Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКО

УДК 343.914

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

СТРЮК Марія Вікторівна

Науковий керівник:

заслужений юрист України,

доктор юридичних наук,

професор

Туркевич Інна Костянтинівна

Київ - 2001

ЗМІСТ

злочинність жіночий україна

ВСТУП

РОЗДІЛ 1ЖІНОЧА ЗЛОЧИННІСТЬ ЯК КРИМІНОЛОГІЧНА ТА СУСПІЛЬНА ПРОБЛЕМА

1.1 Жіноча злочинність та її вивчення в історії розвитку кримінологічної науки

1.2 Жіноча злочинність за окремими дослідженнями в період з 1960 по 1990 рік

РОЗДІЛ 2КРИМІНОЛОГІЧННИЙ АНАЛІЗ ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз жіночої злочинності в Україні за даними офіційної статистики

2.2 Особливості злочинів, що вчинили жінки за матеріалами конкретного соціологічного дослідження

2.3 Кримінологічна характеристика особистості жінок, що вчинили злочини

РОЗДІЛ 3ПРИЧИНИ ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ

3.1 Причини та умови жіночої злочинності на сучасному етапі в Україні

3.2 Чинники несприятливого морального формування особистості жінок-злочинниць

3.3 Роль конкретної життєвої ситуації у вчиненні злочинів жінками

РОЗДІЛ 4ОСОБЛИВОСТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

4.1 Загальносоціальні заходи попередження злочинів, що вчиняють жінки

4.2 Спеціально-кримінологічні заходи попередження жіночої злочинності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Серед проблем, що стоять перед українською державою наукою на сучасному етапі складних економічних та політичних перетворень, одне з провідних місць посідає проблема боротьби зі злочинністю та її окремими видами. Забезпечення законності і правопорядку у суспільстві, своєчасне запобігання злочинам та їх припинення, оперативне і повне їх розкриття є найважливішими завданнями побудови правової держави в Україні.

Кризові явища в економіці, протиріччя і труднощі у соціальній, духовній, моральній та інших сферах громадського життя сприяють зростанню злочинності. Сучасна злочинність - це реальна загроза, що здатна заблокувати економічні та демократичні перетворення в Україні, призвести до нестабільності в державі. Ефективне запобігання злочинності передбачає всебічний аналіз її видів, усунення причин та умов, що їх породжують.

Одним з видів злочинності є жіноча злочинність. Цій проблемі приділялась недостатня увага в українській кримінології, між тим злочинна поведінка жінок найнегативнішим чином впливає на сімю і на суспільство в цілому. Можна стверджувати, що жіноча злочинність, як і злочинність неповнолітніх є показником морального здоровя суспільства, його духовності, ставлення до базових загальнолюдських цінностей /1, С. 48/.

Не викликає сумніву, що вплив жінки, матері, подруги може бути як позитивним, так і негативним. Який приклад показуватиме мати-злочинниця своїм дітям і що станеться з ними у подальшому. За даними проведеного нами дослідження, з 700 засуджених за злочини жінок 381 мають дітей (54,4%). З них 259 жінок мають одну дитину і 122 - двох дітей і більше. Не виключено, що діти, позбавлені материнської ласки, тепла, уваги, поповнять ряди злочинців. Тому більш цілеспрямована боротьба з жіночою злочинністю, має позитивно відбитися на злочинності неповнолітніх та й на злочинності чоловіків. Зазначене свідчить про необхідність глибокого вивчення стану і причин жіночої злочинності.

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлюється також:

1) збільшенням питомої ваги жіночої злочинності у загальній злочинності до рівня типового для економічно розвинутих країн; 2) зростанням жіночої злочинності більшими темпами, ніж зростання населення жіночої статі; 3) фемінізацією традиційно чоловічих видів тяжких насильницьких злочинів; 4) вчиненням жінками найжорстокіших «немотивованих і витончених» злочинів; 5) поширенням змішаних злочинних груп, де провідну роль виконує жінка, а також груп, до складу яких входять тільки жінки.

Незважаючи на те, що рівень жіночої злочинності завжди залишається нижчим від чоловічої, чисельність жінок, які вчинили злочини, кожного року зростає. Так, якщо в 1990 р. частка жінок у загальній злочинності складала 13,8% /1, С. 24/, то вже у 1991р. вона збільшилась до 14,5% /2, С. 166-167/, у 1998 р. досягла 17,4%, у 1999 р. - 16,7% і в 2000 р. - 14,9% /216, С. 15/.

Поряд зі зростанням жіночої злочинності, змінилася і її структурна характеристика. У спектрі жіночої злочинності переважають корисливі злочини, а в групі корисливих - злочини у сфері економіки. За даними МВС України, питома вага жінок, які вчинили злочини у сфері економіки складала у 1997 р. - 43,7% /3, С. 33/. Більшість зазначених злочинів має безпосереднє відношення до тієї роботи, яку виконують жінки.

В останні роки жінки вчиняють і не типові для них злочини. Це зокрема злочини, повязані з незаконним обігом наркотиків, розкраданням у кредитно-банківській сфері, шахрайські дії шляхом створення фінансових «пірамід» і деякі інші. В 1996 р. частка жінок, що вчиняли шахрайські дії, склала 40% /4, С. 46/.

Звертає на себе увагу негативна тенденція різкого зростання чисельності жінок, притягнутих до кримінальної відповідальності за тяжкі посягання насильницького характеру. В 1996 р. чисельність жінок, що вчинили умисні вбивства, складала 13,6% /5, С. 11/.

Мотивами вбивств і тяжких тілесних ушкоджень стають бажання вирішити проблемні ситуації, старі конфлікти; помста, ревнощі, корисливість тощо /6, С. 169/.

Деякі жінки є замовниками вбивств /7, С. 43/. Слід також зазначити, що значна частина насильницьких злочинів, вчинених жінками, має виключно жорстокий і спотворений характер. Наведені і інші аргументи свідчать, про підвищену суспільну небезпеку жіночої злочинності.

Вказана проблема привернула увагу багатьох дослідників. Починаючи з кінця XIX століття, цю тематику розробляли вчені колишнього Радянського Союзу. Так, деяких питань жіночої злочинності у контексті розгляду загальних проблем кримінології торкалися такі російські вчені як С.В. Бородін, М. І. Ковальов, А.С. Міхлін, Е.Ф. Побігайло, А.Б. Сахаров, А.М. Яковлєв.

Спроби виявити статистичні і кримінологічні закономірності жіночої злочинності були зроблені Л.Ш. Берекашвілі. І.А. Кириловою, В.А. Серебряковою. В деяких роботах кримінологів і пенітенціаристів розглядалися окремі аспекти цієї проблеми. Так, Т.М. Явчуновська досліджувала питання про вплив алкоголізму як виду психічної аномалії на злочинність жінок. Дослідженню поведінки жінок, що вчинили насильницькі злочини, присвячена робота Н.В. Дибовської. Такий специфічний злочин як дітовбивство розглядали А.К. Звірбуль, Т.Г. Шавгулідзе.

Питанням боротьби з жіночою злочинністю, виправленню засуджених жінок присвячені роботи М.І. Арсенєвої, М.Н. Голоднюк, І.А. Кирилової, В.А. Серебрякової, Т.А. Шмаєвої. Ці проблеми висвітлювались також в роботах А.А. Габіані, І.Н. Голобородька, В.А. Казакової, В.Е. Квашиса, Н.Ф. Кузнецової та інших.

Були здійсненні спроби вивчення психологічних, психолого-педагогічних особливостей засуджених жінок, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Цим проблемам присвячені роботи Ю.А. Алферова, Ю.М. Антоняна, Л.О. Висотіної, В.П. Голубєва, Г.Ф. Хохрякова та інші.

Приділялась увага і рецидивній злочинності жінок. Цією проблемою займалися М.П. Журавльов, В.М. Зирянов, П.О. Іваженко, В.Е. Квашис, С.І. Комарицький, Ю.В. Солопанов, Г.Ф. Хохряков, А.І. Яковлєв.

Слід відмітити, що названі і інші автори базувалися на дослідженнях злочинності жінок в Росії та інших країн СНД. В Україні до останнього часу проблемі жіночої злочинності приділяли увагу небагато вчених. Так, деяких аспектів злочинності жінок в Україні торкались у своїх роботах Ю.В. Александров, В.В. Голіна, О.М. Джужа, В.О. Іващенко, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, І.М. Даньшин, В.М. Трубніков, Л.О. Шевченко, Т.А. Шулежко та деякі інші.

У липні 2000 року захищена кандидатська дисертація Благою А.Б. на тему: «Кримінологічні особливості жіночої злочинності в Україні». Ця робота є першою спробою на монографічному рівні дослідити проблему жіночої злочинності в Україні. Між тим вона, звичайно, не може повністю вичерпати складну проблему жіночої злочинності, містить в собі окремі спірні положення.

Більш глибокого дослідження потребує аналіз жіночої злочинності з метою виявлення властивих їй закономірностей на різних етапах розвитку України. Важливо також дослідити вплив конкретних соціально-економічних процесів на жіночу злочинність, які відбуваються в сучасній Україні. Саме жінка в першу чергу потерпає від безробіття, гостріше відчуває на собі матеріальну незабезпеченість тощо.

Подальшого вивчення потребують і субєктивні причини злочинної поведінки жінок. Недостатньо ще вивчені психологічні особливості жінок-злочинниць, не вивчені емоційні стосунки між батьками і дітьми, що впливають на формування особистості жінок, які з часом стають на шлях вчинення злочинів, особливості субєктивного сприйняття жінкою ситуацій і реакцій на них та інші питання.

Таким чином, необхідно подальше наукове дослідження обсягу, рівня, структури і динаміки жіночої злочинності в Україні, особливостей особистості жінок-злочинниць, причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також факторів, які впливають на їх попередження.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження базується на основних положеннях Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 - 2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року та планах наукових досліджень юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є оцінка стану жіночої злочинності в Україні, характеристика особистості жінок-злочинниць, причин та умов, що обумовили вчинення злочинів, а також питання підвищення ефективності існуючих форм і методів запобігання цим злочинам та розробки нових відповідних рекомендацій по запобіганню жіночої злочинності в сучасних умовах.

Відповідно до зазначеної мети основними задачами є:

дослідити розвиток жіночої злочинності в історичному аспекті за даними окремих досліджень, що необхідно для оцінки в порівняльному плані сучасної жіночої злочинності в Україні;

проаналізувати злочинність жінок в сучасній Україні, визначити її обсяг, структуру та динаміку;

дати кримінологічну характеристику злочинам, вчиненим жінками;

дати кримінологічну характеристику і виявити особливості особистості жінки-злочинниці;

визначити причини і умови жіночої злочинності і вчинення конкретних злочинів;

визначити форми і методи попередження зазначених злочинів;

розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності заходів з профілактики злочинів, вчинених жінками.

Обєкт дослідження - теоретичні та прикладні проблеми жіночої злочинності та її попередження.

Предмет дослідження складає жіноча злочинність як підсистема загальної злочинності, кримінологічні передумови її існування, організаційні і методичні засоби її попередження.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод та матеріалістичний підхід до визначення причин і умов жіночої злочинності і конкретних злочинів, що вчиняються жінками. Для порівняння сучасної жіночої злочинності в Україні з минулими роками та з іншими державами застосовувались історичний та порівняльний методи. Вивчення жіночої злочинності проводилось і на підставі системно-структурного аналізу, що дало змогу дослідити вчинені жінками злочини і показати їх відмінність від злочинів, які вчиняються чоловіками.

Застосовувався і статистичний метод обробки і аналізу даних про жіночу злочинність, особистість жінок-злочинниць. При цьому виводились коєфіціенти жіночої злочинності, досліджувалась динаміка жіночої злочинності у порівнянні з іншими показниками тощо. Для викладу статистичного матеріалу використовувались таблиці, паралельні ряди, діаграми тощо.

Збір статистичного матеріалу здійснювався шляхом вивчення звітності органів МВС України, Міністерства юстиції України. Проводилось також анкетування засуджених та контент-аналітичне дослідження кримінальних справ та щоденників на засуджених. Названі та інші методи наукового дослідження використовувались у взаємозвязку.

Теоретичним підгрунтям дисертації стали роботи відомих вчених в галузі кримінології, психології, кримінального права по темі дисертації і суміжним питанням.

Емпіричну базу дослідження складають:

результати вивчення 400 кримінальних справ по злочинах, вчинених жінками (за матеріалами Київського обласного, міського і районних судів м. Києва за період з 1996 по 1998 р.);

результати вивчення 200 щоденників, засуджених жінок, що відбувають покарання у ВТК м. Чернігова;

результати анкетування 100 засуджених жінок, що відбувають покарання у ВТК м. Чернігова.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших монографічних комплексних кримінологічних досліджень проблеми жіночої злочинності в Україні з урахуванням сучасних змін у соціально-економічній, соціально-правовій, політичній та інших сферах життя суспільства.

Новизна дослідження полягає саме у комплексному підході до вивчення жіночої злочинності. В дисертації вперше дається детальний статистичний аналіз злочинності жінок в Україні на сучасному етапі у порівнянні з іншими підсистемами злочинності, зокрема чоловічої, а також кількості населення жіночої статі, соціально-економічного становища жінок тощо. Розглянута також кримінологічна характеристика жінок-злочинниць. Новим аспектом розробки цієї проблеми є аналіз взаємозвязків особистісних характеристик жінок-злочинниць і вчинених ними злочинів.

Виявлено особливості причин і умов, що обумовлюють вчинення злочинів жінками в сучасних умовах в Україні, проаналізовано форми і методи попередження зазначених злочинів, розроблено рекомендації щодо покращення профілактичної роботи.

В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, найбільше значущими з яких можливо назвати наступні:

Поглиблене обґрунтування положення про те, що жіноча злочинність являє собою окрему підсистему загальної злочинності і повинна спеціально досліджуватись.

Вперше дається узагальнююча характеристика жіночої злочинності з аналізом властивих їй закономірностей на підставі вивчення зарубіжної і вітчизняної літератури в історичному аспекті, починаючи з другої половини XIX століття до теперішнього часу.

Поряд з опублікованими статистичними даними про жіночу злочинність в Україні в науковий обіг вперше введено та проаналізовано і інші статистичні данні про жіночу злочинність, дана характеристика властивим їй закономірностям, проведено порівняння з іншими показниками, визначені її специфічні риси в сучасній Україні, в тому числі за період її незалежності, показано її звязок як підсистеми зі злочинністю в цілому, та злочинністю чоловіків.

Визначені типові особистісні риси жінок-злочинниць. При цьому новим аспектом цієї проблеми є встановлення кореляції особистості злочинниць з вчиненими ними злочинами.

Причини і умови жіночої злочинності досліджені в контексті сучасного соціально-економічного становища України, кризи моралі, місця жінки в суспільстві та інших факторів. При цьому обґрунтована теза про нерівні права жінок з чоловіками, а також те, що жінки є менш захищеною частиною населення і тому більш потерпають від існуючих у суспільстві протиріч. На це раніше зверталась недостатня увага і здійснені розробки суттєво доповнюють розуміння причин та умов жіночої злочинності.

Аналіз причин і умов конкретних злочинів, вчинених жінками, дає підстави зосередити увагу на негативних морально-психологічних характеристиках жінок-злочинниць та ситуаціях обєктивної дійсності, які частіше за все повязані з матеріальними труднощами, сімейними конфліктами тощо. Досліджені й чинники, що обумовлюють неналежне формування особистості жінок, які згодом стають на злочинний шлях. Здійсненні розробки по цих питаннях поглиблюють висновки проведених раніше досліджень і є підгрунтям для поліпшення профілактичної діяльності.

Проаналізовані окремі аспекти профілактичної діяльності жіночої злочинності в Україні і сформульвані відповідно з цим рекомендації по удосконаленню цієї діяльності як на загально-соціальному, так і на спеціально-кримінологічному рівнях. Вони суттєво доповнюють розробки попередніх дослідників зокрема стосовно загально-соціального попередження, формування особистості дівчат-підлітків у родинах, профілактичної діяльності органів міліції тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації мають як теоретичне, так і практичне значення для кримінологічної науки а також для профілактичної діяльності, зокрема органів внутрішніх справ.

Теоретичні положення і висновки, практичні рекомендації поглиблюють знання про злочини, вчинені жінками, про особливості особистості жінок-злочинниць, причини і умови протиправної поведінки жінок на сучасному етапі, а також про попередження зазначених злочинів, профілактичну та виховну роботу з жінками, які їх вчинили, що є певним внеском у кримінологічну науку.

Положення дисертації можуть бути використані практичними працівниками при складанні програм боротьби зі злочинністю, у процесі діяльності по попередженню злочинів серед жінок. Окремі положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні курсу «Кримінологія».

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка; використовувалися у виступі на міжнародній науково-практичній конференції «Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем», проведеної Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України (Київ, жовтень 2000 р.); використані при проведенні семінарських занять зі студентами. Матеріали дисертаційного дослідження направлені в управління організаційно-контрольної та методичної роботи Генеральної прокуратури України для використання їх в практичній діяльності органів прокуратури України.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох статтях фахових наукових журналах та одному збірнику тез.

РОЗДІЛ І

ЖІНОЧА ЗЛОЧИННІСТЬ ЯК КРИМІНОЛОГІЧНА ТА СУСПІЛЬНА ПРОБЛЕМА

1.1 Жіноча злочинність та її вивчення в історії розвитку кримінологічної науки

Жіноча злочинність здавна привертала увагу кримінологів, її досліджували найвидатніші юристи, соціологи, антропологи, лікарі минулого і початку теперішнього століття. Але як самостійна проблема вона почала визначатись лише в останні роки. Це скоріше за все повязано з накопиченням і збагаченням кримінологічної інформації, прагненням не тільки заглибити, але й поширити масштаби досліджень. Виникнення жіночої злочинності як самостійної проблеми визначається логікою розвитку кримінології, потребами громадської практики, в першу чергу масштабами і небезпечними наслідками антисуспільних діянь жінок /1, С. 7/.

Особливості жіночої злочинності значною мірою визначаються специфікою способу життя жінок, своєрідністю їх діяльності, соціальних позицій та ролей. Разом з тим ця злочинність відбиває загальні закономірності в цілому та її зміни. Вона може розглядатися як самостійний вид, або підсистема загальної злочинності /8, С. 45/.

Статистичні дані відображали і відображають досить стійку закономірність - чоловіча злочинність в декілька разів перевершує жіночу. Численні дослідники цього явища шукали пояснення причин значно меншої чисельності злочинів, вчинених жінками, у порівнянні з чисельністю злочинів у чоловіків в біологічній, соціальній та моральній сферах. Існували і численні теорії, прихильники яких стверджували, що тільки у сполученні однієї сфери з іншою можна визначити різницю у злочинності чоловіків і жінок.

Якщо прослідкувати історію розвитку досліджень жіночої злочинності, то можна зазначити безперервний процес встановлення одних звязків і відкидання інших, функції яких вже вичерпані.

В цьому розділі ми спробуємо показати розвиток жіночої злочинності, починаючи з періоду становлення кримінології і закінчуючи сьогоденням. На жаль прослідкувати повну і чітку картину розвитку динаміки, структури та інших показників злочинності жінок за великий проміжок часу на одній визначеній території неможливо, тому що такі відомості існують для різних територій і не за весь час, а лише за певні окремі періоди. Ось чому нам доводиться розбити час, що минув з початку становлення кримінології і до теперішніх днів на окремі періоди: 1) період становлення кримінології (друга половина ХІХ століття); 2) дореволюційний період (1890 -1917рр.); 3) період розвитку кримінології після Жовтневої революції 1917 і до 1950р.; 4) період розвитку кримінології з 1960 по 1990р.; 5) період розвитку кримінології з 1991 і закінчуючи 1998р.

У різні періоди часу жіночу злочинність, як, зрештою, і злочинність в цілому, розглядали крізь призму численних теорій, що існували на той час.

В період становлення кримінології існував і набував розвитку антропологічний підхід до вивчення злочинця і злочинності. У теоретичній свідомості кримінальна антропологія досить міцно асоціюється з імям Чезаре Ломброзо, який у центр своїх досліджень поставив злочинця. Основна ідея Ч. Ломброзо полягає в тому, що злочинець є особливий природний тип, скоріше хворий, ніж винний. Злочинцями не стають, а народжуються. Це своєрідний, двоногий хижак, якого слід виявити за рядом ознак і ізолювати (або знищити).

З усіх робіт Ч. Ломброзо у нас викликає інтерес його робота «Женщина преступница и проститутка», в якій вчений наводить багато цікавих фактів про жіночу злочинність і дає характеристику жінки-злочинниці /9/.

Вивчивши анатомічні особливості жінки Ч. Ломброзо оголосив її як ту, що стоїть на більш низький сходинці органічного розвитку і дійшов висновку, що жінка повинна бути більш злочинною, ніж чоловік. Проте дані кримінальної статистики свідчили про протилежне, і Ч. Ломброзо пояснював це тим, що негативні риси жінки, що виявляються в її злочинності, шукають іншого виходу - в проституції. Він вважав, що до цифр жіночої злочинності слід додати відомості про жіночу проституцію, тому що антропологічне дослідження жінки-злочинниці, а також жінки-проститутки дозволило йому дійти висновку про повну схожість і спорідненість обох явищ. Разом з тим Ч. Ломброзо повязував більш низьку інтенсивність жіночої злочинності з особливостями жіночого організму і характеру, природою жінки, в певному ступені з її «біологічною недорозвиненістю».

У своїй книзі Ч. Ломброзо поділяє жінок, що вчинили злочин, на природжених, випадкових і злочинниць по пристрасті і на прикладах розкриває ці типи злочинниць. На його думку, природжені злочинниці - це представниці найбільш повної і абсолютної моральної розбещеності. Зіпсованість жінки більшою мірою відбивається на особливостях її злочинів: їх множинності і жорстокості. Більшість природжених злочинниць вчиняють не одно, а декілька злочинів, які характеризуються особливою жорстокістю. У злочинниць цієї категорії спостерігається також повна відсутність материнських почуттів любові: вони або вбивають свої дітей, або роблять їх співучасниками злочинів; вони мстиві і ненависні. Деякі злочинниці виявляють відносно оточуючих ненависть, для якої нема ніяких причин і яку можна пояснити лише їх природженою злобністю. Хоча, як відмічає Ч. Ломброзо, нерідко у природжених злочинниць можна спостерігати пориви надмірної доброти і в більшості випадків вони дуже релігійні. На думку автора, природжені злочинниці не завжди самі виконують свої злочини. Часто, якщо вони не володіють фізичною силою або через інші причини, вони підмовляють кого-небудь на скоєння задуманого злочину. Характерною їх рисою є незвичайна впертість, з якою вони заперечують свою провину, хоч поряд з цим у них інколи спостерігається неочікуване добровільне намагання викрити себе.

Поряд з природженими злочинницями є інша, значно більша група злочинниць, хибність яких порівняно незначна і у яких не відсутні такі риси, як соромязливість і материнський інстинкт. Ця категорія злочинниць, на думку Ч. Ломброзо, часто піддається навіюванню, спокусі, тощо. Вони занедбані у дитинстві дівчатка або ті, які виросли без нагляду, після вчинення одного злочину перетворюються із випадкових у звичайних злочинниць.

Випадкові злочинниці вчиняють дітовбивства і злочини проти власності. Такий злочин, як дітовбивство, частіше за інший є наслідком страху перед ганьбою і громадською думкою, а іноді реакцією на погане ставлення і приниження людської гідності жінки. В містах такі злочини приховати легше, і тому там дітовбивства зустрічаються рідше, ніж в селах. Нижче наведені дані, які відображають кількість дітовбивств, вчинених жінками у містах і селах /9, С. 510/:

1851 - 1855 рр.1875 - 1880 рр.

Во Франції в селах 32 35

в містах 21 22

В селах В містах

В Італії 1885 р. 34 17

1886 р. 40 19

1887 р. 32 18

1888 р. 37 20

Злочини проти власності часто є наслідком спокуси, якій не може чинити опір навіть нормальна жінка. Загалом, як пише Ч. Ломброзо, це крадіжки з магазинів, з усіляких виставок і домашні крадіжки, які вчиняють служниці.

І нарешті, третя категорія злочинниць - це злочинниці по пристрасті, які наближаються як до природжених злочинниць, так і до випадкових. Автор описує цих злочинниць як осіб, у яких переважають чоловічі риси характеру і афекти доброти, які у них проявляються навіть сильніше, ніж у нормальних жінок. Пристрасть у них слугує мотивом злочину: це чи любовна пристрасть, чи пристрасть до вбрання і розкоші. На думку Ч. Ломброзо, походження злочинів по пристрасті сховано в почуттях виключно егоїстичних, як, наприклад, в ревнощах, заздрості, тощо.

Сучасний стереотип сприйняття наукового дослідження Ч. Ломброзо звичайно має негативний характер, але не зважаючи не первісну невірність своїх поглядів на дану проблему, які ґрунтуються на буцімто природжених злочинних ознаках, кримінологія все ж чимало завдячує йому в тому, що він замислився над причинами злочинної поведінки. Ч. Ломброзо вперше поставив у центр наукових досліджень людину, яка вчинила злочин. Він же започаткував систематичне вивчення жінок-злочинниць. Його вчення зробило величезний вплив на наступні пошуки в цій галузі. Висунуті ним положення про злочинність жінок викликали жваву дискусію і тим самим сприяли подальшим науковим пошукам.

Одним з послідовників Ч. Ломброзо був його співвітчизник Е. Феррі. На відміну від Ч. Ломброзо Е. Феррі був більш послідовним, його погляди впродовж творчого шляху не зазнавали радикальних змін; він розглядав злочини як продукт трьох родів природних факторів: антропологічних, фізичних і соціальних, причому соціальними факторам Е Феррі надає значну роль /10, С. 178/.

Однак незважаючи на прогресивні порівняно з представником антропологічної школи висловлювання щодо жіночої злочинності і жінок-злочинниць, Е. Феррі приєднується до думки Ч. Ломброзо про те, що жінки більш злочинні, жорстокі, вперті і виявляють менше каяття, ніж найлютіші злочинці-чоловіки. Він також вважає, що жінки менш чутливі, і гадає, що це у них через виконання материнських функцій, які забирають занадто багато сил, що затримує їх біологічний розвиток і за своїм психічним розвитком вони перебувають між дитиною і дорослим /11, С. 47 - 48/.

Слід зазначити, що представники антропологічної школи часто наділяли жінку непривабливими рисами. До цих рис належать нібито притаманні їм підступність та нечистоплотність у поведінці. Жінці приписували первісну гріховність, у ній вбачали джерело розпусти. Такі погляди відповідали значенню, яке ця школа приділяла анатомічним і фізіологічним властивостям організму, в даному разі жіночого, у механізмі злочинної поведінки.

Наприклад Тард, погоджуючись з концепцією Ч. Ломброзо про існування злочинного типу і наявність його специфічних антропологічних ознак, помітив схожість вказаних ознак природженого злочинця з антропологічними ознаками жінки. Але це, на думку Тарда, спростовується статистичними даними, оскільки визначено, що жінка рідше вчиняє злочини і менш схильна до злочинної діяльності /12, С. 120/.

Однак в міру подальших досліджень в області кримінології вчені дедалі більше схилялись до думки, що при поясненні причин жіночої злочинності, як і злочинності взагалі, крім фізіологічних ознак злочинців не можна не враховувати соціальні фактори, що зумовлюють злочинність.

Неабияку роль в цьому відіграли представники соціологічної школи і її засновник Еміль Дюркгейм /13 - 16/. Злочинність не була основним обєктом досліджень цього вченого, що тим не менш не завадило йому визначити фундаментальні соціологічні закономірності розвитку кримінального феномену. Французький професор соціології, детально проаналізувавши анатомію суспільного організму, виявив соціальні фактори, які можуть як стримувати, так і генерувати злочинність.

Значна роль у розвитку соціологічного напряму вивчення жіночої злочинності і злочинності взагалі належить таким російським дослідникам, як І. Фойницький /17/, М. Ратов /18/.

При поясненні причин жіночої злочинності прихильники соціологічної школи враховували, перш за все, соціальне становище жінки, її відокремленість від політичного і суспільного життя, замкнутість рамками домашньої роботи тощо. Причини злочинності жінок не шукали в особливостях її анатомічної будови. Соціологічна теорія жіночої злочинності пояснює менший відсоток засуджених жінок виключно умовами життя жінки.

Наприклад, Гавлок Елліс в своїй роботі «Преступник» зазначає, що на жіночу злочинність разом з такими природними факторами, як фізична слабкість, статевий добір, проституція та дітородіння, впливає і домашня ізольованість жінки, яка, безперечно, відзначається на її злочинності. Як зазначає Г. Елліс, в балтійських провінціях Росії, де жінки беруть участь у роботі чоловіків, рівень їх злочинності занадто високий. В Іспанії, найбільш відсталій з великих європейських країн, де виховання жінки перебуває на низькому рівні і де вони ведуть «домашнє життя», злочинність серед них зовсім незначна; те саме, але меншою мірою стосується й Італії. В Англії, де сфера жіночої діяльності поширюється, навпаки, жіноча злочинність зростала протягом півстоліття. Слід підкреслити, що серед ірландських жінок злочинність більша в Англії, ніж в Ірландії, де вони ведуть «домашній спосіб» життя /19, С. 163/.

Не зайве навести і статистичні дані з роботи Г. Елліса стосовно жіночої злочинності. Він зазначає, що жінка всюди менш злочинна, ніж чоловік. Однак співвідношення жіночої і чоловічої злочинності широко варіюється у різних країнах. У Франції це майже 1 : 4; у Сполучених Штатах Америки - 1 : 12; в Італії та Іспанії частка жінок дуже мала. В Англії же навпаки, зокрема для тяжких злочинів. В 1834 році співвідношення жіночої і чоловічої злочинності було менш, ніж 1 : 5, а в 1888 році - вже перевищувало 1 : 4. У жінок всюди помічено більшу схильність до рецидивів, особливо в Англії. Автор зазначає, що із усіх жінок, що потрапили на протязі 1888 року до вязниці 40% вже були у ній раніше більш ніж 10 разів /19, С. 164 - 165/.

Викликають інтерес дані, наведені цим автором, про розподіл ста засуджених за віком у 1888 році в Італії, в процентах /19, С. 166/:

ВікЧоловікиЖінки

18 - 21 13,39 10,65

21 - 35 46,91 39,38

35 - 50 23,29 30,94

50 - 70 8,40 11,63

після 70 0,68 0,57

Найбільший відсоток жінок-злочинниць припадає на вікові групи від 21 до 35 років - 39,38% та від 35 до 50 років - 30,94%. По чоловіках спостерігається аналогічна ситуація.

Продовжуючи тему віку злочинниць і впливу вікових періодів на їх злочинність, не можна не згадати статтю Н. П. Добриніна «О влиянии юного возраста на преступную деятельность» /20, С. 113 - 152/.

Автор детально аналізує осіб чоловічої та жіночої статі, засуджених судовими установами за період 1880 - 1889 рр. (Таб. А.1.1. див. Додаток) /20, С. 130/.

В таблиці наведені досить цікаві дані. По-перше, відразу можна помітити той факт, що злочинність жінок в різних вікових групах менше чоловічої злочинності. На 11 засуджених жінок припадає 89 засуджених чоловіків. Але ці цифри далеко не однакові для різних злочинів. Так, дітовбивство та залишення без допомоги новонародженого складають 98,81%; залишення у небезпеці та приховування трупа - 97,60%; отруєння - 66,84%; викрадення та підміна дитини - 66,67%; готування до вбивства - 60,71% тощо.

У зазначеному переліку злочинів, які характерні для жінок в цей період часу, відсутні такі, як розбій, грабіж, нанесення тілесних ушкоджень, що спричиняють смерть потерпілого, та інші, що свідчать про фізичну силу та сміливість злочинниці. Як зазначає Н.П. Добринін, значний відсоток таких злочинів, як отруєння (66,84%) і готування до вбивства (60,7%), які припадають на долю жінок, прямо свідчать про ті труднощі, з якими вони внаслідок своєї фізичної слабкості стикаються при здійсненні своїх злочинних намірів, спрямованих проти особи - утрудненнях, які примушують жінок замість фізичної сили пустити в хід підступність і вдатися до хитрощів.

І в майнових злочинах діяльність жінок зосереджується головним чином на тих, що вимагають менше зусиль. Це, наприклад, такі злочини, як приховування крадіжки (18,83%), привласнення знахідки та кладу (18,37%). Також і шахрайство, яке вимагає особливої спритності, є злочином порівняно винятковим (5,40%).

Не можна не зазначити вказані автором злочини, які за статистичними даними, взагалі не зустрічаються серед жінок. Це такі злочини, які не властиві жінкам за родом їх діяльності - деякі посадові злочини або ті, що вимагають особливої фізичної сили, заповзятливості - поєдинки, більш тяжкі види погроз.

Таким чином, можна дійти висновку, що на якість і кількість вчинених жінками злочинів впливає порівняно слабка фізична організація жінки і головним чином те місце, яке вона посідає у суспільстві.

Можна ще сказати про те, як деякі злочини розподіляються між жінками у віці від 21 до 35 років (Таб. А.1.2. див. Додаток) /20, С. 135/.

З таблиці видно, що для жінок у віці від 25 до 35 років на першому місці знаходиться таємне викрадення майна, за ним ідуть злочини проти особи та порядку управління.

Стосовно жінок-рецидивісток зазначимо, що із 91418 засуджених жінок в Росії в період 1880 - 1889рр. рецидивістки складали приблизно 10 - 11% /20, С. 149/, а, наприклад, в Італії в 1890 - 1895рр. із 100 засуджених жінок відсоток рецидивісток дорівнював 13 - 14% /21, С. 60/.

В літературі про злочинність жінок у період, що нас цікавить, більшість робіт присвячена такому злочину як дітовбивство. У статистичних зведеннях найчастіше зустрічаються дані саме з цього виду злочину. Ми дійшли висновку, що дітовбивство, аборт або винищення плоду у період становлення кримінології, дореволюційний і післяреволюційний періоди були найбільш поширеними злочинами серед жінок.

Ставлення держави, втілене в законі, до цих видів злочинів, пройшло довгим шляхом еволюції. В давні часи дітовбивство було звичайним явищем. У Німеччині, наприклад, вважалось, що батько і мати мали право умертвляти своїх нащадків - це було методом регулювання народонаселення, а також жертвоприношенням богам. Але у XVIII столітті дітовбивство стало засобом уникнути наслідків небажаної вагітності і стало кримінально караним. Проте ні тоді, ні тепер цей злочин не став менш поширеним. Звернімось до статистичних даних, що наводить М.Н. Гернет про розподіл середньорічної кількості справ про дітовбивство у Франції за період з 1826 по 1900 р. (Таб. А.1.3. див. Додаток) /22, С. 44/.

Він також зазначає, що в 1881р. на 10000 населення у Франції припадає 20 жінок, які вчинили дітовбивство.

А, наприклад, у Швеції із загальної чисельності засуджених жінок (2477) за період з 1887 по 1895рр. за дітовбивство, винищення та приховування плоду було покарано 526 жінок (21,2%) /23, С. 130/.

Статистичні дані не дають повної картини: такі злочини, як дітовбивство і винищення плоду, вчинялись жінками значно частіше, ніж це подається кримінальною статистикою. Це пояснюється тим, що, по-перше, ці злочини є латентними, а, по-друге, в усіх сумнівних випадках суд відкидав склад дітовбивства і визнавав тільки залишення без допомоги або просто укриття трупа.

Практика застосування німецького кримінального уложення дає підстави Ашаффенбургу стверджувати, що вбивство матірю дитини користується виключним помякшенням, що при його оцінці допускається помякшення покарання /24, С. 27/.

Така тенденція спостерігається і в Росії в 1897р.: із 245 осіб, звинувачених в дітовбивстві і залишанні без допомоги новонародженого було виправдано 151 жінка і засуджено 94, із них 83 помякшене покарання внаслідок визнання їх такими, що заслуговують на полегкість. В 1896р. з 246 осіб виправдано 155 жінок і засуджено 90, з них 78 теж помякшене покарання /25, С. 90/.

За даними М.Н. Гернета, що стосуються Росії періоду 1897 - 1900рр., дітовбивство частіше за все вчиняється у селищах: з 683 засуджених дітовбивць - в містах вчинили цей злочин 79 жінок (11,5%), у повітах - 604 (88,5%) /26, С. 138/.

З точки зору шлюбного стану, центральна фігура серед матерів-дітовбивць - дівчина-мати. Значно рідше групи вдів і заміжніх жінок. Як зазначає М.Н. Гернет, із 100 засуджених за дітовбивство і залишення новонародженого без допомоги - було 73,6% дівчат, 16,8% жінок, що перебували у шлюбі та 9,6% вдів /26, С. 138 - 139/.

З вищевикладеного можна дійти висновку, що такі злочини, як дітовбивство і залишення новонародженого без допомоги, в період становлення кримінології були широко розповсюджені (особливо у сільській місцевості) і вчинялися в основному молодими незаміжніми жінками.

Дітовбивство є широко розповсюдженим злочином серед жінок, але, на жаль, не єдиним масштабним видом вчинених злочинів. Розглянемо дані, наведені А.Г. Яковлєвим, про злочини, вчинені засудженими жінками в Швеції у 1887 - 1895рр. В цілому за цей період було засуджено 21704 особи, з яких засуджених жінок було 2477 (11,4%) від усіх засуджених. Із загальної чисельності жінок засуджених за дітовбивство, винищення і приховування плоду, злодійство і крадіжки було засуджено 2249 осіб. Характеристика інших злочинів жінок міститься в Таб. А.1.4. див. Додаток /23, С. 130/.

На підставі викладеного зазначимо: період, що розглядається, позначений початком систематичного вивчення жінок-злочинниць і причин жіночої злочинності. Дослідники аналізували статистичні дані, що виявляли певні закономірності цієї злочинності і намагалися знайти пояснення, чому жінки порівняно з чоловіками вчиняють менше злочинів.

Відносно злочинності жінок у цей період можна констатувати, що у різні роки питома вага жіночої злочинності в європейських країнах була різна, але завжди нижче рівня чоловічої злочинності. Участь чоловіка і жінки у вчиненні злочинів не однакова в різних країнах, але нема жодної, де б злочинність жінки перевищувала злочинність чоловіка або дорівнювала їй. Наприклад, в Росії в 1889 - 1893рр. жінки серед засуджених складали лише 12%, ще меншою була їх частка в 1856 - 1860рр. - 6,8%, в 1874 - 1878рр. - 9,7% /27, С. 44/. Більша частина злочинів вчинена жінками в містах, і чим більше місто, тим вище рівень злочинності. У великих містах більш розвинена і проституція. Найбільш характерні злочини жінок у цей період - дітовбивство, винищення і приховування плоду, вбивства та інші злочини проти особи, злодійство і крадіжки.

В період (1890 - 1917рр.) більшість вищенаведених тенденцій у жіночій злочинності збереглися, але додались і нові. У зазначений період відомості про жіночу злочинність знаходимо у роботах видатних кримінологів: П.Н. Тарновской /28/, Н.В. Давидова /29/, Д. Родіна /30/, В. Халфіна /31/, Е. Тарновського /32/, Exner F. /33/, М.Н. Гернета /22; 34/ та багатьох інших.

На наш погляд, у вітчизняній кримінології дослідження жіночої злочинності найповніше описано в роботах М.Н. Гернета. За свідченням автора, у цей період загальна закономірність, що характеризується значною перевагою чоловіків над жінками в загальній чисельності засуджених, практично не змінилась. В Росії в 1909 - 1910рр. загальними установами було засуджено 92,3 - 93,7% чоловіків і 6,3 - 7,7% жінок, а мировими установами - відповідно 83,0 - 87,7% і 12,3 - 17,0% /35, С. 15/.

Стосовно розподілення злочинів між засудженими по місцевостях, то воно спостерігається як у межах однієї і тієї ж країни, так і декількох, і, очевидно, залежить від становища жінки. Так, у Росії найбільший відсоток засуджених жінок спостерігався у центральних містах країни і на західному кордоні /22, С. 122/. Найменший же відсоток засуджених жінок спостерігався в азіатських республіках. В округах з магометанським населенням відсоток засуджених жінок був дуже низький і навіть не досягав 2% (Єреван, Ашхабад, Баку, Самарканд, Семипалатинськ). А, наприклад, в Татарстані в 1912р. засуджені жінки складали тільки 1,3% /36, С. 80/. Така ж ситуація спостерігається і в Європі: пік жіночої злочинності зафіксований у промислово розвинутих країнах. В Англії, де права жінок більш широкі і розвинута промисловість, відсоток жіночої злочинності був порівняно високим, а балканські країни, де жінки вели затворницький спосіб життя, на той період відрізнялись найменшою злочинністю серед жінок. Можна дійти висновку, що в таких країнах, де жінка вже встигла завоювати собі більше прав і де вона бере участь в різних сферах праці, жіноча злочинність підвищена.

Відсоток участі жінок різний також у межах однієї країни по більш чи менш тяжких злочинах. Він змінюється по окремих періодах. Особливо різкі зміни відбуваються у відсотку участі жінок у вчиненні злочинів під час імперіалістичної війни.

До війни в німецькій літературі директором берлінської вязниці «Моабіт» Фінкельбургом зроблено спробу визначити, скільки у населенні Німеччини за період 1909 - 1910рр. було жінок, покараних за злочини або проступки. За його даними, з кожних 213 дівчин від 12 до 18 років одна була покарана, з жінок у віці від 18 років - кожна двадцять пята /37, С. 158/, але це невеликий відсоток жінок порівняно з тим, як він підвищився за час війни. М.Н. Гернет також відзначає, що перед війною у Німеччині жінки складали серед засуджених невелику частину, їх відсоток був досить стійким (наприклад, в 1913р. - 15,7%). При зменшенні абсолютної чисельності засуджених обох статей в 1914р. відсоток засуджених жінок підвищився на 1,2% і досяг 16,9%. Але за цим він робить гігантський стрибок і дорівнює в 1915р. - 27,5%, в 1916р. - 33,8% і в 1917р. - 37,8%; після війни жіноча злочинність зменшується /22, С. 134/. Підтверджує це і робота Д. Родіна, за даними якого пік жіночої злочинності в Німеччині припадає на 1915 і 1916рр. /30, С. 177/.

Як відзначає М.Н Гернет, за роки війни не стала винятком і Англія. Сталося звичайне збільшення відсотка жіночої злочинності при збільшенні також і абсолютних її цифр і при зниженні чоловічої злочинності. В 1913р. за злочини, що вимагають звинувачувального акта, було засуджено 11529 (16,6%), в 1914р. - 10846 (17,0%), а в 1915р. - 12323 (20,8%) /22, С. 135/. Але після війни у Англії відсоток жіночої злочинності знизився і в наступні роки тримався нижче довоєнного рівня.

Така ж ситуація спостерігається і в англійських колоніях - Новій Зеландії і Південній Африці. Розвиток злочинності жінок у кожній з наведених країн йде різними шляхами. В Новій Зеландії знизився рівень чоловічої і зріс рівень жіночої злочинності. Так, в 1913 р. абсолютна чисельність засуджених жінок складала 2788 (5,8%), в 1914р. - 3263 (6,4%), в 1915р. - 3193 (6,8%), в 1916р. - 2934 (6,9%) і в 1917р. - 2912 (7,0%) /38, С. 110/. По іншому в Південній Африці: збільшення жіночої злочинності за роки війни не супроводжувалось зменшенням чоловічої і відсоток жіночої злочинності залишився майже однаковим за всі роки війни. В 1913 р. абсолютна чисельність засуджених жінок дорівнювала 21118 (10,0%), в 1914р. - 21253 (10,4%), в 1915р. - 21576 (10,1%), в 1916р. - 23168 (10,3%) і в 1917р. - 23369 (10,8%) /34, С. 261/. Таким чином, злочинність у британських колоніях змінюється, хоч і неоднаковими шляхами і з неоднаковою швидкістю, але в одному і тому самому напрямку - зростає.

В Італії відсоткове розподілення засуджених жінок було стабільним з 1906р. до початку імперіалістичної війни: у період 1906 - 1908рр. абсолютна їх чисельність складала 26046 (18,83%), 1909 - 1911рр. - 25265 (18,10%). З початком війни цей відсоток, як і в інших країнах збільшується, досягаючи максимуму в останній рік війни: у 1912 - 1914рр. абсолютна чисельність засуджених жінок дорівнювала 24126 (18,84%), у 1915 - 1917рр. - 23606 (25,46%) /22, С. 140/. Таке підвищення відсотка, на думку М.Н. Гернета, сталось за рахунок зниження абсолютних цифр засуджених чоловіків-злочинців.

В інших країнах Європи рівень жіночої злочинності також зріс за роки війни. Наприклад, у Франції порівняно з довоєнним періодом на 28% /39, С. 56/. За даними Д. Родіна, якщо прийняти 1913р. за 100%, в 1914р. жінки, засуджені за злочини, складали 60%, в 1915р. - 74%, а потім їх кількість стрімко зросла і в 1916р. такі жінки складали вже 145%, а в 1917р. - досягли максимуму і складали 160% /30, С. 177/.

В Австрії жіноча злочинність до війни складала лише 11,7% загальної злочинності /33, С. 112/, а під час війни у 1915 - 1916рр. і після її закінчення збільшувалась швидше чоловічої і підвищилась навіть більше чим у пять разів. В 1910р. відсоток засуджених жінок складав 11,2%, у 1911р. - 11,8%, у 1912р. - 11,1%, у 1913р. - 11,2%, а далі стався стрімкий зріст жіночої злочинності і у 1915р. чисельність засуджених жінок дорівнювала 26,9%, в 1916р. - 39,0% і в 1917р. - 44,5% /22, С. 137/.

В Росії спостерігаємо аналогічну картину: жіноча злочинність підчас війни збільшується, а чоловіча зменшується. Наведемо дані Д. Родіна: якщо 1913р. прийняти за 100%, то у 1915р. загальними судовими установами було засуджено 113% жінок, а місцевими судами 90%, а у 1916р. відповідно - 179% і 104% /30, С. 176/.

Підвищення жіночої злочинності в різних країнах в період війни можна пояснити тим, що війна примусила жінок замінити чоловіків, що пішли на фронт, на всіх видах виробництва (і фізичного, і інтелектуального), інакше кажучи, змінилося соціальне становище жінки і це відразу вплинуло на показники жіночої злочинності.

Більш активна участь жінок у скоєнні окремих злочинних діянь повторюється у загальних рисах і в цей період. Дітовбивство, винищення плоду(аборт), які завжди посідали одне з перших місць, не втратили першості.

В Росії в 1910р. за винищення плоду покарано 83 жінки, а у 1913р. - 60 жінок /31, С. 190/. Але з загальної кількості звинувачених більше половини дістають виправдання, а загалом значна частина цих злочинів просто не потрапляє до суду.

У Німеччині в 1912р. було зареєстровано 1300 випадків винищення плоду /40, С. 339 - 340/, а в 1913р. - 1467 випадків /41, С. 64/.

В Англії середньорічна кількість абортів у 1909 - 1913 рр. складала 29 випадків, в 1914р. - 33, в 1915р. - 23, в 1916р. - 36 і у 1917 р. - 40 випадків /22, С. 28 - 29/.

Стосовно інших видів злочинів, що вчиняються жінками, слід зазначити, що у різних країнах під час війни почався інтенсивний зріст раніше нетипових для жінок крадіжок зі зломом, крадіжок з застосуванням зброї, почастішали випадки образи і неповаги до влади, збільшилась кількість посадових і насильницьких злочинів. Слід додати, що у відомості про насильницьку злочинність жінок по різних країнах, які ми наведемо нижче, внесені також дані про дітовбивства і аборти, тому ми дійшли висновку, що зріст насильницької злочинності жінок під час війни стався саме за рахунок цих злочинів.

Розглянемо дані за 1907 - 1916рр. по Росії про злочини проти життя. В 1907р. за зазначені злочини засуджено 1139 жінок (19,5%), в 1908р. - 1224 (17,4%), в 1909р. - 1310 (17,4%), в 1910р. - 1347 (17,5%), в 1911р. - 1501 (18,3%), в 1912р. - 1510 (17,2%), а у рік напередодні війни в 1913р. чисельність засуджених жінок різко зменшилась до 754 осіб (10,4%). Але це зменшення передувало різкому збільшенню: в 1914р. чисельність засуджених жінок зросла до 1240 (17,1%). У 1915р. було засуджено 1178 (28,4%) жінок, а у 1916р. - 1466 (33,4%) /22, С. 145/. Як бачимо, за роки війни чисельність засуджених за вбивство жінок збільшилась, при тому, що абсолютна чисельність чоловіків-вбивць зменшилась. Якщо порівнювати, наприклад, довоєнний час (1907 - 1913рр.) з 1916р., то чисельність засуджених за злочини проти життя серед жінок збільшилась на 18%. Слід зазначити, що під час війни і після неї із усіх засуджених за злочини проти життя жінок три чверті було покарано за злочини проти життя новонародженого: в 1915р. - 76,2%, в 1916р. - 78,7%. Як і в інших країнах, в Росії підвищувався відсоток засуджених за винищення плоду: порівняно з довоєнним часом він збільшився майже в три рази, досягнувши у 1915р. 3%, а в 1916р. - 3,3% /22, С. 145/.

В Англії за роки війни доля жінок, засуджених за злочини проти життя, також збільшувалась. В 1913р. чисельність засуджених жінок за злочини проти життя дорівнювала 80 (27,7%), в 1914р. - 82 (30,7%), в 1915р. - 71 (33,0%), в 1916р. - 85 (40,7%) і в 1917р. - 99 (43,8%) /22; С. 146/. Порівняємо окремі види злочинів проти життя за період з 1913 по 1917рр. /22, С. 149/:

1913 1914 1915 1916 1917

Передумисне вбивство 33 33 26 31 27

Умисне вбивство 23 22 28 26 31

Залишення новонародженого

без допомоги 4 3 4 1 11

Винищення плоду 20 24 13 27 30

Передумисні вбивства серед жінок залишаються увесь час майже на одному і тому рівні (але найменші цифри у роки війни - 1915 і 1917рр.); умисні ж вбивства вчинялися за роки війни жінками досить часто. Винищення плоду - злочин , який дає по всіх країнах дуже великі цифри, в Англії цей злочин дуже рідко доводить жінку до лави підсудних. Залишення новонародженого без допомоги, як бачимо, зустрічалось дуже рідко, але найбільш значущий показник припадав на 1917р. На жаль, англійська статистика періоду, що розглядається нами, не дає ніяких відомостей про дітовбивство.

Привертають увагу відомості про злочини проти життя у Німеччині. У 1913р. за ці злочини були засуджені 1494 жінки, у 1914р. - 1702, в 1915р. - 1156, в 1916р. - 1504 і у 1917р. - 1274 жінки /22, С. 147/. Слід уточнити, що до групи злочинів проти життя належать такі, як передумисне вбивство, умисне вбивство, дітовбивство, аборт, підкидання дітей, вбивство з необережності. Нижче показано розподіл чисельності засуджених за ці злочини жінок в період 1913 - 1917рр. /22, С. 149/:

...