Співучасть у злочині за кримінальним правом України

Слід зазначити, що найбільш наочно проявляється спільний результат при вчиненні злочину декількома особами з прямим умислом, коли кожний із них бажає спричинити один і той же результат і всіма зусиллями досягає його. Труднощі у досягненні спільного результату виникають при непрямому умислі однієї з осіб, коли відсутня пряма згода на вчинення злочину, для того хто діє з непрямим умислом, результат є побічним, небажаним і дана особа, як правило, не конкретизує його. Наприклад, злочинець намагається вночі викрасти з аптеки наркотики і намагається зірвати грати з вікна; перехожий говорить йому, що у дворі грати вийшли із ладу і тому не закриті; злочинець, скориставшись порадою, викрав бажане. При доказуванні знання перехожим факту крадіжки ми розуміємо, що він не думав про крадіжку безпосередньо наркотиків, спектр предметів крадіжки в його свідомості був набагато ширший - і наркотики, і ліки, і спирт і тощо, а можливо, про наркотики він не думав. Саме тому наявність спільного результату при непрямому умислі з позиції існуючої доктрини є не зовсім допустима. Дана проблема вирішується досить просто при акцессорній теорії співучасті - слід інкримінувати результат, який бажала досягти особа, яка діє з прямим умислом, поза нею дана проблема не вирішується, при наймі без створення додаткових фікцій.

Відсутність спільного для всіх співучасників результату тягне за собою невизнання діяльності співучастю [213] [213] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.31., з чим слід погодитися. Проте інколи в судовій практиці зустрічаються справи досить спірні в плані відсутності співучасті. В цьому випадку показовим є приклад із судової практики, наведений П.Ф.Тельновим. Ч. і К. розпочали бійку в ресторані з одним із відвідувачів цього закладу, в ході якої Ч. наносив удари останньому кулаком, а К. вдарив його кріслом по голові, від чого потерпілий помер. Ч. і К. були засуджені як співучасники вбивства. Пленум Верховного Суду СРСР скасував вирок суду по даному питанню, визнав К. винним у вбивстві, а Ч. - в скоєнні злісного хуліганства, відкинувши в даному випадку співучасть у злочині [213] [213] Там само. - С.31-32.. Аналізуючи даний приклад, ми вважаємо, що умисел на вбивство у суб'єкта виник не заздалегідь, швидше за все у нього був умисел на побиття потерпілого, приєднання ж другого суб'єкта до злочинної діяльності саме на цьому етапі утворювало співучасть у побитті - спричиненні тілесних пошкоджень. Пізніше умисел першого змінився (до вбивства), і на цьому етапі співучасть перестала існувати. Факт різної кваліфікації вчиненого при цьому не виключає співучасті, так і сам П.Ф.Тельнов визнає можливість співучасті при посяганні на різні об'єкти, оскільки має місце фактична приналежність двох осіб до однієї події [213] [213] Там само. - С.32., тобто одне злочинне діяння лише юридично по різному оформлене.

Отже, наявність спільного (конкретизованого чи неконкретизованого) результату є обов'язковою ознакою співучасті, без нього співучасть як спільна діяльність втрачає зміст, без нього види співучасників стають непотрібними. А тому при наявності спільного результату співучасть визнається закінченим злочином, а при його недосягненні - незакінченим злочином.

Неможливо залишити поза увагою і таку ознаку спільності, як причинний зв'язок між діяннями кожного із співучасників і спільно спричиненими злочинними наслідками. Дана ознака в спеціальній літературі і на практиці тлумачаться неоднозначно, розбіжності в розумінні даної ознаки виявляється у двох аспектах: 1) чи обов'язкова для констатування співучасті, наявність єдиного злочинного результату для кожного співучасника; 2) чи допустима відповідальність співучасників за незаплановані, випадкові наслідки дій.

“Причинність - філософська категорія для вивчення необхідного генетичного зв'язку явищ, із яких одне (назване причиною) впливає на друге (назване наслідком або діянням)” [242] [242] Философський словник . 2-е вид. / За ред В.І. Шинкарука - К.: УРЕ, 1986. - С.533.. Під причиною слід розуміти явище, яке так пов'язане з іншими явищами, котрі називаються наслідками, що їх виникнення завжди веде до виникнення наслідків, а зникнення його спричиряє зникнення наслідків [99] [99] Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник / Сост.Н.И. Кондаков. - М., 1975. - С.479..

Раніше в спеціальній літературі в якості причини спільного злочинного наслідку розглядались дії виконавця, тоді як дії інших співучасників визнавались лише умовою спричинення такого наслідку [249] [249] Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы учения о соучастии // Правовединие. - 1960. - № 1. - С.90.. На такій же позиції стоїть і Г.В.Новицький: “Не слід говорити про встановлення на практиці причинного зв'язку між діями співучасників та виконавця злочину, а тим більше - суспільно небезпечними наслідками. Достатньо довести, що дії співучасників були лише однією з умов вчинення злочину виконавцем” [169] [169] Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. - К.: Вища школа, 2001. - С.31.. Більшість спеціалістів відстоювали іншу точку зору, згідно з якою всі співучасники є спричинителями спільного злочинного результату залежно від характеру їх злочинних функцій. Одного спричинителя суспільно небезпечного наслідку при співучасті бути не може [215, 52, 213, 22] [215, 52, 213, 22] Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - С.58-67; Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1959. - С.17-18; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.35-39; Бурчак Ф.Г. Соучастие в преступлении: социальные, крим. и правовые проблемы: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08. - К., 1986. - С.167. .

На нашу думку, позиція більшості юристів, що визнають дії кожного із співучасників як такі, що спричиняють злочинний результат, є найбільш обґрунтованою. Можна погодитися з основним аргументом, що наводить його прибічники, суть якого є наступна. Злочинні наслідки викликаються спільними зусиллями всіх спільно діючих співучасників. При цьому дії окремого співучасника, без врахування їх спільності, не викликають спричинення загального результату. Злочинні наслідки є спільними і неподільними, оскільки спричиняються спільними зусиллями всіх співучасників. Дії кожного при цьому є складовими спільної причини [83] [83] Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении: В 2 ч./ Свердловск: СЮИ, 1960 - Ч.І: Понятие соучастия - С.127..

Водночас спільність не означає рівності докладених зусиль співучасників, злочинний результат може бути і найчастіше є наслідком різних за інтенсивністю зусиль співучасників [213] [213] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.35..

Основним у питанні про причинний зв'язок при вчиненні злочину в співучасті є те, що кожний із співучасників робить свій внесок у справу досягнення спільного злочинного результату, який виражається в тому, що кожний співучасник докладає конкретні зусилля, спрямовані на його здійснення, використовуючи при цьому і зусилля інших співучасників. В цьому і полягає відмінність співучасті за своїми об'єктивними ознаками від простого збігу обставин у злочинній діяльності декількох осіб. Причиною завжди є явище, що здатне за своєю об'єктивною сутністю породити інше явище, переносячи в нього свій матеріальний зміст. В причині завжди є реальна можливість відповідного наслідку. Умови ж ніколи не здатні щось породити, створити. Вони лише допомагають причині, підштовхують причину до розвитку в обраному напрямку. “Якщо явище, яке раніше було умовою, що-небудь створює, породжує, то воно стає причиною наступного наслідку, залишаючись при цьому умовою першого. В цьому аксіома діалектики: причина - завжди причина, умова - завжди умова, і вони не можуть помінятися ролями в конкретних умовах місця і часу” [90] [90] Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. - С.47..

Дійсно, у співучасті поведінка виконавця безпосередньо породжує нове явище - злочинний результат, поведінка решти співучасників (організаторів, підбурювачів, пособників) безпосередньо не пов'язана із породженням злочинного результату. Проте прирівнювати всіх інших співучасників у плані диференціації причин і умов до умов, на наш погляд не є вірним.

Адже при детальнішому вивченні функціональних зв'язків співучасників, виявляється, що одні співучасники або створюють, породжують співучасників (підбурювач схиляє виконавця до вчинення злочину; підбурювач схиляє пособника до вчинення певних дій; організатор створює групу для заняття злочинною діяльністю), або лише допомагають існуючим уже співучасникам більш ефективно виконувати їх функції (організатор керує діяльністю виконавця, пособника чи підбурювача; пособник допомагає виконавцю і тощо). У вказаних варіантах існують різні об'єктивні зв'язки. Якщо в першому варіанті є причина або причина причини, то в другому - умова причини або умова умови, в кінцевому результаті - умовою наслідку (злочинного результату). Тобто дії кожного співучасника, з одного боку, єнеобхідною умовою дій інших учасників, а з другого боку - причиною злочинного результату, досягнутого спільними діями.

Немає одностайної думки серед науковців, і щодо причинного зв'язку: чи зв'язок є необхідним чи може бути випадковим. “Випадковість - це такий тип зв'язку, який зумовлений несуттєвими, зовнішніми, додатковими для даного явища причинами”, “необхідність - закономірний тип зв'язку явищ, що визначає їх стійку внутрішню основу і сукупність суттєвих умов їх виникнення, існування і розвитку” [205] [205] Спиркин А.Г. Основы философии. - М., 1988. - С.207-208.. Необхідність характеризується наступними моментами: а) зумовленістю внутрішніх зв'язків; б) об'єктивністю; в) обов'язковістю настання явищ [144] [144] Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. - СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2000. - С.87..

На відміну від неї випадковість характеризується лише можливістю, але не обов'язковістю настання явищ.

Відмінність необхідності й випадковості як об'єктивних категорій - це основа вирішення проблеми причетності в кримінальному праві. Ця відмінність і встановлює об'єктивні межі відповідальності за наслідки тих чи інших дій.

Питання про відповідальність за них може бути вирішено позитивно лише тоді, коли дані наслідки з необхідності, закономірності випливали із вчинюваних особами дій, тобто були їх базою.

Отже, така позиція щодо спричинення всіх учасників спільного злочинного результату є правильною. Як прихильники теорії необхідності спричинення, ми повинні визнати, що дії кожного учасника не тільки з необхідністю, а й безпосередньо спричиняють злочинний результат.

Наведені думки про причинний зв'язок стосуються злочинів з матеріальним складом, в яких результат віддалений від дій. У формальних складах злочинів, як відзначається в літературі, “суспільно небезпечний результат органічно включається в дії. В таких випадках вчинення дій є одночасно і спричинення результату...” [73] [73] Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умыслы и его формы. - М., 1972. - С.36.. Тому в таких злочинах для визнання скоєння злочину в співучасті потрібно встановити наявність причинного зв'язку між діями підбурювача, організатора чи пособника і фактом виконання тих чи інших злочинних дій виконавцем.

На перший погляд, три фактори (функціональний зв'язок, спільний результат та об'єктивний зв'язок між діяннями і наслідком) достатньою мірою характеризують спільність. Проте якщо закон визначає співучасть як спільну участь декількох суб'єктів у вчиненні злочину, то виникає потреба уточнення поняття спільності.

На основі аналізу ст.19 КК України 1960 р. можна зробити наступний висновок: закон розглядав спільність на рівні участі кожного співучасника у вчиненні злочину, тобто основним фактором залишалась індивідуальна діяльність у вчиненні злочину. На нашу думку, участь кожного співучасника у вчиненні злочину (разом з іншими) - це лише перший рівень спільності. Поряд із ним існує і другий рівень спільності, який виражається в сукупній спільній діяльності всіх співучасників, в їх зорганізованості і узгодженості.

Отже, підводячи підсумок слід зазначити, що:

По-перше, співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь дві і більше осіб, причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознаками суб'єкта злочину - тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності. Саме тому і вчинення декількома особами єдиного злочину слід вважати тільки винну діяльність суб'єктів злочину.

По-друге, що стосується спільності як об'єктивної ознаки злочину, то її зміст включає: а) самі діяння співучасників, їх специфіку і взаємозв'язаність, при чому сукупність функціональних зв'язків при умисному створенні умов і безпосередньо при вчиненні злочину в співучасті є необхідним елементом узгодженості та показником ступеня згуртованості співучасників; б) в залежності від характеру наслідків можна виділити два види спільності: цілеспрямовану діяльність декількох суб'єктів і побічну діяльність декількох суб'єктів. Перший вид являє собою традиційну співучасть з прямим умислом, при якому кожний співучасник бажає настання спільного результату, що інкримінується кожному співучаснику. Другий вид пов'язаний з наявністю побічного конкретизованого чи невизначеного наслідку, що знаходиться за межами бажаного - це співучасть з непрямим умислом; в) спільність існує на двох рівнях: участь кожного співучасника у вчиненні злочину - проста співучасть і сукупна спільна діяльність всіх співучасників - групові злочини; г) причинний зв'язок між діями кожного співучасника і спільним злочинним наслідком (в злочинах з матеріальним складом), а саме злочинні наслідки спричиняються спільними зусиллями всіх спільно діючих співучасників.

1.2 Суб'єктивні ознаки

Співучасть має місце лише тоді, коли злочин вчинений декількома суб'єктами умисно. Це положення закріплено в КК України, де вказується, в ст.26, що співучасть - це "…умисна спільна участь… у вчиненні умисного злочину". Таким чином, суб'єктивна сторона співучасті - це умисна вина.

Учасники вчинення злочину цілеспрямовано об'єднують зусилля для здійснення суспільно небезпечного діяння і досягнення злочинного результату. З суб'єктивної сторони умисел співучасника наділений загальними ознаками умислу, відображеного в ст.24 КК України: злочин визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Водночас, якщо за своєю структурою умисел співучасника не відрізняється від умислу особи, що вчинила злочин в одиночку, то за змістом така відмінність є. Тут накладає свій відбиток взаємзообумовленість злочинних дій співучасників, вчинення злочину взаємодоповнюючими, спільними зусиллями. Тому умисел співучасника, як відзначається в юридичній літературі, включає: а) усвідомлення суспільно небезпечного характеру власних дій (бездіяння), а також суспільно небезпечного характеру діянь хоча б одного, спільно діючого з ним співучасника; б) передбачення спричинення спільними зусиллями єдиного злочинного наслідку (для злочинів з матеріальним складом); в) бажання (чи допущення) настання спільного злочинного наслідку[212] [212] Тельнов П.Ф. Кто отвечает за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1981. - С.21..

Звідси і випливає нова якість умислу при співучасті, його спільність.

На нашу думку, можна виділити чотири аспекти дослідження щодо суб'єктивної сторони співучасті:

особливості інтелектуального і вольового моменту умислу співучасників;

види умислу при співучасті;

можливість одностороннього чи мінімального зв'язку між співучасниками;

допустимість співучасті при необережній формі вини.

Умисел, як відомо, складається із двох моментів: інтелектуального і вольового. Перший характеризує обсяг і характер знань і уявлень суб'єкта про вчинене діяння, другий - ставлення суб'єкта до обставин, подій, дій, знання про які є змістом інтелектуального моменту. Зясування змісту цих питань має важливе значення для характеристики співучасті в цілому, оскільки теорія співучасті передбачає, що кожен із учасників завжди діє свідомо і за власною волею. При цьому свідомість і воля кожного учасника тісно переплітаються таким чином, що виконавець, що діє умисно, усвідомлює підтримку, а підбурювач і пособник, також діючи умисно з повною поінформованістю про дії виконавця, усвідомлюють, що сприяють злочину. “Спільна злочинна діяльність передбачає наявність певної психічної спільності, психологічного зв'язку між спільно діючими особами”, - відзначав Ф.Г.Бурчак [23] [23] Бурчак Ф.Г. Соучастие в преступлении: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.39.. Ця психологічна суть, чи іншими словами спільність умислу співучасників, - один із моментів, що визначає обсяг їх відповідальності.

Змістом інтелектуального моменту умислу співучасників є взаємна поінформованість, обізнаність співучасників. Відсутність такої поінформованості виключає співучасть. Як слушно відзначав А.Н.Трайнін, особлива форма відповідальності співучасників безпосередньо пов'язана з особливою формою їх діяльності [215] [215] Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - С.73.. Але єдиним сполучним елементом між діями співучасників може бути тільки умисел, тільки він свідчить про спільність. Звідси випливає, що за наявності умислу співучаснику можна інкримінувати не тільки те, що він скоїв конкретно сам, а й те, що вийшло із спільної діяльності співучасників [23] [23] Бурчак Ф.Г. Соучастие: соц., криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.106. .

Такого висновку на основі аналізу інтелектуальної сторони умислу прийшла і Н.В.Іванцова Вона відзначає, “що особа, здійснюючи злочин в співучасті, усвідомлює дві фактичні обставини. По-перше - це те, що вона здійснює конкретний поведінковий акт. По-друге - це те, що вона здійснює цей акт не одна” [77] [77] Иванцова Н.В. Понятие организованной группы в уголовном законодательстве (Проблемы квалификации): Дис... к-та юрид. наук: 12.00.08. - М., 1998. - С.91.. Звідси висновок, що визнання можливості співучасті при односторонньому суб'єктивному зв'язку повністю суперечить як основам елементарної логіки, так і принципу суб'єктивного інкримінування, згідно з яким інкримінувати винному можна лише те, що охоплюється усвідомленістю суб'єкта. Чи може "суд притягти до відповідальності за співучасть осіб, в усвідомлення яких не входять знання про співучасників, … як суд може засудити суб'єкт за злочин, здійснений в співучасті, якщо він не знав, що діє не один?” [77] [77] Там само. - С.91-92. - ставить питання Н.В.Іванцова. Відповідь на дане запитання буде однозначною - ні, і не вимагає коментарів.

С.В.Афіногенов також відзначав, що інтелектуальний елемент умислу співучасника характеризується взаємною інформованістю і узгодженістю про спільно скоюваний злочин. Це означає, що він діє хоча б з однією особою спільно, а його особиста участь усвідомлюється іншими [14] [14] Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы: Дис... к-та юрид. наук: 12.00.08. - М., 1991. - С.51-52..

Поділяє таку думку й А.В.Ушаков, який переконаний, що співучасть можлива „тільки тоді, коли особа об'єктивно сприяла скоєнню злочину, мала з безпосереднім виконавцем єдиний намір, спільну мету, взаємну інформованість про злочинну діяльність” [238] [238] Ушаков А.В. Групповое преступление и смежные с ним формы преступной деятельности. - Калининград, 1978. - С.45..

Проте, на нашу думку, однієї інформованості як необхідної суб'єктивної ознаки співучасті не достатньо, щоб вчинене розглядалось як співучасть. Для визнання умислу спільним, окрім інформованості, потрібна ще одна важлива суб'єктивна ознака - узгодженість дій. Умовою такої узгодженості є взаємна інформованість.

Без інформованості кожний з учасників злочину діє самостійно і несе відповідальність лише в межах скоєного ним особисто. Умисел співучасників - від виконавця до пособника - передбачає, що вони всі діють разом, спільно, узгоджено. Але така узгодженість їх дій не означає обов'язкової наявності попередньої домовленості, тобто попередньої змови. Якщо така домовленість є, то це свідчить про наявність групи осіб, які діють за попередньою змовою.

Для співучасті у вузькому розумінні цього слова необхідно, щоб співучасники знали про дії виконавця злочину, в якому вони беруть участь. Ці знання поширюються на ті елементи і фактори, що утворюють склад злочину. Це насамперед елементи, що характеризують об'єктивну сторону злочину, його об'єкт. Звичайно, все сказане не вимагає знання абсолютно всіх деталей. Співучасники повинні мати чітку уяву про злочинний характер намірів і дій виконавця. Для підбурювача і пособника злочинна діяльність виконавця і противоправні наслідки, що настали, не є наслідками їх особистої діяльності. Проте інтелектуальний момент їх умислу полягає в наступному:

а) усвідомлення суспільно небезпечного характеру їх власної діяльності;

б) передбачення її суспільно небезпечного результату, тобто злочинних дій виконавця з усіма наступними логічними наслідками.

Свідомістю співучасників повинно охоплюватися не тільки чітке розуміння фактичної сторони скоюваного, його змісту, характеру та інших об'єктивних ознак, а й певне розуміння соціальної значущості вчиненого діяння, його соціальної шкідливості [135] [135] Ломако В.А. Зміст умислу і його види. - Харків: Харківський юрид. ін-т, 1991. - С.5. . Обсяг передбачення настання злочинних наслідків може бути різний, але для обґрунтованості звинувачення в співучасті потрібне не знання про злочинні діяння у всіх деталях, а лише уявлення про елементи, що утворюють склад злочину, що є законною підставою для кримінальної відповідальності. Ці вимоги стосуються всіх співучасників, включаючи виконавця.

Отже, знання основних властивостей об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони складу скоюваного виконавцем злочину є підставою вини при співучасті. При цьому співучасть - це не будь-яка спільна діяльність, спрямована на вчинення злочину і здійснювана умисно двома чи більше особами, а лише та, коли між співучасниками існує узгодженість дій чи змова. Така домовленість є свідченням того, що кожний учасник усвідомлено бажає докласти власні зусилля для здійснення злочинного наміру в ролі виконавця, організатора, підбурювача чи пособника.

Змова виокремлює співучасть серед маси інших злочинних проявів. Вона може бути попередньою, тобто до початку скоєння злочину, чи виникнути під час скоєння злочину на місці його здійснення. Якщо така згода про спільне вчинення злочину виникає під час і на місці вчинення злочинного діяння, то обов'язковою умовою повинно бути наступне - згода на вчинення злочину з іншою особою (особами) повинна мати місце до закінчення злочину. “Умисел на спільне скоєння злочину повинен, при всіх умовах, передувати його реалізації” [14] [14] Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы: Дис... к-та юрид. наук: 12.00.08. - М., 1991. - С.54. .

Отже, інтелектуальний момент умислу співучасника включає: а) усвідомлення суспільно небезпечного характеру власних дій; б) обізнаність про такі ж дії інших осіб (іншої особи), що діють спільно з ним; в) свідоме передбачення суспільно небезпечних наслідків їх спільних дій.

Наступним питанням, що стосується інтелектуального моменту умислу при співучасті є характер суб'єктивного зв'язку - повинен він бути одностороннім чи двостороннім. Інакше кажучи, чи можлива співучасть при односторонньому суб'єктивному зв'язку?

У теорії кримінального права ця проблема дістала назву „можливість одностороннього, мінімального зв'язку між співучасниками”. Частина фахівців кримінального права обґрунтовує необхідність лише двохстороннього суб'єктивного зв'язку співучасників, для наявності якого необхідна взаємна обізнаність не менше як двох співучасників про спільне вчинення злочину [84, 180, 213, 58] [84, 180, 213, 58, ] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: В 2 ч / Свердловск: СЮИ, 1962. - Ч.2: Виды соучастников и формы соучастия в преступной деятельности. - С.270; Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М., Юриздат, 1961. - С.371.; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.208; Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учеб. пособ. - Харьков: ООО «Рубикон П», 1997. - С.101. . Водночас у минулі роки деякі автори обстоювали можливість одностороннього чи мінімального суб'єктивного зв'язку, за якого співучасник (здебільшого виконавець) може бути необізнаним щодо участі інших осіб у вчиненні злочину.

В 40-50-х роках проти двохстороннього зв'язку активно виступали О.Я.Вишенський, А.Н.Трайнін. Останній, розглядаючи суб'єктивну сторону співучасті, писав, що співучасть допустима і без попередньої узгодженості співучасників і навіть взагалі без будь-якої узгодженості між ними. На його думку, співучасть як спільна злочинна діяльність починається “від простої форми вчинення злочину двома особами без всякої змови” [215] [215] Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - С.73.

Така позиція автора в очевидь відкидає необхідність єдності об'єктивних і суб'єктивних ознак співучасті. При цьому ігнорується і такий момент, як взаємозалежність співучасників безпосередньо перед вчиненням злочину, що дає змогу робити висновок про спільність скоєння злочину.

А.Н.Трайнін стояв на позиції заперечення і взаємної інформованості учасників злочину. Він стверджував, що якщо такою інформацією не володіє виконавець, то це не виключає співучасті, достатньо, щоб “підбурювач і пособник знали про діяльність виконавця” [213] [213] Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - С.76-77. .

На нашу думку, такі твердження суперечать змісту інституту співучасті, в даному випадку це скоріше простий збіг діяльності декількох осіб.

Аналіз юридичної літератури свідчить, що ряд авторів у період з 60-70 - х років також відстоювали позицію одностороннього суб'єктивного зв'язку. Прихильники такої думки стверджували, що співучасть можлива в ситуації, коли виконавець не проінформований про те, що його злочинним діям сприяють (наприклад, підбурювач чи пособник). Хоча підбурювач чи пособник знають, що сприяють виконавцю в скоєні злочину.

Так, Г.А.Крігер і П.Н.Гришаєв наводять приклад на підтвердження своїх думок про замаскованого пособника. Знаючи про затяжний конфлікт між чоловіком та дружиною, і чуючи від чоловіка, що він розправився би з дружиною, якби була в нього зброя, “пособник” “випадково” залишає на видному місці в домі свою заряджену мисливську рушницю [52] [52] Гришаев П.Н., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1959. - С.53-54.. Такий приклад викликає багато спірних питань.

На такій же позиції стояв і Ф.Г.Бурчак : “Та обставина, що виконавець не завжди усвідомлює підмовницьку чи пособницьку роль іншої особи, ще не свідчить про те, що їх дії не були спільними. Важливо щоб підбурювач знав, що він схилив виконавця до скоєння злочину, а пособник знав, що він допоміг виконавцю здійснити його злочинний намір. Саме ця інформованість підбурювача і пособника про злочинну діяльність виконавця і своєї ролі в ній свідчить про спільність їх дій, а значить, дозволяє говорити про співучасть [23] [23] Бурчак Ф.Г. Соучастие: соц., криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.110..

На необхідність визнання одностороннього суб'єктивного зв'язку вказує і Г.В.Новицький: “…проблема неадекватного сприйняття одностороннього зв'язку знаходить своє відображення у тих самих загальних аспектах сприйняття співучасті, що й проблема мінімальної кількості осудних співучасників. Це хибне розуміння передусім природи та призначення інституту співучасті” [169] [169] Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. - К.: Вища школа, 2001. - С.45-46..

Із таких положень випливає висновок, що прихильники одностороннього зв'язку між співучасниками сконцентровують свою увагу на фігурі виконавця, при цьому фактично виводять його за рамки інституту співучасті, допускаючи можливість непоінформованості його про злочинну діяльність інших осіб у скоєні одного злочину.

На нашу думку, така позиція суперечить насамперед нормам чинного Кримінального Кодексу України (ст.26). Умисна спільність є необхідною суб'єктивною ознакою співучасті. А звідси випливає, що для співучасті необхідний спільний умисел співучасників на вчинення конкретного злочину, а не різний для кожного співучасника. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце погодженість на вчинення конкретного злочину, спільний умисел знаходить своє об'єктивне вираження в спільності дій співучасників. Організація спільної діяльності, як уже відзначалося, вимагає певного обміну інформацією як основи того, що діяльність стає колективною і що її носієм стає уже не окремий індивід, а група [5] [5] Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: ЮНИТИ, 1988. - С.114., як цього вимагає співучасть. Обмін інформацією означає не що інше, як взаємний психологічний зв'язок щонайменше між двома особами.

На нашу думку, співучасть неможлива при односторонньому суб'єктивному зв'язку. Таку точку зору поділяють більшість дослідників.

Так, П.Ф.Тельнов відзначає, що умисна злочинна діяльність означає, “... для співучасті необхідний двохсторонній зв'язок, за якого умислом не менше двох осіб охоплюється їх взаємодія в процесі досягнення спільного злочинного результату... поінформованість про приєднання до злочинної діяльності інших осіб (не менше ще однієї) повинна бути безперечною для кожного співучасника, в тому числі і для виконавця злочину” [213] [213] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.52..

До такого ж висновку дійшов С.В.Афіногенов: обов'язковою умовою співучасті є усвідомлення кожним співучасником, що він діє не одноосібно, а разом з кимось. В учасників виникає усвідомлення взаємної допомоги, єдності злочинного результату, а також усвідомлення спільної відповідальності. Діючи з метою реалізації спільного злочинного наміру, кожний співучасник повинен свідомо розраховувати на умисне сприяння хоча б одного із співучасників [14] [14] Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы: Дис... к-та юрид. наук: 12.00.08. - М., 1991. - С.59..

Доцільно, на нашу думку, проаналізувати і такий аргумент, що наводився для заперечення одностороннього зв'язку між співучасниками, як його невідповідність законодавчій нормі. Посилаючись на норму закону, де співучасть визначалась як умисна спільна участь двох і більше осіб у вчиненні злочину, П.Ф.Тельнов писав, що в законі не випадково підкреслюється суб'єктивна ознака співучасті - умисна спільна злочинна діяльність не менш як двох осіб. Законодавець конкретно вказує на недостатність для співучасті спільності дій для об'єктивної сторони, необхідно також, щоб ця спільність була умисною, щоб винні усвідомлювали її. Причому умисна спільність злочину, тобто усвідомлення тієї обставини, що суспільно небезпечне діяння скоюється не одноосібно, а спільно, щонайменше двома особами, однаковою мірою обов'язкове для суб'єктивної сторони діянь усіх співучасників, у тому числі виконавців злочину [213] [213] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.13..

Отже, ми вважаємо, що наявність двохстороннього суб'єктивного зв'язку між виконавцем та іншими співучасниками є однією із суб'єктивних ознак співучасті. Двохсторонній суб'єктивний зв'язок відіграє значну роль при співучасті, оскільки є першим необхідним елементом узгодженості поведінки співучасників. Від стійкості такого зв'язку залежить ступінь зорганізованості, узгодженості дій співучасників. Таким чином, поставивши термін “умисно” перед терміном “злочин”, законодавець фактично обмежив практику стосовно тлумачення поняття “спільність”. Він визнав співучастю лише такі дії осіб, у яких мала місце взаємна обізнаність співучасників про їхні злочинні наміри, тобто двохсторонній суб'єктивний зв'язок.

Питання про зміст вольового моменту умислу співучасників у літературі не дістало однозначного тлумачення. Окремі автори вважають, що він може виражатися як в бажанні, так і в свідомому припущенні суспільно-небезпечних наслідків, тобто що співучасть можлива як при прямому, так і при непрямому умислі, відмічаючи, що злочини з непрямим умислом зустрічаються на практиці не часто [52, 213, 114] [52, 213, 114] Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1959. - С.42; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.46; Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер, 2001. - С.194-195. .

Інші дослідники стверджують, що співучасть можлива тільки при прямому умислі [14, 222] [14, 222] Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы: Дис... к-та юрид. наук: 12.00.08. - М., 1991. - С.21; Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Под ред. А.И.Рарога. - М.: Юристь, 2001. - С.241-243. . Така точка зору випливає із вище описаного поняття спільності як взаємодії декількох осіб у процесі їх спільної діяльності. Взаємодія являє собою організацію спільних дій, що дають змогу учасникам реалізувати спільну для них діяльність задлядосягнення певного, бажаного для всіх співучасників результату.

Говорячи про умисел при співучасті, слід зазначити, що всі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, проте не всі згодні, що тут можливий і умисел непрямий. Саме тому більш складніше з'ясувати питання про співучасть з непрямим умислом.

Аналізуючи норму чинного закону (ст.26), слід зазначити, що законодавець, говорячи про умисел при співучасті не робить будь-якої вказівки на його види, цим самим не заперечуючи можливість непрямого умислу поряд із прямим. Із подібного розуміння вини при співучасті виходить ряд авторів. При цьому, наприклад, П.Ф.Тельнов стверджує, що 1,9% випадків співучасті вчиняється з непрямим умислом [213] [213] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.47., кількісний показник, звичайно, не є великим, але даний факт підтверджує, що судова практика знає співучасть з непрямим умислом, а отже і визнає його.

Визнаючи співучасть при непрямому умислі слід зазначити, що в таких випадках мова йде про настання побічних наслідків і про психічне ставлення до таких наслідків, бажаний результат залишається в осторонь кримінально-правового інкримінування. Схема вчинення злочину з непрямим умислом досить проста і зводиться до наступного: особа спрямовує свої діяння на одержання бажаного результату, усвідомлюючи при цьому, що своїми діями вона спричинить і побічний результат, який матиме місце поряд з бажаним, проте ставиться до нього байдуже, тому що найважливіше для неї досягнення бажаного результату.

При злочинності бажаного і побічного результатів особа в такій ситуації повинна нести відповідальність за два злочини (вчинені з прямим і непрямим умислом). Переносячи сказане на співучасть, слід відзначити, що спільний результат, який є для співучасників, що діють з прямим умислом, являє собою побічний цілеспрямований результат для співучасника, котрий діє з непрямим умислом. Досить яскравий приклад наводить М.І.Бажанов: три чоловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому ударів ногами, руками по різних частинах тіла, не бажаючи спричинення смерті, але свідомо допускаючи і такий наслідок побоїв. Внаслідок побоїв потерпілий помер. Очевидно, що особи, котрі вчинили злочин, як виконавці (співвиконавці), діють з непрямим умислом, не бажаючи смерті жертви, але свідомо її допускаючи. Їх відповідно до ч.2 ст.27 КК України слід визнати співвиконавцями [114] [114] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.194..

Отже, ми схиляємося до думки тих авторів, що визнають співучасть у злочині не лише з прямим умислом, а й з непрямим умислом. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця і пособника, ні організатори, ні підбурювачі не можуть діяти з непрямим умислом. Адже практично неможливо собі уявити підбурювача, який схиляє когось на скоєння злочину і при цьому байдуже стаиться до того, що в результаті його діяльності у виконавця виникає рішучість здійснити злочин. Саме по собі спонукання до злочину і є вольовий процес, в результаті якого відбувається вплив на психіку суб'єкта з метою викликати в нього наміри скоїти злочин.

Наступне, непрямий умисел при співучасті можливий при вчиненні тих злочинів, в яких допускається прямий і непрямий умисел (злочини з матеріальним складом, в яких мета не передбачена як обов'язкова ознака, наприклад вбивство. У формальних складах злочину (ст.168. КК України Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)), а також у тих випадках коли мета прямо вказана в диспозиції статті чи випливає з змісту діяння (зґвалтування, крадіжка, бандитизм), співучасть можлива тільки з прямим умислом.

В юридичній літературі зустрічаємо різні підходи і до питання про характер вини при співучасті, а саме: вина у формі умислу і вина в необережній формі. Відносно другої - науковці висловлюють протилежні припущення.

Звичайно, більшість криміналістів стверджує, що співучасть можлива тільки в умисних злочинах [52] [52] Гришаев П.Н., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1959. - С.33., та ряд науковців доводить можливість співучасті при необережності. Активним захисником таких поглядів виступив А.Н.Трайнін, який відкидав необхідність інформованості співучасників щодо злочинних намірів і дій, а також погодженості між співучасниками у спільних діях, що фактично привело автора до висновку про можливість співучасті в необережних злочинах [215] [215] Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М .: Юриздат, 1941. - С.111, 113..

А.Н.Трайнін передбачав три випадки, в яких визнавалась вина у формі необережності:

- умисне підштовхування до вчинення необережного злочину. В даному випадку автор виключає співучасть, а саме тому, що особа, яка є безпосередньо виконавцем, діє без умислу - це душевно хвора людина, дитина і ін., а її дії корегуються умислом іншої особи;

- необережне підштовхування чи допомога в скоєнні умисного злочину - тут теж автор виключає співучасть, тому що “немає суттєвого елементу співучасті: знання підбурювачем чи пособником про плани і дії виконавця. Без таких знань немає співучасті”;

- необережне підштовхування чи допомога при скоєнні необережного злочину - саме в таких випадках дослідник допускає можливість визнання співучасті, констатуючи її на основі причинного зв'язку з результатом винного і відношенням до нього. При цьому “знання підбурювача чи пособника про плани чи дії виконавця” не є необхідністю [249] [215] Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М .: Юриздат, 1941. - С.77-79..

Досліджуючи працю А.Н.Трайніна ми зустрічаємо ряд суперечливих думок. Так, автор пише: “де немає мінімального суб'єктивного зв'язку... там немає співучасті”, принаймі ”підбурювач і пособник знають про діяльність виконавця”, знають, “кому і в якому злочині вони допомагають” [215] [215] Там само. - С.77.. Але такий зв'язок не може виникнути між особами які не будуть поінформовані про плани інших учасників.

Як уже відзначалося, характерною ознакою співучасті є об'єднання, спільність зусиль декількох осіб для вчиненя одного злочину. Про що також писав А.Н.Трайнін, але реально об'єднати зусилля в якихось певних цілях з необережності неможливо.

В середині 50-х років М.Д. Шаргородський активно підтримував точку зору А.Н.Трайніна. Зокрема, він писав: “співучасть можлива тільки в відношенні тих необережних злочинів, де дії скоюються умисно, а результат настає з необережності” [249] [249] Шаргородський М.Д. Некоторые вопросы учения о соучастии // Правоведение. - 1960. - № 1. - С.59..

Така позиція суперечить закону, що визначає співучасть, як умисну спільну участь в злочині. Адже наявність спільного умислу вже виключає вину у формі необережності. За необережно спричинені наслідки кожна особа повинна відповідати самостійно залежно від її ролі в спричиненні таких наслідків.

Основним у розмежуванні умислу від необережності в скоєні злочину, повинно бути ставлення осіб, що його вчинили, до наслідків своїх дій. Тому спроба роздільного аналізу щодо дій та їх результату при співучасті, на нашу думку, не є доречною.

На даному етапі розвитку юридичної науки України проблема необережної вини при співучасті не одержала позитивної оцінки, більшість науковців стоять на позиції, що співучасть - умисна спільна діяльність учасників одного злочину. Слід зазначити, що попереднє законодавче визначення, доповнено тим, що термін “умисний” повторюється в ньому двічі: щодо спільної участі та злочину. Законодавець вчинив так, щоб абсолютно повно реалізувати доктрину умисної співучасті й присікти будь-яку можливість співучасті з необережності. В законі прямо вказується, що співучастю визнається умисна участь декількох суб'єктів і тільки в умисному злочині. Адже із норми закону випливає однозначний висновок - співучасть у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. За необережно вчинені наслідки кожна особа повинна відповідати самостійно залежно від її ролі в спричиненні таких наслідків.

Позиція про співучасть в необережних злочинах не лише суперечить законодавчій конструкції даного інституту, а й перекручує саму суть співучасті. Необережна форма вини виключає поінформованість співучасників про наміри та дії один одного і відповідно виключає можливість внутрішньої узгодженості, взаємозв'язку між діяннями учасників одного злочину. Іншого варіанту, чим індивідуальна самостійна відповідальність осіб, що діють необережно, законодавець справедливо і обґрунтовано не передбачає.

Слід зазначити, що дана проблема по-різному вирішується в зарубіжній юридичній науці. В деяких країнах, за винятком країн, де діє система англійського права, домінує концепція, що визнає співучасть тільки в умисних злочинах.

На нашу думку, дані доктрини мають право на існування, але ми дотримуємося думки, що співвиконавство кожного із учасників повинно характеризуватися не тільки умислом, а й знанням того, що злочин вчиняється спільно з іншими особами. Без даної інформованості кожний із учасників злочину діє самостійно і несе відповідальність лише в межах вчиненого особисто. Відтак, співучасть із суб'єктивної сторони характеризується лише умисною виною у вигляді як прямого так і непрямого умислу. Зміст інтелектуального моменту становить взаємна інформованість співучасників про спільне скоєння злочину, вольового моменту - узгодженість (змова) з приводу скоєння конкретного злочину.

Підсумовуючи дослідженя ознак співучасті повернемося до його визначення, вказаного в кримінальному законі: “умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину”, в якому необхідно звернути увагу на фразу “участь … у вчиненні злочину” і спробувати відповісти на запитання щодо даних двох факторів - участь і вчинення злочину. Справа в тому, що законодавець свідомо чи підсвідомо вчинив їх формально-логічний поділ, тобто дані фактори існують у законодавчому визначені як відокремлені, самостійні: з одного боку є спільна участь, а з іншого - вчинення злочину. Подібна ситуація уже мала місце в теорії кримінального права наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Крім того, в законі термін “умисно” повторюється двічі відповідно до спільної участі та до самого вчинення злочину, що ще більше посилює ілюзію самостійності “участі” та “вчинення”, при якому нібито має місце поведінка-участь, і поведінка вчинення злочину.

Можливо, що поява терміна “умисно” перед словом “злочин” пов'язана передусім з бажанням законодавця закріпити вирішене в теорії питання необережної форми вини при співучасті. Цим підкреслюється, що співучасть можлива лише в умисних злочинах. У науково-практичному коментарі до ст.26 КК України вказується, що співучасть передбачає не тільки спільну умисну участь у злочині, а й умисний характер самого цього злочину [159] [159] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - С.87.. Хоча і таке пояснення не є логічним, оскільки діяти умисно в необережному злочині - абсурд. В реальному житті нічого подібного не існує.

Удисертації вже було показано, що спільна участь передбачає і поведінку співучасників, і їх взаємну погодженість (змову), і результат цієї поведінки, тобто, по суті, спільна участь і є саме вчинення злочину. Складається враження, що законодавець підтримав точку зору авторів, які визнавали співучастю тільки поведінку інших співучасників, крім співвиконавців [82] [82] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург: Уральская гос. юрид. академия, 1999. - С.48-55.. Хоча подібне не припустимо, оскільки, по-перше, ст.2 КК України прямо вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою злочину, а співучасть у злочині є не що інше, як вчинення злочину, а не участь у ньому; по-друге, співучасть передбачає досягнення злочинного результату спільними зусиллями декількох осіб, тобто спільна участь декількох суб'єктів - це і є вчинення злочину у співучасті; по-третє, не можна виводити із спільної участі діяння виконавця і на них засновувати вчинення злочину, адже спільна участь включає і функціонально пов'язану поведінку інших співучасників з діяннями виконавця, без яких спільність участі буде явно недостатньою.

Підводячи підсумки викладеного в даному розділі матеріалу про ознаки співучасті повернемося до його визначення. В результаті аналізу ми прийшли до наступних висновків:

По-перше, запропоноване в законі визначення співучасті не є коректним у зв'язку з відображенням у ньому одних і тих же факторів під двома найменуваннями. Термін “умисно” невиправдано продубльований у визначенні співучасті два рази, подібне можна було б визнати при абсолютно повному виведенні співучасників і їх результату разом з об'єктивним зв'язком за межі злочину, що означало б відсутність співучасті, саме тому у вказаному дублюванні немає сенсу.

На підставі сказаного з метою вдосконалення ст.26 КК України пропонується в наступній редакції: “Співучастю у злочині є умисне спільне вчинення злочину декількома суб'єктами”.

По-друге, із суб'єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини у вигляді прямого та непрямого умислу. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця і пособника, ні організатори, ні підбурювачі не можуть діяти з непрямим умислом.

По-третє, непрямий умисел при співучасті можливий при вчиненні тих злочинів, в яких допускається прямий і непрямий умисел (злочини з матеріальним складом, в яких мета не передбачена в якості обов'язкової ознаки). У формальних складах злочину, а також у тих випадках, де мета прямо вказана в диспозиції статті чи витікає із змісту діяння співучасть можлива тільки з прямим умислом.

По-четверте, співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь дві й більше осіб, причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознаками суб'єкта злочину - тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності. Саме тому участю декількох осіб в єдиному злочині слід вважати тільки винну діяльність суб'єктів злочину.

По-п'яте, умисна спільність є необхідною суб'єктивною ознакою співучасті. Тому, ми вважаємо, що співучасть неможлива при односторонньому суб'єктивному зв'язку. Наявність двохстороннього суб'єктивного зв'язку між виконавцем та іншими співучасниками є необхідним елементом узгодженості поведінки співучасників. Від стабільності такого зв'язку залежить ступінь зорганізованості, узгодженості дій співучасників.

По-шосте, що стосується спільності як об'єктивної ознаки злочину, то її зміст включає: а) самі діяння співучасників, їх специфіку і взаємозв'язаність, при чому сукупність функціональних зв'язків при умисному створенні умов і безпосередньо при вчиненні злочину в співучасті є необхідним елементом узгодженості та показником ступеня згуртованості співучасників; б) залежно від характеру наслідків можна виділити два види спільності: цілеспрямовану діяльність декількох суб'єктів і побічну діяльність декількох суб'єктів. Перший вид являє собою традиційну співучасть з прямим умислом, за якого кожний співучасник бажає настання спільного результату, що інкримінується кожному співучаснику. Другий вид пов'язаний з наявністю побічного конкретизованого чи невизначеного наслідку, що знаходиться за межами бажаного - це співучасть з непрямим умислом; в) спільність існує на двох рівнях: участь кожного співучасника у вчиненні злочину - проста співучасть і сукупна спільна діяльність всіх співучасників - групові злочини; г) причинний зв'язок між діями кожного співучасника і спільним злочинним наслідком (у злочинах з матеріальним складом), а саме злочинні наслідки спричиняються спільними зусиллями всіх спільно діючих співучасників.

По-сьоме, саме з'ясування поняття “співучасть ” та його ознак стане базою для розгляду форм співучасті, які з погляду кримінального права відображають злочинну діяльність в цілому. Адже будь-яка форма співучасті, безумовно, поряд із специфічними, містить загальні ознаки співучасті.

РОЗДІЛ 2. ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ, ЯК ТАКИХ, ЩО МАЮТЬ ОЗНАКИ СПІВУЧАСТІ

2.1 Кваліфікація співучасті у формі злочинної групи

Питання про форми співучасті є одним із найбільш дискусійних в теорії кримінального права. Крім того, в науці кримінального права немає єдності думок з приводу того, чи слід відрізняти види і форми співучасті, чи тільки форми. Багато спірних думок виникає і в питанні класифікації форм співучасті.