Співучасть у злочині за кримінальним правом України

3. Співучасть може характеризуватися тільки умисною виною. Умисна вина характеризує як спільність участі у вчиненні злочину, так і саме діяння. Передусім слід зазначити, що сам закон, ст.26 КК України, говорячи про умисел при співучасті, не вказує на види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.

Визнаючи співучасть при непрямому умислі, слід зазначити, що в таких випадках йдеться про настання побічних наслідків і про психічне ставлення до них. Схема вчинення злочину з непрямим умислом зводиться до наступного: особа свідомо спрямовує свої зусилля на одержання бажаного злочинного результату, усвідомлюючи при цьому, що своїми діями вона спричинить і побічний результат, який буде мати місце поряд з бажаним, проте ставитьсядо нього байдуже, тому що важливіше всього для неї досягнення бажаного результату. Переносячи сказане на співучасть, слід відзначити, що спільний результат, який є для співучасників, що діють з прямим умислом, і спільною єдиною метою, являє собою побічний цілеспрямований результат для співучасника, який діє з непрямим умислом. Наявність умислу (прямого чи непрямого) на вчинення спільно з іншими особами суспільно небезпечного діяння - є суб'єктивною ознакою співучасті.

4. Інтелектуальна сторона умислу кожного учасника характеризується, по-перше, усвідомленням суспільної небезпеки свого діяння; по-друге, усвідомленням того, що він діє не один, а спільно з іншими особами; по-третє, співучасник усвідомлює, що його дії є лише елементом спільної діяльності винних. Враховуючи, що фактична характеристика вчиненого злочину проходить через свідомість співучасників як злочин, вчинений спільними зусиллями декількох осіб, можна говорити про взаємну поінформованість співучасників у вчиненні злочину.

Наступним питанням, що стосується інтелектуального моменту умислу при співучасті, є проблема характеру суб'єктивного зв'язку. В результаті проведеного аналізу ми дійшли висновку, що односторонній суб'єктивний зв'язок між особами, що спільно вчиняють злочин, неможливий. На що безпосередньо вказав законодавець: співучасть - це умисне спільне... вчинення злочину. А це означає, що він визнав співучастю лише такі дії осіб, у яких мала місце взаємна обізнаність співучасників про їх злочинні наміри, тобто двохсторонній суб'єктивний зв'язок. Можливість співучасті при односторонньому суб'єктивному зв'язку виключається.

Вольовий момент умислу співучасників виражається в бажанні вчинити дії, спрямовані на реалізацію злочинного плану саме спільними зусиллями і виконати при цьому визначену злочинним планом роль. Це свідчить про узгодженість дій співучасників чи змову на вчинення конкретного злочину.

5. При співучасті спільна діяльність винних спрямована на досягнення конкретного злочинного наслідку. Наявність спільного умислу виключає вину з необережності. За необережно спричинені наслідки кожна особа повинна відповідати самостійно залежно від її ролі у спричиненні таких наслідків.

6. На основі одержаних результатів аналізу ознак співучасті слід звернути увагу на законодавче визначення поняття співучасті, а саме на фразу “участь.. у вчиненні злочину”. Законодавець свідомо чи підсвідомо вчинив їх формально-логічний поділ, тобто дані фактори існують у законодавчому визначенні як відокремлені, самостійні: з одного боку є спільна участь, а з другого - вчинення злочину. Крім того, в законі термін “умисно” повторюється двічі відповідно до спільної участі та до самого вчинення злочину, що ще більше посилює ілюзію самостійності “участі” та “вчинення”, за якого нібито має місце поведінка-участь і поведінка вчинення злочину.

Звідси випливає декілька логічних висновків:

а) термін “умисно” продубльований у визначенні співучасті двічі абсолютно невиправдано, подібне можна б було визнати при абсолютно повному виведенні співучасників і їх результату разом з об'єктивним зв'язком за межі злочину, що означало б відсутність співучасті; саме тому у вказаному дублюванні немає сенсу;

б) запропоноване в законі визначення співучасті не є коректним у зв'язку з відображенням у ньому одних і тих же факторів під двома найменуваннями.

Таким чином, ми пропонуємо наступне визначення співучасті: “Співучастю у злочині є умисне спільне вчинення злочину декількома суб'єктами”.

7. Поняття форм та видів співучасті має важливе теоретичне і практичне значення. Визначення даних понять і їх класифікація дає змогу глибше розкрити природу співучасті, пізнати характер суспільної небезпеки окремих його проявів і у відповідності з ним визнати обсяг відповідальності винних.

Як підставу виділення та розмежування співучасті на форми та види слід брати соціально-психологічний критерій - спосіб взаємодії співучасників та ступінь узгодженості й організованості їх дій. Узгодженість і організованість визначають в кінцевому підсумку ефективність об'єднання зусиль. У зв'язку з цим співучасть поділяється на форми, що має за мету показати різний рівень узгодженості, організованості співучасників і співставити небезпеку окремих випадків спільної злочинної діяльності, та на види.

Форма і вид співучасті - взаємозв'язані категорії, вони характеризують співучасть у цілому, виокремлюючи її окремі сторони. Форма співучасті характеризує об'єктивну сторону злочину. Вид означає структурну одиницю форми. Спільне вчинення злочинів виражається не тільки в у формах, а й розрізняється за видами. Критерієм поділу на види є суб'єктивна ознака - ступінь узгодженості дій між співучасниками.

Ми пропонуємо наступну класифікацію форм і видів співучасті:

1. Співучасть у формі злочинної групи, видами якої є:

а) група осіб;

б) група осіб за попередньо змовою.

2. Співучасть у формі злочинної організації.

8. Група осіб, що утворює співучасть, є різновидом злочинної групи. Її особливістю є мінімальний обсяг суб'єктивного зв'язку спільно діючих осіб. Спільність умислу як показник досягнення згоди, необхідної для самої співучасті, може встановлюватися безпосередньо перед або в процесі вчинення злочину, але обов'язково до його закінчення. Отже, співучасть без попередньої змови має місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності іншого в процесі вчинення злочину (коли він уже розпочався), але до його закінчення. Всі співучасники діють як виконавці злочину.

Вчинення злочину групою осіб без попередньої змови закон у рідкісних випадках визначає як такий, що підвищує суспільну небезпеку. Це стосується злочинів, вчинених проти особи, коли визнається більш сильне психічне навантаження на потерпілого, а тому більшою мірою паралізується можливість його протистояння.

9. Група осіб за попередньою змовою, як правило, одноразового існування, оскільки умисел і змова співучасників виникають на вчинення лише одного конкретного злочину, що базується на певній ситуації і реалізується в одному бажаному злочині, хоча не виключається і багаторазове вчинення злочинів таким злочинним об'єднанням. Змова між співучасниками групи осіб вважається попередньою, якщо вона відбулася до початку виконання дій, що входять до об'єктивної сторони складу злочину, тобто коли змова передує замахові на злочин чи має місце на стадії підготовки.

В результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що злочинна група, що діє за попередньою змовою, може мати місце як у співвиконавстві, так і у формі співучасті з розподілом ролей. Тобто в злочинній групі, що діє за попередньою змовою, можлива участь організатора, підбурювача чи пособника.

Група осіб за попередньою змовою - це така форма співучасті, за якої уже є попередня змова на вчинення злочину, але ступінь узгодженості й організованості діянь ще досить низький - співучасники уже домовились, але ще не згуртувались і не зорганізувалися.

Отже, під групою осіб за попередньою змовою слід визнати злочинну групу осіб з попередньою змовою, стихійно утворену, без чіткого планування деталей злочину і чіткої конкретизації ролей співучасників.

10. Організована група - це штучно утворений інститут, в якому відсутні формалізовані критерії розмежування даного різновиду співучасті, оскільки її ознаки перекликаються як із ознаками групи осіб за попередньою змовою, так із ознаками злочинної організації. Із визнанням на законодавчому рівні організованої групи як форми чи виду співучасті кримінальні норми втрачають свою конструктивність. Такий підхід є проявом сваволі в руках Феміди, оскільки невизначеність, подібність та неоднозначність ознак організованої групи робить можливим з одного боку штучне зниження, а з іншого - штучне підвищення суспільної небезпеки організованої групи.

Для підвищення дієвості та конструктивності кримінального законодавства недоцільно визнавати організовану групу різновидом співучасті. Співучасть існує у формі злочинної групи, а у випадку наявності ознак ієрархічності та спеціальної мети об'єднання (заняття злочинною діяльністю) слід визнавати співучасть у формі злочинної організації.

11. Проаналізувавши точки зору прихильників різних теорій, ми вважаємо, що при характеристиці злочинної групи та злочинної організації слід виключити з її структури ознаку стійкості, оскільки вона є оціночною категорією, в яку автори вкладають різний зміст - довготривалість існування, безперервність злочинної діяльності, постійність складу угруповання, систематичність вчинення злочинів, одноманітність форм і методів злочинної діяльності і т.ін. Для правозастосовчих органів недопустиме використання багатозначних термінів, що тлумачаться по-різному. В силу чого, стійкість не може виступати як диференційована ознака ні організованої групи, ні злочинної організації.

12. У складі злочинної групи окремі її учасники можуть виконувати різні функції, переліченіні в ст.27 КК України. Діяння, вчинені членами злочинної групи (крім групи осіб), не є співвиконавськими у власному розумінні цього слова.

Для забезпечення принципу індивідуальної відповідальності та повної і об'єктивної кваліфікації дій співучасників, що діють у складі злочинної групи, вважаємо, що діяння кожного співучасника даних форм співучасті слід кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини з обов'язковим посиланням на ст.27 КК України. Тільки за таким правилом кваліфікації буде дана об'єктивна оцінка діянь, вчинених кожним із учасників даних форм співучасті.

13. Злочинна організація - це форма співучасті, що має специфічні ознаки, метою її створення є заняття злочинною діяльністю.

Сам факт створення злочинної організації для заняття злочинною діяльністю уже свідчить про дії, названі поняттям „згуртованість”, оскільки приймати рішення про заняття злочинним промислом неможливо за відсутності згуртованості.

Злочинна організація - згуртоване об'єднання трьох і більше осіб (або злочинних груп чи їх представників), що створене для заняття злочинною діяльністю, діє протягом тривалого часу і становить особливу небезпеку, якій притаманні такі основні ознаки:

а) наявність чітко визначеної ієрархічної організаційно-управлінської структури, очолюваної організатором (лідером), розподілу ролей та системи планування злочинної діяльності, що забезпечують конспірацію та одержання незаконних прибутків на постійній основі;

б) зорганізованість - стабільність складу, система взаємовідносин, методів і способів вчинення злочинів, сувора внутрішньогрупова дисципліна, заснована на принципах влади і підкорення, продумана система забезпечення безпеки організації (розвідка, контррозвідка, охоронні групи), тощо. Чим більший обсяг вказаних функцій, тим більш зорганізована і небезпечніша злочинна організація;

в) обов'язковою ознакою злочинних організацій корисливої спрямованості є наявність та використання корумпованих зв'язків у різних ланках державного апарату - правоохоронних, судових, законодавчих та інших органах влади і управління, ця ж ознака може виступати як додаткова для злочинів загально кримінальної спрямованості.

г) наявність спільних коштів або інших засобів - сукупності структур офіційної та “тіньової” економічної діяльності, а також легальних структур офіційного сектора економіки, через які здійснюється легалізація (“відмивання”) доходів, отриманих незаконним шляхом, які належать або підконтрольні злочинним організаціям.

За вказаними ознаками і слід розмежовувати злочинну організацію від інших форм співучасті.

Ми пропонуємо внести зміни до ч.4 ст.28 КК України і законодавчо закріпити дані ознаки злочинної організації. Можливим варіантом може бути наступний: “Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), які користуються спільними коштами або іншими засобами і члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися з метою заняття спільною злочинною діяльністю, для безпосереднього вчинення злочинів учасниками цієї організації або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп”.

14. Підставою поділу співучасників злочину на види слід вважати характер і ступінь участі, що виявляється в зовнішній його ролі, яку виконує кожний із співучасників, вчиняючи злочинне діяння, а також у межах усвідомлення вчиненого. Саме характер і ступінь участі повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Об'єктивні ознаки виражаються в характері дій, які виконуються тим чи іншим співучасником, і вони є підставою поділу співучасників на види, передбачені в кримінальному законі - виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Виділення названих видів співучасників має за мету показати характер злочинної діяльності співучасників, маючи на увазі різний ступінь суспільної небезпеки дій кожного з них. Крім того, класифікація видів співучасників дає підстави для встановлення порядку їх відповідальності і диференціації покарання залежно від фактичної виконаної ролі у вчиненні злочину.

15. Характер і ступінь участі існують як дві сторони однієї медалі, як дві її характеристики - з якісної і кількісної сторін, а тому будь-якому якісному співвідносне кількісне. Ми маємо на увазі проблему суміщення ролей при вчиненні злочину в співучасті, а саме їх кваліфікацію.

Суміщення ролей повинно відображатися при кваліфікації вчиненого, а саме: кваліфікувати діяння слід за відповідними частинами ст.27 та статтею Особливої частини КК України, при складних формах співучасті і відповідно враховувати при призначенні покарання. Тільки в такому випадку повною мірою буде відображено і характер, і ступінь участі кожного із співучасників у спільному вчиненні злочину. В зв'язку із цим пропонуємо внести відповідні рекомендації для судової практики постановою Пленуму Верховного Суду України.

16. Виконавцем злочину вважається, є насамперед особа, яка безпосередньо виконала злочин. Виконавець - це особа, дії якої містять склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною КК України. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається виконаним особоюі тоді коли вона вчинила його не власноруч, а використала для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. У цих випадках йдеться про так зване посереднє виконання злочину. Посереднє виконання буде і в тому разі, коли злочинні дії вчинені в результаті фізичного або психічного насильства, яке зумовило стан крайньої необхідності.

17. Організатор - це особа, яка об'єднала і координує соціально небезпечну поведінку декількох суб'єктів злочину для досягнення спільного результату і планує вчинення злочинів при готуванні чи виконанні. Організатором є також особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію або координувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організатором є особа, яка не тільки стверджує в інших осіб бажання вчинити злочин, а й об'єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину як ватажок, розпорядник діяльності, спрямованої на досягнення злочинного результату.

Цьому може сприяти сукупність усіх вказаних видів організаторської діяльності або лише деякі з них за умови, що вони породжують у певних осіб рішучість діяти відповідно до заздалегідь розробленого плану. Обсяг знань, що утворюють інтелектуальний момент умислу організатора, залежно від конкретних обставин вчинення злочину може бути різний. Обов'язковим є знання про злочинний характер і спільність вчинення дій. Основна функціональна роль організатора - об'єднання ним зусиль інших співучасників у напрямку спільного вчинення злочину.

Організатор злочину відрізняється від інших співучасників насамперед ініціативою, виявленою в підготовці до злочину, тобто втягнення в злочинну діяльність інших осіб, координуючою роллю - активною участю в розробці й затвердженні плану діяльності групи, а також не виключена активна участь у злочинах, вчинених злочинною групою. Названі фактори і відрізняють організатора злочину від простого підбурювання і пособництва.

18. За всієї важливості питань, пов'язаних з організацією злочинних груп і керівництвом ними, в літературі мало уваги приділяється кримінологічній характеристиці лідерства в злочинних групах та його кримінально-правової атрибуції. Висунення лідера в злочинній групі відбувається стихійно, по мірі її розвитку і функціонування. У групах осіб, та групах осіб за попередньою змовою не виникає нагальної необхідності в лідері, а тому особа - лідер є співучасником злочину, має більший авторитет серед її членів.

Лідер злочинної групи та її організатор не є ідентичними фігурами. Межа між кримінологічним і кримінальним поняттям лідерства полягає в наступному: функції лідера злочинної діяльності та організатора різні. А саме, лідер - генератор ідей, продукуючи злочинні наміри, передає їх особам, що мають об'єктивні і суб'єктивні можливості втілити ці ідеї в життя. Проте лідер не може брати участі ні в створенні групи чи організації, ні у вчиненні конкретних злочинів. Межа між намірами і мінімальними активними діями лідера щодо втілення цих намірів в життя і є межею, за якою починає працювати механізм кримінально-правових норм.

Кримінально-правові заходи впливу щодо лідера можливі лише за наявності в його діях ознак об'єктивної сторони складу злочину. Вся попередня діяльність, а саме до вчинення дій об'єктивної сторони складу злочину, знаходиться поза межами дій кримінального закону.

19. Підбурювач - особа, яка схилила інших осіб чи особу до вчинення злочину. Діяльність цього співучасника характеризується тим, що він свідомо викликає у іншої особи рішучість або зміцнює намір вчинити злочин, який виник у неї раніше.

Підбурювання може здійснюватися різними способами і в різних формах. Немає значення яким способом схилив підбурювач іншу особу до вчинення злочину. Результатом підбурювання є виконання іншою особою того злочину, до вчинення якого схилив підбурювач. Для того, щоб закріпити в законі вичерпний перелік способів підбурювання, необхідно провести їх класифікацію. Дана класифікація повинна бути такою: за ступенем впливу на волю та свідомість особи - примушувальні і переконувальні способи схилення. Відрізняються ці способи тим, що вольовий аспект свідомості і підбурювача і підбурюваного відображений по-різному: при переконанні він прихований, явно не виражений; при примусі висувається на перший план вольовий вплив підбурювача і вольова деформація підбурюваного.

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до висновку, що: Підбурювачем є особа, яка погрозою, фізичним чи психічного примусу, вимогою у вигляді наказу чи доручення або умовляням, підкупом, проханням, обіцянкою вигоди схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Дане визначення з вичерпним переліком способів схилення особи до вчинення злочину ми пропонуємо закріпити в законі.

Отже, підбурювання має місце тоді, коли схиляється конкретна особа (особи) до вчинення конкретного злочину (злочинів).

20. Пособник - це особа, яка сприяла вчиненню злочину. Пособництво може виявлятись по- ізному. Залежно від об'єктивних властивостей пособництво поділяють на фізичне та інтелектуальне.

Пособник, як і підбурювач, не бере безпосередньої участі в злочині. Пособництво може бути на різних стадіях вчинення злочину, як правило до моменту його закінчення в юридичному розумінні.

При добровільній відмові виконавця від вчинення злочину дії пособника тягнуть відповідальність як за готування до злочину. У разі недоведення виконавцем злочину до кінця, з незалежних від його волі причин, пособник несе відповідальність за пособництво при замаху на злочин.

Для вичерпного переліку способів пособництва, пропонуємо вважати одним із способів пособництва умисне систематичне вчинення заздалегідь не обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом. При цьому особа, що заздалегідь не обіцяла переховування, умисно створила умови для переховування, усвідомлюючи, що на це розраховували інші співучасники. Оскільки систематичність і умисел вчинення таких дій (заздалегідь не обіцяне переховування) даєють реальну надію злочинцю на подальше сприяння його вчинкові, при цьому особа усвідомлює, що саме на її підтримку розраховують співучасники злочину. В результаті кримінальне право одержить завершений список способів пособництва, який і повинен бути закріплений в ч.5 ст.27 КК України: “Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, а також особа, що заздалегідь не обіцяла переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, але при цьому систематично умисно створює умови для переховування, усвідомлюючи, що на це розраховують інші співучасники”.

В такий спосіб, ми підтверджуємо свою прихильність традиційному підходу до вирішення проблем співучасті, і висловлюємо впевненість у тому, що тільки таким шляхом можна вибудувати логічне і цілісне вчення про співучасть.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Алексеев В.В. Кримінологія. - М.: Изд-во «Щит», 1999. - 339 с.

Алексеев В.В. Понятие организованной группы // Соц. законность. - 1989. - №11. - С.25-26.

Алиев Я.Л. Формы соучастия и их отражение в действующем уголовном законодательстве: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. - СПб., 1996. - 150 с.

Алиев Я.Л. Формы соучастия и их отражение в действующем уголовном законодательстве: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / СПб юрид. и-т - СПб., 1996. - 17 с.

Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 273 с.

Андреева Л. Совершение преступления группой лиц // Соц. законность. - 1970. - №1. - С.40-41.

Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. Відповідальність за злочини проти держави: Навч. посіб. - К.: РВЦ “Київ. ун-т”, 1997. - 166 с.

Антология мировой правовой мысли: В 5 т. / Под ред. Г.Ю. Семигина. - М.: Мысль, 1999. - Т. 4: Россия ХI - XІX вв. - 813 с.

Архів Чернівецького обласного суду. - 1969. - Справа № 1-7.

Архів Чернівецького обласного суду. - 1976. - Справа № 3-16.

Архів Чернівецького обласного суду. - 1981. - Справа № 3-14.

Архів Чернівецького обласного суду. - 1983. - Справа № 2-12.

Архів Чернівецького обласного суду. - 1998. - Справа № 1-5.

Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1991. - 170 с.

Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.08 / Московский юр. ин-т. - М., 1991. - 18 с.

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. - Днепропетровск: Пороги, 1992. - 166 с.

Бараненко Б.И., Пясецкий А.И. Тактические особенности оперативно-розыскного воздействия на организованные преступные группы корыстной и корыстно-насильственной направленности // Вопросы совершенствования оперативно-розыскной деятельности органов внутренних дел: Сб. науч. трудов. - К.: Украинская академия внутренних дел, 1992. - С.54-55.

Белкин Р.С. История отечественной криминалистики. - М.: НОРМА, 1999. - 486 с.

Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учеб. пособ. - К.: Атика, 1999. - 272 с.

Блувштейн Ю. Криминологические аспекты теории малых социальных групп // Изучение и предупреждение преступности: Сб. науч. работ. - Вильнюс, 1971. - Вып. ІV. - 167 с.

Бражник Ф., Толкаченко А. Бандитизм и его отграничения от смежных составов // Уголовное право. - 2000. - № 2. - С.9-12.

Бурчак Ф.Г. Соучастие в преступлении: социальные, криминологические и правовые проблемы: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08. - К., 1986. - 388 с.

Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - 279 с.

Бурчак Ф.Г. Учение о соучастие по советскому уголовному праву. - К.: Наукова думка, 1969. - 216 с.

Быков Б.М. Криминалистическая характеристика преступных групп. - Ташкент, 1986. - 183 c.

Быков В. Лидерство в преступных группах // Законность. - 1997. - №12. - С.24-27.

Быков В. Признаки организованной преступной группы // Законность. - 1998. - № 9. - С.4-8.

Быков В. Совершение преступления группой лиц по предварительному сговору // Законность. - 1999. - №3. - С.7-9.

Василевич В.В. Боротьба з озброєними формами організованої злочинності корисливо-насильницького спрямування: Автореф. дис… к-та. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. академія внутрішніх справ України. - К., 1998. - 17 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. - К.-Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. - 1440 с.

Ветров Н.И. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДИАНА, 1999. - 415 с.

Вирішення судами питань, пов'язаних із кримінально-правовою оцінкою діянь особи, що віддала чи виконала злочинний наказ (За мат. узагальненої судової практики) // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 3.- С.33-39.

Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность. - М.: Юрид. лит., 1986. - 45 с.

Водько Н.П. Перспективы совершенствования борьбы с организованной преступностью в России // Российская юстиция. - 1993. - № 4. - С.15-26.

Водько Н.П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: Науч.-практ. пособие. - М.: Юриспруденция, 2000. - 74 с.

Волубеев А.Н. Понятия “преступная группа” и “организованная преступность” // Советское государство и право. - 1998. - № 5. - С.23-29.

Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление (юридическая природа, постоянные и переменные признаки): Автореф. дис… к-та. юрид наук: 12.00.08./ СЮИ. - Свердловск, 1974. - 21с.

Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. - М.: Юридическая литература. - 1980. - 120 с.

Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия. - Хабаровск, Прим, 1987. - 29 с.

Галиакбаров Р.Р. Совершение преступлений группой лиц. - Омск, 1989. - 226 с.

Галиакбаров Р.Р. Юридическая природа группы в уголовном праве // Советская юстиция. - 1970. - № 20. - С.24-29.

Гальперин И. Организованная преступность, коррупция и уголовный закон // Соц. законность. - 1989. - № 12. - С.33-38.

Гамкрелидзе О.К. Соисполнительство и посредственное исполнительство преступления по советскому уголовному праву: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08. - Тбилиси, 1973. - 19 с.

Гаухман Л.Д. Соучастие в преступлении по советскому законодательству: Лекция. - М.: Академия МВД СССР, 1990. - 29 с.

Гаухман Л.Д., Колодина Л.М., Максимов С.В. Уголовное право. Часть общая. Часть особенная. - М.: Юриспруденция, 1999. - 783 с.

Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Ответственность за организацию преступного сообщества // Законность. - 1997. - № 2. - С.12-18.

Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за организацию преступного сообщества (преступной организации). - М.: ЮрИнфоРм, 1997. - 34 с.

Герцензон А.А. Уголовное право. Часть общая: Учеб. пособ. - М.: ВЮИ, 1948. - 521 с.

Герцензон А.А., Меньшагин В.Д., Ошерович А.Л., Пионтковский А.А. Государстаенные преступления. - М.: Госюриздат, 1938. - 201 с.

Гончаренко В.Г., Туркевич І.К. Деякі проблеми боротьби з організованою злочинністю в Україні // Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. - К.: НДІ “Проблеми людини”, 1998. - Т.7. - С.95-99.

Григорьев В.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Российской Федерации. - Уфа, 1995. - 75 с.

Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. -М.: Госюриздат, 1959. - 255 с.

Гришко Е. Понятие преступного сообщества (преступной организации) и его место в институте соучастия // Уголов. право. - 2000. - № 2. - С.16-20.

Гуров А.И. Организованная преступность и меры борьбы с ней. - М., 1989. - 145 с.

Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. - М., 1990. - 156 с.

Гуторова Н.О. Вчинення злочину організованою групою осіб (кримінально-правовий аспект): Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого. - Харьків, 1996. - 23 с.

Гуторова Н.О. Організована злочинність у системі норм та інститутів кримінального права України // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. - К.: НДІ “Проблеми людини”, 1999. - Т.18. - С.141-146.

Гуторова Н.О. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учеб. пособ. - Харьков: ООО «Рубикон П», 1997. - 101 с.

Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. - М.: Из-во книготорговца-типографа М.О.Вольфа, 1882. - Т.ІV. - 683 с.

Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №1. - С.29-40.

Джекебаев У.С., Вайсберг Л.М., Судакова Р.Н. Соучастие в преступлении (криминологические и уголовно-правовые аспекты). - Алма-Ата, 1981. -343 с.

Долгова А.И. Криминология: Учебник для вузов. - М.: НОРМА- ИНФРА-М, 1999. - 779 с.

Дрыль Д.А. Учение о преступлении и меры борьбы с ней. - СПб., 1912. - 453 с.

Дячук Б.С. Проблеми кримінально-правової оцінки діяння посадової особи, яка віддала протиправний наказ // Право України. - 1999. - № 9. - С.96.

Егорова Н. Понятие "преступная группа" и "групповое преступление" // Законность. - 1999. - № 2. - С.19-21.

Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості. - Х.: Рубікон, 1997. - 160 с.

Жеребкова Н.С. Лидерство в малых группах как объект социально-психологического исследования // Руководство и лидерство. - М., 1973. - 136 с.

Жиряев А.О. О стечении нескольких преступников при одном и том же преступлении. - Дерпт, 1850. - 170 с.

Закалюк А.П. Організована злочинна діяльність: сутність та потреби нормативного визначення. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення // Матер. міжнар. наук.-практ. конф. „Питання застосування нового Кримінального кодексу України” (25-26 жовтня 2001 р., Харків) / За ред. В.В. Сташиса та ін. - К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 59-61.

Зелинский А.Ф. Соучастие в преступлении. - Волгоград, Высшая следственная школа МВД СССР, 1974. - 19 c.

Зелинський А.Ф. Кримінальна психология: Научно-практическое издание. - К.: Юринком Интер, 1999. - 211 с.

Зенин В., Кругликов Л. Совершение преступления организованной группой как отягчающее ответственность обстоятельство // Советская юстиция. - 1981. - № 19. - С.13-14.

Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умыслы и его формы. - М., 1972. - 132 с.

Иванов И. Уголовная ответственность за вымогательство // Сов. юстиция. - 1989. - № 10. - С.27-31.

Иванов Н.Г. Групповая преступность: содержание и вопросы законодательного регулирования // Государство и право. - М.: Наука, 1996. - № 9. - С.67-76.

Иванов Н.Г. Понятия и формы соучастия в советском уголовном праве. -Саратов: изд-во Саратовского у-та, 1991. - 128 с.

Иванцова Н.В. Понятие организованой группы в уголовном законодательстве (Проблемы квалификации): Дис... к-та юрид. наук: 12.00.08. - М., 1998. - 162 с.

Кваша О. Об'єктивні ознаки діяльності організатора злочину // Право України. - 1999. - № 1. - С.106-107.

Кваша О.О. Організатор злочину (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Автореф. дис... к-та юрид. наук: 12.00.08 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 1999. - 19 с.

Кваша О.О. Організатор злочину. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2003. - 216 с.

Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении // Учен. труды Свердловского юридического института. - Вып. 3. - 1962. - С.49-60.

Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург: Уральская госуд. юрид. академия, 1999. - 200 с.

Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении: В 2 ч. / Свердловск: СЮИ, 1960. - Ч 1: Понятие соучастия. - 228 с.

Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении: В 2 ч. / Свердловск: СЮИ, 1962. - Ч.2: Виды соучастников и формы соучастия в преступной деятельности. -275 с.

Ковитиди О.Ф. Добровольный отказ от соучастия в преступлении // Весы Фемиды. - 1998. - № 2. - С.15-17.

Ковитиди О.Ф. Соучастие в преступлении: исторический подход в теории и законодательстве // Юридичний вісник. - Одеса, 1998. - № 5. - С.17-23.

Ковитиди О.Ф. Соучастие в преступлениях со специальным субъектом // Весы Фемиды. - 1998. - № 4. - С.62-65.

Ковітіді О.Ф. Види співучасників і значения їх класифікації для кваліфікації злочину // Весы Фемиды. - 1998. - № 1. - С.89-91.

Ковітіді О.Ф. Інститут співучасті в кримінальному праві України: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / Ун-т внутрішніх справ. - Х., 1998. - 16 с.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. - СПб.: Изд-во “Юридический ценрт Пресс”, 2001. - 360 с.

Козочкин Н.Ф. Уголовное законодательство зарубежных стран. - М.: Зерцало, 1999. - 346 с.

Колодкин П.М. К вопросу о понятии «организованная преступность» // Материалы науч.-практ. конф. «Актуальные проблемы теории и практики борьбы с организованной преступностью в России» (17-18 мая 1994 г., Москва). - М., 1994. - Вып. 4. - 286 с.

Колоколов Г.О. Соучастие в преступлении. - М., 1881. - 209 с.

Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - К.: Юрінком. - 1993. - № 4. - 351 c.

Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - К.: Юрінком. - 1995. - № 6. - 149 c.

Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - К.: Юрінком. - 1995. - № 4. - 156 c.

Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - К.: Юрінком. - 1996. - № 6. - 175 c.

Кондаков Н.И. Введение в логику. - М., 1967. - 466 с.

Кондаков Н.И. Логический словарь - справочник. - М., 1975. - 709 с.

Коновалов В. Что такое организованная преступная группа? // Законность. - 1993. - № 8. - С.25-28.

Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм // Бюллетень зак-ва і юрид. практики України. - 1996. - № 6. - 176 с.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 416 с.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посіб. - 2-ге вид. - К.: Атіка, 2002. - 640 с.

Корчагин А.Г. Преступления в сфере экономики и экономическая преступность. - Владивосток, 2001. - 143 с.

Костенко О.М. Організована злочинність: юридична дефініція та модель протидії // Уряду України: Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю. - К.: НДІ “Проблеми людини”, 1998. - Т.VІІ. - С.72-75.

Красиков Ю.А. Виды соучастников. Уголовное право. Часть Общая / Под ред. Б.В. Здравомыслова. - М., 1994. - 512 с.

Кривоченко Л.Н. Квалификация преступлений. - Харків: Вища школа, 1983. - 128 с.

Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. - М.: Юрид. литература, 1971. - 360 с.

Кригер Г.А. Объективные и субъективные признаки соучастия в преступлении // Советское государство и право. - 1971. - № 8. - С.138-140.

Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 512 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. - К.: Правові джерела, 2002. - 432 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. - К.: Правові джерела, 2002. - 432 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Х.: Право,1997. - 368 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. - 414 с.

Кримінальне право України: Посіб. для студентів та курсантів юрид. навч. закладів / За ред. Н.В.Чернишова, М.А.Хазіна, М.В.Володько. - К.: Наукова думка, 1995. - 454 с.

Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. - К.: Право, 2001. - 172 с.

Кругликов Л.Л. Практикум по уголовному праву. - М.: Изд-во БЕК, 1997. - 487с.

Крылов Н.Ф. В мире криминалистики. - Л., 1980. - 131 с.

Крылова Н.Е. Понятие соучастия в уголовном праве Франции // Вестник МГУ. - 1999. - № 2. - С.69-79.

Крылова Н.Е., Серебряникова А.В. Уголовное право зарубежных стран. (Англия, США, Франция, Германия). - М.: Зерцало, 1998. - 201 с.

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступления. - М.: Юридическая литература, 1972. - 176 с.

Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М., 1986. - 204 с.

Курганов С.И. Основы криминологии. - М.: Изд-кий дом “NOTA BENE”, 1998. - 142 с.

Курганов С.И., Кравченко А.И. Социология для юристов: Учеб. пособ. для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 249 с.

Куринов Б.А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии// Советское государство и право. - 1984. - № 11. - С.90-94.

Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Изд-во МГУ. - 1984. - 181 с.

Курс советского уголовного права: В 3 т. / - Л., Изд-во ЛГУ, 1968. - Т.1: Общая часть. - 709 с.

Курс советского уголовного права: В 4 т. - М., 1970. - Т.ІV. - 567 с.

Курс уголовного права. Общая часть / Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Тяжкововой И.М. - М.: Зерцало, 1999. - Т.1: Учение о преступлении. - 577 с.

Курс уголовного права. Общая часть / Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Тяжкововой И.М. - М.: Зерцало, 1999. - Т.2: Учение о наказании. - 387 с.

Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. - М.: ЮНИТИ, 1977. - 87 с.

Лизогуб Б.В. Про деякі проблеми застосування норм Кримінального кодексу України, спрямованих на посилення протидії організованій злочинності. // Матер. міжн. наук.-практ. конф. «Питання застосування нового Кримінального кодексу України (25-26 жовтня 2001 р., Харків). - К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С.64-67.

Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: кримінально-правове дослідження. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 280 с.

Литвак О.М. Деякі зауваження до проектів Кримінального кодексу України // Право України. - 1995. - № 5. - С.72.

Ломако В.А. Зміст умислу і його види. - Х.: Харьк. юрид. ін-т, 1991. - 15 с.

Ломов Б.Ф. Общение как проблема общей психологии // Методологические проблемы социальной психологии. - М., 1975. - 276 с.

Лохвицкий А. Курс русского уголовного права. - СПб., СПб. ун-т, 1871. - 712 с.

Лунеев В.В. Преступность XX века. Мировой криминалистический анализ. - М.: НОРМА, 1999. - 142 с.

Лыхмус У.Е. Квалификация соучастия в преступлении: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. - Тарту, 1985. - 168 с.

Ляпунов Ю. Ответственность за вымогательство // Соц. законность. - 1989. - № 6. - С.37-39.

Мазурин Я.М. О понятии организатора преступного сообщества // Специфика правового регулирования в период становления рыночных социально-экономических отношений. - Омск, 1996. - 176 с.

Малахов Л.К. Ответственность за вымогательство по российскому и зарубежному праву. - Н. Новгород, 1995. - 78 с.

Малахов П.И. Соучастие в воинских преступлениях в свете общего учения по советскому уголовному праву: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / МГУ. - М., 1980. - 21 с.

Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2000. - 315 с.

Марчук Є.К. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочинних організацій: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / Ун-т внутрішніх справ. - Х., 1998. - 21 с.

Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 272 с.

Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - К.: А.С.К., 2001. - 352 с.

Матышевский П.С. Уголовно-правовая охрана социалистической собственности. - К., 1972. - 99 с.

Мельник М.І Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України. - 2001. - № 11. - С.69.

Меньшагин В.Д., Куринов Б.А. Научно-практический комментарий к закону об уголовной ответственности за государственные преступления. -М., Госюриздат, 1961. - 83 с.

Мешкова В.С. Изобличение лидера (организатора) преступной группы в уголовном законодательстве /проблемы квалификации/: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1998. - 158 с.

Михайленко П.П. Уголовное право Украины: Общая часть. - К.: Ред.-изд. Отдел МВД Украины, 1995. - 249 с.

Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). - К.: Атіка, 2001. - 272 с.

Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів: Конспект лекцій. - Львів: ЛДУ, 1993. - 82 с.

Навроцький В.О. Провокація хабара як можливий засіб боротьби з корупцією // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - №4 (15). - С.157-162.

Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. - К.: Атіка, 1999. - 418 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Від-й. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - 934 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - 1102 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон - А.С.К., 2002. - 260 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / Від. ред.В.Ф. Бойко, Я.Ю. Кондратьєв, С.С. Яценко. - 6 -те вид., доп., - К.: А.С.К., 2000. - С.5-244.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2-х ч. / За заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. - К.: Форум, 2001. - Загальна частина. - 386 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. Й. Коржанського- К.: Атіка, 2001. - 656 с.

Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. - М.: БЕК, 1996. - 512 с.

Никифоров А. Что делать с организованной преступностью? // Законность. - 1996. - № 4. - С.31-36.

Никифоров Б.С. Организованная преступность в США на службе монополий. - М.: Госюриздат, 1954. - 96 с.

Новицький Г.В. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою (організованою групою) // Уряду України. Суд в Україні: боротьба з корупцією та організованою злочинністю і захист прав людини. - К.: НДІ “Проблеми людини”, 1999. - Т.12. - С.351-370.

Новицький Г.В. Контрабанда: злочинна організація як форма співучасті // Уряду України. Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи її вирішення. - К.: НДІ “Проблеми людини”, 1999. - Т.18. - С.153-182.

Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. - К.: НДІ “Проблеми людини”, 1998. - Т.7. - С.206-215.

Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. - К.: Вища школа, 2001. - 95 с.

Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. - М.: НОРМА, 2001. - 208 с.

Нургалиев Б.М. Организованная преступная деятельность (уголовно-правовые процессуальные и криминалистические аспекты). - Караганда, Карагандинская высшая шк., 1997. - 283 с.

Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. - М., 1998. - 1207 с.

Организованная преступность / Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. - М.: Ассоциация, 1993. - 328 с.

Организованная преступность. Законодательные, уголовно-процессуальные, криминалистические аспекты: Курс лекций / К.В.Питулько, М.С. Гурев, Н.А. Данилова и др. - СПб.: Питер, 2002. - 368 с.

Осин В. Квалификация бандитизма // Законность. - 1993. - № 7. - С.38-41.

Осин В.В., Константинов В.И. Организованная преступность и правовые взаимоотношения борьбы с ней / Проблемы борьбы с организованной преступностью. - М., Экспресс - К, 1990. - 342 с.

Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. - М., 1971. - 379 с.

Пинаев М. Курс лекций по Общей части уголовного права: Книга первая: „О преступлении”. - Харьков: Харьков юридический, 2001. - 289 с.

Пионтковский А.А. Вопросы Общей части уголовного права в практике судебно-прокурорских органов. - М., Госюриздат, 1954. - 138 с.

Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1961. - 668 с.

Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М., 1978. - 509 с.

Погребняк И.Г. Квалификация хищений, совершенных по предварительному сговору, группой лиц. - М.: Юрид. лит.,1971. - 87 с.

Покаместов А.В. Организатор как один из видов соучастников в уголовном праве. - Воронеж, 1997. - 56 с.

Полянский Н.Н. Уголовное право и уголовый суд Англии. - М.: Юридическая литература, 1969. - 165 с.

Постанова Верховного Суду України “Про деякі питання застосування судами законодавства про відповідальність за злочини проти власності” від 25.04.95 // Бюлетень Верховного Суду України. - 1995. - № 4. - С.18-29.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 02 липня 1994 р. "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інше незаконне діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами": Зб. постанов Пленуму Верховно Суду України (1963-1997). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.316.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 1993 р. №3 "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" // Юридичний вісник. - 1993. - № 7. - С.24-27.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 р. "Про судову практику в справах про бандитизм": Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.125-127.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.10.97 р. № 12 “Про судову практику в справах про хабарництво”: Зб. постанов Пленуму Верховно Суду України (1963-1997). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.252-264.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 1995 р. "Про деякі питання застосування судами законодавства про відповідальність за злочини проти власності" // Бюллетень законодавства і юридичної практики України, 1995. - № 4. - К., 1995. - С. 14 - 18.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.12.92 р. № 12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.198-214.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.02.99 р. “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” // Право України. - 1999. - № 7(1). - С.136-139.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. № 4 “Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини”: Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.180-189.

Постановление Пленума Верховного Суда СССР № 4 от 27. 06.75 г. “О судебной практике в делах об умышленном убийстве” // Вестник Верховного Суда СССР. - 1975. - № 4.

Пушкин А.В. Подстрекательство к совершению преступления: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1995. - 241 с.

Пушкин А.В. Подстрекательство к совершению преступления: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / Академия управления МВД России. - М., 1995. - 19 с.

Ребене И. Советское уголовное право. Часть Общая: Учение о преступлении. - Тарту, 1983. - Ч.ІІІ, Вып. ІІ: Соучастие в преступлении и прикосновенность к преступлению. - 164 с.

Сервецький І.А., Гелетей В.В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісник Луганського ін-ту внутрішніх справ МВС України. - 1999. - № 3. - С.151-160.

Скобликов П.А. Истребование долгов и организованная преступность. - М., 1997. - 89 с.

Слободкин Ю.М. Соучастие по уголовному праву ФРГ (краткий анализ): Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / Московский юридический институт. - М., 1972. - 17 с.

Словник української мови: В 4-х т. - К.: УРЕ, 1973. - Т.4. - 1432 с.

Слуцкий И.И. Ответственность за исполнение незаконного приказа по советскому уголовному праву. - Л.: ЛГУ, 1953. - Вып.4. - С.198-223.

Советский энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова. - М.: Советская энциклопедия, 1981. - 1600 с.

Соучастие в преступлении. В 2 ч. / Ученые труды. Свердловского юрид. ин-та: Серия „Право”. - Свердловск, 1962. - Вып. 3. - 96 с.

Спиркин А.Г. Основы философии. - М., 1988. - 410 с.

Сташис В.В. Деякі аспекти боротьби з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук України. - 1999. - № 4 (19). - С.133-141.

Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. - К.: Юринком, 1995. - 224 с.

США: преступность и политика / Под ред. Б.С. Никифорова. - М.: Мысль, 1972. - 143 с.

Таганцев Н. Русское уголовное право. Общая часть: В 2 т. - 2-е изд., пересмот. и доп. - СПб.: Б.И., 1902. - Т.1 - 815 с.

Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судовой и следственной практике. - К.: Юринком, 1995. - 208 с.

Тацій В.Я. Про роль юридичної науки у забезпеченні ефективної боротьби правоохоронних органів із злочинністю. - Х.: Академія правових наук України, 1997. - 32 с.

Тельнов П.Ф. Кто отвечает за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1981. - 163 с.

Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - 208 с.

Терентьев В. Соучастие в преступлении со специальным субъектом: постановка проблемы // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 7. - С.105.

Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - 160 с.

Тяжкие и особо тяжкие преступления: квалификация и расследование / В.В.Голубев, В.Г. Гриб., М.П. Журавльов и др./ Под ред. С.Г. Кехлерова. - М.: Спартак, 2001. - 494 с.

Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сб. законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Зерцало, 1999. - 352 с.

Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сборник законодательных материалов МГУ. Юридический факультет. - М., 1999. - 498 с.

Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: учебное пособие. / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Омега - Л, Ин-т междунар. права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2003. - 576 с.

...