Нотаріат в Україні

Проте слід відзначити, що законодавство України висуває певні умови, яких слід дотримуватися для вчинення цієї нотаріальної дії. Першою умовою є додержання законності. Зміст заяви не повинен суперечити законам України, інакше заява не буде дійсною і не матиме юридичних наслідків для заявника. Якщо заява є неправомірною, нотаріус повинен пояснити особі, що звернулась за вчиненням цієї дії, вимоги закону, наслідки її дій. В більшості випадків особи, що звернулись за вчиненням нотаріальної дії, не діють зловмисно, а просто не усвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності.

Нотаріус передає заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам, якщо еони не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Тобто другою умовою є також відповідність заяви моральним засадам суспільства.

Також до умов вчинення цієї нотаріальної дії слід віднести дотримання процесуального порядку передачі заяв.

§ 2. Процесуальний порядок передачі заяв

Передача заяв від одних осіб до інших вчиняється тільки державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, посадові особи консульських установ та виконкомів місцевих рад правом на це не наділені.

Щодо територіальної компетенції, то звернутись за вчиненням цієї нотаріальної дії можна до будь-якої нотаріальної контори або приватного нотаріуса (загальне правило територіальної компетенції).

Згідно з п. 275 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, заяви подаються нотаріусу належним чином оформленими.

Заяви складаються з дотриманням вимог до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій, тобто належним чином оформлені (написані ясно і чітко, без підчисток, дописок, закреслень чи інших незастережених виправлень тощо), а якщо вони викладені на двох і більше окремих аркушах, -- скріплені належним чином, із зазначенням кількості скріплених аркушів.

Заява обов'язково повинна містити такі відомості:

ШБ, місце проживання заявника та особи, до якої звернута заява або назви і місцезнаходження юридичних осіб (без скорочень). У необхідних випадках зазначаються номери рахунків юридичних осіб у банках (інших кредитних установах);

дату складання, а також у багатьох випадках обов'язковим є зазначення строку на відповідь.

Якщо документ, що підлягає передачі, викладений неправильно чи неграмотно, складений з порушенням вимог чинного законодавства, нотаріус пропонує особі, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, виправити його або скласти новий. На бажання зацікавленої особи документ може бути складений нотаріусом.

Заяви передаються нотаріусу не менше ніж у двох примірниках, один з яких передається поштою зі зворотним повідомленням або особисто адресатам. Інший примірник залишається у справах нотаріуса; на ньому проставляється реєстраційний номер, за яким зареєстровано цю нотаріальну дію, і відмітка про сплату державного мита (плати).

У разі пересилання заяви поштою до неї долучається супровідний лист нотаріуса, копія якого залишається у його справах, разом з квитанцією пошти про прийняття заяви і повідомлення про вручення заяви адресату.

Якщо нотаріус особисто передає заяву адресату, він бере розписку про одержання заяви, яка вчиняється на примірнику, що зберігається у нотаріуса. В розписці вказується ШБ або повне найменування адресата, найменування документа, час його одержання. У випадку передачі заяви представнику юридичної особи в розписці зазначаються його посада та ПІБ. Розписка скріплюється підписом особи, що прийняла заяву, а у необхідних випадках -- печаткою юридичної особи.

Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів, наприклад, факсимільного апарату, комп'ютерних мереж тощо. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, що її подала.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви чи з використанням інших технічних засобів, оплачуються заявником.

Відповідно до п. 276 Інструкції, на прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передання заяви, яке є доказом передачі заяви конкретного змісту фізичним чи юридичним особам.

Свідоцтво видається особі, яка подала заяву, не раніше вказаного в ній строку на відповідь та за наявності повідомлення пошти про вручення заяви адресату у певний час або відповіді адресата. У ньому викладається зміст одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла.

Нотаріус складає свідоцтво у вигляді окремого документа або на зворотному боці заяви, у двох примірниках. Один примірник видається заявнику, а інший залишається у справах нотаріуса.

У свідоцтві повинні міститись відомості про час отримання заяви нотаріусом, її зміст, час вручення адресату, його відмову від прийняття заяви або неможливість передачі йому заяви з інших причин, час отримання відповіді на заяву та її зміст або відсутність відповіді.

Передавання заяви та видача свідоцтва про передання заяви є самостійними нотаріальними діями і реєструються в реєстрі нотаріальних дій під окремими номерами.

ГЛАВА 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, прийняття документів на зберігання

§ 1. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів

До компетенції нотаріусів відноситься вчинення такої нотаріальної дії, як прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів.

Слово «депозит» походить від латинського «йерозі1;ит» -- річ, віддана на зберігання, відкладена. Депозит у нотаріальній практиці є передачею на зберігання матеріальних цінностей, які при настанні певних умов підлягають поверненню або передачі іншій особі. Найбільш поширеним є передання гропіей і цінних паперів на депозитні рахунки нотаріуса при неможливості з якихось причин повернути їх кредитору.

Підстави, коли виконання грошового зобов'язання проводиться внесенням боргу в депозит, визначаються ст. 537 ЦК України. Ця стаття закріплює право боржника виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредитору гропіей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі:

відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

відсутності представника недієздатного кредитора.

При цьому кредиторами і боржниками можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Як справедливо відмічають деякі автори, внесенням боргу в депозит боржник намагається уникнути відповідальності за прострочення боргу, коли така загроза існує з незалежних від нього обставин (кредитор навмисно ухиляється від прийняття виконання зобов'язань чи має місце інше прострочення з його боку). В такому випадку боржник зацікавлений у виконанні свого зобов'язання через внесення боргу в депозит, щоб у майбутньому не бути звинуваченим у його невиконанні і запобігти настанню негативних наслідків.

Внесення грошових коштів у депозит нотаріуса вважається виконанням зобов'язання. Причому строком фактичного виконання зобов'язання вважається день внесення грошових сум чи цінних паперів у депозит незалежно від того, чи одержить їх кредитор, чи їх в разі недотримання строку буде перераховано в дохід бюджету.

Вчинення цієї нотаріальної дії належить до компетенції як державних нотаріальних контор, так і приватних нотаріусів. Також приймати в депозит гроші та цінні папери мають право консульські установи України, якщо боржником і кредитором (або одним з них) є українські громадяни чи юридичні особи.

Вчинення цієї нотаріальної дії проводиться за місцем виконання зобов'язань. Згідно із ст. 532 ЦК України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

за зобов'язаннями про передання нерухомого майна -- за місцезнаходженням цього майна;

за зобов'язаннями про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, -- за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

за зобов'язаннями про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, -- за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

за грошовим зобов'язанням -- за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, -- за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходження) кредитора з віднесенням на кредитора всіх втрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

за іншим зобов'язанням -- за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання також може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Приймання грошових сум або цінних паперів у депозит для передавання кредитору здійснюється за заявою заінтересованої особи.

Заява має містити відомості:

щодо особи, від якої прийнято внесок у депозит, а також щодо особи, для передавання якій його внесено, а саме:

для фізичних осіб: прізвище, ім'я, по батькові, серія та номер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів;

для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження т< ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстр підприємств та організацій України, реквізити поточного рахунку, відкритого в установі банку (якщо місцезнаходження аб( інші відомості щодо особи, для передавання якій робиться внесок, невідомі, то в заяві вказуються останні відомі особі, що звернулася до нотаріуса, відомості);

щодо мети чи виконання якого зобов'язання зроблено внесок

щодо причин, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо.

За бажанням особи до заяви можуть бути включені обґрунтування та розрахунок, згідно з яким робиться внесок. У разі прийняття в депозит цінних паперів, випущених у документарній формі, у заяві зазначається їх сумарна номінальна вартість.

Прийняття в депозит грошей або цінних паперів проводиться з дотриманням загальних правил вчинення нотаріальних дій. Так, провадження цієї дії починається з встановлення особи боржника на основі даних паспорту чи інших документів, передбачених законодавством, перевірки його дієздатності та правоздатності юридичних осіб, що беруть участь в угодах, а також перевірки повноважень представників.

Слід відзначити, що приймаючи в депозит грошові суми чи цінні папери, нотаріус не повинен перевіряти правочини, що стали підставою для виникнення зобов'язання, чи витребувати у боржника документи, що підтверджують факт наявності самого зобов'язання.

Нотаріус видає особі, яка внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок встановленого зразка. При цьому права частина квитанції (квитанція) видається особі, яка внесла грошову суму в депозит, а ліва її частина (корінець квитанції) залишається в справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

У квитанції вказують:

відомості щодо особи, від якої прийняті в депозит грошові суми, а також щодо особи, для якої вони вносяться (депонента):

для фізичних осіб: прізвище, ім'я, по батькові, серія та номер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів;

для юридичних осіб: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, реквізити поточного рахунку, відкритого в установі банку (якщо місцезнаходження депонента невідоме, то нотаріусом у квитанції вказуються останні дані, які відомі особі, що звернулася за внесенням у депозит грошових сум);

з якою метою чи для виконання якого зобов'язання внесено суму в депозит;

розмір грошової суми, внесеної у депозит;

сума справленого державного мита або плати за вчинену нотаріальну дію.

На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює заборгованість або з якого випливає внесення грошових сум або цінних паперів у депозит.

Внесення особою грошових сум у депозит приватного нотаріуса провадиться шляхом переказу готівки через банки або підприємства поштового зв'язку чи безготівковим перерахуванням сум з рахунку особи на окремий поточний рахунок приватного нотаріуса. Для зберігання грошових сум, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах Державного казначейства відкриваються відповідні рахунки для обліку депозитних сум.

Нотаріусом у депозит приймаються цінні папери, випущені в документарній формі. Нотаріус складає їх опис у трьох примірниках, кожен з яких підписується особою, що вносить цінні папери в депозит. Прийняті в депозит цінні папери в опечатаних пакетах, на яких позначається їх сумарна номінальна вартість та в які вкладається один примірник опису, здаються на зберігання до банку.

В описі вказуються: найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або ПІБ та нотаріальний округ приватного нотаріуса, кількість, вид, сумарна номінальна вартість та реквізити цінних паперів.

Цінні папери, що надійшли в депозит, здаються нотаріусом до банківської установи не рідше 1 разу на 5 днів.

При прийнятті в депозит цінних паперів на зворотному боці квитанції і корінця квитанції зазначаються вид цінних паперів, їх кількість та сумарна номінальна вартість.

У разі прийняття у депозит для передачі за належністю грошових сум або цінних паперів державними нотаріусами справляється державне мито в розмірі, установленому чинним законодавством; приватними нотаріусами справляється плата відповідно до статті 31 Закону України «Про нотаріат» та статті 1 Указу президента України від 10 липня 1998 року № 762 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій». Документ, що свідчить про сплату державного мита, наклеюється на корінці квитанції. Особа, що внесла в депозит грошові суми або цінні папери, або її уповноважений представник розписується на корінці квитанції. Витрати, пов'язані з наданням банківськими установами послуг із зберігання цінних паперів, відшкодовуються депонентом.

Якщо під час вжиття заходів до охорони спадкового майна державним нотаріусом будуть виявлені грошові суми (цінні папери), що залишилися після померлого, вони вносяться на відповідні рахунки для обліку депозитних сум державної нотаріальної контори, про що виписується відповідна квитанція. Квитанція підшивається до спадкової справи, а її корінець залишається в справах державної нотаріальної контори. У цьому разі в квитанції зазначаються: ПІБ державного нотаріуса, що вживав заходів до охорони спадкового майна; прізвище, ім'я, по батькові та останнє місце проживання спадкодавця; розмір грошових коштів або сумарна номінальна вартість цінних паперів, внесених державним нотаріусом у депозит. На звороті корінця квитанції вказується номер спадкової справи, в якій зберігається квитанція.

Облік депозитних операцій здійснюється державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами у книзі обліку депозитних операцій та книзі обліку особових рахунків депонентів.

Книги обліку депозитних операцій, обліку особових рахунків депонентів мають бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою та підписом посадової особи Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції із зазначенням кількості аркушів, що містяться в них. Квитанційні книжки обліковуються за правилами обліку документів суворої звітності.

Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми або цінні папери.

Якщо боржник не вказав адресу кредитора і нотаріусу ця адреса невідома, боржник попереджається, що повідомлення кредитора про внесення грошей або цінних паперів у депозит є його обов'язком.

Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит, допускається лише за письмовою згодою на це особи, на користь якої був зроблений внесок (кредитора), або за рішенням суду. Видача з депозиту грошових сум або цінних паперів здійснюється за заявою, яку подає депонент. Вимога про повернення грошових сум і цінних паперів і згода на їх повернення повинні бути висловлені в письмовій формі.

На заяві нотаріусом здійснюється службова відмітка про встановлення особи депонента, реквізити документа, на підставі якого особу було встановлено, та вказується документ, що підтверджує право на одержання депозитних сум (свідоцтво про право на спадщину, довіреність тощо).

Видача банками грошових сум депонентам провадиться на підставі платіжних доручень приватних нотаріусів шляхом безготівкового перерахування на рахунок депонента або переказу коштів для виплати депоненту готівкою в банку. Копія платіжного доручення, на підставі якого перераховано грошові суми, залишається в справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

Про одержання від нотаріуса цінних паперів депонент розписується на заяві.

Невитребувані з депозиту грошові суми та цінні папери, що підлягають передачі фізичним та юридичним особам, зберігаються в депозиті державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом 3 років і після закінчення встановлених термінів їх зберігання підлягають перерахуванню до Державного бюджету України в порядку, установленому чинним законодавством України.

§ 2. Прийняття документів на зберігання

Згідно з п. 308 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси за заявами юридичних осіб та громадян приймають на зберігання документи. Прийняття на зберігання документів вчиняється на прохання зацікавленої особи, наприклад, якщо вона позбавлена можливості зберігати певні документи за своїм місцем проживання чи місцезнаходженням. Документи, що приймаються на зберігання, можуть стосуватись дуже важливих для такої особи питань, зокрема це можуть бути документи про освіту, працю, нагороди, участь у діяльності громадських організацій, документи, видані органами РАГСу, документи щодо права власності на нерухоме майно, ділове чи навіть приватне листування тощо.

Приймати на зберігання документи вправі державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та посадові особи консульських установ. Процесуальний порядок вчинення цієї нотаріальної дії регулюється п. 308-312 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та п. 3.19. Положення про порядок учинення нотаріальних дій у дипломатичних представництвах та консульських установах України.

Нотаріус здійснює прийняття документів за описом, що складається в двох примірниках і підписується особою, яка здала документи на зберігання, та нотаріусом.

Опис повинен містити: ПІБ та адресу особи, яка здала документи, найменування документа (документів), що здається на зберігання, реквізити документа -- на чиє ім'я і ким його видано, номер документа, дата видачі, а також строк зберігання цього документа у нотаріуса. Слід зазначити, що нотаріус також зобов'язаний встановити стан документа чи його вади, наприклад, старість, потертість, рвані краї, плями тощо та зазначити про це в описі, оскільки він несе відповідальність за його збереження в первісному вигляді.

Опис підписується особою, яка здає документи на зберігання, і нотаріусом та скріплюється печаткою нотаріуса. Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий видається особі, яка здала документи на зберігання.

На прохання особи нотаріус може прийняти документи без опису, якщо вони належним чином упаковані в присутності нотаріуса. Упаковка має бути скріплена печаткою нотаріуса, його підписом і підписом особи, яка здала документи на зберігання.

Прийняті документи зберігаються в окремому пакеті в залізних шафах чи сейфах, опечатаних печаткою нотаріуса.

Про прийняття документів на зберігання нотаріус видає особі, яка здала їх, свідоцтво за встановленою формою, до якого додається примірник опису, якщо такий провадився.

Документи, прийняті на зберігання, повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб при пред'явленні свідоцтва і примірника опису.

У випадку втрати свідоцтва, а також якщо особа здала не тільки свої документи, а й документи, що належать іншій особі, вони видаються лише за рішенням суду.

ГЛАВА 18. Вчинення виконавчих написів

§ 1. Поняття і значення виконавчого напису

Згідно зі ст. 509 та 526 ЦК України та інших актів цивільного законодавства, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Виходячи з положень цивільного законодавства, можна зробити висновок, що поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк, щодо належного предмета та належним способом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватись шляхом звернення кредитора до суду за правовим захистом його порушених прав і законних інтересів. Однак для стягнення грошових сум, передачі або витребування від боржника майна закон передбачає можливість, на відміну від ускладненої судової процедури, інший шлях -- виконання зобов'язань у примусовому порядку через вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Виконавчий напис -- це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить поняття «безспірності певної заборгованості». Вчинення виконавчого напису -- це не вирішення спору між кредитором і боржником, а підтвердження безспірності зобов'язання¹. Цей правовий інститут забезпечує інтереси як кредитора, полегшуючи і прискорюючи здійснення його прав за відсутності спору, так і боржника шляхом відмови у вчиненні виконавчого напису, якщо вникає спір, який повинен вирішуватись у суді.

В юридичній літературі щодо визначення поняття «виконав чий напис» існує кілька точок зору. Деякі автори під виконавчим написом розуміють «розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору...»². Та більшість авторів схиляються до думки, що оскільки такий нотаріальний орган, як нотаріальний архів, не вправі здійснювати виконавчий напис, то ця нотаріальна дія є розпорядженням саме нотаріуса. Така позиція авторів вважається найбільш прийнятною і заслуговує на підтримку³.

На думку інших, «правовим змістом виконавчого напису є посвідчення факту невиконання умов договору однією із сторін угоди, а процесуально-правовим -- надання оригіналам документів, що встановлюють заборгованість, виконавчої сили⁴. Проте з цією думкою важко погодитися, адже позиція авторів не враховує, що виконавчий напис вчиняється не тільки на стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, а й, наприклад, на стягнення податкової заборгованості з фізичних осіб, заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, військовозобов'язаних після закінчення зборів тощо, тобто коли взаємовідносини стягувача та боржника ґрунтуються не на договірних, а на інших підставах.

§ 2. Умови і порядок вчинення виконавчих написів

Для вчинення виконавчого напису нотаріусу необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Першою умовою є перевірка нотаріусом того, чи належить ця справа до Переліку безспірних заборгованостей, який є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Наявність цієї умови перевіряється шляхом ознайомлення та звірення зі змістом діючих постанов Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», від 11 листопада 1999 р. № 2075 «Про внесення доповнень до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» і від 24 квітня 2000 р. № 693 «Про внесення доповнень до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». В цілому, цими постановами із 25 кількість таких заборгованостей зменшена до 11, деякі з них, за вимогою часу, змінили свою назву, з'явились і нові:

стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами;

стягнення з фізичних осіб податкової заборгованості;

стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом;

стягнення заборгованості з батьків, або осіб що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти;

стягнення заборгованості з батьків, або осіб що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

стягнення за диспашею;

стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов'язаних після закінчення зборів;

повернення об'єкта лізингу;

стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

стягнення за чеками;

стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Так, наприклад, пункти 19, 20 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997, передбачають можливість стягнення за виконавчим написом нотаріуса суми заборгованості, а також обумовленої договором пені у разі прострочення покупцем або підприємством (установою, організацією) сплати трьох чергових платежів за товари, придбані у розстрочку.

Зокрема, зазначено, що якщо покупцем або підприємством (установою, організацією) допущено прострочення сплати трьох чергових платежів, вся сума заборгованості, а також обумовлена договором пеня, можуть бути стягнені у примусовому порядку незалежно від настання строку чергових платежів шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Друга умова стосується перевірки всіх поданих для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують наявність зобов'язання та його безспірність або іншу відповідальність боржника перед стягувачем. Встановлення цієї умови також проводиться шляхом ознайомлення зі змістом Переліку, де в кожному розділі після найменування вказуються документи, які необхідно пред'явити для вчинення виконавчого напису по кожній заборгованості.

Слід зазначити, що питання, пов'язане з визначенням «спірної» та «безспірної» заборгованості викликає певні складнощі, які стосуються насамперед, поняття та критеріїв оцінки цих термінів.

На жаль, юридичне тлумачення словосполучення «безспірна заборгованість» коментується недостатньо чітко. Якщо розглядати його складові окремо, то термін «безспірний», наприклад, означає «який не викликає заперечень; безперечний, загальновизнаний»⁵.- Під терміном «заборгованість» слід розуміти суму фінансових зобов'язань, грошових боргів, що підлягають погашенню, поверненню у визначений строк. Якщо до цього строку заборгованість не погашена, вона стає простроченою⁶.

На наш погляд, деякі автори достатньо обґрунтовано вважають, що в основу розмежування «спірної» та «безспірної» заборгованості покладено не власне ставлення боржника до пред'явленої вимоги (суб'єктивна ознака), а об'єктивна ознака, тобто такий фактичний склад і характер правовідносин, який, за загальним правилом, виключає можливість оспорювання заборгованості, тобто безспірність стягнення заборгованості не визначається нотаріусом чи стягувачем, а передбачається Переліком⁷. Це є одним з принципових положень і воно рівною мірою відноситься не тільки до боржника, а й до кредиторів, які, маючи свій власний інтерес (наприклад, з метою прискорення процедури стягнення заборгованості та ін.), можуть приховати від нотаріуса таку інформацію, а боржник у свою чергу, маючи заперечення, взагалі позбавлений можливості вплинути на хід подій, оскільки нотаріальна дія вчинятиметься лише на підставі документів, поданих кредитором. Про час і місце вчинення виконавчого напису боржник, зрозуміло, не повідомляється і для з'ясування його можливих заперечень проти вимог кредитора нотаріусом не викликається.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на оригіналах документів, які встановлюють безспірну заборгованість або іншу відповідальність боржника перед стягувачем.

Крім того, за деякими стягненнями потрібно надати документи, які підтверджують, що боржника попередили про необхідність погашення заборгованості в певний термін. Таке попередження має на меті спонукати боржника до добровільного погашення заборгованості, а також запобігти примусовому виконанню за відсутності у добросовісного боржника намірів ухилитися від виконання зобов'язання.

За відсутності будь-якого з необхідних документів виконавчий напис не вчиняється.

Третя умова стосується перевірки того, чи немає спору щодо наявності чи змісту зобов'язання або іншої відповідальності між стягувачем і боржником.

Ця умова перевіряється на підставі представлених документів, що вказані в Переліку, і які підтверджують існування зобов'язання і безспірність заборгованості. За наявності спору між сторонами нотаріус відмовляється вчиняти виконавчий напис та роз'яснює сторонам порядок стягнення заборгованості у судовому порядку.

Дані про наявність спору можуть бути вказані й у представлених документах.

Четвертою умовою є звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису у встановлені строки. Перебіг строку позовної давності для вчинення виконавчого напису починається з дня виникнення права вимоги. Якщо зобов'язання виникло із вчиненої сторонами угоди, перебіг строку починається з моменту, визначеного угодою.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -- не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку. Спеціальні строки позовної давності передбачені ст. 258 Цивільного кодексу України. Наприклад, скорочений строк позовної давності тривалістю один рік встановлено для стягнення пені (неустойки, штрафу). Це означає, що якщо стягувач звернувся до нотаріуса за одержанням виконавчого нагшсу пізніше одного року з моменту прострочення платежу, але в межах установленого законом строку позовної давності, пеня нараховується і стягується тільки за один рік, що передував дню вчинення виконавчого напису. Порядок нарахування пені по кожному простроченому платежу окремий (наприклад, за договором оренди із розрахунку 0,1% за кожний прострочений день). Якщо зобов'язання виникло із вчиненої сторонами угоди, перебіг строку починається з моменту, визначеного угодою.

Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом. Проте нотаріус зобов'язаний роз'яснити стягувачу, що пропуск строку позовної давності не позбавляє права на звернення до суду з позовом про його поновлення.

При вчиненні виконавчого напису нотаріуси повинні враховувати, що законодавством України можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнень на окремі види майна.

Так, у ч. 2 статті 754 Цивільного кодексу України зазначено, що на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, понад 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).

Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України «Наслідки порушення договору позичальником», де визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві незалежно від сплати відсотків, належних- йому відповідно до статті 1048 ЦК. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК.

Отже, при виникненні звернення щодо вчинення виконавчого напису стосовно окремих видів майна нотаріус повинен впевнитись, що ця дія не підпадає під заборону звернення стягнення.

Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів регулюється ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пп. 282-293

Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій» від 03.03.2004. № 2015.

Згідно з діючим законодавством, вчиняти виконавчі написи на території України вправі нотаріуси незалежно від місця знаходження стягувача і боржника. Право на вчинення виконавчих написів мають також консульські установи, які вчиняють написи на боргових документах, що надходять від організацій України, які знаходяться в межах їх консульського округу та за умови їх вчинення тільки щодо громадян України, що постійно проживають в Україні.

Для вчинення виконавчих написів стягувачем або уповноваженим представником будь-якому нотаріусу незалежно від місця виконання вимоги і знаходження стягувача та боржника (за винятком виконавчих написів на чеках) подається заява. Від імені підприємства, установи, організації заява подається за підписом осіб, уповноважених на це їх статутом (положенням).

Подання документів та одержання виконавчого напису провадиться безпосередньо стягувачем або його представником.

Заява подається у письмові формі, у ній повинні бути зазначені всі необхідні відомості про стягувача і боржника -- їх ПІБ (назви), адреси, дата і місце народження боржника -- фізичної особи, місце його роботи, номери рахунків у банках чи кредитних установах, код ЄДРПОУ для юридичної особи, строк, в який має бути проведено стягнення, інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або майна, що підлягає витребуванню, включаючи пеню, штрафи, відсотки тощо.

Зазначимо, що, згідно з п. 283 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій», заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису, і якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Як уже відмічалось, виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестовані векселі та ін.), але при цьому допускаються певні винятки із загального правила, які обумовлені певними особливостями вчинення цієї нотаріальної дії. Так, згідно з п. 288 вищевказаної Інструкції виконавчий напис може бути зроблений на копії документа або на виписці з особистого рахунку боржника, або викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку, якщо він не вміщується на дозуженті, що встановлює заборгованість. Це може бути викликана :. зокрема, необхідністю провести стягнення частинами і в дея-?і2з інших випадках.

При цьому на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром лля реєстрації нотаріальних дій (наприклад, при стягненні заборгованості з орендної плати на підставі пункту 9 Переліку, на оригіналі договору оренди зазначається: «25 січня 2003 р. по реєстру за № 245 зчинено виконавчий напис на стягнення заборгованості з орендної плати за грудень 2002 р. в розмірі 540 (п'ятсот сорок) гривень».

У державній нотаріальній конторі (приватного нотаріуса) залишається копія документа, що встановлює заборгованість, або виписка з особового рахунку боржника і копія виконавчого напису (пункт 290 Інструкції). Проте з тих міркувань, що у випадку втрати виконавчого напису кредитор вправі звернутися до нотаріуса за одержанням його дубліката, доцільно викладати текст виконавчого напису на окремому аркуші паперу, котрий приєднується до документа, що встановлює заборгованість, і разом з ним та іншими необхідними документами залишається у справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. При кожному наступному зверненні за вчиненням виконавчого напису за одним і тим самим зобов'язанням повторне подання копії документа, що встановлює заборгованість, чинним законодавством не вимагається. Як зазначено в пункті 290 Інструкції, у цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників виписки з особового рахунку та оригіналу зобов'язання. При цьому один примірник виписки з виконавчим написом і оригінал зобов'язання повертаються стягувачу.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися:

дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

найменування та адреса стягувача;

найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

строк, за який провадиться стягнення;

суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем;

або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

зазначення статті Закону «Про нотаріат», п. 287 Інструкції та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконавчий напис;

--номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.

Виконавчий напис має штамп і скріплюється підписом та гербовою печаткою нотаріуса.

Отже, узагальнюючи викладене, можна дійти висновку, що виконавчий напис є основним позасудовим засобом примусового виконання зобов'язань, який дозволяє кредитору при дотриманні певних формальних вимог здійснити швидке поновлення своїх прав у разі невиконання боржником своїх зобов'язань.

Указом президента України від 10 липня 1998 р. № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 42 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус може вчиняти будь-яку нотаріальну дію за умови, що розмір авансованої плати має бути не меншим за відповідну ставку державного мита. Будь-яких пільг для окремих категорій громадян чи юридичних осіб нотаріус не надає.

Ставка державного мита за вчинення виконавчого напису передбачена підпунктом «о» пункту 3 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» і складає 1% суми, що стягується, або 1% вартості майна, яке підлягає витребуванню, але не менше 3 і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому сума, яка стягується, включає в себе як суму основного боргу, так і суму неустойки (штраф, пеня), передбаченої умовами договору.

Розмір ставки державного мита за вчинення виконавчого напису, за вчинення протестів векселів, пред'явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків, передбачений підпунктом «м», складає 0,3% неоподатковуваного мінімуму.

За загальним правилом, державне мито, сплачене стягувачем за вчинення виконавчого напису, за рахунок боржника не відшкодовується. Проте якщо стягувач у встановленому порядку звільняється від сплати державного мита, відповідно до пункту 56

Інструкції про порядок обчислення та справляння державного 5ента, затвердженої наказом Головної державної податкової мшекції України від 22 квітня 1993 р. № 15, належна до сплати :ума державного мита стягується з боржника разом з боргом за виконавчим написом.

§ 3. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів за конкретними видами заборгованостей

Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами

Нотаріуси, як зазначено в ст. 54 Закону України «Про нотаріат», посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму.

Обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, підлягають такі договори:

купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоча б однією із сторін є громадянин (ст. 227 Цивільного кодексу), міни житлового будинку (ст. 242 Цивільного кодексу);

застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 13 Закону України «Про заставу»);

купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 2 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

договори про відчуження земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності (ст. 18 Земельного кодексу України, ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок»);

договори оренди землі (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»);

договори купівлі-продажу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) господарства або особистого підсобного господарства (п. 5 Порядку викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 118) та ін.

Як відомо, за бажанням сторін посвідчуються також інші угоди, для яких законодавством обов'язкової нотаріальної форми не встановлено. Такими угодами можуть бути договори позики, застави товарів в обороті або переробці, розподілу спадкового майна з виплатою одним спадкоємцем іншому грошової компенсації, схову, кредитні договори тощо. Однак оскільки ці угоди не мають обов'язкової нотаріальної форми, вони не можуть бути віднесені до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку.

Підставою для вчинення виконавчого напису нотаріусом є:

а)оригінал нотаріально посвідченої угоди, щодо якої законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму;

б)документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Слід передусім зазначити, що стягнення заборгованості, згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», може мати місце тільки за нотаріально посвідченими угодами, за умови, що такі угоди передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Звичайно, для того щоб пересвідчитися, що термін сплати боржником грошових сум, передачі або повернення майна за такою угодою вже минув і у кредитора виникло право вимоги, нотаріус повинен витребувати оригінал нотаріально посвідченої угоди і ретельно вивчити її зміст.

Під документами, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, можуть розумітись заява (претензія) або будь-який інший подібний за юридичною конструкцією документ, в якому водночас йдеться про прострочення виконання зобов'язання, наводиться розрахунок боргу тощо, якщо такий документ переданий боржникові безпосередньо кредитором, надісланий йому поштою зі зворотним повідомленням або переданий через нотаріуса в порядку, передбаченому ст. 84 Закону України «Про нотаріат» (застосування останнього варіанта найбільш виправдане).

На думку окремих авторів, безспірність заборгованості може встановлюватися тільки боржником. Тому єдиною умовою вчинення виконавчого напису має бути волевиявлення зобов'язаної особи, висловлене нею у нотаріально посвідченій угоді при її укладанні, а не віднесення законодавством та виконавчими органами певних зобов'язань до безспірних.

У практиці нотаріусів виникають питання про можливість зчлнення виконавчого напису про звернення стягнення на заставлене за договором застави майно і задоволення за рахунок цього майна лише нарахованих за кредитним договором відсотків. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, в тому числі відсотки, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, -- неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Право на звернення стягнення на предмет застави заставодержатель набуває у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ст. 20 Закону України «Про заставу»).

Стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом

Правовою підставою стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом, є нормативно-правові акти України, які регулюють порядок відрахувань творчими спілками України за використання творів літератури і мистецтва, та п. З Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Документи, що встановлюють заборгованість підприємств, установ, організацій за відрахуваннями (через Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності) творчим спілкам України за використання творів літератури і мистецтва:

1) Літературному фонду Національної спілки письменників України:

а)видавництв та видавничих організацій за відрахуваннями у розмірі 10 відсотків загальної суми винагороди, нарахованої авторам за оригінальні та перекладні твори художньої літератури;

б)театрів (стаціонарних, пересувних), а також і підприємств, установ, організацій, що надають за договорами майданчики для проведення вистав і концертів колективам і виконавцям, які здійснюють гастрольну діяльність в Україні, за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми валового збору (або суми за договором);

в)театрів та інших організацій за відрахуваннями за вистави малих драматичних форм (скетчі, одноактні водевілі), а також культурно-освітніх закладів за відрахуваннями за твори всіх жанрів у розмірі 0,5 відсотка суми валового збору (або суми за до говором);

г)підприємств, що займаються видавничою діяльністю та тиражуванням літературних творів, за відрахуваннями за використання усіх видів літературних творів; за відрахуваннями за використання усіх видів літературно-художніх творів вітчизняних і зарубіжних авторів, що не охороняються авторським правом, у розмірі 2 відсотків суми реалізації.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи, організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

2) Музичному фонду України:

а)організацій, які виплачують авторську винагороду за публічне виконання музичних творів, підприємств, установ, організацій, що надають за договорами майданчики для проведення вистав і концертів колективам і виконавцям, які здійснюють гастрольну діяльність в Україні, за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми валового збору, одержаного від продажу квитків, або суми гарантованої оплати згідно з договором, а також видовищних підприємств за такими само відрахуваннями за музичні вистави (опера, оперета, балет тощо) та естрадні концерти;

б)підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у розмірі 1 відсотка суми валового збору (виручки від реалізації), одержаного за використання музичних творів, що випускаються в записі на магнітній плівці, компактних касетах, платівках і лазерних дисках;

в)видавництв та видавничих організацій, друкованих засобів масової інформації за відрахуваннями у розмірі 10 відсотків загальної суми авторської винагороди, нарахованої за видання музичних і музикознавчих творів.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи, організації, редакції газети (журналу) розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

3)Національній спілці театральних діячів України: театрів і стаціонарних і пересувних) за відрахуваннями у розмірі 1 відсотка суми валового збору з театральних постановок.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою театру розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

4)Журналістському фонду України: телерадіоорганізацій, ДШАУ, Українського незалежного інформаційного агентства «Новини», регіональних інформаційних агентств та друкованих засобів масової інформації, видавництв та видавничих організацій за відрахуваннями у розмірі 6 відсотків загальної суми авторської винагороди, нарахованої за суспільно-політичні, публіцистичні, науково-популярні твори, інформаційний та ілюстративний матеріал (крім гонорару, з якого провадяться відрахування до фондів інших творчих спілок).

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою телерадіоорганізації, інформаційного агентства, видавництва, видавничої організації, друкованого засобу масової інформації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

5)Національній спілці кінематографістів України: кіновидовищних закладів (крім розташованих у сільській місцевості) за відрахуваннями у розмірі 1 відсотка суми валового збору, одержаного за розповсюдження і демонстрування фільмів.

...