Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні

- затверджено заходи із реструктуризації заборгованості НАК “Нафтогаз України” за зовнішніми запозиченнями (постанова Кабінету Міністрів від 16.09.2009 № 986);

- прийнято рішення щодо реструктуризації заборгованості Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України" за зовнішніми запозиченнями та надання державної гарантії за її зобов'язаннями (постанова Кабінету Міністрів вiд 30.10.2009 № 11530”).

У напрямі стабілізації роботи агропромислового комплексу:

- Верховною Радою прийнято розроблений Урядом Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу”, яким зокрема передбачено: пролонгацію кредитів, отриманих сільськогосподарським товаровиробникам у попередні роки; продовження без обмеження терміну дії норми Закону України “Про податок на додану вартість” щодо виплати переробними підприємствами дотацій сільгоспвиробникам за продане ними молоко та м'ясо у живій вазі; зняття обмеження у часі щодо дії спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

- затверджено план заходів щодо запобігання виникненню негативних наслідків для агропромислового комплексу, зумовлених впливом світової фінансової кризи (розпорядження Кабінету Міністрів від 17.12.2008 № 1565)

- здійснено значну роботу щодо фінансової підтримки розвитку підприємств агропромислового комплексу, зокрема:

- виділено кошти із загального фонду держбюджету в сумі - 843,6 млн. грн., із спеціального фонду - 3721,4 млн. грн., із Стабілізаційного фонду - 347,9 млн. гривень;

- відповідно до затвердженого Порядку використання коштів Стабілізаційного фонду для здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів та підтримки окремих проектів в агропромисловому комплексі (постанова Кабінету Міністрів від 13.05.2009 № 463) кошти фонду були, зокрема, спрямовані на виробництво продукції тваринництва - 20 млн. грн., на підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів - 35 млн. грн., на надання кредитів фермерським господарствам - 70 млн. грн. тощо;

- затверджено Порядок використання у 2009-2013 роках бюджетних коштів, що спрямовуються на підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів (постанова Кабінету Міністрів від 26.02.2009 № 153), та визначено розміри виплат компенсації відсоткової ставки за залученими підприємствами агропромислового комплексу кредитами у 2009 році (постанова Кабінету Міністрів від 26.02.2009 № 199);

- удосконалено механізм компенсації відсоткових ставок за кредитами банків та розширено можливість дії механізму компенсації відсоткових ставок за кредитами банків за рахунок коштів Стабілізаційного фонду (постанови Кабінету Міністрів від 01.07.2009 № 653 та № 654);

- через механізм здешевлення кредитів виділено 685 млн. грн., у тому числі 43 млн. грн. - на здешевлення кредитів, залучених для реалізацій інноваційних проектів, що пройшли державну реєстрацію в установленому законодавством порядку за рахунок коштів Стабілізаційного фонду (розпорядження Кабінету Міністрів від 08.12.2009 № 1554-р).

Для формування державних продовольчих резервів у 2009/2010 маркетинговому році відповідними постановами Кабінету Міністрів:

- визначено перелік об'єктів державного цінового регулювання на 2009/2010 маркетинговий рік (від 21.01.2009 № 33, від 24.06.2009 № 636, від 16.09.2009 № 996);

- внесено зміни до Порядку проведення державних форвардних закупівель зерна та Порядку надання бюджетних позик із застосуванням режиму державних заставних закупівель зерна (від 18.02.2009 № 121, від 26.02.2009 № 146);

- встановлено розмір плати за використання бюджетної позики виробниками зерна у межах режиму державних закупівель на 2009/10 маркетинговий рік, який становить 9,05 % (від 24.06.2009 № 627);

- дозволено Аграрному фонду здійснювати формування державного продовольчого резерву зерна за середньозваженими цінами, які склалися протягом трьох останніх торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах, але не нижче рівня встановленої мінімальної ціни (від 01.07.2009 № 655).

У державному інтервенційному фонді знаходиться на зберіганні 1,4 млн. тонн зерна врожаю 2006-2009 років, що на 45 % перевищує мінімальні законодавчо визначені обсяги. Крім того, в заставі знаходиться 1,1 млн. тонн зерна.

З метою створення умов для зберігання зерна, виключення можливості погіршення його якості і псування, удосконалення діючої системи контролю за обігом зерна визначено чітку процедуру сертифікації зернових складів та зерна (Закон України від 05.02.2009 № 925).

Для стабілізації цінової ситуації на внутрішньому ринку цукру відповідними постановами Кабінету Міністрів:

- визначено обсяги ємності внутрішнього ринку цукру та затверджено мінімальні ціни на цукор та цукрові буряки на 2009/2010 маркетинговий рік (від 04.02.2009 № 63, від 30.09.2009 № 1094);

- погоджено продаж населенню цукру з державного продовольчого резерву через підприємства торгівлі за ціною 3500 грн. за тонну (від 13.06.2009 № 588); Аграрним фондом укладено договори на реалізацію 36 тис. тонн цукру;

- здійснено відпуск з державного матеріального резерву 10 тис. тонн цукру для реалізації населенню через підприємства торгівлі за ціною реалізації Аграрним фондом цукру з державного продовольчого резерву (від 01.07.2009 № 722) та 28 тис. тонн цукру з Держкомрезерву через підприємства, що належать до сфери його управління, для реалізації населенню безпосередньо на продовольчих ринках за ціною від 3,60 до 4,30 грн. за кг (розпорядження Кабінету Міністрів від 12.08.2009 № 952).

Крім того, з метою підтримки виробників цукру:

- рекомендовано Національній комісії регулювання електроенергетики затвердити з 1 жовтня 2009 р. граничний рівень цін на природний газ, що використовується для задоволення технологічних потреб з метою переробки цукрових буряків урожаю 2009 року за регульованим тарифом на рівні 1584,4 грн. за 1000 куб. метрів (постанова Кабінету Міністрів від 30.09.09 № 1108);

- визначено, що формування державного інтервенційного фонду цукру із буряків врожаю 2009 року буде здійснюватися за середньозваженими цінами, які склалися протягом трьох останніх торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах, але не нижче рівня встановленої мінімальної ціни (постанова Кабінету Міністрів від 23.09.2009 № 1022).

Для захисту внутрішнього ринку від надходження в режимі вільної торгівлі більш дешевого тростинного цукру, походженням з третіх країн Верховною Радою ратифіковано Рішення Економічної ради Співдружності Незалежних Держав про внесення змін до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, при виконанні яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, в якій вони мали місце (Закон України від 18.02.2009 № 996).

З метою стабілізації цінової ситуації на ринку паливно-мастильних матеріалів у період проведення у 2009 році осінньо-польових робіт Аграрному фонду дозволено здійснити закупівлю у вітчизняних виробників дизельного палива за рахунок коштів спеціального фонду держбюджету в обсязі 70 тис. тонн за ціною 1 тонни не вище 4900 гривень (постанова від 29.07.2009 № 778) та затверджено додаткові заходи щодо забезпечення сільгосптоваровиробників нафтопродуктами (розпорядження Кабінету Міністрів від 23.07.2009 № 899).

Для забезпечення розвитку альтернативних каналів реалізації сільськогосподарської продукції затверджено організаційні заходи щодо сприяння розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації та доступу особистих селянських і фермерських господарств на ринки аграрної продукції (розпорядження Кабінету Міністрів від 11.02.2009 № 219).

Для сприяння розвитку кооперативних каналів збування сільськогосподарської продукції, включаючи розвиток оптових продовольчих ринків та інформаційно-маркетингових центрів, постановами Кабінету Міністрів:

- затверджено Державну цільову економічну програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року (від 03.06.2009 № 557);

- визначено механізм використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду для державної підтримки сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (від 01.07.2009 № 723);

- затверджено Державну цільову програму створення оптових ринків сільськогосподарської продукції (від 03.06.2009 № 562).

Для удосконалення механізмів державного цінового регулювання ринку сільськогосподарської продукції, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва та впровадження заходів з відновлення тваринництва і реалізації соціальних програм на селі внесено зміни до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” (від 04.06.2009 № 1447).

Задля підвищення ефективності функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції, вдосконалення механізму регулювання внутрішнього ринку в умовах інтеграції до світового ринку, а також його наповнення високоякісними та безпечними товарами затверджено Державну цільову економічну програму розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року (постанова Кабінету Міністрів від 05.08.2009 № 828).

У напрямі стабілізації роботи житлово-комунального господарства:

- схвалено Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки (Закон України від 11.06.2009 № 1511), реалізація якої забезпечить надійність та якість послуг з тепло-, водопостачання, водовідведення і обслуговування житла за умов економічної обґрунтованості вартості таких послуг;

- затверджено зміни до Закону України “Про концесії” (Закон України від 19.02.2009 № 1023) щодо особливостей застосування концесійних угод для об'єктів права державної чи комунальної власності, що використовуються для здійснення діяльності з централізованого водо-, теплопостачання та водовідведення;

- внесено зміни до статті 9 Закону України “Про природні монополії” (Закон України від 05.03.2009 № 1072) щодо удосконалення правової бази формування тарифів на товари та послуги, що виробляються і реалізуються суб'єктами природних монополій;

- затверджено Державну цільову економічну програму модернізації комунальної теплоенергетики на 2010-2014 роки (постанова Кабінету Міністрів від 04.11.2009 № 1216), що спрямована на підвищення економічної та енергетичної ефективності і надійності функціонування комунальної теплоенергетики;

- схвалено Концепцію розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві (розпорядження Кабінету Міністрів від 16.09.2009 № 1184), яка сприятиме залученню фінансових ресурсів для модернізації та розвитку житлово-комунального господарства, підвищенню енергоефективності житлового фонду та підприємств галузі;

- затверджено Примірний договір про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для потреб населення (спільний наказ Міпаливенерго та Мінжитлокомунгоспу від 03.03.2009 № 124/48);

- внесено зміни до Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води та Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (постанови Кабінету Міністрів від 02.04.2009 № 400 та від 02.12.2009 № 1296), спрямовані на збалансування інтересів виробників, виконавців та споживачів послуг при встановленні рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги;

- затверджено форму Типового договору про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд та Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (постанови Кабінету Міністрів від 20.05.2009 № 484 та № 529);

- затверджено Порядок використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду, передбачених у державному бюджеті для реалізації інвестиційних та інноваційних проектів із енергозбереження (постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2009 № 327) та Порядок конкурсного відбору інвестиційних та інноваційних проектів з енергозбереження в житлово-комунальному господарстві (наказ Мінжитлокомунгоспу від 07.07.2009 № 194);

- затверджено Порядок відшкодування відсоткової ставки за кредитами, спрямованими на реалізацію проектів з енергозбереження в житлово-комунальному господарстві (постанова Кабінету Міністрів від 13.05.2009 № 514);

- впроваджено Порядок конкурсного відбору виконавців проектів з енергозбереження в житлово-комунальному господарстві, які мають право на відшкодування відсоткових ставок за користування кредитами (наказ Мінжитлокомунгоспу від 23.07.2009 № 221); за результатами конкурсного відбору затверджено перелік проектів, що фінансувалися у 2009 році за рахунок коштів Стабілізаційного фонду, на суму 390,6 млн. грн. (постанова Кабінету Міністрів від 16.09.2009 № 1065).

У напрямі поліпшення ситуації у будівельній галузі:

- прийнято Закон України “Про будівельні норми” (від 05.11.2009 № 1704), яким створюються організаційно-правові засади нормотворчої діяльності у сферах будівництва, містобудування та архітектури, а також повна база нормативно-правових актів та нормативних документів у будівництві. Зокрема, визначена базова організація з науково-технічної діяльності - науково-дослідна або науково-технічна (проектна) організація, що виконує у визначеному напрямі будівництва функції щодо здійснення робіт із нормування. Окрім того, Законом визначаються поняття нормування у будівництві, державних та галузевих будівельних норм.

- затверджено Державну цільову соціально-економічну програму будівництва (придбання) доступного житла на 2010--2017 роки (постанова Кабінету Міністрів від 11.11.2009 № 1249), метою якої є підвищення рівня забезпечення громадян, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства, житлом шляхом удосконалення існуючого та запровадження нового ефективного фінансово-інвестиційного механізму державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла. З метою запровадження нового механізму придбання житла затверджено Порядок оренди житла з викупом (постанова Кабінету Міністрів від 25.03.2009 № 274), що сприятиме розвитку будівельної галузі в умовах фінансової кризи, та затверджено Примірний договір оренди житла з викупом (наказ Мінрегіонбуду від 24.06.2009 № 252);

- здійснено ряд заходів щодо добудови житлових об'єктів зі ступенем будівельної готовності понад 70 % за рахунок державної підтримки (запроваджено систему іпотечного кредитування та спрямовано кошти на житлові об'єкти зі ступенем будівельної готовності більше ніж 70 %, визначено, що Державна іпотечна установа має право спрямовувати кошти на фінансування заходів щодо забезпечення житлом окремих категорій громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов), здійснюються заходи щодо формування переліків об'єктів житлових будинків та об'єктів незавершеного будівництва для придбання квартир громадянам, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов.

З метою підтримки реального сектору економіки та протистояння зовнішнім викликам Урядом затверджено та реалізується:

- план заходів щодо адаптації української економіки до вимог Світової Організації Торгівлі (розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 1381) та План першочергових заходів щодо виконання зобов'язань України в рамках членства у СОТ (розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1570), виконання яких сприятиме створенню умов для збільшення обсягів іноземних інвестицій в економіку України, підвищенню їх темпів зростання, пожвавленню виробництва, прискоренню структурних реформ і створенню стимулів для підвищення конкурентноздатності, а також розширенню асортиментів і якості товарів та послуг, зниженню їхньої ціни. Крім того, Кабінетом Міністрів затверджено: план першочергових заходів із зменшення негативного сальдо у зовнішній торгівлі (розпорядження від 03.12.2008 № 1509); перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та обсягів квот у 2009 році (постанова від 27.12.2008 № 1123) та розроблено проект Закону “Про фінансові механізми підтримки розвитку експорту”.

- з метою економічного стимулювання експорту розроблено проект Закону “Про державну фінансову підтримку експорту”.

Внесено на розгляд Верховної Ради проекти законів:

- “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання стану платіжного балансу України” (реєстр. № 4262 від 25.03.2009), яким пропонується врегулювати на законодавчому рівні питання, пов'язані із запровадженням тимчасового обмеження імпорту у формі додаткового імпортного збору;

- “Про внесення змін до деяких законів України” (реєстр. № 4410 від 24.04.2009) (щодо вдосконалення порядку здійснення операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності та забезпечення умов для діяльності підприємств у цій сфері), прийняття якого дозволить в умовах кризи завантажити вітчизняне виробництво необхідною сировиною, сприятиме надходженню іноземної валюти й інвестицій в Україну, сприятиме підтримці та розвитку малого і середнього бізнесу та зайнятості населення, особливо в депресивних регіонах, зростанню експортного потенціалу економіки, поглибить кооперацію з ЄС.

Крім того, при Мінекономіки утворено та діє Рада експортерів, діяльність якої сприяє формуванню експортної політики України, підвищенню експортного потенціалу національної економіки, розвитку добросовісної конкуренції серед українських експортерів, забезпеченню оперативної взаємодії підприємців із центральними органами виконавчої влади, захисту державних інтересів та інтересів українських експортерів на зовнішніх ринках.

4.3 Покращення режимів кредитування національного товаровиробника

Вихід України із кризи неможливий без кардинального поліпшення режиму кредитування, спроможного забезпечити розширене фінансування національних товаровиробників, насамперед, представників малого та середнього бізнесу.

Про недосконалість чинного режиму кредитування свідчить той факт, що нині механізми кредитування підприємницької діяльності практично не працюють. В Україні виникла загрозлива тенденція «втечі від кредитів», коли і банки, і суб'єкти господарювання розглядають кредитування як високоризикований бізнес. Критичною є ситуація в секторі малого і середнього підприємництва, кредитування якого практично припинилося через зависокі ризики, малі прибутки в абсолютному вираженні, проблеми із заставою. Крім того, нинішня вартість кредитів (на рівні 15-21%) є зависокою для суб'єктів господарювання. З цих причин у 2009 році обсяги кредитування суб'єктів господарювання зросли лише на 5%, сектору нефінансових корпорацій - на 3,3%. При цьому кредити в поточну діяльність збільшилися на 4,1%, в інвестиційну діяльність - на 6,8%, що вочевидь недостатньо для відновлення нормального функціонування вітчизняної економіки. Відтак, невідкладним завданням є перегляд державної політики у сфері кредитування вітчизняного товаровиробника.

Розпочати формування сприятливого режиму кредитування слід з консультацій з авторитетними у цій сфері міжнародними фінансовими інститутами та організаціями - потенційними партнерами щодо розробки відповідного фінансового механізму та формування необхідних макроекономічних й інституціональних умов.

Ключовою передумовою формування сприятливого режиму кредитування в Україні є забезпечення фінансової стабільності в частині:

- відновлення довіри до національної валюти та дій влади;

- забезпечення курсової та цінової стабільності;

- розв'язання боргових проблем фінансових та нефінансових корпорацій;

- відновлення збалансованого розвитку фінансового ринку та розвиток його інфраструктури;

- вдосконалення банківського регулювання у напрямі посилення мотивації до кредитування вітчизняних товаровиробників;

- збільшення фінансової стійкості банківської системи шляхом застосування антикризових заходів:

- звільнення від проблемних активів і реструктуризація проблемних банків;

- підвищення норми гарантування вкладів за активнішого гарантування державою позичок для малого і середнього бізнесу;

- підвищення прозорості і жорсткості процедури банкрутства;

- прискорення консолідації банківської системи;

- удосконалення норм пруденційного нагляду за позабалансовою діяльністю банків, їх інвестиційною та посередницькою діяльністю з цінними паперами;

- розширення ресурсної бази вітчизняної кредитно-фінансової системи шляхом використання незадіяних джерел фінансових ресурсів на цілі капіталізації, кредитування, підтримання ліквідності банківської системи та своєчасної сплати зовнішніх боргів;

- вдосконалення чинного законодавства в частині розробки механізму і окреслення кола інструментів впливу на діяльність філій іноземних банків щодо стимулювання їх до кредитування стратегічно важливих видів економічної діяльності через розвиток державно-приватного партнерства.

Мобілізація достатніх фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення неможливі без розвитку інфраструктури ринку кредитно-фінансових послуг, розширення лінійки фінансових інструментів, а також інтенсифікації конкуренції серед учасників кредитно-фінансового ринку. Це визначає наступні напрями вдосконалення режиму кредитування вітчизняних суб'єктів господарювання:

- цілеспрямоване формування системи кредитних установ з різною організаційною базою, об'єднаних загальною метою кредитного забезпечення товаровиробників у складі: державних банків, комерційних та спеціалізованих банків, регіональних фондів підтримки підприємництва, кредитних спілок, товариств взаємного гарантування та кредитування, лізингових і факторингових фірм, інноваційних та інвестиційних фондів, а також міжнародних фінансових організацій, що мають прямий чи опосередкований вплив на реалізацію програм кредитування вітчизняних товаровиробників;

- поліпшення умов для взаємовигідної співпраці комерційних банків та підприємців через стимулювання комерційних банків до розробки та реалізації програм кредитування малого і середнього бізнесу та широких верств населення;

- активізація процесу створення системи гарантування і забезпечення, поліпшення страхового обслуговування підприємництва;

- сприяння процесу самоорганізації суб'єктів малого підприємництва у розв'язанні своїх фінансово-кредитних проблем за допомогою створення фондів взаємного фінансування.

- розширення переліку форм кредитування товаровиробників через розвиток компенсаційних позик, формування механізму надання пільгових інвестиційних кредитів, збільшення обсягів венчурного, експортного кредитування і мікрокредитування, підтримки кредитної кооперації та фінансового лізингу.

За цими напрямами мають бути застосовані такі групи заходів:

І. Цілеспрямоване формування системи кредитно-фінансових установ шляхом:

1. Створення мережі спеціалізованих і регіональних банків, розвитку галузевих та/чи територіальних мереж страхових та гарантійних фондів, організацій мікрокредитування, що вимагає:

- стимулювання органів виконавчої влади до розробки комплексних програм фінансування малого і середнього підприємництва для регіонів з різним рівнем економічного розвитку і різною галузевою специфікою діяльності підприємців регіону;

- розвитку форм взаємодії місцевих органів влади, фінансово-кредитних установ та суб'єктів малого підприємництва у спосіб:

- збільшення участі місцевих органів влади у статутному капіталі банків;

- створення комунальних банків, які можуть здійснювати кредитування малих підприємств комунальної форми власності, відповідно до цільових програм розвитку територій;

- розширення участі місцевих органів влади у статутному капіталі бюро кредитних історій.

2. Підтримки розвитку кредитних спілок, сільськогосподарських кооперативів.

3. Становлення експортно-кредитних агенцій (ЕКА), що потребує:

- розробити механізми залучення до системи надання державних гарантій відділень, філіалів і дочірніх банків українських банків за кордоном, що дозволить активніше використовувати зовнішні фінансові ресурси на користь українських фірм-експортерів;

- розглянути можливість створення державної корпорації страхування експортних кредитів і інвестицій як основного інституту розвитку і реалізації експортного потенціалу.

ІІ. Для поліпшення умов для взаємовигідної співпраці комерційних банків та підприємців необхідно розширити фінансове забезпечення процесу кредитування вітчизняних товаровиробників в частині:

- розробки механізмів довгострокового рефінансування банків та кредитування підприємств, що займаються інвестиційно-інноваційною діяльністю;

- зменшення розміру обов'язкових резервів з урахуванням частки кредитів, наданих малим підприємств, в загальному обсязі кредитного портфеля банку;

- залучення в Україну коштів міжнародних фондів, кредитно-фінансових установ та забезпечення доступу до цих ресурсів відповідних кредитно-фінансових установ, що спеціалізуються на кредитуванні товаровиробників;

- ефективнішого використання іноземної допомоги й активнішого виявлення позиції України у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями;

- посилення інвестиційного спрямування бюджетної політики шляхом:

- розширення масштабів державного фінансування пріоритетних напрямів інвестиційно-інноваційної діяльності;

- створення спеціальних державних фондів фінансування інноваційних програм малого і середнього бізнесу для покриття інноваційних ризиків;

- розширення видів державної підтримки (пряме бюджетне фінансування, надання кредитної підтримки через банківські установи шляхом повного або часткового (за умови залучення інших інвестицій) рефінансування, компенсація відсотків, гарантії Уряду тощо).

Режим кредитування вітчизняних товаровиробників має охоплювати різні форми, але в умовах України особлива увага має приділятися наданню гарантій за позиками. Обсяг кредитних ресурсів, які можуть бути надані комерційними банками на фінансування підприємницьких проектів, при наявності забезпечених гарантій в середньому в 2-3 рази перевищує обсяг коштів, які виділяються державою за гарантійними програмами (частка кредиту, що гарантується, повинна складати не менше 50 % його величини). З цих причин доцільно переорієнтувати бюджетні кошти, призначені для фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва з прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фондів для надання послуг із метою стимулювання процесу кредитування малого бізнесу. Це дозволить розширити зовнішнє фінансування суб'єктів малого підприємництва за тих самих державних витрат, що й безпосереднє кредитування цього сектора.

Розширення переліку форм кредитування товаровиробників має відбуватися шляхом:

1. Розвитку компенсаційних позик, що надаються регіональними фондами підтримки малого підприємництва і є безвідсотковими компенсаційними позиками для відшкодування частини витрат на сплату відсотків за інвестиційними кредитами (на придбання устаткування, нерухомості, будівництво і т. ін.). Використання такої форми кредитування дозволяє підприємству отримати відстрочку від сплати відсотків по кредиту, вивільнити оборотні кошти, надає можливість достроково погасити кредит за рахунок спрямування суми компенсації на погашення основного боргу за кредитом (за рахунок цього зменшується база для нарахування відсотків).

2. Формування механізму надання пільгових інвестиційних кредитів підприємствам, що працюють в пріоритетних для економіки області галузях, реалізовують інноваційні проекти, працюють на територіях із складними умовами господарювання. Такі кредити можуть надаватися банками за рахунок коштів регіональних фондів підтримки підприємництва на інвестиційні цілі (придбання устаткування, транспорту, будівництво, капітальний ремонт нерухомості).

3. Розвитку мікрокредитування, що є особливо необхідним підприємцям на початковому етапі діяльності, коли доступ до банківських ресурсів ускладнений. До першочергових завдань у сфері розвитку мікрокредитування в Україні належать:

- створення сприятливих умов для отримання мікрокредитів громадянами і суб'єктами малого підприємництва, у тому числі за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення термінів користування;

- вдосконалення механізмів державної підтримки мікрокредитування банків та небанківських фінансових установ (зокрема, кредитних спілок, товариств взаємного кредитування і т. ін.);

- налагодження системи інформаційно-освітнього забезпечення громадян у сфері мікрокредитування;

- сприяння розвитку приватних організацій мікрокредитування шляхом розробки механізму залучення коштів через випуск боргових зобов'язань чи акцій за рахунок однієї або декількох організацій-донорів;

- удосконалення нормативно-правового регулювання процедур мікрокредитування банківськими і небанківськими фінансовими установами;

- адаптація досвіду зарубіжних країн щодо розвитку механізмів фінансування мікрофінансових організацій.

4. Розвитку венчурного кредитування. Зважаючи на той факт, що на поточному етапі в Україні розвиток венчурного капіталу неможливий без державної підтримки, першочерговими завданнями є:

- чітке законодавче визначення майнових прав, що полегшить процеси ліцензування та патентування в процесі передачі технологій за допомогою венчурних інвестицій;

- зниження (або скасування на певний період часу) податку на приріст капіталу та податку на програми випуску опціонів на акції для керівництва фондів венчурного капіталу, що покращить фінансовий стан фондів і створить сприятливі умови для залучення кваліфікованих спеціалістів;

- розробки і впровадження механізму державного страхування кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами під реалізацію інноваційних проектів;

- розширення спектру податкових пільг на проведення досліджень і розробок шляхом зменшення оподатковуваного прибутку венчурних фондів або перекладення тягаря оподаткування на інвесторів;

- застосування податкової знижки від загальної суми інвестицій інноваційного характеру;

- надання податкових пільг для іноземних партнерів спільних підприємств, що фінансують проведення перспективних досліджень і розробок, освоєння новітніх технологій та наукомісткої продукції вітчизняних підприємств.

5. Стимулювання процесу кредитної кооперації малого і середнього бізнесу та активізація діяльності кредитних спілок шляхом:

- вдосконалення законодавства в частині кредитної кооперації, що передбачало б законодавче визначення специфічної діяльності кожного виду кредитної кооперації, його правовий статус, принципи та механізми функціонування страхових та гарантійних фондів, кредитної кооперації підприємництва;

- розробки механізму рефінансування кредитних спілок з боку НБУ, що дозволить знизити вартість ресурсів, що надаються кредитними спілками;

- створення законодавчої бази для впровадження державної системи гарантування вкладів для кредитних спілок.

6. Розвитку системи фінансування експортної діяльності, що має здійснюватися на основі врахування вимог СОТ у формі:

- компенсації процентної ставки українським експортерам промислової продукції;

- страхування експортних кредитів у формі надання державних гарантій для забезпечення платіжних доручень урядів та експортно-кредитних агенцій (ЕКА) іноземних країн, гарантії платіжних зобов'язань банка-агента (передусім, виділення державних гарантій за позиками Укрексімбанку, а також відшкодування його видатків у зв'язку з наданням ним авансових гарантій за контрактами українських експортерів).

7. Створення умов для поширення фінансового лізингу шляхом:

- усунення суперечностей чинної нормативно-законодавчої бази, зокрема між законом про лізинг, Господарським та Цивільним кодексом України, а також законодавством України та зарубіжних країн;

- вирішення проблеми переведення на треті сторони зобов'язань лізингоодержувача здійснювати регулярні платежі у випадку суборенди, якщо в угоді про лізинг не передбачене інше;

- впорядкування процесу стягування ПДВ з платежів по лізингу: дотепер чітко не визначено, чи є останні "прямою виробничою витратою", чи включаються отримані по лізинговій угоді активи в баланс, чи визнається лізинг закордонного обладнання "імпортом".

Слід підкреслити, що кардинально змінити підприємницький клімат в Україні можливо лише на основі послідовної фінансово-кредитної підтримки державою пріоритетних напрямів підприємницької діяльності. Це дозволить створити принципово нові умови для розвитку підприємництва, яке орієнтуватиме власну діяльність на підвищення технічного, технологічного, управлінського іміджу вітчизняної економіки, адекватної світовим конкурентним принципам. Лише у такий спосіб можна прискорити процес просування економіки України по шляху інноваційно-інвестиційного розвитку.

 Зі свого боку Національний банк України вже зробив важливий крок у покращенні режимів кредитування вітчизняних виробників. Зокрема, важливим нововведенням у цьому напрямі стало затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період виходу її на докризові параметри, яке набрало чинності з 21 лютого 2010 р. Зазначеним Положенням визначено порядок надання стимулюючого кредиту - кредиту, який надається банку для підтримання ліквідності з метою відновлення процесу кредитування вітчизняного товаровиробника, що має пріоритетне значення для забезпечення виходу економіки України на докризові параметри та включений до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, визначеного Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства.

Стимулюючий кредит надаватиметься банкам на строк до 5 років як одноразово, так і у формі кредитної лінії за умови відповідності кредитного проекту товаровиробника визначеним вимогам. Процентна ставка за кредитом є змінною, базується на обліковій ставці Національного банку та залежить від класу банку та категорії забезпечення. Розмір ставки Національного банку за стимулюючим кредитом визначається як облікова ставка плюс ставка коригування (0,5-2%). В свою чергу банки зобов'язані встановлювати сукупну вартість кредиту, виходячи з облікової ставки Національного банку, підвищеної не більше, ніж на вісім процентних пунктів.

З метою активізації фінансово-кредитної підтримки малого та середнього підприємництва Урядом прийнято постанову від 27.01.2010 № 68 «Деякі питання надання суб'єктам малого та середнього підприємництва кредитно-гарантійної підтримки», якою, зокрема, доручено при доопрацюванні проекту Державного бюджету України на 2010 та наступні роки передбачати кошти на кредитно-гарантійну підтримку суб'єктів малого та середнього підприємництва в обсязі 0,15% від дохідної частини бюджету, але не менше ніж 200 000 тис. грн. на підтримку діяльності фондів кредитних порук та 100 000 тис. грн. на кредитування проектів суб'єктів малого та середнього підприємництва.

Постановою передбачається надання фондами кредитно-гарантійної підтримки гарантій суб'єктам малого та середнього підприємництва, які не мають належного забезпечення кредиту, відповідно до вимог банку, у розмірі, що не перевищує 40% розміру кредиту за рахунок ресурсів таких фондів.

Реалізація цього механізму надасть можливість отримувати банківські кредити тим категоріям підприємців, які на сьогодні взагалі не мають такої можливості, зокрема, підприємцям-початківцям та, особливо, новоствореним інноваційним підприємствам. Враховуючи, що одним з механізмів кредитування малого бізнесу на сьогодні є також кредитні спілки, які в період фінансово-економічної кризи зазнали значних збитків, Урядом зосереджено увагу на підтримці цього сектору.

Процентні ставки у таких спілках вищі, ніж відсотки за використання банківських кредитів, проте цей механізм дозволяє отримати кредити досить малого розміру, що складно у випадку кредитування в комерційних банках. Криза наявно показала, що в час, коли банки практично припинили кредитну діяльність, значна частина кредитних спілок продовжує кредитування суб'єктів малого та середнього підприємництва. В той час, коли видані в іноземній валюті кредити комерційними банками лише збільшують попит на іноземну валюту, кредити кредитних спілок, що видаються лише в українській гривні, позитивно впливають і на курсову динаміку, і на пожвавлення виробництва, і на збільшення обсягів реалізації готової продукції та товарів у кредит.

Фінансова криза виявила суттєві недоліки у забезпеченні ліквідності кредитних спілок. В Україні норматив миттєвої ліквідності для кредитних спілок встановлено на рівні 10% сумарних активів, в той час як у розвинутих країнах ліквідність становить більше 35%. При цьому основну частину ліквідних активів зарубіжних фінансових інститутів становлять не залишки готівки та коштів на розрахункових рахунках у банках, а вкладення на короткострокові депозити та пайовий капітал об'єднаних кредитних спілок, а також у спеціальні цінні папери, емітовані державою для цілей підтримання ліквідності.

Недосконалий підхід до регулювання ліквідності у попередні роки призвів до того, що кредитні спілки в умовах кризи виявились залежними від поведінки банків, які бачать у кредитних спілках своїх прямих конкурентів на фінансовому ринку та не виконують своєчасно своїх поточних зобов'язань перед ними. Тому спілки часто виявляються не готовими вчасно задовольнити піковий попит на відторгнення депозитних коштів з боку їх членів.

В останні роки у кредитних спілок виник часовий розрив ліквідності, пов'язаний із тим, що кредитні спілки надавали кредити на будівництво житла або на розвиток підприємництва строком більше одного року, спираючись на депозити, які, як правило, оформлювались на строк менше одного року. Відсутність можливості використання довгострокових фінансових інструментів держави не тільки блокує можливість іпотечного кредитування кредитними спілками, але й перешкоджає залученню довгострокових заощаджень громадян.

Для підвищення рівня захищеності громадян України - членів кредитних спілок шляхом створення адекватної системи підтримки їх ліквідності Держкомпідприємництвом розроблено та направлено на розгляд Уряду проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо захисту інтересів вкладників кредитних спілок України», яким, зокрема, передбачається затвердження плану заходів щодо виходу з кризи кредитних спілок, фінансування за рахунок коштів державного бюджету Програми підтримки ліквідності та платоспроможності кредитних спілок у сумі 1 млрд. грн. на зворотній основі, створення при Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг Наглядової Ради для контролю за виконанням Програми та використанням бюджетних коштів.

З метою підвищення ефективності фінансово-кредитної підтримки суб'єктів малого бізнесу у 2010 році Держкомпідприємництвом планується започаткування нової бюджетної програми мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва. В рамках Програми передбачається використання 15 млн. грн., що дозволить надати до 75 мікрокредитів середньою вартістю 200 тис. грн. фізичним особам - підприємцям та малим підприємствам для започаткування та ведення власної справи.

4.4 Впровадження заходів з обмеження тінізації економіки та рейдерства

При обґрунтуванні основних напрямів протидії тінізації економіки та активізації організованої злочинності (у тому числі рейдерським атакам) необхідно враховувати наступні аспекти даної проблеми.

1.Впровадження заходів обмеження тінізації економіки і рейдерства передбачає використання як економічних, так і адміністративних методів впливу. Акцент має бути зроблений на вдосконаленні інституцій легалізації підприємництва, зокрема таких складових, як: нормативно-методична база і організаційні форми оперативного моніторингу обсягів іллегальних операцій; система протидії монополізації та контролю за дотриманням сумлінної конкуренції; раціональне дерегулювання і регулювання підприємництва; система узгодження інтересів суспільства і підприємництва через посилення позицій громадянського суспільства.

2.Одним з ключових елементів протидії тінізації та рейдерській активності слід розглядати руйнування фінансової бази тіньової економіки та організованих злочинних угруповань. Запровадження податку на нерухомість (з прогресивною шкалою нарахування), а також обов'язкове пояснення джерел надходження коштів на купівлю предметів розкоші (будинок, автомобіль тощо) для усіх без винятку фізичних осіб -перший дієвий крок до декриміналізації та детінізації суспільства. Вбачається також за доцільне віднесення до кримінальних злочинів такого виду активності як „незаконне збагачення”, що передбачено ст. 20 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, яка вже ратифікована Україною.

3.Необхідною передумовою боротьби з криміналізацією та корумпованістю влади є створення Національного бюро розслідувань (НБР), основним завданням якого має стати протидія злочинам, що вчиняються службовими особами органів державної влади, у першу чергу І-ІІІ категорій.

4.Важливим у цьому контексті є одержання об'єктивної інформації. Тому необхідно кардинально переглянути систему звітності правоохоронних органів і критерії оцінки роботи різних підрозділів.

5.Виходячи з того, що корупційні правопорушення вчиняються в інтересах підприємств, організацій різних форм власності, необхідно ратифікувати Європейську Конвенцію про корупцію у контексті кримінального права, яка передбачає відповідальність юридичних осіб за дачу хабара, посередництво та “відмивання” грошей (у новій редакції Закону «Про корупцію», що вступить у дію у 2010 р., зроблено перші кроки щодо притягнення юридичних осіб до відповідальності за корупційні дії). Обов'язкового характеру повинна набути практика, що застосовується у провідних країнах світу щодо щорічного формування та публікації переліку дій економічних суб'єктів, що передують „відмиванню грошей”, так званих предикатних злочинів.

6.До основних економічних інструментів детінізації і декриміналізації підприємницького середовища доцільно віднести: зниження рівня оподаткування фізичних осіб; адміністративне усунення факторів, що стримують конкуренцію у сфері виробництва і збуту продукції; спрощення процедури створення і реєстрації підприємств; удосконалення системи оподаткування юридичних осіб та методів податкового обліку; запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів юридичними особами, які пропонується надавати за фактичними результатами діяльності; поширення практики застосування кримінальної відповідальності за корупцію; залучення до реалізації стратегії легалізації представників міжнародних організацій, спеціалізованих на протидії нелегальному господарюванню, та громадянського суспільства.

7.Розробка стратегії легалізації бізнесу вимагає прийняття відповідних управлінських (політичних, економічних) рішень на етапі формування державної політики. Врахування при цьому ризику іллегалізації та криміналізації підприємництва є об'єктивно необхідним, зважаючи на непоодинокі випадки реалізації економічно необґрунтованих рішень без врахування вірогідності протидії політичних та економічних суб'єктів (у тому числі «тіньового» сектора економіки). Ризики, що супроводжують прийняття управлінських рішень, пов'язані з відсутністю повної інформації про реальні масштаби економічної діяльності, наявністю неформальних інституцій, що є механізмом протидії неефективному державному управлінню.

Відтак з метою обмеження тінізації економіки та рейдерської діяльності в якості першочергових заходів слід здійснити наступні:

- привести у відповідність з новими соціальними та економічними умовами цивільного, кримінального, кримінально-процесуального законодавства, а також законодавства, що стосується питань підприємницької, банківської, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності в питаннях протидії корупційній діяльності, зокрема:

- внести зміни до чинного кримінального законодавства, із запровадженням повної майнової відповідальності державних службовців, причетних до процесу „відмивання грошей” та розкрадання державного майна в особливо великих розмірах;

- віднести до переліку кримінальних злочинів „незаконне збагачення”, що передбачено ст. 20 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності;

- впровадити механізми відповідальності посадових осіб органів державної влади за наслідки їхніх рішень та дій в економічній сфері, невиправдане втручання в діяльність бізнесу та приватних осіб;

- встановити суворий контроль за виконання антикорупційних програм і рішень в усіх ланках державного апарату з використанням утвореного згідно Указу Президента України Національного антикорупційного комітету;

- забезпечити проведення всеохопної ревізії нормативно-правових актів міністерств, відомств, органів місцевої влади на предмет їх відповідності Конституції України та антикорупційним законам України;

- забезпечити максимальну відкритість дій органів державної влади, в тому числі - з використанням складових «електронного уряду»;

- забезпечувати повну відкритість результатів діяльності правоохоронних органів із викриття фактів хабарництва;

- запровадити обов'язкове обґрунтування джерел походження коштів при купівлі фізичними особами предметів розкоші (нерухомість, транспортні засоби тощо);

- наділити Міжвідомчу комісію по протидії протиправному захопленню та поглинанню підприємств відповідними повноваженнями згідно Конституції та Законів України, необхідних для оперативного регулювання суперечок між суб'єктами господарювання, пов'язаних з рейдерськими діями;

- запровадити відповідальність за цілеспрямоване поширення недобросовісної інформації про становище та дії господарських суб'єктів («інформаційне рейдерство»);

- ініціювати прокурорські перевірки всіх рішень у справах, що пов'язані зі зміною власника господарської одиниці за судовим рішенням та можуть трактуватися як рейдерські захоплення;

- створити реєстр судових рішень, визнаних такими, що винесені на обґрунтування рейдерських захоплень, та внести їх на розгляд Вищої ради юстиції.

Оскільки тіньова економіка являє собою певну економічну систему, то захист від її загроз припускає також систему, можливо, діючу на рівні загальнодержавної програми.

Ця програма повинна включати в себе два блоки:

1.Регулятивний блок, що реалізується на рівнях економічного й законодавчо-правового регулювання тіньових економічних процесів.

2.Охоронний блок, що реалізується на рівні державних правоохоронних заходів.

Реалізація цього підходу потребує, по-перше, чіткого розмежування капіталів кримінальних елементів і тіньовиків-господарників і відображення даного розподілу в нових економіко-правових актах, у тому числі в законодавстві по боротьбі з організованою злочинністю й корупцією, у Кримінальному кодексі України. До цих документів слід було ввести визначення частини тіньової економіки, що підлягає легалізації, як сфери функціонування тих господарників, у яких витрати діяльності при існуючих „правилах економічної гри” стійко перевищують доходи. Відпрацювання критеріїв розмежування кримінальних елементів і тіньовиків-господарників - найважливіша задача економістів, юристів і спеціалістів правоохоронних органів.

По-друге, з метою створення й підтримання сприятливого правогосподарського середовища для бізнесу потрібне постійне корегування легітимних умов діяльності підприємців, пріоритетне у відношенні до посилювання репресивних, кримінально-правових заходів. Перш за все, це стосується податкового режиму.

По-третє, потрібно розробити й реалізувати діючі заходи захисту населення зі сторони держави від фінансових шахрайств, забезпечити гарантії захищеності вкладів і капіталу.

По-четверте, поряд із застосуванням декларацій про доходи й витрати в галузі особистого споживання доцільно задіяти юридичні документи, що констатують легалізацію грошових коштів, спрямованих на інвестиційні цілі в галузь виробництва.

По-п'яте, необхідна розробка й реалізація програми репатріації українських капіталів із перетворенням їх у реальний інвестиційний ресурс держави.

По-шосте, необхідний ефективний суспільний контроль за діяльністю господарюючих суб'єктів, що припускав би загальнодоступність даних про економічні правопорушення й злочини в сфері економіки, що полегшувало б вибір партнерів у ділових стосунках.

Удосконалення потребує:

- нормативне регулювання правового режиму майна й права підприємця розпоряджатися ним, оскільки до сих пір у цивільному, адміністративному й кримінальному законодавстві не реалізована рівноправність державної й приватної форми власності;

- правове регулювання інвестицій;

- правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Що стосується видів санкцій за господарські злочини, то світова практика свідчить про неефективність накладення грошових штрафів, оскільки вони безперешкодно перекладаються на третіх осіб - споживачів і акціонерів.

Звуження регулятивної діяльності держави в економіці не повинно означати згортання державних правоохоронних заходів. Окрім того, правоохоронна діяльність держави повинна навіть посилюватись. У той же час неправомірна, з позицій ринкових перетворень, активність державних спецслужб, щодо виявлення джерел і нейтралізації погроз, неминуче втягує спецслужби до конкурентної боротьби. Останнє являє серйозну небезпеку з точки зору криміналізації самої правоохоронної діяльності.

Є доцільним виділити наступні основні напрями формування системи забезпечення безпеки економічної системи і її стабільного функціонування:

1.Удосконалення державно-правового регулювання підприємницької діяльності й відносин щодо її охорони.

2. Удосконалення діяльності державних правоохоронних органів.

3. Судовий захист прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів.

4. Страхування комерційних ризиків.

5. Розвиток приватної охоронно-детективної діяльності, підготовка кадрів і розробка програм економічної безпеки.

6. Інформаційно-аналітичне забезпечення підприємницької діяльності, управління інвестиційними й комерційними ризиками.

...