Українська мова за професійним спрямуванням

· наявність рядів одноструктурних термінів, побудованих за однією моделлю. Такі терміни позначають однорідні поняття, напр., назви граничних вуглеводів будуються за однією моделлю - за допомогою суфікса «ан»: метан, пропан, бутан, пентан тощо.

Є різні методи конструювання терміносистеми:

1. Ієрархічний (родо-видові відношення): відтворення видових термінів шляхом використання родових термінів у вигляді терміноелементів, напр., водовідвід (рід) - водовідлив допоміжний, водовідлив головний, водовідлив центральний, водовідлив регіональний (види); ваговоз (рід) - лісовоз, контейнеровоз (види); кріплення (рід) - дерев'яне кріплення, металеве кріплення (види).

2. Генетичний: виділяють похідні терміни з основних за принципом «об'єкт - ознака - процес»: інформація - інформаційний - інформування.

3. Операційний: відбирають терміни з текстів певної тематики на основі критеріїв частотності.

Отже, зважаючи на викладене вище, ми можемо зробити висновок, що терміносистема є більш високим ступенем організації лексичних одиниць, ніж термінологія. Основний акцент у професійному спілкуванні переноситься на оволодіння навичками оперування вузькоспеціальною термінологією.

12.3 Способи творення термінів

Як і звичайні слова, терміни мають свою структуру (морфемну будову) і специфічні способи творення.

Перш ніж розглядати питання про структуру терміна, ми познайомимося з термінологічним поняттям «терміноелемент». На відміну від терміна (що може бути або словом, або словосполученням) терміноелемент може бути як частиною слова (твірна основа, коренева або афіскальна морфема, символи, числа, графічні ознаки в символослові), так і залежним словом у словосполученні. Напр., хімічний термін «метанол» складається з трьох терміноелементів: 1) коренева морфема мет- ; 2) суфікс -ан; 3) суфікс -ол. При чому кожний із суфіксів означає певне поняття в хімії (порівн. «метилен»). Технічний термін «коробка передач» складається з терміна «коробка» та терміноелемента «передач», що показує родо-видовий зв'язок між поняттями. Хімічний термін «сірчана кислота» складається теж з терміна та терміноелемента, який також відбиває родо-видовий зв'язок між поняттями.

Сьогодні префіксами вважають терміноелементи «міні», «максі», «міді», що зараз стали початковою частиною багатьох термінів. За деякими афіксами (префіксами та суфіксами) у термінознавстві закріплюються певні значення в певній галузі наукових знань, напр., у хімії суфікс -аза- (амілази) уживається для позначення ферментів; суфікс -оза- - для позначення цукрів (глюкоза); у технічних термінах суфікс -ість- має значення властивості матеріалів і процесів (надтривалість, текучість, повзучість, безмежність тощо).

У середині ХХ ст. з'явився новий терміноелемент «трон», що має значення: 1) частка; 2) прискорювач, прилад. Сьогодні багато нових термінів утворюються за допомогою цього елемента, напр., «циклотрон», «дейтрон», «циклофазотрон» тощо.

Традиційний спосіб словотворення - основоскладання - сьогодні в термінознавстві значно поширився через те, що, по-перше, постійно поглиблюються наукові знання, що, у свою чергу, упливає на зріст нових наукових дисциплін на стику декількох наук. Їхні назви - складні слова, що побудовані за складною ознакою або за сукупністю ознак. По-друге, у зв'язку із процесом інтернаціоналізації наукової діяльності поширюється вживання грецько-латинських моделей словоскладання, напр., такі нові терміни, як «біогеохімія», «геокріологія» тощо.

За формальною структурою терміни розподіляються на такі групи: терміни-кореневі слова; терміни-похідіні слова; терміни-складні слова; термінологічні словосполучення; терміни-абревіатури; терміни-символослова; терміни-моделеслова.

Терміни-кореневі слова за походженням поділяються на власне українські (вал) і запозичені (теза). Терміни-похідні слова утворюються за допомогою префіксального (нагрів), суфіксального (радіація) та префіксально-суфіксального (переобладнання) способів.

Можна виокремити кілька моделей термінологічних словосполучень:

1) І > І (Р.в.): амплітуда коливання;

2) I > ІІ < І (Р.в.): брус малої кривини;

3) І > І (Р.в.) < I (Р.в.): центр ваги перерізу (рос.: центр тяжести сечения);

4) П < І: кінцевий цикл, легувальний (рос.: легирующий), елемент, полегшений бетон;

Позначення: І - іменник, ІІ - прикметник, Р.в. - Родовий відмінок; стрілка > або < вказує на характер зв'язків між терміноелементами.

Терміни-абревіатури можуть бути:

1) ініціальними, напр., АТС - автоматична телефонна станція, ПК - персональний комп'ютер;

2) складовими, напр., техінформ, нацбанк, виконроб, страхагент, держустанова;

3) мішаними, напр.: УВЧ-терапія, УкрНДІМет (Український науково-дослідний інститут металів), МГД-генератор (магнітогідродинамічний).

Терміни-символослова - це сполучення слів з літерами та цифрами, напр., вітамін А, у-частка, і-область, СО2 -лазер.

Терміни-моделеслова. У таких термінах форма першої літери відтворює форму об'єкта, напр., S-подібні натяжні пристрої, Г-подібне сполучення,
V-клапан.

Коли вчений хоче позначити нове поняття, він починає шукати відповідне слово. Проблема пошуку є досить серйозною, бо кожний новий термін, запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему, має бути вдалим і гармонійним. Уважається за краще обирати такий термін, який здатен створювати похідні. Якщо відповідний еквівалент не знайшли, тоді запозичують відповідне слово з іншої мови.

Отже, нові терміни утворюють або шляхом використання внутрішніх ресурсів мови, або шляхом запозичення. Розгляньмо ці способи детальніше.

Побудова термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови

За допомогою внутрішніх ресурсів мови науково-технічні терміни створюють двома основними способами.

1. Зміна значення. Вона може відбуватися двома шляхами:

· шляхом зміни значень звичайних слів літературної мови; цей процес, як ми вже знаємо, має назву «термінологізація». Зазначимо, що термін, утворений із загальнолітературного слова, настільки переусвідомлюється, що часто сприймається вже як омонім відносно свого джерела, напр.: звичайне слово «хвиля» означає водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні; фізичний термін «хвиля» - коливальний рух у фізичному середовищі;

· шляхом зміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки; такий процес називається транстермінологізацією, напр.: біологічний термін «миша» означає вид тварини ряду гризунів; в обчислювальній техніці цей термін має інше значення - прилад для зручності роботи на комп'ютері.

Найбільш поширеним видом утворення термінів шляхом зміни значення є називання за схожістю ознак або за схожістю функцій (сонячний вітер). Ще є називання за суміжністю понять, за аналогією.

2. Зміна структури. Деякі способи побудови нових термінів ми вже розглянули вище. Ще раз нагадаємо їх:

· утворення похідних за допомогою префіксів та суфіксів (специфічним для термінотворення є закріплення за деякими суфіксами певних термінологічних значень, напр.:

а) суфікс «ість» означає властивість; напр.: «спрямованість», «намагніченість»;

б) суфікси «анн», «енн» - процес; напр.: «кріплення», «скручування» тощо;

· утворення складних термінів, напр.: «двофазний», «терміносистема»;

· утворення термінологічних сполучень, напр.: «потужність номінальна»;

· утворення термінів-абревіатур, напр.: «КХ» (короткі хвилі), «ПК» (персональний комп'ютер).

Побудова термінів шляхом запозичення з інших мов

Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Такі запозичення формують спільний лексичний фонд у різних, не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаємопорозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами.

Разом із запозиченням слова часто відбувається й «запозичення» його значення.

Під час запозичення нових термінів з мови-джерела завжди постає питання: як передати новий термін рідною мовою? Є два шляхи.

1. Просто запозичити його та:

· переписати за правилами орфографії рідної мови або

· зберегти його оригінальне написання.

2. Перекласти цей термін рідною мовою:

· буквально (калькувати) або

· описово.

Отже, запозичення може бути повним або частковим.

При повному запозичується як внутрішня, так і зовнішня форма терміна. Потім іншомовне слово пристосовують до фонетичних і морфологічних особливостей мови реципієнта, тобто асимілюють його. Розрізняють повну та часткову асиміляцію.

Повна асиміляція - це повне пристосування іншомовного слова до фонетичних (заміна звуків, не властивих цій мові; перенесення наголосу тощо) і морфологічних (підпорядкування системі відмінювання мови-реципієнта) законів рідної мови; напр., слово «асиміляція» (від лат. «assimilatio») в українській мові стало жіночого роду, після «с» за правилом дев'ятки пишемо «и» та змінюємо його як іменник І в. м'як. гр.

Часткова асиміляція - це збереження деяких фонетичних і граматичних особливостей мови-продуцента. Напр., в українській мові деякі іншомовні слова (радіо, пабліситі, кенгуру тощо) не мають системи відмінювання; а ряд запозичених слів зберігає невластиве українській фонетиці зяяння голосних (поет, какао тощо).

Основним способом часткового запозичення є калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента мовою-реципієнтом. Калька також буває повною або частковою.

Повна калька - це послідовний переклад усіх елементів слова з мови-продуцента; напр., переклад з латинської мови російською слова «hydrogenium» - «водород» (корінь -hydr- відповідає -вод-; корінь -gen- - кореню -род-).

Часткова калька - це переклад не всіх елементів слова, що надійшло з мови-продуцента; напр., переклад цього ж латинського слова українською: «hydrogenium» - «водень» (корінь -hydr-, як і в російській, відповідає кореню -вод-, а відповідника латинському кореню -gen- в українській мові немає, проте є суфікс -ень-).

Інколи запозичені терміноелементи стають продуктивними, тобто за їх допомогою будують нові терміни. В українській мові це насамперед стосується таких греко-латинських терміноелементів, як «авто-», «агро-», «анти-», «архі-», «гідро-», «полі-», «синхро-», «ультра-» та суфіксів «-ція», «-ізм», «-іст» тощо, які використовують для створення нових.

Таким чином, знання способів творення термінів та їх морфемної будови дозволяє уникнути орфографічних помилок, сприяє глибокому засвоєнню механізмів творення термінів певної галузі знання чи загальнонаукових термінів, а також є фундаментом для створення нових термінів.

12.4 Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники

Термінологія може виконувати свої основні функції, позначати наукові поняття й задовольняти потреби спілкування фахівців у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кін. ХІХ - на поч. ХХ ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка займалася зокрема проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тис. галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кін . ХІХ - поч. ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників.

Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - поч. 30-х рр.). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Абревіатуру ДСТУ можна розшифрувати такими словами - державний стандарт України. Відзначимо, що зараз (з 1.07.2003 р.) ці стандарти називають «національними».

В Україні діє два основоположні стандарти:

· ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів;

· ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять.

У стандартах закріплено систему вимог до стилю українських нормативних документів. Дотримування цих вимог має полегшити сприймання й розуміння науково-технічних текстів, упорядкувати процес утворення й удосконалення української науково-технічної термінології.

Є два головні правила, записані у стандартах:

· усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої головного (прямого) призначення;

· за наявності двох рівнозначних слів - іншомовного походження й українського, треба вживати українське.

Перше правило ґрунтується на прямому призначенні деяких мовних засобів:

· дієслова недоконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на -ння (-ття) позначають дію (процес): вимикати - вимикання;

· дієслова доконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на -ння (-ття) - подію: вимкнути - вимкнення;

· зворотні дієслова на -ся - неперехідну дію: світло вимикається;

· безособова форма дієслова на -но, -то - дію в безособових реченнях: світло вимкнено;

· віддієслівні іменники із суфіксами (крім на -ння, -ття, що позначають дії чи події), без суфіксів і на -овання - предмети, стани, наслідки дій чи подій: вимикач;

· дієприкметники (пасивні) - стан об'єкта дії: вимикний, вимкнений, вимиканий;

· дієприслівники - стан суб'єкта дії: вимикаючи;

· віддієслівні іменники - дійові властивості суб'єктів і об'єктів дії: вимкнутий, вимикальний.

Першому правилу підпорядкована ціла низка інших правил:

1. Треба вживати українську дієслівну форму на позначення дії (процесів) замість віддієслівного іменника, який більш притаманний російському науковому стилю. Неправильно: По-перше, складання списку термінів мовою оригіналу. Правильно: По-перше, складають список термінів мовою оригіналу. Неправильно: Адаптування іншомовних слів полягає в їхньому достосуванні до граматичної системи мови. Правильно: Адаптуючи іншомовні слова, їх достосовують до граматичної системи мов. Неправильно: Оцінювання ефективності процесу керування за такими параметрами…Правильно: Ефективність процесу керування оцінюють за такими параметрами…

Слід уникати, де це можливо, нагромаджування віддієслівних іменників на -ння, уживаючи замість них відповідні слова.

2. Потрібно уникати словосполучень «дієслово + віддієслівний іменник», де дієслова тільки вказують на дію, тоді як іменники її називають. Такі словосполучення можна замінити створеним від іменника дієсловом:

НеправильноПравильно

виконувати обчислюванняобчислювати

здійснювати вимірюваннявимірювати

здійснювати контрольконтролювати

3. Пасивні дієслівні форми на -ся треба вживати лише на позначення неперехідної дії, тобто у таких реченнях, де є суб'єкт дії й немає об'єкта, на який спрямовано дію:

· метал плавиться; тіло нагрівається; він навчається (власне-зворотна дія);

· колеги листуються (взаємно-зворотна дія);

· собака кусається (безоб'єктно-зворотна дія).

Сьогодні в українських науково-технічних текстах - під упливом наукового стилю російської мови, де значно більше поширені пасивні форми, - дуже часто вживають дієслова на -ся. Але слід пам'ятати про те, що історично українські речення тяжіють до природних активних конструкцій, де суб'єкт дії є підметом, об'єкт дії - додатком, а сама дія - присудком.

НеправильноПравильно

Студентами виконуютьсяСтуденти виконують

лабораторні роботи.лабораторні роботи.

Якщо в реченні немає й суб'єкта дії, тоді слід дієслівні форми на -ся замінювати або третьою особою множини, або першою особою множини.

НеправильноПравильно

У термінознавстві розглядається не У термінознавстві розглядають не лише поняття «термін». не лише поняття «термін».

У термінознавстві розглядаємо

не лише поняття «термін».

4. У безособових реченнях, де мова йде про події, що відбулися, потрібно вживати безособову форму дієслова на -но, -то; напр., укладено словник з інформатики; змінено правила. Досить часто вживають такі конструкції з додаванням у речення виконавця дії у формі О. в., напр., ученими знайдено нові ліки. Це не рекомендується. Треба писати так: «Учені знайшли нові ліки».

5. Потрібно розмежовувати такі поняття, як «дія», «подія» і «наслідок дії».

Дію треба позначати іменниками на -ння (-ття), утвореними від дієслів недоконаного виду, напр., змінювати - змінювання, нарізувати - нарізування.

Подію теж позначають іменниками на -ння, (-ття), але утвореними від дієслів доконаного виду, напр., змінити - змінення, нарізати - нарізання.

Для позначення наслідків дій уживають відповідні однокореневі іменники з іншими суфіксами (-к, -ція, -інг та ін.) або без них, напр., зміна, оцінка, ізоляція, тренінг.

У термінологічних сполуках, що позначають різні характеристики процесів (дії), треба вживати іменник, утворений від дієслова недоконаного виду; напр., правила затверджування, тривалість створювання, функція перетворювання. Але у словосполученнях з іменниками, що позначають конкретні речі та терміни виконання, уживають іменники, що побудовано від дієслів доконаного виду; напр., дата затвердження, момент створення, після перетворення.

Слід також пам'ятати: віддієслівні іменники, що позначають дію, потрібно вживати тільки в однині, тому що вони не мають інформації щодо тривалості, циклів, періодів, повторюваності, багаторазовості дії, а лише є узагальненою назвою дії.

НеправильноПравильно

Причини руйнуваньПричини руйнування

Полегшують роботу з термінами автоматичні та автоматизовані системи комп'ютерного перекладання, які набули поширення останнім часом. Серед українських термінологічних словників, які передбачають комп'ютеризацію процесу перекладання, розрізняють термінологічні словники, якими можна користуватися в режимі он-лайн та термінологічні глосарії. Про переклад/перекладання, форми та види перекладу/перекладання буде йтися далі, а зараз зупинимося на українських електронних термінологічних словниках.

Назвемо кілька позицій термінологічних словників, що працюють у режимі он-лайн:

· KirzeN - мультимедійний словник (українська та 40 інших мов);

· LJ Ukrainian dictionary LJ - український словник;

· zakon.nau.ua - словник законодавчих термінів (електронне видання НАУ Online);

· словник банківських термінів (електронне видання Ощадбанку);

· словник термінів на сайті interbank.kiev.ua;

· тлумачний словник (глосарій) menedjment.com.ua (електронне видання інтернет-порталу для управлінців);

· словник-довідник музичних термінів (електронне видання за словником Ю.Є. Юцевича);

· короткий математичний словник (електронне видання на formula.com.ua - математика для школи);

· архівістика - російсько-український словник термінів;

· словник професій на Порталі професійного консультування;

· словник літературознавчих термінів на сайті ukrlib.com.ua;

· проект англо-українського словника технічних термінів;

· радіословник на сайті proradio.org;

· українські гуманісти епохи Відродження ХV - ХVІІІ ст. (словник імен, назв, термінів) на сайті litopys.narod.ru;

· «Відкритий словник» на сайті words.volyn.net - цей проект присвячений проблемі знаходження українських відповідників до сучасних термінів (з комп'ютерної тематики і не тільки);

· термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів;

· словник церковно-обрядової термінології на сайті Словопедія;

· food dictionary - українсько-багатомовний словник з харчової промисловості та харчових інгредієнтів.

Назвемо кілька позицій термінологічних глосаріїв:

· словник термінів, уживаних у законодавстві України (глосарій української Вікіпедії);

· словник термінів (інформаційне суспільство) - глосарій української Вікіпедії;

· термінологічний словник з моделювання систем (глосарій української Вікіпедії);

· словник термінів на тему «Нерухомість» (глосарій української Вікіпедії);

· метеорологічні та гідрологічні терміни (глосарій української Вікіпедії);

· комп'ютерна термінологія (глосарій української Вікіпедії);

· словник економічних термінів (менеджмент, банківська справа, тощо) - глосарій української Вікіпедії;

· українсько-англійський глосарій термінів Європейського Союзу на сайті europa.dovidka.com.;

· глосарій термінів фондового ринку на сайті Словопедія;

· глосарій «Управління якістю» (Вакуленко А.В.) на сайті Словопедія;

· англійсько-українська мовна пара багатомовного глосарію історичних термінів на сайті social studies.

Таким чином, будь-яка галузь наукового знання послуговується унормованою термінологією, яка знаходить відображення у словниках та довідниках. Електронні термінологічні словники полегшують роботу фахівця з документацією, а також дозволяють підвищити якість текстів завдяки правильному використанню стандартизованої та рекомендованої термінології.

ЛЕКЦІЯ 13. НАУКОВИЙ СТИЛЬ І ЙОГО ЗАСОБИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

13.1 Становлення й розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками й під впливом грецької та латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. Почасти науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень. Свідченням цього є наукові монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди, що готувалися й видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати й друкувати книги українською мовою негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини ХІХ ст. спочатку як науково-популярний стиль.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П . Житецькому (1836 - 1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Журнал «Основа» та заснована у 1868 р. «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, календарі з народногосподарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи М . Драгоманова організовано «Літературне товариство імені Т . Г . Шевченка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. його було реорганізовано в «Наукове товариство імені Т . Г . Шевченка», на чому ми вже наголошували в попередній лекції.

Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, вісники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі видатні українські вчені, як І . Франко, М . Драгоманов, К . Михальчук, С . Подолинський, А . Кримський, М . Сумцов, В . Гнатюк та ін.

З кінця XIX ст. більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, передусім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії. На кінець ХІХ ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, ґенеза, принцип, проблема, процес, абсолютизм, автономія, методологія, об'єкт, об'єктивний, опозиція, орган, організація, позитивізм, полеміка, інституції, кооперація, солідарність, продуктивні сили, пропаганда, ритміка, епідемія, діагностика, аналітичний, раціональний, симетричний та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Нагадаємо, що в 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча термінологічні комісії Інституту мовознавства імені О.О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було, бо російська мова витісняла українську з управління, науки, виробництва, школи.

Із прийняттям Закону про мови в УРСР, яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежної Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, визначення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами та терміносполученнями. Слід пам'ятати, що жодна мова не має суто своїх терміносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсивно, але завжди запозичує лексичні терміни інших мов. По-сучасному його можна назвати інтерактивним.

Таким чином, порівняно з англійською, французькою, німецькою, російською мовами, в яких науковий стиль формувався паралельно з художньо-белетристичним, публіцистичним, офіційно-діловим, розвиток наукового стилю української мови розпочався вже після того, як склався художній стиль. Функціонування наукового стилю української мови багато в чому завдячує діяльності наукових установ.

13.2 Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю

У попередніх лекція ми вже наголошували на мовних та позамовних особливостях наукового стилю, його сфері використання. Нами було з'ясовано, що основною одиницею наукового стилю є текст. Детальніше розглянемо особливості тексту наукового стилю, його структуру.

У семантичному аспекті текст сприймається як закінчене, зв'язне змістове ціле. З погляду мовленнєвої діяльності текст являє собою мовленнєву діяльність, підпорядковану певному комунікативному завданню, і, власне, результат цілеспрямованого мовленнєвого акту. Текст дістає також прагматичне тлумачення (як інструмент мовної комунікації між відправником та одержувачем), розглядається з інформативного погляду (зображення світу з різним ступенем об'єктивності). Текст служить засобом упливу, що має свою структуру. Ця структура залежить від багатьох факторів, зокрема від предметного змісту комунікативної мети - задуму.

Звернемося до основних ознак наукових текстів. Текст має ознаки, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації. До таких ознак варто віднести: цілісність, зв'язність, членованість, завершеність, лінійність, інформативність.

1. Цілісність розуміється як єдність таких цілісностей:

· змістової цілісності (єдність ідеї, теми, змісту);

· комунікативної цілісності (мети, намірів мовного спілкування);

· структурної та формально-граматичної цілісності (мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм).

2. Зв'язність буває лінійна і вертикальна, і служить попередній ознаці, тобто цілісності тексту. Зв'язність виділяють за різними ознаками:

· логічними;

· асоціативними;

· образними;

· композиційно-структурними;

· стилістичними;

· ритмоутворювальними.

Логічну зв'язність помічаємо в причинно-наслідкових відношеннях між елементами тексту при аналізі і синтезі його частин, при розгортанні - індукції (від окремого до загального) і дедукції (від загального до окремого) тексту. Композиційно-структурна зв'язність виявляється у будові тексту, диспозиції (розташуванні) його частин, залежності композиційних елементів, несуперечності змісту і зв'язків як логічних, так і граматичних.

3. Членованість тексту. Властивість тексту - бути комунікативно членованою одиницею, що свідчить про гармонійність його природи. Розрізняють членування тексту за такими ознаками:

· змістове і технічне (знаходить відповідне вираження в поліграфічному оформленні від заголовка до глави, розділу, параграфа, абзацу);

· концептуальне і методичне (відповідає певним ідеям, темам, судженням, поняттям, відповідає задуму, сутності намірів);

· глибинне і поверхневе (може бути верхнім відображенням глибинного, але через формально видимі ознаки (паузи);

· об'єктивне і суб'єктивне;

· смислове і формальне.

4. Лінійність тексту ніби організовує мовні одиниці в послідовність мовного викладу. Лінійність відображає живий мовний матеріал і його виголошення.

5. Інформаційність. Кожний текст, що має названі вище ознаки, уже є інформаційним: поряд з мовними знаннями й у сукупності з ними він передає екстралінгвістичні знання. Інформація як здобуті людським розумом і досвідом знання та повідомлення про них є основою й наповненням незліченної кількості мовних текстів.

6. Завершеність. Ця ознака притаманна лише конкретним текстам з визначеними межами. У текстах широкого тлумачення вона має відносний характер. Можуть бути тексти, зокрема художні, зумисне не завершені автором або такі, в яких предметне й фабульне завершення не є завершенням ідеї, ментальних концептів тощо. Такі тести можуть потребувати або, точніше, провокувати створення наступних текстів.

Наукове знання може бути виражено в первинних текстах: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми у колі фахівців) та вторинних - писемних.

Текст містить:

· зміст знання (функціонує вже як семантика тексту);

· саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі суспільних наукових комунікацій. Спілкуючись, науковці мають можливість уточнити зміст понять, а іноді, у ході обговорення, виникає нове знання. Найбільш повно наукове знання про предмет, його ознаки й властивості виявляються в жанрі наукової монографії (книга, дисертація). Близькими до наукової монографії є підручники для вишів. Вони вирізняються наявністю визначень, чіткістю побудови викладу. У статтях найчастіше подають розгляд одного з аспектів, однією зі сторін, зв'язаних з тим чи іншим науковим поняттям, з тією чи іншою проблемою. Отже, усі типи наукових текстів (доповідь, дискусія, монографія, підручник, стаття) різною мірою демонструють наукове знання, його семантику. Досягши досить високого рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали комунікативних зв'язків у вигляді різних компресованих текстів, що вирізняються великою глибиною відображення самого знання. Такими текстами є словники, енциклопедії, класифікатори, рубрикатори, стандарти на терміни, нормативні довідники, реферати, анотації, популярні лекції, бесіди, інтерв'ю, реклама.

Структура текстів формує і кристалізує наукове знання. На мову науки в усіх типах текстів упливає мовна норма, саме норма виступає тим фільтром, який відокремлює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати. Велике значення у зближенні наукового знання із системою мови має входження знання в терміносистеми окремих наук. Найчастіше терміносистеми знаходять своє вираження в національних мовах (системи англійської, російської - у термінах з радіофізики, біології тощо). На етапі моделювання терміносистем наукове знання ніби вростає в систему тієї чи іншої конкретної природної мови.

Таким чином, усяке наукове знання втілюється в тексти й пізнається тільки через тексти. У процесі створення спеціального тексту обов'язково враховуються:

· обсяг професійних знань;

· спеціалізація й інтереси тих, кому адресується цей текст.

Через вказівки на рівень знань, необхідних для розуміння й засвоєння відповідного матеріалу, а отже, через фактор комунікативного середовища в текст проникають і саме через текст реалізуються інформаційні зв'язки вчених між собою. З науковцем, що живе за кордоном, можна спілкуватися через його книги й мати уявлення про його наукові інтереси.

Далі звернемо увагу на основні елементи наукового тексту.

Структура наукового тексту - це система одиниць різних рівнів. Одиниця найвищого рівня - складне синтаксичне ціле. Переважно в наукових текстах використовуються складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв'язком: кожне наступне речення доповнює, уточнює, розвиває або заперечує думку, висловлену в попередньому. Іноді те, про що говориться в реченні, може стосуватися не попереднього, а більш чи менш віддаленого фрагментів тексту. Складне синтаксичне ціле може дорівнювати або утворювати з іншими складними синтаксичними цілими таку інтонаційно-синтаксичну одиницю як абзац. Для абзаців наукових текстів характерні предметно-логічні зв'язки.

Композиція наукового тексту традиційна:

· вступ, який готує до сприйняття наступної розповіді;

· основна частина або виклад, у якому реалізується основна розробка теми;

· закінчення, що завершує текст і, до речі, містить основну його думку.

Кожен дослідник будує композицію своїх робіт так, як прийнято в цьому жанрі дослідження (стаття, монографія, посібник) в конкретній галузі знання. Так, напр., загальні довідники із зоології, ботаніки мають досить строгу структуру, при якій у визначеній послідовності випливає опис класів, сімейств, видів, підвидів, їхньої будови, способу життя.

Найважливішими сторонами форми наукового тексту є:

1. Композиційна (побудова тексту, що поєднує всі його елементи в єдине ціле);

2. Рубрикаційна (розподіл тексту на структурні одиниці, частини, розділи, глави, параграфи). Рубрикація - це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Найпростіша рубрикація - поділ на абзаци. Уважається, що середня довжина абзацу має бути 4 - 6 речень. Рубрики, більші за абзаци, можуть називатися параграфом, главою, розділом, частиною.

3. Логічна (відповідність міркувань, висновків і визначень автора нормам логічно правильного мислення);

4. Мовностилістична та графічна (якість таблиць і ілюстрацій).

Тепер звернемося до мовних засобів наукового тексту. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм. Це сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових текстів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу і мовні засоби. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора тексту мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто ним під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому.

Розглянемо головні мовні засоби в науковому стилі за рівнями літературної мови.

Лексика та фразеологія. Загальновживані слова, загальнонаукова лексика й терміни визначають мовні особливості наукового стилю. Слова в таких текстах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про предмет розповіді. Емоційна й експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) уживається подеколи в текстах суспільствознавчого та гуманітарного профілю; цю лексику доцільно застосовувати у фізико-математичних та природничих науках.

Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (напр., такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду).

На лексичному й фразеологічному рівнях слід відзначити наявність великої кількості термінів з різних галузей знання, а отже, - виразно іменний характер висловлювання, адже більшість термінологічної лексики становлять іменники. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, то наукові тексти також насичені абстрактною лексикою.

Найбільшу частину інформації викладено із застосуванням загальнонаукових і вузькоспеціальних термінів. Уживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі елементи наукового тексту: таким чином; однак; крім цього; з іншого боку; у свою чергу; по-перше (по-друге, по-третє тощо); описаний вище; наведені результати; на підставі отриманих даних; як показали дослідження. Важливе значення мають слова, які свідчать про ступінь вірогідності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо).

Морфологія. У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх форм останнього, а також для іменника, характерні абстрактні, узагальнені значення.

У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю визначати потрібні ознаки понять. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворювати форми ступенів порівняння. Тому в текстах наукових праць, використовуючи якісні прикметники, надають перевагу аналітичним (складеним) формам ступенів порівняння, щоб витримувати однаковий стиль мовлення, використовуючи слова (най)більш, (най)менш.

Наукова мова вирізняється також тим, що вона не експресивна. Звідси переважна форма оцінки - констатація ознак, притаманних предметові або явищу, які вони визначають. Тому більшість прикметників є частинами термінологічних виразів.

Дієслова й дієслівні форми мають у тексті наукових праць особливе інформаційне навантаження. Вони використовуються для окреслення постійної ознаки предмета, доведення, в описі будови приладів і машин.

Широко застосовуються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, оскільки вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше застосовуються дієслова умовного (у формулюванні гіпотез) і майже ніколи - наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (напр.: «У цій статті розглядаються…», «Передбачено надати додаткові кредити»).

Серед займенників особливо поширені вказівні (цей, той, такий, який, котрий), які не лише конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання. Неозначені займенники, зважаючи на неконкретність їхнього значення, у науковому тексті майже не використовуються (за винятком науково-навчального та науково-популярного підстилів).

Унаслідок певних обставин на позначення суб'єкта дослідження в науковій мові почали використовувати особовий займенник ми, що зумовило утворення низки нових похідних словосполучень, напр.: на нашу думку, на наш погляд, ми переконані, ми дотримуємося…. Проте надто часте вживання цього займенника та його похідних у роботі справляє неприємне враження, тому автори намагаються використовувати звороти, щоб уникнути повторів. Для цього застосовують конструкції з неозначено-особовими реченнями («Спочатку проводять відбір зразків…» тощо), форму викладу від третьої особи («Автор вважає…»), безособові форми на -но, -то («Здійснено аналіз…», «Визначено напрями…», «За основу прийнято метод індукції»).

Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну логічну структуру думок. Важливою рисою синтаксису наукової мови є переважання розгорнених складних речень з розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових). Велика частка належить складнопідрядним реченням, зокрема із причиновим та наслідковим зв'язками. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу.

У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів. Експерименти описують за допомогою дієприкметників пасивного стану. Дії машин і механізмів (у працях технічного профілю) найчастіше описують за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудком є дієслово в пасивно-зворотній формі (подається, вмикається, від'єднується). Використання таких синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії, суб'єкт при цьому лишається невизначеним, оскільки в наукових текстах необов'язково його зазначати.

Номінативні (називні) речення часто вживають у назвах спецкурсів, книг («Технологія галузі», «Українська мова (за професійним спрямуванням)»); розділів («Здоровий спосіб життя», «Українська культура ХХ століття»); у підписах до малюнків, ілюстрацій («Будова клітини», «Карта діалектів України»). Неповні речення як такі, що належать до емоційно-експресивних засобів мовлення, у науковому стилі майже не використовують. Часто вживають розповідні речення, досить рідко - питальні, а окличні майже не застосовують, позаяк вони мають певне емоційне забарвлення (за винятком мови науково-популярних видань).

Ще одна композиційна особливість наукового стилю - документування тверджень, посилання, цитати. За типом мовлення сучасні наукові тексти є монологічними, уживаються в усній та писемній формах з переважанням останньої. Стиль писемної наукової мови - безособовий монолог. Тому викладають, зазвичай, від третьої особи, оскільки увагу зосереджено на змісті й логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої й зовсім не використовуються форми другої особи займенників однини. Авторське «я» поступається значущості й вагомості тих наукових явищ, які досліджуються.

Мовні засоби організації наукового тексту представлені в табл. 14.

При редагуванні тексту слід звертати увагу на мовно-стилістичну його сторону, тобто на правильність побудови фраз і граматичних зворотів, на доцільність використання тих чи інших слів (поширена помилка - уживання зайвих слів). Багатослівність завжди затемнює основну думку автора.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що кожен текст як цілісний мовленнєвий масив оцінюється за цілим комплексом критеріїв. Основними складовими цих критеріїв є інформаційно-структурні (логічність, зв'язність і цілісність, точність, ясність, зрозумілість, доступність) та стилістичні (правильність, чистота та культура мовлення) характеристики тексту. Написання наукового тексту вимагає від його автора не тільки професійних знань з певної галузі науки, але й умінь структурувати науковий матеріал, уживати відповідні мовні засоби.

13.3 Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування й реферування наукових текстів. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату

Здобуття вищої гуманітарної освіти, як і будь-якої іншої, передбачає в умовах Болонського процесу обов'язкову самостійну наукову роботу студентів, яка реалізовуватиметься в обох формах (усній, письмовій) та різних жанрах сучасного наукового дослідження, насамперед у курсових і дипломних роботах, а також у доповідях і повідомленнях на конференціях, наукових конкурсних роботах, есе та статтях в обраній галузі знань, без чого неможливий процес подальшої ефективної дослідницької діяльності.

Наукова робота і малих, і великих жанрів обов'язково має бути скерована на одержання нових знань в обраній галузі. Зрозуміло, що для молодого дослідника є важким (а інколи неможливим) процес здобуття абсолютно нових знань. У зв'язку з цим у студентських наукових роботах новизна визначається переважно такими поняттями, як «розширено», «доповнено», «уточнено», «конкретизовано», «узагальнено», «систематизовано», «класифіковано», «проілюстровано», «обґрунтовано», «унаочнено» відомі матеріали та результати, що уможливлюється завдяки поглибленому вивченню певних дисциплін, актуальних тем (окремо та в комплексі) і розвиненими навичками та вміннями із самостійної організації наукової праці відповідно до сформульованої мети, завдань і обраної методики наукового пошуку. При цьому до автора наукової роботи висувається ряд обов'язкових вимог: на високому рівні бути обізнаним з науковою літературою за досліджуваною проблемою (знати всі доступні джерела наукової інформації, опубліковані в Україні та за кордоном), уміти обирати найдоцільнішу методику дослідження та знати її, уміти аналізувати, аргументувати, порівнювати й узагальнювати, логічно викладати матеріали дослідження, лаконічно й переконливо формулювати висновки, викладати зміст роботи за чинними нормами української наукової мови. У роботі має знайти відображення науковий пошук, а саме: автор має наводити самостійно дібрані й нові приклади щодо досліджуваної проблеми; узагальнювати дані у вигляді аналітичного огляду тематичної літератури, різноманітних класифікацій, а також таблиць, схем, графіків, діаграм тощо.

...