Нотаріат в Україні

Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст посвідчуваного договору, права і обов'язки сторін за ним, можливість зміни його умов та розірвання, а також звернення до суду за захистом у разі порушення його умов однією зі сторін.

Договір укладається у трьох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а два інших видаються сторонам.

Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвід-чувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину.

§ 19. Спадковий договір

Цивільний кодекс України 2003 року передбачає новий для України різновид договорів -- спадковий договір (ст. 1302-1308 ЦК). Відповідно до ст. 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

У прямому розумінні, цей договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин і до спадкового права належить лише через те, що настання певних правових наслідків для однієї сторони пов'язані зі смертю іншої. В основному, спадковий договір має чимало схожого з договором про довічне утримання. Основна відмінність між ними полягає в часі виникнення у набувача права власності на майно: за договором довічного утримання це право виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору, а за спадковим договором набувач стає власником майна після смерті відчужувача. Особливість спадкового договору також полягає у тому, що зобов'язання, покладене на набувача, може здійснитись і до, і після відкриття спадщини.

Сторонами за цим договором, згідно зі ст. 1303 ЦК, можуть бути:

відчужувач -- подружжя, один із подружжя, інша особа;

набувач -- фізична або юридична особи.

Відповідно до ст. 1305 ЦК України, набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний здійснити певну дію як майнового, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Тобто набуття права власності на майно відчужувача пов'язується зі здійсненням певної дії на його користь або, очевидно і на користь іншої особи. Важко сказати, про які саме дії майнового чи немайнового характеру може йти мова, а також чому в законі йдеться про «дію», а не «дії» набувача. Ці питання залишаються неврегульованими законодавцем, оскільки виникає простір для порушень. При цьому не можна сказати, що Кодекс передбачає виконання набувачем одноразового акта (дії). Можна зробити висновок, що, за аналогією з договором довічного утримання, за спадковим договором набувач буде зобов'язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення відчужувача або інших осіб за вказівкою відчужувача утриманням та доглядом. Проте, на відміну від договору довічного утримання, в законі зазначається, що дії набувача можуть мати і немайновий характер.

За ст. 1306 ЦК, якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності або приватної власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути також передбачено, що у разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і тільки після смерті останнього -- до набувача за договором. Слід відзначити, що після смерті як першого, так і другого з подружжя спадщина щодо них не відкривається (норми спадкового права не вступають у дію, спадкоємці не набувають права на спадкування тощо). Заповіт щодо майна, вказаного в спадковому договорі, є нікчемним.

На виконання умов спадкового договору набувачем відчужувач має право призначити особу, яка здійснюватиме такий контроль після його смерті. Тобто це положення поширюється на здійснення визначених договором дій, які мали бути вчинені після смерті відчужувача.

Спадковий договір може бути розірваний за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду -- на вимогу відчужувача, у разі невиконання набувачем його розпоряджень або на вимогу набувача -- у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦК України).

Згідно зі ст. 1304 ЦК, спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При посвідченні спадкових договорів нотаріуси повинні дотримуватись загальних правил посвідчення правочинів.

Так, нотаріус має визначити справжні наміри сторін, зокрема, чи не помилились вони в сутності правочину, відповідність пра-вочину чинному законодавству, наприклад, чи не суперечить зобов'язання вимогам закону та моральним засадам суспільства. Установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевіривши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторонами. Угода викладається не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням правил посвідчення договорів відчуження. Правовстановлювальний документ на майно після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього документа, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала.

Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність його реєстрації у відповідному реєструвальному органі після смерті відчужувача.

При посвідченні спадкових договорів не застосовуються правила щодо згоди інших учасників спільної часткової власності на відчуження належної одному учаснику частки в спільній власності сторонній особі.

На майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору. У разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження.

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадкового договору, що зберігається у справах нотаріуса. На повернутому примірнику правовстановлювального документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв'язку зі смертю відчужувача за спадковим договором.

У разі смерті фізичної особи -- набувача або ліквідації юридичної особи -- набувача за спадковим договором нотаріус за письмовою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис. Відомості про припинення дії договору та зняття заборони відчуження майна, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

Відомості про спадкові договори підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру в порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.

§ 20. Посвідчення заповітів

Законодавство України гарантує кожному громадянину на випадок своєї смерті право залишити все своє майно або його частину одній або кільком особам, а також державі чи юридичній особі. Законодавчо закріплене визначення заповіту дається в ст. 1233 ЦК України -- як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт належить до односторонніх право-чинів, має на меті настання певних юридичних наслідків, а саме передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі (спадкоємцю).

Особливостями заповіту як правочину є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Заповіт укладається лише від імені фізичної особи, яка досягла повної дієздатності та особисто звернулась до нотаріуса за посвідченням заповіту. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач самостійно визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт, що є проявом принципу свободи заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних і ілносин -- фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спадкоємцем за законом. Проте закон має деякі обмеження, визначаючи коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині Іст. 1241 ЦК України). До них належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадку-зати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом. При цьому цивільне законодавство також передбачає мож-пивість усунення спадкоємця від спадкування (ст. 1224 ЦК), правило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом (ч. 1 ст. 1241).

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо заповідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав (ч. З ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як права, так і обов'язки спадкодавця, і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, еладкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК України), тобто їхня частка у спадщині буде відповідно збільшена.

Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження, до яких належать:

заповідальний відказ (легат) -- покласти на спадкоємця зобов'язання передати іншій особі -- відказоодержувачеві у зласність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1237 ЦК України);

покладання на спадкоємця деяких обов'язків -- зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця (ст. 1240 ЦК України);

визначення умови отримання спадщини -- обумовити виникнення права на спадкування умовою як пов'язаною, так і не пов'язаною з поведінкою спадкоємця (народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо), але у межах дотримання чинного законодавства (ст. 1242 ЦК України);

підпризначення спадкоємця: вказати не лише основного, а й іншого -- підпризначеного спадкоємця, і якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не правило спадкування за правом представлення (ст. 1244 ЦК України);

встановлення сервітуту -- надати право конкретно визначеній особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передається у спадок іншій особі (ст. 1246 ЦК України);

призначення виконавця заповіту -- призначити фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями, яка вживатиме заходів щодо охорони спадкового майна; вимагатиме від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управлятиме спадщиною; забезпечить одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1386 ЦК України).

ЦК України закріплює новий різновид заповіту -- заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту подружжям частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Спадщина при цьому не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. У випадку смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Лише після смерті останнього з подружжя особи, зазначені подружжям у заповіті, мають.право на спадкування.

Введення спільного заповіту подружжя як новели законодавства викликає свої складнощі, пов'язані з його застосуванням на практиці. Так, якщо один з подружжя на багато років переживе іншого, спадкоємці того з подружжя, хто помре першим (у тому числі ті, які мають право на обов'язкову частку), фактично усуваються від прийняття спадщини. Щодо того з подружжя, хто залишається живим, то протягом свого життя він не матиме права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом, бо на нього буде накладено заборону відчуження.

Одним з основних принципів спадкового права є таємниця заповіту. Лише сам спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, гвідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни (ст. 1255 ЦК України).

З метою більш повного захисту інтересів заповідача, збереження таємниці заповіту законодавством передбачається можливість складання секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою особою.

Заповіт може бути посвідчений в будь-якій нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в тому числі і за місцем перебування заповідача, якщо він за станом здоров'я не може прибути для посвідчення заповіту до нотаріуса. В останньому випадку на заповіті робиться відповідна відмітка. Для забезпечення прав громадян, які не мають змоги звернутись до нотаріуса через його відсутність в даному населеному пункті, або за інших умов (перебування в плаванні, у лікарні, в експедиції, в місці позбавлення волі тощо), заповіт може бути посвідчений посадовими чи службовими особами, зазначеними в ст. ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Заповіт громадянина, який перебуває за кордоном, посвідчують посадові особи консульських установ в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається.

Для посвідчення заповіту висуваються ті самі вимоги, що і для посвідчення будь-яких інших правочинів. Так, насамперед встановлюється особа громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту. Особа встановлюється за паспортом або іншими документами, що виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина. Перевіряється вік і дієздатність громадянина.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Заповіт має бути складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу складання заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп'ютер, друкарська машинка).

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.

Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність, крім того, заповідач може покласти на спадкоємця сервітут або обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. До заповіту може бути включено розпорядження немаинового характеру (наприклад, розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо).

Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостеи чи суперечок після відкриття спадщини.

Особи, які мають право посвідчувати заповіти, зобов'язуються роз'яснити заповідачу основні положення законодавства про спадкування та його права. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст статті 1241 ЦК про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 ЦК щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

Особа, яка не може сама написати заповіт, має право звернутися за допомогою до нотаріуса. Для всебічного забезпечення інтересів заповідача у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам не лише написати, а й підписати свій заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Крім того, в ст. 1253 ЦК зазначається, що заповіт може бути посвідчений при свідках за бажанням заповідача. Заповіт обов'язково посвідчується за участю не менше ніж двох свідків у зазначеному вище випадку, а також у разі його посвідчення посадовими і службовими особами, передбаченими ст. 40 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1252 ЦК України.

Відповідно до ч. З ст. 1253 ЦК України, свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:

нотаріус;

особи, на користь яких складено заповіт;

члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють значення своїх дій і не є прямо або опосередковано зацікавленими щодо спадку.

Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, передбаченими законодавством про нотаріат. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.

Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. Нотаріуси посвідчують секретні заповіти, не ознайомлюючись з їх змістом. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту.

Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується нотаріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини.

Нотаріус повинен роз'яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Нотаріус, у якого зберігається секретний заповіт, у разі одержання повідомлення про відкриття спадщини та подання свідоцтва про смерть заповідача, призначає день оголошення змісту заповіту.

Про день та час оголошення змісту заповіту нотаріус повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

Нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки.

У протоколі зазначаються: дата, час та місце складання протоколу про оголошення секретного заповіту; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізвище, ім'я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків; відомості про повідомлення осіб, які не з'явились на оголошення секретного заповіту, або відомості про повідомлення в друкованих засобах масової інформації; стан заповіту (наприклад, наявність закреслених місць, поправок або інших недоліків); стан конверта, в якому знаходився заповіт, а також відтворюється весь текст заповіту. Якщо неможливо визначити справжню волю заповідача, нотаріусом у протоколі відтворюється витлумачений спадкоємцями текст заповіту та відомості про досягнення (чи недосягнення) між спадкоємцями згоди щодо тлумачення тексту заповіту. У* тексті протоколу відображається попередження нотаріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв'язку з оголошенням секретного заповіту. У протоколі можуть бути зазначені й інші істотні обставини оголошення заповіту.

Секретний заповіт після його оголошення залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса). Свідоцтво про оголошення секретного заповіту, в якому відтворюється текст заповіту, видається особі, на користь якої складено заповіт, за її заявою. Якщо заповіт складено на користь декількох осіб, за їхнім бажанням, свідоцтво може бути видано окремо кожному з них.

Якщо заінтересована особа, належним чином повідомлена про день оголошення секретного заповіту, на оголошення не з'явиться, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим особам, які з'явилися. У разі з'явлення заінтересованої особи після оголошення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яка підписується також цією особою.

Якщо з тексту секретного заповіту неможливо визначити справжню волю заповідача щодо розпорядження майном після його смерті, нотаріус роз'яснює заінтересованим особам їхнє Празі) на тлумачення тексту заповіту. Якщо згоди щодо тлумачення змісту секретного заповіту не досягнуто, нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про оголошення секретного заповіту та роз'яснює право на звернення до суду.

Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом на письмову вимогу суду. У такому випадку у справах нотаріуса залишається фотокопія цього заповіту.

Відповідно до п. 165 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, завідувач державним нотаріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт. При надходженні на зберігання секретних заповітів завідувач державним нотаріальним архівом також перевіряє цілісність конверта, в якому знаходиться заповіт, та наявність печатки нотаріуса. Якщо конверт, в якому зберігається секретний заповіт, пошкоджений або на ньому відсутня печатка нотаріуса, завідувач державним нотаріальним архівом повідомляє про це заповідача і нотаріуса, який посвідчив заповіт.

Якщо про невідповідність заповіту законові стало відомо нотаріусу, якому заповіт надійшов у відповідності до статті 40 Закону України «Про нотаріат», він повідомляє про виявлені недоліки заповідача, посадову особу, яка посвідчила заповіт, та державний нотаріальний архів, до якого заповіт передається на зберігання. Про невідповідність заповіту законові повинно бути повідомлено заповідачу і посадовій особі, яка посвідчила заповіт, не пізніше наступного дня після одержання заповіту.

За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється нотаріусом на загальних підставах або тими самими посадовими особами, які його посвідчили.

Заповіти, у тому числі секретні, посвідчені нотаріусом, заповіти, передані на зберігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.

Секретні заповіти зберігаються в окремому пакеті (папці з клапанами) в залізних шафах чи сейфах. Не допускається підшивання секретних заповітів до їх оголошення в окремі наряди.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що він має, то напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасовується заявою) додається до примірника, що зберігається у справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві.

Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту має бути нотаріально засвідчена.

Нотаріус, якому в ході посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену нотаріальну дію державний нотаріальний архів, нотаріуса чи орган місцевого самоврядування, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту. Зазначене стосується і нотаріуса, який одержав на зберігання для передавання заповіт, посвідчений однією з посадових осіб, перелічених у статті 40 Закону «Про нотаріат».

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування секретного заповіту, а також за наявності нового секретного заповіту роблять про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник свідоцтва про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, то напис про скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасований заявою) додається до примірника свідоцтва, що зберігається у справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві.

У разі скасування секретного заповіту за заявою заповідача нотаріус повертає заповідачу підписаний ним конверт, в якому зберігається секретний заповіт.

Справжність підпису заповідача на заяві про скасування секретного заповіту має бути нотаріально засвідчена.

Заповіт подружжя може бути скасований кожним з подружжя лише за життя обох з подружжя.

Відомості про заповіти підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі в порядку, встановленому положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Мін'юсту України.

При внесенні відомостей до Спадкового реєстру нотаріус обов'язково зазначає вид посвідченого заповіту (секретний, заповіт подружжя).

ГЛАВА 8. Видача свідоцтва виконавцю заповіту

§ 1. Порядок призначення та обов'язки виконавця заповіту

Особливим розпорядженням заповідач може призначити виконавця заповіту -- фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями.¹ Виконавцем заповіту може бути тільки особа з повною цивільною дієздатністю.

Слід відзначити, що виконавець заповіту може також бути призначений за ініціативою спадкоємців чи нотаріусом. Згідно зі ст. 1287 ЦК, спадкоємці мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання золі заповідача. У випадку коли заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилась від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу. Якщо вони не можуть досягти згоди з цього питання, виконавець на вимогу одного з них може бути призначений судом.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту, якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців, виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1289 ЦК України, особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою.

Виконавець заповіту має коло обов'язків, серед яких:

вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

вжиття заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказо-одержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

вимагання від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

управління спадщиною;

забезпечення одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;

забезпечення одержання частки спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Також виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцем дій, до яких вони були зобов'язані заповітом.

Виконавець заповіту має право на плату за виконання своїх повноважень. Так, заповідач має право визначити у заповіті те майно (в натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень.

Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а в разі спору -- судом.

Виконавець заповіту також має право вимагати від спадкоємців відшкодування витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту.

Повноваження виконавця заповіту є досить широкими, що вимагає ретельного контролю з боку зацікавлених осіб. Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні або обмежено дієздатні особи, контроль здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування. За їх вимогою виконавець заповіту повинен звітувати про дії, вчинені ним для виконання заповіту.

Після виконання заповіту виконавець подає спадкоємцям або їхнім законним представникам звіт про виконання своїх повноважень (ст. 1292 ЦК).

Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони є незаконними або порушують інтереси спадкоємців.

Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті. Проте виконавець заповіту має право відмовитись від здійснення своїх повноважень і зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.

Виконавець заповіту не може відмовитись від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям.

§ 2. Порядок видачі свідоцтва виконавцю заповіту

Повноваження виконавця заповіту посвідчуються свідоцтвом, яке видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини за заявою особи, яка заповідачем або спадкоємцями заповідача призначена виконавцем заповіту. Цей документ дає можливість виконавцю заповіту здійснювати покладені на нього обов'язки, наприклад, виконувати дії щодо охорони чи управління спадковим майном, звертатись до боржників спадкодавця і є офіційним підтвердженням його повноважень.

Як вже згадувалось раніше, у випадку коли заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання, нотаріус призначає виконавця заповіту та видає йому свідоцтво. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них. У цьому разі нотаріусу подається письмова згода цих осіб на призначення одного з них виконавцем заповіту. У разі якщо заповіт складено на користь однієї особи, в її інтересах виконавцем заповіту може бути призначено особу не з числа спадкоємців.

Особа може бути призначена нотаріусом виконавцем заповіту лише за її письмовою згодою, яка може бути виражена у тексті самого заповіту або додана до нього. Заяву про згоду бути виконавцем заповіту особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини після її відкриття.

У тексті свідоцтва виконавця заповіту нотаріус обов'язково зазначає всі повноваження виконавця заповіту, передбачені статтею 1290 Цивільного кодексу України.

Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, про видачу свідоцтва виконавця заповіту нотаріус повідомляє відповідні органи опіки та піклування.

Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за письмовою згодою спадкоємців, відказоодержувачів, а також осіб (органів), які мають право здійснювати контроль за виконанням заповіту.

Після повернення виконавцем заповіту виданого йому свідоцтва нотаріус робить відмітку про припинення чинності повноважень виконавця на примірнику свідоцтва, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, на примірнику свідоцтва, повернутого виконавцем, та відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, у книзі обліку спадкових справ.

На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спадкової справи. Заяви та примірники свідоцтва підшиваються в спадкову справу.

ГЛАВА 9. Видача свідоцтва про право на спадщину

§ 1. Загальні положення про спадкування

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до цього визначення, спадщину можна визначити як сукупність прав та обов'язків спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншим особам.

Спадкування має деякі особливості:

Спадкоємцям можуть перейти лише ті права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України);

Права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників у комплексі, з урахуванням як всіх прав, так і всіх обтяжень. Отже, якщо спадкодавець залишив борги або його майно було заставлене, до його правонаступників переходять обов'язки щодо погашення цих зобов'язань Так, ст. 1231 ЦК визначає, що спадкоємці можуть успадкувати обов'язок відшкодувати майнову та моральну шкоду, які були завдані спадкодавцем;

Деякі права та обов'язки за своїм характером не можуть увійти до складу спадщини -- це права та обов'язки, що безпосередньо пов'язані з особистістю спадкодавця. Згідно зі ст. 1219 ЦК України, до них, зокрема, належать:

особисті немайнові права;

право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3)право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

Слід відзначити, що новий Цивільний кодекс значно розширив перелік майна, яке може бути успадковане. Так, відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність», об'єктами права власності громадян, які можна спадкувати, є житлові будинки, квартири, дачі. Садові будинки, предмети домашнього господарства,

250

Глава 9. Видача свідоцтва про право на спадщиу

здмнуктивна робоча худоба, предмети особистого користування, ансельні ділянки, насадження на земельних ділянках, засоби ви-зссництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові су-¦2. цінні папери (акції, облігації, сертифікати, депозити, чеки, векселі тощо), а також інше майно споживчого і виробничого зггіїзначення.

Крім того, ст. 1225-1230 ЦК визначено особливості спадкування права на земельну ділянку, частки у праві спільної

пісної власності, сум заробітної плати, пенсії, стипендії, ".ментів, інших соціальних виплат, права на вклад у банку фінансовій установі), права на одержання страхових виплат трахового відшкодування), права на відшкодування збитків, хоральної шкоди та сплату неустойки. Згідно з ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., майно та земельні ділянки фермерського господарства можуть успадновуватиеь відповідно до закону. Проте якщо успадкування здійснюється двома чи більше особами, земельна ділянка не зідлягає поділу, якщо в результаті поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менша за мінімальний розмір, встановлений для певного регіону. Відповідно до п. 2 ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р., право власності членів кооперативу -- фізичних осіб на пай є спадковим.

До об'єктів немайнового характеру, що можуть бути успадковані, слід також віднести права у сфері інтелектуальної власності -- авторське право, право на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок. Об'єктами спадкування є право на одержання винагороди, авторського свідоцтва, патенту тощо.

Спадкодавцем може бути тільки фізична особа.

Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями можуть бути фізичні особи, що є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин -- держава, територіальні громади. Основна особливість полягає в тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як за законом, так і за заповітом, тоді коли інші особи можуть набути право на спадкування за заповітом. Окремо слід сказати про відумерлість спадщини: за ст. 1277 ЦК, територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи за правилами черговості.

Так, у ст. 1258 ЦК зазначається, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості, зазначених у ст. 1259 ЦК України.

Новий Цивільний кодекс України значно розширив коло спадкоємців за законом. Це здійснюється як збільшенням кількості черг спадкоємців, так і збільшенням кількості осіб, які мають право спадкування за правом представлення.

Отже, закон передбачає п'ять черг спадкоємців (ст. 1261-1265 ЦК України).

До першої черги належать найбільш близькі родичі спадкодавця -- діти, у тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1260 ЦК України, у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі -- з іншого, прирівнюються до родичів за походженням. Тому усиновлений спадкує після усиновлювача і навпаки, на загальних підставах, як спадкоємці першої черги. Усиновлений не спадкує за законом після смерті рідних батьків та інших родичів за висхідною лінією, а батьки усиновленого не спадкують після його смерті.

Д° ДРУГОЇ черги відносяться рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку матері, так і з боку батька. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його рідними братом чи сестрою, то у разі їх смерті він має право на спадкування-як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого, його баба, дід, брат, сестра, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах, тобто як спадкоємці другої черги.

У третю чергу спадкоємців за законом входять рідні дядьки та тітки спадкодавця.

В четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж п'яти років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, причому народження його самого не зараховується до цього числа.

Також у п'яту чергу право на спадкування за законом отримують утриманці спадкодавця -- неповнолітні чи непрацездатні особи, які не були членами його сім'ї, але не менше ніж п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Слід відзначити, що новий Цивільний кодекс відмовляється від імперативності правила черговості, що означає можливість її зміни. По-перше, спадкоємці можуть домовитись про зміну черговості, уклавши відповідний договір після відкриття спадщини. По-друге, зміна черговості може відбутись за рішенням суду у випадку, коли фізична особа, яка є спадкоємцем за законом більш далекої черги, може отримати право на спадкування разом зі спадкоємцями іншої черги. При цьому суд може керуватись такими обставинами, як надання допомоги, матеріального забезпечення тощо цією особою спадкодавцеві, який через похилий вік, хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Існує також поняття спадкування за правом представлення. Так, ст. 1266 ЦК України визначає, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живі на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця, якби вони були живими. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмежень ступеня споріднення.

Закон визначає також випадки усунення спадкоємців від права на спадкування (ст. 1224 ЦК України), яке стосується осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Проте це положення не застосовується, якщо спадкодавець, знаючи про замах, все ж призначив їх своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування також особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Взагалі не мають права на спадкування батьки, які були позбавлені батьківських прав, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, які ухилялись від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо це встановлено судом. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Не мають права спадкування особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду, крім випадку, коли другий з подружжя, який його пережив та не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Держава та інші особи публічного права, за загальним правилом, не можуть бути спадкоємцями фізичної особи. Тільки у випадку, коли особа не має спадкоємців за заповітом і за законом, або вони усунені від права на спадкування, не прийняли спадщину, відмовились від її прийняття, спадщина може переходити у власність особи публічного права -- територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Для цього суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування, яка подається після спливу одного року після відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є, відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до ч. З ст. 1220 ЦК України, якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них, причому конкретна година смерті кожної не має значення. Так, якщо подружжя загинуло внаслідок автомобільної аварії протягом однієї доби, але не одночасно, спадщина відкривається щодо обох разом. Таким чином, той з подружжя, який помер першим, не стає спадкодавцем другого і навпаки. У разі смерті цих осіб одна після одної протягом різних діб, навіть з невеликим розривом у часі, спадщина відкривається на загальних підставах. Особа, яка померла останньою, вважається померлою після відкриття спадщини, і якщо вона не встигла її прийняти, право на прийняття її частки у спадщині переходить до спадкоємців за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб (ч. 4 ст. 1220 ЦК України). В цьому випадку час настання смерті осіб припускається, тому ця норма застосовується, коли конкретний час смерті осіб визначити неможливо. Якщо відомо, що одна з них пережила іншу і померла пізніше (в іншу добу), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за зідсутності нерухомого майна -- місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК). Місцемпроживання фізичної особи віком до 14 років визнається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем відкриття спадщини для військовослужбовців строкової служби, осіб, які померли в місцях позбавлення волі, чи для осіб, які навчаються в іншому місці, буде місце їхнього постійного проживання до призову, винесення вироку чи вступу до навчального закладу. Щодо громадян України, які достійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, в якій вони постійно проживали. В цьому випадку свідоцтво про право на спадщину може видаватись посадовою особою консульської установи, якщо інше не передбачено законодавством країни, в якій постійно проживав померлий громадянин.

Згідно зі ст. 1268 ЦК, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому не допускається прийняття спадщини за умови чи із застереженням. За загальним правилом, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців з часу її відкриття.

Спадкоємець за заповітом чи за законом також може відмовитись від прийняття спадщини. Заява про відмову подається до пп таріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Ст. 1278 ЦК України встановлює, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сан не розподілив спадщину між ними.

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

Право на спадщину має бути оформлене у відповідному порядку, встановленому законодавством, який залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття -- наприклад, продовжувати користуватись цими речами.

Згідно з ЦК України, обов'язок спадкоємця звернутись за свідоцтвом про право на спадщину виникає при прийнятті ним спадщини, у складі якої є нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України), яка здійснюється на основі такого свідоцтва.

Таким чином, можна зробити висновок, що в усіх інших випадках отримання свідоцтва є правом, а не обов'язком спадкодавця. Проте якщо до складу спадщини входить майно, яке підлягає реєстрації або знаходиться у інших осіб, спадкоємець, який прийняв спадщину, повинен звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину, оскільки воно підтверджує право спадкоємця на ці речі. На майно, яке не підлягає державній реєстрації, незважаючи на його вартість, нотаріальне оформлення права не вимагається, але може бути здійснено за бажанням спадкоємця.

Видача свідоцтва про право на спадщину відбувається за виключним правилом предметної і територіальної компетенції, тобто свідоцтво видається лише в державній нотаріальній конторі і лише за місцем відкриття спадщини (п. 205 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє:

факт смерті спадкодавця;

час і місце відкриття спадщини;

наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва;

--склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково і змагаються відповідні документи.

Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються :зідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть :дадкодавця.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану; їздії актових записів; записи в паспортах про другого з подружжя; копії рішень суду, що набрали законні сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

...