Поняття, принципи і система цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Цивільне право є однією з фундаментальних і найважливіших дисциплін, які вивчають студенти юридичного відділення. Цивільне право регулює всю сукупність майнових відносин у сфері суспільного відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Значну роль відіграє цивільне право у сфері охорони прав громадян на особисте життя, охорони життя і здоров'я, честі і гідності, таємниці листування, телефонних переговорів і телеграфних повідомлень, недоторканості особи, наукової, технічної та художньої творчості.

На сучасному етапі переходу до ринкових відносин з новим господарським механізмом значно зростає роль і соціальна цінність цивільного права в системі правових галузей.

Вивчення даної дисципліни базується на знаннях: "Теорії держави і права", "Конституційного права України". Цивільне право тісно пов'язане з такими дисциплінами: "Цивільний процес", "Трудове право", "Правові та організаційні основи підприємницької діяльності".

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

предмет, метод і джерела цивільного та сімейного права;

суб'єкти цивільного та сімейного права;

підстави виникнення, зміни та припинення цивільних і сімейних правовідносин;

поняття, форми, підстави виникнення і припинення права власності та способи його захисту;

поняття, зміст договірних і позадоговірних зобов'язань та особливості окремих їх видів;

право інтелектуальної власності;

положення спадкового права;

порядок і умови укладання шлюбу, підстави його припинення та визнання недійним;

особисті та майнові права й обов'язки подружжя, батьків і дітей, підстави для позбавлення батьківства;

правила опіки, піклування та реєстрації актів цивільного стану;

судову практику в цивільних і сімейних справах.

Уміти:

аналізувати юридичні факти;

вільно орієнтуватися в системі цивільного та сімейного законодавства;

тлумачити законодавство України і правильно застосовувати норми цивільного та сімейного права;

складати цивільно-правові і сімейно-правові документи.

1. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Прочитайте

Л - 1-2, 121, 131-133

1.1 Поняття, предмет і метод цивільного права

Інформація

Цивільне право як галузь приватного права - це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі України, законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене порушення.

Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права. На підставі ст.1 ЦК У цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, предмет цивільного права становлять:

Майнові відносини, які мають товарно-грошовий, вартісний характер.

Майнові відносини у сфері товарообігу - відображають і забезпечують рух матеріальних благ у суспільстві, зокрема перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, їх використання, споживання.

Особисті немайнові відносини, що тісно пов'язані з особою суб'єкта:

а) немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага і які можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага (права авторства на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислові зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та на інші результати інтелектуальної діяльності);

б) особисті немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, які не здатні самі по собі породжувати у його носіях право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо (право на ділову репутацію, на ім'я, право на життя і здоров'я, на особисту і сімейну таємницю, недоторканність приватного життя).

Метод цивільного права - це засоби впливу на суспільні відносини, що врегульовані цивільно-правовими нормами.

Ознаки:

юридична рівність учасників цивільних правовідносин;

самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин;

ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм;

відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушеного права, спрямованих на майнову сферу порушника, а не на особу.

1.2 Функції цивільного права

Інформація

Функції цивільного права - це відповідні напрями впливу цивільно-правових норм на врегульовані ними майнові та особисті немайнові відносини, спрямовані на досягнення поставлених перед даною галуззю права цілей і завдань. Цивільному праву притаманні такі функції:

регулятивна;

охоронна;

превентивна (виховна, попереджувально-виховна);

компенсаційна.

1.3 Принципи цивільного права

Інформація

Принципи цивільного права становлять основоположні ідеї, втілені чи закладені в законі, відповідно до якого здійснюється правове регулювання цивільно-правових відносин та забезпечується реалізація покладених на цивільне право функцій. У ст. 3 ЦК У передбачені загальні принципи цивільного законодавства:

неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

свобода договору;

свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

судовий захист цивільного права та інтересу;

справедливість, добросовісність та розумність.

1.4. Система цивільного права

Інформація

Цивільне право має свою організаційно-технічну структурну побудову, яка пов'язує усі правові норми у певному порядку, розташуванні за відповідними юридичними ознаками. Таке структурне об'єднання правових норм утворює формалізовану систему цивільного права, що сприяє ефективному пізнанню та застосуванню цих норм. Система цивільного права України може бути представлена у такому порядку:

Загальна частина цивільного права - норми про основні положення (цивільні відносини, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, захист цивільних прав); суб'єкти і об'єкти цивільних прав; правочини; представництво і довіреність; позовну давність.

Особлива частина цивільного права - норми про особисті немайнові права; речове право; інтелектуальну власність; зобов'язальне право (договірні та позадоговірні зобов'язання); спадкове право.

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення цивільного права.

Що складає предмет цивільно-правового регулювання ?

Назвіть ознаки методу цивільного права.

Які функції цивільного права ?

Охарактеризуйте систему цивільного права.

2. ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Прочитайте

Л - 1-2, 121, 131-133

2.1 Поняття та структура цивільного законодавства

Інформація

Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільне законодавство складають такі нормативні акти:

Конституція України;

Цивільний кодекс України, Житловий кодекс України та ін.;

Закони України;

Укази і розпорядження Президента України;

Декрети і Постанови Кабінету Міністрів України;

Відомчі нормативні акти;

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;

Рішення органів місцевого самоврядування;

Примірні статути кооперативних і громадських організацій;

Міжнародні договори.

2.2 Цивільний кодекс України

Інформація

На підставі п.2 ст.4 ЦК У основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, який було прийнято Верховною Радою України 16 січня 2001 року і набрав чинності з 1 січня 2004 року. Він складається з шести книг:

Книга перша «Загальні положення», розділи і глави якої передбачають основні положення, особи, об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність, правовий статус держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» - особисті права людини, перелік способів захисту особистого немайнового права, якщо його порушено.

Книга третя «Право власності та інші речові права» передбачає регулювання і захист речових відносин.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо.

Книга шоста «Спадкове право» - питання спадкування.

2.3 Дія цивільного законодавства

Інформація

Дія цивільного законодавства у часі. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності цими актами. Порядок набрання чинності законами та ін. Нормативно-правовими актами на території України визначається, передусім Конституцією України. Ст.94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через 10 днів від дня його офіційного обнародування. Самим законом може бути передбачено що він набирає чинності в іншому порядку, але це відбувається не раніше дня його опублікування у відповідних офіційних виданнях: «Відомостях Верховної Ради України» - протягом 30 днів, в газеті «Голос України» - протягом 5 днів після дати його прийняття. Акти Президента України загально-нормативного характеру набирають чинності через 10 днів від дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в одному з указаних офіційних друкарських видань. Нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо інший термін вступу їх у силу не передбачений у цих актах. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, а також місцевих органів виконавчої влади АР Крим, областях, Києві, Севастополі, районах областей, районах міст Києва і Севастополя набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації Міністерством юстиції України і його органами АР Крим, областях, районах.

Акт цивільного законодавства зворотної сили не має, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується стосовно прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія цивільного законодавства у просторі і колом осіб.

Закони Верховної Ради України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України.

Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території.

Акти цивільного законодавства і договір, звичай, міжнародні договори.

Інформація

На підставі ст.4 ЦК У основу цивільного законодавства України становить Конституція України, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, актами цивільного законодавства є інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу.

Згідно із ст. 6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам. Таким чином відбувається подолання прогалин у законодавстві і договір виступає як джерело цивільного права. Допускається конкуренція договору і акта законодавства, це означає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Однак, сторони в договорі не можуть відступити від актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Ст. 7 ЦКУ передбачає, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичай - правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Отже правовому звичаю як джерелу права традиційно відводиться другорядна роль.

За відповідних умов міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, стає частиною національного цивільного законодавства України. Міжнародні договори, чинні в Україні, мають пріоритет перед національним законодавством. Це означає, що у випадках, коли міжнародний договір укладено раніше за видання акти цивільного законодавства, то останній не набирає чинності взагалі. Якщо ж акт цивільного законодавства видано раніше, ніж було укладено міжнародний договір, то акт національного законодавства втрачає силу з моменту набрання чинності міжнародним договором.

2.5 Аналогія права та аналогія закону.

Інформація

Ст.8 ЦК вказує на можливість застосування аналогії закону та аналогії права. Застосування аналогії закону можливе за таких умов:

Відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права.

Вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Існують норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Якщо використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин не можливо, то застосовується аналогія права. Умови застосування аналогії права такі:

Відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права.

Вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Відсутні норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

? Виконайте

Практичне завдання

Ознайомлення з основними цивільними нормативними актами, офіційними і довідковими виданнями, в яких вони друкуються. Розвиток практичних навиків по вмінню користуватися нормативним актом, відшукувати в його тексті необхідні норми і правильно їх тлумачити.

? Питання для самоперевірки

Дайте поняття цивільного законодавства.

Назвіть акти цивільного законодавства.

Охарактеризуйте Цивільний кодекс України.

Як поширює дію цивільне законодавство ?

Яким чином договір і звичай регулюють цивільні правовідносини ?

В яких випадках застосовується аналогія права і аналогія закону ?

3. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Прочитайте

Л - 1-2, 121, 131-133, 136, 123

3.1 Поняття й особливості цивільних правовідносин

Інформація

Цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами сучасного цивільного права між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

3.2 Елементи цивільно-правових відносин

Інформація

Наука цивільного права окреслює такі елементи цивільних правовідносин: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

Суб'єкти. Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин - це суб'єкти. Ними можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єти публічного права.

Фізичним і юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання правоздатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг цивільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність - це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за загальним правилом, у віці 18 років.

Правосуб'єктність - здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю правоздатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності - здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одночасно - в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Об'єкти цивільних правовідносин - це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Об'єктами цивільних прав (правовідносин) є:

Речі - найпоширеніший об'єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. До об'єктів цивільних прав віднесені і тварини, на яких поширюється правовий режим речі (ст. 180 ЦК У).

Майно як особливий об'єкт - це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст.190 ЦК У).

Дії як об'єкт цивільних прав виникають із договорів. Своєю метою вони можуть мати досягнення певного нематеріального результату. Сюди відносять договори на надання послуг - доручення, комісія, довірче управління майном, страхування, надання юридичних послуг тощо. Зміст цього об'єкта цивільних прав полягає у виконанні самих дій. Інша група договорів, об'єктом яких є дії, це договори підряду. Результат таких дій передбачає створення матеріального об'єкта внаслідок побутового обслуговування (ремонт одягу або взуття) або виготовлення речей за індивідуальним замовленням і т. ін.

Результати духовної та інтелектуальної творчості. Результатом здійснення творчої діяльності є юридичні факти, а саме - створення творів мистецтва, телепередачі, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, що є об'єктами цивільно-правових відносин (ст. 199 ЦК України), а також інформація (ст.200 ЦК У).

Нематеріальні блага. До цієї групи об'єктів цивільних прав належать особисті немайнові блага фізичної особи: життя і здоров'я, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, вільний розвиток особистості, свобода та особиста недоторканність, недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, сім'я, недоторканність особистого та сімейного життя, таємниця свого особистого життя, вільний вибір роду занять, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, інформація, свобода об'єднань, авторство, безпечне для життя та здоров'я довкілля, свобода творчості тощо.

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право - це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати - це можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права.

Суб'єктивний обов'язок - це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку - активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку.

3.3 Види цивільно-правових відносин

Інформація

Регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. За їх допомогою відбувається правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб, вони виникають із договорів, односторонніх правочинів.

Охоронні відносини - є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Вони виникають із правопорушень, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

2. Абсолютні та відносні правовідносини.

Абсолютні відносини - мають місце тоді, коли уповноваженому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати виконання певних обов'язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Таким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його право власності.

Відносні правовідносини - тут конкретно визначено обидві сторони - уповноважену і зобов'язану, які мають комплекс прав та обов'язків. Це зобов'язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо.

3. Активні та пасивні цивільні правовідносини.

Активні правовідносини - до них належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, тощо.

Пасивні правовідносини - зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. До них належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності, тощо.

4. Речові та зобов'язальні відносини.

Речові - відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. Їх об'єктом є майно. Це відносини власності.

Зобов'язальні - відображають динаміку майнових стосунків суб'єктів цивільно-правових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використання продуктів інтелектуальної власності. Їх об'єктом є дії.

5. Особисті немайнові відносини - об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та інші.

3.4 Здійснення суб'єктивних цивільних прав

Інформація

Під здійсненням цивільного права потрібно розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб'єктивного цивільного права. Здійснення суб'єктивного права може відбуватися шляхом вчинення як фізичних так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія). На підставі ч.1 ст. 12 ЦК У особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд. Це означає, що особа може на власний розсуд як здійснювати суб'єктивне право, так і використовувати його частково або не використовувати взагалі.

Гарантією права особи на вільне здійснення нею цивільного права є положення ч. 2 ст. 12 ЦК У, згідно з яким нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для припинення цього права, крім випадків, встановлених законом.

Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Допускається не лише відмова від майнового права, а й передача його іншій особі за відплатним чи безвідплатним договором (ч. 3, 4 ст. 12 ЦК У).

Згідно із ч.5 ст.12 ЦК У щодо кожної особи, яка володіє цивільним правом, припускається, що вона сама здатна визначити сутність права, доцільність та характер його здійснення. Тут гарантією здійснення права на свій розсуд є презумпція добросовісності та розумності його здійснення, котра діє аж до того часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду.

3.5 Межі здійснення цивільних прав

Інформація

Вимоги до здійснення цивільного права такі (ст.13 ЦК У):

1. Його здійснення має відбуватися в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Цивільне законодавство встановлює заборону завдавати шкоди іншим особам, довкіллю, культурній спадщині, конкурентам, суспільству тощо і визначає наслідки недотримання цієї вимоги.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю, культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися «моральних засад суспільства» - народних звичаїв, положень релігії що домінує у суспільстві, офіційної ідеології суспільства, відображеної у Конституції України.

5. Не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція, стосується певної групи цивільних відносин, що складається у сфері підприємницької діяльності.

3.6 Виконання цивільних обов'язків

Інформація

Цивільний обов'язок - це адресована зобов'язаній особі вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору, закону, іншим нормам цивільного права. Він може бути також визначений як міра належної поведінки зобов'язаної особи. На підставі ч. 2 ст. 14 особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, що ґрунтується на таких засадах цивільного права, як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, свобода договору, свобода підприємництва, справедливість, добросовісність та розумність.

Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. Засоби заохочення - у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи); засоби відповідальності - засоби «негативного впливу» (штраф, порука або застава).

Згідно із ч. 4 ст. 14 ЦК У підставами звільнення від виконання цивільних обов'язків слугують умови договору і акти цивільного законодавства.

3.7 Порядок і способи захисту цивільних прав. Самозахист.

Інформація

Захист - це передбачений нормами права можливий вплив на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права. Для особи право захисту полягає у можливості використання в межах, визначених законом засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу. Будь яка заінтересована особа має право порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом, який встановлює, зокрема такі способи захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК У):

Визнання цих прав;

Визнання правочину не дійсним;

Відновлення становища, що існувало до порушення права;

Припинення дій, які порушують право;

Примусове виконання обов'язку в натурі;

Компенсація моральної шкоди;

Зміна правовідношення;

Припинення правовідношення;

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Для самозахисту, як способу захисту цивільних прав, характерним є те, що особа захищає свої цивільні права та інтереси самотужки, своїми власними діями без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права. Самозахист цивільних прав - це здійснення уповноваженою особою не заборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону його особистих або майнових інтересів. Формами самозахисту є:

необхідна оборона;

завдання шкоди у стані крайньої необхідності;

притримання майна кредитором.

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення цивільним правовідносинам.

Які особливості цивільних правовідносин ?

Назвіть елементи цивільних правовідносин.

Охарактеризуйте суб'єкти й об'єкти цивільних правовідносин.

Що складає зміст цивільних правовідносин ?

Які види цивільно-правових відносин?

Охарактеризуйте здійснення суб'єктивних цивільних прав.

Які межі здійснення цивільних прав.

Що є характерним для виконання цивільних обов'язків ?

Назвіть способи захисту цивільних прав.

Що таке самозахист цивільних прав ?

4. ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.

ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ.

Прочитайте

Л - 1-3, 78, 82, 97, 121, 123, 125, 131-133, 135, 143-144, 199, 202

4.1 Цивільна правоздатність фізичної особи

Інформація

На підставі ст. 2 ЦК У учасником цивільних відносин визнаються фізичні особи. Фізичною особою визнається людина (ст. 24 ЦК У). При цьому фізичними особами є не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни, й особи без громадянства.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 25 ЦК - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає в момент народження людини і припиняється її смертю. Правоздатність - це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я.

У зміст цивільної правоздатності входить можливість мати наступні права:

Право на гідність;

Право на свободу і особисту недоторканість;

Право на свободу пересування і вибір місця проживання;

Право на таємницю листування;

Право на спростування недостовірної інформації і відшкодування матеріальної і моральної шкоди;

Право на об'єднання в громадські організації і політичні партії;

Право на мітинги, демонстрації;

Право на заняття літературною і технічною творчістю, захист інтелектуальної власності, захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності;

Можливість придбання права приватної власності на майно;

Право на заняття підприємницькою діяльністю;

Можливість придбання права на житло;

Обов'язок належного використання права приватної власності;

Обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині;

Обов'язок відшкодовувати заподіяні збитки;

Обов'язок неухильно дотримуватись Конституції України, законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;

Можливість здобувати право користування майном, успадковувати і заповідати майно, мати інші майнові і особисті немайнові права.

У ст. 27 ЦК визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлюється, що правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

4.2 Ім'я та місце проживання фізичної особи

Інформація

Ім'я фізичної особи. Право на ім'я - найважливіше немайнове право фізичної особи.

За ст. 28 ЦК визнається, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вони належать.

Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або взагалі не користуватися ні своїм, ні вигаданим ім'ям.

Місце проживання фізичної особи. Ще однією індивідуалізуючою ознакою громадянина є його місце проживання.

За ст. 29 ЦК встановлюється, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Фізична особа, якій виповнилося 14 років, має право обирати собі місце проживання на свій розсуд.

За ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначає орган опіки та піклування або суд. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає.

4.3 Поняття і види цивільної дієздатності фізичної особи

Інформація

Цивільною дієздатністю фізичної особи є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 30 ЦК України). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних та інших обов'язків. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його.

Змістом дієздатності є здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).

Різновиди дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я.

Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) неповна; 4) обмежена; 5) визнання фізичної особи недієздатною.

Цивільна дієздатність малолітніх і неповнолітніх осіб

Часткова дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст. 31 ЦК У наділені малолітні, які не досягли 14 років. Така особа має право:

самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Частина 2 ст.31 ЦК передбачає, що малолітні не відповідають за заподіяну ними шкоду. Ст.1178 ЦК передбачає, що за шкоду, заподіяну особами, що не досягли 14 років, відповідають їх батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні, виховні й інші установи, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.

Неповна дієздатність неповнолітніх. Такою дієздатністю наділені неповнолітні у віці від 14 до 18 років за ЦК України. Неповна дієздатність характеризується тим, що за громадянином визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом.

Для цього виду дієздатності характерні такі елементи:

право розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком), стипендією або іншими доходами;

самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав, прав на відкриття, починаючи від оформлення винаходу, раціоналізаторської пропозиції, відкриття, укладення авторських договорів і закінчуючи одержанням авторської винагороди і розпорядженням нею;

бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися внеском, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку);

обов'язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам , тобто неповнолітні віком від 14 до 18 років є деліктоздатними. Поведінка дитини, яка досягла 14-річного віку, може бути визнана протиправною, а вона сама притягнута до цивільної відповідальності. У разі відсутності у неповнолітнього майна, якого було б достатньо для відшкодування шкоди, на батьків (усиновителів) або піклувальників покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини.

Інші правочини особи у віці від 14 до 18 років можуть вчиняти за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальників.

Цивільна відповідальність неповнолітньої особи

За статтею 1179 ЦК неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неї майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, ця шкода відшкодовується у частині, якою не вистачає, або у повному обсязі її батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом виконує щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частині, якої не вистачає, або у повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. При цьому обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальників, закладу, які виконують функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Крім того, за ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Вона також особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальники.

Надання повної цивільної дієздатності

Повна цивільна дієздатність - це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повному обсязі.

Така дієздатність виникає з віком, причому межу цього віку визначає закон.

За ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Так само у ньому зберігається положення про те, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При цьому уточнено, що у разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Зберігається повна цивільна дієздатність за такою особою і у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою особи.

Стаття 35 ЦК України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі:

яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду;

фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. При цьому у разі припинення трудового договору чи припинення підприємницької діяльності надана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається. Встановлено, що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

Обмежена дієздатність. Обмеження у дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, передбачених законом (ч. 2 ст. 36 ЦК). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення обсягу дієздатності, який мала фізична особа.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має неповну дієздатність, і особа, що має повну дієздатність.

У п. 2 ст. 36 ЦК передбачено, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичним речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

За п.1 ст. 36 передбачається, що може бути обмежена цивільна дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Обмеження у дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу (ст. 256 ЦПК України). При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування (ст. 259 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника (п. 6 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р.).

Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклувальника. У разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може:

- укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дарування, комісії тощо);

-одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження у дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздатний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими особами Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпоряджень майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

Стаття 37 ЦК України передбачає, що над фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини ж щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються; особою, цивільна дієздатність якої обмежена, лише за згодою піклувальника Проте відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять з межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одержання заробітку пенсії, стипендії, інших доходів особою з обмеженою цивільною дієздатністю т розпорядження ними здійснюються піклувальником. Останній може письмово дозволити особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Статтею 38 ЦК також передбачено, що суд поновлює цивільну дієздатність у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо та у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Визнання фізичної особи недієздатною

За ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпо глухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (п. 3 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р.).

Суддя за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 258 ЦПК України). В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі запитання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу?

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними?

За відсутності доказів повної нездатності громадянина розуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним.

За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Разом з тим Пленум Верховного Суду України передбачив виняток з цього положення, згідно з яким у разі коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи та інші дані щодо психічного стану громадянина, може зазначити в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним (п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р.). Слід згадати, що ст. 40 нового ЦК встановлюється, що фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. При цьому у випадку, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним:

від імені останнього укладає правочини опікун (п. 3. ст. 41 ЦК);

за ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього немає майна, достатнього для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або у повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

...