а) календарний фонд часу;

б) календарний фонд часу за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування;

в) номінальний фонд часу роботи устаткування;

г) дійсний фонд часу роботи устаткування.

18. Якщо коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства більше одиниці, то...

а) наявна виробнича потужність підприємства недостатня для виконання виробничої програми;

б) запланована виробнича програма підприємства нижча за його потенційні можливості.

19. Коефіцієнт освоєння проектної потужності відображає співвідношення...

а) обсягу випуску продукції та середньорічної виробничої потужності підприємства;

б) обсягу випуску продукції та проектної потужності підприємства;

в) обсягу випуску продукції та норми її випуску;

г) проектної виробничої потужності підприємства та річного обсягу випуску продукції.

20. Рівень використання устаткування за продуктивністю визначає . . .
а) коефіцієнт інтенсивності навантаження устаткування;

б) коефіцієнт екстенсивності завантаження устаткування;

в) інтегральний коефіцієнт навантаження устаткування;

г) коефіцієнт змінності устаткування.

21. Підвищення інтенсивного навантаження устаткування та виробничої потужності підприємства можливе за рахунок . . .

а) застосування прогресивних форм організації виробництва;

б) підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;

в) скорочення простоїв устаткування;

г) зниження частки недіючих машин та устаткування;

д) виведення з експлуатації неефективно використовуваного устаткування.

22. Збільшення екстенсивного завантаження устаткування та виробничої потужності підприємства можливе за рахунок...

а) технічного удосконалення устаткування;

б) запровадження нової технології;

в) зниження частки недіючих машин та устаткування;

г) застосування прогресивних форм організації виробництва;

д) інтенсифікації виробничих процесів.

23. Річну виробничу потужність можна обчислити, знаючи:

а) фонд часу роботи одного працівника і кількість робочих днів у році;

б) продуктивність та річний фонд часу роботи устаткування;

в) трудомісткість виготовлення одного виробу і річний фонд часу роботи устаткування;

г) річну виробничу програму з випуску продукції та коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства.

24. Виробнича потужність, що використовується в моменти пікових навантажень, називається:

а)поточною;

б) проектною;

в) резервною;

г) законсервованою.

Завдання для розв'язання

11.1. На дільниці механічного цеху працюють 28 токарних верстатів. Трудомісткість обробки однієї деталі -- 0,33 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі, тривалість зміни -- 8 год. У розрахунковому році неробочих днів 115. Регламентовані простої устаткування становлять 3,5 % режимного фонду часу. Очікуваний коефіцієнт використання верстатів -- 0,88. Обчислити виробничу потужність дільниці й річну кількість оброблених на верстатах деталей.

11.2. На початок року підприємство мало в розпорядженні основні фонди загальною річною потужністю 520 тис.грн. У березні введено додаткові потужності на суму 58 тис.грн., а у жовтні виведено потужностей на суму 100 тис. гри. Знайти вихідну потужність підприємства.

11.3. На дільниці механічного цеху працюють 24 токарних верстата. Трудомісткість обробки однієї деталі -- 1,2 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі, тривалість зміни -- 8,1 год. У розрахунковому році неробочих днів 113. Регламентовані простої устаткування становлять 5 % режимного фонду часу. Очікуваний коефіцієнт використання верстатів -- 0,85. Обчислити виробничу потужність дільниці й річну кількість оброблених на верстатах деталей.

11.4. У цеху машинобудівного заводу встановлено 100 верстатів. Режим роботи цеху двозмінний, тривалість зміни 8 годин. Річний обсяг випуску продукції -- 280 тис. виробів, річна виробнича потужність цеху -- 310 тис. виробів. Визначити коефіцієнт змінності роботи верстатів, коефіцієнти екстенсивного та інтенсивного навантаження, якщо відомо, що в першу зміну працюють усі верстати, у другу -- 50 % загальної кількості, кількість робочих днів у звітному році -- 260, фактичний фонд часу роботи одного верстата за рік -- 4000 годин.

11.5. На дільниці механічного цеху працюють 20 токарних верстатів. Трудомісткість обробки однієї деталі на токарному верстаті -- 0,25 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі роботи, тривалість зміни -- 8 год. Робочих днів у році 258. Очікувані простої верстатів капітальному на ремонті -- 180 год. Тривалість поточних ремонтів становить 2 % номінального річного фонду часу роботи верстатів. Коефіцієнт використання верстатів планується на рівні 0,85. Обчислити виробничу потужність механічного цеху і його річну виробничу програму з випуску деталей.

Тема 12. Організація виробництва і забезпечення якості продукції

Ключові терміни і поняття:

Виробничий процес, технологічний процес, тип виробництва, виробничий цикл, потокове виробництво, потокова лінія, концентрація виробництва, спеціалізація виробництва, кооперування діяльності, комбінування, диверсифікація, конверсія, якість продукції (послуг), конкурентоспроможність продукції (послуг), стандартизація та сертифікація продукції (послуг), внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Зміст теми

1. Класифікація виробничих процесів. Принципи організації виробництва.

2. Організаційні типи виробництва.

3. Виробничий і технологічний цикли. Способи поєднання технологічних операцій.

4. Методи організації виробництва.

5. Суспільні форми організації виробництва.

6. Якість і конкурентоспроможність продукції підприємства.

7. Стандартизація і сертифікація продукції. Державний нагляд за якістю продукції та внутрішньовиробничий технічний контроль якості на підприємстві.

8. Розрахунок економічного ефекту як наслідку підвищення якості продукції.

Виробничий процес -- це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції.

Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах, поділяють на групи за певними ознаками: призначенням, перебігом у часі, ступенем автоматизації.

1. За призначенням виробничі процеси поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі.

2. За перебігом у часі розрізняють дискретні та безперервні виробничі процеси.

3. За ступенем автоматизації виробничі процеси бувають механізовані, автоматизовані та автоматичні.

Система раціональної організації виробництва будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалізації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'язаних підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спроможність. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно взаємопов'язаних ланок виробництва пропорційна обсягу виконуваних робіт, тобто:



де п -- кількість технологічно взаємопов'язаних підрозділів;

V-- обсяги виконуваних робіт;

р -- продуктивність окремих робочих місць;

М -- кількість робочих місць у підрозділах.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Цей принцип особливо важливий при виготовленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. Послідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Безперервність виробничого процесу повинна також доповнюватися безперервністю роботи устаткування.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається універсальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Для цього на підприємствах створюють технічні й організаційні механізми саморегулювання і стабілізації.

Особливості діяльності підприємства залежать від типу виробництва. Тип виробництва є комплексною характеристикою технічних, організаційних та економічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і загальний обсяг випуску може бути великий.

Масове виробництво характеризується вузькістю номенклатури продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів.

Окремо вирізняється дослідне виробництво -- виготовлення зразків або партій виробів для дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій тощо. На їх основі розроблюють конструкторську та технологічну документацію для серійного або масового виробництва.

Коефіцієнт закріплення операцій характеризує середню кількість операцій, що припадає на одне робоче місце за місяць:

Kз.о.=

де п -- кількість предметів, які обробляються на певній групі робочих місць за місяць;

ті -- кількість операцій, які проходить і-й предмет при обробці на певній групі робочих місць;

М -- кількість робочих місць, для яких обчислюється kз.о.

Знаючи коефіцієнт закріплення операцій, можна визначити тип виробництва. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічної можливості устаткування, що є універсальним. Через, часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагодження устаткування. Тому для одиничного виробництва kз.о> 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляють періодичної партіями. При цьому застосовують як універсальне, так і спеціальне устаткування. Для цього типу виробництва 1 < kз.о? 40.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто kз.о = 1. При цьому застосовують вузькоспеціалізоване устаткування і спеціальне оснащення. Важливим нормативом організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл -- інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів, які виготовляються одночасно. Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес -- сукупність дій зі зміни стану предмета праці. Окремі технологічні операції є складовими технологічного циклу. Тривалість технологічного циклу обробки партії предметів на одній операції визначається за формулою:

Тт = п, (хвилин)

де п -- кількість предметів у партії;

t -- тривалість обробки одного предмета;

М -- кількість робочих місць, на яких виконується технологічна операція.

Розрізняють три основних способи поєднання операцій технологічного циклу: послідовне, паралельне і послідовно-паралельне.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна технологічна операція починається тільки після завершення обробки всіх предметів партії на попередній операції. У цьому разі тривалість технологічного циклу розраховують так:

Тт.посл = п

де т - кількість операцій технологічного процесу (і=1, 2...т).

Послідовне поєднання дуже просте й полегшує оперативне планування, але йому властивий тривалий цикл, бо кожний предмет перебуває поза обробкою в очікуванні обробки всієї партії. Такий спосіб поєднання технологічних операцій застосовується в одиничному і серійному виробництвах.

Для паралельного поєднання технологічних операцій характерно, що предмети після завершення однієї операції одразу передаються на наступну. У такий спосіб предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх технологічних операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети іноді передаються не поштучно, а так званими транспортними партіями розміром пт. При поштучному передаванні предметів пт = 1. У цьому разі технологічний цикл обчислюється за формулою:

Тт.пар =

Отже, при паралельному поєднанні технологічних операцій технологічний цикл дорівнює тривалості обробки партії предметів на найдовшій за часом операції і транспортній партії на решті операцій. У цьому разі технологічний цикл істотно скорочується порівняно з послідовним поєднанням операцій. Таке поєднання технологічних операцій застосовується у масовому і великосерійному виробництві.

Послідовно-паралельне поєднання технологічних операцій є комбінацією двох попередніх, тобто обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безпреривно. При такому поєднанні операцій технологічний цикл коротший за цикл послідовного поєднання на час паралельного виконання суміжних операцій (?),тобто:

Тт.п.п = Тт.посл -- ,

Час паралельного виконання суміжних операцій дорівнює добутку кількості деталей без однієї транспортної партії та тривалості меншої операції. Якщо останню позначити , то в загальному вигляді для будь-якої пари суміжних операцій:

? = (n - nm)

Для т операцій таких суміщень буде (т-1). тоді можна остаточно записати:

Тт.п.п =

Цей метод поєднання операцій застосовується при обробці предметів великими партіями, що відповідає умовам великосерійного виробництва.

Організація виробничого процесу вивчає також розташування робочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересування предметів праці технологічними операціями найкоротшим маршрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.

Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях оброблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між технологічними операціями. Застосовується цей метод переважно в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. Уявімо собі потокову лінію або конвеєр, робота на якому характеризується високим ступенем раціональності й має такі ознаки:

- за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предметів одного найменування або обмеженої кількості подібних предметів;

- робочі місця розташовуються послідовно за перебігом технологічного процесу;

- предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує виконання принципів паралельності й безперервності процесу.

Потоковий метод організації виробництва застосовується у масовому та великосерійному виробництвах. Потокове виробництво має багато переваг: високий рівень продуктивності праці, механізації, спеціалізації й чітку організацію. Як наслідок скорочується тривалість виробничого циклу і незавершеного виробництва, збільшується коефіцієнт використання виробничих потужностей і зменшуються витрати на виробництво.

Разом з тим потоковий метод організації виробництва має й недоліки. Для працівників -- це примітивізація та монотонність їх праці, що суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня працівників. Крім того, одноманітність роботи на потокових лініях не дає можливості працівникам реалізувати індивідуальні можливості. Для підприємства вузька спеціалізація робочих місць може спричинитися до ускладнень при переході на випуск іншої продукції.

Потокове виробництво як високоефективне широко застосовується у різних галузях промисловості, воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку.

Основними з них є такі:

ь автоматизація потокового виробництва;

ь підвищення гнучкості технологічних систем і схем, застосування верстатів з ЧПУ;

ь упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;

ь створення гнучких автоматизованих систем.

Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів -- конвеєрів.

Такт потокової лінії-- це інтервал часу, за який з лінії сходять вироби, що пересуваються один за одним:

де r -- такт потокової лінії, хв;

Ф -- дійсний фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв;

N -- обсяг виробництва продукції за розрахунковий період у натуральному вираженні.

Якщо предмети праці передаються з одного робочого місця на інше не поштучно, а транспортними партіями (пт > 1), то вони сходять з потокової лінії за інтервал часу, який називається ритмом потокової лінії:

R = rnm

Кількість робочих місць для і-ї операції (Мpi )

Мpi =

де tі -- тривалість обробки одного предмета на i-й операції.

Довжина потокової лінії

L = L0Мpi

де Lо-- відстань між двома сусідніми робочими місцями.

Швидкість руху потокової лінії залежить від її такту і відстані між сусідніми виробами (Lв):

Lв=

В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

Концентрація -- це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.

У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

Концентрації виробництва на підприємстві можна досягти так:

ь збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;

ь застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;

ь одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.

У господарській практиці виокремлюють три основні форми концентрації:

1. агрегатну -- збільшення одиничної потужності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

2. технологічну -- укрупнення виробничих цехів, відділів, окремих виробництв підприємства;

3. заводську -- збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів), що здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Для визначення рівня концентрації використовують різні показники. Розглянемо основні з них.

1. Галузевий рівень концентрації

РКгал =

де Qвел.гал, Qзаг.гал - обсяг виробленої за певний період продукції відповідно великими підприємствами і галуззю загалом, грн.

2. Рівень загальногосподарської концентрації

РКзг =

де Qзг, Qзаг.г.к -- обсяг продукції, виробленої за певний період великими підприємствами в межах господарського комплексу України.

Оптимальний розмір підприємства при концентрації його виробництва можна визначити кількома підходами. Зокрема, застосовують підхід, пов'язаний з мінімізацією зведених витрат (3і), на випуск одиниці продукції, тобто:

Зі = Sі + Ті + Ен Кі > тіп,

де Si -- собівартість одиниці продукції;

Ті -- питомі транспортні витрати;

Ен -- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

Кі -- питомі капіталовкладення на одиницю випущеної продукції за i-м варіантом.

Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес -- деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передніші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку.

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва означає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу -- це товари й послуги, не пов'язані з його основною діяльністю.

У сучасних умовах диверсифікація виробництва на підприємствах є актуальною, і цей процес має тенденцію до розширення. Це пов'язано з намаганням господарюючих суб'єктів, насамперед виробничих підприємств, підтримувати фінансову стабільність, маневруючи матеріальними і людськими ресурсами.

Спеціалізація як суспільна форма організації виробництва -- це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:

1. подетальну (виробництво деталей, агрегатів, вузлів тощо);

2. предметну (випуск певного виду готової продукції);

3. технологічну (виконання окремих стадій технологічного процесу).

Кооперування як суспільна форма організації виробництва -- це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування -- широка мережа подетально- і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв. За формами спеціалізації у промисловості розрізняють три форми кооперування:

1. подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);

2. предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);

3. технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

Одним з показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є економічний ефект від їх розвитку, який обчислюється за формулою:

Е = ((S1 - S2) - (Т2-Т1))V2 - Ен ?К + ?П

де S1, S2-- собівартість одиниці продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

Т2, Т1 -- транспортні видатки на одиницю продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

V2 -- обсяг випуску продукції після спеціалізації;

Ен -- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

?К -- додаткові капіталовкладення, необхідні для здійснення спеціалізації (кооперування) виробництва;

?П -- додатковий прибуток, що може бути отриманий за рахунок поліпшення якості продукції внаслідок спеціалізації (кооперування).

Річний економічний ефект від спеціалізації (кооперування) за вибраним варіантом обчислюється так:

Еріч = (З1 - З2) Vф

де З1, З2 -- зведені витрати відповідно звичайного і спеціалізованого (кооперованого) підприємства;

Vф -- фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після спеціалізації (кооперування).

Термін окупності капіталовкладень при здійсненні спеціалізації (кооперування) визначається за формулою:

Ток =

де ?К -- обсяг капіталовкладень, спрямованих на проведення спеціалізації;

С -- вартість основних фондів, які можуть бути при цьому реалізовані.

Комбінування як суспільна форма організації виробництва -- це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, взаємопов'язаних технічно, економічно і організаційно. До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:

- об'єднання різнорідних виробництв;

- пропорційність різнорідних виробництв;

- техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;

- єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Розрізняють три основні форми комбінування:

1. на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини) -- характерне для хімічної і текстильної промисловості, а також чорної металургії;

2. на основі використання відходів виробництва -- поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

3. на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки вихідної сировини) -- поширене в галузях переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.

З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:

ь розширенню сировинної бази промисловості;

ь зменшенню матеріаломісткості продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;

ь зниженню транспортних видатків;

ь ефективнішому використанню основних виробничих фондів і потужностей підприємства;

ь скороченню тривалості виробничого циклу;

ь зменшенню інвестицій на розвиток добувних галузей промисловості;

ь зменшенню виробничих відходів і тим самим позитивному впливу на навколишнє природне середовище.

Конверсія як суспільна форма організації виробництва характеризує істотне перепрофілювання частини або виробничого потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними програмами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У конверсійних програмах України існують такі загальні пріоритети:

ь розробка устаткування для виробництва продуктів харчування;

ь створення медичної та іншої техніки для охорони здоров'я;

ь виготовлення товарів масового споживання.

Якість продукції як економічна категорія -- це сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби споживачів відповідно до призначення.

Конкурентоспроможність підприємства -- це його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію за рахунок ефективного використання трудових, виробничих і фінансових ресурсів.

Конкурентоспроможність продукції -- це сукупність її якісних і вартісних характеристик, яка забезпечує якнайповніше задоволення попиту покупців та вигідно відрізняє її від аналогічної продукції конкурента.

У загальному вигляді визначення конкурентоспроможності (КС) продукції можна записати формулою:

КС = якість + ціна + обслуговування

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення зазначених складових, кожна з яких, у свою чергу, є багатоскладовою.

Оцінка якості продукції передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.

Абсолютний рівень якості виробів визначається безпосереднім обчисленням їх певних показників.

Відносний рівень якості визначається порівнянням абсолютних показників якості виробів з відповідними показниками найкращих аналогічних зразків (еталонів).

Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки відображаються в перспективному рівні якості виробів.

Оптимальним рівень якості виробів вважається тоді, коли він відповідає мінімальним суспільно необхідним витратам на виробництво і експлуатацію цих виробів.

За кількістю показники оцінювання якості виробу поділяють на одиничні (характеризують окрему властивість виробу), комплексні (характеризують сукупність властивостей виробу) і узагальнюючі (характеризують якість продукції загалом).

До одиничних належать такі показники:

- призначення (характеризують пристосованість виробів до використання в тих чи інших умовах і сферу їх використання);

- надійності й довговічності;

- технологічності (характеризують ефективність конструкцій і технологій виготовлення);

- ергономічні (ураховують комплекс гігієнічних, антропометричних і фізіологічних властивостей людини, а також вимоги техніки безпеки);

- естетичні (характеризують виразність, відповідність стилю, моді, оригінальність, гармонійність);

- стандартизації і уніфікації (характеризують ступінь використання у виробі стандартизованих і уніфікованих деталей та вузлів);

- економічні (ураховують витрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробу).

За комплексними показниками продукцію поділяють на сорти, марки і класи.

Загальний рівень якості продукції підприємства оцінюється за узагальнюючими показниками, основними з яких є такі:

- коефіцієнт оновлення асортименту;

- частка сертифікованої продукції в загальному її обсязі;

- частка продукції, призначеної для експорту.

За способом одержання інформації методи оцінювання якості продукції поділяють на об'єктивний, органолептичний і розрахунковий.

Об'єктивний метод оцінювання якості виробів передбачає використання технічних засобів їх контролю і реєстрації.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйнятті людиною споживчих властивостей продукції органами чуття. Розрахунковий метод використовують при визначенні показників якості шляхом розрахунків.

За джерелами інформації методи оцінювання якості продукції поділяють на традиційний (якість оцінюється у спеціальних підрозділах), експертний (до оцінювання естетичних показників якості залучають експертів) і соціологічний (визначається враженням споживачів).

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи й методи, спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості. Складовими цього механізму є планування виробництва високоякісної продукції, стимулювання і контроль за виробництвом, стандартизація і сертифікація продукції.

Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих, визначення норм і правил у сфері проектування виробництва, формування єдиної системи показників якості, методів її контролю, створення єдиної системи класифікації і кодування продукції.

Сертифікація продукції передбачає встановлення її відповідності певним вимогам і видачу на цій підставі певного документа -- сертифіката якості, який засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам стандартів.

Найжорсткіші вимоги і правила містяться в міжнародних стандартах ІСО серії 9000.

В Україні також існує сертифікація як обов'язкова, так і добровільна. Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри за найважливішими видами продукції. Державний нагляд за якістю продукції, стандартизацією і сертифікацією здійснює Держстандарт України. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна та імпортована продукція.

На підприємстві поточну контролюючу функцію щодо якості вироблюваної продукції -- внутрішньовиробничий технічний контроль -- здійснює відділ технічного контролю. Класифікацію видів контролю на підприємствах ілюструє табл. 12.1.

Таблиця 12.1 Класифікація видів контролю на підприємствах

Ознака класифікації	Основні види контролю
Організаційна форма	Суцільний Вибірковий Статистичний Летючий Інспекційний
Характер контрольних операцій	Візуальний Геометричний Лабораторний аналіз Контрольні випробування
Стадія виробничого процесу	Вхідний (контроль ресурсів) Проміжний (контроль процесу) Вихідний (контроль продукції)
Вплив на перебіг технологічного процесу	Активний Пасивний
Застосовувані засоби контролю	Автоматизований Механізований Ручний
Місце здійснення	Стаціонарний Змінний

Перевага статистичного контролю полягає в можливості керування рівнем якості продукції за принципом саморегулювання кібернетичної системи зі зворотним зв'язком, недолік -- у відносно вузькій сфері застосування (переважно масовому виробництві) і потребі у великих коштах на збирання та обробку інформації.

Активним є контроль якості безпосередньо під час технологічного процесу виготовлення виробу за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування. Такий контроль запобігає появі продукції низької якості.

Автоматизований контроль здійснюється через застосування автоматичних пристроїв без участі людини, ефективний у безперервному та масовому виробництвах, де часто трудомісткість контролю перевищує витрати на виготовлення продукції.

Летючим називається раптовий (без попередження) і швидкоминучий контроль.

Інспекційним є контроль, запланований або здійснюваний за критичними сигналами.

Стаціонарний контроль здійснюється у спеціально обладнаних приміщеннях (лабораторіях) за допомогою випробувань, аналізів тощо.

Змінний контроль здійснюють безпосередньо виконавці на робочих місцях або контролери ВТК підприємства.

Виокремлюється і розраховується економічний ефект у виробника продукції, у споживача та народногосподарський ефект.

Економічний ефект у виробника продукції поліпшеної якості порівняно з попередньою виявляється в розмірі додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції поліпшеної якості та обчислюється за формулою:

Ев = (?П - Ен К)Vя

де ?П -- приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції поліпшеної якості;

Ен - загальний народногосподарський ефект;

К -- питомі капіталовкладення, спрямовані на поліпшення якості;

Vя -- обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Економічний ефект, який отримає виробник продукції поліпшеної якості, можна обчислити також як різницю у зведених витратах на виробництво продукції відповідно поліпшеної та нижчої якості:

Ев = ((S1 + Ен К1) - (S2 + Ен К2)) Vя

Загальногосподарський ефект ураховує ефекти від виробництва та експлуатації (споживання) продукції поліпшеної якості й визначається як їх сума.

Якщо поліпшення якості продукції відбувається шляхом підвищення її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту і визначається так:

?Пя = ((Ц2 - S2) - (Ц1 -S1)) Vя

де Ц1, Ц2-- ціна одиниці продукції відповідно нижчого і вищого сорту;

S1, S2 -- собівартість одиниці продукції аналогічних сортів.

В окремих галузях промисловості якість продукції оцінюється за допомогою коефіцієнта сортності, який визначається за формулою:

Кс =

де V1, V2 -- обсяг випуску продукції відповідно нижчого і вищого сорту;

Ц1, Ц2 -- ціна за одиницю продукції відповідно нижчого і вищого сорту.

Показники підвищення якості й конкурентоспроможності продукції підприємства об'єднують у чотири групи: технічні, організаційні, економічні й соціальні.

Технічні показники підвищення якості продукції пов'язані з удосконаленням техніко-технологічної бази виробництва. До цих показників належать:

- застосування досягнень науки і техніки при проектуванні виробів;

- запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни;

- забезпечення належної технічної оснащеності виробництва;

- дотримання і вдосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов.

Ринкові умови господарювання на сучасному підприємстві потребують активного й широкого застосування організаційних показників підвищення якості продукції:

- запровадження сучасних форм і методів організації виробництва й управління;

- удосконалення методів контролю на всіх стадіях виробництва;

- розширення господарських зв'язків між виробниками і споживачами продукції;

- застосування передового вітчизняного і зарубіжного досвіду для підвищення конкурентоспроможності продукції.

До форм і методів економічного впливу на забезпечення виробництва високоякісної продукції належать:

- узгоджена система прогнозування і планування якості продукції;

- встановлення прийнятних для виробника і споживача цін на окремі види товарів;

- переконлива мотивація праці всіх категорій працівників підприємства.

До форм соціального впливу належать:

- всебічна активізація людського фактора;

- здійснення ефективної кадрової політики;

- створення належних умов праці й життєдіяльності працівників підприємства.

Питання для перевірки знань

1. Вплив типу виробництва на методи його організації та виробничо-організаційну структуру.

2. Способи збільшення серійності (масовості) виробництва.

3. Вибір та економічне обґрунтування способу поєднання операцій технологічного процесу за конкретних умов виробництва.

4. Умови застосування потокового виробництва, підготовчі роботи з його впровадження.

5. Гнучкі виробничі системи, умови їхнього застосування та ефективність.

6. Об'єктивна необхідність та соціально-економічна ефективність деконцентрації виробництва як форми розвитку малого й середнього бізнесу.

7. Сучасні проблеми конверсії підприємств та організацій військово-промислового комплексу України.

8. Удосконалення чинної системи одиничних і загальних показників якості продукції щодо збільшення об'єктивності відображення якості та спрощення самої системи.

9. Необхідність і методологія визначення оптимального рівня якості продукції.

10. Конкурентоспроможність продукції: сутнісна характеристика, оцінка, способи забезпечення.

11. Економічно-правове обґрунтування змісту й кількості державних (національних) стандартів на продукцію підприємств.

12. Аналітична оцінка технічного рівня та якості найважливіших видів продукції підприємств ключових галузей народного господарства України.

13. Узагальнення зарубіжного досвіду в галузі управління якістю продукції і можливості його використання за створення сертифікованих систем якості на підприємствах України.

14. Система державного нагляду за якістю продукції, що виготовляється на підприємствах України.

Тести для самоперевірки

1. До відомих типів виробництва належать:

а) одиничний;

б) потоковий;

в) масовий;

г) індивідуальний.

2. Виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі за такою ознакою:

а) перебігом у часі;

б) обсягом продукції, що виробляється;

в) номенклатурою продукції, що виробляється;

г) функціональним призначенням.

3. Технологічні процеси, яким притаманна пов'язана з виготовленням виробів певної форми циклічність (і ці вироби обчислюються в натуральних одиницях), називаються:

а) циклічними;

б) дискретними;

в) безперервними;

г) натуральними.

4. Виробництво, яке характеризується такими показниками, як коефіцієнт закріплення операцій (понад 40) і рівень спеціалізації устаткування (універсальний), належить до типу:

а) одиничного;

б) серійного;

в) масового;

г) дискретного.

5. Серед параметрів потокової лінії виокремлюється:

а) коефіцієнт змінності;

б)ритм;

в) довжина конвеєра;

г) тривалість виробничого циклу.

6. Швидкість руху конвеєра можна обчислити, знаючи:

а) ритм і кількість робочих місць для кожної технологічної операції;

б) ритм і такт;

в) такт і відстань між виробами;

г) такт і загальний обсяг виробництва за робочу зміну.

7. Операції на безперервній потоковій лінії вважаються синхронізованими, коли:

а) довжина робочої зони вздовж конвеєра дорівнює відстані між двома сусідніми виробами;

б) тривалість кожної операції кратна такту потокової лінії;

в) швидкість руху конвеєра прямо пропорційна його такту;

г) предмети передаються для обробки не поштучно, а транспортними партіями.

8. Усуспільнення виробництва через збільшення розмірів підприємства, зосередження на них процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва називається:

а) комбінуванням:

б) диверсифікацією:

в) кооперуванням:

г) концентрацією.

9. Виробничі процеси поділяються на дискретні та безперервні за такою ознакою:

а) технологічним призначенням;

б) перебігом у часі;

в) ступенем складності виконуваних робіт;

г) величиною коефіцієнта закріплення операцій.

10. Частка продукції інших галузей (непрофільних видів) у загальному її обсязі характеризує такий рівень виробництва на підприємстві:

а) диверсифікації;

б) спеціалізації;

в) конверсії;

г) комбінування.

11. Виробничий процес, який здійснює працівник за допомогою машин, називається:

а) автоматичним;

б) автоматизованим;

в) механізованим;

г) машинним.

12. Об'єднання різнорідних виробництв, пропорційність між ними, техніко-економічна та організаційна єдність виробництва, єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва -- це ознаки такої форми суспільної організації виробництва:

а) концентрації;

б) комбінування;

в) конверсії;

г) кооперування.

13. Для спеціалізації виробництва характерним є:

а) підвищення якості продукції порівняно зі звичайними підприємствами;

б) змістовна праця, значний простір для творчої ініціативи працівників;

в) використання коштів не тільки для підтримки і розвитку основного бізнесу підприємства, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв;

г) зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці.

14. Визначте помилкові твердження:

а) диверсифікація характеризує істотне або повне перепрофілювання всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища;

б) виробничий цикл -- це інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Він обчислюється для одного виробу або певної їх кількості, що виготовляються одночасно;

в) принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні робіт у важких або шкідливих умовах;

г) розрізняють три основні форми комбінування: подетальну, предметну і технологічну.

15. Для одиничного типу виробництва характерні:

а) широка номенклатура продукції, що випускається;

б) застосування статистичного контролю при перевірці якості продукції;

в) малий обсяг випуску однакових виробів;

г) наявність висококваліфікованого персоналу.

16. Необхідність оперативної адаптації виробничого процесу до зміни організаційно-технічних умов виробництва сформульована у принципі:

а) гомеостатичності;

б) гнучкості;

в) прямоточності;

г) автоматичності.

17. Визначте помилкові твердження:

а) концентрація -- це процес зосередження випуску певних видів продукції на окремих підприємствах;

б) такт потокової лінії -- це інтервал часу, за який з лінії сходять вироби, що пересуваються один за одним;

в) принцип безперервності виробничого процесу передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів;

г) технологічний цикл за тривалістю коротший від виробничого.

18.Конкурентоспроможність продукції визначається такими показниками:

а) ціна та якість продукції;

б) витрати та собівартість;

в) якість обслуговування;

г) збалансованість попиту й пропозиції.

19. Абсолютний рівень якості продукції -- це:

а) обчислення одиничних показників якості;

б) врахування перспективних досягнень у галузі науки, техніки, технології;

в) визначення якісних характеристик продукції та їх порівняння з відповідними характеристиками виробів-еталонів;

г) визначення якісних показників продукції без їх порівняння з показниками аналогічних виробів.

20. Рівень якості, який відповідає мінімальним витратам на виробництво і експлуатацію продукції, називається:

а) економічним;

б) балансним;

в) оптимальним;

г) мінімальним.

21. Метод оцінки якості, який ґрунтується на використанні технічних засобів контролю і реєстрації, називається:

а) об'єктивним;

б) суб'єктивним;

в) технічним;

г) лабораторним.

22. До одиничних показників якості належать:

а) ергономічні;

б) економічні;

в) естетичні;

г) еталонні.

23. Документ, який засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам стандартів, називається:

а) еталоном якості;

б) сертифікатом;

в) атестатом;

г) стандартом.

24. Продукція поділяється на сорти, марки і класи згідно із значеннями таких показників:

а) узагальнених;

б) експертних;

в) комплексних;

г) розрахункових.

14. Показником якості продукції, що відображує ступінь економічних вимог до виробника продукції і придбання її споживачем, є:

а) рівень експлуатаційних витрат часу і фінансових коштів;

б) термін безаварійної роботи;

в) обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами при сезонному розпродажу;

г) пристосованість виробів до використання в екстремальних умовах.

15. Об'єктом державного нагляду за якістю продукції є:

а) хімічні засоби боротьби зі шкідниками сільськогосподарських рослин;

б) харчова продукція, імпортована із зарубіжних країн;

в) напівфабрикати, які підприємство виготовляє для власних потреб;

г) фармацевтичні препарати.

16.3а характером контрольних операцій внутрішньовиробничий контроль на підприємстві поділяється на такі види:

а) візуальний;

б) геометричний;

в) статистичний;

г) летючий.

Завдання для розв'язання

12.1. Обсяг партії оброблюваних деталей -- 3 шт. Технологічний процес обробки деталей складається з чотирьох операцій, кожна з яких має таку норму часу виконання: перша -- 2 хв.; друга -- 1 хв.; третя -- 3 хв.; четверта -- 2,5 хв. Кожна операція здійснюється на одному виді металообробних верстатів. Обчислити тривалість циклу технологічних операцій обробки деталей при послідовному їх поєднанні.

12.2. Розрахувати тривалість циклу технологічних операцій при паралельному їх поєднанні, якщо обсяг партії оброблюваних деталей -- ЗО шт. Деталі передаються поштучно з однієї технологічної операції на іншу. Технологічний процес обробки охоплює чотири операції, норма часу на виконання кожної з яких така: першої -- 2 хв.; другої -- 4 хв.; третьої -- 1 хв.; четвертої -- 3,5 хв. Кожна технологічна операція виконується на одному верстаті.

12.3. Визначити тривалість технологічного циклу обробки партії деталей з 6 шт. при послідовному та паралельному поєднанні технологічних операцій, якщо тривалість виконання операцій така: t1 = 6 хв.; t2 = 2 хв.; t3 = 3 хв.; t4 = 8 хв.; t5 = 11 хв.; t6 = 7 хв.; t7 = 4 хв. Кожна технологічна операція виконується на одному верстаті.

12.4. За даними таблиці визначити тривалість технологічного операційного циклу обробки партії деталей із 100 шт. за умови послідовного та паралельного поєднання технологічних операцій. Обсяг транспортної партії деталей -- 20 шт.

Показник	Значення за операціями
	1	2	3	4	5	6	7
Норма часу на виконання операції, хв. Кількість задіяних верстатів, од.	3 1	8 2	6 3	6 2	2 1	3 1	6 2

12.5. Визначити тривалість технологічного циклу обробки партії деталей з 10 шт. при послідовному та паралельному поєднанні операцій за наведеними в таблиці даними про тривалість технологічних операцій. Кількість задіяних верстатів за технологічними операціями відповідно 2; 3; 1; 1 і 3. Визначити, наскільки економніше паралельне поєднання операцій.

Тривалість операції
1-ї	2-ї	3-ї	4-ї	5-ї
8	5	6,4	4	6

12.6. Розрахувати швидкість конвеєру, якщо його добова продуктивність становить 230 деталей, режим роботи однозмінний, тривалість зміни -- 8 год. Протягом зміни передбачена технологічна перерва 45 хв. Добові технологічні втрати деталей -- 3,5 %, відстань між двома сусідніми виробами на конвеєрі -- 3,5 м.

12.7. Визначити довжину конвеєру безперервно-потокової лінії на виробничому підприємстві, якщо такт технологічної лінії -- 8 хв., тривалість виконання першої технологічної операції -- 5 хв., другої -- 6 хв., третьої -- 8 хв. Відстань між центрами двох суміжних робочих місць на конвеєрі -- 2,5 м.

12.8. Обчислити такт безперервно-потокової лінії і кількість робочих місць на окремих технологічних операціях, якщо лінія розрахована на випуск 400 деталей за дві восьмигодинні робочі зміни. Регламентовані технологічні простої лінії за зміну -- 20 хв., передбачувані технологічні втрати деталей у процесі обробки -- 5 % одноденної програми їх випуску. Тривалість виконання операцій така: першої -- 9,2 хв., другої -- 8 хв., третьої -- 17 хв.

12.9. Розрахувати швидкість конвеєра, якщо його годинна продуктивність становить 48 деталей, режим роботи Двозмінний, тривалість зміни -- 8 год. Протягом доби передбачені технологічні перерви триватимуть 30 хв. Відстань між двома сусідніми виробами на конвеєрі дорівнює 2,5 м.

12.10. У звітному році підприємство виготовило 1800 одиниць виробу А, з яких 60 % вищої категорії якості. Планом передбачено збільшити обсяг випуску цих виробів до 80 % у загальному обсязі виробництва. Ціна виробу 1-ї категорії якості -- 1260 грн., вищої категорії якості -- 1300 грн. Визначити суму доходу за рахунок додаткової реалізації продукції А вищої категорії якості.

12.11. У звітному році підприємство виготовило 1500 виробів, з них 60 % вищої якості. Планом передбачено збільшити випуск цієї продукції до 85 % у загальному обсязі. Ціна виробів вищої категорії якості 1260 грн., а ціна виробів нижчого сорту 1210 грн. Визначити суму додаткового доходу за рахунок збільшення випуску підприємством більш якісної продукції.

12.12. Завод планує виготовляти побутову електротехніку поліпшеної якості. Термін служби нової моделі подовжиться, але підвищиться ціна. Крім того, завод уклав новий договір постачання комплектуючих з фірмою, яка територіально перебуває набагато ближче до заводу, ніж попередня. Це сприятиме зменшенню транспортних витрат. За даними таблиці розрахувати економічний ефект виробника побутової електротехніки, економічний ефект у її споживачів і загальногосподарський ефект.

Нормативна ефективність Ен=0,2.

Показник	Стара модель	Нова модель
Річний обсяг виробництва, тис. шт.	160	160
Собівартість одиниці продукції, грн.	57,5	63,0
Транспортні витрати в розрахунку на 1 грн., грн.	140	65
Капіталовкладення, млн..грн.	9	ІЗ
Термін служби продукції, років	10	15

Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Ключові терміни і поняття:

Поточні (операційні) витрати, собівартість продукції, змінні та постійні витрати, пропорційні та непропорційні витрати, прямі та непрямі витрати, управління витратами, критичний обсяг виробництва, валові витрати, кошторис виробництва, елементи витрат, калькуляція, калькуляційні статті витрат.

...