Українська мова професійного спрямування

Словотворчий засіб полягає в тому, що окремі суфікси надають похідному іменникові значення певного роду: а) іменники з суфіксами -тель, -ик/-ник, -ич, -ин, -ак мають чоловічий рід (вихователь, лісник, грузин, степняк); б) іменники з суфіксами -к(а), -иц(я), -их(а), -ух(а), -ад(а) мають жіночий рід (учителька, молодиця, ковалиха).

Синтаксичний засіб виявляється в системі узгодження прикметників, дієприкметників, дієслів минулого часу з іменниками в тексті (теплий дощик, наше село).

Лексичний (або лексико-семантичний) засіб реалізується лише в іменниках назвах осіб та тварин (батько - мати, брат - сестра, син - дочка, хлопчик - дівчинка).

Основними засобами вираження родових значень в українській мові є морфологічний і синтаксичний. Словотвірний та лексичний - є допоміжними.

До чоловічого роду належать: 1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (степ, вітер, гараж), за винятком іменників жіночого роду; 2) частина іменників на -а (-я): Ілля, Микола; 3) деякі іменники на - о: батько, Павло, Дніпро.

До жіночого роду належать: 1) більшість іменників на -а (-я): премія, партія, Оксана; 2) частина іменників на приголосний: ніч, тінь, радість.

До середнього роду належать: 1) іменники з закінченням -о, -е: село, срібло, море, поле, олово; 2) частина іменників на -а (-я): насіння, життя, ягня, дівча.

Трирядна система категорії роду не охоплює всіх іменників мови. За її межами залишилися іменники, що мають форму тільки множини (парного роду): ножиці, ворота, Карпати та ін.

До іменників спільного роду відносяться такі, в яких рід не розрізняється (староста, базіка, трудяга, плакса). До цієї групи зараховують невелику кількість іменників зі значенням особи найчастіше за негативною ознакою, що мають закінчення -а (писака, читака, посіпака, рубака), а також українські прізвища на приголосний (Стефаник, Федькович), на -ко (Франко, Шевченко), невідмінювані іншомовні прізвища на голосний (Дюма, Рабле), пестливі імена на -а, -я (Шура, Женя). Не належать до спільного роду іменники чоловічого роду з основою на приголосний, які називають осіб жіночої статі за посадою або професією: декан, ректор, педагог, професор. Оскільки вони не мають жіночого відповідника типу автор - авторка, учень - учениця, то легко заступають позицію жіночого відповідника при номінації осіб жіночої статі: прийшла декан Шавкун; виступає доцент Іванова. Але це не значить, що вони набули ознак жіночого роду, бо в тексті вони поєднуються лише з формою жіночого роду дієслів минулого часу і не поєднуються з формами прикметників, дієприкметників, жіночого роду (можна сказати прийшла професор, директор сказала, але не можна сказати дорога професор, відома доктор).

Труднощі у визначенні роду стосуються, насамперед, іменників з нульовим закінченням, які можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду. Слова аерозоль, картель, нежить, рояль, тюль, барель, шампунь, належать до чоловічого роду, а іменники бандероль, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, мігрень, папороть, розкіш - до жіночого.

Причиною помилкового визначення роду може стати вплив російської мови: кризис, недуг, филиал, тополь, путь, боль, летопись, Сибирь - криза (ж. р.), недуга (ж. р.), філія (ж.р.), тополя (ж. р.), путь (ж. р.), біль (чол. р.), літопис (чол. р.), Сибір (чол. р.).

Деякі іменники мають варіантні форми роду. Наприклад, чоловічий і жіночий рід: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, клавіш і клавіша, мотузок і мотузка.

Рід невідмінюваних іменників

Невідмінювані іменники мають лише значення роду і позбавлені морфологічних форм його вияву. Вони поділяються на родові групи за лексичним значенням.

До чоловічого роду належать: 1) іменники зі значенням особи чоловічої статі: буржуа, рефері, аташе, портьє, месьє, сер; 2) іменники - назви тварин (окрім іменника цеце (муха), путасу, івасі (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду): гну, фламінго, шимпанзе, какаду, жако, поні, гризлі, колібрі. Якщо у тексті є вказівка на самку, то допускається узгодження у жіночому роді: Поні не відходила ні на крок від свого малюка.

Родова приналежність деяких осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це стосується іменників спільного роду: мій протеже - моя протеже, мій візаві - моя візаві.

До жіночого роду належать: 1) іменники зі значенням особи жіночої статі: міс, леді, фрау, мадам, Данте (ч. і ж. р); 2) назви деяких тварин і риб: цеце (муха), івасі, путасу (риба); ківі (пташка); 3) назви деяких конкретних предметів: авеню (вулиця), салямі (ковбаса), кольрабі (капуста), бере (сорт груші).

До середнього роду належать невідмінювані назви неістот: кашне, депо, таксі, кіно, морзе, табло, манто, фойє, канапе.

Частина іменників цієї групи змінила родову приналежність відповідно до родової ознаки тематичного слова. Так, до чоловічого роду належать: сироко, грего, памперо (назви вітру), сулугуні (сир), кабукі (театр), багі (гоночний автомобіль), кантрі (стиль музики), барбекю (шашлик); до жіночого - авеню (вулиця), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба). Деякі слова мають рід в залежності від значення: каберне (виноград - ч. р., вино - с. р.), сопрано (голос - с. р., співачка - ж. р.).

Деякі невідмінювані назви істот подаються у словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чол. і сер. роду вживаються назви деяких грошових одиниць екю, ескудо, а також слова мачете, бренді. Як жіночого і середнього роду есперанто (мова), афгані (грошова одиниця).

Розподіл невідмінюваних географічних назв між родами регулюється приналежністю географічних номенклатурних слів (місто, село, хутір, озеро, ріка, країна, острів, республіка тощо): с. рід - місто Токіо; ж. рід - станція Тбілісі; ч. рід - чудовий курорт Сочі, морський порт Баку.

За родовою назвою визначається також рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд тощо, наприклад: Про це повідомила "Торонто стар" (газета), "Темпо" опублікував (журнал), висока Ай-Петрі (вершина), зелений Хоккайдо (острів).

Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: У районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція); Наш НДІ уклав кілька угод із зарубіжними університетами (науково-дослідний інститут).

У розряді абревіатур діє два способи вияву категорії роду: 1) за формою роду опорного іменника словосполучення: АТС - ж. р., бо опорний іменник станція має ж. р.; 2) за характером кінцевих звуків абревіатур: твердий приголосний маркує чол. р. (загс, ВАК), голосний -а ж. р. (ДАТА - дуплексна абонентська телеграфна апаратура), голосний -о - сер.р. (НАТО). Це породжує варіантність (райвно - чол. р. і сер. р., яка свідчить про те, що категорія роду в розряді абревіатур нині знаходиться в процесі становлення.

Слово ВАК вживається як невідмінюваний іменник жіночого роду і як відмінюване слово чоловічого роду: Рішенням ВАКу (Вищої атестаційної комісії) йому присвоєно звання кандидата юридичних наук (розмовний варіант). У 1992 році розпочала роботу ВАК України (вживається в офіційно-діловому стилі).

3.3 Категорія роду іменників у ділових паперах

В офіційно-діловому мовленні граматичний рід виконавців дій, назв осіб за професією, посадою, званням та ін. частіше, ніж в інших стилях, не відповідає статі. При виборі однієї з форм роду, в офіційно-діловому стилі, слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основними назвами посад, професій і звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, ректор, міністр, нотаріус, прокурор. Ці слова вживаються для позначення чоловіків та жінок і підкреслюють не стать людини, а її службове і соціальне становище. Наприклад: Нараду провела декан (чол. р.) факультету О.М.Пащенко; Декан (чол. р.) факультету О.К.Гринчишин ознайомив викладачів з новими правилами вступу до університету.

2. Значна частина слів може утворювати паралельні форми чоловічого і жіночого роду: журналіст - журналістка, студент - студентка, аспірант - аспірантка, лікар - лікарка, лаборант - лаборантка, поет - поетеса, дипломник - дипломниця. Наведені слова жіночого роду є цілком літературними відповідниками, але їм надається перевага в художньому, публіцистичному, розмовному стилях.

Деякі форми слів (ж. р.) із суфіксами -к(а), -ш(а), -их(а) не відповідають нормам літературної мови: керівничка, фізичка, сторожиха, бригадирша, професорша, дикторша. Ці іменники використовуються у розмовно-просторічному мовленні. Обмежене вживання цих слів зумовлене також тим, що ці форми означають посаду жінки і найменування дружини за чоловіком. Все це створює двозначність, що не допускається в діловому стилі.

3. Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, віце-прем'єр, старший викладач, статист-дослідник, змінний майстер тощо.

4. Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив; Змінний черговий інженер завершив роботу

Проте, якщо у документі зазначено прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду, наприклад: Головний бухгалтер Кравченко Галина Іванівна дозволила видачу грошей; Директор Іванова В.П. оголосила подяку

Але висловлювання типу "наша директор сказала", "наш головний бухгалтер дозволила" не відповідають нормам літературної мови.

5. Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих випадках, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами. Наприклад: Успіхи українських гімнасток є закономірними.

6. Форми жіночого роду можуть використовуватись у випадках, коли назви посад, професій стосуються переважно жінок, або чоловічі відповідники мають інші позначення: домогосподарка, кастелянка (каштелянка), манікюрниця, доярка, балерина, закріпилася пара медсестра - медбрат.

7. Помилковим є вживання в офіційно-ділових паперах найменування осіб за такими ознаками, як місце проживання, місце роботи або статус: заводчани, сільчани, городяни, кримчани, освітяни, циркачі. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складних найменувань: працівники заводу, жителі міста, працівники навчальних закладів, артисти цирку, мешканці Криму.

3.4 Категорія числа іменників

В українській мові іменники мають однину і множину. Переважна більшість іменників мають дві форми: документ - документи, юрист - юристи, доказ - докази, закон - закони. Але частина іменників має або тільки однину, або тільки множину, наприклад: студентство, радість, Київ, цукор, вода - однина; парфуми, Карпати, канікули - множина.

Для того, щоб правильно використовувати число іменника у документах, потрібно запам'ятати основні правила вживання форми однини на позначення множини.

Однина служить засобом узагальнення, тобто, вказує на сукупність однорідних предметів як на одне ціле, наприклад: У нашому потязі подорож буде приємною, з першого дня пасажир тут оточений турботою; Увесь врожай черешні в кількості 100 тонн здано на консервний завод; Зібрано цукрового буряка на площі 10-ти гектарів. У цих випадках однина є засобом узагальнення, - турбуються не за одного, а за всіх пасажирів, цукровий буряк - усі викопані корені; черешня - усі зібрані ягоди.

Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів лишається внутрішньо розчленованою, тобто вона складається з окремих одиниць і може рахуватись або вимірюватись, тоді рекомендується вживати форму множини: Підготовлено для відправлення нову партію холодильників (Р. в., мн.); На підприємстві випускається 11 найменувань електроприладів (Р. в., мн.).

2. Однина іменників може вказувати на те, що однакові предмети належать кожній особі або предмету: Молоді спеціалісти, працівники, з якими укладено строковий трудовий договір, підлягають атестації тільки за їх згодою. Після закінчення курсів слухачам видається свідоцтво (не одне, а багато).

3. У назвах установ і свят вживання форм однини (в узагальненому значенні) або множини визначається традицією.

Потрібно запам'ятати словосполучення, у яких використовуються різні форми числа:

Будинок книги, Будинок актора, Будинок вчителя, День енергетика, День машинобудівника, День шахтаря - однина, і множина - Будинок подарунків, Будинок офіцерів, Будинок учених, День працівників легкої промисловості, Міжнародний день студентів, День працівників сільського господарства.

Абстрактні іменники вживаються тільки в однині (право, освіта, сміх, рух - неправильно: рухи поїздів). Але, якщо абстрактні іменники набувають конкретного вияву якості, дії, стану, тоді вони вживаються у формі множини: Політичні сили пропонують; У разі виявлення пустот у металі заготовка бракується.

Для дипломатичних документів характерним є використання деяких іменників тільки у формі множини. Наприклад, тільки у формі множини використовуються слова свободи (політичні, профспілкові), сили (миру, війни, політичні), сторони (держави, договірні), потреби (народу, суспільства), позиції (політичні) та ін.

Деякі речовинні іменники набувають форми множини, коли позначають види, сорти, типи речовин, вироби з цієї речовини, велику кількість чогось або є термінами: високосортні сири, технічні масла, мінеральні солі, сухі вина, високоякісні сталі. Таке вживання форми множини не є порушенням норм літературної мови.

Проте, з цими правилами рахуються далеко не завжди. У мові службових документів реєстр іменників, які позначають множину, а вживаються у формі однини, і навпаки, часто непомірно розширюється, наприклад: Придбали нову шкіряну мебель (правильно - меблі); Фірмою закуплено багато рибної консерви (треба рибних консервів).

У цей реєстр потрапляють назви побутових предметів, найменування різних виробів, товарів та ін. Особливо недоречною буває однина, коли тут же вказується кількість цих предметів: Було вибракувано дитячого костюма (треба дитячих костюмів) у кількості 55 штук.

Потрібно пам'ятати, що коливання у виборі однини і множини не зводиться до протиставлення "один предмет - багато предметів", а може бути пов'язано зі стилістичними функціями слова. Наприклад, слово пісок має тільки значення речовини (морський пісок), а слово піски позначає "простір, покритий піском". Форма слова морози у порівнянні з формою мороз вживається для позначення інтенсивності дії, її повторюваності. Порівняй: На завтра прогнозують сильний мороз і На вулиці тріщать морози.

3.5 Правопис закінчень іменників чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини

Найбільше помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого та середнього роду. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від значення мають закінчення -а(-я), або -у(-ю).

Закінчення -а(-я) мають:

Назви осіб, власні імена, прізвища, назви міфічних осіб; персоніфіковані предмети та явища: бакалавра, Івана, студента, лісовика, Мороза, Вітра.

Назви органів, частин тіла людини і тварини: живота, зуба, шлунка, ліктя, хребта (але мозку, стравоходу).

Назви тварин: верблюда, індика, півня.

Назви дерев і квітів: апельсина, банана, береста, бука, каштана, едельвейса, гладіолуса (але бузку, очерету, щавлю, ранету, ячменю) .

Назви конкретних предметів: трактора, двигуна, стовпа, ножа, клена (але вокзалу, даху). Залежно від наголосу: стола (але столу), моста (але мосту), паркана (але паркану), плота (але плоту), полка (але полку), двора (але двору), гурта (але гурту).

Назви мір довжини, площі, часу, ваги, числові одиниці, назви грошей: метра, кілометра, гектара, липня, листопада (листопаду - процес), четверга, місяця (але року, кварталу, ранку, віку), мільйона, карбованця, долара.

Назви машин і їх деталей: автобуса, комбайна, двигуна, форда, кузова, мотора, дизеля.

Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, сегмента, інтеграла, вектора, ромба, карниза, синуса.

Українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, чисельника, відрізка, додатка, іменника (але виду, роду, складу, способу, стану).

Назви населених пунктів (міст, сіл тощо), а також інші географічні назви із суфіксами -ов, -ев (-єв), -ин (-їн) або назви річок з наголошеним закінченням (у родовому відмінку): Загреба, Харкова, Тернополя; Дінця, Дністра, Іртиша, Каракоїна (озеро). У складних назвах населених пунктів іменник зберігає властиве йому в загальному значенні закінчення: Кривого Рогу (ріг - рогу), Холодного Яру (яр - яру), Зеленого Гаю, Кам'яного Броду, Нового Саду, Старого Криму.

Закінчення -у(-ю) мають:

Назви речовин, матеріалу: анальгіну, бархату, жиру, кефіру, рису, квасу, борщу, льоду (але: хліба).

Сукупність чогось чи когось: капіталу, тексту, кодексу, колективу, процесу, хору, оркестру, полку, каравану.

Абстрактні (почуття, стан, дія, процес тощо) поняття: болю, подиву, гуманізму, референдуму, страху, експерименту, досліду, розуму, характеру, грипу, кашлю (але ривка, стрибка, стусана, парадокса).

Назви явищ природи: вітру, вогню, граду, листопаду, землетрусу, холоду, жару.

Назви кущових і трав'янистих рослин і сортів плодових дерев: барвінку, бузку, щавлю (але вівса), ренету, ренклоду.

Назви установ, закладів, організацій та їх підрозділів: банку, гуртожитку, деканату, кемпінгу, пансіонату, факультету, тресту, комітету, штабу, технікуму.

Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу (але гопака, козачка).

Назви будівель, приміщень і їх частин: будинку, палацу, готелю, ґанку, сараю, вокзалу, даху, заводу (але гаража, куреня, млина, карниза, хліва, бліндажа).

Терміни іншомовного походження, що означають хімічні або фізичні процеси, частину площі і т. ін.: аналізу, тексту, імпульсу, синтезу; літературознавчі терміни: стилю, сюжету, жанру, епосу, міфу, образу, фарсу, евфемізму.

Назви річок, озер, гір, вулканів, островів, півостровів, країн, областей, регіонів тощо (крім зазначених у пункті 10 на -а, -я): Алжиру, Китаю, Єгипту, Ельзасу, Криму, Сибіру, Байкалу, Мічигану, Алтаю, Ельбрусу, Амуру, Дунаю.

Слова із зазначенням місця, простору: валу, гаю, долу, лісу, майдану, регіону, світу, степу (але ліска, майданчика, ярка; берега, горба, пагорба, острова, хутора, хребта).

Складні безсуфіксні слова (крім назв істот): телецентру, телефону, телефільму, водогону, живопису, манускрипту, рукопису, трубопроводу (але електровоза, пароплава, теплохода, паровоза, телетайпа).

У багатозначних словах і омонімах закінчення родового відмінка визначається значенням: Алжира (місто) - Алжиру (країна), Кизила (місто) - кизилу (рослина), листопада (місяць) - листопаду (процес), пояса (предмет) - поясу (просторове поняття), каменя (окремий предмет) - каменю (матеріал), блока (частина споруди машини) - блоку (об'єднання), лома (інструмент) - лому (брухт), елемента (деталь) - елементу (абстрактне).

3.6 Правопис закінчень іменників другої відміни у давальному відмінку однини

При відмінюванні іменників ІІ відміни однини найбільше помилок виникає при утворенні форми давального відмінка однини чоловічого роду. Це пов'язано з тим, що ці іменники можуть мати паралельні форми закінчення: -у, -ю і -ові, -еві, -єві: директору і директорові, батьку і батькові, Петру і Петрові, робітнику і робітникові, секретарю і секретареві, Шевченку і Шевченкові, Франку і Франкові, Олійнику і Олійникові.

Потрібно запам'ятати і правильно використовувати такі правила вживання форми Д.в. однини іменників другої відміни чоловічого роду.

У діловому стилі перевага надається закінченням -у(-ю): менеджеру, юристу, ректору. Хоча форма менеджерові, ректорові, юристові - не є порушенням морфологічної норми. Закінчення -ові, -еві, -єві найчастіше вживається в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках - назвах істот. Хоча, як зазначає дехто з науковців (О.Сербенська, О.Горбул), для української мови більш характерним є використання закінчень -ові, -еві, -єві.

Для уникнення двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в Р. та Д. відмінках (-у), слід вживати у Д. відмінку закінчення -ові, -еві, -єві. Наприклад: допомога колективу (це Р. чи Д. в.); допомога заводу (коли допомагає завод - Р.в.) і допомога заводові (коли допомагають заводові - Д.в.); побажання відділу (бажають комусь) і побажання відділові (бажають їм). Зважаючи на такі обставини у діловому мовленні знову активно почали використовуватись форми -ові, -еві, -єві, особливо в тих випадках, коли вони позначають назви істот, осіб за фахом чи родом занять.

Якщо в тексті зустрічаються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід, спочатку вжити закінчення -ові, -еві, -єві, а тоді -у(-ю): панові Дорошенку - пану Дорошенкові, добродієві ректору, Петренкові Василю Степановичу, секретареві В.Степаненку, студентові-математику.

Закінчення -у(-ю) мають власні назви на -ів, -їв, -ов (-ев, -єв), -ин (-ін, -їн): Львову, Харкову, Тамбову, Києву. Прізвища з суфіксами -ин, -ін, -їн, -ко можуть мати закінчення -у, а також -ові: Павелко - Павелку, Павелкові, Тимченко - Тимченку, Тимченкові.

Для іменників середнього роду (іменники ІІ відміни) типовим є закінчення -у(-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які позначають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: хлоп'яткові (-у), немовляткові (-у), ягняткові (-у).

Правопис закінчень власних і загальних назв у кличному відмінку при звертанні

Іменники чоловічого та жіночого роду І та ІІ відміни мають в однині кличний відмінок.

І відміна (деколи ІІІ відміна - радосте, Нінеле, Любове).

- тверда і мішана група - о: Галино, Катерино, Миколо, сестро, дівчино, Солохо;

- м'яка і мішана - е(-є), - ю: Маріє, Насте, Галю, воле, надіє, земле, Софіє, Олю, Наталю, душе, Соню.

II відміна:

Закінчення -у мають:

а) іменники мішаної групи з основною на шиплячий ч, ш (крім ж): викладачу, укладачу, глядачу, товаришу;

б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Людвігу, Генріху;

в) іменники: діду, сину, тату, дядьку, батьку;

- ю мають іменники м'якої групи: Геннадію, вчителю, секретарю, лікарю, Андрію.

- е мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: Іване, Петре, Степане, козаче.

б) ім. твердої групи із суфіксами -ист, -тор, -атор, -ер, -ир: радисте, директоре, ректоре, адміністраторе, бригадире.

в) іменники мішаної групи - власні назви з основою на шиплячий і загальні назви з основою на ж, р: друже, кресляре, стороже, Довбуше, тесляре.

Для імен по батькові характерні закінчення -о у жіночих і -у в чоловічих прізвищах: Галино Іванівно; Петре Васильовичу.

Звертання, що складаються з кількох назв, мають такі правила вживання:

1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені і по батькові), обидва слова мають форму кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Василівно, Петре Михайловичу.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі Н. відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, депутате Ткаченко, добродію Назаров.

3. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, кличний відмінок обов'язково має перше слово, а друге може виступати як у формі Н., так і у формі Кл. відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово (голова), пане бригадир (бригадире), пане агроном (агрономе).

4. У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму Кл. відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і форму Кл. відмінка і форму Н. відмінка друже Ярославе (друже Ярослав), пане Максиме (пане Максим).

3.7 Особливості відмінювання складних іменників

Залежно від характеру відмінювання, виділяють три групи складних слів:

1. Складні слова з невідмінюваною першою частиною. Сюди належать:

а) складні слова з першим невідмінюваним компонентом: кафе-автомат, какао-порошок, шосе-магістраль, екс-президент і под.;

б) складні слова, у яких перший компонент за значенням наближається до прикметника: джаз-оркестр (джазовий), компакт-диск (компактний), жокей-клуб (жокейський клуб), слайд-фільм (слайдовий);

в) переважна більшість складних термінів, зокрема назви одиниць вимірювання, терміни, першою частиною яких є назви літер грецького алфавіту або слова, що наближаються за значенням до прикметника, ампер-, блок-, вектор-, дизель-, вакуум-, кварц-, прес-, нуль-, експрес- та ін.: ампер-година, грам-сила, бета-промені, гамма-апарат, кіловат-година, блок-система, вектор-потенціал, експрес-аналіз, дизель-генератор, прес-секретар, нуль-індикатор, експрес-аналіз;

г) іншомовні назви проміжних частин світу: норд-вест, норд-ост, зюйд-вест;

д) назви трав і квітів: іван-чай, ромен-салат, сон-трава, чар-зілля, розрив-трава.

2. Не відмінюється другий компонент у кількох іменників: програма-мінімум, програма-максимум.

3. Відмінюються дві частини:

а) у назвах закладів, предметів, різноманітних явищ: бібліотека-музей, музей-квартира, вагон-ресторан, автомобіль-цистерна, виставка-продаж, виставка-ярмарок, матч-реванш, слалом-гігант, альбом-буклет;

Виняток становлять: крем-брюле, крем-сода, кран-балка, матч-турнір, марш-маневр, марш-кидок, плащ-намет;

б) у назвах осіб за посадою, професією, званням: директор-розпорядник, інженер-економіст, інженер-конструктор, секретар-координатор, технік-механік, член-кореспондент, льотчик-космонавт.

Традиційно не відмінюється перша частина таких назв осіб, як: лорд-канцлер, прем'єр-міністр, шеф-кухар, шеф-механік, шеф-повар, шеф-пілот, а також у складних назвах військових звань з компонентами генерал, капітан, інженер: генерал-лейтенант, інженер-капітан, генерал-майор, інженер-полковник;

в) у назвах тварин: кулик-сорока, пила-риба, голка-риба, але їжак-риба.

Правопис складних іменників

Складні іменники пишуться разом у таких випадках:

Якщо вони утворюються за допомогою сполучного голосного, що поєднує іменникову та дієслівну, іменникову та прикметникову, дві іменникові основи: лісовоз, чорнозем, радіостанція, тепловоз, трудодень, автострада, лісостеп (але людино-день).

Якщо іменник утворений від сполучення дієслова у формі наказового способу з іменником: перекотиполе, горицвіт, зірвиголова; Перебийніс, Горицвіт, Нечуйвітер.

Якщо іменник утворений від сполучення кількісного числівника у формі родового (для числівника сто - називного) відмінка та іменника: століття, двадцятитонка, п'ятиденка, десятирічка (але 16 - річчя).

Якщо першою частиною складного іменника виступають пів-, напів-, полу- із загальними словами: півкуля, полумисок, піваркуша, півкарбованця, напівавтомат, пів'яблука, півгодини, але перед власною назвою пів-Запоріжжя, пів-Європи, пів-Києва.

Якщо іменник утворений з трьох і більше основ: теплоелектростанція, автомотогурток, термогідродинаміка.

Складні іменники пишуться через дефіс у таких випадках:

1. Якщо іменник утворений без сполучного голосного з двох іменників: диван-ліжко, учитель-математик;

- одиниці виміру: людино-день, кіловат-година, пасажиро-кілометр, тонно-кілометр;

- назви механізмів: динамо-машина, дизель-мотор;

- військові звання, учені посади, ступені: генерал-майор, член-кореспондент, прем'єр-міністр, унтер-офіцер, контр-адмірал, лікар-еколог;

- перше слово називає ознаку предмета: стоп-кран, Ведмідь-гора, блок-система.

- протилежні або близькі за змістом поняття: купівля-продаж, розтяг-стиск, експорт-імпорт, батько-мати (батьки), хліб-сіль (їжа).

2. Якщо першою частиною виступають віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-: міні-футбол, максі-спідниця, лейб-гвардієць, обер-майстер, екс-чемпіон, віце-чемпіон.

3. Деякі назви рослин та іншомовні назви частин світу: мати-й-мачуха, розрив-трава, чар-зілля, брат-і-сестра, люби-мене (квітка), норд-ост, норд-вест.

4. Якщо іменник записується скорочено: л-ра - література, ф-ка - фабрика тощо.

5. Якщо повторюються перші частини двох слів: радіо- і телепередачі.

6. Якщо при іменнику стоїть інший іменник-прикладка: завод-велетень, дівчина-білявка, місто-герой.

3.8 Абревіатури і графічні скорочення у документах

У офіційних документах застосовуються різні типи скорочень. Усі ці скорочення повинні відповідати вимогам, закріпленим у словниках, інструкціях, статутах, довідниках (Словник скорочень в українській мові. - К., 1988.)

У ділових документах вживаються складноскорочені слова (абревіатури), та графічні скорочення.

Скорочення у документах виправдані, оскільки вони передають ту саму кількість інформації в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у відповідному словосполученні. Наприклад, абревіатура ВНЗ несе в сім разів більше інформації, ніж літера, що входить до складу співвідносного словосполучення (вищий навчальний заклад).

Другою важливою причиною вживання значної кількості скорочень у мові ділових паперів є прагнення до економії місця, зменшення обсягу документа. Вживання абревіатур пояснюється також прагненням уникати повторення кількаслівних назв (наприклад: назва організації наводиться один раз в адресі, штампі).

Отже, абревіатури та графічні скорочення є одним зі способів заощадження місця на папері, скорочення часу складання документа.

Абревіатура (від лат. скорочую) - іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемному мовленні. Наприклад: МВС, СБУ, СНД, міськком. В абревіатурах помітна тенденція до переходу у самостійні слова (їх можна не розшифровувати, вони і так зрозумілі). Ці скорочення почали відмінюватись, мають форму роду, пишуться, переважно, великими літерами без крапок і дефісів (дефіс вживається тільки тоді, коли до буквених приєднуються ще й числові позначення на зразок ТУ-144, ІЛ-18).

Графічні скорочення мають ту ж мету, але призначені для зорового сприйняття. Наприклад: проф. - професор, див. - дивися, та ін. - та інші, і т. д. - і так далі. Вони вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі.

Залежно від правопису та способу творення прийнято розрізняти скорочення таких типів:

1.Абревіатури ініціального типу (звукові, буквені), утворені з початкових літер кожного слова, наприклад: МВС, СНД, неп, ДАІ, ДУМ та ін. Майже всі ініціальні скорочення пишуться з великої літери (за винятком тих, котрі перетворилися на самостійні слова, наприклад, загс, вуз, неп).

2.Складноскорочені слова змішаного типу, які складаються з абревіатур та усічених слів. Пишуться вони за змішаним способом: міськвно, райвно, КамАЗ.

3.Складноскорочені слова складного типу (складові абревіатури), наприклад: радгосп, виконком, страйком; запчастини, ощадкаса, будматеріали; завкафедрою, завскладом.

4.Запозичені з інших мов, наприклад: Бі-Бі-Сі, ФІФА, ЮНЕСКО, ФІАТ, напалм (згущене рідке паливо, що використовується у запалювальних авіабомбах, ракетах) та ін.

5.Графічні скорочення, які використовуються на позначення посад, географічних понять, відрізків часу, кількісних визначень, назв міст, сіл, селищ, областей, районів, вулиць, проспектів і т.п. Вони мають інші правила творення і оформлення:

а) після скорочення обов'язково ставиться крапка (крім випадків, коли наявна остання літера: р-н), наприклад: м. (місто), с. (село); обл. і т.п. Стандартні скорочення метричних мір пишуться без крапки після скорочення: м - метр, мм - міліметр, см - сантиметр, дм - дециметр, км - кілометр;

б) зберігається написання великої і малої літер, дефісів, що були у повній назві: півн.-сх., Півн.-Крим. канал, див., акад.

Слова "оскільки", "таким чином", "тому що", "так званий" не повинні скорочуватись у документах.

Назви наукових ступенів, звань, номенклатурні назви скорочуються безпосередньо тільки перед або після власної назви: доц. Петренко В.І., інж. Захаров С.К, м. Запоріжжя;

в) використовується повторення початкових літер: тт, рр.;

г) дробове написання: п/с (поштова скринька), р/р (розрахунковий рахунок), а/с (абонентська скринька), н/р (навчальний рік);

д) не скорочуються слова на голосну (крім початкової): укр. - український, пор. - порівняльний, о. - острів;

е) слово скорочується до першого або до останнього приголосного у складі. При збігові двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід., мідн. (мідний), висот., висотн. (висотний).

Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватись таких вимог:

1. Скорочення повинне бути зрозумілим і легко розгортатися у повну назву. Тому бажано використовувати стандартні скорочення типу: ВВС - відділ внутрішніх справ, р-н - район, обл. - область.

2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові. Наприклад: МТС (Московський театр сатири - міська телефонна станція) - невдале скорочення. Саме для того, щоб уникнути збігу, існують дві різні абревіатури: ДонНУ (Донецький національний університет), ДНУ (Дніпропетровський національний університет).

3. Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті. Наприклад, скорочуючи слово юридичний формою юр., а другий раз юрид., ми порушуємо однотипність і однозначність документа.

4. Скорочення, які є назвами установ, підприємств, організацій, а також марок виробів та ін. повинні писатися з великої літери: Мінвуглепром, Міносвіти, ТУ-15, ВАЗ-69.

Якщо цифра стоїть після букв, вона поєднується через дефіс, якщо цифри перед буквами, тоді скорочене слово пишеться разом (Таурас 736Д): у марках матеріалів цифрові значки й буквені скорочення пишуться завжди разом (сталь Б2, алюмінієвий сплав АЛ5).

5. Слово "рік" скорочується тільки при цифрах, залишаючи одну літеру р. (крапка обов'язкова), після кількох дат ставлять дві літери рр. (між ними крапка не ставиться): 1992р., 1997 - 1998 рр.

6. Навчальний і фінансові роки пишуться через похилу риску, перший з двох пишеться повністю, другий скорочується на дві цифри, слово рік в цьому випадку пишеться в однині: у 1974/75 навчальному році.

7. Знаки №,

, % у тексті ставлять тільки перед цифрами, причому у множині вони не подвоюються, наприклад: №16,

7, 10, 17, 50-60 %.

8. При посиланні у тексті на сторінки, малюнки, рисунки, креслення, таблиці, їх слід використовувати, якщо вони стоять при цифрах, наприклад: с. 8, мал. 4, таб.5. Знак № у таких випадках не ставиться.

9. Скорочення типу P.S. (пізніше написане), Р.P.S. не можна використовувати у офіційних документах, оскільки після підпису не дозволяється щось дописувати. Це властиво тільки приватній кореспонденції.

Абревіатури і графічні скорочення слід вживати у ділових паперах обережно, тобто необхідно використовувати загальновідомі скорочення, щоб у тексті не виникло двозначного розуміння слів.

3.9 Складні випадки вживання великої літери

З великої літери починається текст і пишеться перше слово речення після крапки, знака оклику і знака питання, коли ним закінчується попереднє речення, а також після двокрапки, якщо далі йде пряма мова.

З великої літери пишуться:

1. Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, наприклад: Іван Франко, Панас Мирний, Леся Українка, Каменяр. Іншомовні прізвища пишуться як з великої літери, так і з малої, наприклад: Хо Ші Мін, Кім Ір Сен, Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, Осман-паша.

Власні імена, прізвища, псевдоніми можуть писатись з малої літери, якщо вони вживаються в переносному значенні або стали термінами: герострати, наполеони; браунінг (пістолет), рентген (апарат), але Мічуріни, Ціолковські, Гоголі (не втратили індивідуального значення).

2. Назви історичних подій, епох, дат, свят, вищих релігійних понять: епоха Відродження, Дев'яте травня (9 Травня), Велика Вітчизняна війна, Різдво, Євангеліє, День незалежності України.

3. Назви держав (всі слова) і адміністративно-територіальних одиниць: Автономна Республіка Крим, Угорська Республіка, Королівство Бельгія, Запорізька область, Токмацький район.

Неофіційні назви держав та територіальних одиниць теж пишуться з великої літери: Слобожанщина, Голландія.

4. Назви найвищих державних установ (усі слова з великої літери): Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України.

У назвах республіканських державних комітетів, міністерств та інших центральних установ з великої літери пишеться перше слово, і звичайно ж, власні імена, наприклад: Міністерство України у справах захисту населення, Міністерство освіти і науки України.

Назви самостійних головних управлінь і відділів у складі міністерства або відомства також пишуться з великої літери, наприклад: Головне виробниче управління, Технологічне управління зі збагачення вугілля.

Назви відділів, що входять до складу головних управлінь, пишуться з малої літери, наприклад: відділ експлуатації Головного виробничого управління, юридичний факультет Запорізького національного університету, кафедра політології Запорізького національного університету.

5. Перше слово у назвах партійних, громадських установ, організацій, навчальних закладів: Запорізький національний університет, Демократична партія України, Федерація незалежних профспілок України.

У назвах заводів, об'єднань, підприємств тощо з великої літери пишеться перше слово, а символічна назва береться в лапки: Київський завод "Арсенал", готель "Театральний", санаторій "Молдова". Найменування пишеться без лапок, якщо попереднім є слово "імені" або "пам'яті", наприклад: завод імені В.С.Степаненка.

Назви об'єднань, комбінатів, шахт, трестів та інститутів, якщо їм передують родові слова на зразок "виробниче об'єднання", "комбінат", "трест", "інститут", "шахта" пишуться в лапках і не відмінюються, наприклад: виробниче об'єднання "Азот".

При відсутності родових слів назви слід писати без лапок, і вони відмінюються, наприклад: Мінвуглепром - Мінвуглепромом.

Назви організацій, підприємств, з'їздів, конференцій, що починаються словами Державний, Всеукраїнський, Надзвичайний та ін., або порядковими числівниками, вираженими словесно, пишуться з великої літери, наприклад: Державна бібліотека ім. І.Я.Франка, ІІ Всеукраїнський фестиваль.

Слово "рада" у однині і множині завжди пишеться з малої літери, якщо входить до повної назви органу влади: Вільнянська районна рада народних депутатів.

У скорочених назвах слово "рада" пишеться разом і з малої літери, наприклад: міськрада, сільрада.

У назвах документів, затверджених Кабінетом Міністрів України, слово "Постанова", "Положення", "Статут", "Інструкція" пишуться з великої літери. Слова "розпорядження", "рішення", "акт", "додаток", "перелік" - з малої, наприклад: Згідно з Інструкцією про винагороду за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції; На факультет надійшло розпорядження ректора про проведення Дня відкритих дверей.

6. Назви найвищих державних і урядових посад пишуться з великої літери, наприклад: Президент України, Прем'єр-міністр України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України.

Назви всіх інших посад, військових звань, почесних та вчених ступенів пишуться з малої літери: міністр, декан, доцент, доктор технічних наук, генерал-полковник юстиції, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка, генеральний директор.

7. Назви найважливіших документів, договорів, правових актів: Конституція України, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав людини, Версальський мир, Закон України "Про вибори".

У ділових паперах з великої літери пишеться назва документа: Біографія, Характеристика, Наказ, Заява тощо.

Назви сторін у документах: Замовник, Наймодавець, Покупець, Клієнт.

8. Слова, вжиті в шанобливому, піднесено-урочистому чи переносному значенні: звертаюся до Вас, наш Високий Гість (у дипломатичних протоколах), пане Посол.

9. Назви сторін світу пишуться з малої літери (північ, схід, захід), але якщо вони є назвами територій - то з великої: Західна Україна, народи Півночі, Далекий Схід, Південна Україна.

10. Назви художніх, музичних творів, часописів, літаків, автомобілів, заводів, виробів, продуктів беруться в лапки і пишуться з великої літери: поема "Сон", роман "Волинь", журнал "Слово і час", автобус "Турист", комбайн "Нива", фірма "Світоч", автомобіль "Таврія", цукерки "Вечірній Київ".

11. Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ова, -еве, -єве), -їв (-єва, -єве), -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони означають приналежність чогось даній особі пишуться з великої літери: Грінченків словник, Андрієві книжки, Маріїн лист, Шевченкові поезії.

З малої літери пишуться присвійні прикметники, утворені від власних назв за допомогою суфіксів -івськ (-ївськ), -инськ (-їнськ): пушкінські рукописи, франківські сонети, шевченківський стиль, бальзаківські традиції.

Мала літера використовується при написанні фразеологічних сполук або наукових термінів: ахіллесова п'ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, бертолетова сіль.

11. Скорочені назви (абревіатури) пишуться двояко:

а) з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення одиничних установ: Укрінформ, Укрнафта, Мін'юст, Інтерпол, Мінфін;

б) з малої, якщо такі слова є родовими назвами: педінститут, облвиконком, райрада;

в) складноскорочені назви, утворені з початкових літер, пишуться великими літерами: АТС, КНР, СНД, УТН, СБУ;

г) відмінювані слова загс, рагс, неп пишуться малими літерами.

Основні правила правопису українських прізвищ

Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів. Але ще досить часто зустрічаємося з написанням типу Іваніщенко (замість Іванищенко), Кіріченко (замість Кириченко), Чередніченко (замість Чередниченко), Кісляк (замість Кисляк), Беспалько (замість Безпалько), Лифарь (замість Лифар) та ін.

Основні правила правопису українських прізвищ:

1. Літеру и слід писати:

а) у коренях (здебільшого за етимологією слова, від якого походить прізвище): Даниленко (Данило), Якименко (Яким), Калита (Калита), Малик (малий) та ін.

б) у більшості прізвищ и пишеться після к: Кияшко, Скирда, Кислій, Кириленко;

в) у суфіксах: -ич, -евич, -ович, -ик, -ика, -ишин, -ило, -ина, -иця, -ичко, -исько, -ище, -иха, -инськ(ий), -ицьк(ий): Герич, Зінкевич, Базилевич, Якубович, Дудник, Федорика, Гринчишин, Степанишин, Закусило, Шарпило, Грицина, Перепелиця, Павличко, Павлище, Костиха, Макушинський, Вербицький;

г) у префіксі при-: Пристай, Приймак, Прищепа.

2. Літеру і слід писати:

а) у прізвищах, утворених від слів, де і чергується з о або е: Ведмідь (Ведмедя), Грім (Грома), Леміш (Лемеша);

б) у прізвищах, де українському і відповідає російське е: Сірий, Лісний, Ніжний;

в) у суфіксі -ій: Багрій, Журбій, Яцій.

3. Літерою ї слід передавати звукосполучення й + і на початку слова або складу, після голосного: Їжакевич, Грицаїшин, Троїцький.

4. Апостроф та м'який знак у прізвищах пишеться за загальними правилами.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

а) після губних приголосних (б, п, в, м, ф): Дем'яненко, Дерев'янко, Хом'як, П'явка, Стеф'юк;

б) після твердого р: Бур'ян, Кир'ян, Мар'яненко;

в) після к у слові Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янець;

г) після префіксів, що закінчуються на приголосний: Під'ярний, З'явин.

Апостроф не пишеться:

а) якщо перед губним приголосним є ще інший приголосний, крім р, який належить до кореня: Ужвюк, Морквяний, Буряченко, Лихвяк (але Карп'юк, Стеф'юк, Черв'яченко, Щерб'юк, Верф'яний, Верб'яний);

б) якщо йотовані вказують на м'якість приголосного р: Гмиря, Гирявець, Варюта, Варянський, Рябокляч, Брянський.

5. М'який знак пишеться:

а) у кінці прізвищ, що мають м'який приголосний: Кисіль, Микитась, Проць, Рудь, Білокінь, Соболь.

Прізвища із кінцевим -ц, утворені від деяких вигуків і звуконаслідувальних слів, а також прізвища іншомовного походження, пишуться, здебільшого, без м'якого знака: Гоц (гоцати), Пац (пацати), Ганц, Фінц, проте трапляються прізвища Гуць, Буць (буцати);

б) у прізвищах із суфіксами: -ець(єць), -ань, -єль, -ень, -онь, -еньк(ий), -ськ(ий), -унь, -уль, -цьк(ий), -зьк(ий) та ін.: Богомолець, Швець, Довгань, Горбуль, Горбань, Кривень, Біленький, Висоцький, Старицький, Водолазький та ін. У неслов'янських прізвищах кінцеве ц тверде: Лівшиц, Моріц, Клаузевіц, Гурвіц;

в) у середині прізвищ після м'якого приголосного (д, т, з, с, л, н, ц) перед наступним твердим: Загорулько, Чобітько, Покидько, Третьяков, Ульяненко, Ананьїн, Михальченко, Покальчук, Ковальчук;

г) після м'якого л перед наступним м'яким приголосним: Шмигельський, Гаврильців, Польський;

д) після м'якого л перед звукосполученням й+а, що позначається літерою я: Кальян, Тальянчук.

М'який знак не пишеться:

а) після р у кінці складу або слова: Бондар, Собакар, Золотар, Кожухар, Боркін, Соркін але Горький;

б) у прізвищах, що закінчуються на губні й шиплячі приголосні (Голуб, Гладиш, Бородач, Пекач);

в) після н перед шиплячим та суфіксами -ськ(ий), -ств(о): Грінченко, Гринчишин, Гринчук, Яблонський (але Покиньчереда);

г) після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Радченко, Радчук, Федчишин, Грінченко, Гринчишин, Гринчук, але Покиньчереда;

д) у прізвищі Дяк та похідних від нього: Дяченко, Дячук, Дячишин, Дячко;

е) коли я, ю позначають сполучення м'якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Ляпунов, Тюменєв, Дягілєв;

є) у прізвищах: Омеляненко, Касяненко, Касянчук, Третяк, Уляненко.

5. Подвоєні приголосні пишуться в українських прізвищах за загальними правилами правопису - при збігу однакових приголосних:

а) префікса і кореня: Піддубний, Беззубченко;

б) кореня або основи на -н і суфікса -н(ий), -ник, -ниця: Курінний, Винник, Тютюнник, Линник.

Написання українських прізвищ із подвоєнням приголосних типу Лаппа, Саллогуб, Кривилло слід вважати відхиленням від правописних норм української мови.

В українських прізвищах, утворених від слів іншомовного походження, с не подвоюється: Комісаренко. Не подвоюється с також у російських прізвищах типу Русов, Черкаський тощо.

...