Нотаріат в Україні

Положення про порядок здійснення операцій із чеками в іноземній валюті на території України передбачає використання двох видів чеків: іменних та дорожніх.

Дорожній чек -- паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чеко-держателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу.

Іменний чек -- паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті, тобто є письмовим розпорядженням юридичної особи -- нерезидента або фізичної особи -- нерезидента, яка виписала чек (чекодавець), платнику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.

Іменні чеки виписуються на певну особу із застереженням «не наказу» чи рівнозначним застереженням (наприклад, «сплатіть (кому) не наказу» чи «сплатіть тільки (йому)»). Іменний чек не підлягає передаванню, за винятком випадків, що передбачені чинним законодавством України.

При цьому чекодавцем виступає юридична особа -- нерезидент або фізична особа -- нерезидент, що видає чек, а чекодержа-телем (отримувачем, власником) -- будь-яка фізична або юридична особа, яка має право отримати кошти за чеком.

Чеки, які подаються чекодержателем у банк (установу) до сплати, мають містити чітко визначені реквізити, а саме:

а)іменний чек:

назву документа -- «чек», що зазначено в тексті документа тією мовою, якою його складено (або без назви, якщо чек виписаний у таких країнах, як Велика Британія, СІЛА, Канада, Австралія, Німеччина та ін.);

розпорядження сплатити певну суму чекодержателю;

назву та реквізити емітента та платника;

назву для юридичної особи або прізвище, ім'я для фізичної особи чекодержателя, на користь якої здійснюється платіж;

зазначення валюти та суми чека;

дату складання та номер чека;

підпис особи, яка видає чек (чекодавець).

Чеки на пред'явника банком (установою) не приймаються. Термін дії іменного чека зазначено на чеку, якщо ж такий напис відсутній, то термін дії чека становить 6 місяців з дня його видачі. Не виключено, що законодавство країни чекодавця може передбачити й інший термін дії чека, наприклад, напис на чеку «УОГО АРТЕК ОМЕ УЕАК» свідчить про те, що чек дійсний протягом одного року. Законодавство країни чекодавця може передбачати й інший термін дії чека.

б)дорожній чек:

назву документа -- «дорожній чек» («ітауеіегз спедие»);

назву компанії емітента, що випустила чек: Аніегісап Ехргезв, Уіза, Тпотаз Соок, СШ Согр., Вапк оі Атегіса, Злуізб Вакегз Тгауеіегз Спефїев тощо;

підписи уповноважених осіб компанії емітента;

номінал та назву іноземної валюти;

серію та номер;

місце для підпису особи, що має намір купити чек;

місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.

Термін дії дорожніх чеків не обмежений. Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека.

Дорожні чеки емітуються в певному номіналі.

Дорожні чеки виписуються на одного власника, рідше на двох (підписи власника (двох власників) ставляться в зазначеному місці в день продажу). Чеки на двох власників можуть використовуватися ними. Будь-який з двох підписів є дійсним при одержанні готівкових коштів за чеком.

Чек заповнюється як від руки, так і за допомогою технічних засобів. Використання факсиміле дозволяється при підписуванні чеків, що призначені для виплати пенсій (перекази пенсій іноземних держав резидентам України) або в інших випадках, що передбачені законодавством країни чекодавця.

Чек не може бути акцептований. Напис на чеку про акцепт уважається недійсним.

Будь-яке зазначення про відстоки, що міститься на чеку, вважається недійсним і не приймається банком (установою) до виконання.

У разі написання суми чека і словами, і цифрами, при виявленні розбіжностей між цими позначеннями чек є дійсним на суму, що зазначена словами. У разі написання суми чека кілька разів словами або цифрами, при виявленні розбіжностей між цими позначеннями чек дійсний лише на меншу суму, що зазначена словами.

Слід зазначити, що, згідно з українським законодавством, забороняється передача чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій особі, підписання незаповнених бланків, а також розрахунки чеками між фізичними особами.

Розрахункові чеки виготовляються у вигляді чекових книжок по 10, 20, 25 чеків або як окремі бланки -- для фізичних осіб для здійснення одноразових операцій. Строк дії чекової книжки встановлено в один рік, а чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, три місяці з дати його видачі. Строк дії чекової книжки може бути подовжений за погодженням з банком емітентом (наприклад, якщо на рахунку залишились кошти, всі чеки не були використані), про що робиться відповідна відмітка на обкладинці чекової книжки з підписом головного бухгалтера та печаткою банку.

На обкладинці чекової книжки банком проставляється гранична сума (ліміт), що відповідає сумі коштів на відповідному рахунку чекодавця, які можуть бути ним використані для сплати шляхом видачі чека. Крім цього, на кожному окремому чеку банк може проставити граничну суму, на яку його може бути виписано. Таким чином, чекодавець буде зобов'язаний видавати чеки не тільки з огляду на загальну граничну суму, а й з дотриманням ліміту на кожний чек.

Розмір ліміту зазначається цифрами та словами, завіряється підписом уповноваженої особи банку та печаткою.

Розрахунковий чек із чекової книжки передається до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, якщо чек виписано на території України (день виписки розрахункового чека не враховується).

Щодо чеків в іноземній валюті, слід відзначити, що відповідальність чекодавця перед чекодержателем за сплату іменного чека настає лише в разі пред'явлення чека до сплати в банк (установу) у встановлений строк.

Чеки сплачуються за пред'явленням за рахунок коштів чекодавця. Банк (установа) на території України приймає від чекодержателя іменні чеки до сплати лише на інкасо. Приймання чеків на інкасо до банку (установи) для одержання платежу вважається пред'явленням чека до сплати (платежу).

Відкликання іменного чека чекодавцем до закінчення терміну дії чека до пред'явлення, якщо цей строк зазначено в чеку, не дозволяється. Недієздатність та смерть чекодавця, що сталися після пред'явлення чека, не впливають на дійсність чека.

Чек має пред'являтися до банку (установи) України, назва якого зазначена в чеку. У разі відсутності такої відмітки чек приймається до сплати в будь-якому банку (установі).

Зарахування коштів та видача готівки за інкасованим чеком здійснюються банками (установами) після одержання відшкодування за чеком від платника. їх зарахування на рахунок чекодержателя або на рахунок банку (установи), з якого здійснюється виплата коштів за чеком чекодержателю, якщо останній не має рахунку в банку (установі), здійснюється не пізніше ніж на третій банківський день після надходження їх на кореспондентський рахунок банку (установи).

Про відмову платника від сплати чека на чеку має ставитися відповідна відмітка про це із зазначенням дати пред'явлення чека до сплати, а також причина відмови. Факт відмови має засвідчуватися платником до закінчення строку сплати чека.

§ 2. Процесуальний порядок пред'явлення чеків до платежу, посвідчення неоплати чеків та вчинення виконавчого напису на чеку

Вирішуючи питання щодо вчинення такої нотаріальної дії, як пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків, нотаріуси мають враховувати таке:

розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені його формою, інакше документ не має сили чека;

розрахунковий чек може заповнюватися від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів;

місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами;

використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розрахункового чека в кілька прийомів не дозволяється;

розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця (за винятком розрахункових чеків, що видаються фізичними особами);

банки (установи) не несуть відповідальності перед чекодавцями за оплату з їх рахунків чеків, підписаних особами, не уповноваженими на це чекодавцем.

Місце вчинення цієї нотаріальної дії чітко визначено в законі -- за місцезнаходженням платника. При цьому платниками є відповідні кредитні установи.

Відповідно до п. 303 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус за місцезнаходженням платника приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки -- після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12 години наступного після цього строку дня. Нотаріус у той самий день пред'являє чек банку до оплати. У разі неоплати чека нотаріус посвідчує неоплату чека шляхом напису на чеку за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі. Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис.

Виконавчі написи на чеках вчиняються також за місцезнаходженням платника за наявності напису платника про те, що чек був пред'явлений до оплати з зазначенням дня пред'явлення, але не був оплачений. При вчиненні виконавчого напису перевіряється своєчасність пред'явлення чека до оплати (стаття 93 Закону України «Про нотаріат»).

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами з дотриманням загальних правил вчинення виконавчих написів.

Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису.

ГЛАВА 21. Вчинення морських протестів

§ 1. Поняття і значення вчинення морських протестів

Вчинення морських протестів є одним із способів забезпечення доказів, необхідних у випадку ведення справи в суді. При цьому морський протест не є підставою для звільнення судновласника від відповідальності, але цей акт буде важливим документом, який підтверджує певні юридичні факти, що мають значення при вирішенні справи, пов'язаної з пред'явленням судновласнику матеріальних вимог.

Порядок подачі й оформлення морського протесту регламентується ст. 94--95 Закону України «Про нотаріат», пп. 304-307 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» та Кодексом Торговельного мореплавства України.

Морський протест -- це оформлена у встановленому порядку письмова заява капітана судна з метою забезпечення доказів для захисту прав і законних інтересів судновласника у тих випадках, коли під час плавання чи стоянки судна мали місце події, що мають характер непереборної сили (форс-мажор), які можуть бути підставою для пред'явлення до судновласника майнових вимог. Такі події, як підводні рифи і течії, шторм, ураган, зіткнення суден, різкі перепади температур та інші, пов'язані зі специфікою судноплавства, можуть заподіяти шкоду та завдати збитків судновласнику.

Шкода може бути заподіяна:

особі -- подія, що трапилась на морі, спричинила загибель, каліцтво або ушкодила здоров'ю членів екіпажу чи пасажирів;

самому судну -- внаслідок події було завдано шкоди самому судну; може бути причиною пошкодження чи втрати вантажу цього судна;

вантажу судна -- повна чи часткова втрата вантажу, його псування чи пошкодження;

майну третіх осіб -- ушкодження чи знищення іншого судна чи його вантажу, причалів та інших портових споруд, риболовного спорядження, платформ, що знаходяться в морі, тощо.

Значення морського протесту виявляється в тому, що він служить інтересам насамперед судновласника. Морський протест встановлює презумпцію невинуватості судновласника, тобто вважається, що він не є винним у події, що сталася. Складання акту про морський протест не означає, що відповідальність судновласника виключається, він лише перекладає тягар доказування на іншу сторону при виникненні спору, створюючи для судновласника вигідніше процесуальне становище. Так, нотаріус чи інша посадова особа не оцінюють самі обставини, викладені в заяві. Ці факти вважаються достовірними і можуть бути спростовані лише в порядку судового розгляду. У випадку якщо морський протест не буде заявлено, судновласнику доведеться в загальному порядку доводити ті обставини, які могли б знайти своє повне відображення в акті про морський протест.

Слід зазначити, що для вчинення морського протесту не-бов'язково мати фактичні дані про нанесення шкоди, капітану досить мати припущення щодо можливості виникнення збитків від певної події, що теж пов'язано з особливостями мореплавства.

При цьому заявлення морського протесту можливе лише у випадку завдання шкоди іншим фізичним чи юридичним особам (вантажовласнику, порту, окремим громадянам). Якщо ж подією завдано збитків лише самому судновласнику, підстав для заяви про морський протест немає.

Отже, якщо в період плавання чи стоянки в порту трапилася подія, яка може бути підставою для пред'явлення судновласникові майнових вимог, капітан судна з метою забезпечення доказів на захист інтересів судновласника робить в установленій законом формі заяву про морський протест.

§ 2. Процесуальний порядок вчинення морських протестів

Відповідно до законодавства України, вчиняти морські протести можуть державні нотаріальні контори і приватні нотаріуси, а також консульські установи України. Відповідно до положень п. 306 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, заява про морський протест має бути подана нотаріусу або особисто посадовій особі консульської установи в порту України в строки, установлені чинним законодавством України. Відлік строку починається залежно від того, де сталася подія.

Якщо подія сталася під час плавання, то відрахування строку у 24 години починається з моменту прибуття судна в порт. Час цього прибуття посвідчується довідкою капітана порту.

В разі корабельної аварії чи затоплення судна строк у 24 години відраховується від моменту прибуття в порт капітана разом з екіпажем або частиною екіпажа. Цей момент теж посвідчується капітаном порту.

Глава 21. Вчинення морських протестів

Якщо ж подія сталася в порту, заява про морський протест повинна бути зроблена протягом 24 годин з моменту події. Якщо подія має тривалий характер (ураган, пожежа, посадка судна на мілину), то строк відраховується з моменту закінчення події.

Подання заяви про морський протест у визначений законодавством час має велике значення для визначення фактичних обставин, що мали місце. Проте законодавством передбачено, що в окремих випадках заявити морський протест можна і після завершення встановленого законом строку. В такому разі в заяві повинні бути викладені причини, з яких її не було подано своєчасно. Визнання цих причин поважними чи неповажними належить до компетенції нотаріуса чи посадової особи консульської установи.

Заява про морський протест подається в порту України, незалежно від того, чи він є проміжним чи кінцевим пунктом рейсу. Якщо під час рейсу відбулося кілька подій, які можуть бути підставою для подання морських протестів, заява може бути подана з кожної події окремо в найближчих портах.

Заява про морський протест може бути подана:

капітанами морських суден -- вантажних, пасажирських, змішаного плавання (річково-морських) під час плавання морями, ріками, озерами, іншими морськими шляхами;

капітанами суден внутрішнього плавання, якщо вони перевозять вантаж морем, або річками, озерами, іншими водними шляхами із заходом в іноземні порти, а також у випадку зіткнення в морях чи інших водах з морськими суднами чи рятування суден внутрішнього плавання морськими суднами;

командири (капітани) військових кораблів України, якщо вони рятували інші судна, що знаходились у небезпеці;

капітани іноземних суден -- своєму консульству чи українському нотаріальному органу;

особи, які заступають капітана у разі його хвороби чи смерті, відповідно до Статуту служби на суднах морського флоту;

--інші керівники суден, прирівнювані до капітанів.

Подання заяви про морський протест належить відобразити в судовому журналі. Всі відомості, викладені в заяві про морський протест, повинні точно відповідати записам судового журналу.

Заява про морський протест повинна містити певні передбачені законом реквізити: дату і час подання заяви, ШБ, громадянство, місце проживання капітана судна, назву судна, прапор, належність і порт приписки судна, порт відправлення і порт призначення. Заява про морський протест має містити в собі опис подій, що сталися, і заходів, вжитих капітаном для забезпечення охорони довіреного йому майна. На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, нотаріусу в межах строків, установлених чинним законодавством, повинно бути подано на огляд судновий журнал і засвідчену капітаном виписку з суднового журналу, а також інші документи, наприклад, довідку про час прибуття судна в порт. У випадку втрати суднового журналу акт про морський протест може бути складено з використанням інших доказів -- наприклад, заяви капітана судна з детальним викладенням усіх фактів, показань свідків, членів екіпажу або рятувальників.

Заява підписується капітаном і скріплюється печаткою судна. Усі виправлення, зроблені в заяві, застерігаються та засвідчуються капітаном.

У статті 95 Закону України «Про нотаріат», а також у п. 307 Інструкції зазначається, що нотаріус на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, а також опиту самого капітана і, за можливості, не менше чотирьох свідків з числа членів суднової команди, в тому числі двох, що належать до осіб командного складу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і печаткою. Акт про морський протест, як і будь-який офіційний документ, має певні реквізити:

дату складання акта про морський протест;

ШБ нотаріуса, найменування нотаріальної контори;

час прибуття судна в порт і час подання заяви про морський протест;

прізвище, ім'я, по батькові капітана, його громадянство та місце проживання;

назву і прапор судна, його належність, власника, порт приписки;

зміст заяви капітана (опис події та вжиті заходи);

ШБ, службове становище і місце проживання допитаних свідків, а також зміст їхніх показань;

зміст опитування капітана;

номер акта у реєстрі нотаріальних дій та дату;

про розмір державного мита, що було стягнено.

Показання підписуються кожним із опитаних. Слід відзначити, що показання свідків мають велике значення для достовірного встановлення усіх обставин події, тому нотаріус опитує по можливості усіх свідків, які є в наявності. За проханням капітана можливе опитування більшої кількості свідків, ніж передбачено Інструкцією. Відсутність показань свідків може призвести до зменшення актом про морський протест його доказової сили або до недійсності акту.

Акт про морський протест складається в двох екземплярах. Один примірник акта видається капітанові або уповноваженій ним особі, а другий разом із заявою капітана і витягом з суднового журналу залишається у справах нотаріуса. За клопотанням капітана можлива видача кількох ідентичних примірників акта, кожний з яких реєструється і оплачується окремо.

Певні особливості має процесуальний порядок складання акта про морський протест за заявою капітана іноземного судна. Так, якщо нотаріус не володіє відповідною іноземною мовою, акт складається за участю ліцензованого перекладача. При цьому в акті про морський протест додатково вказується ПІБ перекладача та його місце проживання, а також долучається особисто підписана ним заява про переклад з однієї мови на іншу показань капітана і свідків та самого акта про морський протест.

Як і в будь-якій нотаріальній дії, відмову в прийнятті заяви про морський протест чи в складанні акта про морський протест, а також невірне вчинення протесту може бути оскаржено в суді.

ГЛАВА 22. Застосування нотаріусом законодавства поземних держав. Міжнародні договори

§ 1. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнародних договорів застосовують норми іноземного права.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ГУ, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів їх зобов'язань.

Суттєве значення для нотаріальної діяльності мають норми міжнародних договорів, які регулюють порядок надання правової допомоги. У разі віднесення міжнародним договором про правову допомогу до компетенції нотаріуса нотаріальних дій, не передбачених законодавством України, нотаріуси вчиняють такі дії в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Міжнародні договори, що містять норми, які стосуються нотаріальних дій, бувають двох видів -- двосторонні договори про надання правової допомоги з цивільних, сімейних і кримінальних справ та консульські конвенції.

Нині в Україні діють міжнародні угоди та консульська конвенція, що укладались між СРСР та іншими державами, які зараз змінили свій статус, але незалежні держави, що виникли на їх територіях, заявили про своє правонаступництво щодо міжнародних договорів. Ці угоди на підставі 24-ї Віденської конвенції 1978 р. залишились чинними і для України, оскільки не суперечать національному законодавству.

Крім того, діє Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами -- членами СНД 22 січня 1993 р.

Також до них відносяться міжнародні договори, укладені Україною після проголошення її суверенітету -- між Україною та Республікою Грузія, між Україною та КНР, між Україною та Республікою Польща тощо.

Зазначеними договорами і конвенціями врегульовано, зокрема, питання оформлення спадкових справ, вжиття заходів з охорони спадкового майна, звільнення від консульської легалізації тощо.

Особливого значення ці норми набувають при вчиненні нотаріусом нотаріальних дій щодо іноземних громадян чи осіб без громадянства. Так, коли при участі в нотаріальному процесі іноземних громадян чи осіб без громадянства нотаріус повинен насамперед з'ясувати, чи існує в країні походження такої особи міжнародний договір з Україною, який містить положення щодо вчинення нотаріальних дій. За наявності такого документа нотаріус повинен з'ясувати, чи різняться його норми з нормами національного законодавства про нотаріат. Якщо цим договором встановлено інші правила, ніж передбачені у законодавстві України, нотаріусом застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає певні особливості вчинення окремих нотаріальних дій за участю іноземців.

Зокрема, чинне законодавство України не обмежує права спадкування для іноземців, і вони користуються всіма правами громадян України. Іноземний громадянин може бути спадкоємцем як за законом, так і за заповітом.

Вирішуючи спадкові справи після смерті іноземного громадянина, нотаріус повинен визначитись, до компетенції якої країни належить видача документа, що підтверджує право на спадкове майао, і встановити, матеріальний закон якої країни при цьому застосовуватиметься. Це питання вирішується за умови наявності договору про правову допомогу з країною, громадянином якої є померлий.

За наявності договору провадження у справах про спадщину рухомого майна ведуть установи юстиції країни, громадянином якої спадкодавець був на момент смерті, а щодо спадкування нерухомого майна -- провадження ведуть установи юстиції тієї країни, на території якої знаходиться це майно.

Договорами також установлено, що спадкування нерухомого майна регулюється законодавством країни, на території якої знаходиться нерухоме майно, а спадкування рухомого майна -- законодавством країни, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті чи на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

Якщо все рухоме майно, яке залишилося після смерті спадкодавця -- громадянина іноземної держави, знаходиться на території України, то свідоцтво про право на спадщину за згодою всіх спадкоємців і дотримання інших умов видається українською нотаріальною конторою.

Якщо останнє постійне місце проживання спадкодавця -- іноземного громадянина знаходилося на території іноземної країни, то місцем відкриття спадщини буде територія цієї країни. Але якщо при цьому на території України знаходиться частина спадкового майна, то державні нотаріальні контори України мають право видати свідоцтво про право на спадщину того майна, яке знаходиться в Україні.

За наявності міжнародного договору під час вжиття заходів з охорони спадкового майна слід керуватися нормами міжнародного договору. Майже всі договори про правову допомогу містять норми, що регулюють вчинення цієї дії.

Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної держави, з якою Україною укладений міжнародний договір, що містить норми про охорону спадкового майна, державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором, у разі якщо на території України є майно померлого, вживають необхідних заходів щодо охорони спадкового майна, установлюють розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють, чи є заповіт, і негайно повідомляють про це дипломатичне або консульське представництво держави, громадянином якої є померлий.

Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України (див. розділи 20--22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо міжнародним договором ведення справи про спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави, громадянином якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути передано нотаріусом дипломатичному або консульському представництву цієї держави за його вимогою.

У випадку коли заповіт, складений за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, після смерті заповідача подається нотаріусу для розкривання й оголошення, нотаріус оголошує зміст заповіту та складає протокол про його стан і зміст. У протоколі вказуються дата та місце складання протоколу, дата посвідчення заповіту, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка його подала, стан документа (був він поданий запечатаним чи відкритим; чи були в ньому закреслені місця, виправлення або інші недоліки).

Протокол підписується нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими самими особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався у нотаріуса в запечатаному вигляді, усі зазначені вище дії нотаріус провадить одноособово.

До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог міжнародного договору -- копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

§ 2. Оформлення нотаріусом документів, призначених для дії за кордоном

Згідно зі ст. 98 Закону України «Про нотаріат» та п. 313 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством.

Основною умовою оформлення документів, призначених для дії за кордоном, є те, що нотаріуси приймають такі документи і вчиняють на них посвідчувальні написи тільки в тому разі, якщо вони не суперечать законодавству України.

Українські нотаріальні органи мають право вчиняти оформлення щодо таких документів:

засвідчувати вірність копій документів і перекладів документів;

посвідчувати доручення на ведення спадкових справ у судах та адміністративних органах, на управління та розпорядження майном, одержання гонорарів, аліментів, пенсій та інших періодичних платежів, на вчинення торговельних операцій;

видавати свідоцтво про те, що громадянин живий і перебуває в певному місці;

вчиняти морський протест за заявою капітана іноземного судна;

видавати свідоцтво про право на спадщину;

засвідчувати справжність підпису на різних видах заяв;

забезпечувати докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав.

Слід зазначити, що багато з документів, що застосовуються на території іноземних країн, можуть бути досить своєрідними, мати іншу термінологію, зміст і значення, ніж ті, що застосовуються в Україні. На практиці, зокрема, трапляються такі документи:

афідевіт -- урочиста письмова заява, в якій затверджуються факти родинних, шлюбних та інших відносин і яка приймається судовими інстанціями в якості доказу;

декларація -- теж заява, складена відповідно до вимог іноземного законодавства;

сертифікат -- документ, що підтверджує певний факт, свідоцтво, довідка;

повноваження -- за нашою термінологією -- доручення;

дід (оіеей) -- одностороння угода з передачі права власності на нерухомість, відчуження нерухомості;

ретейнер -- попередній договір про оплату послуг адвоката та інші.

Форми та умови угод теж можуть не відповідати вимогам українського законодавства; так, законодавство інших держав допускає укладання спадкоємцем договору з майбутнім спадкодавцем про відмову від спадщини, на відміну від положень українського законодавства, можливим є засвідчення справжності підпису на будь-яких документах, що подаються до установ іноземної держави тощо.

Згідно з п. 318 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України.

Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у таких випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна визнала себе правонаступником).

Українські нотаріуси також можуть оформляти такі документи, призначені для дії за кордоном:

видавати свідоцтва про те, що громадянин є живим чи перебуває на певному місці;

видавати свідоцтва про право на спадщину;

вчиняти акти про морські протести за заявою капітана іноземного судна;

засвідчувати вірність копій документів і перекладів документів;

посвідчувати доручення;

засвідчувати справжність підпису на різного роду заявах;

видавати довідки: з органів РАГСу, про те, що особа не притягалася в Україні до кримінальної відповідальності, не перебувала під судом і слідством, з місця проживання, медичні, про підтвердження громадянства, з місця роботи чи навчання та ін.

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представництв, консульських установ інших держав нотаріуси в межах їхньої компетенції можуть оформляти:

дозволи батьків на укладання шлюбу їхніх сина чи доньки з іноземцем;

дозволи на постійне місце проживання за кордоном;

дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон;

--дозволи батьків на усиновлення їхніх дітей і переміну прізвища, ім'я, по батькові тощо.

Під час оформлення документів, призначених для дії за кордоном, нотаріуси повинні враховувати особливості їх складання відповідно до вимог законодавства іноземної держави. Нотаріус, як правило, не знає досконально усіх норм, що стосуються вчинення певної нотаріальної дії згідно з законодавством інших країн. Тому він може витребувати від зацікавленої особи необхідні відомості чи документи, а також звернутись до компетентних державних органів або до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції та інші органи надають роз'яснення щодо вчинення таких дій та оформлення відповідних документів.

Так, нотаріуси мають знати, що за офіційним тлумаченням законодавства Російської Федерації можна звернутися до Центру нотаріальних досліджень, що створений при Федеральній нотаріальній палаті РФ, та у спеціальний консультативний відділ для нотаріатів членів Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Посвідчувальні написи на документах вчиняються з урахуванням вимог іноземного права. Форми реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах затверджені наказом Міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р.

Під текстом документа проставляється один посвідчувальний напис українською мовою незалежно від того, чи викладений документ українською мовою, чи українською та іноземною. У певних випадках посвідчувальний напис викладається українською та іноземною мовами.

Вчиняючи посвідчувальні написи, необхідно повністю вказати ПІБ нотаріуса, повне найменування нотаріальної контори. Дату обов'язково слід зазначати словами, якщо вона відсутня в тексті документа або вказана цифрами. ПІБ особи, яка підписала документ, необхідно вказувати за паспортом у тій послідовності, в якій вони проставлені в документі, що оформляється. Печатка ставиться на вільне місце документа під посвідчувальним написом, не зачіпаючи його тексту і підпису нотаріуса¹.

Деякі документи можуть оформлюватись без проставляння посвідчувальних написів, наприклад, на спеціальних бланках.

За загальним правилом, документ, призначений для дії за кордоном, викладається українською мовою. На прохання заінтересованих осіб він може бути перекладений відповідною іноземною мовою за правилами розділу 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (засвідчення вірності перекладу).

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем.

Текст перекладу може бути викладено на окремому аркуші, підшито до документа і скріплено посвідчувальним написом нотаріуса про вірність перекладу (або про засвідчення справжності підпису перекладача) українською мовою та його печаткою. Якщо текст перекладу викладено на одній сторінці, оригінальний текст розташовується на лівому боці, а переклад -- на правому. Під обома текстами нотаріус робить напис українською мовою про вірність перекладу або про засвідчення справжності підпису перекладача.

Оформлюючи документи, призначені для дії за кордоном, нотаріус зобов'язаний роз'яснити особам необхідність їх подальшої легалізації.

При цьому під легалізацією розуміють процес надання юридичної сили документам, що мають бути використані за кордоном.

Консульська легалізація, відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України від 15 липня 1997 р., підтверджує дійсність і юридичну силу оригіналів офіційних документів, призначених для дії за кордоном.

Різновидом консульської легалізації є посвідчення документів у посольстві відповідної держави в Україні, а потім у консульському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Якщо це передбачено міжнародним договором України, договірна сторона приймає документи без легалізації. Підписання договорів про правову допомогу -- один з ефективних способів спрощення порядку обігу офіційних документів, призначених для дії за кордоном. У разі участі держав у Гаазькій конвенції від 5 жовтня 1961 р. вимоги легалізації іноземних офіційних документів скасовуються. Під дію Гаазької конвенції підпадають, зокрема, документи юридичних установ -- суду, прокуратури, нотаріату, акти адміністративних органів.

Окремо слід сказати про забезпечення доказів як нотаріальну дію, яка досі повністю не виписана в українському нотаріальному законодавстві.

Про вчинення такої нотаріальної дії, як випливає зі ст. 102 Закону, може просити громадянин України, українська юридична особа, іноземний громадянин, особа без громадянства, а також іноземна юридична особа. При цьому вони мають надати нотаріусу докази, що вчинення цієї дії необхідно для ведення справи в органі іноземної держави.

Закон не встановлює жодних обмежень стосовно характеру іноземного органу, який веде справу. Йдеться не тільки про суд, третейський суд, арбітражний суд або взагалі установу юстиції, а й про адміністративний, фінансовий, валютний, митний або інший орган іншої держави. Не має значення і вид справи, яка ведеться за кордоном: це може бути спадкова справа, справа про продаж нерухомості, що перебуває за кордоном, справа про розірвання шлюбу і т.ін. Доказ забезпечується незалежно від стану справи: до її порушення, під час її розгляду, під час оскарження рішення тощо.

Дії по забезпеченню доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України. Так, для здійснення забезпечення доказів українські нотаріуси мають право допитувати свідків, оглядати письмові і речові докази, призначати експертизу.

Нотаріус має сповістити про час і місце забезпечення доказів іншу сторону та всіх зацікавлених осіб, чиї права й інтереси торкаються вчинювані дії. Слід зазначити, що неявка повідомлених осіб не є перешкодою для проведення дій із забезпечення доказів. Повідомлення іншої сторони та заінтересованих осіб не є обов'язковою вимогою, якщо у теперішній час неможливо визначити, хто в подальшому братиме участь у майбутній справі.

Перед проведенням допиту нотаріус має попередити свідка або експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або висновку, а також за відмову чи ухилення від давання показань або висновку.³

Про допит свідка нотаріус складає протокол, який має містити такі відомості:

дату та місце проведення допиту;

ПІБ нотаріуса, що провадив допит;

найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

ПІБ особи, на прохання якої провадиться забезпечення доказів, і її адреса;

ПІБ свідка, рік його народження та адреса;

зазначення про попередження про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або відмову від дачі показань;

зміст показань свідка.

Протокол підписують: свідок, особи, присутні при допиті та нотаріус. Нотаріус також проставляє власну печатку.

Огляд письмових і речових доказів може відбуватися у приміщенні нотаріальної контори, або робочого місця приватного нотаріуса, а також поза ними, наприклад за місцезнаходженням доказів. При цьому в протоколі огляду зазначаються:

дата та місце проведення огляду;

ПІБ нотаріуса;

найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

ПІБ особи, на прохання якої провадиться забезпечення доказів, її адреса;

прізвища, імена та по батькові осіб, що брали участь в огляді, їх адреси;

--обставини, виявлені при огляді доказів.

Протокол підписують всі особи, що брали участь в огляді. Він скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Для здійснення забезпечення доказів нотаріус може призначити експертизу, що оформлюється постановою. В постанові нотаріуса має бути зазначено:

дата та місце складання постанови;

ПІБ нотаріуса, що виніс постанову;

найменування нотаріальної контори, нотаріального округу;

ПІБ особи, на прохання якої призначається експертиза, її адреса;

питання, що виносяться на експертизу;

найменування експертної установи, якій доручається провадження експертизи або при дорученні експертизи конкретному експерту -- його ПІБ, місце проживання, місце роботи та посада.

За результатами експертизи складається висновок, який підписується експертом.

Після закінчення проведення дій, що забезпечують докази, нотаріус видає заінтересованій особі, на прохання якої ці дії здійснювалися, по одному примірнику кожного документа, складеного в процесі забезпечення доказів. Один примірник цих документів зберігається у справах державної нотаріальної контори, у приватного нотаріуса⁴.

Перелічені документи вносяться в реєстр для реєстрації нотаріальних дій. Особа, що звернулася до нотаріуса з проханням забезпечити докази, має сплатити державне мито, винагороду свідкам, експертам та інші витрати, пов'язані з провадженням дій щодо забезпечення доказів. При визначенні розміру сплат свідкам і експертам враховуються ставки, встановлені для видачі винагород при виклику свідків і експертів до суду⁵.

Тести

1.За Законом України «Про нотаріат», нотаріат -- це:

а)система правових норм та інститутів;

б)система посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, перед бачені законом;

в)система органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії, передбачені законом.

2.Нотаріат засвідчує:

а)права фізичних та юридичних осіб;

б)факти, що мають юридичне значення;

в)права та факти, що мають юридичне значення.

3.Об'єктивна сторона поняття нотаріату -- це:

а)коло нотаріальних дій, які органи та посадові особи нотаріату можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства;

б)органи та посадові особи нотаріату;

в)права та обов'язки суб'єктів нотаріального процесу.

4.Латинський нотаріат -- це:

а)система, характерна для країн англо-саксонської правової системи;

б)організація нотаріату на засадах делегування нотаріусу повноважень у сфері надання документам юридичної сили, але як вільної професії;

в)система організації нотаріату, за якою контроль за діяльністю нотаріусів здійснює лише нотаріальна палата країни.

5.Нотаріальні процесуальні відносини -- це:

а)суспільні відносини, які виникають між особами, що вчиняють нотаріальні дії, та особами, що звертаються за їх вчиненням у порядку, передбаченому законом;

б)суспільні відносини за участю громадян та організацій;

в)суспільні відносини приватно-правового характеру.

6.Предметом нотаріальної діяльності є:

а) суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення нотаріальних дій;

б)права та охоронювані законом інтереси;

в)юридичні факти.

7.Нотаріальний процес складається з:

а)2-х стадій;

б)3-х стадій;

в)5-ти стадій.

8.Обов'язковими в нотаріальному процесі є:

а)2 стадії;

б)3 стадії;

в)5 стадій.

9.Нотаріусом в Україні може бути:

а)лише громадянин України;

б)іноземний громадянин;

в)особа з подвійним громадянством.

10.Нотаріус повинен мати:

а)вищу освіту;

б)вищу юридичну освіту;

в)вищу освіту та пройти стажування строком не менше 6 місяців.

11. Нотаріус може мешкати:

а)будь-де, в тому числі й за межами України;

б)на території України;

в)лише на території нотаріального округу.

12.Строк обов'язкового стажування нотаріуса:

а)1_Рік;

б 6 місяців;

в) від 18 місяців до трьох років.

13.Нотаріус за сумісництвом має право:

а)перебувати в штаті інших приватних організацій;

б)займатись підприємницькою діяльністю;

в)займатись науковою та викладацькою діяльністю.

-14.Для одержання свідоцтва про право зайняття посади нотаріуса потрібно:

а) скласти кваліфікаційні іспити;

б)мати досвід роботи не менше 3-х років;

в)скласти іспити та пройти обов'язкове 6-місячне стажування.

15.Свідоцтво видається:

а)Вищою кваліфікаційною комісією;

б)Міністерством юстиції України;

в)управліннями юстиції областей.

16.Нотаріус приносить присягу в:

а)управлінні юстиції;

б)Міністерстві юстиції України;

в)нотаріальній конторі чи архіві.

17.Роз'яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав

та обов'язків:

а)носить тільки рекомендаційний характер;

б)не носить обов'язкового характеру;

в)є обов'язком нотаріуса.

18.За заподіяну шкоду внаслідок незаконних дій чи недбалості

приватний нотаріус відшкодовує:

а)повний розмір заподіяного;

б)50% заподіяної шкоди;

в)33% заподіяної шкоди.

19.Робоче місце приватного нотаріуса повинно знаходитись:

а)в межах нотаріального округу;

б)на території 2-х чи більше округів;

в)за межами нотаріального округу.

20.Робоче місце приватного нотаріуса має бути обов'язково обладнане:

а)засобами зв'язку;

б)мати сейф, охоронну сигналізацію і засоби зв'язку, комп'ютер;

в)комп'ютерною технікою.

21.В яких випадках приватна нотаріальна діяльність може бути припинена?

а)у випадку втрати громадянства чи виїзду за межі України

на постійне проживання;

б)у випадку винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку, що вступить в силу;

в) припинення права власності чи оренди приміщення -- робочого місця нотаріуса.

22.До системи органів та посадових осіб, які мають право вчиняти нотаріальні дії, не належать:

а)командири військових частин;

б)начальники експедицій;

в)помічники капітанів.

23.Що таке предметна компетенція?

а)розмежування територій по нотаріальним округам;

б)розподіл нотаріальних дій з урахуванням виду цих дій;

в)розмежування органів та посадових осіб, що входять у систему нотаріату щодо територіальних одиниць.

24.Що являє собою територіальна компетенція?

а)розмежування територій по нотаріальним округам;

б)розмежування органів та посадових осіб, що входять у систему нотаріату щодо територіальних одиниць;

в)розмежуванням нотаріальних дій з урахуванням території їх здійснення.

25.Компетенція приватного нотаріуса по відношенню до держав них нотаріальних контор згідно з чинним законодавством:

а)повністю співпадає;

б)частково співпадає;

в)є набагато вужчою.

26.В компетенцію посадових осіб виконкомів входить посвідчення:

а)заповітів і доручень;

б)договорів купівлі-продажу, дарування, міни;

в)документів, призначених для дії за кордоном.

27.Нотаріальні дії можуть вчинятись:

а)тільки у приміщенні державної нотаріальної контори, у

приміщенні - робочому місці приватного нотаріуса;

б)за бажанням осіб, які звернулись до нотаріуса;

в)у приміщенні державної нотаріальної контори, у приміщенні -- робочому місці приватного нотаріуса, а також поза цими приміщеннями.

28.Відкладання нотаріальних дій можливе:

а)на 1 місяць;

б)на 3 місяці;

в)на 6 місяців.

29.Підставою для відмови вчинення нотаріальних дій взагалі є:

а)вчинення дії, що суперечить закону;

б)звернення за вчиненням нотаріальної дії, яка знаходиться поза компетенцією певного нотаріуса;

в)звернення за вчиненням нотаріальної дії особи, яка знаходиться в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

30.Підставою для тимчасової відмови у вчиненні нотаріальних дій є:

а)звернення за вчиненням нотаріальної дії, яка знаходиться поза компетенцією певного нотаріуса;

б)звернення за вчиненням нотаріальної дії, яка взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів;

в)якщо вчинення нотаріальної дії принижує честь і гідність громадян.

31.Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії може здійснюватися:

а)тільки у суді;

б)тільки у порядку підлеглості у вищестоящих організаціях;

в)у суді і в порядку підлеглості.

32.Скарги на дії нотаріуса чи посадової особи, які не належать до сутності нотаріальних функцій, розглядаються:

а)в адміністративному порядку відповідними відділами юстиції;

б)Вищою атестаційною комісією Міністерства юстиції;

в)у судовому порядку.

33.До загальних правил вчинення нотаріальних дій не можна віднести:

а)вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій;

б)порядок надання додаткових послуг;

в)правила нотаріального діловодства.

34.Для укладання угоди щодо майна, яке належить неповнолітньому і виходить за межі побутового, потрібно:

а)згода батьків, опікунів чи піклувальників;

б)згода органів опіки та піклування;

в)правильні відповіді а) і б).

35.Посвідчення угод про відчуження нерухомого майна здійснюється:

а)за місцем проживання власника майна;

б)за місцезнаходженням майна;

в)за місцем проживання покупця майна.

1.Змістом шлюбного контракту можуть бути:

а)особисті відносини подружжя;

б)питання, пов'язані з правом власності на рухоме чи нерухоме майно;

в)відносини між подружжям і органом реєстрації шлюбу.

2.Посвідчення угоди про довічне утримання здійснюється за умови, що:

а)відчужувачем у договорі є фізична особа незалежно від її віку і стану здоров'я;

б)відчужувачем є фізична особа похилого віку;

в)відчужувачем є непрацездатна, хвора людина.

3.Посвідчення заповітів здійснюється:

а)тільки державним нотаріусом;

б)приватним нотаріусами або посадовими особами, яким чин

не законодавство надає право посвідчувати заповіти;

в)правильні відповіді а) і б), (ст. 34, 36, 40 ЗУ «Про нотаріат»)

4.Свідоцтво про право на спадщину може видавати:

а)державна нотаріальна контора;

б)приватний нотаріус;

в)посадові особи виконкомів.

5.Накладання заборони на відчуження нерухомого майна здійснюється:

а) державним нотаріусом;

б)приватним нотаріусом;

в)всіма посадовими особами органів нотаріату.

6.Заповіт є:

а)односторонньою угодою;

б)двосторонньою угодою;

в)багатосторонньою угодою.

7.Заповідач має право:

а)позбавити в заповіті права спадкоємства одного або кількох спадкоємців за законом;

б)позбавити спадкоємців обов'язкової частини спадкового майна за законом;

в)не має такого права.

8.Доручення, видане в порядку передоручення, може засвідчу ватись:

а)державним або приватним нотаріусом;

б)посадовою особою виконкому;

в)посадовими особами консульських установ.

9.Охорона спадкового майна за цивільним законодавством України здійснюється:

а)в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця;

б)в інтересах спадкоємців;

в)в інтересах спадкодавця.

10.Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя за смерті одного з подружжя видається:

...