Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

Слід підкреслити, що в значній кількості злочинів, вчинених жінками, основною причиною були негативні риси винних. Так за даними нашого дослідження, з 55 жінок, засуджених за насильницькі злочини, 25 осіб вчинили їх на грунті пияцтва і алкоголізму, причому жертвами злочинниць були їх чоловіки, коханці, родичі. Стосовно хуліганства всі ці злочини були скоєні жінками у стані алкогольного сп'яніння.

Взагалі вчинення таких “безпривідних” злочинів характерне лише для неповнолітніх дівчат і осіб до 20 років, для дорослих же жінок такі злочини не характерні. Причина скоєних дорослими жінками вбивств полягає у відносинах, які не можна розв'язати, або здається, що їх не можна розв'язати. Справи жінок вбивць здаються нагромадженням образ і саме ця обставина дозволяє стверджувати, що вбивства у більшості випадків вчиняються жінками один раз і дуже рідко мають повторний характер.

При вчиненні загальнокримінальних корисливих і економічних злочинів роль ситуації дещо змінюється. Наприклад, крадіжки є таємним викраденням майна, і тому учасники ситуації не входять у безпосередні психологічні контакти. Сприятлива обстановка для вчинення цих злочинів може виникати через недоліки і упущення у діяльності державних, громадських організацій, а також приватних осіб, зокрема через погану охорону державного, колективного або приватного майна. В таких випадках конкретна життєва ситуація виступає в якості умови, яка сприяє здійсненню прийнятого особою рішення.

Звичайно, крадіжки і розкрадання та інші загальнокримінальні корисливі і економічні злочини можуть бути вчинені і внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних умов, матеріальних недостатків. Але в цілому ці злочини вчиняють, як правило, через такі негативні особистісні властивості, як прагнення до наживи і незаконного збагачення. Саме ці властивості особливості відіграють тут вирішальну криміногенну роль. Особи, що вчиняють такі злочини, самі створюють сприятливі умови хоч, звісна річ, використовують обстановку, що склалася, у власних цілях.

Досить важливим є питання про роль конкретної життєвої ситуації у генезисі злочинів, вчинених з необережності. Вона може бути вирішальною при вчиненні таких злочинів. Але неправильною є думка, що при вчиненні злочинів з необережності завжди створюється такий стан. Ї у цьому разі, у комплексі причин помітну, а інколи вирішальну роль відіграють суб'єктивні властивості особистості. Достатньо сказати, що злочинна самонадіяність або недбалість вже самі по собі є відбиттям таких негативних властивостей, як завищена самооцінка своїх здібностей, навичок і досвіду, легковажність, самовпевненість. Для осіб, які вчинили злочин з необережності, нерідко характерна зневага до правових заборон /170, С. 152/.

В кримінології поки що нема однозначного уявлення про значення конкретної життєвої ситуації у механізмі вчинення злочину. Ясно одне, що ситуація завжди передує вчиненню злочину, і її кримінологічне значення в тому, що вона є сполученням об'єктивних обставин життя людини, впливає на його поведінку, сприяючи або перешкоджаючи рішучості вчинити злочин.

Значущість ситуації для виникнення злочину варіюється у доволі широкому діапазоні і багато в чому визначається особистісним компонентом причинної взаємодії. Отже, особистісні різниці визначають мінливість значущості ситуації. В реальності ця залежність проявляється у тому, що особи з різними ступенем кримінальної ураженості і типами нервової системи неоднаково сприймають одну і ту саму ситуацію і можуть діяти по-різному. Так, особа з незначним ступенем відхилення від норми поведінки у ситуації негострого конфлікту найімовірніше знайде правомірне її розв'язання. Особа, якій притаманні антисуспільна установка і певні відхилення характерологічного порядку у тій самій ситуації скоріш за все обере суспільно небезпечний і протиправний спосіб вирішення конфлікту.

Практика свідчить, що існує безліч співвідношень між властивостями особистості злочинця і обставинами, що передували вчиненню злочину. Крайні точки цих співвідношень, зазначає В.Н.Кудрявцев, такі: 1) сильний вплив конкретної життєвої ситуації у разі відсутності антисуспільної установки; 2) глибока та стійка антисуспільна установка у разі відсутності будь-якого тиску зовнішньої ситуації. Між цими крайніми точками розміщений ряд перехідних випадків, коли взаємодіють більш-менш напружена ситуація та більш-менш розвинуті антисуспільні якості особистості /158, С. 42 - 43/.

Таким чином, ситуація відіграє певну роль у механізмі злочину, іноді ця роль вирішальна. Але слід також враховувати, що при цьому не виключений суб'єктивний фактор механізму злочину, суб'єктивне ставлення як рушійний спонукальний елемент. Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок виникнення криміногенної ситуації, тому що ситуація завжди оцінюється особистістю.

Але треба враховувати, що у цьому випадку ми розглядаємо тільки взаємодію з конкретною життєвою ситуацією, що безпосередньо передувала злочину. Якщо ж виходити з уявлення про кримінологічну ситуацію, то роль ситуативних факторів цілком незаперечна: те, що особистість набула на етапі формування, реалізується у взаємодії з передкримінальною ситуацією, і, тим самим, суб'єктивний фактор у механізмі злочину як би набуває об'єктивних ситуативних рис /197, С. 19/.

У кінцевому підсумку слід зазначити, що при аналізі причин і умов конкретних злочинів, вчинених жінками, на перший план висуваються властивості і стан особистості жінок у взаємодії з оточенням, обставинами життєдіяльності і виховання, ситуаціями, у які жінка потрапляє. Інакше кажучи, в поняття детермінант конкретного злочину входять особливості формування особистості жінки, її соціального і психологічного статусу, діяльності і комплексу об'єктивно існуючих зовнішніх обставин, за яких вона функціонує. У взаємодії з особливостями середовища, у якому функціонує особистість, конкретної життєвої ситуації, ці особливості визначають мотиви і мотивацію злочинної поведінки, вибір і реалізацію її цілей і способів /198, С. 135/.

У свою чергу, криміногенні особливості особистості жінок не виникають раптово, тобто не виявляються відразу у готовому вигляді, а є результатом більш-менш тривалого процесу деформованого розвитку таких жінок у несприятливому середовищі. Мірою формування особистості з соціально негативною позицією, остання все активніше опредмечує (тобто засвоює як свої) криміногенні псевдоцінності, прискорюючи тим самим і поглиблюючи власну соціальну дезадаптацію.

РОЗДІЛ 4 ОСОБЛИВОСТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

4.1 Загальносоціальні заходи попередження злочинів, що вчиняють жінки

Підхід до злочинності в цілому і жіночої зокрема як до соціально-негативного явища передбачає відповідну стратегію боротьби з нею, основним напрямком якої є вплив на причини, що її породжують /170, С. 183/ і умови, що їй сприяють.

Попередження злочинності - це складний комплекс заходів запобіжного характеру, спрямованих проти злочинності з метою утримання її на мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації причин, що її породжують, та умов, що їй сприяють. Це складний багатоаспектний процес, що має певні ознаки цілісності; у ньому виділяють загальносоціальні та спеціально-кримінологічні запобіжні заходи.

Це загальне положення повною мірою поширюється на попередження жіночої злочинності, яке також здійснюється заходами загальносоціального і спеціального попередження. Проблема попередження жіночій злочинності - це частина попередження в цілому, але вона має і певну специфіку, цілий комплекс соціальних заходів, спрямованих на захист прав жінок /131, С. 680/. Оскільки у генезисі протиправної поведінки чоловіків і жінок нерідко покладені різні фактори соціального, соціально-психологічного характеру, а також з урахуванням того, що одні й ті самі явища соціального життя різною мірою впливають на поведінку чоловіків і жінок, запобігання злочинам, вчиненим жінками, повинно бути орієнтовано не тільки на фактори загального характеру, а й на ті, що є детермінантами протиправної поведінки саме жінок. Тому комплекс заходів, спрямованих на попередження жіночій злочинності, повинен мати певну специфіку, відрізнятися від загальної системи профілактичних заходів, оскільки і об'єкт впливу - жіноча злочинність - специфічний.

Проте специфіка профілактики злочинності жінок не означає, що усі пов'язані з нею питання можна розв'язати у відриві від загальних проблем боротьби зі злочинністю. Серед цих загальних проблем цей напрямок повинен посідати певне місце, більш того, необхідні особливі програми або концепції профілактики злочинності серед жінок, які б враховували як причини злочинності жінок в цілому, так і їх індивідуальної злочинної поведінки. Оскільки злочинність - соціальне явище, основного значення у її попередженні набувають загальносоціальні заходи багатоцільового та довготривалого характеру, спрямовані на розв'язання протиріч в галузях економіки, політики, соціального життя, у морально-духовній сфері. У цьому випадку йдеться про те, що позитивний розвиток суспільства, удосконалення його економічних, політичних, соціальних та інших інститутів, усунення кризових явищ, що підживлюють злочинність, об'єктивно сприяє її запобіганню. Запобіжна діяльність здійснюється різними органами державної влади і управління, громадськими формуваннями, для яких функція запобігання злочинності не є основною або професіональною. Профілактичний ефект досягається внаслідок успішного проведення соціально-економічної політики в цілому.

Загальносоціальні профілактичні заходи впливають не тільки на загальні причини злочинності, а й на причини її окремих видів, в тому числі і жіночої. Це пояснюється єдиною соціальною природою цих причин, що відрізняються лише тим, що сукупність соціальних умов, що їх породжують, неоднорідна і специфічна за змістом.

Загальносоціальне попередження здійснюється через усю сукупність великомасштабних заходів, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства, відносин людей у економічній, політичній, духовній, сімейно-побутовій та інших сферах. Ці заходи переслідують набагато більш широкі цілі, ніж боротьба із злочинністю і остання далеко не завжди відокремлюється при розробці та реалізації заходів. Але вони сприяють обмеженню кола криміногенних явищ і процесів, можливості виникнення кримінальних ситуацій і переходу членів суспільства на злочинний шлях. Інакше кажучи, прогресивний розвиток економіки, політичної ситуації, духовного та культурного рівня, законності та правопорядку і є реалізація антикриміногенного потенціалу суспільства. Саме такий характер запобіжних заходів зумовлює їх важливість і для розв'язання проблем злочинності в цілому і жіночої зокрема /1, С. 211/.

Не можна сподіватися на зниження рівня злочинності, якщо передусім не будуть вирішені питання житлового благоустрою населення, матеріального забезпечення, не буде знижено соціальну напруженість у суспільстві. Саме ці обставини, що призводять до злочинності в цілому і до окремих злочинів, особливо болісно позначаються на жінках, які більш емоційно, ніж чоловіки, реагують на них. Не можна забувати і про соціальну незахищеність жінок, їх нерівноправне, незважаючи на усі декларації, становище у суспільстві.

Як стратегічну ціль у доповіді IV Всесвітньої конференції з становища жінок (Пекін, 4-15 вересня 1995 р.) передбачено “зміну структури і цілеспрямоване розподілення державних асигнувань у цілях підтримування економічних можливостей жінки і рівного доступу до виробничих ресурсів і задоволення спеціальних освітніх та медичних потреб жінок, особливо тих, що живуть у злиденних умовах” /199/.

Напрям державної політики у зв'язку з становищем жінки як конституційно рівноправного з чоловіком члена суспільства записані у Конституції України. В ст. 24 закріплено: «Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям »/200/.

Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1999 року була схвалена Декларація про загальні принципи державної політики відносно сім'ї і жінок, в якій визначені такі основні положення державної політики в цій сфері: “1) держава гарантує та забезпечує рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних прав та свобод людини; 2) держава захищає права сім'ї як основної ланки суспільства; 3) держава захищає материнство та дитинство і визнає пріоритетність інтересів матері та дитини в суспільстві; 4) держава забезпечує ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; 5) держава гарантує і забезпечує повну і рівноправну участь жінок у політичному, економічному, соціальному і культурному житті суспільства; 6) держава забезпечує жінці можливість поєднувати професійні та сімейні обов'язки; 7) держава забезпечує і розвиває соціальні гарантії, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям; 8) держава підтримує громадські та благодійні організації, діяльність яких спрямована на поліпшення становища сім'ї та жінок”. Разом з тим, в зазначеній декларації визначені такі головні напрями державної політики стосовно сім'ї та жінок: “1) розроблення та удосконалення законодавства щодо питань становища сім'ї та жінок відповідно до норм міжнародного права; 2) включення жінок в усі процеси розвитку сучасного суспільства, залучення їх до розроблення і прийняття економічних, політичних, соціальних і правових рішень на всіх рівнях державної влади та місцевого самоврядування; 3) створення матеріальної та соціально-економічної бази для зміцнення сім'ї та підвищення її добробуту; 4) підвищення ролі жінки у національно-культурному, соціально-економічному, духовному розвитку суспільства та в процесі державотворення; 5) створення сприятливих умов для повноцінного розвитку та виховання дітей у сім'ї; 7) підтримка заходів, спрямованих на підвищення культурного, освітнього, морального рівня сім'ї та кожного її члена …” /201/.

Важливим фактором збереження здоров'я жінок і дітей, зниження материнської і дитячої смертності, поліпшення демографічної ситуації в цілому є планування сім'ї. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1995 р., №736 була затверджена програма планування сім'ї. Основною метою цієї програми є “допомога сім'ям і окремим особам у розв'язанні питань, пов'язаних з дітонародженням, збереженням здоров'я батьків і дітей, добробутом сім'ї…” /202/.

Питання працевлаштування, праці, відпочинку жінок, вагітних жінок і жінок-матерів врегульовані Кодексом законів про працю /203/, Законом України “Про відпустки” /204/, Законом України “Про пенсійне забезпечення” /205/ та іншими нормативними актам.

Питання поліпшення становища сім'ї, охорони материнства і дитинства, соціальної допомоги жінкам, сім'ям з дітьми врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України “Про довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства”, в якій передбачено здійснення заходів, “спрямованих на усунення негативних факторів і поліпшення становища жінки у сфері виробництва і побуту, професійної підготовки і перепідготовки, забезпечення охорони здоров'я матері і дитини, розвиток матеріально-технічної бази жіночих консультацій, лікувально-профілактичних закладів” /206/, а також Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» /207/ та іншими нормативними актами.

Названі і інші правові документи мають велике профілактичне значення, містять ряд конкретних пропозицій загально-соціального характеру, які мають безпосереднє відношення до забезпечення нормальної життєдіяльності жінок, захисту сім'ї. Значна низка заходів загальносоціального характеру, що має забезпечити попередження злочинності серед жінок, була закладена в комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 рр., яка затверджена Указом Президента України 17 вересня 1996 р., а також в комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 - 2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000р. Серед цих заходів є, наприклад, такі: «Передбачити у програмах соціального і економічного розвитку регіонів спеціальні розділи та вжити заходів, спрямованих на концентрацію наявних сил і засобів щодо запобігання бідності і безробіттю, зміцнення соціальних і сімейних звязків; утворити науково-медичний центр практичної психології та соціальної роботи серед населення; розробити і запровадити систему захисту особи, соціально-правової допомоги особам, потерпілим від злочину» /208; С. 68 - 75/; забезпечити своєчасне виявлення неблагополучних сімей, їх облік і систематичну перевірку умов утримання і виховання в них неповнолітніх, надання таким сімям адресної допомоги; сприяти створенню необхідних умов для проживання та виховання дітей у сімї, які б виключали несприятливе побутове оточення /214; С. 64 - 65/.

Очевидно, що головну роль у запобіганні жіночій злочинності відіграють політичні, соціально-економічні, ідеологічні, культурно-виховні, правові та інші заходи, які є підгрунтям для оптимального вирішення проблем громадських, виробничих і сімейно-побутових інтересів жінки і сім'ї.

Загальносоціальне попередження злочинності жінок, у першу чергу, повинно бути пов'язано з здійсненням масштабних заходів різної спрямованості і змісту, саме в тих сферах життєдіяльності жінок, у яких формуються негативні риси їх особистості і у яких вони частіше вчиняють злочини. Перш за все, це сфери побуту і виробництва. Конфліктні ситуації, що призводять до злочинів, причини і умови, що сприяють їх виникненню, як правило, тісно пов'язані з становищем жінки у виробничих або сімейно-побутових відносинах. Крім впливу на криміногенні фактори у цих сферах, необхідно також забезпечувати гармонічну участь у них жінок. Виконання ролі в одній з них не повинно виключати або ускладнювати виконання обов'язків у іншій. Небажано, щоб завантаженість жінки на виробництві заважала догляду за дітьми. Вирішити всі ці питання дуже важко, тому що вони пов'язані з глобальними проблемами суспільства, загальним економічним розвитком країни, проте без їх розв'язання неможливо ефективно запобігти антигромадській поведінці жінок.

Особливу роль відіграють соціально-економічні заходи попередження, спрямовані на усунення, послаблення і нейтралізацію криміногенних наслідків функціонування економічної сфери, пов'язаних з падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами у виробництві та у соціальній сфері. Йдеться про заходи соціального захисту жінок у сімейно-побутовій і виробничій сферах: забезпечення належних умов для соціалізації жінок, подолання їх соціального відчуження; обмеження негативних наслідків безробіття, вирішення проблем, пов'язаних з трудовою діяльністю жінок, підтримка малозабезпечених сімей, зміцнення сімейних стосунків.

Внутрісімейні стосунки, сім'я і роль у ній жінки повинні бути одним з головних об'єктів профілактичного впливу, від його успішності залежатимуть тенденції злочинності в цілому, злочинності жінок і неповнолітніх зокрема. Особливо вагома фінансова і матеріальна допомога сім'ї. Якими не були б малими зараз можливості держави, цю проблему треба негайно вирішувати, причому в найкоротші строки. В першу чергу вагому матеріальну допомогу слід надавати малозабезпеченим сім'ям і матерям-одиночкам. Спеціальна їх підтримка повинна полягати не тільки у виплаті їй грошової допомоги, а й у суттєвій допомозі у догляді за дітьми, швидкій допомозі у кризовій ситуації. Не менш важливо надати матерям-одиночкам можливість більше заробляти, підняти соціальний престиж своєї праці, набути більш високої кваліфікації, одночасно вирішуючи питання, щоб ця робота не заважала догляду за дітьми.

Важлива роль у задоволенні матеріальних потреб сім'ї належить питанню про житлові умови. Незважаючи на досить високі темпи житлового будівництва у країні, це питання не втратило своєї гостроти, особливо для сімей, що живуть за межею бідності, малозабезпечених сімей і сімей з середнім достатком. Соціальні дослідження свідчать, що відсутність нормальних житлових умов негативно впливає на загальну атмосферу сімейного життя, на взаємовідносинах подружжя і родичів, підвищує нервовість і збудливість членів сім'ї, взагалі є джерелом конфліктів /209, С. 165/. Необхідно не на папері, а на практиці вирішувати питання про фінансову допомогу малозабезпеченим сім'ям для вирішення житлової проблеми.

Питання про допомогу сім'ї, а отже дітям і жінкам - одне з найбільш гострих. Зараз такої допомоги - продуктами, житлом, одягом, послугами - потребують багато сімей. У нормальному суспільстві, за нормальних умов допомога майже завжди пов'язана з ситуаціями, що мають відхилення від норми, наприклад, матері-одиночці, багатодітній сім'ї, сім'ї, де трапилося нещастя. Матеріальну допомогу слід надавати сім'ям, що живуть у бідності і в цьому разі вона повинна бути більш або менш тривалою.

При всій значущості покращання побуту жінок, фінансової та матеріальної допомоги сім'ї слід звернути особливу увагу на внутрісімейні відносини. Відчуження між батьками і дітьми, відсутність або значне послаблення емоціональних контактів між ними, де основна роль належить матері, породжує підвищений неспокій дітей, їх невпевненість у собі. Перераховані явища визначають передумови наступної залежності дітей з таких сімей від зовнішніх умов та обставин. Це особливо згубно для дівчат, які внаслідок подібних несприятливих впливів середовища починають рано і швидко деградувати. Їх моральне і соціальне поновлення майже завжди більш складне і болюче, ніж чоловіків.

Як показують дослідження, більшість насильницьких злочинів жінки вчиняють на грунті сімейно-побутових конфліктів, а також на грунті брутального і агресивного ставлення з боку чоловіків. Тому необхідно створювати центри психологічної допомоги сім'ї, де б подружжя могли одержати доступні і кваліфіковані консультації психологів і психіатрів, сексопатологів та інших спеціалістів. Також необхідно створювати центри реабілітації жінок, що зазнали насильства з боку чоловіків. Опитування злочинниць дає підставу для висновку про те, що, якби профілактична робота була проведена у момент зародження конфліктної ситуації, то багато злочинів не були б вчинені.

Акцент на профілактику, коли об'єктом є сім'я, не ігнорує профілактичних заходів відносно дитини, самих дівчат. Такими заходами є державна і громадська допомога підліткам, які через відчуженість їх батьками потрапили до несприятливих умов і скоїли антисуспільні вчинки. Сюди слід віднести весь комплекс виховних заходів, встановлення опікування та піклування, направлення у дитячі будинки, спецшколи, спецучилища, влаштування на роботу або навчання тощо; а також надання дівчатам медичної допомоги. Така допомога необхідна багатьом дівчатам, які ведуть антисуспільне існування, тому що серед них великий відсоток осіб з венеричними, соматичними і психічними захворюваннями.

У сучасних умовах важливе профілактичне значення надається вирішенню проблем, пов'язаних з трудовою діяльністю жінок. У першу чергу необхідно зазначити, що такі проблеми повною мірою можуть бути розв'язані за умови покращання справ у економіці всієї країни, зростання реальних доходів населення, заробітної плати чоловіків, професіонально-кваліфікаційної підготовки жінок, скорочення їх робочого дня або робочого тижня при збереженні заробітної плати перш за все для тих, у кого є діти; введенні додаткових відпусток, покращення умов праці. Необхідно суттєве скорочення чисельності жінок, зайнятих тяжкими і шкідливими роботами, оскільки такою роботою вони не дорожать і можуть її залишити при першій ліпшій можливості. Втративши законне джерело одержання доходів, деякі з них починають бродяжити, красти, стають проститутками тощо.

Цю проблему слід розв'язувати не шляхом пільг і компенсацій за шкідливість, а шляхом усунення соціальних, технічних, організаційних причин, які породжують ці несприятливі умови і їх негативні наслідки. Слід було б надавати жінкам за інших рівних умов більш легкі роботи. Крім того, на думку Ю.М.Антоняна, було б корисно розробити перелік професій, виробництв і посад по галузях господарства і підприємствах, а також диференціювати норми виробітку з урахуванням статі і передбачити створення і застосування технологій, які б виключили шкідливий вплив на жіночій організм /155, С. 311 - 312/. Поки що існуючі програми виведення жінок з тяжких та шкідливих робіт практично не виконуються. Важливим моментом є також і те, щоб труд жінок не викликав у них самих стомленість і роздратування, а тим більше ненависть і прагнення будь-що кинути цю роботу. Їхня виробнича зайнятість не повинна породжувати небажання виконувати домашні справи та виховувати дітей. У зв'язку з цим дуже важливим є розв'язання такої складної проблеми, що має велике кримінологічне значення, як надання жінці вільного вибору: чи їй займатися тільки громадською, виробничою діяльністю, своєю кар'єрою чи бути тільки домашньою господаркою і виховувати дітей, або поєднувати ці заняття.

Для розв'язання цієї проблеми необхідний розвиток нормальної і стабільної економіки в країні, тому що подібний вільний вибір неможливий без міцних матеріальних гарантій. Вони повинні надати жінці рівні з чоловіком можливості самореалізації та самоствердження.

У сучасних умовах важливого профілактичного значення набуває система підготовки і перепідготовки кадрів. При цьому необхідно враховувати особливості життєдіяльності жінок різного контингенту. В основному жінки зосереджені у тих галузях і тих видах діяльності, де відносно низька плата або непрестижна робота. Більше того, зараз постійно підвищуються вимоги до рівня їх кваліфікації, до здатності її постійно підвищувати, змінювати професію, спеціальність. Але працюючі, наприклад, жінці-матері складніше, ніж іншим, підвищувати свій освітній, професійний рівень, перекваліфікуватися, тому ці жінки частіше використовуються на малокваліфікованих роботах з відповідною заробітною платою. Проте, як відомо, по мірі розвитку виробництва чисельність працюючих на таких роботах буде скорочуватися у першу чергу. Тому необхідні програми професіонального навчання жінок, що зазнають особливих ускладнень при влаштуванні на роботу, програми їхньої перекваліфікації.

Істотними також є заходи щодо зменшення безробіття і зниження ефекту його негативних психологічних наслідків. Запобіжне значення має існування пунктів психологічної допомоги при Центрах зайнятості населення, що орієнтовані не тільки на офіційно зареєстрованих безробітних, але й на тих, хто з різних обставин залишився без постійного джерела доходів.

Ідеологічні та культурні заходи покликані формувати моральну свідомість жінок на базі загальнолюдських цінностей, обмежувати негативний вплив стандартів маскультури через диференційоване її споживання, виправляти моральні деформації у осіб з правопорушною поведінкою за допомогою індивідуально-виховної роботи.

Як показують кримінологічні дослідження, великий резерв для поповнення чисельності злочинниць складають жінки, що ведуть аморальний спосіб життя, скоюють різні антисуспільні вчинки. На жаль моральним, духовним питанням в останні роки у суспільстві приділяється дуже мало уваги. Зараз аморальність у суспільстві настільки велика, що, на думку Ю.М.Антоняна, настав час прийняти закон про захист моралі і передбачити у ньому заходи боротьби з цим найнебезпечнішим злом: економічні, ідеологічні, виховні, медичні, правові /1, С. 227/.

Особливої уваги потребують дівчинки і молоді дівчата, які внаслідок недостатньої сформованості світогляду і навичок соціальної життєдіяльності, різкої зміни ідеологічних цінностей у суспільстві особливо піддаються негативному впливу, наслідуванню негативних стандартів поведінки. Профілактичні заходи у сфері статевої поведінки повинні складати частину комплексної системи заходів по боротьбі з правопорушеннями серед молоді, оскільки різні види поведінки з соціальними відхиленнями взаємодіють, посилюючи при цьому свою негативну дію /1, С. 227/. До цих заходів, в першу чергу, належить покращення морального і статевого виховання дівчат. Необхідно допомагати дівчатам, втягнутим у заняття проституцією, рецидивним жертвам статевих посягань, а також вести боротьбу з венеричними захворюваннями. Допомога передбачатиме повернення дівчат додому, влаштування на роботу, лікування у спеціалістів.

Загальносоціальне попередження злочинності жінок діє і у правовій сфері. Це удосконалення законодавства, яке прямо не націлене на запобігання злочинності, а виконує функції правового регулювання різноманітних суспільних відносин іншого характеру (трудових, сімейних), які через нормативну невпорядкованість можуть відігравати криміногенну роль.

Таким чином, заходи загальносоціального попередження мають виключно широкий діапазон, вони впливають практично на всі види, групи, різновиди причин, умов та інших детермінант злочинності. Комплексний характер попередження злочинності жінок найяскравіше виявляється саме на загальносоціальному рівні. При цьому основною характеристикою загальносоціального попередження є взаємозв'язок різних за змістом заходів - економічних, соціальних, культурно-виховних, правових, а також спроможність на підгрунті взаємодоповнення забезпечувати найякісніший і високий результат.

Зрозуміло, що загальносоціальне попередження жіночої злочинності, як і злочинності взагалі, стримується внаслідок низького рівня економічного розвитку України. І хоча темп зниження валового внутрішнього продукту в останні роки значно уповільнився і в 1998р. складав 98,3% попереднього року, економічні можливості України обмежені. Так, рівень виробництва на душу населення України, який становив у 1998р. 2065 гривень є значно нижчим, ніж у країнах Центральної Європи з перехідною економікою. Серед країн СНД Україна посідає четверте місце за цим показником після Росії, Казахстану та Білорусії. За вісім років в Україні показник ВВП на душу населення скоротився більше ніж у два рази /175; С. 7/.

Між тим, необхідно підкреслити, що держава та її органи по мірі появи матеріальних можливостей повинні постійно дбати про вирішення проблем жіночої частини населення, яка, як ми відмічали раніше, захищена гірше ніж чоловіки, і має безліч специфічних складностей у сімейних, трудових, побутових відносинах.

Крім обєктивних труднощів в здійсненні загальносоціального попередження злочинності серед жінок, мають місце і субективні фактори, які повязані з тим, що заплановані заходи, на які виділені спеціальні кошти, часто не використовуються через байдужість до цих проблем з боку окремих державних службовців. Подібні факти повинні негайно викорінюватись, а винні в цьому службовці нести передбачену законом відповідальність.

4.2 Спеціально-кримінологічні заходи попередження жіночої злочинності

Загальносоціальні заходи профілактики визначають закономірність зниження рівня злочинності, зміни її кількісних та якісних характеристик. Проте для запобігання жіночій злочинності проведення тільки цих заходів недостатньо, тому що злочини, вчинені жінками, нерідко породжуються обставинами особистісного і ситуативного порядку, усунення яких загальносоціальними заходами не завжди можливо. Останнє визначає необхідність більш ефективного застосування спеціально-кримінологічних заходів профілактики, взаємодія яких з заходами загальносоціального характеру дозволить досягти оптимального результату.

Попередження злочинності на спеціально-кримінологічному рівні - не проста сукупність різних заходів, а комплекс напрямів, до якого належать спеціально розроблені заходи. За масштабами застосування ці заходи значно поступаються загальним заходам, спрямованим на усунення негативних явищ і процесів. Спеціально-кримінологічне попередження злочинності - це сукупність самостійних, доповнюючих один одного напрямів боротьби із злочинністю, змістом яких є діяльність державних органів, громадських організацій і громадян по розробці і реалізації заходів, пов'язаних з виявленням, попередженням, обмеженням і усуванням негативних явищ та процесів, що породжують та зумовлюють злочинну детермінацію, і недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної діяльності /210, С. 7/.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинності, на відміну від загальносоціального, має цілеспрямований характер на недопущення злочинів, шляхом виявлення і усунення, послаблення, нейтралізації причин, умов, інших детермінант злочинності /131, С. 347/. У цьому випадку ціль боротьби зі злочинністю, її окремими видами і конкретними злочинами вже “не розчинена” у більш загальних цілях, що характерно для загальносоціального рівня профілактики. Ця ціль виведена як єдина або провідна для відповідних заходів соціального контролю, соціальної реабілітації або правоохоронної діяльності. Інакше кажучи, розробка і реалізація заходів спеціально-кримінологічного попередження прямо зумовлені наявністю злочинності, її станом і характером діючих криміногенних детермінант /198, С. 187/. В той же час загальносоціальне і спеціально-кримінологічне попередження жіночій злочинності взаємопов'язані і є взаємопідкріплюючими один одного види діяльності. При цьому органи, що розроблюють спеціальні заходи, мають право і повинні на грунті аналізу соціальної і кримінальної ситуації сигналізувати про необхідність врахування тенденцій цієї ситуації у змісті великомасштабних заходів загальносоціального характеру /186, С. 289/.

Проте не тільки результати спеціально-кримінологічного попередження злочинності жінок впливають на заходи загальносоціального характеру, а й останні є базою для спеціально-кримінологічного попередження, зокрема шляхом використання суб'єктами спеціально-кримінологічного запобігання злочинності додаткових вказівок і ресурсних можливостей, які відкривають ті або інші загальносоціальні заходи.

Залежно від моменту застосування, спеціально-кримінологічні заходи можна поділити на раннє і безпосереднє попередження первинних злочинів, вчинених жінками і запобігання рецидиву /131, С. 349/.

У першому випадку йдеться про виявлення і усунення несприятливих умов формування особистості дівчат і жінок, оздоровлення мікросередовища, у якому вони перебувають, корекції їх поведінки, а також потреб, інтересів і поглядів жінок, які можуть піти злочинним шляхом. Слід також зазначити і так звані соціальні патології, тобто явища і процеси, в яких реалізуються форми поведінки певних груп жінок, які слугують “тлом” злочинності. Це - пияцтво і алкоголізм, вживання наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин без медичних рекомендацій, бродяжництво і жебрацтво, проституція, дрібне хуліганство. У цьому випадку заходами спеціально-кримінологічного запобігання обмежується розповсюдженість перелічених явищ шляхом впливу на відповідні групи підвищеного ризику і на конкретних жінок; впливу на причини і умови, що викликають ці явища. Взагалі, боротьба з “фоновими” явищами має більш широке соціальне значення, ніж боротьба зі злочинністю. Адже ж скоєння злочину не єдиний результат такого життя, а лише один з можливих: не усі п'яниці, жебрачки, бродяги, проститутки стають злочинцями, але усі вони перетворюються на соціальних “паразитів”, що теж небезпечно для нормальної життєдіяльності суспільства. Але через те, що зазначені явища безпосередньо функціонують як причини і як умови, що сприяють жіночій злочинності, вони належать до сфери спеціально-кримінологічної профілактики.

Таким чином, об'єктами спеціально-кримінологічного попередження жіночій злочинності є процеси і явища, що зумовлюють і сприяють вчиненню злочинів, а також особистість самих жінок, поведінка яких дозволяє прогнозувати їхню схильність до вчинення ними злочинів, і тих, хто вже скоїв злочин. Тут ми підходимо до індивідуального характеру запобіжних засобів. Індивідуальна профілактика складається з виявлення дівчат та жінок, від яких, судячи по достовірно встановлених фактах їх антисуспільної поведінки, можна очікувати вчинення злочинів, і передбачає виховні та інші заходи впливу на них, а також на їх оточення у цілях запобігання злочинів. Це профілактичні бесіди, в різі необхідності і достатніх підстав постановка на профілактичний облік, направлення інформації про антигромадську поведінку по місцю навчання, роботи дівчат і жінок, застосування правових заходів впливу, заходи соціальної підтримки і допомоги, медичної та психологічної реабілітації тощо.

Для ефективності індивідуального профілактичного впливу вкрай важливі своєчасність профілактичної роботи, охоплення нею як самої особи, так і умов її життя і діяльності, найближчого оточення. У зв'язку з цим доцільно розділяти такі стадії індивідуальної профілактики: рання профілактика, безпосередня і профілактика рецидиву.

Перша стадія профілактики, на наш погляд, - найбільш важлива і полягає у виявленні та усуненні джерел криміногенних або інших антисуспільних впливів на жінку або групу жінок, криміногенних ситуацій, несприятливих життєвих умов, контингентів підвищеного ризику, конкретних осіб до того, як ці ситуації та умови сформували суттєві спотворення ціннісних орієнтацій і мотивацій, а також ранню профілактику у формі поєднання соціальної допомоги і коригуючого впливу, якщо негативний вплив несприятливих життєвих умов вже привів до спотвореної позиції конкретних осіб і поведінці, що соціально не схвалюється. Ця стадія профілактики спрямована на те, щоб оздоровити середовище і надати допомогу дівчатам і жінкам, які зазнали несприятливих умов виховання і життя, ще до того, як негативний вплив цих умов суттєво відіб'ється на поведінці таких осіб.

У зв'язку з тим, що більшість злочинів вчиняється жінками у сімейно-побутовій сфері і основною причиною у більшості випадків є сімейне неблагополуччя, на стадії ранньої профілактики необхідно виділити такі заходи:

1) заходи, спрямовані на виявлення криміногенних впливів у сім'ї, а саме, виявлення неблагополучних сімей, визначення джерел негативних впливів у сім'ях, виявлення фактів дитячої бездоглядності, встановлення десоціалізуючих осіб у сім'ях, визначення сімей з низькими матеріальними доходами, виявлення сімей з психологічною несумісністю їх членів і з особами, що піддаються депресії.

Ці заходи повинні здійснюватися шляхом поширення через засоби масової інформації відомостей про телефони довіри для прийняття повідомлень про сімейне неблагополуччя; визначення через дитячі учбово-педагогічні заклади фактів незвичної поведінки дітей і причин такої поведінки, збирання і узагальнення інформації про сімейне неблагополуччя; збирання інформації про сімейне становище раніше судимих, правопорушників, встановлення щомісячного доходу на одного члена у кожній сім'ї, де є діти. Їх виконання покладається на засоби масової інформації, органи виконавчої влади та заклади освіти, органи соціального забезпечення населення, які надають моральну, психолого-педагогічну, матеріальну, правову підтримку і допомогу особам, які потрапили у криміногенні умови життя через бідність, різні конфлікти, соціальну самітність, відсутність певних занять і місця проживання; органи та заклади охорони здоров'я, які здійснюють лікувально-профілактичні заходи і заходи запобігання суспільно-небезпечній поведінці жінок, хворих на психічні розлади; районне управління і відділи органів внутрішніх справ, службу дільничних інспекторів;

2) заходи, спрямовані на підтримку сім'ї, а саме на вирішення матеріальних і житлових проблем сім'ї. Ці заходи здійснюються шляхом надання соціальної підмоги і гуманітарної допомоги найбільш нужденним сім'ям з дітьми; позачергового вирішення питань зайнятості сімейних осіб. Їх виконання покладається на відділи соціальної допомоги, центри зайнятості населення;

3) заходи, що забезпечують облік неблагополучних сімей і постійний контроль за станом взаємовідносин у них, а саме збирання інформації про такі сім'ї до єдиного органу у кожному районі; надсилання інформації про такі сім'ї до компетентних органів; витребування, аналіз, оцінка інформації про прийняті заходи.

Зазначені заходи повинні здійснюватися шляхом заохочення до збирання інформації виховних та педагогічних закладів, районних управлінь і відділів органів внутрішніх справ, інших відомств, які мають відомості про неблагополучні сім'ї, і направлення цієї інформації у відділ допомоги сім'ї та дитинству, обробки і розподілу інформації з рекомендаціями відповідним органам; обліку осіб, раніше судимих, хворих на алкоголізм та наркоманію, осіб з психічними розладами, здійснення постійного контролю за їх поведінкою у побуті. Виконання цих заходів покладається на районні відділи охорони здоров'я, служби в справах неповнолітніх;

4) заходи психологічного коригування сімейних відносин, а саме, створення служб, які б сприяли оздоровленню сімейних стосунків; усунення психологічної несумісності між членами сім'ї, забезпечення своєчасного лікування осіб, хворих на психічні розлади. Ці заходи повинні здійснюватися шляхом створення у кожному районі психотерапевтичних служб, які б забезпечували коригування сімейних відносин; надсилання до них інформації про сімейне неблагополуччя і про необхідність психотерапевтичного втручання; постійного контролю за поведінкою сімейних осіб з психічними розладами; забезпечення своєчасної діагностики і лікування таких осіб; створення у кожному районі готелів або гуртожитків для жінок, які укриваються від насильства у сім'ї. Виконання зазначених заходів покладається на органи охорони здоров'я, відділи соціальної допомоги, допомоги сім'ї та дитинству, службу дільничних інспекторів.

На другій стадії провадиться безпосередня профілактика, коли поведінка жінки або дівчини свідчить про розвиток негативних інтересів, звичок, стереотипів - розрив з позитивним мікросередовищем, сумнівні доходи, контакти з кримінальним середовищем і особами, що звикли до пияцтва, вживання наркотиків; безпосередня участь у адміністративних правопорушеннях. Ця стадія спрямована на те, щоб утримати особу від подальшого переходу на злочинний шлях і забезпечити виховний вплив з одночасним оздоровленням середовища, а також на виявлення тих життєвих обставин, які штовхнули особу на скоєння аморальних та антисуспільних вчинків. Суб'єктами безпосередньої профілактики є сім'я, органи освіти, задачами яких, нарівні з вищезазначеними, є припинення дії джерел кримінального або іншого антигромадського впливу на дівчат в учбовому колективі або побутовому оточенні; органи охорони здоров'я, районні управління і відділи внутрішніх справ, служба дільничних інспекторів.

Профілактика рецидиву пов'язана зі спеціальним об'єктом впливу - жінками, засудженими до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, або з жінками, що повернулися з місць позбавлення волі. Вона містить заходи усунення і нейтралізації негативних умов пенітенціарного і постпенітенціарного характеру. Суб'єктами профілактики впливу є у першу чергу спеціалізовані підрозділи органів внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд; слідчі, прокурори, судді, органи соціального обслуговування населення, а саме центри допомоги і соціальної реабілітації, а також органи охорони здоров'я, які взаємодіють з органами соціального обслуговування у справі адаптації до життя у суспільстві жінок, що повернулися з місць позбавлення волі.

Заходи ранньої, безпосередньої профілактики спрямовані на попередження і усунення суттєвих порушень нормальних умов життя і виховання як неповнолітніх дівчат, так і жінок шляхом нагляду і контролю за додержанням правових норм, що регулюють ці умови; надання соціальної допомоги, підтримки, захисту у різних формах; а також на усунення джерел несприятливого впливу на умови життя дівчат і жінок, нормалізації умов середовища життя. Разом з тим, на етапі безпосередньої профілактики жінок суттєво інтенсифікується вплив на саму жінку і через (у разі необхідності) заходи правового характеру. Служба соціального захисту, спеціалізована служба органів внутрішніх справ з'ясовують і усувають обставини, під впливом яких конкретні дівчата і жінки скоюють антигромадські вчинки, а також проводять роботу по виправленню самих цих осіб.

До таких заходів в першу чергу належать кримінологічне коригування сімейних відносин /170, С. 204/, виявлення сімей, що потребують матеріальної, моральної, фінансової допомоги, і сімей, відносно яких слід прийняти заходи впливу з метою забезпечення нормальної обстановки. Необхідно вирішити питання про нейтралізацію сімейних криміногенних факторів як у загальносоціальних масштабах інституту сім'ї, так і у конкретних сім'ях /211/. Кримінологічне коригування сімейних відносин повинно стати однією з складових частин загальної політики реагування на злочинність в цілому і на жіночу зокрема.

Кримінологічне коригування сімейних відносин могло б складатися таким чином: 1) нейтралізація протиріч інституту сім'ї в цілому; 2) створення умов для подолання негативного впливу сімей на їх членів; 3) розв'язування конкретних конфліктних ситуацій /170, С. 204/.

Кримінологічний вплив на криміногенні чинники у сімейній сфері слід було б здійснювати через певні заходи у межах загальної соціальної політики, через застосування заходів, що проводяться у межах виховних програм, у межах так званої індивідуальної політики, попереджувальної роботи з конкретними сім'ями та їх членами.

Соціальну політику необхідно здійснювати з урахуванням таких загальносоціальних причин злочинності, як протиріччя між заможними і малозабезпеченими сім'ями, між професіональною та сімейною ролями жінок, а також мати на увазі особливу криміногенну роль колізії у житловій сфері. Важливими складовими політики запобігання злочинам жінок повинні бути соціальна допомога малозабезпеченим, неповним сім'ям, сім'ям, які перебувають у скрутному становищі, а також соціальна підтримка материнства і дитинства. Для тих, хто не хоче і не може жити разом, необхідно створювати умови своєчасного “розмежування у просторі”. Відомо, що більшість таких злочинів вчинюється жінками на підгрунті сімейно-побутових конфліктів, у яких чоловік частіше за все поводить себе агресивно відносно жінки, і остання вимушена терпіти до певної межі таке ставлення, тому що іноді їй просто нема куди піти. В зв'язку з цим висловлювалася поки що нереалізована ідея про використання примусового обміну, необхідного у ситуаціях криміногенних сімейних конфліктів, приміщень із спеціального створюваного для цих цілей житлового фонду і використовувати його на підставі подання органів внутрішніх справ. Це сприяло б зменшенню “левової частки” насильницьких злочинів, які вчиняються жінками.

З урахуванням вітчизняних досліджень, зарубіжного і міжнародного правового досвіду /212/, у законодавчому порядку необхідно вирішувати такі питання: 1) створення сімейних судів, які б розглядали кримінальні справи про внутрісімейні злочини, а також усі сімейні і пов'язані з сімейними відносинами цивільні справи; 2) введення особливих видів звільнення від кримінальної відповідальності і умовного засудження за умови проходження сплачуваного за рахунок засудженої курсу психотерапії; 3) передбачене, за прикладом застосовуваного австрійськими сімейними судами, посередництво для розв'язання конфліктів між членами сім'ї як альтернатива кримінальної відповідальності; 4) накладання, за вчинення в сім'ї побоїв і нанесення легкої шкоди здоров'ю, адміністративного стягнення у вигляді штрафу і застосовування арешту у випадку повторності сімейного насильства; 5) здійснення постійного статистичного обліку криміногенних власних і батьківських сімей, а також внутрісімейних злочинів /170, С. 205/.

Робота з конкретними криміногенними сім'ями, члени яких мають злочинні нахили і які характеризуються наявністю конфліктної ситуації, яка погрожує можливим злочином, передбачає достатньо повний їх облік, реєстрацію їх у правоохоронних органах і органах соціального захисту, надання їм психологічної та іншої допомоги. Необхідно створити систему контролю криміногенних сімей і соціальної допомоги їм поза межами органів внутрішніх справ, наприклад, у рамках Міністерства соціального захисту. Доцільно було б створення за прикладом США центрів комплексної - правової, соціальної, психологічної, медичної - допомоги сім'ї і жертвам внутрісімейних злочинів, а також притулків для осіб, що зазнали насильства у сім'ї. Такі притулки вже існують у багатьох зарубіжних країнах.

У сфері праці у деяких жінок виникає антигромадська спрямованість, частіше за все корислива, в результаті чого їхній вплив на сімейні відносини, виховання дітей набуває антисоціального забарвлення. Саме цьому необхідно здійснення профілактичних заходів у колективі. Перш за все слід звернути увагу на удосконалювання психологічного клімату в колективі, уміле поєднання форм матеріального та морального заохочення, виховання професіональної гордості за виконувану справу.

Багато що у колективі залежить від керівника, його уміння враховувати специфіку роботи жінок, їхній вік, ставлення жінок до порушення виробничої та трудової дисципліни, особливо осіб, судимих раніше за злочини. На підприємствах доцільно досліджувати проблемні ситуації в охороні праці, причини та умови нестачі матеріальних цінностей, здійснювати допомогу жінкам-робітницям, які недостатньо адаптувалися у колективі, і особам з груп підвищеного кримінального ризику, які мають негативні звички і нахили. Також доцільно вести облік порушень на підприємстві (розкрадання, обман покупців тощо) і при цьому визначати ступінь впливу на поведінку жінок криміногенної ситуації, що склалася на виробництві, зв'язку робітниць з іншими криміногенними особами.

Профілактичні заходи, перешкоджаючі виникненню негативної поведінки жінок на виробництві, повинні бути спрямовані на нейтралізацію негативних соціальних наслідків, що виникають із протиріч, які мають місце там, де використовується жіноча праця. При розробці профілактичних засобів доцільно враховувати особливості жінки-робітниці як соціального суб'єкта з притаманними їй рисами і інтересами.

Заходи профілактики рецидиву злочинів жінок повинні здійснюватись із гуманністю і милосердям до них, базуватися на розумінні причин, що штовхнули їх на злочинні діяння, прагненням допомогти їм вийти з порочного кола, упорядкувати власне життя. Мета цих заходів - перевиховний вплив, контроль і соціальна допомога жінкам, що вже вчинили злочин, нейтралізація факторів соціального середовища, що сприяли вчиненню злочину.