Імміграційна політика Канади щодо суспільно-політичного статусу українських переселенців 1918–1939 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Науково-дослідний інститут українознавства

Дзира Олеся Іванівна

Імміграційна політика канади щодо суспільно-політичного статусу українських переселенців 1918-1939 рр.

07.00.02 - всесвітня історія

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Науковий керівник:

Салата Оксана Олексіївна,

доктор історичних наук, професор

Київ - 2016

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Стан наукової розробки теми

1.2 Огляд джерельної бази дослідження

1.3 Методологія та методи дослідження

РОЗДІЛ 2. ІММІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА КАНАДИ ЩОДО УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

2.1 Імміграційне законодавство Канади у міжвоєнний період

2.2 Умови виїзду та поселення українців у Канаді

2.3 Діяльність товариств опіки над українськими емігрантами

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА КАНАДИ ЩОДО УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ТА ЇХНЬОЇ УЧАСТІ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ КРАЇНИ

3.1 Участь та роль українців у політичному житті країни

3.2 Державне регулювання діяльності громадських організацій і українські громадські об'єднання в Канаді в повоєнні роки

3.3 Особливості функціонування українських національно-патріотичних громадських організацій у діаспорі

3.4 Комуністичні та cоціалістичні товариства українців у Канаді

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

імміграційний канада український громадський

БУК - Братсво українців католиків;

Губуотуправа - губернський відділ управління виконавчого комітету;

ДАВО - Державний архів Волинської області;

ДАКО - Державний архів Київської області;

ДАЛО - Державний архів Львівської області;

ДПУ УСРР - Державне політичне управління Української Соціалістичної Радянської Республіки;

ЗУНР - Західноукраїнська Народна Республіка;

Комінтерн - Комуністичний інтернаціонал;

КОУПВ - Комітет оборони українських політичних в'язнів;

КПК - Комуністисчна партія Канади;

МЕК Польської Республіки - Міжміністерська еміграційна комісія Польської Республіки;

МВС Польської Республіки - Міністерство внутрішніх справ Польської Республіки;

МЗС Польської Республіки - Міністерство зовнішніх справ Польської Республіки;

МіКЛ - Морська і колоніальна ліга;

МУН - Молоді українські націоналісти;

НКВС УСРР - Народний комісаріат внутрішніх справ Української Соціалістичної Радянської Республіки;

ОДВУ - Організація державного відродження України;

ОУК - Організація українок Канади ім. Ольги Басараб;

ОУН - Організація українських націоналістів;

ОУРКК - Організація українських робітників клясократів Канади;

ОФА - партія Об'єднаних фермерів Альберти;

РЗТ - Робітниче запомогове товариство;

РПК - Робітнича партія Канади;

РУСКАПА - Російсько-канадсько-американське пасажирське агенство;

СГД - Союз гетьманців державників;

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік;

СУРД - Стоваришення «Український робітничий дім»;

СУМК - Союз української молоді Канади;

СУК - Союз українок Канади;

СУС - Союз українців самостійників;

США - Сполучені Штати Америки;

ТОДОВИРНАЗУ - Товариство допомоги визвольному рухові на Західній Україні;

ТУРФДім - Товариство «Український робітничо-фермерський дім»;

УВО - Українська військова організація;

УГА - Українська галицька армія;

УГПЦ - Українська греко-православна церква Канади;

УКГК - Український канадійський горожанський комітет;

УКЮ - Українське католицьке юнацтво;

УНДім - Український народний дім;

УНО - Українське національне об'єднання;

УНР - Українська Народна Республіка;

УРФОТ - Українське робітничо-фармерське освітнє товариство;

УСГ - Українська стрілецька громада;

УСДП - Українська соціал-демократична партія в Канаді;

УСРР - Українська Соціалістична Радянська Республіка;

УСС - Українські січові стрільці;

УТО - Українське трудове об'єднання;

УЦК - Український центральний комітет;

УЦР - Українська Центральна Рада;

УЧХ - Український Червоний Хрест;

ФУСД - Федерація українських соціал-демократів у Канаді;

ЦДАВО - Центральний державний архів вищих органів влади і управління України;

ЦДАГО - Центральний державний архів громадських об'єднань України;

ЦДАЗУ - Центральний державний архів зарубіжної україніки;

ЦДІАЛ - Центральний державний історичний архів України, м. Львів;

CNR - Canadian National Railways;

CPR - Canadian Pacific Railway.

ВСТУП

Поза Україною за різними підрахунками проживає близько 20 млн. осіб українського походження, їх частка в Канаді становить більше одного мільйона і є високим процентом від загальної чисельності населення держави загалом. Визначення основних напрямів діяльності й досягнень українських поселенців та їх нащадків у процесі інтеграції в канадське суспільство є досить важливим. Необхідність поглибленого дослідження суспільно-політичного статусу україців у канадському суспільстві викликана потребою долучитись до формування знань про історію Канади та внесок в її цивілізаційний розвиток українського народу.

Канаду називають «країною іммігрантів», імміграційні процеси суттєво впливали на її історію, тому їх дослідження допомагає вивчити еволюцію канадського суспільства як такого. Актуальною тема є і тому, що зараз триває четверта хвиля еміграції українців до Канади, яким корисно буде ознайомитись з досвідом своїх попередників.

Актуальність дослідження. Актуальність теми також зумовлюється тим, що проблема суспільно-політичного розвитку українців у контексті імміграційної політики Канади не знайшла належного висвітлення в історичних працях дослідників. У радянський час з ідеологічних міркувань ця проблематика не вивчалась належним чином, щоб не викликати інтерес до представників української діаспори, більшість з яких була борцями за незалежність України.

У роки незалежності обрана тема не стала предметом комплексного дослідження науковців. Більшість досліджень стосувалась першої та третьої хвилі імміграції до Канади. Недостатньо дослідженим у вітчизняній та зарубіжній науці є правовий та суспільно-політичний статус українців у Канаді у міжвоєнний період; їх роль та місце у канадському суспільстві.

Джерельна база вивчення імміграційної політики Канади у 1918-1939 рр. є достатньо презентабельною та різноманітною, через що потребує детальної розробки та вироблення оптимальних підходів при опрацюванні. Актуальність теми визначається й необхідністю дослідження певної кількості неопублікованих і неопрацьованих архівних матеріалів, що можуть бути залучені майбутніми дослідниками для з'ясування впливу імміграційного законодавства Канади на становище національних меншин у країні у міжвоєнний період. Також уже опубліковані джерела з обраної проблематики потребують характеристики їхньої інформації, що стосується саме періоду другої хвилі еміграції українців до Канади. Важливість дослідження української преси в Канаді випливає із значущості преси як самобутнього джерела для вивчення суспільно-політичної ситуації в українській діаспорі. Інформаційний потенціал українських періодичних видань у Канаді розкрито не повністю.

Встановлення причин, що спонукали виїжджати українців за кордон, і причин вибору саме Канади, обставин, що змінили точку зору іммігрантів повернутись на Батьківщину і змусили залишатись там назавжди є актуальним і сьогодні. На сучасному етапі триває четверта хвиля еміграції українців. Дослідження всіх її процесів і двигунів неможливе без вивчення причин попередніх переселенських рухів з України. Потребують деталізації та порівняльної характеристики умови й можливості виїзду за рубіж з різних районів України, оскільки у міжвоєнний період етнографічні землі України були у складі кількох держав. У наукових роботах недостатньо висвітлено вплив законодавства Канади на зростання кількості емігрантів із західноукраїнських територій. Фактично не досліджена еміграція з теренів УСРР, міграційне законодавство Румунії та Чехословаччини.

Допоки що не існує комплексних праць, які були б присвячені основним напрямам суспільно-політичної діяльності українців у діаспорі у міжвоєнний період. Тому дослідження ролі громадських організацій у формуванні статусу українців у Канаді є актуальним і сьогодні.

Окремо ретельного дослідження вимагають причини і спірні питання, що не давали Союзу українців самостійників та іншим проукраїнським товариствам об'єднатись у боротьбі з інтернаціональним блоком. Комплексне дослідження націоналістичного руху також не було здійснено. Наукові праці з обраної теми присвячені діяльності окремих організацій, а не розвитку націоналістичної ідеї в цілому. У зв'язку з передачею ряду документів до України фундацією імені О. Ольжича, що зараз перебувають у стані технічного опрацювання, залучення їх до наукового обігу збагатить історію українського націоналістичного руху. У світлі сучасних подій в Україні історія націоналістичного руху є досить актуальною. І діяльність націоналістичних організацій в діаспорі Канади є прикладом громадської ініціативності, активності для нас.

Великої популярності у міжвоєнний період серед українців Канади набрав комуністичний рух. Пояснення причин масового поширення комуністичних ідей у діаспорі та шляхів їх втілення в життя є актуальним і сьогодні. В основній масі історіографія з обраної теми представлена працями членів комуністичних організацій в діаспорі або ж науковців колишнього СРСР. Такі дослідження є заідеологізованими й однобоко висвітлюють тогочасні реалії. Деякою мірою суб'єктивними є оцінки діяльності прокомуністичних товариств, зроблені вченими діаспори, що сповідували протилежні політичні погляди. Все це ставить перед сучасними істориками завдання об'єктивної характеристики комуністичного руху в діаспорі Канади.

Невід'ємною складовою при оформленні та розвитку суспільно-політичних рухів в українській діаспорі Канади став жіночий сегмент. Тому, говорячи про громадське життя українських переселенців, варто вказувати й на роль українок у ньому. Переважна більшість наукових досліджень з обраної теми стосується діяльності якогось одного товариства. Однак, напрями роботи жіночих товариств у Канаді варто розглянути і в сукупності, з вказівкою на їх спільні та відмінні риси. Така порівняльна характеристика необхідна для повноти бачення всієї картини громадського життя українок у Канаді.

Вивчення цієї проблематики, зокрема політики канадського уряду стосовно українських іммігрантів, сприятиме всебічному висвітленню українсько-канадських зв'язків. Також дослідження мережі громадських організацій, заснованих українською етнічною спільнотою, дає можливість врахувати досвід творення громадянського суспільства для сучасної України. Так само і політика стосовно нацменшин надає змогу визначити відносини між державою і громадянським суспільством. Дослідження здобутків громадських організацій в діаспорі залишається актуальним у контексті сучасного національно-державного відродження. Особливо цікавим є розвиток українського народу у межах демократичної держави, у той час, як на теренах Батьківщини діяли тоталітарний та авторитарний режими, а українці стали об'єктом дискримінаційної політики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами:

Обраний напрям наукового дослідження виконаний в рамках науково-дослідної держбюджетної теми «Соціальна історія першої половини ХХ століття: українське суспільство в міжвоєнний період та в умовах Великої вітчизняної війни» (2014-2016 рр.; державний реєстраційний номер 0114U002039), яка здійснюється відділом історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.

Мета дослідження: на основі всебічного аналізу, осмислення нових документів, матеріалів і спогадів учасників подій, здобутків історіографії охарактеризувати й розкрити шляхи формування суспільно-політичного статусу українців у Канаді у міжвоєнний період.

Завдання дослідження:

- визначити ступінь наукової розробки теми та повноту джерельної бази.

- визначити причини, характер, склад та особливості другої хвилі імміграції українців до Канади;

- розглянути імміграційну політику Канади відносно українських переселенців у зазначений період та відтворити її еволюцію;

- проаналізувати ставлення канадського суспільства до новоприбулих переселенців;

- показати участь українців у політичному житті Канади;

- дослідити структуру громадсько-політичних організацій в імміграції, визначити напрями їх діяльності та визначити влив політики канадського уряду на громадське життя українських переселенців;

- охарактеризувати чинники, що посприяли суспільній консолідації української діаспори в Канаді та формуванню її суспільно-політичного статусу.

Об'єктом дослідження є імміграційна політика Канади, спрямована на адаптацію національних меншин.

Предметом дослідження - імміграційна політика Канади та її вплив на формування суспільно-політичного статусу українців у 1918-1939 рр.

Методи дослідження. У роботі передбачено використання загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (при вивченні історичних джерел і літератури, визначенні шляхів формування української діаспори); типологізації (під час дослідження структури, форм і напрямків діяльності українців в Канаді); конкретно-історичних методів: діахронного (при створенні періодизації); хронологічного (для викладення історичних подій в хронологічній послідовності); історико-порівняльного (для зіставлення і розмежування процесів, що відбувались в Україні та діаспорі у визначений період); міждисциплінарних методів: статистичного (для обґрунтування кількісних показників); етнополітологічного (при визначенні специфічного світосприймання зарубіжних українців); джерелознавчих методів пошуку, відбору та критики джерел.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Канади на період 1918-1939 рр.

Хронологічні межі дослідження зумовлені другою хвилею еміграції українців до Канади і охоплюють міжвоєнний період, де нижня межа - 1918 р. є початком другої хвилі еміграції, а верхня 1939 р. - початком Другої світової війни.

Наукова новизна визначається як актуальністю теми, так і спробою комплексного вивчення імміграційної політики Канади, напрямів суспільно-політичної діяльності українців у міжвоєнний період, розкриттям закономірностей формування суспільного статусу українців у Канаді. Наукова новизна полягає у виділенні здобутків та невисвітлених питань досліджуваної теми в історіографії; в залученні неопрацьованих раніше архівних документів та матеріалів (наприклад, фонду Російсько-канадсько-американського пасажирського агентства в Державному архіві Київської області); у вивченні малодослідженої міжвоєнної еміграції з УСРР; в аналізі політики канадського уряду стосовно українських переселенців; у розширенні знань про організацію роботи громадських об'єднань, розрізненості їх ідеологічних підґрунть і участі українців у суспільно-політичному житті Канади; у розгляді діяльності українських товариств у Канаді у сукупності, з вказівкою на їх спільні та відмінні риси, а не зосібна, як робили до цього попередники. Поряд із вивченням суспільно-політичної діяльності українців у Канаді показано вплив на неї політики уряду Канади, можливості й обмеження, що ним встановлювались для громадських організацій діаспори та у процесі виборів до провінційних та федерального парламентів у Канаді. Наукова новизна також полягає в обґрунтуванні важливості активної участі українців у суспільно-політичному житті Канади як фактору, що безпосередньо впливав на підвищення їх статусу в країні.

Практичне значення дисертації визначається новизною й можливістю застосування результатів дослідження з науковою, навчальною та прикладною метою. Матеріали та результати дослідження можуть бути залучені при вивченні нацменшин та розв'язання суспільно-політичних проблем шляхом застосування канадського досвіду імміграційної політики, при написанні подальших наукових розробок з історії Канади та української діаспори. Результати дослідження можуть використовуватись при підготовці навчально-методичних посібників, при розробці програм нормативних курсів з історії, політології, соціології, читанні досить популярних на сучасному етапі розвитку історичної науки спецкурсів з діаспорознавства, в просвітницьких цілях тощо. Отримані в процесі роботи дані можуть послугувати для політичних лідерів, партій, державних органів, зокрема Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України, громадських організацій, ЗМІ для застосування їх в теоретичній та практичній діяльності.

Наукова апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України; були представлені у доповідях на таких наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки історичного факультету, присвячені 180-річчю заснування Київського університету» (Київ, 2014 р.), VI Міжнародна наукова конференція «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Остріг, 2014 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Україна в системі змін парадигми світопорядку ХХ-ХХІ століть» (Київ, 2015 р.), Міжнародна наукова конференція до 130-річчя від дня народження Ольгерда Бочковського «Українська політична еміграція у ХХ столітті: досвід культурно-спільнотного себепредставлення і самоутвердження в Західному світі» (Київ, 2015 р.), Міжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація» (Київ, 2015 р.), Міжнародна наукова конференція «Українська жінка у іншонаціональному середовищі: побутовий та громадянський вияви» (Київ, 2016 р.), Міжнародна наукова конференція до дня слов'янської писемності і культури «Глобалізація / європеїзація і розвиток національних слов'янських культур» (Київ, 2016 р.), VII Міжнародна наукова конференція «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Остріг, 2016 р.), Міжнародна наукова конференція «Консолідація українства в умовах внутрішніх трансформацій та зовнішніх загроз» (Київ, 2016 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 14 наукових працях загальним обсягом быльше 10 друк. арк., 6 з яких опубліковано у фахових виданнях, 3 - у виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз, а решта - в інших наукових виданнях, матеріалах міжнародних наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (318 позицій), переліку умовних позначень. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, основного тексту - 189 сторінок.

РОЗДІЛ 1.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Стан наукової розробки теми

Проблемам імміграційної політики Канади та історії української діаспори у міжвоєнний період присвячено чимало наукових робіт. Умовно історіографію дослідження можна поділити на: 1) наукові праці радянських учених; 2) наукові дослідження в незалежній Україні; 3) наукові праці діаспорних та зарубіжних учених.

Протягом десятиліть радянська історіографія замовчувала або фальсифікувала відомості про становище українців за межами СРСР. Вона розглядала явище еміграції як прояв класової боротьби селян та робітників, а історію діаспор показувала у світлі переваг соціалістичного способу життя порівняно з вадами капіталістичного. У 1945-1990 рр. виходять поодинокі дослідження з обраної тематики. Це були роботи А. Шлепакова, В. Євтуха, Л. Лещенка, Ю. Макара, О. Сича тощо [186; 183; 215; 223]. Природно, що вказані дослідження мали пропагандистське призначення, проте залучений авторами фактичний матеріал дозволяв отримати важливі відомості про життя українців Канади.

Зі здобуттям незалежності України з'явились нові можливості при написанні наукових досліджень із зазначеної теми, відкрився доступ до заборонених раніше джерел та зарубіжної історіографії, активно налагоджувались контакти з діаспорою. Вітчизняні вчені, зокрема у співавторстві з науковцями з діаспори, починають видавати незаідеологізовані, не обмежені класовим підходом при вивченні історії праці. Так публікуються: довідник «Зарубіжні українці» [315], узагальнюючі праці «Українці в зарубіжному світі» під редакцією А. Шлепакова [272] (містить радянські ідеологічні тенденційності), «Українці у світі» [265], в яких опис українських етнічних груп охоплює всі етапи в історії переселень, а не лише міжвоєнний період і тому є максимально скороченим через широту теми. Подібний характер мають колективна монографія В. Лановика, М. Траф'яка, Р. Матейка та ін. [268] та монографія В. Євтуха, Є. Камінського, О. Ковальчук і В. Трощинського «Зберігаючи українську самобутність» [191]. Щоправда, в останній, говорячи про українців у Канаді, автори роблять акцент саме на українцях-комуністах і їх зв'язках з Радянським Союзом. Загалом, якраз В. Євтух зробив вагомий внесок у розроблення теоретичних проблем етнічних взаємин і адаптації іммігрантів у іншонаціональному середовищі. Причини еміграції, її склад, характер розселення висвітлені в його численних наукових дослідженнях. Він є співавтором ряду монографій з історії еміграції й історії українців у Канаді [184; 187; 267; 185], частина з яких все ще була позначена концептуальними підходами тоталітарної доби.

Зростає зацікавленість до вивчення української діаспори Канади у зв'язку з відзначенням 100-ліття першого українського поселення у Канаді у 1891 р. На сучасному етапі в Україні питанням історії української еміграції у Канаді займаються вчені Інституту історії України НАН України, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Інституту соціології НАН України, Львівського національного університету імені Івана Франка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, що має угоду про співпрацю з Саскачеванським університетом, Інституту дослідження української діаспори Національного університету «Острозька академія» тощо. А в Канаді - Канадський інститут українських студій Альбертського університету, українські та славістичні кафедри в Торонтському, Альбертському, Манітобському та Саскачеванському університетах.

Серед істориків доби незалежності України варто відзначити постать В. Макара і його ґрунтовне дослідження «Соціально-політична інтеграція українців у поліетнічне суспільство Канади» [222]. У згаданій монографії автор робить підбір та короткий опис джерел з історії української діаспори у Канаді, у тому числі і з канадських архівів, встановлює причини еміграційного руху українців за океан, показує участь переселенців у політичному та державному житті країни, досліджує їх освітні інституції, побіжно згадує про імміграційну політику Канади та роботу українських громадських організацій. Вчений намагається показати суспільно-політичне становище українців у діаспорі Канади за весь період їх перебування у Канаді, а не лише міжвоєнний.

Фактори, що впливали на імміграційну політику Канади, її основні принципи та пріоритети окреслені у докторській дисертації О. Сича «Иммиграция и её место в социально-экономическом развитии Канады (1900-1939 гг.)» [261]. У першому розділі дисертації автор подав розгорнуту характеристику опрацьованих матеріалів, частина з яких зберігається в канадських архівах. Науковець говорить про вплив канадського уряду на життя та статус емігрантів та їх роль у соціально-економічному розвитку країни. Слід зауважити, що О. Сич досліджує всю імміграцію до Канади у першій половині ХХ ст., а не суто українську.

Інтерес для дослідників зарубіжного українства становить журнал «Українська діаспора», що виходив у 1992-1997 рр. під егідою Інституту соціології Національної академії наук України та редакції «Енциклопедії української діаспори» (США). У ньому час від часу публікувались статті про причини і склад української еміграції міжвоєнного періоду, ареали розселення та чисельність українців за кордоном, умови їх проживання в іноетнічному середовищі, особливості адаптації та інтеграції, соціально-економічний статус, культурне та громадське життя переселенців.

Історію Канади вивчали й російські вчені такі як А. Мелкумов, С. Данилов, В. Шило, В. Тишков, Л. Кошелєв. Їх роботи допомагають краще зрозуміти механізм державної політики Канади в цілому, її державний устрій [237; 179; 264; 180]. Однак їх дослідження не стосувались цілеспрямовано українців і їх діаспори.

Загалом першими, хто об'єктивно став висвітлювати дану проблематику були історики діаспори, західноукраїнські історики міжвоєнного періоду й лише останнім часом історики незалежної України.

Енциклопедичний характер має доробок вченого з діаспори М. Марунчака. Залучивши широке коло джерел, вчений написав ряд монографічних досліджень, на особливу увагу серед яких заслуговує його 2-й том «Історії українців Канади» [229], присвячений другій та третій хвилям переселення. Автором проаналізовано становище українців у міжвоєнний період на Батьківщині та їх мотиви до виїзду, ряд імміграційних законів, що формували кількісно і якісно склад українських іммігрантів, дію допомогових товариств при виїзді українців за кордон. М. Марунчак дослідив вплив новоприбулих емігрантів та їх преси на громадське життя у діаспорі, показав участь українців у політичному житті Канади, визначив основні етапи утворення українських церков різних конфесій у Канаді, описав розбудову українських шкіл та інститутів, розвій культури. Історик також стисло передав історію та напрями діяльності ліберальних, націоналістичних, консервативних, комуністичних та соціалістичних громадських об'єднань діаспори. Окрім цього ґрунтовного дослідження М. Марунчаком було видано «Студії до історії українців Канади» [231], в 5-му томі яких вибірково передано імміграційну політику Канади, пролито світло на політичне та релігійне протистояння різних за ідеологією українських громадських організацій у міжвоєнний період. Цінність цього видання підвищує документальний додаток. Питання діяльності українських об'єднань в еміграції у час голодомору 1932-1933 рр. детально висвітлено у роботі М. Марунчака «Нація в боротьбі за своє існування: 1932 і 1933 в Україні і діяспорі» [230]. Автор описує акції, що проводили українці у світі, включаючи й українських канадців, з метою допомогти Батьківщині. Оскільки науковцем опрацьовано такий великих обсяг матеріалів, інформація в його дослідженнях є переважно узагальнюючого і стислого характеру, а певні явища розглядаються вибірково.

Місце українських переселенців в історії Канади визначено ще одним вченим з діаспори - М. Боровиком. У його книзі «Століття українського поселення» розкрито причини еміграції, характер, склад, місця розселення переселенців у Канаді, подано опис національних і соціальних процесів у діаспорі, аналіз релігійних, освітніх питань, культурного розвитку, громадсько-політичного життя українців у Канаді за 100 років [171].

Вагомим внеском у вивчення діаспори українськими істориками Канади є збірник праць за редакцією Л. Луцюка та С. Гринюк «Канадські українці: дискусія про ідентичність» [284], до якого ввійшли статті про імміграційну політику Канади у міжвоєнний період, опис другої хвилі еміграції українців, адаптацію їх до нових умов життя, створення ними громадських організацій тощо. Тотожні питання висвітленні у збірнику статей під редакцією М. Лупула [292].

Процес адаптації українських переселенців у новій батьківщині - Канаді у 1891-1924 рр., їх робота в сільському господарстві та промисловості, формування суспільно-політичних і релігійних організацій досліджена О. Мартиновичем [302]. Також ним видано працю з наголосом на політичному аспекті життя українців у діаспорі на території Центрально-Східної Альберти [301].

Особливості суспільного, церковного, політичного, освітнього життя окремо взятих провінцій Канади висвітлювались не тільки О. Мартиновичем. Такими роботами для прикладу є: «Бритійська Колумбія і українці», «Українці в Альберті», П. Юзик «Українці в Манітобі» [173; 305; 311]. Загалом доробок П. Юзика є помітним в історіографії історії української діаспори. Представляючи інтереси українців діаспори у верхній палаті канадського парламенту - Сенаті, П. Юзик намагався своїми науковими працями донести до канадської спільноти роль українців у формуванні історії Канади. Тому в них тезово підбито підсумки про всі сфери життя українських переселенців у ХХ ст. [310]. Коротко про українських діячів у політиці країни сказано у його праці «Для кращої Канади» [309].

Канадські вчені також досліджували місце іммігрантів в історії Канади. Механізм переселення до Канади української імміграційної групи означено у дослідженні Д. Гіббона [289]. Внесок українців у соціально-економічний розвиток Канади розглянуто в роботах Ч. Янга «Українські канадці. Дослідження з асиміляції» [308] та Р. Інгленда «Колонізація Західної Канади. Дослідження сучасного земельного поселення (1896-1934)» [288].

У 1991 р. в Канаді вийшов спеціальний номер «Журналу українських студій» [294], присвячений малодослідженому міжвоєнному періоду історії української діаспори в Канаді. Статті у зазначеному випуску стосуються також імміграційної політики Канади та різних аспектів життя українських канадців. Досить важлива інформація надрукована у книзі канадського науковця В. Затцевіча «Українська діаспора» [303], що висвітлює 125-літню українську еміграцію до Канади.

Окремо видавались діаспорними громадськими діячами щорічники української преси. Це так звані «календарі-альманахи» «Українського голосу», «Канадійського фармера», «Нового шляху» тощо, у яких друкувались короткі замітки та статті на різноманітні теми та проблемні питання, що стосувались міжвоєнної імміграції у Канаді. Ці статті мають популярну форму викладу й містять швидше цікаву інформацію і факти, ніж глибокий аналіз тогочасних подій.

Питанню другої хвилі еміграції українців за океан і життю української діаспори в Канаді у міжвоєнний період присвячено ряд базових узагальнюючих досліджень. Серед них, у першу чергу, слід виділити багату наукову спадщину діаспорних вчених, таких як М. Марунчак і М. Боровик, що глобально підійшли до розроблення зазначеного питання і ґрунтовно вивчили всі аспекти життя української діаспори в Канаді на різних етапах. В радянській та незалежній Україні подібні дослідження проводились В. Євтухом, О. Сичем, В. Макаром.

Історіографію міжвоєнного періоду еміграції вивчали побіжно Ю. Макар [223], В. Білецький [167]. З цього питання ще у радянський час було захищено дисертацію О. Макаром [219], аналіз наукових досліджень в якій проведено в рамках марксистсько-ленінської методології. Історіографію дослідження англомовних робіт канадських та діаспорних вчених, що зробили характеристику української етнічної групи в Канаді, склала науковець з діаспори Ф. Свиріпа [304]. Вона, роблячи історіографічний аналіз наукових праць, зважала на те, як у них передано ставлення канадських політиків, громадськості й самих авторів до українських переселенців і визначено місце українців у розвитку Канади від початків імміграції до 70-х рр. ХХ ст.

Джерельна база вивчення імміграційної політики Канади у 1918-1939 рр. є значною за обсягом та різноманітною, через що потребує детальної розробки та вироблення оптимальних підходів при опрацюванні. Спеціальних досліджень цій тематиці не було приурочено. Вона побіжно розглядалась у роботах В. Макара, С. Качараби, О. Сича в контексті їх досліджень. Детальніше питання архівної україніки в Канаді було досліджене такими науковцями, як І. Тюрменко [266] та І. Матяш [236; 235]. Їх роботи надають можливість бажаючим ознайомитись з описами фондів різноманітних канадських архівів, у яких є документи з імміграційної політики Канади у міжвоєнний період. У статті «Архівна та рукописна україніка» І. Матяш зробила характеристику українських документів у канадських архівах. А у дослідженні «Архівна україніка в Канаді» авторка склала типологію архівних документальних джерел канадської україніки, представила історіографію проблеми, описала склад і зміст фондів архівних установ, у яких є матеріали, що стосуються у тому числі й життя українців у діаспорі у 1918-1939 рр. Науково-довідковим є видання «Архівні матеріали з історії України в Канаді» [162], яке містить короткий анотований опис ряду фондів з рукописними збірками бібліотек та архівів Канади.

До методології дослідження звернувся у своїй статті «Международные миграции прошлого и настоящего: к оценке моделей и методов исследования» А. Шлепаков [275]. Теоретико-методологічні, термінологічні проблеми феномену української діаспори розкриваються у колективній монографії В. Євтуха, В. Трощинського, А. Попка, О. Швачки [267].

Першочергово питанням особливостей другої хвилі еміграції українців до Канади займались вчені діаспори. Ґрунтовні дослідження в цьому напрямі були проведені уже згаданими істориками М. Марунчаком, В. Боровиком та В. Макаром. У незалежній Україні перші дослідження щодо виїзду до Канади були приурочені 100-річчю еміграції українців до Канади. Так за результатами конференції, проведеної Львівським національним університетом ім. І. Франка у вересні 1991 р., було опубліковано збірник статей «Українська еміграція. Історія та сучасність». У ньому видано статтю Я. Серкіза щодо Товариства опіки над українськими емігрантами у Львові [254], а також статтю С. Макарчука про українську еміграцію із Західної України в 20-30-ті рр. ХХ ст. [225]. Політичні, соціально-економічні мотиви другої хвилі еміграції українців висвітлені у публікації тернопільських істориків Б. Лановика, М. Траф'яка, Р. Матейка [268; 194]. Соціальна структура української міжвоєнної еміграції проаналізована у статті А. Шваба [274], в якій сказано і про еміграцію за океан. Автор обмежив географічні рамки свого дослідження Волинню, не пишучи про переселенський рух з інших регіонів України. Ці ж питання коротко розглянуто в колективній монографії О. Зубалія, Б. Лановика, М. Траф'яка «Історія української діаспори», що не стосується конкретно еміграції до Канади [192]. Поряд з передумовами другої хвилі еміграції українців із західноукраїнських земель за океан детально розкрито питання законодавства Канади, Польщі щодо переселенців, діяльність корабельних компаній, товариств опіки над емігрантами у ґрунтовній монографії С. Качараби. У книзі цілий розділ присвячено міжвоєнній еміграції до Канади [196]. Однак, автор оминув своєю увагою еміграційну політику Румунії та Чехословаччини, українське населення яких також активно виїжджало за океан протягом 1918-1939 рр. Історик основний акцент зробив на еміграції за океан з теренів Польщі, тому малодослідженими залишились еміграційні потоки з Буковини і Закарпаття. Це пояснюється тим, що дослідник послуговувався поняттям «Західна Україна» у вузькому значенні. Окремі змістовні статті науковець присвятив діяльності польського еміграційного товариства у Львові та його впливам на еміграційні процеси у 1927-1939 рр. [197], ролі представництв мореплавних компаній в еміграційному русі на Західній Україні у 1919-1939 рр., у тому числі й до Канади [198]. Виїзд до Канади спеціально досліджено у статті про трудову еміграцію міжвоєнного періоду [199]. Ця ж тематика представлена і в доробку вченого з діаспори О. Мартиновича [300].

Питанням еміграції українців до Канади займались не лише українські історики. Це стало темою дослідження В. Коваля, який у своїй монографії порівняв український та білоруський переселенські рухи у міжвоєнну добу, в тому числі й до Канади [202]. Імміграційне законодавство Канади, зокрема й щодо українських переселенців, проаналізоване в книзі Д. Корбета [286]. У ній містяться відомості про функціонування адміністративного імміграційного апарату Канади та процедуру допуску переселенців до країни. Видана міністерством людських ресурсів й імміграційної політики у 1974 р. брошура «Імміграційна програма» [293] містить короткий, але змістовний нарис імміграційного законодавства Канади, у тому числі й розглядуваного періоду.

Допоки не існує комплексних праць, які були б присвячені основним напрямам суспільно-політичної діяльності українців у діаспорі у міжвоєнний період. Тому дослідження ролі громадських організацій у формуванні статусу українців у Канаді є актуальним і сьогодні.

Історія зародження і розбудови українських громадських організацій у Канаді репрезентована у роботі Л. Луцюка [299], в якій другий та третій розділи присвячені обраному періодові. Дослідженням ліберально спрямованих громадських організацій в Канаді в першу чергу займались представники наукових кіл діаспори. Перелік і види діяльності таких організацій можна знайти у другому томі уже згаданого дослідження М. Марунчака «Історія українців діаспори». Програма, ідеї, шляхи досягнення мети Союзу українців-самостійників (далі - СУС) викладені у дослідженні П. Лазаровича [50], який також був членом союзу. Тому його робота є цінною і як джерело, оскільки в ній подано власні оцінки та обґрунтування автором місця і спрямованості СУС у проукраїнському русі діаспори Канади. Ще один з членів союзу - В. Бур'яник - висвітлив у своїй розробці значення СУС для української справи в Канаді, його ідеологічне підґрунтя [74]. З точки зору прихильника СУС громадський активіст пояснив розбіжності між Союзом українців-самостійників та іншими товариствами в діаспорі. Один із засновників СУС Ю. Стечишин розглянув у своїй брошурі «Між українцями в Канаді» [63] передумови, причини появи СУС, його ідейне підґрунтя, а також зробив коротку характеристику національно-патріотичних громадських організацій у Канаді. Н. Когуська, голова Союзу українок Канади (далі - СУК) при СУС, написала книгу на честь 25-ліття діяльності ліберальної молодіжної організації при СУС - Союзу української молоді Канади (далі - СУМК) [205], де в хронологічному порядку означено участь ліберальної молоді у громадському житті діаспори, її роль у піднесенні української культури та звичаїв у Канаді у 1931-1956 рр.

Діяльність СУС та інших громадських організацій на шляху до консолідації всіх національних сил діаспори в Конгрес українців Канади проаналізована у статті О. Геруса [177]. Вченим описано конкуренцію між ліберальними та націоналістичними об'єднаннями в Канаді, їх ідеологічні розбіжності та спроби співпраці. Тенденційну характеристику дій СУС і тотожних до нього угруповань подають прокомуністично налаштовані науковці. Точка зору одного з них представлена у роботі «Правнуки погані: українські націоналісти в Канаді» [261].

Дослідженням історії українського націоналістичного руху в Канаді займались вчені з діаспори. У ряді робіт М. Марунчака охарактеризовано напрями діяльності Української стрілецької громади (далі - УСГ) та Українського національного об'єднання (далі - УНО). Частина праць про націоналістичні угруповання в діаспорі була приурочена саме діяльності стрілецької спільноти. Для дослідників цієї теми особливо цінною буде робота М. Байрака, члена-засновника УСГ та УНО [163]. Ще більш детально становлення і розвиток стрілецької громади подано у збірнику на честь її 50-літнього ювілею [189]. До 50-ліття діяльності Українського національного об'єднання також було видано ювілейний збірник [240; 241]. У ньому міститься огляд процесу організаційного оформлення УНО, його центральної управи й філій. Про українські націоналістичні організації ХХ ст. на Батьківщині і в Канаді та пресу, як виразника їх поглядів, писав у своєму збірнику вчений з діаспори, заступник голови УНО в 1979-1985 рр. В. Верига [174]. Взаємодія українського націоналістичного руху в Канаді з Українською військовою організацією та Організацією українських націоналістів (далі - ОУН) висвітлена у статті О. Мартиновича [227]. Коротко про діяльність громадських організацій, у тому числі націоналістичних, можна прочитати в статті М. Лисюк [216]. Ставлення до цього блоку членів прокомуністичного угрупування чітко формулює П. Кравчук [208; 213], протиставляючи їх дії комуністам і різко критикуючи націоналістів.

Коротко історію гетьманського руху у Канаді та США у ХХ ст. подано у тезах Л. Бея [165]. Дуже побіжно досліджено В. Бондаренком діяльність «Січей» у Канаді в контексті вільнокозацького руху в українській діаспорі [170]. Про зв'язки «Січей» з українською католицькою церквою у Канаді видано тези конференції І. Патараком [245]. У них також стисло описано історію Братства українців-католиків (далі - БУК) у міжвоєнний період.

Опис діяльності католицьких допомогових, освітніх та суспільно-політичних товариств, випуск релігійної преси подано у «Пропам'ятній книзі з нагоди золотого ювілею поселення українського народу в Канаді» [248] Окремо історія заснування та розвитку Братства українців-католиків у Канаді розглянута у статті О. Барана [164]. Така невелика кількість досліджень з історії українського консервативного руху в Канаді зумовлена непопулярністю його ідей серед громадськості й незначним впливом на суспільно-політичну думку в діаспорі. Однак цей факт не може заперечувати важливості продовжувати дослідження у даному напрямку, щоб об'єктивно й повно відтворити картину громадського життя діаспори.

Великої популярності у міжвоєнний період серед українців Канади набрав комуністичний рух. Пояснення причин масового поширення комуністичних ідей у діаспорі та шляхів їх втілення в життя є актуальним і сьогодні. В основній масі історіографія з обраної теми представлена працями членів комуністичних організацій в діаспорі або ж науковців колишнього СРСР. Такі дослідження є заідеологізованими й однобоко висвітлюють тогочасні реалії. Яскравим прикладом цього є доробок члена Товариства «Український робітничо-фермерський дім» (далі - ТУРФДім) і Комуністичної партії Канади (далі - КПК) П. Кравчука [213; 208; 212; 209], в якому докладно розписано всю «корисну» роботу членів прокомуністичних організацій. Аналогічним є напрацювання одного із засновників ТУРФДому М. Волинця (псевдонім - М. Шатульського), який на честь ювілею цього товариства описав поетапно його історію на основі звітів крайових з'їздів, протоколів Центрального виконавчого комітету, статей у комуністичних газетах тощо [175]. При дослідженні комуністичного руху в Канаді варто залучити до списку праць «Историю Коммунистической партии Канады, 1921-1976» [193], значну частину членів якої складали саме українці. Книга, до написання якої долучились і партійні лідери, проливає світло на заснування КПК, історичні умови, що призвели до підйому комуністичного руху в Канаді, роботу КПК в роки Великої економічної депресії тощо. Коротку характеристику діяльності комуністів у діаспорі та їх організацій подав М. Марунчак у контексті історії громадського життя українських емігрантів у Канаді. З наголосом на житті та діяльності українських комуністів у діаспорі в кін. ХІХ-ХХ ст., їх суспільних та культурних зв'язках з СРСР написана колективна монографія радянських істориків А. Шлепакова, Л. Лещенка, В. Євтуха [270]. Серед сучасних дослідників слід виділити О. Ковальчук, яка звернулася до питання про допомогову діяльність комуністичних організацій українцям на батьківщині [203], та Ю. Сливку, котрий написав статтю про діяльність українських комуністів у Канаді на матеріалах західноукраїнської преси [256]. Деякою мірою суб'єктивними є оцінки функціонування прокомуністичних товариств, зроблені вченими діаспори, що сповідували протилежні політичні погляди. Все це ставить перед сучасними істориками завдання об'єктивної характеристики комуністичного руху в діаспорі Канади.

Окремо фермерський рух у Канаді вивчено Л. Лещенком [215], а робітничий - О. Сорокою-Цюпою [258]. Історія робітничо-фермерського руху з 1907 по 1991 р. представлена в англомовній праці П. Кравчука [298].

Невід'ємною складовою при оформленні та розвитку суспільно-політичних рухів в українській діаспорі Канади став жіночий сегмент. Робота окремих жіночих організацій вивчалась детально і оформлювалась у книгах на честь їх ювілеїв. Заснування, сфери діяльності, пам'ятні дати, визначні постаті ліберальних жіночих громадських об'єднань висвітлені у «Ювілейній книжці Союзу українок Канади з нагоди 10-літнього існовання 1926-1936» [278], «Ювілейній книзі з нагоди 30-літньої діяльности жіночого товариства при катедрі св. Івана в Едмонтоні: історія відділу Союзу українок Канади 1926-1956» [277] та у дослідженні голови Союзу українок Канади Н. Когуської [204], націоналістичних - у збірнику «На службі рідного народу: ювілейний збірник Організації українок Канади ім. Ольги Басараб у 25-річчя від заснування (1930-1955)» [239]. Важливість ролі українок у комуністичному русі Канади обґрунтовано у статті М. Юкаса [281].

Опис жіночих національно-патріотичних організацій у Канаді зроблений Д. Прокопом [247] і значною мірою базується на дослідженні М. Марунчака (Історія українців Канади, Т. 2), яке Д. Прокопом систематизоване й доповнене. У ІV розділі книги подаються відомості про роботу читалень та культурно-просвітніх народних домів у Канаді. Основний же масив фактів про діяльність Українського народного дому (далі - УНДім) у Вінніпегу у першій половині ХХ ст. опублікований у «Пропам'ятній книзі Українського народного дому у Вінніпегу» [250]. Ролі УНДому у громадському житті діаспори присвячено другий розділ книги, де висвітлено історію як його існування, так і товариств при ньому. У «Пропам'ятній книзі» також представлено короткий нарис історії Канади та її населення, охарактеризовано другу хвилю еміграції українців за океан, умови життя по приїзді, релігійні, освітні та культурні надбання в Канаді.

Робота допомогового товариства «Взаїмна поміч» проаналізована у «Ювілейній книжці» [279] на честь 10-літньої діяльності у 1925-1935 рр. У ній розгорнуто представлено матеріал про заснування, легалізацію, діяльність відділів товариства.

Преса є самобутнім джерелом для вивчення суспільно-політичної ситуації в українській діаспорі. Інформаційний потенціал українських періодичних видань у Канаді розкрито не повністю. Серед кола робіт з визначеної проблематики виділяються вже описані напрацювання такого автора, як М. Марунчак. Ґрунтовне дослідження «Українсько-канадська преса та її значення для української меншини в Канаді» було проведене М. Боровиком [172]. Науковець проаналізував значну кількість часописів у Канаді від початку їх створення. Вчений зібрав великий фактичний матеріал і класифікував його за місцем видання газет та журналів. М. Боровик наголосив на значенні преси для української національної меншини в Канаді та її зв'язках з Україною. Переважна більшість розробок про пресу подається в контексті дослідження певної громадської організації. Так, діяльність комуністичних організації та їхня преса висвітлені в науковій спадщині П. Кравчука [211; 213], який з 1936 р. співпрацював з комуністичними виданнями і був одним з редакторів «Українського життя». Автором детально простежується історичний розвиток української «робітничо-фермерської» періодики в Канаді, проте його дослідження має дещо тенденційний характер. Преса ордену редемптористів розглядається у статті Н. Марченка [233], преса націоналістичних організацій - у збірнику «За честь, за славу, за народ!» під редакцією З. Книша [189]. Історія створення та робота ліберального видання «Український голос» докладно описана в «Ювілейному альманасі» [280] для відзначення 50-ліття його діяльності, де подано відомості не тільки про тематики й рубрики, що складають видання, а й про його заснування, внесок редакторів, ставлення уряду до його діяльності, популяризацію серед населення, контакти з іншими канадськими газетами та виданнями. В інших дослідженнях періодичні видання згадуються побіжно, не робиться акцент на їх цінності як виразника громадської думки, показника розрізненості суспільних поглядів канадських українців.

Таким чином, дослідження, присвячені окремим аспектам життя української діаспори в Канаді, є досить численними. Це роботи про діяльність ліберальних, націоналістичних, консервативних та комуністичних організацій у Канаді, наукові праці, що стосуються імміграції українців у міжвоєнний період. Однак деякі питання з історії української діаспори, що були побіжно висвітлені на сторінках узагальнюючих праць, ще не дочекалися ґрунтовного опрацювання у спеціальних дослідженнях. Таким, для прикладу, є питання участі українців у політичному житті країни, їх права обирати і бути обраними.

Видавались в Україні та діаспорі довідники про українців за кордоном, в яких тезово передано опис всіх аспектів життя українців у Канаді. У довіднику «Україна та українці по світах» [318] встановлено значення української етнічної спільноти для культурного, економічного та політичного розвитку країни поселення. З обраної теми опубліковано й енциклопедичні видання. Такими є «Енциклопедія українознавства» під редакцією В. Кубійовича [314], в якій міститься матеріал про українську діаспору у світі. У енциклопедії є відомості про українські поселення в Канаді, біографії видатних діячів, творців культурного життя в діаспорі, служителів культу, вчених, економістів, відомості про громадські організації, освітні установи, наукові заклади, загальні статті про основні аспекти історії українців у діаспорі тощо. Під редакцією В. Кубійовича виходить двотомна англомовна енциклопедія, у другому томі якої йдеться про українців за межами Батьківщини. Їм присвячено цілий розділ, написаний В. Кисілевським [317].

...