Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні

Перспективними організаційними формами інноваційного підприємництва є:

- венчурні фірми;

- технопарки;

- наукові парки;

- промислові парки;

- технополіси;

- зони розвитку високих технологій;

- науково-промисловий комплекс / науково-технічний центр;

- стратегічні альянси (консорціум, спільне підприємство);

- бізнес-інкубатори.

Низький рівень залученості інноваційного чинника до поточної моделі економічного зростання України зумовлює значну волатильність темпів промислового зростання та нестійкість економічної динаміки в Україні (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Динаміка промислового виробництва у 2007-2009 рр., % до аналогічного періоду попереднього року

На практиці інноваційний розвиток не став основним фактором зростання національної економіки України. Позитивні тенденції хоча і спостерігалися протягом кількох років, але мали переважно тимчасовий характер і змінювалися протилежними зрушеннями в економіці, що характеризує інноваційні процеси в Україні як нестійкі та позбавлені чітких довгострокових стимулів для інноваційної діяльності. За таких умов не формуються базисні чинники, що могли б забезпечити інвестиційне наповнення інноваційних процесів, а відтак - і зміцнення конкурентоспроможності національної економіки.

За оцінками Статистичного інституту ЮНЕСКО, рівень інноваційності ВВП (відношення витрат на НДДКР до ВВП) України в 2007 р. складав 0,87 %. За показниками ефективності інноваційного розвитку Україна знаходиться в нижніх частинах міжнародних рейтингів. За показниками ефективності інноваційного розвитку Україна перебуває в нижніх частинах міжнародних рейтингів. Так, за оцінками Economist Intelligence Unit, за показником інноваційної динаміки в 2003-2007 рр. Україна серед 82 країн посідала 51 місце і 59 за показником дієвості чинників, що сприяють інноваціям. У рейтингу Світового економічного форуму за критерієм «інноваційні фактори» Україна посідала 52 місце серед 134 країн.

Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні характеризується наступними тенденціями.

Збереження низького рівня інноваційної активності промислових підприємств. Частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, в Україні є суттєво меншою, аніж у країнах, для яких інноваційний розвиток економіки є пріоритетним завданням економічної стратегії. Так, якщо в ЄС таких підприємств у 2007 р. налічувалося 41,5 %, то в Україні інноваціями займалося в 2008 р. лише кожне сьоме підприємство (тобто 13,0 % від загальної кількості промислових підприємств). Разом з тим, безпосередньо впроваджувала інновації в своїй діяльності ще менша кількість підприємств - лише кожне дев'яте підприємство (тобто 10,8 % їх загальної кількості) (рис. 3.7.).

Рис. 3.7. Інноваційна активність промислових підприємств в 2000-2008 рр.

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

Як наслідок, результативність інноваційного процесу в промисловості України поступово знижується як щодо створення інноваційної продукції, так і щодо продукування нових технологічних рішень. Так, у 2008 р. у промисловості було освоєно виробництво 2446 видів інноваційної продукції, що втричі нижче показника навіть 2003 р., коли було створено 7416 найменувань інноваційної продукції (рис. 3.8.).

Рис. 3.8. Впровадження інновацій на промислових підприємствах в 2000-2008 рр.

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

Звуження інноваційного потенціалу інвестицій. Відсутня помітна кореляція між інвестиційною діяльністю та фінансуванням інноваційних проектів (Рис. 3.9.). Активізація інноваційних процесів не супроводжується відповідним зростанням витрат на інноваційну діяльність. При цьому динаміка зростання інноваційних витрат за період 2001-2008 рр. значно поступається зростанню інвестицій у промисловість. У реальному вимірі протягом зазначеного періоду інвестиції збільшилися майже у 3,5 разу, тоді як на фінансування інноваційної діяльності спрямовано у 2,7 разу більше коштів, ніж в 2001 р.

Рис. 3.9. Динаміка інвестицій в основний капітал і витрат на інноваційну діяльність в промисловості України в 2001-2008 рр., %

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

Недосконалість структури інноваційних витрат. Найбільшу частку (63,9 %) у загальних витратах на інноваційну діяльність становили витрати на придбання машин та обладнання, пов'язані з впровадженням інновацій; на дослідження і розробки - 10,4 %; придбання нових технологій - лише 3,5 %. При цьому частка витрат на придбання машин та обладнання, пов'язаних з впровадженням інновацій, хоча й зменшилася порівняно з попереднім роком на 6 в.п., проте є значно вищою рівня 2000-2006 рр. Таким чином, зростає орієнтація підприємницьких структур на придбання готових технологічних рішень, при цьому знижується зацікавленість до самостійної розробки нових товарів і технологій - частка витрат на дослідження і розробки порівняно з 2006 р. зменшилася майже вдвічі.

Невідповідність структури фінансування інвестиційної діяльності пріоритетам інноваційного розвитку економіки. Як бачимо з рис., у промисловості України більша частина інвестицій в основний капітал надійшла у галузі, які за класифікацією ОЕСР належать до середньо-низькотехнологічних - виробництво харчових продуктів, металургійне виробництво, виробництво неметалевої мінеральної продукції (Рис. 3.10.). Натомість у галузі, які забезпечують пропорційно більшу частку виробництва інноваційної продукції, залучено значно менші обсяги інвестицій. Тим самим, інвестиційні процеси сприяють відтворенню і закріпленню поточної структури економіки. Інвестиційний процес в Україні не виконує інноваційну функцію, кінцевим результатом реалізації якої мала б стати структурна перебудова національної економіки у напрямі формування виробництв з довгостроковими інноваційними конкурентними перевагами, спроможними ефективно реагувати на посилення зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих чинників.

Рис. 3.10. Структура інвестицій в основний капітал, обсягу реалізації інноваційної продукції та витрат на інновації в промисловості України у 2008 р., %

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України

Зниження інноваційної ефективності інвестицій в основний капітал. Показник інноваційної ефективності інвестицій розраховано як відношення обсягів реалізації інноваційної промислової продукції галузі до обсягів, сформованих і залучених нею інвестицій в основний капітал. На рис. 3.11. показано, що інноваційна ефективність інвестицій є найвищою для машинобудування, металургійного виробництва.

Рис. 3.11. Інноваційна ефективність інвестицій у промисловості у 2004-2008 рр., грн

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

Розвиток інвестиційних процесів 2004-2008 рр. засвідчив значний рівень нестійкості інноваційного зростання багатьох галузей промисловості, разом з тим кризові явища з кінця 2008 р. чинили значний деструктивний вплив на інноваційну активність інвесторів, що вилилося в різке падіння інноваційної ефективності інвестицій в галузях, що протягом останніх років підтримували інноваційну активність в промисловості: в хімічній та нафтохімічній промисловості в 2008 р. кожна гривня вкладених інвестицій забезпечила більш ніж втричі менший обсяг створеної інноваційної продукції, ніж роком раніше, в виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення - майже вдвічі. Продовжувалося зниження цього показника в галузях споживчого попиту - харчовій та легкій промисловості, деревообробці.

Через відсутність інноваційної привабливості економіки в цілому на державному рівні, сьогодні інноваційна складова в секторі малого підприємництва не помітна в типових галузевих ринках малого підприємництва - сфері платних послуг, оптової і роздрібної торгівлі, будівництва, в інформаційно-комунікаційному секторі. Так, кількість малих науково-технічних та інноваційних підприємств в Україні поки ще незначна - 1,4% у сфері досліджень та розробок і 0,6 % у сфері освіти за даними офіційної статистики станом на 2006 рік. На даний час зазначений показник взагалі не фіксується.

До числа найбільш важливих проблем, що мають системний характер і стримують розвиток інноваційних процесів в національній економіці, а звідси - й розвиток інноваційного підприємництва, необхідно віднести наступні:

- недосконалість нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, особливо в частині стимулювання такої діяльності;

- відсутність чіткої і стабільної державної науково-технологічної політики, що унеможливлює залучення недержавних інвестицій у реалізацію інноваційних проектів, особливо з тривалим циклом освоєння;

- слабкість економічних мотивацій в учасників інноваційного бізнесу (розроблювачів, виробників, інвесторів), а також недосконалість механізмів державної підтримки суб'єктів інноваційної діяльності і концентрації їхнього потенціалу на стратегічно важливих для суспільства напрямках;

- нерозвиненість інноваційної інфраструктури і ринку інтелектуальної власності;

- відсутність державної політики міжнародного співробітництва у сфері інноваційно-технологічної діяльності.

Ефективна Національна інноваційна система (НІС) неможлива без участі держави. Практика показує, що при ослабленні державою своєї координуючої діяльності, відновляються конфлікти між представниками науки й бізнесу. Однак ефективна участь держави може бути забезпечена лише партнерсько-паритетною формою, а не домінуючою. Держава повинна не перешкоджати інноваційній конкуренції підприємців, а сприяти її розвитку, оскільки основу НІС становить підприємництво, що прагне комерціалізувати інновації.

Розвиток інноваційного підприємництва в Україні стримується відсутністю спеціальних норм законодавства, значними адміністративними та ринковими бар'єрами, відсутністю відповідних державних механізмів забезпечення його розвитку, відсутністю доступу до інвестиційних ресурсів, незавершеним податковим адмініструванням, недостатнім суспільним захистом інтересів і прав інноваційних підприємців, відсутністю державної політики підтримки інноваційного підприємництва.

Основна увага інноваційної політики в технологічно розвинених країнах концентрується на малих і середніх підприємствах (МСП): саме в МСП виникають найбільш серйозні проблеми, але за МСП також і майбутнє, тому що вони становлять основу для інноваційного розвитку транснаціональних корпорацій. Великим компаніям спрямовується підтримка в основному в непрямій формі через ринкове регулювання, пільговий податковий режим для НДДКР, підготовку вчених, державне фінансування фундаментальних досліджень і т. інше.

Особлива увага приділяється створенню сприятливих умов для розвитку малого бізнесу в найбільш перспективних сферах, таких, як науково-технічна, інформаційна, реінжиніринг і т.і. Так, наприклад, у США діє програма SBIR, згідно якої всі міністерства і відомства, що мають витрати R&D вище визначеної суми, зобов'язані відраховувати відповідну частку на проекти, що виконуються малими інноваційними підприємствами.

В умовах України, коли потоки місцевого інституціонального капіталу недостатні або й зовсім відсутні (у переважній більшості), необхідно забезпечити умови, потенційно привабливі для капіталу іноземних інституціональних інвесторів. Для цього потрібно, зокрема, забезпечити узгодженість системи національних податкових і регуляторних норм з аналогічними системами в країнах, що конкурують за залучення іноземного інституціонального капіталу.

Допомогти в рішенні цих проблем можуть програми роз'яснювальної роботи (наприклад, інформаційні семінари) серед менеджерів інституціональних фондів і налагодження відносин з місцевою громадою. Сприяння формуванню інституту фінансових та інвестиційних консультантів, що спеціалізуються на питаннях венчурного фінансування, може слугувати одним із аргументів на користь визнання венчурного капіталу в якості одного з класів активів для інституціональних інвестицій.

У зарубіжних країнах значна роль належить державі у підтримці інноваційного підприємництва, яку в цілому можна звести до наступного: 1) у рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу; 2) державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення НДДКР; 3) непрямі методи державного регулювання, що формують стимулюючий вплив зовнішнього середовища; 4) держава бере на себе роль посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію в сфері НДДКР промислових корпорацій та університетів, що активізує процес розвитку інноваційного підприємництва.

У цьому контексті з точки зору законодавчого забезпечення для стимулів розвитку інноваційного підприємництва необхідно виділити наступні основні напрями правового регулювання:

- визначення податкових стимулів в системі законодавства;

- створення правових засад для розробки і реалізації спеціальних програм і проектів, орієнтованих на надання підтримки учасникам процесу комерціалізації науково-технічних розробок;

- створення правових засад та визначення статусу інфраструктурних організацій, які можуть діяти як агенти держави по реалізації спеціальних програм і, як такі, що надають стимули (наприклад, ANVAR у Франції);

- визначення ресурсної бази для стимулювання в законодавстві про бюджет;

- розробка та затвердження правової основи (на рівні підзаконних актів бюджетного законодавства) для встановлення «правил гри» щодо використання бюджетних коштів, наприклад, при співфінансуванні з приватним сектором і проектах приватно-державного партнерства.

Зокрема, необхідно більш результативніше здійснювати підтримку малих інноваційних підприємств за такими напрямами:

- експертно-консультативна допомога заявникам інноваційних проектів щодо питань формування інноваційних проектів, оформлення замовлень для одержання фінансової допомоги, вибору актуальних напрямків і сфер реалізації їхньої інтелектуальної власності, підвищення конкурентоспроможності продукції, визначення умов, можливостей і шляхів залучення інвесторів;

- організація діяльності Фонду сприяння розвиткові венчурних інвестицій у малі підприємства в науково-технічній сфері і його керуючої компанії та узгодження регламенту взаємодії з ними;

- науково-методичне забезпечення розвитку і підтримки суб'єктів малого підприємництва в інноваційній сфері;

- забезпечення інформаційного супроводу інноваційних проектів в інтересах підвищення ефективності реалізації і прискореного впровадження результатів інноваційної діяльності суб'єктів малого підприємництва;

- організація проведення комплексної і спеціалізованої експертиз інноваційних проектів, що надійшли від суб'єктів малого підприємництва;

- показ досягнень інноваційної діяльності суб'єктів малого підприємництва, що беруть участь у венчурних конкурсах, взаємодія з різними ЗМІ;

- дослідження, розробка й апробування нових методик впровадження інновацій;

- розробка пропозицій щодо ефективної реалізації проміжних і кінцевих результатів інноваційної діяльності суб'єктів малого підприємництва, у тому числі з урахуванням потреб і пріоритетів відповідного регіону;

- організація заходів щодо обміну досвідом, розширенню ділових зв'язків і можливостей малого підприємництва в інноваційній сфері;

- розробка пропозицій для органів державного управління щодо питань розвитку інноваційної тривалості відповідно до пріоритетів конкретного регіону;

- сприяння взаємодії суб'єктів малого підприємництва і технопарків;

-  забезпечення ділових зв'язків малого і великого бізнесу.

Необхідна реалізація конкретних механізмів підтримки іноваційноактивних суб'єктів підприємництва, які мають інноваційний потенціал у вигляді науково-технологічних розробок, патентів, ноу-хау, співпрацюють з вченими-експериментаторами, науково-дослідними установами, винахідниками; запровадження фінансової підтримки створення студентських "інкубаторів" підприємництва та пропаганди їхньої діяльності.

Потрібна розробка організаційних механізмів, що сприяють стимулюючому взаємовигідному співробітництву малого і великого бізнесу, в межах якого великий бізнес стає основним суб'єктом попиту на інноваційну продукцію, що виробляє мале інноваційне підприємство. В той же час, уряд країни повинен встановлювати перелік інноваційної продукції в рамках державного замовлення.

У контексті вибору моделі оподаткування суб'єктів малого інноваційного підприємництва, доцільно встановити застосування спрощеної системи оподаткування з відповідною базовою ставкою єдиного податку за умови визначення (і дотримання на практиці) вимоги про мінімальну частку реалізованої інноваційної продукції в загальному річному обсязі реалізації. Окрім додаткових податкових пільг для суб'єктів малого інноваційного підприємництва може бути застосований режим прискореної амортизації, що передбачає застосування тимчасових амортизаційних відрахувань в певному розмірі, а також відповідного коефіцієнта прискорення амортизації. Для цього необхідно внести відповідні поправки в Податковий кодекс України.

Необхідно адаптувати в Україні успішну зарубіжну практику стимулювання розвитку малого інноваційного підприємництва і в першу чергу державної урядової програми США Small Business Innovation Research (SBIR). Ця програма, що координується Адміністрацією по малому бізнесу (Small Business Administration), була затверджена в 1982 р. законом Small Business Innovation Development Act. ЇЇ мета - залучення малого бізнесу в сферу досліджень та розробок, що мають потенціал для подальшої комерціалізації. В програмі SBIR до малого бізнесу відносяться комерційні компанії з чисельністю зайнятих до 500 чол. До завдань програми відноситься: стимулювання технологічних інновацій із залученням малого бізнесу, посилення ролі малого бізнесу у виконанні НДДКР для уряду, збільшення комерціалізації інновацій у приватному секторі та ін.

Пріоритетними напрямами розвитку інноваційного підприємництва мають бути три наступні блоки інновацій, розвиток яких повинен бути акцентованим на розбудові власної, інноваційно-технологічної бази.

Перший блок - технології життєзабезпечення: дешеві і якісні продукти, житло, ліки, дороги, зв'язок.

Другий блок - це розвиток імпортозамінних технологій, що одночасно є програмою підтримки вітчизняного виробника.

Третій блок - це інноваційні ніші для розвитку малого бізнесу, виникнення яких можливе лише при послідовному дотриманні алгоритму розробки та впровадження стратегії розвитку інноваційного підприємництва.

Дані про динаміку кількість інноваційних підприємств в промисловості України за 2000-2008 рр. у розрізі величини фірм за чисельністю працюючих представлено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2.

Динаміка кількості інноваційних підприємств в промисловості України у розрізі їхньої величини за чисельністю працюючих у 2000-2008 рр., одиниць

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
менше 50 працююч.	134	143	185	186	131	85	90	215	216
50-999 працююч.	1230	1223	1314	1048	957	855	795	1024	964
1000 і більше	341	331	310	262	271	253	233	233	217

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. Зб./Держкомстат. - К. 2003. С. 174, 175. К. 2004, Табл 9.11, с. 194; К., 2005, Табл. 9.6; К., 2006, Табл. 9.6.; К., 2008, Табл. 9.8; К., 2009, Табл. 9.9-9.11.

З наведених даних видно, що зменшення кількості великих і середніх інноваційних підприємств не супроводжується адекватним збільшенням підприємств малого бізнесу. Так, кількість останніх за 2000-2008 рр. збільшилася на 82 од., а кількість великих і середніх інноваційних підприємств зменшилася на 390 од. Проте тенденція зменшення кількості інноваційних підприємств компенсувалася збільшенням обсягів інноваційного фінансування. Наведені дані є ще одним доказом, що малий бізнес в Україні практично не має інноваційної спрямованості.



Рис. 3.12. Структурна динаміка загального обсягу фінансування інноваційної діяльності в промисловості України в 2000-2008 рр, три групи підприємств за чисельністю працюючих, млн. грн.

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. Зб./Держкомстат. - К. 2003. С. 174, 175, 186.; К. 2009, Табл. 9.21.

Перевагою великих підприємств є їхня спроможність мобілізувати значні фінансові ресурси для підтримки інноваційних процесів. Проте наявність такої можливості ще не означає обов'язковість її реалізації. Відомо, що, досягаючи монопольного становища, фірми втрачають стимули до змін і більше прагнуть зберегти своє положення на ринку, у тому числі через застосування не економічних методів впливу. Особливо яскраво це проявляється в Україні, де домінування великих підприємств у забезпеченні інноваційних процесів не призвело до бажаної акселерації всієї інноваційної діяльності в країні. Тому співвідношення ролі і, відповідно, ступеню державної підтримки інноваційного підприємництва стосовно великого і малого бізнесу повинні знаходитися у певній органічній гармонії.

Великі компанії, з одного боку, займають левову частку в структурі витрат на дослідження і розробки і впровадження інноваційних технологій та продуктів; з іншого, - ефективний інноваційний процес неможливий без активної діяльності малих інноваційних підприємств. Проте ризики, які пов'язані з інноваційною діяльністю, тривалість інноваційного циклу і авансова природа (венчурна) фінансування ранніх його стадій обумовлюють зрозумілу нераціональність інноваційної діяльності для малих та середніх підприємств в умовах „природних” ринкової саморегуляції. Як показує практика транзитивних країн, сама по собі „гра ринкових сил” дуже слабо стимулювала розвиток малого інноваційного бізнесу. Але в цих умовах і великий бізнес не мав необхідних стимулів і достатніх нових науково-технічних ідей для активізації інноваційного розвитку. Це підтвердило висновок інноваційних теорій економічного розвитку про необхідність розбудови спеціальних державних інституцій, які через інструменти промислової політики будуть створювати економічну мотивацію для великих і малих підприємств не тільки для власної інноваційної діяльності, а й для органічної співпраці цих підприємств в інноваційному процесі.

Малий інноваційний бізнес забезпечує швидкість технологічних змін і тим самим має перевагу перед великими корпораціями у випадку коли треба динамічно комерціалізувати новітні технології чи задовольнити інноваційний попит споживачів. У якості аргументу на користь такої позиції в передових працях наводяться приклади успіхів розвитку галузей біотехнології та комп'ютерного програмного забезпечення, які швидко отримали високу капіталізацію, але започатковувалися як фірми малого бізнесу. Перевагою малого інноваційного підприємництва вважається його спроможність оперативно впроваджувати нові продукти, модернізувати і поширювати їх, вступаючи у кооперацію, як з великим бізнесом, так і зі споживачами, адаптуючи їхні нові властивості під можливі інноваційні потреби, а також виступати з'єднуючою ланкою галузевої науки з державним дослідницьким сектором, університетами та іншими учасниками інноваційних процесів.

Досвід передових країн свідчить, що, маючи домінантну роль великих підприємств у інноваційному процесі за багатьма параметрами, тим не менш ці країни за останні 10-15 років здійснили структурний зсув політики підтримки інноваційної діяльності на користь малого і середнього інноваційного бізнесу. Ці процеси знайшли своє продовження і у зв'язку з пошуком шляхів подолання кризових явищ в економіці.

В промисловості Україні утворилася достатньо типова за світовими тенденціями пропорція витрат великих та малих підприємств на науково-технічну діяльність для подібних країн. Але можна також чітко бачити великий розрив в абсолютних обсягах такого фінансування, особливо якщо врахувати чисельність населення та кількість зайнятих у науково-технічній сфері. Тому проблема ефективності розподілу та використання бюджетних коштів на підтримку інноваційної діяльності, у тому числі для стимулювання малих і середніх підприємств, є першочерговою для української державної інноваційної політики.

Використання в Україні міжнародного досвіду може бути пов'язано з усвідомленням того факту, що ефективний інноваційний розвиток великих корпорацій тісно залежить від інноваційного розвитку малого і середнього бізнесу. Тому в політиці підтримки малого бізнесу наголос треба робити не просто на створенні додаткових робочих місць, а саме інноваційних, високотехнологічних робочих місць. На жаль, до тепер наш малий бізнес був майже повністю індиферентним до інноваційної діяльності, а про спеціальну державну політику щодо її стимуляції навіть немає мови в існуючих економічних програмах.

Ще один важливий аспект щодо цілей державної підтримки інноваційного підприємництва в Україні, який постає з передового світового досвіду, пов'язаний із сучасними особливостями формування ефективних великих високотехнологічних підприємств. Аналіз показує, що найбільший економічний ефект для забезпечення сталого розвитку країни демонструють великі компанії, які утворилася з малих інноваційних підприємств. Тому принциповим в інноваційній політиці є створення умов для можливості зростання успішних підприємств малого інноваційного бізнесу.

Виконання цього завдання прямо пов'язано з ефективністю функціонування фондового ринку. Ринок корпоративних майнових прав є складною інституційною системою, де відбувається органічна взаємодія комерційних та інвестиційних банків, інвестиційних фондів та компаній, страхових компаній та пенсійних фондів, фондових бірж та електронних торговельних систем, центрального депозитарію, клірингово-розрахункових установ, рейтингових агенцій, комісії з цінних паперів, державних відомств, що забезпечують ефективне управління інвестиційними ресурсами і захист прав власності. Саме ця інституційна структура створює можливість розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності, зростання ціни бізнесу у залежності від його інноваційно-технологічної основи і перспектив розвитку нових ринків відповідних інноваційних товарів і технологій.

3.2.5 Приєднання України до Європейської хартії для малих підприємств

Впровадження принципів Європейська хартія для малих підприємств в Україні розпочалося з підписання у липні 2008 року Указу Президента України «Питання впровадження в Україні принципів Європейської хартії малих підприємств» та прийнята відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Згідно з її положеннями відповідальним за вжиття заходів, спрямованих на запровадження принципів Європейської хартії для малих підприємств було визначено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Протягом 2008 - 2009 років центральними та місцевими органами виконавчої влади проводилась робота з реалізації заходів, передбачених зазначеним розпорядженням.

Зокрема, було визнано необхідним внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Такий законопроект було розроблено і 25.06.2009 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо принципів державної політики у сфері ліцензування) № 1571-VI.

Важливим слід вважати внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». 15 грудня 2009 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» (№ 1759-VI). У законі уточнюється визначення поняття «документ дозвільного характеру», встановлюються єдині вимоги до строку видачі документів дозвільного характеру - 10 робочих днів та впроваджується принцип «мовчазної згоди».

Прийнято в першому читанні законопроект «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», а також проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Підготовлено також проект Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення порядку видачі документів дозвільного характеру», який направлено на доопрацювання до Кабінету Міністрів України. Продовжено роботу з підготовки (з урахуванням пропозицій громадськості) законопроекту щодо внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Проведено роботу з внесення змін до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва». Зокрема, набуло актуальності питання законодавчого закріплення рекомендованих граничних норм фінансового забезпечення регіональних програм розвитку малого підприємництва з місцевих бюджетів. Обсяги фінансування регіональних програм з місцевих бюджетів у відношенні до кількості малих підприємств коливаються в діапазоні до 200 разів, що, в свою чергу, призводить до поглиблення регіональних диспропорцій в соціально-економічному розвитку. Проектом закону «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» передбачено положення, що місцеві органи виконавчої влади щорічно при складанні місцевих бюджетів передбачають не менш як 0,5 відсотка доходів регіональних та місцевих бюджетів на підтримку малого та середнього підприємництва на регіональному та місцевому рівнях.

Підготовлено та прийнято в першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання». Згідно його положень пропонується запровадити спрощену процедуру реєстрації державним реєстратором припинення суб`єкта господарювання на підставі його власного рішення про це, а також на підставі відповідного судового рішення (крім банкрутства). Крім цього, проектом передбачається завершити процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які були зареєстровані до 1 липня 2004 р. та до цього часу не подали державному реєстратору відомості про себе для їх включення до вказаного реєстру.

Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розроблено з метою приведення діючих законодавчих актів України у відповідність до вимог Цивільного кодексу України і Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Метою законопроекту є завершення створення єдиної системи державної реєстрації юридичних осіб та усунення існуючих на даний час протиріч між положеннями Закону про реєстрацію та деякими іншими законами, які регулюють зокрема, порядок проведення державної реєстрації та припинення окремих видів юридичних осіб.

Розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо акредитації на території
України відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб». Він спрямований на захист вітчизняного виробника та запобіганню недобросовісної конкуренції з боку іноземних компаній, зокрема проникнення на територію України несанкціонованих товарів, медичних препаратів, ліків, шкідливих відходів різних виробництв тощо, що можуть направлятися філіям іноземних юридичних осіб, створених ними на території України. Передбачено, що іноземні суб'єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх відокремлених підрозділів на території України шляхом їх акредитації. Установлюється також перелік документів, що мають подаватися для акредитації відокремленого підрозділу іноземного суб'єкта господарювання на території України. При цьому, сама процедура акредитації та включення відомостей про відокремлені підрозділи буде проводитись за принципом «єдиного вікна».

Держкомпідприємництвом розроблено проект Закону України «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», прикінцевими положеннями якого передбачено, зокрема, внесення змін до статті 55 Господарського кодексу України в частині визначення поняття суб'єктів мікро, малого, середнього або великого підприємництва.

Законопроект «Про індустріальні (промислові) парки» розроблений у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України прийнято Верховною Радою України за основу. Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва доручено з урахуванням зауважень і пропозицій доопрацювати його та внести на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо запровадження системи електронної державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 21.05.2009 № 551, Держкомпідприємництвом розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо електронної реєстрації)». Відповідно до його положень документи державному реєстратору можуть подаватись в електронному вигляді за допомогою всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет із використанням електронного цифрового підпису. Законопроект було розглянуто і схвалено на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України та 18.09.2009 передано до Верховної Ради України (реєстраційний № 5147).

Проводиться підготовча робота, за результатами якої будуть внесені зміни до нормативно-правових актів Держкомпідприємництва, що регламентують порядок надання відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. З метою оперативного отримання інформації про суб'єктів господарювання із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у електронному вигляді з використанням мережі Інтернет Держкомпідприємництвом запроваджено веб-сайт такого Реєстру, відомості з якого надаються всім бажаючим безкоштовно.

Держкомпідприємництвом протягом 2009 року вживались заходи по розробці порядку подання фінансової звітності про господарську діяльність юридичної особи та впровадженню програмного забезпечення для подання юридичними особами державному реєстраторові звітності у відповідності із її новими формами згідно із вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису.

Представлення інтересів малого підприємництва у міжнародних торговельних переговорах здійснюється торговельно - економічними місіями (далі - ТЕМ) у складі закордонних дипломатичних установ України. Зараз функціонує 49 вищезгаданих установ у різних країнах світу та міжнародних організаціях, які здійснюють заходи щодо захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності України у державі перебування. Їх діяльність сприяє налагодженню та розвитку прогресивних форм співробітництва, проведенню переговорів, експертиз, укладанню контрактів, а також встановлюються контакти з державними установами, організаціями, суб'єктами підприємницької діяльності держави перебування.

У рамках реалізації Угоди про спільне використання інформації між Україною та країнами-учасницями Європейського Бізнес-Реєстру продовжено роботу з отримання відомостей щодо наявних у них суб'єктів господарювання.

З використанням офіційного сайту Держкомпідприємництва забезпечується надання спеціалізованих послуг (в розділах «Реєстрація», «Дозвільна система») та послуг загального призначення (в розділах «Форум», «Інтернет-приймальня», «Зворотній зв'язок», «Гаряча лінія»). Така діяльність спрямована на створення та підтримку функціонування інформаційних порталів для обміну інформацією між суб'єктами малого підприємництва України та іноземними підприємствами; для підприємців-початківців; інформаційних баз даних про вільні приміщення (на місцевому рівні), що придатні для провадження підприємницької діяльності. Крім того, на сайті постійно здійснюється опитування для підприємців з найактуальніших питань бізнесу.

Продовжується робота з розширення бази нормативно-правових актів на сайті Держкомпідприємництва. Починаючи з 27.07.2009 на офіційному веб-сайті державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (ДП «ІРЦ»), яке є технічним адміністратором Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР), доступний пошук суб'єктів господарювання в ЄДР з отриманням наступної інформації:

- стосовно фізичних осіб-підприємців - прізвище, ім'я по батькові, місце проживання, стан підприємницької діяльності, дані органу державної реєстрації, в якому знаходиться реєстраційна справа;

- стосовно юридичних осіб - код ЄДРПОУ, повне найменування, місцезнаходження, стан юридичної особи, дані органу державної реєстрації, в якому знаходиться реєстраційна справа.

Пошук інформації про суб'єктів господарювання здійснюється:

- щодо фізичних осіб-підприємців - за ідентифікаційним номером платника податків та інших податкових платежів або прізвищем, ім'ям по батькові;

- щодо юридичних осіб - за кодом ЄДРПОУ або найменуванням.

Забезпечується тісна співпраця з громадськими організаціями та територіальними представництвами Держкомпідприємництва. Від регіональних органів щотижня надходить інформація щодо актуальних подій та заходів в регіонах, які відбулися та плануються. Всі найважливіші новини з регіонів розміщуються на офіційній веб-сторінці Держкомпідприємництва.

Протягом 2009 року за допомоги інформаційного порталу Комітету спільно з підприємцями та об'єднаннями громадян підприємців з усіх регіонів України завершено проведення масштабної роботи щодо формування Антикризових заходів. Результатом цього стало прийняття Урядом понад 100 рішень Кабінету Міністрів, спрямованих на покращення ведення підприємницької діяльності. Проводиться роз'яснювальна робота з актуальних питань, що належать до компетенції Комітету, взаємодія з громадськістю за допомогою веб-сайту та засобів масової інформації.

Важливим кроком у сфері інформування суб'єктів господарювання є функціонування офіційних веб-сайтів управління зовнішніх відносин та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрацій. Такі інформаційні портали забезпечують доступ до інформаційних ресурсів відповідних регіонів, серед яких і система функціонування малих підприємств, що надає можливість здійснювати обмін інформацією між суб'єктами підприємництва України з іноземними підприємствами. На веб-сайтах облдержадміністрацій розміщуються комерційні та тендерні пропозиції іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, отримані від торгово-економічних місій України за кордоном.

Важливою ділянкою роботи облдержадміністрацій є підтримання продуктивної взаємодії з міжнародними інституціями, що надають технічну допомогу, зокрема європейськими (Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, Представництво Європейської Комісії, ПРООН, Бюро Делегата Німецької економіки, Асоціацією Європейських Прикордонних Регіонів та ін.). За їх підтримки протягом звітного періоду знаходяться у процесі реалізації проекти у галузі освіти, науки, охорони здоров'я, навколишнього середовища, облаштування кордонної інфраструктури, а також у сфері підприємництва.

З метою розширення інформаційної бази даних, необхідної для провадження господарської діяльності, на веб-сайтах облдержадміністрацій розміщено всю необхідну інформацію для суб'єктів підприємництва щодо реєстрації та ведення власного бізнесу, режим роботи районних та місцевих дозвільних та реєстраційних центрів, які функціонують на території області. Також розміщено бази даних: про вільні виробничі приміщення та земельні ділянки (на місцевому рівні), що придатні для провадження підприємницької діяльності, які надаються або можуть бути надані в оренду; існуючих бізнес-центрів, громадських організацій, консалтингових та страхових фірм, банків області тощо.

Міністерство економіки України на базі Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ» на інтернет-сайтах www.ukrdzi.com.ua та www.eximbase.com, підтримує комп'ютеризовану систему збору та доведення до вітчизняних підприємств, у тому числі суб'єктів малого підприємництва, інформації щодо комерційних та інвестиційних пропозицій іноземних підприємств. Бази даних комерційних пропозицій іноземних компаній та тендерних пропозицій з-за кордону з вільним доступом для українських промисловців та підприємців оперативно оновлюються безпосередньо через мережу Інтернет торговельно-економічними місіями (далі - ТЕМ) у складі закордонних дипломатичних установ України.

Крім того, на зазначених сайтах вітчизняним підприємствам пропонуються кон'юнктурно-довідкові документи, які готуються з використанням інформаційно-аналітичних матеріалів, що надходять від ТЕМ України за кордоном.

На підставі інформації, отриманої від ТЕМ, Мінекономіки складає та публікує на сайті www.ukrdzi.com.ua «Держзовнішінформу» щорічний календар проведення міжнародних виставково-ярмаркових заходів у країнах- основних торговельних партнерах України.

На зовнішньому сайті Мінекономіки http://me.gov.ua розміщено:

- перелік виставкових заходів на 2009 рік;

- інвестиційні пропозиції підприємств, що мають реальні інвестиційні проекти, і які використовуються як інформаційні та презентаційні матеріали в інвестиційних заходах центральних органів виконавчої влади.

Мінекономіки постійно оновлюється Реєстр асоціацій товаровиробників України. Введено в дію веб-портал “Комплексна система інформаційно-консультаційної підтримки та розвитку експорту” (www.ukrexport.gov.ua). Портал забезпечує українських та іноземних суб'єктів господарської діяльності інформацією щодо законодавчої та нормативно-правової бази України та країн перебування ТЕМ з діяльності, митно-тарифного та нетарифного регулювання, захисту внутрішнього ринку, а також інформацією щодо комерційних пропозицій від фірм у країні перебування ТЕМ, інвестиційних пропозицій від закордонних та українських компаній, перспективних ринків збуту товарів українського походження, аналізу стану економіки, оглядів галузей промисловості як України, так і країн - торговельних партнерів, результатів маркетингових досліджень нових перспективних ринків збуту української продукції. Також, як інструмент інформаційної підтримки зовнішньоекономічної діяльності активно використовуються виставково-ярмаркові заходи, зокрема, забезпечення участі України та суб'єктів господарювання в виставково-ярмаркових заходах, міжнародних форумах та презентаціях української продукції за кордоном.

У рамках проекту технічної допомоги Україні з боку ЄС «Підтримка розробки та впровадження Європейської хартії для малих та середніх підприємств в Україні», завершено опрацювання проекту Індексу державної політики. У цьому документі міністерствами та відомствами України здійснено першу самооцінку впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств, яка слугуватиме основою для моніторингу подальшого прогресу України щодо втілення в життя зазначених принципів.

3.2.6 Державно-приватне партнерство в Україні

Важливим інструментом для досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку України та підвищення ефективності державного управління розвитком реального сектору економіки є державно-приватне партнерство (ДПП).

Інвестиційний потенціал ДПП в Україні реалізується недостатньою мірою, про що свідчать показники реалізації інфраструктурних проектів на засадах ДПП в Україні та інших країнах, що розвиваються. За даними Світового банку, протягом 1990-2008 років лише обсяги приватних інвестицій в інфраструктурні проекти, реалізовані на засадах ДПП у країнах, що розвиваються, склали 161,0 млрд. дол. США. Лідерами у структурі приватного фінансування інфраструктурних проектів були Індія (18,1% загального підсумку), Бразилія (15,1%), Російська Федерація (12,4%) та Туреччина (6,0%), тобто країни, що демонстрували високі темпи економічного зростання у передкризовому періоді. При цьому, у країнах з середнім рівнем доходу (lower middle income) загальний обсяг інвестицій в інфраструктурні проекти склав 521,8 млрд. дол. США. У той же час, слід відзначити швидкий розвиток ДПП у Китаї, де лише у 2008 році започатковано 59 інфраструктурних проектів (27,3% від загальної кількості інфраструктурних проектів країн, що розвиваються). Натомість, загальні обсяги інвестицій в інфраструктурні проекти на основі форм ДПП в Україні протягом 1990-2008 років становили лише 8,2 млрд. дол. США (1,6% загального підсумку), з яких 97,5% припадало на телекомунікаційний сектор (табл. 3.3.)

Таблиця 3.3.

Форми реалізації проектів державно-приватного партнерства в Україні, 1992-2008 рр.

Сектор реалізації проектів державно-приватного партнерства	Форми реалізації державно-приватного партнерства
	Проекти відокремлення активів	Проекти зеленого поля	Контракти на управління та лізинг	Усього
	Кількість проектів	Інвестиції, млн дол. США	Кількість проектів	Інвестиції, млн дол. США	Кількість проектів	Інвестиції, млн дол. США	Кількість проектів	Інвестиції, млн дол. США
Енергетика	12	160	-	-	-	-	12	160
Телекомунікації	1	252	7	7673	-	-	8	7925
Водопостачання та водовідведення	-	-	-	-	1	100	1	100
Усього	13	412	7	7673	1	100	21	8185

Джерело: за даними Світового банку.

 

Аналіз динаміки інвестицій у проекти на основі ДПП свідчить про те, що потенціал державно-приватного партнерства недостатньо було використано для розвитку економічної та соціальної інфраструктури національної економіки. Лише сфера телекомунікацій відзначається відносно систематичною реалізацією інвестиційних проектів протягом 1992-2008 рр. (табл. 3.4.).

Необхідною передумовою розвитку ДПП в Україні є система надійного захисту прав приватних суб'єктів на об'єкти інвестиційних вкладень, результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, яка створює підґрунтя для широкого залучення капіталів до процесів технологічної модернізації високоризикових та стратегічних сфер економічної діяльності. Синергійний ефект, що досягається шляхом в результаті консолідації ресурсів держави і приватного сектору, дасть можливість підвищити ефективність функціонування економіки, насамперед у сфері інфраструктури.

Таблиця 3.4.

Динаміка інвестиційних проектів на основі державно-приватного партнерства в Україні

Рік початку реалізації проекту та інвестування	Сектор реалізації проектів державно-приватного партнерства
	Енергетика	Телекомунікації	Водопостачання та водовідведення	Усього
	Кіль-кість проектів	Інвестиції, млн. дол. США	Кіль-кість проектів	Інвестиції, млн. дол. США	Кіль-кість проектів	Інвестиції, млн. дол. США	Кіль-кість проектів	Інвестиції, млн. дол. США
1992	-	-	1	11	-	-	1	11
1993	-	-	1	72	-	-	1	72
1994	-	-	-	10	-	-	-	10
1995	-	-	-	18	-	-	-	18
1996	-	-	3	317	-	-	3	317
1997	-	-	2	187	-	-	2	187
1998	6	-	1	331	-	-	7	331
1999	-	-	-	242	-	-	-	242
2000	-	-	-	206	-	-	-	206
2001	6	160	-	255	-	-	6	415
2002	-	-	-	186	-	-		186
2003	-	-	-	370	1	-	1	370
2004	-	-	-	738	-	-	-	738
2005	-	-	-	1407	-	100	-	1507
2006	-	-	-	865	-	-	-	865
2007	-	-	-	1346	-	-	-	1346
2008	-	-	-	1364	-	-	-	1364
Усього	12	160	8	7925	1	100	21	8185

Джерело: за даними Світового банку.

Несформованість інституційного забезпечення поширення проектів реалізації державно-приватного партнерства в Україні пов'язана також із відсутністю транспарентного ділового середовища в сфері інфраструктурних проектів та відсутністю довіри приватного сектора до реалізації зазначених проектів, про що зокрема свідчить міжнародний рейтинг ділового середовища у сфері інфраструктурних проектів (табл. 3.5.).

Формування дієздатного механізму державно-приватного партнерства в Україні неможливе без посилення соціальної відповідальності бізнесу. Система соціальної відповідальності бізнесу доповнює, поглиблює та розширює соціальні функції держави. Соціальна відповідальність бізнесу є процесом управління підприємством з інтеграцією заходів соціальної та екологічної спрямованості до основної діяльності, що виходять за межі створення прибутку та законодавчо встановлених соціальних стандартів у контексті підвищення добробуту суспільства та локальної громади зокрема, а також забезпечення сталого розвитку.

В Україні розвиток соціальної відповідальності бізнесу, за останні роки в цілому формується в контексті загальносвітових тенденцій поступової інтеграції принципів соціальної відповідальності в корпоративні стратегії бізнесу, а також перехід від разових акцій благодійності та утримання створеної раніше громіздкої соціальної сфери до гнучкої системи соціальних інвестицій, що відповідають довгостроковим інтересам бізнесу, локальних соціальних громад, суспільства.

Однак, незважаючи на зазначені позитивні кроки, сучасний етап впровадження принципів соціальної відповідальності бізнесу в Україні можна охарактеризувати як початковий.

Форми впровадження соціальної відповідальності бізнесу відображено у таблиці 3.6.

Таблиця 3.6.

Форми впровадження соціальної відповідальності українськими підприємствами

...