Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

1913 1914 19151916 1917

Передумисне вбивство 10 16 13 19 10

Умисне вбивство 31 25 23 29 28

Дітовбивство 137 130 145 157 152

Аборт1135 1350 8041077 890

Підкидання дітей 21 29 21 20 23

Вбивство з необережності 158 152 150 202 171

Наведені дані свідчать, що найбільш поширеним серед жінок злочином проти життя є винищення плоду. В 11 випадках цифри злочинів проти життя зменшуються і в 11 випадках збільшуються (наприклад збільшився рівень передумисних вбивств в 1914, 1915 і 1916рр., дітовбивств в 1915, 1916 і 1917рр., підкидання дітей в 1914 і в 1917рр.).

Варто зазначити, що вчинені жінками вбивства завжди привертали особливу увагу вчених. Серед присвячених цій проблемі робіт вирізняється книжка П.Н. Тарновської про жінок-вбивць /28/.

Перш за все слід згадати, що П.Н. Тарновська - вірна послідовниця Ч. Ломброзо, - і при вивченні особистості злочинця виходить із біологічної схильності людини до злочинної поведінки, але при цьому все ж таки віддає належне і поганим умовам життя, вихованню, прикладу.

Автор ретельно досліджує особистості і поведінку 160 жінок-вбивць. За наслідками своїх емпіричних спостережень П.Н. Тарновська поділяє усіх жінок-вбивць на дві великі групи: 1) вбивці під впливом спонукання пристрасті або страсного імпульсу; 2) вбивці з пригніченим сприйняттям. Першу групу складають вбивці, які вчиняють корисливі злочини на ґрунті материнської любові, сексуального кохання, з-за ревнощів, з-за помсти, внаслідок накопичення образ, ненависті та жорстокості. До другої групи належать: вбивці з притупленням морального почуття, з статевими відхиленнями, вбивці нервово і психічно хворі, випадкові вбивці. Одержані дані порівнюються з відомостями про осіб, вибраних з законослухняних жінок.

На підставі аналізу одержаних матеріалів і проведених порівнянь П.Н. Тарновська стверджує, що між злочинницями та незлочинницями, а також між окремими підтипами вбивць є деякі відмінності антропологічного характеру і відмінності фізіологічних показників. Автор дійшла висновку, що при відносно погано розвиненому і меншому за місткістю черепі наділені численними анатомічними ознаками виродження, обтяжені поганою спадковістю жінки-вбивці мають ще більші відхилення у психічному та сексуальному відношенні. Це люди, які неправильно розвивалися буквально з зачаття.

Незважаючи на неодноразові згадки про негативний вплив середовища, наприклад, про брутальність звичаїв і нравів життя жінок-вбивць, П Н. Тарновська пояснює їх злочинну поведінку, головним чином, особливою біологічною схильністю.

Ми не можемо погодитися з висновками автора про біологічну схильність жінок до вчинення вбивств. Як свідчить статистика, і в період, що розглядається, і в попередній, і в наступний періоди на злочинну поведінку жінок впливають соціальні чинники: починаючи від віку, соціального становища жінки і закінчуючи статусом країни, де вона живе. Певна річ, не можна повністю соціологізувати особистість жінки-злочинниці та ігнорувати субєктивні фактори, психологічні ознаки, психічні стан і процеси. На наш погляд, кримінологи повинні враховувати всю сукупність як соціальних так і психологічних (біологічних) факторів. Можна стверджувати, що біологічні особливості впливають на тип поведінки людини, але не є визначальними причинами їх поведінки, в тому числі і злочинної.

Нарешті, розглянемо посадові злочини, які були вчинені в період, що розглядається. В Росії, наприклад, кількість посадових злочинів збільшилась. Якщо до війни частка жінок, що брали в них участь, визначалась усього 0,2%, то під час війни відсоток жінок, засуджених за хабарництво, досяг 4,3%, за зловживання владою, бездіяльність та перевищення влади - 2,6%. За підлог документів до війни засуджено лише 2,2%, а під час війни - 7 - 9%. Схожа ситуація спостерігалася і в Німеччині, що ще раз доводить звязок жіночої злочинності з соціальними умовами. Коли війна відкрила перед жінками двері канцелярій, дала можливість працювати і обіймати різні державні посади, вона одночасно поширила перед нею можливість злочинної діяльності. Німецька кримінальна статистика підтверджує зростання чисельності жінок, засуджених за посадові злочини: 1913р. - 50 засуджених, 1914р. - 45, 1916р. - 162 і 1917р. - 409 засуджених /22, С. 142/.

Підбиваючи підсумки розгляду жіночої злочинності в період 1890 - 1917рр., можна дійти висновку, що порівняно з попереднім періодом, рівень жіночої злочинності зріс, і в цьому зіграв свою роль згубний вплив війни. Збільшилась кількість найрізноманітніших злочинів, які раніше вчинялися жінками у найнезначній кількості, зявилися нові злочини, які жінками взагалі не вчинялися і, певна річ, ще більше зросла кількість злочинів, які і раніше посідали у жінок перше місце. Але незважаючи на підвищення рівня жіночої злочинності під час війни, він все одно залишався значно нижчим, ніж рівень чоловічої злочинності.

Після Жовтневої революції в молодій радянській країні було розгорнуто мережу кабінетів з вивчення злочинності і злочинця. Багато провідних представників дореволюційної науки, які були відомі у світі, продовжували розробку проблем злочинності і боротьби з нею і в роки радянської влади.

Тема жіночої злочинності розглядалася в роботах А. Шестакової /42; 43/, Н. Гедеонова /44/, С. Укше /45/, А.Н. Терентєвої /46/, Е.К. Краснушкіна /47/, Г. Маннса /48/, В. Власова /49/, В. Халфіна /31/, В.А. Внукова /50/, Т. Кремльової /51/, Б. Змієва /52/, Я.С. Бердичевського /53/, П.І. Люблинського /54/, М.Н. Гернета /22; 34; 55/ та інших. В цих роботах ми знаходимо статистичний матеріал про злочинність жінок, аналіз окремих видів злочинів і типів злочинниць, пояснення причин вчинення жінками злочинів тощо.

Дослідження злочинності жінок в 1918 - 1935рр. в Європі і в СРСР викликає значний інтерес: імперіалістична війна і революція внесли найглибші зміни у становище жінки. У радянських республіках громадянська війна поширила до небувалих раніше розмірів сферу прикладання жіночої праці. Жінка виявилася зайнятою на найрізноманітніших посадах і в різних професійних сферах, раніше для неї абсолютно недоступних. Закінчення громадянської війни і перехід до будівництва нового у всіх проявах життя супроводжувалися виданням цілого ряду таких законодавчих актів, які були не «реформою», а «революцією» становища російської жінки, за умов, що тоді існували. Нові декрети торкалися і становища жінки у родині - цивільний шлюб, право на розлучення, тощо, ці зміни неминуче втручались і в становище тієї жінки, яка навіть за поріг свого «домашнього господарства» не виходила.

Хоч революція і внесла корективи у соціальне становище жінки у різних республіках, за даними статистики, злочинність жінок в азіатських республіках була набагато нижчою, ніж в інших республіках радянської держави. Так, наприклад, татарка набагато менше, ніж росіянка, вчинює злочини у межах Татарської республіки. Загальна чисельність засуджених російських жінок 792, а татарок - 275 і це при тому, що загальна чисельність російських жінок в татарській республіці 602 826, а татарок - 676 062 /52; С. 43/.

Із загальної чисельності засуджених обох статей (11026) в Татарській республіці в 1926р. було засуджено 1121 жінку (10,24%) /52; С. 51/. За даними ЦСУ, участь жінок у загальній злочинності по СРСР складала в 1923р. - 15,6%, в 1924р. - 16,1% /56, С. 68/. Таким чином, участь жінок Татарської республіки у загальній злочинності нижче на одну третину, ніж по СРСР в цілому.

Пояснення цьому явищу слід шукати у національному складі населення, здебільшого представленого татарами, серед яких більше, ніж серед російського населення, збереглися умови, що ставили жінку поза громадською діяльністю, а також повною покорою жінки чоловікові в побутових і сімейних відносинах.

Розглянемо тепер розподіл відсотка засуджених жінок в інших республіках у період з 1925 по 1928рр., в процентах /22, С. 133/:

1925192619271928

РРФСР15,312,713,515,9

БРСР - -14,615,4

УРСР12,111,110,011,6

Зак. РФСР (Арменія,

Азербайджан) 3,2 4,2 4,9 -

Узбецька РСР12,8 5,9 6,4 6,6

Туркменська РСР 12,2 6,6 5,1 5,0

Як бачимо, найменший відсоток засуджених жінок - на Кавказі, більший - в Узбецькій та Туркменській РСР, а найбільший відсоток засуджених жінок в Росії, Білорусії та Україні.

Звернемось тепер до статистичних даних про злочинність жінок в Європі, де свої зміни внесла імперіалістична війна. Так, у Німеччині в 1919р. брали участь у вчиненні злочинів 19,9% жінок /57, С. 279/. Як зазначає М.Н. Гернет, збільшення злочинності після війни спостерігається по обох статях. Але в період 1921 - 1923рр. відбувається постійне підвищення чисельності засуджених жінок, що перевищило за своїми розмірами підвищення чоловічої злочинності: в 1923р. чоловіча злочинність зросла на 65% (64,9%), а жіноча - майже на 100% (94,2%) /34, С. 250/. Після 1923р. чисельність засуджених жінок почала поступово знижуватися: в 1924р. їх абсолютна чисельність складала 129644 (16,9%), в 1925р. - 96091 (16,3%), в 1926р - 91346 (15,3%), в 1927р. - 92646 (15,2%) і, нарешті, в 1928р. чисельність засуджених жінок дорівнювала 83407 (14,2%) /22, С. 134/.

В Англії після війни чисельність засуджених жінок теж поступово знижувалась. Так, в 1918р. чисельність засуджених жінок за злочини, що вимагають звинувачувального акту, складала 11877 (19,5%), в 1919р. - 10509 (18,3%), в 1920р. - 9995 (15,5%), в 1921р. - 9280 (14,4%), в 1922р. - 8635 (14,2%), в 1923р. - 8192 (13,8%), в 1924р. - 8036 (13,5%), в 1925р. - 8070 (13,5%), в 1926р. - 8460 (10,6%) і в 1927р. - 8383 (12,9%) /22, С. 136/.

Привертають увагу і дані по англійських колоніях. У Південно-Африканській колонії після війни відбувається величезне зростання жіночої злочинності, чисельність засуджених жінок з 1918 по 1923р. збільшилась з 20964 до 35732 /58, С. 190/, а з 1924 по 1927р. - з 40829 до 53360 /22, С. 139/. В Новій Зеландії рівень жіночої злочинності поступово знижувався: з 1918 по 1923р. чисельність засуджених жінок зменшилась з 2933 до 2487, але починаючи з 1924 і по 1927р. вона поступово підвищується - з 2456 до 2983 /22, С. 139/.

В Австрії злочинність жінок після війни пішла на спад порівняно з довоєнним періодом. В 1918р. відсоток засуджених жінок склав 46,4%, в 1919р. - 22,5%, в 1920р. - 20,5%, в 1921р. - 19,1% і в 1922р. - 18,7% /22, С. 137/.

А у Франції жіноча злочинність в 1920р. перевищила довоєнні цифри на 47% /39; 85/. У Данії до 1924р. вона підвищилась на 14,5% / 59, С. 295/.

В Італії після війни почалось зниження рівня жіночої злочинності і у 1919р. він понизився на 20% і став нижче довоєнних показників /39, С. 87/. У 1919р. чисельність засуджених жінок складала 21119 (26,9%), в 1920р. - 21552 (21,6%) і у 1921р. - 21026 (18,3%) /22, С. 144/. Але у порівнянні з чоловічою злочинністю рівень злочинності жінок зріс.

І, нарешті, у Фінляндії жіноча злочинність набула нечуваних розмірів. У період 1918 - 1920рр. чисельність засуджених жінок на 100 тисяч населення складала 792, а в 1921 - 1923рр. - 738, в 1924р. (за один тільки рік) чисельність засуджених жінок досягла 855, в 1925р. - 1306, в 1926р. - 1245, а в 1927р. - 1483 /22, С. 140/.

Після війни в Європі і після революції в Росії змінилася не тільки кількісна характеристика жіночої злочинності, але і якісні її показники. Розглянемо злочини, вчинені жінками на території СРСР у період з 1922 по 1928р. (Таб. А.1.5. див. Додаток) /22, С. 141/.

В цій таблиці простежується не тільки загальне збільшення кількості засуджених жінок та її питомої ваги в загальній злочинності, але й динаміка окремих видів злочинів. На жаль, порівняння дореволюційної і післяреволюційної картини злочинності жінок по всіх показниках за відсутністю повних статистичних даних неможливо. Але деякі показники порівняти можна. Так, очевидне зростання серед жінок кількості таких злочинів, як посадові: до війни, як згадувалось вище, участь в них жінок становила 0,2%, а у 1924р., як бачимо з таблиці, відсоток жінок, засуджених за хабарництво, досяг 8,7%. Відсоток засуджених за розбій і грабіж в період з 1922 по 1928рр. коливається між 4,8 і 9,6%. Як бачимо з таблиці, високий відсоток жінок, засуджених за наклеп, виробництво, збут та зберігання спиртних напоїв, порушення правил про посвідчення на проживання і порушення правил запису актів громадянського стану. Збільшився порівняно з дореволюційним періодом відсоток жінок, засуджених за привласнення і розтрату.

Слід відзначити, що жінки в цей період вчиняють і хуліганство. Якщо звернути увагу на склад жінок-хуліганок, то можна переконатися, що основне місце серед них посідають повії, які дебоширять у нетверезому стані. Більшість випадків хуліганства припадає і на домашніх господарок звичайно на грунті кухонних сварок. Скоюють хуліганські вчинки і жінки, що торгують на вулиці, на грунті постійних сутичок з представниками органів міліції, що ведуть боротьбу з безпатентною торгівлею. Стосовно цифрових даних щодо хуліганства серед жінок слід зазначити, що про це явище є тільки уривчасті відомості. Так, по м. Ростов - на - Дону з загальної кількості засуджених за хуліганство в 1925 - 1926рр. жінки складали 7% /49, С. 70 - 71/. За даними Московського кабінету по вивченню злочинності, в містах кількість засуджених за хуліганство жінок досягає 12%, в той час як в сільських місцевостях не більше ніж 1 - 1,5% /49, С. 71/.

Змінився після війни характер жіночої злочинності і в західно-європейських країнах. Так, в Бельгії в 1919р. зросла кількість злочинів проти державної влади, кількість крадіжок збільшилась на 33%, приховувань краденого на 38% /39, С. 88/. А у Німеччині вплив економічних умов, що дістали змін, відбився на майнових злочинах. Так, скупування краденого жінками збільшилось на 300 - 400% /57, С. 279/. В Австрії жіноча злочинність набула, головним чином, майнового характеру і становила - 96% загальної злочинності жінок: в 1920р. рівень крадіжок у вісім разів перевищував довоєнний /22, С. 137/. Цікаво, що зазнав змін і характер майнової злочинності серед жінок: крадіжки зі зломом траплялись значно частіше, ніж прості крадіжки. А в Італії найбільший коефіцієнт засуджених жінок на сто тисяч населення припадає на просту крадіжку - 41,88 в 1920р. і 29,75 в 1921р.; легкі тілесні ушкодження - відповідно 26,23 і 12,97. Невисокий коефіцієнт жінок, засуджених за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, - 3,70 в 1920р. і 3,10 в 1921р.; за наклеп - відповідно 3,24 і 3,17 і адюльтер - 3,40 і 2,17 /22, С. 144/.

Вищенаведені цифри надали нам можливості порівняти участь жінок у злочинності у різних країнах. Розглянемо більш докладно дані про участь жінок в найбільш тяжких злочинах - проти життя.

В Росії за 1923 - 1925рр. чисельність жінок, засуджених за злочини проти життя, складала 5061 (49,6%), а за 1926 - 1928рр. - 9809 (72,9%) /22, С. 146/. На жаль, про чисельність жінок, засуджених за окремі види вбивств з цієї категорії злочинів є дані тільки за період 1925 - 1928 рр., в процентах /22, С. 150 - 151/:

1925 19261927 1928

Вбивство 16,7 18,6 18,9 18,7

Вбивство у бійці і при

перевищенні меж необхідної оборони 1,6 2,3 2,5 3,2

Вбивство з необережності 10,1 13,0 10,4 10,5

Винищення плоду 92,3 91,3 92,9 90,7

Одне з провідних місць у злочинах проти життя, вчинених жінками, посідають аборт і дітовбивство. Це ті злочини, які вчинялись і вчиняються жінками у всі часи і складають найбільшу кількість злочинів, вчинених жінками. Однак порівняння участі жінок у вчиненні цих злочинів після революції в СРСР з дореволюційним часом утруднено, тому що в період, що розглядається, аборт, вчинений самою вагітною або з її згоди, виключає для вагітної злочинність діяння, а спеціальна стаття про дітовбивство є тільки у Кримінальному кодексі України. В усякому разі участь жінок у цих злочинах залишається надзвичайно високою. Так, на сто тисяч населення РРФСР за ці злочини були засуджені в 1926р. 7,1% жінок /22, С. 139/.

Наведемо дані про розподіл чисельності засуджених за аборт жінок по республіках СРСР за період 1925 - 1928 рр. (Таб. А.1.6. див. Додаток) /22, С. 80 - 81/.

Як бачимо з таблиці кількість злочинів в кожній республіці різна. Найбільшу кількість абортів зареєстровано в Росії, меншу в Україні і зовсім незначну - в республіках Закавказзя, в Узбецькій і Туркменській РСР. В цілому по СРСР кількість вчинених жінками абортів з кожним роком збільшується. Тільки в Росії за 1927р. було засуджено за винищення плоду 1040 жінок, переважно так званих повитух.

Здавалося б, що з легалізацією абортів повинна зменшитись кількість дітовбивств, але за даними М.Н. Гернета, з 509 оброблених ним статистичних листків на засуджених жінок у 106 випадках (20,8%) зустрілись засуджені за дітовбивство /22, С. 148/.

В СРСР проблема дітовбивства і винищення плоду привертала увагу багатьох вчених. Їй були присвячені окремі роботи і статті, в яких зроблено спроби пояснити причини зростання цих небезпечних злочинів і сформулювати заходи боротьби з ними.

У статті «Истребление плода (аборт) в Москве и Московской губернии» /31/ В. Халфін шляхом аналізу фактичного матеріалу розглядає штучне переривання вагітності як соціальне явище. Докладне вивчення мотивів абортів, соціального становища жінок, що вчинили аборт, періодів вагітності, кількості дітей, що вже є в родині, кількості попередніх абортів, народності, сімейного стану, віку та інших чинників дозволило автору дати розгорнуту кримінологічну характеристику жінок, що вчинили аборт.

Слід зазначити ще дві статті, присвячені проблемі дітовбивства. Це стаття А. Шестакової «Убийство матерью новорожденного ребенка» /43/ і стаття Я.С. Бердичевського «Преступления против жизни новорожденного» /53/, в якій автор підкреслює характерні риси злочинів проти життя новонародженого, розкриває їх соціальні корені і накреслює шляхи ліквідації соціальних причин злочину.

Говорячи про жінок-вбивць взагалі, можна визначити і інші, присвячені цій темі роботи, що охоплюють період, який нами розглядається. Однією з таких робіт є стаття Е.К. Краснушкіна і Н.П. Холзакової «Два случая женщин убийц-гомосексуалисток» /47/. Слід нагадати, що Е.К. Краснушкін є представником біологічної концепції, і тому стаття пройнята біологізацією характеристик особистості жінок-вбивць.

В статті С. Укше «Женщины - корыстные убийцы» /45/ наведені результати обстеження жінок-вбивць, що відбували покарання в жіночому Новинському виправному домі у 1924 - 1925 рр. З обслідуваних автором 47 випадків вбивств, замахів на вбивство і причетності до вбивства 12 випадків припадає на корисливі вбивства (за винятком 3 випадків причетності до вбивства). Пять жінок з девяти вбивали самі, одна брала участь у вбивстві, одна підмовила на вбивство свого чоловіка і роль двох внаслідок заперечення ними своєї провини і відсутності подробиць у справі зясувати неможливо.

Автор зазначає, що з девяти жінок пять належали до злочинного світу. У цих жінок у минулому - погані умови дитинства, ранні шлюби, в основному з чоловіками-злочинцями. Ніхто з них не навчався у школі і не працював. З чотирьох злочинниць, що не належали до злочинного світу, дві - випадкові злочинниці, які вчинили злочин під впливом нужди, одна - професійна злочинниця і одна - належить до душевнохворих.

На наш погляд, ця робота привертає увагу тим, що в той час в Росії це було перше соціологічне обстеження жінок - корисливих вбивць (обслідування П.Н. Тарновською мало переважно антропологічний характер).

В 1928р. надрукована стаття Е. Френкеля «Убийца из экономических мотивов» /60/. Автором наведені результати деяких спостережень над певною групою злочинних осіб, «що досягають здійснення своїх задумів в області майнових відносин шляхом ліквідації інших осіб». І хоч ця стаття повністю не присвячена жінкам-вбивцям, в ній розглядаються злочинці обох статей, вона цікава вже тим, що в ній аналізуються ті нечисленні (із 79 вбивць жінок було тільки 6) випадки вбивств, вчинених жінками з економічних мотивів, також дається соціологічна характеристика злочинниць і аналізуються причини цих злочинів.

Розглянемо злочини проти життя у певних європейських країнах. Слід додати, що кримінальна статистика різних країн не з однаковою повнотою дає відомості щодо різних злочинів проти життя, тому що не однакове кримінальне законодавство цих країн.

У Німеччині, наприклад, після війни чисельність засуджених за ці злочини жінок збільшилась у три рази. Якщо у 1913р. чисельність засуджених складала 1492, то в 1921р. - 3696, а в 1925р. - 5674 засуджені жінки. Розподіл же засуджених по окремих видах злочинів проти життя характеризується нижченаведеними даними /22, С. 149/:

1921 19231924 1925 1926 1927

Передумисне вбивство 25 20 39 39 29 22

Умисне вбивство 69 48 72 45 59 59

Вбивство з необережності 147 128 140 139 131 110

Дітовбивство 87 74 119 171 156 128

Аборт 3325 25064065 52444487 3775

Підкидання дітей 37 43 41 36 18 22

В 1921р. у Німеччині чисельність жінок, засуджених за найтяжчий злочин - передумисне вбивство, збільшилась порівняно з довоєнним періодом більш ніж в три рази і, як бачимо, продовжувала збільшуватись аж до 1925р. У 1927р. збільшилась кількість дітовбивств, а чисельність засуджених за аборт перевищила у багато разів чисельність засуджених за інші злочини.

В Англії у період 1918 - 1921рр. чисельність жінок, засуджених за злочини проти життя складала 361; у період 1922 - 1924рр. - 224; 1925 - 1927рр. - 265 осіб жіночої статі. Підвищена участь жінок у насильницьких злочинах спостерігалась в 1924р. - 87 засуджених і в 1925р. - 121 засуджена /22, С. 149/. Аналізуючи різні злочини проти життя, ми спостерігаємо, що передумисні вбивства, вчинені жінками, залишаються увесь час, починаючи з 1913р. і закінчуючи 1927р., майже на одному і тому самому рівні, але найбільші цифри припадають на 1925 рік - 40 засуджених, а найменші - на 1927р. - 19 засуджених; умисні вбивства вчинювались під час війни жінками частіше, а після її закінчення їх кількість різко зменшилась: якщо в 1915р. чисельність засуджених за цей злочин жінок дорівнювала 28, то в 1927р. - 4. Винищення плоду, що характеризується по всіх країнах великими цифрами, в Англії вчинюється досить рідко, але найбільша кількість припадає на 1925 - 1927рр.: в 1925р. чисельність засуджених жінок дорівнювала 43, а в 1926 і 1927рр. - 30. Про дітовбивство є дані лише за 1923 - 1927рр.: за цей проміжок часу засуджено 81 жінку /22, С. 149/.

В Австрії в 1919р. рівень вчинених абортів несподівано понизився вдвічі порівняно з довоєнним рівнем; в 1920р. знову різко підвищився і до 1921р. перевищив довоєнний рівень більш ніж в 4 рази /33, С. 119/. У Румунії порівняно з 1914р. за період 1919 - 1923рр. кількість дітовбивств збільшилась на 100%, а абортів - на 250% /57, С. 279 - 280/. А у Франції у порівняні з 1913р. кількість дітовбивств у 1919р. збільшилась усього на 6% /22, С. 44 - 45/.

Окрім злочинів проти життя, привертають увагу майнові злочини, вчинені жінками. З наведених раніше даних (Таб. А.1.5. див. Додаток) видно, що основну частину майнових злочинів серед жінок в РСФСР в період 1922 - 1928 рр. складають купівля та скупка краденого. Відсоток засуджених за цей злочин жінок в 1922р. - 24,1%, в 1923р.- 24,7%, в 1924р. - 22,7%, в 1926р. - 23,1% і в 1928р. - 24,5%. Загалом за 7 років чисельність засуджених жінок залишалась майже на одному рівні. З решти злочинів цієї групи розповсюджені крадіжки, шахрайство, привласнення і розтрата. В 1922р. відсоток засуджених за крадіжку складав 18,1%, але у наступні роки він поступово знижувався, і у 1928р. складав 12,1%; відсоток засуджених за шахрайство у зазначений період також залишився майже на одному рівні - в 1922р. він складав 13,9%, в 1926р. - 15,9%, в 1928р. - 12,5%. Стосовно привласнення і розтрати, то найбільший відсоток засуджених за цей злочин жінок припадає на 1924р. - 16,8% і 1926р. - 16,5%.

В період, що нами розглядається, питання майнової злочинності розглядалось в роботі В. Халфіна «Жилищный вопрос и имущественная преступность в городах РСФСР» /61/. Автор нарівні з майновими злочинами, вчиненими чоловіками, приділяє увагу аналізу злочинів, вчинених жінками. Наведені дані про залежність злочинності жінок від квартирних умов дозволяють дійти висновку, що посилений зріст таких злочинів, як грабіж і крадіжки спостерігається серед осіб, що не мають певного місця проживання, і навпаки, чим кращі житлові умови, тим вище рівень інших, більш складних і витончених майнових злочинів, наприклад, шахрайства.

Стаття А.Н. Терентєвої «Два случая женщин-растратчиц» /46/ містить детальний аналіз двох злочинів і двох особистостей жінок, що їх вчинили.

В роботі Т. Кремльової «Воры и воровки больших магазинов» /51/ досліджується особлива категорія злодіїв - тих, хто «промишляє» в магазинах великих міст. При вивченні особистостей злодійок автор звертає увагу на їх вік, сімейний стан, освіту, наявність судимості тощо і доходить висновку, що на цей шлях вони потрапляють під впливом нужди, тяжкого дитинства, побутової невлаштованості - одним словом, усього того, що ми називаємо соціальними і економічними факторами.

Звертає на себе увагу і стаття Е Френкель «Этническое понятие вора» /62/. Автором проведено психологічне дослідження злодіїв-рецидивістів. Оброблені дані стосовно 140 злодіїв-рецидивістів, з них 25 жінок. Ось як автор описує жінок-злодійок: відвертість і хвастощі своїм ремеслом особливо різко виявляються у жінок-злодійок. Багато з них заявляють, що не бажають і не люблять вчитися і працювати, не можуть утримуватися від злодійства /62, С. 18/.

Ми вирішили більш докладно зупинитися на злочинах проти життя та майнових злочинах через те, що вони найбільш часто вчиняються жінками і є найбільш небезпечними. Але є і інші злочини, які за кількістю жінок, що беруть в них участь, заслуговують на увагу. Одним з таких злочинів є таємне винокуріння (виготовлення і продаж спиртних напоїв).

За даними А. Учеватова, тільки у Москві за два з половиною роки - з 1924 по перше півріччя 1926р. - затримані за виготовлення самогону жінки складали 1643 (58,6%), а за торгівлю самогоном 1699 (55,2%) /63, С. 120/.

Новим підтвердженням звязку жіночої злочинності і соціальних умов є статистика злочинності жінок в містах і сільських місцевостях. В цілому злочинність жінок в містах вище, ніж у селах, але є такі види злочинів, по яких відсоток засуджених жінок у повітах вище, ніж у містах. Наприклад, за даними М.Н. Гернета за 1924р., в СРСР злочини проти порядку управління в місті складали 29,2%, а у повіті 69,9% /55, С. 17/. Високий відсоток становлять і такі злочини, як ухилення від сплати державних податків і повинностей, порушення прав про посвідки на проживання, виготовлення, збут і зберігання спиртних напоїв і масові заворушення /55, С. 17/.

Численні групи майнових злочинів і злочинів проти особи розподіляються між містом і селом у зворотньому порядку: в місті переважають злочини проти власності - 52,6%, у повіті 46,4%, а у селі - проти особи - 57,9%, в місті 41,2%. З майнових злочинів у селі тільки підпал та інші види винищення майна складали високий відсоток - відповідно 86,8% і 69,9%, решта - набагато нижче, ніж у місті. Серед злочинів проти особи майже всі складають високий відсоток у селі і низький у місті. Як і раніше, село залишається центром різноманітних злочинів проти особи і перш за все найтяжчих з них - вбивств (82,3%), вбивств при перевищенні меж необхідної оборони і у бійці (78,6%), умисних тяжких тілесних ушкоджень (78,1%), вбивств з необережності (75,3%). Поширені у селі і такі злочини, як сприяння і доведення до самогубства (66,7%), удари, побої, насильство над особою (65,7%), умисні легкі тілесні ушкодження (64,7%). Більш «міськими», ніж «сільськими» злочинами залишаються статеві злочини, і майже виключно у містах процвітає звідництво (88,8%) /44, С. 147/. Відносно посадових злочинів, то вони в основному вчиняються у місті, і найбільш високий відсоток з них припадає на хабарництво (63,5%), мордування, насильство і образа при виконанні службових обовзків (60,0%) і неправильне ведення господарства в державному підприємстві (40,0%) /55, С. 17/.

Тема злочинності жінок у сільській місцевості розглядається і в роботах кримінологів. Не можна залишити поза увагою статтю А. Шестакової «Преступления против личности в деревне» /42/ і статтю Г. Маннса «Деревенские убийства и убийцы» /48/. Обидва автори підкреслюють, що злочини проти особи вчиняються жінками набагато частіше у селі, ніж у місті. Автори наводять цікаві відомості про способи вбивств, вчинених жінками. А. Шестакова вважає, що жінки-селянки частіше, ніж міські жінки використовують отруту для досягнення своєї мети, а Г. Маннс стверджує, що таке положення не можна визнати правильним. Селянка фізично сильніша за міську жінку, а іноді не поступається силою і чоловікові.

Привертають увагу дані про жінок-рецидивісток. Якщо порівнювати чоловічу і жіночу злочинність, то ми можемо спостерігати значно більшу стійкість злочинних нахилів у жінок, що вступили на шлях злочинності, ніж у чоловіків. За переписом у вязницях у СРСР в кінці 1926р. рецидивісток серед засуджених жінок було 31% /64; С. 97/. Цей відсоток, за даними Б. Утевського, який проаналізував цифри рецидиву, значно нижче справжнього. Найбільш точна англійська статистика засуджених свідчить, що в 1921р. було 8100 (73,3%) рецидивісток /65; С. 118/.

У звязку з цим слід також згадати статтю професора П.І. Люблинського «Молодые рецидивистки» /54/, в якій піддано аналізу вплив віку на формування типа жінки-рецидивістки.

Підбиваючи підсумки сказаного про жіночу злочинність в 1920 - 1930рр. можна відзначити її істотне зростання як в СРСР, так і в Європі і безперечну залежність цього зростання від соціальних та економічних чинників. Революція в Росії та імперіалістична війна в Європі суттєво змінили соціальне становище жінок, їх побут і, як наслідок, вплинули на їхню злочинність. Жінки нарівні з чоловіками поступово входили у суспільне життя, для них відкривалися нові сфери діяльності, що раніше належали тільки чоловікам, а це у свою чергу призвело до розширення сфер їхньої злочинної діяльності і до підвищення її рівня.

Поряд з цим слід враховувати і серйозні успіхи у дослідженні цієї проблеми в літературі. Але з середини 30-х і до 60-х рр. в колишньому СРСР кримінологічні дослідження не проводилися, не вивчалась в цей період і жіноча злочинність. З середини 30-х рр. мали місце лише прикладні дослідження напівзакритого і закритого характеру по окремих проблемах боротьби із злочинністю, що проводилися правоохоронними органами і підпорядкованими їм науково-дослідними закладами. Але на жаль, будь-які відомості або статистичні дані про злочинність жінок в цей період як по Україні, так і по Росії відсутні.

1.2 Жіноча злочинність за окремими дослідженнями в період з 1960 - 1990 рік

В СРСР після 1953р. ряд вчених і практиків поставили питання про необхідність поновлення кримінологічних досліджень з метою наукового супроводження кримінологами боротьби із злочинністю. І вже наприкінці 60-х - початку 70-х рр. було продовжено розробку теоретичних основ кримінології.

Стосовно досліджень в області жіночої злочинності після припинення у кінці 20-х - початку 30-х рр. кримінологічних досліджень і ліквідації кримінологічних кабінетів в СРСР до початку 70-х рр. цій галузі не було присвячено фактично жодної роботи і лише після 1970 р. зявлися перші статті, у яких розглядалась ця проблема.

Йдеться про публікації багатьох кримінологів - таких, як В.А. Серебрякова /66 - 72/, І.А. Кириллова /73/, Л.В. Вельєва /74/, К.К. Горяїнов /75/, Л.Ш. Берекашвілі /76/, М.Н. Голоднюк /77 - 81/, Л.Ф. Богданова /82/, Т.Г. Бобреньова /83 - 84/, Т.М. Явчуновська /85/, Т.А. Шмаєва /86 - 87/, В.Н. Зирянов /88/, Т.Г. Черненко /89/, Е.А. Заплатіна /90 - 91/, Е.В. Середа /92 - 93/ та інших. В роботах цих авторів розглядалась кримінологічна характеристика жінок-злочинниць, аналізувалась динаміка і структура жіночої злочинності, її причини, проблеми виправлення та перевиховання засуджених жінок, вплив алкоголізму на злочинність жінок тощо.

В багатьох роботах зроблено спробу довести, що злочинність серед жінок може бути обєктом самостійного вивчення, тому що порівняння чоловічої і жіночої злочинності показує кількісні та якісні їхні відмінності.

На грунті цих та інших робіт вчених розглянемо кількісну і якісну характеристику жіночої злочинності в період з початку 70-х рр. і до 1990 року.

Про злочинність жінок після Великої Вітчизняної війни немає точних відомостей, але, на думку В.А. Серебрякової, вона була значно вище, ніж, в 70-і рр., проте процес її зниження був нерівномірним /68; С. 26/. Після 1961 - 1962рр. і у наступні роки спостерігається певна стабілізація рівня злочинності жінок: коливання злочинності, зберігаючи тенденцію до зниження, іноді призводили і до деякого незначного її підвищення.

Як би не змінювався рівень жіночої злочинності в СРСР, статистика протягом багатьох років показує, що жіноча злочинність як раніше, так і в період, що розглядається, характеризується невисокими (порівняно з чоловічою) показниками. Так, співвідношення чоловічої та жіночої злочинності в 1962 - 1963рр. було 4 : 1, в 1964р. - 5 : 1, в 1965р. - 6 : 1, в 1966р. - 7 : 1, в 1967р. - 8 : 1, в 1968 - 1970рр. - 7 : 1 і в 1971 - 1972рр. - 6 : 1 /68, С. 26/. Як ми бачимо, жінки вчиняють злочини в декілька разів рідше, ніж чоловіки, незважаючи на те, що жінок в країні більше, а на виробництві кількість жінок і чоловіків однакова.

Дійсно, за роки радянської влади частка жінок у виробничій діяльності, сфері обслуговування і управління збільшилась в 1969р. в 10 і більше разів /94, С. 36 - 36/. Але в той же час, на думку В.К. Звірбуля і В.П. Шупілова, істотних змін їх частки у складі злочинців не сталося, і підвищення соціальної активності жінок в умовах СРСР не призвело до збільшення злочинності серед них.

Але після 1970р. жіноча злочинність збільшується. Так, в 1970р. серед усіх засуджених жінки складали 6,2% /95, С. 5/, в 1971р. їх частка складала 15,6% /96, С. 8/, а в 1972р. - 20% /2, С. 22/ і до 1973р. цей відсоток не знижувався. Після 1974р. участь жінок у загальній злочинності в цілому по країні почала зменшуватися, і в 1975р. їх частка серед усіх, що вчинили злочини, складала 15,2%, в 1976р. - 15,3%, в 1977р. - 15,6%, в 1978р. - 14,6%, в 1979р. - 14,8% і в 1980р. - 14,6% /1, С. 24/. Починаючи з 1981 і по 1987рр. частка жінок у загальній злочинності знову підвищувалася: в 1981р. - 15,1%, в 1982р. - 16,2%, в 1983р. - 16,1%, в 1984р. - 15,7%, в 1985р. - 18,8% а в 1986р. вона досягла свого піка - 22,0% /1, С. 24/, далі в 1987р. зовсім незначно зменшилась - до 21,5%, в 1988р. - до 17,0% /96, С. 8/ і до 1990р. знизилась до 13,8% /1, С. 24/.

Такі зміни жіночої злочинності мали місце в цілому по країні, але в окремих союзних республіках ці зміни відбувалися по-різному. Слід відмітити як різний рівень жіночої злочинності, так і нерівномірність змін, що відбуваються. Так, в Україні в 1973 - 1977рр. чисельність жінок, що вчинили злочини, виявляла тенденцію до зниження (-5,2%). Але в 1978 - 1983рр. чисельність жінок-злочинниць збільшувалась в середньому на 7,8%. В наступні роки після незначного зниження в 1984р. чисельність жінок-злочинниць різко зросла у 1985 - 1986рр. (з 32 тисяч до 60 тисяч, або майже в 2 рази), а в 1987 - 1988рр. різко зменшилась (до 27 тисяч, тобто більше ніж в 2 рази) і у наступні роки їх чисельність дещо стабілізувалась /2, С. 22/.

Спостерігаються зміни в жіночій злочинності і в зарубіжних країнах. Так, в Англії чисельність засуджених жінок у 1955р. дорівнювала 1826, а в 1957р. - зменшилась до 1711 /97, С. 88/. В Бельгії за період з 1950 по 1959р. чисельність засуджених за різні злочини жінок залишається приблизно на одному рівні, при цьому спостерігається в окремі роки то зниження, то незначне підвищення: в 1950р. - 642 злочинниці, в 1954р. - 435, в 1955р. - 488, в 1956р. - 652, в 1957р. - 567, в 1958р. - 488 і в 1959р. - 469 злочинниць /97, С. 88 - 89/. А у Франції, наприклад, в 1958р. було засуджено 1017 жінок, а в 1959р. - 911 /97, С. 88 - 89/. За даними 26 країн, що розвиваються, з мусульманським віросповіданням, співвідношення чоловіків і жінок, засуджених за різні злочини в 1975р., склало 17 : 9, а в 1985р., за даними вже 29 країн - 25 : 4 /98, С. 359/.

Як вже зазначалося вище, змінилася не тільки кількісна, але і якісна характеристика жіночої злочинності, її структура. За даними попередніх періодів легко визначити досить чіткий перелік злочинів, що вчиняли переважно особи жіночої статі. Однак час вносить свої зміни в життя жінки, а отже, і в її злочинність. Поряд з тими злочинами, які вчинювали жінки в попередні періоди, вони почали вчиняти і інші, які раніше неможливо було навіть співвідносити з ними. В першу чергу, це зумовлено значно зрослою соціальною активністю жінок, незрівнянно більшою участю жінок в державній, громадській і виробничій діяльності, а також іншими важливими соціальними змінами.

На жаль, єдиних відомостей, які характеризували б злочинність цього періоду, нема, тому ми спробуємо показати зміну структури жіночої злочинності в СРСР на підставі окремих даних за різні роки. Розглянемо показники розподілу засуджених жінок в залежності від характеру вчинених ними злочинів в 1970 - 1979рр. за даними перепису вязнів /95, С. 23/ (Таб. А.1.7 див. Додаток).

З даних таблиці бачимо, що в 1970р. найбільш поширеними серед жінок були три групи злочинів: проти соціалістичної та індивідуальної власності громадян (61,9%); проти порядку управління, громадської безпеки, громадського порядку та здоровя населення (20,7%); проти життя, здоровя волі і гідності особи (8,6%). В 1979р. превалювали перша і третя групи, які складали відповідно 53,1% і 22,0%; стосовно злочинів проти порядку управління, проти громадської безпеки, громадського порядку та здоровя населення, то відсоток засуджених жінок в цій групі знизився в 1979р. на 1,6%.

Існує тісний звязок між соціальними ролями жінки, її мікросередовищем і вчиненням злочинів. Мотиви злочинів формуються в тій самій сфері, де жінки виконують свої ролі, там же вони їх реалізують. Наприклад, в торгівлі, побутовому і комунальному обслуговуванні жінки складають 70 - 80%. Відповідно серед усіх осіб, що вчинили розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман покупців, більше половини - жінки. Аналізуючи структуру злочинів проти соціалістичної власності (Таб. А.1.7. див. Додаток), бачимо, що провідне місце серед них належить розкраданням, причому значна частка розкрадань здійснюється шляхом привласнення і розтрати, досить незначна - шляхом крадіжки. За даними В.А. Серебрякової, в 1971 р. з усіх засуджених жінок за розкрадання (33,4%) частка жінок, які вчинили крадіжки, склала 4,7% /66, С. 8/. За крадіжку соціалістичного майна засуджено, як бачимо з таблиці, в пять з лишком менше жінок, ніж за крадіжку індивідуального майна.

За період з 1970 по 1979рр. відбулися деякі зміни в структурі вчинених жінками злочинів. Так, в 2,5 рази зменшилася частка засуджених за розкрадання шляхом привласнення і розтрат, в 1,5 рази - за шахрайство і вимагательство, в чотири рази за господарські та посадові злочини, майже в три рази за хуліганство.

За цей же час збільшився відсоток засуджених за грабіж на 1,9%, за розбій - на 2,0%, але загалом участь жінок в таких злочинах, як грабіж і розбій мізерна. Практично майже не зареєстровані випадки вчинення цих злочинів, де жінка була б виконавцем. Вона може бути наводчицею, другорядною учасницею таких злочинів. Судова практика свідчить, що при вчиненні грабежу та розбою жінки є переважно пособницями. Ці злочини організуються і виконуються чоловіками.

Значно збільшилася питома вага жінок, засуджених за злочини проти життя, здоровя, волі і гідності особи, - на 13,4%, в тому числі за умисні вбивства - на 2,9%, умисні тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження - на 3,5%, а також за порушення паспортних правил, систематичне заняття бродяжництвом і жебрацтвом - на 6,1%.

Як у попередні періоди, так і в той, що нами розглядається, структура злочинності жінок продовжує суттєво відрізнятися від структури злочинності чоловіків. Ця різниця закономірна і пояснюється більшою зайнятістю жінок у таких сферах, як матеріально-технічне постачання, торгівля, громадське харчування. Тому серед засуджених жінок в шість разів більше, ніж серед засуджених чоловіків, було осіб, що вчинили розкрадання шляхом привласнення і розтрати, майже в пять разів більше засуджених за шахрайство.

Частка жінок, засуджених за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, в 1,5 рази менше, ніж частка засуджених чоловіків. Протилежна картина спостерігається при порівнянні частки засуджених жінок і чоловіків за умисні вбивства. Практика свідчить, що серед жінок ці злочини часто мають ситуативний характер і є реакцією на подружню невірність, постійне пияцтво і знущання з боку чоловіків та коханців.

Серед жінок майже в пять разів більша, ніж серед чоловіків, частка засуджених за бродяжництво.

Якщо порівняти наведені дані про участь жінок у деяких видах злочинів з даними за 1928р., то ми побачимо, що майже в чотири рази зменшилась частка жінок у вчиненні умисних вбивств і шахрайства, в три рази - у вчиненні грабежу і розбою. Між тим участь жінок у вчиненні крадіжок збільшилась майже у 2,5 рази. Частка жінок у вчиненні такого злочину, як розкрадання соціалістичного майна шляхом привласнення і розтрати, в 1970р. підвищилась на 2,9%, а потім у порівнянні з 1928р. знизилася майже в два рази.

Для більш повної картини структури жіночої злочинності у період, що нами розглядається, наведемо дані про розподіл чисельності засуджених жінок по видах злочинів за 1987 /99, С. 42/ і 1989рр. /100, С. 43 - 45/ (Таб. А.1.8. див. Додаток).

Як бачимо з даних таблиці, в 1987р. пріоритет належить злочинам проти індивідуальної власності (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство): 32,8% усіх злочинів, вчинених жінками. Значний відсоток складають і злочини проти державної та колективної власності (30,5%), за ними іде група злочинів проти життя, здоровя, волі і гідності особи (31,3%). При цьому слід звернути увагу на збільшення чисельності засуджених жінок по всіх групах порівняно з 1979р. Якщо в 1979р. злочини проти соціалістичної і індивідуальної власності складали 53,1%, то в 1987р. - 63,3%. Злочини проти життя, здоровя, волі і гідності особи в 1979р. складали 22,0%, в 1987р. - 31,3%.

В 1989р. ситуація зазнала змін, що підтверджується даними, наведеними в таблиці, за цей рік. Як в 1987, так і в 1989р. пріоритет залишається за групою злочинів проти індивідуальної власності. В 1989р. відсоток засуджених за ці злочини жінок збільшився на 7,8% і склав 40,6%. Друге місце за розповсюдженістю в 1987р. зайняли злочини проти державної та колективної власності. В 1989р. ця група посіла третє місце і складала лише 12,8%, тобто у порівнянні з 1987р. участь жінок у скоєнні злочинів цієї групи зменшилася на 17,7%. Стосовно злочинів проти життя, здоровя, волі і гідності особи, то в 1989р. вони з третього місця перемістилися на друге і склали 21,7%, але у порівнянні з 1987р. зменшилася на 9,6%. Таким чином, можна дійти висновку, що у 1989р. знизилася участь жінок у злочинах проти державної і колективної власності і у злочинах проти життя, здоровя, волі і гідності особи, але підвищилась у злочинах проти індивідуальної власності.

Розглянемо більш докладно ці групи злочинів, бо вони посідають значне місце в структурі жіночої злочинності.

Найбільш небезпечними є злочини проти життя, здоровя, волі і гідності особи. Зазначимо, що відсоток участі в ній жінок з кожним роком зростає і якщо в 1970р. він дорівнював 8,6%, то в 1975р. зріс до 14,2% /101, С. 3/, в 1979р. складав вже 22,0%, в 1987р. - 31,3%, а в 1989р. - 21,7%. А, наприклад, в США лише за 1971р. чисельність жінок-вбивць збільшилась на 25% /102, С. 44/.

Серед цих злочинів значна частка припадає на умисні вбивства - в 1970р. - 4,4%, в 1979р. - 7,3%, в 1987р. - 15,0%, а у 1989р. - 10,9%. Друге місце посідають тілесні ушкодження, вчинені жінками: в 1970р. - 1,5%, в 1979р. - 5,0%, в 1987р. - 5,3% і в 1989р. їх кількість зросла до 6,4%. Умисні вбивства при обтяжуючих обставинах не набули значного розповсюдження серед жінок, хоча їх кількість у 1989р. збільшилась порівняно з 1970р. на 2,5% і становила 4,3%. В більшості випадків насильницькі злочини вчиняються жінками на грунті родинно-побутових конфліктів, інтимних переживань. Жертвами таких злочинів є чоловіки (коханці), рідше - родичі, сусіди, знайомі. Значно менше випадків, коли жінки вдавалися до насильства, щоб заволодіти чужим майном, а також при вчиненні хуліганських вчинків. Наприклад, В.Н. Крупка відзначає, що питома вага осіб жіночої статі серед всіх, що вчинили насильницькі злочини в родинно-побутової сфері складає 16 - 17%. Серед покараних за вбивство вони складали 7%, серед тих, що заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, - 3,5%, тілесні ушкодження середньої тяжкості - 19,7%, легкі тілесні ушкодження - 20% /103, С. 96/. Серед засуджених за умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження рецидив зустрічається рідко.

Наведені статистичні дані свідчать про те, що жінки досить часто вчиняють насильницькі злочини, але, звичайно рідше, ніж чоловіки. Між тим питома вага насильницьких злочинниць серед всіх жінок, що вчинили злочини, приблизно така сама, як аналогічна категорія насильницьких злочинників серед усіх чоловіків, що вчинили злочини. За даними всесоюзного перепису вязнів, серед осіб, що відбувають покарання у ВТК, чоловіків, засуджених за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах було 4,9%, жінок - 4,3%, за умисне вбивство (ст. 94) - відповідно 6,2% та 10,9%, за вбивство з необережності - 0,1 і 0,1%, за умисні тяжкі тілесні ушкодження - 10,5 і 6,3%, за умисні легкі тілесні ушкодження або побої - 0,3 і 0,1%.

Таким чином, у загальній кількості злочинниць частка тих, хто вчинив умисні вбивства при обтяжуючих обставинах і вбивства з необережності, умисні легкі тілесні ушкодження і побої майже така сама, як і серед чоловіків. Частка жінок, що вчинили умисні вбивства (ст. 94) перевищує частку чоловіків.

Характерним злочином для жінок є дітовбивство: повторне засудження за цей вид злочину зустрічається набагато частіше, ніж за інші.

До прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 листопада 1955р. «Об отмене запрещения абортов» /104/ кількість дітовбивств було значно більша, ніж, наприклад, у 60 - 70-і рр.. Прийняття цього Указу повинно було сприяти зменшенню їх кількості, але, як свідчать статистичні дані, це зменшення відбувалося набагато повільніше, ніж очікувалося. За свідченням В.А. Серебрякової в 1959 і 1960рр. відсоток дітовбивств від загальної кількості вбивств, що вчинялися жінками, був дуже високий: 64% - в 1959р., 55% - в 1960р. /68, С. 30 - 31/. А у 70-і рр. частка дітовбивств зменшилася усього до 30 - 35%. І лише у наступні роки спостерігається більш суттєве зниження частки жінок, які вчинюють дітовбивства. В 1986р. відсоток цих злочинів від кількості усіх навмисних вбивств, що вчиняються жінками, склав 12,9%, в 1987р. - 24,0%, в 1988р. - 19,0%, в 1989р. - 15,3%, в 1990р. - 11,1% /1, С. 35/.

В зарубіжних країнах також спостерігається зменшення кількості засуджених за дітовбивство жінок. Так, у Данії в 1955р. чисельність жінок, засуджених за цей злочин складала 3%, в 1956р. - 3%, а в 1959р. - вже 1%. А в Італії в 1956р. за дітовбивство були засуджені 89 жінок, в 1957р. - 81, в 1958р. - 86, в 1959р. - 53 і в 1960р. - 64 злочинниці /97, С. 78/.

В період, що нами розглядається, насильницькі злочини, які вчиняють жінки, не привертали особливої уваги кримінологів. Серед невеликої кількості робіт, присвячених цій проблемі, хотілось би відзначити дисертацію Е.В. Середи /101/. В дослідженні автора вперше присутні відомості про психологічні особливості жінок, які вчинили вбивства. Зроблено спробу класифікації жінок, засуджених за насильницькі злочини, по окремих групах і визначення особистісних особливостей кожної з цих груп.

Деякі питання насильницької злочинності жінок порушувались і в роботах Ю.М. Антоняна /1/, В.А. Серебрякової /67; 68; 72/ Ф. Лопушанського /103/ та інших авторів.

Друга група злочинів, найбільш характерних для жінок у період, що розглядається нами, - це злочини проти індивідуальної власності. У цій групі за своїм відсотковим показником перше місце займає крадіжка - в 1987р. - 22%, в 1989р. - 29,3% засуджених жінок. У порівнянні з 1979р. відсоток засуджених жінок за цей злочин збільшився на 3,3%. За даними В.А. Серебрякової, вчинення жінками крадіжок індивідуального майна зустрічається приблизно в 3,5 рази частіше, ніж крадіжок соціалістичного майна.

За даними проведеного В.А. Серебрякової та В.Н. Зиряновим /96, С. 21/ дослідження, в 1988р. більше половини всіх випадків викрадення майна громадян припадає на квартирні крадіжки (53%). Також висока питома вага крадіжок із гуртожитків (11,5%), гардеробів (12,5%), підїздів будинків (5,7%) та інших місць громадського користування. Слід зазначити, що жінки на відміну від чоловіків майже не вчиняють крадіжок із гаражів, підвальних приміщень, сараїв, тощо. Крім того жінками в 5 разів рідше, ніж чоловіками, вчиняються крадіжки на підприємствах, в 1,5 рази - на вулиці і в 2 рази - на міському транспорті.

Наведемо дані про кількість жінок, засуджених за крадіжку і по деяких інших країнах. Так, у Канаді за цей злочин в 1956р. засуджені 27 злочинниць, в 1957р.- 32; у Франції в 1958р. - 5195, в 1959р. - 4605 /97, С. 89/. А в Німеччині в 1970р. з усіх засуджених за крадіжку жінки складали 50% /102, С. 42/.

Досить високий показник участі жінок у таких злочинах, як грабіж і розбійний напад - в 1987р. в СРСР вони складали 9,3%, в 1989р. - 8,4%. Відсоток жінок у загальній кількості злочинців, вчинивших грабіж і розбійні напади, в період 1975 - 1990рр. коливався від 16 до 18% /1, С. 32/. Але ж турбують не тільки кількісні зміни, повязані з цими злочинами, а якісні. Загальновизнаним є факт, і про це ми вже згадували, що жінки беруть участь у злочинах, вчинених чоловіками, як пособниці. Але проведене Т.М. Явчуновською дослідження показало, що все частіше спостерігаються ситуації, коли злочини вчиняються групою осіб, але склад групи за статевою ознакою однорідний. Жінки виконують весь комплекс дій, що складають обєктивну сторону грабежу або розбійного нападу.

Відзначимо зміни, що сталися в цій групі злочинів, і по зарубіжних країнах. В Канаді за грабежі і розбійні напади в 1956р. засуджені 77 жінок, а в 1957р. - 81 /97, 42 - 43/; в США тільки за 1971р. кількість жінок, засуджених за ці злочини збільшилась на 19% /102, С. 43/; а у Голландії лише 3% зареєстрованих грабежів і розбійних нападів вчинено жінками /105, С. 148/.

До третьої групи належать злочини проти державної і колективної власності. У структурі цих злочинів особливе місце посідають розкрадання (19,6%) /96, С. 16/. Високий відсоток жінок у цих злочинних посяганнях зафіксований кримінологами на протязі тривалого періоду. Так, У.С. Джекебаєв, що вибірково вивчив архівні кримінальні справи у Казахстані за 1966 - 1968рр. стверджує, що жінки серед розкрадачів складають 27,9%, а серед покараних за розкрадання у особливо великих розмірах, - 45,2% /106, С. 100/. М.Г. Мінєнок, посилаючись на матеріали соціологічних досліджень, проведених у Ленінградській області у 1980р., визначив частку жінок серед засуджених розкрадачів - 46,7% /107, С. 25/. За результатами І.Н. Даньшина, В.В. Голіни і А.Ф. Зелінського серед засуджених розкрадачів за 1981 - 1985рр. жінки складали 45,5% /108, С. 59/. А за даними МВС СРСР за 1989р. частка засуджених за розкрадання жінок дорівнювала 45,0% загальної кількості осіб, що вчинили ці злочини /109, С. 7/.