Організаційно-управлінські засади розвитку домашнього господарства в економіці України

- зростаючі доходи багатих і надбагатих не використовуються на розвиток підприємництва, а ідуть на споживання вузького прошарку населення та вивозяться за кордон.

Введення пласкої шкали оподаткування доходів фізичних осіб призвело до збільшення податкового тягаря на осіб, що отримують доходи нижче прожиткового мінімуму, а податкове навантаження на громадян з доходами понад 1 тис. грн. тільки за один - 2006 р. зменшилось на 20 - 27% [248, с. 17]. Таку ситуацію не можна визнати справедливою, оскільки цим узаконюється майнове розшарування населення. Між тим, в країнах з розвиненою економікою з початку ХХІ ст. використовується прогресивне оподаткування, з максимальною ставкою сплати податку значно вищою, ніж в Україні: в Великобританії - 40%, у Франції - 48, Німеччині - 42, Австрії - 50, Данії - 59 % [98].

На думку українських вчених в країні доцільно ввести прогресивну шкалу оподаткування доходів населення зі ставками в залежності від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також звільнити від оподаткування низькі доходи шляхом запровадження ставки оподаткування на рівні 10% з доходів від 2 до 10 прожиткових мінімумів, 20% - з доходів від 10 до 20 мінімумів, 25% - з доходів від 20 до 40 мінімумів, 30% - з доходів від 40 прожиткових мінімумів, що відповідає тенденціям економічно розвинених країн [249, с. 97].

Необхідність впровадження в Україні прогресивної шкали оподаткування обумовлена наступним. Результати статистичного спостереження життя умов домогосподарств демонструють, що високодоходні групи населення України не схильні до заощаджень та інвестування коштів у вітчизняну економіку, а орієнтуються на вивіз капіталу за кордон та, переважно, на споживання імпортної продукції. При скороченні виробництва і зниженні доходів у більшості населення до фізіологічного мінімуму відбувається різке зниження якості трудових ресурсів, через одночасне скорочення споживання послуг освіти, охорони здоров'я. У свою чергу підвищення рівня доходів низькооплачуваних груп населення, орієнтованих на споживання вітчизняних товарів та послуг, буде стимулювати розвиток виробництва, інвестиційну активність і зростання зайнятості, а отже і підвищення доходів населення. При цьому зважений та науково-обґрунтований підхід до розподілу доходів шляхом оподаткування є психологічно важливо позитивним фактором. Натомість, зростання диференціації доходів навпаки, призводить до посилення протидії реформам з боку низько дохідних, але високоосвічених груп населення, зростання соціальної напруги [250, с. 596 - 597].

У соціально-економічних умовах, що на сьогодні склалися в країні, ряд фахівців схиляється до необхідності переходу від нині чинної до прогресивної шкали оподаткування фізичних осіб. Це потребує здійснення глибокого аналізу впливу прогресивної шкали оподаткування на механізм перерозподілу доходів фізичних осіб і послаблення соціального розшарування населення.

Розрахунок і обґрунтування прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб є достатньо складною роботою, яка пов'язана із вирішенням численних проблем із усталеною структурою та поляризацією доходів населення, нерівномірністю їх зростання для різних верств населення, загальнодержавними цілями по реформуванню оподаткування і тривалістю процесу поглибленняслаблення соціальної нерівності.

Основна мета, яку ми переслідуємо пропозицією запровадження прогресивної шкали оподаткування - полягає у зменшенні диференціації доходів. Для здійснення розрахунків використано наявний (станом на 2008 р.) розподіл населення України за доходними групами по децилям (при цьому зауважимо, що аналіз розподілу виконуємо за грошовими доходами, які легально підлягають оподаткуванню). До таких доходів нами віднесено: оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, доходи від продажу сільськогосподарської продукції, особистого та домашнього майна, нерухомості, доходи від власності. Використовуючи дані про частку працюючих у складі домогосподарств, отримаємо розподіл грошових доходів, що підлягають оподаткуванню.

Пропонуючи нові ставки оподаткування вважається за доцільне застосування таких обмежень, а саме:

Ш для найбідніших верств, у яких дохід є меншим від прожиткового мінімуму, слід застосовувати нульову ставку оподаткування;

Ш рівень доходів бюджету має бути незмінним, а згодом має зростати;

Ш середньозважена ставка оподаткування не повинна призводити до суттєвого погіршення рівня життя населення;

Ш запровадження нових ставок оподаткування повинно сприяти зменшенню диференціації доходів населення за децильними групами.

Відповідно до визначених умов, пропонується розглянути три варіанти можливих змін, відмінність яких є як за децильними дохідними групами, так і за темпами зростання доходів. Перший варіант передбачає зростання доходів рівномірним у кожній децильній групі: для другої-четвертої децильних груп відсоткова ставка складатиме 10%, тобто є нижчою від існуючої; для середньо дохідних страт (п'ятої-сьомої груп) ставка - 15%, тобто на рівні існуючої; для заможних (восьмий - дев'ятий дециль) ставка пропонується на рівні 20%; для багатих - 25%. Середньозважена ставка з першим варіантом складатиме лише 16,5%, що дозволить не тільки не зменшити, а навіть збільшити доходи бюджету від даного податку на 25,6% порівняно із існуючою ставкою. Третій варіант передбачає становлення більш диференційованих ставок, так для першої-третьої групи ставки не відрізнятимуться від пропонованого першим варіантом. У четвертій-п'ятій групі ставка пропонується на рівні 15%, тобто на рівні існуючих; для шостого та сьомого дециля ставка оподаткування складатиме 20%, восьмого-дев'ятого - 25% та багаті верстви населення пропонується оподатковувати на рівні 30%. Окрім розміру ставок оподаткування, третій варіант передбачає врахування відмінностей у темпах росту доходів населення, тобто у вищих децильних групах (тобто із зростанням доходів) темп росту доходів уповільнюється. Середньозважена ставка оподаткування за цим варіантом складає 20,2%. Другий варіант об'єднує ставки оподаткування за першим варіантом та темпи росту доходів за третім.

Отримані автором результати щодо можливого зменшення розшарування населення за доходами (представлені у таблиці 3.3.) є достатньо «грубими» оцінками дії розподільчого механізму прогресивної шкали оподаткування. Але, як свідчать результати, лише запровадження прогресивної шкали оподаткування дозволить суттєво зменшити диференціацію населення за доходами та поповнити бюджет (дивись таблицю 3.4).

Як видно з отриманих результатів (таблиця 3.4), за першим варіантом диференціація буде знижуватись до рівня 4,5 порівняно з існуючими 5,8 (слід враховувати, що мова йде про середньомісячні доходи працюючих). Врахування різних темпів росту доходів дозволяє знизити рівень диференціації до 4, а якщо й посилити податковий тиск - то диференціація знизиться до рівня 3,7, що є порівнюваним із загальноєвропейським рівнем.

Результати проведеного аналізу дають змогу зробити висновок про те, що найвищий ефект слід очікувати від запровадження другого варіанту прогресивної шкали оподаткування, що пояснюється, насамперед, збереженням (не зменшенням) дохідної частини бюджету із одночасним суттєвим зниженням рівня диференціації доходів; тобто податковий тягар буде перерозподілений між бідними та багатими стратами населення.

Таким чином, якщо держава дійсно зацікавлена у зменшенні розшарування населення та послабленні соціальної напруги у суспільстві, необхідно погодитись на запровадження прогресивної шкали податку з доходів фізичних осіб, про що свідчить й здійснений аналіз. Найефективнішим є запровадження найвищої ставки оподаткування на рівні не менше ніж 30 відсотків. Особливо слід відзначити щодо необхідності прив'язки рівня оподаткування до розміру прожиткового мінімуму. На нашу думку, у майбутньому доцільно здійснити перехід до оподаткування родинних доходів. Тобто, при визначенні доходу, що оподатковується, доцільно визначати дохід, що припадає на одного члена сім'ї. Поряд з цим, з метою стимулювання народжуваності доцільно запровадити додаткові понижувальні коефіцієнти, що зменшуватимуть дохід, що оподатковується, при зростанні чисельності дітей у сім'ї.

Таблиця 3.4 Вплив прогресивної шкали оподаткування на диференціацію населення за доходними децільними группами

Метою новітньої системи оподаткування має стати створення розподільчого механізму, який би дозволяв знизити розшарування населення за доходами за умов істотних відмінностей темпів їх зростання у різних доходних групах.

При реформуванні системи оподаткування доходів фізичних осіб вважається за доцільне переглянути методику визначення прожиткового мінімуму відповідно до вимог МОП та Європейської Соціальної Хартії; розробити механізм соціальної стандартизації бюджетів більш високого рівня (мінімального споживчого бюджету, відтворювального бюджету).

Етап економічної стабілізації потребує переосмислення стратегії розвитку саме в контексті трансформації доходів, а саме: перенесення акцентів з вимушеної підтримки, насамперед соціально вразливих верств населення, на стимулювання ефективної економічної діяльності працездатних громадян. Трансформація державної політики доходів домогосподарств вимагає узгоджених цілеспрямованих дій в напрямку реформування оплати праці та зростання її середнього рівня [251, с. 259 - 260].

Проблема оплати праці є чи найважливішою проблемою національної економіки, адже протягом затяжного трансформаційного періоду відбулися знецінення і поступова деградація трудових ресурсів. Високий рівень бідності населення залишається суттєвою перешкодою успішного завершення ринкових реформ. Базисним протиріччям є економічно не обґрунтована і соціально несправедлива занижена ціна праці. Як складова економічної системи заробітна плата вкрай неефективно виконує свої функції - відтворення робочої сили і стимулювання праці. Відтак реформування заробітної плати є одним з головних напрямів подальших перетворень національної економіки. Таке реформування передбачає перегляд основних підходів до формування заробітної плати, а також інструментів впливу держави на сферу оплати праці.

Проблема удосконалення оплати праці є вузловою в системі соціально-економічних відносин не тільки тому, що торкається інтересів основної частини населення країни, але і у зв'язку з тим, що вона впливає на всі параметру ринку: через механізми попиту та пропозиції - на структуру виробництва і його динаміку; через конкуренцію між працею та капіталом - на технологічний рівень виробництва і його ефективність; на якість робочої сили; на рівень зайнятості; динаміку цін та інфляцію.

Реформа заробітної плати має носити комплексний характер та охоплювати ринковий і неринковий сектори економіки і переслідувати наступні цілі:

- істотне збільшення рівня заробітної плати;

- забезпечення балансу між вимогами конкурентоспроможності української економіки, її інвестиційної привабливості та мотивації населення до активної поведінки на українському ринку праці;

- наближення до європейських стандартів якості життя населення;

- реструктуризацію валового внутрішнього продукту в частині підвищення питомої ваги заробітної плати;

- встановлення раціональних співвідношень між заробітною платою, підприємницьким прибутком і прибутком від власності;

- формування обґрунтованих міжпосадових та міжкваліфікаційних співвідношень в посадових окладах та ставках заробітної плати;

- подолання існуючих негативних тенденцій міжгалузевої та регіональної диференціації оплати праці;

- запобігання поширення бідності серед працюючого населення.

Дії щодо виходу з становища, що склалося, мають бути спрямовані на відновлення заробітної плати як реальної, ефективної діючої категорії ринкової економіки, забезпечення її основних функцій - відтворюючої, стимулюючої, регулюючої. Досягнення зазначених цілей потребує розробки та вжиття на державному рівні низки заходів, які полягають у наступному. Насамперед мають бути удосконалені підходи до визначення впливу підвищення заробітної плати на інфляційні процеси в країні, з урахуванням сучасного стану української економіки та досвіду стрімкого зростання заробітної плати.

Ми вважаємо за доцільне перехід від фіксації мінімальної заробітної плати до впровадження соціального стандарту відтворення працівника [252, с. 43]. Такий стандарт - це гарантія гідного рівня життя, який держава зобов'язується забезпечувати. При переході до високих соціальних стандартів суспільство отримує чіткий план розвитку людського капіталу, а на основі інвестицій у людський капітал - формування і соціального капіталу як умови для успішної реалізації комплексу необхідних економічних (і часом не популярних) реформ в Україні [253, с. 193 - 194]. У приватному секторі відповідальність за виконання соціального стандарту має лежати на бізнесі, а у державному - на державі. Міжнародний досвід свідчить про те, що, встановлення такого стандарту має бути справою тристоронньої комісії, до якої входять представники уряду, роботодавців і найманих працівників (як правило - профспілки).

Зазначений соціальний стандарт має розраховуватися на новій методологічній основі, що буде враховувати сучасні стандарти споживання харчових продуктів, необхідних для забезпечення повного відтворення робочої сили, необхідність утримання непрацездатних членів сім'ї тощо.

У свою чергу, в ринковому секторі бізнес має заохочуватися до підвищення оплати праці на підприємствах та створення нових високооплачуваних робочих місць. Це, зокрема, може відбуватися за рахунок надання підприємствам податкового кредиту у розмірі, необхідному для облаштування нових робочих місць чи підвищення продуктивності існуючих. Зважаючи на зростаючу конкуренцію за кваліфіковану робочу силу на вітчизняному ринку праці, вже у короткостроковому періоді слід очікувати поширення тенденції до підвищення компаніями заробітної плати незалежно від законодавчо встановленого мінімального рівня. Зазначений процес водночас дозволить зменшити потребу у бюджетних дотаціях Пенсійного фонду, бюджетних видатках на компенсацію частки вартості комунальних послуг, інших соціальних платежів.

Таким чином, основний зміст державної політики щодо зростання доходів домогосподарств полягає у створенні необхідних умов підвищення добробуту кожного працездатного члена за рахунок особистого трудового вкладу та стимулювання ділової активності. Це, у свою чергу, потребує:

- зміни пріоритетів державної соціальної політики з виключно підтримки соціально вразливих верств населення на пріоритетність забезпечення умов для реалізації трудового потенціалу бідного населення, що має активну життєву позицію (йдеться про мотивацію до праці, підвищення цінності праці, ліквідація патерналістських очікувань від держави, потреба у самореалізації тощо);

- здійснення деталізованого дослідження тих механізмів ринку праці, які сприяють виникненню бідності працюючих та визначення ризиків для працездатного населення щодо настання бідності. Виявлення сегментів ринку праці, де найбільша концентрація працюючих бідних;

- усіляка підтримка середнього класу як головного суб'єкта цивілізованого ринку праці, здатного узяти на себе відповідальність за власне майбутнє і вмотивованого до підвищення життєвого рівня;

- створення умов для легалізації доходів населення: контроль за дотриманням трудового законодавства роботодавцями з питань приймання і звільнення найманих працівників і оплати їх праці;

- розвиток програм підтримки малого бізнесу, за рахунок якого можуть бути створені нові, якісні робочі місця. Створення в країні сприятливого ділового середовища;

- здійснення поетапного реформування системи оплати праці найманих працівників;

- запровадження обґрунтованих міжгалузевих співвідношень в оплаті праці з метою усунення впливу на значне розшарування її розмірів, особливо серед галузей монополістів (нафтогазова, транспортні галузі тощо). Це може бути усунуто шляхом диференціації розміру мінімальної заробітної плати на галузевому рівні з урахуванням особливостей та характеру роботи галузей;

- посилення впливу держави на оплату праці у сфері малого та середнього бізнесу. Йдеться, передусім, про усунення нелегальної зайнятості, більш жорсткий контроль та відповідальність при порушенні законодавства з питань найму та виплати мінімальних розмірів оплати праці;

- диференціація розміру мінімальної заробітної плати на галузевому рівні з урахуванням особливостей характеру роботи цих галузей, а також у регіональному розрізі з врахуванням реальних регіональних прожиткових мінімумів;

- удосконалення системи оподаткування заробітної плати.

Важливим напрямком соціальної політики при вирішенні питань захисту доходів є підтримка бідних верств населення. Указом Президента України №274 від 26 лютого 2010 р. подолання бідності визнано найважливішим пріоритетом у здійсненні реформ в Україні [254]. Враховуючи актуальність, гостроту, масштабність та соціальну значимість цієї проблеми, важливого значення набуває розробка та реалізація державної політики доходів, спрямованої на профілактику та скорочення бідності.

У сфері боротьби із бідністю існують два основні підходи. Перший з них є найбільш поширеним і полягає у забезпеченні бідних різними видами допомоги, тобто перерозподілі на користь бідних частини доходів багатих, які держава отримує як податки за прогресивною системою оподаткування. Однак, надання грошової допомоги кардинально не вирішує проблеми. Тому в інших випадку наголос робиться на підвищенні кваліфікації, перекваліфікації бідних. Тобто створенні умов для їх продуктивного працевлаштування, формування активної позиції щодо зміни свого життя. На практиці для отримання більшого ефекту доцільно комбінувати обидва підходи, одночасно працюючи у різних напрямах боротьби із бідністю.

У цьому контексті, подальше вирішення проблем бідності в Україні повинно здійснюватись у напрямі створення економіко-правових умов для подолання бідності (серед працюючих у першу чергу); підвищення економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів; удосконалення системи соціального забезпечення та досягнення адресності соціальної допомоги. Це потребує вжиття таких заходів: забезпечити подальше поетапне наближення мінімальних державних гарантій до прожиткового мінімуму; забезпечити захист прав працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, що накопичилася; радикально спростити процедури започаткування підприємницької діяльності; забезпечити ефективність державних програм у соціальній сфері на основі науково-обґрунтованого обрання пріоритетів при їх фінансуванні та реалізації. Також необхідно проводити політику, спрямовану на скорочення незаконних гнучких форм оплати праці з метою легалізації доходів і скорочення неадекватної економічним результатам диференціації в оплаті праці. Заходи такої політики повинні бути адресовані роботодавцям, що приховують фонд оплати праці від оподатковування та перерозподіляють заробітну плату на свою користь на основі тіньових схем [250, с. 596 - 597].

Реалізація ефективної політики доходів в Україні у найближчій перспективі має стати ключем до підвищення добробуту домогосподарств, наближення до європейських стандартів доходів більшості населення, подолання найгостріших форм бідності, зменшення нерівності та формування на цій основі численного потужного середнього класу - базової основи соціально орієнтованого, демократичного суспільства.

3.3 Розвиток домашніх господарств як важливий фактор підвищення ефективності національної економіки

Перспективи світової економіки у XXI сторіччі визначаються характером переходу країн до нового етапу розвитку продуктивних сил: від індустріальної стадії, де домінувало крупне механізоване машинне виробництво, до постіндустріальної, де превалюватимуть сфера послуг, наука, освіта тощо. Виробництво матеріальних благ, безумовно, збереже свою значущість, але його економічна ефективність визначатиметься, у першу чергу, використанням висококваліфікованих кадрів. Це пояснює посилення інтересу до ролі домогосподарств в економіці, що пов'язано з рядом об'єктивних причин. Розвиток країни перейшов на новий етап соціально-економічних трансформаційних перетворень, де домогосподарство набуло якісно нового значення. Зміна структури національного багатства в сторону збільшення долі не речових елементів (наукових досягнень, рівня освіти населення, якості охорони здоров'я тощо) набуло першочергового значення для забезпечення стійкого розвитку.

Домогосподарство - одна з найважливіших ринкових інституцій, що відіграє суттєву роль у функціонуванні економіки і за своїм призначенням є продовженням суспільного виробництва у сфері особистого споживання. В межах домогосподарства здійснюється споживання та остаточна переробка різноманітних благ, пристосування до індивідуальних потреб. Найнеобхіднішою функцією домогосподарства є задоволення споживчого попиту і в свою чергу ця функція є умовою дієвості ринкового механізму. Заощадження домогосподарств, за наявності їх зв'язку з ринком капіталу, забезпечують вирішення проблем накопичення коштів, які необхідні для пожвавлення інвестиційної діяльності в економіці. Важливою є роль домогосподарств як суб'єктів, що продукують найважливіший виробничий ресурс - працю та підприємницькі навички. Саме сім'я та домогосподарство є основною ланкою у процесі формування та відтворення людського капіталу. Первинне формування та розвиток людського капіталу потребує певного забезпечення матеріальної бази домогосподарства за рахунок формування і використання сімейного бюджету. На стадії виробництва створюється фізична основа людського капіталу - людські ресурси, які розвиваються та адаптуються до соціально-економічної системи шляхом отримання освіти, культурного виховання, медичних послуг через державну підтримку. Зазначене вимагає застосування низки інструментів державного регулювання для стимулювання участі домогосподарств у суспільній системі відтворення. Це стосується стимулювання заощаджень домогосподарств та активізації їх інвестиційної діяльності, через застосування системи інструментів грошово-кредитного та фінансово-бюджетного регулювання, спрямованих на доповнення споживчого попиту, активізації підприємницької діяльності особистих господарств як джерела доходів і форми самозайнятості [255, с. 48].

В будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. У першу чергу - це особиста праця, вірніше майбутні послуги праці, на які роботодавець висуває попит. Працею не обмежується внесок членів домогосподарств у ресурсний потенціал суспільства. Згідно із Законом України «Цивільний кодекс України» [256] кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали тощо. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс - як капітал.

Сектор домогосподарств виступає самостійним джерелом економічного зростання та одним з провідних визначальних факторів розвитку економічної системи в цілому, оскільки він поєднує у собі реалізацію певної форми власності та економічних інтересів суб'єктів господарювання. Сектор домогосподарств здійснює безпосередній вплив на якісну структуру ВВП, сприяє переходу до інноваційного типу економічного зростання.

Перехід до інноваційної моделі висуває особливі вимоги до якості та рівня розвитку сектору домогосподарств. Цей процес означає, що інновації повинні охоплювати не тільки створення нових технологій, їх запровадження у виробництво, але і просування продукції на ринку, адекватну комунікативну інфраструктуру. Основою інноваційного розвитку сучасного суспільства має бути інтелектуальний капітал, який визначає його конкурентоспроможність.

Інноваційні процеси, необхідність активізації яких не викликає сумнівів, здійснюють вагомий вплив на соціальну структуру суспільства: змінюються стилі управління, організаційні моделі взаємодії, вимоги до характеру та культури праці, матеріальна та моральна мотивація працівників, соціальне середовище.

Причин щодо слабкого впровадження новацій у повсякденне життя країни чимало, але чільне місце серед них займає людський фактор, що знаходить свій прояв у спроможності та рішучості керівників провідних компаній, державних управлінців впроваджувати новий курс економічного розвитку. Розуміння щодо необхідності системного підходу до активізації інноваційної діяльності з боку бізнесу та влади тільки починає складатися.

Складнощі в економіці виникають за умови розбалансованості суб'єктивного та об'єктивного факторів виробництва. Так, матеріальна база, нові робочі місця розвиваються без врахування кількісних та якісних характеристик робочої сили. Аналогічно, освітня підготовка здійснюється не враховуючи наявний та очікуваний попит на ринку праці. Це актуалізує проблему своєчасного формування людських ресурсів, адекватних вимогам інноваційного суспільства. В основі інноваційного суспільства знаходиться інноваційна трудова діяльність, що призводить до створення нового продукту, або використовує для досягнення цілі - нові засоби. Інноваційна трудова діяльність є формою як індивідуальної, так і суспільної активності, що, у свою чергу, потребує організації механізму ефективного управління. Управління ж у свою чергу має інноваційні, або творчі елементи, на чому зосереджує увагу Й.Шумпетер, який зазначав, що управлінська праця несе у собі творчий початок, а інноваційна трудова діяльність є результатом реалізації творчого потенціалу особистості, що є певним інтелектуальним продуктом освітянської сфери [257, с. 357]. Особливе значення для формування умов переходу на інноваційний тип розвитку є кадрове забезпечення висококваліфікованими фахівцями як з технічною освітою, так і з економічними знаннями; як фахівцями-практиками, так і науковцями, генераторами теоретичних ідей. Кадрове забезпечення інновацій на практиці передбачає створення механізму управління як підготовкою кадрів відповідно до інноваційних потреб економіки, так і безперервний розвиток персоналу у зв'язку з розробкою і впровадженням інновацій на підприємствах, організаціях.

Багатоаспектне функціонування фінансів домогосподарств, їх участь у формуванні фінансових потоків стають принципово важливими для сучасної економіки [258, с. 212 - 213]. Для досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни важливе значення має розширення та зміцнення фінансових стосунків домашніх господарств з усіма сегментами фінансової системи: широке включення грошових доходів населення у формування бюджетних, кредитних і страхових ресурсів; участь домашніх господарств у фінансовому капіталі підприємств і ринках фінансових інструментів. У цих умовах надзвичайного значення набуває політика регулювання доходів домогосподарств, яка являє собою важливу частину загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є й характеристиками рівня життя, й одночасно економічними результатами заходів щодо реалізації загальної соціально-економічної політики. Відповідно до засобів такої політики відбувається взаємодія держави й домогосподарств, а саме - безпосередній вплив держави на фінансові аспекти взаємодії домогосподарств із сегментами системи фінансових інститутів [259, с. 54]. Це означає, що стає можливим коригування рівня залежності домогосподарств від держави. У такому випадку важливим є вміле використання політики регулювання доходів домогосподарств, щоб не перетворити вплив на домогосподарства в тотальний контроль над ними з боку держави.

Таким чином, роль домогосподарств у економічному розвитку є подвійною. З одного боку - домогосподарства є постачальником основних ресурсів на ринок, з іншого - саме в межах цього інституційного сектору відбувається формування споживчого попиту, що є фактором стимулювання виробництва та відповідно - економічного росту. Для України, яка (після Ірландії), найбільше потерпала від кризи серед європейських країн, головним фактором відновлення внутрішнього попиту має стати стимулювання не стільки споживчого попиту (як це відбувалося за попередні роки політичної нестабільності та соціального популізму), а активізація, насамперед, інвестиційного попиту, відновлення розвитку реального сектору економіки України та поліпшення його структурних параметрів [260, с. 162 - 163].

Домогосподарства лежать в основі багатьох явищ, які стимулюють економічне зростання (рис. 3.7).

Рис. 3.7 Вплив домогосподарств на економічне зростання

Джерело: схема розроблена автором.

Для дослідження домашніх господарств як важливого фактора підвищення ефективності національної економіки доцільно визначити ступінь впливу їх характеристик розвитку на економічні процеси. З урахуванням вищенаведеного, пропонується методичний підхід до дослідження значимості характеристик членів домогосподарств на ефективність економіки з використанням методу факторного аналізу, що базується на використанні інструменту головної компоненти.

В останні 30 - 40 років факторний аналіз набув значної популярності у психологічних і соціальних дослідженнях. Цьому сприяла розробка Раймондом Кеттеллем (Raymond В. Cattell) знаменитої 16-факторної анкети (16PF). Саме за допомогою факторного аналізу йому вдалося звести близько 4500 найменувань особливостей до 187 питань, які, у свою чергу, дозволяють виміряти 16 різних властивостей особистості [261 с.83].

Факторний аналіз дає можливість кількісно визначити щось безпосередньо не вимірюване, виходячи з декількох доступних виміру змінних. Процедура факторного аналізу здійснюється в чотири етапи:

1. Обчислення кореляційної матриці для всіх змінних, що беруть участь в аналізі.

2. Здобуття факторів.

3. Обертання факторів для створення спрощеної структури.

4. Інтерпретація факторів.

Метод головних компонент, що є одним із методів факторного аналізу, був запропонований Карлом Пірсоном в 1901 році, і потім був удосконалений Харольдом Хоттелингом у 1933 році. Із числа методів, що дозволяють узагальнювати значення елементарних ознак, метод головних компонент виділяється простою логічною конструкцією й у той же час на його прикладі стають зрозумілими загальна ідея й цілі численних методів факторного аналізу. Метод головних компонент (principal component analysis) - один з найбільш розповсюджених методів факторного аналізу.

Метод головних компонент дає можливість по m - числу вихідних ознак виділити m головних компонент, або узагальнених ознак. Простір головних компонент ортогональний. Математична модель методу головних компонент базується на логічному припущенні, що значення множини взаємозалежних ознак породжують деякий загальний результат. Цей метод здійснює перехід до нової системи координат y₁,...,у_р у вихідному просторі ознак x₁,...,x_p яка є системою ортнормированих лінійних комбінацій.

Yj(x)=w_ij(_x1-m₁)+…+ w_ij(x_p-m_p), (3.1)

(j=1,….p) (3.2)

(j,k=1,…p, j?k) (3.3)

де m_i -- математичне очікування ознаки x_i;

w_ij -- коефіцієнти головних компонент

Лінійні комбінації вибираються таким чином, що серед всіх можливих лінійних нормованих комбінацій вихідних ознак перший головний компонент y₁(х) має найбільшу дисперсію. Геометрично це виглядає як орієнтація нової координатної осі y₁ уздовж напрямку найбільшої «витягнутості» еліпсоїда розсіювання об'єктів досліджуваної вибірки в просторі ознак x₁,...,x_p. Другий головний компонент має найбільшу дисперсію серед всіх лінійних перетворень, що залишилися, некорельованими з першою головною компонентою. Вона інтерпретується як напрямок найбільшої «витягнутості» еліпсоїда розсіювання, перпендикулярне першій головній компоненті. Наступні головні компоненти визначаються за аналогічною схемою.

Обчислення коефіцієнтів головних компонентів w_ij базується на тому факті, що вектори w_i = (w₁₁,...,w_pl)', ... ,w_p = (w_1p, ... ,w_pp)' є власними (характеристичними) векторами кореляційної матриці. У свою чергу, відповідні власні числа цієї матриці дорівнюють дисперсіям проекцій множини об'єктів на осі головних компонентів.

Алгоритми, що забезпечують виконання методу головних компонентів, входять практично в усі пакети статистичних програм. Розрахунки факторного аналізу в даній роботі здійснені за допомогою статистичного пакету SPSS.

Для визначення впливовіших характеристик домогосподарств на економічне зростання нами були відібрані такі основні компоненти розвитку домогосподарств (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 Основні характеристики розвитку домогосподарств в Україні

Джерело: складено автором

Продуктивність праці є найважливішою макроекономічною характеристикою та характеристикою ринку праці. Враховуючи, що домогосподарства є постачальниками ресурсу праці на ринок та, відповідно, базисом формування пропозиції та попиту на ринку праці, нами були відібрані такі характеристики як-то: рівень зайнятості, потенціал безробіття, який складається із кількості безробітних та осіб, що знаходяться у стані прихованого безробіття (працюючі неповний робочий день, та ті, хто знаходиться в адміністративних відпустках).

Зміна макроекономічних умов приймає на ринку праці особливо хворобливі форми, оскільки для мільйонів людей трудова діяльність є основним джерелом доходу і головним полем особистісної самореалізації. В Україні склалася така система пристосування на ринку праці, за якої маневрування тривалістю робочого часу та його оплатою є для підприємств більш доступним і менш дорогим шляхом адаптації, ніж прямі скорочення чисельності персоналу. Рівень зайнятості населення досить слабко реагує на макроекономічну ситуацію, український ринок праці зазвичай реагує на спад виробництва здебільшого зниженням середньої заробітної плати, а не ростом вивільнених зайнятих, як це відбувалось у більшості капіталістичних країн в періоди депресій.

Аналіз показує, що темпи росту валового внутрішнього продукту і продуктивності праці на макрорівні значно відстають від темпів росту як номінальної, так і реальної заробітної плати, а тим більше - доходів українців. Так, якщо за період 2000 - 2009 років продуктивність праці зросла майже в 1,7 рази, то реальна зарплата - в 3, 1 рази, номінальна - в 10,7 рази.

Але низька продуктивність праці пов'язана не тільки і не стільки з низькою ефективністю праці самих українських працівників, скільки із тим, що на більшості підприємств і організацій не налагоджені виробничі і бізнес-процеси.

Неефективне використання робочої сили є одним із факторів зниження якості життя та зниження інвестиційного потенціалу домогосподарств. Як видно з рис 3.8, тенденція кризових років свідчить про зростання потенційного безробіття на ринку праці, тобто збільшується чисельність тих, хто працює в режимі неповного робочого часу. З одного боку, це призводить до поступової декваліфікації незайнятого населення, ослаблення мотивації працездатного населення до високопродуктивної праці внаслідок звуження можливостей зайнятості. З іншого боку, це є чинником виникнення та загострення соціальної напруги у суспільстві внаслідок значної концентрації довготривалого безробіття в окремих регіонах.

Рис. 3.8 Динаміка неповної зайнятості та безробіття населення (тис. осіб)

Джерело: розраховано автором на основі даних [86; 184].

Повільні темпи реструктуризації економіки призвели до консервації застарілої структури зайнятості. Невідповідність професійно-кваліфікаційної структури робочої сили технологічним змінам, неконкурентність заробітної плати, тенденції формування якої збереглись ще з до кризового періоду, обумовили збільшення розриву між кількістю вакансій та існуючою потребою у робочій силі. Деформації професійно-кваліфікаційної структури робочої сили у кризовий період значно посилюються внаслідок скорочення обсягів потреби підприємств як у кваліфікованій, так і некваліфікованій праці. Однак специфікою впливу кризи є: з одного боку - збереження нестійкого попиту (з боку підприємств) на малокваліфіковану робочу силу. З іншого боку - тенденція зменшення загальної кількості вакантних робочих місць в економіці призвела до збільшення навантаження на одне вакантне робоче місце з боку пошукувачів роботи з високим рівнем освіти та професійної підготовки. Це відображає особливості сформованої ще у до кризовий період нераціональної структури зайнятості; пояснює збереження невисокого рівня заробітних плат, що пропонуються пошукувачам. Саме тому нами був включений до аналізу показник кваліфікаційного рівня (частка зайнятих з вищою освітою).

Ефективність національної економіки в умовах посилення кризових явищ гальмується нестабільністю отримуваних доходів домогосподарств. Зокрема, збільшення масштабів заборгованості з виплати заробітної плати погіршує перспективи забезпечення гідної праці та знижує споживчий попит населення. Водночас, неефективне використання ресурсів праці, що постачаються на ринок праці домогосподарствами країни обумовлює можливість активізації трудової міграції; відтоку найбільш продуктивних верств населення працездатного віку за кордон.

Недосконалість нормативно-правової бази у сфері праці, непослідовність державної політики та відсутність належного регуляторного контролю за виконанням прийнятих рішень, неефективність системи фінансування та управління соціально-економічними програмами також призводять до погіршення якісних компонент інституційного сектору домогосподарств. Тому покращання якісних компонент розвитку домогосподарств в умовах посилення кризових тенденцій розвитку економіки можливе за умов проведення послідовних економічних реформ; створення конкурентоспроможних робочих місць; покращення якості вакансій на основі поширення достовірної та повної інформації про робочі місця та вимог роботодавців; розробки механізмів стимулювання роботодавців до надання цієї інформації.

В умовах ринково-орієнтованого розвитку економіки України поширення конкурентних відносин залежить, насамперед, від ефективності реформ в інституціональній сфері. Формування соціально орієнтованої економіки, що характеризуватиметься наявністю умов для розвитку конкурентних відносин в економіці при одночасному дотриманні соціальних гарантій, передбачає застосування елементів державного регулювання. Саме забезпечення умов для гідної праці працездатного населення та відповідного соціального захисту соціально вразливих категорій населення, сприяння працевлаштуванню незайнятому населенню створює економічне підґрунтя для ефективного виконання домогосподарством відтворювальної функції.

Створення умов для гідної праці передбачає необхідність узгодження дії механізмів державного регулювання і ринкової саморегуляції, підвищення ступеня гнучкості ринку праці та адаптованості до ринкових перетворень, пов'язаних із технологічними змінами у виробництві [217, с. 12]. Реалізація цих пріоритетів неможлива без забезпечення відповідного рівня якості життя.

Отримані авторські розрахунки насамперед характеризують, що відібрані нами показники є достатньо адекватними для подальшого аналізу. Так, значення критеріїв КМО та сферичності Бартлетта свідчать, що можливість застосування факторного аналізу для обраної сукупності показників є достатньо високою, оскільки його значення перевищує 0,8; ступінь значущості дорівнює нулю (дані критерії застосовуються для перевірки гіпотез про рівність дисперсій сукупності вибірок) [262; 263].

Таким чином, отримані результати дозволили згрупувати відібрані нами характеристики за ступенем впливу на ефективність функціонування економіки у дві групи, як-то: ефективність використання ресурсів праці на ринку та показники соціально-демографічного потенціалу домогосподарств.

Таблиця 3.6 Результат факторного аналізу (метод головних компонент)

Джерело: Extraction Method: Principal Component Analysis. Rotation Method: Varimax with Kaiser Normalization. a Rotation converged in 3 iterations.Розраховано автором

Як видно з таблиці 3.6, найвпливовішими є ті характеристики, що оцінюють ефективність прикладання праці на ринку та визначають основні проблеми соціально-трудової сфери. У зворотному напряму з достатньо сильним рівнем впливу діє показник рівня бідності. Тобто державна політики має бути спрямована не лише на зростання рівня добробуту домогосподарств, але й на створення та розвиток стабільно дохідного прошарку - середнього класу.

Зростання потенціального безробіття на ринку праці України у зв'язку з поширенням впливу фінансово-економічної кризи та посиленням загроз глобалізації несуть небезпеку втрати конкурентоспроможності для багатьох підприємств та їх працівників в Україні. Ситуація небезпечна і тим, що значна частина найманих працівників ризикує стати соціально незахищеними на ринку праці в разі нестачі необхідних освітньо-кваліфікаційних характеристик, трудових вмінь і навичок, професійної мобільності тощо. З іншого боку, в країні на усіх рівнях мають бути створені вагомі стимули для зацікавленості працівників у зростанні професіоналізму, безперервної освіти, самовдосконалення в процесі прояву трудової та інноваційної активності. Важливо припинити відтік за межі України найбільш конкурентоспроможних працівників (переважно молодих, освічених, висококваліфікованих), яких не влаштовує низька ціна оплати праці. Низька ціна праці є елементом замкненого кола, яке спричиняє низьку ефективність праці та є гальмом становлення середнього класу в країні.

Як видно з отриманих результатів, досить впливовим фактором є рівень економічного навантаження на працюючого члена сім'ї, який характеризує ступінь розвиненості та дієвості соціальної політики. Потребують зміни пріоритети державної політики соціального захисту від домінування найширшого охоплення усіх верств населення до адресного надання найбільш нужденним, при одночасному зменшенні переліку соціальних пільг та допомог для працездатних осіб із адекватним зростанням заробітної плати (що ліквідує таке явище як «бідність працюючого населення»). Це також дозволить підвищити мотивацію до праці та цінність самої праці у населення. Престижність праці слід підтримувати через засоби масової інформації та виховувати у молоді, підростаючого покоління.

Суспільство та держава мають рішуче взяти курс на формування та розвиток у країні потужного середнього класу. Виконуючи такі ключові функції, як відтворювальна, креативно-інноваційна, інвестиційна, суспільно-стабілізуюча, політична, освітня, носія національних цінностей та культурних традицій, саме середній клас реально здатен стати важливою продуктивною силою суспільства, запорукою соціально-економічного розвитку країни. Середній клас можна сформувати виключно завдяки гармонізації та взаємопов'язаній дії інноваційно-інвестиційної, соціальної, демографічної, освітньої, фіскальної, грошово-кредитної, культурної та інших складових державної політики та забезпечення активного впливу їх механізмів та структуру суспільства та стандарти життя. Створення середнього класу - це результат гармонізації взаємодії ринкового механізму господарювання і соціального регулювання [264, с. 572].

Становлення середнього класу в українському суспільстві залежить від низки умов та чинників, а саме:

- створення умов для започаткування «власної справи» та стимулювання інвестицій у самозайнятість і створення нових високооплачуваних робочих місць;

- формування сприятливого середовища для розвитку приватної ініціативи громадян України та надання кожному громадянину можливості для самореалізації, що потребує створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього підприємництва;

- удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує діяльність малого та середнього підприємництва, з метою її адаптації до норм ЄС;

- розвитком глибинних соціально-економічних процесів, пов'язаних з ринковою трансформацією економіки, змінами в організації та функціонуванні виробництва, розвитком продуктивних сил [265, с. 234].

Вирішальна роль середнього класу обумовлена його потенційною можливістю активізації інвестицій у розвиток економіки України. Тому створення державного мотиваційного механізму має бути спрямовано на перетворення прошарку «середній клас» в реального інвестора національної економіки. Становлення середнього класу також безпосередньо залежить від розвитку малого та середнього бізнесу, де створюються нові місця для значної кількості членів домогосподарств. Для активізації підприємницької діяльності та збільшення кількості робочих місць з гідною оплатою праці потрібно забезпечити впровадження комплексних механізмів постійної цілеспрямованої державної підтримки шляхом надання податкових пільг; розвитку дослідницької інфраструктури в різних галузях знань, широкого застосування венчурного фінансування; підтримки екпортоорієнтованих, інноваційно-активних підприємств; створення нових форм співробітництва та партнерства бізнесу, держави, наукових структур та гармонізація їх ділових відносин.

Розвиток домогосподарств є можливим за умов розв'язання таких стратегічно важливих завдань у соціально-трудовій сфері, а саме:

- реформування системи оплати праці на основі зростання продуктивності праці та конкурентоспроможності людського капіталу;

- підвищення інноваційної активності на основі створення соціальних та економічних стимулів;

- створення умов для зростання трудової та професійної мобільності працівників на основі системи безперервного навчання та перенавчання;

- забезпечення соціальної захищеності працюючого населення;

- скорочення відтоку кваліфікованих кадрів за межі країни за рахунок створення сприятливих умов трудової діяльності, гідної оплати праці, підвищення якості життя;

- підвищення конкурентоспроможності трудового потенціалу вітчизняних працівників. Реалізація цієї мети має підпорядковуватись завданням довгострокового розвитку економіки України: по-перше, впровадженню інноваційної моделі розвитку, забезпеченню економічного зростання та конкурентних позицій України у світі; по-друге, створенню економіки знань і передумов для технологічного прориву у розвитку виробництва продукції, товарів, послуг; по-третє, досягненню ключових цілей людського розвитку (матеріальний добробут, доступ до якісної освіти, довге та здорове життя); по-четверте, забезпеченню соціалізації вітчизняного ринку праці і наближення соціальних стандартів трудового життя в Україні до рівня розвинених країн ринкової економіки.

Безпосередніми складовими державної політики, спрямованої на всебічний розвиток домогосподарств в Україні мають стати:

· запобігання різкому розшаруванню суспільства за майновим і соціальним станом, формування солідарної соціальної структури суспільства, цілеспрямоване культивування прошарку населення з середнім рівнем доходів (на рівні, який щонайменше удвічі перевищує прожитковий мінімум) як основи утворення середнього класу в Україні, питома вага якого має скласти не менше 45 - 50 % від загальної кількості населення в країні;

· трансформація системи пільг і допомоги, впровадження адресних механізмів соціального захисту та диференціації максимального рівня допомоги для різних категорій населення;

· впровадження повномасштабної пенсійної реформи, яка буде забезпечувати поступове наближення розміру пенсій до прожиткового мінімуму, забезпечить диверсифікацію джерел фінансування пенсійних виплат;

· повне виведення з-під оподаткування видатків підприємств, що будуть спрямовані на підтримку соціальної сфери;

· запровадження стимулів до індивідуальних інвестицій в людський капітал, зокрема, практична реалізація та доповнення положень Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб» щодо вирахування з бази оподаткування особистих витрат на охорону та зміцнення здоров'я, освіту для себе та членів сім'ї, виплат до фондів пенсійного та медичного страхування, індивідуальне житлове будівництво чи купівлю житла тощо;

· запровадження податкових стимулів до інвестування у самозайнятість населення; вилучення з бази оподаткування індивідуальних витрат на розвиток особистого підсобного господарства у сільській місцевості, придбання капітальних товарів для ведення індивідуального підприємництва, здійснення внеску у створення малого підприємства чи господарського товариства та ін.;