Організаційно-управлінські засади розвитку домашнього господарства в економіці України

- коефіцієнт смертності дітей у віці до 1 року;

- рівень інвалідності (кількість вперше визнаних інвалідами на 1000 населення);

- рівень захворюваності.

Ситуація в демографічній сфері оцінюється:

- коефіцієнт природного приросту населення, який розраховується шляхом ділення кількості народжених до кількості померлих;

- очікувана тривалість життя при народженні, що є інтегральним показником здоров'я населення;

- коефіцієнт шлюбності - відношення кількості зареєстрованих шлюбів до кількості розлучень.

Збільшення усіх трьох показників характеризують покращення ситуації у цій сфері, тому при розрахунках вони є стимуляторами.

Стан ринку праці відображає демографічну ситуацію в країні, ефективність соціально-економічної політики, дієвість системи соціального захисту населення тощо. Тому характеристиками його стану можуть бути наступні показники:

- коефіцієнт економічного навантаження на працюючого члена господарства - відношення загальної кількості членів сім'ї до кількості працюючих у його складі;

- питома вага домогосподарств, де не має працюючих;

- рівень працевлаштування.

Дієвість державної політики також характеризується рівнем соціальної захищеності населення, що оцінюється:

- рівнем дотаційності домогосподарств, тобто долею соціальних трансфертів у доходах населення;

- рівень дотаційності - питома вага видатків бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення населення у загальних видатках зведеного бюджету України;

- співвідношенням середнього розміру призначених місячних пенсій та прожиткового мінімуму.

Розвиненість соціальної інфраструктури вказує на доступність населення до гарантованих державою послуг: освітніх, медичних, оздоровчих, тощо. До таких показників належать:

- забезпеченість населення лікарняними ліжками - кількість лікарняних ліжок на 10000 населення;

- рівень забезпечення дітей дошкільними закладами;

- забезпеченість населення санаторно-курортними та оздоровчими закладами.

Про економічну ситуацію в країні свідчать такі показники:

- валовий внутрішній доход на душу населення, що характеризує ступінь розвитку країни, є індикатором рівня доходів населення та продуктивності праці;

- рівень інфляції - індекс споживчих цін, що характеризує рівень фінансової стабільності;

- рентабельність операційної діяльності. Цей показник є одним із найважливіших індикаторів прибутковості суб'єктів економної діяльності.

Для освітньо-кваліфікаційного рівня домогосподарств у дослідженні використані наступні показники:

- кількість студентів вищих учбових закладів (на 1000 населення);

- рівень підготовки кваліфікованих робітників;

- кількість підготованих аспірантів у розрахунку на 1000 населення.

Рівень продовольчого забезпечення населення характеризується:

- питомою вагою витрат на харчування у структурі витрат;

- калорійністю споживання;

- індексом споживчих цін на продовольчі товари.

Для оцінки умов життя використані наступні показники:

1).забезпеченість житлом; 2). криміногенна ситуація; 3). забруднення атмосфери.

Слід відмітити, що перевагою методики, що застосовується у даному дослідженні, є те, що вона практично не обмежена кількістю вхідних індикаторів, вона є відкритою для внесення будь-яких логічних змін та доповнень. Тому дана методика дозволяє урахувати найбільш актуальні на даному етапі аспекти розвитку домашніх господарств.

В цілому ієрархічна структура аналізу проблеми оцінки результативності державної політики щодо сприяння розвитку домогосподарств приведена на рис. 2.3.

Рис. 2.3 Ієрархічна модель комплексної оцінки дієвості державної політики щодо підтримки розвитку домогосподарств

Наступний етап алгоритму передбачає за визначеною системою показників нижнього рівня ієрархії створення бази даних їх числових значень. Для того, щоб фактичні значення показників можна було використати у подальших розрахунках, необхідно виконати їх нормування по шкалі [від 0 до 1] [204, с. 34].

Процедура розрахунку комплексної оцінки дієвості державної політики підтримки розвитку домашніх господарств в Україні протягом 2000 - 2009 років була виконана з використанням процесора EXEL. Результати розрахунку представлені у Додатку Б.

Слід відмітити, що конкретне значення розрахованої інтегральної оцінки або індексів, що характеризують окремі макроекономічні характеристики, не мають економічної інтерпретації - важливим є їх динаміка та порівняльне значення.

Як показує аналіз, загальна оцінка дієвості державної політики, що відображається на рівні розвитку домогосподарств протягом 2000 - 2008 років мала позитивну динаміку до зростання, що пояснюється позитивними зрушеннями в соціально-економічній сфері у цей період. Значне погіршення ситуації під впливом світової фінансово-економічної кризи негативно відобразилось на життєдіяльності домашніх господарств, про що свідчить помітне зменшення інтегрального показника у 2009 році. (рис. 2.4). Найбільші прирости інтегральної оцінки рівня розвитку домогосподарств спостерігається у 2004 - 2006 роках. Згідно з отриманими результатами, найменш дієвою за досліджуваний період державна політика була у 2000 році, найвищого рівня було досягнуто у 2008 році і, як показують результати розрахунків у 2009 році рівень знизився до рівня 2007 року.

Рис. 2.4. Інтегральна оцінка дієвості державної політики підтримки розвитку домашніх господарств України у 2000 - 2009 роках

Оцінка за окремими макроекономічними характеристиками свідчить про наступне. Демографічна ситуація, що склалася в Україні визначається як критична, тобто така, що здатна загрожувати соціально-економічній та суспільній стабільності країни. Кризові демографічні процеси призводять до реальних та потенційних масштабних втрат населення і, як наслідок, деформації його структури. У свою чергу це обумовлює вірогідність виникнення дефіциту працездатного населення в майбутньому, суттєвого погіршення його якісних характеристик.

Про масштаб демографічних втрат свідчить скорочення чисельності населення. Основними чинниками депопуляції залишаються надзвичайно високий рівень смертності із збереженням тенденції до його зростання, відносно невисокий рівень народжуваності. Серед країн Європи та СНД Україна має найвищий рівень смертності - 16,4 ‰ та один з найнижчих у Європі показників очікуваної тривалості життя при народженні - 68,25 роки (для чоловіків - 62,51 роки, для жінок - 74,22 роки). Відставання України від країн ЄС за показником очікуваної тривалості життя становить 10 - 15 років [42].

Протягом досліджуваного періоду демографічна ситуація в країні майже не змінюється. Хоч коефіцієнт природного приросту очікувана тривалість життя та коефіцієнт шлюбності в останні роки дещо покращились, вони не забезпечують розширене відтворення населення [208, с. 24 - 25]. Сучасна ситуація є результатом довготермінової дії комплексу негативних чинників. Труднощі перехідного періоду трансформувались в Україні у глибоку демографічну кризу, проявами якої стали різке зростання смертності, захворюваності, та зниження тривалості життя.

Одним із визначальних чинників погіршення демографічної ситуації є незадовільний стан здоров'я. За досліджуваний період стійкої тенденції на покращення не встановилась. Залишаються високими показники дитячої смертності, рівня захворюваності та інвалідності. Причиною такої ситуації є гальмування процесів реформування галузі охорони здоров'я, недостатнє її фінансування, недостатнє нормативно-правове забезпечення контролю якості медичної допомоги, недосконалість правового регулювання медичної експертизи, недостатній рівень доступності до медичних послуг, із-за неконтрольованого підвищення цін на них та низьких доходів населення [209, с. 18; 210, с. 95] тощо.

Добробут населення за період 2000 - 2008 роки під впливом позитивних зрушень у соціально-економічній помітно зростав, про що свідчить значне скорочення долі населення із середньодушовими загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму, незначне зниження долі споживчих витрат, та позитивна тенденція щодо посилення основних функцій заробітної плати. Хоч залишилось ряд проблем, які загострились під впливом фінансово-економічної кризи у 2009 році. Однією із таких є бідність [48; 190]. Частка населення, що має доходи нижче прожиткового мінімуму в Україні становить більше 20%. Основною ознакою «української бідності» є те, що в країні існує проблема бідності серед працюючих. У групі з найменшими витратами частка працюючих становить 32%, тоді як частка непрацюючих пенсіонерів - 14,2%, дітей до 18 років - 36,9%, студентів - 2,1%, інших - 14,8%. Зберігається невиправдана регіональна та міжгалузева диференціація заробітної плати. Значний вплив на формування нерівності продовжує здійснювати тіньова економічна діяльність. Найгострішими є проблеми бідності сімей з дітьми. За даними обстеження Держкомстату - 28% домогосподарств з дітьми постійно відмовляли собі у найнеобхіднішому [211 с. 118]. Надзвичайно сильним чинником ризику бідності традиційно залишається безробіття.

Таким чином, хоч індекс добробуту домогосподарств покращився удвічі, про що свідчать розрахунки (див. рис. 2.5), у цій сфері все ще залишається ряд невирішених питань.

Рис. 2.5 Оцінка рівня добробуту, демографічного стану та здоров'я членів домашніх господарств у 2000 - 2009 роках

На ринку праці України в період економічного зростання до настання кризи також спостерігались позитивні тенденції. Інтегральна оцінка ситуації у сфері зайнятості у 2008 році на 60% вище рівня 2000 року. Проте залишалась низка проблем, що загострились під впливом кризових явищ, що проявляється у невідповідності попиту та пропозиції робочої сили, зростанні довготривалого та структурного безробіття тощо. Таке становище у цій сфері є результатом багатьох проблем та суперечностей, які тривалий час не вирішувалися, а в період фінансово-економічної кризи значно загострилися, а саме: висока залежність економіки від політичної кон'юнктури, відсутність чітких пріоритетів, непослідовність проведення економічної політики, послаблення ролі держави, зниження довіри населення до державної соціально-економічної політики, що призводить до тінізації економіки та зростання обсягів неформальної зайнятості.

Короткострокова орієнтованість економічної діяльності, відсутність крупномасштабних довгострокових проектів за недостатнього інвестування виробничої сфери, старіння виробничої бази гальмує економічний розвиток та створює серйозні проблеми у сфері зайнятості. У ключових галузях економіки основні виробничі фонди зазнали не тільки морального, але й суттєвого фізичного зношення. На деяких підприємствах ступінь зношеності досягає 80%, що практично унеможливлює їх конкурентоспроможність. Негативними факторами погіршення ситуації на ринку праці виступають і демографічні негаразди (дивись рис. 2.6).

Рис. 2.6 Оцінка економічного стану, ситуації у сфері зайнятості, та життєвих умов в Україні у 2000 - 2009 роках

Економічне зростання, що демонструвала економіка України з початку нинішнього десятиріччя до прояви наслідків світової фінансово-економічної кризи, позитивно відзначилось на тенденціях у цій сфері. Про це свідчить значення інтегрального індексу економічного стану України. Найбільші прирости значення цього показника спостерігались у 2001, 2002, 2005 та 2006 роках. Падіння виробництва, що охопило усі сфери економіки під впливом кризових процесів, спричинило падіння ВВП у 2009 р. на 15,1%, катастрофічним було і падіння рентабельності операційної діяльності підприємств та високий рівень інфляції. Це спричинило скорочення значення індексу економічного стану у 2009 році на 12% [86].

Індекс життєвого рівня населення за досліджуваний період має малу амплітуду коливання. Його значення знаходяться у межах 0,75 - 0,88. Житловий фонд у розрахунку на 1-го жителя за десять років виріс лише на 2,3 квадратних метри [86]. Криміногенна ситуація, попри деякому покращенню, залишається напруженою. За обсягами викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, яке є визначальним чинником для життя людини та всіх складових біосфери, Україна займає одне з перших місць в Європі. Причиною такої ситуації є екстенсивний розвиток економіки країни з застосуванням застарілих технологій, зношеність виробничих фондів, недостатнє дотримання природоохоронного законодавства та його недосконалість, низька екологічна свідомість суспільства, тощо.

Найвищий рівень продовольчого забезпечення населення за досліджуваний період спостерігався у 2006 році, що відзначився найнижчою питомою вагою витрат на харчування у сукупних витратах домогосподарств та відносно низьким індексом споживчих цін на продовольчі товари. Показник рівня продовольчого забезпечення у порівнянні з попереднім роком збільшився на 12% [86]. Таким чином, не зважаючи на коливання рівня продовольчого забезпечення, протягом 2000 - 2009 років цей показник не зазнав помітних змін. Це, у першу чергу, пояснюється досить високим зростання індексу споживчих цін на продукти харчування, великою питомою вагою витрат на харчування у сукупних витратах та невисоким рівнем калорійності споживання (за останнім показником Україна помітно відстає від країн Європи).

Серед інших макроекономічних характеристик, індекс, що характеризує рівень соціальної захищеності населення, продемонстрував найбільші прирости у досліджуваному періоді (дивись рис. 2.7). Значення інтегрального індексу соціальної захищеності у 2009 році у 2,5 рази перевищує рівень 2000 року. Найбільший приріс його значення спостерігався у 2005 році (у порівнянні з попереднім роком він збільшився на 27 %). Це пов'язано з найбільшим рівнем соціальної спрямованості бюджету у цьому році та соціальною спрямованістю діяльності уряду. Адже в 2005 році видатки на соціальний захист в порівнянні з попереднім роком зросли більше ніж удвічі. Зокрема, на соціальний захист сімей, дітей та молоді було направлено коштів більше ніж у 2004 році на 68%, а на соціальний захист пенсіонерів видатки Зведеного бюджету збільшились більш ніж у 3 рази.

Рис. 2.7 Оцінка соціальної захищеності, освітньо-кваліфікаційного рівня домогосподарств та розвитку соціальної інфраструктури у 2000 - 2009 роках

Індекс, що характеризує розвиток соціальної інфраструктури в часі мало змінився [212, с. 49]. Це пояснюється помірним скороченням кількості ліжок у лікарняних та санаторно-оздоровчих закладах та збільшенням показника забезпеченості дітей дошкільними закладами. Освітньо-кваліфікаційний рівень характеризується зростанням кількості студентів, аспірантів та кваліфікованих робітників. Тому зміна інтегрального індексу у цій сфері має стійку позитивну тенденцію до зростання. Його значення у 2009 році у 1,4 рази перевищує рівень 2000 року.

Цієї інформації є достатньо для реалізації другого рівня запропонованої моделі - порівняльного аналізу отриманих результатів. В її основі лежить модифікація методу порівняльного кількісного аналізу на базі використання ідей SWOТ- аналізу - одного з самих поширених методів сучасної теорії менеджменту [213; 214].

SWOT-аналіз - один з найпоширеніших видів аналізу в системі маркетингу та стратегічного управління, що дозволяє виявляти і структуризувати сильні та слабкі сторони об'єкту, а також потенційні можливості та загрози. Саме поняття SWOT-аналізу вперше було введено професором Гарвардського університету К. Эндрюсом (K. Andrews) у 1963 році. Він одним з перших сформулював поняття стратегії у бізнесі, визначив поняття SWOT і запропонував класичну схему використання SWOT-аналізу у стратегічному плануванні [215]. Відтоді SWOT-аналіз зайняв своє місце в теорії сучасного менеджменту. Спочатку основною метою SWOT-аналізу була систематизація і структурування знань про поточну ситуацію та тенденції розвитку об'єкта дослідження. Пізніше SWOT-аналіз став використовуватися у більш широкому розумінні - для конструювання стратегій розвитку.

З появою SWOT-аналізу аналітики одержали зручний і порівняно простий інструмент, за допомогою якого розрізнені та безсистемні знання про об'єкт дослідження стало можливо систематизувати у вигляді логічно погодженої схеми взаємодії сильних і слабких сторін об'єкта, можливостей і загроз зовнішнього середовища. У класичному вигляді SWOT-аналіз включає процедуру збору вхідної інформації про внутрішні та зовнішні фактори, які впливають на розвиток об'єкта досліджень. Виявлені фактори чітко структуруються у вигляді так званої SWOT-матриці, що включає чотири основних поля: сила, слабкість, можливості та загрози. У 1982 році професор Хайнц Вайхрих (Heinz Weihrich) опублікував роботу, в якій запропонував новий вид SWOT-моделі. Свою модель він назвав TOWS-матрицю і розглядав її як концептуальну основу систематичного аналізу, що полегшує зіставлення зовнішніх загроз і можливостей із внутрішніми слабкими та сильними сторонами організації. Ця модель одержала назву розширеної SWOT-моделі [216]. Практика показала, що SWOT-аналіз у всіх своїх модифікаціях є найбільш зручним і надійним інструментом стратегічного планування.

У дисертаційній роботі запропонований новий підхід, який базується на поєднанні методу порівняльної кількісної оцінки з ідеями SWOT-аналізу. Такий підхід забезпечує високий рівень вірогідності та об'єктивності вихідної інформації та дає змогу розширити можливості методу порівняльної кількісної оцінки у виконанні комплексного аналізу досліджуваної проблеми.

Згідно з запропонованим підходом, реалізація третього рівня моделі потребує застосування розрахункових даних оцінки результативності державної політики щодо сприяння розвитку домогосподарств (Додаток В).

Застосування методу порівняльного кількісного аналізу для визначення комплексної оцінки забезпечує досить ефективний механізм визначення сильних та слабких сторін, значно спрощуючи цю процедуру, зберігаючи при цьому високий рівень наукової обґрунтованості та об'єктивності.

Як видно з результатів проведеного аналізу (Додаток Г), сильними сторонами державної політики сприяння розвитку домашніх господарств є: зменшення економічного навантаження на працюючого члена домогосподарства та питома вага домогосподарств, де не має працюючих, активізація служб працевлаштування; злам негативних тенденції щодо природного приросту населення; зниження дитячої смертності та інвалідності; поступове збільшення житлового фонду; скорочення чисельності населення, що живе за межею бідності; покращення ситуації пенсійного забезпечення та бюджетного фінансування системи соціального захисту; позитивні тенденції в окремих сферах економіки у до кризовий період; покращення ситуації щодо забезпечення дітей дошкільними закладами; збільшення числа студентів та аспірантів; зниження питомої ваги витрат на харчування у сукупних витратах домогосподарств.

Що стосується слабких сторін в Україні, то у досліджуваному періоді вони були пов'язані з неефективністю секторальної структури економік, відсутністю зростання нецінової конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світових ринках та втратою динамічних ринків, низькою рентабельністю виробництва. Слабкими сторонами державного регулювання розвитку домашніх господарств також є: гальмування процесів реформування систем охорони здоров'я, соціального захисту та пенсійного забезпечення; посилення напруження на ринку праці та загострення проблеми довготривалого та структурного безробіття; недосконала політика доходів, що супроводжується втратою мотиваційної та відновлювальної функцій заробітної плати, невідповідністю темпів її зростання з темпами зростання продуктивності праці, поглибленням майнового розшарування населення, необґрунтованим зростанням розмірів соціальних трансфертів, що руйнує співвідношення між основними складовими доходів населення та збільшує фінансові зобов'язання держави. До слабих ланок в системі державного регулювання розвитку домогосподарств відносяться скорочення та постаріння населення, напруженість на ринку праці та загострення проблем безробіття (структурного та довготривалого), що є надзвичайно соціально небезпечним та погіршення умов життєдіяльності населення (Додаток Д). Визначені в процесі дослідження сильні та слабі сторони державного регулювання, дають можливість накреслити сприятливі можливості подальшого розвитку домогосподарств України та передбачити загрози у досліджуваній сфері (Додаток Г, Додаток Д).

Загрозами, що гальмують розвиток домашніх господарств в Україні є: зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу; критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам, збільшення демографічно-економічного навантаження на працездатне населення та соціальні статті бюджету у зв'язку з постарінням населення, загостренням проблеми зубожіння та майнового розшарування населення. Неефективність державної політики щодо раціонального використання трудового потенціалу призводить до зменшення потенційного ВВП, зниження трудових доходів і погіршення якості життя, що є певною мірою стримуючим фактором економічного зростання, оскільки зумовлює скорочення платоспроможного попиту населення, згортання економічної активності у галузях кінцевого попиту та інших, пов'язаних з ними виробництвах, зменшення зайнятості.

Наслідком цих процесів є зростання масштабів бідності серед економічно активного населення, гальмування процесу створення середнього класу. Криза системи охорони здоров'я, критичне погіршення стану навколишнього середовища, посилення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф, обмежена доступність до якісних продуктів харчування призводить до небезпечного погіршення стану здоров'я населення; поширення соціально небезпечних хвороб, зростання передчасної смертності, скорочення тривалості життя, зростання показників інвалідності населення. Серйозною загрозою є неурегульованість ринку праці, поширення родинного безробіття, яке негативно впливає на якість життя значної частини домогосподарств.

Висновки до розділу 2

За роки незалежності в Україні була запроваджена низка механізмів державного регулювання розвитку домогосподарств, які базуються на міжнародно визнаних стандартах та механізмах реалізації. Серед етапів формування політики, що сприяє розвитку домогосподарств в Україні можна виділити наступні: період 1991 - 1995 рр. характеризувався визначенням засад побудови системи економіки ринкового типу та соціальної сфери, що стало основою для розробки та впровадження подальших реформ щодо розвитку домогосподарств; етап 1996 - 2001 рр. характеризувався формуванням Конституційних засад законодавчого врегулювання відносин у сфері розвитку домогосподарств, що сприяло формуванню системи законодавства про соціальний захист населення (у тому числі - основних засад соціального страхування та соціальної стандартизації); третій етап розпочався з прийняття Бюджетного (2001 р.) та господарського кодексу України, що визначили напрями реформування бюджетної системи та міжбюджетного регулювання, сприяли активізації розвитку підприємництва та зростанню ділової активності домогосподарств. Останній період характеризувався і прийняттям ряду важливих державних програм, запровадженням реальних кроків щодо подолання бідності. Отже, за роки незалежності в Україні запроваджена низка механізмів державного регулювання розвитку домогосподарств, які базуються на міжнародно визначених стандартах та механізмах реалізації. Однак і досі залишається багато невирішених проблем, що стримують подальший розвиток домогосподарств в Україні.

Економічне зростання автоматично не приводить до подолання бідності. Удосконалення державної політики доходів домашніх господарств розглядається як одна з найважливіших умов консолідації українського суспільства на шляху до ринкових реформ, умова формування потужних джерел для внутрішнього інвестування, а отже - основа економічного зростання національної економіки. З огляду на аналіз розподілу домогосподарств за середньодушовими доходами, дослідження закономірностей формування внутрішньої структури доходів населення, динаміки співвідношення між рівнем витрат та доходів домогосподарств України - визначено, що для українського суспільства залишається характерним посилення майнової та соціальної стратифікації населення, диспропорційності розподілу доходів та збільшення прошарку бідних. Особливістю для України є «бідність працюючого населення», що у сукупності із іншими негативними тенденціями (бідністю сімей, що мають дві та більше дитини, бідністю пенсіонерів та молоді - обумовлює падіння купівельної спроможності переважної більшості населення в Україні та звужує інвестиційні можливості домогосподарств за рахунок зниження схильності до заощаджень). З іншого боку, зростання обсягів поточного споживання домогосподарств виключно на купівлю товарів першої необхідності (їжа, житлово-комунальні послуги, одежа - у середньо- та довгостроковому періоді) негативно позначається на розвитку внутрішнього ринку, уповільнює розвиток національного виробництва, що обслуговує внутрішній ринок (а у найгіршому випадку - веде до банкрутства національних товаровиробників). Виникає «замкнене коло»: неефективна державна політика доходів домогосподарств - зростання майнової та соціальної стратифікації населення України - збільшення прошарку бідних - зменшення потенційних можливостей переважної кількості населення до інвестування - зменшення споживчого попиту на внутрішньому ринку - зниження обсягів національного виробництва - зростання безробіття - зменшення прошарку середнього класу та зростання бідних - зростання потреб щодо державної соціальної допомоги найбіднішим верствам населення - неефективна державна політика доходів домогосподарств тощо.

Успіх ринкових реформ в країні надзвичайно тісно пов'язаний з формуванням громадянського суспільства, консолідацією нації. Однією з базових умов цього процесу є зменшення бідних та формування потужного прошарку середнього класу, мінімізація стратифікації населення за доходами. Досягнення такої мети потребує впровадження дієвої та науково-виваженої політики доходів домогосподарств, орієнтації такої політики на зростання добробуту переважної частини населення країни.

Комплексна оцінка державної політики функціонування сектору домашніх господарств в економіці України в умовах ринку дозволила визначити сильні та слабкі сторони державної політики підтримки розвитку українських домогосподарств та потенційні загрози (ризики); визначити сприятливі можливості модернізації у цій сфері. До таких відносяться: створення економічних, культурних і політичних умов, необхідних для здійснення структурної та інституціональної трансформації суспільства; дії, спрямовані на поліпшення життєвого рівня домогосподарств шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, використання наукового та освітнього потенціалів для переорієнтації економіки на інноваційні пріоритети розвитку; координація процесів прийняття рішень щодо трансформації економіки країни, зростання її конкурентоспроможності та відкритості і включення в інтеграційні процеси. У сфері зайнятості та доходів населення великі можливості відкриваються у зв'язку з соціалізацією ринку праці. Дієвість та ефективність ринку праці залежить від рівня розвитку економіки та суспільних відносини, основу яких становлять відносини власності, виробничі зв'язки, економічна свобода суб'єктів ринку праці, баланс між ринковою ефективністю та соціальною справедливістю. Також функціонування ринку праці залежить від ступеня розвитку домогосподарства як носія робочої сили. Ця залежність виражається через соціальну орієнтацію ринку праці, а саме: через якісні параметри розвитку його учасників, відносини між ними, результати взаємодії, ефективність функціонування, гуманістичне спрямування. Об'єктами соціалізації та соціально орієнтованого ринку виступають не тільки наймані працівники, а і власники засобів виробництва, де останні повинні ефективно поєднувати фактори виробництва (капітал та робочу силу), забезпечувати високу ефективність виробництва на основі інноваційного розвитку, в інтересах усього суспільства. Урегулювання проблем у сфері зайнятості потребує також забезпечення дієвого механізму контролю за виконанням трудового законодавства, підтримки динаміки зростання продуктивності праці в умовах зростання рівня зайнятості, обґрунтоване підвищення заробітної плати на основі співвідношень з макроекономічними показниками та відновлення мотиваційної та відновлювальної функцій заробітної плати.

Покращення умов життєдіяльності домогосподарств потребує підсилення екологічного імперативу у соціально-економічній політиці держави, впровадження європейських стандартів якості води та продуктів харчування, відновлення та розвитку бази житлово-комунального господарства. Можливість подовження тривалості життя за рахунок скорочення передчасної смертності та укріплення здоров'я потребує прискорення реформування системи охорони здоров'я шляхом впровадження заходів щодо автономізації закладів охорони здоров'я та надання їм статусу суб'єктів некомерційної діяльності, проведення реформування системи медичних закладів, сприяння розвитку індивідуальної лікарської практики, забезпечення рівноправності у діяльності медичних закладів різних форм власності, сприяння відновленню існуючих будівель та підготовці приміщень для закладів первинної медико-санітарної допомоги та закладів загальної практики, підвищення доступності до медичних послуг та пропаганда здорового способу життя тощо.

Застосування у дисертаційній роботі методу порівняльної кількісної оцінки у поєднанні зі SWOT-аналізом дозволило визначити новий підхід до виконання комплексного аналізу дієвості державної політики щодо підтримки розвитку домогосподарств. Цей підхід значно спрощує порівняльний аналіз, базується на використанні науково - обґрунтованих методів, що забезпечує об'єктивність отриманих висновків. Такий аналіз дозволяє визначити не тільки сильні сторони та недоліки діючої системи, а й визначити існуючі загрози розвитку домогосподарств; сприятливі можливості та ефективні механізми державної політики сприяння розвитку домогосподарств.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАСАД РОЗВИТКУ СЕКТОРУ ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Пріоритети та основні завдання державного впливу на розвиток домогосподарств в контексті становлення соціально-зорієнтованої ринкової економіки

Магістральним шляхом розвитку українського суспільства є формування соціально зорієнтованої ринкової економіки та держави, інтегрованої у світове господарство на засадах конкурентоспроможності національної економіки задля забезпечення нормальних умов розвитку домогосподарств. Сутність соціально орієнтованої ринкової економіки полягає в тому, що держава є гарантом гідного та безпечного життя громадян. Державне управління ринковою економікою направлене на забезпечення стабільності та правомірності усіх процесів, які у свою чергу поширюються на соціальні інститути [217, с. 9].

Досвід формування соціальної ринкової економіки в країнах Європи дозволяє сформулювати основні принципи цього виду економічної системи:

- верховенство права, адже соціальна ринкова економіка може бути реалізована тільки в правовій державі;

- стійкість економічного зростання як матеріальної основи добробуту;

- свобода економічної діяльності суб'єктів господарювання в рамках існуючих законів;

- повна зайнятість працездатного населення, умови для якого повинне створювати держава;

- забезпечення населення соціальними гарантіями;

- соціальна справедливість;

- соціальний захист населення;

- соціальне партнерство, що забезпечує рівноправність та рівновідповідальні відносини між роботодавцями, працівниками та державою.

- відповідальність громадян за економічну ефективність діяльності та за свій спосіб життя [218, с. 18].

Функціями соціально-орієнтованої ринкової економіки є забезпечення матеріальних умов життєздатності суспільства, задоволення соціальних потреб суспільства громадян; забезпечення соціальної справедливості, зростання матеріального й духовного добробуту всіх слоїв суспільства у відповідності до економічного зростання; пом'якшення соціальних протиріч.

Виходячи з цього в процесі становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки, як необхідної умови розвитку домогосподарств в умовах глобалізації, Україні належить вирішити ряд пріоритетних задач. Головним багатством будь-якого суспільства є людський капітал, процвітання якого можливе при створенні умов для розвитку кожної людини з урахуванням її інтересів. В умовах глобалізації економіки людський капітал посідає місце безпосередньої і головної продуктивної сили. На думку аналітиків Світового банку, виробнича складова ВВП розвинутих країн становить 18 - 20%, а 80% безпосередньо залежить від якості людського капіталу [219, с. 238]. Оновлення стимулів людської діяльності, розкриття, збереження та розвиток соціально-демографічних, освітніх, культурних, мотиваційних, інтелектуально-інформаційних, ментальних та інших складових людських ресурсів - все це повинно формувати людський вимір, соціальну спрямованість державної політики. Тому основним пріоритетом державної політики є відтворення людського капіталу, формування якого здійснюється на рівні домогосподарств.

Специфічною рисою відтворення людського капіталу є гомеостазис його носія до факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, чого не відбувається в процесі відтворення інших форм капіталу (фінансового, матеріального, трудового). В умовах вільного ринку мотивація людини до відтворення її людського капіталу набуває в основному форми розширеного відтворення. Воно природно поєднує економічні інтереси індивідуума та держави, яке виявляється у посиленні індивідуального та суспільного інтересів. Тому за рахунок ключових факторів прогресу, закладених у самій людині, можна створити нову економічну основу сталого розвитку (економічного, екологічного та соціального), який може підтримуватися протягом тривалого часу. Це потребує певної політичної волі та визначення чітко обґрунтованих цілей та пріоритетів державної політики (рис. 3.1).

На першому етапі визначення державних пріоритетів слід обґрунтувати цілі державної політики розвитку домогосподарств, які можна класифікувати на економічні, соціальні, демографічні, політичні, психологічні. Досягнення цих цілей та основних критеріїв розвитку є можливим за умови забезпечення відтворення людського капіталу.

Процес розширеного відтворення людського капіталу та однієї з його форм - інтелектуального - вивільняє суб'єкта - у творчості людина є вільною. Це приводить, на перший погляд, до парадоксального факту, до того, що навіть при більш низькій (або примусової) формі організації відтворювального процесу людського капіталу можливим є досягнення більш високого рівня ефективності, віддачі в найкоротший термін.

Населення, що здатне сприймати інновації, творчість, може постійно навчатись і є спроможним самостійно творити та створювати новітні досягнення економічного розвитку. А орієнтація на інноваційний творчий прошарок суспільства може стати конкурентною перевагою країни на світовому рівні.

Рис.3.1. Механізм формування державних пріоритетів політики розвитку домогосподарств

Відтворення людського капіталу відноситься до проблем загальносистемного рівня. Значущість та своєрідність регулювання цього процесу в сучасних умовах підсилюється потребою мати відповіді на питання, які виникають у зв'язку з визначенням пріоритетного вектору розвитку країни, спрямованого на гуманістичні цінності, європейські стандарти шляхом використання переваг інноваційної моделі розвитку національного господарства. Концептуальні основи та принципи державного регулювання відтворення людського капіталу доцільно розглядати як в інноваційному напрямку, так і в контексті забезпечення умов соціально-економічного розвитку суспільства [220, с. 67 - 68].

Однією з нагальних для нинішнього етапу розвитку і, водночас чи не найскладнішою, є демографічна проблема. Існуючий демографічний потенціал країни, який повинен забезпечувати основу для розвитку соціальних складових економічного зростання, суттєво обмежує можливості активізації інноваційних важелів його розвитку. Як видно з прогнозів фахівців [221, с. 36-43], демографічні проблеми поглиблюватимуться такими негативними тенденціями як постаріння населення у міських поселеннях як результат збереження невисокою частки населення молодших вікових груп (навіть незважаючи на певне зростання рівня народжуваності протягом останнього періоду часу). Обмежені можливості для гармонійного поєднання сімейних обов'язків жінок з трудовою діяльністю (в силу скорочення мережі дошкільних закладів, існування певних тендерних обмежень при працевлаштуванні на роботу для жінок з дітьми) ускладнюють підвищення економічної активності жінок. Щодо сільської місцевості - характерним залишається також поступове переміщення найбільш значних вікових деформацій у старші вікові групи, що, відповідно, сприятиме збереженню високого рівня постаріння населення. Дотепер стимулами міграційних переміщень з сільської місцевості до міських поселень залишається низький рівень доходів від зайнятості сільського населення, нерозвиненість сільської інфраструктури, обмежені можливості підвищення освітнього рівня, загалом - збереження застарілої структури зайнятості. Саме тому поступове нівелювання відмінностей між міськими поселеннями та населеними пунктами у сільській місцевості у контексті забезпечення гідного розвитку домогосподарств виступатиме важливим структурним чинником розвитку людського капіталу.

Демографічна політика має бути спрямована на стимулювання народжуваності, зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту населення, зниження захворюваності та смертності. Актуальними напрямами соціальної державної політики, що безпосередньо впливають на демографічну ситуацію є: зміцнення правового захисту дитинства; підтримка сім'ї як природного середовища життєзабезпечення дітей; забезпечення материнства і охорони здоров'я дітей; поліпшення харчування дітей; забезпечення виховання, освіти і розвитку дітей; підтримка дітей, що знаходяться в особливо важких умовах. Велика увага повинна надаватись створенню умов для поліпшення матеріального положення сімей з дітьми, розвитку системи соціального обслуговування сім'ї, збільшенню видів послуг, що надаються сім'ї, зниженню материнської і дитячої смертності, посиленню профілактики захворювань.

Серед значного обсягу соціальних проблем надзвичайно важливим є питання дитячої безпритульності та бездоглядності. З метою поліпшення ситуації в цій сфері необхідно вдосконалити чинну нормативно-правову базу та організаційні засади соціального захисту дитини, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Вони мають відповідати Конвенції ООН про права дитини, зокрема у частині щодо ювенальної юстиції.

Однією з стратегічних цілей соціальної та демографічної політики повинна стати підтримка сімей з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах. Слід налагодити повний облік неблагополучних родин та забезпечити їх соціальний супровід, врегулювати питання захисту житлових та майнових прав дітей.

Водночас необхідно зазначити, що стримуючим фактором розвитку домогосподарств, що звужує можливості відтворення у перспективі, є погіршення системи охорони здоров'я. Стрімке зниження доходів населення в умовах економічної кризи, і як наслідок, - посилення майнового розшарування у суспільстві, призводить до обмеженого доступу до медичного обслуговування верств населення з низьким рівнем доходів. Разом з тим, неефективне управління медичною сферою, проблеми із фінансовим забезпеченням закладів охорони здоров'я (що суттєво обмежують можливості їх модернізації), проблеми із кадровим забезпеченням (внаслідок утримання низького рівня оплати праці медичних працівників) обумовлюють зниження якості медичних послуг. Відповідно, це призводить до збільшення рівня захворюваності населення, та, поступового звуження можливостей відтворення домогосподарств та людського капіталу [222, с. 215 - 216].

Погіршення стану здоров'я працюючого населення також залежить від характеру зайнятості та умов праці. Зайнятість на робочих місцях з несприятливими умовами праці викликає професійні захворювання, призводить до погіршення або втрати працездатності найманих працівників. Зокрема, саме передчасна смертність від зовнішніх причин (у першу чергу, виробничих) викликає зростання втрат трудового потенціалу країни. Ці втрати виникають як внаслідок скорочення загальної чисельності населення, так і в результаті зміни його статево - вікової структури. Значні масштаби передчасної смертності чоловіків у працездатному віці обумовлюють деформаційні зміни у балансі відтворення населення та загострюють проблеми депопуляції населення [223, с. 145]. На теперішній час існує ціле коло актуальних правових проблем у сфері охорони здоров'я, серед яких: декларативний характер норм, що визначають правовий статус медичних працівників та пацієнтів; недостатнє нормативно-правове забезпечення контролю якості медичної допомоги; наявність підстав для суперечок навколо юридичної сили медичних стандартів; недосконалість правового регулювання медичної експертизи, відсутність фахівців, що можуть надати юридичну допомогу у сфері надання медичних послуг, тощо. Належне юридичне забезпечення специфічних особливостей функціонування галузі охорони здоров'я потребує створення такого окремого юридичного напрямку, як медичне право. Потреба у медичному праві (як самостійній галузі права) обумовлена необхідністю системного юридичного регулювання проблем у сфері охорони здоров'я, як то відповідальність за лікарські помилки та недбале ставлення до професійних обов'язків, вирішення проблеми обґрунтованого ризику в медичній практиці, належне визначення правового статусу лікарів та пацієнтів, правове регулювання у рамках розвитку нових біомедичних технологій тощо. Тобто, у контексті реформування системи охорони здоров'я на теперішній час надзвичайно актуальною проблемою є розробка концепції медичного права.

Окремим і вкрай важливим напрямом демографічної політики має бути пропаганда здорового способу життя, поліпшення здоров'я населення, скорочення смертності на збільшення тривалості активного життя, що, у свою чергу, потребує створення безпечного довкілля, забезпечення населення якісними продуктами та ліками, гарантій безпечних умов праці, удосконалення системи охорони здоров'я тощо.

Основними задачами демографічної політики в Україні в умовах загострення демографічної кризи є розробка заходів, спрямованих на:

- скорочення рівня смертності, насамперед у працездатному віці від зовнішніх причин;

- скорочення рівня материнської й дитячої смертності, зміцнення репродуктивного здоров'я населення, здоров'я дітей і підлітків;

- збереження та зміцнення здоров'я населення, збільшення тривалості активного життя, створення умов та формування мотивації для ведення здорового способу життя, істотне зниження рівня захворюваності соціально небезпечними захворюваннями, поліпшення якості життя хворих, що страждають хронічними захворюваннями, та інвалідів;

- підвищення рівня народжуваності за рахунок народження в родинах другої дитини та більше;

- зміцнення інституту сім'ї, відродження й збереження духовно-моральних традицій сімейних відносин;

залучення мігрантів відповідно до потреб демографічного та соціально-економічного розвитку, з урахуванням необхідності їхньої соціальної адаптації та інтеграції [224, с. 39 - 40].

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації.

Наступна проблема, яка потребує вирішення - фінансове забезпечення галузі, а також соціальної сфери в цілому. Безумовно, сучасна система фінансування соціальної сфери в Україні повинна розвиватися таким чином, як цього потребує час. Це означає, в першу чергу, поступовий перехід до ринкових механізмів функціонування галузі. Разом з цим провідну роль у формуванні стратегічних напрямків розвитку, у т.ч. й системи фінансування, все ж таки повинна відігравати держава [217, с. 20 - 21].

Якщо розглянути динаміку соціальних видатків Державного бюджету за роки то видно що по всіх показниках спостерігається постійне зростання. За останні 5 років найбільша сума видатків відводиться на соціальний захист та соціальне забезпечення, далі йдуть видатки на економічну діяльність, на загальнодержавні функції, на освіту, на охорону здоров'я, на духовний та фізичний розвиток та на житлово-комунальне господарство. Таким чином інвестиції у розвиток людського капіталу є вагомими та порівнюваними з іншими країнами. Так у чому ж проблема, чому ж показники, що характеризуються рівень людського розвитку відстають від них (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1 Пріоритетність державних видатків

Так, у загальній структурі витрат на охорону здоров'я питома вага витрат на заробітну плату з нарахуваннями в середньому складає 75 %, а у деяких випадках - понад 80 %. Приблизно 8 % витрат займають енергоносії, 8% - медикаменти, лише приблизно 4 % витрат спрямовані на харчування хворих, решта - трансфери та інші витрати [225, с.209]. Отже, витрати, що не пов'язані з безпосереднім лікуванням хворих, складають у межах 90 %. Однак старі методи розподілу ресурсів уже майже не спрацьовують. З переходом до ринкових відносин, вони себе майже вичерпали. Тому сьогодні потрібні нові фінансово-економічні механізми державного регулювання процесів у галузі охорони здоров'я та всієї соціальної сфери.

Все вище зазначене вимагає оцінки ефективності бюджетного планування соціальних видатків, що є необхідним для своєчасного виявлення і відстеження виникаючих загроз (ризиків) та визначення напрямків і шляхів їх запобігання. Пріоритетною сферою реформування фінансів соціальної сфери є перегляд існуючого механізму розподілу ресурсів залежно від наданих послуг і результатів. Існуюча система постатейного фінансування не дозволяє прив'язати фінансові потоки до якості та кількості наданих послуг, а така прив'язка є необхідним елементом сучасних підходів до ефективного управління та підвищення якості сектору домогосподарств. Все це передбачає необхідність розробки системи показників ефективності для кожного з напрямків соціальних видатків державного бюджету шляхом вибору методу оцінки ефективності видатків на інвестиції у розвиток домогосподарств, передбачення певних критеріїв та нормативів.

Оптимізація фінансування пов'язана, в першу чергу, з урегулюванням порядку надання медичної допомоги різних рівнів (первинного, вторинного, третинного) та усунення дублювання витрат у відомчих системах охорони здоров'я, що потребує прийняття закону про організацію медичного обслуговування та заклади охорони здоров'я.

Особливого значення набуває визначення та узгодження з реальними фінансовими можливостями держави механізмів надання населенню гарантованих обсягів безоплатної медичної допомоги (на основі затверджуваного державою базового пакету безоплатних медичних послуг).

Необхідні зміни до Бюджетного кодексу у частині оптимізації фінансування медичної допомоги для кожного жителя на різних бюджетних рівнях. Удосконалення потребує також формула розподілу коштів на охорону здоров'я між бюджетами різних рівнів - відповідно до організації надання медичних послуг (первинного, вторинного та третинного рівнів).

Потребує врегулювання питання оподаткування прибутку некомерційних підприємств, основною діяльністю яких є безоплатне надання медичних послуг в рамках договору про державну закупівлю таких послуг, шляхом віднесення таких підприємств до неприбуткових та надання їм податкових пільг та субсидій.

Одним із основних напрямків підвищення ефективності фінансування у сфері охорони здоров'я є: а) удосконалення програмно-цільового методу фінансування бюджетних витрат, б) удосконалення процесів розробки та реалізації державних цільових програм галузі.

Зокрема, необхідно провести ревізію всіх чинних державних цільових програм виходячи з сучасних реалій макроекономічного розвитку країни, пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров'я, можливостей державного бюджету (у тому числі перспективних). Державні цільові програми, відповідно до загальнодержавних пріоритетів, мають бути розподілені на: а) програми, що є найбільш пріоритетними і повинні фінансуватися в установлені строки у повному обсязі, б) програми, що є актуальними, але фінансування яких при обмежених бюджетних ресурсах може бути частково скорочено, в) програми, що втратили свою актуальність і дія яких має бути припинена. Доцільно ввести практику щорічного перегляду державних цільових програм. При перегляді вже діючих чи затвердженні нових державних цільових програм перевага має надаватися таким, які належним чином обґрунтовані та прораховані і є інноваційними.

Мають бути розроблені чіткі критерії відбору та затвердження державних цільових програм на середньо- та довготермінову перспективу, які б враховували таке:

Ш ступінь відповідності мети державної цільової програми суспільним пріоритетам, сформульованим у законодавчих урядових документах;

Ш макроекономічний ефект від упровадження державної цільової програми;

Ш рівень інноваційної складової у загальному обсязі планованих витрат;

Ш наявність контрольних показників, що відображають результативність реалізації заходів програми та ін.

Поряд зі зміною системи фінансування, необхідно забезпечити раціоналізацію системи надання медичної допомоги та розвитку інституту сімейної медицини шляхом розробки та впровадження системи освітніх стандартів для підготовки фахівців сімейної медицини; реорганізації системи закладів охорони здоров'я відповідно до етапів запровадження сімейної медицини; впровадження диференційованого розподілу бюджетних коштів за рівнями надання медичної допомоги з урахуванням потреб первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини [226, с.50].