Українська мова професійного спрямування

6. Складні (складені) прізвища пишуться разом і через дефіс:

а) через дефіс пишуться складені українські прізвища, що утворюються із двох самостійних прізвищ: Нечуй-Левицький, Квітка-Основ'яненко;

б) разом пишуться всі інші складні прізвища: Убийвовк, Добрийвечір, Кривоніс.

Основні правила відтворення російських прізвищ українською мовою

Більшість російських прізвищ має закінчення -ов (-ёв, -ев), -ин (-ын), -ский (-ской), -цкий (-цкой), -их (-ых), -ово, -аго: Александров, Клюев, Бородин, Черницын, Ямской, Трубецкой, Гнедых, Кудреватых, Хитрово, Живаго та ін.

Російські прізвища передаються українською мовою переважно за їх звучанням.

І. Російська літера е передається:

Літерою е:

а) після приголосних: Бестужев, Лермонтов, Озеров, Петров, Сенкевич;

б) у префіксах без-, пре-, пере-, через-, меж-, не- та ін.: Безухов, Межрядов, Перевалов, Престаров.

Літерою є:

а) на початку слова: Єгорова, Єжов, Єсенін, Єфремов;

б) у середині слова після голосного й при роздільній вимові: Воєводін, Грибоєдов, Зинов'єв, Аляб'єв, Григор'єв;

в) якщо російському е в корені відповідає в аналогічних українських словах і: Бєлінський (бо білий), Звєрєв (звір), Пєшковський (пішки), Рєпін (ріпа);

г) після приголосних (крім шиплячих, р, ц) у суфіксах: Матвєєв, Лаптєв, Голубєв, Горєв, Князєв (але Лужев, Писарева, Малишев, Якушев, Рязанцев).

ІІ. Російська літера ё передається:

Звукосполученням йо:

а) на початку слова: Йолкін, Йонін, Йофін;

б) у середині слова після голосного: Бугайов, Майоров;

в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов.

Буквосполученням ьо після приголосних, коли ё позначає сполучення м'якого приголосного з о: Корольов, Пльонкін, Верьовкін, Дьомін, Журавльов.

Російські прізвища Артёмов, Семёнов, Фёдоров передаються як Артемов, Семенов, Федоров, бо утворені від імен, спільних для української і російської мов.

Літерою о під наголосом після шиплячих ч, ш, щ: Горбачов, Грачов, Лобачов, Щербачов, Пугачов, Хрущов, Єршов.

ІІІ. Російська літера э передається через е: Еткін, Епов, Естрін.

IV. Російська літера и передається:

Літерою і:

а) на початку слова: Ісаєв, Ігнатов, Ізмайлов;

б) після приголосних (крім шиплячих та ц): Мічурін, Гагарін, Філатов, Шаляпін, Пушкін (але Жижка);

в) у кінці невідмінюваних слів: Росіні, Борутті.

Літерою ї після голосного та при роздільній вимові після приголосних (після ь або апострофа): Воїнов, Гур'їн, Ільїн, Захар'їн, Таїров.

Літерою и:

а) після дж, ч, ж, ш, щ, та ц перед приголосними: Гаршин, Жилін, Чичиков, Шилов, Щиглов (це стосується й прізвищ іншомовних народів Цицерон);

б) у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов: Архипов, Борисов, Кирилов, Максимов, Миронов, Михайлов (але Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських);

в) у прізвищах, утворених від коренів, спільних для української та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Лихачов (лихо), Мишкін (миша), Писарєв (писар);

г) у суфіксах -ик, -ич, -иц, -ищ, -ник, -ович, -євич та закінченні -их: Рудич, Голик, Радищев, Антонович, Бєлих, Куликовських, Шацьких, Черних;

д) у префіксі при-: Привалов, Прилуков, Пришвін.

V. Російська літера ы передається через и: Крилов, Малишев, Чернишов, Циганков.

VI. Російські прізвища, що закінчуються на -жский, передаються через -зький: рос. Всеволожский, Черторижский - укр. Всеволозький, Черторизький.

Російські прізвища із закінченням -ой передаються через -ой: Полевой, Сєдой, Толстой.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ый - ий, ий - ій, ий - ий, ая - я, яя - я: Крайня, Крайній, Горова, Горький.

Російські суфікси -ск(ий), -цк(ий), -ск(ой), -цк(ой), передаються відповідно через -ськ(ий), -цьк(ий), -ськ(ой), -цьк(ой): Антоновський, П'ятницький, Трубецькой, Луговськой, Тверськой, Толстой.

VII. Апостроф у російських (та іншомовних) прізвищах, що передаються українською мовою, пишеться після губних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р перед я, ю, є, ї: Аляб'єв, Водоп'янов, Артем'єв, Ареф'єв, Зав'ялов, Лук'янов, Юр'єв, Руж'є, Фур'є, Іх'ямас, Монтеск'є.

Коли я, ю, є позначають голосні а, у, е після м'яких приголосних, апостроф перед ними не ставиться: Бяльський, В'яземський, Рюмін, Пєтухов.

Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Муравйов, Соловйов.

VIII. М'який знак у російських прізвищах пишеться після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед я, ю, є, ї: Ананьїн, Дьяков, Савельєв, Третьяков, Шереметьєв;

б) перед приголосними: Вольнов, Гуськов, Кольцов, Кузьмін;

в) у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Сторонський, Одоєвський, Левицький.

Якщо я, ю, є означають сполучення м'якого приголосного з а, у, е, то перед ними м'який знак не ставиться: Дягілєв, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.

3.10 Основні правила відтворення українських прізвищ російською мовою

Система приголосних в українських прізвищах відтворюється російською мовою без змін, більшої уваги потребує система голосних.

1. Українська літера е передається:

а) після приголосних російською літерою е: Демчик, Земляк, Левада, Ревун, Шелест.

б) на початку слів (переважно в іншомовних прізвищах, що побутують на Україні), як-от: Евенчик, Ельгарт, Ертель, - російською літерою э: Эвенчик, Эльгарт, Эртель.

2. Українська літера є передається російською літерою е: Евчук, Египко, Енацкий.

3. Українська літера и передається:

а) російською літерою ы переважно у прізвищах, утворених від однокореневих російських слів, у яких пишеться ы (Бык, Выдра, Лысюк, Мытник, Тыква, Рыжун); у кінцевих елементах прізвищ: -ый (Гречаный, Пшеничный); -ыш (Гаврыш, Худыш); -ырь (Бобырь, Болдырь); -ыня (Пузыня); -ыга (Малыга, Петрыга) та ін.

б) російською літерою и - у прізвищах, утворених від однокореневих російських слів, у яких пишеться и (Бич, Винокур, Зинченко, Литвин, Сиротенко); у префіксі при - (Привалко, Присяжнюк); у складних прізвищах із першою частиною на и (Дериземля, Тягнирядно); у кінцевих елементах прізвищ на -ик, -вик, -ник, -чик, -щик, -иц, -ич, -ина, -ица, -ило, -илко (Бобрик, Карасик; Боровик, Воловик; Будник, Дудник; Богданчик, Коновальчик; Раковщик; Кошиц; Ганич, Смолич; Грицина, Тычина; Иваница, Лисица; Журило, Шумило, Ярмилко).

в) після г, к, х і шиплячих через и (Гиря, Гусак, Скиба, Хитько, Шиян), зокрема у суфіксальних утвореннях типу Гапчин, Паращин, Фещин, Ильчишин.

г) у корені слів після ц за правилами російського правопису через ы у прізвищах типу Цыганенко та через и (Цибуля, Цимбал, Цимбалюк) і, зокрема, у суфіксальних утвореннях на зразок: Яцик, Яцишина тощо.

Українські прізвища з наголошеним закінченням типу Бережний, Кошовий, Луговий, Чепурний передаються російською мовою здебільшого із закінченням -ой: Бережной, Кошевой, Луговой, Чепурной (але за традицією - композитор Степовый).

4. Українська літера і передається російською літерою и: Ивченко, Недилько, Ищук, Ищенко, Пиддубный, зокрема у прізвищах із закінченням -ий (Бабий, Козий, Топчий, Повалий).

У прізвищах, утворених від слів типу біда, білий, дід, олія, пасіка, сліпий, стріляти, хліб та ін (тобто від тих, які мали Ъ), часто і за традицією передається російським е: Гнибеда, Бедненко, Лиходед, Олейник, Стрелец, Твердохлеб тощо.

У префіксі під- іноді передається через о: Подгорный, Подгрудный.

Українські прізвища на -івський передаються російською мовою, здебільшого, через -овский, рідше - через -евский та -ивский: укр. Васильківський, Кардашівський, Лущівський, Бандріський; рос. Васильковский, Кардашевский, Лущевский, Бандривский.

Українські прізвища на -ів пишуться російською з -ив: Лесив, Лесива, Лесиву.

5. Українська літера ї передається російською літерою и: Ивженко, Ижакевич, Заика, Троицкий, Андриишин.

У складних прізвищах типу Жабоїд, Короїд, Мухоїд ї, відповідно до однокореневого російського слова (есть), передається російським е: Жабоед, Короед, Мухоед.

6. Апостроф передається через ъ після префіксів(Зъявин, Подъездной), через ь у коренях слів (Вьюник, Деревьяненко, Демьяненко, Марьяненко).

7. Сполучення йо передається через ио (Иовчук, Иосипенко, Иордан), йо (Майоров), е (Гаевой).

8. Сполучення ьо передається: у середині слова через е (Забреха, Шкреба); у кінці зберігається ьо (Ваньо, Федьо, Яньо).

9. Українські прізвища на -ця передаються російською мовою через -ца: Кияниця - Кияница, Лисиця - Лисица.

10. М'який знак у російському написанні зберігається майже в усіх випадках, перерахованих вище у питанні "Основні правила правопису українських прізвищ".

На відміну від українського написання, м'який знак пишеться у російських прізвищах на -ар, -ир (Бондарь, Кобзарь, Болдырь), а також у тих, що закінчуються на губний б: Голубь.

М'який знак не пишеться:

а) у прізвищах на -ськ(ий), -цьк(ий): Гайворонский, Куликовский, Старицкий.

Суфікс -зьк(ий) передається російською через -жск(ий): Запорожский, Водолажский.

б) у прізвищах на -ець: Бабинец, Богомолец, Лавринец.

в) у середині прізвищ, що походять від слів, які за нормами російського правопису пишуться без м'якого знака, наприклад: Гетман.

11. У префіксах, що закінчуються на з, перед глухими приголосними пишеться с: укр. Безкровний, Безсмертний, Розсоха; рос. Бескровный, Бессмертный, Рассоха.

12. Прізвища дієприкметникового походження на -ний російською пишуться з -нный: Малеванный, Мурованный.

13. Українські звукосполучення дж, дз у російському написанні зберігаються: Джулай, Джура, Дзюбенко, Бедзик.

14. Літера щ передається російським щ: Щербак, Марущак, Стельмащук. Не рекомендується передавати українське щ російським сч відповідно до написання загальних назв: Щасливец (хоч російською счастливец).

15. Не рекомендується змінювати початкові літери українських прізвищ (зокрема тих, що походять від імен) відповідно до російських однокореневих слів: укр. Оверченко, Олексюк, Отаманюк, Залізняк - рос. Оверченко (а не Аверченко), Олексюк (а не Алексюк), Отаманюк (а не Атаманюк), Зализняк (а не Желєзняк).

3.11 Відмінювання прізвищ у документах

Українські та слов'янські прізвища, що мають закінчення іменників І відміни, відмінюються як іменники І відміни: Дудка, Дудки, Дудці, Дудку, Дудкою, при Дудці. Особливістю відмінювання прізвищ цієї групи є те, що приголосні основи г, к, х у давальному і місцевому відмінках змінюються на з, ц, с: Кривега - Кривезі, Удовіка - Удовіці, Гречуха - Гречусі.

Прізвища із закінченнями ІІ відміни відмінюються як іменники ІІ відміни: Кривоніс, Кривоноса, Кривоносу (-ові), Кривоноса, Кривоносом, при Кривоносу (-ові).

При відмінюванні іменникових прізвищ другої відміни відбувається чергування голосних: Корінь - Кореня, Перебийніс - Перебийноса, Майстер - Майстра.

Чоловічі прізвища типу Задирако (від Задирака), Рево (від Рева), Скибо (від Скиба), Сороко (від Сорока), які іноді безпідставно вважають невідмінюваними, слід відмінювати за другою відміною: Іван Рево, Івана Рева, Івану Ревові тощо. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються.

На відміну від однозвучних загальних назв, що мають у родовому відмінку однини закінчення -у (-ю), прізвища в цьому відмінку закінчуються на -а (-я): Вітер - Вітра, Сніг - Сніга, Борщ - Борща, Мед - Меда, Мороз - Мороза.

Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій (чоловічого роду) -а, -я (жіночого роду) відмінюються як відповідні прикметники твердої чи м'якої групи: Швидкий, Швидкого, Швидкому, Швидкого, Швидким, Швидкому (Швидкім); Швидка, Швидкої, Швидкій, Швидку, Швидкою, Швидкій.

Чоловічі прізвища, що мають форму присвійних прикметників на -ов, -ев, (-єв), -ів (-їв), -ин (-ін) відмінюються за таким зразком: Ковалів, Коваліва, Коваліву, Коваліва, Ковалівим, при Коваліву; Зеров, Зерова, Зерову, Зерова, Зеровим, при Зерову; Степанишин, Степанишина, Степанишинові (-у), Степанишина, Степанишиним, при Степанишині (Степанишинові, Степанишину); Григор'єв, Григор'єва, Григор'єву, Григор'єва, Григор'євим, при Григор'єву.

Жіночі прізвища на приголосний та о в українській мові не відмінюються: Олена Ткаченко, Олени Ткаченко, Олені Ткаченко, Олену Ткаченко, Оленою Ткаченко, Олені Ткаченко; Надія Бойко, Надії Бойко, Надії Бойко, Надію Бойко, Надією Бойко, Надії Бойко.

Чоловічі й жіночі прізвища на -их, -ово, -аго не відмінюються: Максим Шацьких, Максима Шацьких, Максиму (-ові) Шацьких, Максима Шацьких, Максимом Шацьких, Максимові Шацьких; Марина Сірих, Марини Сірих, Марині Сірих, Марину Сірих, Мариною Сірих, Марині Сірих; Олексій Живаго, Олексія Живаго, Олексієві (-ю) Живаго, Олексія Живаго, Олексієм Живаго, Олексієві Живаго.

Чоловічі й жіночі прізвища іншомовного походження на -а, -е, -є, -і, -ї, -о, -у, -ю не змінюються: Гейне, Гете, Россіні, Гюго, Данте, Шеклі.

Складні чоловічі прізвища іменникового походження відмінюються в обох частинах: Григорій Квітка-Основ'яненко, Григорія Квітки-Основ'яненка, Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у), Григорія Квітку-Основ'яненка, Григорієм Квіткою-Основ'яненком, Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у); Іван Петренко-Сидоров, Івана Петренка-Сидорова, Іванові (-у) Петренку-Сидорову, Івана Петренка-Сидорова, Іваном Петренком-Сидоровим, Іванові Петренку-Сидорову.

Складні прізвища відмінюються у другій частині, коли перша сприймається як прикладка (у короткій формі): Сергій Бонч-Бруневич, Сергія Бонч-Бруневича, Сергієві (-ю) Бонч-Бруневичу, Сергія Бонч-Бруневича, Сергієм Бонч-Бруневичем, Сергієві Бонч-Бруневичу.

Складні жіночі прізвища іменникового походження відмінюються або не відмінюються залежно від їх особливостей: Оксана Засуха-Петренко, Оксани Засухи-Петренко, Оксані Засусі-Петренко, Оксану Засуху-Петренко, Оксаною Засухою-Петренко, Оксані Засусі-Петренко; Ірина Сидоренко-Жукова, Ірини Сидоренко-Жукової, Ірині Сидоренко-Жуковій, Ірину Сидоренко-Жукову, Іриною Сидоренко-Жуковою, Ірині Сидоренко-Жуковій; Світлана Іваненко-Бойчук, Світлани Іваненко-Бойчук, Світлані Іваненко-Бойчук, Світлану Іваненко-Бойчук, Світланою Іваненко-Бойчук, Світлані Іваненко-Бойчук.

Лише поодинокі українські чоловічі прізвища належать до невідмінюваних, наприклад: Півторадні, Леле.

Правопис імен у документах

Подвійні імена, які зрідка трапляються в українській мові, пишуться через дефіс: Богдан-Ігор, Зіновій-Богдан, Ростислав-Володимир, Ірина-Світлана, Лідія-Юлія.

В українській мові, на відміну від російської, подвоєння приголосних в іменах людей трапляється рідко: Иннокентий - Інокентій, Ипполит - Іполит, Кирилл - Кирило, Филипп - Пилип, Савва - Сава, Агнесса - Агнеса, Инесса - Інеса.

Подвоюються приголосні в іменах: Ганна, Віолетта, Анна, Інна, Жанна, Алла, Елла, Аполлінарія, Емма, Аполлінарій, Ізабелла, Сусанна, Аполлон, Палладій, Віссаріон, Геннадій, Белла, Нонна, Римма, Стелла, Іванна, Маріанна, Бетті, Еммануїл, Ілля, Палладій, Аполлонія, Васса.

Імена, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту. Виняток становлять східнослов'янські імена (білоруські та російські), які в україномовних текстах передають відповідно до їх написання в українській мові (Володимир, а не Владімір). Проте ці ж східнослов'янські імена в складі псевдонімів передають так, як вони звучать у мові оригіналу (наприклад: Алесь Адамович).

В українській мові, на відміну від російської, в іменах після мяких приголосних перед йотованими мякий знак не пишеться: Емельян - Омелян, Ульяна - Уляна, Татьяна - Тетяна, але Люсьєна.

Апостроф пишеться:

- в іменах: Дем'ян, Лук'ян, Валер'ян, Мар'ян, Даря, В'ячеслав.

Апостроф не пишеться:

- коли перед губним звуком є приголосний: Святослав;

- коли я, ю означають а, у в сполученні з пом'якшеними приголосними: Зоряна, Катря.

Відмінювання імен

Імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються як іменники І відміни: Микола, Миколи, Миколі, Миколу, Миколою, Миколі, Миколо; Сава, Сави, Саві, Саву, Савою, Саві, Саво; Катерина, Катерини, Катерині, Катерину, Катериною, Катерині, Катерино; Марія, Марії, Марії, Марію, Марією, Марії, Маріє.

У жіночих іменах приголосні г, к, х у давальному та місцевому відмінках змінюються на з, ц, с: Інга - Інзі, Ольга - Ользі , Одарка - Одарці, Палажка - Палажці, Солоха - Солосі.

Приголосні г, к, шк, х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч, щ, ш: Ольга - Ольжин, Галька - Гальчин, Мелашка - Мелащин, Явдоха - Явдошин, Параска - Парасчин.

Чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -о, -й та на приголосний, відмінюються як іменники ІІ відміни: Павло, Павла, Павлові (-у), Павла, Павлом, Павлові (-у), Павле; Іван, Івана, Іванові (-у), Івана, Іваном, Іванові (-у), Сергій, Сергія, Сергієві (-ю), Сергія, Сергієм, Сергієві (-ю), Сергію.

Чоловічі імена типу Антін, Прокіп, Нестір, Сидір, Тиміш, Федір, Ничипір у непрямих відмінках змінюють і на о: Прокіп, Прокопа, Прокопу, Прокопа, Прокопом, Прокопові (-у), Прокопі, Прокопе. Виняток: Лаврін - Лавріна, Олефір - Олефіра, Аверін - Аверіна.

Ім'я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лев, Льва і Лева, Львові і Левові.

Поодинокі чоловічі імена, основа яких закінчується на х, у кличному відмінку мають форму: Явтух - Явтуше, Євтух - Євтуше.

Жіночі імена, що закінчуються на приголосний, відмінюються як іменники ІІІ відміни: Любов, Любові, Любові, Любов, Любов'ю, Лобові, Любове; Нінель, Нінелі, Нінелі, Нінель, Нінеллю, Нінелі, Нінеле.

3.12 Творення та правопис імен по батькові

Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою суфіксів:

а) -ович, якщо ім'я відмінюється за твердою чи мішаною групою або закінчується на р: Петрович, Семенович, Карпович, Лазарович, Тимурович, Теодорович, Тарасович;

б) -ьович (-йович), якщо ім'я відмінюється за м'якою групою: Васильович, Олексійович, Сергійович, Порфирійович, Андрійович, Юрійович;

в) -ич, -іч: Ілліч, Якович (Яковлевич), Савич (Савович), Хомич (Хомович), Кузьмич (Кузьмович), Лукич (Лукович), Микитович.

Жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів -івна, -ївна: Василівна, Степанівна, Тарасівна, Карпівна, Сергіївна, Юріївна.

З відхиленням від загальних правил творяться лише такі імена по батькові: Микола - Миколайович, Миколаївна; Григорій - Григорович, Григорівна; Яків - Яківна.

При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін - Антонович, Антонівна; Нестір - Несторович, Несторівна; Федір - Федорович, Федорівна; Яків - Якович, Яківна; Сидір - Сидорович, Сидорівна.

Форми чоловічих імен по батькові відмінюються за такими зразками:

Н. Іван Петрович (Васильович, Олексійович, Ілліч)

Р. Івана Петровича (Васильовича, Олексійовича, Ілліча)

Д. Іванові Петровичу (Васильовичу, Олексійовичу, Іллічу)

З. Івана Петровича (Васильовича, Олексійовича, Ілліча)

О. Іваном Петровичем (Васильовичем, Олексійовичем, Іллічем)

М. при Іванові Петровичу (Васильовичу, Олексійовичу, Іллічу)

К. Іване Петровичу (Васильовичу, Олексійовичу, Іллічу)

Форми жіночих імен по батькові відмінюються за такими зразками:

Н. Ганна Петрівна (Василівна, Олексіївна, Іллівна)

Р. Ганни Петрівни (Василівни, Олексіївни, Іллівни)

Д. Ганні Петрівні (Василівні, Олексіївні, Іллівні)

З. Ганну Петрівну (Василівну, Олексіївну, Іллівну)

О. Ганною Петрівною (Василівною, Олексіївною, Іллівною)

М. при Ганні Петрівні (Василівні, Олексіївні, Іллівні)

К. Ганно Петрівно (Василівно, Олексіївно, Іллівно)



3.13 Географічні назви у ділових паперах

Географічні назви поділяються на власні й загальні. Загальні назви - це географічна номенклатура: місто, село, селище, хутір, гора, хребет, долина, яр, річка, море, озеро тощо. Власні географічні назви позначають єдині, індивідуалізовані реальні об'єкти: Київ, Запоріжжя, Чернівці; Дніпро; Карпати, Альпи; Байкал, Балхаш. Чимало географічних назв передається словосполученням: Великий Токмак, Західна Європа, Мінеральні Води, Сухий Яр, Біла Церква, мис Доброї Надії.

Географічні назви, як правило, не перекладаються - вони транслітеруються: Алмати (Яблуневе), Аюдаг (Ведмідь-гора), Неаполь (на полі).

Перекладаються тільки: а) номенклатурні слова (родові назви): гора, затока, море, океан тощо: Балканський півострів, Червоне море; б) слова на позначення сторін світу, що входять до складу власних назв: Далекий Схід, Західний Сибір, Північна Двіна; в) прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення, що виступають у складі географічних назв: Нижній Новгород, Північний полюс, Великий каньйон, Південна Америка.

Правопис географічних назв

Географічні назви слов'янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог транскрипції.

Російська літера е передається через е: Верхоянськ, Новочеркаськ, Воронеж, Нева.

Російська літера е передається через є:

а) на початку слова: Євпаторія, Єнісей, Європа, Єреван;

б) після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор'євськ, Колгуєво, Посьєт;

в) після приголосного (крім ж, ч, ш, щ, р, ц) у суфіксах -єв, -єєв: Лежнєво, море Лаптєвих, але: Плещеєво, Ржев, мис Рем'янцева;

г) коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і: Бєлово, Бєлгород, Благовєщенськ, Желєзноводськ, Орєхово-Зуєво.

У географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, е передається через і: Арабатська Стрілка, озеро Біле, Біловезька Пуща, Піщане, Біла Церква, Стрілка.

Літера ё передається:

а) через йо на початку слова та в середині, коли воно означає сполучення й+о: Йолкіно, Соловйово;

б) через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м'якого приголосного з о: р. Оленьок, мис Дежньова, але: р. Березова, Орел.

в) через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щолкіно.

Літера э передається через е: Ельбрус, Естонія.

Російська літера и передається:

1. Через і:

а) на початку слова: Іркутськ, Іжевськ, Іваново;

б) після приголосного (крім ж, ч, ш, щ, ц): Челябінськ, Ніжин, Австрія;

в) у кінці невідмінюваних назв: Сочі, Батумі, Сухумі.

2. Через ї після голосного й при роздільній вимові: Кутаїсі, Троїцьк, Мар'їно;

3. Через и:

а) після ж, ч, ш, щ, ц перед приголосними: Жигалово, Нальчик, Тушино;

б) у географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для російської та української мов: Дмитров, Михайловське, Гаврилово, але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін.;

в) у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Липецьк;

г) у префіксі при: Приволжя, Приморськ;

д) у суфіксах -ик, -ич, -ищ: Зимовники, Боровичі, Осиповичі, Углич, Митищі.

е) у закінченні географічних назв, які вживаються тільки у множині: Березники, Горки, але Жигулі.

є) у словах Сибір, Симбірськ і похідних від них: Новосибірськ.

Прикметникові закінчення географічних назв передаються:

а) -ый, -ой - через -ий: Грозний, Донський;

б) -ий після твердого приголосного - через -ий: Великий Устюг; після м'якого - через -ій: Нижній Тагіл;

в) -ая, -яя - через -а, -я: Зелена Пристань, Нижня Тунгуска;

г) -ое, -ее - через -е, -є: Бологе, Покровське, Крайнє.

Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Човни, Карські Ворота.

Російські назви з кінцевими -ово, -ево, -ино передаються через -ово, -єво, -іно (-їно), після шиплячих - -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво, Бородіно, Пушкіно, Мар'їно, Рощино.

Апостроф пишеться в географічних назвах після б, п, в, м, ф, г, к, х, р перед я, ю, є, ї: В'язники, Дем'янськ, П'ятихатки, Ак'яр, Гур'єв.

Апостроф не пишеться перед йо: Муравйово, Соловйово.

М'який знак пишеться в географічних назвах після д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед я, ю, є, ї: Пхеньян, Усольє;

б) перед приголосним: Клязьма, Льгов;

в) у кінці слів: Гомель, Нахічевань, Тянь-Шань.

Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українським -ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ.

У географічних назвах, які мають в російській мові основу на приголосний (крім б, п, в, м, ф, р) і закінчення -ье, відбувається подвоєння приголосних: Запорожье - Запоріжжя, Полесье - Полісся, Закавказье - Закавказзя, але Приазов'я, Причорномор'я.

Відмінювання географічних назв

Географічні назви з іменниковими закінченнями відмінюються як звичайні іменники І, ІІ, ІІІ відмін.

Географічні назви з іменниковими закінченнями -а, -я відмінюються як іменники І відміни: Шепетівка, Шепетівки, Шепетівці, Шепетівку, Шепетівкою, Шепетівці; Москва, Москви, Москві, Москву, Москвою, Москві.

Якщо основа географічної назви закінчується на г, к, х у давальному і місцевому відмінку виступають з, ц, с: Празі, Волзі.

Географічні назви іменникового походження з основою на приголосний та -я відмінюються як іменники ІІ відміни: Ужгород, Ужгорода, Ужгороду, Ужгород, Ужгородом, Ужгороді; Запоріжжя, Запоріжжя, Запоріжжю, Запоріжжя, Запоріжжям, Запоріжжі.

При відмінюванні в географічних назвах відбувається чергування голосних: Київ - Києві, Харків - Харкові, Львів - Львові, Тернопіль - Тернополі.

Якщо основа географічної назви закінчується на г, к, х у давальному і місцевому відмінках відбувається зміна приголосних на з, ц, с: Острозі, Владивостоці, Токмаці, Петербурзі.

Географічні назви жіночого роду з кінцевим приголосним основи відмінюються як іменники ІІІ відміни: Керч, Керчі, Керчі, Керч, Керчю, Керчі.

Географічні назви, що мають форму множини, відмінюються як відповідні загальні іменники: Чернівці, Чернівців, Чернівцям, Чернівці, Чернівцями, Чернівцях; Карпати, Карпат, Карпатам, Карпати, Карпатами, Карпатах.

Географічні назви з прикметниковими закінченнями відмінюються як звичайні прикметники: Рівне, Рівного, Рівному, Рівне, Рівним, Рівному.

Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника чи навпаки (Великий Устюг, Гола Пристань, Великий Токмак, Мінеральні Води, Новгород-Сіверський, Новоград-Волинський, Рава-Руська, Біла Церква), відмінюються в обох частинах: Кривий Ріг, Кривого Рогу, Кривому Розі, Кривий Ріг, Кривим Рогом, Кривому Розі; Кам'янець-Подільський, Кам'янця-Подільського, Кам'янцю-Подільському, Кам'янець-Подільський, Кам'янцем-Подільським, Кам'янцю-Подільському.

Географічні назви, що складаються з двох іменників або іменника та присвійного прикметника (Баден-Баден, Орєхово-Зуєво, Михайло-Коцюбинське), відмінюються лише в другій частині: Баден-Баден, Баден-Бадена, Баден-Бадену, Баден-Бадена, Баден-Баденом, Баден-Бадені.

Прийменникові конструкції-назви (Комсомольськ-на-Амурі, Франкфурт-на-Майні, Новосілки-на-Дніпрі) відмінюються у першій частині: Ростов-на-Дону, Ростова-на-Дону, Ростову-на-Дону, Ростов-на-Дону, Ростовом-на-Дону, Ростові-на-Дону.

Не відмінюються географічні назви (переважно іншомовні), що закінчуються на -е (-є), -і (-ї), -о, -у (-ю), -а: Туапсе, Улан-Уде, Капрі, Тбілісі, Сант-Яго, По, Баку, Марокко, Порт-Луї, Нікарагуа.

3.14 Прикметник як частина мови

Прикметник (имя прилагательное) - це самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Основною морфологічною ознакою прикметників є те, що вони змінюються за родами, відмінками та числами, які залежать від іменників: широка дорога, дерев'яні двері, перспективна ідея. Зв'язок прикметника з іменником називається узгодженням. Прикметник має морфологічну категорію ступенів порівняння якостей (чистий - чистіший, найчистіший).

Прикметники поділяються на три розряди: якісні, відносні і присвійні. Якісні прикметники виражають якість, властивість предмета безвідносно до інших предметів із різним ступенем інтенсивності, наприклад: вузька дорога, талановитий економіст, довжелезна дорога. Якісні прикметники утворюють ступені порівняння; від них можна утворити антоніми (веселий - сумний, далекий - близький), іменники з абстрактним значенням (досконалий - досконалість), якісні прислівники з суфіксами -о, -е (гарячий - гаряче, важливий - важливо). Відносні прикметники називають ознаку предмета на основі відношення до іншого предмета, ознаки або дії, наприклад: пшеничний хліб, залізна конструкція, кілограмова гиря, купальний сезон. Присвійні прикметники вказують на належність предмета особі (істоті), наприклад: сестрина книжка, Андріїв зошит, Франкові вірші. Виділяють ще перехідні групи прикметників, наприклад: кам'яне серце (якісний), кам'яний пам'ятник (відносний), кроляча клітка (присвійний), кроляча шапка (відносний).

У реченні прикметник переважно виступає в ролі означення або іменної частини складеного присудка.

3.15 Ступені порівняння прикметників

Ступені порівняння - це словозмінна категорія якісних прикметників, що показує різницю у вияві якості предметів або дій через їх порівняння.

Звичайний ступінь порівняння - вихідна, початкова форма прикметника, наприклад: гарний, добрий, світлий. Вищий ступінь порівняння - форма якісного прикметника, що означає якісну ознаку, властиву певному предметові (процесові) більше ніж іншому. Проста (синтетична, однослівна) форма вищого ступеня порівняння утворюється додаванням до основи прикметника суфіксів -ш-, -іш-, наприклад: молодий - молодший, старий - старіший. Деякі прикметники утворюють суплетивну форму порівняння, наприклад: гарний - кращий, поганий - гірший. Складена (аналітична, двослівна) форма вищого ступеня утворюється поєднанням початкової форми прикметника зі словами більш, менш, наприклад: досконалий - більш досконалий, глибокий - менш глибокий. Найвищий ступінь порівняння - форма якісного прикметника, що означає якість чи ознаку, яка, порівняно з такою ознакою в інших предметах, процесах, виявляється найбільшою або найменшою мірою. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою префікса най- від форми вищого ступеня порівняння, а також додаванням до префікса часток як, що, наприклад: кращий - найкращий, щонайкращий, дорожчий - найдорожчий, якнайдорожчий. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою слів найбільш, найменш, які додаються до початкової форми прикметника, наприклад: найбільш досконалий, найменш вдалий.

3.16 Особливості використання прикметників у ділових паперах

У ділових паперах прикметник представлений досить широко, що зумовлено потребою конкретизувати вираження думки. Прикметник звужує поняття іменника, передаючи його ознаки, наприклад: політика: антисоціальна політика - агресивна політика - зовнішня політика. Прикметники у цих прикладах конкретизують значення іменників.

В українській мові якісні, відносні та присвійні прикметники у різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою. Наприклад, в офіційно-діловому та науковому стилях переважає вживання відносних прикметників, які уточнюють, конкретизують поняття, терміни і входять до терміносполук: надзвичайний і повноважний посол, ринкова економіка, аудиторський аналіз, мінеральна сировина.

Якісні прикметники у офіційно-діловому стилі вживаються значно рідше, але, оскільки вони можуть утворювати ступені порівняння (тобто форму для вираження більшої чи меншої міри якості), слід запам'ятати й правильно, відповідно до стилістичної норми, вживати ці форми. Хоча вони є паралельними, проте складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників має відтінок книжності, і вживається переважно в науковому й офіційно-діловому стилях (деколи паралельно з простою). Наприклад: Найбільш пріоритетним напрямком науки є захист навколишнього середовища; більш ефективний метод; найбільш пріоритетний напрям (можна найпріоритетніший напрям; ефективніший метод).

Використовувати синтетичну (однослівну) форму із виразним розмовим забарвленням не рекомендується у офіційно-діловому мовленні (найзручніший, якнайзручніший, свіжіший, щонайсвіжіший).

Характерно, що суплетивна форма синтетичного способу творення найвищого ступеня порівняння не набуває розмовного забарвлення, сприймається як книжна і є нормою офіційно-ділового стилю. Наприклад: великий - більший, найбільший; гарний - кращий, найкращий.

Велика міра якості може бути передана й без порівняння - за допомогою префіксів архі-, гіпер-, ультра-, над-: ультрамодний, архіважливий, надтвердий, гіперінфляційний, надчутливий. Ці префікси є нейтральними, виконують у науковому та офіційно-діловому тексті функцію уточнення: надлишкова вартість, ультрафіолетовий промінь. У публіцистичному та художньому стилях вони набувають емоційно-експресивних відтінків (надлюдські здібності, архіважливі питання).

У розмовному і художньому стилях широко використовуються прикметники з префіксами пре-, все-, за-: премудрий, прекрасний, пречудовий, пресвітлий, всеохоплюючий; суфіксами -езн-, -ущ-, -уч-, -елезн-, -анн-, -енн-, -ісіньк-: величезний, довжелезний, широченний, яснісінький, худющий, височезний, незрівнянний, незбагненний, широчезний.

В офіційно-ділових документах рідко вживаються прикметники, у яких велика або зменшена міра якості передається за допомогою слів дуже, вкрай, особливо, надто (занадто), надзвичайно, трохи, ледь, не дуже: дуже вигідний, надзвичайно популярний, занадто самовпевнений, ледь теплий, трохи вузький, не дуже світлий.

Порушенням норм є поєднання обох форм ступенювання: більш точніший (треба: точніший або більш точний), більш прийнятніший (треба: більш прийнятний або найприйнятніший).

Елементом просторіччя є поєднання слова самий з прикметниковими формами для вираження найвищого ступеня: самий близький, самий небезпечний, самий кращий, самий високий (треба: найближчий, найкращий, найнебезпечніший, найвищий). Вживати слово самий також не варто, щоб не сплутати слово самий з подібним щодо звукового складу словом самий, яке означає "один": На складі залишився самий тільки хліб.

У російській мові ступені порівняння прикметників утворюються і вживаються не так, як в українській мові, тому при перекладі треба звертати увагу на те, що українська форма вищого ступеня в російській мові може виражати найвищий ступінь: "высшая мера наказания" - в українській мові - це не вища міра покарання, а "найвища міра покарання"; "высшее качество" - це не вища якість, а "найвища якість".

У російській мові форми вищого ступеня порівняння вживаються у поєднанні з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (Эта книга интереснее, чем та). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як): Дисципліна у класі, порівняно з минулим роком, стала кращою. У науковому і офіційно-діловому стилі найчастіше використовуються конструкції з прийменником порівняно з. Конструкції з прийменниками за і проти характерні для розмовного мовлення.

У формах місцевого відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому: на старім (правильно старому) обладнанні, на банківськім (банківському) рахунку, на попереднім (попередньому) засіданні, на нижнім (нижньому) ярусі.

У документах не використовуються присвійні прикметники, вони замінюються іменниками: директорові розпорядження - розпорядження директора; президентів підпис - підпис президента; студентові досягнення - досягнення студента (або студентські досягнення). Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання) ставлять у родовому відмінку: Петренкові пропозиції - пропозиції Петренка В.П.; Клименкові зауваження - зауваження Клименка С.А. Родовий відмінок належності зберігаємо й тоді, коли є кілька однорідних членів: Твори Шевченка, Франка, Стефаника та Коцюбинського.

Нормативним є вживання присвійних прикметників у термінологічних словосполученнях та крилатих висловах: адамове яблуко, рентгенівський апарат, езопівська мова, сізіфова праця.

Не вживаються у документах прикметники, що походять від географічних назв: запорізькі депутати - депутати м. Запоріжжя, китайські товари - товари з республіки Китай, чернігівське пиво - пиво з м. Чернігів. Перші варіанти мають відтінок розмовності.

Але усталеним є вживання таких прикметників, якщо вони входять у склад адміністративно-територіальних або географічних назв: Запорізька область, Бердянський район, Магелланова протока, Дніпровський лиман.

Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполученні з числівниками два, три, чотири та прикметник останній з усіма числівниками, узгоджуються у Н. та З. відмінках множини й мають переважно у документах закінчення -і, а не -их: два нестандартні вироби, три оригінальні розробки, за останні сімдесят років, чотири великі контейнери.

Не вживають у документах короткі прикметники типу зелен, годен, рад, ясен, потрібен, повен тощо. Сферою використання таких прикметників є розмовне мовлення, поезія, фольклор. У офіційно-діловому стилі є форми зелений, годний, радий, ясний, потрібний, повний.

3.17 Правопис складних прикметників

Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називаються складними, наприклад: промислово-торговельний, англо-український.

Разом пишуться прикметники, утворені від:

- складних іменників, що писалися разом: лісостеповий (лісостеп), мінометний (міномет);

- сполучень основ прикметника й іменника: зовнішньоторговельний, внутрішньоринковий; різноякісний;

- основ іменника і прикметника: кредитоспроможний, лісопромисловий;

- основ прислівника і прикметника: малопотужний, великопромисловий;

- основ числівника й іменника: стокілометровий, п'ятипроцентний;

- основ іменника і дієслова: овочезбиральний, водолікувальний, нафтопереробний.

Разом пишуться складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників: староцерковнослов'янський, новогрецький.

Через дефіс пишуться:

- прикметники утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський, міні-футбольний, генерал-лейтенантський;

- складні прикметники, що утворилися від двох або трьох прикметникових основ: офіційно-діловий, ощадно-позичковий, науково-технічний;

- складні прикметники, що означають:

а) якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, добродушно-хитрий;

б) відтінки й поєднання кольорів: чорно-білий, жовто-блакитний (але жовтогарячий, червоногарячий);

- складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів: науково-медичний (медична наука), літературно-художній (художня література);

- складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження і закінчується на -іко, -ико: медико-хірургічний, хіміко-технологічний;

- прикметники, між частинами яких можна поставити сполучник -і: навчально-виховний, південно-східний;

- прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, воєнно-стратегічний (але: військовозобов'язаний);

- прикметники, у яких повторюються ті самі або споріднені слова для підсилення значення: давній-прадавній, білий-білий.

Займенник як частина мови

Займенник (рос. местоимение) - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх: ти, кожний, ніхто. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови. Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито.

За значенням займенники поділяються на такі розряди: особові (я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони), зворотний (себе), присвійні (мій, наш, твій, ваш, їхній, свій), вказівні (цей, той, отой, оцей, такий, отакий, стільки), означальні (весь, увесь, усякий, всякий, кожний, інший, сам, самий), питальні (хто? що? який? чий? скільки? котрий?), відносні (хто, що, який, чий, скільки, котрий), неозначені (хтозна-скільки, абиякий, дещо, щось, казна-яка, будь-хто, який-небудь та ін.), заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий).

Займенник може виконувати синтаксичну роль узгодженого означення (у скількох класах?), підмета (скільки років минуло), обставини (на скільки це переконливо?), додатка (минуло стільки років).

Відмінювання займенників

1. Особливістю відмінювання особових займенників є те, що під час відмінювання у них змінюється не тільки закінчення, а й основа: я - мене -мені - мене - мною - на мені. Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява у них після прийменників та в орудному відмінку початкового звука н-, наприклад: він - його (нього) - йому - його (нього) - ним - на ньому (на нім); вона - її ( неї) - їй - її (неї) - нею - на ній.

Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без н: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому.

2. Зворотний займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як особовий займенник другої особи ти: -, себе - собі - себе - собою - собі.

3. Вказівні займенники той (та, те), отой (ота, оте), такий (така, таке), отакий (отака, отаке), цей (ця, ці) відмінюються подібно до прикметників твердої групи. Займенники жіночого роду та, ця в родовому і орудному відмінках однини мають такі форми: тієї (тої) - цієї (цеї) - тією (тою) - цією (цею).

Займенники той, цей і те, це у місцевому відмінку однини мають паралельні форми: на тому - на тім, на цьому - на цім.

4. Присвійні займенники наш, ваш відмінюється аналогічно до прикметників твердої групи, а займенник їхній - до прикметників м'якої. Перед закінченням -ого, -ому пишеться м'який знак: їхній - їхнього - їхньому - їхній (їхнього) - їхнім - на їхньому.

5. Означальний займенник весь (увесь) відмінюється як прикметники м'якої групи, а в орудному відмінку множини закінчуються на -іма (всіма). Займенники кожний (кожен), жодний (жоден), всякий (всяк), інший, самий (сам) відмінюються як прикметники твердої групи: кожний - кожного - кожному - кожний (кожного) - кожним - кожному.

6. Для відмінювання займенників хто, що, хтось, щось, дехто, дещо, будь-хто, будь-що, хто-небудь, що-небудь, ніхто, ніщо характерний суплетивізм: дехто - декого - декому - декого - деким - на декому. У неозначених займенників якийсь і чийсь у родовому і знахідному відмінках множини з'являється вставний о: якихось, чиїхось; так само утворюється друга форма орудного відмінка займенників хтось і щось, кимсь і кимось, чимсь і чимось.

У прийменникових формах заперечних займенників усі складові частини пишуться окремо, наприклад: ні до кого, ні з ким, ні на кому, ні з ким.

7. Відносний займенник чий має у давальному і місцевому відмінках паралельні форми: чий - чийого - чийому (чиєму) - чий (чийого) - чиїм - на чийому (чиїм).

Використання займенників у професійному мовленні

Оскільки займенники не виражають конкретного значення, а виступають у ролі замінників членів речення, вказуючи на особу чи предмет, тому слід обережно вводити їх в текст. Це особливо стосується займенників третьої особи він, вона, воно і вказівних займенників цей, ця, це. Може виникнути неясність, якщо ці займенники співвідносяться за родом і числом з кількома іменниками. Найчастіше помилка полягає в тому, що з тексту не зрозуміло, якого слова стосується займенник, а це вносить у текст двозначність. Наприклад: 1) Коли Петренко познайомився з Степаненком, він (?) був уже начальником відділу. Хто був начальником відділу, Петренко чи Степаненко? Тому речення потрібно скласти так. Познайомившись з Петренком, Степаненко вже був начальником відділу. Або: Степаненко вже був начальником відділу, коли познайомився з Петренком.

Більшість ділових паперів оформляється від імені установи, підприємства, організації. Проте, займенник ми в цій ситуації опускається. Документи, як правило, починаються дієсловами у першій особі множини: просимо, надсилаємо, повідомляємо Особовий займенник ми використовується в документах для пом'якшення категоричності вимоги чи наказу. Паралельно вживається форма третьої особи: Дирекція просить, завод повідомляє, фірма надсилає, дирекція повідомляє, ректорат зобов'язує

...