Співучасть у злочині за кримінальним правом України

Умовляння - це неодноразові прохання чи поради вчинити злочин з обопільною зацікавленістю. Це певні настанови щодо форми поведінки в тій чи іншій ситуації, в якій явно виражена дійсна чи уявна турбота підбурювача насамперед про інтереси підбурюваного, проте не приховуються й інтереси підбурювача .

Наступним способом підмовництва є прохання. Такий вид підбурювання можливий щодо осіб, котрі, як правило, перебувають у більш близьких стосунках з підбурювачем.

Деякі криміналісти відкидали можливість такого підбурювання. О.Лохвицький, наприклад, вважав такий спосіб підбурювання малоймовірним. На його думку, особа, яка просить, винна лише тоді, коли знає, що її прохання викликало дію, що той, кого просили, дав обіцянку виконати злочин [137] [137] Лохвицкий А. Курс русского уголовного права. - СПб., 1871. - С.142..

На нашу думку, повністю відкидати такий спосіб невірно. Адже для підбурювання необхідно, щоб особа, яку схиляють до злочину, піддалася цьому і щоб підбурювач своїм проханням переслідував мету - вселити рішучість виконати задумане ним. Але при цьому не вимагається, щоб підбурювач був упевнений, що його прохання буде реалізовано.

Вироком Станично-Луганського районного суду М-кова і К. засуджено за ч.2 ст.81 КК України, М. - за ст.19 ч.2 ст.81 КК за крадіжку державного майна (КК 1960 р.).

Водій автомашини М-ков на прохання М. продав йому 400 л. бензину під час перевезення останнього з нафтобази до радгоспу. Виручкою М. мав поділитися зі своїм напарником К., який теж неодноразово займався крадіжкою бензину [94] [94] Коментар судовоъ практики з кримынальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К.: Юринком. - 1993. - № 4. - С.23..

В даному випадку М. використав саме такий спосіб підмовництва, як прохання, але чи виконає дане прохання М-ков, чи ні, знати точно йому було не обов'язково, сам факт, що він схилив інших осіб, надав їм упевненості і рішучості у вчиненні злочин.

Ще декілька років тому назад підкуп був досить рідким явищем, як правило, використовувався підбурювачем при схиленні до злочинів проти власності. Сьогодні ситуація різко змінилася. Терміном „підкуп” можна назвати будь-яке схилення до скоєння злочину шляхом обіцяння матеріальної винагороди. Його не можна зводити суто до грошей чи власності. Суть підкупу в тому, що він використовується як засіб побудження в іншої особи рішучості вчинити злочин, щоб одержати таким шляхом матеріальну винагороду. Джерело користі не відіграє суттєвої ролі для кваліфікації дій підбурювача. Користь може бути і в самому факті вчинення. Тобто, це обіцянка вигоди - передача грошей чи майна, звільнення від матеріальних обов'язків, просування по службовій драбині, обіцянка вигідної угоди тощо, а саме добровільне зобов'язання підбурювача надати підбурюваному якісь блага в обмін на вчинення останнім злочину. При підбурюванні даного виду зберігається паритет інтересів обох сторін.

Обіцянка вигоди - даний спосіб являє собою добровільне зобов'язання підбурювача надати підбурюваному чи його близьким обумовлені блага в обмін на вчинення злочину. Як правило, при такому способі схилення зберігається паритет інтересів обох сторін.

Інші способи, передбачені законом чи теорією, на нашу думку, не мають самостійного характеру. Вони або повторюють перераховані нами способи, або є їх складовими елементами. Ми згодні з думкою А.П.Козлова, що всі способи мають характер більш чи менш довготривалого впливу, при одних із них схиляються до вчинення злочину досить швидко (наприклад при підкупі), при інших потрібен відносно більший термін впливу (наприклад, поради, прохання) [90] [90] Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. - СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2001. - С.136.. Що стосується обману як способу підбурювання, то, на нашу думку, він теж не є самостійним способом, оскільки характеризується лише фальшивістю того чи іншого способу, який обертає для своєї діяльності підбурювач, наприклад обман обіцянки винагороди. А тому ми не погоджуємося з думкою М.І.Ковальова, який стверджує, що обман також у рідких випадках може бути засобом підбурювання [82] [82] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург, Уральская гос. юр. акад., 1999. - С.146.. Обман, що стосується основних елементів складу злочину, завдяки якому особа схиляється до вчинення злочинного діяння, утворює посереднє спричинення. А тим більше підбурювання - це схилення до вчинення конкретного злочину, а не просте створення невизначених мотивів.

Підбурювання завжди передбачає конкретні дії, спрямовані на схиляння іншої особи до вчинення визначеного злочину. Підбурювання немає і не може бути у випадках, коли суб'єкт лише в загальній формі висловлює думку про бажання скоїти яке-небудь суспільно небезпечне діяння, але це бажання не звернено до конкретної особи, яка могла б бути виконавцем.

Брати Н. і В. у квартирі В. влаштували п'янку з приводу приїзду Н. У цей час до квартири зайшов їх дядько, пенсіонер Т. В процесі розпиття спиртних напоїв В. пожалівся Н., що Т. у нього вкрав 500 рублів, виручених за продаж швейної машини. Між Т. і В. виникла сварка. Через деякий час В. вийшов з квартири, а коли повернувся, то Н. сказав, що вдарив Т. пляшкою по голові і вбив Т. за те, що Т. образив В. Після того В. брав участь в розчленуванні трупу і його похованні [11] [11] Архів Чернівецького обласного суду. - 1981. - Справа № 3-14..

Чернівецький обласний суд не знайшов у діях В. ознак підбурювача, так як він не бажав настання саме таких наслідків, а цим самим не схиляв Н. до вбивства.

Отже, підбурювання можливе при зверненні до конкретної особи і при вчиненні конкретного злочину.

З об'єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він і ставить свої дії в причинний зв'язок з тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому виражається спільність діяння підбурювача з іншими співучасниками [114] [114] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.198..

Таким чином, об'єктивним змістом підбурювання є вплив на волю виконавця з метою схилення його до вчинення злочину. Причому психологічний вплив не повинен паралізувати волю особи, яку схиляють до вчинення злочину, він повинен діяти вільно. Підбурювати можна одну чи декількох осіб, проте конкретно визначених, причому до вчинення конкретного злочину. Не можна вважати підбурюванням різні види агітації і пропаганди, якщо вони не містять призову вчиняти певний злочин. Вони можуть розглядатись як злочинні лише тоді, коли відповідно до КК містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч.2 ст.109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до заняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304)). Однак у таких випадках інститут співучасті відсутній, і особа, що вчинила такі дії визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину.

Діяльність підбурювача повинна бути спрямована на те, щоб особа, яку він схиляє до вчинення злочину, свідомо прийняла рішення про участь у злочині. Введення виконавця в оману щодо обставин, які утворюють склад злочину, виключає співучасть у злочині.

Суб'єктивна сторона діяльності підбурювача характеризується наступним: підбурювач, викликаючи в іншої особи рішучість вчинити злочин, завжди повинен передбачати, по-перше, всі ті фактичні обставини, що утворюють злочин, по-друге, розвиток причинного зв'язку між своїми діями і вчиненням злочину виконавцем. Звідси випливає, що підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.

Суттєвим моментом умислу підбурювання є уявлення про особу виконавця. На відміну від пропаганди і агітації підбурювання завжди стосується конкретної особи, і ця обставина відповідним чином відображається в свідомості підбурювача. Але особисте знайомство підбурювача з виконавцем потрібне не завжди. В кримінальному праві допускається і посереднє підбурювання. М.І.Ковальов наводить такий приклад. Заарештований С. із своєї камери, шляхом перестукування схилив Н., який відбував покарання в іншій камері, до втечі з тюрми [82] [82] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург, Уральская гос. юр. акад., 1999. - С.150.. Звичайно, такі випадки не є типовими для підбурювання, але неправильно відкидати їх зовсім.

Передбаченням підбурювача повинні охоплюватися всі необхідні елементи, які утворюють склад злочину, що вчиняє виконавець. Ця вимога являє собою логічний висновок із того, що саме підбурювання завжди має конкретний характер.

Законодавство більшості країн, у тому числі і українське, відкидає можливість необережного підбурювання, відповідно, передбачає тільки умисел, причому прямий, адже вольова сторона діяльності підбурювача полягає в бажанні бачити злочин закінченим. Бажання підбурювача, щоб виконавець зробив все, до чого той схиляв, підказував, радив, тобто бачити злочин вчиненим або розпочатим, є необхідним компонентом підбурювання.

Підбурювання з непрямим умислом, на нашу думку, є неможливим, так як малоймовірним є те, щоб нормальна людина, породжуючи в іншої особи ідею і викликаючи рішучість вчинити злочин, не бажала, а тільки допускала можливість, що злочин може бути вчинено. При цьому йдеться не про неминучість рокового впливу на свідомість і волю виконавця, а про власне бажання бачити злочин вчиненим чужими руками. Якщо навіть підбурювач і має сумнів щодо того, чи спавді скоїть виконавець задумане, то ця обставина не виключає власного бажання підбурювача бачити злочин закінченим, оскільки саме він є ініціатором злочину. Логічне безглуздя підбурювача з непрямим умислом робить не можливим і його доказування.

Для відповідальності підбурювача не мають значення особиста мета і мотив спонукання, якими він керується при схиленні іншої особи до злочину. Його власні цілі можуть не збігатисяз цілями і мотивами виконавця, але він повинен відповідати не за власні мотиви спонукання, а за ті, які він навіяв виконавцю і які реалізовані останнім.

У судовій практиці зустрічаються випадки, коли одна особа, бажаючи помститися своєму кривднику, підбурює іншу особу вчинити крадіжку його майна. В даному випадку мета підбурювача - помста, а виконавця - вигода. Для кваліфікації дій підбурювача головну роль відіграють мета і мотив, якими керувався виконавець. Власні мета і мотиви підбурювача можуть мати значення лише в плані оцінки його особистості.

І ще один важливий момент при визначенні підбурювання: межі розмежування підбурювача і організатора за виконуваними функціями. Досить детально розглядав дане питання Ф.Г.Бурчак [23] [23] Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.142-145 . М.І.Ковальов писав, що “організатор не тільки схиляє інших осіб…” [84] [84] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: В 2-х ч. / - Свердловск: СЮИ, 1962. Ч.2: Виды соучастников и формы соучастия в преступном деянии. - С.125.. На думку А.М.Царегородцева, “не викликає сумнівів, що організувати злочин - означає схилити іншу особу чи декількох осіб до вчинення злочину” [246] [246] Царегородцев А.М. Понятие организатора преступления требует уточнения // Некоторые вопросы эффективности уголовного законодательства. - Свердловск, СЮИ, 1974. - С.55.. Так само вважає і Я.М.Мазурін: “…Організатор інтелектуальний включає в себе і функції підбурювання як більш вузькі” [141] [141] Мазурин Я.М. О понятии организатора преступного сообщества // Специфика правового регулирования в период становления рыночных социально-экономических отношений. - Омск, 1996. - С.116.. На нашу думку, такий підхід суперечить загальноприйнятим правилам класифікації, виділенню в законі кожного виду співучасників за виконуваними ними функціями, робить розпливчастим і не чітким співвідношення двох фігур у співучасті. Саме з тих причин, слід визнати, що в організатора зовсім інші функції, ніж у підмовника. Організатор, як правило, має справу з особами, уже готовими в силу тих чи інших обставин, в тому числі і не виключним є попередній вплив підбурювача, до вчинення злочину. Діяння саме таких осіб організатор об'єднує, керує і планує. У підбурювача залишається тільки функція схилення інших осіб до вчинення злочину.

Підводячи підсумок, слід відзначити, що діяльність підбурювача повинна бути спрямована на те, щоб інша особа, яку схиляють до вчинення злочину, свідомо прийняла рішення про участь у злочині. Підбурювання має місце тоді, коли схиляється конкретна особа (особи) до вчинення конкретного злочину (злочинів). З об'єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Дії підбурювача відрізняються від дій виконавця, організатора і пособника за тією зовнішньою роллю, яку вони відіграють у вчиненні злочину. Так, на відміну від виконавця, підбурювач не бере безпосередньої участі в посяганні на об'єкт, що охороняється законом. У разі, якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, то цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (ст.304, 315, 323, 324 345, 346, 350, 355 і ін.). На відміну від дій організатора він не організовує і не керує вчиненням злочину. На відміну від інтелектуального пособництва підбурювач не стверджує уже існуючу в свідомості особи рішучість вчинити злочин, а безпосередньо породжує таку рішучість і впевненість.

В результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що підбурювачем є особа, яка погрозою, фізичним чи психічним примусом, вимогою у вигляді наказу чи доручення, або умовляннями, підкупом, проханням, обіцянкою вигоди схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Дане визначення з вичерпним переліком способів схилення особи до вчинення злочину ми пропонуємо закріпити в законі.

3.5 Пособник

Пособник - найбільш поширений вид співучасників. Якщо проаналізувати справи про співучасть з розподілом ролей, то виявиться, що більшість співучасників, виключаючи виконавців, діють як пособники.

За своєю об'єктивною роллю у вчиненні злочину пособник, за рідкісним винятком, завжди менш небезпечна фігура, ніж інші співучасники: ініціатива вчинення злочину належить не йому, а підбурювачу, він не здійснює керівництво злочинною діяльністю інших осіб - це робить організатор, не виконує об'єктивної сторони складу злочину, передбаченої статтями Особливої частини; він лише допомагає виконавцю злочину в реалізації його злочинного наміру, не виконуючи при цьому дій, що становлять об'єктивну сторону складу злочину виконавця. Але і в цих межах діапазон дій пособників може бути досить широкий: від повідомлення виконавцю інформації про склад сім'ї передбаченої жертви до постачання йому зброї для вбивства.

Чинне законодавство (ч.5 ст.27 КК України) визначає пособника як “особу, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особу, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину”. В даному визначенні окреслюється не тільки спрямованість діяльності пособника, а й подано перелік способів і засобів пособництва.

Порівняно із КК України 1960 р. суть визначення пособника не змінилася, за винятком доповнення списку функцій даного виду співучасника - обіцянка заздалегідь придбати чи збути предмети, здобуті злочинним шляхом, чого не було в жодному попередньому законодавчому акті.

Дане визначення є логічним, послідовним і в цілому влаштовує теорію кримінального права, оскільки дискусій з приводу суті й змісту пособницької діяльності немає. Загальновизнаним є те, що основна роль пособника зводиться до надання допомоги іншим в їхній діяльності. Під допомогою слід розуміти сприяння, підтримку в чомусь; захист, порятунок у біді [30] [30] Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел. - К.-Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. - С.240., тобто особа повинна здійснити певні діяння в інтересах дій інших осіб, брати участь в будь-якій діяльності для того, щоб полегшити іншим виконання їх ролі.

Водночас, у теорії робляться спроби виділити й іншу роль пособника - зміцнення уже існуючої рішучості в іншої особи вчинити злочин, тобто сприяти формуванню суб'єктивної сторони [68, 253, 82, 253] [68, 253, 82, 251] Жиряев А.С. О стечении нескольких преступников при одном и том же преступлении. - Дерпт, 1850. - С.87; Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. - М.: ВЮЗИ, 1958. - С.53; Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Свердловск, Уралдьская гос. юр. акад., 1999. - С.106; Шеслер А.В. Уголовно-правовые средства борьбы с групповой преступностью. - Красноярск, 1999. - С.18 та ін.. На нашу думку, тут йдеться про другорядну ознаку, а головна роль пособника полягає саме в наданні допомоги іншим співучасникам. Проте така допомога стає такою, звичайно, після того, як відомості про неї пройшли через свідомість інших співучасників, засвоєні ними і як допомога прийняті. А сама роль зміцнення уже існуючої рішучості вчинити злочин не є безпосередньою функцією пособника, так як сам факт вчинення злочину в співучасті уже додає впевненості всім співучасникам скоїти задумане.

У теорії кримінального права пособництво залежно від його об'єктивних властивостей поділяють на два види:

1) фізичне пособництво, тобто фізичне (матеріальне) сприяння виконавцю у реалізації його злочинного наміру і надання засобів чи знарядь, усунення перешкод, фізичне приховування злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину тощо);

2) інтелектуальне пособництво - зміцнення рішучості у виконавця вчинити злочин (дати пораду, вказівку) [23, 110, 111, 114] [23, 110, 111, 114] Бурчак Ф.Г. Соучастие в преступлении: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.173.; Кримінальне право України. Заг. частина / За ред. Г.В.Андрусіва, П.С.Матишевського та ін. - К., 1997. - С.270-271; Кримінальне право України. Заг. частина: Підр. / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.І. та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С.187-188; Кримінальне право України. Загальна частина / М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.199-202..

Фізичне пособництво полягає у вчиненні дій, що допомагають виконавцю вчинити об'єктивну сторону того складу злочину, який сформульований в Особливій частині КК України. До таких дій відносять:

а) надання виконавцю необхідних засобів чи знарядь для реалізації його злочинного наміру;

б) усунення перешкод, що заважають виконавцю виконати об'єктивну сторону складу злочину;

в) створення необхідних умов, що забезпечують вчинення злочину;

Надання засобів пов'язано з передачею пособником виконавцю тих чи інших предметів матеріального світу, які повинні допомогти останньому реалізувати свої злочинні наміри. Дати вичерпний перелік засобів неможливо, як і неможливо прив'язати окремі засоби, надані пособником до певного злочину. Наприклад, ключ (відмичка) може бути засобом проникнення до квартири чи іншого закладу для крадіжки, для вбивства, розбійного нападу, бандитизму і т. ін. Тому засобами вчинення злочину можуть бути речі матеріального світу, за умови, що за своїми властивостями вони можуть надати виконавцю допомогу в реалізації об'єктивної сторони складу конкретного злочину.

Усунення перешкод, які заважають вчинити злочин, полягає в таких діях пособника, які спрямовані на усунення тих чи інших чинників на шляху досягнення злочинної мети.

Івано-Франківський обласний суд 24 серпня 1994 р. розглядав справу, в якій пособник Д., у чітко обумовлений час зателефонував сторожу одного із приватних підприємств і повідомив, що його (сторожа) дружина потрапила в автомобільну катастрофу і хоче перед смертю з ним попрощатися. Сторож, який жив у трьох кварталах від місця роботи, зачинив двері й побіг додому. П'ятнадцяти хвилин, які він був відсутній, було достатньо для того, щоб двоє осіб С. і Н. проникли в приміщення, відкрили сейф і викрали гроші [96]¹¹ [96] Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К.: Юринком. - 1995. - № 4. - С.30-31..

Подзвонивши по телефону і викликавши сторожа, Д. усунув перешкоду, яка заважала злочинцям вчинити крадіжку. Суд правильно визнав Д. пособником у крадіжці й виніс справедливе покарання.

Створення умов, що забезпечують виконавцю можливість вчинити злочин, є, по суті різновидом попереднього виду фізичного пособництва, але зі знаком “+”.

Усунення перешкод передбачає такі зміни навколишньої обстановки, коли із неї усуваються ті чи інші елементи, що перешкоджають виконавцю здійснити його наміри. Створення умов, навпаки, передбачає доповнення навколишніх умов обстановки таким, що могло б і може допомогти виконавцю вчинити злочин.

Крім того, у теорії кримінального права висловлювалася думка щодо ще одного способу пособництва - фізичного пособництва. Фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину [114] [114] Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.200.. Хоча автори не дають наукового коментаря цьому способу, а обмежуються наведенням конкретних випадків сприяння приховуванню злочину, проте сприяння приховуванню злочину існує і є, на нашу думку, одним із способів фізичного пособництва. Звичайно, порівняно із заздалегідь обіцяним приховуванням як інтелектуальним пособництвом фізичне пособництво має свою специфікую. Насамперед, пособник у такий спосіб не впливає на свідомість злочинця, а надає йому реальну фізичну допомогу. Вказана допомога являє собою поведінку щодо збереження чи охорони винної особи, яка вже готова вчинити злочин. І якщо при заздалегідь обіцяному приховуванні існує лише обіцянка приховати, і це є достатнім для кримінальної відповідальності пособника, то при способі, який досліджується має місце реальне приховування злочинця до, пі час чи після вчинення злочину. Це і “касири”, в яких знаходиться “общак”, і охоронці, що супроводжують співучасників, які йдуть на вчинення злочину і т.ін. Крім того, за характером поведінки фізичне переховування відрізняється і від недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин: перше існує у формі дій, друге - у формі бездіяльності, і саме тому вони існують паралельно.

Не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину теорія і практика кримінального права визнає одним із способів причетності до злочину. Оскільки співучасть і причетність - самостійні інститути кримінального права і змішувати їх не можливо, то відповідно пособництво не може бути причетністю і навпаки. Крім того, ч.4 ст.3 КК України забороняє застосування закону по аналогії, і уже в силу цього причетність повинна залишатися причетністю, а співучасть - співучастю. Проте, вийнятоки із цього правила існують, оскільки фактично нічим не відрізняється поведінка пособника, що заздалегідь обіцяє переховування і виконує обіцянку, від поведінки особи, що заздалегідь не обіцяє цього, проте реально і систематично умисно вчиняє переховування, усвідомлюючи, що на це розраховують інші співучасники - і в першому, і в другому випадках злочинець діє з реальною надією на подальше сприяння його вчинкові, тобто переховування.

Таку думку підтримують і ряд науковців [111] [111] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антіпов В.І., Володько М.В. - К.: Правові джерела, 2002. - С.187.. Проте, законодавець ніколи не регламентував в КК України саме такий спосіб пособництва. І тому, на нашу думку, щоб не входити в протиріччя із ч.4 ст.3 КК, слід закріпити в ч.5 ст.27 КК даний спосіб пособництва. Але при цьому під систематичним слід розуміти: по-перше, заздалегідь не обіцяне приховування тільки після другого разу; по-друге, систематичність - заздалегідь не обіцяне приховування однієї і тієї ж особи або наслідків її діяльності; по-третє, при систематичній поведінці особи заздалегідь не обіцяне переховування маже мати різний характер: в одному випадку можуть бути приховані перший раз - злочинець, другий раз - знаряддя вчинення злочину, третій раз - знову злочинець, в другому випадку ця комбінація може бути іншою.

У зв'язку із цим, ми пропонуємо внести доповнення до ч.5 ст.27 КК України і закріпити даний спосіб пособництва наступним чином: пособником є також особа, що заздалегідь не обіцяла переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, але при цьому систематично умисно створює умови для переховування, усвідомлюючи, що на це розраховують інші співучасники.

Інтелектуальне пособництво полягає в психічній “обробці” свідомості й волі виконавця з метою зміцнити його рішучість вчинити злочин, конкретизувати його умисел. До числа засобів, які використовує інтелектуальний пособник, належать поради, вказівки, а також заздалегідь обіцяне переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину і предметів, здобутих злочинним шляхом та заздалегідь обіцяне придбання і збут майна, здобутого злочинним шляхом.

Інтелектуальним способом пособництва є сприяння у вчиненні злочину порадами, визначати яке є досить складно, особливо у поєднанні із вказівками, зазначеними законодавцем як самостійний спосіб, а значить як такий, що виходить за межі порад. Словники сучасної української мови не розділяють ці поняття, оскільки визначають пораду через вказівку і навпаки: “порада - пропозиція, вказівка, як діяти за яких - небудь обставин…” [30] [30] Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел. - К.-Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. - С.149, 879..

У кримінально - правовій літературі робилися спроби розмежувати ці два поняття, проте вони не принесли бажаного результату. Так, на думку М.І.Ковальова, “під порадою слід розуміти роз'яснення, як краще чи безпечніше підготувати злочин. Словом, будь-яка інформація, рекомендація, що стосується виконання основних чи факультативних елементів складу злочину. Під вказівками слід розуміти повчання, роз'яснення, як діяти в даному випадку. У всьому іншому різницю між порадами і вказівками провести досить складно” [82] [82] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург, Уральская гос. юрид. акад., 1999. - С.164..

По-перше, на думку автора, обидва поняття є роз'ясненням, а це означає, що за термінологічним оформленням ніякої різниці не існує. По-друге, невірно визнавати порадою будь-яку інформацію, оскільки інформація входить до структури і порад, і вказівок, і обіцянки приховати, придбати, збути і в кожному із вказаних способів різна інформація, тією чи іншою мірою притаманна кожному із них. По-третє, автор визнає складність розмежування по чомусь іншому. І як висновок, у тлумаченні термінів “порада” і “вказівка” автор сам отримав тотожні поняття.

Слід зазначити, що і всі нові підручники з кримінального права України обмежуються переліком методів сприяння вчиненню злочину порадами і вказівками, і тим більше не розглядають жодних ознак розмежування цих двох способів [114, 111, 159] [114, 111, 159] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Під ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.201; Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. - К.: Правові джерела, 2002. - С.186; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - С.96..

На нашу думку, поради і вказівки диференційовані за ступенем впливу на свідомість інших співучасників. Самі терміни є свідченням про менший (поради) і більший (вказівки) ступінь вольового впливу на свідомість. Поради - це переконувальний спосіб, тоді як вказівки містять в собі деякий елемент примусу. Виходячи із сказаного, ми пропонуємо за основу розмежування цих двох способів взяти для порад - рекомендації, а для вказівок - настанови. А звідси сприяння порадами можна визначити як передачу відомостей і рекомендацій, які виражаються в переконувальній формі за відсутності явного вольового впливу на свідомість іншої особи. А під вказівками можна розуміти передачу відомостей і настанов, які виражаються у примусовій формі з явним вольовим тиском на свідомість іншого.

Особа, котра дає пораду чи вказівку про те, як вчинити злочин, як правило, є ініціатором злочину і тому справедливо розцінюється судами як підбурювач чи організатор злочину. Тільки в тих випадках, коли поради чи вказівки звернені до особи, у якої вже є наміри вчинити злочин, і такі поради чи вказівки переслідують мету лише зміцнити ці наміри, особа, що дає поради чи вказівки такого типу, повинна розглядатися як пособник [21] [23] Бурчак Ф.Г. Соучастие в преступлении: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.177..

На нашу думку, такий підхід вірний і досить обґрунтований, адже поради і вказівки є лише засобами пособництва і спрямовані на зміцнення вже існуючої у пособника ініціативи вчинити злочин і в жодному разі не можуть бути ініціативним моментом, тобто побудити думку про скоєння злочину - це прерогатива підбурювача.

Із попереднього аналізу кримінального закону випливає, що, крім традиційних функцій пособництва, заздалегідь обіцяне переховування - переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, законодавець виділив ще й заздалегідь обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом. Ці способи пособництва поєднує те, що певного роду діяльність (приховування, придбання, збут) існує як можливість, звернена в майбутнє. Даючи виконавцю обіцянку заздалегідь приховати злочин, придбати чи збути майно, виконавець розраховує на те, що його сховають, про нього не розкажуть, йому не будуть перешкоджати, тобто в нього є надія на майбутню фізичну допомогу. Тому для притягнення до відповідальності інтелектуального пособника, який вплинув на виконавця даними заздалегідь обіцянками приховати злочин, не обов'язково знати, чи виконав він дану обіцянку, чи ні. Свою роль у вчиненні злочину в співучасті він виконав - зміцнив рішучість виконавця. Такі дії можуть виражатися у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчинення злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівечення; г) зберіганні грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шляхом тощо [111] [111] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антіпов В.І., Володько М.В. - К.: Правові джерела, 2002. - С.186..

Ми повністю погоджуємося із групою науковців з приводу об'єктивного змісту приховування, проте не вважаємо даний перелік вичерпним, оскільки способи приховування найрізноманітніші. Суттєвою у даному випадку є обіцянка особи надати злочинцю допомогу, що є достатнім для визнання його інтелектуальним пособником, а в кінцевому рахунку - притягнення до відповідальності як пособника. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною, і значення для визнання діяння пособництвом не має.

Ще одне питання, яке вимагає уточнення, щодо вищезгаданих способів пособництва. Як розуміти термін “заздалегідь”? Враховуючи той факт, що на даній обіцянці базують свої дії інші співучасники, під заздалегідь даною обіцянкою слід розуміти взятий на себе до початку вчинення протиправних дій іншого співучасника обов'язок вчинити певні дії з приховування, придбання чи збуту. Якщо інший співучасник почав виконувати заплановані дії до обіцянки приховати, придбати чи збути, то це означає, що свої дії він базує не на даній обіцянці, а на чомусь іншому, через що вказана обіцянка не може бути визнана пособництвом, вона не тягне кримінальної відповідальності, оскільки є тільки думкою, неоформленою в дії.

Вироком судової колегії Київського міського суду Г. засуджено за ст. 19, 86 КК України (1960 р.). Він визнаний винним у заздалегідь обіцяному приховуванні розкрадання в особливих великих розмірах, тобто в пособництві у вчиненні цього злочину. Г. познайомився з П., котра працювала інженером-технологом у ресторані, й підтримував з нею стосунки. У цей період разом з іншими особами вона неодноразово вчиняла розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах. З метою приховування цього П. за домовленістю з Г. доручала йому внесення на пред'явницькі рахунки у ощадних касах зазначені суми грошей. На суді Г. пояснював, що пред'явницькі гроші належать йому. Він одержав їх від батька перед смертю останнього. Суд встановив, що пред'явницькі рахунки належали П., а Г., знаючи про вчинювані П. розкрадання, з метою приховування викраденого систематично вкладав грошові суми, які вона йому передавала на пред'явницькі рахунки, а ощадні книжки передавав П. [94] [94] Коментар судовоъ практики з кримынальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К.: Юринком. - 1993. - № 4. - С.26-28..

Суд правильно кваліфікував дії Г. як заздалегідь обіцяне приховування, тобто співучасть у розкраданні державного майна, оскільки ці дії давали розкрадачеві підставу розраховувати на сприяння у приховуванні викраденого.

Новим способом інтелектуального пособництва законодавець визнав заздалегідь обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом. Слід відзначити, що такий спосіб пособництва не є новелою для теорії кримінального права, оскільки ще раніше А.Н.Трайнін висловлював думку, згідно з якою “в деяких випадках користування плодами злочину здатне утворити пособництво…” [215] [215] Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - С.106.. Подібна поведінка в теорії була визнана заздалегідь обіцяним приховуванням, про що писав А.А.Піонтковський: “У ряді випадків практика відносить до співучасті користування плодами вчиненого злочину... коли шляхом свідомого користування плодами злочину фактично вчиняється приховування слідів злочину” [179] [179] Пионтковский А.А. Вопросы Общей части уголовного права в практике судебно-прокурорских органов. - М., 1954. - С.108..

Позитивним у законодавчому визначенні даного способу пособництва є те, що: а) ліквідована прогалина, яка раніше існувала в законі, адже КК України 1960 р. регламентував відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом (ст.213 ) і ніде в законі не було сказано про відповідальність за заздалегідь обіцяні такі дії, які, на нашу думку, є більш суспільно небезпечними, чим ніж перші; б) законодавець, визначивши заздалегідь обіцяне придбання чи збут майна як самостійний спосіб пособництва, поставив всі крапки над “і” в дискусії з приводу того, чи вважати таку поведінку самостійною формою пособництва чи різновидом приховування.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що заздалегідь обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, полягає в наступному:

особа купує, обмінює, бере в борг, бере в рахунок боргу, під заставу і т.ін., майно або збуває його (продає, дає в борг, дає в рахунок боргу і т.ін.) майно, тобто його дії можуть бути альтернативно виражені;

особа обіцяє придбати або збути майно до початку вчинення дій іншими співучасниками (заздалегідь);

особа знає, що дане майно здобудеться злочинним шляхом.

Тільки за наявності сукупності цих трьох факторів така поведінка особи за даного способу вважатиметься пособництвом.

Загальноприйнятим в науці кримінального права є положення, що пособництво можливе на будь-якій стадії вчинення злочину, але до стадії закінченого злочину. Проте заслуговує на увагу й інша точка зору, згідно з якою пособництво можливе і на стадії закінченого злочину [23, 213, 82] [23, 213, 82] Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.154; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.35; Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург, Уральская гос. юр. акад., 1999. - С.159.. Питання про завершення діяння виконавцем, на нашу думку, необхідно визначити більш точно. Оскільки законодавець, конструюючи склади злочинів, момент закінчення злочину пов'язує з різними стадіями його вчинення. При цьому в одних випадках фактичне закінчення злочину збігається з виконанням виконавцем його складу, а в інших - не збігається. Наприклад: склад злочину, передбачений ст.187 КК України, накреслений таким чином, що розбій вважається завершеним з моменту нападу. Але, по суті, при вчиненні розбою напад не є самоціллю, він є тільки засобом реалізації основної мети злочинця - заволодіння майном. Практично заволодіння відбувається тоді, коли напад уже закінчено, тобто закінчення складу злочину в даному випадку не збігаєтьсяз фактичним закінченням злочину.

Така проблема виникає і в триваючих злочинах. Дезертирство, наприклад, вважається закінченим з моменту залишення військовослужбовцем розташування військової частини або місця служби з метою ухилення від її подальшого несення. Але протиправний стан дезертира продовжується, а тому допомога йому в цей період повинна розглядатися як пособництво.

Тому ми згодні з позицією тих криміналістів, які вважають, що участь у злочині можлива до фактичного закінчення злочину, навіть якщо учасник підключився в злочинну діяльність уже після того, як розвиток злочину досяг моменту, з яким закон пов'язує закінчення складу злочину [83] [83] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: В 2-х ч./ Свердловск:СЮИ, 1960. - Ч.1: Понятие соучастия. - С.116-118.. Таким чином, в тих злочинах, закінчення яких не збігається з моментом виконання передбаченого законом складу, пособництво можливе і після того, як склад злочину буде виконано, але у будь-якому випадку до фактичного завершення злочину.

З об'єктивної сторони пособництво може бути виконано як за допомогою активних дій, так і шляхом бездіяльності. Бездіяльність можлива в тих випадках, коли особа не діє активно, хоча на неї був покладений обов'язок у даній ситуації діяти, щоб не допустити злочину. Для цього необхідно, щоб:

а) бездіяльність була однією з умов успішного вчинення злочину;

б) бездіяльний свідомо порушив свій обов'язок протидіяти настанню злочинних наслідків.

Пособництво у формі бездіяльності зустрічається тільки в тих злочинах, які можна вчинити як шляхом дій, так і шляхом бездіяльність. Але тут треба уважно відрізняти пособництво від співвиконавства. Н.С.Таганцев наводить такий приклад із практики, коли були визнані пособництвом діяння особи, яка не вживала жодних мір, щоб людині, яка отруїлася, було надано медичну допомогу, внаслідок чого вона померла [209] [209] Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая: Лекции: В 2 т. / 2-е изд. - СПб.: Б.и., 1902. - Т. 1. - С.249.. На нашу думку, в даному випадку це співвиконавство, а не пособництво.

Як і будь-яка співучасть, дії пособника повинні бути умисними. Наявність наміру посприяти вчиненню злочину є компонентом умислу пособника, а це, в свою чергу, дає можливість говорити про пособництво лише при наявності прямого умислу. Деякі автори, зокрема П.Ф.Тельнов, Ф.Г Бурчак, допускають поряд з прямим умислом пособника і непрямий [213, 23, 114] [213, 23, 114] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.101; Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К.: Вища школа, 1986. - С.116; Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Під ред. М.І.Бажанов, В.В.Сташис, В.Я.Тацій. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.199. . Ми вважаємо, що така точка зору не правильна, оскільки непрямий умисел, як ми уже відзначали, при пособництві просто неможливий: допомагати у вчиненні злочину можна, тільки бажаючи надати таку допомогу. Непрямий умисел завжди передбачає певну альтернативу наслідку. Але бажання надати допомогу у вчиненні злочину не означає єдності мети виконавця і пособника. Мета, як і при підбурюванні, може не збігатися.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що пособник - особа, дії якої мають допоміжний характер, менш активні порівняно з іншими співучасниками. Основна функція пособника - докласти свої зусилля до діяльності інших (іншого) після виникнення у них наміру на вчинення певного злочину, надаючи при цьому суттєву допомогу в його здійсненні. Допоміжна функція - зміцнити уже існуючу рішучість, додати впевненості намірам інших співучасників.

Пособництво з об'єктивної сторони характеризується тими способами, які перелічені в ч.5 ст.27 КК України. Вказані в законі способи пособництва диференціюються за двома ознаками: а) інтелектуального сприяння і б) фізичного сприяння вчиненню злочину. До перших належать: поради, вказівки, а також заздалегідь обіцяне переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину і предметів, здобутих злочинним шляхом, та заздалегідь обіцяне придбання і збут майна, здобутого злочинним шляхом.

Фізичне пособництво - надання виконавцю необхідних засобів чи знарядь для реалізації його злочинного наміру; усунення перешкод, що заважають виконавцю виконати об'єктивну сторону складу злочину; створення необхідних умов, що забезпечують вчинення злочину; умисне систематичне заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Такий перелік способів пособництва є вичерпним.

Із суб'єктивної сторони пособник усвідомлює: по-перше, фактичні обставини спільного вчинення злочину; по-друге, що своїми діями він сприяє конкретній особі чи групі осіб у вчиненні злочину; по-третє, що його дії знаходяться в причинному зв'язку із злочином, який вчиняє виконавець; по-четверте, він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинено і бажає настання злочинного результату.

І нарешті, основні грані розмежування пособника, організатора, підбурювача та виконавця. Від організатора пособник відрізняється тим, що не виступає як ініціатор і натхненник злочину і його діяльності не властива багатоплановість, як це характерно для поведіни організатора.

І підбурювач, й інтелектуальний пособник, беручи участь у злочині можуть надавати поради та вказівки. Проте слід виходити з того, що при підбурюванні шляхом надання порад чи вказівок у виконавця виникає рішучість вчинити злочин, а при інтелектуальному пособництві ця рішучість уже існує, ця рішучість тільки зміцнюється порадами і вказівками, якими дає пособник. На відміну від підбурювання з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, але й у бездіяльності.

На підставі вищевикладеного пропонуємо внести доповнення до ч.5 ст.27 КК України:

“Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла приховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, а також особа, що заздалегідь не обіцяла переховування злочинця або використаних ним знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочинів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, але при цьому систематично умисно створює умови для переховування, усвідомлюючи, що на це розраховують інші співучасники ”.

В результаті проведеного дослідження підстав класифікації та ознак розмежування діянь співучасників на види, в контексті із особливостями форм та видів діяльності співучасників при вчиненні умисного злочину, ми дійшли наступних висновків:

1.1. В основу поділу співучасників на види повинен бути покладений об'єктивний критерій. Підставою такого розмежування є функціональна роль співучасників, характер виконуваних ними дій, а також ступінь їх участі у вчиненому злочині. Мета такого розмежування - дати точну юридичну оцінку діям кожного співучасника, визначити обсяг його внеску в досягнення злочинного результату і винести справедливе покарання, яке б відповідало характеру і ступеню вчиненого діяння.

1.2. Суміщення ролей при вчиненні злочину повинно враховуватись при кваліфікації злочину, а саме: кваліфікувати такі діяння слід за відповідними частинами ст.27 та за статтями Особливої частини КК України і відповідно повинно бути враховане судом при призначенні покарання. Тільки за цієї умови, повною мірою, буде відображено і характер, і ступінь участі у вчинені злочину.

2.1. Поняття “виконавець злочину” є відносним, оскільки стосується лише злочинів, вчинених у співучасті. Якщо ж злочин вчиняється однією особою, ставити питання про його роль і функції немає сенсу, оскільки йдеться про суб'єкт злочину.

2.2. Співвиконавство - участь у виконанні об'єктивної сторони складу злочину (часткове виконання, послідовна чи поетапна діяльність або у вигляді паралельних дій). Для розмежування співвиконавства і пособництва слід виходити з характерних особливостей елементів складів злочину, що є результатом певних прийомів законодавця при описуванні складу злочину.

2.3. Посередній виконавець - це своєрідний спосіб виконання об'єктивної сторони складу злочину, за якого як інструмент злочину використовується людина. Людина може бути засобом злочину в руках іншої особи внаслідок слабкої волі чи власних інтелектуальних помилок.

3.1. Організатор злочину - це особа, яка об'єднала чи координує соціально небезпечну поведінку декількох суб'єктів злочину для досягнення спільного результату і планує вчинення злочинів при готуванні чи виконанні. Організатором є також особа, яка створила злочинну групу чи злочинну організацією або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи приховування злочинної діяльності злочинної групи чи злочинної організації.

3.2. Лідер злочинної групи і її організатор не є ідентичними фігурами і не є окремим видом співучасників. Лідер - це або поняття кримінології, або додаткова характеристика організатора, підбурювача чи пособника. Межа між кримінологічним поняттям лідерства і є межею між генератором ідей, що продукує злочинні наміри і передає їх особам, що мають об'єктивні і суб'єктивні можливості їх виконати, і мінімальними активними діями лідера щодо втілення цих намірів у життя.

4.1. Підбурювачем є особа, яка погрозою, фізичним чи психічним примусом, вимогою у вигляді наказу чи доручення, або умовлянням, підкупом, проханням, обіцянкою вигоди схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Дане визначення з вичерпним переліком способів схилення особи до вчинення злочину ми пропонуємо закріпити в законі.

5.1. Пособник - це особа, основною функцією якого є докладення своїх зусиль до діяльності іншої людини (інших) після виникнення у неї (них) наміру вчинити злочин, надаючи при цьому суттєву допомогу в його вчиненні. Допоміжна функція - зміцнити вже існуючу рішучість, додати впевненості намірам інших співучасників довести задумане до логічного кінця.

5.2. Способи пособництва з об'єктивної сторони диференціюються за: а) ознакою інтелектуального сприяння - поради, вказівки, заздалегідь обіцяне приховування, злочинця, знарядь і засобів злочину, слідів злочину і предметів здобутих злочинним шляхом, та заздалегідь обіцяне придбання і збут майна, здобутого злочинним шляхом; б) ознакою фізичного сприяння вчиненню злочину - надання учасникам необхідних засобів чи знарядь, усунення перешкод, створення необхідних умов,

5.3. Провівши дослідження умисного систематичного, після другого разу, заздалегідь не обіцяного приховування особи злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом, пропонуємо вважати його одним із способів пособництва.

ВИСНОВКИ

Здійснене у дисертаційній роботі дослідження дає можливість зробити висновки, що стосуються як загального вчення про співучасть, так і основних проблем учення - ознак, форм і видів співучасників.

1. Аналіз об'єктивних ознак співучасті, і насамперед її кількісного показника, дає підстави робити висновки про те, що всі учасники спільної злочинної діяльності володіють загальними ознаками суб'єкту злочину. Проте це зовсім не свідчить про безвідповідальність тих, хто цілеспрямовано використав осіб, що перебували в стані неосудності чи неповнолітніх, у своїх злочинних намірах. У таких випадках винні несуть відповідальність як опосередковані виконавці злочину.

Об'єднання декількох осіб, яким не притаманні загальні ознаки суб'єкта злочину, утворюють групу як соціальне явище. Але така група не відповідає ознакам співучасті, бо її учасники не є особами в юридичному розумінні цього слова. Група осіб, що перебувають на момент вчинення злочину в стані неосудності, чи група неповнолітніх не може розглядатись як кваліфікуюча обставина. Винні, які умисно використали в своїх злочинних намірах осіб, які не володіють загальними ознаками суб'єкта злочину, несуть відповідальність за фактично вчинене такими особами як опосередковані виконавці злочину.

2. Наступна об'єктивна ознака співучасті - спільна діяльність. Це співвідношення індивідуальних “вкладів” з боку кожного співучасника, об'єднуючи їх в єдиний процес діяльності, із загальною спрямованістю для досягнення єдиного злочинного результату.

Спільність як конструктивна ознака співучасті є за своєю природою об'єктивно-суб'єктивною. З точки зору свого об'єктивного вираження вона перебуває у взаємозв'язку дій співучасників (при цьому такий зв'язок носить причинно-наслідковий характер). Основою взаємозв'язаності є функціональний зв'язок, який існує на двох рівнях: на рівні створення умов, тобто на стадії готування, та на рівні виконання, сукупність функціональних зв'язків усіх рівнів є показником ступеня згуртованості дій співучасників; єдності злочинного результату і причинного зв'язку між діями кожного співучасника і загальним, спільним результатом. Суб'єктивний елемент ознаки спільності виражається в психологічному зв'язку співучасників у процесі вчинення ними злочинного діяння.