Фінанси

- для юридичних та фізичних осіб, які використовують працю фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру - 2,2 відсотка суми витрат на виплату доходу (прибутку).

Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.

Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, перераховуються на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом НБУ на день виплати страхових внесків.

Від сплати страхових внесків звільняються:

- застраховані особи на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за медичним висновком;

- застраховані особи в частині отриманої допомоги з часткового безробіття.

Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік:

- для роботодавця - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

- для найманих працівників - у відсотках до суми оплати праці;

- страхові внески нараховуються на фактичні виплати, що не перевищують максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до Фонду.

Роботодавці - суб'єкти підприємницької діяльності відносять страхові внески на валові витрати, суми страхових внесків вилучаються із доходів працівників, що підлягають оподаткуванню податком з доходів громадян.

10.5 Соціальне страхування від нещасного випадку.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

особи, які працюють на умовах трудового договору;

учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок у період проходження виробничої практики, виконання робіт на підприємствах;

особи, які перебувають у виправних, лікувально-трудових закладах та залучені до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Добровільно від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства;

3) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків, що є некомерційною самоврядною організацією, яка діє на підставі статуту, затвердженого її правлінням.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

- внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

- коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;

- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Сума страхового внеску розраховується відповідно до страхового тарифу, виходячи з класу професійного ризику галузі національної економіки, до якого віднесено страхувальника.

Якщо страхувальник провадить свою діяльність із кількох галузей економіки або видів робіт, він підлягає зарахуванню до тієї галузі, котра має найбільшу питому вагу в обсязі реалізованої продукції.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

- для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

- для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Страхувальники відносять страхові внески на валові витрати.

РОЗДІЛ 11

ФІНАНСИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

11.1 Суть фінансів суб'єктів господарювання.

11.2 Фінансові ресурси суб'єктів господарювання та джерела їх формування.

11.3 Організація фінансової служби суб'єктів господарювання.

11.4 Особливості планування фінансів суб'єктів господарювання.

11.1 Суть фінансів суб'єктів господарювання

Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

У фінансовій системі країни визначальне місце займають фінанси підприємств, організацій, установ і, в першу чергу, підприємств, які діють на засадах комерційного розрахунку. Комерційний розрахунок знаходиться у тісному зв'язку з підприємництвом, яке діюче законодавство України визначає як безпосередню самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку. Така діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Найважливіші принципи підприємництва це:

-- вільний вибір діяльності;

-- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

-- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

-- вільний найм працівників;

-- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

-- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

-- самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Комерційний розрахунок полягає у:

-- отриманні максимального прибутку при мінімальних затратах;

-- повній самостійності суб'єктів господарювання;

-- відсутності дріб'язкової опіки з боку держави і невтручанні її у внутрішні справи підприємств;

-- встановлення реальної і відчутної відповідальності за результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків, зборів та інших платежів.

Державне регулювання підприємницької діяльності в умовах ринку здійснюється через:

- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг, цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу, розмірів економічних санкцій; державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні державні та регіональні програми;

- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів влади і управління у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством прав державних органів зі здійснення контролю за діяльністю підприємців.

У процесі проведення господарської діяльності на підприємствах виникають різноманітні фінансові відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом створеної вартості, утворенням і витрачанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. Це відносини:

- всередині самого підприємства з приводу утворення первинних доходів, формування та використання цільових фондів (амортизаційного, статутного, матеріального заохочення та ін.);

- з акціонерами, пайовиками, засновниками;

- з державою зі сплати податків, зборів, внесків та інших обов'язкових платежів;

- з іншими підприємствами та організаціями з приводу утворення асоціацій, спільних підприємств, міжгосподарських об'єднань; внесення внесків, сплати штрафів;

- із вищестоящою організацією при перерозподілі фінансових ресурсів всередині виду економічної діяльності;

- із страховими, банківськими організаціями та ін.

Таким чином, фінанси комерційних підприємств обслуговують весь процес формування, розподілу і використання доходів і нагромаджень на підприємствах.

У процесі господарської та інших видів діяльності у підприємств виникають певні витрати, які можна поділити на:

1) поточні - пов'язані із основною діяльністю з випуску продукції, виконанню робіт, наданню послуг, їх ще називають собівартістю продукції;

2) капітальні - це витрати по розширеному відтворенню на підприємстві, джерелом їх фінансування є частково амортизаційний фонд, крім того чистий прибуток;

3) фінансові - це витрати, пов'язані з інвестуванням вільних коштів у цінні папери, депозити, статутні фонди змішаних підприємств. Джерелом фінансування цих витрат є чистий прибуток.

При здійсненні господарської, фінансової діяльності суб'єкти підприємництва отримують різноманітні доходи, які можна об'єднати у 3 групи:

1) виручка від реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг;

2) виручка від іншої реалізації (продукції підсобного господарства, зайвих товарно-матеріальних цінностей);

3) позареалізаційні доходи (одержані штрафи, доходи від цінних паперів, від спільного підприємства).

Якщо з отриманих доходів підприємство вирахує витрати, то утворяться різні види прибутку, який потім розподіляється. Під розподілом прибутку розуміють направлення прибутку на формування доходів бюджету та задоволення власних потреб підприємств.

Принципи розподілу прибутку:

1) першочергове виконання зобов'язань перед державою;

2) встановлення зацікавленості у кращих результатах господарювання;

3) створення пільгових умов для окремих суб'єктів господарювання, діяльність яких має велике економічне і соціальне значення, для інвесторів.

Система розподілу прибутку постійно вдосконалюється за напрямом більш повного врахування інтересів держави і підприємств.

Некомерційні організації і установи функціонують принципово на інших засадах, ніж комерційні підприємства. Головним чином вони належать до невиробничої сфери. Особливістю діяльності цих організацій є те, що вони не виробляють матеріальний продукт, не створюють вартість. Заклади невиробничої сфери існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві. І тому рівень матеріально-технічної бази, оплати праці працівників цих установ у значній мірі залежить від розвитку матеріального виробництва. Частина чистого продукту, створеного працею робітників у виробничій сфері з допомогою фінансів через бюджет і державні цільові фонди направляється на фінансування організацій невиробничих сфер економіки.

Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджетів називаються бюджетними. Це - школи, дитячі дошкільні заклади, лікарні, поліклініки, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади, державні органи влади і управління тощо. У більшості випадків ці заклади надають населенню послуги безкоштовно. Матеріальною основою функціонування установ невиробничої сфери є основні невиробничі фонди, за якими амортизація не проводиться. У цій сфері використовується висококваліфікована робоча сила - спеціалісти з вищою освітою, кандидатськими і докторськими ступенями - яка потребує відповідної оцінки і оплати. І тому найбільша питома вага у видатках бюджетних установ - це оплата праці.

Установи, що працюють у невиробничій сфері можна поділити на 3 групи в залежності від організації їх діяльності:

1) установи, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (лікарні, школи, технікуми та ін.);

2) установи, що працюють на засадах госпрозрахунку, отримують доходи і повністю відшкодовують свої видатки, пов'язані із основною діяльністю та її розвитком (побутові, видовищні, житлово-комунальні організації). Переважно вони мають низький рівень доходності; високий рівень характерний лише для кредитних, страхових та інших фінансових установ;

3) структурні підрозділи бюджетних установ, що працюють на засадах негоспрозрахункової окупності затрат. Надають послуги і виконують роботи за плату за рахунок якої відшкодовують свої затрати, сплачують передбачені законодавством податки, але самостійного юридичного статусу не мають. Це - платні кабінети спеціалістів в медичних закладах, науково-дослідні та інформаційні центри вузів тощо.

Серед всіх некомерційних структур найбільшу частину складають бюджетні організації, діяльність яких за останні роки зазнала багатьох змін. Для багатьох з них головним джерелом фінансування залишається бюджет. У той же час їм надана можливість додаткового отримання доходів від надання платних послуг. В останні роки відбулося розширення прав керівників бюджетних організацій у використанні матеріальних і трудових ресурсів, стимулюванні працюючих.

Сучасні умови економічної кризи, дефіцит бюджетних коштів не могли не позначитись на матеріальному, фінансовому стані цих закладів. І тому мережа їх скорочується, зменшується штатна чисельність у діючих бюджетних організаціях. Одночасно посилюється контроль з боку фінансових органів за економним і цільовим використанням коштів у бюджетних установах, запроваджується режим жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат з метою зменшення бюджетного дефіциту та запобігання фінансовій кризі.

Фінансовий план бюджетної організації складається у вигляді кошторису. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові: загальний фонд - у ньому показується обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; спеціальний фонд - у ньому показується обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам протягом двох тижнів з дня затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування установи.

При визначенні витрат бюджетних установ враховується об'єктивна потреба в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат. Ставиться вимога першочергового забезпечення фінансовими ресурсами витрат на заробітну плату з нарахуваннями на соціальне страхування, а також на господарське утримання установи. Витрати, які не мають першочергового характеру (придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо) можуть передбачатися при умові забезпечення фінансування невідкладних витрат.

Громадські організації та доброчинні фонди відіграють важливу роль у суспільно-політичному житті країни. Вони сприяють розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян, благодійної діяльності, спрямованої на надання допомоги соціально незахищеним верствам населення. Добровільні громадські формування об'єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань, для спільної реалізації своїх прав і свобод. Незалежно від назви, яку отримує таке формування (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) всі вони поділяються на дві групи - політичні партії та громадські організації.

Політичні партії об'єднують громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництв в їх складі.

Громадські організації створюються для задоволення та захисту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян. До них належать професійні, молодіжні і творчі спілки, клуби, спортивні товариства, товариства сліпих, глухих, інвалідів, товариства партнерства і співробітництва з іншими країнами та ін.

Громадські організації та політичні партії у своїй власності мають майно і кошти, необхідні для здійснення їх статутної діяльності. Майно і кошти можуть бути наданими засновниками, учасниками, державою, підприємствами і організаціями. Об'єднання громадян мають можливість проводити необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, виступати засновниками підприємств.

Для політичних партій діючим законодавством встановлено деякі обмеження. Так, створені ними установи і організації можуть належати лише до засобів інформації, комерційна діяльність повинна бути пов'язана з продажем суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведенням фестивалів, свят, виставок, свят, виставок, лекцій та ін. Політичним партіям, їх установам заборонено прямо або опосередковано одержувати кошти і майно від:

- іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства;

- державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України;

- підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 %;

- нелегалізованих об'єднань громадян;

- анонімних пожертвувачів.

Доходи громадських організацій та політичних партій формуються за рахунок вступних та членських внесків, поступлень від належних їм комерційних структур, від проведення платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.

Добровільні пожертвування надаються неприбутковим організаціям, доходи яких формуються виключно з добровільних пожертвувань чи з бюджетних асигнувань. Передбачається цільове використання пожертвувань лише на проведення екологічної, оздоровчої, аматорської, культурної, освітньої, релігійної, наукової та благодійної діяльності. Тобто добровільні пожертвування надаються для власного споживання без наступної реалізації.

Видатки громадських формувань пов'язані із необхідністю фінансування витрат з статутної діяльності та її розвитку, оплаті праці штатного апарату, адміністративно-господарських витрат, проведенню культурно-масових заходів тощо.

Громадські організації та політичні партії - це некомерційні організації і тому вони не сплачують податок на прибуток, мають пільги по деяким іншим податкам і зборам; держава не втручається в діяльність вказаних організацій, яка регламентується виключно їх статутом.

Професійні спілки - найбільш чисельні самодіяльні громадські організації, метою діяльності яких є вираження, представлення і забезпечення захисту економічних, соціальних, трудових, духовних прав та інтересів своїх членів. Професійні спілки об'єднують на добровільних засадах, без обмеження через національність, стать, партійність та релігійні переконання представників окремих професій.

Діяльність профспілкових організацій базується на демократичних засадах, будова - за виробничо-територіальним принципом. Основою кожної професійної спілки є первинні організації, що створюються в установах, закладах і підприємствах. Через первинні організації члени профспілки реалізують свої права. Первинні організації об'єднуються у територіальні (районні, міські, обласні, республіканську) організації профспілки.

Функціонування профспілкових організацій забезпечується за рахунок :

- вступних і членських внесків її членів;

- доходів від господарської, комерційної та іншої діяльності належних їм підприємств і організацій;

- благодійних внесків;

- коштів, що надходять від власників або уповноважених ними органів за колективними договорами.

Головне спрямування благодійної діяльності - це надання матеріальної та фінансової допомоги, а також різних послуг особам, які потребують соціальної допомоги, та захисту. Наприклад: інваліди, діти, пенсіонери, багатодітні та малозабезпечені сім'ї, тощо. Доброчинна діяльність здійснюється за такими напрямами:

- поліпшення матеріального становища і соціальна реабілітація малозабезпечених осіб, що потребують опіки, надання допомоги особам, які через свої розумові здібності обмежені в реалізації своїх прав та законних інтересів;

- надання допомоги потерпілим від стихійного лиха, конфліктів, жертвам репресій;

- підтримка розвитку охорони здоров'я, соціального захисту, освіти, науки, культури;

- захист і охорона навколишнього природного середовища та тваринного світу;

- захист та охорона історичних і культурних цінностей.

Однією з форм реалізації благодійної діяльності є створення доброчинних фондів. У залежності від статусу діяльності вони поділяються на всеукраїнські та місцеві. В Україні налічується понад тисячу благодійних об'єднань. Добре відомі благодійні фонди «Україна-дітям», «Сімейне коло», «Житло військовим», «Відродження», «Ковчег», «Інтелект», Український громадський благодійний фонд сприяння розвитку Олімпійського руху в Україні та інші.

Кожен доброчинний фонд виступає як юридична особа, має свій бухгалтерський баланс, рахунки в установах банку в національній та іноземній валюті, свої печатки, штампи і необхідні реквізити. Держава не втручається у діяльність доброчинних фондів, але може сприяти її здійсненню, особливо коли вона спрямована на вирішення проблем загальнонаціонального або регіонального значення. Фонди не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями доброчинних фондів, крім тих випадків, коли така відповідальність передбачена нормативними документами, що регламентують діяльність фондів.

Доброчинні фонди можуть мати у власності кошти, в т.ч. в іноземній валюті, рухоме і нерухоме майно, майнові права, необхідні для здійснення статутної діяльності. За своїми фінансовим зобов'язаннями фонди відповідають всім своїм майном. Одночасно фонди не відповідають за зобов'язання своїх членів, створених суб'єктів підприємництва та пожертвувачів. З другого боку, члени фондів не відповідають за зобов'язаннями фонду. Внески пожертвувачів до благодійного фонду можуть бути у будь-якій формі (кошти, майно або майнові права), вони, як правило, не повертаються.

Фінанси доброчинних фондів мають особливості організації, які зумовлені відсутністю державного втручання, надання допомоги і податкових пільг, переважання добровільних пожертвувань і спонсорських внесків у джерелах формування коштів фондів.

Доходи доброчинних фондів можуть формуватись за рахунок:

- внесків членів фондів;

- благодійних внесків та пожертвувань фізичних та юридичних осіб;

- коштів, що передаються на договірних засадах фізичними та юридичними особами для фінансування конкретних програм відповідаючих завданням фонду;

- кредитів та інших позик;

- доходів від діяльності фондів;

- частини доходів від діяльності створених благодійними фондами суб'єктів підприємництва у межах передбачених їх установчими документами;

- інших надходжень, не заборонених законодавством України.

11.2 Фінансові ресурси суб'єктів господарювання та джерела їх формування

Ресурси суб'єктів господарювання є необхідною умовою їх функціонування та здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Існують особливості формування та використання фінансових ресурсів комерційних та некомерційних суб'єктів господарювання.

В економічній літературі існує багато визначень фінансових ресурсів підприємств. Фінансові ресурси підприємства це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і необхідні для виконання ним фінансових зобов'язань, здійснення витрат з розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.

Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:

- статутного (або пайового) капіталу (фонду);

- додаткового капіталу, одержаного за рахунок того, що вартість реалізації випущених акціонерним товариством (AT) акцій перевищує їх номінальну вартість; суми дооцінки необоротних активів (вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб);

- резервного капіталу;

- амортизаційних відрахувань;

- забезпечення наступних виплат і платежів (резервів на оплату наступних відпусток тощо);

- нерозподіленого прибутку;

- довго- і короткострокових кредитів комерційних банків;

- позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;

- кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань у державні страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

- інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерского балансу підприємства.

Актив балансу підприємства показує, як воно розмістило наявні фінансові ресурси, куди вони спрямовані на дату складання бухгалтерского звіту.

Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок власних і прирівняних до них коштів, а також позикових коштів.

Створенню підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми власності передує формування статутного капіталу. Статутний капітал - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на правах власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує власні (основні та оборотні) засоби.

Залежно від організаційно-правової форми господарювання статутний фонд може утворюватися з акціонерного капіталу, пайових внесків членів кооперативів, засновників, а також бюджетних коштів. Мінімальний розмір статутного капіталу визначається нормативними актами для кожного суб'єкта господарювання і складає: для акціонерних товариств - не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства; для товариств з обмеженою відповідальністю - не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення; для банків - на момент реєстрації банку не може бути менше 10 млн євро (перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору).

Основним джерелом власних фінансових ресурсів на діючих підприємствах є надходження коштів від реалізації продукції (надання послуг), різні частини якої у процесі розподілу виручки набирають форми відшкодування витрат і прибутку. Фінансові ресурси збільшуються переважно за рахунок прибутку від основної діяльності з виробництва і реалізації певної продукції (товарів, робіт, послуг), що є основною метою створення підприємства.

За напрямами надходження фінансові ресурси поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фінансові ресурси -- це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій), від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, товарних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх надходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного капіталу у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, страхові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емісії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові ресурси - це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви).

У процесі діяльності підприємство повинно вибрати оптимальні варіанти збільшення капіталу - за рахунок зовнішніх чи внутрішніх фінансових ресурсів. При управлінні фінансами необхідно, наприклад, з'ясувати:

- яку частину прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку - у фонд споживання;

- як використати кошти - на будівництво нового цеху чи придбання акцій іншого підприємства;

- куди вкласти кошти - придбати понад мінімальні потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи купувати їх у міру потреби;

- збільшити статутний капітал за рахунок додаткової емісії акцій чи звернутися за кредитом до комерційного банку.

Правильне розпорядження фінансовими ресурсами саме собою є важливим чинником забезпечення ефективності розв'язання економічних і соціальних завдань підприємства.

Певні висновки щодо ефективності використання фінансових ресурсів підприємства (і, отже, щодо ефективності його фінансової діяльності) можна робити шляхом порівняння досягнутого результату його господарської діяльності - прибутку - з обсягом фінансових ресурсів, що були в розпорядженні підприємства у відповідний період.

Якщо показати відповідність фінансових ресурсів балансу підприємства, то ними є всі активи підприємства: необоротні, оборотні. Джерелами формування ресурсів є власні та залучені кошти (рис. 11.1).

До власних належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.

Загальною проблемою для українських підприємств є постійна нестача власних фінансових ресурсів. Нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 11.1. Формування фінансових ресурсів підприємства

Некомерційна недержавна організація (ННО) - це суб'єкт господарювання, який здійснює некомерційну господарську діяльність і працює незалежно від державних органів (але одночасно в тісному з ними співробітництві), члени якої зацікавлені в забезпеченні розвитку та процвітанні підприємств певного виду економічної діяльності, незалежно від спрямування комерційної діяльності. Некомерційні недержавні організації в більшості не мають у своєму розпорядженні стільки фінансових ресурсів, скільки комерційні. Але вони мають багато дозволених законодавством джерел формування фінансових ресурсів. Некомерційні цілі господарювання вимагають від ННО не тільки розробки власних прибуткових напрямів діяльності, але і залучення зовнішніх джерел фінансування з боку держави, населення і приватного сектора.

Джерела фінансування некомерційних організацій, які наведені в табл.11.1., поділяються на три групи: залучені, державні, власні кошти.

Таблиця 11.1

Джерела фінансування некомерційних недержавних організацій

Джерела фінансування
Залучені	Державні	Власні
Благодійні та спонсорські кошти	Пряме фінансування	Доходи від основної діяльності
Гранти	Непряме фінансування
Членські внески		Пасивні доходи
Резервні внески
Позикові кошти

Наявність різних джерел фінансування у структурі доходів ННО визначається такими національними особливостями менеджменту в некомерційній сфері.

По-перше, це добродійність. Добродійність - добровільне безкорисливе пожертвування фізичних і юридичних осіб у формі надання одержувачам мінімальної фінанасової, організаційної й іншої добродійної допомоги. Формами добродійності є меценатство і спонсорство. Меценат - фізична особа, що надає матеріальну, фінансову, організаційну й іншу добродійну допомогу на безкорисливій добровільній основі. Спонсор - юридична або фізична особа, що надає на добровільній і неприбутковій основі матеріальну підтримку добродійної діяльності з метою популяризації виключно свого імені (назви), торгової марки тощо. Отже, спонсорство - це добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг. Таким чином спонсорство - вид економічної угоди, у процесі якої відбувається обмін грошових коштів, товарів, послуг, робіт на можливість розміщення реклами, проведення РR-компаній, стимулювання збуту і ін. На відміну від добродійності, що є формою добровільної безкорисливої підтримки некомерційної діяльності з боку фізичних і юридичних осіб, спонсорство характеризується винятково комерційними інтересами. У ході спонсорування некомерційні організації набувають необхідних для виконання статутної діяльності матеріальні і грошові ресурси, можливості використання сучасних видів зв'язку, устаткування, а також підвищення кваліфікації співробітників. Меценатство - добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги.

Залучені кошти є основним джерелом фінансування некомерційної сфери в усіх країнах світу

По-друге, великий вплив на розвиток некомерційної сфери донорських фондів. Донор - юридична або фізична особа, що надає матеріальну, фінансову, організаційну і іншу добродійну допомогу неприбутковим організаціям на добровільній безкорисливій основі. Фонди у більшості випадків вважають за краще займатися довгостроковими програмами розвитку некомерційної сфери. Проте це не означає, що фонди повністю фінансують вибрані програми. Їх субсидії у низці випадків носять частковий, разовий або нетривалий характер і ставлять за мету допомогти розвитку проекту на початковій стадії. Разом з тим, підтримка некомерційної сфери донорськими фондами не обмежується лише наданням грантів. Грант - кошти цільового фінансування (грошові кошти або інше майно), що виділяються на конкурсній основі і надаються безоплатно і безповоротно з подальшим звітом про їх цільове використання. Останніми роками велику популярність отримав такий вид підтримки донорських фондів як консалтинг. Великі фонди все частіше виконують функції науково-консультаційних центрів по широкому колу проблем.

Співробітники фондів займаються в некомерційній сфері експертними оцінками програм, беруть участь у відборі і оцінці проектів, розробляють рекомендації з ефективної реалізації робіт у некомерційних організаціях. Таким чином, донорські фонди надають підтримку некомерційним організаціям не лише у формі фінансової, але і науково-консультаційної допомоги. Некомерційні організації в основному одержують гранти від американських фондів і організацій, таких як Фонди «Євразія», Форда, Сороса, Світовий банк реконструкції і розвитку і ін.

По-третє, важливу роль у фінансуванні некомерційної сфери відіграють членські внески. Членські внески - регулярне відрахування коштів в некомерційну організацію з метою отримання певного пакету товарів і послуг. Залежно від типів учасників виділяють два види членства - індивідуальне (для фізичних осіб) і корпоративне (для юридичних осіб). 3 погляду термінів є три види членства - річне, термінове (5, 10, 15, 20, 25 років) і безстрокове. Залежно від суми грошового внеску виділяють категорії простих і привілейованих членів, донорів, покровителів некомерційній організації і ін. Всі ці категорії членства дають різні переваги вкладникам.

По-четверте, серед залучених джерел фінансування некомерційних організацій особливе місце посідають позикові кошти. Як позикові джерела фінансування виступають кредити банків, фінансових інститутів, міжнародних організацій і ін.

По-п'яте, у 90-х роках минулого століття в некомерційній сфері одержав розвиток новий напрям залученого фінансування - резервні внески. Резервні внески представляють особливу форму залучення коштів фізичних і юридичних осіб у некомерційну організацію. На відміну від інших типів внесків резервні внески розміщуються некомерційною організацією на рахунках банків і інвестиційних інститутів з метою отримання стабільних відсотків. Головною особливістю резервних внесків є заборона на використання самої суми внеску на фінансування витрат некомерційної організації. Некомерційна організація має право розпоряджатися лише накопиченими відсотками з цієї суми, причому сам внесок ніколи не повертається вкладникові. Контроль за використанням резервних внесків і доходів від них здійснює Рада директорів некомерційної організації.

Використання некомерційними організаціями такого джерела фінансування як резервні внески набуває великого значення. Правові особливості резервних внесків надають можливість створити своєрідний фонд у некомерційних організаціях, який виступить певним гарантом їх діяльності і дозволить підвищити їх фінансову стійкість та організаційну спроможність.

Друга група доходів некомерційних організацій, яка об'єднує різні види державного фінансування, є традиційним джерелом надходжень до некомерційної сфери різних країн. До державних джерел прямого фінансування належать регулярні субсидії та субвенції держави на утримання і розвиток некомерційних організацій, а також разове фінансування, пов'язане з реалізацією окремих проектів, програм, державне замовлення та бюджетні кредити. Субвенція - це форма фінансової допомоги на фінансування певного проекту, яка може бути надана в період економічної кризи і підлягає поверненню внаслідок порушення її цільового використання. Субсидія - грошова або натуральна допомога, яка надається за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів, юридичним і фізичним особам. Державне фінансування в Україні має набагато менші обсяги порівняно із залученими коштами, що пов'язане з тривалістю і складністю процесів отримання бюджетних коштів, а також з великою роботою зі збору інформації для обґрунтування необхідності фінансової підтримки.

До непрямого державного фінансування належить надання в безплатне користування державного і місцевого майна та надання пільг. Органи державної влади та місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством надають податкові пільги, пільги на оплату комунальних послуг та на використання об'єктів соціальної інфраструктури. Надання в безплатне користування державного і місцевого майна, земельних ділянок, звільнення від орендної плати здійснюється щодо об'єктів нерухомості, які є необхідними для виконання статутних цілей некомерційної недержавної організації.

Третя група джерел фінансування некомерційних організацій об'єднує доходи від власної діяльності. По-перше, це доходи від основної діяльності, а по-друге - пасивні доходи.

Під терміном "основна діяльність" слід розуміти діяльність некомерційних недержавних організацій з надання допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх, консультаційних, представницьких та інших подібних послуг суб'єктам малого підприємництва, зі створення систем інформаційного забезпечення малого підприємництва та для інших цілей, передбачених статутом, складеним на основі норм відповідних законів про неприбуткові організації та установи. Статутні документи ННО повинні містити вичерпний перелік видів їх діяльності.

Під пасивними доходами слід розуміти доходи, отримані у вигляді процентів, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, а також роялті, плата за користування правами інтелектуальної власності. Проценти - дохід, який сплачується позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум.

Дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Отже, комерційні та некомерційні суб'єкти господарювання мають свої особливості щодо формування фінансових ресурсів. Проте всі фінансові ресурси умовно можна поділити на 2 групи: власні і залучені. Різниця полягає у джерелах формування цих груп.

11.3 Організація фінансової служби суб'єктів господарювання

Підприємства обирають зручну для них форму організації фінансової роботи виходячи з конкретних умов господарювання, структури управління, наявність територіально відособлених підрозділів (філіалів, представництв). Розмір підприємства впливає в основному не на кількість функцій, а на ступінь їх складності. Із збільшенням розмірів підприємства зростає складність управління фінансами, тому кожна функція підрозділяється на підфункції, які можуть бути розподілені між окремими фахівцями і підрозділами. Відповідно до цього ускладнюється структура фінансової служби. Так, у малих і середніх підприємствах функції фінансового менеджменту менш складні, ніж у великих, тому їх виконання може поєднуватися з виконанням інших управлінських функцій (наприклад, з керівництвом підприємством у цілому, управлінням виробництвом і збутом, веденням бухгалтерського обліку). Найскладнішими стають функції з управління фінансами у великих корпораціях, тому й структура фінансової служби тут є найбільш розгалуженою. Управляючий комітет корпорації звичайно складається з начальників департаментів маркетингу, фінансів і виробництва; вони разом визначають довгострокові цілі розвитку фірми з цих напрямів на 5-10 років. Потім керівники відповідних операційних відділів знаходять нові типи товарів, складають плани розширення виробництва існуючих товарів і намічають шляхи зменшення виробничих і позавиробничих витрат відділу виконувати поставлені довгострокові цілі. Посада директора з фінансів існує тільки у великих компаніях, у середніх - фінансовий керівник і головний бухгалтер, а у малих - тільки головний бухгалтер. Для підприємств малого бізнесу, як правило, характерною є централізація всіх управлінських функцій, у т. ч. і функції управління фінансами на рівні керівника підприємства, який досить часто є його власником (або співвласником). Якщо необхідно він звертається до послуг зовнішніх консультантів, аудиторів. Бухгалтерську роботу на таких підприємствах досить часто виконує бухгалтер-сумісник.

Практика діяльності підприємств малого бізнесу в країнах Західної Європи та США показує, що складанням бухгалтерської, фінансової та податкової звітності таких підприємств займаються (за відповідну плату) здебільшого спеціалізовані консалтингові чи аудиторські фірми, а роботу щодо управління фінансами частково виконує відділ по роботі з корпоративними клієнтами обслуговуючого банку. Це пояснюється тим, що підприємствам дешевше обходиться сплата послуг зовнішніх консультантів, ніж утримання власних фінансових чи бухгалтерських служб.

Іноді для кращої координації фінансової політики в корпорації створюється фінансова комісія, яка підзвітна раді директорів. Якщо фінансової комісії не передбачено, то вище керівництво з фінансів підзвітне безпосередньо директору розпоряднику, який відповідає за ефективність використовування капітальних ресурсів, що передбачає планування і координацію фінансової діяльності. Вищий керівник з фінансів звичайно присутній на засіданнях ради директорів, дає консультації з фінансових проблем; він часто є членом цієї поради. Хоча функції фінансового керівника і головного бухгалтера у корпорації можуть бути розподілені між службами, але частіше за все зважаючи на тісний взаємозв'язок виконуються в сукупності. Практика показала ефективність організації управління фінансами, при якій делегування відповідальності за отримання доходу (прибули) і достатньо широких повноважень в управлінні поточною діяльністю поєднується з централізацією ухвалення фінансових рішень з розподілу і використовуванню фінансових результатів. Прикладом такої організації управління є створення на підприємстві так званих центрів відповідальності. Залежно від того, за які фінансові результати відповідають менеджери центру, розрізняють центри доходів, прибули, витрат і інвестицій. Узгодження оплати праці працівників із відповідним запланованим для центру показником (виручка, прибуток, витрати, норма прибутку на інвестиції) підвищує зацікавленість у результатах діяльності і сприяє поліпшенню фінансових результатів підприємства в цілому. Управління за центрами відповідальності характеризується чітким розподілом функцій між структурними підрозділами підприємства (департаментами, відділами, ділянками тощо), великою самостійністю і відповідальністю співробітників у рішенні оперативних питань.

На підприємствах, як правило, створюються фінансово-аналітичні відділи, які мають право:

- контролювати інші відділи в питаннях, пов'язаних з виконанням покладених на нього обов'язків;

- вимагати від інших відділів матеріали, необхідні для виконання обов'язків;

- вибирати в бухгалтерії, плановому відділі, відділі маркетингу, технічному, капітального будівництва необхідні документи і матеріали для роботи.

У склад фінансової служби можуть входити такі відділи: планові; реєстраторські; розрахункові.

Завданнями фінансової служби підприємства є:

- фінансування витрат на виробництво, капітальних вкладень і інших витрат;

- виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками, засновниками;

- пошуки шляхів збільшення грошових надходжень;

- забезпечення збереження і оборотності оборотних засобів;

- контроль за ефективністю використання основних фондів (ОФ);

- організація і вдосконалення форм грошових розрахунків.

Функції фінансової служби підприємства:

- фінансово-кредитне планування;

- розрахунки з робітниками і службовцями, бюджетом, банками, постачальниками і підрядними організаціями.

Крім того, фінансові служби підвищують ефективність виробництва. З цією метою систематично:

- вдосконалюють організацію впровадження оборотних засобів і їх оборотності;

- виявляють непотрібні матеріальні цінності;

- вивчають попит зі службою маркетингу;

- вивчають динаміку складу і структури ОФ і показники їх використання;

- розробляють систему фінансових показників;

- здійснюють фінансовий контроль;

- аналізують фінансово-господарську діяльність.

11.4 Особливості планування фінансів суб'єктів господарювання

В ринкових умовах теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:

- перспективне (стратегічне) фінансове планування;

- поточне фінансове планування;

- оперативне фінансове планування.

Кожна із цих підсистем включає певні форми фінансових планів, їх зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються. Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропозиції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Воно включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності. Основними документами, які складаються на підприємстві під час перспективного (стратегічного) планування є прогноз звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, бухгалтерського балансу. Вони складаються на 3-5 роки. Система поточного фінансового планування ґрунтується на фінансовій стратегії і фінансовій політиці підприємства. Поточне фінансове планування полягає у розробці конкретних фінансових планів як правило на 1 рік. Останні дають можливість підприємству визначити всі джерела фінансування його розвитку на майбутній період, сформувати структуру доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність, визначити структуру активів і капітал підприємства на кінець планового періоду. До них відносять план доходів і витрат за операційною діяльністю, інвестиційною та фінансовою діяльністю, план надходжень і витрачання грошових коштів, балансовий план. Система оперативного планування фінансової діяльності полягає у розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів фінансово-господарської діяльності підприємства. Оперативне фінансове планування необхідне підприємству для контролю за фактичним надходженням коштів на поточний рахунок, витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану. Більшість підприємств вдається до спрощеної системи оперативного фінансового планування, коли складається лише окремі його елементи - платіжний календар та касовий план. Як правило вони розробляються на декаду, місяць, квартал.

...