Поняття, принципи і система цивільного права

На підставі ч.2 ст.259 ЦК У позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Правила обчислення позовної давності

Оскільки позовна давність є видом цивільно-правових строків при її обчисленні використовуються загальні правила (ст.ст.254-256 ЦК У). При цьому правило про обчислення позовної давності є імперативним, а це значить, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Початок перебігу позовної давності. Зупинення і переривання перебігу позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою:

а) за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, перебіг починається від дня припинення насильства (ч.2 ст.261 ЦК У);

б) за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину - від дня, коли почалося його виконання (ч.3 ст.261);

в) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи - від дня досягнення нею повноліття (ч.4 ст.261 ЦК У);

г) за зобов'язанням з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261ЦК У);

д) за регресними зобов'язаннями - від дня виконання основного зобов'язання (ч.6 ст. 266 ЦК У).

Ст.263 ЦК У дає вичерпний перелік обставин, за наявності яких позовна давність зупиняється. До них належить:

Непереборна сила - надзвичайна і така, що не можна відвернути в даних умовах, подія (стихійне лихо або соціальні явища).

Мораторій - відстрочка виконання зобов'язань, що встановлена законодавством.

Зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює відповідні відносини.

Перебування позивача або відповідача у складі збройних сил, переведених на воєнний стан.

Під час дії цих обставин перебіг позовної давності зупиняється. З дня припинення обставин, що стали підставою для зупинення давності, її перебіг продовжується на той період часу, що залишився (тобто строк позовної давності мінус строк, що пройшов до виникнення означених вище обставин).

Переривання перебігу строку позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує перерву, не зараховується в строк позовної давності, і строк позовної давності, після перерви, починає перебіг спочатку на весь строк, передбачений в законі для означених вимог.

Перебіг строку позовної давності переривається:

Здійсненням зобов'язаною особою дій, що підтверджують визнання боргу або іншого обов'язку. Такими діями можуть бути наприклад, часткова виплата боргу, прохання про відстрочку виконання зобов'язань.

Пред'явлення позову, хоча б до одного із кількох боржників (а також, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач) у встановленому порядку.

Наслідки спливу позовної давності. Поновлення позовної давності.

Ст.267 ЦК У передбачає наслідки спливу позовної давності - особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу все одно має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вимоги на які позовна давність не поширюється

На підставі ст.268 ЦК У позовна давність не поширюється:

На вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав, крім випадків встановлених законом.

На вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

На вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

На вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

На вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

? Питання для самоперевірки

Дайте поняття строків і термінів у цивільному праві.

Яке їх значення ?

Який порядок обчислення строків ?

Який порядок вчинення дій в останній день строку ?

Назвіть види строків у цивільному праві.

Дайте визначення позовної давності, яке її значення ?

Охарактеризуйте види позовної давності.

Які правила обчислення позовної давності ?

Як визначити початок перебігу позовної давності ?

В чому полягає суть зупинення і переривання перебігу позовної давності ?

Назвіть випадки зупинення і переривання перебігу позовної давності.

Які наслідки спливу позовної давності ?

На які вимоги позовна давність не поширюється ?

10. ПРАВО ВЛАСНОСТІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Прочитайте

Л - 1-2, 23, 114, 71, 121-122, 125, 131-133, 140, 171

10.1 Поняття власності та права власності. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

Інформація

Власність - це ставлення людини до речі або відношення між людьми з приводу речей.

На одному полюсі цього відношення - власник, що ставиться до речі як до своєї, на іншому не власники - усі інші особи, що зобов'язані ставитися до неї як до чужої. Таким чином власність - це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками:

а) вони виникають з приводу речей (майна);

б) мають вольовий зміст.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

Право власності в об'єктивному значенні - це сукупність норм, які регулюють відносини власності і є юридичною підставою існування і реалізації права власності, що належить певному суб'єкту.

Право власності в суб'єктивному значенні - це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю своєю владою і у власному інтересі.

Характерні ознаки права власності як суб'єктивного права:

його зміст охоплює три правомочності власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном;

суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права;

об'єктом права власності може бути будь-яка індивідуально визначена річ.

Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації (упакування, маркування).

своє право власності на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму власному інтересі.

Зміст права власності

Зміст права власності складається з трьох правомочностей власника:

права володіння;

права користування;

права розпорядження.

Право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ. Право володіння є тільки законним, бо ґрунтується на правовій підставі.

Право користування - це юридична можливість видобування власником споживчі властивості речі. Воно здійснюється шляхом вчинення фактичних дій (проживання в будинку); шляхом вчинення юридичних дій (надання речі в оренду і одержання від такої діяльності прибутків).

Право розпорядження - це юридична можливість власника визначити фактичну і юридичну долю речі. Визначення фактичної долі полягає в зміні її фізичної сутності, аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ (власник може подарувати або продати річ іншій особі).

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Форми власності в Україні

Форми власності в Україні

Право власності українського народу суб'єкт: Український народ; об'єкти: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континент-тального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи дер-жавної влади та органи місцевого самоврядуван-ня в межах, вста-новлених Конститицією України.	Право приватної власності суб'єкти: фізичні та юридичні особи; об'єкти: будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відпо-відно до закону не можуть їм нале-жати. Склад, кіль-кість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмежена.	Право державної власності суб'єкт: держава; об'єкти: кошти дер-жавної скарбниці, майно, яке закріп-лене за юридичними особами, створеними державою. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відпо-відно органи дер-жавної влади	Право комунальної власності суб'єкти: територіальні грома-ди села, селища, міс-та. об'єкти: майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній гро-маді. Свої повно-важення власника територіальна громада здійснює або безпосередньо, або опосередковано через утворені нею органи місцевого самоврядування.

Підстави набуття і припинення права власності

Відповідно до ст. 328 ЦК У право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Усі підстави виникнення права власності можна поділити на:

І. Первісні - при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.

а) виготовлення або створення нової речі (виробництво) (ст.331 ЦК У) - тут з'являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на неї виникає з моменту її створення. Право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

б) переробка речі (специфікація) (ст.332 ЦК У) - це використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

в) привласнення загальнодоступних дарів природи (ст.333). Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі, тощо є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю, або загального дозволу власника земельної ділянки.

г) безхазяйна річ (ст.335) - це річ, яка не має власника або власник якої не відомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Після спливу одного року з дня взяття на облік цієї речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана судом у комунальну власність.

д) знахідка (ст.337 ЦК У). Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або відповідному органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі і якщо власник або інша особа яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула права власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі, тощо), а також має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20 % вартості речі.

е) бездоглядна домашня тварина (ст.340 ЦК У). Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні (особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, міліція, орган місцевого самоврядування). У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.

є) скарб (ст.343 ЦК У) - це закопані у землю чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20 % від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

ж) набувальна давність (ст.344 ЦК У). Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

ІІ. Похідні способи - усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність і спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Право власності припиняється у разі (ст.346 ЦК У):

відчуження власником свого майна;

відмови власника від права власності;

припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

знищення майна;

викупу пам'яток історії та культури;

викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю;

викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

реквізиції;

конфіскації.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

Випадкова загибель або псування речей - це загибель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин (непереборної сили). Ризик такої випадкової загибелі або псування лежить на власникові, якщо інше не передбачено законом або договором.

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення права власності.

Охарактеризуйте право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

Що складає зміст права власності ?

Які форми власності в Україні ?

Назвіть підстави набуття права власності.

Які підстави припинення права власності ?

На кому лежить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна ?

11. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ЗА ВСІМА ЇЇ ВИДАМИ

Прочитайте

Л - 1-2, 23, 114, 71, 121-122, 125, 131-133, 140, 171

Поняття права приватної власності

Інформація

В об'єктивному значенні право приватної власності - це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність громадянам майна споживчого і фінансово-виробничого призначення та забезпечують власникам - громадянам здійснення права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд, використовувати його для будь-яких цілей, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності у суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право власника - громадянина здійснювати володіння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Суб'єкти і об'єкти права приватної власності

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (ч.1 ст.325 ЦК У). Відповідно до Закону України “Про власність” суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Об'єкти: фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (ст.325 ЦК У). Як випливає із змісту ст.13 Конституції України та ст.9 Закону України “Про власність”, не можуть перебувати у власності окремих громадян об'єкти права виключної власності народу України, до яких належать земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Кожна держава має право визначити об'єкти, які з міркувань державної безпеки або з інших підстав не повинні перебувати у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Тому постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями від 22 квітня 1993 р., 15 липня 1994 р., 24 січня 1995 р.) було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в додатках № 1 і № 2. До такого Переліку входять:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, які набуваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини і засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали і обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що їх застосовують правоохоронні органи, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Щодо видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набуття громадянами права власності, то в додатку № 2, зокрема, зазначаються: вогнепальна мисливська зброя, газові пістолети і револьвери та деякі види пневматичної зброї; пам'ятки історії і культури; радіоактивні речовини. Такі види майна можуть бути придбані лише за наявності відповідного дозволу (органів внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та радіаційної безпеки тощо).

Вилучення перелічених видів майна з числа об'єктів права приватної власності громадян не можна розглядати як обмеження прав власника, оскільки перебування такого майна у власності.

Умови виникнення і припинення права приватної власності

Умови виникнення права приватної власності		На доходи від участі в суспільному виробництві
		На доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності
		За договорами та іншими правочинами
		Внаслідок успадкування майна
		Приватизації державного житлового фонду
		Отримання дивідендів від цінних паперів і вкладів у фінансово-кредитних установах
		Отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій, тощо
		Отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування заподіяної шкоди
		Отримання коштів за аліментними зобов'язаннями
		Правомірне заволодіння дарами природи
		Отримання різних премій, виграшів, призів

Певні юридичні факти необхідні для припинення права приватної власності. Ними можуть бути: укладення договорів, споживання продуктів харчування, спадкування за заповітом, реквізиція, конфіскація, тощо.

11.2 Поняття, суб'єкти, об'єкти права державної власності

Інформація

Державна власність є особливою суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах суспільства. Відповідно до ст.326 ЦК У у державній власності є майно, у тому числі кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

На підставі ст.32 Закону України «Про власність» суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Держава здійснює свої повноваження власника через спеціальні органи.

Об'єкти: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток; інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. У наведеному переліку об'єктів права державної власності можна виділити дві категорії майна, а саме: а) майно, яке взагалі не може бути у власності інших суб'єктів права власності (наприклад, оборонні об'єкти); б) майно, яке у принципі може бути у власності інших суб'єктів, але в даному випадку за своїм функціональним призначенням покликане забезпечувати загальнодержавні інтереси.

Державною власністю має вважатися також майно, що забезпечує діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ними органів.

Підстави виникнення права державної власності

Підстави виникнення права державної власності		Виробнича діяльність трудових колективів
		Правочини у сфері внутрішнього і зовнішнього обігу
		Податки, збори, мито з фізичних і юридичних осіб
		Реквізиція - це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна
		Конфіскація - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкція за правопорушення
		Сплата штрафних санкцій у вигляді відповідних грошових сум
		Визнання майна безхазяйним
		Знахідка
		Бездоглядна худоба
		Скарб
		Вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам'яткою історії та культури

11.3 Поняття, суб'єкти, об'єкти права комунальної власності

Інформація

Комунальна власність - це власність адміністративно-територіальних одиниць.

Суб'єкти: територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через утворенні ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Об'єкти: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, банки, страхові товариства, пенсійні фонди, частка у майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, кошти, отримані від їх відчуження (Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Підстави виникнення права комунальної власності

Комунальна власність створюється за рахунок державного майна, переданого у власність територіальній громаді, майна, створеного комунальними підприємствами, податкових платежів та за іншими підставами, не забороненими законом. Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. визначені правові засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. У ньому, зокрема, визначено: об'єкти передачі; порядок прийняття рішень про передачу; умови передачі; оформлення передачі. Законом встановлено, що передача об'єктів здійснюється безоплатно і оформляється відповідним актом приймання-передачі, який водночас засвідчує момент переходу права власності від одного власника до іншого. За умов, передбачених ЦК України право комунальної власності може виникнути на безхазяйне майно, на знахідку, на бездоглядну худобу.

11.4 Поняття права спільної власності. Право спільної часткової і спільної сумісної власності.

Інформація

Під правом спільної власності слід розуміти право власності двох або декількох осіб на той самий об'єкт (ч.1 ст.355 ЦК У). Учасники спільної власності іменуються співвласниками. Об'єктом права спільної власності може бути індивідуально-визначена річ чи сукупність речей. Вони можуть бути подільними чи неподільними.

Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. У зв'язку з цим правовідносини виникають не тільки між власником і не власником, але і між співвласниками.

Ч.2 ст.355 ЦК У розрізняє два види спільної власності: спільну власність двох або більше співвласників з визначенням часток кожного з них у праві власності - спільна часткова власність і спільна сумісна власність - власність двох або більше співвласників без визначення часток у праві власності.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава або територіальні громади. Інститут права спільної часткової власності може бути застосований до будь-яких економічних форм власності, що існують в Україні.

Спільна часткова власність може виникнути в силу будь-яких підстав, що допускаються законом:

Спільне створення двома або більше фізичними особами, непов'язаними сімейними відносинами, спільної речі або її переробка, або спільне створення спільної речі або її переробка фізичними або юридичними особами (ст.331, ст.332 ЦК У).

Одержання плодів від спільної речі або доходів від спільного майна, якщо ці плоди або доходи не розділені між учасниками спільної часткової власності (ст.359 ЦК У).

Спільне присвоєння декількома особами загальнодоступних дарів природи (збір ягід, лов риби та інше - ст.333 ЦК У).

Придбання за договором купівлі-продажу, міни, дарування, договору довічного утримання декількома особами неподільної речі.

Договір подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток в спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належить подружжю (колишньому подружжю) на право спільної сумісної власності.

Подружжя можуть у шлюбному договорі передбачити що належне кожному з них роздільне майно або частина цього роздільного майна буде належати їм на праві спільної часткової власності.

Відчуження власником якої-небудь речі, частки в праві власності на цю річ.

Спадкування за законом або за заповітом двома або декількома особами за умови прийняття спадщини цими особами і якщо успадковане майно не розділене між спадкоємцями.

Ч.3 ст.368 ЦК У і ч.1 ст.60 СК передбачено, що спільною сумісною власністю є майно, придбане подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором. Спільною сумісною власністю є майно, придбане в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ч.4 ст.368 ЦК У). Право спільної сумісної власності виникають також на майно осіб, що ведуть фермерське господарство, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ст.16 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”). На праві спільної сумісної власності може також належати членам сім'ї приватизована квартира (будинок)відповідно до письмової угоди всіх повнолітніх членів сім'ї, що проживають в даній квартирі (будинку).

? Питання для самоперевірки

Право власності Українського народу.

Дайте визначення права приватної власності.

Охарактеризуйте суб'єкти і об'єкти права приватної власності.

Які умови виникнення права приватної власності ?

Назвіть умови припинення права приватної власності.

Дайте поняття державної власності.

Які суб'єкти і об'єкти права державної власності ?

Визначте підстави виникнення права державної власності.

Охарактеризуйте суб'єкти і об'єкти права комунальної власності.

Які підстави виникнення права комунальної власності ?

Дайте поняття права спільної власності.

Охарактеризуйте право спільної часткової і спільної сумісної власності.

12 ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ. РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 8, 23, 80, 85, 87, 114, 71, 121-122, 125, 131-133, 140, 171

Значення та гарантії захисту права власності. Способи захисту права власності.

Інформація

Відповідно до ст.13 Конституції України “держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності”. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст.41 Конституції України). Всі форми власності проголошені рівними, а відтак охороняються та захищаються державою без надання переваг одній перед іншою.

Норми цивільного права забезпечують регулювання й охорону відносин власності при нормальних умовах використання власником приналежного йому майна без порушення його правомочностей, а також без обмеження прав та інтересів інших осіб.

Цивільно-правовий захист - це сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв'язку зі зробленими проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів їхніх власників.

Способи захисту:

І. Основні речово-правові:

а) віндикаційний позов;

б) негаторний позов.

ІІ. Допоміжні речово-правові:

а) позов про визнання права власності;

б) позов про виключення майна з опису;

в) позови про захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільного майна.

ІІІ. Зобов'язально-правові:

а) способи захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором);

б) способи захисту права власності в деліктних зобов'язаннях;

в) повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

ІV. Спеціальні засоби:

а) позови про визнання правочину недійсним;

б) способи захисту права власності померлих осіб та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими;

в) способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів, визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.

Витребування майна власником з чужого незаконного володіння (віндикація). Витребування коштів і цінних паперів на пред'явника

Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України). Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, який має позадоговірний характер, тобто є таким, що може бути пред'явлений лише у випадку відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин.

Об'єкт віндикаційного позову - індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Витребуване майно може належати і до категорії речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мірою, вагою), але в такому разі воно має бути певним чином індивідуалізоване (наприклад, мука, цукор, цемент у мішках за певними цифровими або іншими характерними позначками). У разі загибелі індивідуально визначеного майна Віндикаційний позов не може бути пред'явлений за відсутністю об'єкта позову.

Сторони у віндикаційному позові. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна (фізична та юридична особа, а також інші суб'єкти права власності, визначені ст. 2 ЦК України), який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім власника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, на підставі договору (наприклад, оренди, схову, комісії) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (так званий «титульний володілець» майна). Така особа має право на захист свого володіння також і від власника майна (ст. 396 ЦК України, ч. 5 ст. 48 Закону України «Про власність»).

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його відчужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову). Незаконність володіння майном відповідачем має бути доведена позивачем у судовому процесі, оскільки чинне законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом (ст. 397 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про власність»). Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього в її незаконному володінні.

Предмет віндикаційного позову. За загальним правилом предметом позову в судовому процесі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має винести рішення. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Умови задоволення віндикаційного позову. Можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи придбане майно відплатно або безвідплатно. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права (наприклад, придбання набувачем речі у магазині або на прилюдних торгах). У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або повинен був знати, що особа, яка здійснювала відчуження майна, не мала на це право, є недобросовісним набувачем (наприклад, придбання майна у неповнолітнього або придбання майна вночі на вулиці у випадкової особи).

У недобросовісного набувача майно може бути витребуване в судовому порядку у всякому разі (ст. 400 ЦК України).

Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, як придбане ним майно - відплатно чи безвідплатно.

Майно, набуте безвідплатно (наприклад, за договором дарування) в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК України).

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовісним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза нею. Позивач має право витребувати майно у будь-якого набувача, в тому числі добросовісного, який відплатно придбав його, якщо майно:

1) було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згадана норма закону не містить вичерпного переліку випадків вибуття майна з володіння поза волею володільця: вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади, наведені законом. Отже, власник має право вимагати майно у будь-якого набувача й у випадку, коли воно вибуло з володіння особи, якій власник надав його у володіння (наприклад, майно було втрачене перевізником або вкрадено в орендаря). Водночас, якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (наприклад, передане іншій особі у зберігання) і в подальшому відплатно продане зберігачем добросовісному набувачу, витребування від останнього майна не допускається. Останнє не позбавляє власника можливості вимагати від особи, яка здійснила незаконний продаж майна, відшкодування завданих йому збитків.

Закон містить і деякі винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння. Так, не підлягає віндикації майно, що було продане добросовісному набувачу в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст. 388 ЦК України). Добросовісний набувач, який відплатно придбав майно в зазначеному порядку, не може бути позбавлений цього майна, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння за волею чи поза волею власника або особи, якою воно було передане власником у володіння.

Не можуть бути витребувані у добросовісного набувача гроші і цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК України). Неможливість витребування їх від добросовісного набувача не ставиться законом у залежність від того, як останній набув їх: відплатно чи безвідплатно, або від того, чи вибули вони з володіння власника за його волею, чи поза нею (наприклад, втрачені, вкрадені та ін.).

Законом в Україні встановлено загальну трирічну позовну давність щодо вимог про повернення майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України «Про власність»), що відповідає загальному строку позовної давності, встановленому ст. 257 ЦК України.

Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володіння. Питання про розрахунки при витребуванні речей з незаконного володіння постає лише у разі повернення майна власникові з чужого незаконного володіння. Якщо майно не може бути витребуване у добросовісного набувача у випадках, визначених законом (статті 388-389 ЦК України), то й розрахунки між ним і власником не здійснюються.

Згідно зі ст. 390 ЦК України власник має право вимагати від недобросовісного набувача не тільки повернення майна, а й передання усіх доходів, що їх особа набула або мала набути за весь час володіння ним. Що ж до добросовісного набувача, то власник у разі повернення (віндикації) майна може вимагати передання доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався чи міг дізнатися про неправомірність свого володіння.

Лише добросовісний набувач має право залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, що можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а у разі неможливості відокремити поліпшення - на відшкодування здійснених на поліпшення фактичних витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Як добросовісний, так і недобросовісний набувач (володілець) майна, що повертається власникові, має право вимагати від останнього відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Захист прав власності від порушень, не поєднаним з позбавленням володіння (негаторний позов)

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України).

Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.

Сторони негаторного позову. Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову.

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомочність щодо користування чи розпорядження майном.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає.

Прикладами негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні користування майном є: позов власника до відповідача, який без належних правових підстав використовує нерухому будівлю власника для зберігання свого майна; позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень; позов власника гаража до власника сусіднього гаража, який розмістив біля воріт його гаража будматеріали, що перешкоджають виїзду його машини та інше.

Умови задоволення негаторного позову. Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Захист прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права.

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Винятком з цього є негаторні позови власника про виключення майна з опису, на які згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. поширюється трирічний строк позовної давності, перебіг якого починається з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про опис належного їй майна.

Визнання права власності

Позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Об'єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально-визначеного майна.

Сторони у позові про визнання права власності. Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально-визначеного майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право власності на майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності: особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Предмет позову про визнання права власності. Предметом вказаного позову є вимога позивача про визнання його права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно, та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів судом.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. ЦК України, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, водночас не визначає конкретних доказів, якими останній має підтверджувати своє суб'єктивне право. Такими доказами відповідно до норм процесуального законодавства України (ст. 32 ГПК України, ст. 27 ЦПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Насамперед підтверджувати наявність права власності в судовому процесі можуть правовстановлюючі документи. Перелік таких документів щодо нерухомого майна наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджений у редакції від 28 січня 2003 р. наказом Міністерства юстиції України № 66/73872.

Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

На підставі ст.393 ЦК У правовий акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, невідповідний закону чи іншим правовим актам і що порушують цивільні права і охоронювані законом інтереси громадянина чи юридичної особи, може бути визнані судом незаконними та скасовуються, у результаті чого порушене право підлягає відновленню.

Відповідачем за даними позовами виступає держава. Підставами визнання недійсними зазначених актів є протиріччя їх закону та іншим правовим актам.

Разом з вимогою визнати незаконним акт, який порушує право власності, особа, право якої порушено має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на повне відшкодування заподіяних збитків та відшкодування моральної шкоди.

12.2 Загальна характеристика речових прав на чуже майно, їх види

Інформація

Речові права на чуже майно - це самостійні речові права, які надають уповноваженій за ними особі право обмеженого користування певною річчю або їх сукупністю для визначеної мети та у певних межах. Для прав на чуже майно характерні такі ознаки:

абсолютний характер;

реалізація принципу слідування;

реалізація принципу переваги, який надається суб'єкту речового права перевагу перед суб'єктами зобов'язального права реалізувати своє право;

перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно.

12.3 Загальна характеристика речових прав на чуже майно, їх види

Інформація

Речові права на чуже майно - це самостійні речові права, які надають уповноваженій за ними особі право обмеженого користування певною річчю або їх сукупністю для визначеної мети та у певних межах. Для прав на чуже майно характерні такі ознаки:

абсолютний характер;

реалізація принципу слідування;

реалізація принципу переваги, який надається суб'єкту речового права перевагу перед суб'єктами зобов'язального права реалізувати своє право;

перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно.

	Види речових прав на чуже майно
	Право володіння - це таке володіння, яке виникає на підставі договору, або на іншій підставі, передбаченій законом (ст.398 ЦК У). Суб'єкт - будь-яка особа як юридична так і фізична. Об'єкт - будь-яка річ, над якою встановлене фактичне володіння.
	Право користування (сервітут) - це право обмеженого користування чужими речами (майном), встановлене в інтересі певної особи. Право користування чужим майном може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (ст.401 ЦК У).
	Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) - це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі договору між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою як користувач (ч.1 ст.407 ЦК У).
	Право забудови земельної ділянки (суперфіцій) - це право користування чужою земельною ділянкою для забудови (ст.413 ЦК У). Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
	Інші речові права на чуже майно, які можуть бути встановлені законом.

Размещено на http://www.allbest.ru/

? Виконайте

Практичне завдання

Скласти перелік можливих порушень прав власності та способи їх захисту в кожному випадку. Розв'язування практичних ситуацій.

? Питання для самоперевірки

Що таке захист права власності ?

На які види поділяються способи захисту права власності ?

Охарактеризуйте віндикаційний позов.

В чому особливість витребування коштів і цінних паперів на пред'явника ?

Розкрийте суть негаторного позову.

Охарактеризуйте позов про визнання права власності.

В чому суть способу захисту права власності щодо визнання незаконним правового акта, що порушує це право ?

Охарактеризуйте речові права на чуже майно.

Назвіть види речових прав на чуже майно.

13. ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Прочитайте

Л - 1-2, 23, 33-48, 11-112, 115, 119-121, 124-125, 131-133, 150, 155, 168, 172, 182-183, 191, 193, 195, 200

13.1 Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, захист

Інформація

Творча діяльність - це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, виробничій тощо.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом України та іншим законом (ст.418 ЦК У).

Об'єкти (ст.420 ЦК У):

* літературні та художні твори;

* комп'ютерні програми;

* компіляції даних (бази даних);

* виконання;

* фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

* наукові відкриття;

* винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

* компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

* раціоналізаторські пропозиції;

* сорти рослин, породи тварин;

* комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

* комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

...