Організаційно-управлінські засади розвитку домашнього господарства в економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

Організаційно-управлінські засади розвитку домашнього господарства в економіці України

ЦИБІН ОЛЕКСАНДР СТАНІСЛАВОВИЧ

Київ - 2011

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади висвітлення ролі держави у розвитку домашніх господарств в умовах ринку

1.1 Еволюція теоретичних поглядів на роль держави в процесі розвитку домашнього господарства

1.2 Місце та роль домашніх господарств у ринковій економічній системі

1.3 Державне стимулювання розвитку домашнього господарства в умовах фінансово-економічної кризи

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Вплив держави на розвиток сектору домашніх господарств в умовах ринку

2.1 Ефективність державного управління розвитку домогосподарств в Україні в умовах трансформаційних перетворень

2.2 Вплив держави на формування доходів домогосподарств як інвестиційне джерело розвитку економіки

2.3 Комплексна оцінка державної політики функціонування сектору домашніх господарств в економіці України

Висновки до 2 розділу

Розділ 3. Основні напрями удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку сектору домашніх господарств в сучасних умовах господарювання

3.1 Пріоритети та основні завдання державного впливу на розвиток домогосподарств в контексті становлення соціально-зорієнтованої ринкової економіки

3.2 Шляхи підвищення ефективності впровадження державної політики доходів домашніх господарств в умовах ринку

3.3 Розвиток домашніх господарств як важливий фактор підвищення ефективності національної економіки

Висновки до 3 розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Соціальні потрясіння, у тому числі - масові страйки, мітинги та маніфестації, що спостерігались в країнах ЄС у 2010 році на фоні загальної економічної стагнації виробництва, зростання дефіциту державного бюджету та спроб уряду його мінімізації за рахунок скорочення фінансування соціальної сфери, зменшення соціальних виплат та пільг - викликають посилену увагу науковців та практиків до проблем розвитку домашнього господарства як базової інституційної одиниці національної економіки. Особливого значення це питання набуває для економіки України, оскільки її вихід з депресивного стану, «розігрів» сукупного попиту та пожвавлення ринкової кон'юнктури на внутрішньому ринку вирішальним чином залежать від економічної поведінки домогосподарств; якості людського капіталу та ресурсів, що постачаються на ринок; гарантованого отримання доходів, інтенсивності процесів заощаджень та інвестування; ємності споживчого попиту домогосподарств тощо.

Внаслідок того, що ринкові механізми самостійно не в змозі повною мірою забезпечити реалізацію відтворювального підходу до розвитку домогосподарства як місця відтворення людини у трьох вимірах: біологічному, кваліфікаційному та соціальному, особливої актуальності для України набуває питання активізації державної політики підтримки розвитку домогосподарств, що потребує удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства, приведення їх у відповідність з посткризовими вимогами щодо розбудови конкурентної, ефективної, соціально-зорієнтованої ринкової економіки. Ці питання мають велике практичне значення, оскільки стан та перспективи розвитку домогосподарств визначають рівень розвитку людського та соціального капіталу, є основою соціального згуртування нації на шляху до непопулярних структурних реформ (пенсійної, соціального захисту, реформування житлово-комунального господарства тощо) впровадження яких є необхідною умовою підвищення конкурентоспроможності української економіки, її входження до складу розвинутих країн світу.

Вагомий внесок у формування теоретико-методологічних засад державної політики щодо підтримки розвитку домогосподарств в умовах ринку внесли західні вчені: Дж.Б'юкенен, Дж.Гелбрейт, Р.Коуз, Ф.Моділь'яні, Г. Тіллок та інші. При цьому слід зазначити, що у своїх дослідженнях такі вчені як А.Алесіна, М.Алсоп, Р.Бенабоу, К.Даінінгер, Н. Калдор, М.Раваллионі, Д.Родрік, Л.Сквайер, Ф.Тіал, С.Чен, та інші - економічну поведінку домогосподарств безпосередньо пов'язували з активізацією процесів економічного зростання та виходу національної економіки з кризи. Теоретичні засади комплексного функціонування інституту домашнього господарства в умовах ринку у своїх працях висвітлили і українські вчені: В.Базилевич., В.Близнюк, А.Гвелесіані, Т.Кізима, А.Колот, Е.Лібанова, М.Литвак, І.Литвин, В.Мандибура, С.Мочерний та інші. Аналіз державної політики у сфері демографічного розвитку, соціального захисту, формування людського капіталу, отримання та розподілу доходів домогосподарств тощо детально дослідили: С.Біла, Д.Богиня, О.Грішнова, Т.Ковальчук, В.Крисаченко, О.Макарова, В.Мішура, О.Пищуліна, А.Цумаєва, В.Черняк тощо. Водночас, комплекс питань, пов'язаних з формуванням дієвих організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України і досі залишається недостатньо висвітленим. Актуальність проблеми, недостатній рівень її розробки, теоретична та практична значущість обумовили вибір теми та завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень, отриманих здобувачем при виконанні науково-дослідної роботи «Суб'єкти та об'єкти ринкової економіки» (номер державної реєстрації ДР 0104U0011612) та теми «Доходи та витрати домогосподарств» (номер державної реєстрації ДР 0107U000012) відповідно до плану науково-дослідної тематики кафедри економічної теорії та методології наукових досліджень Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (довідка від 29.10.2010 р. № 925); з темою науково-дослідної роботи кафедри економічної теорії Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського в межах комплексного наукового проекту «Проблеми підвищення ефективності державного регулювання сучасної економічної системи України» (номер державної реєстрації 0106U003203) (довідка від 11.11.2010 р. № 82-13/3209). Роль автора полягала у теоретико-методологічному обґрунтуванні відтворювального підходу до аналізу домогосподарства; пропозицій щодо удосконалення регулюючого впливу держави на формування доходів домогосподарств як інвестиційне джерело розвитку національного господарства та становлення соціально-зорієнтованої ринкової економіки; здійсненні комплексної оцінки державної політики функціонування сектору домашніх господарств; пропозицій щодо удосконалення та оптимізації організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування напрямів удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України в умовах ринку, розробка теоретичних і прикладних положень щодо підвищення результативності їх дії у посткризовий період.

Для досягнення мети в роботі були поставлені такі завдання:

- дослідити еволюцію теоретичних поглядів на роль держави в процесі розвитку домашнього господарства, висвітлити сутність відтворювального та функціонального підходу до аналізу домогосподарств;

- висвітлити місце та роль домашніх господарств у ринковій економічній системі;

- проаналізувати світовий досвід державного стимулювання розвитку домашнього господарства (у тому числі - країн ЄС) в умовах виходу з фінансово-економічної кризи;

- здійснити періодизацію формування системи державного управління розвитку домогосподарств в Україні в умовах трансформаційних перетворень, визначити ефективність функціонування державно-управлінських засад щодо стимулювання розвитку домашнього господарства на кожному з етапів;

- дослідити вплив держави на формування доходів домогосподарств як інвестиційне джерело розвитку економіки;

- здійснити комплексну оцінку державної політики функціонування сектору домашніх господарств в економіці України;

- представити ієрархічну структуру аналізу проблеми оцінки результативності державної політики щодо сприяння розвитку домогосподарств як основу кількісного вимірювання та комплексного аналізу дієвості державного регулювання розвитку домашнього господарства в економіці України в умовах ринку;

- визначити основні пріоритети та завдання державного впливу на розвиток домогосподарств в контексті становлення соціально-зорієнтованої ринкової економіки;

- визначити основні недоліки державної політики доходів домашніх господарств в умовах ринку, а на цій основі - пріоритети та напрями удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку сектору домашніх господарств в сучасних умовах господарювання в Україні;

- виробити практичні рекомендації щодо підвищення результативності державного управління розвитком домашніх господарств як важливого фактору підвищення ефективності функціонування національної економіки України.

Об'єкт дослідження - економічні відносини, що виникають у процесі державного управління та реформування організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України в умовах ринку.

Предмет дослідження - організаційно-управлінські засади, теоретичні, методологічні та прикладні проблеми державного управління розвитку домашнього господарства в економіці України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що наукове обґрунтування пріоритетів та шляхів удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України сприятиме зростанню доходів, платоспроможного попиту, підвищенню рівня життя населення, а отже створить реальні передумови (на кшталт макроекономічної та соціальної стабільності, розвитку внутрішнього ринку та зростання виробництва національних товаровиробників) на шляху виходу економіки України з кризи, консолідації суспільства, становлення соціального капіталу та формування в Україні ХХІ ст. соціально-зорієнтованої ринкової економіки.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань, в процесі дослідження застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів: дедукції, індукції; історичний та логічний; наукового абстрагування; системно-аналітичний; економіко-математичний; прогностичний тощо, що дало змогу узагальнити наукові розробки вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, визначити пріоритети та напрями подальшого удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України в умовах ринку. Так, методи порівняння, індукції й дедукції були використані в процесі дослідження еволюції теоретичних поглядів на роль держави в процесі розвитку домашнього господарства та узагальнення світового досвіду формування державної політики у цій сфері; історичний та логічний методи були використані в процесі виокремлення етапів становлення та розвитку системи державного управління розвитку домогосподарств в Україні в умовах трансформаційних перетворень; методи економіко-статистичного та структурно-функціонального аналізу, порівняльної кількісної оцінки а також системний підхід і метод аналізу ієрархій застосовані в процесі комплексної оцінки державної політики функціонування сектору домашніх господарств в економіці України; методи класифікації, аналізу й синтезу дозволили визначити сутність, основні закономірності та шляхи удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України; прогностичні методи застосовані для розробки рекомендацій щодо удосконалення державного управління та організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в Україні як невід'ємної складової формування політики соціально-зорієнтованої ринкової економіки.

Інформаційною базою дисертації є основоположні законодавчі та нормативно-правові акти, програмні документи державних органів України, зокрема Конституція України, Закони України, Укази Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів України та інших органів влади, звітні дані Державного комітету статистики України, монографії, статті та інші наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів, Iнтернет-ресурси.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні важливого науково-практичного завдання у галузі економіки та управління національним господарством - обґрунтуванні шляхів удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України Виходячи з цього у дисертації вперше:

- розроблено модель комплексного аналізу дієвості державної політики підтримки розвитку домогосподарств, теоретична основа якої ґрунтується на синтезі методів експертної оцінки, порівняльного кількісного аналізу та аналітичного планування з методами стратегічного управління, що розширює можливості моделі в оцінюванні ефективності організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в умовах ринку;

- обґрунтовано та доведено вплив окремих характеристик розвитку домогосподарств на ефективність функціонування економіки за допомогою методу головних компонент факторного аналізу, що дозволило визначити дві основних групи факторів, а саме: ефективність використання ресурсів праці на ринку та показники соціально-демографічного потенціалу домогосподарств; визначити напрями та заходи щодо удосконалення державної політики розвитку домогосподарств як складової процесу підвищення ефективності функціонування національної економіки України;

удосконалено

- обґрунтування засад «відтворювального» підходу до аналізу розвитку домогосподарства як місця відтворення людини у трьох вимірах - біологічному, кваліфікаційному та соціальному;

- визначення політики держави щодо підтримки та розвитку домашнього господарства як складного ієрархічного явища, трактування якого поступово еволюціонувало від аналізу «точкових» питань впливу держави на оптимізацію функціонування та життєдіяльності домогосподарства - до комплексного бачення ролі держави у стимулюванні розвитку домашнього господарства в умовах ринку як складової процесу формування «людського» та «соціального» капіталу»;

- методологічний підхід для аналізу дієвості державної політики підтримки розвитку домогосподарств, що поєднує методи аналітичного планування, комплексної оцінки та методи сучасної теорії менеджменту;

- систему індикаторів для створення та проведення регулярного моніторингу, що може використовуватись для оцінки дієвості державної політики підтримки розвитку домашніх господарств; визначення та обґрунтування відповідності наявних організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства потребам суспільного та соціально-економічного розвитку України;

- підходи до теоретичного обґрунтування формування структурованого соціально-економічного механізму державного регулювання розвитком домогосподарств в Україні;

- методичні підходи до обґрунтування та запровадження прогресивної шкали податку з доходів фізичних осіб із найвищою ставкою оподаткування на рівні не менше ніж 30 відсотків; обґрунтування підходів до оподаткування родинних доходів із використанням додаткових понижувальних коефіцієнтів як основи створення розподільчого механізму, застосування якого дозволить зменшити стратифікацію домогосподарств, населення України за доходами.

дістало подальшого розвитку

- трактування «функціонального підходу» до розвитку домашнього господарства, особливістю якого є поєднання дослідження як економічних так і неекономічних факторів; врахування етичних, моральних, соціологічних, політичних, етнографічних та інших інституціональних чинників, що впливають на поведінку домашніх господарств та розвиток національної економіки;

- обґрунтування напрямів державної політики щодо підтримки розвитку домашнього господарства у руслі відтворювального підходу, що поєднує: сприяння «людському розвитку» (впровадження демографічної політики, політики зайнятості та доходів, соціальної політики тощо); ефективне державне регулювання ринку праці (у тому числі регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць; соціально-трудових відносин між роботодавцями і працюючими; підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників; процесів трудової міграції) тощо; регулювання доходів та зменшення стратифікації населення за доходами; надання населенню гарантованого соціального захисту на протидію таким дестабілізуючим факторам як інфляція, спад виробництва, криза, безробіття, втрата працездатності тощо);

- теоретичні узагальнення про етапи державної політики підтримки розвитку домогосподарств в економіці України, що враховують її правові та інституційні основи (у тому числі - прийняття Конституції, Бюджетного кодексу України, врахування міжнародно визначених норм, соціальних стандартів тощо);

- теоретичні узагальнення щодо визначення на основі SWOT-аналізу сильних та слабких сторін державного регулювання розвитку домогосподарств; об'єктивного аналізу загроз та сприятливих можливостей щодо їх розвитку;

- методологічна схема механізму формування пріоритетів державної політики, спрямованої на повноцінний та всебічний розвиток домогосподарств, яка включає у себе предмет, об'єкт, засоби впливу та основні інструменти досягнення поставлених цілей;

- обґрунтування основних напрямів державної політики розвитку домогосподарств, що передбачають підвищення ефективності заходів у сфері її демографічної, соціальної та трудової складових.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки та конкретні рекомендації можуть бути використані державними органами законодавчої та виконавчої влади, у тому числі Міністерством економіки, Міністерством праці та соціальної політики України в процесі удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України. Матеріали та висновки дисертації доцільно використати у ВНЗ України в процесі підготовки спеціалістів за фахом «економічна теорія»; «економіка та підприємництво»; «державне управління».

Основні результати дисертаційного дослідження, наукові висновки, практичні рекомендації щодо удосконалення організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України, зокрема, авторські пропозиції щодо удосконалення державної політики формування доходів домогосподарств та визначення перспектив їх використання у якості інвестиційного джерела розвитку національної економіки були використані в процесі підготовки щорічного комплексного наукового дослідження «Україна в 2005 - 2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку» (Київ, Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України (довідка № 293 / 135 від 25 березня 2010 року). Авторський аналіз результативності організаційно-управлінських засад державної підтримки розвитку домашніх господарств в економіці України та рекомендації щодо стимулювання збільшення витрат домогосподарств на потреби рекреації, туризму та відновлення здоров'я людини були використані при розробці «Стратегії економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим на 2011 - 2020 роки» (довідка Міністерства економіки Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 010-1 / 973 від 13 жовтня 2010 р.). Авторські пропозиції щодо підвищення результативності функціонування організаційно-управлінських засад розвитку домашнього господарства в економіці України, впровадження заходів щодо стимулювання схильності домогосподарств до інвестування на загальнодержавному та регіональному рівні - були враховані та використані Запорізькою обласною державною адміністрацією в процесі доопрацювання та внесення змін до «Стратегії регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 року» (затвердженої рішенням обласної ради від 06.06.2008 р. №2, зі змінами та доповненнями, внесеними обласною радою від 08.09.2010 р.№ 8) (довідка Запорізької обласної державної адміністрації № 08-26 / 3075 від 17 листопада 2010 р.).

Матеріали, висновки, теоретичні узагальнення дисертаційної роботи знайшли використання у ВНЗ під час викладання профільних економічних та соціальних дисциплін в процесі підготовки фахівців ОКР «Бакалавр» за спеціальністю: 7.050201 «Менеджмент організацій» факультету менеджменту та маркетингу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка № 1326 від 27 жовтня 2010 р, видана ДДПУ імені Івана Франка, м. Дрогобич).

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: на VIII Міжнародній науковій конференції «Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития» (18 - 19 жовтня 2007 р., Мінський НДЕІ Міністерства економіки Республіки Білорусь, м. Мінськ, Республіка Білорусь); Міжнародному управлінському форумі «Управління сьогодні та завтра» (15 - 16 травня 2008 р., Хмельницький університет управління та права, м. Хмельницький); Міжнародній науковій конференції «П'яті юридичні читання» (23 - 24 квітня 2009 року, НПУ імені М.П.Драгоманова, м. Київ); Х Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (26 березня 2010 р., Харківський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України, м. Харків); науковій конференції «Державне антикризове управління національною економікою: світовий досвід та проблеми в Україні» (14 - 15 квітня 2010 року, КНЕУ імені Вадима Гетьмана, м. Київ); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасної економіки» (6 - 8 жовтня 2010 року, Черкаський державний технологічний університет, м. Черкаси)

Публікації. Основні наукові результати, висновки та рекомендації дисертаційної роботи викладені в 17 одноосібних наукових працях (6,9 друк.арк.), 9 з яких опубліковані у фахових наукових виданнях (загальним обсягом 4,8 друк. арк.); 7 - у матеріалах міжнародних науково-теоретичних та науково-практичних конференцій (загальним обсягом 1,6 друк. арк.); 1 - закордонне видання (стаття, Росія, м. Омськ - 0,5 друк. арк.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 274 сторінка, у тому числі: 236 сторінок основного тексту; 13 таблиць; 15 ілюстрацій; 5 додатків (що містяться на 10 сторінках). Список використаних джерел містить 265 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИСВІТЛЕННЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ У РОЗВИТКУ ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ РИНКУ

1.1 Еволюція теоретичних поглядів на роль держави в процесі розвитку домашнього господарства.

Домашнє господарство є первинним (базовим) суб'єктом економічних відносин. Поняття «домогосподарство» залишається близьким до поняття «сімейне господарство» у його традиційному розумінні, оскільки сім'я - це люди, пов'язані родинними зв'язками, які мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім'я також може складатись і з однієї людини). Водночас ці поняття не є тотожними. Якщо сім'я виконує безліч функцій, у тому числі демографічну, психологічну, соціальну тощо, то діяльність домашнього господарства розглядається, переважно, у площині економічної сфери.

Домашнє господарство - це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї особи або з групи осіб, об'єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником та постачальником ресурсів в економіку та одержує за це кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Домашні господарства в умовах ринку традиційно постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси (робочу силу, підприємницькі здібності, сировину, капітал, землю тощо. Поряд з цим, домашні господарства формують споживчий попит - що є невід'ємною складовою сукупного попиту та основою для стабільного економічного зростання [1, с.48, 130, 169, 331 та ін.; 2, с. 86, 98, 112, 156, 165, 476 та ін.].

Саме у межах домашнього господарства (як первинного суб'єкта економічних відносин) виникають базові економічні потреби, формуються економічні інтереси, що виступають у якості стимулів розвитку суспільного виробництва і як головні рушії суспільного прогресу та економічного зростання.

Еволюція домашніх (сімейних) господарств відбувалась впродовж тисячоліть. Цей процес йшов паралельно з формуванням держави з її розгалуженим апаратом управління, з розвитком підприємств (фірм) різних видів, форм та господарської спеціалізації [3, с. 20 - 27]. Досить довгий період - з початку виникнення людської цивілізації і до XV - ХVІІ ст. (епохи меркантилізму та формування ринкових відносин) розвиток домогосподарства був залежним від ведення натурального виробництва і природних катаклізмів (у тому числі, від несприятливих природних явищ - посухи, паводку тощо). В умовах панування натурального господарства матеріальні потреби членів родини були нерозвинені, обмежені, а все необхідне для їх задоволення здобувалось та вироблялось у межах домогосподарства. Характерними ознаками поведінки домогосподарства як економічного суб'єкта того періоду була його замкненість; схильність до самообмеження у споживанні; повна відсутність (або спорадична участь) у обміні, низька продуктивність ручної праці та її абсолютне домінування. Практично все, що вироблялось, споживалось у межах домогосподарства на місці.

Класичне трактування місця домогосподарства у системі натурального господарства дається у науковому трактаті Ксенофонта «Домострой» (що був написаний у формі бесіди Сократа та Крітобула). Натуральне господарство у Ксенофонта представлено як стійке, надійне та раціональне; основа рабовласницької держави. Матеріальною базою його існування є сільське господарство, оскільки саме земля вчить справедливості та дає більше тому, хто краще працює [4, с. 270]. Серед порад Ксенофонта щодо раціонального ведення домашнього господарства - заклики до заощадливості, добросовісної праці, поради щодо будівлі корисних споруд та території родинного господарства та правила поводження з рабами. Дотримуючись цих порад можна досягти багатства, яке у Ксенофонта набуло виключно споживчого трактування.

Найбільш придатним режимом державного управління для розвитку натурального господарства та раціональної організації діяльності домогосподарств Ксенофонт вважав політичний деспотизм, спартанський порядок, що передбачало посилення контрольно-адміністративних функцій держави (через податки, штрафи та інші державні податі, які йшли на утримання армії та підтримку порядку в країні). Розуміючи, що полісна система Афін переживає кризу, для її подолання (поряд з примусовими заходами державного управління), вчений обережно пропонував запровадити елементи «гнучкого» спілкування з рабами, у тому числі застосовувати елементи матеріального стимулювання їх праці як основу збільшення добробуту домогосподарств [4, с. 280].

Ідеологом натурального господарства (та рабовласницького ладу) був відомий філософ Стародавньої Греції - Платон (представник об'єктивного ідеалізму, ідеолог реформ в інтересах рабовласницького ладу). У творі «Держава» він зазначав, що в межах країни традиційно існують два полюси - держава багатих та держава бідних. Алчна гонитва за багатством робить багатих бездіяльними «паразитами» а бідним заважає раціонально вести домашнє господарство. Внаслідок цього - якість продукції погіршується а ремесло деградує. Платон вважав, що виправити ситуацію можна за рахунок ліквідації майнового розшарування серед панівного класу та вільного населення. Водночас, оскільки об'єктивною причиною існування нерівності між людьми є їх особисті природні здібності, то повністю уникнути майнової диференціації ніколи не вдасться. Існує суспільний поділ праці і коли кожне домогосподарство буде виконувати певну справу, тоді легше буде створювати більше продукції, а суспільство стане багатшим.

Принцип поділу праці Платон заклав і в основу концепції держави, що має складатись з правителів (філософів), воїнів (стражів) та землеробів, ремісників, торговців. Саме у поділі праці Платон бачив матеріальну основу поєднання людей у суспільство, вирішення протиріччя між задоволенням їх матеріальних потреб та обмеженою здатністю окремого домогосподарства (чи людини) до виробництва благ, базовий принцип побудови держави [5, с. 285]. Для ефективного функціонування держави, на думку Платона, правляча еліта (філософи та воїни) має бути звільнена від власності та фізичної праці (якою мають займатися тільки раби, ремісники та селяни). Це дозволило б правлячому класу повністю зосередитись на служінні суспільству.

У роботі «Закони» Платон конкретизує умови збереження стійкості домашнього господарства та рабовласницької держави і зазначає, що основою їх існування має бути натуральне господарство та аграрна економіка. Для підтримки порядку держава має залишатись найбільшим та верховним власником землі, розподіляти земельні ділянки, збирати податки та витрачати їх на підтримку порядку, безпеки громадян країни; контролювати справедливість здійснення окремих товарно-грошових операцій (операцій зовнішньої та внутрішньої торгівлі, займу тощо). До базових функцій держави, на думку Платона, належить контроль за захистом прав власності на землю (розмежування земель, користування джерелами води тощо); контроль за рівнем цін та меж їх коливання; контроль за виконанням ремісниками замовлень (якості продукції, термінів її виготовлення та недопущення наживи). Ідеалом для Платона залишається рабовласницька держава, економічною основою існування якої є натуральне господарство а юридичною - захист приватної власності. «Нехай ніхто… не торкається мого майна та не порушує моєї власності, навіть самим незначним чином, раз не має на то кожен раз мого особливого дозволу», - писав Платон [6, с. 211].

В умовах панування натурального господарства (за рабовласницького, а пізніше за феодального способу виробництва) основна суспільна роль домашніх господарств полягала у відтворенні людських ресурсів, самозабезпеченні власних потреб (у їжі, одежі, житлі) та утриманні державного апарату. У рабовласницький період саме домогосподарства стали основним постачальником людських ресурсів для армій (Стародавній Рим). Адже у війнах здобувались для країни раби, матеріальні цінності та блага. У період феодалізму (на прикладі Європи) домогосподарства (в основному, селянські родини), також постачали сюзерену солдат для хрестових походів, феодальних війн. Поряд з цим, за рахунок виплати сеньйору натуральної, а пізніше і грошової ренти; виплати податків (у тому числі і десятини) утримувалась церква, феодальні двори, королівська влада.

За часів панування натурального господарства сформувались характерні особливості функціонування домашніх господарств: консервативність, рутинність, здатність до самообмеження. Саме завдяки цим властивостям інститут домашніх господарств вижив та не самоліквідувався за низького рівня розвитку продуктивних сил та за періодичного настання таких несприятливих обставин як неврожай та голод, війни, епідемії хвороб (чума, віспа тощо).

Роль держави у підтримці розвитку домашнього господарства у період панування натурального господарства можна оцінити як другорядну (допоміжну). Головною функцією держави традиційно залишалась військово-охоронна. Від держави домогосподарства отримували захист від зовнішніх військових посягань, що одночасно супроводжувалось насильницьким захватом територій інших країн на базі використання людських та матеріальних ресурсів, що продукували національні домашні господарства. Водночас, економічною підтримкою розвитку домогосподарств держава не займалась, а всі негаразди у житті людини (передчасна смерть, голод, хвороби, бідність тощо) отримували теологічно-біблійське пояснення (як покарання за гріхи). Отже, за часів домінування натурального господарства, для домогосподарства характерним стало самозабезпечення його членів необхідними матеріальними благами для фізичного виживання та розширеного відтворення людських ресурсів на основі самообмеження, рутинності та консервативності господарювання та при відсутності економічної підтримки з боку держави.

З розвитком товарно-грошових відносин та формуванням ринкової економіки роль держави стосовно підтримки розвитку домашнього господарства кардинально змінюється. Еволюція цього процесу розпочинається з періоду первісного нагромадження капіталу (епохи меркантилізму ХV - ХVІІ ст.) та триває до наших часів. Економічний прогрес та поглиблення суспільного поділу праці призвели до того, що ведення натурального виробництва та самозабезпечення первинних потреб у їжі, одязі, житлі (у тому числі за рахунок малопродуктивної праці у традиційному підсобному господарстві) стає для домогосподарств невигідним. В умовах ринкового типу господарювання домогосподарства активно включаються до суспільного поділу праці та процесів кооперування. З розвитком ринкових відносин змінюються і функції домогосподарств, основними серед яких є:

- ресурсне забезпечення ринкової економіки. Домашні господарства постачають на ринок ресурси: робочу силу людини (та її здатність до праці); капітал (у тому числі грошові кошти та цінні папери), майно, що перебуває у власності домогосподарств, сировину тощо;

- споживання матеріальних та нематеріальних благ (товарів та послуг). За продані на ринку ресурси домогосподарство отримує доходи, серед яких: заробітна плата; підприємницький дохід; державні трансфертні платежі (соціальні трансферти, або ж доходи з суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомога, надання безоплатних послуг у сфері освіти, охорони здоров'я)); орендні платежі; рента; дивіденди; доходи від індивідуальної трудової діяльності тощо) які і витрачаються на споживання. Ці витрати формують вагому частину сукупного попиту, що виступає потужним стимулом для розвитку національного виробництва та економічного зростання;

- заощадження доходів (що розглядаються як відкладений попит і майбутні інвестиції). Заощадженнями виступає та частина доходів домогосподарств, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю благ для особистого споживання. Причини, що спонукають домашні господарства до заощаджень є досить різноманітними - від прагнення відкласти певну суму «на чорний день», захистити особисті доходи від інфляційного знецінення до заощадження коштів з метою їх подальшого інвестування у майбутньому періоді у високовартісні об'єкти (на будівлю житла, купівлю автомобіля, інвестування в освіту тощо).

В умовах ринкової економіки на виконання домогосподарством вищезазначених функцій вирішальним чином впливає держава.

На початковому етапі розвитку ринкових відносин представники класичної політичної економії У. Петті, Ф. Кене, П. де Буагільбер, а пізніше - А.Сміт, Д.Рікардо, С.Мілль та інші не виокремлювали домогосподарства у окремий об'єкт наукових досліджень. Водночас, можна стверджувати, що саме у цей період (XVII - XIX ст.) у західній економічній науці формуються засади так званого «відтворювального» підходу до аналізу домогосподарства як місця відтворення людини у трьох вимірах - біологічному, кваліфікаційному та соціальному.

Основою такого підходу стало розуміння А. Смітом людського суспільства (що складається з сукупності домогосподарств) як «союзу, що ґрунтується на обміні» і в якому люди постійно обмінюються між собою продукцією різних видів праці. А. Сміт зазначав, що схильність до обміну є головною властивістю людської природи, яка існує поза історично. Уявлення А. Сміта про природу кожної людини як «економічної людини» (поведінка якої в умовах ринку є раціональною та керується принципом «господарського егоїзму») сформували основу класичного трактування сутності ринкової економіки. Вчений зазначав, що саме під час надання послуг одне одному, за умов обміну на ринку працею та продуктами праці, керуючись у прийнятті рішень власним приватно - господарським інтересом, кожна людина, переслідуючи особисту вигоду, своєю діяльністю сприяє задоволенню інтересів суспільства та зростанню рівня його продуктивних сил. Керує цим процесом «невидима рука ринку», об'єктивні економічні закони. Держава ж має створювати такі умови господарювання, які сприятимуть ліквідації будь якої монополії та розвитку капіталізму вільної конкуренції; сформують умови для вільної дії економічних законів (панування «природного порядку»). Тільки за умов невтручання держави в економічні процеси капіталізм досягне найкращих результатів у розвитку продуктивних сил, що позитивно позначиться на житті робітників та їх сімей (домогосподарств) і на добробуті усього суспільства [7, с. 56].

Відповідно до визначеної А. Смітом подвійної задачі політекономії як науки, що має поєднувати аналіз об'єктивної економічної реальності та виявлення закономірностей її розвитку (позитивна сторона); та розробку рекомендацій для раціоналізації поведінки домогосподарств, впровадження ефективної економічної політики фірм та держави (нормативна сторона), такі критерії дослідження застосовано і щодо висвітлення специфіки функціонування домогосподарств. У відповідності з «відтворювальним» підходом до аналізу домогосподарства у центрі досліджень представників класичної політекономії опинився ряд питань, пов'язаних з визначенням ролі держави в процесі досягнення біологічного, кваліфікаційного та соціального відтворення людини в умовах ринку.

З процесами біологічного відтворення людини (а отже і основного ресурсу домашніх господарств - робочої сили) у ХІХ ст. пов'язували, насамперед, дослідження сутності та закономірностей формування динаміки оплати праці. Класики політичної економії (зокрема Д. Рікардо, Т.-Р. Мальтус) вважали, що рівень заробітної плати визначається вартістю засобів існування, необхідних для життя робітника та виховання дітей, які з часом приходять на ринок праці на зміну батькам. Рівень заробітної плати, у свою чергу, визначається дією стихійних ринкових механізмів. Так, підвищення заробітної плати викликає зростання народжуваності у сім'ях робітників, збільшує кількість дітей, що доживають до працездатного віку, що автоматично збільшує пропозицію робочої сили на ринку праці та конкуренцію між найманими працівниками за робочі місця. Під впливом цих факторів рівень заробітної плати автоматично знижується, що викликає зворотну тенденцію: падіння народжуваності, зростання дитячої смертності, скорочення пропозиції на ринку праці та зростання конкуренції підприємців за робочу силу. Як наслідок - стихійне зростання рівня заробітної плати. «Тільки після того як негаразди скоротять їх… (кількість робітників - О.Ц.) попит на працю збільшиться, ринкова ціна праці підніметься до його природної ціни…» [8, с. 86], - писав Д. Рікардо, формулюючи «природний закон» заробітної плати, регулюючим фактором якого виступає природний рух робочого населення (рівень народжуваності). За такого підходу «ціна праці» трактується Д.Рікардо як фізично необхідний прожитковий мінімум.

Більш радикальні трактування зв'язку між процесами біологічного відтворення робітників та рівнем життя населення представив Т.Р.Мальтус. Сформульований ним «закон народонаселення» (у відповідності з яким засоби існування збільшуються у арифметичній прогресії, а населення - у геометричній), пояснював причину бідності, низької заробітної плати та жалюгідного становища найманих працівників. Бідність населення (домогосподарств) по Т.Р.Мальтусу обумовлена дією «природних законів та людських пристрастей», надзвичайно швидкими темпами народжуваності. Отже «… народ повинен обвинувачувати головним чином самого себе у власних стражданнях» [9, с. 99]. Ні характер державного правління, ні закономірності розподілу майна у суспільстві, на думку Т.Р. Мальтуса не впливають на цей процес. Тільки за рахунок фізичного скорочення чисельності населення (через утримання від шлюбу найбідніших прошарків населення; невтручання держави у природну дію епідемій, голоду; участь країни у війнах тощо) можна буде ліквідувати «зайве» населення та досягти балансу між виробництвом та споживанням. Нищівну критику цієї теорії свого часу дав К.Маркс, охрестивши її як «…попівсько - пихатий плагіат» [10, с. 630], безсоромний «…пасквіль на людський рід» [11, с. 25].

Ринок праці (як ресурс, що продукує домогосподарство) в умовах ринку потребує регулювання з боку держави через економічні, адміністративні та правові важелі. У ХІХ ст. і на практиці і в теорії найбільшого розповсюдження та обґрунтування набули адміністративні важелі державного регулювання (у тому числі різного роду заборони, штрафи, податки тощо). В умовах капіталізму вільної конкуренції держава виконувала, переважно, поліцейсько-охоронну функцію та кардинально не впливала на економічне стимулювання соціального розвитку домашніх господарств. Поряд з цим, з розвитком класичної політекономії було започатковано наукові підходи і до аналізу проблем кваліфікаційного та соціального відтворення людини.

Аналізуючи вплив рівня заробітної плати на кваліфікацію робітників та продуктивність праці, А.Сміт категорично заперечував тезу про те, що високий рівень заробітної плати є небезпечним для ринку праці, оскільки робить найманих працівників лінивими та зменшує стимули до праці. Зростання заробітної плати, на думку вченого, має великий соціальний та гуманний ефект. Наймані працівники становлять переважну частину населення, а «…те, що призводить до покращення умов існування більшості… не може бути визнано шкідливим для цілого. Ні одне суспільство … не може процвітати та бути щасливим, якщо значна частина його членів є бідними та нещасними. Крім іншого, проста справедливість потребує, щоб люди, які кормлять, одягають та будують житло для усього народу отримували таку долю продуктів своєї власної праці, щоб самі могли мати пристойну їжу, одежу та житло» [7, с. 73]. І хоча А.Сміт категорично заперечував втручання держави у розвиток ринкової економіки, для ліквідації злиденності працюючого населення він згоден був звернутися за допомогою до держави, оскільки «…у кожному розвиненому, цивілізованому суспільстві у такий стан (злиденності та бідності - О.Ц.) повинні неминуче впадати працюючі бідняки, тобто головна маса народу, якщо тільки уряд не застосовує зусиль для недопущення цього» [7, с.557].

А. Сміт вважав, що підвищення рівня заробітної плати найкращим чином відповідає умовам та завданням економічного зростання. Особливо він наголошував на необхідності підвищення оплати праці за «поштучну» продукцію, розглядаючи її як потужний стимул до зростання продуктивності праці. Нижньою межею заробітної плати, на думку А.Сміта є фізичний мінімум засобів існування робітника. Якщо вартість робочої сили (та, відповідно, і заробітна плата), стають нижчими за цей рівень - у суспільстві розпочинається економічний регрес; якщо рівень заробітної плати є на вартісному рівні фізичного мінімуму засобів існування робітника, то суспільство перебуває у стадії стагнації; зростання ж рівня заробітної плати сприяє прогресивному розвитку суспільства [7, с.97 - 98].

У руслі аналізу проблем соціального відтворення людини представники класичної політичної економії розглядали питання розподілу багатства та доходів у суспільстві, оскільки характер та принципи такого розподілу у кінцевому підсумку визначають місце людини у соціумі. Так, представники класичної політекономії наголошували, що у суспільстві існує три основні класи: землевласники, капіталісти та наймані робітники, які представляють самий чисельний та самий бідний клас, не мають власності та вимушені продавати свою працю за заробітну плату. Відповідно «…заробітна плата, прибуток та рента являються трьома первинними джерелами усілякого доходу…» [7, с.53]. Пізніше цю тезу представить у вигляді «теорії трьох факторів виробництва» Ж. Б. Сей, розробки якого становлять основу сучасної західної економічної науки. А. Сміт при цьому зазначав, що реальне суспільство складається не тільки з трьох основних класів, а поєднує й проміжні групи та соціальні прошарки, доходи яких є вторинними, оскільки вони виникають в процесі перерозподілу первинних доходів (прибутку, ренти, заробітної плати). В наш час це припущення підтверджено виникненням прошарку «середнього класу» (до якого відносяться високооплачувані робітники, представники інтелігенції, представники малого та середнього бізнесу тощо).

Класики вважали, що закономірності розподілу суспільного продукту визначають і закономірності суспільного та економічного розвитку. «Визначити закони, які управляють цим розподілом - головна задача політичної економії», - вважав Д.Рікардо [8, с.30]. Досліджуючи закономірності розподілу прибутку, заробітної плати та земельної ренти, Д. Рікардо розробляє концепцію зворотної пропорційної залежності прибутку та заробітної плати, прибутку та земельної ренти і на цьому підґрунті робить висновок про наявність економічних протиріч між трьома класами - капіталістів, найманих робітників та власників землі. Аналізуючи основні тенденції динаміки доходів, Д.Рікардо наголошує, що у відповідності із зростанням обсягів багатства суспільства, номінальна заробітна плата найманих робітників буде зростати, а реальна залишатиметься незмінною (або ж матиме тенденцію до фактичного зменшення). На підґрунті цього Д.Рікардо стверджує, що з розвитком капіталістичних відносин економічні протиріччя між класами будуть неухильно загострюватись. Пізніше, на абсолютизації концепції про антагоністичний характер таких протиріч побудує теорію соціалістичної революції К.Маркс [10], а на початку ХХ ст. - В. Ленін [12, с. 15].

На відміну від концептуальних підходів Д. Рікардо, Ж.Б.Сей (а у подальшому і всі його послідовники) стверджували, що з розвитком капіталістичного виробництва соціальне положення «нижчих класів» покращиться, і всі вони з часом поповнять склад «вищих класів». Чинниками, що прискорюють цей процес він вважав: зростання добробуту суспільства; розвиток техніки та машинного виробництва, що здешевлює виробництво та полегшує працю найманих працівників; зростання обсягів споживання. Отже, на думку Ж.Б.Сея: «… робочий клас більше всіх інших зацікавлений у технічному успіху виробництва…» та, відповідно, у зростанні обсягів збуту та споживання [13, с.14 - 15]. На основі концептуального припущення про неухильне зростання з розвитком капіталістичних відносин добробуту населення (а отже - і домогосподарств) та збільшення обсягів споживання усіма класами, Ж. Б. Сей робить висновок, що у майбутньому саме за рахунок цих чинників будуть ліквідовані економічні кризи та досягнуто «гармонію» у розвитку суспільства.

У західній економічній науці не всі погоджувались з таким твердженням. Так, загальновідомим є «залізний закон Лассаля», у відповідності з яким в умовах капіталізму економічний прогрес проходить повз робітників, не впливаючи на покращення їх становища. «Наслідком цього залізного і жахливого закону є те, що ви - і тому я назвав вас… класом знедолених - виключені з вигоди продуктивності, яка підвищується завдяки успіхам цивілізації, тобто з підвищенням продукту праці, з підвищеної продуктивності вашої власної праці! Для вас завжди - тільки необхідне для життя, для підприємців завжди все, що створюється працею понад цю межу» (цитата за [14, с.24] - О.Ц.).

Поряд з дослідженням матеріальних наслідків діяльності сімейних господарств (домогосподарств), та постачання від них ресурсів (робочої сили, капіталу тощо); формування доходів (заробітної плати, ренти та ін.), вже у ХІХ ст. дослідники починають звертати увагу на інші важливі аспекти їх функціонування - людину. Так, Дж. С. Мілль, праці якого вважають узагальнюючим підсумком класичної політичної економії, писав: «…Саму людину… я не розглядаю як багатство. Але набуті нею здібності, що існують лише як засіб, і породжені працею, із повною підставою… потрапляють у цю категорію» [15, с.139]. Майстерність, енергія та наполегливість робітників так само як інструменти та машини є багатством країни - наголошував Дж. С. Мілль. Така постановка питання започатковувала аналіз «людського капіталу» як головного продукту життєдіяльності домогосподарства. Але, за ряду історичних обставин, дослідження цієї проблеми знайшло подальший розвиток лише у другій половині ХХ ст.

Наприкінці 50-х років ХХ ст. у західній економічній науці у руслі дослідження специфіки розвитку домогосподарств спостерігається активізація розробок теорії людського капіталу. Це пояснювалось спробами врахувати реальні ринково-господарські структурні зрушення, породжені науково-технічною революцією; висвітлити роль домогосподарства та роль людини в активізації економічного зростання та суспільного прогресу. Особлива увага в таких дослідженнях приділялась питанням накопичення нематеріальних елементів суспільного багатства (наука, культура, освіта тощо) та ролі людського фактора у цьому процесі. Фундаторами теорії «людського капіталу» вважають Г. С. Беккера та Т. Шульца (обидва - лауреати Нобелівської премії у галузі економіки).

Економічний підхід до дослідження домогосподарства та соціальних питань Г.Беккер і його послідовники застосовували у дослідженні таких неринкових (інституціональних) форм суспільної діяльності домогосподарства як освіта, шлюб, планування сім'ї, соціальна дискримінація, злочинність; у поясненні ірраціональної та альтруїстичної поведінки членів домогосподарства (людини), ідеологічних та релігійних мотивів їх поведінки [16]. Т.Шульц розглядав людський капітал як наявний у кожного запас знань, навичок, мотивації до праці. Інвестиціями у людський капітал він вважав освіту, набуття виробничого досвіду, охорону здоров'я; складовими, що супроводжують розвиток людського капіталу Т.Шульц називав політику доходів, міграційну політику (географічну мобільність робочої сили), прагнення людини до постійного пошуку інформації тощо [17]. Праці Г. Беккера, Т. Шульца та їх послідовників відкрили нові перспективи у дослідженні розвитку домогосподарств, людського розвитку; визначили нові напрями формування державної економічної політики, що мають відповідати принципам соціально-зорієнтованої ринкової економіки.

Під впливом теорій «людського капіталу» при дослідженні особливостей функціонування домашнього господарства в умовах ринку наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. основну увагу науковці приділяють системному, комплексному аналізу ролі людини в процесах суспільного відтворення та забезпечення стабільного економічного зростання. Дослідженню підлягає весь життєвий цикл людини, стадії якого тісно переплітаються з загальними проблемами соціально-економічного розвитку країни. Зокрема, йдеться про: тенденції демографічного розвитку; питання планування сім'ї, народження дитини у межах домогосподарства; динаміку розвитку ринку праці та стан забезпечення виробничого процесу ресурсом «робоча сила»; стан та перспективи інвестування домогосподарством у освіту, здобуття кваліфікації та перекваліфікації його членів; особливості формування доходів домогосподарств, їх структура та структура витрат; співвідношення між доходами та споживанням з огляду на перспективи інвестування у національну економіку та забезпечення за рахунок цього стабільних темпів економічного зростання тощо.