Поняття, принципи і система цивільного права

Право інтелектуальної власності може належати кільком особам спільно, тоді його реалізація здійснюється спільно або за договором між цими особами.

Зазначені суб'єкти відповідно до ЦК України наділяються такими особистими немайновими правами інтелектуальної власності:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно зі ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається ЦК України та спеціальними законами. В окремих випадках вони можуть бути припинені достроково. Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

ЦК України визначив загальні засади відносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. У таких випадках майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю або, відповідно, творцеві та замовнику. Особисті немайнові права можуть бути відчужені від творця лише у разі, якщо це передбачено законом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, передбачені ст. 16 ЦК України, зокрема визнання права, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні - лише для прав інтелектуальної власності. При цьому суд може постановити рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають суттєве значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

13.2 Поняття та джерела авторського права. Об'єкти та суб'єкти. Особисті немайнові права і майнові права автора. Співавторство, строк дії авторського права.

Інформація

Авторське право - це сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, встановлення режиму їх використання, наділення їх авторів немайновими і майновими правами, захисту прав авторів та інших правоволодільців.

Джерела авторського права: Цивільний Кодекс України - глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)» і глава 37 «Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організацій мовлення (суміжні права)»; Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. (в редакції Закону України від 11 липня 2001 р. № 2627-ІП); Основи законодавства України про культуру (1992 р.), закони України «Про інформацію» (1992 р.), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.), «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (1993 р.), «Про рекламу» (1996 р.), «Про видавничу справу» (1997 р.), «Про кінематографію» (1998 р.), «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» (2000 р.); міжнародні договори і угоди, зокрема Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.), Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.), Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми, які передаються через супутники (1974 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.).

Об'єкти авторського права

Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 8) визначено, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографи;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно.

Не є об'єктами авторського права:

1) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформацїї;

2) твори народної творчості (фольклор);

3) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

4) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

5) грошові знаки;

6) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Суб'єкти авторського права

Закон України «Про авторське право та суміжні права» визначає, що суб'єктами авторського права є автори творів науки, літератури і мистецтва, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права. Іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 435 ЦК України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Авторське право на твір виникає у творця завдяки факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації, іншого спеціального оформлення твору чи дотримання будь-яких формальностей. Власник виключних авторських прав для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С» обведеної колом: ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Співавторство породжує факт створення твору спільною творчою працею двох чи більше осіб. Співавтори мають єдине авторське право на твір, якщо він є нерозривним цілим або складається з самостійних частин, що можуть бути використані незалежно одна від одної. Перше - нероздільне співавторство, друге - роздільне. Ці два види співавторства розрізняються режимом використання творів.

Право на використання будь-якого колективного твору належить співавторам спільно. Вони можуть регламентувати свої відносини взаємною угодою. При роздільному співавторстві кожний із співавторів вправі використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, у тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. При нероздільному співавторстві, коли твір складає одне нероздільне ціле, жоден із співавторів не має права без достатніх підстав заборонити використання твору.

Особисті немайнові права автора визначені ЦК України (статті 423, 438) та Законом України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 14). Відповідно до цих законодавчих актів автор має право:

* на визнання свого авторства;

* перешкоджати посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

* вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

* забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

* обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

* вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (недоторканність твору).

Майнові права автора - це виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Використання твору завжди приносить певні майнові вигоди, тому виключні права називаються майновими. До майнових прав автора на твір відповідно до ст. 440 ЦК України належать:

* право на використання твору;

* виключне право дозволяти використання твору;

* право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

* інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

У ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» деталізовано право на використання твору. Так, виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, дає йому право дозволяти або забороняти:

* відтворення творів;

* публічне виконання і публічне сповіщення творів;

* публічну демонстрацію і публічний показ;

* будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

* переклади творів;

* переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

* включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

* розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

* подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

* здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

* імпорт примірників творів.

У цьому Законі зазначено, що даний перелік прав не є вичерпним. Крім того, виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

Обмеження виключних авторських прав

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (статті 21-25 цього Закону) допускає досить широкий перелік способів використання творів без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення. Як найбільш поширені, можна розглядати такі випадки вільного використання твору:

* використання цитат з опублікованих творів, цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, але в обсязі, виправданому поставленою метою;

* використання літературних і художніх творів, таких як ілюстрації у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

* відтворення творів для судового й адміністративного провадження; публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

* відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях;

* передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів в обсязі, виправданому поставленою метою;

* відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних);

* відтворення примірників твору для навчання;

* відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

* репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли: а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру; в) немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Строк дії авторського права

Строк чинності майнових прав автора на твір визначено в ЦК України (ст. 446) та Законі України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 28).

Відповідно до цих законодавчих актів авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, строк дії авторського права закінчується через 70 років після смерті автора.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права щодо не оприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був оприлюднений вперше.

Закінчення строку дії авторських прав означає їх перехід у суспільне надбання.

Суміжні права. Захист авторського і суміжних прав

Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та інших правоволодільців, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

Види об'єктів суміжних прав

ЦК України визначає, що об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Об'єкти суміжних прав виражаються у будь-яких способах виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; у запису будь-якого виконання на фонограмі та відеограмі; у сповіщенні програм через трансляції в ефір і по проводах.

Суб'єкти суміжних прав

Відповідно до ЦК України первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Суб'єктами суміжних прав можуть бути також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону (ст. 450 ЦК України), зокрема спадкоємці (чи правонаступники) виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення.

Виникнення і здійснення суміжних прав

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року , першої публікації фонограми (відеограми). За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та , їх примірниках або на упаковці.

Захист авторського права і суміжних прав у цивільно-правовому порядку

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права або суміжних прав передбачений цивільним, адміністративним і кримінальним законодавством. Найчастіше, звичайно, застосовуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав. За захистом суб'єкти авторського права та суміжних прав можуть звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Згідно із законом порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:

* вчинення дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

* піратство, тобто опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

* плагіат - оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

* ввезення на митну територію України без дозволу осіб примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

* розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі;

* вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

* будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

* підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління.

При порушенні авторського права і суміжних прав потерпілий має право:

* вимагати визнання та поновлення своїх прав;

* звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

* подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

* подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

* вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, призупинення митних процедурі якщо е підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

* брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

* вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

* вимагати від осіб, які порушують авторське право або суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту та про канали їх розповсюдження;

* вимагати вжити інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Якщо буде доведено, що авторське право або суміжні права особи порушено, суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

* відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

* відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

* стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

* виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

* заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

* вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

13.3 Поняття наукового відкриття

Інформація

У ст. 457 ЦК України зазначено, що наукове відкриття - це встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Суб'єкти наукового відкриття. Автором наукового відкриття є та фізична особа, незалежно від віку та дієздатності, інтелектуальною творчою працею якої це відкриття було зроблено. У сучасних умовах більшість наукових відкриттів є наслідком колективної роботи вчених, які можуть бути визнані співавторами відкриття у разі, якщо у відкритті є їхній творчий внесок.

Права авторів відкриття. У ст. 458 ЦК України зазначено, що автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.

Захист прав авторів наукових відкриттів здійснюється за допомогою тих самих способів і в тому самому порядку, що і захист прав авторів винаходів, промислових зразків та інших об'єктів права інтелектуальної власності.

13.4 Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Інформація

Винахід - це технічне (технологічне) рішення, що отримує правову охорону лише у тому разі, якщо воно є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання.

Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, що були загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Держдепартаменту з питань інтелектуальної власності (далі - Установи). За загальним правилом пріоритет винаходу встановлюється за датою надходження до Установи заявки на винахід. Винахідницький рівень означає, що для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. Промислова придатність означає, що винахід може бути використано у промисловості, сільському господарстві, сфері охорони здоров'я та інших сферах діяльності.

Об'єктом винаходу може бути пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо.

Корисна модель - це конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Правова охорона надається корисній моделі у разі, якщо вона є патентоздатною, тобто новою і промислова придатною. Корисна модель, як правило, стосується тих технічних нововведень, які за своїми ознаками дуже схожі на винаходи. Однак вони є менш значущими з точки зору внеску до рівня техніки, тому їх нерідко називають малими винаходами.

На відміну від винаходу, корисна модель не повинна мати винахідницького рівня. Коло об'єктів корисної моделі більш вузьке. Зокрема, об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Промисловим зразком є художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Значення промислових зразків полягає у підвищенні споживчих якостей виробів їх конкурентноздатності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Виріб має задовольняти потреби споживачів з естетичної точки зору, бути красивим, мати виразну форму, колір, відповідати моді тощо. Також він повинен мати певні ергономічні властивості - простоту і зручність у користуванні. Дані умови реалізуються за допомогою художнього конструювання (дизайну). Зміст промислового зразка складає не технічне рішення, як у винаходу або корисної моделі, а художньо-конструкторське рішення виробу, що формує його зовнішній вигляд: автомобіля, літака, телевізора, іграшки тощо.

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Правова охорона надається промисловому зразку, що є новим і промислова придатним.

Суб'єкти права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами можуть бути патентовласники - фізичні та юридичні особи, які не є авторами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором.

До кола патентовласників, які не є авторами об'єктів промислової власності, належать фізичні і юридичні особи, які одержують патентні права на основі закону чи договору, в тому числі правонаступники авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків. До даної групи належить і держава.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та ст. 8 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) чи, відповідно, промисловий зразок має роботодавець винахідника.

Однак згідно зі ст. 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Оформлення прав на винахід, корисну модель і промисловий зразок

Права на винахід, корисну модель і промисловий зразок охороняє закон, підтверджує патент на винахід та промисловий зразок і на корисну модель. Патент слід розцінювати як: 1) визнання і підтвердження з боку держави того, що надана пропозиція є винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком; 2) надання суспільству інформації про наявність винаходу і його охорону державою; 3) визначення пріоритету та авторства його створювачів. Патент закріплює також і права та обов'язки автора, патентовласника та інших суб'єктів патентних відносин1. Отже, патент засвідчує пріоритет, авторство винаходу, корисної чи моделі промислового зразка і виключне право на їх використання.

Строк дії патенту

Патент на винахід діє протягом 20 років, деклараційний патент - протягом шести років. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

Строк дії патенту на корисну модель діє 5 років, а за клопотанням власника його чинність може бути продовжена, але не більш як на 3 роки. В аналогічному порядку на 5 років продовжується чинність дії патенту на промисловий зразок, який діє протягом 10 років від дати подання заявки до Установи.

Заявка на видачу патенту. Для одержання патенту (деклараційного патенту) автор, роботодавець чи їх правонаступники подають заявку до Установи. Вимоги до документів заявок на об'єкти промислової власності передбачені Установою. Функції прийому заявок, проведення їх експертизи і встановлення відповідності заявлених об'єктів промислової власності умовам здійснює Український інститут промислової власності при Установі. Заявка на видачу патенту України на винахід і корисну модель має відповідати спеціальним Правилам, що детально регламентують процедурні питання щодо дій заявника й оформлення документів для отримання патенту. Те саме стосується і заявки на промисловий зразок.

Заявка має пройти перш за все формальну експертизу, а для винаходів і промислових зразків ще й безпосередню експертизу. При експертизі заявки на корисну модель перевірка відповідності умовам патентоздатності не здійснюється.

Відомості про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок публікуються в офіційному бюлетені установи, після чого будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок Установа здійснює їх державну реєстрацію. Для цього до відповідного державного реєстру України вносяться відомості про патент. Тільки після цього у місячний строк патент видають особі, яка має право на його одержання. При наявності співавторів їм видається один патент. За одержання патенту та підтримання його чинності необхідно сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок сплати якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок Установа здійснює їх державну реєстрацію. Для цього до відповідного державного реєстру України вносяться відомості про патент. Тільки після цього у місячний строк патент видають особі, яка має право на його одержання. При наявності співавторів їм видається один патент. За одержання патенту та підтримання його чинності необхідно сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок сплати якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

13.5 Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми. Свідоцтво

Інформація

Відносини щодо правової охорони компонування інтегральної мікросхеми в Україні регулюються ЦК України (статті 471-488) та Законом України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (далі - Закон).

У Законі визначено, що компонування інтегральної мікросхеми (далі - ІМС) - це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Відповідно до ст. 471 ЦК України компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним. Також, відповідно до ст. 5 цього Закону, охорона прав поширюється лише на оригінальну топографію ІМС.

Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не створене прямим відтворенням (копіюванням) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відоме у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати її першого використання.

Держава здійснює правову охорону компонування ІМС через його реєстрацію в Установі з видачею відповідного свідоцтва про набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.

Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зображенням цього компонування на матеріальному носії. Способи, що стосуються технологічного процесу виготовлення інтегральної мікросхеми, конструкцій кристалів ІМС та інших технічних рішень, за наявності необхідних законодавством критеріїв можуть стати об'єктами патентних прав.

Відповідно до ст. 473 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування ІМС визнаються: 1) автор компонування інтегральної мікросхеми; 2) інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом.

Автором компонування ІМС може бути лише фізична особа, інтелектуальною творчою працею якої створене компонування. Юридична особа може виступати лише власником майнових прав на компонування ІМС. Якщо компонування ІМС створено спільно кількома фізичними особами, кожна з них визнається автором такого компонування.

При створенні компонування ІМС у порядку виконання службових обов'язків чи за спеціальним дорученням роботодавця право на реєстрацію топографії ІМС і всі права, що випливають з цієї реєстрації, має роботодавець автора топографії ІМС, якщо трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. При цьому автор має право на одержання винагороди, розмір якої визначається у договорі між автором і роботодавцем.

Автору компонування ІМС належать особисті немайнові та виключні майнові права.

13.6 Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію.

Інформація

Відповідно до ст. 481 цього Кодексу раціоналізаторська пропозиція - це визнана юридичною особою пропозиція, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути об'єкт або процес.

Раціоналізаторська пропозиція має бути визнана юридичною особою, до якої вона подана. До раціоналізаторської пропозиції встановлюються певні умови її охороноздатності. Щоб отримати правову охорону, раціоналізаторська пропозиція, зокрема, має:

1) стосуватися профілю підприємства;

2) бути новою;

3) бути корисною для підприємства, на якому вона подана. Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

Суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана (ст. 483 ЦК України). Юридична особа стає суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію лише у разі визнання пропозиції раціоналізаторською. Заявником раціоналізаторської пропозиції може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку та дієздатності.

Стаття 484 ЦК України визначає права суб'єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.

Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання її в будь-якому обсязі.

13.7 Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин

Інформація

Відносини у даній сфері регулюються ЦК України, законами України «Про охорону прав на сорти рослин» та «Про племінне тваринництво». Відповідно до ст. 485 ЦК України до прав інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин належать:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності (наприклад, авторство) на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин згідно зі ст. 486 цього Кодексу є:

1) автор сорту рослин, породи тварин;

2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

Коло майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчених патентом, становлять:

1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Виключні майнові права, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Ці права чинні: на сорт рослин та породу тварин - 30 років, окремо для дерев та винограду - 35 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації прав. Ці права також можуть припинятися достроково та поновлюватися відповідно до закону. Особливим виключним правом щодо даних об'єктів інтелектуальної власності є право на поширення сорту рослин, породи тварин, що діє безстрокове за умов підтримання його чинності (ст. 488 ЦК України).

Об'єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт рослин. Сорт - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), що, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:

1) може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

2) може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

3) може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Автор сорту рослин має особисті немайнові права:

1) перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його право авторства;

2) вимагати видачі свідоцтва про авторство на сорт рослин;

3) вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту рослин і не зазначати його у публікаціях;

4) вимагати зазначення свого імені під час використання сорту рослин, якщо це практично можливо.

До майнових прав власника патенту на сорт рослин належать право на використання сорту рослин і виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти іншим особам використовувати цей сорт рослин.

Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх нащадкам.

В Україні державна реєстрація племінних тварин здійснюється за внесенням відповідних даних про них до Державної книги племінних тварин, а племінних стад - до Державного племінного реєстру. Єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Відсутній також і охоронний документ на селекційне досягнення. Суб'єктам племінної справи видається лише племінне свідоцтво (сертифікат), а також надається можливість використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Відповідно до цього свідоцтва володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), що документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйцеклітин. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання.

13.8 Право інтелектуальної власності на комерційне найменування

Інформація

Відповідно до ст. 90 ЦК України юридична особа, яка є суб'єктом підприємництва, може мати комерційне (фірмове) найменування. У ст. 489 ЦК України зазначається, що правова охорона надається комерційному (фірмовому) найменуванню (далі - комерційне найменування), якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Під комерційним (фірмовим) найменуванням слід розуміти найменування, під яким особа діє у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників.

Суб'єкти прав на комерційні найменування

Власниками прав на комерційні найменування можуть бути лише юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Це випливає зі ст. 90 ЦК України, де юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне найменування.

Не можуть виступати у цивільному обороті під своїм комерційним найменуванням об'єднання осіб, пов'язаних між собою лише договором про спільну діяльність, представництва і філії юридичних осіб та інші їхні відособлені підрозділи (цехи, відділення, ділянки тощо). Усі вони мають виступати в цивільному обороті від імені юридичної особи, яка їх утворила, і відповідно користуватися її комерційним найменуванням.

Не можуть мати комерційних найменувань ті установи, які виконують функції некомерційного характеру, тобто не здійснюють підприємницьку діяльність, зокрема фонди, асоціації, громадські та релігійні організації, споживчі кооперативи, а також їх об'єднання.

Право на комерційне найменування гарантує можливість підприємницькому товариству виступати в цивільному обороті під власним найменуванням; юридична особа під своїм комерційним найменуванням укладає цивільно-правові угоди, реалізує особисті немайнові права, захищає свої порушені права або права, що оспорюються, здійснює інші юридичні дії. Використанням комерційного найменування також може бути його розміщення на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публікаціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях тощо.

Абсолютний характер права на комерційне найменування означає, що всі інші юридичні особи не мають права порушувати прав на дане найменування.

Права на комерційні найменування охороняються на всій території України. Відповідно до положень Паризької конвенції з охорони промислової власності правова охорона надається їм у всіх країнах, які є її учасниками.

Момент набуття права на комерційні найменування у законодавстві не вирішено. Відповідно до ЦК України право на відповідне комерційне найменування є чинним з моменту першого його використання та охороняється без обов'язкового подання заявки чи його реєстрації і незалежно від того, є чи ні комерційне найменування частиною торговельної марки.

Захист прав на комерційні найменування у цивільно-правовому порядку полягає в реалізації передбачених законом заходів щодо відновлення своїх порушених прав, припиненні їх порушення та застосуванні до порушника відповідних санкцій (ст. 432 ЦК України). Захист прав на комерційні найменування може здійснюватися у судовому порядку.

13.9 Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Інформація

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою (далі - марка) може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Умови визнання позначень торговельними марками і, відповідно, надання їм правової охорони визначаються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Правова охорона надається лише тій марці, яка не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі. Необхідними умовами правової охорони марки також є: 1) здатність відрізнити дану марку від інших марок та загальновживаної чи національної символіки (принцип відносної новизни торговельної марки); 2) дотримання прав інших суб'єктів права інтелектуальної власності.

Одержання свідоцтва можливе у разі подання відповідної заявки до Держдепартаменту з питань інтелектуальної власності (далі - Установи). При цьому в разі претензій кількох заявників на тотожні позначення право на свідоцтво отримує той із них, чия заявка має більш ранню дату подання або більш ранню дату пріоритету (за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена). Про право пріоритету слід заявляти окремо.

Для одержання свідоцтва заявка має пройти процедуру експертизи, порядок якої встановлено законом. Експертиза має два етапи - формальний та кваліфікаційний. Якщо заявка пройде етап формальної експертизи, тобто відповідатиме всім встановленим вимогам щодо її оформлення та оплати збору, тоді проводиться кваліфікаційна експертиза по суті заявки. Якщо за результатами кваліфікаційної експертизи заявки буде визначено, що позначення відповідає умовам надання правової охорони, заявнику надсилається рішення про реєстрацію знака. Відомості про реєстрацію та видачу свідоцтва мають бути опубліковані для широкого загалу. Законодавство нагадує про необхідність сплати зборів за дії, пов'язані з видачею свідоцтва, оскільки несплата тягне за собою відкликання заявки.

Зареєструвати торговельну марку можна також в іноземних країнах. Заявка на реєстрацію в іноземній державі подається відповідно до законодавства цієї країни, однак спочатку вона має надійти до Установи, а згодом пересилається до Міжнародного бюро інтелектуальної власності і розглядається відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р.

Суб'єкти та зміст прав на торговельні марки

ЦК України визначає, що майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майновими правами є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на цю марку. Зазначений строк може бути продовжений щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

13.10 Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Інформація

В Україні правове регулювання відносин, пов'язаних з географічним зазначенням місця походження товарів, передбачено ЦК України (статті 501-504) та Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Коло питань щодо даної сфери відносин регулюється також законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу» тощо.

Під географічним зазначенням походження товару розуміють назву країни, населеного пункту, місцевості чи іншого географічного об'єкта, що використовується для позначення товару, особливі властивості якого винятково чи головним чином визначаються характерними для даного географічного об'єкта природними чи людськими чинниками або тими й іншими чинниками одночасно.

Неодмінними умовами правової охорони географічного зазначення є:

1) наявність у товарі особливих властивостей, цінних з погляду споживача, що підвищують конкурентноздатність товару на ринку однорідних товарів;

2) обумовленість цих властивостей виключно або головним чином властивими даному, а не іншому географічному об'єкту природними (кліматичними, водяними, ґрунтовими і т. п.) факторами;

3) людськими (навичками майстрів, уміннями виготовлювачів) факторами чи тими й іншими факторами одночасно.

Суб'єкти та об'єкти права на географічне зазначення

Суб'єктами права на географічне зазначення є виробники товарів, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

...