Підприємство в сучасній системі господарювання

Матеріальний склад основних фондів підприємства розглянемо через типове групування основних фондів.

1. Будівлі -- будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці. Тут розміщуються основні, допоміжні та обслуговуючі виробництва, лабораторії, управлінській апарат підприємства тощо.

2. Споруди -- інженерно-будівельні об'єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов'язаних з виробництвом. Це насосні станції, тунелі, мости, очисні споруди, естакади тощо.

3. Передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів: електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини. Це нафтопроводи, газопроводи тощо.

4. Машини та обладнання:

а) силові машини і устаткування, призначені для виробітку та перетворення енергії -- генератори, двигуни тощо;

б) робочі машини та устаткування, які використовуються безпосередньо для роботи з предметом праці -- верстати, преси, молоти тощо;

в) вимірювальні та регулюючі пристрої, лабораторне обладнання;

г) обчислювальна техніка;

д) інші машини й обладнання.

5. Транспортні засоби -- для транспортування вантажів і людей у межах підприємства та поза ним.

6. Інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів.

7. Виробничий та господарський інвентар -- для полегшення виробничих операцій: робочі столи, верстати, тара для зберігання сипких речовин; інвентар конторського призначення: шафи, столи, інші офісні меблі, комп'ютери, копіювальна техніка тощо.

8. Інші основні фонди -- бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові споруди, інвентарна тара, предмети прокату, природні ресурси.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні, зокрема Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» для цілей бухгалтерського обліку, основні засоби класифікуються за такими групами:

Основні засоби

1. Земельні ділянки.

2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом.

3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

4. Машини та обладнання.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

7. Тварини.

8. Багаторічні насадження.

9. Інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи

1. Бібліотечні фонди.

2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

3. Тимчасові (нетитульні) споруди.

4. Природні ресурси.

5. Інвентарна тара.

6. Предмети прокату.

7. Інші необоротні матеріальні активи.

Співвідношення (питома вага) різних видів основних фондів по вартості в кожній більш великої класифікаційної групи характеризує їх структуру (табл. 8.3). Структурні показники є найважливішими при характеристиці основних фондів окремих галузей промисловості.

Видова структура припускає поділ основних фондів на активну і пасивну частини, співвідношення яких називається виробничою структурою основних фондів підприємства. Вважається, що структура основних фондів залежить від відсотка їх активної частини і що більший цей відсоток, то прогресивнішою і ефективнішою стає структура. Але порівнювати доцільно окремі підприємства однієї галузі, оскільки різні галузі промисловості характеризуються різними структурами основних фондів. Наприклад, в енергетиці активна частина основних фондів становить приблизно 70 %, а в текстильній промисловості -- 38 %.

Фактори, що впливають на виробничу структуру основних фондів:

ь виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;

ь форми суспільної організації виробництва;

ь форми відтворення основних фондів;

ь технічний рівень виробництва;

ь рівень організації будівельних робіт;

ь розміщення підприємства.

Таблиця 8.3 Види структури основних фондів

Видова структура	Якісна структура	Виробнича структура	Вікова структура
Питома вага активних фондів	Питома вага пасивних фондів	Питома вага різних видів технологічного обладнання	Частка елементів в основному виробництві	Питома вага основних фондів, що фактично використовуються
Машин і обладнання у т.ч. робочих машин і обладнання	Будівель	Питома вага прогресивних видів технологічного обладнання	Частка елементів у допоміжному виробництві	до 5 років
Силових машин і обладнання	Споруд	Питома вага виробничої площі		від 5 до 10 років
Вимірювальних, регулюючих приладів, пристроїв та лабораторного обладнання	Передавальних пристроїв			від 10 до 20 років
Обчислювальної техніки	Виробничого і господарського інвентарю та приладдя			більш 20 років
Транспортних засобів

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.

Найчастіше виділяють такі вікові групи основних фондів:

ь нові основні фонди, терміном експлуатації до 5 років;

ь 5-10 років;

ь 10-15 років;

ь 15-20 років;

ь старі основні фонди, терміном експлуатації понад 20 років.

У високотехнологічних галузях, де темпи оновлення основних фондів досить високі, можуть бути прийняті інші, «вужчі» вікові інтервали.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.

Натуральні показники (площа, обсяг, потужність, продуктивність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, для удосконалення складу основних фондів і т. д.

Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.

Оцінку основних фондів здійснюють залежно від: моменту проведення оцінки та стану основних фондів.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість основних фондів визначається як:

1. Первісна вартість - це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс. Вона складається з таких витрат (згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7):

- суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання основних фондів);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

- витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (Сперв) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

Сперв = Спридб + Сдост + Смонт + Сінш

де Спридб - вартість придбання основних фондів, грн.;

Сдост - вартість доставки основних фондів;

Смонт - вартість установки, монтажу та доведення до необхідного стану ОФ, грн.;

Сінш - інші витрати, пов'язані з придбанням ОФ (збори мита, непрямі податки, витрати на страхування ризиків та ін.) грн.,

Якщо вартість основних засобів значно (на 10 % і більше) відрізняється від їх реальної вартості на дату балансу, то підприємство має їх переоцінити. При цьому виникає поняття відновної вартості.

2. Відновна вартість (переоцінена) - це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду, з метою активізації інвестиційних процесів, збільшення питомої ваги власних джерел фінансування капіталовкладень і послаблення впливу індексації основних фондів на підвищення цін. Відновну вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою визначення відновної вартості основних фондів застосовують розрахункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають за формулою:

Свідн = Сперв і або Свідн =

де і -- індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Пп - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;

t - кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості.

За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього періоду їх експлуатації.

У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні виділений ще один вид оцінки основних фондів - справедлива вартість: це - первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами-експертами. В разі неможливості такої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з врахуванням зношення. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.

Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балансовою вартістю).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зношення.

Залишкову вартість основних фондів можна представити формулами:

Сзал = Сперв - Сзн

або

Сзал = Сперв - tА

або

Сзал = Свідн - tА

де Сзн -- вартість зношення (амортизаційні відрахування).

Сперв та Свідн - відповідно, початкова первісна і відновна вартості, грн.

t - кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається ліквідаційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбуваються нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насамперед планових) показників розраховують середньорічну вартість основних фондів підприємства:

Ссер = Споч + k -- (12 - k1)

де Споч -- вартість основних фондів на початок звітного року;

к, к1 -- кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних фондів експлуатувалися у звітному році;

Сввед -- вартість основних фондів, що вводяться протягом року;

Свив -- вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році.

Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відображаються щомісяця.

Вартість основних фондів на кінець розрахункового періоду визначається так:

Скін = Споч + Сввед -- Свив

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зношенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусувне. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому основні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх використання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основних фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів: за терміном експлуатації:

Кфіз = %

де Тф, Тн - час роботи одиниці основних фондів відповідно фактичний і нормативний;

за даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення

Кфіз = %

де Азн -- сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів;

Споч -- початкова вартість одиниці основних фондів.

Моральне зношення -- це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зношення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морального зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою:

Кмор = або Кмор = 1 -

де Сн, Сд -- повна вартість основного фонду відповідно нового і діючого;

Пн, Пд -- продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого.

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх коефіцієнтів:

Кзаг = 1- (1 - Кфіз)(1 - Кмор).

Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення основних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють три види ремонтів -- поточний і капітальний, відновний.

Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному стані для подальшого продуктивного використання і має характер дрібних налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодичними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість відносять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ремонти.

Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормального фізичного зношення елементів основного фонду і максимально можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних параметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточного, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капітального ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне рішення приймають на основі економічних обґрунтувань.

Відновний ремонт - особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

- капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

- середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

- малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (Врем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

Врем = Взам.елем + Взар.плат , (грн.)

де Взам.елем - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

Взар.плат - витрати на заробітню плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

Взам.елем = В1елем, (грн./рік)

де В1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

Крем - кількість ремонтів протягом року;

Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

Крем =

де Ф'Д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

tнапр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

tнапр =

де І - середня частота відмов у рік.

Взар.плат = tрем , (грн./рік)

де tрем - витрати часу на один ремонт, год.;

Сгод.рем - середнього динна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ - процент відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва, що передбачає збільшення обсягів виробництва і відбувається так:

Технічне переоснащення (технічне переозброєння) передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це повне або часткове суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перевлаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і , наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями.

Амортизація -- це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основних фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; проведенням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів).

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний , термін їх використання складається із суми первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому стані:

А = Сперв + Ск.р. + Смод

де Ск.р. , Смод -- вартість відповідно капітальних ремонтів і модернізації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корисного використання об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається діленням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

Ар =

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації-- це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

па =

де Сбал -- балансова вартість основних фондів.

За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податкового обліку визначається розділом III Податкового кодексу України. Згідно з цим об'єкти основних фондів, поділяються на 16 груп із веденням пооб'єктного обліку (див. п. 146.1 ПКУ), а також установленні для кожної групи мінімально допустимі строки корисного використання (амортизації) об'єктів (залежно від групи основних засобів -- від 2 до 20 років). Такий строк визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення об'єктів основних засобів в експлуатацію.

Класифікацію груп основних засобів, а також мінімально допустимі строки їх корисного використання, установлені п. 145.1 ПКУ наведено в табл. 8.4.

Згідно з цим законом амортизація основних засобів у податковому обліку нараховується з використанням тих самих методів, які застосовуються до об'єктів основних засобів у бухгалтерському обліку та які при цьому застережені в наказі про облікову політику підприємства з метою складання фінансової звітності (пп. 145.1.5, 145.1.9 ПКУ).

Причому податкова амортизація, як і бухоблікова, нараховується щомісячно (починаючи з місяця, наступного за місяцем введення об'єкта в експлуатацію), а квартальна сума податкової амортизації (за кожним об'єктом) -- визначається як сума нарахованих амортвідрахувань за об'єктом за 3 місяці розрахункового кварталу.

Таблиця 8.4 Класифікація груп основних засобів та мінімально допустимі строки їх корисного використання

Групи основних засобів	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 -- земельні ділянки	--
група 2 -- капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
група 3 -- будівлі	20
споруди	15
передавальні пристрої	10
група 4 -- машини та обладнання	5
із них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друкування інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 грн.	2
група 5 -- транспортні засоби	5
група 6 -- інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 -- тварини	6
група 8 -- багаторічні насадження	10
група 9 -- інші основні засоби	12
група 10 -- бібліотечні фонди	--
група 11 -- малоцінні необоротні матеріальні активи	--
група 12 -- тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 -- природні ресурси	--
група 14 -- інвентарна тара	6
група 15 -- предмети прокату	5
група 16 -- довгострокові біологічні активи	7

Згідно з п.п. 145.1.5 ПКУ нарахування амортизації основних засобів здійснюється із застосуванням п'яти методів (див. табл. 8.5).

Таблиця 8.5 Методи нарахування амортизації основних засобів

Суть методу	Сума амортизації річна	Додаткові показники	Примітки
1	2	3	4
1. Прямолінійний метод
Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів	Аріч = АмВ : Т	АмВ = ПВ - ЛВ	Розмір амортизації залежить тільки від строку використання об'єкта ОЗ Переваги: цей метод відрізняється легкістю розрахунку. вартість об'єкта ОЗ списується рівними частинами протягом усього строку його експлуатації. Недоліки: не враховується моральний знос об'єктів ОЗ та фактор підвищення витрат на ремонти у міру його експлуатації (особливо в останні роки використання об'єкта ОЗ)
2. Метод зменшення залишкової вартості
Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість	Аріч = ЗАЛ (ПВ) х На	На = 1 - (ЛВ : ПВ)1/Т	Переваги: протягом перших років експлуатації об'єкта ОЗ накопичується значна сума коштів, необхідних для його відновлення. Недоліки: передбачає обов'язкову наявність ліквідаційної вартості, необхідної для розрахунку норми амортизації. Якщо ж ліквідаційна вартість дорівнює нулю, то складова (ЛВ : ПВ)1/ Т також дорівнюватиме нулю. Отже, річна сума амортизації виявиться такою, що дорівнює первісній вартості
3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості
Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється. Цей метод застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби)	Аріч = ЗАЛ (ПВ) х На	На = (АмВ : Т) х 2	Переваги: протягом перших років експлуатації об'єкта ОЗ накопичується значна сума коштів, необхідних для його відновлення. Цей метод дає можливість протягом першої половини корисного строку використання основних засобів відшкодувати до 60 -- 70 % їх вартості
4. Кумулятивний метод
Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання	Аріч = АмВ х ki	ki = Кр : Ср	Наприклад, для об'єкта основних засобів зі строком служби 5 років кумулятивне число становитиме: 1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15. Відповідно кумулятивний коефіцієнт кожного року експлуатації об'єкта складе: -- у перший рік -- 5/15; -- у другий рік -- 4/15; -- у третій рік -- 3/15; -- у четвертий рік -- 2/15; -- у п'ятий рік -- 1/15. Переваги: 1. У перші роки, коли інтенсивність використання об'єкта ОЗ максимальна, амортизується більша частина його вартості. 2. У перші роки накопичуються грошові кошти для заміни об'єкта ОЗ, що амортизується. 3. Забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт амортизовуваних об'єктів ОЗ, що припадають на останні роки їх використання, без відповідного збільшення витрат виробництва (собівартості продукції) за рахунок того, що сума амортизації, яка нараховується, у ці роки зменшується. Недоліки: певна трудомісткість
5. Виробничий метод
Місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів	Аміс = Nміс х На	На = АмВ : Nзаг	Застосовується для нарахування амортизації об'єктів ОЗ, технічний стан яких залежить від кількості виробленої продукції Переваги: цей метод дуже а раціональний. Зручно застосовувати при визначенні амортизації автотранспорту залежно від його пробігу, верстатів та будь-якого виробничого обладнання Недоліки: застосування пов'язане з трудністю визначення виробітку окремих об'єктів ОЗ. Наразі не зовсім зрозуміло, як буде використовуватися цей метод у зв'язку із введенням обов'язкового мінімально допустимого строку амортизації ОЗ

Умовні позначення:

Аріч -- річна сума амортизації;

АмВ -- вартість, що амортизується;

Аміс -- місячна сума амортизації;

Т -- строк корисного використання об'єкта;

ПВ -- первісна вартість;

ЛВ -- ліквідаційна вартість;

ЗАЛ -- залишкова вартість;

На -- норма амортизації;

kі -- кумулятивний коефіцієнт;

Кр -- кількість років, що залишилися до кінця строку корисного використання об'єкта ОЗ;

Ср -- сума числа років корисного використання об'єкта ОЗ;

Nміс -- фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг);

Nзаг -- загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство чекає виробити (виконати) з використанням об'єкта ОЗ.

На підприємствах обчислюють значну кількість показників використання основних фондів. Усі вони поділяються на дві групи: узагальнені й часткові.

Узагальненими називають показники, які використовують на всіх рівнях економіки, галузі, підприємства. Розглянемо основні з них.

1. Фондовіддача основних фондів -- це відношення обсягу виробленої продукції підприємства (Q) до середньорічної вартості основних фондів (Ссер), що показує, який обсяг виробленої продукції припадає на 1 грн. вартості основних фондів, тобто

Фв =

2. Фондомісткість основних фондів -- це показник, обернений до фондовіддачі. Він показує, яка вартість основних фондів припадає на 1 грн. виробленої продукції, тобто

Фм = , або Фм = ,

3. Фондоозброєність праці - обчислюється за формулою:

Фо = ,

де Ч - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

4. Рентабельність основних фондів -- це відношення прибутку, отриманого підприємством за певний період, до середньорічної вартості основних фондів підприємства.

Часткові показники застосовують на підприємствах та в цехах і поділяють на показники інтенсивного використання (характеризують вихід продукції за одиницю часу) і екстенсивного (характеризують використання основних фондів протягом певного періоду). Розглянемо основні з них.

1. Коефіцієнт змінності роботи устаткування -- це відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць устаткування:

Кзм = , або Кзм =

де ФД - дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

ФД1 - дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

2. Коефіцієнт напруженості використання устаткування

Кнап =

3. Коефіцієнт інтенсивного навантаження

По групі обладнання

Кінт = , або Кінт =

де q -- кількість продукції, виготовленої за одиницю часу;

П -- продуктивність устаткування;

tф, tн -- фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції і технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці цієї продукції.

На робочому місці

Кінт =

де tмаш.і - машинний час обробки однієї деталі і0го виду, н-год.;

tшт.і - норма часу на одну деталь і-го виду, н-год.;

4. Коефіцієнт екстенсивного навантаження:

По групі обладнання

Кекст =

де Фд , Фн -- фонд часу роботи устаткування за певний період відповідно дійсний і номінальний.

Фн = (Фк - (В+С)) ,

де Фк - календарний фонд часу, дні;

В, С - вихідні і святкові дні;

tзм - тривалість зміни, год.;

Ззм - кількість змін роботи обладнання на добу.

На робочому місті

Кекст =

де m - кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

tшт.і - норма часу на одну деталь і-го виду, н-год.;

Ni - обсяг випуску деталей і-го виду, шт..

5. Коефіцієнт інтегрального використання основних фондів

Кінтегр = КекстКінт

6. Коефіцієнт використання виробничої потужності

Квик =

де ВП -- середньорічна виробнича потужність.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:

1. коефіцієнт оновлення

Конов =

де Ск - вартість основних фондів на кінець року, грн.;

2. коефіцієнт вибуття

(Кви6)=

На кожному підприємстві існують резерви для кращого використання основних виробничих фондів. Поліпшення їх використання впливає на фінансові результати роботи підприємства за рахунок зростання обсягу випуску продукції, зниження собівартості, поліпшення якості продукції, зниження податку на майно та збільшення балансового прибутку.

Шляхи поліпшення використання основних засобів залежать від конкретних умов, що склалися на підприємстві за той чи інший період. Підприємство може досягти поліпшення використання основних засобів у такі способи:

ь позбутися зайвого устаткування, машин, інших основних фондів або здати їх в оренду;

ь своєчасно і якісно здійснювати планово-попереджувальні та капітальні ремонти;

ь купувати високоякісні основні фонди;

ь працювати над підвищенням кваліфікації обслуговуючого персоналу;

ь поліпшувати якість підготовки сировини і матеріалів для процесу виробництва;

ь підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва;

ь впроваджувати нову техніку і прогресивну технологію, яка є безвідходною та енерго- і паливозберігаючою;

ь вдосконалювати організацію виробництва і праці з метою скорочення втрат робочого часу через простої устаткування.

Окрім основних кожне підприємство обов'язково повинно мати оборотні кошти або оборотний капітал. Ці поняття різняться. Оборотний капітал -- це фінансові ресурси, вкладені в об'єкти, використання яких здійснюється підприємством протягом одного виробничого циклу або відносно короткого календарного періоду (як правило, щонайбільше один рік). Оборотні кошти -- це зазначені об'єкти. Оборотний капітал, що вкладається у виробництво і реалізацію продукції, споживається повністю і відтворюється одразу після завершення виробничого циклу через реалізацію товару.

У практиці обліку та законодавстві поняття оборотного капіталу прирівняне до поняття оборотних коштів. Оборотні кошти поряд з основними є найважливішим елементом виробництва. Недостатня забезпеченість підприємства оборотними засобами гальмує його нормальну діяльність і погіршує фінансовий стан.

Оборотні кошти призначені забезпечувати динамічну складову економічної діяльності підприємства. У процесі кругообігу вони проходять три стадії перетворень.

1. Заготовча стадія -- «гроші оборотні кошти» -- охоплює період, необхідний для створення виробничих запасів. Оборотні кошти на цій стадії у вигляді грошей використовують для закупівлі сировини, матеріалів та інших предметів праці.

2. Виробнича стадія -- «оборотні кошти готова продукція» -- починається з отримання предметів праці і завершується відправленням готової продукції на склад підприємства. Оборотні кошти на цій стадії мають вигляд предметів праці, незавершеної та готової продукції.

3. Стадія реалізації -- «готова продукція гроші» -- починається з надходження готової продукції на склад підприємства і завершується отриманням виручки від реалізації продукції. Оборотні кошти на цій стадії перебувають у вигляді готової продукції та грошей.

Таким чином, кошти здійснюють один оборот, а далі все повторюється. Оборотний капітал підприємства залежно від ролі, яку він відіграє у виробничому процесі, поділяється на оборотні фонди (капітал у виробництві) та фонди обігу (капітал в обігу). Для вивчення складу і структури оборотні кошти класифікують за певними ознаками (дивись рис. 8.1).

Матеріальною основою капіталу у виробництві є оборотні фонди. Оборотні фонди -- це частина виробничих фондів підприємства, що споживаються в одному виробничому циклі й змінюють натуральну форму. Оборотні фонди поділяють на такі групи.

Виробничі запаси -- це предмети праці, які містяться на складі у вигляді запасів і призначені для переробки у виробничому процесі.

Виробничі запаси складаються із сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, мастильних матеріалів, палива, тари, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів праці.

Малоцінними та швидкозношуваними є предмети праці, які використовуються як кошти праці протягом року чи менше або вартість яких не перевищує 100-кратного (для бюджетних організацій 50-кратного) розміру мінімальної заробітної плати праці.

Незавершене виробництво -- це продукція, яка ще не пройшла всі стадії обробки. У вартісному вираженні -- це витрати на придбання матеріалів, запасних частин, сировини, на заробітну плату й інші кошти, необхідні для продовження процесу виробництва.

Витрати майбутніх періодів -- це витрати на виконання науково-дослідних, раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату тощо, що здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції списуватимуться в наступних періодах.

Джерела формування

Рис. 8.1. Класифікація оборотних коштів підприємства

Фонди обігу -- це частина коштів виробництва, яка не бере участі у виробничих циклах, але авансується підприємством для створення оборотних фондів. До фондів обігу належать:

- готова продукція, що перебуває на складі підприємства і підготовлена до відправки споживачеві, а також та її частина, яка вже відправлена, але ще не оплачена;

- товари на складі, що закуповуються з метою подальшої реалізації за вищими цінами. У бухгалтерському обліку окремо відображаються товари на складі й у дорозі, тобто товари, надіслані постачальником на адресу споживача. При цьому право власності на ці товари перейшло до споживача, але вони ще не надійшли на його склади і не оприбутковані;

- дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок взаємних розрахунків між підприємствами за надані їм послуги або зроблену поставку товарів;

- гроші у розрахунках, що включають як реальні гроші у вигляді готівки в касі підприємства, так і грошові кошти на розрахунковому рахунку в банківській установі.

За особливостями планування та принципом організації оборотні кошти поділяються на нормовані й ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства, до ненормованих -- відвантажена, але ще не оплачена готова продукція, товари на складі та у дорозі, грошові кошти на розрахункових рахунках та в незавершених розрахунках, готівка в касі.

Джерелом формування оборотних коштів підприємства є власні або залучені кошти. До власних коштів належать кошти статутних фондів (для недержавних підприємств) і кошти, надані підприємству при його утворенні (для державних підприємств). Ці кошти можуть поповнюватись за рахунок прибутку підприємства і залучення в обіг стійких пасивів. До залучених коштів належать кредити банків, якими покривають нестачу власних оборотних коштів.

Стійкі пасиви -- це кошти, які юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у його господарському обігу і які воно використовує. До стійких пасивів належать:

ь мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, тобто витрати, що належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції;

ь стійка перехідна заборгованість постачальникам;

ь мінімальна заборгованість із заробітної плати і відрахувань на соціальні потреби;

ь залишки амортизаційних відрахувань на запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом;

ь кошти підприємства, що покриваються кредитом банку та авансами замовників;

ь тимчасово вільні кошти спеціальних фондів.

Структурою оборотних коштів є відсоткове співвідношення окремих елементів у загальному обсязі оборотних коштів, що залежить від специфіки виробництва. Наприклад, у будівництві 50-60 % оборотних коштів становить незавершене виробництво, 25 % -- виробничі запаси. На транспорті незавершеного виробництва немає, але 70 % оборотних коштів становлять виробничі запаси. Окрім того, структура оборотних коштів залежить від якості готової продукції, рівня концентрації, спеціалізації, кооперування або комбінування виробництва, прискорення НТП тощо.

Нормуванням оборотних коштів називають економічно обґрунтований розрахунок мінімальної потреби підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення його нормального функціонування. Основним методом нормування оборотних коштів є метод прямого розрахунку -- розрахунку нормативів за кожним нормованим елементом.

Норма витрат матеріальних ресурсів -- це максимально допустимі планові витрати ресурсу (сировини, матеріалів, палива тощо), які можна споживати для виробництва одиниці продукції.

Нормативи витрат -- це поелементні складові норми, які визначають витрати тих чи інших матеріальних ресурсів, віднесених на фізичну одиницю (одиницю потужності, м3, м2, 1 м погонної довжини, тонну тощо).

Вагомість нормування оборотних коштів у ринкових умовах істотно зростає, оскільки в кінцевому підсумку від нього залежать платоспроможність і фінансовий стан підприємства.

Загальний норматив оборотних коштів складається з певних нормативів:

Нзаг = Нв.з + Нн.в + Нв.м.п + Нг.п

де Нв.з ; Нн.в ; Нв.м.п ; Нг.п -- нормативи відповідно виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів і готової продукції.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах розраховується за формулою:

Нв.з = Д N

де Д -- денна потреба у певному виді матеріальних ресурсів;

N -- норма запасу певного виду ресурсів, днів.

Денну потребу в матеріальних ресурсах визначають шляхом ділення загальнорічної потреби в них (Мзаг) на кількість днів у році:

Д = Мзаг: 360

Норму запасу матеріального ресурсу визначають за формулою:

N = Nпот + Nпідг + Nтр + Nстр

де Nпот; Nпідг; Nтр; Nстр -- запас відповідно поточний, підготовчий, транспортний і страховий.

Поточний запас (Nпот) -- не резерв часу, який дорівнює половині часу між двома суміжними поставками матеріального ресурсу. Наприклад, якщо постачальник доставляє на підприємство сировину кожні 30 днів, то поточний запас становитиме половину цієї величини: Nпот = 30 : 2 = 15 (днів). На практиці постачальників більше як один, тому спочатку розраховують середньозважений інтервал поставок, а потім знаходять його половину.

Підготовчий запас (Nпідг) -- це час, необхідний для підготовки матеріальних ресурсів до виробничого процесу (комплектація, приймання, лабораторний аналіз, доставка матеріалів зі складу та бази тощо). Підготовчий запас ураховують тоді, коли час на підготовку матеріалу до виробництва перевищує норму поточного запасу і дорівнює цьому перевищенню.

Транспортний запас (Nтр) -- це час, необхідний для транспортування матеріальних ресурсів до території підприємства з урахуванням часу на вантажно-розвантажувальні роботи.

Страховий запас (Nстр) складається на випадок зриву поставок, він дорівнює половині поточного запасу.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Оборотні кошти в незавершеному виробництві нормують у галузях промисловості, де період виробничого циклу перевищує один день (будівництво, металургія, важке машинобудування, хімічна, складальне виробництво тощо).

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві -- це кошти, яких повинно вистачати для створення перехідних заділів у цехах основного та допоміжного виробництва з метою забезпечення ритмічної роботи й рівномірного здавання готової продукції на склади підприємства. Обчислюється цей норматив за формулою:

Нн.в. = р S Tц kн.в

де р -- середньодобовий обсяг випуску продукції в натуральному вираженні;

S -- планова виробнича собівартість одиниці продукції;

Тц -- тривалість виробничого циклу;

kн.в -- коефіцієнт наростання витрат.

Найскладнішою частиною розглядуваного нормативу є розрахунок середньої вартості виробів у незавершеному виробництві. У загальному випадку на різних виробництвах упродовж виробничого циклу витрати, що пов'язані з виготовленням продукції, наростають по-різному. Для навчальних цілей у розрахунках використовуватимемо таку формулу:

kн.в = ПВ + , або kн.в =

де ПВ -- питома вага початкових одноразових витрат на виробництво в собівартості продукції;

а -- одноразові витрати на початку виробничого циклу;

b -- решта витрат до завершення виробництва готової продукції.

Нормування оборотних коштів у витратах майбутніх періодів.

Цей норматив встановлюється у грошовому вираженні як залишок неописаних на собівартість витрат на кінець року:

Нв.м.п = Впоч + Впл - Всоб

де Впоч; Впл; Всоб-- видатки майбутніх періодів відповідно на початок року, які плануються в цьому році і які підлягають перенесенню на собівартість у цьому році.

Нормування оборотних коштів у запасах готової продукції. Запаси готової продукції на складах підприємства повинні створюватися в такій кількості, щоб була можливість забезпечити її своєчасне відвантаження для реалізації споживачам партіями, комплектно і в повному асортименті. Для кожного виду готової продукції визначаються норми запасу залежно від того, скільки часу потрібно на комплектування і накопичення продукції до розміру партії, підготовку продукції до відвантаження, транспортування продукції за межі підприємства, підготовку і відправлення платіжних документів.

Після визначення нормативів для кожного виду готової продукції розраховується середньозважений норматив по підприємству загалом. Тоді норматив оборотних коштів у запасах готової продукції можна визначити за формулою:

Нг.п = qN

де q -- вартість одноденного обсягу випуску готової продукції.

Для аналізу і планування витрат матеріальних ресурсів використовують такі показники: коефіцієнт використання матеріалу, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення продукту з одиниці переробленої сировини, матеріаломісткість, матеріаловіддачу, електромісткість, енергомісткість, розмір відходів та ін. Наведемо визначення деяких з них.

Коефіцієнт використання матеріалу характеризує ступінь використання сировини та матеріалів і визначається як відношення його корисної витрати до нормативу витрат, встановленого для цього виду матеріалу.

Матеріаломісткість визначається за формулою

Мм = Км.р : V,

де Км.р -- кількість витрачених матеріальних ресурсів;

V-- обсяг випуску товарної (реалізованої) продукції на підприємстві (у натуральному або вартісному вираженні).

Матеріаловіддача -- показник, обернений до матеріаломісткості.

Розмір відходів -- це коефіцієнт, що показує відношення величини відходів до загальних витрат матеріалу.

До показників використання оборотних коштів на підприємстві належать коефіцієнт оборотності оборотних коштів, фондомісткість, період обороту оборотних коштів, коефіцієнт збереження, рентабельність оборотних коштів.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів визначає кількість оборотів, які можуть зробити оборотні кошти за певний розрахунковий період (найчастіше рік), і показує, який обсяг реалізованої продукції припадає на 1 грн. вартості оборотних коштів. Обчислюється цей показник за формулою:

kоб =

де Q -- річний обсяг реалізованої продукції;

Со.з.сер -- середньорічна вартість оборотних коштів.

Фондомісткість показує, яка вартість оборотних коштів припадає на 1 грн вартості реалізованої продукції:

Фм.оз =

Період обороту оборотних коштів показує, скільки днів триває один оборот оборотних коштів:

Тоб =

Коефіцієнт збереження оборотних коштів характеризує ефективність використання оборотних коштів:

Кзб =

де Но.з -- сумарний норматив оборотних коштів.

Рентабельність оборотних коштів характеризує ефективність використання оборотних коштів і є відношенням балансового прибутку підприємства (П6ал) до його середньорічного залишку оборотних коштів:

Rоз =

Середньомісячний залишок оборотних коштів обчислюється за формулою:

Смо.з.сер =

Споч , Скін -- залишок оборотних коштів відповідно на початок і кінець місяця.

Середньорічний залишок оборотних коштів обчислюється за формулою:

Сро.з.сер =

де С; С,...,С -- середньомісячні залишки оборотних коштів.

Раціональне та економне використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, а також оборотних коштів має велике економічне й соціальне значення для кожного підприємства, оскільки сприяє суттєвому зниженню витрат на виробництво і збут продукції, отриманню більшого прибутку за рахунок зниження собівартості продукції, підвищенню конкурентоспроможності продукції, поліпшенню загального фінансового стану підприємства. Підприємства мають такі шляхи поліпшення використання оборотних фондів і оборотних коштів:

ь упровадження безвідходних виробничих технологій;

ь комплексне використання сировини;

ь якісну підготовку сировини і матеріалів до виробництва;

ь удосконалення нормативної бази;

ь підтримку техніки в належному робочому стані й суворе дотримання вимог технологічних процесів;

ь зменшення термінів виготовлення продукції (скорочення виробничого циклу);

ь зменшення кількості виробничих запасів за рахунок поліпшення організації матеріально-технічного постачання, зменшення дальності їх транспортування;

ь удосконалення розрахунків із замовниками та інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни.

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє збільшенню обсягу вироблюваної продукції та вивільненню частини оборотних коштів і за їх рахунок створенню додаткових резервів для розширення виробництва. Порівнюючи показники оборотності оборотних коштів за два суміжних періоди (наприклад, роки), можна визначити їх зміну, що спричинюється прискоренням або уповільненням їх обертання. Загальний розмір цієї зміни визначається так:

Со.з.сер = Со.з.сер1 - Со.з.сер2

де Со.з.сер1; Со.з.сер2 - середні суми оборотних коштів за два суміжних періоди.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли фактична потреба в них менша від планової. Вона визначається як різниця між плановою потребою у базовому періоді і фактичною сумою середніх залишків нормованих оборотних коштів. Відносне вивільнення або додаткове залучення оборотних коштів за розрахунковий період обчислюється за формулою:

де Q -- річний обсяг реалізації продукції;

Тзвіт, Т6аз -- тривалість обороту оборотних коштів у році відповідно звітному та плановому (базовому).

Оборотність вивільнених коштів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства. Так, приріст прибутків (збитків), що одержується за рахунок зміни оборотності оборотних коштів, розраховується за формулою:

де Пбаз -- прибуток від реалізації продукції в базовому році;

Кбаз і Кзв -- коефіцієнт оборотності оборотних коштів у році відповідно базовому і звітному.

Питання для перевірки знань

1. Сутність і загальна характеристика виробничих фондів підприємства.

2. Методика визначення балансової вартості основних фондів на початок розрахункового року.

3. Видова класифікація і структура основних фондів підприємств та організацій.

4. Фізичне спрацювання й техніко-економічне старіння основних фондів.

5. Сучасні методи амортизації основних фондів.

6. Економічне та соціальне обґрунтування форм простого й розширеного відтворення основних фондів підприємств (організацій).

7. Загальновживана система показників для оцінки ефективності процесів відтворення й використання основних фондів.

8. Проблеми оновлення й використання окремих груп основних фондів на підприємствах різних галузей народного господарства України.

9. Визначення складу оборотних фондів підприємств виробничої сфери.

10. Проблеми ефективного використання оборотних фондів підприємств і можливі способи їхнього розв'язання.

11. Елементний склад оборотних коштів підприємства (організації).

12. Наукова обґрунтованість поділу оборотних коштів на нормовані й ненормовані.

13. Методи нормування оборотних коштів підприємства (організації).

14. Визначення нормативів оборотних коштів для окремих їхніх структурних елементів.

15. Сутність і методика визначення коефіцієнта зростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

16. Основні показники для оцінки ефективності використання оборотних коштів.

17. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів на підприємствах різних галузей народного господарства України.

Тести для самоперевірки

1. До основних фондів підприємства належать:

а) автотранспорт;

б) спецодяг;

в) паливно-мастильні матеріали;

г) склад готової продукції.

2. До пасивної частини основних фондів підприємства належать:

а) залізничні вагони;

б) будинок дитсадка, який утримується на балансі підприємства;

в) під'їзні залізничні колії;

...