Історія зарубіжної журналістики (від античності до ІІ пол. ХVІІІ ст.)

Пошли споры, но казалось, что дело Клавдия, пожалуй, и выгорит. Пуще всего Геракл суетился ковать железо, пока горячо: сюда-туда бегал он, то тому, то другому шепнет: «Будь другом, похлопочи за меня: напредки коли захочешь чего, и тебе отслужу; знаешь, рука руку моет». Но вот встает бог Август, когда до него черед дошел голос подавать, и отменную речь произносит:

«Вами, сенаторы, свидетельствуюсь, что как только в боги попал, я и рта не разевал: моя хата с краю - ничего не знаю! Да только уж невтерпеж приходится: и обидно молчать, а пуще того - совестно. Это затем-то я и море и сушу умиротворил? Затем, что ли, усобицу утихомирил? Для того столицу законами утвердил, постройками разукрасил, чтобы... фу! слов даже не хватает, сенаторы: с сердцов язык совсем даже отнялся! Уж я вам Мессалы Корвина словами скажу (мастер был на это дело!): «царствовать просто совестно!» Это он-то, ничтожество, кото-рому, кажется, и мухи с места не согнать, а вот подите-ка: человека ему зарезать нипочем было, словно собаке лапу на тумбу поднять!.. Да что ж мне поминать всех тех почтенных людей? Совсем недосуг о народной беде плакать, как своей семье плохо приходится! Об этом и поговорю теперь, а то уж пока оставлю. Хоть сестра моя и не знает пословицы «своя рубашка к телу ближе», да я-то ее знаю. Вот полюбуйтесь-ка на него; сколько ведь лет он мной, именем моим дышал, можно сказать, а чем отблагодарил? Двух правнучек моих, Юлий, извел: одну зарезал, другую голодом уморил, да еще прапра-внука одного, Люция Силана - пожалуй, что и без вины вовсе: коли на правду пошло, так и ты, Юпитер, поглядишь, в том же проштрафился... Ну-ка, почивший Клавдий, держи-ка ответ мне: по какому такому основанию ты всем побитым тобою, мужеска и женска пола, смертный приговор изрекал, дела порядком не разобравши и слова в оправдание пикнуть не давши? А? Это где ж такие порядки бывают? Уж на небе-то ничего такого не слыхано. Вон, видишь, Юпитер - сколько лет царем, а всего одному только Вулкану ногу и сломал: «За ногу взявши, низринул его из чертогов надзвездных»; ну, на жену там разозлился, ну, чуточку повесил ее - так ведь не до смерти же! А ты Мессалину зарезал, а ведь вы оба мне двоюродная родня приходитесь! «Знать не знаю, ведать не ведаю», - говоришь ты. Да прах тебя побери совсем: это уж ни на что не похоже: не знать, что зарезал, хуже, чем и впрямь зарезать! Он, изволите видеть, с покойного Калигулы все примеры брал; тот тестя зарезал, этот и зятя прихватил; Калигула у Крассова сына имя «Магна» [Magnus - великий] отнял, а этот имя-то ему оставил, а голову снял. В одной только семье прирезал он Красса, Магна, Скрибонию, сестер Тристионий, Ассариона - все аристократы ведь это, а Красс такой дурак, что ему хоть государством править, так в самую пору! И его-то вы богом хотите делать? Этакое-то чучело гороховое? Да пусть он всего-навсего хоть три слова сряду без запинки проговорит, - коли не поперхнется, я его рабом быть согласен. Да кто этакого бога почитать станет? Верить-то в него кто будет? Этаких богами будете жаловать, так и вас, смотрите, никто за богов не сочтет! Ну, так вот вам, сенаторы: коли я себя у вас вел прилично, слова никому поперек не молвил, так уж вступитесь за мою обиду. А по делу сему вот вам и решение мое», - и давай читать по записочке: «Поелику почивший Клавдий зарезал тестя своего Аппия Силана да зятьев двух: Магна Помпея с Люцием Силаном, да дочкиного свекра Красса Фруги - дурака, на него самого, как две капли, похожего, да дочкину свекровь Скрибонию, да жену Мессалину, да еще иных прочих, им же числа и меры нету, - то благоугодно мне: строгому по суду взысканию его подвергнуть, от суда укло-няться способы ему пресечь, в три шеи его отсюда вытолкать, в месяц - с неба, в трое суток - с Олимпа выпроводить!»

Приговор был одобрен. И, недолго думая, сцапал его Меркурий за шиворот и потащил с неба туда, «отколе смертным нет возврата». Спускаются они на землю, идут по Святой улице, и спрашивает Меркурий: «Чего это люди сбежались? Уж не Клавдия ли хоронят?» А какая и в самом деле пышная процес-сия была, церемония прямо на совесть, точно и вправду бога какого хоронили: трубы трубят, рога дудят, музыки всякой видимо-невидимо, такой грохот и трескотня, что уж и Клавдию стало слышно. На лице у всех радость и ликование: римляне разгуливают себе, точно из неволи вырвались. Агафон только да несколько подьячих ревели, зато уж от чистого сердца. Из всех щелей повылезли судейские, бледные, чахлые, в чем душа дер-жится, точно их сейчас из гроба вынули. Из них кто-то такой, увидя тех подьячих, как они шушукались да судьбину горькую свою оплакивали, подошел к ним и молвил: «А что? говорил я вам - не все коту масленица!» [Клавдий слышит, как хор поет ему надгробную песнь].

Увидел и Клавдий свои похороны, догадался тогда, что и впрямь он покойник. Ужасно понравилось ему это пение и захо-телось тут подольше остаться. Но «вестник богов» хватает его за ворот, закутывает ему голову, чтобы не узнал никто, и тащит его через Марсово поле; там, между Тибром и Крытой улицей, они благополучно проваливаются в тартарары <…>.

Разносится весть о приходе Клавдия: бегут все к Месса-лине, а впереди всех отпущенники: Полибий, Мирон, Гарпократ, Амфей, Феронакт, которых Клавдий всех вперед себя на тот свет послал дорогу себе готовить. За ними двое префектов - Катоний Юст и Руфрий Поллион, потом друзья: Луций Сатур-нин, Помпей Педон, Луп и Азиний Целер - все консуляры! А напоследок - племянница, за ней другая, зятья, свекры, свек-рови, вся родня! И все они целой вереницей выскочили Клавдию навстречу. Увидя их, он восклицает: «Ба! Знакомые все лица! Да как вы сюда попали-то?» А Помпей на это: «Что-о, изверг! Как попали? А кто это нас сюда отправил, как не ты сам, друзей своих убийца? Пойдем-ка в суд: я те покажу-у!» Тащит его к Эаку [Эак - один из судей в подземном царстве. Вместе с Миносом и Радамантом он судит людей, попавших после смерти в царство Аида]; а тот по Корнелиеву закону над убийцами суд творил. Подают ему челобитную, чтобы Клавдия под суд упрятать, и убытки подводят: «Побито-де сенаторов им душ тридцать пять, всадни-ков римских - двести двадцать один, а иных прочих - «яко песку морского». Адвоката у Клавдия не нашлось. Вылез, нако-нец, Публий Петроний, собутыльник его давнишний, который и по-клавдиевски говорить разумел, и попросил было льготной отсрочки. Не дали. Выступает обвинителем Помпей Педон: крик и сумятица страшная! Защитник Клавдия только было рот открыл - не тут-то было: Эак, судья архиправедный, велел ему молчать и, выслушав «только одну сторону», сейчас и резолю-цию положил: «Поделом вору и мука!».

Сразу притихли все: в диковину им было такое дело: никогда-де такого суда и слыхано не было! А Клавдию он показался только не совсем праведным, хоть и совсем не новым. Спорили долго о наказании - какую бы ему казнь изобрести. Одни толковали, что не пора ли Сисифа с работы сменить, другие - что и Тантал-де уж довольно помучился, пусть и отдохнет, третьи - что не худо бы Иксионово колесо приоста-новить; но старым каторжникам суд решил пощады не давать, чтобы, значит, и Клавдию неповадно было. Решили наконец, что нужно новую совсем казнь выдумать: изобрести ему какой-нибудь напрасный труд, страсть какую-нибудь, да только без всякого толку. Вот Эак и приговорил его в кости играть бездонным стаканчиком. И начал он кости собирать, а они знай проваливаются, - ну ничего и не выходит!

Вот-вот в дырявый стакан соберет он звенящие кости,

Сразу провалятся обе насквозь, и напрасно старанье!

Снова сберет их и бросить те кости на стол норовит он,

Точно и впрямь в игре настоящей, - игрок дерзновенный

Снова обманут: меж пальцев скользнут коварные кости,

И упованием тщетным вовеки он должен терзаться!

Так и Сисиф: едва лишь вершины горы он коснется

С ношей своею - назад уже катится жесткое бремя!

Тут откуда ни возьмись - Калигула: требует Клавдия себе в рабы; свидетелей приводит, как он его, Клавдия то есть, кнутом и палкой бил и плюхами кормил. Калигуле его и отдают, а Калигула Клавдия Эаку дарит, этот же его - Менандру, отпу-щеннику своему, в подстряпчие пожертвовал...

[Заключительная часть сатиры до нас не дошла. В ней, по-видимому, изображалось, что в честь Клавдия была поставлена не статуя его, а тыква - как символ глупости].

Перевод И. Холодняка

@ Сенека:

· Хто став другом собі, той буде другом для всіх інших.

· Брешуть раби, вільні люди говорять правду.

· Панувати над собою - найбільша влада.

· Кожній справі - свій час.

· Знось із гідністю те, що змінити не можеш.

5.3 Сатиричні діалоги Лукіана

Ідеологія верхівки античного суспільства напередодні її кризи різнобічно зображена Лукіаном (125 - 180 рр.). Видатний сатирик народився в Сирії, у місті Самосата. В автобіографічній промові «Сновидіння» Лукіан згадує про труднощі свого шляху до науки. Він застерігає молодь, щоб через бідність ніхто не занапастив своїх природних здібностей і не відвернувся від нав-чання. Наполегливість, витримка й меткий розум допомогли Лукіанові досягти своєї мети й стати освіченою людиною. Він покинув батьківщину й вирушив до іонійських міст Малої Азії, де вивчав риторику, філософію, право, грецьку мову, класиків аттичної прози.

Визнаний Елладою й Римом як оратор і філософ, ерудит у галузі грецької літератури, Лукіан залишався патріотом. Він вважав, що всі знання людина здобуває для того, щоб принести якомога більше користі батьківщині.

Лукіан працював у різних літературних жанрах. Писав промови, декламації, трактати, що провіщають європейські есе, памфлети у формі послань, діатриби, епіграми та сатиричні ро-мани, але найулюбленішим його жанром були діалоги. За сло-вами Лукіана, він поєднав філософський діалог з комедією. Усі жанри тісно перепліталися. Так, твір «Як писати історію» є одночасно роздумом і листом, «Про жертвоприношення» - діалогом і роздумом, «Про смерть Перегріна» - роздумом, діалогом і драмою.

«Похвала мусі» - промова і пародія, пародійний панегірик, енкомій Енкомій [від грец. enkomion - хвала] - споконвічно похвальна пісня на честь богів та людей. на честь комахи, ніби вищої від царів, бо вона ласує їхніми стравами першою. Та перш за все це сатира на риторичні декламації, які писали, а частіше виголошували перед публікою як імпровізації на задані теми. Твір є свідченням того, що Лукіан пройшов риторичну школу і засвоїв усі тонкощі красномовства.

Похвала мухе

1. Отнюдь не малое место среди летающих занимает муха, если сравнивать ее с комарами, мошками и прочей крылатой мело-чью, которую настолько величиной превосходит муха, насколь-ко сама она уступает пчеле. И крыльями муха снабжена не по общей мерке. Одним дано сплошь зарастать волосами, другим же предоставлено пользоваться быстрыми крыльями - подобно кузнечикам, стрекозам и пчелам. Из сетчатки крылья у мухи, но сетчатки нежной, как покрывало, и по сравнению с ней крылья других так же грубы, как греческие одежды против тонких и мягких тканей индийских. К тому же, если кто пристально вглядится, - крылья мухи расцвечены, как у павлина, когда она, распростершись, взмахивает ими под лучами солнца.

2. И полет мухи не похож на быстрые взмахи летучей мыши, не похож на подпрыгивания кузнечиков или кружение осы - плав-ным поворотом стремится муха к некоей цели, намеченной в воздухе. И к тому же летит она не безмолвно, но с песней, однако не с враждебной песней комаров, не с тяжелым жуж-жанием пчел или ос, страшным и угрожающим, - нет, песнь мухи настолько звонче и слаще, как против труб и кимвалов медовые флейты.

3. Что же до других частей тела, то голова мухи наитончайше соединяется с шеей, легко поворачиваясь вокруг, а не сросшись, как у кузнечика; выпуклые глаза с большим количеством рого-вицы; грудь, прекрасно сложенная, и ноги, прорастающие сво-бодно, без излишней связанности, как у осы. Брюшко - крепкое и похоже на панцирь своими широкими поясками и чешуйками. Защищается муха не жалящим хвостом, как пчелы и осы, но губами и хоботком, таким же, как у слона; им-то она и разыс-кивает, и хватает пищу, и удерживает ее, крепко прильнув напоминающим щупальцы полипа хоботком. Из него-то пока-зывается зуб, прокусывая которым, пьет муха кровь; пьет она молоко, но сладка ей и кровь, боль пострадавшего невелика. Шестиногая, ходит муха только на четырех, пользуясь двумя передними как руками. И можно видеть муху, стоящую на четырех и совершенно по-человечески, по-нашему держащую на весу в руках что-нибудь съестное.

4. Рождается же муха не сразу такой, но сначала червяком из погибших людей или животных. Немного спустя муха выпус-кает лапки, отращивает крылья, сменяет пресмыканье на полет, беременеет и рождает маленького червячка - будущую муху. Пребывая и питаясь с людьми одними кушаньями, за одним столом, она отведывает все, кроме елея, ибо пить для нее - смерть. И все же она недолговечна, ибо очень скупо отмерены ей пределы жизни. Потому-то больше всего любит она свет и на свету устраивает свои общественные дела. Ночь же муха прово-дит мирно, не летает и не поет, но притаится и сидит непо-движно.

5. И еще буду я говорить о большом уме, когда избегает муха злоумышляющего и враждебного к ней паука: она подсматри-вает севшего в засаду и, смотря прямо на него, вдруг отклоняет полет, чтобы не попасться в расставленные сети, не спутаться сплетениями чудовища. О мужестве и отваге мухи не нам подо-бает говорить; красноречивейший из поэтов - Гомер - не со львом, не с леопардом и не с вепрем сравнивает отвагу лучшего из героев, желая его похвалить, но с дерзновением мухи, с неустрашимостью и упорством ее натиска. Ведь именно так он говорит: не дерзка она, но дерзновенна [«Илиада», XVII, 569-571]. Ибо, пойманная, говорит поэт, она не сдается, но наносит укусы. И вообще, так восхваляет поэт и восторгается мухой, что не один только раз и не редко, но очень часто вспоминает ее: так, только упоминаемая, украшает она поэму. То рассказывает поэт, как толпами слетаются мухи на молоко [«Илиада», II, 469-471, XVI, 641-642], то говорит об Афине, когда отвращает она стрелу от Менелая, чтобы не нанесли ему смертельной раны; сравнивая ее с заботливой матерью, укладывающей своего детеныша, снова сопоставляет с ней муху [«Илиада», IV, 130-131]. Также прекрасным эпитетом украсил он мух, прозвав «крепкими», а рой их называя «народом» [«Илиада», II, 469].

6. И так сильна муха, что, кусая, прокалывает не только кожу человека, но и быка, и лошади, и даже слону она причиняет боль, забираясь в его морщины и беспокоя его своим соразмер-ным по величине хоботком. В любовных же и брачных сно-шениях у них большая свобода. Самец, подобно петуху, взойдя, не спрыгивает тотчас же, но мчится вдаль на своей подруге, она же несет возлюбленного. Так летят они вместе, и связь эта, заключенная в воздухе, не нарушается полетом.

[7. Мертвая муха, посыпанная пеплом, воскресает и начинает жизнь снова.]

8. Свободная, ничем не связанная, пожинает муха труды других, и всегда полны для нее столы. Ибо и козы доятся для нее, и пчелы на нее работают не меньше, чем на человека, и повара для нее услащают приправы. Пробует она их раньше царей: прогу-ливаясь по столам, муха угощается вместе с ними и наслажда-ется из всех блюд.

9. Муха не лепит, не плетет себе постоянного гнезда, выбирая, подобно скифам, блуждающие перелеты, и, где бы ни застала ее ночь, там она находит и пищу, и сон. Ибо, как я уже сказал, с наступлением темноты муха ничего не предпринимает, находя ниже своего достоинства скрытно что-либо совершать, - она считает, что нет ничего постыдного в ее делах и не принесет ей стыд ничто, совершенное при свете.

10. Одно предание рассказывает, что в древние времена жила Муха - прекрасная женщина, певунья и с языком болтливым, как мельница, и были они вместе с Селеной [Селена - богиня луны, влюбленная в прекрасного Эндимиона] влюблены в одного и того же Эндимиона. И вот постоянно будила она спящего юно-шу, болтая, напевая и подсмеиваясь над ним, и так рассердила его однажды, что Селена в гневе превратила женщину вот в эту муху. Поэтому-то и теперь, вспоминая Эндимиона, она словно завидует сну спящих, особенно молодых и нежных. Укус ее и жажда крови - знак ненависти, но любви и ласки, ибо стремится она, по возможности, отведать от всего и добыть меда с красоты.

11. По уверениям древних, была также и некая женщина, называвшаяся Мухой, - поэтесса, прекрасная и мудрая, и другая еще - знаменитая в Аттике гетера, о которой комический поэт сказал: «Ну, укусила Муха, так до сердца дрожь». Веселая комедия также не пренебрегала и не закрывала доступ на сцену имени Мухи. Не стыдились его и родители, Мухой называя своих дочерей. Да и трагедия с великой похвалой вспоминает муху в стихах:

Какой позор! Бесстрашно муха на людей

Стремит полет отважный, жаждет смерти их,

И воины робеют пред копьем врага...

12. Существуют еще и особые большие мухи, которых многие называют «солдатами», другие же - «собаками», с суровейшим жужжанием и быстрейшим полетом. Эти долговечнее других и всю зиму переносят без пищи, большей частью притаившись под крышей. Удивительно и то, что мухи совершают положен-ное для обоих - и женского и мужского родов, попеременно в них выступая, по следам сына Гермеса и Афродиты с его смешанной природой и двойственной красотой. Но я прерываю мое слово - хотя многое еще мог бы сказать, - чтобы не по-думал кто-нибудь, что я, по пословице, «делаю из мухи слона».

Перевод К. М. Колобовой

@ Лукіан:

· Юпітере, ти сердишся, отже, ти неправий.

· Користуйся своєю власністю, як людина, що повинна умерти, своє ж багатство бережи, як людина, що повинна жити довго.

· Розумний той, хто, пам'ятаючи це, уміє триматися посередині між скупістю й марнотратством.

· Люди - не те, що гроші: їх одразу не розгледиш.

Таким чином, публіцистика пізньої античності представ-лена перш за все віршованими сатирами Горація і Ювенала та різножанровими творами Сенеки і Лукіана.

Рекомендована література

1. Античная литература. Рим: Антология / Сост. Н. А. Федоров, В. И. Мирошенкова. - М.: Высш. шк., 1988. - 720 с.

2. Античная литература, поэзия и философия. - Режим доступа: http://www.lib.ru/POEEAST/

3. Електронна бібліотека світової літератури. - Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua

4. Корнилова Е. Н. Риторика - искусство убеждать. Публицистика античного мира. - М.: Изд-во МГУ, 2010. - 240 с.

5. Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література. - К.: Либідь, 2001. - 718 с.

6. Підлісна Г. Н. Антична література: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1992. - 255 с.

7. Прутцков Г. В. Введение в мировую журналистику: Антология: В 2 т. - М.: Омега-Л, ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2003.

8. Содомора А. На дорозі до самого себе // Сенека. Моральні листи до Луцілія. - К.: Основи, 1996. - С. 3-35.

9. Тронский И. М. История античной литературы. - Режим доступа: http://www.sno.pro1.ru/lib/tron/index.htm

10. Ученова В. В. У истоков публицистики. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 211 с.

11. Шалагінов Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. нарис. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. - 360 с.

Контрольні питання та завдання

1. Які жанри публіцистики були найпоширенішими у Стародавньому Римі? Чим це можна пояснити?

2. Прочитайте ІV сатиру Горація. Які актуальні питання сучасності він порушує? Які ще сатири і послання Горація вам відомі? Визначте значення творчості поета у пражурналістиці античності.

3. ? У посланні Горація «До Пісонів» є такі побажання поетам:

…хто пише, - беріться за те, що було б вам по силі,

Зваживши добре, що втримають плечі, під чим -

подадуться...

Хто відповідний предмет підібрав, то вже неодмінно

Знайде потрібні слова й укладе їх у світлім порядку.

Блиск і принадність порядку того (чи я помиляюсь?) -

В тім, щоб доречно сказати таке, що саме до речі,

Інше відклавши до часу. Ось так і в обіцяну пісню

Слово при слові низати належить і чуйно, й уважно:

Це ось відкине поет, а тому от - надасть перевагу.

Буде добірний твій вислів, якщо звичайнісіньке слово

Блисне в незвичнім зв'язку, мов нове: а як іноді треба

Зміст невідомих речей іменами новими розкрити,

Слово створити, незнане Цетегам, - хай мають поети

Право на те, але з нього розумно нехай користають.

Чи можна використати ці слова як настанови майбутнім журналістам? Відповідь обґрунтуйте.

4. ? Прокоментуйте VІІ сатиру Ювенала.

5. Порівняйте сатири Ювенала і Горація. Що між ними спільного й відмінного?

6. А. Содомора пише: «Читаючи «Листи до Луцілія», можемо розгубитися серед величезної кількості порушуваних проблем, численних історичних постатей, подій, безлічі різних епізодів, картинок із життя тощо». Пригадайте, про які проблеми, події й постаті йдеться у творі?

7. ? Прочитайте памфлет Сенеки «Огарбузення». Випишіть головні стильові особливості сатири, переклавши їх українською.

8. ? У словнику «Крылатые слова» Ашукіних подано лише один вислів Сенеки («Людині властиво помилятися»). Доповніть, по можливості, словникові статті іншими висловами філософа.

9. ? http://sophia.nau.edu.ua/library/st_rep/cep_sen.html - це адреса сайту, де Катерина Цепок розмістила свого листа до Сенеки. Напишіть у відповідь відкритого листа.

10. ? Сучасники називали Лукіана «прометеєм красномовства». Прочи-тайте його «Похвалу мусі» і обґрунтуйте справедливість цих слів.

Завдання для самостійного опрацювання

1. З'ясуйте роль Луцілія - першого сатирика Риму.

2. ? Підготуйте розповідь про Меніппа і з'ясуйте походження терміна «меніппова сатира». Доведіть, що «Огарбузення» Сенеки написано у цьому стилі.

3. ? Напишіть есе на одну з тем: «Мандрівний філософ і ритор Лукіан», «Памфлети Лукіана».

Розділ 2. Рання християнська публіцистика. Журналістика середньовіччя та відродження

1. Рання християнська публіцистика як форма ораторського мистецтва

Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог.

Євангеліє від Івана, 1:1.

Как понять - почему, как магнитом, человече-ство притягивает к личности Иисуса Христа, хотя он пришел в мир уничиженный, не было в нем ни таинственности индийских мудрецов, ни поэтической экзотики восточной философии? Все, что он говорил, было просто, ясно. Даже примеры его притч были взяты из обыденной жизни…А. Мень

1.1 Виникнення християнства

Християнська публіцистика - найменш вивчена частина античної публіцистичної спадщини. Проповідь у християнстві є важливою формою ораторського мистецтва.

В епоху розквіту Римської імперії внаслідок складного синтезу східних релігій і культів, філософії та соціальних утопій виникає нова релігія - християнство. З іудаїзму в християнство прийшла та частина Біблії, яка називається Старим Завітом (ХІІ-ІІ ст. до н.е.). Він складався з трьох великих циклів:

1. Закон (Тора), або П'ятикнижжя Мойсея: Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону.

2. Пророки: історичні хронічки, дві книги Самуїла, дві книги Царств (у православно-католицькій традиції чотири книги Царств), книги великих і малих пророків тощо.

3. Писання: книга псалмів, книга Приповістей Соломонових, книга Екклезіаста (Проповідника) тощо.

@ Заповіді Божі:

· Нехай не буде тобі інших богів передо Мною!

· Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно!

· Пам'ятай день святий, щоб святити його!

· Шануй свого батька та матір свою [щоб довгі були твої дні на землі]!

· Не вбивай!

· Не чини перелюбу!

· Не кради!

· Не свідчи неправдиво на свого ближнього!

· Не жадай дому ближнього свого!

· Не жадай жінки ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

Священик Руської Православної Церкви, богослов, пропо-відник і письменник Олександр Мень (1935 - 1990 рр.) у лекції «Христианство» писав:

«Конечно, христианство бросило вызов многим философским и религиозным системам. Но одновременно оно ответило на чаяния большинства из них. И самое сильное в христианской духовности - именно не отрицание, а утверждение, охват и полнота.

Если буддизм был пронизан страстным стремлением к избав-лению от зла, стремлением к спасению (Будда говорил, что как воды морские пропитаны солью, так и его учение - дхарма - проникнуто идеей спасения), то эта жажда спасения, обетование спасения присущи и христианству, Новому Завету.

Если в исламе есть абсолютная преданность человека Богу, который является суверенным властелином космоса и человеческой судьбы, то это самое мы находим и в христианстве.

Если в китайском миросозерцании небо - Цянь - является чем-то ориентирующим человека в жизненных вещах, даже в мелочах, в различных оттенках традиций, то и это есть в христианстве.

Если брахманизм (современный индуизм) говорит нам о много-образных проявлениях Божественного, то и это есть в христианстве.

Если, наконец, пантеизм утверждает, что Бог во всем, что он, как некая таинственная сила, пронизывает каждую каплю, каждый атом мироздания, - то христианство и с этим согласно, хотя оно не ограничивает воздействие Бога только этим пантеистическим всепри-сутствием».

Спочатку християнство розповсюджувалося тільки усно. Точкою відліку є 30 рік - початок суспільного служіння Ісуса Христа, яке тривало понад 3 роки. На відміну від інших ора-торів Христос не написав власноруч жодного рядка. Його про-мови записані його учнями: Матвієм, Марком, Лукою, Іваном.

Зміст християнства - це віра в те, що 2 тисячі років тому Бог прийшов у наш світ - народився, прийняв ім'я Ісус, пропові-дував, страждав і помер на хресті, як людина. Саме розповідь про земне буття Христа і його вчення склала основу Нового Завіту (2-га пол. І ст. - поч. ІІ ст.), який став частиною Біблії. Якщо Старий Завіт визнається як іудеями, так і християнами, то Новий Завіт є священною книгою тільки для християн.

Новий Завіт складається з чотирьох великих циклів:

1. Євангелія: від св. Матвія, св. Марка, св. Луки, св. Івана, - в яких описане земне життя Ісуса Христа.

2. Діяння святих апостолів.

3. Соборні послання святих апостолів, послання св. Павла.

4. Одкровення св. Івана Богослова, або Апокаліпсис.

Дослідник Р. В. Жолудь наголошує на публіцистичному потенціалі Євангелій.

Евангельская история была специально предназначена для распространения, акта коммуникации, обращения к широкой аудитории. Само греческое слово - «благая весть» подтверждает эту мысль. И коммуникация здесь носит конкретно публицистический характер: это не коммуникация - передача информации, а коммуникация - убеждение <…>. Четыре автора создают эффект жизненной полноты, многогранности свидетельства, описывая увиденное (или услышанное) неодинаково, с разных точек зрения, помогая лучше понять смысл рассказываемого Жолудь Р. В. Начало православной публицистики: Библия, апологеты, византий-цы. - Воронеж, 2002..

Євангелія від св. Матвія

Глава 6. Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять става-ти й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить та-ємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І про-сти нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не прос-тить вам прогріхів ваших. А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко-пуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява! Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що бу-дете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартіші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? По-гляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогод-ні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягне-мось? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопо-четься. Кожний день має досить своєї турботи!

Християнство було своєрідною формою протесту заво-йованих і пригноблених, спочатку розповсюдилося у східних провінціях у нижчих прошарках суспільства й зазнавало жорстокого переслідування з боку влади.

Перші згадки про християн у римських джерелах відно-сяться до часу правління імператора Нерона (I ст.), коли християн звинуватили в підпалі Риму і влаштували масову страту. Поступово християнство завойовує все більше прихиль-ників, а верхівка церковнослужителів вступає в союз із владою.

Головна мета проповідей Христа полягала у тому, щоб навчити людей щирим і нелицемірним поняттям про Бога, виховати любов до ближнього, не тільки просвітити розум, а й очистити серце. Христос проповідував дві «найбільші заповіді в законі», у яких зосереджений весь дух і значення істинної віри. Перша з них: «возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм», друга ж: «возлюби ближнього твого як самого себе; на цих двох заповідях затверджується весь закон» [Євангеліє від Матвія. 22.37; 39-40].

У загальному вигляді Христос викладає Своє вчення у Нагорній проповіді, де, крім трансформації старозавітних законів, пропонується ідеальна модель поведінки людини. Надалі Христос розвиває й конкретизує висловлені тут прин-ципи. Його проповіді Проповідь - жанр церковної ораторської прози, що відзначається певними стильо-вими особливостями: підвищеною емоційністю, риторичними звертаннями, урочис-тою лексикою, широким цитуванням Біблії, коментуванням священних заповідей тощо. мають винятково практичний характер. Своїм учням Ісус нерідко говорить методичні, довгі проповіді [напр., прощальна промова у 14-16 гл. Євангелія від Івана], у бесідах із простими людьми віддає перевагу коротким задушевним промовам [напр., Євангеліє від Матвія, 19, 16-21; від Луки, 7, 40-50].

Для кращого й образного розуміння Своїх промов Христос використовує притчі Притча - оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру., які відрізняються простотою й наочні-стю і були близькі слухачам, оскільки мали місцевий характер, відповідний як історії та звичаям іудейського народу, так і професійній діяльності людей: землеробству, рибальству, ско-тарству, виноробству тощо.

Христос не прагнув до зовнішньої краси мови, не використовував допоміжні ораторські прийоми, говорив легко, невимушено й навіть невигадливо, незважаючи на використання образних висловів і метафор. Багато своїх проповідей Христос доповнював різними дивами: зціленням хворих, воскресінням померлих. Це служило насамперед доказом однієї з головних тем проповідей Ісуса - того, що з вірою можна одержати від Бога все, про що людина попросить.

Після закінчення земного служіння Христа (33 рік) хрис-тиянська публіцистика здобуває не тільки усний характер (про-повідь), але й письмовий - послання: євангеліста Луки, апос-толів Якова, Петра, Івана, Юди (тезка зрадника), Павла.

1.2 Публіцистика апостола Павла

Особливе значення має публіцистика апостола Павла. У Діяннях наводяться його найважливіші промови, серед яких - в афінському ареопазі та перед царем Агриппою. В Афінах Павло виступав перед освіченими й допитливими язичниками. Як у свій час Христос, апостол спілкувався з огляду на інтелек-туальний, соціальний і релігійний рівні своїх співрозмовників.

Уміло використовуючи принцип «бути для всіх усім», Павло на початку своєї промови говорив про благочестя афінян, цитував вірші відомого тоді в Афінах Арата. Апостола слухали доти, доки він висловлював загальні істини, але як тільки починав говорити про найважливіші принципи вчення Христа, над ним починали сміятися й навіть не давали договорити. І лише кілька людей увірували в Христа по слову апостола Павла. Для язичницького оратора такий результат промови був би цілковитим провалом, але не для християнського проповідника, бо йому важлива кожна звернена до християнства душа.

Послання апостола Павла (йому приписують 14 послань) діляться на місіонерські (звернені до жителів певних міст або регіонів - римлян, коринфян, ефесян, галатів тощо) і пастирські (звернені до учнів - Тита, Тимофія).

Серед місіонерських найбільш характерне «Перше послан-ня до коринфян». Основна тема його, як і багатьох інших, - єдність церкви. Особливий інтерес мають настанови Павла коринфським християнам, що не втратили актуальності й через 2 тис. років: наприклад, про свободу як основу морального життя й уміння обмежувати її, про тілесну чистоту, про шлюб. Питанням родини, взаєминам чоловіка й дружини, батьків і дітей апостол Павло приділяв чимало уваги і в інших посланнях.

Головний принцип, згідно з яким має будуватися христи-янська родина, на думку апостола Павла, - взаємна відповідаль-ність її членів і любов, причому не тільки плотська, але й духов-на. Глава 13 першого послання до коринфян - справжній гімн любові.

Перше послання св. Павла до коринфян

Глава 13. Коли я говорю мовами людськими й анголь-ськими, та любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. Бо ми зна-ємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале наста-не, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина, я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розу-мію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залиша-ються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!

Падіння Римської імперії в 476 р. надовго перервало по-ступальний розвиток журналістики. Обсяг публіцистичної твор-чості різко зменшився у порівнянні з античністю: по-перше, відбулося скорочення освіченої аудиторії, по-друге, світська публіцистика майже цілком витіснилася християнською.

Імператор Костянтин I на початку IV ст. визнав християн-ство державною релігією, а в кінці IV ст. імператор Феодосій I заборонив усі язичницькі обряди.

Таким чином, для розвитку християнської публіцистики склалися сприятливі умови. Її формування йшло, як і в поперед-ніх століттях, у двох найважливіших напрямках: усному й письмовому.

1.3 Проповідь - особливий вид усної публіцистики

Новий тип красномовства складається вже у II ст., коли християни почали ширше знайомитися з античною спадщиною, використовуючи її філософсько-літературні методи. Тоді ж загострилася боротьба з єресями, що зумовило розвиток полемі-ки. Власне, риторика у християнському Середньовіччі набуває рис гомілетики (правил побудови проповіді), зосереджуючись переважно у сфері релігійного красномовства, адже в середні віки релігія була основним осередком та джерелом культури.

Починає формуватися особливий вид усної публіцистики - проповідь, яка стає головною формою масової комунікації.

Посилаючись на Святе Письмо як на незаперечну моральну максиму, проповідь закликала до покаяння і звіщала подію спасіння, живила віру, ставила читача, слухача перед фактом, який передбачав і формував запитання, на кожному історичному етапі засвідчувала новизну «християнського сьогодні». Найважливішим фактом, яким у всі часи оперував проповідник, був і залишається факт звитяги Христа над спокусами світу та над смертю <…>. Проповідник завжди знахо-диться перед незбагненною, невимовною, жорстокою дійсністю, яка незмірно перевищує його, а тому повинна зберігати ясність і прозо-рість мислення, оскільки включений у нескінченний поступ такого пізнання, «коли сила проникливості людського розуму йде в парі з інтуїцією серця». А отже для проповідника важливо, щоб його слово зрозуміли <…>.

Зміст проповіді, на відміну від змісту промов античності, формується переважно завдяки посиланням на інший текст, який прочитується у творчості того чи іншого автора, у суміжному дискурсі чи попередній літературі <…>.

Християнська проповідь, взявши за основу проповідні тексти Святого Письма, поєднала в собі слово як інструментарій і Слово як сакрум, завдяки чому земне, житейське наближає до Великого і Духовного Хоменко Т. М. Проповідництво і сучасна публіцистика. - Львів, 2008. - С. 30..

За змістом проповіді діляться на такі види: омілія, або з'ясу-вальна бесіда, що ставить своїм завданням пояснення Святого Письма; слово, що вимовляється з нагоди церковного свята або дня пам'яті якого-небудь святого; катехізичне Катехізис - «повчання», стислий виклад християнського віровчення в питаннях і відповідях. повчання; пуб-ліцистична проповідь, що відповідає на злободенні питання сучасності.

Проповіді бувають також парафіяльні (вимовлені свяще-ником у церкві перед парафіянами-християнами) і місіонерські (вимовлені священиком-місіонером у далеких землях перед язичниками з метою навернути їх у християнство).

З перших століть складаються два центри християнської публіцистики: західний (зі столицею в Римі) і східний (зі столи-цею в Константинополі).

1.4 Західна традиція християнства

Західну традицію християнства представляє творчість Єроніма Стридонського, Амбросія Медіоланського, Аврелія Ав-густина.

Єронім Стридонський (340 - 420 рр.) віддавав перевагу письмовому красномовству. Він прославився насамперед перек-ладом Біблії на латинську мову (Вульгату) і епістолярною спадщиною (відомо близько 200 його листів).

Письмо к Магну, великому оратору города Рима (отр.)

О том, что наш Себезий исправился, мы узнали не столько из твоего письма, сколько из его раскаяния. И, удивительно, насколько приятней стал исправившийся, чем был неприятен заблуждающийся. Снисходительность отца и благонравие сына соревновались между собою: в то время как один не помнил прошлого, другой давал добрые обещания на будущее. Потому и мне, и тебе нужно радоваться вместе: я снова получил сына, ты - ученика.

В конце письма ты спрашиваешь, зачем я в своих сочи-нениях иногда привожу примеры из светских наук и белизну Церкви оскверняю нечистотами язычников. Вот тебе на это краткий ответ. Ты никогда бы не спрашивал об этом, если бы тобою всецело не владел Цицерон, если бы ты читал Священное Писание и, оставив Волкация, просматривал его толкователей. В самом деле, кому неизвестно, что и у Моисея, и в писаниях Пророков есть заимствования из языческих книг и что Соломон предлагал вопросы и отвечал философам из Тира? Поэтому в начале книги Притчей он увещевает, чтобы мы понимали пре-мудрость, лукавство слов, притчи и темные речи, изречения мудрецов и загадки - что преимущественно свойственно диа-лектикам и философам <…>.

Амбросій Медіоланський (340 - 397 рр.) писав проповіді морально-практичного характеру, надгробні промови і листи. Цікавий цикл його листів «Про вівтар Перемоги», де гово-риться про занепад Риму, якому не змогли запобігти язичницькі ідоли, прославляється християнство як більш високий щабель розвитку людського розуму й віри.

Аврелій Августин (354 - 430 рр.) свою діяльність розпочав судовим оратором і вчителем красномовства. Він прославився морально-практичними проповідями (близько 500) і християнськими творами. Відома його «Сповідь» - автобіографічний твір, що існує в трьох вимірах: покаяння, віддяка Богові, сповідання віри. У змістовному плані - це оповідання про багаторічний пошук Істини, каяття в гріхах і водночас - проповідь християнства.

Формально «Сповідь» звернена до Бога, але має на увазі звернення до людей. Поєднуючи в собі вічні істини христи-янства і яскраву, емоційно виражену долю людини з усіма її сумнівами, радощами, лихами й розчаруваннями, «Сповідь» дає цілісну картину шляху до щирої віри.

Исповедь (отр.)

Живя в такой среде, я в тогдашнем моем неустойчивом возрасте изучал книги по красноречию, желая в целях предосу-дительных и легкомысленных, на радость человеческому тще-славию стать выдающимся оратором. Следуя установленному порядку обучения, я дошел до книжки какого-то Цицерона, язы-ку которого удивляются все, а сердцу не так. Книга эта увеще-вает обратиться к философии и называется «Гортензий». Эта вот книга изменила состояние мое, изменила молитвы мои и обра-тила их к Тебе, Господи, сделала другими прошения и желания мои. Мне вдруг опротивели все пустые надежды; бессмертной мудрости желал я в своем невероятном сердечном смятении и начал вставать, чтобы вернуться к Тебе. Не для того, чтобы от-точить свой язык (за это, по-видимому, платил я материнскими деньгами в своем девятнадцатилетнем возрасте; отец мой умер за два года до этого), не для того, чтобы отточить язык, взялся я за эту книгу: она учила меня не тому, как говорить, а тому, что говорить <...>.

Итак, я решил внимательно заняться Священным Писа-нием и посмотреть, что это такое. И вот я вижу нечто для гордецов непонятное, для детей темное; здание, окутанное тай-ной, с низким входом; оно становится тем выше, чем дальше ты продвигаешься. Я не был в состоянии ни войти в него, ни наклонить голову, чтобы продвигаться дальше. Эти слова мои не соответствуют тому чувству, которое я испытал, взявшись за Писание: оно показалось мне недостойным даже сравнения с достоинством цицеронова стиля. Моя кичливость не мирилась с его простотой; мое остроумие не проникало в его сердцевину. Оно обладает как раз свойством раскрываться по мере того, как растет ребенок-читатель, но я презирал ребяческое состояние и, надутый спесью, казался себе взрослым <…>.

@ Аврелій Августин:

· Життя того, хто говорить, має більше сенсу, ніж будь-яка промова.

· Час загоює рани.

· Не промовляйте безповоротних суджень.

1.5 Східна традиція християнства

Східна традиція християнства представлена творчістю Григорія Богослова, Василя Великого та Івана Златоустого.

Григорій Богослов (326 - 389 рр.) уславився промовами проти єретиків, виголошеними у роки служіння в Констан-тинополі. Слухати його приходили не тільки християни, а й єретики, язичники, юдеї. Красномовством Богослов перевершив усіх церковних ораторів свого часу. Його твори поділяються на промови (догматичні, повчальні, надгробні, похвальні), листи й вірші.

Василь Великий (329 - 379 рр.) став відомий бесідами й промовами проти єретиків. Його називали «трубою, яка опові-щала Всесвіт», його слово порівнювали із громом, а життя - з блискавкою. Із проповідницьких творів Василя Великого до нас дійшли промови, послання, понад 200 бесід на різні випадки тощо.

О пресмыкающихся (отр.)

Да произведет вода пресмыкающихся, душу живую. Этим показано тебе, что плавающие животные имеют естественное сродство с водою: поэтому рыбы, надолго разлученные с водою, умирают, ибо не имеют дыхания, чтобы втягивать в себя воздух. Что для земных животных воздух, то для породы плавающих - вода… Такова злоумышленность в животных, не одаренных ни разумом, ни словом!

А я хочу, чтобы ты, подражающий умению и ловкости раков отыскивать пищу, удерживался от вреда ближним. Таков тот, кто с коварством приходит к брату, содействует невзгодам ближнего, увеселяется чужими бедами. Бегай того, чтобы под-ражать людям предосудительным, и довольствуйся собствен-ным. Нищета, при истинном самодовольстве, для целомудрен-ных предпочтительнее всякого наслаждения.

Не могу умолчать о лукавстве и вороватости полипа, кото-рый всякий раз принимает цвет камня, к которому легко приста-ет, поэтому многие рыбы, плавая без опасения, приближаются к полипу, точно к камню, и делаются добычею хитреца. Таковы нравом те, которые угождают всякой преобладающей власти, каждый раз сообразуются с обстоятельствами, не держатся пос-тоянно одного и того же намерения, удобно делаются то тем, то другим: с целомудренными уважают целомудрие, с невоздерж-ными невоздержны, в угодность всякому меняют расположе-ния. От таких людей нелегко уклониться и спастись от наноси-мого ими вреда, потому что задуманное ими лукавство глубоко закрыто личиною дружбы. Людей такого нрава Господь назы-вает волками хищными, которые являются в одеждах овечьих.

Бегай от изворотливого и многоличинного нрава, домо-гайся истины, искренности и простоты <….>. Рыба меняет столько морей, чтобы найти какое-нибудь удобство; что же ска-жешь ты, препровождающий жизнь в праздности? Праздность - начало злых дел. Никто да не извиняется неведением. В нас вло-жен природный разум, который учит присваивать себе доброе, а вредное от себя удалять <…>.

Іван Златоустий (344 - 407 рр.) у всі часи вважався най-досконалішим зразком для проповідників. До нас дійшло більше 800 проповідей, у яких роз'яснюється майже весь Новий Завіт і багато чого зі Старого Завіту. Проповіді Златоустого прості, живі й переконливі. Здебільшого вони виголошувалися експром-том. Найвідоміші серед них - «Шість слів про священство», «Слово проголошувальне на Святий Великдень», що дотепер читаються священиками всіх церков на великодній утрені.

Про священство (уривок з кн. 5)

Думаю, що я уже досить наочно довів, який досвід пови-нен мати наставник у боротьбі за істину; крім того, хочу сказати ще про один предмет, який буває причиною багатьох небезпек, або, точніше, не він, а ті, що не вміють добре ним користу-ватись, сам же подасть спасення і багато добра, якщо ним будуть займатись мужі ревні і здібні.

1. Що ж це? Великий труд підготування проповідей, при-значених для народу. По-перше, ті, що ними опікується пастир, переважно не хочуть вважати проповідника учителем, а, став-лячи себе вище від учнів, займають позицію глядачів, присутніх на світських видовищах. І як там народ ділиться - одні приста-ють до одного, а інші до іншого, - так і тут, розділившись, одні переходять на бік того, інші - на бік сього і слухають проповід-ників прихильно або неприхильно. І не тільки в тому полягає складність, але й в іншому. Якщо комусь із промовців трапиться вплести у свою бесіду щось, що вже використали до нього, то він наражається на більші докори, ніж викрадач чужих грошей. З таким звинуваченням часто стикається навіть той, кого лише підозрюють у цьому, хоча він у нікого нічого не запозичав. Та що казати про чужі праці? Буває не вільно йому весь час користуватись плодами власного духа, бо багато з тих, що звикли слухати не задля науки, а задля розваги, сидять там наче судді трагедії або гри на кифарі. І та сила слова, яку ми визнали зайвою, виявляється тут потрібною не менше, ніж у софістів, коли вони змушені сперечатися між собою.

...