Співучасть у злочині за кримінальним правом України

У науці кримінального права існує й інша позиція при оцінці дій співучасників за ступенем їх участі в злочині. За цим критерієм всі співучасники поділяються на головних і другорядних: головними вважаються організатор і керівник злочину, а другорядними всі інші співучасники [23, 129, 223] [23, 129, 223] Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - С.134.; Курс уголовного права. Общая часть. / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, И.М.Тяжковой. - М.: „Зерцало”, 1999. - Т.1: Учение о преступлении. - С.397; Уголовное право Российской Федерации. Общая часть / Под ред. Р.Р.Галиакбарова. - Саратов, 1997. - С.294..

Такий поділ, хоча прямо і не відображений в законі, має важливе практичне значення оскільки він допомагає суду виявити дійсну роль кожного співучасника, який брав участь у скоєнні конкретного злочину, і на цій підставі здійснити індивідуалізацію покарання. Але єдиної думки серед криміналістів про місце і роль цієї об'єктивної ознаки в класифікації співучасників не має. А.А.Піонтковський, наприклад, вважає, що поділ співучасників на види та їх поділ на головних і другорядних проводиться на одній і тій же підставі - за тією об'єктивноюй роллю, яку вони виконують при вчиненні злочину. "Наш закон проводить поділ між виконавцем, організатором і пособником за тією об'єктивною ролю, яку він відіграє при вчиненні злочину. Даний критерій береться судом і для поділу між пособником, підмовником, організатором і виконавцем злочину…" [180] [180] Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовноиу праву. - М., 1961. - С.577..

На нашу думку, з таким трактуванням підстав поділу співучасників на види повністю погодитися не можна, оскільки, по-перше, один і той же критерій не може бути підставою двох різних класифікацій співучасників, по-друге, таким критерієм не може бути роль співучасника в злочині, оскільки сама роль визначається характером і ступенем участі кожного співучасника в спільно скоюваному злочині. На це вказує і закон, і у приписах суду вказується, що при призначенні покарання слід враховувати "ступінь і характер участі кожного із співучасників в скоєнні злочину" [187] [187] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 1993 р. № 3 "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність // Юридичний вісник. - 1993. - № 7. - С.26..

Характер участі осіб у вчиненні злочину визначається функціональною роллю кожного учасника. Ступінь його участі в злочині дає уявлення про інтенсивність його дій, про його вклад у спільно скоюваний злочин. Наприклад, пособник при вбивстві, роль якого зводилася тільки до того, щоб він порадив, коли і де краще підстерегти жертву. Інший пособник на прохання виконавця знайшов для нього засоби вбивства, транспортні засоби для втечі з місця вчинення злочину і ін. Функціональна роль пособника, в обох випадках однакова, ступінь участі - різний.

Важко погодитися і з тією класифікацією співучасників злочину, яку пропонує М.І.Ковальов. Оскільки фігура організатора злочину "відрізняється від інших співучасників найвищим стуеінем участі у виконанні злочинного діяння, незалежно від формальної ролі в виконанні складу злочину", то на думку М.І.Ковальова "критерієм у розмежуванні організатора від інших співучасників є ступінь участі в злочині, характер участі в цьому плані має тільки другорядне значення [82] [82] Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург: Уральская гос. юрид. академия, 1999. - С.93.. Підставою поділу на виконавців, організаторів і пособників М.І.Ковальов вважає “характер участі в злочині”.

Така конструкція класифікації співучасників є досить спірною. Насамперед вона не випливає із закону. Ми уже вказували, що в ст.27 КК України розмежування між окремими співучасниками проведено по характеру їх дій, оскільки законодавець вживає слова “організувала”, “керувала”, “утворила”, “забезпечувала” “схилила”, “сприяла”, “обіцяла”, тим самим дає опис дій, а також ступеня участі. Що стосується ступеня, то за його допомогою можна розрізняти не тільки інтенсивність дій організатора від інших співучасників, а й інтенсивність дій окремих співучасників, що виконують у спільному злочині однакові функції.

Спірна і сама конструкція подвійних підстав класифікації співучасників. Оскільки в логічному плані одночасно провести класифікацію по двох підставах не можливо, М.І.Ковальов проводить її в два етапи. На його думку, необхідно всіх співучасників поділити спочатку на організаторів і неорганізаторів, а потім уже другу групу поділити на виконавців, підбурювачів і пособників. Такий висновок можна зробити, проаналізувавши твердження вченого про те, що організатор відрізняється від інших співучасників найвищою ступінню участі у вчинені злочину “незалежно від формальної його ролі при виконанні складу злочину”.

Можна погодитися з тим, що організатор і керівник вкладають в злочин більшу частку, ніж інші співучасники, але не можна не враховувати того факту, що виконавець діє активніше за пособника чи підбурювача. Ступінь участі кожного співучасника значною міро визначається його видом, але в деяких випадках залежить від фактичної поведінки співучасника, від його внеску в спільну злочинну діяльність.

Ступінь участі являє собою всебічну оцінку фактичної ролі суб'єкта у вчиненні злочину. Характер участі - це критерій розмежування виконавців, підбурювачів та пособників між собою. Даний критерій по відношенню до організатора злочину слід доповненити іншими деталями. Основним моментом, що характеризує організатора злочину, є ступінь його участі в злочині, який завжди є найвищим.

Отже, характер і ступінь участі в злочині - категорії взаємозв'язані, невід'ємні один від одного. Саме тому є підстави при визначенні ролі кожного конкретного учасника і з теоретичної, і з практичної точки зору враховувати як характер, так і ступінь його участі у вчиненні злочину.

А отже, і підставою поділу співучасників злочину на види слід вважати характер і ступінь участі кожного із співучасників злочину, що виявляються в його зовнішній ролі, яку виконує кожний із співучасників, вчиняючи злочинне діяння, а також в межах усвідомлення вчиненого. Саме характер і ступінь участі повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Звичайно, законодавець у визначення видів співучасників зробив великий внесок, проте в законі залишаються ряд фікцій, що є своєрідною перепоною в його однозначному розумінні і застосуванні.

Згідно із ч.1 ст.27 КК України: “Співучасниками злочину, поряд з виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник” що являє собою встановлений перелік видів співучасників?

На нашу думку, це класифікація, в якій повинні існувати абсолютно відокремлені види: виконавець не є організатор, підбурювач чи пособник; організатор не є підбурювач чи пособник; підбурювач не є пособник. Тільки в такому випадку закон стає зрозумілим і точним. Не виключено, що саме це мав на увазі законодавець в ч.1 ст.27 КК. Але, якщо це так, то в ч.2 ст.27 КК законодавець собі супуречить, оскільки починає змішувати різні види співучасників. А звідси випливає, що характер і ступінь участі існують як дві сторони однієї медалі, як дві її характеристики - з якісної і кількісної сторін, а тому будь-якому якісному співвідноситься кількісне, звідси і виконавець, і організатор, і підбурювач, і пособник мають і якісну, і кількісну сторони. Ми маємо на увазі проблему суміщення ролей співучасників. Адже на практиці такі випадки не є поодинокими. Як кваліфікувати такі діяння?

Ми вважаємо, що суміщення ролей повинно відображатися при кваліфікації даного діяння, а саме, кваліфікувати діяння співучасників, що суміщають декілька ролей в одному злочині, слід за відповідними частинами ст.27 та статтею Особливої частини КК України, що і повинно бути враховане судом при призначенні покарання. Тільки в такому випадку повною мірою буде відображено і характер і ступінь участі кожного із співучасників у спільному вчиненні злочину.

З таких міркувань, доречно внести наступне доповнення до ст.29 КК України: кримінальна відповідальність співучасників визначається характером і ступенем фактичної участі кожного із співучасників у спільному вчиненні злочину.

3.2 Виконавець

У злочинах, вчинених у співучасті, виконавець - центральна фігура, так як він своїми діями безпосередньо чи опосередковано виконує склад того злочину, який інкримінується всім співучасникам, оскільки дії інших співучасників трансформуються через його суспільно небезпечну діяльність.

Саме поняття “виконавець злочину” є відносним, оскільки стосується лише злочинів, вчинених у співучасті. Виконавець може бути тільки в тих випадках, коли поряд з ним діють інші особи, що виконують функції співвиконавця, організатора, підбурювача чи пособника. Якщо злочин вчиняється однією особою, ставити питання про його роль і функції немає сенсу, оскільки в таких випадках йдеться про суб'єкт злочину, тобто особу, винну у вчиненні суспільно небезпечного, винного і протиправного діяння. Тому поняття „виконавець” злочину, як і поняття організатора, підбурювача чи пособника є співвідносними. Ці учасники злочину передбачаються тільки в співвідношенні з виконавцем, так само, як і виконавець з іншими учасниками.

Згідно з ч.2 ст.27.КК України виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин.

Незважаючи на певні неточності, що стосуються юридичних аспектів і чіткості викладу, дане визначення відображає головні ознаки виконавця злочину. По-перше, виконавець - особа, яка, насамперед, виконала об'єктивні й суб'єктивні ознаки складу злочину, передбаченого законом, а інші співучасники - особи, діяльність яких не пов'язана безпосередньо з виконанням об'єктивної сторони складу злочину, якою б інтенсивною вона не була за своїм характером.

По-друге, використовуючи термін “безпосередньо… вчинила злочин”, законодавець тим самим відмежовує сферу виконання вчиненням діяння, яким: а) починається виконання об'єктивної сторони і б) здійснюється об'єктивна сторона.

По-третє, із законодавчого визначення виконавця випливає, що такими визнаються три категорії суб'єктів: а) особа, яка безпосередньо вчиняє злочин; б) особа, яка спільно з іншими безпосередньо береучасть у вчиненні злочину; в) особа, яка використовує для вчинення злочину інших осіб, які згідно з законом не підлягають кримінальній відповідальності.

Слід відзначити, що останні дві категорії вперше закріплені в КК України, хоча як на практиці, так і в теорії кримінального права співвиконавці та опосередковані виконавці визнавалися виконавцями злочину. Ще Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові № 4 від 27 червня 1975 року “Про судову практику у справах про умисне вбивство” надав з цього приводу таке роз'яснення: “При розгляді справ про умисне вбивство, по якому залучається декілька осіб, які діяли разом, з умислом, спрямованим на вчинення вбивства та безпосередньо брали участь у самому процесі позбавлення життя потерпілого, слід визнавати співвиконавцями умисного вбивства” [194]¹¹ [194] Постановение Пленума Верховного Суда СССР № 4 от 27. 06.75 г. “О судебной практике в делах об умышленном убийстве” //Бюллетень Верховного Суда СССР. - 1975. - № 4. - С.23..

Важливе роз'яснення з приводу даного питання міститься у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 року “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини”. Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатись як співвиконавці у цьому злочині (п.14 постанови) [193] [193] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03. 92 р. № 4 „Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини”: Збірник постанов Пленуму ВСУ (1963-1997). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.180-189..

Отже, виконавець - це особа, яка безпосередньо вчиняє злочин або бере участь в його безпосередньому вчиненні разом з іншими особами. Відповідно дана особа повинна бути наділена як загальними ознаками суб'єкта злочину (бути осудною і досягти віку, з якого настає кримінальна відповідальність), так і спеціальними ознаками в тих випадках, коли конкретна стаття, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, містить вказівку на спеціальний суб'єкт. Так, виконавцем (співвиконавцем) військового злочину може бути тільки військовослужбовець чи громадянин, який перебуває в запасі, під час проходження ним військових зборів. Особа, яка не володіє такими ознаками, навіть якщо вона виконує об'єктивну сторону злочину, наприклад вільнонаймана особа, яка разом з військовослужбовцями вчиняє насильницькі дії щодо начальника (ст.405 КК), не може визнаватися виконавцем злочину. В даному випадку особа повинна нести кримінальну відповідальність як його організатор, підмовник чи пособник. Проте слід зазначити, що об'єктивна сторона деяких злочинів описується в диспозиції так, що вона не виключає як співвиконавців (субсидіарних суб'єктів) осіб, котрі не є спеціальними суб'єктами. А звідси і випливає, що у випадках, коли злочин із спеціальним суб'єктом характеризується тим, що частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, що не є спеціальним суб'єктом останній підлягає відповідальності як співвиконавець (наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насильства чи погроз сприяє ґвалтівнику у вчиненні зґвалтування, несе відповідальність як співвиконавець злочину, передбаченого ст.152).

Як уже зазначалось, КК України вказує на ще одну важливу ознаку, що характеризує особу виконавця, а саме, виконавцем злочину визнається особа, яка вчинила злочин шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності. В теорії кримінального права такого виду виконавство прийнято називати посередніми спричинителями, посередніми виконавцями, опосередкованими виконавцями. Тобто це особи, які використали для вчинення злочину тих, хто по закону суб'єктом злочину бути не можуть, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність за даний злочин, чи є неосудним. Насправді поняття “виконавець злочину” допускає не тільки спрямованіна об'єкт рухи особи і не тільки використання з цією метою якихось предметів, але і посереднє спричинення злочинного результату, тобто використання як засобів злочину іншої особи [43] [43] Гамкрелидзе О.К. Соисполнительство и посредственное исполнительство преступления по советскому уголовному праву: Автореф. дис... к-та юрид. наук.: 12.00.08 / ТГУ - Тбилиси, 1973. - С.7, 11-12..

Та обставина, що конкретні виконавці суспільно небезпечних діянь не є суб'єктами злочину і тому ( через відсутність складу злочину) до кримінальної відповідальності не притягуються, не може бути підставою для звільнення від такої відповідальності осіб, що стоять за спиною і умисно направляють дії як тих, хто зовсім не може бути суб'єктом злочину, так і тих хто діє невинно чи з необережності. Ці особи повинні розглядатися як виконавці злочину і притягуватися до відповідальності безпосередньо за статтями Особливої частини Кримінального кодексу [43] Там само. - С.7, 11-12..

Чернівецький обласний суд розглядав справу, в якій В. був визнаний винним у вбивстві через недбале зберігання вогнепальної зброї і патронів, внаслідок чого його 6-річний син вистрелив із зброї і вбив 4-річного сусідського хлопчика. Суд вказав, що сам В. власноручно ніяких суспільно небезпечних дій не скоював, але в силу тих обставин, що 6-річний син не є суб'єктом злочину, В. був визнаний винним у необережному вбивстві за ст.98 КК, а не як за недбале зберігання вогнепальної зброї і боєприпасів (ст.224 КК України1961 р.) [9] [9] Архів Чернівецького обласного суду. - 1969. - Справа № 1-7..

Інше рішення не відповідало б принципам кримінального права і не сприяло б забезпеченню належної боротьби із злочинністю.

У працях деяких криміналістів проблема посереднього спричинення дещо спрощується. В більшості випадків посереднє спричинення розглядається ними лише як втягнення в злочин неповнолітніх, неосудної особи, що діє неумисно. Так, П.Ф.Тельнов, даючи визначення виконавця злочину, пише: “Виконавцем злочину визнається особа, яка повністю або частково, посередньо або шляхом умисного використання іншої невинної чи необережно діючої особи виконала діяння, передбачене статтею Особливої частини Кримінального кодексу” [213] [213] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.78..

Сказаним, на наш погляд, проблема посереднього спричинителя не вичерпується. Насамперед слід відзначити, що посереднє виконавство можливе далеко не у всіх злочинах.

У злочинах із спеціальним суб'єктом посереднім виконавцем не може бути особа, якій не притаманні якості цього суб'єкта. Наприклад, у злочинах у сфері службової діяльності не може бути посереднім виконавцем, крім давання хабара (ст.369), особа, яка не підпадає під загальне поняття “службова особа”, дане в п.1 ст.364 КК України. Вона може відповідати за однотипний злочин, але не за злочини у сфері службової діяльності.

Отже,слід вирішити питання і про посереднє виконавство у військових злочинах і в інших діяннях зі спеціальним суб'єктом. Не може бути посереднього спричинення і в тих випадках, де по закону вимагається, щоб виконавець був наділений певними фізіологічними якостями. Наприклад, неможливо уявити собі посереднього виконавця в такому злочині, як зґвалтування, якщо при цьому буде використано малолітнього. Не може бути посереднього виконавця і в тих злочинах, коли суспільна небезпека діяння обумовлюється особистими якостями винного. Це дезертирство; ухилення від військової служби; самовільне залишення частини в бойовій обстановці; самовільна відлучка і інші. [209] [209] Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Общая часть: В 2 т. / 2-е изд. - СПб., 1902. - Т.1. - С.737..

Неможливість посереднього виконання в даних випадках пояснюється “непоправними дефектами” в елементах, що характеризують суб'єкт злочину.

Таким чином, слід зробити висновок, що неможливість посереднього виконавця в таких випадках пояснюється елементами, що характеризують суб'єкт злочину. А оскільки елементи мають не загальний, а тільки спеціальний характер, вони не можуть бути перенесені на інших осіб. Посереднє спричинення являє собою своєрідний спосіб виконання об'єктивної сторони складу злочину, за якого як інструмент злочину використовується людина. Всі інші елементи складу злочину, не можуть при цьому відігравати визначальної ролі.

Людина може бути засобом злочину в руках іншої особи лише тоді, коли вона діє внаслідок слабкої волі чи інтелектуальних похибок. Посереднє виконавство, на нашу думку, можна пояснити наступним чином:

а) причинами закладеними в самому виконавцеві (неосудність, недосягнення віку кримінальної відповідальності);

б) помилкою в основних елементах, що утворюють об'єктивну сторону злочину, якщо помилка викликана посереднім виконавцем або останній нею скористався;

в) фізичним чи психічним насильством, що змусило діяти виконавця всупереч його волі і бажанню;

г) особливими відносинами між посереднім виконавцем і виконавцем, в силу яких перший має можливість здійснювати вплив на волю другого, тобто відносини влади (виконання наказу і ін.).

У даних випадках, коли у “виконавця” відсутні ознаки суб'єктивної сторони, він не може підлягати кримінальній відповідальності, посередній виконавець є виконавцем злочину і повинен нести відповідальність як виконавець. Межі його покарання не можуть залежати від відповідальності особи, що діє за його вказівками чи з необережності.

Випадки, що розглядаються нами з приводу посереднього виконавства завжди передбачають наявність з суб'єктивної сторони умислу на вчинення злочину шляхом використання неосудної особи чи особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності. Помилковою, на нашу думку, є точка зору М.С. Таганцева з приводу того, що посереднє виконавство залежить від відсутності умов обвинувачення в діяльності особи, що сприяє вчиненню злочину, а не від усвідомлення винуватцем наявності цих умов, так як воно призводить до об'єктивного обвинувачення [209] [209] Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть Общая: В 2 т. / 2-е изд. - СПб., 1902. - Т.1. - С.738. . Проте, М.С.Таганцев допускав можливість вважати жінку посереднім виконавцем «винуватцем» зґвалтування, але по службових злочинах він посереднього виконавства не допускав. Якщо будь-яка особа підмовляє неповнолітнього до крадіжки, помилково вважаючи, що він уже досяг 14 років, то його дії повинні розглядатися не як посереднє виконавство, а як невдале підбурювання.

У зв'язку з посереднім вчиненням злочину шляхом використання неповнолітніх осіб виникає ще одна проблема. Як відомо, згідно із ст.304 КК України передбачається кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Виникає запитання, яким чином слід відмежовувати даний злочин від посереднього виконавства?

Згідно із загальним правилол, при колізії загальної і спеціальної норми перевага при кваліфікації повинна віддаватися спеціальній нормі, тому всі випадки втягнення в злочинну діяльність неповнолітніх мала б кваліфікуватися тільки за ст.304 КК. На нашу думку, таке вирішення питання є не завжди вірним. Слід зазначити, що в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983 року №6 та внесених подальших змінах до даної постанови “Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність” немає жодного роз'яснення щодо даного питання.

Цікавою є думка М.І.Ковальова щодо посереднього виконавства, що підпадає під ст.304 КК України, він вважає, що такі випадки повинні кваліфікуватися по вказаній статті лише тоді, коли в результаті посереднього вчинення вчинено злочин менш суспільно небезпечний, чим це передбачено ст.304 КК. Якщо ж вчиняється більш суспільно небезпечний злочин, то дії посереднього виконавця повинні кваліфікуватись уже по даній статті Особливої частини без всякої сукупності [82] [82] Ковалев М.И.Соучастие в преступлении. - Екатеринбург, Уральская гос. юр. академия, 1999. - С.101-102..

На нашу думку, таке вирішення питання заслуговує на увагу. Об'єктивна сторона ст.304 КК передбачає 4 види дій, за які настає кримінальна відповідальність. Це втягнення: 1) у злочинну діяльність; 2) у пияцтво; 3) у заняття жебрацтвом; 4) у заняття азартними іграми. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність є найбільш суспільно небезпечною дією порівняно з іншими трьома видами. Адже доросла особа у такий спосіб викликає у неповнолітнього бажання займатися злочинною діяльністю, але санкція ст.304 передбачає однакове покарання за будь-яку із вказаних дій. Вирішення даного питання саме таким чином, як це пропонує М.І.Ковальов, дало б змогу диференціювати види і міру покарання за різні види діянь, передбачених диспозицією даної статті, відобразивши таким чинним його підвищену суспільну небезпеку та ступінь тяжкості злочину, до якого було втягнуто неповнолітнього.

Теорія кримінального права визнає посереднє виконавство в тих випадках, коли по відношенню до особи, що безпосередньо спричинила злочинний результат (при цьому сам безпосередній виконавець може нести кримінальну відповідальність, тобто він володіє всіма ознаками суб'єкта), було застосовано фізичне чи психологічне насильство [70, 226, 82] [70, 226, 82] Зелинский А.Ф. Соучастие в преступлении: Лекция. - Волгоград, Высшая следств. шк. МВД СССР, 1971. - С.16; Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под. ред. И.Я.Козаченко, З.А.Незнамова. - 3-е изд. - М.: НОРМА, 2001. - С.239; Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург, Уральская гос. юр. акад., 1999. - С.102.. Як відомо, підбурювання теж може виражатись у вчиненні фізичного чи психологічного насильства. Але посередньому виконавцю властиве дещо інше психічне ставлення до своїх дій і до їх наслідків.

На нашу думку, посереднє спричинення буде мати місце у випадках, коли безпосередній виконавець володіє всіма ознаками суб'єкта і може сам нести відповідальність за вчинене з юридичної точки зору, але склад злочину, що йому інкримінується, за характером вини завжди є необережним злочином. В той час як у посереднього виконавця обов'язково повинен бути умисел. Тобто таке посереднє вчинення буде мати місце лише у тих випадках, коли виконавець іншим шляхом не міг уникнути насильства і коли шкода, завдана вчиненням злочину, буде менша за ту шкоду, якою погрожував посередній виконавець. Інакше кажучи, за наявності правомірних умов крайньої необхідності.

Наступним випадком, коли можливе посереднє виконавство, є випадки виконання підлеглим обов'язкового наказу чи розпорядження вищестоящого начальника. Як відомо, виконання обов'язкового наказу чи розпорядження в багатьох правових системах, у тому числі і в правовій системі України, є обставиною, що виключає злочинність діяння. За віддання і виконання злочинного наказу чи розпорядження юридичній відповідальності підлягає, насамперед, особа, яка видала такий наказ. М.Д.Шаргородський з даного приводу пише, що в діянні підлеглого немає складу злочину, якщо особа, яка виконала наказ не знала і не могла знати про його злочинний характер. Через відсутність вини виконавець такого наказу повинен завжди звільнятися від кримінальної відповідальності [248] [248] Шаргородский М.Д. Вопросы общей части уголовного права. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. .

В певний час радянським, а в даний час і українським, як законодавцем так і теоретиками, неодноразово підкреслювалось, що виконання службовими особами наказів і розпоряджень начальників, відданих із злочинною метою, не містить складу злочину, якщо вони не знали, не усвідомлювали, не могли знати і усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження чи злочинних намірів начальника. В цьому випадку особа, яка виконала наказ, є своєрідним знаряддям в руках того, хто віддав злочинний наказ, тобто злочин вчиняється “чужими” руками невинного “виконавця” в силу влади начальника. В даному випадку кримінальній відповідальності підлягає тільки особа, яка віддала наказ (ч.5 ст.41), причому як опосередкований виконавець злочину (ч.2 ст.27).

Слід відзначити ще один момент, що стосується виконання наказу чи розпорядження. Виконання злочинного наказу чи розпорядження далеко не у всіх випадках звільняє безпосереднього виконавця від кримінальної відповідальності. Залежно від обставин справи, характеру суб'єктивної сторони, наявності чи відсутності певної мети і мотивів тощо. А саме, якщо особа, яка виконала злочинний наказ, за обставинами справи повинна і могла усвідомлювати його злочинний характер, то звичайно її дії підлягають кримінальній відповідальності, за умов, що таке діяння передбачено КК як злочинне [32] Вирішення судами питань, пов'язаних із кримінально-правовою оцінкою діянь особи, що віддала чи виконала злочинний наказ // Вісник ВСУ.- 1999. - №3. - С.35..

На перший погляд дане питання є досить просте і його вирішення не представляє будь-якої складності. Особа, яка виконала злочинний наказ, повинна підлягати кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст.364) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, передбаченого в наказі [114] [114] Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.275..

Тут слід поставити питання: чи у всіх випадках буде правомірним інкримінувати особі, що віддала злочинний наказ, підбурювання (організаторство) злочину?

На нашу думку, є два варіанти вирішення даної проблеми. По-перше, якщо начальник, схиляючи підлеглого до виконання явно злочинного наказу, буде використовувати прохання, умовляння, погрози, підкуп, примус і ін., тоді безперечно його дії будуть кваліфікуватись як дії підбурювача (ч.4 ст.27).

По-друге, отримуючи можливість віддавати накази, обов'язкові до виконання підлеглими, начальник тим самим набуває над їх волею певну “владу”, яка містить елемент примусу, в силу якого підлеглих можна розглядати як знаряддя реалізації волі начальника, а якщо воля злочинна - то як знаряддя вчинення злочину. Досить особі, що віддала злочинний наказ, застосувати владу, надану йому по службі, як він позбавляє свої відносини з підлеглим одного з елементів, притаманних взаємовідносинам підбурювач і виконавець, а саме: добровільності дій останнього. Звичайно, підлеглий не зобов'язаний виконувати явно злочинний наказ, в інакше він буде нести кримінальну відповідальність.

Отже, враховуючи особливі владні відношення між начальником і підлеглим, особа, що віддала явно злочинний наказ чи розпорядження, і при цьому використала надану їй, в силу службового положення, владу, на нашу думку повинна нести відповідальність не за підбурювання до злочину, а за посереднє виконавство злочину (ч.2 ст.27).

Із вищесказаного можна зробити наступний висновок: виконавцем злочину повинна визнаватися не тільки особа, яка безпосередньо виконує об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, а й особа, що спричиняє суспільно небезпечні наслідки через посередництво осіб, які не можуть бути суб'єктами злочину чи діють невинно або з необережності.

Вчинити злочин - означає виконати склад злочину, що інкримінується всім співучасникам. Згідно з ч.2 ст.27 виконавцем злочину вважається не тільки особа яка одноосібно і повністю реалізувала склад злочину, а й всі, хто брав безпосередню участь у виконанні об'єктивної сторони складу злочину.

У злочинах, вчинених у співучасті з розподілом ролей, об'єктивну сторону злочину часто виконує не одна особа, а декілька. В таких випадках мова йде про співвиконавство [213] [213] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. - М.: Юрид. лит., 1974. - С.80-81..

На нашу думку, поняття “безпосередньо вчиняє злочин” не можна назвати точним. Наприклад, пособник, що відкриває злодію двері складу, також бере безпосередню участь (хоч і не в самому акті крадіжки, але в безпосередній близькості від виконавця). Саме тому, на наш погляд, слід зробити одне уточнення: конституїтивною ознакою співвиконавства є хоча б часткове здійснення кожним співвиконавцем об'єктивної сторони складу злочину. При цьому, звичайно, слід враховувати характерні особливості компонентів, що утворюють об'єктивну сторону злочину.

Таким чином, участь у вчиненні злочину є характерною ознакою співвиконавства. При цьому завжди слід враховувати особливості опису в законі елементів складу злочину. При розгляді співвиконавства як форми співучасті в тих випадках, коли кожний із спільно діючих осіб виконує об'єктивну сторону складу злочину, передбачену статтею Особливої частини Кримінального кодексу, в повному обсязі, питання про відповідальність з точки зору діючого законодавства, складності не представляє. Більш складною є ситуація, коли об'єктивна сторона виконується об'єднаними зусиллями спільно діючих осіб, і на кожного випадає тільки частина злочинної роботи.

Якщо в злочині беруть участь декілька співвиконавців, то правильно розмежувати співвиконавство і пособництво важко без детального вивчення особливостей об'єктивної сторони злочину. У випадку, коли об'єктивна сторона складається із декількох послідовних чи альтернативних дій, то співвиконавцями можуть виступати особи, що виконують ці дії.

Група осіб за попередньою змовою, проникла в будинок Б. з метою викрадення майна. А. показав де господарі ховають ключі для своєї дитини. Д. і К. в обідній час проникли в будинок Б. і почали виносити речі, але несподівано з'явився господар. Тоді Д., вдаривши господаря, прив'язав до батареї, а К. продовжував виносити речі. Чернівецьким обласним судом було визнано винних А., Д. і К. за ст.19, 140 п.2. (КК України 1961 року), причому Д. і К. було визнано співвиконавцями, тобто такими, які виконували об'єктивну сторону злочину, а А. - пособником [10] [10] Архів Чернівецького обласного суду. - 1976. - Справа № 3-16..

Так само і при зґвалтуванні законодавець при викладі об'єктивної сторони даного складу злочину віддає перевагу опису дій. Саме тому при зґвалтуванні співвиконавцями слід вважати не тільки осіб, що безпосередньо вчинили статевий акт, а й тих, хто чинив прямий тиск на потерпілу, насильство, щоб паралізувати волю, подолати її опір.

Слід відзначити, що найбільш точними ознаками співвиконавства при будь-якій формі злочинної діяльності є хоча б часткове виконання кожним співучасником об'єктивної сторони складу злочину, тобто виконання дій по вчиненню злочину. Що стосується ознак, за якими слід відрізняти виконавців від пособників, то їх характер залежить від конкретних обставин складу злочину. Тому дії, що утворюють виконання злочину в одному складі, можуть вважатися пособництвом в іншому.

Отже, при визначенні співвиконавства потрібно враховувати характерні особливості елементів складів різних злочинів, що є результатом певних прийомів законодавця, який описує той чи інший склад злочину.

Маємо на увазі наступне: об'єктивна сторона деяких злочинів описана таким чином, що законодавець вказує на конкретний злочинний наслідок, настання якого за певних суб'єктивних умов утворює склад злочину. При цьому за його межами залишається спосіб досягнення результату, наприклад, вбивство чи тілесні ушкодження. Настання смерті чи завданняшкоди здоров'ю залишаються названими злочинами незалежно від способів їх вчинення (діями чи бездіяльністю, механічним, фізичним чи хімічним засобами). Тому співвиконавством буде вважатися будь-який спосіб чи прийом, за допомогою якого виконувався злочин. Оскільки загальною ознакою даних злочинів є насильство, то будь-яка безпосередня участь у ньому, навіть у випадку, якщо кінцевий результат (смерть особи) настав від вчинення певної конкретної дії тільки одного із учасників, не переводить всіх інших учасників в пособників. Виконавцем вбивства повинен вважатися не тільки той, хто наніс останній чи смертельний удар, але і той, хто в цей момент тримав жертву, наносив невеликої тяжкості удари чи іншим способом приборкував її опір.

Г. і П., перебуваючи в нетверезому стані, озброївшись ножем вчинили ряд розбійних нападів. Так, зустрівши К., П. збив його з ніг, а Г. зняв з К. наручний годинник. Відійшовши від місця нападу, П. вирішив убити К., оскільки останній знав їх. Для цього П. попросив ніж у Г., але Г. сам вирішив зарізати К., повернувшись, Г. наніс К. кілька ножових ран у живіт, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження. Після цього вони зустріли Л. і стали його бити. П. бив Л. кулаками, а Г. вдарив Л. ножем, чим і спричинив смертельне тілесне пошкодження. Суд виніс покарання по ст.19,93^б 101 (КК України 1961 р.) [94] [94] Коментар судовоъ практики з кримынальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К.: Юринком. - 1993. - № 4. - С.25-26..

Враховуючи всі обставини справи, слід зробити висновок, що і в першому, і в другому випадках мало місце співвиконавство по відношенню до К. і Л. Той факт, що думка вбити К. виникла в П., а реалізував її Г., нічого не може змінити, оскільки обидва вони мали намір вбити К., що виник у них одночасно, а саме: після вчинення розбійного нападу. У другому випадку обидва співучасники брали участь у побитті Л., а та обставина, що удар ножем наніс не П., а Г., пояснюється лише тим, що названий засіб знаходився у Г. Ніж був призначений для полегшення вчинення спільних злочинних дій, а тому вони повинні обидва і однаковою мірою вважатись безпосередніми виконавцями вбивства.

М.І.Ковальов. ставить ще одне питання: чи утворює співвиконавство випадки, коли один із злочинців діє активно, а інший бездіє, хоч умовами об'єктивної сторони складу злочину передбачено саме активні дії [82] [82] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. - Екатеринбург: Уральская гос. юрид. академия, 1999. - С.112.?

Згідно з концепцією кримінального права, яка стоїть на боці об'єктивних позицій співучасті, співвиконавство неможливе, коли один діє активно, а інший бездіє, якщо закон описує об'єктивну сторону злочину у вигляді активних дій. Особа своєю бездіяльністю не виконує жодного елемента об'єктивної сторони складу злочину. В таких випадках суб'єкт може виступати як пособник. Але в тих випадках, коли об'єктивна сторона може вчинятися шляхом дій або бездіяльності, співвиконавство можливе з боку одного у вигляді дій, а іншого - бездіяння, за умови, що вони обидва бажали настання одного і того ж результату. Проте саме таких випадків співвиконавства на практиці не зустрічається.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що від характеру об'єктивної сторони залежить послідовність дій співвиконавців. Якщо для його виконання необхідний певний час, то співвиконавство можливе у формі послідовної чи поетапної діяльності або у вигляді паралельних дій двох чи більше співвиконавців, кожний з яких виконує свою частину об'єктивної сторони складу злочину. Юридичного значення дані форми співвиконавства не мають, але моментом завершення злочину слід вважати дії того співвиконавця, який завершує виконання складу злочину. Відповідно і час давності починається з моменту, коли закінчив свою діяльність останній співвиконавець. Безперечно, це стосується тільки умисних злочинів. При цьому всі співвиконавці повинні усвідомлювати той факт, що вони скоюють злочин у співучасті з іншими особами. Не може бути співвиконавства, якщо кожна діюча особа виконує один і той же склад злочину, не знаючи і усвідомлюючи при цьому про злочинну діяльність іншого.

Отже, роль співвиконавців може розрізнятися залежно від характеру і складності об'єктивної сторони злочину. Вона може виражатись у наступному:

по-перше, кожний співвиконавець повністю виконує об'єктивну сторону злочину;

по-друге, один виконавець виконує одну частину дій, описаних у диспозиції статті Особливої частини КК України, а інший - іншу;

по-третє, співвиконавство - вчинення дії одним суб'єктом, що передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України, а другий суб'єкт вчиняє діяння, без яких було б неможливо вчинення злочину (зґвалтування, вбивство і ін.);

по-четверте, співвиконавець - це і той, хто діє у складі злочинної групи чи злочинної організації і підтримує з ними тісні зв'язки, тобто є їх учасником, вчиняє дії, спрямовані на вчинення злочину, в тому числі і які направлені на створення умов для вчинення злочину, навіть якщо вони і не виходять за рамки пособництва (ст.255, ст.256, ст.257, ч.4 ст.258, ст.260).

Таким чином, виконавець - центральна фігура, ключова ланка в ланцюжку співучасті і головне - обов'язкова. Якщо без будь-якого іншого виду співучасників злочин може бути вчинено, то фізична відсутність виконавця означає неможливість вчинення злочину взагалі.

Виконавець реалізує задум всіх співучасників, що і зумовлює його центральне місце серед інших співучасників злочину, наділяє його дії особливим становищем, яке виражається в наступному:

а) його діями визначається кваліфікація діянь усіх співучасників;

б) за його діями визначають ступінь завершеності злочину - якщо виконавець вчинив готування чи замах на злочин, то і діяння співучасників кваліфікуються як співучасть у готуванні чи замаху;

в) обчислення строків давності для співучасників починається з моменту вчинення діяння виконавцем;

г) місцем вчинення злочинів вважається місце, де діяв виконавець, незалежно від місця дій інших співучасників.

З об'єктивної сторони в діях виконавця, таким чином, сконцентровані зусилля всіх співучасників, направлені на вчинення злочину.

З суб'єктивної сторони діяння виконавця полягають у наступному: а) суб'єкт усвідомлює, що злочин безпосередньо чи частково вчиняється спільно, при сприянні інших осіб (хоча б одного); б) передбачає можливість чи неминучість настання спільного злочинного результату; в) бажає, а іноді свідомо допускає його настання (тобто наявність умислу).

3.3 Організатор

Організатор злочину - це насамперед один із співучасників, поняття, ознаки та відповідальність якого розглядаються в межах інституту співучасті в злочині. Організатор злочину - фігура унікальна за ступенем суспільної небезпеки та різноманітності можливих функцій, засобів та методів діяльності. Тому існує необхідність не лише аналізу діяльності організатора злочину в ракурсі проблеми боротьби з організованою злочинністю, а й дослідження комплексу аспектів діяльності організатора в структурі як групової, так і організованої злочинності.

Аналіз злочинності показує, що в організованих групах та організаціях, об'єднаних загальною назвою “організована злочинність”, серед головних винуватців слід виділити таких, чия роль не обмежується тільки виконанням дій, що утворюють склад злочину. Це змусило теорію кримінального права і законодавця розробити і внести до кримінального законодавства положення про ще одного учасника групової злочинності - організатора.

Вказівки на організатора як одного із найбільш небезпечних співучасників ми знаходимо уже в перших постановах після Жовтневої революції. Проте перші декрети, називаючи види співучасників і встановлюючи принципи їх відповідальності, не розкривали зміст їх діяльності. Лише поступово законодавець від назви окремих видів співучасників переходить до розкриття суті їх злочинної діяльності. З введенням в дію союзного “Положения о преступлениях государственных”, прийнятого ІІІ сесією ЦВК 25 лютого 1927 р., до Загальної частини були включені статті, які передбачали відповідальність організаторів і керівників. Причому в наступній редакції КК РРФСР 1926 р., а відповідно і КК союзних республік, чітко фіксувалось, що участь у злочині в якості організатора є обставиною, що обтяжує відповідальність і посилює покарання.

Наступним етапом законодавчого визначення організатора злочину став 1958 рік. Вперше поняття організатора злочину було узагальнено в Основах кримінального законодавства Союзу РСР 1958 року (ст.17), де організатором злочину визнавалась особа, що організовувала вчинення злочину чи керувала його скоєнням”.

Таке визначення, виходячи із змісту, законодавчо не включало в себе створення злочинної організації і окреслювал лише функції організації, і керівництва конкретним злочином. Тому в теорії кримінального права робилися спроби більш ширшого тлумачення даного визначення. Так, М.І.Ковальов в праці “Співучасть у злочині”, відзначає: “... на підставі практики слід дійти висновку, що Основи мають на увазі два види організаційної діяльності при вчиненні злочину [84] [84] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: В 2 ч. - Свердловск: СЮИ, 1962. - Ч.2: Виды соучастников и формы соучастия в преступной деятельности. - С.112..

Такої ж думки дотримувались і інші вчені [180, 240] [180, 240] Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М.: Госиздат, 1961. - С.570-571; Ушаков А.В. К вопросу о разграничении отдельных видов соучастников преступления. - Ярославль, 1976. - С.93., даючи визначення організатора. Вони робили спроби найбільш повно розкрити суть організованої діяльності, що дало змогу на практиці з'ясувати зміст одного із найбільш небезпечних видів співучасті.

Так, Г.А. Крігер дає таке визначення організатора злочину: “Організатором є особа, яка створює злочинне угруповання, або “шайку”, або керує їх діяльністю, а не особи, які керують підготовкою чи вчиненням окремих злочинів” [52] [52] Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. - М.: Госиздат, 1959. - С.131..

Дане визначення піддав критиці Ф.Г. Бурчак Він писав: “Дії організатора злочинних угруповань є одним із видів діяльності, що розглядається як злочин безпосередньо в статях Особливої частини КК. Тому в статті, що визначає відповідальність співучасників говорити немає потреби”. Далі автор відзначає: “Г.А. Крігер, називаючи тільки керівництво підготовкою чи вчиненням злочину, звужує поняття організатора злочину порівняно із законодавчим визначенням і порівняно з об'єктивною суттю його діянь” [23] [23] Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К.: Вища школа, 1969. - С.141..

З такою критикою можна погодитися тільки щодо другої частини визначення, так як кримінальний закон, даючи визначення, передусім вказує на те, що він організовує вчинення злочину. Організація вчинення злочину є основною функцією, що визначає дійсність даного виду співучасті, і включає різноманітне коло дій. Це і підбір співучасників, їх об'єднання і згуртування, розробка злочинного плану, розподіл ролей між співучасниками, визначення способу і засобів вчинення злочину і т.ін.

У теорії кримінального права, саме Ф.Г. Бурчак найбільш чітко виділив межі організатора злочину та інших співучасників: “для того, щоб бути організатором, особа повинна не тільки підштовхувати іншу особу вчинити злочин, а й зробити дещо більше. Вона повинна, як говорить закон, організувати вчинення злочину, тобто розробити його план, розподілити ролі між співучасниками чи точно в деталях визначити роль одного виконавця” [23] [23] Там само. - С.141..

З об'єктивної сторони діяльність організатора злочину може бути як обдуманим умислом раніше, так і умислом, що виник раптово. Можлива і точно визначена, продумана організатором діяльність одного виконавця, що діє згідно з одержаними інструкціями. При цьому організатор злочину не повинен в обов'язковому порядку ставати виконавцем.

В. для вбивства Ш. підмовив раніше судимого С., розказавши йому мотив злочину: В. у випадку смерті Ш. по заповіту одержить його квартиру. С. за певні послуги погодився вбити Ш. Для знайомства з обстановкою і підготовки його до вчинення злочину, представивши С. Ш. як свого приятеля. Після цього В. спільно з С. розробили план злочину. У відповідності з цим планом В. створив необхідні умови для вчинення злочину, запросив Ш. до себе в гості С. за цей час проник в квартир Ш. і підготувався до скоєння злочину. Після повернення Ш. С. задушив Ш. в результаті чого наступила смерть Ш.

Івано-Франківський обласний суд визнав В. організатором злочину, а С. його виконавцем [94] [94] Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К.: Юринком. - 1993. - № 4. - С.26-27..

У наведеному прикладі В. безпосередньої участі в злочині не брав, а виконавцем була тільки одна особа, але від цього роль В. не перестала бути організаторською. Крім того, організаторська діяльність включає і розробку плану злочину причому слід відзначити той факт, що конкретною розробкою плану може займатися і рядовий виконавець, не стаючи при цьому організатором. Це ті випадки, коли план розробляється за дорученням організатора і з подальшим його затвердженням. При цьому керівник може знаходитись безпосередньо на місці скоєння злочину чи виконувати свої функції по телефону, через зв'язківців, чи іншим шляхом.

Як приклад наведемо справу, що розглядалася Чернівецьким обласним судом 1983 р. про збройний напад на автостоянку з метою захоплення трьох автомобілів, власник яких мав “борг”. Г. підібрав співучасників, розробив план нападу, забезпечив співучасників спеціальними засобами (маски, рукавиці, радіоподовжувачі для забезпечення радіозв'язку між співучасниками). Крім того, Г. діяв спільно з П., який відіграв більш активну роль, здійснюючи керівництво співучасниками на місці злочину (віддавали накази, координували дії по телефону) [12] [12] Архів Чернівецького обласного суду. - 1983. - Справа № 2-12. - С.30.. Але суд визнав керівником тільки Г. як особу, що розробляла план злочину, хоча закон прямо вказує не тільки на організаційні, а й керівні функції. При цьому функції керівництва, які виконував Г., не дивлячись на їх наявність, судом не були враховані.

На нашу думку, організатор може бути, і нерідко є, керівником злочину. Але це не означає, що керівництво злочином охоплює діяльність з організації злочину. Ці поняття не є тотожними, а саме тому цей різновид діяльності організатора злочину повинен входити до загального поняття.

Кримінальний кодекс України 1960 р. у ст.19 давав загальне визначення організатора, де визначалась його роль в конкретному злочині. Таким чином, функції організатора висвітлювались досить однобічно, організатором визнавалась особа, що організувала конкретний злочин чи керувала його вчиненням і зовсім не згадувалося про організацію злочинної діяльності.

Чинний КК України (ч.3 ст.27) більш повно розкриває поняття організатора, визначає форми організаторської діяльності й тим самим відображає його особливу функціональну роль серед інших учасників злочину.

Згідно з ч.3 ст.27 організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Виходячи з даного визначення організатора, можна виділити наступні види організаторської діяльності:

1) Організація: а) злочину (злочинів); б) організованої групи чи злочинної організації; в) приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; г) фінансового забезпечення злочинної діяльності.

2) Керівництво: а) підготовкою чи вчиненням злочину (злочинів); б) організованою групою чи злочинною організацією.

Такий поділ дає змогу визначити і розмежувати поняття, які в юридичній літературі досить часто вживаються як тотожні - “організатор”, “керівник” та “лідер”. Звичайно, саме законодавче формулювання поняття організатора сприяє появі таких різних визначень, адже його діяльність згідно з ч.3 ст.27 КК України складається з організації і керівництва, тобто ці функції здійснює одна особа - організатор.

Організатор - це той, хто організовує, засновує, налагоджує або впорядковує що-небудь [201] [201] Словник української мови. - К., 1973. - Т.4. - С.739.. Поняття “організація ” вживається в декількох значеннях. У будь-якой спільноті відбуваються стихійні процеси групової самоорганізації. Але в більшості випадків структуризація і організація груп відбувається не стихійно, а заради досягнення поставленої мети. Тому під поняттям “організація” слід розуміти процес налагодження роботи, зв'язків для повноцінного функціонування такої групи, що виявляється у впорядкованості системи діяльності.