Стилістична транспозиція термінологічної лексики в сучасній українській мові (кодифікаційний аспект)

Об'єктом нашого дослідження є стилістична транспозиція термінологічних одиниць. Стилістична транспозиція термінологічної лексики (зміна стилістичного статусу термінів, нівелювання їхнього терміностатусу, стилістична переорієнтація) - це перехід термінолексем або окремих термінологічних значень до загальновживаного лексичного фонду. Трансформації стилістичного статусу терміноодиниць на сучасному етапі є досить продуктивним процесом у кількісному та якісному вираженні, оскільки взаємодія загальнолітературного словникового фонду зі спеціальною лексикою відбувається у все нових сферах лінгвосоціуму.

Стилістичний статус лексичних одиниць експліцитно виражений у лексикографічних працях. Одним із способів його представлення є лексикографічні позначки. Термінологічна лексика супроводжується спеціальними термінологічними ремарками. Зникнення обмежувальної позначки біля слова чи ЛСВ у словниковій статті вважаємо нівелюванням термінологічного статусу лексичної одиниці чи її окремого значення.

У лінгвістиці процес переорієнтації термінологічного статусу лексичних одиниць найчастіше називається детермінологізацією. В українському мовознавстві простудійовано окремі аспекти проблеми зміни стилістичного статусу термінів (О. Муромцева [153; 154], Ф. Нікітіна [161], Т. Панько [174], Н. Непийвода [158; 159], Г. Мацюк [143], Л. Симоненко, А. Крижанівська [114], Л. Струганець [223; 226; 227], О. Стишов [220; 221], О. Михайлович [149] та ін.).

Висвітлення процесу детермінологізації пов'язане із опрацюванням загальних тенденцій розвитку мовної системи, зокрема її лексичного рівня. Мовознавчі студії цієї проблеми можна розподілити за орієнтовними хронологічними проміжками. Так, О. Муромцева розглядає процес детермінологізації в контексті розвитку лексики кінця XIX - початку XX ст. У монографії “Розвиток лексики української літературної мови” авторка пише, що “це явище було практично новим в українській літературній мові і сигналізувало про початок важливих змін не лише в самій мові (інтелектуалізація, поглиблення ознак книжності), але і в рівні культури й освіченості її носіїв” [153, с. 121]. Процес детермінологізації у 70 - 80-х рр. ХХ ст. описують такі науковці, як Ф. Нікітіна (“Семантичні та словотворчі проблеми сучасної термінології” (1978 р.) [161], Н. Непийвода (“Детермінологізація як результат взаємодії загальнолітературної та термінологічної лексики” (1983 р.) [158], Г. Мацюк (“Роль термінології в збагаченні значень загальновживаної лексики української мови” (1986 р.) [143].

Лінгвісти наголошують на тому, що детермінологізація - один із найбільш інтенсивних процесів у розвитку лексико-семантичної системи. Н. Непийвода констатує, що термінологічна лексика все ширше входить у склад загальновживаної лексики, виокремлює нові значення [158]. О. Стишов у монографії “Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі мови засобів масової інформації)” (2003 р.) зауважує: “У сучасних українських ЗМІ паралельно з термінологізацією спостерігається значно активніший процес детермінологізації” [221, с. 232]. Л. Струганець вивчала явище детермінологізації у контексті динаміки лексичної норми на матеріалі словників. Дослідниця наголошує на актуальності проблеми відображення детермінологізованої лексики в лексикографічній практиці та стверджує, що “істотною є обсервація механізму змін, спричинених масовою інтродукцією термінів до загальновживаного номінативного фонду” [223, с. 245].

Практично усі науковці, які певним чином аналізували питання транспозиції термінів, в основному трактують цей процес як перехід термінів із вузько спеціалізованої сфери використання до загальновживаної лексики. На думку О. Селіванової, детермінологізація - “явище мовної системи, вияв мовної економії й асиметричного дуалізму мовного знака, яке являє собою перехід термінів до загальновживаної лексики” [202, с. 117].

З'ясовуючи сутність процесу стилістичної транспозиції термінів, необхідно відштовхуватися від змісту понять “термін” і “слово”. Існує велика кількість дефініцій терміна, якими оперують вітчизняні та зарубіжні лінгвісти (Н. Москаленко [152], В. Овчаренко [164], О. Тараненко [235], О. Блінова [9], А. Брагіна [15], Н. Литвиненко [136], Ю. Рисіч [190], І. Колесникова [93; 94], Я. Яремко [260]). Здебільшого наголошується на понятійній природі терміна: “...термін - це слово чи словосполучення спеціальної сфери вживання, що є назвою наукового чи виробничо-технічного поняття і має дефініцію” [45, с. 11]; “терміни визначаються як домінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови і є їх відображенням у виробництві, суспільному житті чи їх окремих сферах” [114, с. 15]; “термін - це слово, стійке словосполучення, що визначає і певною мірою класифікує в даній системі наукової термінології певне наукове поняття” [90, с. 158].

Однак не можна протиставляти слово загального вжитку термінові на основі його понятійної співвіднесеності, оскільки слово, як і терміноодиниця, теж здатне реалізовувати номінативну функцію, називаючи певне поняття. При розмежуванні лексеми із термінологічною семантикою і лексеми загального вжитку варто акцентувати на природі поняття.

На думку Л. Лисиченко, “поняття створюються шляхом визначення певних суттєвих рис предмета чи явища” [135, с. 14]. Поняття - це абстракція безумовно двопланова, оскільки на матеріальному рівні воно здатне відображати сублімовані ознаки реальних предметів чи явищ, а в ідеальному ракурсі спроможне доносити до свідомості певну ідею, оскільки створенню будь-якого поняття передує уявлення про нього. Відмінність між науковим поняттям (що лежить в основі терміна) та ненауковим (яке назване загальновживаним словом) полягає у різному ступені узагальнення, тобто поняття спеціальної сфери знань здатне відображати ознаки, що утворюють сутність реалії, більш точно. Тому можна протиставити умовній системі ненаукових понять певну кількість систем понять наукових (їх кількість відповідає множині наявних у мові терміносистем). На рівні логіки процес детермінологізації трактується як перехід наукового поняття, що втрачає певні ознаки, у систему ненаукових понять. Водночас будь-яке поняття здатне реалізувати себе в мовній системі лише внаслідок набуття ним словесного позначення.

Необхідна умова термінологічного статусу лексичної одиниці - наявність дефініції. На думку О. Пчелінцевої, “терміном може бути будь-яке слово, якому дана чітка дефініція, що визначає певне поняття і жорстко обмежує понятійну сферу” [186, с. 5]. А. Крижанівська і Л. Симоненко вважають, що “як категорія дефінітивна терміни повинні підкорятися суворим правилам адекватності змісту спеціального слова і спеціального поняття” [114, с. 33]. О. Радченко констатує: “Термін має специфічну функцію - дефінітивну, якій підпорядковані усі інші” [187, с. 18].

Дефініція - це точне наукове визначення, що складається із певного набору специфічних ознак, які відображають наукове поняття і репрезентують його зміст. У процесі транспозиції поняття із спеціальної системи в систему загальних понять дефініція виконує роль своєрідного “лакмусового папірця”, оскільки термін може розірвати зв'язки зі своєю терміносистемою у випадку вилучення певних складників дефініції. Трактування деякими дослідниками детермінологізації як процесу, що визначається не лише зміною сфери використання терміноодиниць, але й рівнем розуміння семантики термінів мовцями-неспеціалістами, підтверджує доцільність аналізу дефінітивної визначеності при встановленні статусу мовної одиниці. Окремі мовознавці пропонують називати термінологічну одиницю, що реалізує у комунікації дефініцію частково, напівтерміном. З. Осипенко зауважує: “Поза термінологічною системою термін стає напівтерміном. Даючи загальне уявлення про позначуване поняття, він не передбачає наукових дефініцій, а отже, перестає бути членом термінологічного поля, не мотивується ним” [167, с. 65-69]. Однак усі риси терміна як специфічної лексичної одиниці підпорядковуються його дефінітивній функції, нівелювання якої автоматично переводить термін у статус загальновживаної лексеми. Отже, дефініція захищає термінологічну одиницю від подальших семантичних змін, що супроводжують процес детермінологізації.

Стилістична транспозиція термінологічної одиниці - це процес переходу терміна із своєї терміносистеми до загальновживаної лексики, що відбувається шляхом зміни контексту функціонування із спеціального на неспеціальний. Реалізація термінолексеми в неспеціальному контексті зумовлена індивідуально-авторським використанням спеціальної номінації, яке залежить від особливостей ситуації спілкування, мети висловлювання, що є оказіональною в кожному конкретному випадку. У разі поширення терміна в неспеціальних контекстах перш за все змінюється його призначення (називати спеціальне поняття), що призводить до трансформації змістового наповнення.

Мовознавці стверджують, що реалізація термінів у неспеціальних текстах відбувається двояко: терміни можуть використовуватись і в прямому, і в переносному значеннях. О. Муромцева пропонує вважати детермінологізованим той термін, який функціонує поза межами терміносистеми у переносному значенні [153, с. 121]. Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк [174] зауважують, що детермінологізованим може бути термін й у прямому значенні, оскільки в процесі переходу спеціальної одиниці до загальновживаного лексичного фонду відбувається вилучення із дефініції терміна певних ознак, тобто спрощується його компонентний склад. “Міграція термінологічних значень в систему загальновживаної лексики української мови здійснюється шляхом реалізації в ній їх неповного складу термінологічних сем...” [143, с. 154].

Ф. Нікітіна [161] пропонує розрізняти часткову та повну детермінологізацію: часткова пов'язана із використанням у неспеціальних контекстах термінолексики у прямому значенні, повна відбувається у випадку утворення переносного значення на основі прямого. Н. Непийвода зазначає, що детермінологізація може бути або функціональною, або семантичною. Тобто детермінологізованими є всі терміни, що використовуються в загальнолітературних контекстах, проте частина їх зазнає впливу функціональної детермінологізації, а інша частина, розвиваючи нові значення, піддається семантичній детермінологізації [158]. Науковець наголошує на непов'язаному характері цих двох мовних явищ.

Загалом детермінологізація - процес лінійний, послідовний, що членується на певні стадії, етапи. Спочатку термін виходить за межі своєї терміносистеми і використовується в неспеціальному контексті в прямому значенні з метою стилістичного маркування висловлювання. Ця стадія функціонування терміна передбачає реалізацію неповного складу його компонентної структури, що названа дефініцією. Зазначене відбувається внаслідок інтуїтивного тлумачення терміна неспеціалістом, під час якого мовець використовує спрощений набір дефінітивних ланок. Надалі переорієнтований термін може розвивати переносні значення на основі метафоризації, метонімізації, генералізації однієї із сем компонентного семного складу (див. рис. 1.2). Розгалужена значеннєва сітка тепер уже загальновживаного слова може поповнюватись і новими прямими значеннями.

У нашому дослідженні процес детермінологізації називаємо стилістичною транспозицією термінологічної лексики, оскільки така назва допоможе провести аналіз зміни стилістичного статусу терміноодиниць в контексті різних стилістичних процесів, що відбуваються в українській літературній мові, а також увиразнить дослідження взаємодії стилістичних і семантичних процесів під час стилістичної транспозиції термінів.

Якщо раніше процес детермінологізації вивчався в основному на текстовому матеріалі, то у нашій роботі джерельною базою послужать загальномовні словники української мови. Такий підхід сприятиме розв'язанню завдань, які раніше науковцями не ставились.

Рис. 1. 2. Зміна семантичної структури терміна у процесі стилістичної транспозиції

1.3 Кодифікаційна практика як джерело дослідження зміни семантико-стилістичних характеристик лексичних одиниць у синхронії та діахронії

Мова - це система одиниць, існування якої визначається діалектичною взаємодією різноманітних еволюційних процесів. Динамічна природа мовної системи вимагає постійної реєстрації спектра транспозиційних і трансформаційних процесів та їх адекватного наукового студіювання. У мовознавсті вже традиційними стали синхронічна та діахронічна моделі опису ієрархії мовних елементів. В енциклопедичному словнику О. Селіванової синхронія (від гр. synchronos - одночасний) тлумачиться як “протиставлений діахронії або доповнюваний до неї аспект лінгвістичних досліджень сучасного стану мовної системи або її стану у певний період розвитку” [202, с. 550], а діахронія (від. гр. dia - крізь і chronos - час) як “протиставлений синхронії або доповнюваний до неї аспект лінгвістичних досліджень, який охоплює всі доступні етапи еволюції мови, тобто спрямований на історичний розвиток мовних явищ і закономірностей мови як системи” [202, с. 130].

Зазначені способи дослідження мовних явищ становлять собою діалектичну єдність: протиставляючись як протилежні, вони мають здатність доповнювати один одного. Різниця ж полягає у тому, що “при статичному підході ми розглядаємо аналізоване явище як безпосередню данину, при динамічному - як данину, що виводиться із вихідних одиниць і є наслідком певних операцій (процедур), що відбуваються з ними” [118, с. 5]. Єдність цих понять зумовлена власне сутністю мови, яка сама є цілісною єдністю стійкого і рухомого, стабільного і змінного, статики і динаміки [118, с. 9].

Вважаємо, що для адекватного висвітлення історичного розвитку та сучасного стану функціонування лексики як найбільш рухомого пласту мови необхідно використовувати обидва підходи. Так, при вивченні лексико-семантичної системи синхронічним способом студіюванню підлягають значення слів, стилістична диференціація словникового складу, тематичне і лексико-семантичне групування слів, системні відношення між множинами і зв'язки між одиницями усередині цих множин. З погляду діахронії досліджуються формування і розвиток словникового складу мови, історія окремих слів, зміни в різних групах лексики. Однак “рух у мові можна простежувати не тільки під час дослідження її історії, але й при аналізі її певного, насамперед сучасного для дослідника, стану” [150, с. 59].

Динаміка еволюції лексико-семантичного рівня мовної системи детермінована змінністю лексичних норм. Л. Струганець зазначає, що “лексична норма - нестабільне (точніше - характеризується динамічною стабільністю) лінгвальне явище, модифікації якого детерміновані перманентним впливом екстра- та інтралінгвальних чинників, отже, потребує постійного дослідження та адекватної фіксації” [223, с. 3]. Найбільш ґрунтовним і поширеним у суспільстві способом фіксації лексичних норм є лексикографічна практика.

Словники - масовий жанр лінгвістичної літератури - посідають особливе місце у нормалізаційних процесах, опосередковано відображають загальний рівень культури суспільства. Кодифікаційні праці регламентують визнаний соціумом статус лексичних одиниць. Якщо окрема лексична одиниця зазнає певних модифікацій у процесі еволюції мовної системи, кодифікаційне джерело мусить адекватно відобразити спектр цих змін у своїх реєстрах. Отже, сукупність словникових прескрипцій певного історичного періоду є репрезентантом системи змін лексичних норм, що відбулись на певному темпоральному проміжку. Вивчення динаміки розвитку лексичної системи на матеріалі лексикографічних праць української мови здійснюється в діахронічному ракурсі. Домінує думка, що мовні зміни, їх динаміку можна простежувати упродовж великого хронологічного періоду. Однак зміни у лексичній системі відчутні вже за кілька десятиліть, що, звичайно, зумовлено гіпермобільністю цього мовного рівня. Тому вважаємо, що дослідження особливостей розвитку лексико-семантичної системи мови в діахронії у межах 70 років за кодифікаційними джерелами як статичними фіксаторами лексичних норм є репрезентативним і результативним.

Як зазначалося вище, кожен словник фіксує стан мови у певний період розвитку мовної системи. Темпоральні проміжки між словниками - це орієнтовні лексикографічні зрізи. Аналіз виявленого на цих зрізах мовного матеріалу дозволяє робити певні висновки щодо розвитку лексико-семантичної системи на певному етапі її існування. Для адекватного вивчення динаміки лексичних норм варто залучати словники різних типів. Матеріалом для нашого дослідження стилістичної транспозиції термінолексем послужили загальномовні словники української мови (тлумачні, перекладні, словники іншомовних слів). З огляду на те, що словників української мови тлумачного типу не так багато, у роботі використовуємо “Словник української мови” в 11-ти томах за редакцією І. Білодіда (СУМ) [211] та “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, укладач якого В. Бусел (як найбільший за обсягом словник тлумачного типу на початку ХХІ століття), - ВТС-2004 [25]. Дослідити темпоральні межі переходу термінів до загальновживаного лексичного фонду української мови дали змогу перекладні словники: “Російсько-український словник”, укладач якого П. Мустяца (РУС-37); “Російсько-український словник”, головний редактор - М. Калинович (РУС-48); “Російсько-український словник” у 3 томах (РУС-68); “Російсько-український словник”, упорядники якого Д. Ганич та І. Олійник. Залучали для дослідження словники іншомовних слів: “Словник іншомовних слів” за ред. О. Мельничука (СІС-85) [208] та “Словник іншомовних слів”, укладач якого Л. Пустовіт (СІС-2000-П) [209]. Однак деяка непослідовність стилістичного маркування термінологічних одиниць у цих працях детермінує їх принагідне використання. Отже, для встановлення часових меж зміни стилістичного статусу термінологічних одиниць вибрали такі кодифікаційні праці ХХ - початку ХХІ ст.: РУС-37, РУС-48, РУС-68, СУМ, РУС-79, СІС-85, СІС-2000-П, СІС-2000-МШ і ВТС-2004. Аналіз особливостей стилістичної транспозиції терміноодиниць розпочинаємо з РУСу-37, оскільки цей словник містить систему термінологічних позначок для послідовної регламентації термінологічного статусу лексем.

Усі словники регламентують офіційний статус лексичної одиниці. Опрацювання кодифікаційних реєстрів дозволяє простежити першу та останню фіксацію слів, наявність чи втрату стилістичної позначки біля лексеми чи ЛСВ. Важливим для нашого дослідження є те, що всі проаналізовані лексикографічні праці визначають стилістичний статус лексем, мають розгалужену систему термінологічних позначок для репрезентації стилістичної характеристики терміноодиниць. У загальномовних словниках кодифікація загальновживаної і термінологічної лексики здійснюється водночас. Наприклад, тлумачний словник української мови відображає цілу низку семантичних і граматичних характеристик лексичних одиниць, у тому числі й термінолексем.

В основу концепції тлумачного словника покладено необхідність наукової фіксації стану лексичної системи на сучасному етапі розвитку мови. За твердженням В. Балог, загальномовний словник виконує чотири основні функції: нормативну, систематизаційну, наукову, тлумачну [5, с. 4]. Він є “джерелом величезного інформаційного та культурного ресурсу” [199, с. 7]. Хоча основним завданням словника зазначеного типу є відображення реального стану і статусу мовних норм, однак це завдання виконати вповні нереально, оскільки словниковий склад дуже чутливий до позамовних змін, модифікується під впливом трансформаційних процесів у соціумі.

Apriori відомо, що суспільний прогрес детермінує різноманітні інноваційні зміни в лексичній системі мови, які передусім стосуються сфери термінології. Термінологічні одиниці - це мовні засоби, що використовуються для позначення спеціальних понять соціальної, наукової, технічної, виробничої сфер діяльності людини. Статус термінологічної лексики в системі сучасної української мови має двоякий характер. З одного боку, вона є частиною загальномовної лексико-семантичної системи, з іншого - характеризується певною специфічністю у сфері функціонування та сфері фіксації. Труднощі відображення термінолексики у тлумачному словнику зумовлені гіпердинамічністю цього сегмента лексичного складу. Динаміка усіх терміносистем української мови визначається не лише швидкими темпами виникнення нових термінів (особливо у сфері техніки), а й надзвичайно інтенсивними процесами перерозподілу термінологічних одиниць (переходом термінів з одних терміносистем в інші). Таку специфіку термінів зауважує Л. Паламарчук, зазначаючи, що термінологічна лексика “характеризується особливою динамічністю, постійним переміщенням термінологічних одиниць з однієї сфери функціонування в іншу, від одного полюса вживаності до другого” [169, с. 23].

У сучасній лексикографії обґрунтовано принцип відбору у тлумачні словники такої термінологічної лексики, яка, залишаючись у складі своєї терміносистеми, не лише активно використовується мовцями в процесі комунікації з певним рівнем розуміння семантики, але й виявляє продуктивність у творенні нових ЛСВ.

Значення терміноодиниці представлене у словниковій статті. О. Тараненко у виданні “Новий словник української мови (концепція і принципи укладання словника)” окреслює вимоги до форми тлумачення у лексикографічній праці: “1) тлумачення робиться за допомогою загальновживаних і стилістично нейтральних одиниць сучасної літературної мови... ; 2) тлумачення має бути стислим, але не на шкоду вимозі його достатності; 3) граматично провідний член тлумачного словосполучення ставиться в його вихідній морфологічній формі” [237, с. 27].

Засобом стилістичної кваліфікації лексеми в тлумачному словнику є стилістична позначка. О. Тараненко зауважує, що система стилістичних характеристик (однією з яких є ремарка) застосовується для функціонально-стильової (за сферами вживання), часової, емоційно-експресивної та оцінної, частотної та нормативної кваліфікації словникового складу [237, с. 110]. Науковець називає чотири основні способи лексикографічної фіксації стилістичної характеристики: “1) у формі відповідної позначки - у тих випадках, коли стилістичний аспект слова виявляється достатньо виразно і однозначно...; 2) у формі супровідної інформації, коментарів при тлумаченні - у тих випадках, коли даний аспект слова не має чіткої вираженості або не може бути пояснений одним словом...; 3) як одна з формул тлумачення - для словотвірних дериватів...; 4) у формі частини тлумачення - введення до його складу стилістичної характеристики” [237, с. 110-111].

Домінантним способом вираження стилістичного статусу терміноодиниці, яка, як правило, належить до чітко визначеної сфери функціонування, є стилістична позначка. В сучасному мовознавстві існують різні варіанти номінування зазначеного поняття: обмежувальна ремарка, термінологічне маркування, лексикографічна позначка, галузева ремарка. Основна функція обмежувальної позначки - вказівка на сферу функціонування лексичної одиниці, характеристика її стилістичного статусу. Н. Хруцька констатує: “Стилістичні позначки, являючи собою один із засобів нормалізаторської функції словника, повинні адекватно відображати особливості сучасного слововживання, фіксувати процеси його змін” [261, с. 11]. На її думку, в основі стилістичного маркування лежить принцип додаткової семантико-функціональної характеристики, який полягає у регламентації обов'язкового маркування лексем, сфера використання яких визначається їх функціонально-стильовою належністю. Якщо лексема не отримує в кодифікаційному реєстрі обмежувальної позначки, то вона не суперечить прийнятій нормі, широко використовувана, стилістично нейтральна, активна в даний час [261, с. 48]. Галузевими ремарками у словникових реєстрах “характеризують наукову термінологію та номенклатуру, яка не набула достатнього поширення в загальнонародній мові” [237, с. 114]. Хоча термінологічна ремарка є додатковим засобом функціонально-стильової кваліфікації лексеми, все ж, на думку В. Балог, варто підкреслити її пріоритетність з огляду на можливість лаконічної характеристики слова, уникнення енциклопедичності [5, с. 5]. Крім того, стилістичне маркування слів лексикографічними позначками дозволяє простежувати динаміку стилістично-міграційних процесів у словниковому складі мови на певному темпоральному проміжку її історичного розвитку.

Реєстри вибраних для аналізу кодифікаційних праць містять різну за кількістю та репрезентативністю систему термінологічних позначок.

Найбільш повно представлений спектр галузевих ремарок у Словнику української мови в 11 томах за редакцією І. Білодіда (СУМі). Цей словник подає 74 термінологічні позначки, використання яких у словниковій статті біля лексеми чи ЛСВ відображає їх належність до терміносистеми певної галузі знань. Це такі термінологічні ремарки: ав. - авіація, анат. - анатомія, антр. - антропологія, архл. - археологія, архт. - архітектура, астр. - астрономія, бакт. - бактеріологія, біол. - біологія, біох. - біохімія, бот. - ботаніка, буд. - будівельна справа, бухг. - бухгалтерія, вет. - ветеринарія, військ. - військова справа, геогр. - географія, геод. - геодезія, геол. - геологія, гідр. - гідрологія, гірн. - гірництво, грам. - граматика, дипл. - дипломатія, друк. - друкарська справа, ек. - економіка, ел. - електрика, ент. - ентомологія, етн. - етнографія, жив. - живопис, зал. - залізничний термін, зоол. - зоологія, іст. - історія, іхт. - іхтіологія, карт. - карточний термін, кін. - кінематографія, крав. - кравецтво, кул. - кулінарія, лінгв. - лінгвістика, літ. - літературознавство, лог. - логіка, мат. - математика, мед. - медицина, мет. - металургія, метеор. - метеорологія, мех. - механіка, мисл. - мисливство, мист. - мистецтво, мор. - морська справа, муз. - музика, наук. - науковий термін, політ. - політика, псих. - психологія, радіо - радіо, рел. - релігія, риб. - рибальство, сад. - садівництво, с. г. - сільське господарство, соц. - соціологія, спец. - спеціальне слово, спорт. - спортивний термін, стат. - статистика, стол. - столярство, театр. - театральний термін, текст. - термін текстильної промисловості, техн. - техніка, фарм. - фармацевтика, фіз. - фізика, фізк. - фізкультура, фізл. - фізіологія, філос. - філософія, фін. - фінансова справа, фот. - фотографія, хім. - хімія, церк. - церковне слово, вираз, шах. - шаховий термін, юр. - юридичний термін. Великий тлумачний словник сучасної української мови (ВТС-2004) репрезентує у своїх приписах таку ж кількість термінологічних позначок, як і в СУМі.

Перекладні словники містять різну кількість термінологічних позначок. Так, російсько-український словник 1937 року (відп. редактор - П. Мустяца) (РУС-37) подає 77 видів ремарок: агрон. - агрономія, админ. - адміністративне, анат. - анатомія, арифм. - арифметика, археол. - археологія, архит. і арх. - архітектура, астрон. - астрономія, библ. - біблійне, биол. - біологія, бот. - ботаніка, бухг. - бухгалтерія, вет. - ветеринарія, воен. - військове, геогр. - географія, геод. - геодезія, геол. - геологія, геом. - геометрія, горн. - гірське, грамм. - граматика, граф. - графіка, ж. д. - залізничне, дипл. - дипломатія, зоол. - зоологія, инстр. - інструментальне, истор. - історія, канц. - канцелярське, карт. - картярське, ком. - комерція, кулин. - кулінарія, лингв. - лінгвістика, лит. і литер. - література, лог. - логічне, мануф. - мануфактурне, мед. - медицина, метеор. - метеорологія, минер. - мінералогія, миф. - міфологія, мор. - морське, муз. - музика, муз. инстр. - муз. інструмент, науч. - наукове, охот. - мисливське, полигр. - поліграфія, полит. - політичне, порт. - кравецьке, поэт. - поетичне, псих. - психологія, рел. - релігія, рыбол. - рибальство, садов. - садоводство, строит. - будівельне, с. х. - сільське господарство, спорт. - спортивне, тан. - в танцях, театр. - театральне, текст. - текстильне, техн. - техніка, типогр. - друкарське, трансп. - транспорт, трикотажн. - трикотажне, физ. - фізика, физиол. - фізіологія, филол. - філологія, филос. - філософія, фин. - фінанси, фотогр. - фотографія, фольк. - фольклор, хим. - хімія, хирург. - хірургія, церк. - церковне, шахм. - шахматне, школьн. - шкільне, юрид. - юридичне, экон. - економіка, электр. - електрика, энт. - ентомологія, этн. - етнологія.

Перекладний словник 1948 року (гол. редактор - М. Калинович) (РУС-48) вміщує 88 видів лексикографічних позначок: ав. - авіація і повітроплавання, анат. - анатомія, антр. - антропологія, архл. - археологія, архт. - архітектура, астр. - астрономія, бакт. - бактеріологія, биол. - біологія, бот. - ботаніка, бухг. - бухгалтерія, вет. - ветеринарія, воен. - військова справа, геогр. - географія, геод. - геодезія, геол. - геологія, гидр. - гідрологія, горн. - гірнича справа, грамм. - граматика, дипл. - дипломатія, ж.-д. - залізнична справа, жив. - живопис, зоол. - зоологія, иск. - мистецтвознавство, ист. - історія, історичне, ихт. - іхтіологія, канц. - канцелярське слово або вислів, карт. - картярське, кин. - кінематографія, кул. - кулінарія, лес. - лісоводство, лингв. - лінгвістика, лит. - літературознавство, мат. - математика, мед. - медицина, мет. - металургія, метеор. - метеорологія, мех. - механіка, мин. - мінералогія, миф. - міфологія, мор. - морська справа, муз. - музика, научн. - науковий термін, орн. - орнітологія, охот. - мисливський термін, палеонт. - палеонтологія, пед. - педагогіка, плотн. - теслярна справа, полигр. - поліграфія, полит. - політичний термін, портн. - кравецька справа, поэз. - поезія, поэт. - поетика, псих. - психологія, рел. - релігія, рыб. - риболовство, сад. - садівництво, сапожн. - чоботарна справа, ск. - скульптура, соц. - соціологія, спец. - термін тої чи іншої спеціальної мови, пов'язаної з певним виробництвом, професією і т. п., спорт. - спортивний термін, стол. - столярна справа, строит. - будівельна справа, с.-х. - сільське господарство, театр. - театральний термін, текст. - текстильний термін, тел. - телеграфія, телф. - телефонія, тех. - техніка, тип. - друкарська справа, торг. - торгівельний термін, фарм. - фармацевтика, физ. - фізика, физл. - фізіологія, филол. - філологія, филос. - філософія, фольк. - фольклор, фот. - фотографія, хим. - хімія, церк. - церковне слово або вислів, шахм. - шаховий термін, школьн. - шкільне слово або вислів зі шкільного побуту, юр. - юридичний термін, эк. - економіка, эл. - електрика, энт. - ентомологія, этн. - етнографія, этнл. - етнологія.

Російсько-український словник 1979 року (уклад. Д. Ганич, І. Олійник) (РУС-79) подає 57 видів ремарок: ав. - авіація, анат. - анатомія, архит. - архітектура, астр. - астрономія, биол. - біологія, бот. - ботаніка, вет. - ветеринарія, воен. - військова справа, геогр. - географія, геол. - геологія, гидротехн. - гідротехніка, горн. - гірнича справа, грам. - граматика, дипл. - дипломатія, ж.-д. - залізничний термін, жив. - живопис, зоол. - зоологія, иск. - мистецтво, ист. - історія, ихт. - іхтіологія, кино - кінематографія, кул. - кулінарія, лингв. - лінгвістика, мовознавство, лит. - літературознавство, мат. - математика, мед. - медицина, мет. - металургія, метеор. - метеорологія, мин. - мінералогія, миф. - міфологія, мор. - морський термін, муз. - музика, орн. - орнітологія, охотн. - мисливський термін, полит. - суспільно-політичний термін, портн. - кравецька справа, поэт. - в поезії, поетичне, радио - радіотехніка, рел. - релігія, сад. - садівництво, спорт. - спортивний термін, строит. - будівельна справа, с.-х. - сільськогосподарський термін, театр. - театральний термін, текст. - текстильний термін, тех. - техніка, физ. - фізика, физиол. - фізіологія, философ. - філософія, фольк. - фольклор, фото - фотографія, хим. - хімія, эк. - економіка, эл. - електротехніка, энтом. - ентомологія, этногр. - етнографія, юр. - юридичний термін.

У Словнику іншомовних слів 1985 року за редакцією О. Мельничука (СІСі-85) термінологічні одиниці маркуються 35 видами обмежувальних ремарок: анат. - анатомія, антроп. - антропологія, архіт. - архітектура, астр. - астрономія, біол. - біологія, вет. - ветеринарія, військ. - військова справа, геогр. - географія, геод. - геодезія, геол. - геологія, екон. - економіка, етн. - етнографія, іст. - історія, кіберн. - кібернетика, косм. - космонавтика, літературозн. - літературознавство, матем. - математика, мед. - медицина, мист. - мистецтво, міф. - міфологія, мовозн. - мовознавство, мор. - морська справа, муз. - музика, пед. - педагогіка, політ. - політичний термін, психол. - психологія, рел. - релігія, с. г. - сільське господарство, сп. - спорт, тех. - техніка, фіз. - фізика, фізіол. - фізіологія, філософ. - філософія, хім. - хімія, юрид. - юридичний термін.

Словник іншомовних слів за редакцією Л. Пустовіт (СІС-2000-П) містить 36 видів лексикографічних позначок: анат. - анатомія, архіт. - архітектура, астр. - астрономія, біол. - біологія, бот. - ботаніка, бух. - бухгалтерський термін, військ. - військовий термін, геогр. - географія, геод. - геодезія, геол. - геологія, геом. - геометрія, геофіз. - геофізика, гірн. - гірнича справа, грам. - граматика, екол. - екологія, екон. - економіка, зоол. - зоологія, літ. - літературознавство, матем. - математика, мед. - медицина, мист. - мистецтво і мистецтвознавство, мовозн. - мовознавство, мор. - морська справа, муз. - музика, пед. - педагогіка, полігр. - поліграфія, психол. - психологія, рел. - релігія, соціол. - соціологія, тех. - техніка, фіз. - фізика, фізіол. - фізіологія, філософ. - філософія, фін. - фінансовий термін, хім. - хімія, юр. - юридичний термін.

Словник іншомовних слів, укладачами якого є С. Морозов, Л. Шкарапута, - СІС-2000-МШ - репрезентує у своїх реєстрах 53 види термінологічних ремарок: ав. - авіація, авто. - автомобільна справа, антроп. - антропологія, арх. - археологія, архіт. - архітектура, астр. - астрономія, біол. - біологія, бот. - ботаніка, бухг. - бухгалтерія, вет. - ветеринарія, військ. - військова справа, геогр. - географія, геод. - геодезія, геол. - геологія, гідр. - гідрологія, гірн. - гірнича справа, дипл. - дипломатія, екон. - економіка, етн. - етнографія, зоол. - зоологія, інф. - інформатика, кіберн. - кібернетика, ком. - комерція, косм. - космонавтика, літературозн. - літературознавство, матем. - математика, мед. - медицина, метеор. - метеорологія, мист. - мистецтво, мінер. - мінералогія, міф. - міфологія, мовозн. - мовознавство, мор. - морська справа, муз. - музика, пед. - педагогіка, поет. - поетика, полігр. - поліграфія, політ. - політологія, психол. - психологія, рел. - релігія, с. г. - сільське господарство, сп. - спорт, теол. - теологія, псих. - психологія, фарм. - фармакологія, фіз. - фізика, фізіол. - фізіологія, філософ. - філософія, хім. - хімія, юрид. - юриспруденція. Перегляд реєстрів термінологічних позначок проаналізованих словників свідчить, що у словниках іншомовних слів використовується для маркування термінолексики значно менший спектр термінологічних позначок. Тому під час наших наукових студій ці кодифікаційні джерела залучались у меншому обсязі.

Термінологічні одиниці у процесі стилістичної транспозиції або після зміни свого стилістичного статусу часто змінюють свій семантичний обсяг. Спостерігаємо взаємодію стилістичних та семантичних процесів. Зміни у значенні СТ дозволяють простежити словники тлумачного типу. Перебудова семантичної структури лексем виявляється у появі похідних мікрозначень (далі МК), переносних ЛСВ та прямих ЛСВ. Похідні значення виникають у результаті вторинної номінації.

Проблеми семантики лексичних одиниць становили предмет наукового пошуку багатьох науковців (В. Русанівський [196; 197], О. Аксьонова [2], В. Гак [35], А. Уфімцева [251; 252], Л. Паламарчук [170], Г. Колшанський [97], В. Ващенко [3], В. Прохорова [184], В. Дятчук [57], Ж. Соколовська [213; 214], В. Левицький [125], В. Харченко [256], З. Комарова [98], В. Жайворонок [66], О. Микитюк [146], І. Холявко [257]). Сутність поняття вторинної номінації лінгвісти трактують по-різному. Г. Мацюк [143] вважає, що в його основі лежить абстрагуюча властивість людського мислення сприймати нові дані про дійсність на фоні вже наявної інформації. О. Краковецька називає вторинну номінацію “одним із способів вираження нового поняття в лексиці” та вбачає його механізм у використанні існуючої фонетичної оболонки і наповненні її новим змістом [110, с. 53]. Р. Стецюк стверджує, що це мовне явище “полягає у використанні вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції” [219, с. 253]. Загалом явище вторинної номінації зумовлене економією лінгвальних ресурсів: для еволюції мовної системи використовується уже наявний у ній матеріал. При вторинній номінації відбувається переосмислення семантичного наповнення певних лексичних одиниць, що призводить до утворення похідних переносних або прямих значень, що, в свою чергу, можуть виявити продуктивність у творенні нових ЛСВ. На думку О. Краковецької, “розвиток значень звичайно розгортається в усіх напрямах навколо основного значення, а кожне вторинне значення може в свою чергу стати новим центром семантичного розвитку” [110, с. 56]. Термінологічні одиниці як складники лексико-семантичної системи мови також зазнають активного переосмислення внаслідок використання в актах вторинної номінації. Терміни виявляють продуктивність у творенні похідних термінологічних та нетермінологічних значень. Здебільшого похідне нетермінологічне значення має статус переносного. Внаслідок частого використання у суспільній комунікації переносне значення може втрачати зв'язки із первинним термінозначенням та переходити у статус прямого.

В. Варіна пов'язує виникнення похідних переносних значень із дією об'єктивних та суб'єктивних чинників. Мовознавець стверджує, що “у сфері “переносних значень” на базі внутрішньої форми слів найбільш опукло виступає також взаємодія об'єктивної і суб'єктивної основ номінації” [21, с. 234], також зауважує, що предметно-логічний зміст у слові мислиться як об'єктивне, а “суб'єктивні моменти в змісті лексичних одиниць в цілому звичайно пов'язуються з висловлюваним тими чи іншими одиницями оцінно-емоційним ставленням носіїв мови до позначуваних предметів” [21, с. 236]. Науковець вважає, що саме суб'єктивний момент вторинної номінації становить стилістичний аспект значення [21, с. 236]. Ця думка є суттєвою для нашого дослідження з огляду на те, що, як відомо, поштовхом до розвитку нетермінологічного значення на базі терміна є оказіональне, індивідуально-авторське вживання терміна у неспеціальному контексті. “Оказіоналізми виникають тоді, коли слово потрапляє у невластиве для нього оточення. Реалізуючи зв'язки, які не випливають з парадигматичної характеристики, слово набуває нового смислового або емоційного відтінку” [109, с. 27]. В основі вживання терміноодиниці у незвичному мовному оточенні - її суб'єктивне бачення окремим носієм мови. “Коли використання слова в переносному значенні стає достатньо стійким, звичайно говорять про виділення особливого переносного значення, яке й фіксується у словниках. Тим самим позамовні асоціації закріплюються, стають фактом мови” [267, с. 65]. Закріплення у мовній системі шляхом легітимізації у кодифікаційних приписах новоутвореного значення може відбуватися лише у випадку масового поширення у процесі суспільної комунікації. Г. Мацюк стверджує, що “кваліфікувати факт утворення нового похідного значення у використаного у вторинній номінації знака можна лише у випадку соціальної, а не одиничної, індивідуальної відтворюваності цього значення” [143, с. 142].

Для висвітлення особливостей процесу стилістичної транспозиції термінів, при якому термінологічні одиниці змінюють сферу функціонування або ускладнюють семантику похідними значеннями, варто використовувати поширений у мовознавстві метод компонентного аналізу, сутність якого “полягає в послідовному розкладенні значення на найдрібніші, семантично неподільні одиниці смислу - семи, а також у виявленні ієрархічної побудови семантичної структури лексеми, коли виділяються спільні й відмінні семи” [148, с. 97]. У нашій роботі будемо послуговуватись компонентним аналізом з метою окреслення динамічних змін у специфічній підсистемі лексики - термінології. Науковці (В. Трейя [247], М. Бондарчук [14] та ін.) розрізняють синтагматичний і парадигматичний шляхи здійснення компонентного аналізу. Парадигматичний шлях передбачає звертання до словникових тлумачень лексичних одиниць. “При вивченні слова парадигматичним шляхом дослідник використовує перш за все тлумачення та опис значень у тлумачних одномовних словниках” [42, с. 296]. Значення лексичних одиниць реалізується у їх семантичній структурі, що є комплексом семантичних складників. В. Гак називає цей комплекс “сукупністю елементарних смислів” [34, с. 23]. У лінгвістиці семантичний комплекс номінують семемою, а мінімальний елемент семантики - семою. Так, В. Гак трактує сему як відображення у свідомості мовців диференційних рис, що об'єктивно притаманні денотату або приписуються йому мовним середовищем [34, с. 23], Ж. Соколовська вважає семами елементи лексико-семантичної системи, що є “найменшими фрагментами структури семеми, яка містить у собі ще й граматичне значення; асоціації, нюанси - відтінки значень; емоційно-експресивне забарвлення; лексичну та синтаксичну сполучуваність” [212, с. 89]. Ієрархію семантичного комплексу складають семи різного виду. Серед них виокремлюють архісему (визначальну сему родового значення), диференційні семи (семи видового значення) та потенційні семи (семи, що актуалізуються за певних мовних ситуацій). При утворенні похідних значень семна ієрархія зазнає перебудови. З огляду на те, що підставою для виокремлення похідного, спочатку переносного, значення є оказіональне вживання лексеми у невластивому мовному оточенні, базою для похідного значення може виступити будь-яка із сем первинного значення (причому часто переосмислення зазнають диференційні або потенційні семи). Тут спрацьовує суб'єктивний фактор, оскільки вибір семи, що зазнає переосмислення, залежить від рівня ознайомлення мовця із усіма семами, які складають семантичну структуру використовуваного значення.

На думку М. Кочергана, “у мовленні в результаті комбінаторики слів відбуваються різні зміни в складі й структурі сем лексико-семантичних варіантів. Найчастіше в мовленні реалізується тільки одна з сем слова” [108, с. 31]. Кожна сема є репрезентантом певної ознаки позначуваного конкретним ЛСВ поняття, а сукупність ознак-сем складає його повну характеристику (на рівні кодифікації така характеристика є тлумаченням слова). Отже, в основі новоутвореного значення - асоціативна транспозиція однієї або кількох ознак із первинного у похідне значення. Таке асоціативне перенесення ознак передбачає певне переосмислення однієї чи комплексу сем. Лінгвісти вважають основними способами модифікації семантики лексичних одиниць метафору, метонімію, генералізацію, синекдоху (Н. Родзевич [191], А. Шамота [264], Л. Пустовіт [185], Г. Хромих [259], О. Тараненко [234; 236], О. Вербицька [26], О. Вовк [30], М. Лабащук [124], Л. Довбня [54], І. Колесникова [95], Н. Цісар [262]). Термінам як специфічним складникам лексико-семантичної системи також властиво переосмислюватися таким чином.

Найбільш поширений спосіб зміни семантики термінолексики - метафоризація. Сучасна лінгвістична традиція репрезентує двояке трактування метафори. З одного боку, метафору трактують як процес перетворення ЛСВ, з другого - так називають “продукт” цього процесу, власне новоутворену мовну одиницю. У першому випадку ми спостерігаємо динамічні зміни у лексико-семантичній системі з погляду діахронії, у другому - відбувається спостереження за результатом динамічного процесу у статиці, що маніфестує синхронічний підхід. О. Тараненко називає метафорою у динаміці “семантичний процес, при якому форма мовної одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного референта на інший на основі тієї чи іншої подібності” [234, с. 108]. Метафора у статиці - “це найменування, що виникає внаслідок порівняння предметів або явищ за певною ознакою” [198, с. 91]. У нашому дослідженні домінуватиме діахронічний підхід, оскільки вивчення процесу стилістичної транспозиції термінологічної лексики передбачає аналіз на матеріалі кодифікаційних джерел особливостей утворення похідних нетермінологічних ЛСВ, що вичленовуються шляхом метафоризації. Діахронічне бачення процесу метафоризації підтверджується констатацією кількісно-якісних змін у семантиці переорієнтованих термінів на базі лексикографічних зрізів, кожен з яких репрезентує певний темпоральний проміжок існування лексико-семантичної системи української мови.

Сутність процесу метафоризації полягає в утворенні нового, номінованого певною лексичною одиницею, поняття, що виникає у результаті асоціативного абстрагування конкретного предметного образу. Виникнення нового ЛСВ пов'язане із певною трансформацією семантичного наповнення первинного значення. Еволюція метафори “супроводжується низкою семантичних модифікацій первинного образу (моделі), які відбуваються у процесі розвитку мови і користування її засобами, а також унаслідок впливу індивідуальної мовної свідомості” [82, с. 54].

Лінгвісти виокремлюють способи метафоричного переносу. На думку Л. Кудрявцевої, їх чотири: 1) метафоричне переосмислення на основі зовнішньої подібності названих реалій; 2) метафоричне переосмислення на основі внутрішньої подібності деяких ознак реалій; 3) метафоричне переосмислення на основі функціональної подібності; 4) асоціативна метафоризація [117, с. 62-66]. Кожен із перерахованих способів метафоричного переносу реалізовується внаслідок переосмислення різних видів сем первинного ЛСВ. Шляхом аналізу словникових тлумачень первинних і похідних значень окремих лексичних одиниць можна встановити, які семи зазнали модифікацій - чи семи, що позначають зовнішній вигляд, чи функціональну належність, чи внутрішні властивості предмета або явища.