та Донецькій (157 од.) областях. У 2009 році порівняно з 2008, загальна кількість кредитних спілок України зменшилась на 95 одиниць.

На сьогоднішній день діють три асоціації кредитних спілок всеукраїнського рівня: Всеукраїнська асоціація кредитних спілок (ВАКС), Національна асоціація кредитних спілок України (НАКСУ) та Всеукраїнська асоціація кредитних спілок військовослужбовців та працівників силових відомств, а також кредитні спілки та обласні асоціації, які співпрацюють з ВАКС та НАКСУ.

Однією з альтернативних форм фінансового забезпечення суб'єктів малого підприємництва є послуги, які надаються лізинговими центрами. Кількість закладів, що забезпечували суб'єктів малого підприємництва матеріально-технічними ресурсами на основі лізингу у 2009 році складала 808 одиниць. У 2009 році порівняно з попереднім роком кількість лізингових установ зросла на 18 одиниць. Із загальної кількості лізингових центрів країни 78% припадає на 2 регіони: м. Київ ( 408 одиниць) та Харківську область ( 230 одиниць).

Лізингові центри на сьогодні функціонують у всіх регіонах України.

За узагальненими даними міжнародних організацій, що займаються питаннями розвитку бізнес-інкубування, одним із результативних елементів підтримки підприємництва є саме бізнес-інкубатори, які сприяють прискоренню розвитку малих підприємств в 7-22 рази та знижують кількість їх невдач в бізнесі на 20%. Окрім того, вони сприяють вирішенню таких задач як оздоровлення економічної активності регіонів, розвитку внутрішніх ринків, створення та укріплення зв'язків між малим бізнесом, підвищення інноваційної активності бізнесу, підвищення зайнятості і рівня життя місцевого населення. Бізнес-інкубатор не лише забезпечує зріст малих підприємств кожного регіону, а й піднімає їх життєздатність. Так, виходячи з практики, завдяки технології бізнес-інкубування виживає 85-86% новостворених малих підприємств проти 14 - 30 % при звичайних умовах.

Серед особливостей бізнес-інкубатора, як економічної моделі, є гнучкість цієї структури, яка при вирішенні самих різних економічних задач дозволяє йому пристосовуватись до різних зовнішніх умов та виконувати різноманітні набори функцій, що так важливо для нашої країни.

Потреба бізнес-інкубування в Україні, як і в усіх країнах світу, звичайно має, перш за все, соціально-економічну природу підприємництва. Запозичена форма бізнес-інкубування притягує малі підприємства країни, насамперед, можливістю отримувати приміщення на пільгових засадах, наявністю певної кількості послуг, ефективного менеджменту та можливістю контактувати зі своїми колегами.

Використовуючи накопичений досвід бізнес-інкубаторів світу можна уникнути багатьох помилок та перебороти труднощі з мінімальними затратами.

Бізнес-інкубування, як форму підтримки, в Україні впроваджується на основі міжнародного практичного досвіду Франції, США, Китаю, Німеччини та Польщі.

Поштовх поширенню зарубіжного досвіду щодо бізнес - інкубування в нашій країні дала програма, фінансована Інститутом „Відкрите суспільство”(Нью-Йорк). Так у 1996 році в Україні з'явились перші вітчизняні бізнес-інкубатори.

На сьогодні в країнах світу нараховується понад 3 тис. бізнес-інкубаторів, з них в США - 700, Китаї - 400, в Росії - 80, в Україні - 71 тощо.

Разом з тим, в кожній країні бізнес-інкубатори виконують свої більш конкретні функції. Наприклад: у Фінляндії вони були дуже ефективним інструментом створення нових фірм, нових робочих місць, а також розширення співпраці між підприємствами і навчальними закладами.

Головними їх функціями залишаються такі як комерціалізація нових технологій та покращення ділового іміджу того регіону, де вони діють.

У Швеції найбільш поширеним залишається „внутрішній” бізнес-інкубатор, який створюється великими підприємствами для стимулювання нових ідей і проектів, що сприяє як розвитку духу підприємництва, так і підвищенню рівня інноваційної діяльності підприємства.

У Німеччині перші бізнес-інкубатори були чітко зорієнтовані на розвиток технологічноємких та наукоємких компаній. І зараз тут за технологією бізнес-інкубаторів різних видів продовжує працювати майже 300 структур.

Бізнес-інкубатори Китаю сфокусовані на підтримку технологічного підприємництва, на створення сприятливого середовища для інноваційної діяльності. Мета таких установ - прискорення комерціалізації та індустріалізація наукових розробок. Всі бізнес-інкубатори цієї країни на ранній стадії становлення отримували повну або ж часткову допомогу від муніципальної чи провінціальної влади. Бізнес-інкубатори Китаю мають тісний зв'язок із науково-технологічними парками.

З огляду на вимоги інноваційного спрямування розвитку економіки України акцент робиться на ту мережу інфраструктури, яка спроможна розвивати саме інноваційну діяльності малих підприємств.

На сучасному етапі державна політика щодо розвитку окремих елементів інфраструктури інноваційної підтримки малого підприємництва спрямовується на:

- створення економічно-правових умов для формування інфраструктури інноваційного розвитку підтримки малого підприємництва та удосконалення законодавства в інноваційній сфері у відповідності до норм і стандартів ЄС;

- розробку додаткових стимулів для розвитку суб'єктів малого та середнього підприємництва з інноваційного спрямування діяльності;

- удосконалення й спрощення процедур експертизи і реєстрації інноваційних структур та їх проектів;

- забезпечення контролю щодо якості та асортименту послуг, які надаються окремими елементами інноваційної інфраструктури, потребам підприємців, максимального їх наближення до суб'єктів малого підприємництва;

- оптимізацію співвідношення у розвитку малого підприємництва та інноваційної інфраструктури його підтримки;

- розробку та затвердження регіональних інноваційних стратегій та програм розвитку регіональних технопарків;

- створення венчурних та інноваційних фондів;

- впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

- забезпечення зайнятості значної частини населення України.

Отже, бізнес-інкубування, як своєрідна розвиваюча галузь пристосовується в різних країнах до власних умов і виконує свої основні задачі, розвивається, удосконалюється, створює нові методики роботи з клієнтами, спонсорами, інвесторами, різні підходи до ведення господарської діяльності, розробляє різні форми кооперації малих і великих підприємств, що так важливо на стадії дефіциту фінансових коштів. Тому, розробка і розповсюдження передових технологій підтримки малого бізнесу в Україні шляхом бізнес-інкубування має бути серед пріоритетних задач. Основними напрямками розвитку бізнес-інкубаторів мають бути: науково-методичне і кадрове забезпечення; створення спеціалізованих бізнес-інкубаторів та їх інформаційне, консалтингове і фінансово-кредитне забезпечення.

У 2009 році кількість бізнес-інкубаторів складала 71 одиницю, з яких біля 24 було визначено як інноваційні. Проте, за даними Української асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів (УАБІІЦ), кількість реально працюючих бізнес-інкубаторів не перевищує 15, а інноваційними з них можна вважати бізнес-інкубатор на базі Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут" та віртуальний бізнес-інкубатор міста Харкова.

Ефективно працюючими можна відзначити лише такі бізнес-інкубатори, як Інкубатор-Центр „Львівська політехніка”, бізнес-інкубатор у м. Біла Церква, муніципальний бізнес-інкубатор м. Славутич, приватний бізнес-інкубатор м. Хмельницькому, Харківський віртуальний бізнес-інкубатор, Київський бізнес-інкубатор, Волинський обласний бізнес-інкубатор, студентський бізнес-інкубатор Київського національного економічного університету.

Як і раніш, найбільшою залишається кількість бізнес-інкубаторів в м. Києві і дорівнює 12-ти одиницям. Відсутні бізнес-інкубатори у м. Севастополі, Житомирській та Черкаській областях.

Загальновизнано, що специфічною особливістю інноваційної діяльності в усіх без винятку країнах є підвищений рівень витрат при розробці інновацій, а також значні витрати та високий рівень ризику при виводі інноваційної продукції на ринок. Тому у всіх країнах держава забезпечує комплекс заходів щодо підтримки інноваційної діяльності та інноваційних структур, у т.ч. технологічних парків. За даними регіонів по кількості технологічних парків в Україні перше місце займає м. Київ - 18 одиниць, у Харківській області - 5, у Львівській - 4 технопарки.

За даними Громадської ради технопарків України згідно Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків" в Україні зареєстровано 16 технопарків. Незважаючи на пріоритетність інноваційного розвитку економіки, впродовж кількох років, а в т.ч. у 2008-2009 роках, технопарки в країні практично не створювались.

Із всіх зареєстрованих технопарків, реально працює лише 50% тобто 8 одиниць. Проекти, які реалізовані провідними технопарками, відповідають законодавчо затвердженим інноваційним пріоритетам діяльності конкретних технопарків, і включають всі етапи інноваційного циклу - від прикладних досліджень і розробок до організації виробництва та виводу інноваційної продукції на ринок.

Протягом 2009 року в Україні за даними регіонів дещо зменшилась кількість інноваційних фондів і компаній (всього 741 одиниця - без даних Одеської області). Найбільше таких фондів і компаній налічується в м. Києві - 423 одиниці, в Харківській області - 115 одиниць, в Донецькій області - 100 одиниць.

Серед активно діючих інноваційних фондів варто виділити заснований Вінницькою обласною радою місцевий інноваційний фонд, який в середньому фінансує 3-5 інноваційних проектів малих підприємств щорічно.

Як свідчить світовий досвід, передові позиції за рівнем технологічного та соціально-економічного розвитку займають держави світу, а яких активно створюється розгалужена інноваційна інфраструктура, яка активно сприяє реалізації інновацій. Тому, в умовах сьогодення формування розвинутої інноваційної інфраструктури підтримки підприємництва є одним із важливих завдань нашої країни.

В рамках Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 року №447, створюється інноваційна інфраструктура, здатна забезпечити ефективне використання вітчизняного науково-технічного потенціалу країни, підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності національної економіки.

Прийнято Закон України «Про наукові парки», який регулює правові, економічні, організаційні відносини, пов'язані зі створенням і функціонуванням наукових парків. В Законі дається визначення наукового парку - об'єднання вищого навчального закладу IV рівня акредитації, та/або наукової установи (які є базовими елементами наукового парку), що відповідають встановленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки критеріям результатів наукової діяльності інноваційних структур (інноваційний бізнес-інкубатор, інноваційний центр, технологічний парк тощо) та інших суб'єктів господарювання, створене для організації, координації та контролю процесу розроблення і виконання науково-технологічних та інноваційних проектів, реалізації інтелектуального та науково-виробничого потенціалу його учасників і партнерів, оформлене як юридична особа та зареєстроване в установленому законом порядку, і передбачає серед іншого делегування окремих повноважень щодо координації та регулювання діяльності своїх учасників органам управління зазначеної юридичної особи.

На регіональному рівні розробляються та реалізовуються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності.

Так, відповідно до статті 4 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" виконавчими органами місцевого самоврядування в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності на основі аналізу стану економічного та інноваційного потенціалу регіону розробляються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності регіонального рівня і затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами терміном на три - п ' ять років.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.03 N 1219 та відповідно до Методичних рекомендацій щодо розроблення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого і регіонального рівня (затверджені спільним наказом МОН, Мінекономіки, Мінпромполітики, Мінфіном та НАН України від 09.07.03 N 442/279/180/298/449) зазначені пріоритетні напрями інноваційної діяльності в установленому порядку подаються на узгодження до Комісії Кабінету Міністрів України з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (далі Комісія), після попереднього розгляду на засіданнях Робочої групи з розгляду інноваційних та інвестиційних проектів та проектів діяльності інноваційних структур (далі - Робоча група).

Відповідно до статті 7 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" реалізація середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня здійснюється на конкурсних засадах через регіональні інноваційні програми та інноваційні проекти, інноваційні проекти технологічних парків.

Для вдосконалення процесу розроблення регіональних програм інноваційного розвитку Департаментом інноваційного розвитку Міністерства освіти і науки України підготовлено Загальні рекомендації щодо розроблення регіональних програм інноваційного розвитку .

Одним із напрямів забезпечення максимального використання ресурсного потенціалу регіонів, створення умов для сталого розвитку сільських територій, що передбачає диверсифікацію виробничої діяльності і підвищення конкурентоспроможності сільської економіки, поліпшення якості життя на селі на основі посилення життєздатності, самодостатності, активності сільських громад з максимально ефективним використанням місцевих ресурсів та приватної ініціативи є стимулювання кооперації малого та середнього бізнесу шляхом створення кластерів в сільській місцевості.

Кластерний підхід є однією із ефективних інноваційних структур, яка здатна стійко генерувати новинки технологій, ноу-хау та надає можливість малим і середнім підприємствам сільських територій більш ефективно використовувати матеріальні і фінансові ресурси, покращити доступ до нових технологій та зменшити витрати часу на пошук ділових партнерів та збуту кінцевої продукції. В Україні вже існує певний досвід кластерної організації підприємництва.

Так, у Хмельницькій області досить успішно функціонують будівельний і швейний кластери, існують туристичні кластери «Кам'янець» та «Дивосвіт», кластер сільського зеленого туризму «Оберіг», які мають усі можливості для подальшого розвитку. У Луганській області вивчаються можливості реалізації транскордонних кластерних ініціатив у транспортному машинобудуванні, сільськогосподарському виробництві, медицині.

У 2008 році на базі Харківського національного економічного університету (кафедра туризму), ВАТ «Харківський регіональний фонд
підтримки підприємництва», Бєлгородського державного університету
(кафедра туризму), Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва розпочато діяльність в напрямку cтворення транскордонного туристичного кластеру, діяльність якого поширюватиметься на окремі прикордонні райони - Золочівський район з боку України та Гайворонський район з боку Російської Федерації.

Протягом 2004-2009 років Севастопольською міською державною адміністрацією спільно з Торгово-промисловою палатою та іншими партнерськими організаціями було реалізовано ряд заходів щодо виявлення та підтримки кластерних ініціатив. Зокрема, було створено координаційну раду з питань розвитку кластерних структур, проведено відповідні дослідження тощо. Сьогодні завершується процес формування мега-кластеру «Севастополь», діяльність якого матиме вагомий вплив на розвиток транскордонного співробітництва у Чорноморському регіоні.

Однак існує ряд проблем щодо розвитку і впровадженню кластерів в економіку держави. Одна з них полягає в тому що при формуванні державної політики щодо кластерів досвід країн, які досягли успіху у впроваджені кластерів як чинника економічного зростання майже неможливо використати в умовах інших держав. Крім того існує проблеми щодо:

- інформаційної підтримки впровадження кластерів в регіональну економіку, забезпечення збору і обробки інформації по кожного кластеру;

- розробки нормативно-правової бази з питань розвитку та впровадження кластерів;

- створення сприятливих умов та нових організайно-фінансових механізмів економічного регулювання кластерізації економіки.

З метою вдосконалення нормативно-правової та науково-методичної бази для підтримки і розвитку підприємств та організацій інноваційної інфраструктури за ініціативи Держкомпідприємництва Кабінетом Міністрів України були прийняті розпорядження від 27.01.10 №165-р «Про затвердження плану заходів на 2010-2011 роки із створення інноваційно-технологічного кластера «Сорочинський ярмарок» для сприяння розвитку сільських територій» та розпорядження від 27.01.10 №145-р «Про впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів».

Метою реалізації розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів на 2010-2011 роки із створення інноваційно-технологічного кластера «Сорочинський ярмарок» для сприяння розвитку сільських територій» є відпрацювання технології кластерної моделі підприємницької діяльності та поширення прогресивного досвіду щодо підтримки підприємництва в сільській місцевості для вирівнювання територіальних диспропорцій в економічному розвитку регіонів.

Реалізацію зазначеної мети буде здійснено шляхом виконання заходів, спрямованих на втілення переваг кластерного підходу в питаннях вирішення проблем розвитку малого та середнього підприємництва в регіонах. Зазначеним розпорядження передбачено надання всебічної підтримки малим і середнім підприємствам у впровадженні кластерної моделі їх діяльності.

На прикладі створення інноваційно-технологічного кластеру “Сорочинський ярмарок” передбачається відпрацювати механізми подолання негативних явищ в роботі малих і середніх підприємств, покращити їх конкурентні можливості в складних економічних умовах.

Розпорядження від 27.01.10 №145-р «Про впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів» дозволить створити більш сприятливі умови для розвитку малого та середнього підприємництва в сільській місцевості, гірських населених пунктах та в малих містах, збільшити рівень зайнятості, сприятиме раціональному використанню ресурсного потенціалу регіонів, вирівнюванню територіальних диспропорцій та покращенню економічної ситуації в регіонах.

Підтримка кластеру народних художніх промислів "Сузір'я" надасть змогу на місцевому рівні запровадити та відпрацювати нові підходи у створенні більш конкурентноздатного дрібносерійного виробництва, товарів широкого вжитку, сприятиме більш ефективній праці малих і середніх підприємств. Слід враховувати, що зі вступом України до СОТ та впровадженням принципів Європейської Хартії для малих підприємств висуваються нові вимоги до формування об'єктів інфраструктури.

В регіонах країни згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.05.2007р. № 255-р та за ініціативи Держінвестицій створено Національну мережу регіональних центрів інноваційного розвитку. На сьогодні їх кількість дорівнює 11 одиниць.

Отже, незважаючи на досить широку різноманітність та значні кількісні показники, існуюча в Україні мережа інфраструктури через законодавчу неврегульованість питань щодо визначення, класифікації та порядку створення об'єктів інфраструктури, відсутність належної фінансової підтримки та відповідної матеріально-технічної бази перетворюється на мережу звичайних комерційних структур, що надають послуги на платній основі, або ж довготерміново перебуває в ранній стадії становлення.

Надзвичайно мала підтримка з боку держави не дозволяє їй ефективно працювати, належним чином розв'язувати державні, регіональні, соціальні та інші проблеми малого підприємництва, а тим більше, використовувати інформаційно-комунікативні технології, що суттєво впливає на результативність роботи. Як підтвердження того, слід зазначити, що лише 5,2% коштів місцевих бюджетів спрямовується на розвиток інфраструктури. Із-за обмеженості коштів, в більшості регіонів або ще не сформовано базової мережі фінансово-кредитної та навчально-консультативної інфраструктури підтримки бізнесу, або формується вона спонтанно без координуючої ролі місцевої влади, що знижує ефективність її функціонування для забезпечення потреб розвитку місцевого малого бізнесу.

Наслідком відсутності ефективної інституційної системи підтримки малого підприємництва на місцевому рівні, в т.ч. інноваційного підприємництва, є той факт, що у минулому році лише 0,2% всіх підтриманих на місцевому рівні бізнес-проектів носили інноваційний характер.

До проблем у розвитку інфраструктури слід віднести також існуючі диспропорції у формуванні окремих її елементів в більшості регіонів, зокрема:

- чверть всіх об'єктів інфраструктури функціонує у столиці, а найменша їх кількість - у таких регіонах як Чернігівська, Чернівецька, Рівненська, Тернопільська області;

- третина всіх бізнес-центрів (143 установи) зосереджена в столиці.

Зі вступом України до СОТ та впровадженням принципів Європейської Хартії для малих підприємств висуваються нові вимоги до формування об'єктів інфраструктури, особливо інноваційної. З метою подальшого розширення мережі об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва та підвищення її ролі у прискореному розвитку підприємництва в Україні необхідно:

- в якості пріоритетних елементів розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва розглядати створення та функціонування бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, в т.ч. інноваційних, так і технопарків, кластер-парків, технополісів;

- розробити нормативно-правові акти щодо більш чіткого визначення понять окремих елементів інфраструктури підтримки малого підприємництва, особливо тих, що займаються інноваційною діяльністю з урахуванням світового та міжнародного досвіду;

- запровадити систему державної акредитації сервісних установ інфраструктури, що надаватимуть сертифіковані навчально-консультативні послуги малому бізнесу;

- сприяти збільшенню фінансування заходів Національної та регіональних програм розвитку малого підприємництва щодо створення та розвитку окремих елементів інноваційної інфраструктури його підтримки;

- здійснювати розробку науково-методичного забезпечення для створення та розвитку структур різних типів (кластерів, бізнес-інкубаторів інноваційних центрів, технологічних парків класичного типу, центрів трансферу технологій, технополісів тощо).

Місцевим органам виконавчої влади рекомендувати застосувати досвід інших країн щодо активного стимулювання розвитку інновацій у сфері підприємництва та створення інфраструктури інноваційного розвитку, а також сприяти розвитку бізнес-інкубування та ефективному впровадженню моделі інноваційних промислових кластерів у всіх регіонах України.

3.2.4. Підтримка інноваційного підприємництва

В умовах розгортання кризових процесів в національній економіці гостро постає питання про запровадження та ефективну реалізацію заходів економічної політики, спрямованих, з одного боку, на подолання негативних чинників кризових явищ, з іншого - на формування засад перспективного стійкого зростання економіки в умовах посткризового відновлення світового та національного господарства. Ключову роль в розвитку передумов для відновлення та якісного вдосконалення економічної системи відіграє підприємництво, з іманентною йому функцією інноваційного пошуку шляхів розвитку. Саме інноваційне підприємництво створює можливості для продуктивного та конкурентоспроможного застосування капіталу, розвитку нових можливостей для структурної трансформації економіки, що, в свою чергу, сприяє посиленню її стійкості до змін глобальних умов функціонування та зміцнення конкурентних переваг країни. Реалізуючи функцію оновлення економічної системи, інноваційне підприємництво зміцнює технологічну конкурентоспроможність національної економіки.

...