Теорія і практика досудового розслідування: генезис та перспективи реформування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ГЕНЕЗИС ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Слінько Сергій Вікторович

Київ - 2010



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ РЕФОРМУВАННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ, ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА, СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ТА ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ

1.1 Сучасний стан науки та практики проблем реформування досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду

1.2 Верховенство права - головний принцип досудового розслідування, гарантій прав учасників процесу

1.3 Реформування основних функцій досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду

1.4 Теорія та практика реформування правового статусу суб'єктів досудового розслідування

РОЗДІЛ 2. НАУКА ТА ПРАКТИКА РЕФОРМУВАННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

2.1 Проблеми реформування стадії досудового розслідування

2.2 Реформування компетенції органу дізнання

2.3 Теорія та практика реформування процесуальних повноважень слідчого

РОЗДІЛ 3. НАУКОВИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

3.1 Удосконалення правових гарантій стадії досудового розслідування

3.2 Наукові та практичні проблеми реформування процесуальних гарантій прав потерпілого

3.3 Проблеми реформування та судовий контроль забезпечення гарантій підозрюваного

3.4 Удосконалення досудового слідства та судового контролю по забезпеченню гарантій процесуальних прав обвинуваченого

РОЗДІЛ 4. НАУКА ТА ПРАКТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ТА ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

4.1 Удосконалення процесуальних форм досудового розслідування

4.2.Науковий та практичний аналіз процесуальних та слідчих дій досудового розслідування

4.3 Прокурорський нагляд за додержанням законності досудового розслідування

4.4 Теорія та практика реформування судового контролю в ході досудового розслідування

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила курс на побудову демократичної правової держави, який передбачає зміни в політичних, соціально-економічних умовах життя держави і суспільства, реформування системи кримінальної юстиції у напрямку подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародно-правових стандартів європейського та світового співтовариства. право громадянин судовий прокурорський

Кримінально-процесуальне законодавство в останні роки зазнало суттєвих змін, які були спрямовані на реалізацію вимог забезпечення прав учасників кримінального судочинства, розширення змагальності сторін, судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на етапі досудового розслідування.

Разом з тим необхідно визначити, що існуюча система кримінальної юстиції не в повній мірі відповідає новим суспільним відносинам які склалися в Україні. Система кримінальної юстиції є дещо громіздкою, внутрішньо суперечливою, не завжди науково обґрунтованою, надмірно ускладненою. Діяльність суб'єктів кримінального процесу характеризується дублюванням повноважень, відсутністю чіткого визначення та розмежування компетенції, застосуванням невиправдано ускладнених процедур. Органи кримінальної юстиції мають недосконалу функціональну спроможність, що не дає змоги забезпечити додержання принципу верховенства права в їх діяльності.

Актуальність, складність і багатоплановість проблеми реформування досудового розслідування, судовий контроль та прокурорський нагляд на стадії порушення кримінальної справи, досудового слідства по захисту прав і свобод людини та громадянина, методологічна і практична значимість питань, що виникають, постійно привертає увагу вчених в галузі кримінального права, кримінального процесу, теорії держави і права, а також низки інших наукових дисциплін.

Наукові дослідження теорії та практики досудового розслідування здійснювалися в напрямку підвищення процесуальних гарантій прав підозрюваного, обвинуваченого, охорони прав потерпілого, забезпечення гарантій прав особи в ході проведення оперативно-розшукової діяльності.

В працях вчених - юристів Ю.П.Аленіна, О.М.Бандурки, Р.С.Бєлкіна, В.Д. Берназа, Т.В.Варфоломеєвої, В.І.Галагана, Ю.М.Грошевого, Ю.О.Гурджі, Т.Н. Добровольської, А.Я.Дубинського, С.П.Ефімічева, П.С.Елькінд, В.С. Зеленецького, Л.М.Карнеєвої, Н.С.Карпова, В.О.Коновалової, М.В Корнієнка, О.М.Ларіна, Л.М.Лобойка, І.М.Лузгіна, В.Г.Лукашевича, Є.Д.Лук'янчикова, В.Т.Маляренка, О.Р.Михайленка, М.М.Міхеєнка, В.Т.Нора, І.Л.Петрухіна, М.А.Погорецького, Р.Д.Ратінова, В.М.Савицького, С.М.Стахівського, М.С.Строговича, В.Т.Томіна, Л.Д.Удалової, М.Є.Шумило та інших дослідників розглянуто різні аспекти проблеми розкриття злочинів, провадження слідчих дій, окремо аналізувалися проблеми захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.

Однак, комплексного дослідження теорії та практики досудового розслідування, визначення правового статусу суб'єктів процесу, реалізації їх основних функцій, гарантій захисту прав і свобод людини, судового контролю та прокурорського нагляду за додержанням законів, з урахуванням принципу верховенства права, через призму кримінально-процесуальних інститутів, світового досвіду та чинних міжнародно-правових актів в Україні проведено не було.

На сучасному етапі судово-правової реформи всебічного дослідження потребують питання: концептуальної моделі досудового розслідування, функцій та принципів кримінального процесу; забезпечення процесуальної самостійності слідчого, статусу органу дізнання; удосконалення кримінально-процесуальної форми з урахуванням гармонічного поєднання засад змагальності та диспозитивності, на підставі принципу верховенства права; зміцнення гарантій захисту прав потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого; визначення меж втручання у сферу особистого життя людини при збиранні доказів, гарантій прав людини при реалізації та використанні в доказуванні даних, здобутих оперативно-розшуковим шляхом; забезпечення гарантій всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи й захисту прав і свобод людини; затримання підозрюваного та провадження слідчих дій.

Усе це визначає необхідність загальнотеоретичного аналізу широкого кола питань, які зумовлюють концептуально новий підхід щодо вивчення проблеми розгляду теорії та практики досудового розслідування, його генезису та перспектив реформування. Особливу актуальність цей напрямок дослідження набуває на тлі кардинальних змін які відбуваються в кримінальному процесі України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до комплексної програми Київського міжнародного університету (0104U003159 «Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти»).

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № 2 від 25 вересня 2009 р.).

Мета і завдання дисертаційного дослідження.

Головною метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка теоретичних засад правового регулювання досудового розслідування, забезпечення та удосконалення правового статусу суб'єктів кримінального процесу, забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Для досягнення цієї мети в дисертації поставлені завдання, що розкривають спрямованість дослідження:

- розкрити сучасний стан теорії та практики досудового розслідування по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина;

- сформулювати основні функції кримінального процесу та класифікацію суб'єктів;

- визначити концептуальні положення системи загально-правових, конституційних і процесуальних принципів у кримінальному процесі;

- розглянути правовий статус органу дізнання та процесуальні особливості його функціонування під час проведення оперативно-розшукових, пошукових дій в правовому регулюванні кримінального процесу;

- теоретичне й практичне визначення правового статусу слідчого судді, розробка конструкції досудового слідства;

- визначити сутність процесуальної форми, критерії процесуальної форми в ході правового регулювання кримінального процесу, сформулювати теоретичні та практичні пропозиції щодо вдосконалення процесуальної форми;

- розкрити концептуальні положення стадії порушення кримінальної справи;

- розкрити гарантії забезпечення прав постраждалого, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, та гарантії їх захисту у кримінальному процесі;

- визначити сутність процесуальних повноважень прокурора, судді по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законності в кримінальному процесі на стадії досудового розслідування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні діяльності суб'єктів кримінального процесу щодо реформування досудового розслідування, захисту їх прав і свобод, прокурорським наглядом та судовим контролем.

Предметом дослідження є теорія і практика досудового розслідування генезис та перспективи реформування, пов'язані з процесуальною діяльністю суб'єктів кримінального процесу, реформуванням досудового розслідування, захистом прав і свобод, прокурорським наглядом та судовим контролем.

Методи дослідження.

Комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці, стало теоретико-методологічною основою дослідження. За допомогою діалектичного методу досліджено теорія та практика досудового розслідування, правовий статус суб'єктів кримінального процесу. (підрозділи 1.1; 1.2; 4.1).

Метод правового регулювання застосовано для дослідження з достатньою точністю змісту правових інститутів, висвітлення проблем реалізації правових норм на практиці (підрозділи 1.1;1.2; 1.3; 1.4).

Метод системно-структурного аналізу дозволив визначити недоліки чинного законодавства та існуючих проектів КПК України та внести пропозиції щодо вдосконалення процесуальних норм, які регулюють порядок провадження слідчих дій (підрозділи 2.1; 2.2; 2.3).

Порівняльно-правовий метод надав можливість порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та законодавства зарубіжних країн, а також прецедентної практики Європейського Суду з прав людини та чинного законодавства з існуючими проектами КПК, що дозволило внести конкретні пропозиції вдосконалення положень чинного КПК України та офіційних законопроектів щодо статусу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого (підрозділи 4.1; 4.2; 4.3; 4.4).

Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей становлення та розвитку інституту судового контролю та прокурорського нагляду, правового регулювання оперативно-розшукової діяльності, процесуального статусу слідчого, здійснення захисту суб'єктів кримінального процесу (підрозділи 3.1; 3.2; 3.3).

Статистичний та соціологічний метод визначив рівень негативних наслідків у ході забезпечення процесуальних прав суб'єктів досудового розслідування, та надав можливість для обґрунтування теоретичних положень судової статистики, статистичної інформації, анкетування, опитування, аналізу та інтерпретації емпіричних даних (підрозділи 2.2; 2.3; 4.2; 4.3; 4.4).

Нормативно-правовим підґрунтям дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство та інше галузеве законодавство України, зарубіжне законодавство, зокрема: Кримінально-процесуальні кодекси Російської Федерації, Франції, Германії, США; законодавство Великої Британії.

В аспекті проблем, що розглядалися в роботі досліджені: законодавство Росії до 1917 р.; Союзу РСР; проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13.12.2007 р. (реєстраційний номер №1233); проект Кримінально-процесуального кодексу України, підготовлений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського Суду з прав людини; Укази Президента України, рішення, висновки, ухвали Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України; офіційно опублікована практика Верховного Суду України (2002-2008 рр.); відомчі нормативно-правові акти-накази Генерального Прокурора України, Міністра внутрішніх справ України.

Відповідно до цілей дослідження проведено анкетування працівників правоохоронних та судових органів, зроблений аналіз знайшов своє відображення в дисертаційній роботі.

Проведено анкетування 262 слідчих і 206 оперативних працівників, 47 працівників прокуратури, 25 суддів районних судів, які розглядають кримінальні справи по I інстанції, і 12 суддів судової апеляційної інстанції, проаналізована практика роботи оперативних підрозділів органів дізнання, слідчих підрозділів, органів прокуратури, а також суддів місцевого й апеляційного суду Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської, Полтавської областей, а також міста Києва.

Вивчено та узагальнено 439 кримінальних справ, 1864 матеріалів, по яких слідчими підрозділами було відмовлено в порушенні кримінальної справи; 178 кримінальних справ були закриті у суді I інстанції, 137 кримінальних справ були направлені суддею для проведення нового досудового слідства у зв'язку з встановленими порушеннями кримінально-процесуального законодавства, розглянутих судами міст Дніпропетровськ, Миколаїв, Одеса, Полтава, Харків, а також міста Києва.

У процесі підготовки дисертації автором було вивчено більше тисячі зауважень і пропозицій, висловлених дізнавачами, слідчими, прокурорами, суддями щодо змін та доповнень кримінально-процесуального законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження.

Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому розроблена концептуальна модель теорії і практики досудового розслідування, встановлені перспективи реформування, які здатні забезпечити неухильне дотримання прав і свобод людини в суспільстві та державі. Висунуто та обґрунтовано низку нових положень у концептуальному плані, які мають важливі напрямки для юридичної науки, як теоретичного так і практичного значення.

Науковою новизною відзначаються такі положення:

Вперше:

– розроблено авторське бачення шляхів удосконалення досудового розслідування, надані концептуальні засади правового реформування досудового розслідування, визначено його поняття та механізм;

– запропонована теоретична модель правової системи кримінального процесу на стадії досудового розслідування, яка будується на змагальних засадах кримінально-процесуальних принципів;

– доведено, що у ході досудового розслідування верховенство права та закону максимально усуває обмеження прав і свобод людини та громадянина та забезпечує подальший розвиток захисту прав і свобод в суспільстві та державі;

– з метою підвищення рівня гарантій та реформування кримінального процесу запропонована модель основних функцій досудового розслідування, які визначені як: кримінальне переслідування; кримінальний захист; правосуддя;

– визначена правова сутність функцій слідчого судді, коло його прав та обов'язків, у зв'язку з чим розглядаються питання реформування слідчого апарату, пропонується іменувати слідчого «слідчій суддя», що дає змогу переосмислення наглядових функцій прокурора за виконанням законів органами досудового слідства.

Удосконалено:

– визначена концептуальна модель процесуальної форми досудового розслідування, сформульовано низку нормативних положень поняття, форми, структури, класифікації процесуальних рішень його елементів, межі процесуального закріплення в ході провадження процесуальних та слідчих дій;

– понятійний апарат юридичної науки, важливі юридичні дефініції «верховенство права», «гарантії прав і свобод людини», «гарантії захисту прав людини», «презумпція невинуватості», «змагальність та диспозитивність»;

– концептуальна модель реалізації результатів оперативно-розшукової діяльності органу дізнання, проведення процедури перевірки матеріалів на стадії порушення кримінальної справи, пропонується врегулювати порядок подання матеріалів слідчому для проведення досудового слідства;

– правовий статус та поняття досудового слідства як форми досудового розслідування, що за своєю сутністю є діяльністю органів досудового слідства, які діють за дорученням держави, наділені функціями державно-владного характеру, мають власну компетенцію, специфічні форми та методи;

– комплекс рекомендацій і пропозицій щодо нормативно-правової регламентації правового статусу суб'єктів кримінального процесу, визначена класифікація суб'єктів процесу в ході досудового розслідування;

– критично розглянуті та розроблені відповідні авторські узагальнення щодо основних (дискусійних) питань процесуальних гарантій прав постраждалого, потерпілого, зроблено висновок про відстоювання матеріальних та процесуальних інтересів потерпілого, які обумовлені процесуальними правами, зроблений акцент на активну роль потерпілого на стадії досудового розслідування;

– дана авторська оцінка та класифікація прав підозрюваного, обвинуваченого і на підставі цього зроблено висновок, що сукупність таких прав складає право на захист від пред'явленого обвинувачення, що розглядається в системі конституційних засад кримінального судочинства, визначено його місце в цій системі та взаємозв'язок з її складовими; запропоновано, що особа яка притягнута до кримінальної відповідальності протягом всіх стадій кримінального процесу повинна іменуватися підслідним.

Дістали подальшого розвитку:

– судовий контроль стадії досудового розслідування необхідно поширити на всю процедуру розслідування, а також пов'язане з ними дотримання конституційних прав і свобод громадян;

– повноваження прокурора не повинні бути пов'язані зі здійсненням функції керівництва досудовим слідством, функція нагляду несумісна з функцією обвинувачення; у цьому зв'язку пропонується наділити прокурора правом і обов'язком реагувати на виявлене ним порушення законності в ході досудового слідства тільки шляхом внесення протесту в порядку ст.21 Закону України «Про прокуратуру».

– наукові положення щодо тактики провадження процесуальних та слідчих дій досудового розслідування: допит, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, огляду місця події.

На основі отриманих результатів дослідження внесено систему пропозицій і рекомендацій, щодо вдосконалення процесуального законодавства та практики його застосування, внесення змін, доповнень в КПК України, пропозицій щодо прийняття Закону України «Про органи досудового слідства».

Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації є внеском у розвиток сучасної науки кримінального процесу, які можуть бути використані:

– у науково-дослідницьких цілях, як підвищення дослідження правового статусу суб'єктів кримінального процесу, його принципів, функцій у ході правового регулювання досудового розслідування;

– у наукових цілях - для подальшого наукового дослідження проблем щодо забезпечення гарантій прав та свобод людини в кримінальному процесі;

– у правотворчій діяльності та у процесі практичної діяльності правоохоронних органів, правового регулювання кримінально-процесуального процесу України;

– у навчально-методичній роботі - при підготовці навчальних посібників, методичних розробок, та безпосередньо в навчальному процесі, під час вивчення окремих розділів кримінально-процесуального законодавства, написанні контрольних, курсових і магістерських робіт, у викладанні курсу кримінально-процесуального права, у науково-дослідницьких роботах викладачів та студентів;

– при здійсненні роботи з підвищення рівня правової та професійної культури посадових осіб органів дізнання, досудового розслідування та суду.

Практичне значення одержаних результатів. Методологічні прийоми, аналітичні матеріали, положення й виноски дисертації можуть бути використані: у сфері науково-дослідницької діяльності - як підґрунтя для подальших наукових розробок правового статусу суб'єктів кримінального процесу, його принципів, функцій у ході правового регулювання досудового розслідування; у законопроектній роботі при розробці нового кримінально-процесуального законодавства України, внесенні змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України, доопрацюванні проекту Закону України "Про органи досудового слідства"; у правозастосовній практиці - запропоновані теоретичні та практичні підходи реформування досудового розслідування; у навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів кримінального процесу, а також при розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять із цієї дисципліни.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Основні положення, пропозиції й висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані праці за темою дослідження, у роботі не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі кримінального права та процесу Київського міжнародного університету, на міжкафедральному семінарі наукове дослідження було обговорено, схвалено й рекомендовано до захисту.

Основні положення дослідження доповідались та обговорювались на 23 міжнародних, республіканських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах: «Захист прав потерпілих в Україні» (19.02.2010 р. м. Харків); «Правові гарантії прав та свобод особи» (2.02.2009 р. Кіровоград); «Проблеми побудови кримінального процесу» (3.04.2009 р. Київ); «Про спірне поняття правосуддя» (6. 02.2008 р. Харків). «Удосконалення основних напрямків кримінально-процесуальної діяльності» (6.03.2004 р. Львів); «Проблемы практики доказывания Украины и России» (5.10.2005 г. Санкт-Петербург); «Правовые проблемы правосудия». (16.12.2005 г. Воронеж); «Проблеми повноважень суб'єктів кримінального процесу» (31.05.2002 р. Луганськ). «Необходим ли институт понятых в уголовном процессе» (10.10.2002 г. Москва).

Окремі положення наукової роботи використовувались у процесі викладання курсу «Кримінальний процес», «Дізнання в органах внутрішніх справ» у Київському міжнародному університеті.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в двох монографіях, одинадцяти навчальних посібниках, тридцяти статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а десять статей опубліковано в наукових збірниках та юридичних журналах Росії, та тезах шістнадцяти доповідей.

Структура роботи і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, п'ятнадцяти підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних літературних джерел (660 найменувань), додатків.

Загальний обсяг дисертації становить 420 сторінок, з них 355 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ РЕФОРМУВАННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ, ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА, СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ТА ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ

1.1 Сучасний стан науки та практики проблем реформування досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду

Сучасний стан науки кримінального процесу визначається як врегульована нормами кримінально-процесуального закону діяльність органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді (колегіального суду) та інших суб'єктів кримінального процесу, які беруть участь у правовідносинах пов'язаних з порушенням, розслідуванням, розглядом кримінальної справи, викриванням злочинців, їх покаранням, а також реабілітації невинних, які були притягнути до кримінальної відповідальності.[243.С.14. 222. С. 14; 447; 448;449]

Кримінально-процесуальна діяльність включає систему передбачених законом процесуальних та слідчих дій, які здійснюються державними органами.

Кримінальний процес як навчальна дисципліна розглядає питання теорії кримінального процесу та кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінальний процес як учбова дисципліна має своїм завданням ознайомити з досягненнями теорії та практики науки, надати навики застосування кримінально-процесуальних норм при порушенні кримінальної справи, в ході досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи.

Кримінальний процес як діяльність за своїм змістом становить систему передбачених законом процесуальних дій та рішень, які виражаються постановою, протоколом слідчих та судових дій, постановою судді, ухвалою колегіального суду.

Кримінальний процес як наука вивчає відповідну галузь права. Предметом науки є: зміст основних понять кримінального процесу його призначення та сутність; конституційні, загальні, процесуальні принципи; правовий статус суб'єктів кримінального процесу, які приймають участь в ході досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи; норми кримінально-процесуального права, що діють в ході провадження по кримінальній справі.

Кримінальний процес регулює діяльність органу дізнання, слідчого. прокурора, судді, колегіального суду, підстави, порядок і послідовність провадження процесуальних, слідчих та судових дій.

Кримінальний процес будується на процесуальних правовідносинах, які виникають між сторонами, суб'єктами, учасниками процесу в ході досудового та судового провадження.

Проблеми кримінально-процесуальних правовідношень розглядалися в роботах В.П. Бож'єва, Е.В. Васьковського, Г.Л. Грабовського, Н.О.Огурцова та інших. [64; 84; 11; 340]

Суть їх висловлювань включає особливості процесуальних відносин між суб'єктами, учасниками, сторонами кримінального процесу. По-перше, процесуальні відносини урегульовані нормами права.

По-друге, процесуальні відносини мають державно-владний характер, який виявляється в тому, що вони засновані на підставі закону.

Суб'єктом кримінально-процесуальних відносин повинен виступати орган держави або посадова особа, яка порушує кримінальне переслідування, розслідує та розглядає кримінальну справу.

По-третє, якщо особа скоїла злочин, то держава застосовує міри кримінального переслідування та покарання в межах закону. Відносно особи, яка скоїла злочин тільки суддя має процесуальні повноваження постановити вирок, який повинен вступити у законну силу.

По-четверте, процесуальні відносини органічно пов'язані з кримінально-процесуальною діяльністю, у сфері якої вони виникають, змінюються і припиняються. По-п'яте, процесуальні відносини мають особливе коло суб'єктів, які беруть участь в кримінальному процесі.

При такому розумінні кримінального процесу обидва його компоненти - кримінально-процесуальна діяльність та кримінально-процесуальні правовідношення взаємопов'язані. Це зв'язок змісту та форми.

Теоретичні положення правового змісту кримінального процесу можна проаналізувати та визначити згідно наукових точок зору, які були висловлені широким колом авторів.

Одні автори вважають, що кримінальний процес це діяльність (М.В.Жогін, Ф.Н.Фаткуллін), інші визначають його як порядок провадження по кримінальній справі (Ю.М.Грошевой, В.М.Хотинець), треті, (О.Д.Бойков, В.П.Бож'єв, М.І.Карпець) підходять до розгляду кримінальнтого процесу як правовідносини між правоохоронними органами та учасниками процесу. [174; 222; 243; 422; 423; 424]

Аналіз цих точок зору надав Є.Д.Лук'янчиков, який вважає, що кримінальний процес це діяльність, яка спрямована на досягнення цілей кримінального судочинства. Для обґрунтування своєї точки зору він вказує, що будь - який вид діяльності може розглядатися як процес підготовки, прийняття та реалізації рішення по кримінальній справі, а це процесуальна діяльність. Розом з тим, він вказує, що провадження по кримінальній справі треба розглядати у двох положеннях. По-перше, це врегульована кримінально-процесуальна діяльність, а по-друге, діяльність процесу треба розглядати як самостійний процесуальний інститут. Саме в такому розумінні вживає зазначений термін законодавець. [279.С.9-11]

На підтримку цієї точки зору, вважаємо за необхідне, навести подальші аргументи.

Перше, кримінально-процесуальне судочинство включає не лише діяльність, а й інші види провадження які пов'язані, з перевіркою заяв про скоєний злочин на стадії порушення кримінальної справи. При цьому, якщо злочин не є тяжким, механізм прийняття рішення залежить від повноважень органу дізнання, його оперативних співробітників.

Якщо злочин тяжкий, то механізм прийняття рішення залежить від слідчого, прокурора.

По-друге, кримінально-процесуальна діяльність включає до себе конкретну структуру його провадження, суб'єктів процесу, які закріплені правовим статусом та процесуальними гарантіями. По-третє, дії у процесі можливо розподілити на проведення процедури та процесу.

Процедура, як діяльність в кримінальному процесі виходить з правовідношень, які виникають до порушення кримінальної справи на етапі проведення перевірки матеріалів. Після отримання заяви, яка поступила до органу дізнання, рішення приймає посадова особа органу дізнання. Механізм прийняття рішення включає до себе проведення перевірки матеріалу до 10 діб, складання постанови про відмову в порушені, та узгодження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи начальником органу дізнання, згідно зі ст. ст. 99; 103; 104; 108 КПК України.

Кримінальний процес, як вид діяльності пройшов в історичному розвитку організацію правосуддя за основними принциповими рисами від інквизиції до змагальності. Основні історичні типи процесу були предметом розгляду в літературі.

Х.С.Гуцериєв, Д.І.Луковська, О.В.Смірнов, М.М.Коркунов, Н.М. Кейзеров, С.В.Поленіна вважають, що кримінальний процес можливо визначити за його історичними рисами як обвинувальний, інквізиційний - розшуковий, змагальний та змішаний. [149; 417; 220; 200; 368]

Інквізиційний процес зародився у Стародавньому Римі, а в Європі був поширений у ХШ-ХУІІ століттях. За його правилами, суддя одночасно виконував функції слідчого, обвинувача і якоюсь мірою захисника. Обвинувачений був позбавлений можливості захищатися. Він вважався не суб'єктом, а об'єктом процесу.

Обвинувальний процес набув найбільш повного розвитку на перших етапах існування феодального суспільства. Характерною його рисою було визнання особливого становища обвинувача, в якості якого часто виступала особа, що потерпіла від злочину. Від її волі залежало порушення чи закриття кримінальної справи.

Змішаний процес дістав свою назву завдяки тому, що в ньому змішались деякі елементи інквізиційного процесу на досудових стадіях, майже повна відсутність гласності, обмежена можливість обвинуваченого захищатися. На судових стадіях процесу поширюється принцип змагальності, але судове засідання проходить публічно, оцінка доказів проводиться всіма учасниками процесу та суддею, підсудний забезпечений правом захищатися самому чи мати захисника.

Змагальний процес розвивався з обвинувального і дістав найбільшого поширення з розвитком англосаксонської правової системи. Він базується на положеннях, що процес це спір, який відбувається в суді між державою та громадянином. Причому в такому спорі обидві сторони наділено рівними юридичними можливостями. Суддя є "неупереджений арбітр", який наглядає за тим, як сторони дотримуються правил спору і хто його виграв.

Розглядаючи кримінальний процес з точки зору правової системи романо-германської або англосаксонської можна встановити його критерії за якими відбувається розподіл елементів його структури і має здійснюватись у визначеній законом процесуальній формі, яка гармонізує баланс публічних та приватних інтересів.

Англійський тип судочинства має модель змагальності процесу. Функцію звинувачення виконує поліція. Досудове слідство проводиться на змагальних основах в суді. Важливим елементом даної форми є велике журі (grand jury), яке по тяжких злочинах приймає рішення о притягненні особи як обвинуваченого та складає обвинувальний висновок. Недолік такої побудови процесу є пасивність суду. Всі докази розглядаються в суді сторонами процесу. Даний тип процесу в правових системах світу визначається як англосаксонська правова система. Якщо розглядати дану систему з точки зору як судочинство нормандського права, то в Англії використовувалися лише дві характерні її риси. Судочинство відносно особи яка затримана на місці злочину, та обвинувачення під присягою. Англійська правова система була побудована тільки в XVIII в., причому суд присяжних прийшов з процесу Франції. Змагальні основи даної правової системи знайшли свій остаточний висновок в 1670 р., коли Великий кримінальний ордонанс ліквідував розшуковий процес. Цим законом було розділено функцію слідства та суду.

Англійський тип процесу включає в себе: перше кримінальний процес починається тільки в суді; діяльність поліції це не процесуальна форма; досудова підготовка матеріалів кримінальної справи фактично визначається як процес; друге суддя постановляє провадження обшуку, взяття під варту бере на себе відповідальність за провадження слідчої дії; трете, Велике журі поєднує в себі обвинувальну та судову функцію.

Французький тип процесу є класичним виглядом кримінального процесу. Основні початки були взяти з Римського права, а саме: рівність сторони звинувачення та захисту; рішення при попередньому розгляду кримінальної справи в суді; судові дебати; визнання вини при затриманні; інститут прокурора, захисника.

Французький кримінальний процес був сформований 1808 р. після прийняття кодексу кримінального слідства (Code d'instruction criminelle). В кодексі були сформульовані основні положення слідчо - змагального судочинства. [449]

І.Я. Фойніцький аналізує французький кримінальний процес визначав, що процес має чіткий розподіл на слідство та судочинство. [460. С. 361-365]

Французький кримінальний процес визначає провадження на досудовому слідстві змішаною формою, включає в себе функцію кримінального переслідування та функцію правосуддя. Судове провадження включає в себе перевірку доказів, обвинувачення та захист. Французька система була покладена в основу романо-германського типу процесу.

В Україні проводиться реформування кримінального судочинства. Реформа встановила змішані форми процесу. На досудовому слідстві кримінальне провадження є публічними, тобто орган дізнання, слідчий. прокурор приймають рішення щодо порушення кримінальної справи, постановляють про притягнення особи як обвинуваченого, складають обвинувальний висновок та направляють його до суду. Судове провадження реформована та відповідає змагальної формі процесу.

Щоб визначити який тип, форма процесу більш підходить для України, треба надати аналіз теоретичних висловлювань з цього приводу.

Ю.К.Якимович пропонує поділити кримінальний процес за вертикаллю на види судочинства, за горизонталлю на кримінально процесуальні стадії. На його думку вид кримінального судочинства включає в себе сукупність провадження по конкретних кримінальних справах. Провадження кримінальної справи на стадії утворює порядок провадження. [510]

І.Я.Фойніцький, М.С.Строгович, О.В.Смірнов вважають, що кримінальний процес - це система яка розуміється як сукупність внутрішнього узгодження, взаємопов'язаних, соціально однорідних засобів, за допомогою яких влада здійснює регулюючий вплив на суспільні відносини. [ 460; 424;411;]

М.І.Матузов вважає, що головні блоки правової системи є нормативні, правоутворюючі, доктринальні, статистичні, динамічні. [298. С. 93-95; 299]

М.Н.Оніщенко висловив думку, що правова система є стабілізуючий чинник суспільства, якими охороняє, закріплює та захищає інтереси держави, втілює його законодавство в юридичні установи, юридичну практику, правовідносини. [587. С. 74]

Кримінальний процес під системою розуміє взаємозалежні елементи, які пов'язані між собою. [ 224; 120; 119; 189; 115; 243; 447; 449]

Л.І.Каск визначив це поняття, як конструкцію інтегративних властивостей системи процесу. [557.С.31]

Кримінальний процес визначає його систематизацію виходячи з об'єктивних та суб'єктивних факторів, які обумовлені з однією сторони рівнем розвитку економіки, науки, нових технологій та ін.., з іншої - взаємозв'язок з інтересами розвитку єдиної правової системи, яка будується на публічних або змагальних положеннях.

Наукова література розглядає правові системи виявляючи загальні положення та особливості романо-германського та англосаксонського права виходячи з теоретичних та методологічних обставин, які можливо класифікувати на окремі підрозділи. По-перше, необхідно мати на увазі, що загальні положення, особливості романо-германського та англосаксонського права не є вичерпними з всього змісту всіх інших правових систем. По-друге, аналіз правових систем романо-германського та англосаксонського права дає підстави взяти за основу не приватні признаки, а загальні, родові, типові, які характеризують правову систему в цілому.

М.С.Строгович писав, що кримінальний процес являє собою порядок здійснення судом правосуддя по кримінальних справах. У той же час, він вказував, що це розслідування кримінальних справ органами досудового слідства та здійснення контролю з боку прокурора. При цьому зміст кримінального процесу становить діяльність органів досудового слідства, прокуратури та судді, які виконують свої обов'язки в боротьби зі злочинністю. Стадіями кримінального процесу він визначав частини поділу кримінального процесу, які можливо охарактеризувати властивими для них завданнями, процесуальними діями та відносинами. [422. С.29; 425]

Аналізуючи систему, тип, модель процесу одні автори (М.С.Строгович) розглядають її, як діяльність органів досудового слідства, прокуратури, судді, і включають провадження матеріалів по кримінальній справі. [422.С.10; 425] Інші (В.А.Стремовський) визначають процес, як рух кримінальної справи, встановлений перехід від однієї стадії до іншої. [421] Трохи іншої точки зору дотримується В.М. Шпільов, який вважає, що процес це плин певних явищ, строго послідовна діяльність його учасників і система діяльності процесуальних відносин. [491.С. 28]

О.Р.Михайленко вважає, що це здійснення специфічних принців, умов, процесуальної форми та методів провадження. [ 580. С. 115]

В.Д.Бринцев вважає, що досудове провадження кримінального процесу складається не із стадій, а самостійних процесуальних інститутів. [528.С.100; 74. ]

Аналізуючи данні висловлення можна сказати, що наукове поняття кримінального процесу базується на основних його ознаках, які визначають його сутність. Процес - це можливий спосіб встановлення фактичних обставин здійснення злочину й постанова (ухвалення) рішення по матеріалах кримінальної справи. Важливою ознакою процесу є наявність самостійної галузі права, інституту кримінального судочинства, що регулює порядок досудового та судового провадження.

Норми матеріального права нерозривно пов'язані із процесуальними. У даному напрямку варто зупинитися на висловленні М.М.Полянського. [366.С.134; 367; 369]

Він писав, що значення кримінально-процесуального права для процесу настільки велике, що кримінальний процес можна розуміти як явище, тотожне кримінально-процесуальному праву, а також діяльність яка урегульована цим правом.

Вступаючи у суперечку, В.Н.Шпільов вважає, що кримінально процесуальне право не можна змішувати з поняттям кримінального процесу. Кримінальний процес - це більш складне соціальне явище, чим об'єкт кримінально - процесуального права. [491.С.35]

Кримінально-процесуальне право здатне існувати об'єктивно, поза залежністю від руху процесу. Тому визначати кримінальний процес як вид діяльності не можна. Змістом процесу є реалізація механізму сукупності правовідносин, які виникають на основі матеріального права. Саме сукупність правовідносин повинна бути врегульована нормами кримінально-процесуального права при дозволі матеріалів кримінальної справи. Весь механізм правовідносин повинен бути побудований у систему кримінального процесу.

В.М.Саудівський розкриваючи поняття системи процесу розуміє безліч взаємозалежних елементів, які виступають як певна цілісність. [400.С.18]

Не заперечуючи проти даного визначення системи, О.В.Волколуп висловлює свою точку зору й вважає, що основне в системі процесу це взаємний зв'язок. Система утворює окремі елементи, кожний з яких в остаточному підсумку пов'язаний з іншими елементами і його властивостями. Він не може бути зрозумілим без обліку всіх зв'язків. У свою чергу властивості системи виявляються не простою сумою властивостей складових її окремих елементів, а визначаються наявністю й специфікою зв'язку відносин між елементами, тобто розвиваються в такій конструкції -інтегративної властивості системи. Основна характеристика системи визначається впорядкованістю елементів, певна організація й відповідна структура. [101. С.15]

М.М.Полянський, Р.Д.Рахунов, В.А.Стремовський сходяться в єдиній точці зору на побудову системи кримінального процесу. Їх концепція визначається як кримінально-процесуальна діяльність, сукупність, система дій всіх суб'єктів процесу, які приймають у ньому участь. [367.С. 46; 421;383. С.273-274; 421. С. 25]

Ю.К.Якимович представляє систему процесу, що складається з декількох форм кримінального судочинства. Він включає в систему процесу звичайне провадження; провадження по справах неповнолітніх; провадження по справах по застосуванню примусових мір медичного характеру; протокольну форму досудової підготовки матеріалів. З його точки зору побудову системи процесу необхідно визначати виходячи з її цілей та завдань. У цьому випадку система процесу буде будуватися з основних, додаткових і особливих проваджень. Основне провадження, на його думку, є питання про наявність або відсутність кримінально-правового відношення і його змісту, а завдання містять у собі швидке й повне розкриття злочину, викриття винних і залучення їх до кримінальної відповідальності. [510. С. 11-19]

Особливим провадження передбачається вважати провадження по застосуванню примусових мір медичного характеру. Воно відрізняється від основних і додаткових проваджень тим, що спрямовано на встановлення наявності або відсутності суспільно - небезпечного діяння, його здійснення певною особою й необхідність застосування до цієї особи примусових мір медичного характеру. [510.С. 30]

Якщо з концепцією побудови системи процесу, що визначили М.М. Полянський, Р.Д.Рахунов, В.А.Стремовський можна погодитися, то по висловленням Ю.К.Якимовича, варто надати критичні зауваження.

Перше, вся система процесу визначена кримінально - процесуальним законом і містить в собі мети й завдання. Якщо в ході побудови одного з елементів процесу випаде мета або завдання, то система процесу буде порушена. Друге, особливе провадження по застосуванню примусових мір медичного характеру не може входити в систему процесу, тому що норма матеріального й процесуального права в цьому випадку мають розбіжності. Кримінальний закон вважає неможливим залучення до кримінальної відповідальності осіб, що скоїли злочин у несамовитому стані. Медичні показники стану здоров'я особи вказують на те, що він хворий психічним розладом і не може бути притягнутий до відповідальності, але йому необхідний медичний догляд і лікування. Залучення до кримінальної відповідальності несамовитої особи входить у суперечність між кримінальним та кримінально-процесуальним законом.

Визначаючи загальний висновок про побудову системи процесу, варто сказати, що система процесу визначається єдиним цілісним станом. Вона повинна містити в собі, насамперед, тип, модель процесу. На їхній основі можна визначати стадії побудови процесу, принципи, функції суб'єктів, а також систему одержання, закріплення, оцінки доказів.

Розглядаючи систему процесу, не можна не торкнутися основні структурні положення процесу, його типологію. Тип процесу визначений, виходячи з типології, методів наукових пізнань. В основі побудови типу процесу лежить угруповання ідеальної моделі, створення абстрактної конструкції, граничних логічних понять.

Історично склалося дві форми процесу - це публічний та позовний. Дані форми процесу не є ідеальними. Вони зміняються виходячи з появи нових ознак, конкретизації на певному етапі свого розвитку. Для всіх стадій кримінального процесу тип, форма процесу повинна бути одна. Однак, стосовно до одержання доказів тип, форма процесу може змінюватися. При цьому правовий статус суб'єктів процесу їхні права та обов'язки, як правило, істотно не міняються.

І.Я.Фойніцький, О.В.Смірнов, досліджуючи модель процесу вказували, що ніякий тип або форма процесу не може залишатися в первозданній чистоті з тієї причини, що процес існує в реальному світі, де все взаємозалежно й підтверджене взаємному впливу. [460. С. 61; 411; 410]

О.В.Смірнов аналізуючи типи судочинства вважає, що перехід від ідеального типу й виду процесу до особливого, приводить до розкриття поняття процесу й визначає форму його змісту. З погляду типології форми процесу визначають тип судочинства, але не відвернені, а реальні. Він розглядав не ідеальний, а морфологічний принцип типології й морфологічної системи, предмет якої - дійсність, а не абстракція. О.В.Смірнов вважає, що тип процесу в ході переходу його окремих історичних і легіслативних форм, на сьогоднішній день є змішаним типом процесу, як приналежність ідеальної класифікації. У цьому випадку змішане провадження ставить в один ряд змагальні та пошукові початки судочинства, при цьому побудувати ідеальну модель змішаного судочинства практично неможливо, тому що зразок побудови необхідно брати в реальному житті. Пропорції сполучення змагальних і пошукових елементів у змішаному процесі не можуть бути задані умоглядно, тому що об'єктивно вони завжди визначені зовнішніми конкретними умовами. [410. С. 50]

Дана точка зору вимагає певного аналізу, з метою вказати окремі заперечення. Тип, модель процесу завжди виходила з одержання, закріплення й оцінки фактичних даних і доказів. Який би не був тип процесу інквізиційний, пошуковий, змагальний або змішаний всі вони виходили з визначення доведення вини особи в здійсненні злочину. Основна умова всіх типів процесу це розгляд та вирішення матеріалів кримінальної справи, встановлення обставин скоєного злочину й визначення істини. Перебудова моральних поглядів приводила до перебудови типу процесу.

На думку автора, побудувати систему кримінального процесу можна виходячи із процесуального статусу учасників процесу як зі сторони кримінального переслідування (обвинувачення), так і з іншої сторони -- кримінального захисту.

Збудувати систему процесуальних дій для всіх учасників неможливо. По-перше, кожний суб'єкт кримінального процесу провадить на різних стадіях процесу властиві тільки йому кримінально-процесуальні дії. Ці дії набувають істотних відмінностей на кожній стадії процесу. Так, процесуальні права підозрюваного відрізняються від процесуальних прав обвинуваченого, підсудного. Крім того, цілі і завдання кожного учасника не тільки не ідентичні, вони протилежні. Цілі обвинувачення і захисту різні не тільки за змістом, але й за функціями. По-друге, створити єдину систему процесуальних дій неможливо. Тобто об'єднати в систему слідчих дій посадових осіб, що здійснюють кримінально-процесуальні дії, й окремих громадян не можна. Наприклад, якщо державний обвинувач відмовляється від обвинувачення, а потерпілий у кримінальній справі наполягає на осудності підсудного. У першому випадку процесуальні дії мають державно-владний характер, а в другому -- участь суб'єкта в процесі може залежати від вольового розсуду правоохоронних органів.

Автор підтримує точки зору О.В.Волколуп, Т.П.Добровольської, Р.Д. Рахунова, В.А.Стремовського та інших авторів відносно системи кримінально-процесуальної діяльності, та аналізує їх висловлювання. [101. С.15;157. С. 33; 383; 421. С.19; 423.]

Правильно буде вважати кримінально-процесуальну діяльність не системою кримінального процесу, а сукупністю процесуальних і слідчих дій, інститутів пов'язаних участю суб'єктів у кримінальному процесі.

Системність передбачає однорідні явища, які мають взаємозв'язок, взаємозалежність. Порядок окремих елементів системи досягається завдяки внутрішнім зв'язкам системи. Внутрішні зв'язки дозволяють кожному елементу функціонувати самостійно, але досягати кінцевого результату вони можуть тільки спільно.

Сукупність відрізняється від системи тим, що, незважаючи на однорідність ознак, не має впорядкованості в організації і не має певної структури.

Розглядаючи проблеми реформування кримінального процесу автор вважає, що реформування потрібно проводити перш за все системи процесу.

Система процесу яка повинна будуватися на змагальних початках. Саме змагальна система процесу надає пріоритет прав та свобод людини та громадянина як головна ціль процесу.

Пропонується будувати кримінальний процес як публічно-позивний. Будучи публічним процес повинен мати позивні ознаки, які відповідають обвинуваченню як кримінальному позову.

Публічно - позивний процес має більші повноваження відносно виконання завдань кримінального судочинства ніж приватно-позивний.

Ст. 2 КПК України характеризує завдання кримінального процесу. Завданням кримінального процесу є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожна особа, яка скоїла злочин, була притягнута до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний.

З цієї статті випливає, що конкретним завданням кримінального процесу є забезпечення справедливого правосуддя. Правосуддя, своєю чергою, є ядром кримінального процесу. Його здійснює лише суддя, який додержується правових гарантій кримінального процесу. Головна ціль кримінального судочинства полягає в тому, щоб не допустити засудження невинуватої особи. Ціль процесу відповідає Конституції України, яка гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

...