Історія зарубіжної журналістики (від античності до ІІ пол. ХVІІІ ст.)

Глава VІ

@ Вот названия этих добродетелей с соответствующими настав-лениями:

1. Воздержание. - Есть не до пресыщения, пить не до опьяне-ния.

2. Молчание. - Говорить только то, что может принести пользу мне или другому; избегать пустых разговоров.

3. Порядок. - Держать все свои вещи на их местах; для каж-дого занятия иметь свое время.

4. Решительность. - Решаться выполнять то, что должно сделать; неукоснительно выполнять то, что решено.

5. Бережливость. - Тратить деньги только на то, что прино-сит благо мне или другим, то есть ничего не расточать.

6. Трудолюбие. - Не терять времени попусту; быть всегда занятым чем-либо полезным; отказываться от всех ненужных действий.

7. Искренность. - Не причинять вредного обмана, иметь чистые и справедливые мысли; в разговоре также придерживаться этого правила.

8. Справедливость. - Не причинять никому вреда; не совершать несправедливостей и не опускать добрых дел, которые входят в число твоих обязанностей.

9. Умеренность. - Избегать крайностей; сдерживать, насколь-ко ты считаешь это уместным, чувство обиды от неспра-ведливостей.

10. Чистота. - Не допускать телесной нечистоты; соблюдать опрятность в одежде и в жилище.

11. Спокойствие. - Не волноваться по пустякам и по поводу обычных или неизбежных случаев.

12. Целомудрие. - Похоти поддавайся редко, единственно для здоровья или продления рода.

13. Скромность. - Подражать Иисусу и Сократу.

Незважаючи на багатство і славу, Франклін ніколи не відступав від демократичних переконань. Він відіграв одну з провідних ролей на конвенції 1787 р. у складанні проекту Конституції Сполучених Штатів.

За 24 дні до смерті Франкліна у «Федеральній газеті» була надрукована сатирична притча «Про работоргівлю». Будучи президентом аболіціоністського Аболіціонізм [англ. abolitionism, від лат. abolitio, «відміна»] - суспільний рух, що виступав за відміну якогось закону. У кінці XVIII-XIX ст. політичний рух за відміну рабства. товариства, він звернувся до Палати представників Конгресу США з пропозицією про відміну работоргівлі. У дебатах з цього питання представник південного штату Джорджія Джексон висловив заперечення. Тоді Франклін, мистецьки імітуючи мову мусульманського володаря, який доводить необхідність звернення в рабство християн, показав, що аргументація Сіді Магомета Ібрагіма дуже схожа з доказами американських рабовласників.

О работорговле

Редактору «Федеральной газеты» 23 марта 1790 года

Сэр, читая вчера в вашей замечательной газете речь мис-тера Джексона, произнесенную им в Конгрессе против вмеша-тельства Конгресса в дела работорговли или попыток улучшить положение рабов, я вспомнил нечто подобное, изреченное устами члена дивана Алжира - Сиди Магомет Ибрагима. Эта речь была произнесена сто лет назад, и подробную запись ее вы можете видеть в консульском отчете 1687 года Мартина - консула в Алжире. Эта речь была направлена против удовлет-ворения петиции секты Erika, или пуристов, обратившихся с просьбой об уничтожении пиратства и рабства ввиду их несправедливости. Мистер Джексон не ссылается на эту речь. Возможно, он не видел ее. Но если мы могли обнаружить в выразительной речи мистера Джексона некоторые из рассуж-дений Сиди Магомет Ибрагима, это только доказывает, что интересы и умы людей всех стран и климатов действуют удиви-тельно одинаково всякий раз, когда люди оказываются в сходных обстоятельствах. В переводе речь этого африканца звучит так:

«Нет бога кроме Аллаха, и Магомет - пророк его».

Представляют ли себе эти Erika, каковы будут послед-ствия удовлетворения их петиций? Если мы прекратим набеги на корабли христиан, как сможем мы снабжаться товарами, которые производятся в их странах и которые необходимы нам?

А если мы не будем обращать захваченных в плен хрис-тиан в рабство, кто в столь жарком климате станет обраба-тывать наши поля? Кто будет выполнять черную работу в на-шем городе, в наших семьях? Должны ли мы быть в таком слу-чае рабами самим себе? Не надлежит ли нам, мусульманам, проявлять больше сострадания и больше благосклонности к своим соотечественникам, нежели к этим христианским соба-кам? У нас теперь более пятидесяти тысяч рабов в самом Алжире и в его окрестностях. Это количество скоро начнет уменьшаться и сойдет на нет, если сюда не вольются новые пополнения. Если, стало быть, мы прекратим захват и грабеж кораблей неверных и перестанем превращать матросов и пассажиров этих кораблей в рабов, наши поля перестанут плодоносить, так как мало будут обрабатываться; квартирная плата в городе упадет наполовину, а у правительства будет отнят один из источников доходов, представляющий собой часть захваченных богатств! И все это ради чего? Ради того, чтобы удовлетворить прихоть этой причудливой секты, которая хотела бы не только заставить нас отказаться от обращения в рабство новых христиан, но даже отпустить на волю тех, которые у нас есть.

Но кто возместит хозяевам их убытки? Согласится ли сделать это государство? Достаточно ли богата для этого наша казна? Сделают ли это Erika? В состоянии ли они это сделать? А не думают они, что, совершая справедливость для рабов, они совершают большую несправедливость по отношению к их собственникам? А как быть с рабами, отпущенными на волю? Немногие из них захотят возвратиться на родину, хотя хорошо знают, что там их ожидают еще большие лишения. Они не примут нашей священной религии, они не усвоят наших обы-чаев; наш народ не осквернит себя смешанными браками с рабами. Может быть, мы должны сделать их нищими, прося-щими подаяния на наших улицах, или поставить под угрозу разграбления ими нашей собственности? Для человека, привык-шего к рабству, труд не может служить средством существо-вания, когда его не принуждают. И что же достойного состра-дания в их настоящем положении? Разве они не были рабами в своих собственных странах?

Разве Испанией, Португалией, Францией и Италией не управляют деспоты, которые всех подданных, без исключения, держат в рабстве? Даже в Англии с матросами обращаются как с рабами. Всякий раз, когда этого пожелает правительство, их хватают и насильно сажают на военные корабли; за низкую пла-ту или за одну только пищу их заставляют не только трудиться, но и сражаться - лучше ли это, чем то, что мы даем своим ра-бам? Разве ухудшается их положение от того, что они попада-ют в наши руки? Нет, они только меняют одно рабство на дру-гое, и я бы сказал, на лучшее, ибо их приводят в страну, где светит и сияет в полном блеске солнце Ислама. Здесь они имеют возможность познакомиться с единственно истинным вероуче-нием и тем самым спасти свои бессмертные души. Те же, кото-рые остаются на родине, не имеют такого счастья. Отсылая рабов на родину, мы, стало быть, отсылаем их из царства света в царство тьмы.

Я повторяю свой вопрос: что же делать с отпущенными рабами? Я слышал, предлагают, чтобы освобожденные рабы заселили пустыни, где так много земли, на которой они могли бы существовать и где бы они процветали как свободное госу-дарство. Но я сомневаюсь, чтобы они, столь мало склонные к работе без принуждения и слишком невежественные, способны были установить хорошее правление. Кроме того, дикие арабы тут же уничтожили бы их или снова поработили. Пока они служат нам, мы заботимся о том, чтобы они были обеспечены всем необходимым, и обращаемся с ними гуманно. Работники в их странах, как мне известно, питаются, одеваются и живут гораздо хуже. Положение большинства из них уже улучшено и не требует дальнейшего улучшения. Здесь их жизнь в безо-пасности. Они не подлежат вербовке в солдаты, и их не заставляют перерезывать друг другу их христианские глотки, как это делается на войне в их собственных странах. Если некоторые из религиозных сумасшедших фанатиков, надоеда-ющих нам теперь своими глупыми прошениями, в припадке слепого рвения освободили своих рабов, то не великодушие и не человеколюбие побуждало их к этому, а сознание тяжести грехов и надежда на избавление от проклятия за мнимую заслугу свершения такого доброго дела.

Как глубоко они ошибаются, считая, что Коран запрещает рабство! А две такие заповеди, чтобы не сослаться на большее число, как: «Господин, относись к своим рабам с добротой; рабы, служите своим господам с весельем и преданностью» - что это, как не очевидное доказательство противоположного? Не может быть запрещено этой священной книгой и пиратство в отношении неверных; из нее хорошо известно, что бог отдал мир и все содержащееся в нем своим верным мусульманам, которые должны обладать всем этим, как только они его завою-ют. Пусть же мы не услышим более этого отвратительного предложения об освобождении христиан-рабов, принятие кото-рого через обесценение земель и домов привело бы в упадок наше имущество и лишило бы, таким образом, многих поря-дочных граждан их собственности, создало бы всеобщее недо-вольство, вызвало бы мятежи, угрожающие правительству и производящие всеобщий беспорядок и смятение. Поэтому я не сомневаюсь, что это разумное собрание предпочтет удобство и счастье целой нации правоверных прихоти нескольких Erika и отклонит их прошение».

В результате, как сообщает Мартин, диван пришел к следующему решению:

«В лучшем случае сомнительным является учение, со-гласно которому грабить и обращать в рабство христиан - не-справедливо; ясно, что в интересах государства следует про-должать эту практику. Поэтому петицию следует отклонить».

Соответственно она была отклонена.

Не можем ли мы, мистер Браун, смело предсказать, исхо-дя из вышеупомянутого, что до тех пор, пока сходные мотивы вызывают в умах людей сходные мнения и решения, петиции в английский парламент (не говоря уже о других законодательных учреждениях) и дебаты по ним будут иметь подобный же исход?

За сим, сэр, Ваш постоянный читатель и покорный слуга

Историк.

В останні роки свого життя Франклін очолював анти-рабовласницьку асоціацію, а також боровся за поширення загальної громадської освіти.

4.3 Перші американські журнали

Бенджаміна Франкліна можна вважати родоначальником американських журналів. Як зразок для свого видання він виб-рав лондонський «Журнал джентльмена» і вирішив призначити редактором юриста Джона Уебба, що свого часу написав серію есе для «Пенсильванської газети». Але Уебб, очікуючи більшого відсотка від прибутків, розповів про цей проект давньому конкурентові Франкліна. 6 листопада 1740 р. Ендрю Бредфорд поспішив оголосити у своїй газеті про намір видавати «Американський журнал, або Щомісячний огляд політичних справ у Британських колоніях» («The American Magazine, or a Monthly View of the Political State of the British Colonies»), починаючи з березня майбутнього року.

Через тиждень Франклін дав відповідь у «Пенсильванській газеті», оголосивши про видання «Загального журналу і хро-ніки подій всіх британських колоній в Америці» («The General Magazine and Historical Chronicle for All the British Plantations in America»). Він обвинуватив конкурентів у аморальності:

«Наш журнал, створений за зразком англійських журналів, довгий час перебував у стадії проекту; ми встановили листування з найосвіченішими людьми в колоніях. Через названі причини журнал не міг бути виданий раніше, хоча якась особа, конфіденційно посвячена у наші плани, вирішила анонсувати журнал у минулому номері «The Mercury», без нашого на те дозволу, можливо, думаючи, що, випередивши нас оголошенням про власне видання, йому вдасться примусити нас відмовитися від своїх планів і самому зібрати весь урожай».

Почалася конкурентна боротьба. У відповідь Уебб і Бред-форд оголосили, що їхнє видання буде дешевше за франк-ліновське. Та Франклін вирішив не проводити річну передплату, а продавати наклад за ціною 6 пенсів за примірник. І все-таки Уебб і Бредфорд випередили Франкліна на три дні: 13 лютого 1741 р. вийшов «Американський журнал», а 16 лютого з'явився «Загальний журнал», та на його обкладинці стояла січнева дата. Таким чином Франклін хотів узяти реванш хоча б постфактум.

Обидва журнали проіснували недовго: видання Бред-форда - три місяці, Франкліна - шість.

Перші американські журнали відрізнялися змістом і спо-собом відбору матеріалу. Бредфордівский журнал був прообра-зом політичного огляду: парламентські події, відомості про політичні справи в колоніях тощо.

Франклін, змушений виступати як видавець і редактор, віддав перевагу формі літературно-політичного журналу. На 76 його сторінках обговорювалися політичні, економічні, релі-гійні питання. У розділі, присвяченому політичному життю колоній, подавалися передруки новин з різних місцевих газет. У розділі «Історична хроніка» пропонувалася щомісячна інфор-мація про події, що мали історичний інтерес і для нашого часу. Був у журналі й літературний відділ, де публікувалися фрагменти з творів місцевих і англійських авторів.

Загалом перші американські журнали відверто копіювали британські зразки, а відсутність закону про авторське право дозволяла видавцям заповнювати більшу частину своїх видань запозиченим матеріалом. За даними американського дослідника Е. Кросу, в період між 1741 і 1794 роками. в Америці було створено 45 журналів, термін існування яких, втім, не перевищував півтора роки.

Отже, американська журналістика, започаткована в кінці ХVІІ ст., у дуже короткий термін набула поширення майже в усіх великих містах країни. Її нову яскраву сторінку відкрив Бенджамін Франклін.

Рекомендована література

1. Автобиография Бенджамина Франклина. - Режим доступа: http://nkozlov.ru/library/s221/d2366/?full=1&print=1

2. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы ХVІІ - ХVІІІ вв.: Учебник. - М.: Просвещение, 1978. - 608 с.

3. Беспалова А. Г., Корнилов Е. А., Короченский А. П., Лучин-ский Ю. В., Станько А. И. История мировой журналистики. - Ростов-на-Дону: Изд. центр «Март», 2003. - 432 с.

4. Козлова М. М. История журналистики зарубежных стран: Учебное пособие для бакалавров специальности «Связи с общественностью». - Ульяновск: УлГТУ, 1999. - 100 с.

5. Михайлов С. А. Журналистика Соединеных Штатов Америки. - СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2004.

6. Сидорченко Л. История зарубежной литературы ХVІІІ века. - Режим доступа:

http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/Sidor/index.php

7. Кетрін Ван Спанкерен. Література Сполучених Штатів: Нарис. - США: Інформ. агенство, 1994. - 142 с.

8. Трыков В. П. Введение в мировую журналистику: Учеб. пособие. - М.: ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2007. - 55 с.

Контрольні питання та завдання

1. Підготуйте інформацію про перші американські друковані видання.

2. З'ясуйте причини невеликої популярності газети «Бостонський вісник».

3. ? Ознайомтеся з уривком із «Автобіографії» Б. Франкліна. Прокоментуйте слова Д. Карнегі, сказані про цей твір.

4. Прочитайте роботу Б. Франкліна «Про работоргівлю». Випишіть, переклавши українською, найцікавіші аргументи сатиричного характеру, що розвінчують работоргівлю.

5. Підготуйте виступи на такі теми:

· Перші американські газети (вигляд, оформлення, зміст тощо).

· Діяльність перших видавців американської преси.

· Видавнича діяльність Бенджаміна Франкліна.

· Питання свободи преси на американському континенті.

· Традиції просвітницької журналістики у творах Б. Франкліна.

· Висвітлення ідей Просвітництва у газетах Д. Франкліна та В. Бредфорда.

· Перші американські журнали та їх роль у розвитку журналістики Просвітництва США.

6. ? Використовуючи «Моральний кодекс доброчинності» Б. Франкліна, підготуйте у формі листівки власну пам'ятку.

Завдання для самостійного опрацювання

1. Підготуйте інформацію на тему «Перші документальні свідчення про Америку».

2. ? Дайте змістовну відповідь на питання: «У чому своєрідність розвитку американської журналістики?».

3. ? Використовуючти прислів'я та приказки з «Альманаху бідного Річарда» Франкліна, напишіть есе на тему «Розум і сумлінність у житті справжнього журналіста».

5. Перші періодичні видання Росії. Журналістська діяльність М. Ломоносова

На страницах «Ведомостей» в первый раз русские увидели всенародное объявление событий военных и политических.

Н. М. Добролюбов

Ломоносов был великий человек. Он создал первый университет. Он, лучше сказать, сам был первым нашим университетом.

А. С. Пушкин

5.1 Реформи Петра І та їх вплив на культурний розвиток Росії

Соціально-економічний розвиток Російської імперії кінця ХVІІ - поч. ХVІІІ ст. вимагав подолання господарської та культурної відсталості, реорганізації державного апарату, посилення оборонної потужності, будівництва мануфактур.

У роки свого царювання Петро І (1672 - 1725 рр.) повів Росію шляхом глибоких перетворень практично в усіх сферах життя: реформував політику, економіку, культуру, мистецтво. Він розумів необхідність освіти і з цією метою провів ряд рішучих заходів:

– увів «гражданский шрифт» замість церковно-слов'янської азбуки;

– запровадив юліанський календар;

– відкрив багато шкіл і спеціальних навчальних закладів: першу в Росії гімназію, школу математичних і навігаційних наук, артилерійську, інженерну й медичну школи у Москві, інженерну школу і морську академію в Петербурзі, гірничі школи при олонецьких та уральських заводах, циферні, гарнізонні, духовні школи у провінційних містах, світські навчальні заклади тощо;

– започаткував обов'язкове навчання дворян і духівництва;

– сприяв заснуванню Академії наук (1724).

– запрошував закордонних митців у Росію та одночасно посилав талановиту молодь вчитися за кордон, передусім у Голландію та Італію;

– сприяв подальшому розвитку книгодрукування, завдяки чому з'явилися переклади багатьох книжок російською мовою (з виховною метою видавалися книжки «Юности честное зерцало, или Показание к житейскому обхождению», «Приклады, како пишутся комплименты разные» та ін.);

– заснував першу російську газету.

5.2 Перша газета Росії - «Ведомости»

Журналістика як індустрія інформації в Росії з'явилася за особистим наказом і участю Петра I.

15 грудня 1702 р. цар підписав указ про друкування «Ведомостей о военных и иных делах, достойных знания и памяти, случившихся в Московском государстве и в иных окрестных странах», пізніше він наказав друкувати газети «для извещения оными о заграничных и внутренних происшествиях». Підшивки «Ведомостей», що зберігаються у Державному архіві давніх актів та Російській національній бібліотеці, починаються з номера від 2 січня 1703 р. (13 січня за новим стилем) Вихід номера від 2 січня 1703 р. став приводом для встановлення з 1991 р. Дня російської преси. Однак між указами Петра І і першим номером, що зберігся, було ще три випуски газети: 16 грудня 1702 р. вийшли «Ведомости с цесарских писем, присланных через почту в нынешнем 1702 году декабря в 5 день», де російського матеріалу не було зовсім; 17 грудня рукопис був знайдений лише через 200 років, у 1903 р.; 27 грудня вийшов «Юрнал (журнал), або поденний розпис про осаду Нотебурга»..

Слово «газета» було незнайоме російській людині, а «ведо-мость» - зрозумілим, тому й за новим виданням закріпилася назва «Ведомости». Але постійної назви газета не мала. Якщо спочатку назва повністю визначала зміст і характер газети («Ве-домости о военных и иных делах, достойных знания и памяти, случившихся в Московском государстве и в иных окрестных странах. Начаты в лето от Христа 1704 от генваря, а окончены декабрем сего же года»), то пізніше назви стали короткими і різними: «Ведомости Московского государства», «Ведомости московские», «Российские ведомости», а іноді заголовком була назва надрукованого у газеті офіційного документа: «Реляция», «Подлинное доношение». Петро І радив: «Не надобно писать «Реляции», но «Ведомости».

Зміст «Ведомостей» зводився до широкої пропаганди петровських реформ. Багато місця відводилося розгляду еконо-мічного потенціалу країни, дипломатичним зв'язкам, відкриттю шкіл, святковим подіям, публікації проповідей сподвижників Петра I, наприклад Феофана Прокоповича.

Головною темою видання була Північна війна. Коли в бою під Нарвою російська армія втратила свою артилерію, а солдати зазнали поразки, у газеті від 2 січня 1703 р. подавалася інформація, щоб надихнути на боротьбу й упевнити, що армія скоро отримає підкріплення.

На Москве вновь ныне пушек медных, гоубиц и мартиров вылито 400. Те пушки ядром по 24, по 18 и по 12 фунтов. Гоубицы бомбом пудовые и полупудовые. Мартиры бомбом девяти, трех и двухпудовые и меньше. И еще много форм готовых великих и средних к литью пушек, гоубиц и мартиров. А меди ныне на пушечном дворе, которая приготовлена к новому литью, больше 40 000 пуд лежит.

Повелением его величества московские школы умно-жаются и 45 человек слушают философию и уже диалектику окончили.

В математической штюрманской школе больше 300 учат-ся и добре науку приемлют.

На Москве ноября с 24 числа по 24 декабря родилось мужеска и женска полу 386 человек.

Из Персиды пишут: Индейский царь послал в дарах великому Государю нашему слона и иных вещей немало. Из града Шемахи отпущен он в Астрахань сухим путем.

Из Казани пишут: На реке Соку нашли много нефти и медной руды, из той руды медь выплавили изрядну, от чего чают немалую быть прибыль Московскому государству.

Из Сибири пишут: В Китайском государстве езуитов вельми не стали любить за их лукавство, а иные из них и смер-тию казнены.

Из Олонца пишут: Города Олонца поп Иван Окулов, собрав охотников пеших с тысячу человек, ходил за рубеж в свейскую границу и разбил свейские Ругозенскую, и Гиппон-скую, и Сумерскую, и Керисурскую заставы. А на тех заставах шведов побил многое число и взял рейтарское знамя, барабаны и шпаг, фузей и лошадей довольно, а что взял запасов и пожитков он, поп, и тем удовольствовал солдат своих <...>.

На Москве, 1703, генваря в 2 день.

Метою такої публікації було не тільки підняти бойовий дух російської армії, але й попередити шведів та підняти авто-ритет Росії за кордоном.

Завдяки тенденційному відбору фактів, їх коментарю та розміщенню на шпальті «Ведомости» вирішували політичні завдання. Наприклад, про поразки Петра I у Північній війні газета умовчувала, а повідомлення про перемоги подавалися яскраво, на перших сторінках, іноді у спеціальних випусках.

Перша газета Росії була важливим фактором розвитку національної культури. Вона дуже відрізнялася від перших газет європейських держав. Це було некомерційне видання. «Ведомости» з перших кроків свого існування стали провідником певної політики, пропагандистом і організатором громадської думки на користь державних реформ.

Донской казак, вор и богоотступник Кондрашка Була-вин Булавін, Кондратій (бл. 1660 - 1708 рр.) - керівник народного повстання 1707 р. на півдні Росії. Влітку 1708 р. повстання було придушене. Булавін застрелився. умыслил во украинских городах и в донских казаках учинить бунт. Собрал к себе несколько воров и единомыслен-ников и посылал прелестные письма [от слова прельщать - тексты, подобные листовкам, прокламациям] во многие города и села, призывая к своему воровскому единомыслию, и многие таковые ж воры и все донские казаки иные по нужде, а иные по прелести его к нему пристали. И собравшиеся многолюдством, ходили под городы и в села для разорения и призывания иных в свое единомыслие, и того ради царское величество указал послать свои войска под командою господина Долгорукова, дабы того вора Булавина поймать и злый их воровский совет разорить. И ныне по письмам из полков и городов подлинно ведомость получена: что они, воры булавинцы, не во едином месте многие, а главнейший его товарищ вор Стенька Драной во многом своем собрании убит и единомысленников их не малое число побито. Также и под Саратовом и Азовом посланные воровские его товарищи, с немалым собранием побиты, и видя он, Булавин, что не может от войска царского величества уйти, убил сам себя до смерти. А единомысленники его многие побиты, иные же переловлены и сидят окованы. А донские казаки всех городов принесли повинные. И ныне милостию божиею то Булавина и единомысленников его воровство прииде во искоренение. А в которых числах и где и сколько их воров побито и переловлено, и то объявлено будет впредь.

На Москве, лета господня 1708, иуля в 20 день.

Статут газети визначався вимогами, які Петро I висунув до друкованої продукції:

«...чтобы те чертежи и книги напечатаны были к славе нашего великого государя, нашего царского величества превысокому имени и всему нашему российскому царствию меж европейскими монархи цветущей, наивящей похвале и общей народной пользе и прибытку».

Перші редактори «Ведомостей» - директор московської типографії Федір Полікарпов Полікарпов-Орлов Федір Полікарпович (бл. 60-х р. ХVІІ ст. - 1731 р.) - поет, літе-ратор, перекладач, редактор першої російської газети «Ведомости». Найбільш відомі праці: «Букварь» (1701), слов'яно-греко-латинський «Лексикон» (1704), «Истори-ческое известие о Московской Академии» (1726), додаток до «Грамматики Мелентия Смотрицкого» (1721), перший нарис з історії вітчизняного книгодрукування. та Михайло Абрамов Абрамов Михайло Петрович (1681 - 1752 рр.) - дяк Оружейної палати (з 1702), перший директор Петербурзької типографії у 1711-1727. Після воцаріння Петра II виступав проти Петрових реформ. У 1732 пострижений у монахи; був у засланні, ув'язнений. Автор численних проектів реформ: введення цензури, паперових грошей, створення хлібних запасів тощо. у Петербурзі.

Часто сам Петро I редагував газетні номери, помічав олів-цем місця для перекладу зі статей зарубіжних газет, нерідко власноруч правив текст, відбирав матеріали для газети. Таким чином, він фактично виконував редакторську роботу і був одним з найдіяльніших працівників газети. Цар передавав для публікації новини про воєнні дії, листи до Сенату, до царевича Олексія й імператриці Єкатерини.

Відомо, що 27 червня 1709 р. у № 11 «Ведомостей», у день перемоги під Полтавою, Петро I написав перший у російській журналістиці репортаж. Він описав Полтавський бій, у якому шведські полки намагалися розвивати наступ, згадував про міфологічного сина бога Геліоса Фаетона, який не впорався з сонячною колесницею й у нього влучила блискавка Зевса, алегорично висловлюючись про долю шведського короля.

Из лагару от Полтавы в двадцать седьмый день июня, в письме власныя [собственной] руки его царского величества ко благороднейшему государю царевичу писано:

Объявляю Вам о зело превеликой и нечаемой виктории, которую господь бог нам чрез неописанную храбрость наших солдат даровати изволили с малою войск наших кровию тако-вым образом.

Сего дня на самом утре жаркий неприятель нашу конницу со всею армеею конною и пешею отаковал, которая хотя зело по достоинству держалась, однакоже принуждена была уступить токмож с великим убытком неприятелю. Потом неприятель стал во фронт против нашего лагару, против которого тотчас всю пехоту из странжемента вывели, и перед очи неприятелю поста-вили. А конница на обоих фланках. Что неприятель увидя, тот-час пошел отаковать нас. Против которого наши встречу пошли, и тако оного встретили, что тотчас с поля збили, знамен и пушек множество взяли. Також генерал фелтмаршал господин Рейн-шилт, купно с четырми генералы, а имянно Шлиппенбахом, Штакенберхом, Гамольтоном и Розеном, також первый министр граф Пипер с секретарми Емерлином и Цидергермом в полон взяты, при которых несколько тысяч офицеров и рядовых взято, о чем подробну вскоре писать будем, а ныне за скоростию не-возможно. И единым словом сказать, вся неприятельская армея фаетонов конец восприяла. А о короле еще не можем ведать, с нами ли или со отцы нашими обретается. А за остальными роз-битыми неприятельми посланы господа генералы порутчики, князь Голицын и Боур с конницей. И о сей у нас неслыханной новине воздаем мы должное благодарение победодателю богу, а вас и господ министров и всех наших сею викториею поздрав-ляем. Приведен еще князь Виртельбергской, сродственник само-го короля шведского.

Получено и печатано в Москве 1709-го, иуля в 2 день.

Першими «штатними» робітниками російської преси були Борис Волков Волков Борис (1690 - 1756 рр.) - перекладач епохи Петра І; отримав виховання за кордоном, був три роки за кордоном при А. Г. Головкіну; з 1704 р. служив перекладачем Колегії закордонних справ. Відомі праці: «Книга о способах, творящих водохождение рек свободное» (1708); «Краткое описание о воинах, из книг цезариевых с некоторыми знатными приметами о тех воинах, со особым о воине разговором» (1711)., який став редактором «Ведомостей» у 1719 р., і Яків Синявич - перекладач Посольского приказу і перший російський репортер.

Коли Михайло Абрамов, намагаючись дещо «оживити» газету, звернувся з клопотанням, щоб писати «о своих публич-ных делах и о строениях, которых здесь довольно», то у відпо-відь отримав царський наказ від 11 квітня 1720 р., де було ска-зано:

«Понеже его царское величество указал в типографию давать ведомости публичные (общественные известия), також и к министрам о всем давать здешнем, то к тому определяется переводчик Яков С., который те ведомости, по данному ему образцу, сочинять и в посылку к министрам, и в отдание пот-ребного в печать исправлять и старание в том прилагать имеет. И когда изготовит, показывать советникам и стараться ему проведывать о таких публичных ведомостях».

Таким чином, на Синявича було покладено обов'язок пові-домляти новини, що мають державний характер. Це започат-кувало відділ хроніки і внутрішньої кореспонденції. Яків Синя-вич відповідав за інформацію про внутрішнє життя країни (при ньому з'явилося більше інформації про торгівлю, промисло-вість, пригоди), висвітлював придворне життя та діяльність уряду, що стало значним кроком у розвитку газети.

Жанровые приоритеты газеты (фрагменты)

Вербальные публикации «Ведомостей» можно разделить на 7 групп:

1. Военная информация. Это сообщения о сражениях, осадах, армии и флоте, о религиозных возмущениях. Это публикации в виде заметки, реляции, отчета, письма-поздравления. Цель - выгодно показать Россию и ее союзников.

2. Сообщения о государственных органах, дипломатические хроники, манифесты, указы. Основные жанры - заметка, отчет, официальное письмо.

3. Острополитические материалы. Основные жанры - памфлеты, заметки с элементами сатиры.

4. Дворцовая и светская хроника.

5. Заметки и отчеты об экономическом положении страны.

6. Комплекс мировой информации (новости о школах и обучении, поучительные истории, описание иллюминаций и фейерверков, курьезные случаи, заметки о стихийных бедствиях, эпидемиях, явлениях природы, рекламные материалы).

7. Статистические публикации в виде спецификаций, отдельных реестров.

<…> Оставаясь лабораторией многообразных журналистских мате-риалов, «Ведомости» представляли на суд читателей такие жанры, как обзор, библиографический реестр (каталог), аннотация, екстракт, «сло-во», дворцовая хроника, эпистолярное наследие (в т.ч. письма с эле-ментами панегирика), толковый словарь в его первых попытках и др. Кудаков О. Р. «Ведомости» (1702-1727): становление и жанровые приоритеты газеты: Дис. ... канд. филол. наук: 10.01.10. - Казань, 2004.

Про необхідність новин як найважливішої ознаки газети писав Борис Волков. Він вважав, що без новин вона втрачає свою специфіку і перетворюється у «меморий ради гисториков».

Для забезпечення регулярності та оперативності газети він пропонує друкувати її так, щоб була запасною одна новина; видання повинно бути сучасним і загальнокорисним:

«Наши авизии почитаются за краткую следовательную историю и печатанию предаются для народной пользы и подноса высочайшим лицам».

Думки Бориса Волкова про стислість викладу сходилися з положенням петровського «Указа труждающимся в переводе экономических книг» (1724):

«Понеже немцы обыкли многими рассказами негодными книги свои наполнят, только для того, чтоб велики казались, чего, кроме самого дела и краткого пред всякою вешию разговора, переводить не надлежит; но и вышереченной разговор, чтоб не праздной ради красоты, но для вразумления и наставления о том чтущему был».

Наклад «Ведомостей» коливався від кількох десятків до кількох тисяч примірників. Найбільший - 4 000 прим. - при-йшовся на номер від 22 березня 1703 р. Вісті про Полтавську битву надруковані у кількості 2 500 прим. У 1708 р. наклад «Ведомостей» коливався від 150 до 1 000 прим., а у 1724 р. він зменшився до 30. Вартість газети становила від 2 до 8 грошей («денег» Російське слово «деньги» (заст. «деньга», одн.) пішло від тюркського «те?ге», або «де?ге». З часів формування централізованої держави на Русі й початком регулярної чеканки монети в Москві, «деньгой» стала називатися монета вартістю в півкопійки, тобто одна двохсота рубля.) - це було дорого, якщо зважити, що кожного дня заробіток набірника видання не перевищував 3 грошей.

Періодичність газети була різною: від 46 до 3 номерів за рік, число сторінок - від 2 до 22.

5.3 «Санкт-Петербургские ведомости»

У Петербурзі при Академії наук з 1727 р. почали видаватися «Санкт-Петербургские ведомости».

Першим редактором газети у 1727 - 1730 рр. був Герард Фрідріх Міллер, або в російському варіанті Федір Іванович Міллер (1705 - 1783 рр.) - російський історіограф німецького походженния. У 1725 р. він приїхав з Німеччини до Росії й був зарахований студентом Академії наук. Водночас викладав латинь, історію й географію в академічній гімназії.

У 1727 р. Міллер почав випускати газету німецькою мо-вою, а з 1728 р. друкував тексти одночасно німецькою і росій-ською. Він підбирав матеріали для кожного номера, перекладав зарубіжні новини, робив коректуру і стежив за випуском видань.

«Санкт-Петербургские ведомости» виходили двічі на тиж-день на 4 сторінках. На першій сторінці, зразу під заголовком, розміщувалася віньєтка у вигляді двоголового орла з ланцюгом ордена Андрія Первозванного. Нижче стояла дата видання.

У газеті були відсутні аналітичні матеріали. Її основний зміст складали новини з Гамбурга, Лондона, Відня, Берліна, Рима, Парижа та інших міст. Основні жанри - інформаційні: замітки, листи, елементи замальовки, репортажі, офіційна, придворна хроніка, висвітлення діяльності Академії наук, анонси театральних вистав, оголошення про нові книги тощо.

Головні особи, що займалися газетою, - редактор і пере-кладач. Іншомовні слова і терміни, що траплялися в перекладах, вирішено друкувати у щомісячному виданні «Примечаний», які спочатку задумувалися як своєрідний словник для читачів газети. Але дуже швидко такий «лексикон» перетворився на щомісячний журнал, а пояснення термінів стали давати на сторінках газети.

Таким чином, у 1728 р. з'явився перший досвід видання журнального типу, яке отримало назву «Исторические, генеа-логические и географические примечания». У ньому друку-валися статті з питань літератури та мистецтва, на природничі теми, медичні рекомендації, вірші, різноманітні додаткові мате-ріали, наприклад парламентська промова англійського короля, маніфест шведського короля, різноманітні укази. Протягом року було видано як додатки декілька реляцій - про в'їзд Петра I в Москву, про його коронацію, про похорони царівни Анни Петрівни.

5.4 Просвітницька діяльність М. В. Ломоносова

Михайло Васильович Ломоносов (1711 - 1765 рр.) - ро-сійський просвітник, вчений-енциклопедист, поет, перекладач.

Перші його кроки як журналіста тісно пов'язані з «Санкт-Петербургскими ведомостями». У 1748 р. Академія наук призна-чила кількох перекладачів для того, щоб відбирати повідом-лення з іноземних видань, а редагування довірила Ломоносову, який фактично до 1751 р. керував газетою, адже більша кіль-кість сторінок відводилася для закордонних новин, основну частину яких перекладав безпосередньо Михайло Васильович.

5.4.1 Ломоносов про обов'язки журналістів

Ломоносов працював як автор і перекладач у журналі «Примечания», де друкував свої твори і переклади наукових робіт. Співпрацював також у журналі «Комментарии», який видавався Академією наук. Саме тут була надрукована його стаття «Рассуждение об обязанностях журналистов», де вперше було сформульовано моральний кодекс журналіста, що пише на наукові теми, і взагалі людини, яка береться оцінювати наукові та інші явища.

М. Ломоносов

Рассуждение об обязанностях журналистов

при изложении ими сочинений, предназначенное для поддержания свободы философии

Всем известно, сколь значительны и быстры были успехи наук, достигнутые ими с тех пор, как сброшено ярмо рабства и его сменила свобода философии. Но нельзя не знать и того, что злоупотребление этой свободой причинило очень неприятные беды, количество которых было бы далеко не так велико, если бы большинство пишущих не превращало писание своих сочи-нений в ремесло и орудие для заработка средств к жизни, вместо того чтобы поставить себе целью строгое и правильное разыскивание истины <...>.

Журналы могли бы <...> очень благотворно влиять на приращение человеческих знаний, если бы их сотрудники были в состоянии выполнить целиком взятую ими на себя задачу и согласились не переступать надлежащих граней, определяемых этой задачей. Силы и добрая воля - вот что от них требуется. Силы - чтобы основательно и со знанием дела обсуждать те многочисленные и разнообразные вопросы, которые входят в их план; воля - для того, чтобы иметь в виду одну только истину <...>. Вот правила, которыми, думается, мы должны закончить это «Рассуждение». Лейпцигского журналиста и всех подобных ему просим хорошо запомнить их.

1. Всякий, кто берет на себя труд осведомлять публику о том, что содержится в новых сочинениях, должен прежде всего взвесить свои силы. Ведь он затевает трудную и очень сложную работу, при которой приходится докладывать не об обыкно-венных вещах и не просто об общих местах, но схватывать то новое и существенное, что заключается в произведениях, соз-даваемых часто величайшими людьми. Высказывать при этом неточные и безвкусные суждения - значит сделать себя пред-метом презрения и насмешки; это значит уподобиться карлику, который хотел бы поднять горы.

2. Чтобы быть в состоянии произносить искренние и справед-ливые суждения, нужно изгнать из своего ума всякое преду-беждение, всякую предвзятость и не требовать, чтобы авторы, о которых мы беремся судить, рабски подчинялись мыслям, кото-рые властвуют над нами, а в противном случае не смотреть на них, как на настоящих врагов, с которыми мы призваны вести открытую войну.

3. Сочинения, о которых дается отчет, должны быть разделены на две группы. Первая включает в себя сочинения одного авто-ра, который написал их в качестве частного лица; вторая - те, которые публикуются целыми учеными обществами с общего согласия и после тщательного рассмотрения. И те и другие, разумеется, заслуживают со стороны рецензентов всякой осмот-рительности и внимательности. Нет сочинений, по отношению к которым не следовало бы соблюдать естественные законы спра-ведливости и благопристойности. Однако надо согласиться с тем, что осторожность следует удвоить, когда дело идет о сочинениях, уже отмеченных печатью одобрения, внушающего почтение, сочинениях, просмотренных и признанных достой-ными опубликования людьми, соединенные познания которых, естественно, должны превосходить познания журналиста. Преж-де чем бранить и осуждать, следует не один раз взвесить то, что скажешь, для того чтобы быть в состоянии, если потребуется, защитить и оправдать свои слова. Так как сочинения этого рода обычно обрабатываются с тщательностью и предмет разби-рается в них в систематическом порядке, то малейшие упущения и невнимательность могут повести к опрометчивым суждениям, которые уже сами по себе постыдны, но становятся еще гораздо более постыдными, если в них скрываются небрежность, неве-жество, поспешность, дух пристрастия и недобросовестность.

4. Журналист не должен спешить с осуждением гипотез. Они дозволены в философских предметах и даже представляют собой единственный путь, которым величайшие люди дошли до открытия самых важных истин. Это - нечто вроде порыва, кото-рый делает их способными достигнуть знаний, до каких никогда не доходят умы низменных и пресмыкающихся во прахе.

5. Главным образом пусть журналист усвоит, что для него нет ничего более позорного, чем красть у кого-либо из собратьев высказанные последними мысли и суждения и присваивать их себе, как будто он высказывает их от себя, тогда как ему едва известны заглавия тех книг, которые он терзает. Это часто бывает с дерзким писателем, вздумавшим делать извлечения из сочинений по естественным наукам и медицине.

6. Журналисту позволительно опровергнуть в новых сочине-ниях то, что, по его мнению, заслуживает этого, хотя не в том заключается его прямая задача и его призвание в собственном смысле; но раз уж он занялся этим, он должен хорошо усвоить учение автора, проанализировать все его доказательства и противопоставить им действительные возражения и основа-тельные рассуждения, прежде чем присвоить себе право осудить его. Простые сомнения или произвольно поставленные вопросы не дают такого права; ибо нет такого невежды, который не мог бы задать больше вопросов, чем может их разрешить самый знающий человек. Особенно не следует журналисту воображать, будто то, чего не понимает и не может объяснить он, является таким же для автора, у которого могли быть свои основания сокращать и опускать некоторые подробности.

7. Наконец, он никогда не должен создавать себе слишком высокого представления о своем превосходстве, о своей автори-тетности, о ценностях своих суждений. Ввиду того, что дея-тельность, которой он занимается, уже сама по себе неприятна для самолюбия тех, на кого она распространяется, он оказался бы совершенно не прав, если бы сознательно причинял им неудовольствие и вынуждал их выставлять на свет его несосто-ятельность.

5.4.2 «Московские ведомости»

12 січня 1755 р. підписано указ Єлизавети Петрівни про створення Московського університету, відкриття якого відбуло-ся 7 травня того ж року.

Справжнім засновником університету став Михайло Ломо-носов. При навчальному закладі була відкрита власна типо-графія. Одна з перших книжок, випущених тут, - друге видання творів Ломоносова.

З його ж ініціативи була створена друга російська газета - «Московские ведомости», перший номер якої вийшов 26 квіт-ня 1756 р. Університетське видання виходило двічі на тиждень на 8 сторінках. Структура й рубрики московської газети пов-торювали «Санкт-Петербургские ведомости». Обидві газети мали офіційний характер, були досить стандартизовані в підборі й поданні інформації.

Зміст газети. «Московские ведомости» друкували динас-тичні та придворні новини, відомості про чини і нагороди, інформацію про нові курси і лекції, дисертації, списки наго-роджених за відмінне навчання студентів, повідомлення про засідання Академії наук та її діяльність.

У газеті подавалася цікава наукова інформація. Так, писалося про щеплення проти віспи в Парижі, про причини землетрусу, була надрукована промова відомого адвоката на засіданні паризького парламенту проти книг релігійного змісту, публікувалися книжкові новини та культурна інформація.

Оголошення друкували у спеціальних додатках, а прибу-ток від їхньої публікації надходив до бюджету Академії наук або Московського університету.

Отже, газета «Московские ведомости» являла собою своє-рідний симбіоз вузівської багатотиражки і суспільно-політичної загальнонаціональної газети.

У період 1779 - 1789 рр. типографію Московського універ-ситету й газету арендував відомий видавець і просвітник Михайло Іванович Новіков (1744 - 1818 рр.).

Він зробив газету жвавішою, змістовнішою, а також став видавати ряд цікавих додатків до неї, у тому числі дитячий журнал «Детское чтение для сердца и разума» (1785 - 1789). Новіков обновив типографське обладнання, розширив набір шрифтів, набрав штат нових робітників - тобто діяв так енергійно, що збиткова типографія почала давати прибутки, а наклад газети збільшився з 600 до 4 тис. примірників. Також приділив увагу матеріалам з провінції, тому започаткував у газеті відділ «Провінційне життя». Видавець користувався послугами провінційної інтелігенції та купців, що торгували книгами, як кореспондентів. Тому його видання славилося своїми матеріалами про внутрішнє життя країни. «Московские ведомости» пережили справжній розквіт, відзначалися гостротою постановки питань і цікавою подачею новин.

5.4.3 Перший російський журнал

З ініціативи Ломоносова у січні 1755 р. почав виходити перший російський журнал «Ежемесячные сочинения, к пользе и увеселению служащие». Редактором його був Міллер.

У назві журналу була визначена і його мета - служіння користі й звеселюванню читачів. Пов'язуючи призначення видання з його змістом, Міллер прямолінійно вирішував це питання за допомогою преси. На його думку, і політика, й економіка, і мануфактури, і поезія можуть існувати поруч у періодичному виданні. Але не всі вони приносять тільки користь. Віршовані твори служать розвагою читачам, а наукові й науково-популярні матеріали - користі й розвагам. Забезпечуючи науково-просвітницькі завдання, російська журналістика зверталася до жанрів наукової та науково-популярної статті, рецензії, нарису тощо.

Науки посідали в журналі головне місце і чітко відокрем-лювалися від літератури. На сторінках «Ежемесячных сочине-ний» друкувалися художні твори відомих письменників: О. Су-марокова, М. Хераскова, І. Єлагіна. Зі статтями на літературні теми виступав у журналі В. Тредіаковський. Цикл публікацій історичного характеру друкував Г. Міллер, викладаючи резуль-тати свого 10-річного перебування з науковою експедицією в Сибіру. Численні статті М. Ломоносова, В. Татищева та інших учених зробили значний внесок у розвиток не лише вітчизняної, а й світової науки та культури.

Завдання просвіти читача виконував жанр рецензії Рецензія [нім. rezension, лат. Recensio, англ. Review - огляд, оцінка] - аналіз, розбір, деяка оцінка публікації, твору або продукту, жанр газетно-журнальної публіцистики та літературної критики.. Тут розглядалися наукові й літературні праці російських та зару-біжних авторів. Рецензії, як правило, являли собою переказ твору та його загальну оцінку з незначними елементами аналізу. Часом вони поступалися місцем анотаціям на нові книги з уривками з них. Академічні видання знайомили читачів у жанрі нарису з історією, географією, етнографією Росії та інших країн.

«Ежемесячные сочинения» виходили накладом 2 000 при-мірників. Передплата на журнал коштувала недешево, тому наклад почав падати. У 1758 р. було вирішено зменшити його до 1250 прим. і змінити назву на «Сочинения и переводы, к пользе и увеселению служащие», та через п'ять років назву знову було змінено. Проіснувало видання до 1765 р.

У планах Ломоносова був випуск ще кількох видань, але їм не судилося здійснитися.

@ Ломоносов:

· Наука есть ясное познание истины, просвещение разума, непо-рочное увеселение жизни, похвала юности, старости подпора, строительница градов, полков, крепость успеха в несчастии, в счастии - украшение, везде верный и безотлучный спутник.

· За общую пользу, а особливо за утверждение наук в отечестве, и против отца своего родного восстать за грех не ставлю…

· Те, кто пишут темно, либо невольно выдают свое невежество, либо намеренно скрывают его. Смутно пишут о том, что смутно себе представляют.

· Везде исследуйте всечасно, что есть велико и прекрасно.

· Ошибки замечать - немногого стоит: дать нечто лучшее - вот что приличествует достойному человеку.

· Кто малого не может, тому и большее невозможно.

· Ленивый человек в бесчестном покое сходен с неподвижною болотною водою, которая, кроме смраду и презренных гадин, ничего не производит.

· Любовь сильна, как молния, но без грому проницает, и самые сильные ее удары приятны.

· Ежели ты что хорошее сделаешь с трудом, труд минется, а хорошее останется, а ежели сделаешь что худое с услаждением, услаждение минется, а худое останется.

· Журналист не должен торопиться порицать гипотезы. Оные единственный путь, которым величайшие люди успели открыть истины самые важные.

Таким чином, газети Росії з самого початку існували як державні суспільно-політичні видання. Важливу роль у станов-ленні російської журналістики відіграв Михайло Ломоносов.

Рекомендована література

1. Беспалова А. Г., Корнилов Е. А., Короченский А. П., Лучин-ский Ю. В., Станько А. И. История мировой журналистики. - Ростов-на-Дону: Изд. центр «Март», 2003. - Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text8/49.htm

2. Ворошилов В. В. Журналистика. Базовый курс: Учебник. - 5-е изд.- СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2006. - 640 с.

3. Есин Б. И. История русской журналистики (1703-1917): Хрестоматия. - 2-е изд., испр. - М.: Флинта-Наука, 2001. - 464 с.

4. Есин Б. И. Основные этапы 300-летней истории русской журналистики // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. - 2003. - № 1.

5. История русской журналистики XVIII-XIX веков / Под ред. проф. А. В. Западова. - М.: Высшая школа, 1973.

6. Кудаков О. Р. «Ведомости» (1702 - 1727): становление и жанровые при-оритеты газеты: Дис. ... канд. филол. наук: 10.01.10. - Казань, 2004. - 178 с.

7. Рохленко Д. Первая русская печатная газета // Наука и жизнь, 2007. - №3.

8. Татаринова Л. Е. История русской литературы и журналистики ХVІІІ века. - Изд-во Моск. ун-та, 1975. - 334 с.

Контрольні питання та завдання

1. Підготуйте розповідь на тему «Петро І як реформатор у галузі науки, освіти та журналістики».

2. Прочитайте уривки з газети «Ведомости». Елементи яких газетних жанрів помітні на її сторінках?

...