Становлення громадянського суспільства є необхідною умовою соціального прогресу будь-якої країни. В Україні поточні результати цього процесу вказують на низку невирішених практичних, а відтак, і теоретико-методологічних питань, на необхідність зміни не лише нормативних актів та процедур, але й глибинних ціннісних основ сучасного українського суспільства.

В умовах інформаційного суспільства мас-медіа є одним з головних чинників, що відповідають за формування та трансформацію ціннісної системи. При цьому трансльована ЗМІ медіареальність часто входить в очевидне протиріччя з повсякденним досвідом громадян України, стереотипами і традиціями, що зумовлює існування складних і суперечливих залежностей між медійною аксіосферою та правилами життя, сформованими на основі повсякденного досвіду і традицій. Внаслідок цього виникає складна діалектична гра між нав'язуваною ЗМІ ціннісною системою та нормами поведінки, сформованими під впливом інших, згаданих джерел (повсякденний досвід, традиції тощо). Українське суспільство перманентно перебуває у стані когнітивного дисонансу між системою цінностей, що транслюються ЗМІ, та соціальними імперативами, що існують у суспільстві.

На сьогодні проблема визначення закономірностей формування такої суперпозиції є мало дослідженою, особливо для України. Перш за все - в її комунікативному аспекті.

Аксіологія соціальних комунікацій є новим, ще не достатньо розробленим науковим напрямом. Можна назвати лише окремі дослідження, що стосуються аксіологічної проблематики в ЗМК. Це насамперед праці таких західноєвропейських учених, як С. Коен, С. Холл, К. Тестер, Ю. Хабермас, Н. Стівенсон, А. Капто, які розглядають проблему взаємозв'язків моральних цінностей та мас-медіа. У російській комунікативістиці ці питання порушують В. Березін, Ю. Мірошников, Т. Науменко, Л. Світич, В. Сидоров, Г. Солганик, Є. Пронін та ін., зосереджуючи увагу на аксіологічній функції ЗМК, вияві національних цінностей, які пропагує російська культура через різні види медіатекстів, світоглядних принципах журналістів. Серед вітчизняних дослідників окремі аспекти аксіології мас-медіа вивчають А. Башук, В. Владимиров, О. Гриценко, Н. Зражевська, В. Іванов, С. Квіт, В. Корнєєв, Н. Костенко, О. Кузнецова, В. Лизанчук, Й. Лось, Б. Потятиник, Т. Приступенко, В. Різун, К. Серажим, О. Сербенська, Ю. Фінклер, Н. Шумарова, які розглядають проблеми репрезентації цінностей у масовій комунікації, ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності, емоційно-експресивного насичення медійних матеріалів. Масові комунікації у процесі розбудови громадянського суспільства аналізувались вітчизняним науковцем С. Демченко. Проте це дослідження стосувалося, в основному, осмислення ЗМІ як соціально-політичного феномена та його ролі в розбудові громадянського суспільства. Саме це й обумовлює актуальність запропонованої розвідки.

Конкретна фундаментальна задача даного дослідження полягає у визначенні механізмів формування та трансформації системи цінностей і соціальних імперативів під впливом засобів масових комунікацій у процесі становлення громадянського суспільства в Україні.

У ході комплексного дослідження зазначеної проблеми розроблено аксіологічні засади формування соціальних імперативів в умовах становлення громадянського суспільства з позиції комунікативно-концептуального підходу.

У результаті виконання роботи:

· визначено сутність соціокультурних цінностей та соціальних імперативів, охарактеризовано їх взаємодію та місце в системі соціальних комунікацій;

· розроблено систему індикаторів впливу ЗМІ на актуалізацію / формування / трансформацію суспільних цінностей;

· проведено комплексне міждисциплінарне дослідження впливу ЗМІ та мережевих технологій на узгодження ціннісних домінант та соціальних імперативів;

· розроблено науковий апарат для комплексного аналізу взаємодії структур громадянського суспільства, ЗМІ та мережі Інтернет в процесі формування системи цінностей суспільства та соціальних імперативів;

· розроблено теоретико-методологічні засади визначення керованої частини процесів формування соціальних імперативів;

· розроблено рекомендації щодо державної політики регулювання медійного простору з метою формування соціальних імперативів громадянського суспільства в Україні.

Запропоновані засади були використані при реалізації Сумської обласної програми сприяння розвитку громадянського суспільства на 2013-2015 роки та в роботі громадських рад та громадських експертних комісій при виконавчих органах влади м. Суми.

РОЗДІЛ 1. АКСІОЛОГІЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

1.1 Аксіологія як учення про ціннісні домінанти

Загальновідомо, що ціннісний підхід до життя, який формується ще в ранньому дитинстві, починається з розмежування об'єктів за категоріями ДОБРА та ЗЛА. Виражаючи ті чи інші думки про світ, людина весь час накладає на нього світло-тіньову мережу загальнолюдських та індивідуальних уявлень про добро і зло. Цю мережу покладено в основу ціннісних уявлень про корисне і шкідливе, гарне і погане, справедливе і несправедливе, правду і кривду, прекрасне і потворне, які й досліджує аксіологія.

Аксіологія - це вчення про цінності, що вивчає структуру ціннісного світу, сутність цінностей та їх місце в реальності. Поняття “аксіологія” введене в науковий обіг на початку ХХ століття французьким філософом П. Лапі та німецьким філософом Е. Гартманом, що й започаткувало епоху нового філософського напряму.

Ключове поняття аксіології “цінність” було введене до філософського лексикону тільки в 60-х роках ХІХ століття німецьким науковцем Г. Лотце (1807-1881), який зазначав, що цінності - це те, що не існує, проте має значну силу, за допомогою якої людина створює новий світ культури. Учений визначив основну ознаку цінності - значущість, яка виявилася домінантною в дефініціях, запропонованих уже іншими дослідниками цієї проблематики.

У наш час існують різні погляди на сутнісні характеристики цінностей, що зумовлює появу різноманітних аксіологічних концепцій. Проте, незважаючи на це, більшість науковців визнає, що цінності - це специфічні соціально значущі об'єкти та явища навколишнього світу, позитивні або негативні для людини й суспільства, що мають особистісний або суспільний (чи одночасно той та інший) сенс.

Американський соціолог Г. Лассвелл якось зауважив, що цінність нагадує атмосферний тиск, який не можна побачити, проте всі його відчувають. Ця невловима сутність цінностей, яким важко дати визначення, пояснюється складним характером їх буття. Цінності, з одного боку, наявні в реальному світі, а з іншого - ніби існують поза ним. Вони так чи інакше причетні до людини, оскільки зумовлені самою її сутністю. Зрозуміло, ніщо не може бути гарним чи поганим поза людиною: для того щоб визначити, що є цінним, індивід має все це “пропустити” крізь себе. Окремі об'єкти реальної дійсності набувають своєї естетичної значущості лише тоді, коли ми їх споглядаємо, відчуваємо, “переживаємо”. У той же час не всі цінності можна безпосередньо виявити в зовнішньому світі. Наприклад, духовні цінності не існують у світі каміння, річок, дерев і сирих фактів. Інакше б вони перестали бути цінностями і становили б частину об'єктивного світу. На відміну від реального світу цінності не існують об'єктивно, вони є концептуалізацією бажаного. До того ж певною мірою їм властива суб'єктивність.

Т. Гоббс, який першим звернув увагу на зазначену вищу ознаку, обґрунтував цю думку тим, що одна й та сама цінність неоднаковою мірою усвідомлюється людьми: те, що одна людина називає мудрістю, інша називає страхом; одна називає жорстокістю, а інша - справедливістю. У різних індивідів, соціальних груп, у різних культурах, епохах, державах тощо існують розбіжності в сприйманні цінностей. Кожна цінність може наповнюватися своїм змістом, мати власну інтерпретацію, зумовлену історією, розвитком національної культури та ментальністю, виробленою досвідом попередніх поколінь. Особливо яскраво це простежується при сприйнятті цінностей представниками різних культур.

Причиною таких розбіжностей у розумінні цінностей є те, що не існує єдиних критеріїв цінності взагалі, відсутні єдині для всіх ідеали. Людина вибирає саме ті цінності, які найбільше відповідають її уявленням про ідеал. Виникаючи внаслідок зіставлення зовнішньої реальності з потребами людини, цінності виражають ставлення останньої до цієї реальності, її оцінку.

Усвідомлюючись суб'єктивно, цінності сприймаються як норма, ідеал, тобто як те, що апріорі оцінюється етнічним колективом як взірець для наслідування і виховання. Саме вони лежать в основі формування змісту життєвих цілей особистості, є орієнтиром її поведінки, визначають сенс її життя.

Намагаючись осягнути сутність цінностей, з'ясувати особливості їх вияву в різних сферах життєдіяльності людини й соціуму, науковці пропонують різноманітні класифікації ціннісних систем. Одна із перших класифікацій цінностей була розроблена ще давньогрецькими філософами, які розрізняли цінності когнітивної діяльності (Істина), естетичного задоволення (Краса), соціальної адаптації та моралі (Добро, Доброчинність). Вона стала підґрунтям багатьох класифікацій, запропонованих сучасними дослідниками. Так, на думку Г. Ріккерта, цінності поділяються на пізнавальні, естетичні, містичні, релігійні, моральні, особисті (блага особистого життя). Н. Ресчер усі цінності поділяв на матеріальні (комфорт), фізичні (здоров'я), економічні (економічна впевненість, ефективність), моральні (чесність, справедливість), політичні (свобода, рівність, законність), естетичні (краса, гармонія, симетрія), релігійні (смиренність, розчуленість, просвітленість свідомості), інтелектуальні (знання, логічність, зрозумілість), професійні (визнання, успіх), сентиментальні (любов, дружба). М. Рокич запропонував класифікацію двох типів цінностей: цінності-цілі (так звані термінальні цінності як кінцевий результат діяльності) та цінності-засоби (інструментальні цінності, або моделі поведінки людини, за допомогою яких досягаються термінальні цінності). До першої групи цінностей належать активна життєдіяльність, життєва мудрість, здоров'я, цікава робота, краса природи і мистецтва, любов, матеріальна забезпеченість, друзі, сприятлива ситуація в країні, визнання, пізнання, рівність, самостійність як незалежність у судженнях та оцінках, свобода, щасливе сімейне життя, творчість, упевненість у собі, задоволення. До другої групи відносять акуратність, вихованість, життєрадісність, незалежність, непримиренність до недоліків у собі та інших, дисциплінованість, освіченість, відповідальність, раціоналізм, самоконтроль, сміливість у відстоюванні своїх поглядів, волю, терпимість, широту поглядів, чесність, працелюбність, чуйність.

Останнім часом серед різноманітних класифікацій досить широко застосовується та, в основу якої покладений функціональний принцип - розподіл цінностей за галузями людської діяльності. Згідно з нею цінності поділяються на матеріальні (або утилітарні) та духовні. До матеріальних відносять речові, предметні цінності, які необхідні для задоволення матеріальних потреб людини. До цінностей вищого порядку належать істина, добро, краса, свобода, мудрість, тобто всі морально-естетичні ідеали та принципи. Саме вони визнаються вищими, абсолютними, вічними, фундаментальними ціннісними домінантами, які виконують роль опори людського життя.

Духовні цінності виражають глибинну сутність людини, становлять ядро її сутності, фундамент індивідуального світогляду, зумовлюють усю мотивацію її поведінки. Саме вони закладають основи всього людського й стають стрижнем ціннісної системи індивіда, соціокультурної / етнокультурної групи, соціуму в цілому, що дозволяє їх визнати тією частиною свідомості, без якої немає особистості. Такої думки дотримувався, зокрема, М. Шеллер, який зазначав, що духовне життя людини і є основною цінністю. Р. Перрі, надавши духовним цінностям твірної ролі, наголошував, що не машини та речі, а соціалізовані й насичені емоціями стійкі ідеї становлять сутність культури та цивілізації. За Е. Дюркгеймом, на великих ціннісних ідеалах формуються й ґрунтуються цілі цивілізації [Дюркгейм 1995, с. 296]. На духовні цінності як домінанти аксіологічної системи звернули увагу й представники російської філософської думки кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема В. Соловйов, М. Бердяєв, М. Трубецькой.

Вищі цінності, як правило, є позачасовими, позаісторичними, вони визначають загальний характер людської діяльності. Попри пріоритетні позиції та велику значущість, ціннісні домінанти є нечисленними. На думку багатьох дослідників, зокрема М. Рокича, С. Шварца та В. Білскі, М. Розова, А. Маслоу, Д. Леонтьєва, кількість базових цінностей незначна та обмежена.

Однією із важливих сутнісних характеристик ціннісної системи є принцип ієрархії елементів, їх багаторівневість. Ранг кожної цінності визначається як її абстрактною “висотою”, так і “силою”, значенням для окремої людини і всього соціуму. Загальновизнаною на сьогодні є ієрархічна шкала, запропонована американським дослідником А.-Г. Маслоу [Матвеева 1995, с. 273], який співвідносить цінності з базовими потребами, що їх визначають. Усі цінності дослідник умовно поділяє на дві групи:

1) Б-цінності (цінності буття), які представлені вищими цінностями: істина, добро, краса, життя, справедливість, порядок, досконалість, цілісність, самодостатність;

2) Д-цінності (дефіцієнтні цінності) - нижчі цінності, які зорієнтовані на задоволення фрустрованої потреби: відпочинок, сон, залежність.

Останні обираються людьми заради “виживання”; їх реалізація, за словами А.-Г. Маслоу, є “абсолютною необхідністю” і передумовою “відчуття й функціонування” вищих Б-цінностей, або “цінностей-розвитку”.

На його думку, цінності можна також розмістити на трьох умовних рівнях. Перший складають цінності, які забезпечують фізичне виживання людини: економічна забезпеченість, здоров'я, безпека повсякденної життєдіяльності, впевненість, можливість продовження роду; другий - цінності більш високого рангу, а саме ті, які мають загальносоціальне значення (любов, відповідальність за інших тощо). На третьому рівні - цінності духовного (релігійного, морального, естетичного) характеру: істина, краса, досконалість, необхідність, справедливість, порядок.

Безперечно, ціннісна ієрархія може змінюватися, вона достатньо рухлива, адже кожна людина, кожний тип культури створює власну ієрархічну ціннісну систему, специфіка якої визначається ступенем важливості її елементів, їх роллю в житті індивіда чи соціуму.

Очевидно, чим вищі поверхи ціннісної шкали посідає певна цінність, тим менша її (цінності) рухливість. Тому динамічними є цінності, наближені до людських потреб (йдеться насамперед про матеріальні цінності). Ціннісні домінанти, представлені загальнолюдськими цінностями, відносно стійкі в аксіологічній ієрархії. Вони встановлюються не окремим суб'єктом, а формуються впродовж тривалого часу в тій чи іншій культурі та закріплюються в масовій свідомості. Їх змістове оновлення, як правило, простежується лише в кризові періоди, коли відбувається переоцінка цінностей, нівелювання ціннісної системи. Інколи в ціннісній структурі можуть спостерігатися зміни, що зумовлюють появу нової провідної ціннісної домінанти. Виконуючи роль “аксіологічної пружини” (К. Нєшев), вона передає свою активність усім іншим ланкам ціннісної системи, що може викликати кардинальні зміни останньої. Суспільна необхідність у новому типі ціннісних домінант виявляється за умов, якщо наявні орієнтації не відповідають вимогам часу, якщо відбувається відчуження індивідів від колишніх цінностей, відмова від них. Як правило, такі трансформації викликані об'єктивно-суб'єктивними чинниками, що детермінують цінності особистості.

Серед суб'єктивних, внутрішніх, детермінант можна виокремити передусім інтереси, потреби, мотиви поведінки особистості тощо, які зумовлюють у різні періоди життя неоднакове емоційно-чуттєве реагування на ціннісні об'єкти реальної дійсності. Постійна “міграція” аксіологічних домінант від одного рівня ціннісної шкали до іншого може здійснюватися й під впливом життєвого досвіду людини, коли вона переглядає і навіть переоцінює власні пріоритети.

Серед об'єктивних, зовнішніх, детермінант значущістю вирізняється соціальне середовище, у якому відбувається життєдіяльність особистості. Соціокультурний простір можна визнавати універсальним чинником, що завжди детермінує ціннісну систему кожної особистості. Звичайно, індивід має власні успадковані задатки, індивідуальні психологічні особливості, згідно з якими й можуть формуватися ті чи інші ціннісні орієнтири, до того ж кожна особистість має здатність самостійно оцінювати події, робити власний вибір. Проте, розглядаючи зовнішні детермінанти ціннісної системи, не можна не брати до уваги соціокультурний простір як один із тих чинників, що активно впливають на суспільну свідомість, формування ціннісної системи.

Як бачимо, цінності особистості завжди виявляються генетично похідними від цінностей соціальних груп і спільнот. Вони є індивідуальним віддзеркаленням групових або універсальних цінностей. Інша справа, що такі цінності в різних індивідів відрізняються інтерпретацією змісту. Адже немає двох індивідів в одному й тому самому суспільстві, які б мали однакові цінності: кожен десь щось додасть, десь щось зменшить, на одному зробить більший акцент, на іншому - менший. А це, у свою чергу, дозволяє стверджувати, що будь-які зміни, які відбуваються в соціокультурному просторі (війна, революція, економічний розвиток/занепад, технологічні інновації, демографічні зсуви тощо), зумовлюють ціннісну трансформацію як у суспільній, так і в індивідуальній свідомості.

Увесь процес історичної еволюції свідчить, що розвиток потреб завжди відбувається в напрямі від матеріальних цінностей до духовних. Економічна забезпеченість, стабільність поступово зумовлюють домінування постматеріалістичних (соціальних і духовних) домінант. За отриманими даними Р. Інглехарта, професора Інституту соціальних досліджень Мічиганського університету, у різних культурах за порівняно незначний проміжок часу відбуваються суттєві зрушення від матеріальних до соціальних та духовних цінностей. На підставі досліджень у 40 розвинених західноєвропейських країнах, Японії та США науковець дійшов висновку, що в економічно розвинених країнах сучасне покоління на перше місце висуває вищі цінності й меншого значення надає тим цінностям, які пов'язані з необхідністю виживання (див.: [Inglehart 1990]). Таку ціннісну динаміку Р. Інглехарт пов'язує зі значним підвищенням матеріального добробуту в цих країнах. Зрозуміло, економічна стабільність відтісняє матеріальні потреби на задній план (як такі, що вже задоволені), людина звертається до цінностей, що посідають верхні щаблі ціннісної шкали. При цьому рух ціннісної свідомості у бік постматеріалістичності простежується не в одному поколінні, а на межі поколінь. Ціннісні зміни в суспільстві відбуваються не фронтально, тобто коли з плином часу змінюються всі члени соціального організму, а пошарово, від верстви до верстви, аксіометрична межа проходить між порівняно однорідними в ціннісному сенсі поколіннями. Домінування соціальних і моральних цінностей простежується передусім у молодого покоління, старше залишається більш матеріалістичним.

Не заперечуючи фундаментальності висновків Р. Інглехарта, зауважимо, що вони потребують деяких уточнень, коли йдеться про ціннісні орієнтири української спільноти. Насамперед звернемо увагу на те, що залежність морально-духовних цінностей від економічних чинників є не такою вже прямолінійною та однозначною. Наявність чи відсутність морально-етичних домінант значною мірою зумовлені системою цінностей родини, в якій виховується особистість, моральними принципами її авторитетів, навчанням, ціннісними традиціями соціуму, ментальністю народу, а не тільки економічними чинниками. Можна навести безліч прикладів, які засвідчують високу моральність, духовність бідної людини й аморальність заможної. Досить звернутися до реалій сучасного життя нашого суспільства, щоб переконатися в цьому. Наявність тих чи інших моральних чеснот залежить і від специфіки національно-психологічних рис (або, як деякі науковці називають, “національного характеру”, “соціального характеру” (S. Dahl), “етнічного уявлення” (М. Єрофєєв), “психологічного складу нації” (С. Арутюнян), що означає сукупність специфічних психологічних рис, які стали певною мірою властивими тій чи іншій соціально-етнічній спільноті.

Історія засвідчує, що людяне в українській культурі ніколи не було альтернативним щодо національного; вони завжди були органічно поєднаними й взаємодоповнювальними. За даними етнопсихологічних розвідок, українському народу властивий насамперед архетип СЕРЦЯ. З цього приводу С. Кримський зазначає, що “для світоглядно ціннісної своєрідності української культури типовим є висування на передній план не формалізму розуму, а того, що складає основу морального життя, “серця” як метафори інтимних глибин душі” [Кримський 1997, с. 10]. Саме серце як “найближче вмістилище всіх сил, функцій, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами і відтінками” виявляється осередком духовного життя українців. Воно, за словами В. Горського, є “однією з іпостасей, що генерується ще притаманним міфологічній свідомості образом медіатора, посередником між людиною і навколишнім світом. Воно вважається духовним органом, що об'єднує всі сили людини - думку, волю і віру. Митрополит Іларіон, віддаючи шану Володимиру Великому за поширення християнства на Русі, говорить, що в серці князя засяяв розум…” [Горский 1988, с. 101-102]. Саме таке світоглядно-ціннісне бачення характеризує філософські концепції багатьох українських мислителів. Зокрема, Г. Сковорода розглядає серце як центр людської душі: “Істинною людиною є серце в людині”. П. Юркевич наголошує, що вагому силу мають лише ті справи, які зачіпають серце людини, моральними вважаються ті вчинки, які зумовлені устремлінням серця: “Уявіть тепер, що ті самі діла правди ця людина чинить вільно, залюбки, із любові або від серця, з ласки, тоді ці діла, як такі, що випливають із любові, із серця, дістануть вільну моральну ціну” [Юркевич 1993, с. 196]. Тому для українця завжди були важливі ті явища, об'єкти, дії, які стосуються архетипу СЕРЦЕ, які зумовлюють сердечність, пов'язані з МИЛОСЕРДЯМ, ЧУЙНІСТЮ, ДОБРОМ. Тобто, незважаючи на економічну ситуацію, сердечність є ментальною особливістю психології українця.

Інша справа, що під впливом цілої низки чинників ця риса може відступити на другий план, інколи навіть нівелюватися, що особливо яскраво демонструє сучасний світ. Проте безпосередня її зумовленість економічною стабільністю викликає сумніви. Для чіткого вирішення цього питання слід визначити потужність впливу основних детермінантів ціннісної системи, проаналізувати, які серед них є найбільш значущими. Відновити/посилити вияв морально-етичних ціннісних домінант може звернення до історично-культурних джерел, які є важливими детермінантами аксіологічної системи будь-якої спільноти.

Стосовно переважання постматеріалістичних цінностей у молодого покоління порівняно зі старшим, наявність цієї закономірності, на перший погляд, є цілком обґрунтованою. Матеріалістична зорієнтованість особистості в процесі дорослішання, як правило, відбувається внаслідок дії низки причин - появи дітей, необхідності їх забезпечення, пошуку роботи, втягнення в процес матеріального виробництва тощо. Однак порівняння ціннісної системи українців молодого й старшого поколінь свідчить про більшу моральність останніх. Цю особливість, яка суперечить висновкам Р. Інглехарта, можна пояснити тим, що ціннісними домінантами багатьох людей старшого віку є морально-етичні цінності, сформовані за радянських часів, коли з певних позицій пропагувалися чесноти добра, справедливості, взаємодопомоги. Оскільки особистість, сформувавши свою ціннісну систему в так звані “формативні роки” (найчастіше ними визнаються 12-18 років), зберігає її значною мірою незмінною практично упродовж усього свого життя, цілком зрозумілим є переважання моральних домінант у старшого покоління й сьогодні. Сучасна молодь виявилася не захищеною від негативних зовнішніх впливів на їхню ще не сформовану морально-етичну систему. Їхні ціннісні домінанти формуються сьогодні, у ситуації ціннісної кризи, коли відбувається кардинальна переоцінка багатьох морально-етичних чеснот.

В Україні впродовж останніх років простежуються негативні зрушення в системі ціннісних орієнтирів: традиційні норми моралі й поведінки майже зруйновані, а нові ще не сформовані. Сьогодні виявляються зміни в змісті багатьох традиційних чеснот. Останнім часом можна спостерігати й тенденцію переорієнтації традиційних духовно-культурних цінностей і ціннісних орієнтацій українського народу на західноєвропейські зразки та стандарти. Звичайно, останні містять як позитивні, так і негативні ціннісні домінанти. Проте в будь-якому разі орієнтація на традиції та культуру інших народів є запозиченням, що породжує вторинні, похідні, клоновані цінності. До того ж сьогодні відбувається орієнтація насамперед на зразки західної низькопробної, а не елітної культури. Як наслідок - на задній план відступає багато моральних чеснот, зокрема відповідальність, чесність, доброта, чуйність, що спричиняє домінування цінностей споживацтва, що засвідчує регресивну динаміку аксіологічної свідомості, рух від постматеріалістичних до матеріалістичних цінностей. У цій ситуації найбільше непокоїть те, що тиражовані антицінності можуть закріпитися й стати домінантними в системі життєвих орієнтирів молоді. Тому сьогодні слід звернути особливу увагу на ті чинники, які активно впливають на формування духовності, та спробувати спрямувати їх у “правильне” аксіологічне русло.

Відомий американський соціолог і футуролог Е. Тоффлер у передмові до збірника “Цінності та майбутнє” (1969) писав, що перед людством сьогодні відкриті широкі й різноманітні можливості подальшого розвитку. Проте, яке майбутнє воно обере, залежатиме зокрема і загалом від цінностей, що керують людською поведінкою. Можна продовжити цю думку, зазначивши, що майбутнє людства значною мірою залежить від цінностей, трансльованих ЗМК. Адже в інформаційному суспільстві мас-медіа набувають особливого статусу: охоплюючи масові аудиторії, вони активно пропагують світоглядні принципи та стереотипи, тиражують соціокультурні цінності, сприяють підтримці традиційної системи морально-етичних домінант або, навпаки, стимулюють їх трансформацію та нівеляцію.

1.2 Аксіологічний підхід до вивчення соціальних комунікацій