Українська мова за професійним спрямуванням

· обробити результати, їх якісний та кількісний аналіз;

· оформити курсову роботу відповідно до прийнятих вимог до їх захисту (див. Зразок оформлення титульної сторінки курсової роботи).

Дипломний проект (робота) бакалавра - це курсовий проект зі спеціальності або навчальна науково-дослідна робота, виконуючи яку, студент вирішує комплекс взаємопов'язаних професійних завдань.

Дипломний проект бакалавра студенти виконують у 8-му семестрі й захищають перед Державною екзаменаційною комісією. Остання за результатами захисту ухвалює рішення про відповідність знань студента освітньому рівню «базової вищої освіти» та присуджує йому кваліфікацію «бакалавра». Студент одержує документ (диплом) про вищу освіту за певним напрямом. Комісія може також рекомендувати певного студента для продовження підготовки за освітньо-професійними програмами спеціаліста або магістра.

Дипломний проект бакалавра містить такі документи:

· завдання;

· відомість документів проекту;

· пояснювальна записка;

· конструкторські документи (креслення);

· плакати.

Дипломна робота має комплексний характер і пов'язана з використанням набутих студентом знань, умінь та навичок зі спеціальних дисциплін. Обсяг дипломної роботи - у межах 50 - 60 сторінок машинопису, без урахування додатків і списку літератури. У більшості випадків бакалаврська робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Дипломні роботи виконують різнопланові функції: навчально-виховну; професійно-орієнтуючу; прогностичну.

Для написання дипломної роботи на високому професійному рівні студент повинен володіти:

· комплексом знань, умінь та навичок у сфері професійної діяльності;

· ерудицією та обізнаністю із суміжних галузей науки;

· досвідом самостійної роботи з науковими джерелами.

Дипломна робота складається з двох взаємообумовлюючих частин:

· історико-теоретичної;

· практичної.

Перш ніж розпочати дипломну роботу, студент має ознайомитися з основними вимогами до її виконання:

Актуальність теми. Дипломна робота може претендувати на той чи інший ступінь актуальності тільки тоді, коли її тема відповідає сучасним потребам розвитку суспільства, а питання, що розкриваються в роботі, важливі для розуміння суті різноаспектних явищ певної галузі знання.

Достатній теоретичний рівень. Ця вимога означає, що студент має розкриту тему роботи на сучасному рівні розвитку відповідної науки (економіки, менеджменту, соціальної психології тощо), використовуючи такі підходи й наукові знання, що пояснюють різні явища й події у практиці з позиції сьогодення. Крім того, студент має достатньо повно розкрити основні поняття й терміни, що стосуються проблеми дипломної роботи, включаючи тільки об'єктивні факти й реальні практичні приклади.

Дослідницький характер. У дипломній роботі повинні міститися елементи дослідження:

· вивчення достатньої кількості опублікованих джерел (книг, журнальних статей та ін. розробок вітчизняних та зарубіжних авторів);

· систематизація та аналіз різних думок і підходів, формування власної позиції на проблему, що розглядається;

· порівняння теоретичних поглядів учених і практичної діяльності вітчизняних і зарубіжних організацій, розробка висновків, рекомендацій.

Текст дипломної роботи можна використовувати для наступного написання та оформлення доповіді, реферату, статті.

Підготовка цієї роботи охоплює кілька етапів.

Підготовчий етап починається з вибору теми дипломної роботи, її осмислення та обґрунтування. Студент вибирає ту тему, яка найповніше відповідає його навчально-виробничим інтересам. Перелік тем пропонує кафедра. Керівництво дипломною роботою, як правило, здійснюється кваліфікованими викладачами. Проте студент теж має право запропонувати свою тему роботи, але при цьому обґрунтувати доцільність її розробки. Разом з керівником слід визначити межі розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлюватись у дослідженні.

При з'ясуванні об'єкта, предмета, мети дослідження слід зважити на те, що між ними та темою дипломної роботи є системні логічні зв'язки.

Тема дипломної роботи повинна бути цікавою для студента, пов'язаною з його діяльністю і сприяти максимальному використанню здобутих знань і практичного досвіду.

Залежно від того, наскільки зрозуміло й точно сформульовано мету роботи, настільки вдалими будуть її основні завдання, план, організація виконання, стиль викладу.

Правильне визначення мети роботи дасть змогу студенту виокремити в ній основний напрям дослідження, упорядкувати пошук і аналіз матеріалу, підвищити якість роботи, уникнути загальних міркувань.

На основі сформульованої мети студент визначає основні завдання, які слід розв'язати у процесі виконання роботи. Завдання мають конкретизувати основну мету роботи.

Другий етап починається з вивчення та конспектування літератури з теми дипломної роботи. Дієву допомогу в цьому студенту надає науковий керівник, а також працівники бібліотеки. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів:

· алфавітних (картки на книжки розміщені в алфавітному порядку);

· систематичних (назви творів розташовані за галузями знань);

· предметних (вони містять назви творів з конкретних проблем і спеціальностей);

· бібліографічних довідкових видань (покажчики з окремих тем і розділів);

· виносок і посилань у монографіях, підручниках;

· періодики (варто переглянути останні номери журналів кожного року - у них є інформація про всі статті, які вміщені у всіх номерах журналу за рік тощо).

Вивчення літератури треба починати із праць, де проблема відображається в цілому, а потім перейти до вужчих досліджень.

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотацій. Розділи наукових видань, що мають особливе значення для дипломної роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, дискусійні питання, наявність різних поглядів і протиріч.

У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні записи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал.

При цьому слід обов'язково робити повні бібліографічні записи джерел.

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану дипломної роботи.

План включає:

· вступ;

· 3 - 4 взаємопов'язані й логічно побудовані питання, що дозволяють розкрити тему;

· висновки;

· література, додатки.

Самостійно складений студентом план обговорюється з науковим керівником, у разі необхідності корегується й після цього затверджується.

Готуючись до викладення тексту дипломної роботи, доцільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (глав і параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) окрему частину цього питання (див. Зразок оформлення змісту курсової (дипломної) роботи). На цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підбирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці).

Текст дипломної роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження.

Виконана дипломна робота у встановлений регламентом термін здається науковому керівнику для рецензування.

Дипломну роботу рекомендується спочатку виконувати в чорновому варіанті. Виконуючи дипломну роботу, студент повинен дотримуватися вимог до технічного оформлення:

· шрифт - Times New Roman розмір - 14;

· відстань між рядками - 1,3 - 1,5 інтервали;

· верхнє, нижнє, ліве поля - 20 мм; праве поле - 10 мм;

· розташування - книжне.

У роботі допускається виконання ілюстрацій та таблиць на аркушах формату А3. Вписувати в текст окремі іншомовні слова, формули чи умовні позначення можна тушшю, пастою чи чорнилом чорного кольору.

Рекомендується така структура роботи:

· титульна сторінка дипломної роботи (див. Зразок оформлення титульної сторінки дипломної роботи);

· текст дипломної роботи;

· список використаної літератури;

· додатки.

Текст основної частини курсової (дипломної) роботи поділяють на розділи та підрозділи. Розділи обов'язково пишуться з нової сторінки. Заголовки структурних частин проекту «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ», «ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА», «ДОДАТКИ» друкуються великими літерами з вирівнюванням по центру і виділенням жирним шрифтом. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацу, крапку в кінці заголовку не ставлять. Відстань між заголовком та текстом має становити 2 - 3 інтервали. Кожну структурну частину курсової (дипломної) роботи починають з нової сторінки.

Нумерацію сторінок подають арабськими цифрами у правому верхньому кутку без крапки. Титульний аркуш вважається за першу сторінку, але нумерація на ньому не проставляється. Наступні сторінки нумеруються починаючи з другої.

Номер розділу починають арабською цифрою після слова «РОЗДІЛ» без крапки, а після цього з нового рядка друкують назву розділу. Підрозділи нумеруються в межах розділу: «2.3.», тобто третій підрозділ другого розділу, причому крапка проставляється і між цифрами і після останньої, а далі в тому ж рядку подається назва підрозділу.

Список використаної літератури розміщують у кінці роботи в алфавітному порядку в такій послідовності:

· закони, нормативні акти та положення державного значення;

· літературні та наукові джерела;

· матеріали періодичних видань;

· наукові джерела іноземними мовами.

Кожний додаток (таблиці проміжних цифрових даних ілюстрації, схеми допоміжного характеру тощо) починається з нової сторінки, у правому верхньому куті пишуть «Додаток». Додаток повинен мати тематичний заголовок. Якщо в роботі міститься кілька додатків, їх послідовно нумерують арабськими цифрами (наприклад: «Додаток 1»).

Захист дипломної роботи проводиться відповідно до графіка, затвердженого кафедрою, у присутності комісії у складі керівника та 2 - 3 членів кафедри. Захист дипломної роботи відбувається на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії. До захисту дипломної роботи допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану. Списки студентів, допущених до захисту, подаються в Державну екзаменаційну комісію деканатом факультету.

Процедура захисту включає:

· доповідь студента про зміст роботи;

· запитання до автора;

· оголошення відгуку наукового керівника або його виступ (для дипломної роботи й рецензента);

· відповіді студента на запитання членів комісії із захисту, для дипломної роботи - членів ДЕК та осіб, присутніх на захисті ;

· заключне слово студента;

· рішення комісії про оцінку роботи.

Як правило, будь-яка наукова робота проходить процес рецензування. Рецензія - відзив, висновок з оцінкою певного наукового джерела (або джерел) та викладом зауважень, рекомендацій і пропозицій. Ця робота є доволі складною, відповідальною й вимагає від рецензента, окрім достатнього вільного часу, не тільки високого професіоналізму, але й сформованості та досконалості багатьох практичних умінь і навичок для забезпечення об'єктивності, якості, ґрунтовності й переконливості оцінювання. Свої вміння з рецензування найдоцільніше розвивати, працюючи за алгоритмічним приписом. У рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння автора поставити проблему, обґрунтувати її соціальне значення, розуміння автором співвідношення між реальною проблемою та рівнем концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел; глибину аналізу, володіння методами збору; самостійність роботи, оригінальність в обчисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомендацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принциповим (див. Зразок рецензії). Відносно до автора роботи слід будувати вислови в ІІІ особі минулого часу (студент поставив..., розкрив…, довів…, обґрунтував…), до самої роботи - у теперішньому часі. Пропонуємо скористатися алгоритмічним приписом до рецензування наукової роботи.

1. Визначте предмет наукового аналізу (доповідь, реферат, журнальна стаття, твір-есе, автореферат, дисертація тощо).

2. З'ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки в цілому, певної галузі знань, розв'язання практичних завдань тощо).

3. Проаналізуйте зміст наукової роботи й з'ясуйте ступінь її новизни й оригінальності в розв'язанні певних питань, проблем тощо.

4. Встановіть достоїнства рецензованої роботи в контексті її теоретичного й практичного значення та зазначте конкретні сфери доцільного використання її матеріалів і результатів.

5. Схарактеризуйте виявлені недоліки та прорахунки в рецензованій роботі за обов'язкової умови - аргументувати свої зауваження.

6. Подайте об'єктивно, лаконічно, ясно й чітко загальну оцінку роботи.

7. Сформулюйте висновки з урахуванням виду та жанру рецензованого наукового джерела, його мети й поставлених автором завдань.

8. Перевірте записаний текст рецензії на узгодженість між змістом і формою та відповідність чинним мовним/ мовленнєвим нормам.

9. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.

10. Відредагуйте (у разі потреби ) текст рецензії.

Складаючи текст рецензії, варто скористатися такими стандартними зворотами:

· лексико-граматичні засоби впевненості: у(в)певнений (упевнена) у (в) тому, що…; є впевненість у тому, що…; є певність у тому, що…; є переконання в тому, що…; переконливим є погляд знаних авторитетів у цій галузі знань (кого? на що?)…; безумовно, що…; не можна не зважати на те, що…; доведено, що…; загальновідомо, що…; є очевидним, що…; немає сумнівів щодо (чого?)…; у цьому зв'язку зрозуміло, що…; ці факти переконують у (чому?)…; автор переконливо доводить, що…; результати дослідження підтверджують справедливість (чого?)…; можна з упевненістю (певність) сказати, що…; враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що…; доцільно взяти до уваги…

· лексико-граматичні засоби критики (непогодження, спростування): доцільно (доречно) викрити (зазначити) недоліки…; не можна заперечити…; не можна погодитися…; навряд чи можна погодитись…; автор, на наш погляд, помиляється стосовно…; є підстави дорікати в неточності, неуважності…; є серйозні розбіжності в поглядах на …; є серйозні заперечення з приводу…; можна спростувати наведену думку… автором; як свідчить його доповідь (виступ, робота…), ігноруються факти…; автор припускається явних неточностей…; автор дотримується нетрадиційного погляду на…; автор припускається, на наш погляд, помилкових тверджень…; автором не висвітлено питання (чого?)…; авторська позиція суперечить (чому?)…; автором не обґрунтовано стверджується, що…; автором поставлено не розв'язуване завдання…; висновки не підтверджуються фактами…; не зрозуміло, що автором має на увазі, стверджуючи (що?)…; є дискусійним питання (про що?)…; сумнів викликають наведені статистичні дані…; низка сумнівів та зауважень виникає при…

· лексико-граматичні засоби припущення: можна висловити припущення…; є підстави висунути гіпотезу…; домовимось, що…; маємо припустити, що…; доречно проаналізувати ситуацію, припустивши, що…

Іншим критичним розглядом наукової роботи є відгук. Відгук - це текст, який містить критичний аналіз і висновки організації обсягу робіт, творів, дій тощо, чи фахівця щодо певної розглянутої праці (див. Зразок відгуку).

Порядок написання й оформлення відгуку відповідає вимогам укладання висновку:

1. Назва.

2. Заголовок, який містить:

· назву роботи, твору тощо, тему, посаду, статус, місце роботи або навчання автора, його прізвище, ім'я, по батькові;

· повну назву установи й структурного підрозділу (для відгуку на колективну роботу).

3. Текст, який містить:

· загальну характеристику теми, проблеми, роботи, яка є предметом аналізу, теми в певній науковій системі;

· стислий виклад основних положень або питань роботи;

· висновки, критичні зауваження, оцінку з аналітичним обґрунтуванням кожного спірного чи сумнівного моменту.

4. Посада, підпис та розшифрування підпису особи, яка укладала відгук.

5. Дата укладання.

6. Посада, підпис та розшифрування підпису офіційної особи, яка звірила підпис укладача.

7. Дата завірення.

8. Печатка.

Таким чином, підсумком здобуття студентом теоретико-практичних знань є написання курсової та бакалаврської роботи, які вимагають комплексного підходу, аналітичного опрацювання наукової інформації.

13.7 Науковий етикет

Науковий етикет тісно пов'язаний з мовним етикетом. Нагадаємо, що мовний етикет - це стійкі формули, що забезпечують прийняте в певному середовищі серед певних людей включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності.

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Мовний етикет має відігравати посутню роль у комунікації науковців. Їхня поведінка й мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні - у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись з колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертання тощо), а під час спілкування зі студентами - інші.

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використовувати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати ці мовні формули. Ці зміни залежать від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування.

Майже незмінними залишилися етикетні вислови, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це формули звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради). Напр.: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажні члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!; вислови подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради - членові-кореспонденту Академії педагогічних наук, професору…; моєму керівникові, доктору економічних наук, професору…; сердечно дякую офіційним опонентам: доктору економічних наук, професору…; кандидатові економічних наук, доценту… і т.і. (див. табл. 18).

Нагадаємо, що в наукових текстах (і в усному мовленні) потрібно вживати авторське «ми» напр.: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації.

Мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром. Він узгоджується зі структурою наукового тексту. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.

Потрібно запам'ятати такі мовні формули: вагомі наукові здобутки…, заслугою автора…, слушною є думка…, слушно вважати, що…, справедливе твердження…, справедливо стверджувати…, без сумніву, Ви маєте рацію…, безперечно, Ваші міркування…, дякую за увагу! дякую за прихильне ставлення до мене!, дякую за запитання!, дякую за доповнення й запитання!, складаємо щиру подяку… за цінні зауваження й поради…, ми ладні погодитися в цьому, адже в …, краще було б…, на наш погляд…, на нашу д

Для мовного етикету важливими є і певні заборони, тобто те, чого не можна допускати: голосно говорити; жестикулювати, штовхати співбесідника; смикати за одяг; плескати по плечу; нашіптувати одному з кількох співрозмовників; нагадувати людині про її вік, фізичні вади.

Таким чином, науковий етикет має свою специфіку, зокрема спілкування серед науковців передбачає врахування таких факторів: адресат мовлення (студенти, колеги, науковці, учасники конференції та ін.), завдання висловлювання, мовне оформлення етикетних висловів.

ЛЕКЦІЯ 14. ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ І РЕДАГУВАННЯ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ

14.1 Форми і види перекладу. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади

Принципово важливо розмежовувати процес виконання перекладу й результат, який отримано після закінчення цього процесу. Отже, перекладання - це процес, під час якого текст або усне висловлювання, що виражені однією мовою (мовою оригіналу), відтворюються іншою мовою (мовою перекладу). А переклад - це результат цього процесу, тобто новий текст або усне висловлювання, відтворені мовою перекладу.

Мета перекладання - точно й повно висловити засобами мови те, що вже було виражене засобами іншої мови. Мета перекладу - ознайомити читача чи слухача, який не володіє мовою оригіналу, з певним текстом або усним висловлюванням, відтвореними цією мовою. Процес перекладання розкладається на два етапи:

· зрозуміти, з'ясувати для себе текст, який перекладатиметься;

· знайти, відібрати відповідні мовні засоби перекладу.

Процес перекладання - це не просто механічне відтворення сукупності елементів (слів, словосполучень, фраз) оригіналу, а складне свідоме відбирання кращих можливостей їх передання. Вихідною точкою слід уважати оригінал у цілому, а не окремі його елементи.

Переклад і перекладання мають спільні види та форми. Процес перекладання може здійснюватися:

· усно;

· письмово;

· за допомогою комп'ютера.

Усна та письмова форми перекладання виникли досить давно. Усне перекладання використовується для безпосереднього обміну інформацією під час розмови між представниками різних народів. Воно потребує активного володіння іноземною мовою, бо має здійснюватися негайно й не передбачає користування словниками.

Першими письмовими перекладами були переклади Біблії на грецьку та латинську мови, а також на мови народів середньовічної Європи. Обидві форми перекладання зажди слугували для передання та обміну різноманітною інформацією між людьми, розвитку культурних, суспільних та наукових зв'язків між країнами світу. Посередником у процесі письмового та усного перекладання є перекладач, який має володіти щонайменш двома мовами.

Машинне (комп'ютерне) перекладання виникло в середині 50-х рр. XX ст. й сьогодні набуло розповсюдження через швидкість виконання (перекладання однієї сторінки тексту здійснюється за 1 - 2 секунди).

Розрізняють такі види перекладу/перекладання:

· художній;

· діловий;

· рекламний;

· науково-технічний.

Кожний з них має свою специфіку. Якщо під час художнього перекладання треба передати не лише зміст оригіналу, а й настрій, емоції, відчуття, особливості авторського стилю, то перекладання ділової, рекламної та науково-технічної літератури потребує передусім найточнішого передання певних подій, фактів та опису приладів, устаткування тощо. Ділові, рекламні, науково-технічні переклади відносять до так званих інформативних перекладів, під час роботи над якими слід не лише намагатися точно передавати інформацію, а й дотримуватися норм мови ділового або науково-технічного стилів. Носіями наукової інформації, узагальненої в науково-технічній літературі, є підручники, монографії, статті, патенти, інструкції з експлуатації, технічні довідники, каталоги, науково-популярні журнали тощо.

Дослідження ринку перекладів показали, що обсяг цього ринку збільшується приблизно на 15 % щороку. У загальному обсязі перекладів переважає науково-технічний переклад (понад 40 %), далі йдуть комерційні, юридичні, політичні та інші види перекладів, і, нарешті, художній переклад (0,3 % від загального обсягу).

Можна навести таку диференціацію перекладів:

· інформативний переклад, метою якого є загальне знайомство зі змістом тексту іноземною мовою;

· точний переклад, потрібний для детального знайомства зі змістом;

· найточніший, юридично засвідчений переклад для офіційних документів і законів.

Окрім того, виокремлюють буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади.

Адекватним називають переклад, в якому відтворюється єдність змісту та форми. У поняття адекватність входить передача стилістичних і експресивних відтінків оригіналу. Крім того, навіть при відсутності формальної точності передачі окремих слів та словосполучень переклад у цілому може бути адекватним. А нерідко буває і так, що переклад є адекватним саме завдяки порушенню цієї елементарної і поверхнеової точності. Коли окремі, дрібні, деколи неперекладні елементи тексту передаються відповідно до ідейно-художнього задуму автора, переклад досягає високого ступеня адекватності.

Під буквальним перекладом слід розуміти переклад по зовнішній (графічній або фонетичній) подібності між іноземним та українським словом або словосполученням, без урахування смислових відмінностей між ними. Слід розрізняти буквалізм етимологічний, тобто зв'язаний з походженням слова, та буквалізм семантичний, тобто зв'язаний з його значенням. Етимологічний буквалізм полягає у використанні при перекладі зовнішньо схожого слова чи словосполучення, котре не відповідає за своїм значенням слову або словосполученню оригіналу (complexion - комплекція, будова тіла; patron - патрон, начальник, хазяїн, покровитель). Під семантичним буквалізмом розуміють використання при перекладі загального, як правило, найвідомішого значення слова або словосполучення замість конкретного: man - людина (загальне значення); мужчина, солдат, робітник (конкретне значения); house - дім (загальне значення); житло, приміщення, будівля (конкретне значення).

Під реферативним перекладом розуміють 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст;

2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінкою. Реферативний переклад у 5 - 10 і більше разів коротший за оригінал. Робота над першим різновидом реферативного перекладу складається з таких етапів:

· ознайомлення з оригіналом; при потребі - вивчення спеціальної літератури;

· визначення в тексті основного й другорядного (відступи, повтори, багатослівність, екскурси в суміжні галузі тощо);

· перечитування основної частини, усування можливих диспропорцій, нелогічності;

· переклад основної частини, зв'язний і логічний виклад змісту оригіналу.

Робота над другим різновидом реферативного перекладу відбувається за такою схемою:

· докладне вивчення оригіналу;

· стислий виклад змісту оригіналу за власним планом;

· формулювання висновків, можливе висловлення оцінки.

Анотаційний переклад - це стисла характеристика оригіналу, що являє собою перелік основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, в якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.

Ідея комп'ютерного перекладання, тобто думка доручити машині функції перекладача, з'явилася в 50 рр. XX ст. У 1952 р. російськомовний текст «Величина угла определяется отношением дуги к радиусу» («Величина кута визначається відношенням дуги до радіуса») був перекладений англійською мовою в університеті міста Джорджтаун, США. Під час цього експерименту було випробувано процедуру так званого «прямого» машинного перекладання, тобто систему перекладання було створено для однієї пари мов: словник мав тільки двісті п'ятдесят слів, а граматика складалася з шести синтаксичних правил.

Засоби комп'ютеризації перекладання поділяються на три основні типи (залежно від того, наскільки далеку мету ставлять перед собою розробники): системи автоматичного комп'ютерного перекладання (КП), автоматизовані системи комп'ютерного перекладання «людина - машина» та «машина - людина» (ЛМП або МЛП) і термінологічні бази даних (ТБД).

Автоматичні системи КП призначено для здійснення перекладання без втручання людини. Це не виключає ані попереднього підготування тексту, ані постредагування. Однак увесь процес перекладання повністю забезпечується самою системою КП без будь-якої участі людини, з використанням тільки спеціальних програм, великих словників і наборів лінгвістичних правил.

Автоматизовані системи КП утворюють два підкласи: системи комп'ютерного перекладання за участю людини (ЛМП) і системи звичайного перекладання за участю комп'ютера (МЛП).

Про машинний переклад за участю людини говорять відповідно до тих систем, у яких перекладання здійснює комп'ютер, але він може на тих чи інших етапах цього процесу вступати у взаємодію з людиною-редактором. А звичайне перекладання за участю комп'ютера має місце в тих випадках, коли саме людина перекладає (у режимі «он-лайн»), але в деяких заздалегідь обумовлених ситуаціях вона може звертатися по допомогу до комп'ютера.

Звертання до термінологічних банків даних (ТДБ) відбувається найчастіше не під час самого процесу перекладання, а ще до початку перекладання. ТДБ включає, звичайно, тільки технічну термінологію. Основна перевага ТДБ у тому, що вона містить усі найсвіжіші дані: технічна термінологія постійно змінюється, а паперові словники ще до того часу, як виходять друком, устигають значною мірою застаріти.

Закордонні комерційні системи комп'ютерного перекладання

У 1995 р. з'явилися комерційні системи автоматичного перекладання в Росії, напр., система англо-російського (та російсько-англійського) комп'ютерного перекладання STYLUS, комплект перекладацьких програм ЛЕКСИКОН, серія систем комп'ютерного перекладання SILOD-MULTIS, що створено в Російському державному педагогічному університеті ім. О . І . Герцена (СПб) та ін.

Типовий набір можливостей систем комп'ютерного перекладання широкого використання на практиці можемо показати на прикладі опису системи перекладу текстів Prompt Translation Office.

Prompt Translation Office пропонує набір професійних інструментів, що забезпечує перекладання з основних європейських мов на російську та зворотнє (на англійську, німецьку, французьку) залежно від комплектації.

Можливості системи:

· може перекладати, редагувати, працювати зі словниками всіх мов;

· забезпечує зв'язне перекладання текстів з урахуванням морфологічних, синтаксичних і семантичних зв'язків;

· система зорієнтована на середовище Windows і не потребує спеціальних навичок роботи з комп'ютером;

· передбачена можливість створення власних словників користувача: слова, словосполучення, ідіоми;

· може залишати без перекладу спеціально зазначені слова тієї чи іншої мови.

Українські комерційні системи комп'ютерного перекладання

В Україні основними центрами розробки системи комп'ютерного перекладання є Київ, Львів та Харків. З метою покращення та прискорення процесу комп'ютерного перекладання в Україні укладено багато електронних словників з різних галузей науки й виробництва. Напр., в Українському мовно-інформаційному фонді (Київ), що знаходиться в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського, створено великі академічні орфографічні та орфоепічні словники обсягом 100 000 слів кожний, словник афіксальних морфем, активно розробляється український тлумачний, синонімічний, фразеологічний та антонімічний словники тощо.

Електронне видання «Словники України» - 1.03 (автори: В . А . Широков, О . Г . Рябулець, І . В . Шевченко, О . М . Костюшин, К . М . Яременко), що вийшло в 2001 - 2003 рр., призначено для користувачів лексикографічної інформації. Воно складається з п'яти словникових підсистем-модулів - словозмінної парадигми, транскрипції, фразеології, синонімічної та антонімічної.

У Львівському політехнічному університеті створено: а) систему підтримування багатомовних термінологічних словників «СЛОВО», у якій відпрацьовуються системні питання технології підготування словників до видання; б) багатомовний банк стандартизованих терміносистем.

Фахівцями фірми «Пролінг ЛТД» було розроблено систему перевірки українського правопису «Рута». До складу цієї програми входять:

· модулі перевірки орфографії та граматики;

· пошук синонімів і розміщення переносів;

· програми імпорт-експорт текстів з різними типами кодувань;

· режим підказування за умови неправильного набору слова на клавіатурі;

· словник користувача.

Для перекладу текстів з російської на українську і навпаки було розроблено систему «Плай». Програма перекладу вбудовується в стандартному меню Word. За допомогою цього меню можна виконати швидкий переклад як тексту, так і окремого слова в межах тексту оригіналу в будь-який бік.

У Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» було створено систему ПАРС (перекладна англо-російська та російсько-англійська система). Її оснащено комплексом термінологічних комп'ютерних словників з декількох галузей діяльності людини.

Система РУМП (російсько-українське комп'ютерне перекладання) була розроблена харківським ученим М. С. Блехманом. Вона працює на IBM-сумісних персональних комп'ютерах і перекладає тексти з російської мови українською й навпаки. РУМП забезпечує зв'язний переклад текстів не тільки загальномовного, але також і фахового характеру, тому що має декілька термінологічних словників (авіаційний, екологічний, комп'ютерний, фінансовий). Система працює в режимі багатьох одночасних завдань, сумісна з широко використовуваними текстовими процесорами. Унікальною властивістю РУМП є автоматичне граматичне кодування слів, що уводяться до словника: користувач уводить слово в його канонічній формі, а система визначає його граматичні характеристики (тип відмінювання, дієвідміни тощо).

У процесі перекладання РУМП вирізняється такими особливостями:

· одночасне використання чотирьох словників з визначенням їх пріоритетів;

· перекладання як усього тексту, так і його фрагменту, визначеного користувачем;

· позначення багатозначних слів у тексті перекладу зірочками, що надає можливість обрати із пропонованих системою варіантів найбільш адекватний перекладний еквівалент;

· виділення слів, яких не знайдено в перекладній системі РУМП;

· уведення нових слів та словосполучень безпосередньо з тексту до словника.

Отже, переклад/перекладання мають важливе значення в діловій, суспільній, науковій сферах діяльності людини як носії певної інформації, яка сприяє розумінню розвитку цивілізації й зокрема певних галузей науки.

14.2 Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською. Вибір синоніма під час перекладу

Науково-технічне перекладання можна визначити як перекладання текстів, що містять певну інформацію про наукові та технічні досягнення. Науково-технічне перекладання здійснюється в три етапи:

· знайти загальну логіку викладення матеріалу оригінального тексту;

· подумати, як і автор, над проблемою, намагаючись зрозуміти її сутність;

· правильно передати зміст оригіналу, підібравши найбільш точні еквіваленти термінів і загальновживаних слів.

Знайти загальну логіку викладення наукової думки досить важливо, бо саме розуміння структури тексту, його логічних зв'язків (які є визначальною рисою наукового тексту) перешкоджатиме появі невідповідностей у перекладі. Щоб зрозуміти сутність тексту оригіналу, слід спиратися на свій попередній досвід роботи з науково-технічною літературою, на сукупність знань і уявлень про світ. Правильно передати зміст оригіналу - це означає виконати адекватний і повноцінний переклад, який точно відтворював би наукову інформацію, що міститься в оригіналі.

До науково-технічного перекладу висуваються такі вимоги:

· переклад має бути точним, але не буквальним або дослівним, бо останній, як правило, найбільш неточний. Перекладаються не окремі слова оригіналу, а його зміст. Як вже зазначалося вище, слова набувають певного значення лише в контексті, і лише завдяки контексту можна точно з'ясувати зміст оригіналу. Адекватне передання змісту оригіналу є визначальною вимогою до науково-технічного перекладу;

· ясність і чіткість - це безумовна вимога до науково-технічного перекладу. Подвійний зміст у науково-технічному перекладі неприпустимий, його стиль має повністю відповідати формально-логічному стилю мови науково-технічної літератури. Реалізувати цю вимогу, тобто зробити ясний і чіткий переклад, можна лише тоді, коли буде повністю з'ясовано зміст оригіналу;

· науково-технічний переклад має бути стислим. Зайві слова перешкоджають опануванню змісту перекладу, а лаконічність робить його прозорим і зрозумілим;

· літературна грамотність перекладу - це відповідність нормам мови перекладу. Розкриваючи цю вимогу, слід зауважити, що літературно-грамотним уважається той переклад, в якому відсутні форми та звороти, природні для мови оригіналу, але небажані для мови перекладу. Наявність таких помилок у тексті перекладу ускладнює його розуміння.

Ці вимоги є головними вимогами до науково-технічного перекладу. Лише той переклад, який відповідає ним, може вважатися повноцінним і адекватним.

Часто під час перекладання науково-технічних текстів з російської мови на українську виникають труднощі, пов'язані з правильним вибором українського терміна або загальновживаного слова. Це може статися в тих випадках, коли у російській мові для кількох понять існує один багатозначний термін (слово), а в українській мові йому відповідає не один термін (слово), а декілька. Щоб уникнути таких помилок, слід уточнювати значення подібних слів у словниках, а також звертати особливу увагу на контекст, в якому знаходяться ці слова. Наведемо приклади.

Слово «граница» у російській мові має такі значення: 1) «то, что разделяет территории соседних государств»; 2) «то, что разделяет что-либо от чего-то, линия раздела; допустимая норма чего-либо дозволенного, последняя, крайняя степень проявления чего-либо». Відповідно цим значенням в українській мові вживаються слова «кордон» і «межа». Отже, «граница Украины» перекладатиметься як «кордон України», а в інших випадках слову «граница» відповідатиме в українській мові слово «межа»: межа множини, межа відводу, межа нарізі тощо.

Російський термін «емкость» перекладається українською мовою як ємність, місткість, посудина. Термін «ємність» уживається у фізиці на позначення величини, що характеризує нагромадження заряду, напр., ємність акумулятора, в обчислювальній техніці - на позначення характеристики запам'ятовувального пристрою, носія даних, каналу зв'язку, напр., ємність у байтах, ємність дисплея. Термін «місткість» у математиці позначає характеристику математичних об'єктів, напр., місткість множини, місткість області. Крім того, він також уживається в значенні показника, що характеризує споживання або вміст ресурсів, напр., місткість барабана, фільтра. Під словом «посудина» розуміють місткість - виріб, призначений для вміщування чого-небудь, напр., гідро-посудина.

Термін «жорсткість» уживається в механіці, де позначає здатність тіла або конструкції чинити опір деформуванню, слабку залежність технічної характеристики від інших параметрів (жорсткість конструкції, жорсткість щодо згинання). Термін «твердість» у хімії позначає характеристику концентрації певних домішок у розчині (тимчасова твердість води, карбонатна твердість). А в російській мові на позначення всіх цих понять використовується один термін - «жесткость», напр.: жесткость конструкции, жесткость воды.

У термінологічних словосполучення жидкая фаза и жидкий продукт слово «жидкий» українською мовою перекладатиметься по-різному, а саме: рідинна фаза, рідкий продукт, тому що в першому випадку рідинний - це той, що має властивість текти й приймати форму посудини, в якій знаходиться, а в другому випадку рідкий - це негустий, розведений, напр.: рідкий ліс, рідкий кисіль.

Російський термін «масло» і похідний від нього термін «масляний» в українській мові має кілька відповідників: масло, олія, олива і відповідно - масляний, олійний, оливний. Кожний із цих відповідників має своє значення. Отже, масло - це харчовий продукт, який є концентратом молочного жиру і який виробляють, збиваючи вершки або сметану (вершкове масло, топлене масло), масляний - призначений для масла, виготовлений на маслі, який стосується масла (масляна плівка, масляний крем). Олія - жирова речовина, яку добувають з деяких рослин, переважно з їх насіння або плодів (кукурудзяна, гірчична олія, рідинна олія), олійний - той, що призначено для олії, який містить олію, виготовлений на олії, розчинений на олії, стосується олії (олійна фарба, олійні лаки). Олива - рідинний продукт мінерального, синтетичного походження, а також результат перероблення деревної смоли, який використовують для консервації виробів, як електроізоляційний матеріал і для технологічних потреб (газотурбінна олива, компресорна олива), оливний - призначений для оливи, який працює на оливі, заправлений оливою, який стосується оливи (оливна система, оливний фільтр). Крім того, термін «масляний» перекладається українською мовою також як масний, якщо вказує на таку ознаку, як насичений жиром, напр., масна пляма.

Багатозначне російське слово «область» в українській мові має п'ять відповідників: галузь, ділянка, зона, область, царина. Слово «галузь» позначає певну сферу виробництва, науки тощо, напр.: галузь інформації, галузь науки. Ділянка - це окрема частина поверхні, площі, простору, яку використовують з якою-небудь метою або відокремлюють за якою-небудь ознакою, напр.: базова ділянка, ділянка пам'яті. Слово «зона» в українській мові використовується у значенні простору, у якому поширюється будь-яке явище, що характеризується певними рисами, особливостями, напр.: зона поширення. У галузі біології термін «зона» позначає місце розташування якого-небудь внутрішнього органа людини або тварини, напр.: зона серця. Частину території країни, материка, а також адміністративно-територіальні одиниці в деяких країнах називають областю, напр.: Харківська область. Термін «область» використовується в математиці, де він називає скінченну частину простору або поверхні, напр.: область дисперсії. Під словом «царина» розуміють сферу діяльності, коло занять, уявлень (царина знань).

Російському слову «обратный» в українській мові відповідають два еквіваленти: зворотний і обернений. Зворотний - це той, що спрямований або веде назад до початкового пункту (дорога, шлях, курс), а також той, що здійснює зустрічну дію, виявляє протидію, напр.: зворотний порядок, зворотна полярність. Математичний термін «обернений» уживається в значенні: який має протилежний чому-небудь або змінений у порівнянні із чим-небудь вигляд, форму, напр.: обернений дріб, обернена функція.

У російській мові від двох дієслів, які утворюють видову пару (недоконаного і доконаного видів), можна побудувати тільки один віддієслівний іменник для позначення дії, тому під час перекладання російських науково-технічних текстів українською слід розрізняти значення українських віддієслівних іменників, що позначають дію, подію та наслідок дії; напр.:

Російська моваУкраїнська мова

1.Аналоговый сигнал передает1. Аналоговий сигнал передає информацию за счет непрерывного інформацію завдяки неперервному изменения амплитудызмінюванню (дія) амплітуди или частоты.або частоти.

2. Рационализаторским предложением 2.Раціоналізаторською пропозицією признается определенное изменениевизнають визначене змінення конструкции изделий, технологи(подія) конструкції виробів, производства или состава материала.технології виробництва або складу матеріалів.

3. Фазовый сдвиг - это изменение фазы3. Фазовий зсув - це зміна

сигнала. (наслідок дії) фази сигналу.

Треба позначати назви учасників дії тільки іменниками (на відміну від російської мови, де з такою метою часто вживають прикметники й дієприкметники); напр., прибулець (рос. прибывший), від'ємник
(рос. вычитаемое), вступник (рос. поступающий).

Певні труднощі під час перекладання можуть викликати науково-технічні терміни обох мов, схожі за вимовою та написанням, але схожі/несхожі за значенням, які називаються термінологічними паралелями. Виникають термінологічні паралелі у зв'язку з тим, що під час створення нових термінологій досить часто запозичуються терміни іншомовного походження. Можна визначити три типи термінологічних паралелей:

1. Повні термінологічні паралелі - формально схожі термінологічні одиниці різних мов з однаковими значеннями. Напр.: термін «природа» в обох мовах збігаються у трьох значеннях: усе, що існує у Всесвіті, органічний та неорганічний світ (жива природа); місце поза містом (лоно природи); основна сутність чого-небудь (природа явища).

2. Неповні термінологічні паралелі - ті, у семантичній структурі яких зберігається лише частина значень. Напр.: термін «пара» збігається в обох мовах у двох значеннях: два однорідних предмети (пара чобіт); дві людини, які беруть шлюб (подружня пара). Однак в українській мові «пара» має ще й третє значення: газоподібний стан води (водяна пара).

3. Хибні термінологічні паралелі - схожі за зовнішньою формою, але зовсім (усіма своїми значеннями) розбіжні термінологічні одиниці двох порівнюваних мов. Напр.: термін «шар» у рос. мові має такі значення: частина простору, обмежена сферою (радиус шара) - укр. куля; предмет круглої форми (воздушный шар) - укр. куля; в укр. мові - однорідна речовина, що суцільною масою укриває що-небудь (сніговий шар).

Існування в мові лексичної синонімії ускладнює роботу перекладача. Абсолютних синонімів (які не вирізняються ні семантичним, ні стилістичним відтінками) не так багато і найчастіше вони трапляються серед термінів: лінгвістика - мовознавство, нарація - оповідь, лабіальний - губний,
рецепція - сприймання. Однак синоніми не завжди можуть заміняти один одного. Вони можуть бути придатними в одному контексті і виявитися непридатними в іншому. При аналізі та виборі одного із синонімів необхідно розрізняти їхні види:

· смислові (ідеографічні), які відрізняються відтінками значення, ступенем інтенсивності вираження поняття: рос. план - укр. задум, проект, (дій) програма, (далекий план - у мистецтві) перспектива;

· стилістичні, які відрізняються емоційною забарвленістю або відношенням до різних стилів: рос. называть - укр. давати ім'я, іменувати (нейтральне), титулувати (піднесено-урочисте), номінувати (книжне);

· фразеологічні, які відрізняються своєю сполучуваністю з іншими словами: рос. принимать може сполучатися з різними словами (в расчет, решение, характер, силу закона тощо). Українські відповідники враховуватимуть цю обставину: враховувати (брати до уваги), виносити ухвалу, набувати властивостей, набирати чинності (сили закону).

· контекстуальні - слова, які не є синонімами у власному значенні слова, але які сприймаються як такі в конкретному контексті: рос. Отстраненное представление имеют рядовые читатели о процессе коммуникативного взаимодействия между автором художественного текста и реципиентом. - укр. Не до кінця розуміють пересічні читачі процес комунікативної взаємодії між автором художнього тексту та реципієнтом.

Таким чином, під час перекладу текстів наукового стилю з російської мови на українську слід враховувати як можливі термінологічні паралелі, так і уточнювати значення термінів, уживання їх у певному контексті.

14.3 Переклад термінів

Розрізняють перекладання вузькогалузевих термінів, загальновживаних та загальнонаукових слів.

Розпочнемо з особливостей перекладання вузькогалузевих термінів. Пошук терміна-еквівалента (тобто відповідного за значенням терміна) у власній мові (мові перекладу) має починатися з аналізу нового поняття, яке виражає іншомовний термін. Цей аналіз може підказати, яке слово треба вжити на позначення певного поняття. Напр., у російській термінології одна з деталей ізолятора називається «юбка» - очевидно, назву підбирали за подібністю. Українська термінологія для цього поняття має термін «острішок» (від слова «стріха»). Тобто асоціації у творців обох термінів були різні. Правильним уважається такий шлях перекладання термінів: «іншомовний термін > поняття > український термін», а не «іншомовний термін > український термін». Помилковим, напр., буде переклад російського будівельного терміна «грохот» як «гуркіт» чи «грюкіт», оскільки йдеться про назву пристрою для пересівання піску або цементу, і в українській терміносистемі для цього існує слово «решето».

...