Громадська участь, однак, може приймати різні форми прояву - від неформальних відносин, локальних соціальних мереж до активної участі або пасивного членства в рамках формальних організацій. У країнах Східної та Центральної Європи формальні мережі та громадські організації є відносно слабкими. Як зазначає Уоллес, авторитарні режими в цих країнах призвели до сильної недовіри до формалізованого громадського життя та участі у громадських організаціях [Wallace et al. 2004, c. 122].

Сьогодні громадянські цінності узагальнюються й формулюються базовою угодою щодо принципів функціонування Європейського Союзу, котра офіційно іменується “Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти”. Ця угода виділяє наступні цінності, які є притаманними європейському суспільству і які можна вважати визнаними цінностями громадянського суспільства: повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство права та повага до прав людини, що також включає повагу до прав людей, що належать до меншин.

Український дослідник В. Степаненко визначає основні цінності громадянського суспільства як плюралізм, толерантність, довіру до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповагу, ввічливість, громадську солідарність та взаємодопомогу, - які, на його думку можна доповнити такими принципами громадянського суспільства як публічність, легальність, толерантність, прийняття особистих відмінностей та повага до права будувати своє життя на власний розсуд (privacy) [Степаненко 2001, с. 172].

Втім, варто згадати твердження А. Карася, що розвиток громадянського суспільства визначається такими ознаками, як: (1) здатність суспільства до самоорганізації в господарчій діяльності, (2) активність населення у боротьбі за громадянські та економічні права і (3) чутливість до порушення цих прав владою (що іще називається громадянською свідомістю) [Карась 2003, с. 440].

Ці три складові громадянського поступу за Р. Патнемом утворюють собою поняття “соціального капіталу” [Патнем 2001, с. 212]. Головною рисою соціального капіталу є горизонтальні зв'язки, на відміну від вертикальних зв'язків підлеглості, які є характерними для недемократичних суспільств. Через горизонтальні зв'язки забезпечується добровільність у громадянському суспільстві [Карась 2003, c. 441].

2.2 Європейські цінності та їх інтерпретація

Єдиного, визнаного експертами списку європейських цінностей не існує. Тим не менш, усі класифікації європейських цінностей засновані на базі нормативних документів Європейського Союзу. Цінності як стандарти моралі або правосуддя базуються на правових нормах Європейського Союзу. Еккарт Д. Штратеншульте виділяє п'ять основних принципів Європейського Союзу: спільні цінності, супранаціональність, пропорційність, солідарність та субсидіарність [Штратеншульте 2011].

Основні спільні цінності (свобода, демократія, права і свободи людини, верховенство закону) відображаються у статті 2 “Договору про Європейський Союз”: “Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків.”

Основні документи, на яких ґрунтуються Європейські цінності

Описані цінності та принципи з'являлися поступово протягом розвитку Європейського Союзу, починаючи з кінця ХХ ст.

Рада Європи (1949 р.) була першою організацією, яка об'єднала європейські країни на основі спільних ідеалів і свобод. Головною засадою для всіх держав-членів було визнання та підтримка прав і свобод людини. У 1995 році до Ради Європи приєдналася і Україна. Рада Європи прийняла низку правових документів, спрямованих на захист прав і свобод людини.

У 1950 році були прийнята “Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини”. Документ заснований на фундаментальних та політичних правах людини і включає, наприклад, право на життя, заборону катувань, заборону рабства та примусової праці, право на свободу та особисту недоторканність, свободу вираження та інші.

Ядром “Європейської соціальної хартії”, прийнятої Радою Європи в 1996 році, є соціальні та економічні права: право на житло і гідний рівень життя, право на працю і справедливі умови роботи, недискримінація, право на навчання та соціальний захист тощо.

Підписанням “Маастрихтського договору” (1992 р.) процес об'єднання завершився створенням Європейського Союзу. Економічна інтеграція, що стала відправною точкою створення союзу, включала чотири свободи: свободу вільного пересування людей, товарів, капіталів і послуг. Ці економічно обґрунтовані принципи та цінності пізніше доповнилися низкою політичних та соціальних, закріплених “Лісабонським договором” (2007 р.).

Важливим кроком на шляху до остаточного встановлення цінностей Європейського Союзу була “Хартія основних прав Європейського Союзу” (2007 р.). Хартія складається з 6 розділів, кожен з яких відображає фундаментальну Європейську цінність (“Гідність”, “Свободи”, “Рівність”, “Солідарність”, “Права громадян”, “Правосуддя”).

Усі зазначені документи Ради Європи та Європейського Союзу засновані на базі “Загальної декларації прав людини”, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у 1948 році.

Досліджуючи процес створення європейських інститутів і юридичних документів, науковці вирізняють чотири покоління Європейських цінностей і свобод:

- Фундаментальні цінності та свободи (T. Гоббс, Д. Локк, Ж. Кант): право на життя, на приватну власність, заборона тортур і рабства та інші.

- Політичні права і свободи: свобода самовираження, право на організацію, право обирати і бути обраним до органів влади, справедливий суд і т. д.

- Соціальні права і свободи: право на працю, право на безпечні та здорові умови праці, право на житло, право на медичні послуги та освіту і т. д.

- Культурні права і свободи: недискримінація за ознакою статі, національного та соціального походження, мови, релігії; захист мов меншин; право меншин зберігати культурну самобутність [Штратеншульте 2011].

Дослідження Європейських цінностей

Більшість вчених розглядають європейські цінності, спираючись на норми, закріплені документами Європейського Союзу. Відтак науковці включають до Європейських цінностей такі:

- Свобода вибору

- Особиста відповідальність за свій вибір

- Солідарність з групою людей на основі мови, раси, релігії чи інших засад

- Гідність, що виявляється як повага

- Рівність щодо свобод

- Правова держава, яка забезпечує правову рівність громадян

- Демократія, що ґрунтується на владі людей

- Громадянське суспільство як захисник прав людини

- Толерантність до моральних і релігійних засад інших

- Справедливість як рівність можливостей

- Соціальна солідарність як підтримка для осіб і груп, які потребують захисту

Єдиної, загально прийнятої ієрархії європейських цінностей на даний момент не створено. Але оскільки Європейський Союз є мультинаціональною формацією, більшість дослідників погоджуються, що головною європейською цінністю і найбільшою європейською проблемою є інтеграція (об'єднання). Цю основну цінність відзначає більшість вчених. Всі інші європейські цінності, спрямовані на створення спільної ідентичності і євроінтеграції, дещо варіюються в наукових доробках.

Наприклад, Дж. Вільк зосереджує увагу на таких цінностях, як свобода, солідарність, демократія, рівність, верховенство закону, гідності [Wilk 2009, c. 51]. Б. Вальхак робить акцент на правах людини як основи для європейських цінностей та інтеграції [Walchak 2009, c. 77_145]. А. Ходубскі звертає увагу на Християнство, яке історично сприяло об'єднанню та інтеграцію європейських країн [Chodubski 2005, c. 7_25].

П. Кословські доводить, що в основі європейської інтеграції лежать духовні цінності: людина як центральна цінність (в релігійній і світській площині); пошук сенсу життя, вдосконалення процесу навчання (пізнання зовнішнього світу), свобода і особиста гідність; зміна і розвиток (як самоосвіта); творчий альтруїзм (акцептувати інших і бути готовим допомогти); релігія; творча робота; чисте довкілля і мир (не-війна); міжособистісне спілкування; самоконтроль та інші. Таким чином П. Кословські висловлює думку, що Європа переходить від матеріальних цінностей до духовних [Koslowski 1994, c. 46].

В. Садурскі визначає центральні Європейські цінності (хоча вони також існують на інших континентах) як високу значимість інтелекту в суспільному житті (особливо в політиці); особисту свободу (людина має право приймати рішення самостійно); толерантність до різноманітності інших; демократію [Sadurski 2004, c. 38-45].

З іншого боку, Макс Вебер визначив інші базові цінності, притаманні Заходу, і назвав “духом капіталізму”: економія грошей, працьовитість, чесність, повага, заощадження часу, рішучість, порядок (за [Urban 2005, c. 369]).

Порівнюючи західні і азіатські культури, Ф. Гросс виокремлює схожі цінності (успіх, досконалість, наукова істина, соціальний розвиток, економія грошей, отримання прибутку, благополуччя [Gross 2002, c. 239]), що, на думку вченого, спричинило трансформації у суспільстві і технологічний розвиток Європи [Gross 2002, c. 230]. Автор називає ці цінності відкритими (не остаточними). Ці цінності не мають обмежень, не мають кінцевої точки (немає обмежень для вдосконалення або добробуту). На противагу відкритим цінностям, азіатські культури ґрунтуються на закритих цінностях (остаточних цінностях або цінностях-цілях) - те, що може бути досягнуто в певний момент і не потребує продовження (наприклад, отримання вищої освіти або будування дому).

За соціологічними опитуваннями, і матеріальні, і духовні цінності представлені в країнах сучасного світу (2009 р.). Ідеї вищезазначених дослідників підтверджуються даними, зібраними під час дослідження EVS (European Values Study) [The data of The European value study]. Соціальні опитування, проведені EVS, були зосереджені на сприйнятті цінностей людьми. Цінності у дослідженні були згруповані відповідно до 12 тем:

- Сприйняття життя

- Дозвілля

- Робота і умови праці

- Релігія

- Сім'я і шлюб

- Політика й суспільство

- Моральність

- Національна ідентичність

- Навколишнє середовище

- Життєвий досвід

- Партнер респондента

- Батьки респондента

Згідно з Дослідженням європейських цінностей (EVS), у зв'язку з ростом добробуту, освіти, індивідуалізації та секуляризації, цінності більшості європейських країн стали більш пост-матеріалістичними і пост-модерністськими (див. рис. 2.1).

Результати EVS показують відмінності в сприйнятті одних і тих же цінностей різними народами (навіть членами Європейського Союзу). Це може бути яскраво представлено на прикладі Польщі та Швеції. Різниця точок зору поляків і шведів досить значна. Тим не менш, так би мовити, “Азіатська” Індія і “Європейська” Польща майже однаково сприймають традиційні цінності і цінності виживання. Все ж ми повинні пам'ятати, що дані Дослідження європейських цінностей представляють не реальний економічний або соціальний стан, а тільки інтерпретацію цінностей людьми.

Очевидно, що не існує універсального трактування європейських цінностей. Всі норми та ідеї Європейського Союзу, що спрямовані на створення спільної європейської ідентичності, інтерпретуються кожною нацією по-своєму. І тільки солідарність між народами в Європі є вирішальним аспектом для європейської ідентичності [Krasnodкbski 2008, c. 33], оскільки Європейський Союз скоріше існує у свідомості людей, аніж на мапі.

Рисунок 2.1 - Сприйняття людьми Європейських цінностей

Інтерпретація Європейських цінностей

Відмінності в сприйнятті людьми їхніх особистих (важливих для них) цінностей та європейських цінностей яскраво виявляються завдяки опитуванню “Eurobarometer”, що регулярно проводиться Європейською Комісією. Завдання цього опитування полягає в моніторингу громадської думки щодо різних питань стосовно Європейського Союзу. У кожній європейській країні встановлюється випадкова вибірка у 1000 чоловік. Результати опитування 2006 року представлені на рис. 2.2. Ліворуч показано особисті цінності європейських громадян (на основі особистого досвіду). Праворуч знаходяться цінності, які на думку цих громадян, репрезентують Європейський Союз (в якості організаційної системи).

Рисунок 2.2 - Європейські цінності (2006 р.)

[Standard Eurobarometer 66 2006]

Як видно на рис. 2.2, мир, права людини та демократія є найбільш важливими цінностями в обох випадках: як особисті цінності і як європейські цінності. Таку думку висловили більше 40% респондентів. Тільки ці три цінності можна розглядати як такі, які будують міцне спільне ціннісне підґрунтя. Демократія і верховенство закону є менш важливими, але все ще згадуються багатьма громадянами. Повага до людського життя і особиста свобода відіграють важливу роль в якості особистих цінностей, але у Європейському Союзі представлені не на такому високому рівні. Тим не менш, багато з європейських цінностей (рівність, солідарність, релігія) згадуються також і серед особистих цінностей. Це означає, що у різних народів всередині Європейського Союзу є певні спільні цінності.

Соцопитування щодо Європейських цінностей, проведене серед поляків у 2009 році Дж. Колоджеєм, показало спектр, ієрархію і інтерпретацію відповідних цінностей у Польщі [Koіodziej 2011].

Таблиця 2.1 - Основні Європейські цінності поляків (2009 р.).

За словами М. Рокича (за [Wojciszke 2009, c. 284-286]), цінності впливають на голосування виборців, визначають основну діяльність людини протягом життя і вливають на поведінку у політичному та громадському вимірі. М. Рокич стверджує, що люди охочіше вибирають тих політиків, які транслюють цінності, подібні до особистих цінностей людини.

Тому ми пропонуємо гіпотезу, що найчастотнішими для польських політиків є цінності, які були представлені в соцопитуваннях:

1. Свобода пересування

2. Праця

3. Свобода слова

4. Свобода - і цілому

5. Толерантність

6. Спільнота, спільне процвітання

7. Демократія

8. Солідарність

9. Рівність

10. Забезпечення матеріальних потреб

11. Порозуміння, домовленості

12. Безпека

13. Верховенство закону (як поєднання свободи переконань, релігії, рівності перед законом, спільнота норм і прав)

14. Культура - традиції і цивілізація

15. Знання

16. Спільна валюта

17. Релігія (релігія, віра, християнські цінності)

18. Інтеграція

19. Спільнота контактів, знайомих

20. Справедливість (правосуддя, чесність)

Пункти 13, 17, 20 є комбінацією декількох цінностей, які є дуже близькі за змістом.

2.3 Дослідження цінностей громадянського суспільства в Україні

Розглянемо цінності громадянського суспільства в контексті співставлення їх з європейськими цінностями, закріпленими у Лісабонському договорі. Нагадаємо, що у ньому виділяються наступні цінності, які є притаманними європейському суспільству: повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство права та повага до прав людини, що також включає повагу до прав людей, що належать до меншин.

· Повага до людської гідності та права на індивідуальне самовираження. Повага до людської гідності є основою європейської ціннісної системи. Людина сама є основною цінністю, на відміну від колективізму, притаманному східним цивілізаціям.

“Доведено, що на вершині піраміди цінностей громадянського суспільства, якими повинна керуватися людина в процесі життєдіяльності, знаходиться людина. Звідси основними соціально-антропологічними цінностями становлення громадянського суспільства є свобода, справедливість, рівність, гідність, концентрацією яких є основна цінність “права людини”. Згадані цінності уможливлюють таку цінність як “солідарність”, і забезпечують соціальну інтеграцію в суспільстві. Особливими цінностями, характерними для української ментальності, які виділяються на основі праць сучасних вітчизняних авторів, є індивідуалізм, антропоцентризм, світоглядна толерантність, кордоцентризм, глибинний оптимізм, відповідальність. Громадянське суспільство повноцінно функціонуватиме лише за умов реалізації всіх складових, що і виступають, на нашу думку, базовими його цінностями, але які й можливі лише за наявності індивіда” [Ременець 2011, с. 10].

Україна зберігає інерцію руху до цінностей самовираження і, хоч і не так швидко, але просувається в бік усвідомлення і реалізації індивідуальної свободи та поваги до права на це. На думку історика Я. Грицака, серед основних рушійних факторів українського зсуву в напрямку самовираження, є, по-перше, освіта. Україна зараз має один із найвищих показників охоплення вищою освітою. Якість освіти не має дуже принципового значення. Навіть якщо вища освіта недосконала, але вона є, вона все-одно працює на самовираження. Навіть кілька років, проведені в університеті, дають людині зовсім інший погляд на життя. В Україні за 25 років стався вибух вищої освіти, яка зараз стає майже нормою. Причому це стається далеко не в усіх країнах. Україна належить до топ-10 країн з найбільшою кількістю дітей, які йдуть після школи до ВНЗ (десь 70-80%).

Другий фактор, за словами історика, - це вік. Очевидно, що рушій - це молодь. Набір цінностей молодих українців набагато ближчий до європейців, ніж до старшого покоління. Третя перевага (хоч не завжди) - це великі міста (з населенням 500 тисяч і більше). Молоді, освічені люди з великих міст - ось основний рушій ціннісної трансформації.

“По горизонталі, де є цінності самовираження проти цінностей виживання, в Україні відмінностей немає. Натомість, де є в Україні регіональні розбіжності, - це по вертикальній шкалі, де є традиційні цінності проти секулярних. Київ у цьому плані ділить Україну на дві частини. Це - центральна і західна Україна (україномовна) та російськомовний Південь і Схід. Центральна і західна Україна набагато традиційніша, ніж Південь і Схід. На це вплинули два способи індустріалізації - інтенсивна індустріалізація Сходу України і м'яка індустріалізація Центру і Заходу, які так і залишилися аграрними” [Грицак 2015].

Найбільша група - це ті, хто мають традиційні цінності і цінності виживання. Ця група налічує десь 50% українського суспільства. Групи, які мають секулярні цінності та цінності самовираження. Ці групи налічують десь по 20% [Грицак 2015].

· Свобода. “Свобода для людини є цінність із цінностей, котра визначається можливістю будь-якої іншої, яка тільки може бути. Свобода як сутність і є глибинний сенс людського буття, без якого він втрачає в кінцевому результаті свою суб'єктивність. Солідарність є основою свободи, реалізацією як народного волевиявлення так і особистісної свободи. Досліджено, що здійснення громадянського суспільства - це здійснення солідарності і взаємодоповнюваності спільноти у такий спосіб, щоб свобода членів цієї спільноти складалася в руслі спрямування життєвого світу до спільного блага” [Ременець 2011, с. 10].

Зростає у суспільстві також усвідомлення цінності свободи: у травні 2013-го 43% осіб висловили готовність терпіти певні матеріальні труднощі заради особистої свободи та дотримання громадянських прав. Водночас І. Бекешкіна зауважує, що наразі серед українців спостерігаються також досить високі патерналістські настрої, зокрема, 42% осіб вважають, що держава має нести повну відповідальність за забезпечення кожної людини усім необхідним. Точки зору, що держава повинна забезпечити людям однакові "правила гри", а далі сама людина буде відповідальною за те, як вона з цих шансів скористається, дотримуються дещо більше громадян - 51%, а 68% населення певні, що більшість не зможе прожити без постійної допомоги з боку держави. Такі патерналістські настрої помітно зростають: у 2006 році покладали всю відповідальність на державу 38%, а на людей - 55% [Більше половини українців усвідомлюють цінність демократії 2013].

З іншого боку, цінності свободи у масовій свідомості протиставляється цінність безпеки, заради якої свободою можна і поступитися.

· Cиндром безпеки: 2012-2014. Динаміка ціннісних пріоритетів населення України за період 2012-2014 років свідчить про стійке домінування в ментальності синдрому безпеки. Після революції 2013-2014 років, динаміка ціннісних пріоритетів населення України свідчить про стійке домінування в ментальності громадян синдрому безпеки, що охоплює вітальні цінності, пов`язані зі здоров`ям, сім`єю, дітьми і добробутом людей.

Першорядність цих цінностей (“дуже важливі” і “скоріше важливі”) визнають 94% респондентів у 2014 році і 95% у 2012 році. Водночас, під час надзвичайних подій у країні статистично значуще підвищується (з 70% у 2012 році до 74% у 2014 році) синдром цінностей “самореалізації”, синдром просоціальних цінностей “соціального комфорту” (з 66% у 2012 році до 69% у 2014 році), а також синдром політико-громадянських цінностей “демократія” (у 2012 році - 55%, у 2014 - 62%) [Соціологи визначили цінності українців 2015].

В рамках соціологічного опитування населення України, проведеного в травні 2011 року Центром соціальних досліджень “Софія”, що отримав назву “Європейське соціальне дослідження”, громадяни України більш, ніж громадяни інших європейських країн, демонструють прихильність до “безпеки”, “комфортності”, “збагачення”, “влади”, “традицій”. І менше - таким цінностям, як “схильність для змін”, “самостійність”, “доброзичливість”.

Таким чином, можна дійти висновку, що у ціннісній системі українського соціуму домінують вітальні цінності, пов'язані з цінністю безпеки. У зв'язку з тим, що рівень життя населення України досить незадовільний, воно турбується про безпеку сім'ї, здоров'я, дітей і добробут. Інакше кажучи, за цінність безпеки у нас виступають до 90% населення, за цінність соціального комфорту - 70% і самореалізації - 60%.

· Демократія. Демократія - це процес, який потребує безупинної участі громадян. Характеризуючи демократію як цінність для українського суспільства, можна говорити про те, що вона є офіційно проголошеною. Як зауважує А. Білоус, “демократія без цінностей дуже легко стає камуфляжем тоталітаризму” [Білоус, Пасько 2009].

Для більшої частини громадян України демократичні цінності не мають практичного значення. Так, всього 46% українців вважають, що свобода слова має для них якусь практичну цінність, 40% вказали на право вільного пересування і вибору місця проживання. Право відкрито висловлювати свою думку про політику і владу цінують тільки 35%, а можливість голосувати на виборах на власний розсуд - кожен третій. При цьому свободі підприємництва українці відвели одне з останніх місць у списку значущих демократичних цінностей. Вона має практичне значення тільки для кожного четвертого громадянина країни. Так, тільки кожен третій українець вважає нормальним явище, коли одні люди заробляють більше інших.

В українському суспільстві ще дуже сильні рудименти “радянської” свідомості”, Ми зробили висновок, що в Україні немає скільки-небудь значущої групи людей, яка б потребувала демократії. Таких людей не більше 10%. Решта суспільства не розуміє ні що таке демократія, ні що вона дає [Демократія в Україні нікому не потрібна? 2007].

Для 48% молодих українців практичне значення має така демократична цінність як свобода слова. 37,9% упевнені, що Україна повинна рухатися у бік зближення з країнами Заходу - Європейським Союзом, США. Чверть опитаних - 24,7% - вважає, що Україні слід зближуватися з Росією, а 18,6% молодих українців вважають, що країна повинна лавірувати між Росією і країнами Заходу. Не змогли відповісти на дане питання 18,8% респондентів. Майже половина молодих українців - 48,8% - заявили, що така демократична цінність як свобода слова має для них практичне значення. Також таку цінність для молоді мають: право на охорону здоров'я, медичну допомогу - 40,2%, особиста недоторканність - 37,0%, право розпоряджатися своєю власністю - 33,9%, судовий захист прав і свобод громадянина - 33,5%, а також - свобода пересування, вибору місця проживання - 32,8% [Всеукраїнське дослідження: основні цінності молоді України 2012].

На основі аналізу досліджень українських соціологів можна зробити висновок про те, що більше половини українців усвідомлюють цінність демократії. Так, понад 55% українців певні, що демократія є найбажанішим типом державного устрою для України, однак оцінки її стану нині коливаються між диктатурою та повною демократією. Як зазначає І. Бекешкіна, “з одного боку, зростає усвідомлення цінності демократії і свободи у країні, а з іншого, знижується оцінка реальної демократії: з 2004 по 2013 рік оцінки стану демократії коливалися навколо середньої оцінки “5” за 10-бальною шкалою, що означає середину між диктатурою та повною демократією” [Більше половини українців усвідомлюють цінність демократії 2013].

Помітно відрізняться регіональні ціннісні профілі. Так, якщо з приводу важливості вітальних цінностей жителі різних регіонів України практично одностайні, прихильність цінностям демократичного розвитку країни, національно-культурного відродження, підприємницької ініціативи значно вища серед жителів західних областей, ніж на сході та Донбасі [Соціологи визначили цінності українців 2015].

· Повага до прав людини. “Особливе місце у класифікації прав та свобод людини посідають основні (фундаментальні) права та свободи. Основні права - це конституційні права. Вони не купуються, не заробляються і не отримуються у спадок - їх називають невід'ємними, тому що вони притаманні кожній людині незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового становища або будь-яких інших природних обставин. Основні (фундаментальні) права людини включають: право на життя, на повагу до гідності, свободу та особисту недоторканність, свободу думки та віросповідання, свободу пересування та ін. Вони невіддільні від соціальної діяльності людей, від їх суспільних відносин, способів буття індивідів. Такі права людини органічно вплетені в суспільні відносини та є нормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх зв'язків, координації вчинків і діяльності, запобігання суперечностей, конфліктів. По суті вони нормативно формулюють ті умови і способи життєдіяльності людей, які об'єктивно необхідні для забезпечення нормального функціонування індивіда, суспільства, держави. Таким чином, ці права є необхідними умовами влаштування життя людини в цивілізованому суспільстві та мають бути не лише визнані, а й захищені державою” [Бровко 2013, с. 3-5]. “Кожне з них виражає певну сторону, вияв, образ існування людини. Таким чином, критерієм цінності права є особа, яка саморозвивається. Інакше кажучи, право має цінність, якщо воно сприяє народженню нових можливостей для розвитку людини і суспільства” [Бровко 2013, с. 3-5].

· Рівність та верховенство права. В європейській традиції право поступово від привілею вищих верств населення стало надбанням кожного громадянина, кожен із яких є рівним перед законом. “Аби з повагою ставитися до закону, слід було не тільки засвоїти кантівський категоричний імператив, а й набути досвід подолання принципів так званого “феодального права”, що вибудовувало закон як привілей певної частини суспільства, а не реалізацію автономної волі громадянина, який не є несвідомим підлітком, не готовим до суспільного самовизначення і тому приреченим на покору зовнішньому припису” [Суходуб 2006, с. 155].

Згідно з результатами дослідження “Життєві цінності, пріоритети та проблеми українців”, проведеним Компанією GfK Ukraine на замовлення Українського Фонду Демократії “Спочатку люди” в серпні 2011 року, “лише приблизно п'ята частина респондентів знає, що таке демократія, тому оцінку її рівня можна вважати такою, що знаходиться поза межами компетентності більшості респондентів. В будь-якому разі цей показник був визначений респондентами у серпні 2011 року на рівні 4,58 за 10-бальною шкалою. За опосередкованими показниками можна зробити висновок, що найбільш високо респонденти оцінюють політичні свободи в України, найнижче - стан політичної еліти і верховенства права. 39% респондентів виявили готовність взяти участь у досягненні хоча б однієї цілі місцевих громад, 9% готові виступити в ролі організатора або активіста” [Громадянська участь та організація громадянського суспільства 2013].

На думку Я Грицака, в Україні триває “зсув цінностей”. “Революція Гідності”, яка була революцією цінностей, його напрочуд добре продемонструвала. “Революція Гідності” - це не просто метафора, адже вона дуже добре відображає її суть. Але це не тільки українське явище - це частина глобального процесу. Такі суспільно-політичні рухи як “Occupy”, Таксім, Болотная, Гонконґ - все це складові одного процесу: глобальної зміни цінностей [Грицак 2015].

Спроба експертної оцінки значущості тих або інших цінностей для розвитку суспільства

Інститутом проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України було проведене експертне оцінювання значущості основних цінностей для розвитку суспільства. Наведемо результати опитування: найбільш високу оцінку отримують такі цінності, як духовність - 73 %, сімейні цінності - 71 %, свобода - 70 %, мир і злагода - 68 %, національно-культурні цінності - 68 %, патріотизм - 67 %. Цінностями другого ешелону виступають: гуманізм - 53 %, матеріальні цінності - 50 %, релігійність - 48 %, християнські цінності - 44 %, європейські цінності - 43 %. Не отримують підтримку українців комуністичні й соціалістичні цінності - 72 %, низької підтримки, капіталістичні - 51 %, американські - 51 %, соціал-демократичні - 47 %. Ціннісну картину сучасного українського суспільства в її перевагах можна розглядати в рамках тенденції зсуву від цінностей тоталітарної колективності до пріоритетів цінності людини, його свідомості в системі рушійних сил саморозвитку суспільства [Багмет 2006, с. 92-93].

Менталітет. Прагнення середньостатистичного українця, а також близьких йому по менталітету вихідців з колишнього СРСР виглядати краще, ніж вони можуть собі дозволити, і заклопотаність матеріальним добробутом і статусом - перше, що впадає в очі приїжджим європейцям. До головної риси типового українця дослідники додають ще декілька - стурбованість власною безпекою, невміння самостійно приймати рішення, насторожене відношення до змін, слабовиражене прагнення радіти життю.

Всі вони, на думку аналітиків, головним чином породжені однією обставиною - невпевненістю у завтрашньому дні. В цьому громадяни України радикально відрізняються від жителів більшості європейських країн з багатолітньою демократією, низьким індексом корумпованості органів управління і стабільною економікою.

Той факт, що для усвідомлення власної спроможності українцям необхідне багатство, підтверджують і дані соцопитування експертно-комунікаційної групи Gorshenin Group, де першим номером в шкалі цінностей 72,4% співвітчизників бачать матеріальну забезпеченість. Побоювання за своє майно і здоров'я часто виникає лише у чверті українців (26,2%). Результати дослідження Магуна і Руднева говорять про те, що українців питання безпеки хвилюють навіть сильніше, ніж жителів Росії з її регулярними терактами [Український діагноз 2012].

Фахівці Gorshenin Group, грунтуючись на даних опитувань, зазначають, що сьогодні лише 1,2% співвітчизників вірять в те, що не можна купити такі речі, як рішення суду, депутатський мандат, звільнення від кримінальної відповідальності, а також життя і свободу іншої людини. Раніше, за даними експертів, таких було в десятки разів більше [Український діагноз 2012].

Цінності Євромайдану (2014). Ініціативна група соціологів 7-8 грудня 2013 року дослідила цінності учасників Євромайдану за загальновизнаною методикою й порівняла їх з аналогічними даними щодо мешканців європейських країн. Виявлено, що більшість учасників Євромайдану дійсно хоче передусім покращити життя в країні, а не своє особисто, і задля цього згодна йти на незручності й утрати. Найбільші пріоритети для них - універсалізм і доброзичливість, а також самостійність і безпека. Натомість найневажливішими виявилися особисті влада чи багатство, конформність і гедонізм.

Більше того, у протестувальників конформізм нижче, а готовність ризикувати й важливість благополуччя кожного - вищі, ніж у середніх громадян будь-де в Європі. За своїми цінностями протестувальники ближчі до населення Європи, ніж України. На мапі загальних ціннісних вимірів євромайданівці найближчі до населення Норвегії й Фінляндії. Тоді як ціннісний профіль населення України в середньому десь на шляху від Болгарії до Словаччини. Навіть порівняно з іншими пострадянськими країнами консервативні цінності збереження є найважливішими для українців загалом.

Жителі Росії, до речі, відрізняються тим, що їхні пріоритети персонального самоствердження набагато вищі при схожому консерватизмі. Українці все ж декларують більшу турботу про інших. Разом із тим, за відносною зневагою особистого успіху учасники цього Майдану мало відрізняються від решти населення України - і, парадоксально, від населення західної Європи. Підтримка універсалізму населенням України також схожа на західноєвропейців. Найбільше схожий середній євромайданівець на середнього українця в одному: у нехтуванні чуттєвими задоволеннями. Вони обидва в цьому відрізняються від середніх європейців [Радикалізовані європейці 2014]

І хоча протестувальники складають меншість від усіх українців, їх підтримує половина дорослого населення: якщо перших загалом близько 11,8%, то других - 50,3% [Підсумки 2013 року 2015].

Національні інтереси. В рамках даного дослідження було проведене експертне опитування щодо визначення домінуючих національних цінностей (цінності індивідуума, суспільства і держави) українців. Автори запропонували експертам оцінити цінності по пріоритетності, де: 1 - найважливіша цінність, 2 - менш важлива; 3 - недостатньо важлива цінність). Результати дослідження - на рис. 2.3).

Перше запитання стосувалося схильності до патерналізму і було сформульоване так: “Чи згодні Ви з тим, що в наявних тяжких умовах держава має краще забезпечувати людей?”, - на що були отримані такі відповіді:

Прогнозованим результатом було те, що чим молодшими були опитувані, тим більше вони виявляли прагнення добиватися всього самостійно і конструктивно (мирно). Натомість неочікуваною стала найбільша схильність до патерналізму людей середнього віку, тобто періоду найбільшої активності та самостійності. Ці люди не просто очікують, що держава якимось чином знизить їм тарифи та збільшить зарплати, вони ще й не хочуть вникати у той факт, що і зарплати, і тарифи їм визначають здебільшого приватні компанії, а не держава. Більше того, вони найменше серед трьох вікових груп підтримали ідею державної допомоги бідним та хворим (тобто ідею соціальної допомоги) та ідею невтручання держави в економіку (ліберальну ідею).

Ці преференції показують, що люди середнього віку виявили у відповідях не тільки патерналізм, але й меркантильний егоїзм та недалекоглядність, адже якщо в цьому віці хвороби не часто дошкуляють і фізичного безсилля ще немає, це не означає, що так буде завжди. Тим більше, що вони уже виявляють психологічне безсилля, коли відкидають ідею підприємливості й вирішення проблем без допомоги держави, - яку передбачала відповідь “держава не повинна краще забезпечувати, нехай не заважає” і яку вони обирали втричі рідше, ніж пенсіонери.

Схоже на те, що люди середнього, найбільш активного й самостійного віку, які за визначенням мали б складати основу середнього класу, котрий всюди є опорою громадянського суспільства, в даному випадку виявилися найбільш схильними до цінностей, протилежних громадянським. Імовірно, це пояснюється їх, найбільшою серед усіх вікових груп стурбованістю матеріальним становищем сім'ї, в якій напевно є діти, котрі ще не можуть самі себе забезпечувати, а зате потребують чимало грошей на освіту та підготовку до самостійності, - тоді як у пенсіонерів проблеми з дітьми вже в минулому, а забезпечувати себе самі вони ще здатні або вже навчилися.

Так чи інакше, але люди середнього віку виявилися на даний момент прихильниками “догромадянських” цінностей, що вони продемонстрували і у відповідях на інші питання. Втім, навряд чи варто робити з цього поспішні висновки і драматизувати ситуацію, оскільки це, на наш погляд, тимчасове явище, викликане економічними (та й не тільки) труднощами і пов'язаною з ними моральною атмосферою в середовищі тридцятирічних та сорокарічних працівників. Причому одним із чинників формування даної атмосфери стало розчарування підсумками революції 2013-2014 років в Україні, - про що, власне, було друге запитання анкети: “Що Ви сьогодні думаєте про революцію 2013-14 років в Україні?”, - на яке були отримані такі відповіді:

Найбільше розчарованими результатами революції 2013-2014 років знову виявилися люди середнього віку, і це вже можна вважати зрозумілим. Молоді люди більш рішуче налаштовані в плані боротьби із владою заради відстоювання власних інтересів і прав. Щоправда, це не обов'язково говорить про їх громадянську позицію, а скоріше - про їх природний, юнацький радикалізм. Тоді як найменше підтримують ідею опозиціювання владі пенсіонери, що і не дивно, адже вони, все ж таки, були виховані пропагандою єдності влади і народу.

Зате неочікуваним можна вважати той результат, що найбільш стійкими в підтримці ідеї необхідності революції виявились якраз опитувані у віці старше 56 років. Адже простіше було очікувати, що вони від самого початку не підтримають революцію і тим більше саме її будуть звинувачувати у погіршенні свого фінансового становища. Натомість вийшло, що вони більш як вдвічі частіше висловлювалися щодо її необхідності, ніж респонденти середнього віку.

Можливим поясненням цього є те, що вони оцінюють її саме з позицій захисту гідності та прав громадян на висловлення своєї думки з політичних питань, прав, які були так нахабно пригнічені владою на початку революції, під час розгону мирних акцій протесту. Таким чином, люди старшого віку виступили у цьому питання з більш принципових позицій, аніж інші, однак цієї принциповості їм не вистачило на деякі інші питання. Зокрема, питання про те, чи треба підлеглим боротися з обманом та корупцією своїх керівників, яке було третім питанням анкети і на яке були отримані такі відповіді:

Уже традиційно люди середнього віку в плані боротьби з корупцією керівництва виявились найменш активними і схильними “ховатися за чужими спинами”, що, можливо, аргументується страхом втратити роботу та разом із сім'єю і дітьми опинитись у скрутному становищі. Натомість молоді люди готові боротися із проявами корупції, як законними, так і будь-якими способами. Це теж є проявом радикалізму, природного для даного віку, однак не характерного для осіб старшого віку, які, тим не менш, іще більш масово підтримали ідею такої, не обов'язково законної боротьби.

І навпаки, молоді люди помітно частіше висловлювалися за законні способи боротьби, що і є справді громадянською позицією щодо корупції, - адже марно і безперспективно боротися незаконними способами з незаконними діями (які теж колись починалися із благих намірів). Можливо, молоді люди ще не встигли проникнутися настроями зневіри та розчарування, характерними для їх старших співгромадян, але вони послідовно виявляють цю свою позицію і в інших питаннях.

Так, четверте питання стосувалося ключової для кризових часів проблеми - безробіття та способів її вирішення. Питання звучало так: “Не маючи грошей, роботи і пропозицій, що Ви зробите?” В ньому можна було обрати два варіанти і були отримані такі відповіді:

Очевидно, що легальним, хоча і не завжди ефективним способом було звернутися до служби зайнятості, а найбільш самостійним і в цьому сенсі - “громадянським” було виявити підприємливість і спробувати заробляти своїми руками, тоді як “звернутись до друзів та знайомих” уже було початковою формою корупції (схильності вирішувати проблеми “по блату”). Варто нагадати, що горизонтальні суспільні зв'язки, притаманні позитивному соціальному капіталу, це зовсім не те саме, що особисті “зв'язки” з “потрібними людьми”, які використовують владні повноваження, щоби вирішувати індивідуальні проблеми в обхід правил, - адже перші зв'язки орієнтовані на вирішення спільних проблем і строго за правилами, але якраз без допомоги влади.

І знов, люди середнього віку демонструють схильність до влаштування на роботу “по блату” і готовність взятися за принизливу роботу, аби платили, - що суперечить громадянським цінностям. Іще більш масово готові взятися за принизливу роботу пенсіонери, і це в обох випадках свідчить про певний відчай у їх пошуках роботи. А от що можна вважати явною непослідовністю у громадянських принципах людей старшого віку, так це їх готовність отримувати роботу за хабара, яку вони виявляли в декілька разів частіше за інших. Найменше вірять у заробляння своїми руками опитувані середнього віку, а віра в службу зайнятості збільшується з віком і найбільшою є у пенсіонерів.

А ще більш принциповим з точки зору громадянських цінностей було п'яте питання: “Якщо хазяїн чи керівник часто Вас ображає, Ви…”. У цьому питанні можна було обрати два варіанти, і були отримані такі відповіді:

У випадку знущань керівництва, молоді люди обирають варіанти, які найбільше говорять про розвинуті у них громадянські цінності, а саме - обирають звернення до профспілки чи в суд або звільнення та пошук іншої роботи. На відміну від першого, другий варіант означає вибір пасивної форми боротьби, але все ж таки - неготовності терпіти знущання. На жаль, і в цьому ...