Ринок фінансових послуг

Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями купівлі та продажу іноземної валюти готівкою національного оператора поштового зв'язку.

Валютні цінності й інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України, котрий гарантує таємницю інформації.

Особливості здійснення валютних операцій у зв'язку з угодами про розподіл продукції

На операції інвестора (представництва іноземного інвестора на території України) за угодою про розподіл продукції, що здійснюються у зв'язку з такою угодою, не поширюються:

· вимоги щодо одержання індивідуальної ліцензії на одержання кредитів в іноземній валюті, передбачені підпунктом «в» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

· вимоги щодо одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу в межах розрахунків між інвесторами (представництвами іноземних інвесторів на території України) за відповідною угодою про розподіл продукції чи державою, передбачені підпунктом «г» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

· вимоги та обмеження стосовно отримання й повернення резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, у тому числі передбачені Указом Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року № 734/99.

6.4 Конверсійні послуги на валютному ринку

Валютними (конверсійними) операціями називають банківські й фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, режим здійснення яких на території України встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Таким чином, конверсійні валютні операції - це угоди між учасниками валютного ринку щодо обміну грошових сум, номінованих у валюті однієї країни, на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.

Валютні операції поділяють на поточні та строкові.

Поточні конверсійні операції (типу спот) становлять основну частину міжнародних валютних операцій. Основними видами поточних операцій є поточні (касові) операції в готівковій і безготівковій формах. Готівкові операції здійснюються обмінними пунктам банків, а безготівкові - банками, валютними біржами та іншими учасниками валютного ринку. До поточних операцій відносять операції з короткими термінами валютування - в межах трьох робочих днів.

Поточні конверсійні операції проводяться відповідно до обмінного поточного валютного курсу. На практиці застосовуються два види котирування поточного обмінного валютного курсу - пряме і непряме.

Пряме котирування - це позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної. Пряме котирування валютних курсів із використанням долара США як базової валюти застосовується у більшості країн світу, в тому числі в Україні.

Непряме котирування - це позначання кількості іноземної валюти за одиницю національної. Непряме котирування є зворотним щодо прямого котирування. Застосування непрямого котирування валютних курсів у сучасних умовах досить обмежене.

Комерційні банки на практиці здійснюють котирування валютних курсів з виставленням двох позначень - курсу попиту (bid) і курсу пропозиції (ask). Різниця між ними називається маржею, або спредом. і виступає джерелом отримання банком прибутку від операцій купівлі-продажу іноземної валюти.

До валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу, належать:

· прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні ним;

· портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

· переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

· надання й отримання відстрочення платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання й отримання фінансових кредитів на такий же термін.

З метою забезпечення страхування майбутніх платежів або надходжень в іноземній валюті від небажаної зміни валютного курсу та отримання спекулятивних прибутків від гри на зміні валютного курсу протягом певного часового інтервалу застосовують строкові конверсійні операції.

Строкові валютні операції - купівля-продаж валютних цінностей з відстроченням поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Вони оформляються контрактами, які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання і до оплати) й самі стають об'єктом купівлі-продажу (форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони) й дають можливість застрахуватися від валютних ризиків, а також одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

За цільовим призначенням операції валютного ринку можна класифікувати за критеріями:

· з метою отримання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

· з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

· з метою отримання прибутку (спекулятивні операції).

За механізмом здійснення операції валютного ринку класифікуються так:

форвардні - різновид строкових операцій, що полягають у купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту;

ф'ючерсні - різновид строкових операцій, у котрих два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди;

опціонні - різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк і за узгодженим курсом;

валютний своп - комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот та форвард, що здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту;

валютний арбітраж - одночасна купівля та продаж двох чи кількох валют на різних ринках за різними курсами з метою одержання доходу. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках.

Форвардний контракт - двостороння угода, яка засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією умов купівлі-продажу під час укладання контракту. Його основними рисами є:

· інтервал часу між моментом укладання і моментом виконання контракту (більше двох робочих днів);

· ціна, кількість та якість базового активу, термін дії контракту, умови і санкції визначаються за домовленістю сторін;

· обов'язковість виконання;

· позабіржовий контракт;

· сторони контракту: покупець, який бере зобов'язання придбати базовий актив, відкриває довгу позицію; продавець, котрий бере зобов'язання продати базовий актив, відкриває коротку позицію.

Форвардні операції «outright» - це угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за валютним курсом, що узгоджується на дату укладення угоди. Форвардні угоди є обов'язковими для здійснення реальної купівлі чи продажу валюти. Основними умовами форвардного контракту є: фіксація валютного курсу в момент укладення форвардної угоди; здійснення реальної передачі валюти через обумовлений проміжок часу; відсутність будь-яких попередніх платежів; право вільного визначення обсягів контракту. Форвардний валютний курс визначається на момент укладення контракту як сума поточного курсу (spot) і форвардної маржі, що може виступати у вигляді премії або дисконту. У разі перевищення форвардного курсу над поточним для його визначення до spot-курсу додається форвардна премія, і навпаки, якщо він нижчий - від spot-курсу віднімається форвардний дисконт.

Форвардні операції swop - це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валюти на умовах spot з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний період на умовах forward. Тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Залежно від послідовності виконання операцій spot і forward розрізняють валютні свопи-репорт (операція з продажу валюти на умовах spot з одночасною її купівлею на умовах forward) і валютні свопи-депорт (операція з купівлі валюти на умовах spot з одночасним її продажем на умовах forward).

Основними умовами здійснення свопових контрактів є: фіксація валютного курсу на майбутній період; забезпечення зустрічних грошових потоків. Серед головних цілей використання валютних свопів слід виділити такі: забезпечення фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті; хеджування довгострокового валютного ризику; заміна валюти, в якій надходять прибутки, на іншу; забезпечення конвертації інвестованого капіталу в іншу валюту.

Валютні ф'ючерси - це строкові операції з купівлі та продажу стандартизованої суми іноземної валюти за узгодженим курсом. Учасники ф'ючерсної угоди одержують право і зобов'язання конвертувати обумовлену стандартизовану суму певної валюти в іншу валюту в установлені терміни в майбутньому за курсом, визначеним на момент укладення угоди.

Ф'ючерс - це біржовий дериватив, який засвідчує зобов'язання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди.

Основні відмінності валютних ф'ючерсів від форвардних операцій:

– укладення ф'ючерсних угод здійснюється тільки на біржовому ринку;

– на контракти однієї серії або типу встановлюється єдина ціна;

– обсяги одного контракту (лота) є стандартизованими;

– обов'язковий попередній внесок на депозит початкової маржі фіксованого розміру за кожний укладений контракт;

– фіксація видів валют, що можуть використовуватись у ф'ючерсних угодах;

– стандартизація термінів виконання угод та вільний режим закриття позицій по угодах;

– реалізація режиму вільного біржового торгу.

Ціною валютного ф'ючерсу виступає узгоджений між учасниками ф'ючерсної угоди обмінний курс, що може бути використаний згідно зі стандартним переліком валют відповідної біржі, яка здійснює торгівлю валютними ф'ючерсами. Ціна ф'ючерсного контракту залежить від поточних валютних курсів та динаміки процентних ставок по відповідних валютах.

Одним із видів строкових угод, котрі можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках, є опціони.

Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, вони поділяються на опціон PUT та опціон CALL. Опціон PUT (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону. Опціон CALL (на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону. Існують також опціони американського типу, або «американські», які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту. Опціон, на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди, є угодою «несиметричною». У той час, коли ф'ючерсні та форвардні угоди обов'язкові для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону й несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду - премію, яку називають ціною опціону.

Валютні опціони - це строкові угоди між продавцями та власниками опціонів, за якими власник опціону отримує право, але не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим на день обміну курсом.

Власник опціону має право вибору: здійснити реалізацію опціону або відмовитися від нього залежно від того, в якому напрямі буде змінюватися валютний курс. Продавець опціону у свою чергу зобов'язаний виконати валютну операцію за встановленим в опціоні курсом.

Ціна виконання опціону залежить від поточного валютного курсу та прогнозів його динаміки. Вартість опціону (премія) визначається продавцем і сплачується покупцем під час продажу опціону до виконання опціонного контракту незалежно від того, чи буде він взагалі виконаний. Головним правилом визначення доцільності реалізації опціонного контракту є зіставлення ціни виконання опціону з поточним валютним курсом на день виконання.

Таким чином, основні відмінні риси валютних опціонів від звичайних строкових контрактів такі:

– покупець (власник) опціону не зобов'язаний виконувати опціонний контракт;

– власник опціону сплачує продавцю опціону в момент придбання опціонного контракту визначену вартість опціону (премію);

– прибутком від продажу опціону виступає його вартість, яку продавець одержує відразу після укладення опціонного контракту.

6.5 Фінансові послуги на ринку FOREX

Ринок FOREX (Foreig№ Excha№ge market) - міжнародний міжбанківський валютний ринок, що сформувався в 1971 році, коли міжнародна торгівля перейшла від фіксованих курсів валют до плаваючих. Головним принципом на FOREX є обмін однієї валюти на іншу. При цьому курс однієї валюти щодо іншої визначається попитом та пропозицією - обмін, на який згодні обидві сторони.

Валютний ринок складається із двох основних компонентів: ринок біржової торгівлі й позабіржовий валютний ринок, що фактично є міжбанківським. Саме на нього припадає основний обсяг операцій, здійснюваних на FOREX.

Forex не є «ринком» у традиційному розумінні цього слова. У нього немає єдиного центру, він не має конкретного місця торгівлі. Торгівля відбувається по телефону й через термінали комп'ютера одночасно в сотнях банків у всьому світі. Сотні мільйонів доларів продаються й купуються кожні кілька секунд, що й становить суть так званого валютного трейдинга.

FOREX поєднує чотири регіональних ринки: азіатський, європейський, американський, австралійський. Обмінні операції не припиняються протягом усього робочого тижня, ринок працює 24 години на добу.

Основними учасниками валютного ринку є: центральні банки, комерційні банки, валютні біржі, інвестиційні фонди, експортери й імпортери, брокерські компанії, приватні особи.

Характерними рисами ринку, привабливими для інвесторів, є:

– ліквідність: ринок оперує величезними грошовими масами й надає повну волю при відкритті або закритті позиції будь-якого обсягу практично по існуючому на цей момент ринковому котируванню;

– доступність: можливість торгувати 24 години на добу, учасникові ринку непотрібно чекати, щоб прореагувати на ті або інші події;

– гнучке регулювання системи організації торгівлі: на валютному ринку позиція може бути відкрита на заздалегідь установлений строк за бажанням інвестора, що дозволяє наперед планувати за часом свою майбутню активність;

– вартість: ринок Forex традиційно не має ніяких комісійних видатків, крім природної ринкової різниці bid/ask;

– однозначність котирувань: через високу ліквідність ринку більшість продажів може бути виконанео за єдиною ринковою ціною, що дозволяє уникнути проблеми нестійкості, котра існує у ф'ючерсах й інших валютних інвестиціях, де може бути в один час і за певною ціною продано тільки обмежену кількость валюти;

– спрямованість ринку: рух валют має цілком певну спрямованість, яку можна простежити за досить тривалий відрізок часу. Кожна конкретна валюта показує характерні для неї зміни в часі, що дає інвестиційним менеджерам можливості маніпулювання на ринку FOREX.

Участь дрібних і середніх інвесторів на Forex стала можливою завдяки посередницькій діяльності дилингових компаній. Дилингова компанія надає своїм клієнтам кредитну лінію, або так званий «дилинговий важіль» (фінансове, кредитне плече), який у кілька разів перевищує суму депозиту.

Наприклад, кредитний важіль, що перевищує первісний депозит у розмірі 10 тисяч у 100 разів, дозволяє оперувати сумами до 1 мільйона доларів США. Іншими словами, власний капітал інвестора становить усього 1 - 3% від сум проведених ним операцій. Система роботи через дилингову (брокерську) компанію з наданням кредитного плеча одержала назву маржинальної торгівлі (margin trading).

Маржинальна торгівля - здійснення операції на суму позиції, що перевищує в певну кількість разів (20, 25, 30, 40, 50, 100) розмір страхового депозиту, прийнятого компанією як відшкодування її ймовірних втрат при проведенні операцій за наказом клієнта. Сутність маржинальної торгівлі полягає в тому, що інвестор, розміщуючи заставний капітал, одержує можливість керування цільовими кредитами, що надаються під цю заставу, й гарантувати своїм депозитом можливі витрати по відкритих валютних позиціях. Клієнт укладає договір з компанією, за яким остання зобов'язується за дорученням клієнта за свій рахунок і від свого імені здійснювати фінансові операції. При цьому в неї виникає ризик втрат від здійснення подібних угод, тому клієнт як заставу вносить на депозит у банку певну суму. Розмір цього депозиту визначається, виходячи із суми угод, які укладаються банком, і кредитного плеча, що надається клієнту.

Фінансовий результат клієнта при здійсненні операцій на ринку FOREX визначається за такою формулою:

ФР = (Pbid * (1 - k) - Pask * (1 + k)) * Sl * Kl ,

де ФР - фінансовий результат від здійснення операції на ринку FOREX;

Pbid - ціна купівлі валюти;

Pask - ціна продажу валюти;

k - процент комісії за здійснення операції, виражений десятковим дробом;

Sl - сума торговельного лота;

Kl - кількість лотів, які використовуються в операції.

Слід зауважити, що отриманий фінансовий результат визначається у доларах США, тому в разі котирування долара / інша валюта при закритті позиції, відкритої на продаж доларів, отриманий за формулою (6.1) результат стосується курсу ask, а при закритті позиції, відкритої на купівлю доларів, - курсу bid.

Граничний курс, при досягненні якого компанія, що надає послуги клієнту, закриває його позицію з втратою клієнтом компенсаційного залишку, визначається у такому порядку.

1. При відкритті позиції на продаж доларів та котируванні доларів інша валюта (гра на зниження курсу долара)

Pask = ,

де КЗ - сума компенсаційного залишку клієнта.

2. При відкритті позиції на купівлю доларів й котируванні доларів інша валюта (гра на збільшенні курсу долара):

Pbid =

3. При відкритті позиції на купівлю валюти й котируванні валюта/долар (гра на збільшенні курсу відповідної валюти)

Pbid = .

4. При відкритті позиції на продаж валюти й котируванні валюта/долар (гра на зниження курсу відповідної валюти)

Pask =

Маржинальна торгівля приваблива своєю доступністю, оскільки для проведення операцій досить коштів у розмірі 1 - 3 відсотків від суми угоди, але потребує значної обережності у визначенні динаміки курсів валют.

Із метою дослідження динаміки зміни валютного курсу здійснюється аналіз валютного ринку.

Серед методів, які використовуються для аналізу валютного ринку, виділяють фундаментальний, технічній аналіз, інтуїтивний аналіз.

Фактори, котрі враховуються в процесі фундаментального аналізу, поділяються на: випадкові й непередбачені (частково політичні факторі, а також форс-мажорні обставини) та плановані й очікувані (економічні фактори, чутки та очікування і частково політичні фактори).

При здійсненні фундаментального аналізу валютного ринку розраховуються й аналізуються:

· показники платіжного балансу країни;

· показники бюджетного дефіциту;

· рівень внутрішніх і зовнішніх відсоткових ставок;

· реальна купівельна спроможність валюти;

· показники інфляції;

· модель економічного розвитку країни;

· рівень золотовалютних резервів.

Для прогнозування рівня валютних курсів та рівня відсоткових ставок важливе значення має економічне і політичне становище країни.

Представники фундаментального аналізу на першому рівні аналізу використовують три групи факторів: показники макрорівня, показники динаміки ринку, фактори, що оцінюються в поточному періоді в режимі реального часу.

Показники макрорівня: дефіцит торговельного балансу, дефіцит платіжного балансу, офіційні облікові ставки, динаміка ВВП, показники зайнятості населення, дані про стан грошової маси, індекс інфляції.

Показники динаміки ринку: індекс промислового виробництва, обсяги роздрібних продажів, обсяги замовлень, обсяги будівництва житла, продуктивність.

Фактори, що оцінюються в поточному періоді в режимі реального часу: спотові та форвардні курси валют, ф'ючерсні ціни й опціони, ефективний обмінний курс, відсоткові ставки за депозитами, динаміка курсів державних цінних паперів, динаміка зміни індексів.

Технічний аналіз (англ. Technical analysis) - це дослідження динаміки основних показників ринку за допомогою графічних методів з метою прогнозування майбутніх напрямів їх руху.

Технічні аналітики намагаються прогнозувати короткострокові зміни цін та курсів і на основі цього прогнозу дають рекомендації щодо часу укладення угоди, конкретного контракту або ринку в цілому.

Найпопулярнішим інструментом технічних аналітиків є цінові графіки. Побудова графіків зміни цін і курсів є одним із найдавніших та найбільш вдалих методів. Багато графіків використовуються фахівцями для виявлення тенденцій ринку й точок зламу трендів. Тренд - це тенденція (від лат. tendentia - напрям) чи односпрямований рух ціни, що зберігається впродовж певного неперервного періоду часу.

До цілей технічного аналізу входить оцінка таких показників:

· напрям зміни ціни;

· період поточної зміни ціни;

· терміни поточної зміни ціни;

· амплітуда коливання ціни.

Авангардною теорією, зосередженою на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій), є психоаналіз.

Психологічна теорія прийняття рішень досліджує загальні та індивідуальні психічні особливості особистості, яка ухвалює рішення. Існує кілька видів прийняття рішень.

Інтуїтивні рішення - це вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. З точки зору статистики шанси на правильний вибір без будь-якої опори на логіку невисокі.

Рішення, що базуються на судженнях, - вибір, обумовлений знаннями і накопиченим досвідом. Людина використовує знання, набуті в подібних ситуаціях раніше, щоб спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в певній ситуації. Спираючись на здоровий глузд, вона обирає альтернативу, яка в минулому була успішною.

Раціональне рішення - це рішення, котре ґрунтується на базі аналітичного процесу, воно часто не залежить від попереднього досвіду.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте функції, які виконує валютний ринок.

2. Дайте визначення валютного ринку й назвіть об'єкти та суб'єкти його функціонування.

3. Визначте специфічні риси сучасного міжнародного валютного ринку.

4. Назвіть основних суб'єктів валютного ринку та їх функції.

5. Назвіть критерії класифікації валютного ринку.

6. Які методи котирування існують у світовій практиці?

7. Назвіть типи валют за ступенем конвертованості.

8. Які види валютних курсів використовують на валютному ринку при укладанні угод купівлі-продажу валюти?

9. За якими ознаками класифікують валютні ринки?

10. На які види поділяють валютний ринок за суб'єктами, що здійснюють операції з валютою?

11. Дайте визначення валютного регулювання та назвіть методи його здійснення.

12. У чому полягають завдання валютного регулювання і контролю?

13. Які методи валютного регулювання використовує Національний банк України у своїй курсовій політиці?

14. Яка установа є головною виконавчою установою валютного регулювання в Україні? Розкрийте основні положення валютного регулювання.

15. Розкрийте особливості конверсійних послуг на валютному ринку.

16. У чому полягають особливості фінансових послуг на ринку FOREX?

17. Назвіть методи аналізу валютного ринку.

18. Назвіть основні фактори, які аналізуються при проведенні фундаментального аналізу валютного ринку.

Рекомендована література

1. Постанова НБУ «Про затвердження Положення про здійснення операцій з банківськими металами та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 06.08.2003

2. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: навч. посіб. / О.Ю. Смолянська. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 384 с.

3. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: навч. посіб. / В.М. Шелудько. - 3-є вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2008. - 535 с.

4. Стратегія розвитку інвестиційного ринку: теоретичні засади та вітчизняні реалії : монографія / І.М. Кобушко. - Суми: Сумський державний університет, 2012. - 517 с.

5. Завора Т.М. Фінансовий ринок: конспект лекцій / Т.М. Завора. - Полтава: ПолтНТУ, 2014. - 177 с.

6. Завора Т.М. Аналіз фінансових ринків: конспект лекцій / Т.М. Завора. - Полтава: ПолтНТУ, 2015. - 167 с.

ТЕМА 7. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ КАПІТАЛУ (КРЕДИТНОМУ)

Ключові терміни та поняття: ринок фінансових послуг небанківських установ, факторингові компанії, лізингові компанії, функції лізингу, оперативний лізинг, фінансовий лізинг, кредитні спілки, об'єднана кредитна спілка, державне регулювання, правила ломбардної діяльності, фінансові послуги ламбарду, супутні послуги., факторинг, суб'єкти факторингової операції.

7.1 Кредитні спілки

Особливе місце серед небанківських кредитних установ належить кредитним спілкам.

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основних принципах:

• добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки;

• рівноправності членів кредитної спілки;

• самоврядування;

• гласності.

Для набуття статусу фінансової установи кредитна спілка повинна забезпечити дотримання таких умов:

1) пройти державну реєстрацію;

2) статут спілки повинен відповідати вимогам законодавства;

3) спілка має утворити органи управління;

4) вступний та обов'язковий пайові внески повинні бути внесені усіма засновниками (членами) спілки.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також може мати печатки та бланки, власну символіку.

Організаційні засади створення та порядок припинення діяльності кредитних спілок визначені Законом України «Про кредитні спілки».

Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути меншою ніж 50 осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути членами кредитної спілки та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації чи проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Рішення про створення кредитної спілки оформляється протоколом установчих зборів, який підписують голова та секретар зборів. Невід'ємною частиною протоколу є реєстр осіб, котрі брали участь в установчих зборах (список засновників). У реєстрі обов'язково зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, дані її паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця, адреса й інші відомості, що підтверджують наявність ознак, зазначених у частині першій статті Закону України «Про кредитні спілки». Дані про особу засвідчуються її особистим підписом.

Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані зі створенням кредитної спілки.

Кредитна спілка діє на основі статуту, що не суперечить законодавству України, у якому зазначається:

• найменування кредитної спілки та її юридична адреса;

• мета створення і завдання кредитної спілки;

• ознака членства у кредитній спілці;

• порядок утворення та діяльності органів управління кредитної спілки, порядок утворення філій і відділень, їх повноваження;

• права та обов'язки членів кредитної спілки;

• умови і порядок вступу до кредитної спілки, порядок припинення членства;

• порядок сплати вступних та інших внесків;

• джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна кредитної спілки, в тому числі порядок і умови надання кредитів членам кредитної спілки, порядок формування й використання фондів, утворюваних спілкою;

• порядок звітності та здійснення контролю за діяльністю органів управління кредитної спілки;

• порядок внесення змін і доповнень до статуту кредитної спілки;

• порядок припинення діяльності кредитної спілки та вирішення майнових питань у зв'язку з її ліквідацією (реорганізацією);

• порядок покриття можливих збитків кредитної спілки;

• порядок розподілу доходів кредитної спілки.

Статут кредитної спілки може містити й інші положення щодо організаційних, господарських та інших питань її діяльності.

Державна реєстрація кредитних спілок здійснюється національною комісією, що виконує державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Уповноважений орган), відповідно до вимог Закону «Про кредитні спілки» та нормативно-правових актів Уповноваженого органу (ст. 8).

Для державної реєстрації кредитної спілки подаються такі документи:

• заява встановленого зразка про державну реєстрацію кредитної спілки;

• протокол установчих зборів, до якого додається реєстр осіб, котрі брали участь в установчих зборах (список засновників кредитної спілки);

• статут кредитної спілки;

• копія платіжного документа про сплату реєстраційного збору.

Статут кредитної спілки підписується головою спостережної ради кредитної спілки, справжність підпису якого повинна бути засвідчена нотаріально. Державна реєстрація кредитних спілок провадиться за наявності всіх необхідних документів протягом одного календарного місяця та здійснюється шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру фінансових установ (z0847-04) (далі - Державний реєстр). Уповноважений орган видає кредитній спілці свідоцтво про державну реєстрацію за формою (z0797-03), встановленою Уповноваженим органом. Кредитна спілка розміщує у відповідних засобах масової інформації, визначених Уповноваженим органом, дані про її державну реєстрацію. У разі порушення встановленого порядку створення кредитної спілки або невідповідності установчих документів вимогам цього Закону Уповноважений орган відмовляє у державній реєстрації протягом одного календарного місяця. Відмова у державній реєстрації не може бути здійснена з інших підстав, крім зазначених у цій статті. У разі відмови в державній реєстрації кредитній спілці надається письмова довідка із зазначенням причин відмови. Відмова у реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені в суді.

Протягом трьох місяців із дня державної реєстрації кредитна спілка зобов'язана розробити та затвердити з урахуванням вимог цього Закону, інших законів і нормативно-правових актів Уповноваженого органу відповідні внутрішні положення й процедури для забезпечення ефективної та безпечної діяльності кредитної спілки згідно з переліком (z1078-03), визначеним нормативно-правовими актами Уповноваженого органу та статутом кредитної спілки. Про зміни, що сталися у статутних документах, кредитна спілка повідомляє у 5-денний строк Уповноваженому органу.

Членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, об'єднані хоча б за однією з ознак, зазначених у частині першій статті 6 Закону України «Про кредитні спілки», мають повну цивільну дієздатність. Не можуть бути прийняті до кредитної спілки особи, котрі за рішенням суду визнані недієздатними або обмежено дієздатними, особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також особи, що мають непогашену судимість за корисливі злочини. Прийняття до кредитної спілки та виключення з її складу провадяться на підставі письмової заяви особи за рішенням спостережної ради кредитної спілки, крім випадків припинення членства у зв'язку зі смертю особи чи виключенням члена за рішенням загальних зборів у разі порушення ним статуту кредитної спілки.

Із метою сприяння фінансовій стабільності кредитних спілок та об'єднання тимчасово вільних коштів своїх членів для їх взаємокредитування на кооперативних засадах може створюватися об'єднана кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована кредитними спілками. Об'єднана кредитна спілка створюється на базі членства асоціації кредитних спілок, створеної відповідно до статті 24 Закону України «Про кредитні спілки». Мінімальна кількість учасників об'єднаної кредитної спілки має бути не меншою ніж десять кредитних спілок.

Державне регулювання і нагляд за діяльністю кредитних спілок здійснює Уповноважений орган згідно із законодавством України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, інші державні органи відповідно до їх компетенції.

7.2 Лізингові компанії

Лізинг є одним із дієвих інструментів, здатних активізувати інвестиційні процеси для оновлення основних засобів на вітчизняних підприємствах. Він сприяє взаємодії суб'єктів господарювання з приводу отримання доступу до найновішої техніки і сучасних технологій, відіграючи таким чином важливу роль у процесі активізації інвестиційних процесів та модернізації економіки країни. Отже, лізинг є альтернативою банківському кредиту. Він, як активна форма кредитування, посилює конкуренцію між банками та лізинговими компаніями, знижує вплив на позичковий відсоток, що стимулює приплив капіталів у виробничу сферу.

Слово «лізинг» увійшло в користування наприкінці ХІХ ст., коли у 1877 р. телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а віддавати в оренду. Імпульсом для розвитку лізингу стало створення першого лізингового товариства, для якого лізинг став предметом основної діяльності. Його заснувала у Сан-Франциско у 1952 р. американська компанія «Юнайтед стейтс лізинг корпорейшн», котра у 1959 р. відкрила свої філії у Великобританії та Канаді.

В Україні нормативно-правове регулювання лізингових відносин здійснюється на основі як міжнародних, так і вітчизняних актів.

Таблиця 7.1 Нормативно-правове регулювання лізингових відносин в Україні

Законодав-чі акти	Предмет регулювання	Зміст положень
ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III	встановлення загальних правових засад у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг	Стаття 1. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV	встановлення відповідно до Конституції України правових основ господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності	Стаття 292. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV	регулювання особистих немайнових та майнових відносин (цивільні відносини), заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників	Стаття 806. Договір лізингу. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), чи майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI	регулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування; платників, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів і їх повноваження	Стаття 14.1.97. Лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій із фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним або юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Так, відповідно до статті 1 конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, він є операцією, яка включає такі характерні риси:

1) лізингоодержувач визначає обладнання й вибирає постачальника, здебільшого не покладаючись на досвід і думку лізингодавця;

2) обладнання придбане лізингодавцем у зв'язку з договором лізингу, який, наскільки відомо постачальнику, або укладений, або повинен бути укладений між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

3) лізингові платежі, належні до сплати за договором лізингу, обчислюються таким чином, щоб урахувати, зокрема, амортизацію всієї чи значної частини вартості обладнання.

До основних функцій лізингу належать:

1) виробнича: оперативне розв'язання проблем технічного переоснащення виробництва; забезпечення доступу підприємства до нової техніки та технологій;

2) фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту; використання податкових та амортизаційних пільг;

3) збутова: стимулювання просування продукції; освоєння нових сегментів ринку.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий або оперативний.

Під оперативним лізингом розуміють господарську операцію фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах, інших, ніж ті, які передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Фінансовий лізинг - це господарська операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з Податковим кодексом України і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних із правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг уважається фінансовим, якщо лізинговий договір містить одну з таких умов:

– об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75% його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

– балансова вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25% первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

– сума лізингових платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

– майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача, виходячи з його технологічних і якісних характеристик.

Головна відмінність між цими двома видами лізингу полягає у відмінностях бухгалтерського обліку та терміні використання предмета лізингу лізингоодержувачем. Оперативний лізинг передбачає значно менший термін експлуатації майна, ніж його нормативний строк служби. При фінансовому лізингу лізингоодержувач користується предметом лізингу тривалий термін, за який амортизується вся або більша його частина, а за рахунок лізингових платежів повертає вартість майна.

Загальні правові й економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України «Про фінансовий лізинг». Так, предметом договору фінансового лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена згідно із законодавством до основних фондів. Не можуть бути предметом договору фінансого лізингу земельні ділянки й інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств і їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Суб'єктами фінансового лізингу можуть бути:

1) лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачеві;

2) лізингоодержувач - фізична чи юридична особа, котра отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

3) продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що надалі буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачеві;

4) інші юридичні чи фізичні особи, котрі є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Класифікацію видів лізингу за основними класифікаційними ознаками наведено на рис. 7.1.

За складом учасників лізингової операції виділяють прямий та непрямий види фінансового лізингу.

Рис. 7.1. Класифікація фінансового лізингу

Прямий лізинг характеризує лізингову операцію, що здійснюється між лізингодавачем і лізингоотримувачем без посередників. Однією з форм прямого лізингу є здавання активу в лізинг безпосереднім його виробником, що значно зменшує витрати на здійснення лізингової операції та спрощує процедуру укладання лізингової угоди. Другою формою прямого лізингу є так званий зворотний лізинг, при якому підприємство продає відповідний актив майбутньому лізингодавачеві, а потім саме й орендує цей актив. При прямому лізингу участь третіх осіб у лізинговій операції не передбачається. Непрямий лізинг характеризує лізингову операцію, при котрій передача орендованого майна здійснюється через посередників (як правило, лізингову компанію). На сучасному етапі у вигляді непрямого лізингу здійснюється значна кількість операцій фінансового лізингу.

За регіональною належністю учасників лізингової операції виокремлюють внутрішній і зовнішній (міжнародний) лізинг. Внутрішній лізинг характеризує лізингову операцію, всі учасники якої є резидентами цієї країни. Зовнішній (міжнародний) лізинг пов'язаний з лізинговими операціями, котрі здійснюються учасниками з різних країн. На сучасному етапі зовнішній фінансовий лізинг використовується, як правило, при здійсненні лізингових операцій суміжними підприємствами за участю іноземного капіталу.

За лізингованим об'єктом виокремлюють лізинг рухомого і нерухомого майна. Лізинг рухомого майна є основною формою лізингових операцій, які законодавчо регулюються в нашій країні. Як правило, об'єктом такого виду фінансового лізингу є машини й обладнання, котре входить до складу операційних основних засобів. Лізинг нерухомого майна полягає у придбанні або будівництві за дорученням лізингоотримувача окремих об'єктів нерухомості виробничого, соціального чи іншого призначення з їх передачею йому на умовах фінансового лізингу. Цей вид лізингу поки ще не отримав розповсюдження в Україні.

За формами лізингових платежів розрізняють грошовий, компенсаційний і змішаний види лізингу. Грошовий лізинг характеризує платежі за лізинговою угодою виключно в грошовій формі. Цей вид лізингу є найбільш поширеним у системі здійснення підприємством фінансового лізингу. Компенсаційний лізинг передбачає можливість здійснення лізингових платежів підприємством у формі постачання продукції (товарів, послуг), яка виробляється, з використанням лізингованих активів. Змішаний лізинг характеризується поєднанням платежів за лізинговою угодою як у грошовій, так і в товарній формі (формі зустрічних послуг).

За складом лізингодавачів виділяють індивідуальний та роздільний лізинг. Індивідуальний лізинг характеризує лізингову операцію, в якій лізингодавач повністю фінансує виробництво або придбання майна, яке передається в оренду. Роздільний лізинг характеризує лізингову угоду, в якій лізингодавач придбає об'єкт оренди частково за рахунок власного капіталу, частково - за рахунок позиченого. Такий вид лізингу властивий великим капіталомістким лізинговим операціям зі складним багатоканальним фінансуванням майна, котре передається в оренду.

Особливості оподаткування лізингових операцій розкрито на рис. 7.2.

Таким чином, на сучасному етапі економічного розвитку нашої держави лізинг є найперспективнішим фінансовим інструментом, здатним ефективно активізувати інвестиційний процес у країні та розвивати виробництво.

Рис. 7.2. Податкові переваги використання фінансового лізингу в контексті оновлення основних фондів підприємства

7.3 Ломбарди

Відповідно до Закону України №2664-111 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру Національної комісії фінансових послуг України у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать і небанківські кредитні установи, зокрема й ломбарди.

Нормативно-правовою базою, що регулює створення та діяльність ломбардів, є: Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про заставу» й ін. Контроль за діяльністю ломбардів щодо надання ломбардами фінансових послуг (кредитів, позик) здійснює Національна комісія, що реалізує державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Діяльність, пов'язана з реалізацією, обігом предметів застави, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

З метою представлення і захисту загальних професійних, соціально- економічних і правових інтересів ломбардів та інших учасників ринків фінансових послуг; координації діяльності ломбардів в організації ломбардного бізнесу без права втручання в їх виробничу й комерційну діяльність; розвитку ефективної діяльності ломбардів, ломбардної галузі в цілому, а також інших ринків фінансових послуг в Україні створена Всеукраїнська асоціація ломбардів (ВАЛ), яка є неприбутковою організацією та діє на підставі Статуту.

Предметом діяльності ВАЛ є: розвиток ломбардної галузі в цілому; розвиток інших ринків фінансових послуг; представлення ломбардної галузі в позитивному світлі перед громадськістю, формування іміджу галузі; інформування громадськості про діяльність асоціації, її учасників, а також про ринок фінансових послуг у цілому; представництво та захист прав і професійних інтересів учасників асоціації; забезпечення можливості досягнення професійного успіху та високого професійного рівня діяльності своїх учасників; надання методичної допомоги в організації й розвитку діяльності ломбардів та інших ринків фінансових послуг; збір, узагальнення й аналітична обробка статистичної інформації про професійну діяльність на ринках фінансових послуг; забезпечення учасників асоціації ринковою інформацією, що стосується ринкових тенденцій; координація спільних досліджень і розробок; створення умов найбільш вільної конкуренції у галузі для забезпечення найбільш повної відповідності інтересам споживачів.

Діяльність ломбардів із надання фінансових кредитів є одним із найстаріших видів кредитування населення, яке пережило різні економічні устрої та політичні режими.

У разі виникнення у громадян термінових потреб у невеликих сумах грошей на короткі періоди така форма кредитування населення є однією з найпростіших і найзручніших, а тому виявилася стійкою в конкурентній боротьбі з банками та кредитними спілками.

За радянських часів діяльність ломбардів було відновлено вже у 1922 - 1923 рр. у вигляді створених у системі побутового обслуговування населення державних госпрозрахункових підприємств, підпорядкованих органам місцевих рад народних депутатів.

На території України перший ломбард виник у 1800 р. в Одесі. Для завершення будівництва гавані місто одержало кредит у сумі 2500 рублів. У зв'язку з тим, що ці кошти витрачалися поступово в міру спорудження гавані, а відсотки за користування кредитом потрібно було сплачувати з усієї суми, влада міста з метою отримання додаткових доходів для покриття відсотків за наданим кредитом створила Комітет із провадження робіт у порту, який частину тимчасово вільних коштів видавав громадянам міста як позики під заставу цінних речей і товарів.

...