Стилістична транспозиція термінологічної лексики в сучасній українській мові (кодифікаційний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Стилістична транспозиція термінологічної лексики в сучасній українській мові (кодифікаційний аспект)

На правах рукопису

Жирик Ольга Анатоліївна

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Струганець Любов Василівна

Тернопіль - 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСУ СТИЛІСТИЧНОЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ ЛЕКСИКИ

1.1 Загальнолітературна і термінологічна норма: іманентні ознаки

1.2 Особливості вивчення процесу стилістичної транспозиції термінолексем у сучасному мовознавстві

1.3 Кодифікаційна практика як джерело дослідження зміни семантико-стилістичних характеристик лексичних одиниць у синхронії та діахронії

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ СТИЛІСТИЧНОЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ

2.1 Чинники динамічних зрушень у лексико-семантичній системі літературної мови

2.2 Взаємодія стилістичних і семантичних процесів під час переходу терміноодиниць до загальновживаного лексичного фонду

2.3 Специфіка стилістичної транспозиції термінів різних лексико-тематичних об'єднань

2.3.1 Лексико-тематична група «Медицина»

2.3.2 Лексико-тематична група “Спорт

2.3.3 Лексико-тематична група конфесійних термінів

2.3.4 Лексико-тематична група економічних термінів

2.3.5 Лексико-тематична група «Техніка»

2.3.6 Лексико-тематична група термінів політико-правової сфери

2.3.7 Лексико-тематична група термінів із позначкою спец.

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ КОДИФІКАЦІЇ І РЕАЛІЗАЦІЇ ТЕРМІНОЛЕКСЕМ У СУЧАСНІЙ МОВНІЙ ПРАКТИЦІ СОЦІУМУ

3.1 Термінологічні одиниці з неадекватно кодифікованим стилістичним статусом

3.2 Механізм дослідження співвідношення кодифікації та реалізації лексичних норм

3.3 Кореляція показників стилістичної транспозиції терміноодиниць і соціолінгвальних параметрів

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

СТ - стилістичний транспозит

ЛСВ - лексико-семантичний варіант

МК - мікрозначення

РУС-37 - Російсько-український словник / Відп. ред. П. Мустяца. - К.: Видавництво АН УРСР, 1937. - 890 с.

РУС-48 - Російсько-український словник / Гол. ред. М. Калинович. - К.: Видавництво АН УРСР, 1948. - 804 с.

РУС-68 - Російсько-український словник - Т. 1 - 3. - К.: Видавництво АН УРСР, 1968.

РУС-79 - Російсько-український словник / Укл. Д. Ганич, І. Олійник. - К.: Рад. школа, 1979. - 1012 с.

СІС-85 - Словник іншомовних слів / За ред. О. Мельничука. - Вид. друге, випр. і доп. - К.: Головна редакція УРЕ, 1985. - 966 с.

СУМ - Словник української мови / І. К. Білодід (гол. ред.) та ін. - Т. 1 - 11. - К.: Наук. думка, 1970 - 1980.

СІС-2000-МП - Словник іншомовних слів / Укл. Л. О. Пустовіт та ін. - К.: Довіра, 2000. - 1018 с.

СІС-2000-П - Словник іншомовних слів / Уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. - К.: Наук. думка, 2000. - 680 с.

ВТС-2004 - Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. - 1440 с.

ВСТУП

Мова - складна ієрархічна система, існування якої детерміноване перманентною зміною елементів кожного її рівня. Найбільш динамічний щодо кількісних і якісних характеристик є лексико-семантичний рівень, одиниці якого зазнають неологізації, архаїзації, семантичної перебудови і стилістичної транспозиції, тобто зміни стилістичного статусу лексичних одиниць.

Наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття в епіцентрі стилістичної транспозиції перебуває термінологічна лексика. У цей період термінологічні одиниці активно переходять зі своєї термінологічної сфери до загальномовного вжитку. Обґрунтування змін стилістичного статусу термінологічної лексики в сучасній українській літературній мові передбачає опрацювання дотичних до окресленої проблеми досліджень українських і зарубіжних мовознавців, у яких висвітлено: 1) сутність загальнолітературної норми (Л. Булаховський [20], С. Ожегов [165; 166], Р. Гельгардт [37], Е. Косеріу [99], А. Коваль [89; 90], О. Ахманова [3], Б. Гавранек [33; 276], В. Іцкович [72; 73; 74; 75], В. Русанівський [200], К. Горбачевич [40; 41], М. Пилинський [177; 178; 179], З. Франко [254], С. Єрмоленко [61; 64; 65], М. Жовтобрюх [68], В. Вінтер [29], Ю. Богачов [10], Л. Струганець [223; 224; 225; 227]); 2) природу термінологічної норми та особливості взаємодії термінів і загальновживаних слів (Д. Лотте [137; 138], О. Реформатський [188; 189], В. Лейчик [126; 127; 128; 129], Л. Карпова [80], В. Даниленко [43; 44; 45; 46; 47; 48; 49], Т. Канделакі [76; 77; 78], Л. Кутарьова [121], Б. Головін [38; 39], Т. Коготкова [92], Н. Васильєв [23], Н. Бойко [11; 12], Л. Морозова [151], І. Квітко [81], В. Журавльов [69], І. Кочан [102; 103], А. Д'яков [56], Т. Кияк [83; 84; 85; 86; 87], О. Радченко [187], Т. Михайлова [148], Н. Цимбал [263]); 3) проблему детермінологізації лексичних одиниць (Л. Капанадзе [79], Ф. Нікітіна [161; 162], В. Бабик, Ю. Костенко [4], Т. Панько [173; 174], Н. Непийвода [158; 159; 160], А. Крижанівська [113; 114; 115], О. Муромцева [153; 154], Г. Мацюк [143], Л. Ферм [253], Л. Симоненко [204], О. Пчелінцева [186], О. Стишов [220; 221]); 4) соціолінгвістичний підхід до вивчення мовних явищ (І. Краус [111; 112], Л. Нікольський [163], В. Аврорін [1], Ю. Дешерієв [53], В. Бондалєтов [13], М. Юсселер [270], С. Трєскова [181; 248], Л. Ставицька [117; 118], Л. Струганець [225]).

Актуальність дослідження. Попри те, що науковці вивчали явище переходу терміноодиниць до загальновживаної лексики, існує відчутна потреба комплексного дослідження зміни стилістичного статусу термінів, зокрема на основі лексикографічних джерел української літературної мови. Гіпотеза про результативність такого аналізу ґрунтується на тому, що саме кодифікаційна практика є одним із основних джерел фіксації стану розвитку лексичних норм на певному історичному етапі функціонування мовної системи. Актуальність обраної теми визначається й тим, що активізація роботи над укладанням словників різних типів на паперових та електронних носіях потребує студіювання явища стилістичної транспозиції, засвідченого в національній лексикографії, що сприятиме адекватному відображенню стилістичного статусу термінолексем у кодифікаційних працях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає науковій проблемі “Теоретичні та практичні аспекти культури мови і стилістики” кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (протокол № 7 від 2 березня 2004 року) та схвалена Науковою координаційною радою “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 31 від 11 квітня 2006).

Метою дослідження є системний аналіз стилістичної транспозиції термінологічної лексики сучасної української мови у кодифікаційній практиці.

Для досягнення зазначеної мети передбачено виконання таких завдань:

· схарактеризувати ознаки загальнолітературної і термінологічної норми;

· з'ясувати сутність явища стилістичної транспозиції термінолексем;

· здійснити стратифікацію термінологічної лексики в лексикографічних джерелах;

· на матеріалі словників виявити хронологічні межі активного переходу термінів до загальновживаної лексики;

· на підставі аналізу кодифікаційних джерел визначити терміносистеми, із яких найактивніше поповнюється загальновживаний лексичний фонд;

· дослідити взаємодію стилістичних і семантичних процесів, характерних для стилістичної транспозиції термінологічних одиниць;

· виявити лексичні одиниці із неадекватно зафіксованим стилістичним статусом;

· вивчити співвідношення кодифікації та реалізації лексичних норм;

· встановити кореляцію показників стилістичної транспозиції терміноодиниць і соціолінгвальних параметрів.

Об'єкт дослідження - процес стилістичної транспозиції термінологічної лексики в сучасній українській літературній мові.

Предмет дослідження - лексичні одиниці, що втратили термінологічний статус і перейшли до загальновживаного лексичного фонду сучасної української мови.

Джерельною базою наукової роботи слугували загальномовні словники української мови (тлумачні, перекладні, словники іншомовних слів). Для встановлення часових меж зміни стилістичного статусу слів обрано етапні кодифікаційні праці ХХ ст., а також окремі словники початку ХХІ ст: Російсько-український словник / Відп. ред. П. Мустяца. - К.: Видавництво АН УРСР, 1937. - РУС-37; Російсько-український словник / Гол. ред. М. Калинович. - К.: Видавництво АН УРСР, 1948. - РУС-48; Російсько-український словник. - Т. 1 - 3. - К.: Видавництво АН УРСР, 1968. - РУС-68; Словник української мови / І. Білодід (гол. ред.) та ін. - Т. 1 - 11. - К.: Наук. думка, 1970 - 1980. - СУМ; Російсько-український словник / Уклад.: Д. Ганич, І. Олійник. - К.: Рад. школа, 1979. - РУС-79; Словник іншомовних слів / За ред. О. Мельничука. - Вид. друге, випр. і доп. - К.: Головна редакція УРЕ, 1985. - СІС-85; Словник іншомовних слів / Укл. Л. Пустовіт та ін. - К.: Довіра, 2000. - СІС-2000-П; Словник іншомовних слів / Уклад.: С. Морозов, Л. Шкарапута. - К.: Наук. думка, 2000. - СІС-2000-МШ; Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і гол. ред. В. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. - ВТС-2004. Укладена картотека стилістичних транспозитів (далі СТ) налічує близько 3 тисяч лексичних одиниць.

Методи дослідження. Мета дисертації та специфіка досліджуваного предмета зумовили потребу комплексного використання методів: зіставного аналізу - для порівняння реєстрів словників; методу лексикографічних зрізів - для параметризації семантико-стилістичних процесів; методу компонентного аналізу - для з'ясування специфіки семантичної структури стилістично транспонованих термінів; описового методу - для характеристики зібраного фактичного матеріалу; методу анкетування - для виявлення особливостей реалізації термінолексем у мовній практиці соціуму; методу кількісного аналізу - для визначення квантитативних характеристик досліджуваних явищ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в запропонованому аспекті вивчення стилістичної транспозиції термінологічної лексики; уперше в українському мовознавстві шляхом суцільної вибірки реєстрів найважливіших загальномовних словників української мови ХХ - початку ХХІ ст. сформовано корпус терміноодиниць, що зазнали стилістичної переорієнтації; виділено лексико-тематичні групи стилістичних транспозитів; визначено хронологічні параметри зміни їх стилістичного статусу; виявлено типи ускладнення семантики стилістично переорієнтованих термінів і представлено класифікацію видів їх семантичної структури; укладено перелік слів із неадекватно кодифікованим стилістичним статусом; встановлено залежність стилістичної транспозиції терміноодиниць від соціолінгвальних характеристик.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні процесу стилістичної транспозиції термінологічної лексики в сучасній українській літературній мові, що зумовлює зміни лексичних норм, відбиті в лексикографічних працях (зокрема - зафіксовану термінологічну позначку лексеми чи лексико-семантичного варіанта (далі ЛСВ). Висновки виконаного дослідження сприятимуть глибшому пізнанню взаємодії стилістичних і семантичних процесів у літературній мові, виявленню залежності реалізації літературних норм від соціолінгвальних параметрів. Дисертація розвиває положення сучасної стилістики, лексикології, лексикографії і лінгвопрагматики.

Практичну цінність результатів дослідження вбачаємо у тому, що вони можуть бути використані у сучасній лексикографії (для адекватного представлення терміноодиниць в загальномовних словниках різних типів). Матеріали дисертації знайдуть застосування у викладанні лексикології, стилістики, культури мови на філологічних факультетах. Систематизовані й узагальнені лінгвальні факти слугуватимуть основою для розроблення спецкурсів, написання підручників і посібників для вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дослідження викладено в доповідях на щорічних звітних наукових конференціях викладачів кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2004, 2005, 2006 рр.). Матеріали дослідження висвітлювались у виступах на Міжнародній науковій конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2005), Міжнародному конгресі “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” (Київ, 2005), Міжнародній науковій конференції “Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2006), XV Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 2006), 9-ій Міжнародній науковій конференції “Проблеми української термінології СловоСвіт 2006” (Львів, 2006), Всеукраїнській науковій конференції “Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку (до 100-річчя від дня народження професора С. Самійленка)” (Запоріжжя, 2006).

Публікації. Основний зміст роботи вискладено у 8 одноосібних публікаціях, серед яких 5 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України. стилістика транспозиція лексика

Структура й обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (280 позицій) і додатків. У праці подано 34 рисунки і 15 таблиць. Обсяг основного тексту - 199 сторінок. Повний обсяг роботи - 275 сторінок.

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСУ СТИЛІСТИЧНОЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ ЛЕКСИКИ

1.1. Загальнолітературна і термінологічна норма: іманентні ознаки

Динаміка усіх сфер сучасного соціуму (техніки, науки, культури) спричиняє появу й активне функціонування в українській мові великої кількості термінологічних одиниць. Інтенсивний розвиток науково-технічної термінології мовознавці називають “термінологічним вибухом” [56, с. 7]. Він виявляється не лише у збільшенні термінологічного фонду літературної мови, але й у залученні термінологічних лексем до загальномовного вжитку. Запровадження значної кількості нових термінів, їх активна взаємодія із загальновживаною лексикою актуалізує проблему нормування наукової термінології та сигналізує про необхідність дослідження кількісних та якісних семантико-стилістичних змін, що відбуваються із термінологічними одиницями під час розширення сфери їх функціонування.

Сучасна українська термінологія має статус специфічної підсистеми у складі лексико-семантичної системи літературної мови. Саме тому при нормуванні власне термінології необхідно орієнтуватися на принципи нормування усієї мови загалом. Постає очевидним взаємозв'язок термінологічної норми і норми загальнолітературної. Ця діалектична єдність реалізовується у спільній для них категорії літературної мови. “Літературна мова - унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці” [58, с. 293]. Однією з головних її ознак є наявність спектра функціональних стилів. С. Єрмоленко зауважує, що “основні функціональні стилі української мови витворилися у зв'язку з найважливішими суспільними функціями мови” [64, с. 299]. Функціональні стилі української мови обслуговують різноманітні сфери сучасного соціуму. Спеціальна лексика усіх суспільних галузей акумулюється в одному зі стилів літературної мови - науковому. “Науковий стиль… в різних галузях знань формує відповідні терміносистеми, що об'єднують слова-терміни й термінологічні словосполучення” [64, с. 281]. Відповідно терміни належать до одного стильового різновиду літературної мови - наукового стилю, який, як і інші стилі літературної мови, є предметом вивчення стилістики.

Стилістика, лінгвостилістика - “розділ мовознавства, що вивчає: а) закономірності існування і структурну організацію суспільно зумовлених різновидів мови - функціональних стилів; б) мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стильового забарвлення; в) цілеспрямований вибір мовних засобів, що відповідає стильовим і стилістичним нормам” [58, с. 660]. У коло вивчення стилістики потрапляє “співвідношення стилістично нейтральних і стилістично маркованих мовних одиниць у системі літературної мови” [64, с. 299]. Така кореляція цікавить нас з огляду на необхідність висвітлення особливостей взаємодії термінів та загальновживаних слів у неспеціальних контекстах та зумовлених цим семантико-стилістичних трансформацій термінів.

Засадничим для нашого дослідження є поняття мовної норми. Норма - у мові та в термінології - це певний еталон, взірець. Поняття мовної норми вже тривалий час студіюється лінгвістами. Різноманітні аспекти норми розглядались в численних дослідженнях таких вітчизняних мовознавців, як Л. Булаховський [20], М. Пилинський [177; 178; 179], М. Жовтобрюх [68], А. Коваль [89; 90; 91], В. Русанівський [200], С. Єрмоленко [60; 61; 63; 64; 65], С. Линський [133], Т. Коць [100; 101], О. Стишов [220; 221], Л. Струганець [223; 224; 225]. У зарубіжній лінгвістиці теорію норми вивчали С. Ожегов [165; 166], О. Ахманова [3], К. Горбачевич [40; 41], Е. Косеріу [99; 272], А. Єдлічка [59; 277; 278], В. Даниленко [44; 45; 46; 47; 48; 49; 50; 51; 52], Л. Скворцов [206] та ін.

Хоча проблема норми висвітлена у багатьох наукових студіях, проте є ще чимало суперечливих моментів. Передусім зауважимо, що існує велика кількість дефініцій поняття норми, якими оперують мовознавці. У Словнику лінгвістичних термінів Д. Ганича, І. Олійника “норма” трактується таким чином: це - “закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще, найповніше з числа співіснуючих виконують свою суспільну роль” [36, с. 156-157].

Деякі українські лінгвісти розуміють мовну норму як основну базову категорію культури мови. Наприклад, А. Коваль пояснює норму як усталені правила вимови і правопису, вибору слова і граматичної форми [89, с. 8]. С. Єрмоленко зазначає, що норма - центральне поняття культури мови, яке практично реалізується в оцінці правильність / неправильність слововживання [64, с. 267]. В. Русанівський вважає, що мовна норма є суспільно усвідомленим відбором мовних засобів [200, с. 54]. Л. Струганець наголошує на необхідності дослідження норми літературної мови в її конкретно-історичному вияві [223, с. 6]. На нашу думку, найґрунтовнішим є тлумачення літературної норми, представлене у монографії М. Пилинського “Мовна норма і стиль”: “Норма літературної мови - це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі і нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування” [178, с. 94].

Усі дефініції поняття літературної норми більшою чи меншою мірою репрезентують її суспільну природу. Так, мовний факт, щоб отримати статус нормативного, повинен бути “відібраний суспільством” (М. Пилинський [178]), “усвідомлений суспільством” (В. Русанівський [200]), повинен найбільш оптимально “виконувати свою суспільну роль” (Д. Ганич, І. Олійник [36]) чи бути придатним “для обслуговування суспільства” (С. Ожегов [165]). Постає закономірне питання: норма є соціальною чи мовною категорією? М. Пилинський зауважує, що “суспільний характер мовної норми виражено ще сильніше, ніж суспільний характер мови, бо норма нерозривно пов'язана саме з суспільно-комунікативною функцією мови” [178, с. 9]. Необхідно зазначити, що найбільш соціалізованими є норми саме літературної мови, бо така норма “пов'язана з певним людським суспільством, з усіма його інституціями аж до держави включно” 223, с. 7. Проте основою для суспільного відбору, соціальної оцінки з погляду придатності в ролі зразка, еталона норми виступають: “мовний факт, що відповідає системі мови” (М. Пилинський [178]), “мовні варіанти в галузі певних мовних засобів” (Д. Ганич, І. Олійник [36]), “мовні засоби” (В. Русанівський [200]). Тому саме лінгвальний аспект лежить в основі тлумачення поняття норми.

Для з'ясування природи загальнолітературної і термінологічної норми є актуальною проблема взаємозв'язку мовної норми і мовної системи. Науковці студіюють співвідношення системи і мовної норми. Здебільшого сутність норми виводиться із “симбіозу” мовної норми і системи. Зазначені поняття є взаємозумовленими і взаємозалежними. Часто трактують норму як таку, що визначається “на фоні” системи. На наш погляд, найбільш виразно співвідношення “норма - система” представлене у роботі Е. Косеріу “Синхронія, діахронія” [99; 272]. За Е. Косеріу, система - це “система можливостей”, проте не всі можливості, надані системою, реалізуються в нормі. Тобто система лише пропонує ідеальні форми реалізації мови, а норма відбирає із сукупності наданих можливостей ті, що регулярно використовуються мовцями в певний період. В українській лінгвістиці погляди Е. Косеріу підтримує М. Пилинський, який визначає норму як “реалізовану можливість системи” і зауважує, що “не кожна реалізована можливість системи є нормативною” [178, с. 90].

Своєрідний погляд на дихотомію “система - норма” в російського лінгвіста В. Іцковича. Він виокремлює два типи норм. Перший - це норми обов'язкові. Вони не знають винятків. Їх порушення означає вихід за межі можливостей, які надає система, тобто не тільки за межі того, що реально існує у мові, але й за межі того, що в ній може бути [73, с. 24]. Другий - норми, які визначаються структурою мови, норми, які накладають обмеження на можливості, що надає система. Ці норми також є обов'язковими, але відхилення від них інколи не таке очевидне, як порушення норм першого типу [73, с. 27].

Виходячи із діалектичної єдності системи і норми, В. Іцкович, а також Ю. Бєльчиков виводять поняття “системні норми”. Системні норми є найбільш зразковими виявами, явищами системи. Необхідно зауважити, що, на думку цих учених, кожна мова має власний “набір” системних норм, порушення яких є неприпустимим [7].

Загалом більшість дослідників (зарубіжних та українських) дотримуються поглядів, за якими система і мова перебувають у взаємозалежному зв'язку, що дозволяє констатувати статус норми як категорії власне мовної.

Різноманітні концепції сутності норми у зарубіжній та вітчизняній лінгвістиці ґрунтуються на ідеях науковців Празької школи. Представники Празького лінгвістичного гуртка визначали однією з основних характеристик норми літературної мови стилістичну диференціацію, під якою розуміли поділ лексики на дві великі групи. “До першої належить стилістично нейтральна, або міжстильова, лексика, тобто така, що вільно, без будь-якого обмеження вживається в усіх стилях, а до другої - лексика, стилістично забарвлена. До слів вузького стилістичного забарвлення належать терміни, професіоналізми, жаргонізми, розмовно-просторічні лексеми, застарілі слова, поетичні неологізми та ін.” [223, с. 22]. У такому контексті процес переходу термінологічних одиниць із власних терміносистем до стилістично нейтрального лексичного фонду вважаємо зміною їх стилістичного статусу. У ракурсі трансформації стилістичних характеристик термінів акцентуємо увагу на спільності рис загальнолітературної і термінологічної норм.

Другою концептуальною ознакою норми, за теорією празьких мовознавців, є її кодифікованість. Первинне значення цього слова пов'язане із регулятивно-законодавчою сферою суспільства. “Кодифікація - одна з форм систематизації законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин” [208, с. 336]. Лінгвістичний термін “кодифікація” був запропонований мовознавцями Празької школи функціональної лінгвістики в 30-х роках минулого століття. Цим терміном номінували результат наукового пізнання закономірностей вияву норми на певному етапі розвитку мови [200, с. 54].

Сучасна мовознавча традиція репрезентує чимало тлумачень цього поняття. Усі вони більшою чи меншою мірою акцентують на діалектичному взаємозв'язку норми і кодифікації. Так, В. Іцкович пояснює антиномію “норма - кодифікація” як єдність експліцитного та імпліцитного, стверджує, що зазначені явища існують у логічній єдності взаємно суперечливих начал. За висловом ученого, “кодифікація - це фіксація мовної норми, що об'єктивно існує, сформульована у вигляді правил в авторитетному лінгвістичному виданні й адресована всім членам колективу” [75, с. 14-15]. В. Русанівський відводить кодифікації вторинну роль стосовно норми, тобто визначає кодифікацію як результат наукового пізнання закономірностей вияву норми на певному етапі розвитку мови [200, с. 66]. Мовознавці вважають формою існування кодифікації правила (В. Іцкович [72; 73; 74; 75], В. Русанівський [200], Г. Мацюк [144; 145]), а також певні приписи, вказівки до вживання (А. Крижанівська [114]). Сфера фіксації нормативних форм - граматики, словники, довідники з культури мови. Завдання кодифікації - об'єктивна оцінка мовних дублетів, варіантів, інновацій, тенденцій розвитку [102, с. 35]. Ще празькі лінгвісти [180] визначили принципи кодифікації, серед них - науковість і соціолінгвістичне дослідження ставлення мовців до кодифікації. Такий підхід забезпечує використання надбань теорії мовної науки та досвіду мовної практики під час відбору найбільш придатних нормативних мовних явищ для лексикографічних реєстрів.

Кодифікована норма апробована та затверджена соціумом як єдино правильний зразок для використання у процесі суспільної комунікації. На суспільному характері кодифікації наголошує Л. Струганець [225, с. 29]. Кодифікація дає змогу соціуму впливати на мовну діяльність його членів шляхом маніфестації мовного еталону, на який необхідно орієнтуватися кожному членові мовної спільноти. Уже усталилося трактування норми як категорії динамічної (хоча вона характеризується і певною стабільністю). Кодифікацію, навпаки, вважають статичною. Тому “ознаками кодифікації є: 1) перспективність (явища в нормі кодифікують з огляду на передбачуваний розвиток літературної мови за рахунок варіантів) і 2) ретроспективність (як результат статичної кодифікації)” [142, с. 34-35].

Взаємодія норми й кодифікації має циклічний характер. Це означає, що процес еволюції норм відбувається безперервно впродовж усієї історії розвитку певної мови, а кодифікація фіксує, стабілізує найбільш придатну, зразкову та, найголовніше, визнану соціумом норму лише на певному етапі функціонування мовної системи. Кодифікована норма “не може знаходитися у безперервному русі. Вона зберігає свою силу протягом тривалого часу, щоб потім в єдиному акті перейти в нову якість” [249, с. 24].

На думку К. Трофимовича, дослідники Празької лінгвістичної школи розрізняли два типи кодифікації. Зокрема, професор А. Єдлічка зауважував, що “...основним типом кодифікації в сучасних європейських мовах є той, який базується на відносно досконалій реєстрації реальної норми. Цей тип кодифікації передбачає значною мірою стабільну норму, причому метою кодифікації є посилення її стабільності відповідно до перспектив розвитку” [249, с. 24]. Другий тип сформульований як такий, що має нормотворчу функцію та реалізовується в умовах зародження нових літературних мов [249, с. 24].

М. Пилинський стверджує, що кодифікацією варто називати результат свідомої нормалізаторської діяльності [178, с. 52]. Отже, кодифікована норма - це свідомо відібрана й описана норма. Домінує думка, що в процесі кодифікації загальновживана лексика фіксується на підставі її визнання соціумом. Активнішого втручання з боку нормалізаторів зазнають терміни. Складність і багатоаспектність фіксації термінологічної норми мотивується подвійною природою самої термінології, яка, з одного боку, є частиною загальнолітературної мови, а з іншого - характеризується певною спеціалізацією, що визначається за належністю термінологічної одиниці до особливої сфери функціонування.

Для кодифікації термінів актуалізується проблема первинності сфери функціонування щодо сфери фіксації. З огляду на приналежність термінології до національної мови варто говорити про первинність сфери функціонування термінологічної норми (як і норми загальнолітературної мови) та вторинність сфери фіксації (кодифікуються терміни, що пройшли апробацію у суспільній комунікації).

Науковці стверджують, що існує відмінність між кодифікацією загальнолітературних і термінологічних норм. Вона полягає, в першу чергу, у протилежній тенденції розвитку: при фіксації літературної норми вектор еволюції спрямований від нормативних варіантів, що функціонують у мовній практиці, до узаконених приписів, словників; а при кодифікації термінологічної норми спочатку визначається найкраща форма для терміноодиниці, яка потім вводиться у сферу функціонування. І. Колесникова зазначає: “У літературній мові за нормативний береться варіант, підтверджений колективним досвідом... У термінотворчій практиці спостерігаємо протилежну тенденцію: пропонується найкращий варіант... назви, який і кодифікується” [96, с. 4]. Незважаючи на відмінності у фіксації термінологічної та літературної норм, кодифікованість є їх спільною ознакою.

Б. Шварцкопф, синтезуючи погляди празьких мовознавців, вважає основними такі положення:

1) визнання об'єктивного характеру норми, розуміння норми як внутрішньомовного явища;

2) розмежування норми і кодифікації;

3) зв'язок поняття норми з вивченням літературної мови і її функцій;

4) прийняття принципу варіантності мовних засобів стосовно норми літературної мови [265, с. 383-385].

Складність і багатоаспектність розуміння термінологічної норми мотивується подвійною природою самої термінології, яка, з одного боку, є частиною загальнолітературної мови, а з іншого - характеризується певною спеціалізацією, що визначається належністю термінологічних одиниць до особливої сфери функціонування. З огляду на це український мовознавець Т. Кияк виділяє такі види нормалізаторської діяльності: 1) лінгвістичну нормалізацію (мовна правильність утворення та вживання терміна); 2) змістову нормалізацію терміна (визначення змістових співвідношень терміна і його дефініції); 3) логічну нормалізацію (побудову правильної ієрархії понять, визначення понятійної точності терміна) [84, 61].

Сучасна лінгвістика пропонує перелік завдань, які необхідно виконати термінологам для максимально ефективної стандартизації термінолексики сучасної мови. Так, А. Д'яков виділяє чотири етапи мовного планування: 1) вибір норми або селекція (визначення проблеми та розподіл норм); 2) кодифікація норми (заходи зі стандартизації правопису, граматики, лексики); 3) імплементація (розповсюдження норми); 4) розробка (модернізація термінології та стилістики) [56, с. 24]. Відповідно до першого етапу проблема виокремлення термінологічної норми постає як центральна в процесах упорядкування та розвитку термінології.

Більшість мовознавців (А. Крижанівська, Л. Симоненко [114], Т. Кияк [84], В. Даниленко [46], О. Реформатський [188] та ін.) основним аспектом нормативності певного терміна вважають його правильність відповідно до загальнолітературної норми. Так, Т. Кияк нормативним називає той термін, що відповідає правилам і нормам певної мови [84, с. 8]; В. Даниленко переконаний, що в термінології нормативним є “все, що збігається з нормою в літературній мові і практично закріпилось у термінологічній системі” [46, с. 313]. Колектив лінгвістів - А. Д'яков, Т. Кияк, З. Куделько - у монографії “Основи термінотворення” до вимоги нормативності терміна додає такі: вимога системності, дефінітивності, точності, однозначності, милозвучності, повноти, відсутності синонімії та експресивності у термінології [56, с. 13].

А. Крижанівська та Л. Симоненко також не відмежовують поняття норми в термінології від загальнолітературної норми. Та все ж наголошують на спеціальності термінів як одиниць специфічної підсистеми: “...нормативний термін варто розуміти як спеціальне найменування з області науково-технічної та практичної діяльності, що функціонує в сфері професійного спілкування і є компонентом сучасної, наукової, спеціальної класифікаційної системи” [114, с. 21].

Російський лінгвіст О. Реформатський важливою рисою нормативного терміна теж називає спеціальність. Цю ознаку науковець пов'язує з особливою сферою використання термінологічної одиниці. Він підкреслює: “Найбільш суттєвими ознаками терміна є: соціально регламентована, точно обмежена сфера застосування і точне співвідношення слова і речі (або явища)” [188, с. 165]. Учений висуває ще низку вимог до нормативного терміна: системність, моносемічність, репрезентацію статусу члена водночас мови загалом і термінології зокрема. Ознаку “точне співвідношення слова і речі” О. Реформатський трансформує у визначення терміна як слова, що називає чітко окреслене поняття [188, с. 65].

На понятійну природу терміна звертають увагу А. Крижанівська та Л. Симоненко: “Терміни визначають як домінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови і їх відображення у виробництві, суспільному житті чи їх окремих областях...” [114, с. 15]. Ці ж науковці наголошують на таких аспектах нормування термінології, як:

1) понятійний аспект упорядкування термінів;

2) логічний напрям нормалізаторської діяльності;

3) лінгвістичне форматування терміна [114, с. 21].

Репрезентативним ядром понятійного аспекту нормування вважається дефініція, що визначає термін як найменування спеціального поняття [114, с. 17]. Релевантність дефінітивної ознаки нормативного терміна, на наш погляд, полягає у тому, що остання, маючи здатність регламентувати термінологічну належність мовної одиниці, не лише допомагає упорядковувати окремі терміносистеми, але й розв'язувати складні питання взаємодії термінологічної і загальновживаної лексики. Загалом вимоги понятійної нормативності (центральним критерієм якої виступає дефініція) дають змогу “з великої кількості слів, які використовуються в якій-небудь спеціальній області, відібрати в якості термінів ті слова, які відображають головні поняття цієї області, дають можливість описати її наукові постулати” [114, с. 18].

Логічний напрям нормування термінології вітчизняні мовознавці закономірно пов'язують із логікою. Норма в термінології встановлюється на основі класифікаційних ознак, що трактуються як “системні зв'язки” [114, с. 20] між термінами певної сфери наукових знань. А. Крижанівська та Л. Симоненко зазначають, що “ієрархічна класифікація вводить термін у наукові системні зв'язки споріднених найменувань реалій” [114, с. 20], тобто класифікаційні ознаки дозволяють створювати ієрархію, структуру споріднених понять, яка реалізується як певна класифікаційна система термінів.

Стосовно третього аспекту нормалізаторської діяльності в термінології - лінгвістичного - окремі науковці (наприклад, А. Крижанівська, Л. Симоненко) хоча і визнають належність термінологічної лексики до загальнонаціональної мови, та усе ж наголошують на окремішності розвитку термінології, специфічності функціонування термінів у сфері фахової літератури та професійного спілкування. Цей аспект особливо чітко виявляється у створенні особливих словотвірних моделей, які притаманні спеціальній лексиці.

Загалом у сучасному мовознавстві статус терміна визначається двоякою належністю. По-перше, як уже зазначалося, терміноодиниці завдяки особливій сфері функціонування - мові науки - набирають рис певної самостійності, спеціалізованості, але через генетичну спорідненість термінології і загальнолітературної мови терміни залишаються складниками системи української лексики.

Термінологія кожної мови створюється та розвивається на ґрунті відповідної їй національної мови. Тому термін, як і звичайне слово, повинен відповідати основним нормативним лінгвістичним вимогам загальнолітературної мови. Зокрема, терміноодиниці української мови мають бути оформленими згідно з нормами національного правопису. Нормативність термінів іншомовного походження визначається правилами фонетичної адаптації запозичень в українській мові. Як питомі, так і запозичені терміни орієнтуються на типи словозмін, притаманні літературній мові. У словотвірному ракурсі спостерігаємо використання особливих словотвірних моделей і морфем, які в разі потреби створюються штучно, іноді запозичуються чи беруться із національної мови. Лінгвістична нормативність термінів визначається орфоепічними, акцентуаційними, орфографічними, граматичними нормами сучасної української мови.

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що нормативний термін - це мовна одиниця, яка є компонентом спеціальної класифікаційної системи (логічний аспект нормування) і на рівні дефініції визначає симетрію “мовний знак (слово) - поняття” (понятійний рівень норми), а також відповідає лінгвістичним тенденціям розвитку мови (в орфографічному, орфоепічному, акцентуаційному, граматичному ракурсі) та виявляє певну специфічність у сфері словотворення (лінгвістична вимога нормативності).

Норма в термінології є перш за все мовним феноменом, багатоаспектність якого детермінована суперечністю між її відповідністю нормі загальнонаціональної мови і відмінністю від неї. Різниця пояснюється частковою самостійністю термінології в складі літературної мови. Специфіка функціонування терміноодиниць дозволяє говорити про поняття “професійного варіанта норми” [52, с. 17].

Поняття “професійна мовна норма” ввів у лінгвістику російський науковець В. Даниленко. Мовознавець пов'язує виникнення професійного варіанта мови з двома умовами (ситуаціями): “1) коли є варіантні засоби виразу одного і того ж поняття або реалії (словотвірні, морфологічні, орфоепічні, орфографічні); 2) коли виникають нові, нетипові засоби вираження понять або реалій, яким немає аналогів у загальнолітературній номінації” [52, с. 17].

Вітчизняні учені (А. Крижанівська і Л. Кучеренко) визнають доцільність виокремлення професійного варіанта норми. Наприклад, М. Кучеренко пов'язує необхідність використання зазначеного різновиду норми із ситуацією надлишковості варіантних засобів у сфері термінології [122, с. 78].

Кваліфікація будь-якого мовного факту з погляду нормативності чи ненормативності потребує його детального аналізу за певними ознаками, критеріями. В сучасній лінгвістиці немає усталеного переліку критеріїв, що регламентують мовну норму. Найбільш точно диференціює критерії мовної норми й ґрунтовно їх аналізує М. Пилинський у монографії “Мовна норма і стиль”. Наведемо перелік, сформульований науковцем: 1) територіальний; 2) критерій авторитетних письменників; 3) критерій визнаних зразків; 4) критерій мовної традиції; 5) критерій відповідності законам мови, системі, структурі мови; 6) статистичний критерій; 7) національний критерій; 8) формально-логічний критерій; 9) естетичний критерій та ін. [178, с. 103].

У мовознавчій літературі існують суперечності щодо доцільності і правомірності застосування певного критерію при визначенні нормативності мовного явища. На думку С. Ожегова, критерій авторитетних письменників є практично основним. Натомість критерію поширеності мовного факту учений надає другорядного значення. К. Горбачевич підтримує погляд С. Ожегова стосовно важливості критерію авторитетної мови, проте зауважує: “Останнім часом у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві став все ширше застосовуватися метод “паспортизації” усного мовлення, отримувані таким чином дані дозволяють вносити суттєві корективи в уявлення про широту розповсюдження і сфери функціонування різноманітних фактів сучасної мови” [40, с. 15]. На противагу цим поглядам О. Петрищева основним критерієм визнає статистичний, хоча і не заперечує важливості критерію авторитетної мови письменників та відповідності лінгвальних фактів внутрішнім закономірностям мови [176, с. 168].

У переліку критеріїв, наведених лінгвістами, домінує вимога відповідності мовного явища системі мови. У О. Петрищевої це - відповідність мовних фактів внутрішнім закономірностям мови [176], у В. Іцковича - критерій відповідності наявним у мові моделям [73], у Н. Непийводи - системний критерій [159], у В. Журавльова - відповідність потенційним можливостям мовної системи [69].

Специфіка творення і вживання термінів як особливих знаків мисленнєвої діяльності людини на вербальному рівні характеризується орієнтацією на мовну систему загалом і термінологічну систему зокрема. Тому визначення критеріїв нормативності в термінології є проблемою складною і неоднозначною. Її опрацьовують зарубіжні і вітчизняні лінгвісти: Д. Лотте [138], О. Реформатський [188], В. Даниленко [44; 46], А. Ахманова [3], А. Крижанівська, Л. Симоненко [114] та ін. Вважаємо, що серед великої кількості критеріїв, які пропонуються лінгвістами, доцільно назвати основні та другорядні на основі ступеня їх важливості для визначення нормативного статусу певного терміна.

Одним із засадничих для осмислення термінологічної нормативності вважаємо критерій системності. Складність його трактування полягає у подвійному характері терміна, статус якого визначається належністю і до термінологічної системи, і до мовної системи загалом. Відповідність терміна як мовної одиниці перш за все системі мови виявляється у тому, що він твориться у мовному просторі відповідно до можливостей, що надані системою. Продукування терміна як матеріально вираженої одиниці пізнавально-мисленнєвої діяльності людини може відбуватися лише в тому мовному просторі (національна мова) і лише з того матеріалу (лексичного, граматичного і т. д.), який пропонує система. Та усе ж таки більшість мовознавців розуміє критерій системності як здатність терміноодиниці входити у термінологічну систему, займати там відповідне місце та вступати у системні зв'язки з іншими термінами. Якщо ж термін виходить за межі системи, втрачає своє “місце” в усій системі, то він перестає функціонувати, існувати в якості терміна і перетворюється у звичайне слово, яке наповнене певним значенням, що залежить від контексту [216, с. 272]. Стосовно системності терміна ще Д. Лотте зауважував: “...кожен термін має певне визначене місце в досліджуваній термінологічній системі, яке залежить від місця відповідного поняття у всій системі понять” [138, с. 14].

Розглянемо вмотивованість ще одного концептуального критерію нормативності термінів - понятійної співвіднесеності. “Термін - це лексична одиниця мови для спеціальних цілей, яка позначає загальне - конкретне чи абстрактне - поняття теорії певної спеціальної області знань чи діяльності” [132, с. 12]. Варто зауважити, що різниця між загальновживаним словом і терміном полягає у тому, що звичайне слово називає побутове поняття, а терміноодиниця - поняття спеціальної галузі знань. Понятійна нормативність терміна - це, фактично, змістова нормативність. Змістову наповненість термінологічної одиниці репрезентує її дефінітивне визначення.

Далі розглянемо критерій дефінітивності. Дефініція - це наукове визначення поняття, яке назване відповідним терміном. Разом із тим вона є коротким трактуванням значення цього терміна. Дефініція повинна бути дуже точною, строгою, бо нівелювання окремих ознак (частин) дефініції сигналізує про втрату певної понятійної співвіднесеності, а це уможливлює небезпеку виходу терміна за межі його терміносистеми. Очевидно, дефінітивність може бути визначальним критерієм при диференціації спеціального і загальновживаного слова, бо розмивання чітких меж і компонентів дефінітивного визначення терміна прямо пропорційне зменшенню різниці між терміном і звичайним словом.

У період становлення і розвитку національних термінологічних систем особливо актуалізується національний критерій, що генетично пов'язаний із системним. І хоча досить важливим є аспект інтернаціоналізації термінів, та все ж при творенні нових терміноодиниць слід максимально використовувати арсенал можливостей саме національної мови.

Серед другорядних критеріїв нормативності термінів називають критерій контекстуальної стабільності. Судження науковців стосовно нього різняться. Одні вважають цей критерій недоцільним, інші вказують на те, що в окремих випадках суть терміна може залежати від контексту, тобто від того, які одиниці оточують термін та в які зв'язки із ними вступає терміноодиниця. Д. Лотте наводить випадки, коли можливе відхилення від критерію контекстуальної стабільності: “1. Коли відомо, про яке поняття йдеться, можна випускати частини терміна, що визначають його суть. 2. За необхідності частих повторів того самого видового терміна можуть виникнути стилістичні похибки, у зв'язку з чим слід відкидати частини визначень, замінюючи їх за традицією відповідними словами (цей, той і т. ін.)” [138, с. 74]. На наш погляд, для з'ясування різниці між терміном і загальновживаною лексемою важливо оперувати згадуваним критерієм, оскільки в деяких випадках контекст, у якому мовцем вжито термін, мотивує вживання цього терміна у переносному значенні, що вже без застережень можна трактувати як втрату цим терміном свого стилістичного статусу та перехід у сферу загальновживаної лексики.

Наступний критерій - вимога однозначності терміна. Його розглядають Д. Лотте [138], О. Реформатський [188], Л. Симоненко, А. Крижанівська [114]. Згідно з цим критерієм заперечується наявність синонімії та багатозначності в термінології, проте функціонування певної терміноодиниці в різних терміносферах передбачає ту ж багатозначність, синонімію, омонімію.

На актуальності критерію стислості і точності наголошують Д. Лотте [138], О. Реформатський [188] та ін. У деяких випадках спостерігаємо суперечність між вимогою стислості й ознакою точності. Це відбувається тоді, коли визначення терміна містить таку велику кількість дефінітивних ознак, рис, що це, природно, іде в розріз із вимогою короткого і точного визначення терміна.

Ще одним додатковим критерієм нормативності термінів є вимога їх нейтральності, тобто заперечення емоційних та експресивних відтінків терміноодиниці.

Отже, визначальними критеріями нормативності термінів вважаємо: 1) системність; 2) понятійну співвіднесеність; 3) дефінітивність; 4) відповідність національній системі мові. Додатковими є критерії контекстуальної стабільності, однозначності, стислості й точності, емоційної та експресивної нейтральності.

В цілому констатуємо, що іманентними ознаками загальнолітературної норми як власне лінгвального явища, що перебуває під перманентним впливом соціальних чинників, є стилістична диференціація і кодифікованість. Саме кодифікованість - спільна ознака норми літературної мови і норми термінологічної.

Загальнолітературна норма перебуває у діалектичному взаємозв'язку із системою мови. Для з'ясування природи норми в термінології кореляція “норма - система” виступає на перший план. Термінологічна норма постає із синтезу її відповідності загальнонаціональній мові і функціональному навантаженню в термінології водночас. Нормативна термінологічна одиниця - це термін, що відповідає вимогам нормативності в трьох ракурсах: понятійному (змістовому), логічному і лінгвістичному. До основних вимог нормативності зараховують системний критерій, вимогу понятійної співвіднесеності, дефінітивність, відповідність національній системі мови. Для сучасної мовознавчої науки залишаються актуальними дослідницькі пошуки в галузі термінології, оскільки наукова мова великою мірою впливає на формування пріоритетів у сучасному вербальному просторі.

Осмислення іманентних ознак загальнолітературної і термінологічної норми є значущими для нашого дослідження, оскільки допоможе зрозуміти глибинні семантико-стилістичні процеси під час переходу термінологічної лексики до загальновживаного лексичного фонду української мови.

1.2 Особливості вивчення процесу стилістичної транспозиції термінолексем у сучасному мовознавстві

Словниковий склад української мови як гнучка і відкрита система зазнає постійних трансформацій. Динаміка лексичного рівня визначається симбіозом причинно-наслідкових змін, зумовлених взаємодією інтралінгвальних та екстралінгвальних чинників. На сучасному етапі розвитку літературної мови одним із найбільш продуктивних трансформаційних процесів є стилістична транспозиція лексичних одиниць.

Великий тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В. Бусела подає таку семантизацію слова транспозиція: “спец. Дія та її результат за знач. транспонувати” [ВТС-2004, 1262]. Лексема транспонувати має два значення: “спец. 1. Перекладати музичний твір з однієї тональності в іншу. 2. Переносити що-небудь (ідею, образ, термінологію тощо) з одного жанру в інший, з однієї науки в іншу, відповідно змінюючи, пристосовуючи” [ВТС-2004, 1262]. Словник іншомовних слів за редакцією Л. Пустовіт тлумачить слово транспозиція таким чином: “лат. transporo - переставляю - 1) переміщення, перестановка; 2) муз. перенесення всіх звуків музичного твору на певний інтервал угору або вниз” [209, 902]. Термін транспозиція використовується й у лінгвістиці. Так, Л. І. Кучеренко та І. О. Назаренко у розвідці “Передумови та механізми граматичної транспозиції” досліджують граматичну транспозицію та вважають її проміжним явищем між усталеними, канонічними формами і новими, звільненими, більш гнучкими у своїх функціональних та семантичних виявах [123, с. 152]. У нашому дослідженні будемо послуговуватись словом транспозиція зі значенням “зміна позицій”.

В сучасній мовознавчій традиції терміном стилістична транспозиція називають зміну місця розташування певної лексичної одиниці в лексико-семантичній системі літературної мови. Стилістична транспозиція лексем - це “зміна стилістичної кваліфікації слова, поява або зникнення емоційного забарвлення, поява обмежень, викликаних різними причинами (належність до груп лексики, що знаходяться за межами літературної мови, вузькоспеціальний характер термінів тощо)” [260, с. 4]. Л. Струганець зазначає, що основні напрями, за якими відбувається зміна стилістичного статусу лексичних одиниць сучасної української мови такі: “1) нейтралізація стилістичного забарвлення слова чи ЛСВ, 2) розвиток стилістичного забарвлення слова чи ЛСВ і 3) перерозподіл між різними групами стилістично забарвленої лексики” [223, с. 220].

...