Нотаріат в Україні

У разі повторного проведення конкурсу, аукціону початкова ціна може бути зменшена, але не більше ніж на ЗО відсотків.

Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься початкова ціна продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об'єкта). Протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об'єкта й у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним.

Відбір покупців за конкурсом здійснює конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Комісія створюється із спеціалістів, експертів, представника відповідної місцевої ради та представника трудового колективу об'єкта, що приватизується. Кількість членів комісії може становити від 5 до 9 чоловік. Голова комісії призначається відповідним органом приватизації.

Умови та термін проведення конкурсу визначає конкурсна комісія. До умов конкурсу відносяться зобов'язання покупця щодо:

здійснення програм технічного переозброєння виробництва;

впровадження прогресивних технологій;

виконання вимог антимонопольного законодавства;

--- умов утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

--здійснення заходів щодо захисту навколишнього природного середовища, дотримання екологічних норм чи досягнення найкращих екологічних наслідків експлуатації об'єкта.

Умови конкурсу затверджує відповідний орган приватизації. Для участі в конкурсі покупець подає до конкурсної комісії план приватизації об'єкта, який повинен включати:

назву і місцезнаходження об'єкта;

відомості про покупця;

запропоновану покупцем ціну придбання об'єкта;

зобов'язання щодо виконання умов конкурсу;

--додаткові зобов'язання щодо подальшої експлуатації об'єкта.

Конкурс здійснюється двома етапами. На першому оголошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших пропозицій провадиться повторне засідання конкурсної комісії, яка розглядає додаткові пропозиції учасників конкурсу і визначає остаточного переможця.

Господарське товариство, до складу якого увійшло не менше ніж 50 відсотків працівників підприємства, що приватизується, і яке бере участь у конкурсі, за інших рівних умов має пріоритетне право на його придбання.

Засідання конкурсної комісії є закритими. Рішення про вибір попереднього та остаточного переможця конкурсу приймається 2/3 голосів присутніх членів комісії.

Ціна продажу визначається у ході конкурсного розгляду. Продаж об'єкта не може здійснюватися за ціною, нижчою 70 відсотків від його початкової ціни.

Після закінчення засідання конкурсною комісією складається протокол, в якому зазначаються такі відомості:

умови конкурсу;

пропозиції учасників конкурсу;

обґрунтування вибору переможця конкурсу;

відомості про учасників конкурсу.

Протокол підписується усіма членами конкурсної комісії та у триденний строк з дня проведення конкурсу надсилається відповідному органу приватизації.

Результати конкурсу затверджує орган приватизації.

Продаж на аукціоні за конкурсом із застосуванням приватизаційних паперів здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом, з урахуванням таких особливостей:

--право участі в аукціоні або конкурсі мають громадяни України, створені ними господарські товариства, у порядку, визначеному Фондом державного майна України, а також фінансові посередники, що одержали відповідну ліцензію згідно з ЧИННІШ законодавством;

платіжними засобами є приватизаційні папери та грошам кошти;

продажу підлягають тільки об'єкти, включені до переліїлг об'єктів, продаж яких здійснюється на аукціоні за конкурсом.

Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі. Заява пре визнання угод недійсними подається будь-ким з учасникіз аукціону, конкурсу або органом приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу.

Орган приватизації складає переліки об'єктів, не проданих або знятих з аукціонів, конкурсів, та приймає рішення про повторний їх продаж на аукціоні, за конкурсом або про їх приватизацію шляхом викупу іншими покупцями, продажу часток (акцій, паїв), ліквідацію об'єкта тощо.

Об'єкт приватизації може бути запропонований для продажу на аукціоні, за конкурсом не більше двох разів, якщо власник майна або уповноважений ним орган не прийме іншого рішення. В разі повторного проведення аукціону, конкурсу можлива зміна умов продажу, включаючи початкову ціну.

В цьому разі початкову ціну може бути зменшено до початку торгів не більше ніж на 50 відсотків.

Право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору, який укладається не пізніше ніж у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.

Договір складається за загальними правилами і включає такі відомості:

назву підприємства, його адресу;

відомості про продавця та покупця;

остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

взаємні зобов'язання продавця і покупця;

номери їх розрахункових рахунків;

назви і адреси банківських установ;

умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. У разі несвоєчасного внесення інвестицій покупець сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості невнесених у строк інвестицій за кожний день прострочення. При недотриманні покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства), покупець сплачує штраф у розмірі дванадцятикратної суми середньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний термін поновлює кількість скорочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перераховуються на рахунок служби зайнятості за місцем знаходження приватизаційного об'єкта.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок .як оплату за придбаний об'єкт приватизації.

Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом ЗО календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на ЗО календарних днів за умови оплати не менше ніж 50 відсотків ціни продажу об'єкта.

У триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта.

Визначений законом процес нотаріального посвідчення договорів приватизації спрямований на забезпечення законності в цих відносинах та максимального захисту прав та законних інтересів її учасників. Як і інші нотаріальні дії він передбачає встановлення особи, що звертається до нотаріуса, або її представника, перевірку їх дієздатності, правоздатності юридичних осіб, з'ясування справжніх намірів сторін, роз'яснення їм змісту договору та його юридичних наслідків, перевірку поданих для вчинення нотаріальної дії документів на предмет відповідності закону, складання проектів договору і т.ін.

Особливу увагу нотаріусам при складанні проектів договорів або посвідченні договорів, наданих сторонами, необхідно приділити перевірці того, щоб до умов договору купівлі-продажу увійшли передбачені бізнес-планом чи планом приватизації взаємні зобов'язання продавця і покупця, які були визначені мовами аукціону, конкурсу чи викупу.

§ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) або позички транспортних засобів

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму (оренди) є двостороннім договором, оскільки кожна з сторін цього договору набуває прав і обов'язків по відношенню один до одного, а також консенсуальним, оскільки він вважається укладеним після досягнення сторонами згоди незалежно від моменту передачі речі.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Згідно зі ст. 761 ЦК, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму.

Предметом договору найму може бути річ, визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), а також майнові права.

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлено договором, він визначається з урахуванням споживної якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситись за вибором сторін у грошовій чи натуральній формі, що також встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну, індексацію розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилась.

Договір укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна -- за три місяці. Договором або законом може бути встановлено інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму і особливості найму окремих видів майна. Так, ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» встановлює, що об'єктом такого договору може бути майно цілісних майнових комплексів державних та комунальних підприємств, їх структурних підрозділів. Ця сама стаття встановлює певні обмеження, зокрема, яке майно не може бути предметом оренди, а саме: цілісні майнові комплекси державних та комунальних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Особливості оренди водних об'єктів регулюються Водним кодексом України.

Щодо особливостей передачі військового майна в оренду юридичним і фізичним особами, то Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» встановлює, що вона здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Порядок і умови проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори оренди (найму):

земельної ділянки;

будівель або інших капітальних споруд;

транспортних засобів.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються ст. 792 ЦК України, Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України.

За договором найму (оренди) земельної ділянки одна сторона (наймодавець) зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про оренду землі», об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст та держави. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою -- не більше 5 років та довгостроковою -- не більше 50 років.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а)самостійно господарювати на землі;

б)власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

в)використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копа лини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г)на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Землекористувачі зобов'язані:

а)забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

б)додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в)своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г)не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д)своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

є) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні засоби України, у власності яких перебувають земельні ділянки. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням, організаціям, а також іноземним державам, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 13 Закону договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною його частиною є план (схема) земельної ділянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років -- за бажанням однієї зі сторін договору;

на строк більше 5 років -- в обов'язковому порядку.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди. У разі визнання договору оренди земельної ділянки недійсним одержана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, поділяється, використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю» і не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого зазначеним Законом.

Орендна плата за землю може встановлюватися у таких формах:

грошовій;

натуральній (за визначеною кількістю чи частиною продукції, що одержується з орендованої земельної ділянки);

відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Згідно з п. 118 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі і на бажання однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально за місцезнаходженням земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки на строк більше п'яти років підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Істотними умовами договору оренди земельної ділянки за п. 119 Інструкції є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, строк, порядок внесення і перегляду та відповідальність за її несплату); цільове призначення, умови використання і збереження стану земельної ділянки; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка ризикує випадковим пошкодженням або знищенням об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з вищезазначених істотних умов, а також порушення у ньому положень Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови у посвідченні договору оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов є також підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, згідно зі ст. 18 ЗУ «Про оренду землі», яка встановлює, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі». Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

акт приймання-передавання об'єкта оренди;

акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом України «Про оренду землі».

Згідно із ст. 13 Закону України «Про оренду землі», невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки є план земельної уілянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням -- на строк до 5 років -- за бажанням однієї з сторін, на довший -трок -- обов'язково.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки пере-іання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди. Надання в оренду земельної ділянки (без зміни її цільового призначення), межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Нотаріус при укладанні договору роз'яснює сторонам зміст статті 18 Закону України «Про оренду землі», про що зазначається у тексті договору.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

При посвідченні договору нотаріус роз'ясняє сторонам, що договір оренди (суборенди) земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації, про що зазначає в посвідчувальному написі. У разі якщо орендодавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку -- орендодавця за формою та в спосіб, установленими Кабінетом Міністрів України.

Договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди повинен відповідати загальним положенням про найм (оренду). Однак Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання такого договору. Так, згідно зі ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частин) завжди укладається у письмовій формі строком на 1 рік і більше та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 794 ЦК України, договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди, укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Передання та повернення будівлі чи іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами, і з цього моменту починається чи припиняється обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі чи споруди, у розмірі, необхідному для мети найму.

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм разом з екіпажем, який здійснює його обслуговування. Це називається фрахтуванням.

Порядок передачі в найм окремих транспортних засобів регулюється статтями 798-805 ЦК України. Крім того, особливості фрахтування встановлюються окремими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу підлягає нотаріальному посвідченню, коли учасником цього договору є фізична особа.

Для укладання договору найму транспортного засобу фізична особа повинна мати повну дієздатність (18 років). Особа віком 14-18 років для вчинення такого правочину має отримати нотаріально завірену згоду батьків чи піклувальників, а також дозвіл органу опіки і піклування.

Для укладення цього правочину сторони повинні надати нотаріусу такі документи:

договір найму в двох екземплярах;

паспорти та ідентифікаційні коди сторін;

нотаріально завірену заяву другого з подружжя про згоду на укладання такого договору (орендаря і орендодавця);

--копії свідоцтв про шлюб (орендаря і орендодавця);

-- інші документи, передбачені законом.

Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу в своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори, відповідно до призначення транспортного засобу, і зобов'язаний підтримувати його у належному технічному стані, а також відшкодовувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Також існує умова страхування транспортного засобу, яка є обов'язковою.

Відповідно до ст. 805 ЦК України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем, який не припиняє трудові відносини з наймодавцем.

Договори найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин), крім договорів найму (оренди) житла для проживання, строком на один рік і більше, а також договори найму (оренди) або позички транспортного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При цьому слід мати на увазі, що договори лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню і освідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил освідчення договорів найму (оренди) з урахуванням особливостей, встановлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про лізинг».

Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) провадиться за місцезнаходженням указаного майна.

Договори про найм (оренду) або позичку транспортного засобу посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації.

При посвідченні зазначених договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) нотаріус роз'яснює сторонам необхідність їх державної реєстрації у відповідних органах, про що робиться відповідна відмітка в тексті посвідчувального напису. У разі якщо наймодавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку -- орендодавця за формою та в спосіб, установлені Кабінетом Міністрів України.

При посвідченні договору про найм або позичку будівель, інших споруд (їх частин), належних фізичним та юридичним особам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності, а нерухоме майно в населених пунктах, де органи БТІ не підключені до Реєстру прав власності, довідку-характеристику БТІ, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, -- довідку відповідного органу місцевого самоврядування і (для огляду) правовстановлювальний документ про належність наймодавцю (позикодавцю) майна, що здається в найм (позичку).

При посвідченні договору найму (оренди) або позички транспортного засобу нотаріус вимагає для огляду документ, що підтверджує право власності фізичної та юридичної особи на цей транспортний засіб.

При укладанні згаданих договорів наймодавець (орендодавець, позикодавець) зобов'язаний повідомити наймача (орендатора, користувача) про всі права третіх осіб на майно, що передається у найм (оренду, позичку). Про права третіх осіб на таке майно зазначається у тексті договору.

Договори піднайму або договір позички майна, які є предметом уже укладеного договору позички, посвідчуються нотаріусами за наявності згоди наймодавця (позикодавця) про передачу майна в піднайм (наступну позичку).

Строк дії договору піднайму (наступної позички) не може перевищувати строку договору найму (позички).

У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи -- наймача (орендаря, користувача) за заявою наймодавця (орендодавця, позикодавця) договір найму (оренди, позички) припиняє свою дію, про що нотаріус робить відповідний напис на всіх примірниках договору. Факт смерті наймача (орендаря, користувача) підтверджується свідоцтвом чи довідкою цивільного стану громадян про смерть, факт ліквідації юридичної особи підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Повідомлення нотаріуса про припинення дії договору найму (позички) видається наймодавцю (позикодавцю) для передачі його реєструвальному органові.

§ 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла для проживання

Окремі особливості має договір найму (оренди) житла, за яким одна сторона -- власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачу) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Сторонами у договорі найму є наймодавець і наймач, які можуть бути як фізичними, так і юридичними особами. Проте юридична особа як наймач може використовувати приміщення лише для проживання в ньому фізичних осіб, у чому і полягає характерна ознака договору. Це житло не може використовуватись для здійснення підприємницької діяльності.

Суттєвими умовами договору є предмет, ціна та строк.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, : кр-ема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Не можуть бути самостійним предметом договору найму ннтлового приміщення не придатні для проживання (підвали та :н. І, також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо), гкі здаються в найм тільки разом з житловим приміщенням.

У договорі обов'язково повинні бути зазначені його ціна та гтрок.

Так, ст. 820 ЦК передбачає, що максимальний розмір плати може бути встановлений законом, і в цьому випадку розмір пла-:::. встановлений договором, не може перевищувати його. Законодавче регулювання плати за користування житлом встановлюється лише при наймі державного та комунального житла.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором, а за відсутності строку -- договір вважається укладеним на п'ять років. ЦК України також визначає поняття короткострокового договору найму, строком менше ніж на 1 рік (п. 2 ст. 821).

Ст. 816-818 ЦК надають наймачу право проживати у помешканні разом з іншими особами, які можуть бути постійними чи тимчасовими мешканцями. У тексті договору обов'язково зазначаються особи, які проживатимуть разом із наймачем, оскільки зони також набувають прав та обов'язків щодо користування найманим житловим приміщенням.

Також наймач має право здавати житло у піднайм. За договором піднайму, наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним приміщення у користування піднаймачу. При цьому піднаймач не набуває самостійного права користування житлом, його права тісно пов'язані з правами наймача. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. У разі дострокового припинення договору найму зін припиняється разом із договором піднайму. Розмір плати за користування житлом піднаймачем встановлюється в договорі піднайму.

При посвідченні, за бажанням сторін, договору найму (оренди) житла для проживання (квартири, її частини, житлового будинку, його частини), належних фізичним та юридичним особам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності, а нерухоме майно в населених пунктах, де органи БТІ не підключені до Реєстру прав власності, -- довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, -- довідку відповідного органу місцевого самоврядування і, для огляду, правовстановлювальний документ про належність наймодавцю житла, що здається в найм (оренду). Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб, прізвища, ім'я, по батькові яких повинні бути зазначені в тексті договору.

Договори найму (піднайму) житлових приміщень, у тому числі заброньованих у встановленому порядку (ст. 73-75 Житлового кодексу УРСР), посвідчуються нотаріусом за наявності:

письмової згоди наймодавця про здачу житла в піднайм;

письмової згоди членів сім'ї наймача, що проживають разом з ним, про здачу житлового приміщення.

При здаванні в піднайм житлового приміщення у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, потрібна також згода цих наймачів та членів їхніх сімей, за винятком випадків здачі житлового приміщення в піднайм у зв'язку з тимчасовим виїздом цієї сім'ї (стаття 91 Житлового кодексу УРСР). При посвідченні договору піднайму заброньованого житлового приміщення (стаття 75 Житлового кодексу УРСР) нотаріус, крім того, вимагає охоронне свідоцтво (броню).

Житло для проживання здається в найм (піднайм) на визначений строк (у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем). При посвідченні договору найму (оренди) без зазначення строку його дії нотаріус повинен роз'яснити сторонам, що такий договір вважається укладеним на п'ять років (стаття 821 Цивільного кодексу України).

Посвідчуючи договори про здачу в найм квартир у будинках житлово-будівельних кооперативів чи про здачу житла в піднайм (державний чи громадський житловий фонд), нотаріус, крім того, роз'яснює сторонам зміст статті 94 Житлового кодексу УРСР, про що зазначається в тексті договору найму (піднайму).

При посвідченні згаданих договорів нотаріус роз'яснює сторонам необхідність їх реєстрації у відповідних органах, про що робиться відмітка в тексті посвідчувального напису. У разі якщо най-модавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку -- орендодавця за формою та в спосіб, установленими Кабінетом Міністрів України.

§11. Посвідчення договору застави (іпотеки)

Застава посідає одне з чільних місць у системі засобів забезпечення зобов'язань. Заставні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу», а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Зміст цих відносин полягає у тому, що в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання кредитор (заставодержатель) має право одержати компенсацію з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, якщо інше не передбачено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Вона має похідний характер по відношенню до основного зобов'язання. Застава може забезпечувати тільки дійсні вимоги, які не суперечать законодавству і за якими не минув строк позивної давності, а також вимоги, які можуть виникнути в майбутньому за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Згідно зі ст. 576 ЦК України, предметом застави, тобто тим, що заставляється, може бути майно, яке заставодавець має право відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. Майном, яке стане власністю заставодавця після укладання договору застави, можуть бути цінні папери та майнові права. Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності та занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом застави також не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом, зокрема об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом. Предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Це може бути житловий будинок з господарськими будівлями або його окремі частини -- у осіб, основною діяльністю яких є господарство, якщо боржник та його сім'я постійно у ньому проживають, крім випадків, коли стягується позика, видана банком на будівництво будинку, а також речі, призначені для носіння, та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні. Згідно із ст. 5 Закону України «Про приватизаційні папери», не можуть використовуватись як предмети застави приватизаційні папери для забезпечення платежів або кредитів. Якщо майно знаходиться у загальній спільній власності, то воно може бути передано під заставу тільки за згодою всіх співволодільців.

Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором, та здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення, варанта тощо) кредиторові.

Майно може перебувати у спільній власності, а може бути у спільній частковій власності (частки, паї). Так, у першому випадку майно передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників, а в другому варіанті може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Ризик випадкової загибел Ніредмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом чи договором. Законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи. Заставодержатель зобов'язаний страхувати передане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено законом чи договором.

Сторонами у заставних відносинах є заставодавець (боржник) та заставодержатель (кредитор). Заставодавцем та заставодержа-телем можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава. В ролі заставодавця виступає боржник, а також може виступати третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій названі особи передали річ або майнове право з правом їх застави.

Державне підприємство, за яким майно закріплена на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною державною чи комунальною юридичною особою на праві господарського відання, здійснюється після отримання у встановленому законодавством порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.

Договір застави можуть укладати фізичні, юридичні особи, а також держава. Він повинен укладатися у письмовій формі.

Але з цього загального правила є виключення. Так, застава нерухомого майна, транспортних засобів та космічних об'єктів здійснюється із застосуванням нотаріального посвідчення договору застави. Посвідчення відбувається у нотаріальних органах щодо нерухомого майна -- за місцем знаходження, щодо транспортних засобів та космічних об'єктів -- за місцем реєстрації. Це не є вичерпним списком об'єктів, при заставі яких договір нотаріально посвідчується. Законодавство України може передбачати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Крім цього, нотаріально посвідченим повинен бути договір застави, коли цього вимагає одна із сторін.

Недодержання форми договору застави тягне за собою визнання такого договору недійсним. У цьому випадку кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі -- відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Причому щодо угод, які потребують нотаріального посвідчення, то у випадку, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення не вимагається.

Існує таке поняття, як момент виникнення права застави. Право застави -- це той момент, з якого починає діяти договір про заставу. Це право виникає з моменту укладання договору застави, а в разі коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, -- з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, -- то з моменту його укладання. У разі коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.

Договір застави вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Істотні умови визначає Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. Згідно із ст. 12 цього Закону, в договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

До того ж у певних випадках вимагається державна реєстрація застав. Згідно із п. 2 ст. 577 ЦК, державній реєстрації підлягає застава нерухомого майна у випадках та у порядку, передбачених законом. Ця стаття стосується також і реєстрації рухомого майна, яке заставляється. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Відомості, які занесені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Порядок введення Державного реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Для реєстрації подається:

заява заставодавцем чи заставодержателем, в якій міститься така інформація:

найменування (прізвище, ім'я, по батькові), адреса та номер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;

загальний опис предмета застави, який визначається сторонами;

підпис заявника.

З вищесказаного можна виділити дві проблеми:

так, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про заставу» не зобов'язує, а лише надає право зареєструвати заставу рухомого майна, а оскільки послуги платні, то бажання, звичайно, у багатьох відпадає;

інформація, яка міститься у заяві, є неповною, тому що не включає підставу виникнення застави. А як сказано в ч. 4 ст. 15, лержателю Державного реєстру забороняється вимагати подання додаткової інформації, що не зазначена у ч. 1 ст. 15 Закону, а також вимагати нотаріального посвідчення такої заяви і перевіряти її точність. Заяву, як сказано в законі, можуть подавати заста-водержатель або заставодавець. Заставодержатель, виходячи з цього врегулювання, має можливість зловживання щодо заставодавця. Так, заставодавець може виявити через певний час своє майно заставленим, не знаючи цього. Тому виникає потреба більш детально врегулювати ці відносини з урахуванням наведених питань.

Відповідно до Закону України «Про заставу», заставодержатель зареєстрованої у Державному реєстрі застави отримує переважне право на задоволення своїх вимог у порівнянні з заставо-держателями не зареєстрованих застав та застав, зареєстрованих пізніше.

Діюче законодавство передбачає такі види застави: іпотека, застава товарів в обороті або у переробці, заклад, застава майнових прав, застава цінних паперів. Всі ці види втілюють в собі як загальні риси застави, так і мають свої особливості щодо предмета застави, форми та змісту договору, прав та обов'язків сторін тощо.

Іпотека -- це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпоте-кодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (ст. 1 Закону).

Іпотека є одним з найбільш ефективних способів забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором, оскільки надійно захищає права останнього та встановлює високий пріоритет для вимог іпотекодержателя.

Одночасно з визначенням предмета іпотеки законодавець покладає на нотаріуса обов'язок у дотриманні форми та визначенні певних положень іпотечного договору, який відтепер повинен включати в себе певні чітко визначені законом істотні умови, без яких він вважається неукладеним.

Такими умовами є:

1. Для іпотекодавця та іпотекодержателя -- юридичних осіб відомості про:

для резидентів -- найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

для нерезидентів -- найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу.

Як відомо, найменування підприємства існує в повній та скороченій формах. При нотаріальному посвідченні іпотечних договорів нотаріусу слід застосовувати повну назву юридичної особи для полегшення її подальшої ідентифікації при реалізації договору іпотеки.

Місцезнаходженням підприємства є його юридична адреса, яка і повинна зазначатися в тексті договору. У випадку порушення підприємством (боржником) умов договору, який забезпечено іпотекою, в іпотекодержателя виникає проблема, на яку адресу надсилати боржнику претензію про порушення умов договору. Для уникнення проблеми можливо зазначення в тексті іпотечного договору поряд із юридичною -- фактичної адреси розташування юридичної особи, оскільки не поодинокі випадки, коли в якості юридичної адреси підприємства використовується домашня адреса одного з його засновників -- фізичної особи.

для громадян України -- прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства -- прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України.

Адресою постійного проживання громадян України є адреса, яка зазначена в її паспорті і за якою особа зареєстрована. Проблему, пов'язану з відсутністю фізичної особи за місцем постійного проживання, можливо вирішити шляхом зазначення в договорі фактичного місця проживання фізичної особи.

3. Зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання.

Як правило, змістом зобов'язання є те, що саме забезпечує іпотечний договір. Це може бути будь-яке зобов'язання, передбачене чинним цивільним законодавством, таке як повернення грошей, здійснення або утримання від здійснення певних дій тощо.

4. Опис предмета договору іпотеки, достатній для його ідентифікації, та (або) його реєстраційні дані, а також будь-які інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди (спосіб реалізації заставленого майна, проведення аудиторської перевірки, страхування предмета застави, накладання заборони відчуження тощо).

Під описом предмета іпотеки слід вважати зазначення в тексті договору його характерних рис та відомостей про нього, за якими можлива його ідентифікація. Ними можуть бути: адреса розташування, поверх, кількірть кімнат, загальна та житлова площа тощо.

Слід відзначити, що з розвитком іпотечного законодавства відбуваються зміни і з нотаріальним порядком оформлення іпотечних правовідносин, адже нотаріальний процес невід'ємно пов'язаний з укладанням іпотечних договорів.

З прийняттям нової Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено порядок нотаріального посвідчення іпотечних договорів.

Так, договори іпотеки нерухомого майна (житлового будинку, садиби, квартири, садового будинку, гаража, інших будівель та споруд, підприємства чи його структурного підрозділу, земельної ділянки, багаторічних насаджень тощо) підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Новою нормою Інструкції є те, що правовий режим нерухомого майна поширюється також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. При цьому посвідчення вказаних договорів іпотеки провадиться виключно за місцезнаходженням цього нерухомого майна.

Договори іпотеки посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру застав рухомого майна. З метою реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями Постановою «Про затвердження тимчасового порядку державної реєстрації іпотек», від 31 березня 2004 року № 410, на нотаріусів покладається обов'язок додаткової перевірки відомостей про обтяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної.

Вказана перевірка повинна здійснюватись за даними Державного реєстру іпотек, держателем якого є Міністерство юстиції України. Слід відзначити, що при укладанні іпотечного договору нотаріус одночасно накладає заборону на відчуження предмета іпотеки і вносить відомості про це до Державного реєстру заборон відчужень нерухомого майна

Посвідчення договору іпотеки майна або майнових прав, що перебувають у податковій заставі, не допускається.

При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, -- довідку відповідного органу місцевого самоврядування, в якій викладена характеристика вказаних об'єктів договору іпотеки.

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторонам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відповідного застереження у тексті іпотечного договору або шляхом укладання окремого договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог шотекодержателя, який підлягає нотаріальному освідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

передачу інотекодержателю права власності на предмет іпотеки рахунок виконання основного зобов'язання;

право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

...