Ринок фінансових послуг

Правила ФОН визначають процедури створення ФОН, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та власників сертифікатів фонду, порядок установлення управління майном і визначення обмеження, відомості про мету утворення ФОН, напрями використання залучених коштів, порядок визначення вартості чистих активів ФОН та ціни сертифікатів ФОН, порядок розподілу прибутку ФОН, порядок і строки викупу його сертифікатів управителем на вимогу власників сертифікатів ФОН, розмір винагороди управителя фонду за надання послуг з управління та інші умови функціонування ФОН.

Інвестиційна декларація визначає напрями й обмеження щодо інвестування коштів ФОН. Емітент розробляє та затверджує інвестиційну декларацію самостійно.

Система функціонування ФОН передбачає:

– укладення управителем фонду договору із забудовником на умовах Закону № 978-IV;

– залучення коштів шляхом випуску та розміщення сертифікатів ФОН;

– здійснення управителем фонду операцій з нерухомістю;

– здійснення управителем ФОН нагляду за ходом будівництва;

– забезпечення проведення реєстрації права власності на нерухомість, набуту від здійснення операцій з нерухомістю, на ім'я управителя фонду або управителя системи ФОН-ФФБ, який діє як довірчий власник;

– здійснення управителем керівництва фондом та інших дій, передбачених Правилами ФОН, отримання доходу на умовах Правил ФОН;

– розподіл управителем доходу від управління фондом між власниками сертифікатів ФОН;

– викуп сертифікатів фонду у власників після закінчення строку обігу сертифікатів ФОН.

Проспект емісії сертифікатів ФОН є публічною або приватною пропозицією (офертою) з умовами управління майном та визначеними обмеженнями права довірчої власності управителя.

Особа, яка визнала умови Правил ФОН і проспекту емісії його сертифікатів, стає власником таких сертифікатів після укладання договору про придбання сертифікатів фонду, сплати коштів за зазначені цінні папери та зарахування сертифікатів ФОН на рахунок цієї особи у цінних паперах, відкритий у зберігача. При розміщенні сертифікатів ФОН депозитарій після зарахування цінних паперів випуску на рахунок у цінних паперах емітента за розпорядженням емітента переказує протягом одного дня весь випуск сертифікатів ФОН на рахунок у цінних паперах обраного емітентом зберігача.

Власник сертифікатів ФОН доручає управителю здійснювати управління фондом на його розсуд в інтересах власників сертифікатів ФОН шляхом спрямування коштів на цілі, визначені в Правилах ФОН та інвестиційній декларації фонду. Власники сертифікатів ФОН виступають установниками управління фонду.

Управитель на свій розсуд в інтересах власників сертифікатів ФОН здійснює управління ним.

Управитель за рахунок власних коштів може здійснювати страхування своєї фінансової відповідальності за збитки, що можуть бути завдані власникам сертифікатів ФОН діями або бездіяльністю управителя та забудовника.

Нерухомість, набута від здійснення управління фондом, повинна бути застрахована за рахунок ФОН від ризиків знищення чи пошкодження на повну вартість на користь управителя як довірчого власника.

ФОН припиняє функціонування після закінчення строку, на який він був створений, та після виконання своїх зобов'язань перед власниками сертифікатів відповідно до Правил ФОН.

За здійснення управління фондом управитель отримує винагороду.

Винагорода управителя встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ФОН.

Вартість чистих активів ФОН визначається на кінець робочого дня, що передує дню прийому заявок на розміщення та викуп сертифікатів фонду, але не рідше ніж раз на квартал. Винагорода управителя нараховується щоквартально в розмірі 1/4 визначеного в Правилах ФОН розміру ставки щорічної винагороди.

Визначення вартості чистих активів для розрахунку винагороди управителю здійснюється на підставі даних середньоквартальних розрахунків вартості чистих активів ФОН станом на кінець останнього робочого дня звітного кварталу.

Винагорода управителю фонду не сплачується у разі, якщо протягом строку дії ФОН відбулося зниження вартості чистих активів фонду в розрахунку на один сертифікат ФОН порівняно із ціною первинного розміщення цих сертифікатів на величину понад п'ять відсотків за методикою розрахунку вартості чистих активів ФОН (893-2009-п), установленою Кабінетом Міністрів України.

Власник сертифікату ФОН може отримувати дохід від управління фонду управителем на умовах Правил ФОН та проспекту емісії сертифікатів ФОН. Власник сертифікатів ФОН має право вимагати від управителя дотримання обмежень прав довірчої власності від здійснення управління фондом. Після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, власник сертифікатів при їх викупі емітентом має право на дохід у грошовій формі у сумі, що відповідає вартості частки чистих активів фонду і яка припадає на належну йому кількість сертифікатів фонду.

Чисті активи ФОН - кошти, розмір котрих дорівнює різниці між вартістю майна фонду та вартістю зобов'язань, що виникли внаслідок управління його. Вартість чистих активів ФОН визначається на кінець робочого дня, що передує дню, коли буде проводитися розміщення або викуп його сертифікатів, але не рідше ніж раз на квартал. Вартість чистих активів фонду визначається управителем відповідно до Правил ФОН.

Процедура емісії сертифікатів ФОН включає такі етапи:

• одержання дозволу на право здійснення емісії сертифікатів фонду;

• прийняття емітентом рішення про випуск сертифікатів ФОН;

• підготовка проспекту емісії сертифікатів фонду;

• державна реєстрація проспекту емісії сертифікатів ФОН та випуску сертифікатів фонду;

• оформлення глобального сертифіката, який повинен відповідати загальному обсягу випуску, і передача його на зберігання до обраного емітентом депозитарію (для бездокументарної форми випуску);

• оприлюднення проспекту емісії сертифікатів ФОН;

• замовлення для виготовлення бланків сертифікатів (для документарної форми випуску);

• розміщення сертифікатів фонду;

• реєстрація звіту про підсумки випуску сертифікатів ФОН;

• оприлюднення звіту про підсумки випуску сертифікатів фонду.

Рішення про випуск сертифікатів ФОН приймає виконавчий орган емітента та оформлює це рішення протоколом.

Проспект емісії сертифікатів фонду підлягає реєстрації у Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Випуск сертифікатів ФОН може бути здійснений при виконанні таких вимог:

– загальна номінальна вартість сертифікатів ФОН, випущених емітентом, не може перевищувати десятикратного розміру власного капіталу емітента;

– обсяг здійснюваного в рамках емісії випуску сертифікатів ФОН повинен бути в сумі, еквівалентній не менше ніж 100 тисячам євро за курсом Національного банку України на день прийняття рішення про емісію сертифікатів фонду.

Розміщення сертифікатів здійснюється шляхом відкритого або закритого продажу. Оплата сертифікатів ФОН при їх розміщенні здійснюється тільки грошовими коштами. Розміщення його сертифікатів здійснюються за цінами, встановленими на певну дату, виходячи з Правил ФОН.

Сертифікати фонду можуть бути випущені в одній з таких форм:

– іменні сертифікати ФОН документарної форми випуску (іменні документарні сертифікати фонду);

– іменні сертифікати ФОН бездокументарної форми випуску (іменні бездокументарні сертифікати фонду);

– сертифікати ФОН на пред'явника документарної форми випуску (документарні сертифікати фонду на пред'явника).

Випуск сертифікатів ФОН у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення бланків сертифікатів спеціального зразка.

У разі емісії сертифікатів ФОН у бездокументарній формі на кожний випуск сертифікатів емітент оформлює глобальний сертифікат.

Обслуговування обігу сертифікатів фонду, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів, здійснює обраний емітентом зберігач відповідно до законодавства України.

Дозвіл на право здійснення емісії сертифікатів ФОН (z1084-04) емітентам надається відповідним уповноваженим органом, до компетенції якого належать нагляд та регулювання діяльності емітента у визначеному ним порядку.

Для отримання дозволу на здійснення емісії сертифікатів ФОН емітент надає такі документи:

– заяву для одержання дозволу на здійснення емісії сертифікатів фонду (z1084-04);

– установчі документи з усіма доповненнями й змінами до них;

– фінансову звітність за останній повний звітний рік, підтверджену аудитором;

– фінансову звітність на останню звітну дату перед подачею заяви на одержання дозволу на здійснення емісії сертифікатів ФОН;

– інші документи, встановлені законодавством.

Державна реєстрація випусків сертифікатів ФОН здійснюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Проспект емісії сертифікатів фонду має містити такі відомості:

• кількість сертифікатів ФОН, що пропонується для розміщення;

• форму випуску;

• строк розміщення;

• ціну розміщення;

• напрями інвестицій;

• порядок сплати доходу;

• порядок викупу сертифікатів ФОН;

• інші відомості.

Проспект емісії сертифікатів ФОН підписується керівником та головним бухгалтером емітента. Особи, які підписали проспект емісії сертифікатів ФОН, несуть відповідальність за достовірність інформації, що міститься у ньому. Проспект емісії сертифікатів ФОН є підставою для обслуговування цих цінних паперів Національною депозитарною системою.

Проспект емісії сертифікатів ФОН підлягає обов'язковому оприлюдненню в разі, якщо сертифікати фонду розміщуються шляхом відкритого продажу. У разі, якщо сертифікати ФОН пропонуються до розміщення серед заздалегідь визначеного кола осіб, проспект емісії сертифікатів фонду доводиться безпосередньо управителем до відома цих осіб.

Емітент не пізніше 30 днів після завершення розміщення сертифікатів ФОН зобов'язаний надати в реєструючий орган звіт про підсумки випуску цього випуску сертифікатів.

Ведення реєстру власників іменних сертифікатів ФОН незалежно від кількості власників таких сертифікатів без отримання ліцензії Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку здійснює банк, обраний емітентом. Такий банк повинен мати ліцензію цієї комісії на здійснення діяльності зберігача.

Емітентом сертифікатів ФОН може бути банк або інша фінансова установа, якщо вона відповідає вимогам, установленим національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в частині, котра не суперечить Закону № 978-IV, а також має дозвіл на здійснення емісії сертифікатів ФОН.

Для подальшого розвитку іпотечного ринку слід зробити певні кроки, які мають бути спрямовані на гарантування і забезпечення надійності й ефективності роботи фінансово-кредитної системи, розвиток фондового ринку та ринку нерухомості, встановлення стабільності загального економічного стану держави. Особливо слід приділити увагу захисту інтересів позичальників, який сьогодні абсолютно відсутній.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте особливості системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю.

2. Визначте суб'єктів системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла.

3. У чому полягає мета залучення коштів населення для будівництва житла?

4. Дайте характеристику установників управління майном при створенні ФФБ і ФОН.

5. Розкрийте особливості створення ФФБ.

6. У чому полягають відмінності установ, що можуть бути управителями ФФБ?

7. Схарактеризуйте взаємодію суб'єктів фінансування будівництва житла в процесі функціонування ФФБ.

8. За яких умов ФФБ уважається створеним?

9. Розкрийте положення Правил фонду фінансування будівництва.

10. У чому сутність об'єкта будівництва та об'єкта інвестування?

11. Назвіть положення договору про участь у ФФБ.

12. З'ясуйте сутність вимірної одиниці об'єкта інвестування.

13. Назвіть відмінності фондів фінансування будівництва.

14. Назвіть основні види винагороди управителю ФФБ. Як визначається її розмір?

15. Розкрийте умови створення ФОН.

16. У чому полягають Правила фонду операцій з нерухомістю?

17. Розкрийте особливості емісії сертифікатів ФОН.

18. Назвіть форми випуску сертифікатів ФОН.

19. Визначте етапи процедури емісії сертифікатів ФОН.

20. Розкрийте особливості отримання винагороди управителем ФОН.

Рекомендована література

1. Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг: навч.посіб. / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко. - К.: Знання, 2010. - 532 с.

2. Онищенко В.О. Організаційно-економічні засади сучасної житлової політики: регіональний вимір: монографія / В.О. Онищенко, Т.М. Завора. - Полтава: ПолтНТУ, 2012. - 248 с.

3. Завора Т.М. Соціальні пріоритети розвитку житлового будівництва / Т.М. Завора // Збірник наукових праць за матеріалами VI Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми й перспективи розвитку академічної та університетської науки». - Полтава: ПолтНТУ, 2013. - С. 26 - 32.

ТЕМА 11. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ З УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ

Ключові терміни та поняття: страхування, страховик, добровільне страхування, обов'язкове страхування фінансових послуг з перейняття ризику, хеджування, об'єкт хеджування, інструмент хеджування, страхування, перестрахування, гарантія, порука, аваль, страхові компанії.

11.1 Загальні положення здійснення страхування в Україні

Відносини у сфері страхування в Україні регулює Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР.

Згідно із Законом страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є:

– фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно із Законом України «Про господарські товариства» (1576-12), з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти);

– зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Страховиками-нерезидентами вважаються фінансові установи, що створені та мають ліцензію на провадження страхової діяльності відповідно до законодавства тих іноземних держав, у яких вони зареєстровані.

Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами, крім таких видів страхової діяльності:

• виключно із страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, що транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

• перестрахування;

• страхове посередництво, таке як брокерські й агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

• допоміжні послуги зі страхування, такі як консультаційні послуги, оцінювання актуарного ризику та задоволення претензій.

Загальний розмір внесків страховика до статутних капіталів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного капіталу, в тому числі розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного капіталу страховика, котрий здійснює страхування життя.

Страховик-нерезидент має право на відкриття філії в Україні за таких умов:

1) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не належить до держав, котрі не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

2) між Уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, та Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

3) за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

4) між Україною й країною, в котрій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

5) страховик-нерезидент розташований на території країн чи окремих територій, які згідно з рішенням Організації економічного співробітництва та розвитку ООН не мають офшорного статусу, або на території інших країн, якщо неофшорний статус такого страховика підтверджений висновком відповідної торгово-економічної місії;

6) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента відповідає вимогам, установленим Уповноваженим органом;

7) мінімальний розмір гарантійного депозиту на рахунках уповноважених банків-резидентів, котрі мають ліцензію на здійснення операцій на всій території України та не перебувають на момент розміщення такого депозиту в процедурі санації, фінансового оздоровлення чи банкрутства, на момент реєстрації філії є не меншим за мінімальний розмір статутного фонду страховика-резидента, встановлений у статті 30 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних чи юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:

– з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

– з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

– з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Обов'язкове страхування запроваджується законами України. Перелік видів обов'язкового страхування визначено в ст. 7 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови й порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

– страхування життя;

– страхування від нещасних випадків;

– медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

– страхування здоров'я на випадок хвороби;

– страхування залізничного транспорту;

– страхування наземного транспорту (крім залізничного);

– страхування повітряного транспорту;

– страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

– страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

– страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

– страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5 - 9 статті 6 Закону України «Про страхування»);

– страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

– страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

– страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

– страхування відповідальності перед третіми особами;

– страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

– страхування інвестицій;

– страхування фінансових ризиків;

– страхування судових витрат;

– страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

– страхування медичних витрат: страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за шкоду, яку може бути завдано у зв'язку з виконанням його обов'язків; страхування життя і здоров'я волонтерів на період надання ними волонтерської допомоги;

– страхування сільськогосподарської продукції;

– інші види добровільного страхування.

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних та фармацевтичних працівників (крім тих, котрі працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) й сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника й виконавця робіт, пов'язаних з обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

13) страхування працівників (крім тих, котрі працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, котрі страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти й об'єкти, господарська діяльність на котрих може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції» (039-14);

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ» (2665-14);

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, котрі працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, котру може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері космічної діяльності;

22) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

23) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

24) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

26) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, установленим Кабінетом Міністрів України;

27) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, котра може бути заподіяна третім особам;

28) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

29) страхування тварин (крім тих, що використовуються у цілях сільськогосподарського виробництва) на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, установленими Кабінетом Міністрів України;

30) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

31) страхування відповідальності морського судновласника;

32) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих чи техногенних катастроф і від протиправних дій третіх осіб;

33) страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

34) страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування;

35) страхування майна, переданого у концесію;

36) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю чи здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів;

37) страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт;

38) страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ;

39) страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса;

40) страхування ризику невиплати гравцям призів у разі неплатоспроможності та/або банкрутства оператора державних лотерей.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок і правила (412-2013-п, 979-2013-п, 980-2013-п, 981-2013-п) його здійснення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів чи методику актуарних розрахунків.

11.2 Фінансові послуги, що надаються у сфері страхування

Страхові послуги є фінансовими операціями страховиків, які здійснюються для забезпечення страхового захисту страхувальників або застрахованих осіб.

Потреба в переданні ризиків виникає за наявності:

– можливих збитків, пов'язаних з великим ризиком;

– можливих катастрофічних випадків, тобто кумуляції збитків у результаті однієї події;

– перевищення кількості збитків над середньою їх частотою.

До фінансових послуг з перейняття ризику належать:

– хеджування;

– страхові послуги;

– надання поруки та гарантій.

Учасниками відзначеного сегмента ринку фінансових послуг виступають великі фінансові інституції, страхові компанії, банківські установи.

Суть та основні характеристики хеджування

Одним із засобів мінімізації фінансових ризиків є хеджування.

Хеджування - застосування одного чи декількох інструментів хеджування з метою повної або часткової компенсації змін вартості об'єкта хеджування чи зв'язаного з ним грошового потоку.

Об'єкт хеджування - це активи, зобов'язання або майбутня операція, що створюють для підприємства ризики зміни вартості цих активів чи зобов'язань, або зміна грошових потоків, пов'язаних з майбутньою операцією.

Інструмент хеджування - фінансовий інструмент (контракт) вартість чи грошовий потік, від якого як очікується буде компенсувати зміни вартості або потоку коштів об'єкта хеджування.

За технікою здійснення операцій розрізняють два види хеджування:

короткий хедж - продаж термінових контрактів;

довгий хедж - покупка контрактів.

Хеджування продажем - це використання короткої позиції на ринку термінових угод учасником, який має довгу позицію на наявному ринку. Короткий хедж відбувається, коли фірма, що володіє наявним активом або планує купити чи зробити його, складає дериватив на продаж для хеджування свого активу. Цей вид хеджування використовується для захисту вартості активів проти падіння наявних цін. Його застосовують продавці для страхування від падіння цін. Цей метод може використовуватися також для захисту запасів товарів або фінансових інструментів, не покритих форвардними угодами. Нарешті, короткий хедж використовується для захисту цін майбутніх активів.

За характером операцій хеджування поділяється на такі групи:

– хеджування продажем, або коротке;

– хеджування купівлею, або довге.

Короткий хедж починається продажем термінового контракту і завершується його покупкою. Як тільки коротка позиція відкрита, очікується, що падіння (зростання) вартості наявної позиції буде цілком або частково компенсовано прибутком (збитком) по короткій позиції за деривативом.

Хеджування покупкою являє собою покупку термінового контракту учасником, що має коротку позицію на наявному ринку. Результатом довгого хеджу є фіксація ціни закупівлі активів. Довгий хедж використовується також для захисту від ризиків, що виникають при форвардних продажах за фіксованими цінами. Він може також використовуватися для захисту від зростання цін на сировину, що використовується у виробництві продукту зі стабільною ціною.

Цей вид хеджування часто використовують посередницькі фірми, що мають замовлення на закупівлю товару в майбутньому, а також компанії-переробники.

Страхові послуги

У сучасних умовах розвитку ринку фінансових послуг України найбільш поширеними послугами з перейняття ризику, що надаються страховими компаніями. є страхування кредитних ризиків, яке базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, котрий формується у процесі кредитування.

Страхові послуги є фінансовими операціями страховиків, що здійснюються для забезпечення страхового захисту страхувальників або застрахованих осіб. Страхування являє собою вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування чи чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються за рахунок сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Надання страхових послуг має на меті забезпечення страхового захисту споживачів таких послуг та перерозподіл ризиків серед учасників страхування: страхувальників і страхових організацій. Страховик - це юридична особа будь-якої визначеної законодавством організаційно-правової форми, що має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування та створює і використовує засоби страхового фонду для захисту інтересів страхувальників. Страхувальник - це юридична або фізична особа, що володіє повною дієздатністю, яка страхує свій власний інтерес чи інтерес третьої сторони; сплачує для цього страхові платежі (премії, внеску) і має право за законом або договором страхування одержати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку). Страхові організації як учасники ринку фінансових послуг забезпечують нагромадження страхових внесків, формування страхових резервів та проведення страхових виплат при настанні страхових випадків. Відповідно до форм страхування страхові послуги можуть надаватися на обов'язковій або добровільній основі. Умови надання страхових послуг при добровільному страхуванні регламентуються страховим договором, при обов'язковому - законодавством. Відповідальністю страхових компаній зі страхування фінансових ризиків є відшкодування страхувальникові втрат, що виникли внаслідок зміни кон'юнктури ринку та погіршення інших умов для здійснення фінансової діяльності. Страхування фінансових ризиків допомагає узгодженості фінансових та юридичних взаємин між різними учасниками ринкових відносин.

Об'єктом страхування є комерційна діяльність, що передбачає інвестування грошових та інших ресурсів у будь-який вид виробництва, робіт, послуг або активи з метою одержання економічних вигід. Це один із складних видів страхування як на стадії укладання договору, так і протягом усього періоду його дії. Страхове відшкодування визначається як різниця між страховою сумою і фактичними фінансовими результатами від господарської діяльності.

Термін дії договорів визначається індивідуально. Особливістю страхування фінансових ризиків є те, що виплата відшкодування відбувається після закінчення терміну страхування, коли визначаються результати застрахованих операцій. Тарифи страхування фінансових ризиків залежать від: виду діяльності; терміну страхування; стабільності ринкових відносин; системи оподаткування та ін. Послуги з перейняття ризику надаються страховими компаніями - страхування кредитних ризиків, котре базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.

У відносинах між кредитором і боржником завжди існує ризик неповернення кредиту та несплати процентів за ним. Невиконання з різних причин зобов'язань боржника загрожує кредиторові фінансовими збитками.

Існують такі форми страхування кредитних ризиків:

– делькредерне страхування;

– страхування відповідальності позичальника.

При страхуванні у формі делькредерного страхування кредитів у ролі страхувальника виступає кредитор (банки, інвестори та ін.). При цьому страхувальник може застрахувати всю свою заборгованість загалом до повернення її всіма боржниками або застрахувати заборгованість кожного позичальника зокрема.

При страхуванні відповідальності позичальника страхувальником є позичальник. Предметом страхування при цьому виступає його платоспроможність. Страхуючи свою платоспроможність, позичальник захищає також і інтереси свого кредитора. Таким чином, ця страхова операція є гарантією сплати кредитору боргу за наданим страхувальнику кредитом.

Однією з поширених операцій з перейняття ризику є перестрахування. Перестрахування - це система економічних відносин, відповідно до якої страховик частину відповідальності по прийнятих на страхування ризиків передає на узгоджених умовах іншим страховикам з метою забезпечення власної фінансової стійкості. Перестрахуванням досягається не тільки захист страхового портфеля страховика, але й зменшення сум страхового відшкодування по серії значних страхових випадків або одного катастрофічного випадку. Учасниками перестрахування є цедент (перестрахувальник) та перестраховик.

Цедент (перестрахувальник) - страхова компанія, яка приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає на узгоджених умовах перестраховикові.

Перестраховик - це страхова компанія, яка приймає в перестрахування частину ризиків від цедента на узгоджених умовах і зобов'язується компенсувати цедентові відповідну суму страхового відшкодування. В основі перестрахування лежить договір, що укладається між відповідними учасниками.

Гарантійні фінансові послуги

В умовах складності здійснення оцінювання суб'єктами господарських відносин платоспроможності своїх контрагентів або їх можливості виконання прийнятих зобов'язання за угодами виникає необхідність надання гарантійних послуг. Фінансові установи можуть здійснювати переймання ризиків суб'єктів господарювання шляхом надання гарантійних послуг.

Під терміном «гарантія» розуміють тільки самостійне, незалежне від правових відносин між боржником і кредитором гарантійне зобов'язання. Разом з цим під гарантією будь-якого роду розуміють гарантійні операції: патронат, поруку чи обіцянку платежу. Таким чином, спільними для всіх таких операцій є обіцянка гаранта ручатися за виплату боргу або виконання послуги, якщо той, хто зобов'язався це зробити, не в змозі виконати обіцянку.

Гарантія являє собою письмове одностороннє зобов'язання (поруку) банку-гаранта, прийняте стосовно якої-небудь особи (бенефіціара) за дорученням іншої особи (принципала) як забезпечення виконання останнім своїх зобов'язань перед бенефіціаром. Змістом зобов'язання по гарантії завжди є виконання іншого договору-контракту, до якого відсилає гарантія. Реалізація гарантії відбувається в той момент, коли банк-гарант виконує свої зобов'язання перед бенефіціаром (за допомогою виплати йому визначеної суми).

Крім гарантій, що надаються банками, застосовуються також фірмові, особисті та урядові гарантії. Фірмова гарантія може слугувати достатньо надійним методом забезпечення платежів, якщо мова йде про солідні фірми зі значним капіталом, які мають гарну фінансову репутацію, що підтверджується банками. У цих випадках можна використовувати, наприклад, гарантії холдингових компаній стосовно виконання платіжних зобов'язань їхніми філіями.

Особиста гарантія може бути оформлена як порука особи, котра має солідне майно або рахунок у банках і добре відома в ділових колах. У ряду гарантій особливе місце займають такі, що видаються державними органами. Урядова гарантія надається з забезпечення погашення кредиту, наданого державі й державним банкам на основі міжурядових кредитних угод. Банківська гарантія може виставлятися бенефіціару напряму, без авізування через банк бенефіціара. У цьому випадку в гарантійній операції беруть участь мінімум три сторони: принципал, гарант, бенефіціар.

Принципал - наказодавець за гарантією, що уповноважує свій банк виставити гарантію, він же інструктує свій банк стосовно того, яку гарантію варто надати.

Гарант, або банк-гарант, - банк, який виставляє гарантію (банк принципала).

Бенефіціар - особа, на чию користь виставлена гарантія.

Банк-гарант надає гарантію на користь бенефіціара напряму, без допомоги посередника. Ці гарантії називаються прямими гарантіями.

Пряма банківська гарантія - гарантія, за якою банк-гарант бере на себе зобов'язання безпосередньо перед бенефіціаром.

Такий спосіб отримання гарантії менше вигідний бенефіціарові з точки зору перевірки вірогідності гарантії й оперативного зв'язку з банком-гарантом.

У міжнародній торгівлі найбільше поширення одержав спосіб, при якому гарантія авізується через банк бенефіціара. До того ж користування послугами місцевого банку для бенефіціара часто необхідне через національні юридичні і митні формальності, які діють у країні. У цьому випадку до операції підключається четвертий учасник і гарантія дається бенефіціарові місцевим банком на запит банку експортера, що діє як контргаранта. Учасниками угоди є: принципал; банк-гарант; авізуючий банк - банк, що робить авізування бенефіціарові отриманої від банка-гаранта гарантії; бенефіціар.

Якщо банк-гарант і банк, що авізує, не є кореспондентами, то у виконанні операції можуть брати участь ще банк-посередник (загальний кореспондент) або декілька банків-посередників. Такі гарантії називаються непрямими.

Непряма (контргарантія, опосередкована) банківська гарантія - гарантія, яку надає банк принципала (банк поручитель), доручаючи своєму банку-кореспонденту виставити пряму гарантію на користь бенефіціара під повну відповідальність поручителя.

У банківській практиці вирізняють відзивні й безвідзивні типи гарантій.

Відзивна банківська гарантія означає, що вона може бути відізвана або її умови можуть бути змінені банком-гарантом без попереднього повідомлення бенефіціара. Така гарантія не містить твердого зобов'язання банку перед бенефіціаром і, отже, не є достатнім забезпеченням для бенефіціара.

Більш доцільне застосування безвідзивної банківської гарантії. Безвідзивна гарантія означає, що вона не може бути відізвана, а її умови не можуть бути змінені без згоди бенефіціара.

З погляду підстави для реалізації гарантії поділяються на безумовні й умовні. Виставлення безумовної гаранти свідчить про те, що банк-гарант виконує свої зобов'язання перед бенефіціаром (здійснює йому платіж) проти його простої першої вимоги, навіть якщо вона нічим не обумовлена і не підтверджена наданням будь-яких додаткових документів. Такий тип гарантії найвигідніший бенефіціарові, оскільки максимально захищає його інтереси, і невигідний принципалу. Реалізація безумовної гарантії відбувається в результаті одностороннього ухвалення рішення бенефіціаром, тобто виключається можливість виникнення будь-яких суперечок. Вимога бенефіціара повинна бути тільки заявлена в межах суми і терміну гарантії. При виставленні безумовних гарантій банк-гарант використовує формулювання: «Безумовно гарантуємо», «Гарантуємо безумовний платіж на першу вимогу бенефіціара», «Гарантуємо безумовний платіж за першою простою вимогою бенефіціара незалежно від можливих заперечень з боку принципала» тощо.

Умовна гарантія менш вигідна бенефіціарові, оскільки її реалізація залежить від виконання певних умов, як наприклад:

– бенефіціар повинен зазначити причину заяви своєї вимоги по гарантії, наприклад, приклавши сертифікат про те, що він виконав свої зобов'язання за контрактом, а його контрагент не здійснив платіж у встановлені терміни;

– до вимоги бенефіціара на платіж у рахунок гарантії повинні бути прикладені документи, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань за контрактом (комерційні або інші документи); такі гарантії, що передбачають надання комплекту вантажних документів, називаються документарними;

– вимога бенефіціара повинна бути підтверджена спеціальним документом - свідченням повноважної третьої особи (наприклад, торгової або торгово-промислової палати, органами сертифікації товару, арбітражем) про те, що контрагент (принципал) не виконав своїх зобов'язань;

– згода принципала на здійснення платежу в рахунок гарантії - така умовна гарантія найменш вигідна для бенефіціара.

Поряд з банківськими гарантіями перейняття ризиків суб'єктів економічних відносин може забезпечуватися за рахунок надання порук.

За загальним правом іноземних держав порука являє собою договір, відповідно до якого одна особа (поручитель) приймає на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов'язання в повному обсязі або частково. Порука носить акцесорний характер і має силу тільки в тому випадку, коли головне зобов'язання є чинним. Акцесорний характер поруки полягає в тому, що: зобов'язання поручителя не може бути великим за обсягом чи більш обтяжним, ніж зобов'язання головного боржника; за певних умов поручитель може використовувати право головного боржника на залік його вимоги; поручителю належить право на всі заперечення проти вимог кредитора, що випливають із самого зобов'язання головного боржника.

Порука забезпечує не тільки основне зобов'язання головного боржника, але й додаткові зобов'язання, наприклад сплату відсотків за прострочення платежу, відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання, сплату договірної неустойки.

Вимога до поручителя може бути пред'явлена кредитором не раніше того терміну коли головний боржник повинен був виконати своє зобов'язання. Поручитель, який сплатив борг за головного боржника, стає стосовно нього в те положення, у якому знаходився кредитор. До поручителя переходять усі права стосовно боржника, що належали кредитору, включаючи забезпечення (заставу, іпотеку та ін.).

За поруками фінансова установа приймає на себе відповідальність за виконання боржником зобов'язання перед кредитором у повному обсязі або частково.

За формою порука може бути простою чи солідарною.

Проста порука передбачає субсидіарну відповідальність поручителя, зокрема він має право вимагати у випадку пред'явлення до нього вимоги кредитором першочергового його звернення до головного боржника і вжиття заходів до стягнення боргу з майна головного боржника. У разі неможливості стягнення заборгованості з головного боржника кредитор може пред'явити вимогу до поручителя.

За солідарної поруки при невиконанні зобов'язання головним боржником кредитор може пред'явити вимогу про оплату боргу відразу поручителю або до них обох. Солідарна порука - найреальніша гарантія забезпечення сплати боргу.

Критерієм розмежування між порукою і гарантією є акцесорність. Якщо акцесорність дана, то є порука, якщо її немає, то узгоджена гарантія.

На відміну від банківської гарантії, зобов'язання за якою є самостійним і не залежить від договірних стосунків між принципалом і бенефіціантом, зобов'язання фінансової установи за порукою поширюється тільки на зобов'язання основного боржника. Порука реалізується лише у випадку, коли доведено, що основний боржник не виконав договір із кредитором.

Однією з гарантійних послуг у сфері вексельного обігу є аваль - це порука по векселю, що здійснюється третьою особою й означає прийняття відповідальності перед власником векселя за виконання обов'язків будь-якою особою, яка має зобов'язання по векселю. Вексель, за котрим надана послуга з авалю, має назву авальований. Аваль підвищує надійність векселя й тим самим сприяє поширенню вексельного обігу. Особа, що надає послугу з авалю векселя, має назву аваліст. Він звільняється від відповідальності, коли перестає нести відповідальність по векселю його основний боржник. Послуги з авалю векселя можуть надавати як банки, так й інші фінансові установи.

Питання для самоконтролю

1. Схарактеризуйте загальні положення здійснення страхування в Україні.

2. Назвіть види добровільного страхування.

3. Які види обов'зкового страхування здійснюються в Україні?

4. За яких обставин виникає потреба в переданні ризиків?

5. Визначте фінансові послуги з перейняття ризику.

6. Як розрізняють види хеджування за технікою здійснення операцій?

7. Розкрийте сутність хеджування як засобу мінімізації фінансових ризиків.

8. Дайте характеристику страховим послугам.

9. Розкрийте особливості надання гарантійних фінансових послуг.

10. Навіть класифікаційні ознаки гарантійних фінансових послуг.

Рекомендована література

1. Ластовенко О.В. Ринок фінансових послуг: конспект лекцій / О.В. Ластовенко. - Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, 2010. - 211 с.

ГЛОСАРІЙ

1. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

...