а) технічною реструктуризацією;

б) економічною реструктуризацією;

в) фінансовою реструктуризацією;

г) управлінською реструктуризацією.

7. Який вид реструктуризації підприємства характеризується процесами комерціалізації або корпоратизації підприємства?

а) організаційно-правова реструктуризація;

б) управлінська реструктуризація;

в) економічна реструктуризація;

г) фінансова реструктуризація.

8. Наступним заходом після занесення підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій є ...

а) ліквідація підприємства;

б) обґрунтування концепції реструктуризації підприємства;

в) поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства;

г) введення розпорядження майном.

9. Проведення реструктуризації підприємства можливе шляхом ...
а) об'єднання підприємств із створенням нової юридичної особи;

б) створення холдингової компанії на базі дочірніх підприємств;

в) перепрофілювання підприємства;

г) виділення окремих структурних підрозділів із створенням нових юридичних осіб;

д) усі відповіді правильні.

10. Підрозділ підприємства, для якого освоєння нових ринків є важким, але він має високий ступінь специфічних виробничих знань і технологій і без нього неможлива кооперація і збут на підприємстві, належить до ...

а) об'єктів, що легко реорганізуються;

б) об'єктів, що потенційно піддаються реорганізації;

в) об'єктів, що важко піддаються реорганізації;

г) об'єктів, що підлягають ліквідації.

11. Підприємство, яке потенційно піддається реорганізації, характеризується ...

а) швидким входженням у нові ринки;

б) високою спроможністю освоєння нових ринків;

в) доволі важким освоєнням нових ринків;

г) низькою спроможністю освоєння нових ринків збуту продукції.

12. Підрозділи підприємства з високою конкурентоспроможністю, але низьким рівнем відповідності загальній стратегічній цілі ...

а) ліквідуються;

б) зберігаються й розвиваються;

в) продаються (можливий варіант створення спільного підприємства);

г) зберігаються, із спробою підняти рівень їх конкурентоспроможності.

13. Процес фінансового оздоровлення починається із ...
а) виявлення та аналізу причин фінансової кризи;

б) визначення цілей санації;

в) розробки програми санації;

г) реалізації плану санації;

д) усі відповіді правильні.

14. При проведенні процесу санації першочергово необхідно сформувати...

а) систему санаційних заходів;

б) цілі та стратегію санації;

в) проект санації;

г) бізнес-план санації.

15. Система санаційних заходів розробляється на основі ...

а) стратегії санації;

б) програми санації;

в) бізнес-плану санації;

г) реалізації плану санації.

Тема 16. Економічна безпека та антикризова діяльність

Ключові терміни і поняття:

Економічна безпека підприємства (організації), модель системи безпеки фірми, служба безпеки фірми, банкрутство, передбачення (прогнозування) банкрутства, ознаки банкрутства, ціна (вартість) фірми, причини банкрутства, визначення ступеня ймовірності банкрутства, порушення справи про банкрутство, ліквідаційна вартість збанкрутілого підприємства, наслідки банкрутства підприємства (організації), процедура ліквідації підприємства (організації).

Зміст теми

1. Характеристика економічної безпеки підприємства.

2. Напрями організації економічної безпеки.

3. Служба безпеки підприємства.

4. Банкрутство підприємств як економічне явище.

5. Визначення ймовірності банкрутства.

6. Ліквідація збанкрутілих підприємств.

Економічна безпека фірми (підприємства, організації) -- це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки й устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, при якому гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування і динамічного науково-технічного і соціального розвитку, запобігання внутрішніх і зовнішніх негативних впливів (погроз).

Необхідність постійного дотримання економічної безпеки зумовлюється об'єктивно наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування і досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки визначається тим, наскільки ефективно його керівництву і фахівцям (менеджерам) удається запобігти можливі погрози й усунути збиток від негативних впливів на ті чи інші складові економічній безпеці.

Джерелами негативних впливів можуть бути:

1) усвідомлені чи неусвідомлені дії окремих посадових осіб і суб'єктів, що хазяюють, (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємства-конкурентів);

2) вплив найрізноманітніших об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури, наукові відкриття і технологічні розробки, форс-мажорні обставини і т.п.).

У залежності від їхньої суб'єктної обумовленості фактори негативного впливу на економічну безпеку можуть бути об'єктивними і суб'єктивними. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, що виникають без участі і мимо волі конкретного чи підприємства його окремих працівників, а суб'єктивні -- є наслідком неефективної роботи підприємства в цілому чи його працівників (насамперед керівників і функціональних менеджерів).

Тільки за умови здійснення в необхідному обсязі зазначених дій (заходів) можна досягти належного рівня економічної безпеки фірми (підприємства, організації).

Фінансова складова. Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вважається вирішальною, оскільки в ринкових умовах господарювання фінанси є «двигуном» будь-якої економічної системи.

Спочатку оцінюються погрози економічної безпеки, що мають політико-правовий характер і включають:

- внутрішні негативні впливи (неефективне фінансове планування і керування активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова цінова і кадрова політика);

- зовнішні негативні впливи (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова й інша форми конкуренції; лобіювання конкурентами недостатньо продуманих рішень органів влади);

- форс-мажорні обставини (стихійні лиха, страйки, військові конфлікти) і обставини, що наближаються до форс-мажорних (несприятливі законодавчі акти, ембарго, блокада, різка зміна курсу валют і т.п.).

У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складовий економічної безпеки підлягають належному аналізу:

- фінансова звітність і результати роботи підприємства (організації) -- платоспроможність, фінансова незалежність, структура, використання капіталу і прибутку;

- конкурентний стан підприємства (організації) на ринку -- частка ринку, яким володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовуваних технологій і менеджменту;

- ринок цінних паперів підприємства (організації) -- оператори й інвестори цінних паперів, курс акцій і листинг.

Важливою передумовою охорони фінансової складовий економічної безпеки є планування (включаючи і бюджетне) комплексу необхідних заходів і оперативна їхня реалізація в процесі здійснення тим чи іншому суб'єкту господарювання фінансово-економічної діяльності.

Інтелектуальна і кадрова складова. Належний рівень економічної безпеки у великій мері залежить від складу кадрів, їхнього інтелектуального потенціалу і професіоналізму. Охорона інтелектуальної і кадрової складової економічної безпеки охоплює два взаємозалежних і в той же час самостійні напрямки діяльності суб'єкта господарювання:

- напрям зорієнтовано на роботу з персоналом фірми, на підвищення ефективності діяльності всіх категорій персоналу;

- напрям націлено на збереження і розвиток інтелектуального потенціалу, тобто на охорону сукупності прав на інтелектуальну власність (у тому числі на патенти і ліцензії), а також на використання накопичених знань і професійного досвіду працівників підприємства (організації).

Техніко-технологічна складова. Процес охорони техніко-технологічної складовий ЭБП(ПРО), як правило, передбачає здійснення декількох послідовних етапів.

Перший етап охоплює аналіз ринку технологій виробництва продукції, що відповідає профілю даного підприємства (збір і аналіз інформації щодо особливостей технологічних процесів на підприємствах, що випускають аналогічну продукцію; аналіз науково-технічної інформації з нових розробок у даній галузі, а також щодо технологій, здатних зробити прорив на галузевий технологічний ринок).

Другий етап включає аналіз застосовуваних на даному підприємстві технологічних процесів і пошук внутрішніх ресурсів поліпшення використовуваних технологій.

На третьому етапі концентрують зусилля на аналізі товарних ринків за профілем продукції, що випускається підприємством, та ринків товарів-замінників, а також на оцінці перспектив розвитку ринків виробленої підприємством продукції і прогнозування можливої специфіки технологічних процесів для випуску конкурентоздатних товарів.

Четвертий етап звичайно присвячується розробці технологічної стратегії розвитку підприємства, що включає:

- виявлення перспективних товарів із групи (номенклатури, асортименту), виготовленої підприємством;

- планування комплексу технологій для виробництва перспективних товарних позицій;

- бюджетування технологічного розвитку підприємства на основі оптимізації витрат і вибору альтернативи: проведення власних чи розробок придбання патентів і необхідного устаткування на ринку;

- розробка загального плану технологічного розвитку підприємства (з відображенням у ньому вибору альтернативного варіанта, термінів і обсягів фінансування, відповідальних виконавців);

- складання плану власних корпоративних НДДкР відповідно до плану технологічного розвитку.

На п'ятому етапі оперативно реалізуються плани технологічного розвитку підприємства в процесі здійснення його господарської й іншої діяльності.

Шостий етап є завершальним, на якому аналізуються результати реалізації заходів щодо забезпечення техніко-технологічної складовий ЭБП(ПРО) на основі спеціальної карти розрахунків ефективності здійснення таких заходів.

Політико-правова складова. Загальний процес забезпечення політико-правовий складовий ЭБП(ПРО) здійснюється за типовою схемою, що охоплює ряд послідовно реалізованих дій.

Причини виникнення зовнішніх негативних впливів звичайно мають двоякий характер:

1) політичний;

а) зіткнення інтересів різних суспільних груп (верств) населення з економічних, національних, релігійних і інших мотивів;

б) військові конфлікти (дії);

в) економічні і політичні кризи світового (міжнародного) характеру.

2) законодавчо-правовий.

а) здійснення політичних і інших цілей партіями, що перебувають при владі (суспільними рухами);

б) зміна положень діючого законодавства з питань власності, господарського і трудового права, оподатковування т.п.

Оцінка реального стану політико-правової безпеки підприємства (організації) здійснюється по декількох (у більшості випадків -- трьом) напрямкам:

1) рівень організації та якості робіт щодо охорони цієї складової загального рівня ЭБП;

2) бюджетно-ресурсне забезпечення робіт;

3) ефективність діяльності відповідних підрозділів суб'єктів господарювання.

Інформаційна складова. На кожнім підприємстві (в організації) відповідні служби виконують функції, у сукупності забезпечення, що характеризують процес, інформаційної складовий ЭБП(ПРО). До основного відносяться такі функції:

1. Збирання усіх видів інформації, що має відношення до діяльності того чи того суб'єкта господарювання (інформація щодо всіх видів ринків, інформація, що характеризує політичні події й тенденції макроекономічного розвитку світової і національної економіки; науково-технічна інформація; нові законодавчі і нормативні документи, що регулюють діяльність підприємств і організацій).

2. Аналіз одержуваної інформації з обов'язковим дотриманням загальноприйнятих принципів (систематизації, безперервності надходження, усебічного характеру аналітичних процесів) і методів (локальних, по специфічних і загалькорпоративних проблемах) організації робіт.

3. Прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних і політичних процесів на підприємстві, у країні й у світі щодо конкретної сфери бізнесу (діяльності), а також показників, яких необхідно досягти (наприклад, фінансові прогнози, прогнози об'єктів виробництва і технологічного розвитку даного чи підприємства даної організації).

4. Оцінка рівня ЭБП за всіма складовими та в цілому, розробка рекомендацій для підвищення цього рівня на даному суб'єкті господарювання.

5. Інші види діяльності з розробки інформаційної складовий ЭБП (зв'язок із громадськістю, формування сприятливого іміджу фірми, зашита конфіденційної інформації).

Оперативна реалізація заходів щодо забезпечення інформаційної складової ЕБП включає визначений комплекс робіт:

а) збирання різних видів необхідної інформації, що здійснюється через офіційні контакти з різноманітними джерелами відкритої інформації, неофіційні контакти з носіями закритої інформації, а також за допомогою спеціальних технічних засобів;

б) обробка і систематизація одержаної інформації, що проводиться відповідною службою підприємства з метою упорядкування для наступного більш глибокого аналізу. Для цього створюються класифікатори інформації і досьє, внутрішні бази даних і каталоги;

в) аналіз одержаної інформації, що включає всебічну обробку даних, що надійшли, з використанням різних технічних засобів і методів аналізу. У процесі проведення аналітичних робіт виконують прогнозні розрахунки за всіма аспектами інформаційної діяльності і можливими варіантами поведінки середовища бізнесу за допомогою різних методів моделювання;

г) захист інформаційного середовища підприємства, що традиційно охоплює:

- заходи для захисту суб'єктів господарювання від промислового шпигунства з боку конкурентів та інших юридичних і фізичних осіб;

- технічний захист приміщень, транспорту, кореспонденції, переговорів, різної документації від несанкціонованого доступу зацікавлених осіб до закритої інформації;

- збір інформації про потенційних ініціаторів промислового шпигунства і проведення необхідних превентивних дій з метою припинення таких спроб.

д) зовнішня інформаційна діяльність, котру спрямовують на створення в суспільстві сприятливого іміджу підприємства (організації) і протидія спробам нанести шкоду репутації даної фірми шляхом поширення про неї неправдивої (помилкової) інформації.

Екологічна складова. Проблема забезпечення екологічної безпеки суспільства з боку підприємства, що здійснює комерційну діяльність, може бути вирішена тільки шляхом розробки і дотримання національних (міжнародних) норм максимально припустимої концентрації шкідливих речовин, що попадають у навколишнє середовище, і екологічних параметрів продукції, що випускається. Підприємства-продуценти добровільно не будуть здійснювати заходи щодо забезпечення екологічного контролю за виробничими процесами і продукцією, що випускається, оскільки це зв'язано з додатковими витратами на очисні спорудження й екологічно чисті технології. Єдиним фактором, що спонукує підприємства до належного экологізації виробництва, є застосування відчутних штрафів за порушення національного екологічного законодавства.

При цьому індикаторами екологічної складової економічної безпеки є, з одного боку, нормативи гранично допустимої концентрації шкідливих речовин, установлені законодавством, а з іншого боку -- рівень ефективності заходів щодо забезпечення економічної складовий ЭБП.

Алгоритм процесу охорони екологічної складовий ЭБП складається в проведенні таких послідовних дій:

1) розрахунок карти ефективності здійснюваних заходів щодо охорони екологічної складової ЭБП на основі звітних даних про фінансово-господарську діяльність підприємства;

2) аналіз виконаних розрахунків і розробка рекомендацій з підвищення ефективності здійснюваних заходів;

3) розробка альтернативних сценаріїв реалізації запланованих заходів;

4) вибір пріоритетного сценарію на основі порівняння розрахунків ефективності запланованих заходів;

5) передача обраного планового сценарію в складі загального плану охорони економічної безпеки в підрозділи, що здійснюють функціональне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації);

6) практичне здійснення запланованих мір у процесі діяльності відповідного суб'єкта господарювання.

Силова складова. Явища (дії), що негативно впливають на рівень силовий складовий ЕБП, залежать від ряду причин. Основними з них є:

- нездатність підприємств-конкурентів досягти переваг методами ринкового характеру, тобто за рахунок підвищення якості власної продукції, зниження поточних витрат на виробництво (діяльність), удосконалювання маркетингових досліджень ринку і т.п.;

- кримінальні мотиви одержання злочинними юридичними (фізичними) особами доходів шляхом шпигунства, чи шахрайства, розкрадання;

- некомерційні мотиви зазіхань на життя і здоров'я керівників і працівників підприємства (співробітників організації), а також на майно фірми.

В сучасних умовах господарювання на усіх великих підприємствах (в організаціях) звичайно створюються автономні служби безпеки, а безпека функціонування невеликих фірм може забезпечуватися територіальними (районними чи міськими) службами, у яких фірма наймає одного чи декількох охоронців. Такі служби охорони, як правило, створюються при місцевих органах внутрішніх чи справ при державній службі безпеки.

Зрозуміло, що перелік конкретних задач з організації системи безпеки підприємства, в залежності від специфіки діяльності може бути великим чи меншим, але завжди достатнім і обґрунтованим.

Служба безпеки фірми повинна бути готова до виникнення і подолання критичної (кризової) ситуації, що виявляється через зіткнення інтересів бізнесу і злочинного світу. Для управління безпекою в екстрених випадках багато фірм створюють так називані кризові групи, до складу яких включаються керівник фірми, юрист, фінансист і керівник служби безпеки. Головна мета діяльності такої групи -- протидіяти зовнішнім погрозам безпеки фірми.

Незадовільний фінансово-економічний стан підприємства спричиняється його збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням фінансових ресурсів. Усе це може призвести до банкрутства. В загальних рисах явище банкрутства визначено в Законі України “Про поновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом”, де розглянуто також питання організації процедури банкрутства, створення ліквідаційної комісії, її повноваження, умови роботи тощо.

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує нездатність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджетні і позабюджетні фонди.

У Законі України «Про поновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» під банкрутством розуміється визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У нормальних умовах господарювання акціонери і кредитори сподіваються на винагороду, величина якого залежить від рівня прибутковості фірми. Один з перших ознак наближення банкрутства -- падіння прибутковості фірми нижче вартості капіталу. Відсотки за кредит і виплачувані фірмою дивіденди перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання. Кредитори (власники облігацій і ін.) ще одержують визначені суми, зафіксовані кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а в зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає і ціна акцій, збільшується ризик неповернення засобів, виникають труднощі із готівкою, особливо якщо кредитори не продовжують кредитні угоди і фірма змушена виплачувати не тільки відсотки, але і суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма виявиться в стані «технічної неплатоспроможності». Це явище вже можна розглядати як банкрутство.

Як показує закордонний досвід, банкрутство можна спрогнозувати за 1,5--2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є визначення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу і довгострокову перспективу.

Зниження прибутковості чи фірми збільшення середньої вартості зобов'язань викликають падіння її ціни. Ціна фірми -- це приведені до дійсного часу потоки виплат кредиторам і акціонерам. Як дисконтну ставку використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може упасти нижче суми зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». От це і є повне банкрутство -- банкрутство акціонерів. В окремих випадках ціна фірми може виявитися нижче ліквідної вартості активів. У такому випадку ліквідаційна вартість виступає як ціна фірми, а продаж стає вигідніше її функціонування. Акціонери в цьому випадку утрачають свій капітал.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. У цілому їх можна розділити на двох груп:

1) зовнішні, котрі практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;

2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів і організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу усіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними і національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку ведучих країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, одна третина банкрутств спричиняється зовнішніми, а дві третини -- внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Характер державної політики є чинником, що впливає на розвиток і функціонування фірми через фіскальну і кредитно-грошову системи.

Умови і механізм визнання юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктами банкрутства (банкрутами) і порядок задоволення претензій кредиторів визначені законодавством.

Відповідно до Закону України «Про поновлення платоспроможності чи боржника визнання його банкрутом» суб'єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, що не здатна вчасно задовольнити вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі державі. Юридична особа, проти якого порушена справа про банкрутство, називається боржником, а банкрут -- це боржник, що перебуває в процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка українська чи іноземна юридична або фізична особа, що має претензії до боржника на основі як майнових, так і немайнових зобов'язань останнього. Вартість вимоги визначається в залежності від його сутності: вартість грошового зобов'язання -- за ринковою ціною на день подачі заяви про банкрутство (до подачі такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки і штрафи), вартість вимоги за контрактом -- по вартості збитків, що поніс кредитор у зв'язку з невиконанням умов контракту боржником.

Заява про банкрутство в арбітражний суд за місцем перебування боржника можуть подати кредитори (крім тих, майнові вимоги яких забезпечені заставою), органи державної податкової служби, органи державних ревізійних служб, сам боржник.

Письмова заява кредитора (боржника, органів податкової чи контрольно-ревізійної служби) в арбітражний суд є підставою для порушення справи про банкрутство. До заяви додаються: список інших кредиторів, який знає заявник; список підписаних контрактів; список арбітражних чи інших судових справ проти боржника. Якщо боржник за власною ініціативою звернувся в арбітражний суд, то до його заяви додаються: список боржників, кредиторів, перелік вимог до боржника, забезпечених чи не забезпечених заставою (якщо вимоги забезпечені заставою, то указується вартість застави); список майна і його вартість.

Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання арбітражного суду, на якому розглядаються представлені документи, заслуховуються пояснення сторін і, у разі потреби, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всі процедурні вимоги дотримані, то він призначає судовий розгляд справи, посилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в друкованому органі Верховної чи Ради Кабінету Міністрів України.

У місячний термін (із дня публікації повідомлення) арбітражний суд виносить визначення, у якому зобов'язує всіх облич, що подали заяву з матеріальними вимогами до боржника, скликати збори кредиторів, а якщо кількість кредиторів перевищує десять -- створити повноважний комітет. Повноваження комітету визначаються зборами кредиторів.

Будь-яка фізична або юридична особа (у тому числі сам чи боржник кредитор), що бажає взяти участь у реструктуризації або санації боржника, у той же термін повинна подати в арбітражний суд заява з письмовим зобов'язанням про переклад на нього боргу, а також вказати умови проведення процесу реструктуризації або санації. У даному випадку санація є процедурою, що включає угоду між санатором і кредитором, спрямованої на врегулювання боргів і фінансове оздоровлення юридичної особи -- боржника.

Таким чином, першим етапом санації є перехід до санатору боргів боржника; другим -- узгодження умов реструктуризації юридичної особи -- боржника; третім -- узгодження між санатором і кредиторами умов виплати боргу.

Для успішного господарювання на основі ринкових відносин істотно важливою стає оцінка імовірності банкрутства суб'єктів підприємницької й іншої діяльності. В Україні, де протягом десятиліть панувала неринкова система господарювання, що виключає офіційне визнання банкрутства як економічного явища, відсутня загальноприйнята вітчизняна методика визначення імовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим приходиться користатися закордонними методичними підходами, в основу яких покладені факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств і організацій.

Більш обґрунтованою і тому широко розповсюдженої на практиці є п'ятифакторна модель Альтмана.

Професор Нью-йоркського університету Эдвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, що одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дозволяє з достатньою імовірністю розділити суб'єктів господарювання на ті, хто працює стабільно, і на потенційних банкрутів.

Свою модель Э. Альтман побудував на основі дослідження фінансового стану і результатів діяльності 66 компаній, розрахував 22 фінансових коефіцієнта і виділивши для своєї моделі лише п'ять найбільш вагомих. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу і його структуру.

У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Э.Альтмана зв'язано з визначеними труднощами.

По-перше, коефіцієнти регресії К1 - К5 обчислювалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонують у зовсім іншім ринковому середовищі.

По-друге, у шкалі значень індексу «Z» не враховані галузеві особливості господарювання.

По-третє, вітчизняним фахівцям бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3, через недорозвиненість ринку цінних паперів.

Тому модель Э. Альтмана може бути застосована у вітчизняній практиці господарювання тільки при дотриманні важливої умови: коефіцієнти регресії і критичних значень індексу «Z» потрібно обов'язково розрахувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням прийнятних критеріїв, що відбивають специфічні умови господарювання українських підприємств.

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств і організацій можуть бути різними. Основними з них є наступні:

1) майно продовжує знецінюватися і бракує будь-якої можливості для відновлення його вартості;

2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу з заявою про проведення реструктуризації або санації боржника;

3) жодний з представлених реструктуризаційних чи санаційних планів не був схвалений кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства з кризового стану з тих чи інших причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредиторів, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Господарський суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органом). Цією постановою призначаються ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнане державне підприємство або організація.

Призначені арбітражним судом ліквідатори стають членами ліквідаційної комісії, що має широкі повноваження. До цієї комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і зобов'язання. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію й оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходи зі стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарчого товариства і відповідно власником частки в статутному фонді суспільства, ця частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

Ліквідаційна вартість -- це чиста грошова сума, що власник підприємства може одержати при ліквідації підприємства і розпродажу його активів.

Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, зв'язаний з цим продажем. Краще продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. У цьому випадку сума виторгу, як правило, буває більше.

Практика господарювання виділяє визначені етапи технологічної послідовності процесу розрахунку упорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

перший етап -- розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

другий етап -- оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

третій етап -- уточнення обсягу зобов'язань підприємства;

четвертий етап -- визначення різниці між поточною (скоректованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.

Визнання у встановленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

по-перше, припиняється підприємницька діяльність боржника (підприємства, організації);

по-друге, переходить до ліквідаційної комісії право розпорядження майном банкрута, усі його майнові права і зобов'язання;

по-третє, вважаються минулими терміни всіх боргових зобов'язань банкрута;

по-четверте, припиняється нарахування пені і відсотків на усі види заборгованості підприємства банкрута.

Рішення про продаж майна банкрута за узгодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, що визначає порядок продажу цього майна (склад, умови і терміни придбання майна). Реалізація майнових активів банкрута проводиться шляхом викупу у випадку надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальноприйнятими способами реалізації активів є:

а) продаж одному чи декільком покупцям;

б) продаж на аукціоні або з допомогою тендера;

в) надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з подальшим розподілом засобів, виручених від оренди, між кредиторами;

г) передача закладеного майна заставодержателю;

д) залишення боржнику збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів.

Можна використовувати й інші способи реалізації активів, затверджені в судовому порядку.

У випадку, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. Якщо суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута оформляються договором куплі- продажу, що укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за узгодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначають послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси і критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів.

Майно (крім засобів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власнику або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо суд прийняв постанову про ліквідацію підприємства-боржника.

Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зараховуються у відповідний позабюджетний фонд приватизації.

Таким чином, справу про банкрутство можна вважати закритою тільки після затвердження плану реструктуризації (санації) майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу. Якщо майна банкрута виявилося досить, щоб задовольнити вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність або організувати нову (звичайно, якщо майна залишилося досить для цього).

Питання для перевірки знань

1. Економічна безпека в системі діяльності фірми за ринкових умов господарювання.

2. Обґрунтування функціональних цілей економічної безпеки підприємства (організації).

3. Об'єктивно необхідний склад функціональних елементів економічної безпеки суб'єктів господарювання.

4. Типова схема процесу досягнення необхідного рівня економічної безпеки підприємств та організацій.

5. Методичні основи визначення та оцінки досягнутого рівня економічної безпеки того чи того суб'єкта господарювання.

6. Особливості розробки принципів економічної безпеки підприємства (організації) за окремими функціональними складовими.

7. Змістова характеристика процесу організації фінансової безпеки суб'єктів бізнесової діяльності.

8. Організаційно-економічне обґрунтування необхідності включення силової складової в сукупність елементів економічної безпеки підприємства (організації).

9. Об'єктивна доцільність створення та функціонування служби безпеки фірми за ринкових умов діяльності.

10. Узгодження конкретних завдань і функцій служб безпеки підприємств та організацій.

11. Сутнісна багатоаспектна характеристика банкрутства підприємства (організації).

12. Система ознак настання банкрутства підприємства (організації) як економічного явища.

13. Виявлення та аналіз причин (чинників) банкрутства суб'єктів господарювання.

14. Послідовні етапи порушення справи про банкрутство підприємства (організації).

15. Загальновживані у світовій практиці господарювання методи визначення можливості банкрутства підприємства (організації).

16. Організаційні аспекти процесу порушення справи про банкрутство окремих суб'єктів господарювання.

17. Можливі наслідки визнання банкрутами тих чи тих юридичних осіб.

18. Процедура ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілих підприємств та організацій.

Тести для самоперевірки

1. Питання банкрутства підприємств в Україні регулюються Законом України ...

а) «Про банкрутство»;

б) «Про цінні папери і фондову біржу» ;

в) «Про підприємства в Україні»;

г) «Про власність»;

д) «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом».

2. Як у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом» вирішується питання щодо вартості застави підприємства-боржника, яка більша за його реальну заборгованість перед партнером?

а) сума перевищення повертається боржникові;

б) уся застава залишається у партнера без урахування її реальної вартості;

в) у Законі нічого про це не зазначено;

г) усі відповіді неправильні.

3. Середньозважені очікувані платежі у відсотках до позичкового та акціонерного капіталу є ...

а) ціною фірми;

б) вартістю капіталу;

в) ліквідаційною вартістю фірми;

г) рівнем прибутковості.

4. Якщо прибутковість фірми нижча за вартість її капіталу, то ...

а) ця фірма підлягає ліквідації;

б) ця фірма є банкрутом;

в) це є однією із перших ознак руху до банкрутства даної фірми;

г) ця фірма є прибутковою.

5. Якщо загальна вартість майна менша за загальну суму зобов'язань боржника, то структура балансу є ...

а) незадовільною;

б) задовільною;

в) ліквідною;

г) високоліквідною.

6. Приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам визначають ...

а) ціну підприємства;

б) балансову вартість підприємства;

в) величину сукупних активів підприємства;

г) величину сукупних зобов'язань.

7. Якщо ринкова вартість акціонерної компанії нижча за суму зобов'язань кредиторам, то ...

а) акціонерний капітал компанії збільшується;

б) акціонерний капітал компанії втрачає вартість;

в) платоспроможність акціонерної компанії падає;

г) акціонерна компанія є платоспроможною.

8. Ліквідація фірми є вигіднішою за її експлуатацію, якщо ринкова вартість фірми ...

а) нижча за ліквідаційну вартість активів;

б) нижча за суму зобов'язань кредиторам;

в) дорівнює сумі сукупних активів фірми;

г) нижча за балансову вартість активів фірми.

9. Юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, є...

а) відповідачем;

б) банкрутом;

в) боржником;

г) правильна відповідь відсутня.

10. Банкрут -- це юридична особа ...

а) що неспроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів;

б) що неспроможна своєчасно сплатити податки;

в) проти якої порушено справу про банкрутство;

г) боржник, що перебуває у процесі ліквідації.

11. Зниження купівельної спроможності населення є ...

а) позитивною тенденцією зміни параметрів попиту;

б) негативною тенденцією зміни параметрів попиту;

в) позитивною зміною у конкурентному середовищі;

г) негативною зміною у конкурентному середовищі.

12. Збільшення обсягів продажу товарів-замінників через низькі ціни є одним із симптомів втрачання конкурентного статусу фірми, а саме ...

а) змін параметрів попиту;

б) змін у конкурентному середовищі;

в) змін параметрів чинників виробництва;

г) ослабленням виробничого потенціалу фірми.

13. Модель Альтмана є ...

а) трифакторною;

б) чотирифакторною;

в) п'ятифакторною;

г) шести факторною.

14. Якщо значення «Z рахунку» Альтмана дорівнює 1,95, то ступінь імовірності банкрутства підприємства ...

а) дуже високий;

б) високий;

в) можливий;

г) дуже низький.

15. Ступінь імовірності банкрутства підприємства високий, якщо значення «Z рахунку» Альтмана ...

а) нижче 1,8;

б) дорівнює 2,0;

в) дорівнює 2,8;

г) вище 3,0;

д) вище 4,0.

16. При визначенні ступеня ймовірності банкрутства підприємства слід враховувати ...

а) організаційну структуру підприємства;

б) потреби споживчого ринку;

в) специфіку певної галузі або підгалузі;

г) загальний обсяг виробництва продукції підприємства.

Список літератури

Базова література

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник / І.М. Бойчик. К.: Атіка, 2006. - 528с.

2. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник / С.Ф. Покропивний. - К.: КНЕУ, 2003. - 608 с.

3. Економічна діагностика: навчальний посібник для студентів ВНЗ / [О.О. Гетьман, В.М. Шаповал]. - К.: Центр навч. літ-ри, 2007.

4. Іванілов О.С. Економіка підприємства: підручник / О.С. Іванілов. - К.: Центр навч. літ-ри, 2009.

Допоміжна література

1. Абрамов В. М. Мотивація і стимулювання праці в умовах переходу до ринку / В.М. Абрамов, В.М. Данюк, А.М. Колот. -- Одеса, 2006. - 267 с.

2. Акимова Н. В. Производительность труда в промышленности: Проблеми измерения и стимулирования / Н.В. Акимова. -- К.: Наук. думка, 2001. - 321

3. Нормування праці / [Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М,. Колот А. М., Чернов В.І.]. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 315 с.

4. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: навч. пос. / В.А. Сідун, Ю.В. Пономарьова. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 356с.

5. Економіка підприємства. Збірник задач і конкретних ситуацій: Навч. Посібник/ за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2002. - 328 с.

6. Харів П.С. Економіка підприємства: Збірник задач і тестів: Навч. посіб. / П.С. Харів. - К.: Знання, 2006. - 301с.

Размещено на Allbest.ur

...