Мікрофіші та мікрокарти (декілька мікрофіш) є пласкими формативними мікрофільмами. Мікрофіші - листи фотоплівки формату 105х148 мм, які містять від 60 до 3200 кадрів, залежно від кратності зменшення.

Останнім часом для одержання позитивних копій та негативних мікрофільмів застосовують безсрібні фотоматеріали, наприклад, везикулярні плівки. Світлочутливим шаром, котрий наносять на прозору поліетилентерефталатну основу, є термопластичний полімер, в якому дисперговано солі діозонія. Застосування нових матеріалів дозволяє протягом кількох секунд одержати копію у звичайному (незатемненому) приміщенні. При цьому значно скорочуються витрати срібла, забезпечується одержання копій з великим ступенем зменшення (до 42) і високою стабільністю зображення копій, спрощується технологічний процес одержання копій.

Фотодокументи

Фотодокумент - документ, що містить зображувальну інформацію, зафіксовану фотографічним способом. В архівах зберігаються негативи фотодокументів, а при їх відсутності - позитиви на правах оригіналів. Їхньою основою є скло, фотоплівка, папір, метал.

В перші роки розвитку фотографії основою було скло. Воно застосовується й тепер в тих випадках, коли від фотодокументів вимагається винятково висока стійкість зображення в часі, зокрема в астрономії, в спектрометрії. Існують фотодокументи, виготовлені на листах целулоїду.

Нині негативи виготовляють на триацетатній плівці, будова якої аналогічна будові кіноплівки. В Україні випускають широкий асортимент чорно-білих і кольорових фотоплівок, зокрема дубль-негативну плівку, кольорові негативні фотографічні та фототехнічні плівки. В останні роки зростає виробництво фотографічних плівок на поліетилентерефталатній основі.

Фонодокументи

Фонодокументи - це документи, інформація яких зафіксована будь-якою системою запису звуку. Кожний фонодокумент є окремим, тематично закінченим записом певної події, виступу, виконання художнього твору. За матеріалами носія інформації розрізняють три групи фонодокументів: з механічним (електромеханічним), оптичним і електромагнітним записом звуку.

До групи фонодокументів з механічним записом належать фонографічні валики, граморигінали, стрічки шоринофона. Фонографічні валики - найдавнішій вид звуконосія прямого відтворення, який не має дубліката. Фонографічні валики - це порожнисті циліндри діаметром біля 5 см і завдовжки близько 12 см. Звукову доріжку наносять на поверхню валика у вигляді гвинтової лінії глибиною від 1/6 мм до 1/4 мм. Фонографічний валик покритий сумішшю до складу якої входять віск, парафін, церезин, стеарати. Основні недоліки цих звуконосіїв - слабка сила звуку, обмежений інтервал відтворюваних частот (до 2000 Гц), швидке спрацювання і неможливість тиражування фонограм. Граморигінали - форми для розмноження металевих матриць, які використовують для пресування грамплатівок. Граморигінал - плоский нікелевий диск діаметром 330-340 мм і завтовшки 0,5-0,6 мм із центровим отвором діаметром 8-10 мм. Стрічка шоринофона - целулоїдна плівка, на поверхні якої записано кілька паралельних звукових канавок. У державних архівах зберігаються магнітні копії цих документів, а самі стрічки шоринофона підлягають спеціальному зберіганню.

Фонодокументи з оптичним записом звуку - це тонфільми, тобто запис звуку виступу, музичного твору, на кіноплівці оптичним способом. Основа тонфільму - нітроцелюлозна плівка завширшки 35 мм з нанесеною на неї світлочутливою емульсією. Тепер тонфільми не виготовляють. У державних архівах ці документи переводять на магнітну стрічку, а самі тонфільми підлягають спеціальному зберіганню.

Фонодокументи з електромагнітним записом звуку мають в основі незворотні зміни магнітного стану феромагнетиків у результаті дії зовнішнього магнітного поля, тобто явище гістерезису. За своєю будовою магнітні стрічки поділяють на суцільні й двошарові. Суцільні стрічки складаються із полівінілхлориду, в якому рівномірно розподілено магнітний порошок. Двошарові магнітні стрічки складаються з основи, виготовленої з полімеру (ацетилцелюлози, поліетилентерефталату, полівінілхлориду і ін.) і робочого шару, утвореного магнітним порошком, диспергованим у зв'язуючій речовині - лаку. Товщина робочого шару становить 20-35 % від загальної товщини стрічки.

Магнітний лак складається з магнітного порошку, зв'язуючого, розчинників, пластифікаторів та різних добавок. До складу магнітного шару входять залізо, кремній, марганець, натрій тощо.

Машиночитані документи

До машиночитаних документів належать перфострічки, перфокарти, магнітні стрічки, картки та диски. Ці носії призначені для кодування інформації і управління роботою оргавтоматів, вони є засобами введення інформації до комп'ютерів. Перфострічки і перфокарти - носії для механічного запису кодів. Перфострічки виготовляють із цупкого паперу товщиною близько 0,1 мм і шириною 17,5; 20,5; 22,5; 25,4 мм. Вони є основним носієм інформації вводу даних. Машинні перфокарти - прямокутники (187,4 х 82,5) мм із тонкого цупкого картону. Для запису програми роботи друкарських автоматів застосовують спеціальні стрічкові перфокарти. Інформацію на перфострічках і стрічкових перфокартах записують у вигляді отворів із кроком перфорації 2,5 мм і діаметром 1,8 мм.

Для запису програм і алгоритмів використовують магнітні стрічки, карти, диски. Основа магнітної стрічки - ацетат целюлози і поліетилентерефталат, її товщина (25-85) мкм, ширина (6,25-50,8) мм. Магнітні картки виготовляють із ацетилцелюлози з магнітним покриттям. Магнітні диски - декілька алюмінієвих пластинок з двостороннім магнітним покриттям, які обертаються навколо центральної осі. Їх застосовують у вигляді блоків запам'ятовувальних пристроїв ЕОМ.

Відеодокументи

Відеодокументи є магнітним записом зображувальної та звукової інформації на стрічці. Магнітна стрічка для відеозапису за своєю будовою аналогічна стрічці для звукозапису, але до неї ставляться вищі експлуатаційні вимоги. По-перше, діапазон частот, які передають під час відеозапису, в 500 раз ширший, ніж під час запису звуку; по-друге, велика відносна швидкість руху і значний притиск між стрічкою і головкою створюють складні експлуатаційні умови. Тому стрічки для відеозапису роблять з гнучкою і тонкою основою (25-37) мкм, а робочий шар (товщиною 10 мкм) - з магнітного порошку з малими розмірами частинок, диспергованого у зв'язуючому.

10.2 СТАРІННЯ ДОКУМЕНТІВ

Складові частини документів (папір, друкарські фарби, клей, чорнила тощо) з часом зазнають фізико-хімічних і фізико-механічних змін, які називаються природним старінням матеріалу. Процес старіння незворотний. Він супроводжується зміною хімічного складу паперу і зменшенням його механічної міцності. Папір стає з часом ламким і може розпастися на фрагменти. Текст вицвітає, згасає, в деяких випадках осипається (фарби, туш, олівець). Клеючі речовини рослинного, тваринного і синтетичного походження теж зазнають подібних змін.

Старіння документів - дуже складний процес, природу якого ще недостатньо вивчено, оскільки на його хід впливають багато факторів, і, насамперед, вид і хімічний склад використовуваних для виготовлення основи документа волокнистих матеріалів, проклеюючих речовин, наповнювачів і барвників, кислотність водного екстракту, присутність кислот, солей металів та інших компонентів. На процес старіння впливають умови зберігання: відносна вологість і температура навколишнього повітря, ступінь його забруднення і вміст у ньому домішок різних газів, характер зміни цих факторів; дія на папір світла (ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання); фактори, що викликають біологічне руйнування документа. Тому під опором старінню матеріалів розуміють систему заходів, що підвищують здатність документів протистояти руйнівній дії зовнішніх і внутрішніх факторів.

Фізико-хімічні фактори руйнування документів

При тривалому зберіганні документа посилюється згубний вплив на його матеріальну основу світла, тепла, вологи, пилу. Від цього матеріали, з яких складається документ, поступово руйнуються. Основним фізичним фактором, який викликає швидке руйнування документа, є світло. Швидкість руйнування залежить від спектральної характеристики, інтенсивності і тривалості випромінювання, а також від здатності документа поглинати енергію світла. Папір відбиває більшу частину світлових променів. Інфрачервоні промені нагрівають його, ультрафіолетові промені викликають деструкцію молекул целюлози, внаслідок чого зменшується її молекулярна вага і вміст а-целюлози - найстійкішої і довговічнішої частини целюлози. Папір під дією світла буріє і втрачає механічну міцність і еластичність.

Захисту від світла досягають різними способами: встановленням у вікнах спеціальних шибок, які поглинають ультрафіолетові промені; нанесенням на звичайні шибки покриття, яке розсіює світло, наприклад, титанові білила у кількості 25-40 г/м2; вогнестійкі штори або жалюзі; розміщенням шаф з документами в захищених від прямих сонячних променів місцях.

Основними факторами, які забезпечують збереженість архівних документів є температура і вологість повітря. Вони тісно взаємозв'язані, тому їх слід розглядати разом. Природне старіння паперу обумовлене, головним чином, окислювальними процесами під впливом кисню повітря. Внаслідок складних перетворень у целюлозі виділяється тепло, вода, формальдегід, окис вуглецю, утворюються розчинні у воді продукти деструкції целюлози. Підвищення температури і вологості повітря приско-рюють ці перетворення. В тих випадках, коли документи зберігаються у стосах і погано провітрюються, можливе локальне підвищення температури і створення сприятливих умов для розвитку плісняви.

Папір - гідрофільний (вологолюбний) матеріал. Він поглинає з повітря і завжди містить визначену (рівноважну) кількість вологи. При підвищенні температури і вологості процеси старіння паперу різко прискорюються. Він жовтіє, знижується його механічна міцність, створюються умови для розвитку плісняви. Папір деформується, збільшується в розмірі, а при висиханні залишкова деформація викликає короблення або хвилястість паперу. Якщо при підвищенні температури вологість повітря низька, папір частково втрачає вологу, стає менш еластичним, ламкішим. Сухий папір при підвищенні вологості повітря знову поглинає вологу, але менше, ніж втратив під час висихання. Таким чином, при багаторазовому підвищенні і зниженні вологості повітря в сховищах кількість вологи в папері зменшується, він висихає.

Отже, уникнення різких коливань температури і вологості повітря є важливим чинником збереженості паперу, продовження життя документів.

Термічне старіння

Строки зберігання документів і книг визначають на основі тривалих спостережень за змінами їхніх властивостей у процесі природного старіння. Але цей метод застосовують тільки для матеріалів, розрахованих на недовготривалі строки зберігання. У більшості випадків процес природного старіння протікає дуже повільно. На основі статистичного аналізу результатів дослідів встановлено, що хімічні властивості документа протягом 20 років зберігання змінюються порівняно мало, тоді як його механічні властивості погіршуються значно.

Вицвітання барвників

В архівосховищах зберігається величезна кількість документів з вицвітаючим текстом. Довговічність барвників на волокні залежить від багатьох факторів: інтенсивності і спектрального складу світла, температури, концентрації водневих іонів, складу і вологості повітря, властивостей носія. Певну роль можуть мати агрегатний склад барвника і різні хімічні речовини, що входять до його складу.

Вицвітання - окислювальний процес, обумовлений дією кисню на активовану світлом молекулу барвника. Але фотоокислення - не єдина реакція, що призводить до вицвітання барвників, яке залежить і від властивостей носія. Вицвітання на білкових носіях (желатині, шовку, сукні) обумовлене, як правило, відновленням барвника, а вицвітання на небілкових матеріалах (целюлозі і її похідних) - окислювальний процес під впливом кисню. Вицвітання барвників істотно прискорюється при наявності води і вологості. Окислення барвників на волокні може бути викликане і дією різних газів (Моз*** О, 80г), які є в повітрі сучасних міст.

Довговічність барвників на документі залежить від кислотності, але ця залежність обернена по відношенню до паперу: чим нижче кислотність, тим швидше вицвітає барвник. Особливо швидко проходить знебарвлення зразка при рН>6. Таким чином, нейтральне середовище, яке сприяє збереженості основи документа, викликає прискорення вицвітання тексту. Довговічність основи документа і його тексту також залежить і від структури волокна, наявності в ньому наповнювачів і проклеюючих речовин. Тут спостерігається обернена кореляція між довговічністю паперу і барвників. Архівісти мають враховувати, що ряд показників паперу, які сприяють його довговічності, одночасно є причиною низької стабільності тексту документів. Ось чому важливо забезпечувати такі умови зберігання, які б нейтралізували дію цих негативних факторів.

Старіння плівкових матеріалів

Старіння плівкових матеріалів - це процес, обумовлений незворотними змінами властивостей під час тривалого зберігання і експлуатації документів. Воно проходить внаслідок фізичних, хімічних і біологічних процесів, які відбуваються під впливом температури і вологості повітря, дії світла, радіаційного випромінювання, агресивних середовищ, механічних деформацій тощо. Фізичні процеси старіння плівок - випаровування летких компонентів (пластифікаторів), релаксація ланцюгів або ділянок в анізотропних орієнтованих системах та ін.

Хімічні перетворення під час старіння плівкових матеріалів обумовлені в основному процесами деструкції і структурування (зшивання) макромолекул. Деструкція полімеру, яка полягає в розпаді полімерного ланцюга, призводить до зменшення молекулярної маси полімеру і погіршення механічних характеристик матеріалу. Структурування полімеру полягає в утворенні поперечних хімічних зв'язків між макромолекулами і викликає збільшення крихкості матеріалу. При старінні полімеру можливий одночасний перебіг процесів деструкції і структурування. Залежно від переваги одного з них матеріал або розм'якшується, або стає крихким. Під біологічними процесами старіння розуміють процеси, викликані діяльністю живих організмів, які розвиваються на полімерних матеріалах.

Старіння кінофотодокументів

У процесі зберігання кінофотодокументів відбувається їхнє природне старіння, значно змінюються сенситометричні показники, зокрема світлочутливість, контраст-ність, густина вуалі тощо. За умови підвищеної температури і вологості у носія кольорового зображення - желатині прискорюються фізико-хімічні і біологічні процеси. Характерним при цьому є хімічний процес гідрофобізації желатину - зменшення спорідненості з водою і підвищення крихкості - супроводжується при підвищеній температурі випаровуванням леткого компоненту - води, яка є пластифікатором желатину. Природним процесом старіння колоїдної системи є коагуляція, яка приводить до збільшення контрастності зображення і зникненню напівтонів. Ці процеси мають вирішальну роль у формуванні усадкових, площинних і крихких властивостей кінофотодокументів.

Найскладнішим є завдання забезпечення фізико-хімічної збереженості особливо цінних кольорових кінодокументів. Основна відміна від чорно-білих полягає в тому, що зображення в них побудоване органічними барвниками Через нестійкість цього зображення термін зберігання кольорових кінодокументів у кілька разів менший, ніж чорно-білих.

Особливе місце в механізмі старіння кольорових документів мають біологічні процеси, які при відповідних температурно-вологісних умовах інтенсивно протікають у білковому живильному середовищі - желатині. Внаслідок життєдіяльності грибів відбувається деструкція і розрідження желатинового шару.

Старіння кінодокументів може проходити під дією променевої енергії, тобто електромагнітних коливань з різними довжинами хвиль, температури і вологості повітря довкілля, агресивних середовищ. Під час зберігання кольорових документів знебарвлюються барвники і утворюються нові забарвлені продукти. Дослідження показали, що вицвітання барвників є результатом перебігу хімічних окислювально-відновлювальних процесів, обумовлених дією кисню на активовану світлом чи теплом молекулу барвника. Тому головне завдання працівників архівосховищ всіма засобами стримувати ці руйнівні процеси.

Старіння магнітного запису

Під старінням магнітного запису розуміють зміну електроакустичних характеристик магнітної стрічки. З часом найбільше змінюються рівень запису, копійефект і частотна характеристика. Основні причини погіршення електроакустичних характеристик - зміна форми (шаблевидність і короблення) і зменшення еластичності самої стрічки. Наприклад, погіршення частотної характеристики не пов'язане зі зміною магнітних властивостей робочого шару магнітної стрічки і, в основному, обумовлюється її деформацією, забрудненням і зниженням гнучкості та еластичності через процеси старіння полімерних матеріалів. Ці фактори призводять до погіршення контакту стрічки з магнітними головками під час відтворення звуку і, отже, до перекручення частотної характеристики.

Біологічне ушкодження документів

Ушкодження документів бактеріями, мікроскопічними грибами, комахами, гризунами відносять до біопошкоджень. Вони виникають у тих випадках, коли не витримуються температурно-вологісний і санітарно-гігієнічний режими зберігання, немає постійного спостереження за фізичним станом документів, не проводяться своєчасні і ефективні засоби профілактики і боротьби з біопошкодженнями.

Зараз відомо біля 400 видів грибів і комах, знайдених на документах і книжках. Найбільшої шкоди завдають мікроскопічні гриби. Вони здатні уражати документи на папері, кальці, тканинах, дереві, шкірі, пергаменті і на металі, а також воскові і сургучні печатки, кінофотофонодокументи. Ураження грибами має безліч проявів. Це розростання колоній, забруднюючих поверхню нальотами та спорами, проникнення ниток грибниць і плідних тіл у волокна субстрату, виділення багатьох продуктів обміну, діючих самостійно як хімічні реагенти, або забарвлюючих документи. Гриби руйнують целюлозу за допомогою ферментів, перетворюючи її на живий субстрат для своєї життєдіяльності.

При вологості повітря понад 70 % відбувається капілярна конденсація вологи, яка сприяє появі і поширенню грибів. При проростанні спор грибів капіляри паперу заповнюються грибницею, що викликає гідрофобізацію паперу і зміну його властивостей, зокрема гнучкості, еластичності та ін. Спори грибів уражають і синтетичні матеріали, руйнують пластифікатори робочого шару і ацетилцелюлозну основу кінофотофонодокументів та негативно діють на них утвореними у процесі руйнування хімічними продуктами - ферментами і кислотами. Все це вимагає суворого дотримання технологічних правил зберігання документів.

10.3 ТЕХНОЛОГІЯ ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТІВ

Фізико-хімічне оброблення документів

Знепилювання

Одна з важливих умов зберігання документів - боротьба з пилом. Пил проникає у сховище ззовні і утворюється у ньому за рахунок стирання стін, підлоги, пакувальних матеріалів, самих документів (внутрішня причина). Пил псує зовнішній вид документів, інколи настільки, що текст неможливо прочитати.

Пилові частинки мають електричний заряд, завдяки чому осідають і міцно утримуються папером, а мінеральні частинки пилу, проникаючи у папір між волокнами, пошкоджують волокна целюлози, викликаючи зниження механічної міцності. Шар пилу, який покриває документ, порушує у ньому повітрообмін, сприяє збільшенню вологості і біологічному пошкодженню. Пил є основним переносником спор грибів, а інколи і яєць комах.

Пил поглинає з повітря вологу і деякі шкідливі для паперу газоподібні речовини. На папері утворюються ділянки з підвищеною вологістю. Агресивні речовини, поглинуті з повітря, руйнують папір. Тому необхідно регулярно чистити документи від пилу.

Частинки пилу, які осідають на кінофотофонодокументи, утримуються на їхній поверхні електростатичними силами. Під дією тепла, тертя і тиску вони укорінюються в робочий шар стрічок і викликають забруднення. Накопичення пилу на одному витку магнітної або кінострічки може проявитися у вигляді виступу на рулоні і бути причиною деформації його зовнішніх шарів.

Для ліквідації внутрішньої причини утворення пилу стіни, стелю, перегородки і стелажі необхідно обробити міцним, вогнестійким, нерозпилюючим з часом матеріалом. Не слід допускати спорудження балок, труб або інших виступів, на яких би осідав пил. Особливу увагу приділяють покриттю підлоги у сховищах, яка має бути рівною і гладкою.

Ефективний і радикальний засіб боротьби з зовнішнім пилом - герметизація приміщень, фільтрація повітря за допомогою кондиціонерів шляхом пропускання його через масляні фільтри, водяний пил. Чиста вода поглинає майже 50 % SO2, лужна вода (рН 8,5-9,0) поглинає практично 100 % SO2. Потрібно регулярно проводити контроль запиленості повітря і самих сховищ. Запиленість повітря в архівосховищах документів на паперовій основі неповинна складати більше 4-6 мг/м3, при цьому пил не повинен містити більше 10 % Sі02.

Фумігація

Важливим засобом захисту документів від біологічних шкідників є оброблення (фумігація) сховищ спеціальними парами, газами, аерозолями. Процес оброблення документів з метою знищення в них пліснявих грибів називають дезінфекцією, а з метою знищення комах - дезинсекцією. Боротьбу з біологічними шкідниками проводять в основному хімічними методами. Останнім часом для оброблення документів почали використовувати струм високої частоти.

Найпоширенішим є метод дезінфекції документів у спеціальних камерах (автоклавах) шляхом використання хімічних препаратів (фумігантів) у газоподібному стані. Оброблення документів проводиться формальдегідом СН2О в розгорнутому виді. У деяких випадках документи піддають спеціальній лікувальній обробці. Для цього використовують такі фунгіциди: тімол С10Н14О, окис етилену С2Н40. Для профілактики застосовують фунгіциди, які не тільки знищують мікроорганізми, але й надають паперові стійкість перед повторним зараженням, наприклад четвертинну амонієву сіль.

Дезінсекцію документів і книг проводять методами вологого оброблення і газового знезараження. Для газового знезараження документів від шкідників у камері застосовують диброметан С2Н4Вг2. Для термінової обробки цінного документа, його вкладають у поліетиленовий пакет або у скляний посуд (ексікатор чи кристалізатор) з кришкою. Поруч з документом розміщують шматочок вати, змочений розчином хлороформу, етилового ефіру або чотирихлористого вуглецю, після чого щільно закривають кришкою і залишають на дві години; у випадку використання ССI4 залишають на добу. Після закінчення оброблення документи і приміщення провітрюють.

Режим зберігання

Для забезпечення довготривалої збереженості документів на паперовій основі у сховищах встановлюють оптимальний температурно-вологісний режим зберігання: температура -(17-19) °С, відносна вологість - (45±5) %. Для його підтримання застосовують системи кондиціонування повітря. Кінофотодокументи з нітроцелюлозною основою рекомендовано зберігати при температурі (10-15) °С і відносній вологості (45±5) %. Для кінофотодокументів і мікрофільмів на ацетатній основі оптимальні параметри повітря в архівосховищах такі: температура - (15±5) °С, відносна вологість - (60±5) %. Перед використанням плівок необхідно провести попередню акліматизацію. Оптимальним температурно-вологісним режимом з точки зору тривалого зберігання фонодокументів на різній основі можна вважати температуру (І5 -20) °С, відносну вологість (50-60) %. Режим зберігання документів контролюється шляхом регулярного вимірювання кліматичних параметрів повітря температури і відносної вологості повітря щоденно.

Не слід ігнорувати систему освітлення в архівосховищах. Переважно використовують лампи розжарювання, люмінесцентні лампи зі скороченою ділянкою спектра. Освітленість на вертикальній поверхні стелажа на висоті 1 м від підлоги - 20-30 лк, на робочому місці - 100 лк, не більше 50 лк - для міжстелажних проходів.

Певні вимоги ставляться до будівель і сховищ. Будівлі архівосховищ повинні бути віддалені від промислових підприємств, які забруднюють повітря пилом і агресивними газами на відстані, встановленій санітарними нормами; від об'єктів і споруд, небезпечних у пожежному відношенні; від місць можливого затоплення, проникнення ґрунтових вод. У районі архівосховищ середньодобовий вміст шкідливих домішок у повітрі не повинен перевищувати гранично допустимі концентрації (мг/м3): сірчистого газу - 0,5; окислів азоту - 0,085; хлору - 0,03; силікатного пилу - 0,05. В українських архівах, на відміну від багатьох зарубіжних, справи в сховищах розмішують у шафах, контейнерах, на стелажах, у коробках горизонтально для захисту від сонячного проміння, пилу тощо. Архівосховища і приміщення для роботи з документами повинні бути обладнані пожежно-сторожовою сигналізацією, системою автоматичного газопожежогасіння, утримуватися у зразковому порядку і чистоті, які виключають можливість появи плісняви, комах, гризунів і накопичення пилу.

10.4 РЕСТАВРАЦІЯ

Реставрація документів - це відновлення експлуатаційних властивостей і зовнішніх ознак документів, які зазнали пошкоджень чи руйнування. Сучасні підходи реставрації документів передбачають комплекс методів, які застосовують для відновлення матеріальної основи документа і для відновлення зафіксованої інформації.

Відновлювання механічної цілісності

Основними методами реставрації основи документів є відновлення механічної цілісності, очищення і пластифікація. Як уже зазначалося, у процесі зберігання та використання документи зазнають багаторазових дій, які призводять до ветхості, появи різних механічних пошкоджень у вигляді розривів, проколів тощо. Для зміцнення ветхого паперу застосовується желатино-гліцеринова суміш, якою просочується основа документа. У випадках сильного руйнування паперу чи у разі необхідності монтажу листа документа із окремих фрагментів для його зміцнення наклеюється прозорий реставраційний папір РД-10. В деяких випадках для підвищення міцності паперу застосовують метод реставрації документів 6 % поліметилакрилатною емульсією. Вона утворює еластичну прозору плівку, яка не є живильним середовищем для пліснявих грибів і комах. Поліметилакрилатну емульсію використовують як клей для реставраційних робіт: з'єднання розривів, накладання латок “встик”, зміцнення країв і місць перегину листа, накладення латки з напуском і приклеювання фальців.

Для механічного захисту ветхих книг і документів використовують метод ламінування. Цей найпродуктивніший метод реставрації давно відомий під різними назвами: ламінування, імпрегнування, суха реставрація, сухе дублювання, гаряче пресування. Всі названі методи спираються на загальний принцип: з'єднання ветхого паперу з термопластичною полімерною плівкою, яка застосовується самостійно чи в сполученні з лавсановою плівкою, іншими матеріалами.

Для відновлення механічної цілісності плівкових кінофотофонодокументів застосовують клей і клеючі стрічки. Для з'єднання стрічок на лавсановій основі застосовують клеючі стрічки, а на діацетатній - клей, який складається із суміші ацетону, бутилацетату і оцтової кислоти. Склеюють також розбиті скляні фотопластинки.

Особлива старанність потрібна для відновлення цілісності відеодокументів. Магнітна стрічка для відеозапису, як і магнітна стрічка для запису звуку, може бути склеєна в будь-якому місці записаної програми, але помилки під час монтажу матимуть для відеофонограм незворотні наслідки. Наприклад, порушення неперервності відтворюваного відеосигналу і сигналу управління приводить до збою систем регулювання відеомагнітофона. Для відновлення цілісності відеопрограм найбільше поширення одержали методи електронного монтажу, суть якого полягає у перезапису змісту відеодокумента на новий носій, при цьому автоматично забезпечується синхронність запису відеофонограми у місці монтажу. Але в результаті перезапису часто погіршується якість інформації і замість оригіналу одержують копію документа.

Пластифікація - це процес оброблення матеріалів (магнітних стрічок, кінострічок) леткими органічними розчинниками - пластифікаторами, з метою збільшення еластичності носіїв запису. Операцію пластифікації можна застосовувати тільки до документів з основою, до складу якої входить пластифікатор, наприклад з ацетилцелюлозою. Для пластифікації використовують воду, амілацетат, бензоловий спирт та ін. У сучасних умовах досягають лише короткотермінового відновлення крихких документів, зокрема їхньої еластичності на період перезапису на новий носій.

Механізована реставрація - це відновлення втрачених частин аркушів документів паперовою масою, в тому числі на реставраційно-відливній машині. Вона складається з комплексу обладнання, об'єднаного замкненою “конвеєрною” сіткою у потокову лінію, яку можна розбити на дільниці за функціональним призначенням: підготовлення паперової маси, реставраційного матеріалу і зони розкладання аркушів, формування паперу (доливання реставраційних аркушів), сушіння попереднього та остаточного оброблення аркушів. Реставровуваний матеріал, розміщений у зоні розкладки, під час руху сітки переміщується у зону формування. Форма та урівнювач опускаються на сітку. У форму подається розведена водою паперова маса певної композиції. Під дією вакууму її волокна осідають на вільних від паперу ділянках сітки, відновлюючи в такий спосіб частини аркушів, що були втрачені. Рухаючись далі, сітка переносить одержаний реставраційний комплекс у зону попереднього сушіння, а потім на сушильні циліндри - у зону остаточного сушіння. Листи обробляються на супер-каландрі з метою ущільнення паперу та вирівнювання його товщини, відновлення та відтворення частини, видалення маркірування. Цей метод потребує великої кількості води (текст реставровуваного документа має бути водостійким).

Другим способом відновлення втрачених частин аркуша є аероформування, що дає можливість реставрувати документи з не водостійкими текстами та ілюстраціями. При цьому мінімальна кількість вологи, необхідної для відновлення аркуша, не зашкодить документові, а аркуш доповниться міцним і довговічним папером. Технологічно цей спосіб має кілька стадій: підготовка композицій на основі волокнистого матеріалу, формування аркуша або його частин, яких не вистачає, зволоження одержаного комплексу, пресування і сушіння. Для зволожування реставрованого аркуша (гранична вологість не більше 70 %) використовують обмежену кількість води, що дозволяє зберегти структуру паперу, якість тексту та зображення реставровуваного документа.

Нейтралізація і стабілізація кислотності методом забуферування

Як відомо, існує тісний зв'язок між втратою міцності паперу і його кислотністю. Кислоти, діючи гідролітично на целюлозу, укорочують її полімерні ланцюги, знижують міцність паперу. Обстеженням доведено, що майже всі документи 15-20 ст., які надходять на реставрацію, мають дуже високу кислотність. До підвищення кислотності призводять окислювальні процеси, які відбуваються в папері, поглинання сірчистого газу, окислів азоту та інших домішок, які є у повітрі, проклеювання у кислому середовищі, деякі фарби і чорнила, дія мікроорганізмів. З підвищенням кислотності автокаталізуються гідролітичні процеси, що відбуваються у целюлозному волокні паперу, і старіння документа різко прискорюється. Підвищення кислотності паперу прискорює процес гідролітичного розщеплення молекул целюлози, що призводить до зменшення ступеня полімеризації, збільшення вмісту карбонільних груп, і в результаті - до погіршення міцнісних характеристик і білини. Тому одним із способів продовження життя паперового документа є нейтралізація його кислотності шляхом забуферування.

Забуферування - це процес оброблення, при якому вводяться не шкідливі для документа речовини, що нейтралізують кислотність і підтримують рН паперу на оптимальному для його збереженості рівні. Нейтралізація кислотності міцно ввійшла в арсенал методів, які застосовують для стабілізації документів. Тепер існують водні і неводні методи нейтралізації. Найпоширеніші перші, що пояснюється їхньою простотою, доступністю, дешевизною. В реставраційних центрах застосовують такі суміші: буфер Барроу, крейдяну суспензію, боратний буфер. Зменшення кислотності паперу дає просте промивання його дистильованою водою.

В процесі забуферування у водних розчинах, як і при всіх водних обробленнях, зі старого паперу вимивається багато шкідливих продуктів його руйнування і, мабуть, відновлюється частина міжволоконних зв'язків, в результаті чого трохи підвищується механічна міцність паперу Але водні методи непридатні для забуферування документів на дуже ослабленому папері або з текстами, виконаними водонестійкими чорнилами, які можуть розпливатися або змиватися водою. Крім того, водне оброблення потребує розшиття книги. Тому у випадках, коли неможливо застосувати водні методи, використовують забуферування в органічних рідинах або в парах легколетких органічних сполук. Використовують розчини метоксиду магнію у суміші метанолу і фреону; вуглекислий трет-бутилат кальцію у розчині гексану. Для нейтралізації документів у газовій фазі застосовують пари 10 %-го розчину аміаку протягом 24-36 годин у закритій камері.

Відновлювання текстів, що згасають

Відновлювання текстів, що вицвіли або згасли, є складовою частиною забезпечення збереженості документів. Під згасанням зображення розуміють зменшення контрастності, тобто різниці оптичних густин елементів зображення і прогалин документів. При цьому зображення візуально (частково чи повністю) не сприймається.

Раніше відновлювання згасаючих текстів досягалось хімічними методами, зокрема шляхом застосування якісної реакції на іон тривалентного заліза в залізогаллове чорнило. Загальні недоліки всіх хімічних методів відновлення текстів такі: зміна зовнішнього виду і хімічної природи засобів писання; дія на текст реактивів, які знижують довговічність документів; відсутність гарант виявлення тексту на документах з різною природою засобів писання; можливість повної втрати початкових слідів зображення.

Для відновлювання слабоконтрастних і невидимих текстів застосовують фізико-фотографічні методи, які базуються на використанні ультрафіолетового, видимого та інфрачервоного випромінювань. Нині розроблено методи кольорографії, фотографування у відбитих ультрафіолетових і інфрачервоних проміннях, у спектрі видимої люмінесценції, у поляризованому світлі. Суть цих методів полягає у тому, що під час експонування світлом відповідного спектрального складу, між основою і текстом документа виникає різниця контрастів і яскравості, яка фіксується фотографічними матеріалами. Так, при експонуванні документів за допомогою джерела ультрафіолетового світла елементи тексту частково поглинають проміння (за рахунок чорнила у штрихах), а прогалини їх відбивають.

Перевага фізико-фотографічних методів така: висока чутливість виявлення і реєстрації малих концентрацій речовин (особливо у люмінесцентному методі); незмінність зовнішнього виду і хімічної природи документа; виключення можливостей втрати слідів зображення або яких-небудь інших елементів документа; можливість проводити підсилення, маскування, розмножування фотографічних зображень.

Методи реставрації фотозображень

Відновлювання якості фотозображень проводять механічними, хімічними, фотографічними та автоматизованими методами. Поширеним і простим механічним способом реставрації фотозображень є ретуш, яка дозволяє змінювати оптичну густину негатива. Оптичне підсилювання негатива, ослаблення зернистості, відновлювання вицвілих і забарвлених фотозображень проводять фотографічними методами, тобто шляхом репродукування документів із підбиранням умов експонування хіміко-фотографічного оброблення, спеціальних джерел світла, світлофільтрів і фотоматеріалів. Механічні дефекти кінофотодокументів типу подряпин можуть бути усунені фотографічним методом, використовуючи імерсійний друк.

Хімічними методами реставрації усувають на документах різнокольорові плями, вуалі, які виникають внаслідок фізико-хімічного руйнування. Нині для реставрації документів використовують найпростіші із ручних хімічних і фотографічних способів: промивання негативів водою, додаткове обробляння їх у фіксуючих розчинах, склеювання розбитих фотопластинок. Загальним недоліком названих способів є обмежене число ліквідованих дефектів (подряпини, плями).

На сучасному етапі застосовують досконаліші методи усунення дефектів і поліп-шення якості фотозображень, основані на їхніми обробленнями за допомогою ЕОМ. Технологічний процес реставрації документів з використанням ЕОМ складається з:

- візуального аналізу і оцінки дефекту, вибору його математичної моделі; перетворення фотозображення на цифрову форму і запису його в пам'ять ЕОМ;

- машинного аналізу дефекту і оцінки параметрів його математичної моделі; вибору або розроблення алгоритму усування дефекту;

- усування дефекту за допомогою програми, яка реалізує вибраний алгоритм (якщо у математичному забезпеченні ЕОМ така програма відсутня, то її створення); візуальної оцінки реставрованого документа на екрані дисплея і повторення окремих операцій у тому випадку, якщо не одержано необхідних результатів; зворотного перетворення оцифрованого зображення на фотографічне.

Оброблювання оцифрованого зображення може проводитися у двох режимах: автоматично за заданими програмами або у режимі діалогу з ЕОМ. В останньому випадку оператор, спостерігаючи перетворюючі зображення на телевізійному екрані дисплея, може гнучко управляти процесом оброблення, підбираючи необхідні програми і параметри. Цей метод є досить універсальним, оскільки дозволяє усувати дефекти, забезпечує повну збереженість оригіналу під час проведення реставраційних робіт, не потребує трудомістких ручних операцій.

Відновлювання якості записаного звуку

У державних архівах для реставрації фонограм під час перезапису їх на нову основу вузькім місцем є усунення клацання і копій ефекту. Відомо, що запис корисних сигналів фонодокумента проводиться з високоякісним підмагнічуванням, а утворення сигналів-копій у процесі зберігання - без нього. Запис, зроблений з високоякісним підмагнічуванням, більш стабільний і важче піддається витиранню змінним магнітним полем, ніж запис без підмагнічування. Ця властивість магнітного запису може бути використана для зменшення копійефекту фонодокументів. Наприклад, при дії розмагнічуючого поля певної величини рівень сигналів-копій зменшується на 5-8 дБ, а основних сигналів - на 1-2 дБ. Цим способом можна реставрувати запис фонодокументів - оригіналів.

Реставрація кольорових документів

Методи реставрації кольорових кінодокументів розвиваються у двох напрямах: традиційні способи реставрації носія інформації - кольорової кіноплівки і реставрація самої інформації, зафіксованої у кольоровому кінодокументі. Під час реставрації кіноплівки певною мірою проходить реставрація зображувальної інформації, відновлюються властивості і зовнішній вигляд кіноплівки.

Реставраційне оброблення кінодокументів проводять ручним і машинним способами. При ручному способі виконують такі види робіт: знепилювання, усування локальних воскових і масляних забруднень, укріплення склейок і просічок, ремонт перфорацій із заміною і підклеюванням відповідних дільниць перфораційних доріжок, ремонт пошкоджень основи, відновлювання геометричних розмірів. Реставраційне оброблення машинним способом включає такі види робіт: усування загального забруднення документів і поверхневих пошкоджень фотошару (подряпин, потертостей тощо) у процесі набухання желатинового фотошару, полірування його у набухлому стані і наступне поверхневе сушіння; усунення “солей жорсткості” і інших водорозчинних забруднень основи; видалення жирових забруднень, які є на великих ділянках документів; усування подряпин і деформацій основи.

Відновлювання зображувальної інформації кольорових кінодокументів можна проводити шляхом реставрації кольорового зображення хімічним способом у самій кіноплівці, корегуючим копіюванням або перетворенням інформації в умовні кодові сигнали з наступним корегуванням цих сигналів і записом одержаної відреставрованої інформації на інший носій. Технологія відновлювання хімічним шляхом кольорових зображень, які змінили свій колір у процесі зберігання, зводиться до вибіркового ослаблення чи підсилення кольорових зображень. Корегуюче копіювання ефективне тільки тоді, коли вицвітання барвників не привело до розбалансування кольорового зображення за контрастністю.

Останнім часом поширені електронні методи корекції кольорових зображень. Застосування кінотелевізійної техніки дозволяє перетворювати кольорове зображення кінодокументів на телевізійний сигнал, з яким можна проводити більше перетворень, ніж з інформацією, що міститься в кольоровому кінодокументі у процесі її реставрації. Шляхом операцій з відеосигналом корегуються такі дефекти кольорового зображення: частотно-контрастні перекручення, перекручення кольоропередачі, градаційні перекручення, механічні пошкодження, які заважають сприйняттю зображення.

За допомогою сучасних комп'ютерів можна проводити різні операції по обробленню зображень: корекцію амплітудної або градаційної характеристики, підкреслювання контурів у одному заданому напряму, виділення деталей однакової оптичної густини зображення, видалення змазаності, кольорову корекцію зображень.

Консервація шляхом нанесення полімерного покриття

Сконцентровані у різних архівосховищах дуже різноманітні за походженням, змістом, оформленням, технікою і способом відтворення документи диктують різні методи консервації.

Ламінування, що збільшує міцність паперу і придатне для реставрації листових документів 20 ст., небажане для книг 20 ст. Ламінування значно збільшує товщину книжного блоку і він уже не поміщається у колишню оправу. Для видань 20 ст. в РНБ (м. Санкт-Петербург) розроблено метод захисту шляхом нанесення полімерного покриття, який полягає у нанесенні на документи найтоншого (1-5 мкм) поліпараксиленового покриття у спеціальній камері. Технологічна схема нанесення параксилену складається з таких операцій: випаровування димеру - діпараксилену - при температурі 170-200 °С; розкладання молекул димеру при температурі 650-700 °С до мономеру - параксилену; конденсації параксилену на поверхні паперу (у поверхневому шарі) і полімеризації з утворенням нового композиційного матеріалу папір + поліпараксилен.

Встановлено, що товщина блоку оброблюваної книги практично не змінюється, а міцність, біо- і вологостійкість паперу істотно зростають. Ця технологія дозволяє проводити консервацію кількох книг одночасно без розплетення і демонтажу книжкового блоку.

Отже, зберігання документів належить до найважливіших проблем теорії і методики архівознавства. Воно включає цілий комплекс завдань пов'язаних з створенням оптимальних санітарно-гігієнічних, температурно-вологісних умов збереженості документів на різних носіях, з попередженням їх руйнування, з реставраційними роботами. На службу архівістиці приходять найновіші досягнення математики, фізики, хімії, біології, електронно-обчислювальна техніка. Все це вимагає від нового покоління архівістів глибоких знань щодо хімічних і фізичних властивостей усіх носіїв документної інформації, причин і факторів їхнього старіння і руйнування, новітніх методів попередження негативних впливів на збереженість НАФ.

11. ІНФОРМАТИЗАЦІЯ В АРХІВНІЙ СПРАВІ

Інформатизація архівної справи та актуалізація документальних ресурсів НАФ України є одним із факторів якісно нового науково-інформаційного забезпечення розвитку економіки, культури й науки, швидкого входження у міжнародний інформаційний простір України як самостійної держави. Процес інформатизації та комп'ютеризації архівної галузі в нашій державі перебуває на стадії розробки концепції та програми інформатизації, підготовки до її широкого впровадження в практику. Від нинішніх студентів, що розпочнуть свою практичну діяльність у різних архівних установах на початку 21 ст. чи вестимуть наукові дослідження, вимагається вже сьогодні обізнаність із вітчизняним і зарубіжним досвідом інформатизації архівної справи, його теоретичними засадами.

11.1 ІНФОРМАТИЗАЦІЯ АРХІВНОЇ СПРАВИ: ПОНЯТТЯ, МЕТА І ЗАВДАННЯ

Інформатизацією архівної справи є комплексна система організаційних, науково-методичних і технологічних заходів, які забезпечують створення єдиних методологічних та методичних основ функціонування архівної галузі із залученням комп'ютерних технологій. Процес інформатизації складається з:

а) розроблення взаємопов'язаних інформаційних технологій комплектування, експертизи документів, їх описування та обліку, використання документної інформації;

б) формування різних архівних інформаційних ресурсів, створення локальних баз даних (БД) в архівних установах та централізованих БД галузі;

в) створення мережі локальних та централізованих БД і єдиної міжвідомчої національної архівної інформаційної системи (НАІС).

Таким чином забезпечується перспектива створення взаємопов'язаної мережі БД та інформаційних систем архівної галузі.

Архівна практика цивілізованих країн засвідчує, що заміна ручних технологій на електронні, дозволяє суттєво прискорити документообіг, управління інформацією та її використанням. Інформатизація передбачає проведення системи заходів щодо створення умов для переведення традиційних архівних технологій на нові інформаційні комп'ютерні технології, формування електронних архівних документних ресурсів, розширення доступу до архівної інформації та її раціонального і оперативного використання.

Процес залучення документів до соціального обігу називають доступом. Він має два аспекти. Перший - інтелектуальний доступ до інформації про документи та його зміст, тобто отримання необхідної довідкової інформації через документи вторинного рівня - науково-довідковий апарат (НДА) та публікації текстів документів у спеціальних виданнях. Другий - фізичний доступ до фондів, тобто отримання власне первинного документа (оригіналу) в читальному залі архіву або бібліотеки завдяки добору документів у певні архівні документальні системи - фонди, справи (детальніше див. р. 13). Інформатизація значно розширює інтелектуальний доступ до архівної інформації, оптимізує їх опрацювання.

Архівні фонди є надзвичайно різноманітними за предметно-жанровою та видовою класифікацією, носіями (пергамент, папір, магнітні стрічки, фотоплівки, комп'ютерні диски, тримірні об'єкти тощо) і засобами передачі інформації (словесні, музичні, картографічні матеріали, двомірна графіка та рисунки, звукозаписи, проекційні й електронні засоби тощо). Документальні архівні інформаційні системи, в основу яких закладено систему НДА, охоплюють документи вторинного документального рівня; за формою передачі інформації це облікові документи, каталоги, картотеки, описи, реєстри, списки, путівники, огляди, тематичні, пофондові, міжфондові, міжархівні та інші покажчики.

В інформаційних системах вторинного рівня існують паперові (у вигляді традиційних документальних і довідкових видань, карток, описів) та електронні (у вигляді комп'ютерних БД) засоби передачі вторинної інформації. Досвід інформаційно розвинутих країн показав, що доцільно зберігати деякі паперові форми обліку та НДА, передусім на ретроспективні архівні фонди до новітнього часу, а електронні технології використовувати для сучасного документообігу.

Перехід від паперових до електронних технологій потребує від архівістів пристосування традиційних методик архівної справи до нових вимог: чіткої структури опису документів, справ, фондів; взаємозв'язку різних технологічних процесів у єдиний цикл на рівні обліку та НДА; усталеного технологічного апарату архівної галузі тощо.

Інформатизація за змістом ширша від традиційного поняття, оскільки вона вирішує проблему вдосконалення функціонування архівної галузі на нових методичних засадах формування архівних ресурсів та інтелектуального доступу до архівної інформації. Засобом реалізації інформатизації є комп'ютеризація, але вона забезпечує лише одну ланку - програмно-технологічне і матеріально-технічне забезпечення функціонування технологічних процесів завдяки електронній техніці, комп'ютерним БД та інформаційним системам. Архівісти створюють структури опису (моделі даних) різної документальної інформації, формулюють завдання архівної галузі, а програмісти забезпечують реалізацію цих завдань засобами комп'ютеризації. Тому інформатизація потребує спільних зусиль архівістів та інформатиків.

Архіви і архівна справа мають усі передумови для швидкого переходу до інформаційних технологій та зайняття важливого ареалу в інформаційній інфраструктурі й національних автоматизованих ресурсах. Цьому сприяє те, що вони:

а) формують систему документної інформації ще на стадії її створення в установах за єдиними науково-методичними вимогами та науково-організаційними засадами (через складання номенклатури справ, організацію опрацювання та відомчого тимчасового зберігання, експертизи цінності документів під час передавання на постійне зберігання тощо);

б) організують на єдиних засадах формування, зберігання та опрацювання документів в архіві після втрати оперативної актуальності на стадії їхнього перетворення на ретроспективні;

в) створюють систему НДА для оптимізації використання документів і документної інформації.

Певний рівень централізації архівної справи (не на шкоду її демократизації), єдина система управління, єдині науково-методичні засади зберігання, обліку, описування, створення системи НДА в рамках державних архівів є тими необхідними умовами, які можуть сприяти проведенню системної комп'ютеризації архівної справи та документної інформації.

Загальною метою інформатизації в архівній справі є актуалізація інформації, що міститься в архівних документах, вирішення проблеми оперативного і повноцінного доступу до інформації, оптимізація зберігання, формування, захисту та використання документних ресурсів архівної галузі, прискорення залучення їх до суспільного обігу, введення до міжнародного інформаційного простору.

Головні завдання інформатизації в архівній справі базуються на її функціях і спрямовані на: