Просвітницькі ідеї Аддісона й Стіля в журналістиці Франції було реалізовано П'єром де Мариво й Антуаном Прево.

3.1.1 Журнали П. Мариво і Ф. Прево

Шанобливе ставлення до літератури привело драматурга і прозаїка П'єра Карле де Мариво (1688 - 1763 рр.) у салон мар-кізи де Ламбер, де він і познайомився з діячами французького Просвітництва Монтескьє, Фонтенелем та ін. Поряд з галантно-крутійськими романами Мариво починає друкувати сатиричні есе у «Французькому Меркурії».

Видавнича діяльність Мариво починається в 20-ті рр. ХVІІІ ст., коли один за одним починають виходити його сатирико-повчальні журнали: «Французький глядач» («Le Spectateur Franзais», 1722 - 1723), сама назва якого перегуку-валася з англійським «Глядачем», «Незаможний філософ» («L'indigent philosophe», 1728) і «Кабінет філософа» («Le Cabinet du philosophe», 1734). У журналах було помітне бажання познайомити французького читача з англійською культурою. Однак Мариво не був лише наслідувачем - його метафорична, сповнена неологізмів мова отримала назву «мариводаж» за особливий, притаманний йому стиль. Твори Мариво користу-валися значним успіхом в Англії.

Антуан Франсуа Прево (1697 - 1763 рр.) - письменник і перекладач, більш відомий як абат Прево, автор знаменитого роману «Манон Леско», також зробив вагомий внесок у роз-виток французької просвітницької журналістики. Змушений у 1728 - 1734 рр. переховуватися в Англії та Голландії, Прево познайомився з англійською журналістикою. У Лондоні на зразок «Глядача» він заснував тижневик «За і проти» («Le Pour et le Contre», 1733 - 1740). Видання виходило на 24 сторінках і містило літературні й наукові новини, інформацію про художні виставки тощо.

Журнал виконував важливу функцію посередника між англійською й французькою культурами. Прево вважав, що провідні ідеї Англії повинні стати зразком для французьких читачів. У своїх нарисах і есе він писав про англійські порядки, побут, мораль і літературу, «відкрив» французам Шекспіра, Мільтона, Поупа, Свіфта, Філдінга. Достовірність та надійність інформації, якість критичних виступів викликали повагу до видавця. Навіть Вольтер домагався того, щоб рецензії на його твори були розміщені саме в цьому журналі Прево, який став помітним явищем у журналістському середовищі Франції.

3.1.2 Просвітницька діяльність Монтескьє

Шарль Луї де Монтескьє (1689 - 1755 рр.) - один із зачинателів Просвітництва Франції. Майже все життя його було присвячене читанню, роздумам і старанній праці над творами. Монтескьє писав: «Щоб струсити з себе настирливі й нестерпні думки, мені достатньо взятися за читання».

Важливий революційний вплив на сучасників і прогре-сивну європейську думку мала його енциклопедична праця «Дух законів» (1748), над якою він працював понад 20 років. Основні шляхи удосконалення суспільства Монтескьє пов'язував з ре-формами, а не з революціями. Твір потрапив до «Індексу забо-ронених книг».

Симпатії публіки Монтескьє завоював «Перськими лис-тами» (1721) - сатирою на французьке суспільство. Cвій твір він розпочав так:

«Я не пишу до цієї книги присвяти і не прошу для неї заступництва: якщо вона гарна, її будуть читати, а якщо погана, то мені нема діла до того, що у неї не знайдеться читачів… Я відібрав ці листи, щоб вивчити смаки публіки…».

Двоє знатних іноземців зі Сходу подорожують Францією і в листах обмінюються враженнями від побаченого і пережитого. Змальовується образ ідеального життя людини часів Просвіт-ництва, усе життя якої підпорядковане розуму. Співставляючи два світи, дві цивілізації - Схід і Захід, автор примушує заду-матися про відносну непохитність кожного з них.

За допомогою прийому відчуження Монтескьє показує негативні риси французького суспільства, засуджує деспотизм короля, спустошливі війни, католицьку церкву, інквізицію. Найчастіше ефект відчуження досягається особливим стилем розповіді. Так, у змалюванні такої поважної фігури, як Папа Римський, замість очікуваного поважно-панегіричного тону звучить зниження до іронічного: «Папа - глава християн. Це старий ідол, якому за звичкою кадять».

Персидские письма (отр.)

Письмо XXIV. Рика к Иббену в Смирну

Вот уже месяц, как мы в Париже, и все это время мы пре-бывали в постоянном движении. Приходится немало похлопо-тать, прежде чем найдешь пристанище, разыщешь людей, к которым есть рекомендации, и обзаведешься необходимыми вещами, ибо здесь неожиданно обнаруживаешь, что многого тебе не хватает.

Париж так же велик, как Испагань. Дома в нем очень высокие; право, можно подумать, что все обитатели их - звез-дочеты. И, разумеется, город, построенный в воздухе, город, в котором шесть-семь домов нагромождены друг на друга, крайне многолюден, так что когда все выходят на улицу, получается изрядная толчея.

Ты не поверишь, пожалуй: за тот месяц, что я здесь нахо-жусь, я еще не видал, чтобы тут кто-нибудь ходил не спеша. Никто на свете лучше французов не умеет пользоваться своими ногами: здесь люди бегут, летят. Они упали бы в обморок от медлительных повозок Азии, от мерного шага наших верблю-дов. Что касается меня, я вовсе не приспособлен для такой беготни и хожу по улицам, не меняя своей обычной походки; поэтому я порою прихожу в бешенство, как настоящий христи-анин: еще куда ни шло, что меня обдают грязью с ног до голо-вы, но я никак не могу примириться, что неизменно, неминуемо получаю удары локтями. Человек, настигающий и обходящий меня, вынуждает шарахаться в сторону; другой, пересекая мой путь в противоположном направлении, вдруг толкает меня обратно на то место, с которого сшиб первый; не успею я пройти и сотни шагов, как уже чувствую себя таким разбитым, словно прошел миль десять.

Не думай, что я могу уже теперь основательно рассказать тебе о нравах и обычаях европейцев: я и сам-то имею о них лишь поверхностное представление, и пока что мне еле хватает времени на то, чтобы изумляться.

Французский король [Людовик XIV] - самый могуще-ственный монарх в Европе. У него нет золотых россыпей, как у его соседа, короля Испании, и все же у него больше богатств, чем у последнего, ибо он извлекает их из тщеславия своих подданных, а оно куда доходнее золотых россыпей. Он затевал большие войны или принимал в них участие, не имея других источников дохода, кроме продажи титулов, и благодаря чуду человеческой гордыни его войска всегда были оплачены, крепости укреплены и флот оснащен.

Впрочем, этот король - великий волшебник: он прости-рает свою власть даже на умы своих подданных; он заставляет их мыслить так, как ему угодно. Если у него в казне лишь один миллион экю, а ему нужно два, то стоит ему только сказать, что одно экю равно двум, и подданные верят. Если ему приходится вести трудную войну, а денег у него вовсе нет, ему достаточно внушить им, что клочок бумаги - деньги, и они немедленно с этим соглашаются. Больше того, он внушает им, что его при-косновение излечивает их от всех болезней [французским королям приписывался дар исцелять наложением рук]: вот как велики сила и могущество его над умами!

То, что я говорю тебе об этом государе, не должно тебя удивлять: есть и другой волшебник, еще сильнее его, который повелевает умом этого государя даже больше, чем последний властвует над умом других людей. Этот волшебник зовется папой. Он убеждает короля в том, что три не что иное, как единица, что хлеб, который едят, не хлеб, и что вино, которое пьют, не вино, и в тысяче тому подобных вещей.

Я слыхал о короле такие россказни, которые граничат с чудом, и не сомневаюсь, что тебе трудно будет поверить им. Говорят, что в то время, как он вел войну с соседями, заклю-чившими против него союз, в его королевстве находилось бес-численное множество невидимых врагов [янсенистов]. Добав-ляют, что он разыскивал их в течение более тридцати лет и, несмотря на неутомимые усилия некоторых дервишей [иезуи-тов], пользующихся его доверием, не мог найти ни одного. Они живут с ним, находятся при его дворе, в его столице, в его войсках, в его судилищах; и тем не менее, говорят, как это для него ни прискорбно, ему придется умереть, так и не обнаружив их. Можно было бы сказать, что они существуют вкупе и ничего не представляют собою в отдельности: это - тело, но без членов. Насылая на короля несловимых врагов, свойства и назначение которых превышают его собственные, небо несомненно хочет наказать этого государя за то, что он не соблюдал достаточной умеренности по отношению к своим побежденным врагам.

Я буду писать тебе и впредь и расскажу тебе о вещах, весьма далеких от персидских нравов и свойств. Нас с тобою носит одна и та же Земля, но люди той страны, где живу я, и той, где пребываешь ты, весьма различны.

Из Парижа, месяца Ребиаба 2, 4-го дня, 1712 года.

«Перські листи» сколихнули всю країну, вони викликали сенсацію в суспільстві. Твір розходився величезними тиражами, за рік пережив вісім видань.

3.1.3 Публіцистика Вольтера

Франсуа-Марі Аруе де Вольтер (1694 - 1778 рр.) - філо-соф, поет, драматург, політичний діяч, публіцист, він став ідей-ним вождем французьких просвітників. Вольтер надихав своїх друзів на боротьбу, вчив їх своєрідній «тактиці»: умінню хитрувати з привілейованим класом, обходити цензуру, писати езоповою мовою. «Кидайте стріли, не показуючи руки», - радив він Дідро.

Сміливі виступи Вольтера на захист Калласа й Сірвена здобули йому славу мужнього борця проти політичної й церковної реакції, войовничого гуманіста, поборника високих громадських ідеалів. Політичні погляди Вольтера мали помірний характер. Він негативно ставився до революційних методів боротьби, виступаючи за освіченого монарха на зразок Фрідріха ІI або Катерини II.

У 1734 р. вийшли його «Філософські листи, або Листи про Англію». 24 листи знайомили французьких читачів з англій-ською церквою, релігійними течіями, політичним ладом Англії, її урядом, парламентом, торгівлею, філософією, наукою та літе-ратурою. Вольтер писав про мудру форму правління в Англії, де «державець владен творити добро, але не може причиняти зла», де «знать знатна без зловживань і без васалів», а народ «бере участь в управлінні без безчинств». Вольтер ідеалізує британ-ську релігійну терпимість, державний лад. У «Філософських листах» він вперше познайомив співгромадян з філософією Локка, з ньютонівською фізикою, з англійською літературою й театром, зробив відомим у Франції ім'я Шекспіра. Книга Вольтера мала успіх у суспільстві. Схвальний відгук про англійські порядки звучав засудженням французькому режиму, його економічній і політичній відсталості. Вольтер писав:

«Святенники проклинають мене, дурні критикують, люди, які розуміються на політиці, пророкують арешти за те, що я висловив декілька досить невинних істин».

Книгу засудили як «спокусливу, проти релігії, добрих якостей і поваги до влади». Було видано наказ про арешт автора. Попереджений друзями, Вольтер виїхав до Голландії. 10 липня 1734 р. біля будинку Паризького парламенту кат підняв над головою засуждену книгу, повільно розірвав її на окремі листки й кинув їх у казан із киплячою смолою.

Важливе значення мав і «Філософський словник» (1764), який став результатом багаторічної праці Вольтера. Не випад-ково навіть ворогуючі між собою віровчення зустріли цю книгу непримиренно. У католицькому Парижі й ця книга потрапила у вогонь. Так само вчинили й кальвіністські святенники у Женеві.

Вольтер постійно нагадував про злочини, які коїла християнська церква. Протягом усієї історії церкви не прохо-дило й дня без кривавих жертв в ім'я Христа. Гуманіст писав:

«Християнська релігія коштувала людству більш ніж 17 мільйонів життів, тобто по мільйону життів на сторіччя».

O Стосунки з богом

– Як ви ставитесь до бога? - запитали одного разу Вольтера.

– Ми вітаємось, але не розмовляємо, - відповів той.

O Смачні книги

Ще за життя Вольтера деякі з його книжок як «небезпечні» за наказом короля знищували у вогні. Почувши якось про такий вирок своїм творам, Вольтер сказав:

- Це ще й краще! Мої книги як каштани: чим більше їх печеш на вогні, тим вони смачніші!

Вольтер поділяв вчення деїстів, тобто визнавав існування Бога, який створив світ, що в подальшому розвивався без боже-ственного втручання. Але визнання Бога не перешкодило Вольтеру вести невпинну боротьбу з католицькою церквою, необхідною, як він вважав, щоб тримати чернь у покорі земним владам.

Великий вплив на Вольтера мала книга Мореллє «Керів-ництво для інквізиторів» (вид. у 1762 р.), де зібрані приклади найбільш жорстоких процесів інквізиції XIV ст. Вольтер побачив, що методи сучасного йому слідства не відрізнялися від тих, якими користувалися чотири століття тому. У своїй «Історії паризького парламенту» він засудив старі юридичні установи. Він висловлювався за єдині закони країни, за відміну катувань, за так звану презумпцію невинності: людина не може бути визнана винною, поки її провину не доведено. Вольтер боровся проти смертної кари, яка, на його думку, нікому, крім ката, не приносить користі.

Для Вольтера суперечка, полеміка, боротьба були жит-тєвою необхідністю. Зброю, якою він володів з такою майстер-ністю (сміх, іронію), він спрямовував на своїх опонентів. Відома його довга суперечка з Руссо. Розповідали, ніби наприкінці життя Вольтер продиктував вірш, який у день поховання розповсюджували у вигляді листівки:

Покуда был живым, сражаясь до конца,

Учил я разуму невежду и глупца.

Но и в загробной тьме, все тот же, что и всюду,

Я тени исцелять от предрассудков буду.

Надзвичайно різнобічна політична й публіцистична діяль-ність просвітника здобула йому велику міжнародну славу й авторитет.

О страшном вреде чтения

Мы, Юсуф Хериби, божьей милостью муфтий священной Оттоманской империи, свет от света, избранный из избранных - всем правоверным, читающим эти строки, шлем глупость и благословение.

Так совершилось, что Саид-Эфенди [Саид-Эфенди - турец-кий посол, который у 1721 г. основал первую типографию в Констан-тинополе], бывший посланник Великой Порты в маленьком государстве, называемом Франк-Римом [Франция - Рим], ввез к нам в употребление зловредное книгопечатание, не спросив совета по поводу этого новшества у наших братьев кади, имамов имперского города Стамбула и, в особенности, у факиров, известных своим усердием в борьбе с разумом, - Магомету и нам показалось полезным осудить, изгнать, предать анафеме вышеупомянутое адское изобретение по следующим изложен-ным ниже причинам.

1. Легкость распространения мыслей ведет, очевидно, к уничто-жению невежества, охраняющего и спасающего все цивили-зованные государства.

2. Следует опасаться, что среди книг, привезенных с Запада, найдутся книги по сельскому хозяйству и по средствам рас-пространения механических искусств, а эти сочинения, боже упаси, могут пробудить гений наших сельских хозяев и наших фабрикантов, развить промышленность, увеличить их богатства и поднять их когда-нибудь в будущем на духовную высоту, внушить им любовь к общему благу, чувства, противоречащие здравой доктрине.

3. Возможно, что у нас появились бы исторические книги, свободные от чудесного, благодаря которому нация не выходит из состояния счастливой глупости. Такие книги неосторожно могли бы воздать должное хорошим и дурным поступкам и рекомендовать людям справедливость и любовь к родине, что не соответствует правам нашей страны.

4. Они могут, усилив почитание бога и скандально утверждая в печати, что он все собою наполняет, уменьшить число палом-ников в Мекку и Медину и нанести этим страшный вред спасе-нию души.

5. Случилось бы, конечно, что, прочтя у иностранных авторов про заразные болезни и про то, как их предупредить, мы бы, к нашему несчастью, получили возможность оградиться от чумы, что было бы ужасным покушением на законы провидения.

По этим и другим причинам, в назидание правоверным, ради блага их души воспрещаем читать книги под страхом веч-ного проклятия. И опасаясь, что, поддавшись дьявольскому искушению, они стали бы просвещаться, мы запрещаем отцам и матерям учить детей читать и писать. И чтобы предупредить всякое нарушение нашего приказа, мы строго воспрещаем им думать, под страхом тех же наказаний; повелеваем всем право-верным доносить властям о каждом, кто сможет произнести три связных фразы, из которых можно было бы вывести ясное и определенное заключение. Приказываем, чтобы во всех разго-ворах употреблялись бы только слова, ничего не значащие, по старинному обычаю Великой Порты.

И чтобы помешать проникновению контрабандой в свя-щенный имперский город какой-нибудь мысли - мы специаль-но назначаем нашего первого доктора, рожденного в одном из западных болот: доктор этот, уже умертвивший четырех членов оттоманской семьи, более, чем кто_либо, заинтересован пре-дотвратить появление в стране всяких знаний. Мы даем ему этим приказом власть хватать всякую мысль, появившуюся письменно или устно у ворот города, и приводить таковую мысль, связанную по рукам и ногам, чтобы мы могли подверг-нуть ее такому наказанию, какому найдем нужным.

Дан в нашем дворце глупости 7 луны Мухарема, года 1143 гиджры [в переводе на европейское летоисчисление - 1730 г.].

@ Вольтер:

· Прекрасна думка втрачає свою цінність, якщо погано висловлена, а якщо повторюється - наводить нудьгу.

· Скільки дурниць говориться людьми тільки через бажання сказати щось нове.

· Люби істину, але будь поблажливим до помилок.

· Жити - значить працювати. Праця є життя людини.

· Ліниві завжди бувають людьми посередніми.

· Робота відганяє від нас три великих зла: нудьгу, блукання, злидні.

3.1.4 Діяльність Д. Дідро

Важливе значення в епоху Просвітництва мала діяльність Дені Дідро (1713 - 1784 рр.) - видавця «Енциклопедії, або Тлу-мачного словника наук, мистецтв та ремесел». Він став її головним редактором і творцем. Цій праці присвятив понад 20 років свого життя, написавши 1259 статей.

«Енциклопедія…» виходила з 1751 р. Дідро залучив до цієї праці кращих учених, серед яких були Вольтер, Монтескьє, Кандільяк, Гольбах, Руссо, Д'Аламбер, Тюрбо, Маблі, Мореллі та ін. Через цензурні перепони перший том «Енциклопедії…» написаний езоповою мовою. Церква і король всіляко пере-шкоджали здійсненню видання. Після виходу другого тому випуск «Енциклопедії…» було заборонено королівським указом. Після виходу сьомого - знову заборонний указ. У 1759 р. уряд остаточно зупиняє цю роботу. Гоніння похитнули єдність у лавах енциклопедистів: більш обережні відійшли, навіть Руссо, Д'Аламбер, Вольтер. Але Дідро був непохитним. Незважаючи на всілякі перешкоди, він нелегально продовжив цю працю. У 1765 р. випустив останні десять томів, у 1772 р. випуском додат-кових томів завершив грандіозну працю.

«Енциклопедія…» просвітників відрізняється від сучасних видань. Це колективний літературно-публіцистичний, поле-мічний твір, який створювався у неймовірно важких умовах: не вистачало штату працівників, бракувало сумлінних авторів. Вольтер, наприклад, писав Д'Аламберу: «У вас погані солдати при хороших генералах». Іноді редактори свідомо друкували матеріали, що протирічили їх власним поглядам (головним чином з питань релігії). Дідро й Д'Аламбер іноді друкували дуже довгу статтю, а поруч розміщували якийсь анекдот про чудеса, смішну історію про святих або іронічний каламбур з християнської догми. Читачі зазвичай проходили повз статтю, а читали анекдот і передавали іншим. Задум енциклопедистів був розгаданий урядом. Злісний ворог Вольтера і просвітників, журналіст Фрерон писав про редакторів «Енциклопедії…»: «Це небезпечні вовки в овечій шкурі».

Видання у 35 томах стало величезною подією усієї епохи. Разом з Вольтером, Руссо, Монтескьє, Д'Аламбером та іншими Дідро був ідеологом третього стану і творцем тих ідей епохи Просвітництва, які підготували народ до Французької революції.

Катерина ІІ пропонувала субсидувати видання за умови, що Дідро перенесе його в Росію. Вона купила в нього бібліо-теку, дала посаду придворного бібліотекаря й призначила йому солідну винагороду, виплативши гроші вперед на 50 років. У вересні 1773 р. Дідро прийняв запрошення цариці й відвідав Петербург.

У Росії на прохання Катерини ІІ він написав «План університету або школи публічного викладання наук для російського уряду» і поради: «Про школу для молодих дівчат», «Про особливості виховання», «Про публічні школи» та інші, де розглянув увесь спектр педагогічних проблем. Дідро виступив з проектом державної системи народної освіти на засадах загального безкоштовного початкового навчання. Він прагнув забезпечити фактичну доступність школи, вважав за необхідне організувати матеріальну допомогу держави дітям бідняків (безкоштовні підручники та харчування в початковій школі, стипендії в середній та вищій школах).

Дідро також написав праці з філософії, політики, естетики, мистецтва, художні твори. Найбільш відомі з них - «Листи про сліпих на користь зрячим», діалоги «Сон Д'Аламбера», «Небіж Рамо», романи «Черниця», «Жак-фаталіст і його хазяїн» та інші.

Племянник Рамо (отр.)

…Но я помню время, когда вы приходили в отчаяние оттого, что вы только обыкновенный человек. Вы никогда не будете счастливы, если доводы «за» и «против» одинаково будут вас удручать; вам следовало бы прийти к определенному мнению и уже в дальнейшем придерживаться его. Даже согласившись с вами, что люди гениальные обычно бывают странны, или, как говорится, нет великого ума без капельки безумия, мы не отречемся от них; мы будем презирать те века, которые не создали ни одного гения. Гении составляют гордость народов, к которым принадлежат; рано или поздно им воздвигаются статуи и в них видят благодетелей человеческого рода. Да не прогневается премудрый министр, на которого вы ссылаетесь, но я думаю, что если ложь на краткий срок и может быть полезна, то с течением времени она неизбежно оказывается вредна, что, напротив того, правда с течением времени оказывается полезной, хотя и может статься, что сейчас она принесет вред. А тем самым я готов прийти к выводу, что гений, описывающий какое-нибудь всеобщее заблуждение или открывающий доступ к некоей великой истине, есть существо, всегда достойное нашего почитания. Может случиться, что это существо сделается жертвой предрассудка или же законов; но есть два рода законов: одни - безусловной справедливости и всеобщего значения, другие же - нелепые, обязанные своим признанием лишь слепоте людей или силе обстоятельств. Того, кто повинен в их нарушении, они покрывают лишь мимолетным бесчестьем - бесчестьем, которое со временем падает на судей и на народы, и падает навсегда. Кто ныне опозорен - Сократ или судья, заставивший его выпить цикуту?...

@ Дідро:

· Уява! Без неї не можна бути ні поетом, ані філософом, ні розумною людиною, ні мислячою істотою, ані просто людиною.

· Істина любить критику, від неї вона тільки виграє; неправда не любить критики, бо програє від неї.

· Той, хто розповідає тобі про чужі недоліки, розповідає іншим про тебе.

· Щирість - мати правди і вивіска чесної людини.

· Творіть добро, поки існуєте.

· Книга, над якою позіхаєш, не шкодить нікому.

· Людина перестає мислити, коли перестає читати.

Таким чином, просвітницька журналістика Франції залишила яскраві зразки публіцистики Вольтера, Дідро, Руссо, Монтескьє, а неперевершеним досягненням стало створення «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел».

Рекомендована література

1. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы ХVІІ - ХVІІІ вв.: Учебник. - М.: Просвещение, 1978. - 608 с.

2. Ашукин Н. С., Ашукина М. Г. Крылатые слова: Литературные цитаты; Образные выражения. - 4-е изд., доп. - М.: Худож. лит., 1988. - 528 с.

3. Беспалова А. Г., Корнилов Е. А., Короченский А. П., Лучин-ский Ю. В., Станько А. И. История мировой журналистики. - Ростов-на-Дону: Издательский центр «Март», 2003. - 432 с.

4. Вольтер. Поэмы. Философские повести. Памфлеты: Пер. с фр. / Предисл. В. И. Пащенко. - К.: Политиздат Украины, 1998. - 493 с.

5. Дидро Д. Эстетика и литературная критика. - М., 1980.

6. Мелещенко О. К., Черняков Б. І. Журналістика Франції // Наукові записки Інституту журналістики. - Т. 10 (січень-березень). - К., 2003. - С. 159-212.

7. Ніколенко О. М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література ХVІІ-ХVІІІ століть: Посібник для вчителя. - Харків: Веста: Вид-во «Ранок», 2003. - 224 с.

8. Сидорченко Л. История зарубежной литературы ХVІІІ века. - Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/Sidor/index.php

9. Трыков В. П. Введение в мировую журналистику: Учеб. пособие. - М.: ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2007. - 55 с.

10. Шалагінов Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. нарис. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. - 360 с.

Контрольні питання та завдання

1. Розкажіть про особливості журналістики французького Просвітництва.

2. Підготуйте інформацію про сатиричні журнали Франції.

3. Прокоментуйте один із висловів Монтескьє:

· Ті, хто люблять вчитися, ніколи не бувають бездіяльними.

· Якщо ораторам не вистачає глибини, вони це доповнюють довжиною.

· Треба багато вчитися, щоб знати хоч трохи.

4. Прочитайте уривки з «Перських листів». Як ви розумієте слова Вольтера: «Монтескьє сам мислить і примушує мислити інших»?

5. Підготуйте виступ на тему «Революційна публіцистика Вольтера».

6. ? Прочитайте сатиричний памфлет Вольтера. Запишіть свою думку стосовно прочитаного.

7. ? Випишіть деякі вислови Вольтера із словника «Крылатые слова». Як їх використовує сучасна журналістика? Наведіть приклади.

8. ? Напишіть есе на тему «Дідро і його праця над «Енциклопедією…».

9. ? Випишіть головну думку з наведеного уривка Дідро, переклавши українською. Доберіть до нього приклади.

Завдання для самостійного опрацювання

1. Підготуйте інформацію на одну з тем: «Вольтер і Росія», «Дідро і Катерина ІІ».

2. ? Ознайомтеся з просвітницькою діяльністю Руссо. Як його творчість вплинула на формування суспільної думки у Франції?

4. Американська журналістика ХVІІ - 1 пол. ХVІІІ ст. Діяльність Бенджаміна Франкліна

Видавати гарну газету зовсім не так легко, як можна собі уявити. Автор, який пише на сторін-ках газети (з точки зору освічених людей), повинен добре знати мови, володіти даром писемного сло-ва і змальовувати речі ясно, зрозуміло і в кількох словах; він повинен розумітися в географії, в істо-рії, знати інтереси коронованих осіб і держави, секрети двору, звичаї й традиції всіх народів.

Б. Франклін

Англійська буржуазна революція ХVІІ ст. і встановлення конституційної монархії мали суттєвий вплив на розвиток гро-мадської думки не тільки в Європі, а й на американському кон-тиненті. У ІІ пол. XVII ст. у багатьох колоніях з'явилися дру-карні, де видавали головним чином книги релігійного змісту. Пізніше поряд із офіційними документами почали друкувати альманахи, календарі, памфлети, періодичні видання.

Альманахи містили статті різноманітного змісту: відомо-сті з різних наук, притчі, вірші, рекомендації з ведення сільського господарства, філософські роздуми, проповіді.

Памфлети зазвичай присвячувалися одній темі. Вони були незамінною зброєю в пропаганді або дискусії з релігійних, економічних, політичних питань.

У 1690 рр. на більшості території США з'явився пошто-вий зв'язок, виникли типографії. Американська журналістика починалася зразу з друкованої продукції, а її засновниками стали переселенці з Європи.

4.1 Перші американські газети і їх видавці

Перші американські газети нічим не нагадували сучасні багатосторінкові газети США. Їх видавцями часто ставали поштарі, які раніше від інших одержували доступ до свіжої інформації.

Спочатку газети були щотижневими, невеликого формату, мали 2 - 4 шпальти по два стовпчики на кожній. Інформація друкувалася у вертикальній послідовності зі стовпчика у стовпчик. Заголовки зазвичай були відсутні, а матеріали відділялися один від одного абзацем. Наклад у середньому становив 200 - 300 примірників

Переважала інформація. Перші сторінки відводилися під комерційні відомості, наступні були передруком закордонної інформації, офіційних повідомлень. Новини з Європи становили основний зміст газет, хоча надходили з запізненням у 2 - 3 місяці; повідомлення з інших колоній також надходили пізніше на декілька тижнів, і лише місцеві події висвітлювалися відносно оперативно.

Джерелами новин були державні канали, чутки та закор-донні газети, в основному англійські. Серед колоніальних новин - інформація про мореплавство, піратів та індіанців. Спочатку, коли населеня було нечисленне, місцеві новини друкували інформацію про смертність і народжуваність. Коментарі давалися скупо, найчастіше у формі оцінки після якогось повідомлення. Газету завершували оголошення, серед яких зустрічалися відомості про рабів, що втекли, з обіцянкою нагороди за їх повернення.

Мова газет була важкою й незграбною, що не дивно: адже видавці-поштарі не вирізнялися освіченістю.

Першодрукар і поштар Пенсільванії Уїльям Бредфорд почав видавати матеріали на підтримку квакерів, що не сподобалося владі. У 1685 р. він випустив альманах. Одна з публікацій вийшла без прізвища видавця - що було визнано порушенням закону. Бредфорду заборонили друкувати будь-які офіційні матеріали без дозволу влади й особисто губернатора. У видавця було конфісковано друкарню, а його самого ув'язнено. Після року перебування у в'язниці Бредфорд переїхав до Нью-Йорка, де продовжив видавничу справу.

Перша спроба видання друкованої продукції газетного типу в англійських колоніях Північної Америки здійснена в 1689 р. Зі схвалення влади Массачусетса друкар Семюель Грін почав випуск «Подання державних справ Нової Англії», але не встиг завершити цю справу. Мета публікації - запобігти появі помилкових повідомлень. Формат «Подання… » - приблизно 20 х 36 см. Дехто з науковців не визнає його схожим на газету. Аркуш був заповнений текстом лише з одного боку, тому вважа-ють видання Гріна швидше схожим на листівку або оголошення.

Колискою американської журналістики став Бостон.

Прабатьком журналістики США називають Бенджаміна Харріса, друкаря і книготорговця із Лондона. У 1686 р. він утік від репресій англійської влади через те, що надрукував опо-зиційний листок новин. 25 вересня 1690 р. у Бостоні Харріс випустив єдиний номер газети «Суспільні події» («Publick Occu-rrences Both Foreign and Domestick»). Про необхідність видання написано на першій сторінці:

«Передбачається публікація, по-перше, найбільш цікавих подій Божественного Провидіння, які не повинні забуватися, як це часто трапляється. По-друге, скрізь люди зможуть краще розуміти обставини суспільних подій - як іноземних, так і місцевих, що не тільки спрямує їх думки, але й доможе у торговельних справах. По-третє, можна щось зробити для зцілення від підступного духу брехні, який живе поміж нами, а позбавитися від нього можна завдяки точній інформації».

«Суспільні події» було надруковано на чотирьох шпальтах розміром приблизно 15 х 20 см, заповненим текстом на трьох. Четверта сторінка була чистою, щоб читач міг записати власну інформацію. Тоді діяло правило: «прочитай сам і передай іншому», тому нічого незвичайного в наявності порожньої сторінки не було. Цей номер, присвячений іноземним і місцевим подіям, містив різну дрібну інформацію.

Харріс своєю газетою сполошив владу, бо торкнувся теми індіанців і жахливого ставлення до них з боку колоністів. Подібні публікації були сприйняті як критика колоніальної політики взагалі. До того ж Харріс випустив газету без офіційної ліцензії, що розглядалося як порушення закону. Тому «Суспільні події» було закрито.

Значною подією в історії Англії та її колоній стало скасування цензури в 1695 р. З цього часу преса Північної Америки могла розвиватися без перешкод. Перша газета, яка почала виходити регулярно, - «Бостонський вісник» («The Boston News-Letter»), заснована в 1704 р. поштарем Джоном Кемпбеллом. Пам'ятаючи про долю газети Бенджаміна Харріса, він не забув на першій шпальті вказати: «друкується з дозволу влади». Протягом 1704 - 1719 рр. «Бостонський вісник» залишався єдиною газетою на території британських колоній.

Основне місце в газеті відводилося «корабельним нови-нам» - інформації, доставленій із Європи морським шляхом. Зазвичай третину матеріалів займали місцеві повідомлення: прибуття й відправлення судів, шторми, рух поштових дилі-жансів, новини політичного й економічного життя північно-американських колоній Англії, смертність і народжуваність, судові засідання, аукціони з продажу рабів тощо.

Оперативністю «Бостонський вісник» не відзначався. Історичною заслугою Кемпбелла є те, що на сторінках газети вперше у Новому Світі з'явилися редакційні статті, газетні оголошення та ілюстрації.

Новий поштмейстер Уїльям Брукер у 1719 р. почав вида-вати «Бостонcьку газету» («The Boston Gazette»). Почалося суперництво: Брукер затримував розсилку поштою «Бостонсь-кого вісника». Кемпбелл на появу нової газети відповів так: «Я співчуваю читачам нової газети; її сторінки пропахли пивом, а не маслом нічної лампи. Це чтиво - не для пристойних людей». Газета Брукера проіснувала до 1741 р.

Найважливіша роль у становленні періодичної преси Пів-нічної Америки належала Філадельфії, яка згодом стала пер-шою столицею США як незалежної держави.

Першою філадельфійською газетою було видання «Аме-риканський тижневий вісник» («The American Weekly Mercu-ry»), яке у 1719 р. почав випускати поштар Ендрю Бредфорд. Газета розповсюджувалася й у Нью-Йорку. Вона намагалася не зачіпати питань колоніальної влади.

Перше друковане видання Нью-Йорка - «Нью-Йоркська газета» («The New-York Gazette») - почало виходити 8 листо-пада 1725 р. Її видавець Уїльям Бредфорд, навчений гірким досвідом, перетворив газету на офіціоз колоніальної влади.

На початок 1730 р. регулярно виходили 7 газет у 4 колоніях, а в 1735 р. лише в Бостоні налічувалося 5 газет.

<…> тогдашние североамериканские газеты действовали в пер-вую очередь в интересах английских колониальных властей. Свобода печати подверглась первому испытанию в ходе судебного процесса над нью-йоркским издателем Иоганном Питером Зенгером, чья газета «Нью-Йорк уикли джорнел» («Ною-Йоркская еженедельная газета», основана в 1733 году) стала рупором оппозиции местным властям. Она выходила в течение двух лет, после чего губернатор, не выдержав сатирических выпадов Зенгера, посадил его в тюрьму по обвинению в клевете. Зенгеру было предъявлено обвинение в публикации враждебных замечаний в адрес губернатора колонии Нью-Йорк У. Косби. Авторство критических статей установить не удалось, однако, согласно существовавшим в то время законам, издатель печатного органа нес полную ответственность за содержание публикуемых в нем материалов. Судебное разбирательство тянулось девять месяцев. Суд присяжных оправдал Зенгера, и он был освобожден. Это знаменательное событие положило начало американской традиции свободы печати Михайлов С. А. Журналистика Соединеных Штатов Америки. - СПб., 2004..

4.2 Журналістика Просвітництва в Америці

Ідеї Просвітництва знайшли в Америці благодатний ґрунт. На відміну від європейських, американські просвітники були не тільки теоретиками, але й практиками буржуазної революції. Вони вбачали «природну людину» в американському першо-відкривачеві, мисливцеві, фермерові. Розроблення концепції «природного права» людини не тільки допомогла просвітникам обґрунтувати правомірність відділення колоній від метрополії, а й зробила більшість із них противниками рабовласництва. Франклін, Джефферсон та інші присвятили цьому питанню багато робіт і довели, що інститут рабовласництва суперечить «природному праву» людини.

Просвітницькі ідеї Америки знаходили своє висвітлення перш за все на сторінках періодичних видань.

Джеймс Франклін (брат Бенджаміна Франкліна) видавав популярну бостонську газету «Новий англійський вісник» («The New England Courant», 1721 - 1726). Цій газеті, яка першою стала вільною від державного контролю, вдавалося протягом перших двох років залишатися їдкою, створеною на зразок англійських опозиційних видань. На сторінках газети друкували гостру політичну й релігійну сатиру, нерідко з'являвся передрук матеріалів з радикальних англійських газет.

Іноді опозиційність видання деякі дослідники називають наслідком звичайної помилки. У 1721 р. в Америці вирувала епі-демія віспи. Влада вжила заходів з попередження поширення захворювання: стали проводити вакцинацію, яка на той час була досить складним і хворобливим процесом. Джеймса Франкліна це насторожило: беруть здорову людину, ріжуть їй руку, вводять якийсь препарат, а в результаті, здавалося б, здорова людина нездужає. Франклін задумався:

«Чи не спеціально влада заражає здорових людей? Крім того, будь-яка епідемія - це кара Божа. Боротися з епідемією не дозволено, тому що в цьому випадку людина намагається поставити себе врівень із Господом і навіть боротися з ним».

Так звичайне нерозуміння важливих речей змусило Джеймса Франкліна стати опозиціонером. Цей випадок поклав початок жанру журналістського розслідування.

Один із відомих пуританських проповідників, Інкриз Ме-зер, на сторінках «Бостонської газети» виступив проти «Нового англійського вісника» зі статтею «Порада читачам», де писав:

«… у Бостоні існує практика тижневого видання наклеп-ницького листка, що випускають з метою принизити, очорнити чи висміяти найдостойніших і найдоброчинніших священиків нашої країни, що є нечуваним у жодній країні світу - християнській, турецькій чи язичницькій».

Межею принципового протистояння між позицією «Ново-го англійського вісника» та ідеологією пуритан стали повчальні есе - своєрідні нариси бостонських звичаїв - та легкі моральні алегорії - як важлива складова естетики Просвітництва. Газета відстоювала свободу слова, і в одному з есе, написаному Бен-джаміном Франкліном, сказано:

«Без свободи думки не може бути такої речі, як мудрість; і нема суспільної свободи без свободи слова; право кожної людини не повинно порушувати чи придушувати право іншої людини».

У 1723 р. у Джеймса Франкліна виникли проблеми: він опублікував матеріали, присвячені спробам влади простежити пересування піратів та вигнанню з колонії королівського губер-натора Шюта. У результаті видавця «за порушення миру й спокою» було ув'язнено на місяць. За рішенням суду йому заборонили видавати газету без попереднього ознайомлення з її змістом представників колоніальної влади. Тоді Джеймс Франк-лін вирішив змінити видавця й написав, що «новий видавець буде людина гарного характеру» і «чемний». Він мав на увазі Бенджаміна Франкліна, який у той час працював у Джеймса підмайстером. Через складні стосунки з братом Бенджамін не- довго працював у газеті, але встиг надрукувати серію повчаль-них есе під назвою «Папери Сайленс Дугуд». Незважаючи на елемент учнівства й запозичень у Аддісона й Стіля, есе стали важливим елементом формування національної традиції.

4.2.1 Діяльність Б. Франкліна

Роль Бенджаміна Франкліна (1706 - 1790 рр.) в історії американської журналістики важко переоцінити. Його життя дає різноманітні приклади того, як ідеї Просвітництва впливали на обдаровану особистість. Франклін постає взірцем просвіт-ницького раціоналізму.У молодості він вивчав мови, багато читав, був добре обізнаний з творами Локка, Шефтсбері, Еддісона та інших, писав публіцистичні твори. Коли він перебрався з Бостона до Філадельфії, то мав рівень освіти, який певною мірою асоціював його з вищими класами. Франклін зберіг у собі наполегливість у роботі, здатність застосовувати здоровий глузд до впорядкування власного життя.

У 1724 - 1726 рр. Бенджамін Франклін жив у Лондоні. Повернувся звідти з новим типографським обладнанням і відкрив нову сторінку американської журналістики. Людина багатьох талантів - письменник, книгодрукар, учений, гуманіст і дипломат, - Франклін віддав перевагу типографській справі та журналістиці.

Коли у 1728 р. Семюель Кеймер заснував «Універсаль-ний наставник у всіх мистецтвах і науках, або Пенсиль-ванську газету» («The Universal Instructor in All Arts and Scien-ces: and Pennsylvania Gazette»), на політичній арені з'явився Бенджамін Франклін, який у газеті Бредфорда «Американський тижневий вісник» почав друкувати гумористичні есе від імені нової маски («Клопотун») з нападками на нову газету. Популярність газети Бредфорда зросла, і Кеймер був змушений продати свою газету Франкліну й Мередіту.

У травні 1732 р. Франклін став єдиним власником і редак-тором «Пенсильванської газети» («The Pennsylvania Gazette»). Перш за все він вилучив з газети передруки з «Енциклопе-дії…», замінивши їх власними есе, творами Аддісона, Стіля й місцевих авторів. Блок новин складали переважно публікації про пенсильванські події. Франклін поєднав у газеті інформа-ційність з розважальністю, що відповідало просвітницькій про-грамі. «Пенсильванська газета» вигідно відрізнялася від інших періодичних видань своїм літературним смаком. У ній він дру-кував есе, сатиричні памфлети, вірші, оголошення та рекламу.

Як редактор, Франклін проводив розумну політику, поєд-нуючи зарубіжні новини та новини з життя колоній з інтересами пенсильванців. Він писав листи самому собі як редактору, дру-кував їх і сам відповідав на них. Таким чином, видавцеві вдалося перетворити «Пенсильванську газету» в більш професійне, інформаційно насичене, цікаве та прибуткове видання.

Франклін першим звернув увагу на велику німецькомовну колонію в Пенсильванії й започаткував першу газету німецькою мовою - «Філадельфійську газету» («Philadelphische Zeitung»).

Реалізував себе Франклін і в галузі видання альманахів, які на той час набули поширення завдяки різноманітній тема-тиці й невеликому, кишеньковому, формату. «Альманах бідного Річарда», який Франклін видавав упродовж багатьох років, починаючи з 1732, приніс авторові заможність і славу.

В альманасі друкувалися корисні поради, настанови, фак-тичний матеріал, були присутні кумедні персонажі (отець Абра-гам, бідний Річард), які зверталися до читача з переконливими промовами та влучними висловами, що надовго закарбовува-лися в пам'яті. Самому Франкліну належала тільки частина вис-ловів, більшість їх була запозичена з європейського фольклору, творів Ларошфуко, Рабле, Свіфта й інших письменників.

@ Франклін. З «Альманаху бідного Річарда»:

· Розумному досить одного слова.

· Господь тому допомагає, хто сам про себе дбає.

· Хто рано встає, тому Бог дає.

· Завзяті сплачують борги, зневірені їх примножують.

· Сумлінність - мати успіху.

· Одна справа, зроблена сьогодні, варта двох, запланованих на завтра.

· Одна людська вада, якщо їй потурати, породить дві нові.

· Маленька щілина може потопити великий корабель.

· Дурні влаштовують бенкети, на яких пригощаються розумні.

Як публіцист, Франклін залишив багату спадщину. Пам-флет «Скромне міркування про природу й необхідність папе-рових грошей» (1729), написаний з метою спонукати британ-ський уряд до випуску паперових асигнацій, що сприяло б роз-витку торгівлі в колоніях, є видатним дослідженням із теоре-тичної економіки.

Значна праця «Історичний нарис конституції й устрій Пенсильванії» (1759) знаменита не тільки тим, що політичний устрій колонії проаналізований із позицій просвітницької соці-альної філософії, але й актуальними та конкретними виснов-ками, що обґрунтовують право колоністів вести боротьбу з метрополією.

У «Замітках про дикунів Північної Америки» (1784) він розповів про життя індіанців, протиставивши своєрідний демо-кратизм укладу життя індійських племен державним структу-рам і суспільним законам Європи.

«Автобіографія» (1771 - 1789) Франкліна почасти є ще одним прикладом повчальної книги. Вона побудована у формі листа до сина Вільяма, але розрахована на широку аудиторію. Американський публіцист і психолог Дейл Карнегі (1888 -1955 рр.) писав:

«Якщо ви хочете одержати чудові поради про те, як поводитися з людьми, керувати собою і вдосконалювати свої особисті якості, прочитайте автобіографію Бенджаміна Франкліна - одну із найзахоплюючих історій життя».

Найпопулярніший розділ «Автобіографії» містить Франк-лінову наукову систему самовдосконалення, що налічує 13 чеснот, і для кожної з них складено максиму (короткий вислів етичного характеру). Прагматик і вчений, Франклін на собі випробував ідеї досконалості. Щоб виховати в собі корисні якості, він завів особливий календар, за яким послідовно працював над кожною з чеснот протягом тижня і де робив чорні позначки, коли був незадоволений своїми результатами. В ідеї самовдосконалення поєдналися просвітницьке прагнення довершеності з пуританською схильністю до морального самоаналізу.

Франклін швидко зрозумів, що друковане слово є найкра-щим засобом поширення його ідей, а тому цілеспрямовано працював над стилістичною гнучкістю. Стиль був для нього не самоціллю, а творчим засобом. «Пишіть для освічених, з невігласами розмовляйте», - радив Франклін.

Автобиография Бенджамина Франклина (отр.)

Глава I. Дорогой сын!

<…> Когда я раздумываю над своей удачей - а я это де-лаю частенько, - то мне иногда хочется сказать, что, будь у меня свобода выбора, я бы не возражал снова прожить ту же жизнь с начала и до конца; мне только хотелось бы воспользоваться преимуществом, которым обладают писатели: выпуская второе издание, они исправляют в нем ошибки, допущенные в первом. Вот и мне тоже хочется заменить некоторые эпизоды, поставив лучшее на место худшего. И все же и при невозможности осу-ществить это я все равно согласился бы снова начать ту же жизнь. Но поскольку рассчитывать на подобное повторение не приходится, то, очевидно, лучший способ вернуть прошлое - это припомнить все пережитое; а для того, чтобы воспоминания дольше сохранились, их лучше изложить на бумаге.

<…> С малых лет я страстно любил читать и все те не-большие деньги, которые попадали мне в руки, откладывал на покупку книг. Я очень любил путешествия. Первым моим приобретением были сочинения Бениана в отдельных томиках. Позднее я их продал, чтобы иметь возможность купить собра-ния исторических произведений Р. Бертона; это были неболь-шие книжечки, по дешевке приобретенные у бродячего тор-говца, числом сорок. Небольшая библиотека моего отца состо-яла из религиозно-полемических сочинений, большинство из которых я прочел. С тех пор я не раз сожалел о том, что в то время, когда у меня была такая тяга к знанию, в мои руки не попали более подходящие книги, так как уже было решено, что я не буду священником. Среди этих книг были и «Жизне-описания» Плутарха, которыми я зачитывался; и сейчас еще я считаю, что это очень пошло мне на пользу. Была также книга Дефо, озаглавленная «Опыт о проектах», и сочинение доктора Мезера «Опыты о том, как делать добро». Эти книги, возможно, оказали влияние на мой духовный склад, что отразилось на некоторых важнейших событиях моей жизни.

<…> За очень короткий срок я достиг значительных успехов в этом деле и оказывал своему брату большую помощь. Теперь у меня был доступ к более хорошим книгам. Я свел знакомство с учениками книготорговцев, что давало мне воз-можность одалживать то одну, то другую книжку, и я всегда старался возвращать их аккуратно и не пачкать. Частенько я просиживал за чтением в своей комнате чуть не всю ночь напролет, если книга была одолжена вечером, а вернуть ее надо было рано утром, чтобы ее не хватились.

<…> Примерно в это время мне попался в руки разроз-ненный том «Зрителя». Это был том третий. До сих пор я еще не видел ни одного. Я купил его, неоднократно перечитывал от корки до корки и был от него в совершенном восхищении. Слог показался мне бесподобным, и я решил, насколько возможно, ему подражать. С этой целью я взял некоторые очерки и кратко записал смысл каждой фразы, затем я отложил их на несколько дней, а потом попытался восстановить текст, не заглядывая в книгу и излагая смысл каждой фразы так же полно и подробно, как в оригинале, для чего я прибегал к таким выражениям, кото-рые мне казались уместными. Затем я сравнил своего «Зрителя» с подлинником, обнаружил некоторые свои ошибки и исправил их. Но оказалось, что мне не хватало то ли запаса слов, то ли сноровки в их употреблении, а это, как я полагал, я бы уже теперь приобрел, если бы продолжал писать стихи; ведь посто-янные поиски слов одинакового значения, но различной длины, которые подошли бы под размер, или различного звучания для рифмы принудили бы меня непрерывно искать разнообразия, а кроме того, все эти разнообразные слова закрепились бы у меня в уме и я был бы над ними хозяином. Тогда я взял некоторые из напечатанных в «Зрителе» историй и переложил их в стихи; когда же я как следует забыл прозаический оригинал, то при-нялся переделывать их обратно в прозу.

Иногда я в беспорядке перетасовывал свои конспективные записи и через несколько недель пытался расположить их наи-лучшим образом, прежде чем составлять законченные фразы и дописывать очерки. Это должно было научить меня упорядочен-ному мышлению. Сравнивая затем свое сочинение с оригина-лом, я находил множество ошибок и исправлял их; но иногда я льстил себя мыслью, что в некоторых незначительных деталях мне удалось улучшить изложение или язык, и это заставляло меня думать, что со временем я, пожалуй, стану неплохим писателем, к чему я всячески стремился. Я мог выделить для этих упражнений и для чтения время только ночью после работы, или утром до работы, или по воскресеньям, когда я старался оставаться один в типографии, избегая, насколько возможно, посещать общественное богослужение, чего от меня неуклонно требовал отец, когда я находился на его попечении, - я и до сих пор считал это своей обязанностью, хотя и не мог, как мне казалось, позволить себе тратить на это время <…>.

...