Фінанси

- соціальну напруженість у суспільстві;

- зубожіння переважної частини населення країни;

- безконтрольний розподіл доходів.

Держава регулює розподіл та перерозподіл доходів домогосподарств з метою зменшення розриву у їх доходах, через удосконалення системи державних трансфертних виплат та розширення суспільних благ.

- готівка;

- переказ;

- чек;

- кредитна картка;

- вексель тощо.

У результаті тисяч обстежених бюджетів, склалась одностайна думка щодо структури бюджетних витрат. Ще в XIX ст. пруський статистик Ернест Енгель показав, що існує безпосередній зв'язок між типом товарів, послуг, які купляються, і доходом споживача. Ця залежність структури витрат від рівня доходу була названа ''закон Енгеля'' [4, с.40-41].

Ми не можемо не зупинитися на такій важливій функції домогосподарства як заощадження, адже навіть відомий американський підприємець Генрі Форд у свій час сказав: ''Багатою людина стає не завдяки грошам, які вона заробляє, а завдяки грошам, які вона не витрачає''. Отже, заощадження це не тільки один із способів використання доходів (на придбання, наприклад, дорогих речей), але і шлях до зростання багатства сім'ї. Вони дозволяють краще справлятися з різного роду раптовими неприємностями типу втрати роботи, хвороби або невлаштованості в літні роки.

Заощадження - це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю споживчих благ, а надійшла на банківські рахунки чи використана для придбання страхових полісів, облігацій, акцій та інших фінансовиїх активів. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок не передбачених обставин - хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, виходу на пенсію, фінансування освіти дітей чи просто для фінансової захищеності. Однак, необхідності до заощаджень ще не досить. Необхідність має супроводжуватися можливістю заощаджувати, що залежить від розміру доходу. Якщо дохід сім'ї дуже низький, то вона може мати від'ємні заощадження, тобто сім'я споживає більше, ніж становить її післяоподатковий дохід. Це відбувається тоді, коли беруть позику або використовують заощадження набуті у попередні, з вищими доходами, періоди.

Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств. Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи:

-- придбання дорогих товарів;

-- непередбачувані витрати;

-- витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.);

-- звичка заощаджувати кошти;

-- заощадження з метою отримання прибутку.

Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у таких випадках:

-- рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби;

-- рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;

-- у державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження -- заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небанківські фінансово-кредитні установи. В Україні поки найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Тому надзвичайно актуальним завданням у сучасних умовах є стимулювання організованих заощаджень громадян шляхом створення сприятливого економіко-правового середовища для розвитку небанківських фінансово-кредитних установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо). Неорганізовані грошові заощадження населення -- заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо.

Заощадження можуть використовуватись за такими напрямами (рис.12.7).

Рис.12.7. Структура використання заощаджень

Заощадження дозволяють краще справлятись з різного роду непередбачуваними ситуаціями, яві вимагають додаткових витрат, наприклад, на випадок хвороби, втрати роботи, природної стихії тощо.

Купівля дорогих товарів може включати придбання будинку, золотих виробів, автомобілів, обладнання, засобів виробництва, а також товарів довготривалого користування.

Для придбання дорогих товарів домашнє господарство може використовувати кредит. Поширені такі форми надання кредиту: споживчий, ломбардний, контокорентнії, іпотечний, лізинговий та інші [4, с.48].

Здавна помічено, що люди з різних причин нагромаджували золото, срібло, які утворювали скарби.

В сучасних умовах утворення скарбів відбувається і у формі нагромадження (тезаврації) дорогоцінних металів і каменів, придбання книг, картин та інших творів мистецтва, утворення колекцій, антикваріату.

Скарби -- це накопичені цінності, які мають високу грошову оцінку. Якщо ціна скарбів ввесь час зростає, то вони приймають форму антикваріату.Тезаврація (гр.thesauros -- скарб) дорогоцінних металів і каменів здйснюється домашнім господарством головним чином у формі тезаврації золота і, рідше, -- у формі тезаврації срібла. Золото у приватному володінні накопичується у двох формах: у вигляді золотих монет і у вигляді злитків. Золоті монети випускаються масовим тиражем і продаються за цінами, які близькі за ціною до злиткових металів. До скарбів також відносяться ювелірні вироби, книги, твори мистецтва, колекції [4, с.52].

Суть інвестицій полягає у вкладанні капіталу (грошей у чистому вигляді, товарного запасу, майна, нематеріальних актів) з метою отримання доходу.

Гроші як капітал можуть вкладатись в підприємницьку діяльність (статутний фонд), надаватись в позику, передаватись в найм (селінг).

Форми інвестицій: прямі інвестиції, позичковий капітал, ануїтет, портфельні інвестиції, інтелектуальні інвестиції.

Прямі інвестиції - це одноразове вкладення капіталу. До цих інвестицій відносять внески в статутний фонд партнерства, страхування майна, страхування відповідальності.

Позичковий капітал - грошовий капітал, який надається в позику або найм за певну плату , на певний строк з поверненням.

Ануітет - інвестиції, які приносять вкладнику певний дохід через регулярні проміжки часу, за звичай після виходу на пенсію. До цих інвестицій відносять вкладання грошей у страхування і не державні пенсійні фонди.

Портфельні інвестиції - передбачають купівлю цінностей, які є замінником грошей, але, які можна легко перетворити в національну валюту.

Інтелектуальні інвестиції - інтелектуально - творчі цінності (творчі здібності, винаходи, ноу - хау, комп'ютерні програми, художні твори), якими володіє домогосподарство і використовує для отримання доходу. Безпосередньо вклади можуть здійснюватися на ощадну книжку, в банківські операції, в цінні папери, у страхування та таке ін [4, с.60].

Основними чинниками, що впливають на ощадну активність домогосподарств в Україні, є такі [19, с.361]: очікування домогосподарств щодо динаміки цін і кількості товарів на ринку; очікування домогосподарств щодо змін у поточному доході та загальному фінансовому становищі у майбутньому; відсоткові ставки; податкові ставки; розвиток системи державного соціального забезпечення; розвиток страхування внесків; розвиток ринків капіталу; демографічні чинники.

Додатковими чинниками, що впливають на ощадну активність домогосподарств в Україні, є такі [19, с.362]: рівень корупції в країні, привабливість і можливість порушення податкового законодавства, передбачуваність в економічній політиці і базових макроекономічних параметрах, довіра до фінансових інститутів і наявність зручних інструментів інвестування, досвід ефективної ощадної та інвестиційної діяльності.

Рекомендована література

1. Ксенофонт. Домострой // Воспоминания о Сократе. - М.: Наука, 1993. - 384 с.

2. Аристотель. Политика. Афинская полития / Серия "Из классического наследия" - М.: Мьісль, 1997. - 343 с.

3. Стасишин А. Держава в економічній системі/ Інституційні засади формування економічної системи України: теорія і практика/ За ред. З.Ватаманюка - Львів: „Новий Світ -2000", 2005. - 648 с.

4. Кекух Б. Ф. Фінанси домашнього господарства: Навчальний посібник. - Луцьк, 2000. - С. 87.

5. Аквінський Тома. Коментарі до Аристотелевої «Політики»/ Пер. з латини О.Кислюка; Передм.В.Котусенка. - К.: Основи, 2000. - 794 с.

6. ЖуравськийД. Про джерела і використання статистичних відомостей// Українська економічна думка. Хрестоматія. - Київ, 1998. - С.80.

7. Злупко С. Економічна думка України/ Від давнини до сучасності/ Львів, 2000. - С. 241.

8. Русов А. Опыт программы для изучения экономических и общественных отношений в южноруском селе. - К., 1880. - С. 10

9. Злупко С. М. Сергій Подолинський - вчений, мислитель, революціонер. - Львів, 1990. - С. 90.

10. Навроцький В. П'янство і пропінація в Галичині/ Громада Ч. V. - Женева, 1882. - С. 54.

11. Барвінський В. Теперішня пора і русини// Діло, 1880. - №7.

12. Барвінський В. Відповідь п. М. П.Драгоманову//Правда, 1879. - С. 380.

13. Щербина Ф. Крестьянские бюджеты. Воронеж, 1990. - С. 130.

14. Щербина Ф. Крестьянские бюджеты и зависимость их от урожаэв и цен на хлеб. Воронеж, 1990. - С. 200.

15. Экономическая энциклопедия. Политическая экономика. Т. 4. - Москва, 1980. - С. 424.

16. http:// www. forstudy. com. ua.

17. Основи ек. теорії: Підручник/ За науковою ред. проф. Федоренка В. Г. - К.: Алерта, 2005. - С. 511.

18. .Фінанси: Посібник / За ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова.- К: Знання, 2008.-611с.

РОЗДІЛ 13

СТРАХУВАННЯ. СТРАХОВИЙ РИНОК

13.1 Поняття про ризик та необхідність страхового захисту

13.2 Суть та форми страхування

13.3 Функції та принципи страхування

13.4 Поняття страхового фонду та відшкодування збитків

13.5 Поняття страхового ринку та особливості його формування.

13.6 Роль страхування в ринкових відносинах української економіки.

13.1 Поняття про ризик та необхідність страхового захисту

Страхування - одна з найбільш давніх історичних категорій суспільно-економічних відносин між людьми, невід'ємна частина виробничих відносин.

Оскільки страхування в першу чергу є категорією, яка диверсифікує та надає захист від ризиків, тому доцільно розглянути саме поняття «ризик»

Зрозуміло, що ризик як економічна категорія виник з появою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж, для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату. А саме:

1) позитивний ( вигода, прибуток);

2) нульовий (результат не змінився);

3) від'ємний (збиток, втрата).

Досить повним та сучасним є визначення ризику в навчальному посібнику “Фінансовий менеджмент” за редакцією проф. Г. Г. Кірейцева: “Під ризиком слід розуміти можливість виникнення збитку внаслідок дії в переважній більшості зовнішніх факторів, які при оцінці ситуації (перед прийняттям рішення) були невідомі та вплив яких може змінити ймовірність досягнення бажаного результату ”.

Якщо перевести поняття ризику в площину фінансових категорій, можна сказати, що ризик - це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом.

Фактор ризику та необхідність покриття можливого збитку в результаті його прояву викликає потребу в страхуванні. Історично склалась уява про ризик як категорію, що лежить в основі страхування. Проте, сьогодні страхування включає в себе різні галузі наукових знань та практичного досвіду про природу явищ. Тому в розуміння терміну „ризик” в літературі вкладається різне смислове навантаження та зміст. До того ж ризик не є сталою категорією та постійною величиною. Він весь час міняється, що пов'язано із змінами в розвитку науки по його аналізу та оцінці, в трансформації економічних систем, а також обумовлено низкою інших факторів. З огляду наявності об'єктивних передумов появи відмінностей у визначенні ризику, безглуздо ставити задачу вибору найбільш „правильного” його визначення. І, як вказує Л. Цвєткова досліджуючи трактування поняття „страховий ризик”, розумніше за все прийняти ту концепцію, яка використовується в даній сфері діяльності в якості базової.

Отже, на наш погляд, під „страховим ризиком ” розуміють прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події.

Сучасна теорія ризику в страхуванні, як зазначає М. С. Клапків та І. С. Ткаченко, виступає в ролі самостійного теоретичного економіко-математичного обґрунтування оптимальності страхового підприємництва. Отже, виходячи з розуміння сутності ризику, дуже важливим є можливість його оцінити, виміряти, адже умовою виникнення страхових відносин є наявність ризику, можливість визначення рівня його небезпеки.

Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні:

1) метод індивідуальних оцінок;

2) метод середніх величин;

3) метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудовані на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвіду та суб'єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи, з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від'ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Використовуються також економетричні, статистичні методи оцінки й аналізу ризиків, методи вербального аналізу тощо. Важливо підкреслити, що сучасних умовах вітчизняні та зарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеження ризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій та аналогій, експертиз тощо. фінанси бюджет державний борг

Для оцінки та аналізу ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками в типи, види, групи тощо. Проте, в сучасних умовах в страхуванні не існує чітко розробленої класифікації ризиків. В законодавчій та нормативній літературі також немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимога виконання актуарних (математичних) розрахунків при визначенні страхових тарифів, в основу яких покладена вартісна оцінка ризиків.

Безумовно, що найбільш поширену групу складають ризики, які можливо застрахувати. Страховий ризик - це такий ризик, який піддається вимірюванню, оцінці з позиції ймовірності настання страхової події та кількісних характеристик можливого збитку.

Основні критерії страхового ризику:

1) ризик повинен бути можливим;

2) ризик повинен мати випадковий характер;

3) випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупність споріднених об'єктів;

4) настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов'язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;

5) факт настання страхового випадку невідомий у часі та просторі;

6) страхова подія не повинна мати обсяги катастрофічного лиха;

7) наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні й оцінені.

Крім того, страхові ризики класифікуються за різними ознаками, насамперед:

1) за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил та цілеспрямованої дії людини);

2) за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні ризики та універсальні);

3) специфічні ризики (аномальні ризики та катастрофічні - ендемічні, якості землі, політичні, воєнні, а також екологічні, транспортні, спеціальні тощо);

4) об'єктивні ризики (ризики, що пов'язані з неконтрольованими факторами);

5) суб'єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігнорують об'єктивну реальність) тощо.

Кожна з цих груп ризиків має свій відповідний поділ на види чи підвиди.

В фінансово-економічній діяльності ризики поділяються за галузями економіки, за сферами та видами діяльності тощо. Наприклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний, процентний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає після укладання договору страхування) ризик тощо.

Ризик у страхуванні розглядають з певних позицій:

1) як конкретне явище чи сукупність явищ;

2) у зв'язку з конкретним застрахованим об'єктом;

3) з ймовірністю втрати або ушкодження об'єкта, прийнятого на страхування;

4) у зв'язку з діяльністю страховика.

З метою оцінки й аналізу виділяють також ризики діяльності страхової компанії. А саме:

1) ризики, що передаються страхувальником страховій компанії за договором страхування;

2) ризики, що пов'язані з діяльністю самого страховика.

Така класифікація необхідна для формування спеціальних резервів та фондів страхової компанії для покриття ризиків. (У страхуванні комплексна діяльність з аналізу, оцінки ризиків, вибору оптимального покриття тощо називається андерайтингом). Загально визнаються та найбільш відомі в світовій практиці європейська та американська класифікації.

Європейська класифікація вважається найбільш вичерпною, враховує специфіку більшості ризиків, що обумовлені діяльністю страховика. При цьому застосовується метод аналізу ризиків - економетричний. Проте, недостатнє застосування статистичних методів не дозволяє вважати результати такої оцінки повністю адекватними, тобто існує недостатність кількісної оцінки ризиків.

Американська класифікація розділяє ризики за етапами роботи страхової компанії, протягом якої вона піддається зазначеним ризикам:

1) етап становлення;

2) етап повноцінної активної діяльності;

3) етап ліквідації страхової компанії.

При цьому для оцінки та аналізу ризиків використовується, головним чином, вербальний аналіз, коли застосовується не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики. Тобто недостатня якісна оцінка ризиків.

За європейською і американською класифікаціями ризиків страхової діяльності роль джерела виплати за ризиками страхових операцій виконують власні кошти страхової компанії.

Останнім часом все більш популярною стає фінська класифікація ризиків, яка знаходить економічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. За фінською класифікацією ризики у страхуванні поділяються на:

1) основні ризики;

2) додаткові ризики.

Основні ризики покриваються за рахунок спеціально сформованих страхових резервів, а додаткові - за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільних резервів. Власні вільні кошти використовуються для доповняльного зниження негативного впливу додаткових ризиків.

Зрозуміло, що перед людством стоїть задача попередження, компенсації та ліквідації ризиків, що можливо досягти за допомогою антиризикової діяльності. Уникнути чи зменшити вплив ризиків, як підкреслює Т. А. Ротова, можна за допомогою ризик-менеджменту - системи управління ризиками та фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу.

В сучасних умовах з погляду на фінансування пріоритетну роль в антиризиковій діяльності відіграє компенсаційна форма, яка відображає страховий захист. А превенція займає другорядне місце, хоча й переросла в самостійну функцію страхування.

Зазначені форми (методи) антиризикової діяльності проявляються у функціях страхування: компенсаційній, репресивній, превентивній. Слід підкреслити, що здійснення зазначених функцій можливе за рахунок спеціальних коштів, які існують у відповідних фондах, і які називаються страховими.

Отже під ризиком розуміють ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. Визначення ризику залежить від сфери діяльності його застосування. Страховий ризик визначається як прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події. Страховий ризик має свої специфічні ознаки, такі як: є конкретним явищем, при настанні якого здійснюються страхові виплати; має вірогідний характер; може бути виміряним та оціненим; має конкретну форму прояву, пов'язану з певним об'єктом; є невід'ємним елементом страхових відносин. Наявність ризику передбачає здійснення антиризикової діяльності, формами якої є компенсація, репресія, превенція. Антиризикова діяльність реалізується у страховому захисті за допомогою створення та використання страхових фондів.

13.2 Суть та форми страхування

Спочатку поняття страхування пов'язувалось зі словом “страх”. Тому досі вираз “страхування” вживається у значенні “підтримка”, “гарантія успіху” тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних втрат при настанні страхового випадку.

Новий тлумачний словник української мови визначає слово „страхування” як “уберігати кого, що-небудь від чогось небажаного, неприємного ”.

В наукових та літературних джерелах існує безліч визначень економічної категорії “страхування”, аналіз її розвитку в різних економічних суспільствах.

Так, наприклад, на початку ХХ ст. німецький вчений А. Манес представляв страхування як вид економічної передбачуваності, та, водночас, як організацію, що ґрунтується на самодопомозі. Російський дослідник К. Г. Воблий за радянських часів розглядає страхування, як вид господарської діяльності на основі солідарності та передбачуваності, які мають на меті покриття майбутнього нестатку, який викликаний настанням страхового випадку. Однак, вказаний підхід побудований виключно на інтересі страхувальників, хоча страхування - це також і вид бізнесу. Вчені Л. Рейтман, В. Родіонова, Л. Дробозіна, вітчизняний вчений О. Заруба та інші в сучасних умовах розглядають страхування як суто фінансову категорію, коли страхування виступає як сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, який призначений для відшкодування можливого збитку при настанні страхового випадку. За таким підходом страхові відносини розглядаються не як частина суспільних відносин, а як особливі відносини, що мають розподільчий характер, є пріоритетними по відношенню до інших. Окрім того, зазначені відносини не є замкнутими у формуванні страхового фонду (для них характерна замкнута розкладка страхового збитку). Не враховується також, що страхувальник та страховик є суб'єктами страхового зобов'язання в рамках певного економічного інтересу, а страхування є досить прибутковим видом підприємницької діяльності.

Ряд вчених, таких як В. Райхер, В. Шахов, Н. Внукова вважають, що страхування слід розглядати більш широко, як економічну категорію, що пов'язана з економічними відносинами в процесі створення і використання страхових фондів. Тобто, за такою думкою страхування - це система економічних відносин, направлених на стабілізацію виробництва матеріальних благ, забезпечення стабільності й збалансованості майнових інтересів членів суспільства, економічні відносини з приводу створення і використання страхового фонду для організації страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні страхового випадку, як спосіб відшкодування збитків за допомогою їх перерозподілу між особами страхової сукупності. І в цьому випадку також не враховуються економічні інтереси страховика, хоча фінансовий механізм страхування побудований таким чином, що забезпечує реалізацію інтересів всіх суб'єктів страхових відносин.

Автори страхового словника „Страхование от А до Я” пов'язують страхування з видом економічної діяльності по перерозподілу ризику нанесення збитку майновим інтересам серед учасників страхування, яка здійснюється спеціалізованими організаціями, що забезпечують акумуляцію страхових внесків, створення страхових резервів та здійснення страхових виплат. За таким визначенням зовсім не видно ролі засновників страхової компанії та акціонерів, що формують статутний фонд (в досить значних розмірах - не менше 1 млн. євро для ризикових видів страхування та 1,5 млн. євро для страхування життя за умов в Україні), який є першоосновою здійснення страхових виплат і створення страхових резервів, забезпечення платоспроможності страховика.

Сучасні вітчизняні вчені В. Базилевич, К. Базилевич розглядають зміст страхування з позицій природних інтересів, економічної зумовленості необхідності створення зазначеного різновиду людської діяльності, у соціальному плані, в юридичному аспекті, міжнародному аспекті. Проте, визначення терміну страхування не наводять.

Західна наукова думка не приділяє значної уваги пошукам визначення категорії „страхування”. Наприклад, відомі Пол А. Самуельсон та Вільям Д. Нордхауз в „Економіці” відмічають, що ринок управляє ризиками за допомогою їх розподілу, а розповсюдженою формою розподілу ризиків є страхування. Тобто, страхування представляється як спосіб захисту від ризиків. При цьому наукова думка заходу приділяє більше уваги страховій математиці, як „локомотиву” страхової діяльності. Так, за дослідженням М. С. Клапківа в першому каталозі найвагоміших наукових праць на страхову тематику, виданому в 1982 році, було розміщено 152 анотації статей, з яких, як з'ясувалось, 101 виявились математичного спрямування, а економічного - лише 51. Тому закордонними вченими страхування розглядається, в більшості випадків, в практичні площині, що сприяло розвитку страхування до рівня стратегічного сектору економіки.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” (від 04.10.2001 р. 3 2745 - ІІІ) визначається страхування як „вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів”.

Економічна сутність страхування визначається двома основними механізмами, що закладені в страхуванні, а саме:

1) ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протягом певного періоду часу відбувається не у всіх учасників формування страхового фонду;

2) ефект накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому, що страхові виплати видаються не одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Категорія страхування має характерні ознаки, зокрема:

1) наявність розподільчих та перерозподільчих відносин;

2) існування страхового ризику, тобто страхуванню властивий вірогідний характер відносин;

3) формування страхового фонду за рахунок внесків його учасників;

4) поєднання індивідуальних та групових страхових інтересів;

5) солідарна відповідальність всіх страхувальників за втрати;

6) замкнута розкладка суми страхового збитку;

7) перерозподіл збитку в просторі та часі;

8) повернення страхових платежів, що мобілізовані до страхового фонду;

9) самоокупність страхової діяльності та отримання прибутку страховиком.

Як видно із зазначених ознак страхування має риси економіки, фінансів, кредиту, підприємництва але й принципові відмінності.

Страхування водночас є засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків. А у ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, як фактор стабілізації економіки, як засіб захисту господарської діяльності та добробуту членів суспільства, з іншого боку, як вид діяльності, що приносить дохід.

Оскільки страхування відноситься до виду підприємницької діяльності, яку можуть здійснювати тільки юридичні особи відповідної організаційно-правової форми, що суворо передбачено чинним законодавством, то страхову діяльність можуть здійснювати юридичні особи у формі акціонерного, повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю. Отже, страховиком (страховою компанією) може бути підприємство, створене у формі господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю.

Суб'єктами страхових відносин у відповідності до чинного законодавства визнають фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю відповідно до Закону України “Про господарські товариства” (від 19.09.91р. №15-76-XII) з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. Окрім того, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

До суб'єктів страхування належать також страхувальники і застраховані особи. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, або є страхувальниками в силу закону. Застраховані особи - треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком і які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника відповідно до договору страхування.

Предметом страхування виступає не страхова подія, а саме ризик, який може відбутися, а може й ні.

Окрім того, Закон України про страхування визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України та пов'язані:

1) з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

2) з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

3) з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

13.3 Функції та принципи страхування

Зміст тієї чи іншої економічної категорії розкривається в її функціях. Саме функції відображають суспільне призначення даної категорії, виражають те головне і специфічне, що для неї характерно. В реальному світі будь-яка категорія - це відображення нашого рівня пізнання, якого досягає людство поступово, в силу розвитку суспільства. Саме тому певні визначення правильні сьогодні, на даному етапі розвитку суспільства, науки, економіки тощо. Будуть змінюватись умови, буде розвиватись наука, і нове покоління продукуватиме свої економічні закони, категорії, наповнюватиме їх певним відповідним змістом та значенням.

В науковій та практичній літературі існує низка думок щодо кількості та переліку функцій страхування. Крім того, деякі автори розрізняють функції страхування як економічної, як фінансової категорії, в залежності від форм антиризикової діяльності, від економічного змісту майнового та особистого видів страхування. Але в найбільш загальному вигляді можна зазначити наступні функції страхування:

1) ризикова;

2) заощадження коштів;

3) створення та використання страхових фондів і резервів;

4) компенсаційна;

5) репресивна;

6) превентивна;

7) інвестиційна.

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. В майновому страхуванні ризикова функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку майну в результаті стихійного лиха та не передбачуваних подій. В особистому страхуванні дана функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку або загрози нанесення збитку життю та здоров'ю фізичної особи.

Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені договором страхування, певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можлива й у деяких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і резервів вирішує задачу накопичення страховиком певних економічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настання страхового випадку, а також для формування капіталу з метою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Крім того, концентрація ресурсів у страхових резервах забезпечує замкнуту розкладку страхового збитку між всіма учасниками певної спільноти страхувальників.

Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіталомістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкодування (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні страхового випадку.

Репресивна функція, як трансформована форма антиризикової діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, що відбулися за час дії договору страхування. Також передбачає використання значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Превентивна функція страхування забезпечує фінансування заходів для попередження настання страхової події, сприяє запобіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах диверсифікації, безпечності, зворотності, прибутковості, ліквідності. Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави - розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.

Зазначені функції страхування відносяться до специфічних. Але у сфері страхової діяльності деякі автори (наприклад, В. Борисова, О. Кашенко, А. Таркуцяк) виділяють і більш загальні функції, такі як контрольна, ціноутворення тощо.

Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних, вихідних положеннях, тобто принципах.

Стосовно принципів, як і у випадку з функціями, в страхуванні немає єдиної думки щодо їх кількості та якісних характеристик.

Найчастіше в літературних джерелах розглядаються наступні принципи страхування:

1) вільний вибір страховика та виду добровільної форми страхування;

2) страховий ризик;

3) страховий інтерес;

4) сумлінність (обов'язковість);

5) відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;

6) страхування (як спосіб організації страхового захисту) не може бути засобом збагачення;

7) франшиза;

8) суброгація;

9) контрибуція;

10) диверсифікація та інші.

Вільний вибір страховика та виду страхування вповні стосується лише добровільних видів страхування, коли договір страхування заключається на основі волевиявлення сторін.

Страховий ризик є необхідним елементом існування страхування, представляє собою, як зазначено у Законі Україні “Про страхування”, певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом, вимагає обопільної зацікавленості сторін страхових відносин в результатах страхової діяльності.

Сумлінність передбачає обов'язковість виконання своїх зобов'язань сторонами страхових відносин, страхувальників - щодо своєчасності та повноти сплати страхових платежів, страховиків - відносно страхових відшкодувань та страхових виплат.

Сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір збитків та додаткових витрат на подолання страхового випадку і повинна знаходитись в межах страхової суми. В іншому випадку будуть порушуватись всі зазначені принципи страхування.

Страхування не може бути засобом збагачення - даний принцип означає, що страхування пов'язане з організацією страхового захисту, відшкодовує реально завданні збитки та підтримує матеріальний і фінансовий стан страхувальника на тому ж рівні, що й до настання страхового випадку.

Франшиза передбачає наявність визначеної договором страхування частини збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків та рівня страхової відповідальності. Таким чином поєднується використання двох видів страхових фондів - страховика та самострахування, та підсилюється дія принципу страхового інтересу. Франшиза буває умовною та безумовною. Деякі вчені відносять франшизу не до принципів страхування, а до методів часткового страхування.

Суброгація передбачає передачу права страховику на стягнення суми страхового відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат. Даний принцип також підсилює дію принципу страхового інтересу. Окрім того реалізація зазначеного принципу дозволяє страховим компаніям підвищити свою фінансову стійкість, полегшуючи виконання обов'язків за договорами страхування. Цей принцип запозичений із страхового законодавства європейських країн. В радянському страховому праві суброгацію ототожнювали з регресом. В сучасному зобов'язальному праві України ці поняття розмежовуються.

Контрибуція надає право страховику звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

Принцип диверсифікації передбачає необхідність розширення діяльності страховика за межі основного бізнесу, але в рамках чинного законодавства, яким цей принцип сьогодні дещо обмежений. Законодавство України вимагає, щоб предметом діяльності страховика були лише страхування, перестрахування, співстрахування, фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та наданням кредитів страхувальниками із страхування життя.

Деякі автори, наприклад, П. Біленчук, А. Таркуцяк, виділяють ще принципи співстрахування та перестрахування. Проте, на наш погляд, їх можна вважати видами страхової діяльності.

Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Позитивним є те, що страхові організації мають змогу об'єднувати свої зусилля при страхуванні великих ризиків, при цьому залишаючи собі страхову премію. А недоліком є складна процедура оформлення процесу страхування та виплати страхового відшкодування.

Перестрахування - представляє собою другорядне розміщення ризику, коли перший страховик страхує виконання своїх зобов'язань або їх частину в другого страховика, тобто передає йому на страхування всі або частину ризиків за договорами страхування.

Таким чином страхування як економічна категорія, пов'язана з організацією страхового захисту, має свої функції та відповідні принципи функціонування.

Отже, категорія страхування розглядається з наступних позицій:

1) як вид економічних відносин (з різними характеристиками) з приводу формування та використання страхового фонду для відшкодування збитків;

2) як спосіб розподілу ризиків;

3) як спосіб задоволення потреб страхувальників;

4) як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

5) як спосіб покращання матеріального стану засновників та акціонерів;

6) як джерело інвестицій в економіку держави;

7) як фактор стабілізації економіки.

В кінцевому підсумку страхування є одним з економічних інструментів суспільства, стратегічним сектором економіки держави, економіки, яка з ринкової в умовах глобалізації переростає у фінансову, коли вартість, стає капіталом і здатна до накопичення та самозростання.

13.4 Поняття страхового фонду та відшкодування збитків

Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антиризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін „ страховий фонд ”.

Призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду трансформувались в обґрунтування того, що витрати на формування даного фонду здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією витрати на страхування майна підприємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-директивній економіці за радянських часів обмежувався 1 % від реалізованої продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настання об'єктивних страхових подій.

В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється дослідженню амортизаційній теорії страхового фонду.

Фундаторами цієї теорії є німецькі вчені - економіст А. Вагнер (1835-1917) та математик-логік Е. Шредер (1841-1902) прихильники - російський економіст-статистик В. Постніков (1844-1908), вчений-економіст С. Струмілін (1877-1977). У відповідності до їх вчення джерелом створення страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу, як і у випадку з амортизаційним фондом. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у страховому фонді - міра ризику, якому піддається майно.

Прихильники амортизаційної теорії притримуються позиції віднесення витрат на страхування засобів виробництва до суспільно необхідних витрат., Тобто страховий фонд створюється за рахунок поступового перенесення частини вартості засобів на готову продукцію. Якби зазначена теорія отримала свій розвиток, то була б аргументована теза про включення витрат на страхування до собівартості продукції ще в 70-90-х роках минулого століття.

В сучасних умовах господарювання в Україні згідно п. п. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток до складу валових витрат у податковому обліку відносяться будь-які витрати на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку, цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, яку може бути завдано платником податку іншим особам; майно платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, які перебувають в трудових відносинах з платником податку. Стосовно ж бухгалтерського обліку, то крім зазначених витрат на страхування, до загальновиробничих витрат включаються витрати на медичне страхування робітників та апарату управління, до адміністративних - витрати на страхування матеріальних необоротних активів, до витрат на збут - витрати на страхування готової продукції, матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, робіт, послуг. Тобто, витрати на страхування певних видів та об'єктів відносяться на собівартість продукції з метою оподаткування, а певні - витрати на особисте страхування, медичне страхування - ні. Такий підхід в умовах становлення страхового ринку, коли держава не може взяти на себе функції повного фінансування відшкодування витрат у зв'язку з настанням страхових випадків не завжди є виправданим.

Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити наступні форми страхового фонду :

Централізований (резервний) страховий фонд - формується централізованим методом на рівні держави, територіально-адміністративної одиниці, його призначення - відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, формується як в натуральній так і в грошовій формі;

Фонд самострахування - формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб'єкта, його мета - долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика - формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників, його мета - організація страхового захисту у відповідності до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносини між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд - це, насамперед, гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані - засіб виконання зобов'язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат.