Ринок фінансових послуг

В економічній теорії існує два основних підходи до визначення структури фінансових посередників.

За першим підходом фінансові посередники включають:

• кредитних брокерів, завданням яких є пошук власних коштів і суб'єктів ринку, яким потрібні кошти. Основне завдання кредитних брокерів полягає у вирівнюванні попиту на капітал з його пропозицією;

• вторинний ринок, представниками котрого є фондова біржа, біржові брокери, дилери та маклери. Їх завданням є забезпечення ліквідності фінансових активів як на первинному, так і на вторинному ринку;

• інвестиційні банки, метою діяльності яких є акумулювання довгострокових інвестиційних ресурсів і найбільш ефективне розміщення їх у виробничих та позавиробничих галузях країни.

Відповідно до другого підходу фінансові посередники поділяються залежно від сфери діяльності на:

– комерційні банки;

– ощадні банки;

– інститути сумісного інвестування;

– страхові компанії;

– недержавні пенсійні фонди;

– лізингові компанії та ін.

Таким чином, посередники є проміжною ланкою між кінцевими позичальниками й інвесторами. Вони трансформують прямі замовлення в опосередковані, надаючи при цьому різноманітні інформаційні, консультаційні, експертні та інші послуги. Їх роль у функціонуванні ринку фінансових послуг полягає в тому, що завдяки фінансовим посередникам збільшується дохідність позичкового капіталу, виникає можливість розширити відносини між інвестором і позичальником шляхом надання додаткових послуг (страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набуття права власності й управління певними активами тощо). Вони дають реальну можливість кожній особі ефективно розмістити власні фінансові ресурси, максимально скоротивши при цьому фінансові витрати на проведення операції та мінімізувавши фінансовий ризик. Більш детально роль фінансового посередництва розкривається в його функціях.

2.2 Функції фінансових посередників

Фінансові посередники складають численну групу основних учасників ринку фінансових послуг, забезпечуючи посередницький зв'язок між продавцями і покупцями фінансових інструментів (фінансових послуг). Певна частина фінансових посередників сама може виступати на ринку в ролі продавця чи покупця. Інша частина може виконувати лише посередницькі функції. Через це виділяють два основних види фінансових посередників та функції, що їм притаманні.

До першої групи належать фінансові посередники, що реалізують виключно брокерську діяльність. Вони є професійними учасниками ринку фінансових послуг. Їх діяльність підпадає під обов'язкове ліцензування.

Основною функцією таких посередників є надання допомоги як продавцям, так і покупцям фінансових послуг у виконанні операцій на ринку. Фінансовий посередник, виконуючи брокерську діяльність, бере участь в укладенні угод як довірена особа (на підставі угоди-доручення від клієнта) чи як комісіонер (на підставі угоди комісії).

При виконанні угод за договором-дорученням фінансовий посередник (брокер) виступає виключно від імені клієнта і за його рахунок. Таким чином, стороною угоди є сам клієнт, який несе повну фінансову відповідальність за її виконання.

У процесі виконання угод за договором комісії фінансовий посередник (брокер) виступає від свого імені, але за рахунок клієнта. Отже, сторонами угоди є брокер, котрий несе відповідальність за її виконання, та клієнт, який компенсує всі фінансові витрати за нею.

Цю групу фінансових посередників представляють різноманітні інститути фінансових брокерів, що виконують свою діяльність як на біржовому, так і на позабіржовому фінансовому ринку. Фінансовими брокерами відповідно до національного законодавства можуть виступати як юридичні особи (брокерські контори чи фірми), так і фізичні особи. Так, до складу фінансових брокерів входять: інвестиційні брокери, валютні брокери, страхові брокери та інші. Кожний із цих брокерів виконує свою роботу виключно у рамках суми укладеної угоди.

Іншу групу професійних учасників фінансового ринку складають фінансові посередники, що займаються дилерською діяльністю. Їх основною функцією є купівля-продаж фінансових інструментів від свого імені й за свій рахунок з метою отримання прибутку від різниці в цінах. За рахунок виконання спекулятивних дилерських операцій багато в чому забезпечується страхування цінового ризику на фінансовому ринку.

Згідно з діючими нормами дилер повинен публічно об'являти ціни покупки (продажу) визначених фінансових інструментів із зобов'язанням проведення операції за заявленими цінами (обсяг операцій також оговорюється в пропозиції). Дилерською діяльністю на ринку фінансових послуг можуть займатися виключно юридичні особи, що пройшли ліцензування. У процесі такого ліцензування надаються відповідні вимоги до мінімального розміру капіталу, атестації визначених спеціалістів та ін. Фінансові посередники, що реалізують дилерські функції, можуть за наявності відповідної ліцензії виконувати і брокерську діяльність, а також виступати як емітенти, інституційні інвестори тощо.

Цю групу фінансових посередників представляють кредитно-фінансові й інвестиційні інститути, що надають різноманітні фінансові послуги.

Крім означених функцій, які фінансові посередники виконують, виходячи з наданих їм повноважень, усі представники інституту фінансового посередництва здійснюють і такі функції:

• фінансові посередники забезпечують ефективне розміщення вільних фінансових ресурсів. Вони сприяють підвищенню інвестиційної активності приватних інвесторів, особливо населення, та залученню додаткових інвестицій в економіку;

• стимулювання підприємницької діяльності в цілому та її інвестиційного напряму зокрема. Вона є наслідком здійснення попередньої функції;

• диверсифікація фінансового ризику, створення можливостей для його страхування та перестрахування. Фінансові посередники через інвестування у велику кількість фінансових активів забезпечують значне зниження фінансового ризику за інвестиційним портфелем. Крім того, проведення моніторингу та здійснення процесу управління фінансовими ризиками дозволяють своєчасно уникнути негативних наслідків від розміщення фінансових ресурсів;

• фінансові посередники беруть участь у створенні підприємства й управлінні його капіталом. Реалізується така функція, коли користувач інформацією про об'єкт інвестування та розпорядник інвестованих коштів виступають в одній особі;

• здійснення прямого й опосередкованого інформаційного посередництва. До прямого посередництва належать консультаційні послуги, операції з видання інформаційних бюлетенів, проведення економічного аналізу тощо. До опосередкованого інформаційного посередництва відносять різноманітні послуги з управління активами і фондами;

• забезпечення перерозподілу фінансових ресурсів між традиційними та пріоритетними чи більш прибутковими напрямами їх використання. Це сприяє позитивним структурним зрушенням в економіці, підвищенню ефективності прямих і портфельних інвестицій;

• установлення оптимальної відсоткової ставки, що визначає ціну капіталу на ринку фінансових послуг. Через зіставлення попиту та пропозиції на фінансові ресурси фінансові посередники визначають рівноважну ціну на фінансові активи, яка задовольняє як інвесторів та емітентів (позичальників), так і фінансових посередників;

• економія витрат індивідуальних інвесторів на здійснення фінансових операцій та послуг шляхом здійснення економії на масштабах операції, вдосконалення процедури рейтингового оцінювання фінансових активів і позичальників.

Зазначимо, що виконання цих функцій фінансовими посередниками є обов'язковим. Вони реалізують їх напряму або опосередковано через здійснення операцій на фондовому ринку.

2.3 Класифікація фінансових посередників

Сучасна структура фінансових посередників визначається своєю багатогранністю. Через це в економічній теорії не існує єдиної їх класифікації. Так, вітчизняні вчені поділяють фінансових посередників на банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Американські науковці виділяють у структурі фінансового посередництва депозитні інституції, договірні ощадні інституції й інвестиційних посередників. Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва пояснюється тим, що в національній та іноземній теорії не існує однозначного трактування поняття «банк» і відсутня єдина система критеріїв щодо класифікації фінансових посередників.

На підставі досліджень різноманітних точок зору в загальному вигляді фінансових посередників можна згрупувати за такими ознаками:

за порядком створення:

– перепрофільовані;

– новостворені;

за характером спеціалізації:

– універсальні;

– спеціалізовані;

за територією діяльності:

– регіональні;

– республіканські;

– міжнародні;

за розміром:

– великі;

– середні;

– малі;

за формою власності:

– загальнодержавні;

– муніципальні;

– колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю);

– приватні;

– зі стовідсотковою іноземною власністю;

– змішані;

за юридичним статусом:

– юридичні особи;

– фізичні особи;

за функціями і характером операцій, що виконуються на ринку фінансових послуг:

– інвестиційні;

– трастові;

– інноваційні;

– поштово-пенсійні;

– промислові;

– агропромислові;

– біржові;

– експортно-імпортні;

– лізингові;

– торговельні;

за характером відносин:

– гаранти;

– кореспонденти;

– уповноважені;

за відповідністю чинному законодавству:

– легальні;

– напівлегальні;

– нелегальні;

за ступенем впливу:

– монополісти;

– аутсайдери;

за структурою:

– багатопрофільні;

– безфіліальні.

за типом винагороди:

– ті, що отримують дохід у вигляді різниці відсотків на вхідні та вихідні фінансові потоки;

– ті, які працюють за фіксовану винагороду у вигляді комісійних;

за ступенем контролю:

– контролюючі;

– контрольовані;

за рівнем конкурентоспроможності:

– конкурентоспроможні;

– неконкурентоспроможні;

за фінансовим станом:

– стійкі (стабільні);

– проблемні;

– кризові;

– банкрути;

за типом спілкування з клієнтами:

– ті, що взаємодіють безпосередньо особисто з клієнтами;

– ті, які спілкуються з клієнтами за допомогою електронних засобів зв'язку.

Можна виділити й інші класифікаційні ознаки, проте вони є менш значущими для систематизації фінансових посередників.

2.4 Питання для самоконтролю

1. У чому полягає особливий характер фінансового посередництва?

2. Назвіть передумови впливу на розвиток фінансового посередництва.

3. Схарактеризуйте учасників ринку фінансових послуг.

4. Розкрийте особливості посередницьких послуг на ринках фінансових послуг.

5. Розкрийте способи процесу переміщення капіталу на ринку фінансових послуг.

6. Назвіть фінансових посередників, діяльність яких регламентується Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

7. Назвіть необхідні складові договору для надання фінансових послуг суб'єктами господарювання.

8. Дайте характеристику інституційним учасникам ринку фінансових послуг та індивідуальним учасникам.

9. Дайте характеристику фінансовим посередникам депозитного й недепозитного типу.

10. Назвіть ознаки груп фінансових посередників.

11. Назвіть функції, які, крім основних, усі представники інституту фінансового посередництва здійснюють, виходячи з наданих їм повноважень.

Рекомендована література

1. Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг: навч.посіб. / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко. - К.: Знання, 2010. - 532 с.

2. Розвиток фінансового ринку в Україні: проблеми та перспективи: колективна монографія / За ред. д.е.н., проф. В.О. Онищенка. - Полтава: ПолтНТУ, 2013. - 366 с.

ТЕМА 3. ІНСТИТУЦІЙНА ТА СЕГМЕНТАРНА СТРУКТУРА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Ключові терміни та поняття: інституційна структура ринку фінансових послуг, ринок банківських послуг, Національний банк України, ринок фінансових послуг небанківських установ, факторингові компанії, лізингові компанії, кредитні спілки.

3.1 Характеристика інституційної та сегментарної структури ринку фінансових послуг

Інституційна структура ринку фінансових послуг - це сукупність окремих складових ринку фінансових послуг, фінансові операції на яких здійснюються визначеними видами фінансових установ.

Інституційна структура ринку фінансових послуг об'єднує дві складові - ринок банківських послуг і ринок фінансових послуг небанківських фінансових установ.

Сегментація ринку фінансових послуг може здійснюватися за різними ознаками.

Залежно від спрямованості діяльності фінансових посередників ринок фінансових послуг може бути представлений як ринок фінансових послуг банків і небанківських установ.

До небанківських кредитних установ належать кредитні спілки, факторингові та лізингові компанії, ломбарди. До небанківських фінансових установ належать страхові компанії; інститути спільного інвестування; установи накопичувального пенсійного забезпечення; компанії з довірчого управління, компанії з управління майном при фінансуванні будівництва житла, торгівці цінними паперами та ін.

Сегментація ринку фінансових послуг може здійснюватися за видами фінансових активів, які є об'єктом купівлі-продажу і використання котрих визначає характер договірних відносин. З огляду на це можна виокремити послуги, які надають фінансові посередники на кредитному, страховому, валютному ринках, на ринку грошей, цінних паперів.

На ринку грошей здійснюються операції з купівлі-продажу фінансових активів зі строком обертання до одного року, платіжні послуги, послуги з обслуговування руху обігових коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення.

На кредитному ринку здійснюються послуги з кредитування, у тому числі під заставу майна або майнових прав, фінансово-кредитної підтримки суб'єктів господарювання та населення; обслуговування кредитних ліній і кредитних програм, послуги з іпотечного кредитування, ломбардні, факторингові та лізингові послуги.

Фінансові послуги на валютному ринку насамперед пов'язані з купівлею-продажем іноземної валюти, здійсненням міжнародних розрахунків і платежів та наданням інших фінансових послуг, які потребують використання різних іноземних валют.

Фінансові послуги на ринку цінних паперів спрямовані на надання фінансових послуг з емісії та купівлі-продажу цінних паперів, їх зберігання, обігу, котирування, зміни прав власності тощо.

На страховому ринку об'єктом купівлі-продажу є страхові послуги, що забезпечують страховий захист юридичних або фізичних осіб за окремими напрямами їх діяльності й бізнесу. Суб'єктами страхового ринку є страхувальники та страховики.

Важливою характеристикою ринку фінансових послуг є доступність економічних агентів до фінансових послуг.

Наданням фінансових послуг на професійній основі на ринку банківських послуг займається Національний банк України, вітчизняні й іноземні універсальні та спеціалізовані банки.

Ринок фінансових послуг небанківських установ поділяється на окремі складові (сегменти ринку) залежно від складу інституційних учасників небанківського фінансового сектора.

Залежно від виду фінансових установ у складі такого ринку виділяють:

• ринок фінансових послуг кредитних спілок:

• ринок фінансових послуг ломбардів;

• ринок фінансових послуг компаній з управління активами;

• ринок фінансових послуг торговців цінними паперами;

• ринок фінансових послуг страхових компаній;

• ринок фінансових послуг недержавних пенсійних фондів;

• ринок фінансових послуг інститутів спільного інвестування;

• ринок фінансових послуг фінансових компаній;

• ринок фінансових послуг суб'єктів господарювання, що за своїм статусом не є фінансовими установами.

Інституційна структура ринку фінансових послуг (РФП) включає банківську систему, небанківські кредитні установи та небанківські фінансові установи.

І підхід. Інституційна структура вітчизняного РФП включає такі елементи:

- регулюючий (організаційно-технічний), представлений органами державного регулювання РФП (НКЦПФР, Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затв. Указом Президента України від 23.11.2011 №1070/2011), Податкова служба тощо), інформаційними центрами, засобами зв'язку. Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» Національний банк України здійснює державне регулювання ринку банківських послуг, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку - ринку цінних паперів та похідних цінних паперів, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - інших ринків фінансових послуг;

- фінансово-кредитну систему, яка включає банківську систему, небанківські кредитні та контрактні фінансові інститути. Найпоширенішими фінансовими інститутами вітчизняного РФП є такі структурні утворення: фондові й валютні біржі, комерційні банки, компанії (страхові, брокерські, дилерські, інвестиційні, холдингові, трастові, андеррайтерів тощо); системи (національна депозитарна, міжбіржових і міжброкерських зв'язків); фонди (інвестиційні, інноваційні, пенсійні, благодійні, гарантування вкладів тощо); реєстратори та зберігачі цінних паперів; розрахунково-клірингові установи; інформаційно-консультаційні центри та ін.

ІІ підхід. За інституціональним критерієм ринок фінансових послуг також можна поділити на два сектори:

- сектор прямого фінансування;

- сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями й покупцями фінансових активів здійснюються безпосередньо. У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями фінансових активів реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені.

У зв'язку з тим, що окремі види фінансових послуг можуть надаватися декількома видами фінансових установ, та залежно від особливостей самих фінансових операцій, котрі є в основі фінансової послуги, в складі ринку фінансових послуг набувають активного розвитку:

• ринок кредитних послуг;

• ринок депозитних послуг;

• ринок розрахункових послуг;

• ринок страхових послуг;

• ринок послуг з недержавного пенсійного забезпечення;

• ринок послуг зі спільного інвестування;

• ринок довірчих послуг;

• ринок гарантійних послуг;

• ринок торговельних і конверсійних послуг;

• ринок послуг з управління активами інституційних інвесторів та ін.

3.2 Банківська система України

Банківська система України як складова інституціональної структури ринку фінансових послуг представлена Національним банком України та комерційними банками. Таким чином, згідно з вітчизняним законодавством, банківська система країни складається з Національного банку України й інших банків, а також філій іноземних банків, що створені та діють на території країни відповідно до положень Закону «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України.

Національний банк є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами держави. Його створено з метою здійснення регулювання, контролю й нагляду на ринку банківських послуг.

Національний банк самостійно визначає напрями своєї діяльності та спеціалізацію за видами послуг. Національний банк України встановлює види спеціалізованих банків, порядок набуття банком статусу спеціалізованого й здійснює регулювання діяльності через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Національний банк України визначає системно важливі банки відповідно до таких критеріїв: розміру банку, ступеня фінансових взаємозв'язків, напрямів діяльності.

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів держави та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання й нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.

Основною функцією Національного банку згідно зі статтею 6 ЗУ «Про Національний банк України» є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. У межах своїх повноважень він сприяє фінансовій стабільності, додержанню стійких темпів економічного зростання й підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій і третій статті 7 Закону України «Про Національний банк України».

Національний банк виконує інші функції:

• відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

• монопольно здійснює емісію національної валюти України й організовує готівковий грошовий обіг;

• виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

• установлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

• організовує створення й методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

• регулює діяльність платіжних систем і систем розрахунків в Україні, визначає порядок та форми платежів, у тому числі між банками;

• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює й забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних і облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

• здійснює банківське регулювання й нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

• здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

• веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

• здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками й іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

• забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів і здійснення операцій з ними та банківськими металами;

• аналізує й прогнозує динаміку макроекономічних, грошово-кредитних, валютних і фінансових показників, у тому числі складає платіжний баланс;

• організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації й перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

• реалізовує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

• бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

• визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

• вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

• здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

• здійснює відповідно до компетенції повноваження у сфері депозитарного обліку;

• забезпечує облік і зберігання переданих йому цінних паперів та інших коштовностей, що конфісковані (заарештовані) на користь держави та/або таких, які визнані безхазяйними, для чого може відкривати рахунки в цінних паперах у депозитарних установах;

• здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом;

• визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих банками-резидентами;

• створює засвідчувальний центр для забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та акредитації центрів сертифікації ключів, визначає порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису, в банківській системі України, й суб'єктами переказу коштів;

• видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до законодавства;

• веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем і операторів послуг платіжної інфраструктури;

• здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків;

• здійснює державне регулювання й нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму й фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за небанківськими фінансовими установами-резидентами, які є платіжними організаціями та/або членами/учасниками платіжних систем у частині надання ними фінансової послуги щодо переказу коштів на підставі відповідних ліцензій, зокрема Національного банку України (крім операторів поштового зв'язку в частині здійснення ними переказу коштів);

• здійснює аналіз стану фінансової системи щодо фінансової стабільності.

Статтею 7 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено, що державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Кооперативний банк (ст.8) створюється в порядку, передбаченому Законом «Про банки і банківську діяльність». Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить Закону «Про банки і банківську діяльність». Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не меншою ніж 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімально необхідної діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених Законом «Про банки і банківську діяльність», належать централізація й перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних і міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розроблення рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації (ст. 13 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»). Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською або підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків - членів асоціації (спілки).

Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в статті 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів і банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Центральний депозитарій цінних паперів має право провадити окремі банківські операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, що видається в установленому Національним банком України порядку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, які банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, установлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим Національним банком України вимогам.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських й інших фінансових послуг.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують п'ять відсотків капіталу банку.

Статтею 49 ЗУ як кредитні також розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»:

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. У рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик за наданим кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Банк зобов'язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах (Ст. 66):

I. Адміністративне регулювання:

- реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

- встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

- застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

- нагляд за діяльністю банків;

- надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

- установлення обов'язкових економічних нормативів;

- визначення норм обов'язкових резервів для банків;

- установлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

- визначення процентної політики;

- рефінансування банків;

- кореспондентських відносин;

- управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

- операцій із цінними паперами на відкритому ринку;

- імпорту та експорту капіталу.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках (ст. 67).

Сучасний розвиток ринку фінансових послуг свідчить про пошук нових форм і методів надання банківських послуг. Це призводить до поступового втручання банків у традиційні сфери діяльності кредитно-фінансових інститутів. Крім традиційних банківських послуг, сучасні комерційні банки здійснюють лізингові, факторингові, консалтингові, проектні, інжинірингові операції та послуги й ін.

3.3 Небанківські кредитні інститути

Розвиток ринку фінансових послуг приводить до активізації діяльності небанківських кредитних установ, в структурі яких основну питому вагу складають лізингові, факторингові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду машин, обладнання та устаткування, транспортних засобів, виробничих споруд. Компанії купують по замовленню клієнтів обладнання та надають його інвестору у довгострокову оренду. Після закінчення строку оренди за відповідними обставинами майно можу бути викуплено інвестором по остаточній вартості.

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Основним видом діяльності ломбардів як учасників ринку фінансових послуг є надання миттєвих та короткострокових позик на власний ризик під заставу майна споживачів цих послуг. Ломбарди залишаються одним із найбільш консервативних і стабільних фінансових інститутів для фізичних осіб, оскільки вони орієнтовані на видачу невеликих і короткострокових кредитів.

Факторинг - процес перепоступки факторинговій компанії не оплачених боргових вимог (рахунків-фактур ) у поєднанні з елементами фінансового, бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Доцільність використання факторингу зумовлена потребою: зменшення дебіторської заборгованості; прискорення обігу коштів у розрахунках; зниження рівня неплатежів; фінансування розвитку виробництва. Порядок надання послуг небанківськими кредитними установами приведено у темі 7.

питання для самоконтролю

1. Назвіть та дайте характеристику складовим інституційної структури ринку фінансових послуг.

2. Назвіть сегменти ринку фінансових послуг небанківських установ.

3. Схарактеризуйте елементи інституційної структури вітчизняного РФП.

4. Назвіть сектори поділу ринку фінансових послуг за інституційним критерієм та дайте їх характеристику.

5. Схарактеризуйте особливості банківської системи України як складової інституціональної структури ринку фінансових послуг.

6. Назвіть основну функцію Національного банку та дайте характеристику його інших функцій.

7. Дайте визначення поняття «державний банк», визначте його особливості.

8. Назвіть функції центрального кооперативного банку.

9. Які послуги належать до банківських?

10. Які види діяльності, крім фінансових послуг, має право здійснювати банк?

11. Дайте характеристику кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

12. У яких формах здійснюється державне регулювання Національним банком України діяльності банків?

13. Розкрийте структуру небанківських кредитних установ.

14. На яких принципах ґрунтується діяльність кредитної спілки?

15. Яким нормативним документом визначені організаційні засади створення та порядок припинення діяльності кредитних спілок?

16. Які документи подаються для державної реєстрації кредитної спілки ?

17. Схарактеризуйте нормативно-правове регулювання лізингових відносин в Україні.

18. Схарактеризуйте основні функції лізингу.

19. Розкрийте особливості оподаткування лізингових операцій.

20. На які види класифікується лізинг залежно від особливостей здійснення?

21. Який лізинг називається фінансовим?

22. Хто може бути суб'єктами фінансового лізингу?

23. Схарактеризуйте нормативно-правову базу, що регулює створення та діяльність ломбардів.

24. Назвіть предмет та особливості діяльності Всеукраїнської асоціації ломбардів.

25. Які послуги належать до фінансових послуг ломбарду?

26. Які послуги належать до супутніх послуг ломбарду?

27. Яким вимогам повинен відповідати ломбард для надання фінансових послуг?

28. Обґрунтуйте доцільність використання факторингу.

29. За якими ознаками може бути здійснена класифікація факторингу?

30. Схарактеризуйте суб'єктів факторингової операції.

31. Визначте послідовність проведення факторингу.

Рекомендована література

1. Розпорядження Нацкомфінпослуг «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року

1. Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг: навч.посіб. / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко. - К.: Знання, 2010. - 532 с.

ТЕМА 4. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА САМОРЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Ключові терміни та поняття: державне регулювання, адміністративне регулювання, економічне регулювання, напрями державного регулювання, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, уповноважений орган, саморегулівна організація.

4.1 Сутність державного регулювання ринку фінансових послуг і його напрями

Державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг і запобігання кризовим явищам.

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

• проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

• захист інтересів споживачів фінансових послуг;

• створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

• створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

• забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

• додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

• запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

• контроль за прозорістю й відкритістю ринків фінансових послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

– ведення державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

– нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

– нагляду за діяльністю учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг);

– застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

– проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

• щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України;

• щодо ринків цінних паперів і похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

• щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України й інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» й інших законів України. Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зобов'язані співпрацювати згідно з положеннями Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за допомогою засобів зв'язку, котрі дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків. Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг. Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг. Національний банк України (НБУ), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) і Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (НКРРФП), з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу на місяць чи частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах і угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, котрі здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. НБУ, НКЦПФР, НКРРФП, що здійснюють нагляд на консолідованій основі за фінансовими групами, зобов'язані обмінюватись інформацією щодо учасників цих груп у визначеному ними порядку. НБУ, НКЦПФР, НКРРФП, котрі здійснюють нагляд на консолідованій основі за фінансовими групами, мають право ініціювати один перед одним проведення перевірки фінансової установи, яка є учасником фінансової групи. НБУ, НКЦПФР, НКРРФП, що здійснюють нагляд на консолідованій основі за фінансовими групами, мають право ініціювати один перед одним застосування заходів впливу до фінансової установи, яка є учасником фінансової групи. НБУ, НКЦПФР, НКРРФП співпрацюють з органами нагляду іноземних держав з метою здійснення нагляду на консолідованій основі. Співпраця відбувається на підставі укладених договорів, меморандумів чи в інших формах.

Практична реалізація державного регулювання ринку фінансових послуг являє собою вплив держави в особі державних органів на сукупність економічних відносин, законів і закономірностей їх розвитку системою заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру.

Цілеспрямований вплив держави на ринок фінансових послуг здійснюється прямими (адміністративними) і непрямими (економічними) методами.

Пряме (адміністративне) державне регулювання реалізується за допомогою встановлення обов'язкових вимог, що пропонуються учасникам ринку, ліцензування професійної діяльності на ринку, забезпечення гласності й рівної інформованості його учасників, підтримки правопорядку.

Таким чином, пряме регулювання існує у вигляді системи правових норм і державних органів, що забезпечують їх виконання.

Засобом економічного регулювання виступає фінансово-кредитна політика країни. Непряме державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється такими методами, як проведення встановленої податкової, грошової політики, політики у сфері формування і використання коштів державного бюджету, управління державною власністю й т. ін.

Адміністративно-правова й економічна складові регулювання ринку фінансових послуг тісно пов'язані між собою, тому що в основі розроблення будь-яких законодавчих актів чи адміністративних заходів впливу завжди лежать економічні закономірності, на які держава прагне вплинути в той чи інший спосіб. І навпаки, для використання фінансово-кредитних важелів регулювання держава чинить на них вплив, закріплений у правових нормах.

4.2 Органи державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні

Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг згідно із статтею 21 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у межах своїх повноважень можуть приймати рішення:

• про належність операцій, які здійснюються на ринках фінансових послуг, до певного виду фінансових послуг, визначених частиною першою цієї статті;

• про визначення операції як фінансової послуги, відсутність такої фінансової послуги серед видів фінансових послуг, передбачених переліком, визначеним частиною першою цієї статті, та заборону надання зазначеної послуги.

Орган, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, відмовляє у видачі письмового погодження набуття чи збільшення істотної участі у фінансовій установі у разі, коли:

1) заявником подано неповний пакет документів, визначених нормативно-правовими актами такого органу, або недостовірну інформацію чи подані документи не відповідають вимогам цього Закону або зазначених актів;

2) заявник має непогашену чи незняту судимість.

Якщо заявник є юридичною особою, зазначена вимога поширюється на членів виконавчого органу і наглядової ради такої юридичної особи, а також на власників істотної участі у фінансовій установі, які є фізичними особами;

3) ділова репутація чи фінансовий стан заявника не відповідає вимогам, установленим законом або нормативно-правовими актами органу, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг;

4) у заявника відсутні власні кошти в обсязі, необхідному для набуття чи збільшення істотної участі, та/або ним не підтверджено джерела походження коштів, що вносяться до статутного (складеного) капіталу;

5) заявник згідно з поданими документами не відповідає вимогам цього Закону чи нормативно-правових актів органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг;

6) органами Антимонопольного комітету України заборонено концентрацію як таку, що призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині;

7) набуття чи збільшення істотної участі заявника у фінансовій установі загрожуватиме інтересам вкладників та/або інших кредиторів такої фінансової установи, розвиткові конкурентного середовища.

Про подання неповного пакета документів та/або невідповідність вимогам Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та нормативно-правових актів органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, зазначений орган повідомляє заявнику (його уповноваженій особі) не пізніше ніж протягом місяця з дня подання пакета документів.

Орган, котрий здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, приймає рішення про погодження чи відмову у видачі письмового погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі не пізніше ніж протягом місяця з дня подання пакета документів, визначених нормативно-правовими актами зазначеного органу. У разі, якщо особа набуває істотної участі у фінансовій установі чи збільшує свою істотну участь до рівня, визначеного частиною п'ятою цієї статті, без отримання письмового погодження органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, зазначена особа не має права прямо або опосередковано, повністю чи частково користуватися правом голосу придбаних акцій (часток) та брати будь-яким чином участь в управлінні фінансовою установою. У разі виявлення органом, котрий здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, факту набуття особою істотної участі у фінансовій установі або збільшення особою своєї істотної участі до рівня, визначеного частиною п'ятою цієї статті, без отримання письмового погодження органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, зазначений орган призначає у двотижневий строк довірену особу, котрій передається право брати участь у голосуванні. Довірена особа призначається з числа осіб, запропонованих фінансовою установою, на період до усунення порушення вимоги, визначеної частиною п'ятою статті 9 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

...