Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

Не менш значну частку складають економічні злочини, такі як незаконне виробництво, придбання, перевезення або пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту (13,6%), незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання або збут наркотичних засобів або психотропних речовин (3,0%), контрабанда (2,6%).

Серед агресивних некорисливих злочинів переважають умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (5,6%), умисне тяжке тілесне ушкодження (4,3%), умисне вбивство (3,4%), хуліганство (3,0%).

Найменшу частку за чисельністю засуджених жінок складають неагресивні злочини, що полягають у невиконанні законних вимог влади, - порушення правил адміністративного нагляду (3,0%) та ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (0,8%).

Доцільним є аналіз сімейного стану жінок-злочинниць (Діаграма Ж.2.6., див. Додаток). Умови життя, особисті риси характеру сімейних жінок і тих, хто не перебуває у шлюбі, накладають певний відбиток на спрямованість їх злочинних дій.

Як показано на діаграмі, 39,7% злочинниць на момент вчинення злочину перебували у шлюбі. Майже стільки ж - 38,7% - не перебували у шлюбі, 17% - були розлучені і 4,6% - вдови. За даними В.Голіни більш ніж третина злочинниць перебувала у шлюбі на момент вчинення злочину /132, С. 140/.

Розглянемо, як пов'язані сімейний стан злочинниць та їх злочинна поведінка (Таб. В.2.15., див. Додаток).

Серед заміжніх найбільшу частку за чисельністю засуджених складають економічні злочини. Переважають обман покупців (30,2%), одержання хабара (3,6%), незаконна торгова діяльність (3,2%). Друге місце посідають загальнокримінальні корисливі злочини, серед яких домінують розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (6,2%), крадіжка приватного майна громадян (5,4%) та розкрадання державного або колективного майна у особливо великих розмірах (3,2%).

Менш значну частку за чисельністю засуджених жінок складають агресивні злочини, а саме умисне тяжке тілесне ушкодження (2,9%), умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (2,2%), умисне легке тілесне ушкодження (1,4%), хуліганство (1,4%).

Найменшою є група неагресивних злочинів, що полягають у невиконанні законних вимог влади.

У групі незаміжніх жінок-злочинниць ми спостерігаємо схожу картину - переважають економічні злочини, а саме: обман покупців (16,7%); незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту (8,5%), розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (3,3%).

Друге місце також посідають загальнокримінальні корисливі злочини: крадіжка приватного майна громадян (13,7%), грабіж (8,2%), шахрайство (6,7%), розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (5,2%).

Третє місце за чисельністю засуджених жінок посідають агресивні злочини: умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (5,6%), умисне тяжке тілесне ушкодження (2,9%), хуліганство (2,6%).

Незначну, але дещо більшу, ніж у заміжніх, складають неагресивні злочини. Серед них можна виділити такі, як завідомо неправдиві показання (0,7%) і приховування злочинів (0,7%).

У групі розлучених жінок найбільшу частку також складають економічні злочини: обман покупців (23,6%), незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту (16%), розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (7,6%).

Серед загальнокримінальних корисливих злочинів за чисельністю засуджених за них жінок домінує крадіжка приватного майна (14,4%), серед агресивних - умисне вбивство (1,7%) і хуліганство (1,7%), а серед неагресивних злочинів - порушення правил адміністративного нагляду (5,0%).

У групі вдів спостерігаємо дещо іншу картину: переважають загальнокримінальні корисливі злочини. Серед них домінують крадіжка приватного майна громадян (22%) та шахрайство (12,5%). На другому місці - економічні злочини. Частка агресивних та неагресивних злочинів незначна.

Як бачимо, у всіх групах домінують економічні і загальнокримінальні корисливі злочини. У групі заміжніх і вдів майже зовсім не вчиняються неагресивні злочини, а у групах незаміжніх і розлучених ці злочини є.

Нарівні з сімейним станом жінок-злочинниць становлять інтерес і дані про наявність у них дітей. З усіх вивчених жінок у 37% - одна дитина, у 17,4% - дві і більше, у 45,2% зовсім не було дітей, 0,4% мали дітей, але були позбавлені батьківських прав.

Якщо розглядати розподіл жінок, які вчинили злочини, у залежності від наявності у них дітей (Таб. В.2.16., див. Додаток), то можна дійти висновку, що у всіх групах переважають економічні та загальнокримінальні корисливі злочини, тільки у групі позбавлених батьківських прав жінок - неагресивні злочини, а саме порушення правил адміністративного нагляду.

Ми вважаємо, що диференційоване вивчення злочинниць за різними соціально-демографічними ознаками з метою визначення специфіки їх впливу на злочинну поведінку має певне значення для профілактики злочинності жінок, забезпечуючи її конкретність і цілеспрямованість.

Інтерес становлять кримінально-правові ознаки особистості жінки-злочинниці, зокрема, дані про попередні судимості, які дозволяють визначити ступінь стійкості антисуспільної поведінки особи (Діаграма Ж.2.7., див. Додаток).

Як показано на діаграмі, більшість жінок на момент вчинення злочину не мали судимості - 82,7%, у 13,9% - була одна судимість, у 0,9% - дві, у 2,2% - три і більше; 0,3% визнані особливо небезпечними рецидивістками. А за даними В.Голіни, відсоток жінок, що мають попередні судимості, дорівнює 70% /132, С. 141/.

Розглянемо, як розподілилися ці групи жінок залежно від вчинених ними злочинів (Таб.В.2.17., див. Додаток). У групі жінок, раніше не судимих на момент вчинення злочину, домінують економічні злочини: обман покупців (24,6%), незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту (6,5%), розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (2,6%), ухилення від сплати податків (2,2%).

На другому місці за чисельністю засуджених жінок - загальнокримінальні корисливі злочини, з-поміж яких виділяються такі, як крадіжка приватного майна громадян (10,2%), розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (4,8%), грабіж (4,5%), шахрайство (3,4%).

Серед агресивних некорисливих злочинів переважають за чисельністю засуджених жінок умисне тяжке тілесне ушкодження (2,7%), хуліганство (2,4%) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (2,2%).

Неагресивні злочини, що полягають у невиконанні законних вимог влади, становлять дуже незначний відсоток.

У групі жінок, що мали на момент скоєння злочину одну судимість, також домінують економічні злочини. Серед них - обман покупців (14,4%), незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту (10,3%).

Серед загальнокримінальних корисливих злочинів переважають крадіжка приватного майна громадян (10,3%), розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (7,2%), шахрайство (7,2%), а серед агресивних - умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (8,2%).

Слід додати, що з 97 жінок, які мали на момент вчинення злочину одну судимість, 37 злочинниць були раніше покарані за крадіжку приватного майна (38,1%), 20 - за розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (20,6%), 10 злочинниць (10,3%) - за розбій, 5 (5,1%) - за умисне нанесення легких тілесних ушкоджень, 7 (7,2%) - за умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, 8 (8,2%) - за шахрайство, 5 (5,1%) - за грабіж і 5 (5,1%) - за хуліганство.

У групі осіб, які мали на момент вчинення злочину дві судимості, переважають такі злочини, як крадіжка приватного майна (33,3%) та порушення правил адміністративного нагляду (33,3%).

Звертає на себе увагу той факт, що для цієї групи жінок не характерні агресивні злочини. У цих випадках ми спостерігаємо схильність до пияцтва, жебрацтва та бродяжництва.

Відносно цієї групи злочинниць слід зазначити, що у них злочинні навички та схильність до вчинення окремих видів злочинів мають доволі стійкий характер (крадіжки, порушення правил адміністративного нагляду, хуліганство). З 6 жінок, які на момент вчинення злочину мали дві судимості, 4 злочинниці були двічі засудженні за крадіжку приватного майна (66,6%), а згодом знову вчинили крадіжку, 1 - за хуліганство і розбій (16,7%), 1 (16,7%) - за хуліганство і порушення правил адміністративного нагляду.

У групі жінок, які на момент вчинення злочину мали 3 і більше судимостей, серед корисливих злочинів переважає крадіжка приватного майна (31,2%), а серед неагресивних - порушення правил адміністративного нагляду. Економічні та агресивні злочини не притаманні для цієї групи злочинниць. У цьому випадку йдеться про так званий спеціальний рецидив, коли особа раніше вчинила певний злочин і знову вчинила його згодом.

До щонайменшої групи належать злочинниці, визнані особливо небезпечними рецидивістками. За нашими даними, у цій групі за чисельністю засуджених жінок домінує на 100% умисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Необхідно зазначити, що раніше ці жінки були засуджені саме за умисне вбивство.

До кримінально-правових ознак особистості жінок-злочинниць, на наш погляд, слід зарахувати і мотиви злочинів. Певна річ, мотив не завжди має значення як ознака суб'єктивної сторони злочину і у звязку з чим не завжди впливає на його кваліфікацію. В багатьох випадках він лежить за межами складу злочинів. Але у кримінологічному аспекті дуже важливим є визначення мотиву злочину.

Мотивація поведінки у широкому розумінні - це сукупність тих психологічних моментів, що визначають поведінку людини в цілому /145, С. 12/. Вона містить у собі такі імпульси людської діяльності, як потреби, інтереси, прагнення, цілі, ідеали і є суб'єктивною детермінантою поведінки.

Кримінологічне дослідження мотивації передбачає перш за все вивчення процесу виникнення і формування мотиву злочинної поведінки. Останнє дозволяє виявити сукупність факторів, що визначають розвиток мотивації, а також її роль як безпосередньої особистісної детермінанти /136, С. 15/. Виходячи з концепції про загальну ідентичність психологічних процесів як у соціально корисній, так і у злочинній поведінці, більшість дослідників розглядає мотив як такий імпульс до злочинної поведінки, що є її рушійною силою, психологічною причиною /146; 147; 148/.

На думку більшості вчених-психологів і кримінологів, у мотивації поведінки важливими є потреби особистості. Потреби людини є підставою для формування цілей поведінки і пізнання тих об'єктів, на які вона спрямована. Деякі потреби мають біологічну природу, наприклад, потреби самозбереження, харчування. Але слід мати на увазі, що всі потреби людини соціалізовані. У деяких випадках потреби можуть деформуватися і навіть деградувати. Вивчення мотивів агресивних злочинів, вчинених жінками, свідчить, що у переважній більшості випадків їх підгрунтям є деформовані потреби особистості: насильство як засіб розв'язання конфліктів, прагнення матеріального збагачення за рахунок інших, егоїзм, ствердження свого лідерства будь-яким способом. Під час вивчення кримінальних справ, щоденників і розмов із жінками-злочинницями виявлені такі мотиви агресивних злочинів: корисливість - 70,4%, особиста неприязнь - 15,6%, ревнощі - 3,3%, помста - 5,7%, хуліганські спонукання - 5%.

Основним мотивом загальнокримінальних корисливих і економічних злочинів є, безперечно, корисливість, але під корисливим мотивом частіш за все приховано бажання жінки покращити своє становище і становище своєї сім'ї. За даними нашого дослідження, найбільш поширені такі цілі вчинення жінками загальнокримінальних корисливих і економічних злочинів: потреба забезпечити себе і свою сім'ю необхідним - 65,3%, бажання жити не гірше, ніж інші - 18,6%, прагнення “пожити для себе”, розкошуючи собі на втіху - 11,4%, бажання придбати спиртні напої - 4,7%

На думку В.А.Серебрякової і В.Н.Зирянова, вчинення корисливих злочинів жінками пояснюється у певних випадках і такими мотивами людської поведінки, як заздрощі, прагнення зайняти більш високе становище у тому мікросередовищі чи професійній діяльності, перебування у якій найбільш значуще для цієї особистості /96, С. 33/. На наш погляд, ці мотиви, безперечно, можуть спонукати жінок і до вчинення агресивних злочинів.

Особливий інтерес у дослідженні структури особистості злочинця викликають морально-психологічні властивості. Саме вони, розкриваючи внутрішній світ людини, дають найбільш повну уяву про глибинні психологічні процеси, що безпосередньо детермінують її поведінку.

В плані розкриття морально-психологічних рис особистості вельми важливе місце слід приділити аналізу системи потреб та інтересів жінок, які вчинили злочини.

Як свідчить дослідження, для значної частини злочинниць характерною особливістю є нерозвиненість основної соціальної потреби - працювати. Як вже зазначалось, 33,7% вивчених жінок на момент вчинення злочину не працювали. У кожної третьої з цих жінок було визначено чітко виражену зневагу до праці, прагнення до гультяйського неробства, паразитичного існування за рахунок інших. З тих, хто працював, багато хто несумлінно ставилися до виконання своїх обов'язків, що також свідчить про негативне ставлення до праці.

Установка на нетрудовий спосіб життя формується не відразу, а протягом тривалого часу. Витоки її часто слід шукати у недоліках сімейного та трудового виховання ще у підлітковому віці. За даними М.І.Арсеньєвої та В.А.Серебрякової, вже у 12-річному віці у правопорушниць спостерігалося переважання розважальних інтересів, прагнення до безтурботного гультяйства у компанії ровесників і старших за віком, інтерес для заборонених для неповнолітніх форм поведінки на шкоду розвитку інтересів у сфері провідної діяльності з поступовим згасанням останньої. На цьому грунті у них формується негативне ставлення до праці /151, С. 22/.

В сучасний період, коли значна кількість громадян України не в змозі знайти роботу, тенденція збільшення безробітних продовжує проявлятись. Заробітна плата більшості громадян не покриває необхідні прожиткові витрати; негативне ставлення до праці серед певних прошарків населення, крім недоліків сімейного виховання і взагалі трудового, має більш глибокі соціальні коріння.

Вивчення морально-психологічних рис особистості жінок, які вчинили злочини, показало, що у них спостерігаються спотворенні уявлення щодо окремих потреб. Якщо розглядати співвідношення потреб жінок-злочинниць з точки зору прийнятого у психології поділу потреб на види, то очевидна явна перевага матеріально-біологічних потреб над духовними. Багатьом з них притаманні спотворені потреби - вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів і психотропних речовин - що неминуче звужує духовно-інтелектуальні потреби і інтереси і посилює егоїстичну спрямованість бажань і прагнень особистості, визначаючи у кінцевому підсумку антисоціальний характер мотивів поведінки.

У зв'язку з поширенням пияцтва і алкоголізму серед жінок, значну кількість злочинів викликає прагнення задовольнити цю потребу. Отже врешті алкоголь веде до деградації особистості жінок.

Як показало наше дослідження, з 700 вивчених нами жінок-злочинниць, 86 (12,3%) - зловживали алкоголем. Слід зазначити, що не всі жінки вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння. За нашими даними тільки 54 жінки вчинили злочини у нетверезому стані. Решта 32 - скоїли злочини у тверезому стані, але при цьому вони або систематично вживали алкоголь, або хворіли на хронічний алкоголізм.

Внаслідок систематичного вживання спиртних напоїв виникає фізіологічна залежність організму від алкоголю, відбувається морально-психологічна деформація особистості. У системі потреб особистості першочерговим стає прагнення будь-якими способами задовольнити потребу в алкоголі, позитивні ж соціально значущі потреби відсуваються на другий план і поступово атрофуються. Під впливом алкоголю у свідомості виникають антисуспільні погляди, формуються такі риси особистості, як брехливість, грубість, цинізм, завищений рівень самооцінки.

Інтенсивний деморалізуючий вплив алкоголізму, у свою чергу, відбивається на духовному стані жінок. Раннє статеве життя, безладність статевих зв'язків, розбещеність, нехтування елементарними нормами моралі - характерна риса більшості жінок-злочинниць, які вчинили злочини, що реєструються по лінії карного розшуку. Встановлений прямий зв'язок між раннім початком вживання алкогольних напоїв і набуттям сексуального досвіду.

Доцільно навести дані про розподіл жінок-злочинниць, які зловживають алкоголем, залежно від віку. Характерно, що найбільша питома вага припадає на жінок віком 31-40 років - 34,9%; 41-50 років - 24,4%; 21-30 років - 19,8%, тобто в основному на жінок зрілого віку, які повинні були б усвідомлювати значення алкогольного зловживання і можливості шкідливих наслідків (Діаграма Ж.2.8., див. Додаток).

Якщо розподілити жінок-злочинниць, які зловживають алкоголем, за віком, залежно від форми алкогольного зловживання, то ми спостерігатимемо таку картину: у групі жінок, що п'ють випадково або помірно, переважають особи віком 21-30 років (29,6%) і 31-40 років (29,6%), особи віком 41-50 років складають 22,3%, а віком 51-60 років - 18,5%; у групі систематичних п'яниць переважають особи віком 31-40 років (33,4%) і 21-30 років (27,2%), особи у віці 18-20 років і 41-50 складають відповідно 18,2% і 21,2%; у групі хворих на хронічний алкоголізм переважають особи віком 31-40 років - 42,3%, а жінки віком 41-50 і 51-60 років складають відповідно 30,8% і 26,9%.

У комплексі морально-психологічних рис особистості велике місце посідає ставлення жінок до певних соціальних цінностей, співвідношення матеріальних і духовних потреб. Злочинна поведінка, особливо вчинення корисливих злочинів в значній кількості випадків є наслідком зведення життя до задоволення матеріальних потреб, уявлення про які нерідко є деформованими /149, С. 162/. В багатьох таких сім'ях існує споживацьке, егоїстичне ставлення до життя. Дівчатка, виховані у таких сім'ях, мають гіпертрофовані матеріальні потреби, у них виникають звички задовольнити свої бажання будь-якою ціною. Згодом, потрапивши у середовище собі подібних ці жінки набувають нових рис, таких як жадність, прагнення будь-що досягти матеріального благополуччя; заздрощі, бажання жити не гірше від інших, модно одягатися, ні в чому собі не відмовляти.

Між потребою і вчинком у більшості випадків стоїть інтерес, тобто усвідомлення людиною як власних потреб, так і загальних умов і засобів, що сприяють їх задоволенню. Саме інтереси є підгрунтям мотивації діяльності, вони визначають її цілі, а також світ цінностей та орієнтацій, властивих цій особистості /151, С. 88/.

Суть інтересу міститься у задоволенні потреби. При цьому інтерес передбачає усвідомлення не тільки потреби, а й того шляху, який необхідно пройти до стадії її задоволення. Крім того, безпосередні інтереси людини можуть полягати в тому, щоб усунути перешкоди, що об'єктивно склалися, до задоволення тих чи інших потреб.

Таким чином, на думку Н.Дубініна, І.Карпеца і В.Кудрявцева /152, С. 216 - 217/, злочинна поведінка може переслідувати наступні цілі: безпосереднє задоволення якоїсь потреби (на наш погляд, це стосується більшою мірою загальнокримінальних корисливих злочинів); здійснення більш далеких життєвих планів, лише в кінцевому підсумку спрямованих на задоволення потреби (наприклад, хабарництво, ухилення від сплати податків - це стосується більшою мірою економічних злочинів); розв'язування особистих конфліктів та усунення перешкод до задоволення актуальних або потенціальних потреб (агресивні, більшою мірою насильницькі злочини).

Потреби, що виникають, як відомо, спочатку мають форму тих чи інших відчуттів, жінка переживає їх у вигляді емоцій невдоволеності, занепокоєння. Тому при розгляді мотиваційної сфери не завжди можливо визначити основні імпульси, які нерідко зливаються з емоціями і почуттями, що виступають на поверхні мотивації. Емоції і почуття посідають значне місце у мотивації злочинів, вчинених жінками, надаючи їм нерідко яскраво вираженого емоційного характеру. У ряді випадків емоції і почуття не тільки супроводжують або підсилюють основні імпульси, а й відіграють самостійну мотивоутворюючу роль.

Жінкам-злочинницям притаманні підвищена емоційність, чутливість, що призводить до невитриманості, імпульсивності, підвищеної збудливості. У жінок, на відміну від чоловіків, емоції проявляються більш бурхливо, швидкоплинно і нерідко в афективних формах. Емоційно-вольова сфера таких жінок характеризується дратливістю, впертістю, неконтрольованою поведінкою і некритичним ставленням до себе, що сприяє розкриттю найбільш негативних рис особистості: агресивності, озлобленості, брехливості, цинізму, егоїзму та брутальності. За даними нашого дослідження, при вчиненні злочинів у більшості злочинниць проявлялися такі негативні риси характеру, як агресивність (76,3%), брутальність (68,2%), злобність (52,7%), мстивість, злопам'ятність (45,7%), жорстокість (38,9%), цинізм (28,2%), егоїзм (24,2%), зухвалість, нахабство (16,7%). Багато які злочинниці виявилися вольовими, рішучими (34,3%), такими, що підкоряють своєму впливу інших (29,2%), наполегливими (18,9%). Емоційні властивості, що проявилися при вчиненні злочинів, особливо агресивних, в основному мали негативне забарвлення. Найбільш часто злочинниці проявляли себе запальними, дратівливими (95,4%), неврівноваженими (57,8%), уразливими (25,7%), черствими (19,7%), ревнивими (15,8%).

При вивченні емоційної, вольової та морально-психологічної сфери неодноразово судимих жінок-злочинниць Т.Шулежко зазначає, що для них характерні такі риси, як висока емоційна збудливість, слабкий контроль і велика залежність поведінки від ситуації. У деяких випадках сильна воля набуває негативної спрямованості і у той самий час ми можемо спостерігати відсутність волі для усунення поганих навичок і уподобань. Злочинна поведінка таких осіб відрізняється ще більшою імпульсивністю і неодноразовістю вчинення злочинів /115, С. 15/.

Є.А. Заплатіна, досліджуючи особливості морально-психологічної характеристики жінок-рецидивісток, виділяє наявність у них стійкого комплексу негативних властивостей, рис і ознак, що визначають однобічність і вузькість ціннісних орієнтацій, специфіку їх соціальних ролей /91, С. 257/.

При порівнянні жінок, покараних за агресивні та загальнокримінальні корисливі і економічні злочини, слід зазначити, що у агресивних злочинниць більш висока активність і збудливість, що у сполученні з імпульсивністю і визначає специфіку їх агресивної протиправної поведінки.

Є.В.Середа провела психологічне обстеження жінок, вперше засуджених за вбивства і нанесення тяжких тілесних ушкоджень; вона відзначає у них вольові якості, настирливість у досягненні мети. Цій категорії злочинниць властиві асоціальні погляди і установки. Наприклад, жінкам, які вчинили вбивство своїх чоловіків чи коханців, або нанесли їм тяжкі тілесні ушкодження, властиві високий рівень емоційності, впертості, відсутність почуття провини або каяття у вчиненому злочині. Основною рисою жінок, що скоїли аналогічні злочини відносно своїх дітей, є дисгармонічність їх особистості: з одного боку наявність у характері депресивних ознак примушує їх прагнути спілкування з людьми, з іншого - підозрюючи більшість людей у недоброзичливості, ці жінки побоюються спілкування. Це типово для жінок, що вбили своїх новонароджених позашлюбних дітей /101, С. 13 - 14/.

На думку С.В. Трофимова, у період конфліктів у побуті і вчинення насильницького злочину на грунті сімейно-побутових конфліктів для жінок-злочинниць характерні неврівноваженість поведінки, емоційна невитриманість (підвищена нервова збудливість), схильність до афектів /153, С. 79/.

Ступінь усвідомлення жінками, покараними за вчинення злочинів, своєї провини також є показником їх морально-психологічної характеристики, стійкості антисуспільної спрямованості особистості. Як показало наше дослідження, на стадії судового розгляду визнали себе винними повністю 58% жінок, 26% - частково винними, 16% заперечували свою вину.

Враховуючи особливості окремих категорій злочинниць, їх можна класифікувати за ступенем суспільної небезпеки наступним чином: 1) злісні злочинниці, що мають глибоку антисуспільну установку, це особи, які неодноразово вчиняли злочини, ведуть негативний спосіб життя (2,5%); 2) випадкові злочинниці, яким не притаманна антисуспільна установка і які вчиняють злочини випадково (79,1%); 3) злочинниці, які не мають глибокої антисуспільної установки, але разом з тим, за окремої ситуації вони вчиняють злочини без будь-яких внутрішніх перешкод, внаслідок притаманних їм негативних рис (18,4%). Безперечно, що найбільш небезпечною групою злочинниць є жінки визнані особливо небезпечними рецидивістками, але за даними проведеного нами дослідження їх кількість незначна, тому ми їх не виділяли.

Розглядаючи психофізичну характеристику жінок-злочинниць, зазначимо, що переважна більшість їх є практично здоровими людьми. За даними нашого дослідження, лише у 20% були виявлені різного роду психічні аномалії, які не виключають осудності. Причому останні характерні для осіб, які вчинили найбільш тяжкі злочини. Серед виявлених психічних аномалій найхарактерніші: хронічний алкоголізм - 3,7%, наркотична залежність - 7,1%, психопатії і психопатоподібні риси характеру - 9,2%.

Слід зазначити, що у кримінології проблемі граничних станів особистості правопорушників взагалі приділяється недостатньо уваги, а жінкам особливо. Хоч, на наш погляд, саме психічний стан особистості жінок-злочинниць доцільно вивчати належним чином.

Відповідно даним нашого дослідження, судово-психіатрична експертиза призначалася лише у випадках вчинення жінками найбільш тяжких злочинів (вбивств), з чим навряд чи можна повністю погодитися. На наше думку доцільно призначати судово-психіатричну експертизу також і особам, стосовно яких є підстави вважати наявність у них психічних хвороб, які не впливають на осудність, але можуть відбиватись на їх злочинності. Це сприятиме більш глибокому вивченню особистості жінки-злочинниці.

Отже, особистість злочинниць має цілий ряд відмінних ознак - демографічних, кримінально-правових, морально-психологічних, психофізичних. Їх знання необхідно для успішної профілактики злочинності жінок, виховного впливу на них, перш за все, індивідуального.

РОЗДІЛ 3 ПРИЧИНИ ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ

3.1 Причини та умови жіночої злочинності на сучасному етапі в Україні

Вивчення злочинності, її змін, регіональних відмінностей - це початковий етап кримінологічного дослідження /131, С. 179/. Але само по собі виявлення фактичної картини злочинності і її розвитку ще не дає відповіді на питання, як запобігти злочинності. Між етапом пізнання, оцінки злочинності і етапом організації боротьби з нею обов'язково повинен бути етап виявлення детермінант та визначальних умов злочинності.

Без перебільшення можна стверджувати, що проблема причин злочинності є центральною для кримінології. Від підходу до її вирішення залежать численні проблеми теоретичного осмислення такого складного негативного явища нашої дійсності, як злочинність, і організації боротьби з нею.

На думку А.І. Долгової, не існує загальної, основної, головної причини, що б вичерпно пояснювала походження злочинності за конкретних умов в усій її різноманітності /155, С. 176/. Не можна розраховувати і на створення якого б то не було універсального “каталогу причин” /131, С. 180/.

Щоправда, автор зазначає також, що є в якійсь мірі універсальне визначення причини: “загальна причина злочинності у будь-якому суспільстві - об'єктивні соціальні протиріччя”. При цьому пропонується розглянути, як вони проявляються у різних сферах суспільного життя.

У кримінологічній літературі наведені дані про найпоширеніші типові обставини, що породжують злочинність. Але у різних своїх сполученнях і проявах ці обставини можуть породжувати різні види злочинності, визначати її якісні та кількісні характеристики по-різному.

Аналіз робіт кримінологів показує, що в них визначені практично чотири підходи до розуміння причин. Ці ж підходи виділяються філософами як універсальні, придатні до різних областей наукових знань /156/. Всі вони внутрішньо логічно пов'язані, виконують специфічну роль у пізнанні і рівною мірою необхідний на різних рівнях дослідження.

Перший підхід - кондиціоналістський (умовний) передбачає, що причина містить усі необхідні і достатні умови слідства, сукупність обставин, за яких воно відбувалося. Автори підкреслюють саме обставини або фактори, а не причини і умови.

У роботах багатьох кримінологів зустрічається безліч обставин або факторів, які впливають на злочинність - професор Г.М. Мінковський, наприклад, нараховував їх до декількох сотень. Причому залежно від сукупності, що аналізується, розрізняють так звану повну причину і специфічну причину /157/.

Найбільш виразно кондиціоналістський підхід описаний В.Н. Кудрявцевим у монографії “Причинность в криминологии” /158, С. 174/. Він вважає, що під повною причиною слід розуміти сукупність всіх обставин, за яких неминуче настає наслідок. Професор Н.Ф. Кузнєцова у статті “Классификация причин преступности в криминологии” зазначала, що повна причина є сукупністю різних за характером і механізмом дій соціальних явищ, які породжують злочинність /159, С. 60/.

Це і є факторний або багатофакторний підхід у різних його варіантах, коли йдеться про сукупність різних за характером соціальних явищ. Багатофакторний підхід розвивався як альтернатива застосовуваному раніше однофакторному підходу, при якому злочинна поведінка пов'язувалась з якимось одним фактором і саме між ними виявлялися статистичні залежності.

Але виділення тільки одного фактора як причинного не пояснює, на думку А.І. Долгової, виникнення злочинності за різних умов і у різних суспільних системах, а також усієї її різноманітності. Таке виділення припустиме лише як окремий методичний спосіб /131, С. 202/.

Кондиціоналістський підхід у його однофакторному або багатофакторному варіанті дозволяє відокремлювати обставини, що відіграють важливу роль у виникненні злочинної поведінки, які необхідно враховувати під час попередження злочинністі. Але при такому підході не виділяються причини і умови і, як зазначає А.І. Долгова, він фактично не розкриває механізму впливу виявлених обставин на явище, що вивчається, характеру їх взаємозв'язку та взаємообумовленості /160, С. 10/.

Порядок впливу одних обставин на інші, який викликає певні механічні, органічні і навіть соціальні зміни, якоюсь мірою береться до уваги при іншому підході - “традиційному”. При цьому підході причиною певного наслідку (злочину, злочинності) є зовнішній силовий вплив. Частіше за все такий підхід застосовують при аналізі причин конкретного злочину або окремих видів злочинності.

Професор М.Д. Шаргородський зазначав, що причинами злочинності у широкому розумінні цього слова можна вважати усі ті обставини, без яких вона не могла би виникнути і не може існувати. Але не всі ці обставини відіграють активну роль. Причинами злочинності є, як і взагалі причиною, ті активні сили, які своєю дією породжують її. Причини конкретного злочину - це ті активні сили, які викликають у суб'єктів інтереси і мотиви для його вчинення /161, С. 30/.

Застосування кримінологами традиційного підходу має обмежений характер. Він практично не застосовується один, а частіше поєднується з багатофакторними підходом. Але при такому сполученні не розмежовуються необхідним чином причина і умова.

Згідно з третім, традиційно-діалектичним підходом, причина - це все те, що породжує наслідок - такий підхід зустрічається у роботах багатьох авторів /162, С. 124/. Наприклад, Н.Ф.Кузнєцова пише, що до причин злочинності слід віднести соціально-психологічні детермінанти, які містять елементи економічної, політичної, правової, побутової психології на різних рівнях суспільної свідомості /163, С. 44/.

З традиційно-діалектичним підходом пов'язано поняття безпосередньої або щонайближчої причини злочину. Професор Н.А. Стручков зазначав, що безпосередні причини слід шукати у сфері свідомості, тому що всі спонукальні сили, що викликають дії людини, неминуче повинні пройти через його голову, перетворитися у збудження його волі /164, С. 29/.

Як бачимо, автори дискутують про послідовність причинного впливу факторів, про їх розподіл відносно людей на зовнішні і внутрішні. Зазначається, що усі зовнішні фактори впливу сприймаються людиною і інформація перероблюється нею з урахуванням вже сформованих у неї якостей, враховується спроможність людини до активної цілеспрямованої діяльності. Але такий підхід не враховує, що у ситуації злочинної поведінки одночасно проявляються і зовнішні умови і особистісні характеристики.

І, нарешті, існує найпоширеніший підхід - ітеракціоністський, або підхід до причинності з позиції взаємодії /165, С. 228; 166, С. 53 - 55; 167, С. 27/.

Взаємодія характеризується двоєдністю активної і пасивної сторін, їх доповненістю одна одної, при цьому виділяються: 1) взаємодія зовнішнього і внутрішнього, тобто взаємодія середовища і людини; 2) внутрішня взаємодія, тобто взаємодія економічних, політичних, соціальних і духовних умов життя людей або взаємодія між собою різних характеристик цих людей.

У даному випадку взаємодія виглядає як певна система причини і наслідку, що настає під дією причини за певних умов. Саме все це, на думку А.І. Долгової, генетично “виробляє” конкретну злочинність. Причини змін злочинності слід бачити одночасно у всіх цих взаємодіях /131, С. 208/. Саме взаємодія соціального середовища і особистості, причому за певних умов, і визначає процес причинності індивідуальної або масової злочинної поведінки. Але особистість також розвивається на підгрунті взаємодії психофізичних і спадкових задатків у взаємодії із зовнішнім середовищем.

Автори одного з підручників з кримінології, зокрема С.Ф.Мілюков, вважають, що єдиною причиною сучасної злочинності є той ступінь розвитку соціальних протиріч, що викликані розколом суспільства на класи, яка за необхідністю викликала появу спочатку небезпечних для даного устрою суспільства посягань, а потім або разом з цим і виникнення особливої галузі права - кримінального. Ця причина зазнавала серйозних відозмін при переході від однієї форми суспільно-економічної організації до іншої, але незмінно зберігала свою суть /170, С. 102/.

Безперечно, міжкласові протиріччя не вичерпують усього спектра соціальних протиріч. До них належать також міжрасові, міждержавні, міжнаціональні, міжконфесійні, внутрікласові, міжособистісні в окремих сферах життя і, нарешті, внутрішньо-особистісні протиріччя, які всі разом і кожне окремо впливають на стан злочинності, зокрема, на її зростання /170, С. 102/.

На наш погляд, причини злочинності, в тому числі і жіночої, слід шукати у взаємодії соціального середовища і особистості, а, отже, у тих протиріччях , які відбуваються як у соціальному середовищі, тобто у соціальних протиріччях і тих, що відбуваються у особистості, тобто особистісних.

Розглядаючи причини і умови жіночої злочинності, слід зазначити, що вони, як і причини і умови злочинності в цілому, мають соціальний характер, пов'язані з конкретно-історичними умовами життя суспільства, суттю і способами розв'язання його основних протиріч, місцем жінки у системі суспільних відносин, її ролями і функціями. Зниження або зростання рівня злочинності жінок залежать від її зовнішнього середовища, хоч у деяких випадках вона спроможна відтворювати себе сама, але завжди при сприянні факторів, що лежать за її межами /1, С. 44/.

Обставини, що породжують жіночу злочинність, складають частину причин злочинності в цілому. Але нарівні з цим є і такі фактори, які сприяють існуванню саме злочинності жінок і її різновидів, зумовлюють її зростання, особливі риси.

У кримінологічній літературі зазначається, що основними обставинами, з якими пов'язана жіноча злочинність і її зростання, є: 1) зростання рівня активної участі жінок у суспільному виробництві; 2) суттєве послаблення контролюючого впливу основних соціальних інститутів, у першу чергу, сім'ї; 3) зростання напруженості у суспільстві, неспокій людей, конфлікти і ворожість між ними; 4) зростання антисуспільних явищ - наркоманії, алкоголізму, пияцтва, проституції, бродяжництва та жебрацтва жінок /1; 70; 77/.

Наведемо в звязку з цим деякі статистичні дані. Так, в останні роки в Україні зменшується кількість одружених жінок. Якщо у 1990р. одружених жінок було 482783, у 1995р. цій показник знизився до 431731, а у 1998р. знизився до 310504 осіб. В процентному відношенні зниження по цих періодах складало 10,6%; 20,1% /128, С. 16/. Значна кількість сімей розпадається. А як відомо, невлаштованість особистого життя, розпад родини вкрай негативно впливає, в першу чергу, на жінок, створює психологічний дискомфорт, певну напругу, ускладнює і проблеми матеріального забезпечення жінки та її дітей.

Стосовно конфліктності, яка існує в суспільстві, окрім загальновідомих прикладів з цього приводу, можемо проілюструвати і за допомогою статистичних даних про насильницькі злочини проти особи. Так, якщо у 1993р. кількість жінок, засуджених за вбивства, тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження складала 876 осіб, то в 1995р. цей показник досяг 1008 (темп приросту - 15%), а у 1998р. 1328 (темп приросту до 1995 року - 31,7%). Таке підвищення насильницької злочинності серед жінок в останні роки відбувається на фоні зменшення порівняно з 1997р. жіночої злочинності взагалі. Це свідчить про неблагополуччя в стосунках між людьми в країні.

Стосовно таких негативних явищ, повязаних зі злочинністю, як наркоманія, алкоголізм, пияцтво, жебрацтво, то можна навести такі статистичні дані. Хворих жінок на наркоманію і токсикоманію в Україні у 1995р. зареєстровано в медичних закладах 9747 (коефіцієнт на 100000 населення - 35,6), у 1998р. 12791 (коефіцієнт - 47,9), темп приросту - 31,2% /169, С. 24/. Це достатньо значні показники. При цьому, слід мати на увазі, що тут мова йде про виявлених наркоманів, невиявлена ж частина хворих і тих, хто вживає наркотики значно більша.

Саме цими обставинами пояснюється підвищення в останні роки злочинів, повязаних з наркотиками, на що зверталась нами увага при аналізі злочинності жінок в Україні. Стосовно ж хворих на алкоголізм і алкогольні психози, то кількість жінок, що перебувають на обліку в медичних закладах у 1995р. складала 79249 (коефіцієнт - 289,7), а у 1998р. - 78774 (коефіцієнт - 295,2). На обліку в органах внутрішніх справ у 1998р. перебувало 167100 осіб хворих на хронічний алкоголізм, серед яких 12,6% були жінки. У порівнянні з 1990р. цей показник стосовно жінок збільшився у 1,5 рази. У 1998р. виявлено 2,0 млн. осіб, які порушили антиалкогольне законодавство /169, С. 24/. Наявність таких осіб і розповсюдження ними пияцких традицій обумовлює ту частину жіночої злочинності, яка повязана з пияцтвом і алкоголізмом.

Зростає в Україні і кількість жебраків: у 1998р. їх налічувалось 28900 осіб. Жінок серед них було 4300, що складає 14,8%. Достатньо тривожним показником є те, що серед жінок-бродяг і -жебраків 2100 осіб (48,8%) - це молодь у віці від 18 до 29 років /169, С. 24/.

Перелічені нами і деякі інші обставини, які детермінують злочинність в цілому і жінок зокрема, взаємодіють. Саме це визначає, що у своїй сукупності, діючи одночасно на різних рівнях і у різних сферах, вони інтенсивно породжують злочини жінок у цілому. На думку Ю.М.Антоняна, тільки соціальна активність жінок, що зросла, і в той же час послаблення ролі сім'ї і сімейних зв'язків можуть викликати такі явища, як бродяжництво та проституція, а усі вони разом - вчинення злочинів. Останні є не тільки атрибутом певного способу життя, а й засобом його забезпечення, джерелом одержання матеріальних та інших благ /1, С. 47 - 48/.

Слід згадати ще про ряд соціальних протиріч, що впливають на злочинність. Залучання жінок до суспільного виробництва, що зростає швидкими темпами, не враховує природні історичні особливості жіночої робочої сили. Зберігається протиріччя між високим рівнем зайнятості жінок у суспільному виробництві і відносно низьким рівнем їх кваліфікації. Хоч домашня робота офіційно визнана не менш важливою, ніж праця на підприємстві або підприємництво, останні цінуються все ж таки вище. Сполучення напруженої професійної діяльності жінок з виконанням нею сімейних, материнських обов'язків призводить до найбільш небажаних наслідків: жінка весь час працює з перевантаженням, постійно відчуває втому, нервову напругу, страх не впоратися з численними справами, що призводить до неспокою, психічним та нервовим розладам, стану дезадаптації. Через це деякі жінки перестають дорожити і сім'єю і роботою, починають вести антисуспільний спосіб життя, здобуваючи засоби до існування протиправним шляхом.

Подвійне навантаження на жінок - виробництво і домашнє господарство, недоліки в організації їхньої праці, охорони здоров'я і соціально-побутового обслуговування значно ускладнюють життя жінок, позначаються на їхньому здоров'ї, благополуччі сім'ї, на вихованні дітей. Слід підкреслити, що не сама по собі історично зумовлена тенденція більш активної участі жінок у суспільному житті породжує і сприяє зростанню жіночої злочинності, а саме соціальні протиріччя і пов'язані з ними негативні явища і процеси відіграють визначальну роль при вчиненні злочинів.

Відбувається нібито соціально-психологічна переробка жінки. І такі зміни призводять до дуже несприятливих наслідків для суспільства, духовної культури, відносин між людьми. Більше того, стан справ з працею жінок, з жіночою зайнятістю буде ще більше погіршуватись. Господарський механізм у ряді випадків суперечить проголошеному принципу соціальних пріоритетів /186, С. 515/. Гонитва за прибутком, збагаченням за будь-яку ціну і при цьому побутова невлаштованість людей, відсутність духовності і незначна роль моральних орієнтирів неминуче відсовує соціально корисні цілі на другий план. Жінки сьогодні менш захищені ніж чоловіки, у них менше заробітна плата. Так, в усіх галузях народного господарства у 1996р. середньомісячна заробітна плата жінок складала 123,34 гр., а чоловіків - 190,21 гр., а у 1998р. - відповідно 130,62 гр. і 176, 62 гр. /128, С. 46/. Характерним є і те, що в галузях економіки, де переважно працюють жінки невисока заробітна плата взагалі. Так у громадському харчуванні середньомісячна заробітна плата жінок у 1996р. була 63,33 гр., а чоловіків - 85,25 гр., а у 1998р. відповідно - 74,45 гр. і 98,49 гр. В цій же галузі економіки жінки серед всіх працівників складають 82,4% /128, С. 49/. Зрозуміло, що такий рівень заробітної плати не може забезпечити нормальні умови існування.

Значна частина жінок працює в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Так у 1998р. це стосувалось до 26,6% працюючих жінок. В окремих галузях економіки цей показник був значно вищим. Наприклад, в легкій промисловості він дорівнював 68,4%, в медицині - 65%, звязку - 61% /128, С. 53/.

За умов відсутності відповідного правового механізму і бідності держави, питання соціальної захищеності і працевлаштування жінок в умовах економічної реформи і ринкової економіки погрожує погіршенням їх становища на виробництві, а, отже, загостренням конфліктів.

В юридичній літературі розглядаються різні групи факторів, які впливають на злочинність в цілому і обумовлюють злочинність жінок /170, С. 109/. До них зокрема належать: 1) політичні; 2) економічні; 3) правові; 4) організаційні; 5) психологічні тощо /168, С. 15/.

Серед політичних факторів в першу чергу слід назвати такі, як: 1) нестабільність політичного режиму; 2) нестабільність кримінальної політики; 3) корумпованість державної служби; 4) відчуження більшої частини населення від управління державними справами.

До економічних факторів слід віднести: 1) об'єктивне протиріччя між економічними потребами соціальних груп населення, окремих категорій громадян і можливостями суспільства їх задовольнити; 2) рівень життя більшості населення нижче рівня забезпечення фізіологічного виживання; 3) поляризація населення за рівнем доходів; 4) інфляція; 5) безробіття; 6) більш високий рівень прибутків від злочинної діяльності у порівнянні з рівнем прибутковості легальної діяльності.

Слід зазначити особливу роль економічних факторів. Економіка впливає на соціальну структуру суспільства. Ті кризові явища, які зараз відбуваються у нашій економіці супроводжуються зниженням життєвого рівня багатьох людей, збільшенням частки тих, хто живе нижче середнього рівня бідності. Це сприяє зростанню кількості злочинів, що їх вчиняють громадяни цієї категорії. З іншого боку, збільшується чисельність громадян, що мають значні матеріальні блага, одержанні у більшості випадків незаконним шляхом /168, С. 110/. Все це призвело до різкого знецінення праці, честі, життя і здоров'я, а також до напруженості і підвищеної конфліктності у суспільстві. Жінки більш ранимі, ніж чоловіки, і зміни, що негативно впливають на виробничу і сімейно-побутову сфери, відбиваються на них набагато сильніше. В основу певної системи цінностей, з якою зіткнулася сучасна жінка, покладені гроші, особиста вигода, збагачення будь-якою ціною. Такі злочини, як хабарництво, розкрадання, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. За таких соціально-економічних і психологічних умов, що існують в Україні, виникає безліч криміногенних ситуацій, у які потрапляє жінка. Орієнтація на споживчі цінності, тяжке матеріальне становище, страх, неспокій за майбутнє сім'ї, різні перипетії бізнесу, бажання розбагатіти породжує і сприяє зростанню економічної, загально-кримінальної корисливої і агресивної злочинності. За даними нашого дослідження, 80% економічних і загальнокримінальних корисливих злочинів жінки вчиняли через тяжке матеріальне становище, тривогу за майбутнє дітей, бажання жити краще, ніж вони живуть.

На виробництві, наприклад, жінки вчиняють розкрадання не тільки у зв'язку з доступністю цінностей, але і тому, що іншим шляхом ці цінності вони не можуть придбати через мізерну заробітну плату або її відсутність взагалі (тому що на багатьох підприємствах заробітну плату не платять по декілька місяців), або через високі ціни. Сьогодні у багатьох сім'ях жінки, що займаються підприємництвом, працюють у торгівлі або на підприємствах громадського харчування є основними годувальниками сім'ї, навіть при наявності чоловіка. Звичайно, при цьому ми не заперечуємо, що безліч розкрадань вчинюються через недбале зберігання виробленої продукції, товарів і дезорганізації виробництва, а також через відсутність виховної роботи з людьми.

Суттєвим фактором зростання злочинності, зокрема жіночої, є безробіття. Виникнення і збереження прошарку безробітних сприяє їхній соціальній деградації. Відмітимо, що за роки незалежності України безробіття зростає. Так, питома вага безробітних жінок, за матеріалами вибіркових досліджень, у 1995р. складала 43,9%, у 1997р. - 47,8%, у 1998 р. - 48,4%.

Якщо звернутись до кількості зареєстрованих безробітних, то в 1998р. загальна їх кількість складала 637067 чоловік, з них жінок було 416507, тобто 65,3%. Безробітні жінки у віці до 28 років складали 197205 осіб (47,3% до всіх зареєстрованих безробітних жінок) /171, С. 353, 364/.

Звязок ж безробіття зі злочинністю підтверджується такими даними: у 1998р. питома вага безробітних серед зареєстрованих злочинців складала 60,1% /130, С. 16/. Питома вага непрацюючих до вчинення злочину жінок, які відбували покарання в колоніях Харківської та Чернігівської областях, складала більше половини досліджених осіб /127, С. 88/.

До правових факторів злочинності належать такі, як: 1) нестабільність законодавства; 2) анемія закону; 3) прогалини кримінально-правової оцінки суспільно небезпечних вчинків; 4) законодавча недооцінка суспільної небезпеки окремих видів злочинів.

Психологічними факторами злочинності є: 1) втрата значною частиною населення визнаних людських цінностей; 2) низький рівень солідарності населення з кримінальним законодавством; 3) втрати довіри до правоохоронних органів; 4) етнічна нетерпимість; 5) релігійна нетерпимість. Слід зазначити вплив на зростання злочинності і антигуманних уявлень, ідей, концепцій.

Одним з факторів сприяння зростанню злочинності є поширення проституції. Якщо до початку 1990-х рр. проституцією займалася дуже обмежена кількість жінок, то на сьогоднішній день проституція є вельми масовим явищем. Для епохи, яку переживає Україна, характерні падіння моралі у різних шарах суспільства, знецінення честі, гідності самого життя людини. Чимало цьому сприяє потік низькопробної кіно-, відео- і друкованої продукції, що пропагує культ сили, жорстокості і статевої розбещеності. Слід зазначити, що сексуальні послуги - досить дорогий товар, що має попит, і його так зване “виробництво” та розподіл підпадає під контроль злочинних угруповань /173, С. 19/.

Розглянемо тепер основні чинники, що детермінують конкретні види жіночої злочинності, а саме - економічну, агресивну та загальнокримінальну злочинність.

Економічна жіноча злочинність, як і економічна злочинність взагалі безпосередньо обумовлюються суперечностями економічного стану держави, прорахунків в цій сфері. Слід відмітити в звязку з цим такі обставини: по-перше, ринкові перетворення в Україні здійснювались непослідовно, стихійно; по-друге, в умовах докорінного зламу старої соціально-економічної структури не було забезпечено чіткої правової бази, що регулювала б нові економічні відносини, та контролю за розвитком економічної ситуації з боку державних органів; по-третє, основна маса населення та господарчі суб'єкти не були підготовлені до цивілізованої та законослухняної діяльності за умов ринкових відносин, що формувалися. Як свідчить світова практика, ринкові відносини завжди на першому етапі об'єктивно запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, одержання прибутку будь-якою ціною і у можливо більших розмірах, недобросовісну конкуренцію.

Все це породжує гострі соціальні протиріччя, які детермінують економічну жіночу злочинність. Розшарування людей за майновим станом, збільшення кількості людей, які не мають соціального захисту, серед яких багато жінок, тяжке матеріальне становище - все це є джерелом економічних злочинів, скоєних жінками.

Як відомо, переважна більшість насильницьких злочинів вчиняється жінками в сімейно-побутовій сфері. Характерними особливостями цих злочинів є: 1) наявність конфліктних ситуацій, які виникають або існують постійно, оскільки часто основу конфлікту складають тривалі сутички сторін. Зовні вони виявляються у вигляді взаємної ворожнечі, ненависті, неприязні, підозри, ревнощів, помсти, сварок через матеріальні, житлові або інші сімейно-побутові проблеми; 2) злочинам нерідко передує загострення й ускладнення конфлікту у зв'язку з однобічним чи взаємним застосуванням фізичної сили для розв'язання конфліктних ситуацій; 3) невисокий соціальний статус багатьох жінок-злочинниць; 4) посилення в сучасних умовах психічного навантаження і напруження; 5) алкоголізація мікросередовища та безпосередніх їх учасників - сторін конфліктних ситуацій; 6) зниження соціального та превентивного контролю державних органів, громадськості за тими сферами життя, які сприяють розповсюдженню пияцтва, агресивності, насильства і зла; пасивність населення, формалізм і некомпетентність у роботі правоохоронних органів, особливо у сфері запобігання злочинності.