Українська мова професійного спрямування

10. Як засіб створення милозвучності використовується в українській мові чергування прийменників у - в, з - із - зі (зо).

Прийменник у і в вживається у таких випадках:

між приголосними вживається у, між голосними - в: Справу передали в арбітражний суд; Сплатив податок у розмірі 1000 грн.

на початку речення або після паузи у вживається перед приголосним, в - перед голосними: У законодавстві відбулись значні зміни; В оголошенні зазначено; В акт записали;

після приголосного перед голосним переважно вживається в: Як результат, в обласному суді; Зустріч в аудиторії;

після голосного перед приголосним залежно від темпу, ритму мови, вживається і у і в: зафіксовано в документі, зазначено у контракті;

перед літерами в, ф, а також буквосполученнями тв, хв, льв, зв, ст вживається прийменник у: у зв'язку, у відповідності, у статуті, у тваринництві, у Львові;

перед числовим показником вживається у: У 2000 році.

Прийменники з, із, зі (зо) вживаються:

прийменник з уживається на початку речення, після паузи, перед голосним незалежно від сполучення приголосних: З наступного року; міністр з економічних питань; з врожаєм; згідно з інструкцією;

прийменник із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ), а також між групами приголосних (після або перед ними): Лист із прокуратури; Вийшов із скрутного становища;

прийменник зі вживається перед сполученням приголосних, найчастіше перед словами на з, с, ш, щ: Розмова зі звичайної робилась політичною; Продаж товарів зі знижкою; Переказати гроші зі свого рахунку; Робота зі злочинцями.

Прийменник зо вживається:

завжди при числівниках два, три та займенником мною: Позичив зо три сотні; Вирішив зо мною укласти угоду (можлива також форма зі).

Прийменникові конструкції російської мови

та їх українські відповідники

Для українського ділового мовлення важливим є правильне вживання прийменників, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Найчастіше трапляються помилки у перекладах з російської мови конструкцій з прийменником по. В окремих значеннях цей прийменник має в українській мові різні відповідники, і може перекладатись цілим рядом прийменникових або безприйменникових конструкцій:

по - за: по приказу - за наказом, по собственному желанию - за власним бажанням, по схеме - за схемою, по указанию - за вказівкою;

по - з: по случаю - з нагоди, по уважительной причине - з поважної причини, исследования по маркетингу - дослідження з маркетингу, лекции по праву - лекції з права;

по - на: по заказу - на замовлення, по требованию - на вимогу, по просьбе - на прохання, по предложению - на пропозицію;

по - у(в): инспекция по делам несовершеннолетних - інспекція у справах неповнолітніх, прийти по делу - прийти у справі, по выходным - у вихідні, по наследству - у спадок;

по - для (значення мети): меры по улучшению условий труда - заходи для поліпшення умов праці; курсы по изучению английского языка - курси для вивчення англійської мови, комиссия по расследованию - комісія для розслідування, секция по изучению - секція для вивчення;

по - після (значення часу): по прибытии - після прибуття, по получении - після отримання, по истечении срока - після закінчення терміну;

по - з (із, зі): по вине - із вини, конспект по математике - конспект з математики, по собственной воле - із власної волі, комиссия по спорту - комісія зі спорту;

по - через: по ошибке - через помилку (помилково), по техническим причинам - через технічні причини, по болезни - через хворобу;

по - щодо: инструкция по использованию - інструкція щодо використання, предложения по улучшению - пропозиції щодо поліпшення;

по - від: действовать по обстоятельствам - діяти залежно від обставин;

по - під: задание не по силам - завдання не під силу;

по - безприйменникова конструкція: по телефону - телефоном (по телефону), младший по званию - молодший званням, послать по почте - послати поштою (по пошті);

по - по: по 5 литров - по 5 літрів, дежурный по району - черговий по району, по возможности - по можливості, трансляция по телевидению - трансляція по телебаченню, коллеги по работе - колеги по роботі, приказ по институту - наказ по інституту.

Прийменник по в українській мові може поєднуватись з іменниками (по батькові, по суті), прикметниками (по-господарськи, по-українськи), займенниками (по-нашому, по-своєму), числівниками (по троє, по-перше).

Труднощі можуть виникнути при перекладі конструкцій і з іншими прийменниками. Наприклад, російське словосполучення з прийменником в українською мовою перекладаються за допомогою прийменників на, до, з, за, про, при, як, о та ін. або ж безприйменниковими конструкціями: в защиту - на захист, в знак уважения - на знак поваги, в рассрочку - на виплат, поставить в известность - довести до відома, вошли в состав - увійшли до складу, в пяти шагах - за п'ять кроків, в порядке исключения - як виняток, в семь часов - о сьомій годині, в сущности - по суті, в трех километрах - за три кілометри, сказать в двух словах - сказати двома словами, в случае неуплаты - при несплаті, в течение выборов - упродовж виборів, в полной мере - цілком, у власти - при владі, у входа - біля входу.

Порушення синтаксичної норми також виникає через невмотивоване вживання прийменника при, який часто вживається за російським зразком. В українській мові він може мати такі відповідники: у (у нещасті), коли (коли взяли), під час (під час польоту), за (за обставин). Прийменник за з іменником у родовому відмінку дуже поширений в українській мові, визначає час, що на нього припадає дія. У російській мові цим зворотам здебільшого відповідають конструкції: во время, при тощо. Під їх впливом в українській мові вживаються словосполучення типу при демократії, при Кравчуку.

Значно ширший обсяг прийменника при в російській мові спричиняє автоматичне помилкове перенесення його до подібних українських конструкцій. Цього не слід робити, оскільки в українській мові є різноманітні можливості, не змінюючи значення, передати зміст за допомогою інших прийменників, словосполучень, дієприслівникового звороту чи шляхом розгорнутих конструкцій, наприклад: при исполнении служебных обязанностей - під час виконання службових обов'язків, при жизни - за життя, при этих условиях - за цих умов, при вашей помощи - за вашою допомогою або з вашою допомогою, завдяки вашій допомозі, при анализе событий - аналізуючи події, при обработке данных - коли опрацьовувалися дані, при опасности - у разі небезпеки, при наличии - за наявності.

Лише з прийменником при можливі конструкції:

а) на передавання значення приналежності, певних стосунків до кого-небудь, чого-небудь: при університеті функціонує рада; працює при адміністрації Президента України;

б) на зазначення чого-небудь у будь-кого, будь-чого або присутність когось будь-де: був при повній свідомості; всі залишилися при своїх поглядах;

в) на вказування певних обставин або супутніх умов, за яких щось відбувається: при нульовій температурі; при раптовій появі болю; при швидкості 20 км/год.

Правопис прийменників

1. Разом пишуться:

а) Складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді трьох) прийменників із будь-якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), впродовж (упродовж), замість, навколо, напередодні, наприкінці, щодо.

б) Складні прийменники, утворені з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, окрім, поза, поміж, понад, поперед, посеред, проміж.

2. Через дефіс пишуться складні прийменники з початковими з-, із-: з-за, (із-за), з-над, з-перед, з-під (із-під), з-поза, з-поміж, з-понад, з-посеред, з-попід, з-проміж.

3. Окремо пишуться прийменникові сполуки у(в) разі, під кінець, під час, що ж до.



3.23 Сполучник як частина мови

Сполучник (рос. союз) - це службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення.

За будовою сполучники поділяються на три групи: прості (і, ні, але, бо, та), складні (проте, щоб, якби, якщо, якже), складені (тому що, через те що, внаслідок того що).

За значенням сполучники поділяються на сурядні й підрядні:

а) сурядні - поєднують рівноправні члени речення або частини складного речення. Вони поділяються на єднальні (і, й, також, ніні, не тільки, а й), протиставні (але, а, зате, проте, однак), розділові (або, чи, абоабо, чичи, тото).

б) підрядні - сполучають підрядну частину речення з головною. Поділяються на порівняльні, часові, причинові, мети, умовні, допустові, наслідкові: як, немовби, ніби; бо, тому що; після того як, як тільки; щоб, для того щоб; якщо, якби; незважаючи на те що, нехай; так що.

Вживання сполучників у професійному мовленні

В офіційно-ділових паперах використовуються як сполучники сурядності, так і сполучники підрядності. Вони надають тексту книжного, власне ділового характеру.

Стилістичне забарвлення сполучників визначає сферу їх функціонування. Більшість із них належить до стилістично нейтральних, наприклад: і, або, якщо, проте, поки, для того щоб та ін. Переважно у офіційно-діловому мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що, з того часу як. Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, одначе, отож, буцімто, себто, покіль та ін. Як засіб стилізації використовуються у художніх творах застарілі сполучники: заки (поки), коби (якби), позаяк (бо) та ін.

Для уникнення повторів та для урізноманітнення мовлення вживаються синонімічні сполучники, наприклад: і, та; але, та, проте, однак; бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що, поки, доки; зважаючи на те що, з огляду на те що; щоб, для того щоб, з тим щоб та ін.

Можливість заміни одного сполучника іншим є одним із шляхів удосконалення форми вислову.

Частина парних сполучників (не тільки але (а) й, не лишеа й, не стільки скільки) повинні стояти безпосередньо перед однорідними членами речення, наприклад: Ми маємо претензії не стільки до працівників цеху, скільки до його керівництва. Людину можна образити не тільки словом, але й дією.

У реченнях "Збори не відбулися, так як прийшло мало людей", "Ми не прийшли вчасно, так як ішов дощ" ненормативним є сполучник так як (треба: тому що, бо та ін). Уживання так як можливе хіба що тоді, коли так залишається в головній частині, а як починає підрядну, найчастіше порівняльну: Усміхався так, як його мати; Говорив так, як ніколи досі.

Як засіб створення милозвучності використовується чергування сполучників і - й - та.

І вживається:

а) перед йотованими (й, є, ї, ю, я): Розвиток банку і його стабільність залежить від;

б) на початку речення: І комісія почала готуватися до роботи;

в) між приголосними, після паузи перед приголосними: Рівновага між попитом і пропозицією;

г) при зіставленні понять: війна і мир; добро і зло; прибутки і видатки; спад і піднесення.

Й вживається:

а) між голосними: Всі службові й особисті документи було переглянуто;

б) після голосного перед приголосним: Укладання й пролонгування контрактів було призупинено.

Та вживається:

а) якщо в реченні вже є і або й: Кафедра теорії та історії держави і права виконала навантаження; Під час обшуку були вилучені гроші та цінності.

б) для поєднання близькоспоріднених понять, явищ, станів: Фінанси та кредит; робота з газетами та журналами.

Сполучники повторюються між однорідними членами речення тоді, коли треба підкреслити вагомість кожного з перерахованих слів: Вже в перші години роботи комісії були залучені і правоохоронні органи, і працівники прокуратури, і співробітники СБУ.

Правопис сполучників

1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо, а також слова абощо, тощо.

Сполучники проте, зате, притому, тож, теж, щоб, якби, якже, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прийменником або часткою. Сполучник як службове слово поєднує члени речення або окремі речення. Однозвучні сполучення слів виступають членами речення, до них можна поставити питання. Наприклад: Щоб зекономити час, користуйтеся послугами Аерофлоту; але: Слідчі шукали за що б зачепитися. Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання! Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те завдання його похвалили.

2. Окремо пишуться:

а) Сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би.

б) Складні сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, після того як, при цьому, та й, так що, тим часом як, тому що й подібні.

3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

3.24 Правопис часток

Частка (рос. частица) - службова частина мови, що об'єднує слова, які слугують для утворення граматичних форм, надаючи їм додаткових смислових чи емоційних відтінків.

Частки зі словами пишуться разом, окремо і через дефіс.

1. Разом пишуться:

а) Частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абиколи, абищо, дехто, деякий, чимало, щодня, якнайшвидше, аніскільки (але аби до кого, де на якому).

б) Частки би (б), же (ж), то, що у складі сполучників та сполучних слів пишуться разом: якби, щоб, щодо, мовби, немовбито, авжеж, атож.

в) Частка сь (ся) у зворотних дієсловах, у складі займенників, прислівників: будується, якийсь, колись, щось.

2. Окремо пишуться усі частки, які беруть участь у словотворенні або уточнюють зміст цілого речення. Серед них частки би(б) (взяв би, прийшла б); же (ж) (Чому ж ти пропустив заняття?); то, це (що то за, що то, чи то); частка що в складі сполучних слів дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

3. Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони інтонаційно підкреслюють значення окремого слова: тільки-но, так-от, як-от, якось-то, все-таки, іди-бо (але: чим би то, скільки ж то). Частки будь-, небудь-, казна-, хтозна- у складі займенників та прислівників: будь-коли, який-небудь, казна-чий, хтозна-куди.

Правопис часток не і ні

Частка не пишеться разом:

1. Коли вона виступає в складі будь-якої частини мови в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частини не вживається: негода, нежить, незабаром, неволити, невдовзі.

2. Коли вона є частиною префікса недо-, який означає неповну міру чогось: недобачати, недоторканість, недолік, недозрілий. Порівняй: Він недочув, але: Він не дочув моїх слів.

3. Коли вона з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками означає одне поняття (можна підібрати антонім): неабиякий, невміння, неправда, невдалий, немалий.

Якщо поруч з прикметником є слова далеко, зовсім, аж ніяк або пояснювальне слово з часткою ні, то не пишеться окремо: нездатний, але ні до чого не здатний; невеликий, але зовсім не великий.

4. З дієприкметником, що не має при собі пояснювальних слів і стоїть перед іменником: нез'ясовані питання, але питання не з'ясовані; неспростовні факти, але факти не спростовані.

Частка не пишеться окремо:

1. Зі словами, з якими вона не становить одного поняття, а є лише запереченням (правопис можна пояснити тільки в реченні). Наприклад: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дністер (одне поняття).

2. З дієсловами, дієслівними формами, прикметниками, що виступають у функції присудків: ця справа не складна.

3. З числівниками, займенниками, присудковими словами, прийменниками і сполучниками: не ти, не тобі, не так, не треба, не другий, не дуже, не зовсім, не по-нашому.

Частка ні пишеться разом:

1. З займенниками: ніхто, нічий.

2. З прислівниками: ніколи, ніскільки.

Частка ні пишеться окремо:

1. У складі стійких словосполучень: ні риба ні м'ясо, ні кроку далі, ні так ні сяк.

2. Якщо вона виступає у функції повторювального єднального сполучника: ні спати, ні їсти; Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити.

3. У непрямих відмінках займенників, де є прийменник: ніщо - ні на що, ніхто - ні в кого, ні за що, ні до чого.



4. Синтаксичні засоби професійного мовлення

4.1 Узгодження підмета з присудком

Узгодження (рос. согласование) - вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово має однакові із головним словом граматичні ознаки. Наприклад: суворих заходів - іменник (головне слово) і прикметник (залежне слово) мають однакову форму, а саме родовий відмінок множини. Форма залежного слова узгоджується з головним словом: новий район, матеріальна відповідальність, офіційний документ. Головним компонентом у такому зв'язку є іменник або інша субстантивована частина мови, а залежним - прикметник (тривала розмова), займенник (усі небезпеки), порядковий і кількісний числівники у непрямому відмінку (чотирма документами), дієприкметник (потерпілі сусіди, відчинена брама), іменник - прикладка (річка Рось).

Залежне означуване слово, як правило, стоїть у препозиції до основного слова і виявляє повне узгодження в можливих спільних формах, якими є форми роду, числа, відмінка: досвідчений прокурор, досвідченого прокурора, досвідченому прокуророві та ін.

Крім повного, узгодження може мати форми й неповного узгодження. Наприклад: У паспортах були ті самі прізвища, якими підозрювані себе називали. Слово якими відноситься до слова прізвища, узгоджується з ним у числі і не узгоджується у відмінку (пор.: прізвища, які - прізвища, якими). Таке узгодження й називається неповним (людина, з якою; площа, серед якої і ін.)

При складанні документів слід звернути увагу на правила узгодження підмета з присудком у ділових паперах:

Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 781, 231), то присудок ставиться в однині: Прибуток становить 21 відсоток. Двадцять один студент склав сесію на відмінно.

Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири та числівник обидва присудок ставиться у множині, наприклад: Обидва пристрої вийшли з ладу; Чотири автомобілі потребували ремонту. Однина тут можлива тільки тоді, коли повідомлення фіксує той чи інший факт як підсумок, або коли повідомлення має безособовий характер. Наприклад: Було звільнено три працівники; Було розглянуто три перших варіанти.

Якщо у складі підмета є числівник п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять (п'ять студентів, сто п'ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів), то присудок може стояти як в однині, так і у множині, залежно від контекстового значення підмета. При позначенні великої кількості предметів обирається форма однини. Наприклад: Сімнадцять агрегатів працювало успішно; Сто шістнадцять тонн лежало на току. Присудок вживається в однині, якщо він стоїть у препозиції (Всього у справі проходило 5 потерпілих), множині - постпозиції (Сім учасників пленуму дали прес-конференцію).

Коли підмет називає пасивні особи, предмети, що подаються у вигляді цілісної, нерозчленованої групи, тобто, акцент робиться на кількості виконавців дії, присудок, як правило, ставиться в однині, наприклад: Шість суттєвих доповнень увійшло до резолюції зборів.

Але якщо підмет називає групи осіб, предметів, кожний із яких діє активно й самостійно, присудок переважно ставиться у формі множини: Шість студентів склали іспит достроково.

Підмет зі словами більшість, решта, меншість, ряд, частина, багато, мало, чимало, трохи, кілька в діловому стилі вимагають від присудка форми однини: Більшість пропозицій буде враховано; Частину товару буде реалізовано. Якщо керований іменник позначає істоти, то присудок може стояти як в однині, так і у множині: Більшість абітурієнтів будуть зараховані на стипендію. Частина акціонерів проголосували проти продажу акцій підприємства.

Присудок може вживатись у множині, якщо головні члени речення розділені підрядним реченням або головні члени речення є однорідними: Ряд питань, які винесені на залік, будуть опрацьовуватися самостійно. Багато студентів і абітурієнтів прийшли на заключний концерт. Кілька пунктів і параграфів будуть змінені.

При підметі, вираженому займенником хто, дехто, дещо, ніхто, ніщо та ін., присудок ставиться у формі однини: Усі, хто пройшов реєстрацію, повинні з'явитися; ніхто не заперечував; Дехто з присутніх на зборах участі у голосуванні не брав. Ніхто з учасників конкурсу не встиг вчасно виконати завдання. Якщо у реченні присудок виражений дієсловом, а підмет займенником, то вони обов'язково узгоджуються: Ви підписали (а не: Ви підписала). Не узгоджуються в числі підмет і присудок тоді, коли присудок виражений прикметником: Ви правий, Ви молодий.

Якщо до складу підмета входить прикладка, то присудок узгоджується з підметом, а не з прикладкою: Журнал-реклама відкрив новий етап у розвитку рекламної продукції. Виставка-продаж відбулася Школа-інтернат відкрита з ініціативи

Якщо до складу підмета входить прикладка - власна назва (фірма "Світоч"), - то присудок узгоджується із загальною, родовою назвою: Об'єднання "Світанок" уклало угоду; Фірма "Партнер" заборгувала

Присудок ставиться в однині ще у таких випадках: а) коли однорідні підмети тематично близькі; б) коли у складі однорідних підметів є означення (значна частина, велика кількість, деяка сума, цілий ряд); в) коли перед однорідними підметами повторюються слова весь, кожний, ніякий: Кожний студент, викладач, співробітник повинен проходити медичний огляд; г) при наявності протиставних сполучників між однорідними підметами (не - а, не лише - а й): Не тільки економічний, а й юридичний бік справи цікавив промисловців; Значна частина верстатів і механізмів відповідає сучасним вимогам машинобудування.

Якщо підмет виражений абревіатурою, присудок узгоджується (у роді, числі) з головним словом у словосполученні, від якого утворено абревіатуру: Запорізька АЕС розпочала роботу у визначений графіком час. У 2000 році ПДВ становив

Якщо присудок виражений дієсловом минулого часу, а іменник, що означає професію, характерну для обох статей, виступає з власним ім'ям, то присудок слід узгоджувати з власним ім'ям, тобто ставити його в жіночому або чоловічому роді. Наприклад: Головний бухгалтер Іванов П.І. запропонував скласти новий трудовий договір; Прокурор Іванова Г.І. запропонувала перенести засідання суду.

4.2 Особливості узгодження географічних назв з означуваними словами у офіційно-діловому мовленні

Для уникнення можливих неточностей і непорозумінь в офіційних документах треба запам'ятати, що не завжди прикладка узгоджується з родовою назвою у формі непрямого відмінка.

Прикладка (рос. приложение) - різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі. Вона характеризує й дає іншу, паралельну назву означуваному слову: До кімнати зайшла дівчина-санітарка; Я передплачую газету-рекламу; Організація передплатила газету "Запорізька правда".

Прикладки - назви міст, сіл, рік узгоджуються в усіх відмінках із родовою назвою: місто Київ, міста Києва, місту Києву, у селі Петрівці (а не Петрівка); Коло річки Ворскли (а не Ворскла). Узгодження не відбувається якщо назва вживається рідко, складна або має форму множини: У місті Чернівці; у місті Біла Церква. Проте назви населених пунктів, станцій, портів, міст, річок, сіл, селищ, висілків, аулів, застав, гір, островів, пустель, вулканів, озер, планет, комет, астероїдів тощо у діловій і науковій мові не узгоджуються з означуваним словом: Народився у місті Бердянськ; Відпочивати на озері Сиваш; Під заставою Тиха; Зупинились табором на горі Говерла; Користувались водою із річки Дніпро; На острові Куба; У пустелі Сахара; З планети Марс. Це дає змогу уникнути можливої плутанини при визначенні форми називного відмінка. Так, зі словосполучення місту Катманду неможливо однозначно встановити називний відмінок: місто Катманд чи місто Катманду.

При відсутності слів місто, село, озеро, гора й под. назви, виражені відмінюваними іменниками, змінюються: На Хортиці розташовано багато санаторіїв; Надійшли вітання зі Львова. Узгоджені конструкції типу на горі Говерлі, на озері Байкалі характерні для усного, побутового мовлення.

Власні назви кораблів, газет, заводів, журналів, установ тощо (крейсер "Іван Мазепа", видавництво "Український письменник", газета "Субота"), зберігають форму називного відмінка при відмінюванні: журнал "Дзвін", журналу "Дзвін", журналом "Дзвін"

Назви залізничних станцій у ділових паперах не відмінюються: Поїзд зупинився на станції Дніпробуд. На станції Шевченкове поїзд стоятиме 20 хвилин. Під'їхали до станції Жовті Води.

Не узгоджується перша частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких:

а) друга частина є прикметником: Білгород-Дністровський - Білгород-Дністровського району, Кам'янка-Дніпровська - Кам'янко-Дніпровського району;

б) друга частина є числівником: Знам'янка Друга - Знам'янкодругий;

в) друга частина є іменником: Біла Церква - Білоцерківський р-н;

г) друга частина є іменником, що вказує на місце розташування населеного пункту: Калач-на-Дону - Калачдонському р-ну;

д) перша та друга частина є іменниками: Кзил-Орда - Кзил-Ординська область.

Не узгоджується друга частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких обидві частини є іменниками і друга вказує на місце розташування населеного пункту: Франкфурт-на-Майні, Франкфуртський-на-Майні.

Не узгоджуються назви вулиць, якщо вони мають форму чоловічого роду або є складною назвою: вулиця Хрещатик - вулицею Хрещатик, іти вулицею (О. в.) Жуковського (Р. в.); на розі вулиці Ярославів Вал. Назви вулиць узгоджуються лише у формі жіночого роду: на вулиці Залізничній.

Назви зарубіжних країн, держав, республік узгоджуються, якщо мають форму жіночого роду і не узгоджуються, якщо мають форму чоловічого роду: З республікою Індією (у документах можлива форма у Н. в.: З республікою Індія уклали договір); У державі Іран.

4.3 Складні випадки керування у ділових паперах

Керування (рос. управление) - один зі способів поєднання слів, при якому стрижневе слово вимагає від залежного конкретної відмінкової форми, тобто керує формою іншого слова: оплачувати (що?) проїзд (а не оплачуйте за проїзд), платити за (що?) проїзд, символ (чого?) правосуддя, запустити (що?) супутник, близький (до чого?) до моря, п'ять (чого?) років, зустрів (кого?) ректора, розмовляв (з ким?) з деканом.

Ділові документи вимагають максимальної стислості й точності передачі інформації. Будь-які відступи від правил викладу змісту спричиняють серйозні помилки. В українській мові найпоширенішим є дієслівне керування. Особливо уважним слід бути до дієслів, що можуть керувати різними відмінками.

Найчастіше помиляються в тих випадках, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживається спільний додаток різної форми. Наприклад: Повідомляти новини сесії Верховної Ради України; Інформувати про новини сесії Верховної Ради України.

Поширеними є помилки у стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів. Наприклад: Довести для відома всіх громадян (замість: Довести до відома всіх громадян).

Особливої уваги вимагають близькі за значенням (синонімічні) слова, що потребують різних відмінкових форм. Наприклад: повідомити (кому?) директору - інформувати (кого?) директора; оснований (на чому?) на матеріалах - заснований (ким?) трудовим колективом; властивий (кому?) людині - характерний (для кого?) для суспільства.

Слова-пароніми мають не тільки різне значення, а й різне керування: оснований (на чому?) на правилах - заснований (ким?) науковцем; постати (перед чим?) - повстати (проти чого?).

Неоднакових відмінкових форм вимагають одні й ті ж самі дієслова у російській та українській мовах, що є результатом нерозрізнення засобів цих мов. Те саме (за значенням) дієслово може вимагати в обох мовах від додатків неоднакових відмінкових форм, наприклад:

благодарить (кого?)	дякувати (кому?)
нуждаться (в чем?)	потребувати (чого?)
подражать (кому?)	наслідувати (кого?)
подготовиться (к чему?)	готуватися (до чого?)
причинять (что?)	завдавати (чого?)
извинять (кого?)	пробачати (кому?)

Те саме за змістом дієслово в обох мовах може мати різні прийменники (за наявності прийменникового типу керування), наприклад:

обратиться по адресу	звернутися за адресою
работать по совместительству	працювати за сумісництвом
думать о (об) (чем?)	думати про (що?)

Іменники, утворені від дієслів, також можуть вимагати певних відмінків (іменне керування): опанування (чого?) курсу, оволодіння (чим?) знаннями, освоєння (чого?) спеціальності, запобігання (чому?) злочинним замахам, попередження (чого?) незаконних дій, завідувач (чого?) відділу, завідуючий (чим?) відділом. Багатозначність слова впливає на керування. Залежно від значення мають різне керування деякі іменники та дієслова, наприклад: Керівництво дипломними роботами (О. в.) було доручено досвідченому викладачу. - Керівництво факультету (Р. в.) прийняло рішення скликати позачергову вчену раду.

В українській мові прикметники також керують формою іншого слова (прикметникове керування): багатий на ідеї, високий на зріст, притаманний автору, властивий професії, свідомий свого значення, характерний для законодавства.

Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження - всупереч, завдяки, які вимагають давального відмінка: всупереч прогнозам, завдяки клопотанню, завдяки сумлінній праці, всупереч домовленості. (Детальніше див. у розділі "Прийменник у офіційно-діловому стилі")

Семантична близькість прийменників в і на викликає появу помилок різного характеру. Треба пам'ятати, що прийменник в уживається з іменниками, що позначають назви сіл, селищ, міст, районів, областей, республік, держав, навчальних закладів (в школі, в інституті). Винятками є слова типу Львівщина, Сумщина, Київщина, а також слово Україна, що може вживатися з прийменником на.

Прийменник на вживається з іменниками, що позначають вулиці, проспекти, площі, курси, факультети, засоби пересування (на поїзді, на трамваї, на автобусі, на човні - можна використати і безприйменникову конструкцію). Вживання прийменника в з назвами засобів пересування підкреслює знаходження в середині предмета: спав у машині, поїзді і т.п.

З іменниками, що позначають назви гірських місцевостей і видовищ, можуть використовувати обидва ці синонімічні прийменники. Наприклад: на Кавказі, на Уралі, але в Карпатах, в Криму; в театрі, але на концерті.

Слово завідувач вимагає після себе додатка у родовому відмінку однини: завідувач кафедри (завідувач складу), а слово завідуючий вимагає після себе орудного відмінка однини: завідуючий кафедрою (завідуючий складом).

Деякі мовознавці зазначають, що оскільки в українській мові є іменники завідувач, командувач та ін., то використовувати іменники прикметникового та дієприкметникового походження (завідуючий, командуючий), утворені за словотвірною моделлю російської мови, небажано.



5. Усне професійне мовлення

5.1 Публічний виступ і культура мови

Усне спілкування поділяється на публічне (офіційне) і приватне.

Публічний виступ - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Кожен з цих видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету - проінформувати чи створити настрій у відповідної аудиторії.

Інформативними бувають найчастіше доповіді та лекції. У вступі викладається проблема, окремі її складові: виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції.

Переконання як мета виступу виникає під час обговорення певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці доповідач, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.

Найважливіше на урочистостях, святах, ювілеях, річницях тощо - уміння знайти в темі щось нове, незвичне, дотепне. Але при цьому підтекст такої промови має бути доброзичливим, шанобливим, щирим, а форма - оригінальною, нетрадиційною.

Залежно від змісту, призначення, способу виголошення, обставин мовлення публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, наукова дискусія, репортаж.

Бесіда - це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учасників. У ній викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.

Доповідь - найпоширеніша з форм публічних виступів. Вона буває політичною, звітною, діловою. Політична доповідь виголошується державним чи громадським діячем (доповідь Президента України, Прем'єр-міністра) і ставить нові проблеми, визначає програму дій держави чи її органу.

Звітна доповідь - це промова, у якій аналізується діяльність роботи депутата, керівника колективу, установи, організації тощо. За схемою вона нагадує письмовий звіт.

Ділова доповідь - це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями.

Промова - це виступ на мітингах, масових зборах на честь певної події, ювілею тощо. Вони бувають мітингові, агітаційні, ювілейні.

Мітингова промова присвячена злободенній проблемі. Це короткий виступ, розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Він відзначається емоційністю, імпровізацією та індивідуальним стилем оратора.

Агітаційна промова спрямована на роз'яснення, з'ясування певних питань. Вона передбачає психологічний вплив на слухачів.

Ювілейна промова присвячена певній даті, ювілеєві людини чи установи. Вона відзначається експромтами, імпровізацією, дотепністю, невимушеністю.

Лекція також є однією з форм пропаганди, передачі наукових знань. Ця форма публічного виступу відзначається більшою офіційністю, академічністю викладу. Вона має чітку структуру (вступ, головна частина, висновки). Майстерність лектора полягає в досконалому знанні матеріалу і вмінні його донести до слухачів.

Наукова дискусія - це обговорення будь-якого спірного наукового питання. Дуже важливо чітко і логічно формулювати свої думки, а терміни й абстрактні слова, необхідні для дискусії, слід витлумачити попередньо. Висуваючи якусь тезу, обов'язково стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, для яких потрібні свої докази.

Найважливіше в науковій дискусії точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.

Доповідач має подати слухачам ту інформацію, яка потрібна для того, щоб правильно зрозуміти й оцінити запропонований спосіб вирішення проблеми. При цьому треба дібрати такі аргументи, які б свідчили на користь запропонованого рішення. Добре, якщо доповідач уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх.

У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час. Тому в аудиторії фахівців треба бути гранично лаконічним: уникати довгих преамбул, подробиць, про які можна сказати лише тоді, коли виникнуть питання або хтось спеціально ними зацікавиться.

Репортаж - це жива розповідь очевидця про якусь подію суспільного життя. Його темою можуть бути політична чи виробнича подія, спортивні, культурні заходи тощо.

Важливими компонентами публічного виступу є інтонація, міміка, жести.

У поняття інтонації входять сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Її завдання - різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. Завдяки інтонації, написаний текст при його виголошенні стає живим, емоційним, переконливим. Вона повинна бути природною, відповідати нормам літературної мови й поєднувати в собі логічну й емоційну сторони публічного виступу.

Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам - налаштуватися на сприйняття виступу. У процесі виголошення промови паузами виділяють частини викладу думки. У непідготовленому (імпровізованому) виступі пауз більше.

Міміка і жести теж є важливими засобами підсилення чи пом'якшення сказаного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід.

Темп мовлення і тембр голосу у різних людей неоднакові. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування у слухачів. Але говорити треба жваво, темпераментно, зберігаючи міру, бути тактовним і ввічливим. Найголовніше у публічному виступі - щоб інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальних засобів мови свідчили про правдивість і переконливість думок і почуттів оратора.

5.2 Особливості спілкування за кордоном

Мешканці кожної країни спілкуються по різному. Для французів спілкування - це гра. Сперечання, дискусія, потреба перемогти у суперечках, красномовність - основні ознаки їх спілкування.

Англійці користуються своєю мовою інакше. Вони вміють бути чемними, стриманими, уникають конфронтацій, дотримуються спокійного тону. Якщо ви навмисно зачепили англійця на вулиці, услід за своїм вибаченням можна почути відповідне "sorry".

Ніколи не звертайтеся до незнайомих людей, доки вас їм не відрекомендовано. Потиск руки застосовується дуже рідко, лише під час першого знайомства. Не робіть на публіці компліменти на зразок: "Яка у вас гарна сукня!" чи "Який смачний цей торт!", бо це розцінюється як неделікатність.

Ніколи не кладіть руки на стіл, тримайте їх на колінах. Прибори не забирайте з тарілок і не перекладайте їх з однієї руки в іншу: ніж має бути весь час у правій руці, виделка - у лівій, кінці звернені до тарілки.

Шотландців та ірландців потрібно називати "британцями", а не "англійцями".

У ресторані не давайте чайових відкрито, їх треба покласти непомітно під край тарілки.

Італійці дуже темпераментні, виразні, допомагають собі жестами, мімікою, максимально використовують тембр та інтонацію. Також вони дуже увічливі: нові знайомі, які мешкають за декілька кілометрів від вас, можуть надіслати вам листівки, щоб просто привітати. У знайомих довідайтесь спочатку про здоров'я їхніх дітей, а потім про їхнє здоров'я. Італійці балують дітей. Дитина може шуміти в ресторані чи крамниці, хапати цукерки з прилавка, сідати на підлогу, капризувати, але це буде сприйматися цілком нормально.

У поїзді зробіть символічний жест - запросіть поїсти разом з вами. Утримайтесь прийняти таке саме запрошення від ваших супутників, обмежившись побажанням їм "приємного апетиту". Не шкодуйте грошей на чайові і не несіть власну валізу.

У церкву вдягайтеся скромно. Жінки не можуть увійти до церкви в сукні з рукавами вище ліктя, у декольте, з непокритою головою.

Чоловіки мають бути щедрими на поцілунки рук.

Німці покладаються на логіку, вони дисципліновані, педантичні і завжди мають багато аргументів та доказів, щодо своєї правоти.

Називайте титул кожного, з ким розмовляєте. Якщо титул вам невідомий, можна звертатися так: "Herr Doktor". Ви рідко помилитесь, бо існує ціла гама "докторів" (літератури, науки і под.), і це слово не зарезервовано, як у нас, лише за медиками.

Ніколи не цілуйтесь публічно, бо цим ви шокуєте інших.

Перед тим як випити, підніміть ваш келих і цокніться з господарем (у Франції, наприклад, піднімаючи келих, не цокаються). У ресторані вітайте всіх, хто поблизу вас, навіть незнайомих, висловом "Mahlzeit!", що означає приблизно "Смачного!". На вулиці йдіть ліворуч від дами.

Австрійці відзначаються товариськістю та відвертістю, особливо мешканці Відня. Господарі віденських кафе зустрічають і проводжають кожного гостя, цікавляться, чи сподобалась їжа. У ресторані зовсім незнайомі люди можуть разом співати, особливо в свята, або "об'єднуються столами". Скандинави - щось зовсім інше. Вони довго обмірковують ту чи іншу ситуацію, тому розмовляють дуже повільно і кількість слів зведена до мінімуму, але підтримують жарт, якщо він не стосується їх особисто. У Швеції якнайчастіше вживайте слово "task" ("дякую"). Воно буде вашою перепусткою будь-де.

Американці відрізняються живим спілкуванням, сарказм - головна риса їх розмови. Треба відзначити, що американська усна мова заповнена кліше. Якщо ви хочете зустрітися в Америці з друзями, попередньо зателефонуйте їм, сповістивши про свій приїзд, і чекайте на запрошення. Якщо у вас є рекомендаційні листи до спільних друзів, надішліть їх поштою, надавши друзям ініціативу запрошення.

Не обмінюйтесь рукостисканням під час кожної зустрічі. За столом не їжте все, що є в тарілці, не збирайте соуси, залишайте трохи від кожної страви. Якщо ви запрошені на церемонію шлюбу до церкви, прибудьте вчасно, бо найменше запізнення - неприпустима грубість.

Японці, як багато східних народів, належать до слухаючого типу. Велике значення мають не слова, а манера звертання до співрозмовника: усмішка, пауза, кивки головою тощо.

У Іспанії, якщо вас запрошують на сніданок, не приймайте цього запрошення - це звичайна формальність. Якщо його повторюють вдруге - відмовтесь. Тільки після третього запрошення можна прийняти його, бо цього разу воно щире.

Приходити точно у призначений час не прийнято. Неодмінно треба запізнитися на 15 - 20 хвилин. Ніколи не приходьте з візитом у години післяобіднього відпочинку.

У поїзді обов'язково запросіть ваших сусідів до столу. Вони відмовляться, так само зробіть ви, отримавши відповідне запрошення.

У Голландії будьте стриманим, тримайтеся насторожі. Уникайте потиску рук, не робіть компліментів. Дотримуйтесь пунктуальності під час кожної зустрічі.

У Португалії не варто йти з візитами, не почистивши попередньо взуття. Ніколи не телефонуйте раніше одинадцятої ранку. Не робіть жінкам компліментів публічно.

У Єгипті вважається дурним тоном проїхати мимо і не посигналити один одному. У крамниці тут завжди привітають, пригостять чаєм, подякують за покупку.

Йорданці - веселий народ, у гостях завжди співають і танцюють, приходять обов'язково вчасно і о десятій годині вечора розходяться. Жінки з чоловіками ніколи разом не сідають, а лише подають на стіл.

У Марокко погодьтесь випити три склянки (аж ніяк не менше) чаю з м'ятою, які вам запропонують після їжі. Потиснувши руку господареві, піднесіть свою руку до власних вуст.

У Тунісі докладно розпитуйте господаря дому про нього, його дітей, проте ніколи про його дружину. І особливо не допитуйтесь, чи чекає вона дитину.

Якщо ви запрошуєте мусульман, ніколи не пригощайте їх свининою, а також алкогольними напоями.

Таким чином, ми стикаємось з різноманітними культурами, специфіка спілкування яких зумовлена не тільки граматичним складом і синтаксисом, а й здатністю впливати на співрозмовника або слухача. Але, не зважаючи на всю різноманітність, існує загальна (міжнародна) культура спілкування, якої дотримуються і при ділових розмовах, і при світських. У різних країнах по-різному звертаються (наприклад, до жінки: в Німеччині - "фрау", у Франції - "мадам", в Україні - "пані"), але це не виходить за межі єдиного етикету. Під час рекомендації знатних осіб обов'язково згадують їхній титул: графиня, барон тощо. Але не додають слово пан чи пані. Не називають титули у звичайній розмові. Також у багатьох країнах прийнято звертатися по імені. Під час розмови не слід перебивати, ображати співрозмовника та ін. Тобто всі ці правила - загальні, їх дотримуються і в Європі, і в Америці, і в розвинутих країнах Азії. І тільки невеликі відмінності, найчастіше мовні чи психологічні, виказують належність до тієї чи іншої країни.

5.3 Орієнтовні питання для самоперевірки теоретичного матеріалу

Дайте відповіді на такі питання:

У яких підстилях і жанрах реалізуються стилі української мови?

Назвіть лексичні, морфологічні, синтаксичні риси офіційно-ділового стилю.

Перерахуйте функціональні підстилі офіційно-ділового стилю.

Вкажіть сферу використання законодавчого, дипломатичного, адміністративно-канцелярського підстилів.

Якими є підстилі та жанри реалізації наукового стилю?

Назвіть лексичні, морфологічні, синтаксичні риси наукового стилю.

Поняття про документ, його визначення, правове й господарське значення. Вимоги та правила укладання документів.

Що лежить в основі класифікації документів?

За якими ознаками класифікуються документи?

Що таке бланк? Яких форматів можуть бути бланки документів?

Що таке формуляр-зразок?

Назвіть правила оформлення реквізитів.

Документи з високим та низьким рівнем стандартизації це

Зазначте особливості оформлення тексту документів.

Що таке стилістично нейтральна і стилістично маркована лексика?

Які слова вважаються урочистими, сфера їх використання?

Назвіть особливості вживання слів іншомовного походження.

Які вимоги до термінів у сучасному професійному мовленні?

Вкажіть способи творення професіоналізмів, їх вживання у міжвідомчій документації.

Перерахуйте правила вживання синонімів, паронімів, застарілих слів та неологізмів у професійному мовленні.

Яка специфіка використання канцеляризмів (штампів, кліше) у професійному мовленні?

Назвіть способи уникнення тавтології, плеоназму, зайвих слів у документах.

У чому полягає специфіка використання граматичних категорій роду і числа іменника у документах? Визначення роду невідмінюваних іменників. Правила вживання форми однини на позначення множини.

Назвіть особливості використання закінчення -а (-я), -у (-ю), іменників чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини.

Правопис закінчень власних і загальних назв у кличному відмінку при звертанні.

Які існують вимоги до вживання абревіатур та графічних скорочень у професійному мовленні?

Вкажіть особливості використання прикметників у документах.

У чому полягає специфіка використання займенників у професійному мовленні?

Зв'язок числівників з іменниками у документах.

Назвіть правила запису цифрової інформації у документах.

Розкрийте особливості використання форм дієслова у документах.

Які особливості творення і вживання дієприкметників та дієприслівників ви знаєте.

...