Нотаріат в Україні

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою кіновидовищного закладу розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

6)Національній спілці художників України:

а)підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків загальної суми авторської винагороди або заробітної плати, нарахованої художникам (живописцям, скульпторам, графікам, оформлювачам, декораторам, художникам, які створюють твори декоративно-прикладного мистецтва, зайнятим у промисловості художникам-конструкторам, модельєрам, макетникам, художникам театру і кіно та іншим) за виконані ними художні роботи (як за оригінальні твори, так і за роботи з копіювання й тиражування);

б)організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми, одержаної від реалізації художніх творів на комісійних засадах.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи, організації розрахунковий лист Із зазначенням розміру заборгованості;

7)Національній спілці майстрів народного мистецтва України:

а)підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків загальної суми авторської винагороди або заробітної плати, нарахованої творчим майстрам, художникам народного мистецтва і працівникам з тиражування художніх виробів (ткацтво, вишивка, килимарство, гончарство, різьбярство, художні вироби з металу, каменю, дерева, соломки, народне малярство і декоративний розпис тощо);

б)організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми, одержаної від реалізації творів народного мистецтва на комісійних засадах на виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи і організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

8)Фотофонду України:

а)телерадіоорганізацій, ДІНАУ, Українського незалежного інформаційного агентства «Новини», регіональних інформаційних агентств та друкованих засобів масової інформації, видавництв та видавничих організацій, а також інших підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у розмірі 4 відсотків авторської винагороди або заробітної плати фотохудожникам, фотографам і фотолаборантам за використання творів фотомистецтва в усіх видах видань, художнє оформлення фотовидань;

б)промислових підприємств і служб сервісу за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків заробітної плати, нарахованої фотографам і фотолаборантам, як за використання оригінальних творів, так і за їх копіювання й тиражування;

в)організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми, одержаної від реалізації творів фотомистецтва на комісійних засадах.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи і організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості.

Розміри вищевказаних відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 1992 р. № 108. Мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здачу примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав». Оскільки постановою передбачені лише мінімальні ставки авторської винагороди, то конкретний розмір винагороди, порядок і терміни її виплати визначаються авторським договором між користувачем твору та його автором або особою, яка володіє правами на цей твір, чи організацією, що управляє майновими правами авторів на колективній основі в межах одержаних від них повноважень. Зауважимо, що передбачені постановою ставки авторської винагороди застосовуються у разі, коли інше не визначене авторським договором і розмір винагороди не є предметом спору між заінтересованими особами.

Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх заміняють, за утримання дітей у закладах освіти

Підставою для вчинення виконавчого напису за пунктом 4 Переліку є документи, що встановлюють заборгованість батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей, які потребують тривалого лікування, у дошкільних закладах освіти, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах, дитячих будинках (див. Закон України від 11 липня 2001 р. «Про дошкільну освіту»).

Для одержання виконавчого напису нотаріусу має бути поданий засвідчений стягувачем витяг з особового рахунка батька або особи, що його замінює (чи довідка стягувача), з відміткою про непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручення письмового попередження.

Нотаріуси повинні враховувати при вирішенні питання про вчинення виконавчого напису такі умови. По-перше, заборгованість має утворюватися за утримання саме тих дітей, які потребують тривалого лікування, і, по-друге, таке лікування має проводитися в конкретно визначених закладах освіти, якими є дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні школиінтернати, дитячі будинки, для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Саме представники таких закладів мають право звертатись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Як зазначено в Постанові Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2002 р. № 1243 «Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів», розмір плати для батьків або осіб, які їх замінюють, за харчування дітей в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах встановлюється один раз на рік відповідно до ст. 35 Закону «Про дошкільну освіту».

Порядок встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2002 р. № 667. Цей нормативний документ, зокрема, передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному дошкільному закладі в розмірі, що не перевищує 50 відсотків у міській місцевості та ЗО відсотків у сільській місцевості від вартості харчування на день.

Розмір плати за поданням дошкільного навчального закладу встановлюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або підприємства, організації та установи, які перебувають у державній (комунальній) формі власності і мають у своєму підпорядкуванні дошкільні навчальні заклади, один раз на рік з урахуванням матеріального стану сім'ї та режиму роботи закладу.

Необхідно підкреслити, що, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 26 січня 2002 р., звільняються від плати за харчування дітей у конкретних закладах освіти, а саме: санаторних дошкільних навчальних закладах (групах) для дітей з малими і затухаючими формами туберкульозу, спеціальних дошкільних навчальних закладах (групах) для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, батьки або особи, що їх заміняють. Отже, у разі звернення представників зазначених закладів за вчиненням виконавчого напису нотаріус повинен ретельно вивчити подані документи та з'ясувати всі ці обставини.

При цьому, відповідно до пункту 3.4 Наказу Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2002 р., плата за утримання вихованців у загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах не справляється, а звідси випливає, що і виникнення такої заборгованості неможливе.

Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх заміняють, за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про органи і служби у :гравах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» , здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх в числі інших органів і установ, зокрема, покладається на:

школи соціальної реабілітації і професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я;

приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ тощо.

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації є спеціальними навчально-виховними закладами для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання. Згідно з чинним законодавством, до цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації -- віком від 14 років.

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх створюються для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.

Цим же Законом (ст. 13) передбачається участь батьків (усиновителів або опікунів (піклувальників) у частковому відшкодуванні витрат на утримання неповнолітніх у приймальниках-роз-подільниках для неповнолітніх, загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію діяльності загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації» від 13 жовтня 1993 року № 859, розмір плати за утримання учнів у загальноосвітній школі соціальної реабілітації та професійному училищі соціальної реабілітації, яка справляється з батьків, дорівнює 20 відсоткам коштів, що припадають на одного члена сім'ї.

Вчинення виконавчих написів на стягнення зазначеного виду заборгованості проводиться на підставі пункту 5 Переліку. При цьому нотаріусу необхідно врахувати, що:

виконавчий напис вчиняється на стягнення заборгованості за утримання неповнолітніх виключно в загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації;

стягнення заборгованості може мати місце як з батьків неповнолітніх, так і з осіб, що їх замінюють;

виконавчий напис на стягнення заборгованості за утримання неповнолітніх у приймальниках-розподільниках для неповнолітніх, центрах медико-соціальної реабілітації не вчиняється;

заборгованість не виникає за утримання дітей-сиріт і дітей, що залишились без піклування батьків або осіб, які їх замінюють, а також з багатодітних, малозабезпечених сімей, оскільки вони всі перебувають на повному державному утриманні;

Документами, що встановлюють заборгованість для цього виду виконавчих написів, є:

а)копія документа про розмір щомісячної плати батьків або осіб, які їх замінюють (оскільки мова йде про звичайну копію, нотаріусу доцільно витребувати її, належним чином оформлену, тобто засвідчену стягувачем);

б)засвідчений стягувачем витяг з особового рахунку батьків або осіб, які їх замінюють (чи довідку стягувача), з відміткою про непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручення письмового попередження.

Стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов'язаних після закінчення зборів

Для одержання виконавчого напису нотаріусу подається лише довідка командира (начальника) військової частини про суму заборгованості, що підлягає стягненню.

Відповідно до вимог пункту Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та Положення «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі», затвердженого Постановою Верховної Ради України 23 червня 1995 р., виконавчі написи видаються на стягнення заборгованості з військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, за умови їх звільнення та притягнення до матеріальної відповідальності.

До матеріальної відповідальності можуть бути притягну військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язаі винні у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військвими статутами, порадниками та іншими нормативними актам

Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана рс краданням, пошкодженням, втратою або незаконним викорв танням військового майна, погіршенням або зниженням йо цінності, що спричинило додаткові витрати для військових ча тин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальнз закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріал них цінностей або надлишкові витрати (пункт 2 Положення).

Для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру винних осіб за фактом її заподіяння призначається розслідува ня. За результатами розслідування, за умови, що вину військове лужбовця або призваного на збори військовозобов'язано повністю доведено, командир (начальник) військової частини : пізніше ніж у місячний термін із дня закінчення розслідування в дає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності ви ної особи із зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

При вчиненні виконавчого напису на підставі пункту 7 П реліку нотаріус повинен з'ясувати цілу низку обставин, зокрема

-- чи належить військовослужбовець, військовозобов'язаний, числа осіб, на яких поширюється дія вищевказаного Положення;

-- чи є дії військовослужбовця або призваного на збори війс ковозобов'язаного, що призвели до заподіяння ним шкоди де жаві, підставою для притягнення його до матеріальної відпої дальності (перелік підстав передбачений у пунктах 10-15 Пол

-- чи призначалося розслідування за фактом заподіяння м теріальної шкоди та чи видавався наказ про стягнення з винн особи відповідної суми (пункт 17 Положення);

-- чи не порушено місячний термін з дня закінчення розслід вання, після якого стягнення може бути проведено у судовому п рядку;

-- чи ознайомився притягнутий до матеріальної відповідальності з матеріалами розслідування (пункт 22 Положення);

-- чи виконував військовослужбовець або військовозобов'яз ний, призваний на збори, службові обов'язки, передбачені актми законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами на час заподіяння шкоди та притягнення до матеріальної відповідальності (пункт 31 Положення) та деякі інші питання.

Зазначимо, що правові підстави для постановки вищеназваних питань випливають із пункту 7 Переліку і для їх з'ясування необхідна наявність такого документа, як довідка командира (начальника) військової частини про суму заборгованості, що підлягає стягненню.

Довідка, що подається нотаріусу, повинна містити також всі необхідні для її видачі реквізити та бути підписаною особисто командиром (начальником) військової частини.

Повернення об'єкта лізингу

Під лізингом розуміється підприємницька діяльність, яка полягає в тому, що лізингодавець як суб'єкт лізингу передає у виключне користування лізингоодержувачу на визначений строк майно, яке може бути власністю або набувається ним за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови оплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ст. 1 Закону України від 16 грудня 1997 р. «Про лізинг»).

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і залежно від особливостей здійснення лізингових операцій може бути двох видів -- оперативний чи фінансовий.

Оперативний лізинг -- це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладання договору. В підпункті 1.18.1 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 22 травня 1997 р. наводиться таке визначення оперативного лізингу (оренди): це господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Фінансовий лізинг -- це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (підпункт 1.18.2 ст. 1) під фінансовим лізингом розуміє господарську операцію фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних із правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути прямим, непрямим, зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене для вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу його в лізинг (оренду), при цьому якщо вищевказане майно є в державній власності, воно може бути предметом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Слід звернути увагу на деякі обмеження щодо використання певного майна як об'єктів лізингу, передбачені чинним законодавством. Зокрема, об'єктами лізингу, згідно зі ст. 807 ЦК України, не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом:

--цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць);

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме й індивідуально визначене майно підприємств;

майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);

--цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, що здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;

цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить понад ЗО днів.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 10 Закону, лізингодавець може передати право власності на об'єкт лізингу іншій юридичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності). Договір лізингу зберігає силу щодо нового власника. Виконавчий напис на повернення об'єкта лізингу в цьому випадку вчиняється на вимогу нового власника. Разом з іншими документами нотаріусу має бути подана угода, за якою до іншої особи перейшло право власності на об'єкт лізингу.

Нотаріуси повинні відмовляти у вчиненні виконавчого напису й у тих випадках, якщо між сторонами договору лізингу існує спір, пов'язаний із поверненням об'єкта лізингу. Справи з таких спорів підвідомчі господарським судам на загальних підставах.

Для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються:

а)оригінал договору лізингу;

б)засвідчена лізингодавцем копія рахунку, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Для договору лізингу законом передбачається проста письмова форма, причому укладатися він може як у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача і продавця об'єкта лізингу, так і двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. З огляду на просту письмову форму договору лізингу нотаріуси мають перевіряти його зміст на відповідність вимогам законодавства України.

Виконавчий напис на повернення об'єкта лізингу вчиняється на оригіналі договору лізингу. У справах нотаріуса залишається копія договору та виконавчого напису.

Крім оригіналу договору лізингу, нотаріусу подається засвідчена лізингодавцем копія рахунку, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення. Нотаріус має перевірити відповідність даних, викладених у копії рахунку, даним договору лізингу. Копія рахунку, скріплена печаткою лізингодавця, має містити дані про вартість об'єкта лізингу, періодичність сплати лізингових платежів, їх розмір, кількість несплачених платежів, їх розмір та період. Якщо договір лізингу не посвідчувався в нотаріальному порядку, рекомендується перевіряти належність об'єкта лізингу лізингодавцю шляхом витребування виписки з балансової відомості.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку

Вексель, опротестований нотаріусом у неплатежу, є підставою для вчинення на ньому виконавчого напису в порядку, передбаченому пунктом 293 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Для надання опротестованому векселеві сили виконавчого документа щодо нього має бути вчинено виконавчий напис.

Можливість вчинення такого виконавчого напису передбачена пунктом 11 Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172.

Як зазначено у цьому документі, а також виходячи із Рекомендацій Міністерства юстиції України «Окремі питання вексельного обігу при застосуванні в нотаріальній практиці України» , для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються:

а)заява від векселедержателя про вчинення виконавчого напису (із зазначенням того, що на момент звернення до нотаріуса вексель не був оплачений (погашений);

б)оригінал опротестованого векселя;

в)акт про протест векселя.

Подача будь-яких інших документів, які б свідчили про додаткове повідомлення боржника про необхідність погашення векселя тощо, чинним законодавством не передбачена.

Виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом не раніше опротестування векселя і не пізніше строків позовної давності, зазначених у ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.

Так, згідно із зазначеною статтею, позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку платежу.

Позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і проти векселедавця погашаються після закінчення одного року з дня протесту, здійсненого у визначений строк або з дня строку платежу, у разі застереження про оборот без витрат.

Перерва строків позовної давності має силу лише щодо того, проти кого було вчинено дію, яка перериває давність.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі боргового документа, яким у такому випадку є опротестований вексель. При цьому у випадку, коли текст виконавчого напису не вміщується на бланку векселя (що, як правило, і відбувається), то він може бути розпочатий на векселі і продовжений чи навіть викладений повністю на прикріпленому (приклеєному або підшитому) спеціальному бланку нотаріальних документів (наказ Міністерства юстиції України від 9 серпня 2000 року № 33/5 «Про внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів Міністерства юстиції України»).

Основним фактом, з яким законодавець передусім пов'язує вчинення виконавчого напису за векселем, є факт попереднього опротестування векселя. При цьому чинне законодавство не містить будь-яких обмежень щодо того, в чому саме такий вексель опротестовувався. Таким чином, не можна вважати законодавчо обґрунтованими дії окремих учасників вексельного обігу, котрі оскаржують виконавчий напис щодо векселя, опротестованого, наприклад, у неакцепті векселя.

Акт про протест векселя передається кредитору разом з вчиненим виконавчим написом. У справах нотаріуса залишається копія акту, засвідчена з дотриманням вимог п. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, та засвідчена таким самим чином копія векселя з викладеним на ній текстом виконавчого напису.

Процедура вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості за векселями, опротестованими в установленому порядку (в тому числі процедура звернення до нотаріуса), здійснюється за загальними правилами і не містить якихось особливостей, крім наведених вище.

Стягнення за чеками

Для одержання виконавчого напису подаються чеки, несплата яких посвідчена нотаріусом.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 Закону України «Про нотаріат» і п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, у разі несплати чека нотаріус посвідчує несплату шляхом напису на ньому за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі. Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцеві про несплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами за місцезнаходженням платника в строки, визначені чинним законодавством України про чеки. Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису.

ГЛАВА 19. Вчинення протестів векселів

§ 1. Поняття та значення векселя

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть використовувати у своїй діяльності такий вид цінних паперів, як вексель. Значення векселя у кредитно-розрахункових відносинах між підприємствами полягає у тому, що вексель історично виник як універсальний інструмент оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. У сучасних умовах особливого значення набуває проблема пошуку фінансових інструментів, які були б в змозі вирішити проблему неплатежів. Так, існуючу проблему повернення боргів -- довготривалий, вартісний і непевний процес можна вирішити шляхом упровадження механізмів вексельного обігу.

Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням певних застережень, із Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, із Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказ-них векселів та простих векселів, до яких приєдналась Україна; Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» та інших актів законодавства України. Велике значення має Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІП, який визначив особливості обігу векселів в Україні, поняття та сутність простих і переказних векселів, здійснення операцій з ними та виконання вексельних зобов'язань у господарській діяльності.

Мінфін України своїм листом від 02.10.1991 р. № 04-304/8-4481 «Про порядок випуску і обігу векселів» підтвердив, що вексель за своєю сутністю є засобом комерційним, він використовується у взаєморозрахунках товаровиробників як у національних господарств, так і на міжнародному рівні, та підтримав необхідність регулювання вексельного обігу в Україні.

Вексель -- цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Основними рисами векселя, які склалися в міжнародній практиці і були прийняті на Женевській конвенції 1930 року, вважаються:

абстрактний характер зобов'язання, визначеного векселем, -- текст векселя не повинен містити посилання на угоду, яка є причиною видачі векселя; невиконання зобов'язань за основною угодою не може призвести до невиконання зобов'язань за векселем та інше;

безумовний характер зобов'язань за векселем -- він містить простий і нічим не обумовлений наказ або зобов'язання сплатити певну суму. Вексель посвідчує абстрактне зобов'язання платника про сплату певної грошової суми, проти якого не можуть бути пред'явлені заперечення. Включення до векселя будь-якої умови, що ставить під сумнів абстрактність і безумовність векселя, тягне за собою його недійсність за чинним законодавством України;

безспірний характер зобов'язань за векселем, якщо він є справжнім;

вексель -- це письмовий документ, що має суворо встановлені обов'язкові реквізити;

вимагати платежу за векселем може той, хто володіє цим документом (держатель векселя);

при порушенні встановлених термінів сплати векселя необхідно здійснити нотаріальний протест.

Для розуміння суті векселя потрібно визначити такі терміни:

Векселедержатель (ремітент) -- перший одержувач векселя, перед яким платник бере зобов'язання про платіж.

Векселедавець (трасант) -- боржник, особа, що виписує вексель, в якому міститься вимога до іншої особи сплатити суму, передбачену у векселі.

Платник (трасат) -- особа, до якої векселедавець звертає свій наказ про платіж за векселем.

Простий вексель (соло-вексель) -- це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити певну суму векселедержателю.

Переказний вексель (тратта) -- це вексель, що має простий і нічим не обумовлений наказ векселедавця третій особі (трасату) сплатити певну суму отримувачу або за його наказом.

Відмінність між простим і переказним векселями полягає в тому, що за переказним векселем платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк -- здійснити його акцепт. Тому переказний вексель має форму наказу векселедавця (трасанта) платнику (трасату) сплатити за векселем.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, бере на себе перед ремітентом відповідальність за його оплату. Проте трасант не є основним боржником за векселем, його відповідальність носить вторинний характер, тому вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Ремітенту (наступному держателю векселя) належить виключне право вимагати від трасанта сплати за векселем у випадку відмови платника від акцепту або сплати векселя. Але це право може бути використане лише за дотримання ремітентом таких умов: своєчасного пред'явлення векселя акцепту або платежу та здійснення протесту у випадку неакцепту або неплатежу.

Акцепт -- напис на лицьовому боці векселя, який виражає згоду платника сплатити за переказним векселем в строк. Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми).

Акцептант -- особа, що взяла на себе зобов'язання платника по пред'явленому переказному векселю. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання по цьому векселю стає безвідкличним.

Індосамент -- провідний засіб передачі векселя, особливий передаточний напис, що здійснюється на оборотному боці векселя або на додатковому аркуші -- алонжі. Переуступка (дія передачі) векселя за допомогою передавальних написів називається індосу-ванням, або індосацією векселя. Якщо вексель виданий у формі оборотного документа, то він залишається таким до погашення. Жодні застереження на векселі не обмежують його переуступку (передачу), зроблена після видачі векселя, або позавексельна угода сторін, не може вплинути на коливання оборотності векселя. Індосамент -- одностороння угода суб'єкта вексельних відносин, що поступився своїми правами за векселем і передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем. Аби індосамент міг виконати свою функцію, потрібно, щоб усі індосаменти у векселі являли собою безперервну низку переходу прав від однієї особи до іншої, починаючи з ремітента (або трасанта) і продовжуючи індосаментами наступних держателів векселів. Для неперервності достатньо зовнішньої тотожності між підписом індосанта та ім'ям попереднього утримувача. Особа, яка переуступає вексель шляхом вчинення передавального напису, називається індосантом. Індосатор -- особа, на користь якої здійснюється індосамент. Індосант бере на себе відповідальність перед будь-яким наступним векселедержателем в результаті реалізації індосаменту (якщо немає спеціального застереження).

Аваль -- вексельне доручительство, за допомогою якого платіж за векселем може бути забезпечений повністю або частково. Аваль дається на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші та підписується авалістом (юридичною особою, тобто керівником і головним бухгалтером). Аваліст і особа, за яку він поручається, несуть взаємну відповідальність. Аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобов'язання виявиться недійсним.

Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений термін головним вексельним боржником -- акцептантом. Обов'язковою передумовою виконання вексельного зобов'язання є пред'явлення документа для оплати боржнику його законним держателем.

Згідно зі ст. 33 та 77 Уніфікованого закону, переказний і простий векселі можуть підлягати оплаті в строк:

за пред'явленням;

у певний термін від пред'явлення;

у певний термін від складання;

на визначену дату.

Переказний чи простий вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що належить до оплати за пред'явленням. Це дає право векселедержателю простого чи пе-реказного векселя вимагати його оплати протягом одного року з дня його складання, однак цей термін може бути продовжено чи скорочено.

Прості та переказні векселі, які мають строк платежу на визначену дату, у певний термін від складання чи пред'явлення повинні бути подані до оплати або в день, коли вони повинні бути оплачені, або в один з двох наступних робочих днів.

§ 2. Порядок вчинення протестів векселів

Неоплата векселя тягне за собою наслідки у вигляді вексельного протесту -- офіційно засвідченої вимоги платежу та повідомлення про його неодержання. Опротестування нотаріусом векселя означає, що зобов'язання про сплату певної грошової суми не здійснено, а тому підлягає примусовому виконанню державним виконавцем. Боржник може також не сплатити частину своїх зобов'язань, що також є протестом, та пред'явити позов до будь-якої зобов'язаної особи в розмірі неоплаченої суми (окрім випадку неплатоспроможності платника).

Опротестування векселя оформлюється актом протесту.

Актом протесту може оформлюватись:

відмова платника від оплати векселя (протест про неоплату);

відмова платника від акцепту (протест про неакцепт);

--відмова платника (акцептанта) проставити дату акцепту (протест векселя про недатування акцепту).

При цьому слід мати на увазі, що протест про неакцепт та протест про недатування акцепту вчиняються лише щодо переказного векселя.

Для вчинення протесту нотаріус повинен здійснити перевірку певних умов, за наявності яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

По-перше, нотаріус перевіряє достовірність векселя -- чи є поданий документ векселем. Вимоги до форми векселя як цінного паперу, що засвідчує наявність грошового зобов'язання, встановлюються статтями 1 і 75 Уніфікованого закону, який передбачає наявність конкретних обов'язкових реквізитів.

Простий вексель містить такі реквізити:

найменування -- «вексель»;

просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

зазначення строку платежу;

зазначення місця, в якому належить здійснити платіж;

найменування того, кому чи за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

дата та місце складання векселя;

підпис того, хто видає документ (векселедавця). Переказний вексель має такі обов'язкові реквізити:

найменування -- «вексель»;

зазначення строку платежу;

зазначення місця, в якому належить здійснити платіж;

дату та місце складання векселя;

підпис того, хто видає документ (векселедавця);

--просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити визначену суму.

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким теж знаходиться на території України, складається державною мовою. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні», векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездо-кументарну форму (знерухомлені).

Вексельний бланк може заповнюватись друкованим і недрукова-ним способами; сума платежу за векселем обов'язково пишеться цифрами та літерами. Вексель підписується: від імені юридичних осіб -- власноручно керівником і головним бухгалтером (чи уповноваженими ними особами) та скріплюється печаткою; від імені фізичних осіб -- власноручно зазначеною фізичною особою (або уповноваженою нею особою) і скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Найменування трасанта, або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Можливість визнання векселя недійсним передбачена ст. 2 і 33 Уніфікованого закону. До дефектів, що тягнуть за собою недійсність векселя, відносять:

Дефекти форми -- відсутність будь-яких з перерахованих реквізитів, зазначення одночасно місця, в якому належить здійснити платіж, та місця складання векселя, інші строки, ніж передбачені законодавством.

Винятком є окремі випадкі, конкретно обумовлені в законодавстві. Це, зокрема:

якщо у векселі не зазначено строк платежу, він розглядається як такий, що підлягає оплаті за вимогою;

якщо у векселі відсутнє зазначення конкретного місця платежу, місцем платежу вважається адреса, вказана поряд з найменуванням платника (у переказному векселі) чи місце складання документа (у простому векселі);

якщо у векселі не вказано місце його складання, він вважається складеним у місці, вказаному поряд з найменуванням векселедавця (див. ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91).

Як відмічають спеціалісти, на практиці особливих труднощів з оформленням векселів не виникає, оскільки з серпня 1992 р. передбачено обов'язкове використання спеціальних вексельних бланків, в яких наявний ряд реквізитів. Тому невідповідність векселя формальним ознакам -- досить рідкісне явище¹.

У нотаріальній практиці частіше зустрічаються дефекти видачі векселів. До таких порушень слід віднести:

випадки видачі безтоварного векселя;

підписання векселя особою, що перевищує свої повноваження, або неуповноваженою особою;

підписання векселя векселедавцем всупереч його вільному волевиявленню та ін.

Так, ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачає, що видавати прості і переказні векселі можна лише за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У випадках видачі безтоварного векселя нотаріус вправі відмовити у здійсненні протесту векселя і може рекомендувати зацікавленим особам звернутись до суду з позовом про визнання видачі векселя недійсною. Досить розповсюдженими є випадки, коли вексель від імені векселедавця підписаний особою, що перевищує свої повноваження, або неуповноваженою особою, наприклад, коли вексель підписано керівником підприємства чи організації, який відсторонений від виконання службових повноважень. Відповідно до чинного законодавства, для підприємства, від імені якого був виданий такий вексель, це не може створювати правових наслідків. Аналогічна ситуація виникає при видачі векселя особою, що не має вексельної правоздатності, чи при видачі векселя, що містить підроблені підписи, а також у випадку недобросовісного придбання чи нечесного володіння векселем особою, яка легітимується в якості кредитора за змістом самого векселя.

Визнання векселя недійсним з зазначених вище підстав тягне за собою певні правові наслідки, а саме відсутність юридичної значимості всіх операцій з ним, неможливість вимагати його оплати і неможливість його подальшого обігу.

По-друге, нотаріуси повинні визначити, чи має особа, яка звернулась за вчиненням даної нотаріальної дії, право на опротесту-вання векселя, і проти кого конкретний вексель протестується. Видавати прості та переказні векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та(або) особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого повинна бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

По-третє, нотаріуси повинні здійснити перевірку дотримання суб'єктами вексельного обігу вимог нормативних актів відносно місця вчинення протесту векселів. Так, згідно з п. 295 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій», протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи); протест векселів про неакцепт та недатування акцепту, протест про непред'явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя -- за місцезнаходженням платника; протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя -- за місцезнаходженням держателя оригіналу векселя; протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред'явлення йому векселя -- за місцезнаходженням векселедавця.

По-четверте, однією з особливостей вексельного законодавства є спеціальні строки, які застосовуються виключно до правовідносин, що виникають з вимоги платежу по векселю, і які перевіряє нотаріус.

У випадку неотримання платежу по векселю векселедержатель має право завернутись до нотаріуса (чи до суду) з вимогою стягнути належні йому грошові кошти у примусовому порядку. Це право обмежується часовими межами, а саме періодом часу, протягом якого вексель повинен бути пред'явлений до оплати і пропуск якого позбавляє векселедержателя можливості отримати кошти за векселем. Період часу, відведений законодавством для здійснення дій з захисту матеріального права особи по векселю в нотаріальному порядку, називається вексельною давністю.

Протести векселів про неоплату, неакцепт або недатування акцепту вчиняються нотаріусами у строки, передбачені ст. 33, 70 та 77 Уніфікованого вексельного закону, ст. 92 Закону України «Про нотаріат», п. З ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні» та п. 296-299 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій».

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12 години наступного після цього строку дня.

Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт протягом строків, встановлених для пред'явлення до акцепту чинним законодавством, а якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12 години наступного після цього строку дня.

Векселі для вчинення протесту про непред'явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя, протест про непереда-вання оригіналу векселя законному держателю копії векселя, протест про відмову у проставлянні векселедавцем датованої відмітки про пред'явлення йому векселя приймаються нотаріусами в строки, установлені ст. 44 Уніфікованого закону про пере-казні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року.

При вчиненні протестів векселів нотаріус повинен враховувати, що за акцепт і платіж відповідає векселедавець (ст. 9 Уніфікованого закону).

Згідно з п. 299 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій», протести векселів вчиняються у випадках:

відмови платника оплатити вексель за письмовою заявою векселедержателя з проханням вчинити протест поданого векселя;

відмови платника акцептувати вексель;

неявки платника до нотаріуса.

Опротестування векселя вчиняється в двох екземплярах, один з яких видається векселедержателю чи уповноваженій особі, а другий залишається у нотаріуса. У нотаріуса залишаються також заява особи як підстава вчинення протесту, вексель та опис векселя.

Після прийняття векселя до опротестування нотаріус починає роботу з ним. Так, у день прийняття векселя до протесту нотаріус пред'являє зобов'язаній особі вимогу про здійснення відповідних дій (оплати, акцепту, проставлення дати акцепту). Ця вимога подається шляхом повідомлення платника (або доміциліанта) нотаріусом особисто або через засоби зв'язку. Залежно від дій особи, проти якої здійснюється ця нотаріальна дія, можливі декілька варіантів подальшої роботи нотаріуса.

Якщо зобов'язання було дійсно виконане, про що особа повідомляє нотаріуса, опротестування векселя припиняється. Вексель з відповідними відмітками про одержання усіх приналежних сум повертається особі, яка його оплатила.

Якщо платник виконав вимогу про проставляння акцепту, вексель повертається векселедержателю без вчинення протесту.

Якщо платник (доміциліант) відмовився оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з'явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест, робить відповідний запис у реєстрі, а також ставить відмітку встановленої форми про протест про неоп-лату або неакцепт на самому векселі.

Без пред'явлення вимоги про оплату або акцепт векселя протест векселя вчиняється, якщо місцезнаходження платника невідоме. Нотаріус робить відповідну відмітку про це в акті про протест та в реєстрі нотаріальних дій.

Діюче законодавство України залежно від того, хто є суб'єктом вексельного обігу, встановлює такі строки давності: 3 роки, 2 роки, 6 місяців.

Так, відповідно до ст. 70 Уніфікованого вексельного закону, позовні вимоги, що витікають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються зі спливом трьох років з дня настання строку платежу. Позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і проти векселедавця погашаються зі спливом 1 року з дня протесту, здійсненого у встановлений строк, чи з дня настання строку платежу, у випадку оговорення про обіг без витрат. Позовні вимоги індосантів один до одного погашаються зі спливом 6 місяців, рахуючи від дня, в який індосант оплатив вексель, або з дня пред'явлення до нього позову.

ГЛАВА 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення неоплати чеків

§ 1. Поняття чека як форми безготівкових розрахунків

В Україні встановлено таку форму безготівкового розрахунку, як розрахунок чеками, які набули значного поширення в Україні порівняно нещодавно, проте широко відомі у міжнародній практиці.

Питання про використання чеків при здійсненні розрахункових операцій висвітлені, в основному, в нормативних актах Національного банку України, зокрема, в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженій Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 квітня 2004 р., а щодо здійснення операцій з чеками в іноземній валюті, -- в Положенні про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженому Постановою Правління Національного банку України № 520 від 29 грудня 2000 р.

Розрахунковий чек -- це паперовий розрахунковий документ установленої форми, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів протягом установленого строку.

Таким чином, учасниками цих відносин є чекодавець, чеко-держатель і банк-емітент. Чекодавцем може бути фізична чи юридична особа, що власне здійснює платіж у формі чека, чеко-держатпелем є фізична чи юридична особа, що є одержувачем коштів за цим чеком. Банком-емітпентом, або платником, виступає банк, який видав чек (чекову книжку) підприємству або громадянину, що відкрив у ньому відповідний рахунок.

Розрахунковий чек має містити такі реквізити:

назву «розрахунковий чек»;

назву (для фізичних осіб -- ПІБ, реквізити паспорта, або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунка;

назву банку-емітента і його номер МФО;

ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним держанням реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб -- ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння Державною податковою адміністрацією;

назву чекодержателя;

доручення банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та прописом;

350

Глава 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення...

призначення платежу;

число, місяць і рік складання чека (місяць пишеться прописом, дата видачі чека має відповідати даті його реальної видачі);

місце складання чека;

підпис чекодавця;

печатка чекодавця (для юридичної особи).

Чеки, які подаються чекодержателем у банк (установу) до сплати, мають містити всі визначені реквізити. Якщо ж реквізити відсутні, чек вважається недійсним, повертається чекодержа-теля та не приймається банком (установою) на інкасо (банківська операція, за допомогою якої банк одержує кошти від платника, що призначені для виплати за чеком чекодержателя). Проте якщо у чеку не міститься окремої вказівки на місце його складання, він вважається складеним у місці знаходження чекодавця.

Слід відзначити, що бланки чеків виготовляються банками за зразком, затвердженим Національним банком України. При цьому банк вміщує в бланк такі реквізити: найменування, місцезнаходження, код банку чекодавця, установу, в якій міститься його кореспондентський рахунок, номер рахунка; найменування чекодавця, номер його рахунка; граничну суму (ліміт) чекової книжки. Таким чином, заповнюючи чек, чекодавець вписує в нього суму, що підлягає платежу (цифрами та прописом), найменування отримувача, причину перерахування коштів, дату і місце складання документа.

...