Поняття, принципи і система цивільного права

Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Зменшення або втрата майна потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди, а також особистого блага - немайнової шкоди, яку також називають моральною шкодою.

Одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкодування збитків. Як правова категорія, збитки - це викликані неправомірною поведінкою негативні наслідки у майновій сфері потерпілого. Збитками також називають грошовий вираз майнової шкоди. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Моральна (немайнова) шкода - це такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми, можуть полягати у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Причинний зв'язок. Важливою умовою цивільно-правової відповідальності є причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і шкодою, якої зазнала потерпіла сторона. Доказ наявності причинного зв'язку є обов'язком кредитора (потерпілого). У зв'язку з тим, що цивільним правом для притягнення до цивільної відповідальності допускається неповний склад правопорушення, встановлення причинного зв'язку є необхідним лише в умовах, коли така шкода дійсно заподіяна. Якщо немає шкоди, немає необхідності доказувати існування причинного зв'язку.

Вина особи. Вина у цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

Умисел як форма вини має місце у поведінці особи тоді, коли правопорушник усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх (наприклад, боржник, знаючи, що своїми діями може викликати шкідливий результат у майновій сфері кредитора, все ж свідомо не виконує зобов'язання). Правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Відсутність вини доказується особою, яка порушила зобов'язання. Отже, у цивільному праві, на відміну від кримінального, діє припущення (презумпція) вини правопорушника.

Підстави звільнення від відповідальності

Таке звільнення відбувається у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання внаслідок: 1) дії непереборної сили (ст. 617 ЦК України); 2) випадкового заподіяння шкоди (ст. 617 ЦК України); 3) вини потерпілого у заподіянні шкоди (ст. 1193 ЦК України).

Непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці дію непереборної сили також називають форс-мажорними обставинами.

На практиці непереборною силою визнаються явища природи (землетруси, шторми, снігові замети, обвали, повінь і т. ін.); деякі суспільні явища (епідемії, воєнні дії, розрив дипломатичних зв'язків, страйки, розпорядження компетентних органів, які забороняють виконувати дії, передбачені зобов'язанням).

Випадок (казус) - обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-кого з учасників зобов'язання, а не взагалі про відсутність будь-чиєї вини у заподіянні шкоди. Випадок характеризується суб'єктивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настання випадку, вона могла б запобігти шкоді. Передбачення можливості настання шкідливого результату внаслідок впливу випадку, на відміну від необережного заподіяння шкоди, не є обов'язком правопорушника. Саме тому внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливого результату, а при випадковому (безвинному) заподіянні шкоди особа за загальним правилом від відповідальності звільняється. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Вина потерпілого (кредитора). За загальним правилом шкода, заподіяна внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не підлягає (ст. 1193 ЦК України). Так, ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним (ст. 614 ЦК України). Необережність потерпілого внаслідок деліктного правопорушення в цілому не звільняє заподіювача шкоди від обов'язку відшкодувати збитки. Вина потерпілого може лише впливати на обсяг належного йому відшкодування у сторону зменшення. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ст. 1193 ЦК України).

16.3 Поняття припинення зобов'язань, підстави

Інформація

Під припиненням зобов'язань слід розуміти припинення існування прав та обов'язків його учасників, які становлять зміст зобов'язання.

Припиненню зобов'язань присвячено гл.50 ЦК У, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст відповідного зобов'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов'язань:

виконанням;

переданням відступного;

зарахуванням;

за домовленістю сторін;

прощенням боргу;

поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

неможливістю виконання;

смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

? Питання для самоперевірки

Дайте поняття цивільно-правової відповідальності.

Яке значення цивільно-правової відповідальності ?

Назвіть види цивільно-правової відповідальності.

За яких умов настає цивільно-правова відповідальність ?

Охарактеризуйте склад цивільного правопорушення.

Назвіть підстави звільнення від відповідальності.

Які способи припинення зобов'язань ?

17. ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ. ДОГОВІР МІНИ. ДОГОВІР ДАРУВАННЯ

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 11, 25, 32, 75, 89, 101-104, 106, 117, 121, 125, 131-133, 137, 142

17.1 Поняття, значення та види договору купівлі-продажу

Інформація

В ЦК України (ст.655) записано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Це оплатний, двосторонній і консенсуальний договір.

Договір купівлі-продажу має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене до відчуження.

Договір купівлі-продажу є одним з найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організаціями (підприємствами, установами), а також між організаціями та громадянами, що свідчить про його універсальність.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється ЦК У, законами України “Про захист прав споживачів”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про товарну біржу”, “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, іншими законами та численними нормативно-правовими актами.

Залежно від особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору розрізняють кілька видів договору купівлі-продажу:

а) договори купівлі-продажу в оптовій та роздрібній торгівлі; договори, що їх укладають на біржах та аукціонах;

б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу;

в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;

г) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;

д) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;

е) форвардні та ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав та обов'язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

17.2 Сторони в договорі купівлі-продажу

Інформація

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин - громадяни, юридичні особи або держава.

За ст. 658 ЦК У право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Це положення закону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначити його правову долю) має право лише її власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього.

У законодавстві не розкривається зміст поняття “примусовий продаж”, визначаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна. До таких підстав належать: продаж описаного у боржника майна з метою задовольнити вимоги кредиторів згідно зі ст.61 Закону України “Про виконавче провадження”, продаж заставленого майна у порядку, встановленому Законом України ”Про заставу”, продаж майна відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, реалізація конфіскованих предметів, які стали знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника або комісіонера. При продажу майна, зданого на комісію, продавцем виступає комісіонер, а не власник такого майна. При укладенні договору купівлі-продажу продавцем через свого повіреного (на підставі договору доручення) стороною в ньому є власник, а не повірений.

Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участі громадян стороною у договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності. Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичної особи, а угоди, які вони укладають, мають не суперечити цілям їхньої діяльності, передбаченим в установчих документах.

17.2 Предмет, ціна і форма договору купівлі-продажу

Інформація

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження усіх можливих інших умов (строк, місце, спосіб виконання).

У чинному законодавстві немає переліку того майна, що може становити предмет договору купівлі-продажу.

Відповідно до п.2 ст.656 ЦК У предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права, до договору купівлі-продажу яких застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах).

За чинним цивільним законодавством предметом договору купівлі-продажу не можуть бути боргові зобов'язання, зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди, та авторські права.

Предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, визнане законом об'єктом права власності і не вилучене з товарообігу. Предметом договору купівлі-продажу з додержанням спеціальних вимог закону можуть бути також земельні ділянки.

Кожна держава має право визначати об'єкти, які з міркувань державної безпеки або з інших підстав не повинні бути у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Тому Постановою Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями від 22 квітня 1993 р.) було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладений відповідно у додатках №1 і №2№.

До Переліку входять:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної у Додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що їх набувають громадські об'єднання з дозволу органів внутрішніх справ), бойова та спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини та засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали й обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що їх застосовують правоохоронні органи, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Щодо видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами, то в Додатку №2 зазначаються: вогнепальна мисливська зброя, газові пістолети і револьвери та деякі види пневматичної зброї; об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії і культури; радіоактивні речовини. Такі види майна можна придбати лише за наявності відповідного дозволу (органу внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та радіаційної безпеки).

Законодавство визначає певні вимоги, яким має відповідати предмет договору купівлі-продажу. Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі - вимогам, які звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 673 ЦК У продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, а у разі відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна - певна грошова сума, сплачувана покупцем за одержану від продавця річ. Ціна має бути обов'язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної згоди.

Згідно зі ст. 691 ЦК У покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Ст. 632 ЦК передбачає, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Договір купівлі-продажу, як і будь-яка інша цивільно-правова угода, має певну форму. Відповідно до ст. 657 договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

17.3 Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення

Інформація

З укладенням договору купівлі-продажу у кожної із сторін виникають права та обов'язки, які становлять його зміст. Обов'язком продавця є передача ним майна у власність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. Покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно має право вимагати від покупця прийняти продане майно і сплатити за нього належну грошову суму.

Продавець зобов'язаний: попередити покупця про всі права третіх осіб на річ (товар), яка продається; зберігати продану річ, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі; повідомити про можливі наявні недоліки продаваної речі (товару).

Кожна зі сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати всі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. Уразі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки.

Основний обов'язок продавця - передати продану річ покупцеві. Невиконання цього обов'язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі (товару) у примусовому порядку або відмовитися від подальшого виконання договору.

Відповідно до ст. 620 і 665 ЦК у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а якщо не передано індивідуально-визначену річ, покупець має право витребувати її від продавця.

Відповідно до ст. 668 ЦК У з моменту передачі покупцеві товару до нього одночасно переходить і ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження цього товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві витрати, завдані йому у зв'язку зі зберіганням майна.

У разі невиконання продавцем обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на продану річ (право наймача, право застави, право довічного користування) останній набуває право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 659 ЦК України).

На продавця покладається відповідальність за продаж майна належної якості. Відповідно до ст. 678 ЦК покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

пропорційно зменшення ціни;

безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

відшкодування витрат на усунення недоліків.

Згідно з п. 2 ст. 678 у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявлялися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

вимагати заміни товару.

При цьому якщо продавець такого товару не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені і до виготовлювача (п.3 ст. 678).

Відповідно до п. 2 ст. 680 ЦК, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передачі товару покупцеві, якщо договором або законодавством не встановлено більший строк.

Якщо на товар не встановлено гарантійний строк або строк придатності, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Продавець несе відповідальність також за недоліки, які були виявлені за межами цих строків, але коли покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання товару або з причин, які існували до цього моменту.

Водночас продавець не відповідає за недоліки товару, які виникли після передання товару внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (ст.679 ЦК У).

За ст. 681 ЦК У до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених ст. 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності) - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

17.4 Поняття та значення договору міни (бартеру)

Інформація

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) - це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі обміну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦК України, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає момент переходу права власності на товари, що обмінюються, й істотно відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які повинні бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповідним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у власність іншої сторони товару, що обмінюється. Характерними рисами договору міни є його консенсуальність - кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність - оскільки кожна із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у вигляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність - оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має виконати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має право від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яскраво виявлених зустрічних зобов'язання: кожна зі сторін зобов'язується передати контрагенту відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один одного і є в принципі економічно еквівалентними.

17.5 Поняття й особливості договору дарування. Форма договору дарування. Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника. Пожертва

Інформація

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування згідно з ЦК України може бути як реальним, так і консенсуальним. Консенсуальною угодою договір дарування буде тоді, коли він породжує зобов'язання передати майно обдаровуваному у майбутньому.

Ознакою, що поєднує обидва види договору дарування, вважається його безоплатність. Підставою (метою) такої угоди є намір особи (дарувальника) передати майно безоплатно.

Договір дарування за ЦК України - це односторонній договір. З одного боку, потрібна передача дарувальником у дар речі або майнового права, з іншого, - згода обдаровуваного на прийняття дару.

Важливим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов'язується передати у майбутньому обдаровуваному безоплатно майно у власність.

Розірвання договору дарування вимагає повернення речі дарувальнику, тобто права власності на річ, яка перейшла у зв'язку з договором дарування, тому навряд чи можна безапеляційно відносити договір дарування до ряду договорів, таких, наприклад, як купівля-продаж, міна, пов'язаних з передачею майна у власність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної витрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність (ст. 727 ЦК України).

Дарувальник, як і продавець, має бути власником майна, що відчужується.

При консенсуальному договорі обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати (ст. 723 ЦК України).

Сторонами договору дарування можуть бути особи як приватні, так і публічні - фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, що діють як відповідна скарбниця.

Предметом договору дарування - дарунком можуть буті нерухомі та рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери. Крім речей, предметом договору дарування за ЦК України можуть бути майнові права, що поділяються на дві категорії: 1) якими вже володіє дару-вальник, тобто вони існують на момент укладення договору; 2) які виникнуть у майбутньому (ст. 718 ЦК України).

Форма договору дарування повністю залежить від виду предмета дарування, виду договору дарування та суб'єктного складу.

За загальним правилом щодо форм правочинів, передбачених ЦК України, правочини між юридичними особами, юридичними особами і громадянами укладаються у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

В усній формі укладається договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення. Суб'єктами даного договору можуть бути лише громадяни.

Проста письмова форма договору дарування передбачена для рухомих речей особливої цінності. Такий договір, укладений в усній формі, вважається правомірним, якщо судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів річчю незаконно. У разі недодержання простої письмової форми договір дарування майнового права та договір про передачу дарунка в майбутньому є нікчемним (ст. 719 ЦК України).

Нотаріальна форма договору встановлена для дарування нерухомого майна. Суб'єктний склад не має значення.

У нотаріальній формі укладається договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Пожертва - це дарування рухомих та нерухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст. 729 ЦК України).

Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертви не можуть бути майнові права. Також у договорі пожертви має бути чітко вказана конкретна мета використання дарунка. Якщо такої мети у договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійницьку діяльність» благодійництво - це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Отже, благодійництво та пожертва - тотожні поняття.

Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст. 730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Договір про пожертву характеризується тим, що на обдаровуваного завжди покладається певний обов'язок використовувати майно для загальнокорисної мети.

Пожертвувач має право контролювати використання пожертви і в певних випадках, передбачених законом, скасувати договір. Право скасування мають і його правонаступники.

Отже, пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору, якщо пожертва використовується не за призначенням.

? Виконайте

Практичне завдання

Практичне ознайомлення із законодавством про договір купівлі-продажу, визначення вимог щодо оформлення договорів. Вирішення практичних ситуацій.

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення договору купівлі-продажу.

Яке значення договору купівлі-продажу ?

Назвіть види договору купівлі-продажу.

Які сторони в договорі купівлі-продажу ?

Що складає предмет договору купівлі-продажу ?

В якій формі укладається договір купівлі-продажу ?

Що становить зміст договору купівлі-продажу ?

Які правові наслідки порушення договору купівлі-продажу ?

Дайте поняття договору міни (бартеру).

Визначте особливості договору дарування.

В якій формі укладається договір дарування ?

Що таке пожертва ?

18. ПОСТАВКА. ДОГОВОРИ НА РЕАЛІЗАЦІЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 98-100, 117, 121, 125, 131-134

18.1 Поняття і сторони в договорі поставки. Законодавство про поставки

Інформація

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які здійснюють підприємницьку діяльність: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи усіх форм власності, а також об'єднання.

Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (обладнання, матеріали тощо).

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Нормативне регулювання: міждержавна угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав; Тимчасове положення з питань кооперованих поставок продукції виробничо-технічного призначення; Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав - учасниць СНД; Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання; Закон України “Про поставки продукції для державних потреб”; Господарський кодекс України.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб (ст. 712 ЦК України).

18.2 Поняття, значення та сфера застосування договору контрактації

Інформація

Згідно із ст. 713 ЦК У за договором контрактації виробник сільгосппродукції зобов'язується виробити і передати заготівельникові такої продукції (контрактантові) у власність чи на інших умовах вироблену ним продукцію в обумовлені договором строки, у кількості асортименті та якості цим договором, а контрактант - сприяти виробникові у виробництві ним сільгосппродукції, прийняти та оплатити її за обумовленими цінами. До відносин за договором контрактації застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 713 ЦК У).

Сторонами у договорі контрактації є, підприємства, організації, на які у встановленому порядку покладено функції (заготівельні, переробні, торговельні). Замовниками сільгосппродукції, що реалізується за державним контрактом, виступають міністерства, відомства, установи та організації, яким виділено з цією метою кошти з державного бюджету. Замовниками продукції за регіональними державними контрактами можуть бути організації, яким виділено кошти з місцевого бюджету. Контрактантом може бути й фізична особа - підприємець.

Друга сторона у договорах контрактації - це підприємець та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільгосппродукцію. До них належать колективні сільськогосподарські підприємства, селянські (фермерські) та інші господарства, підсобні господарства об'єднань у промисловості, дослідно-виробничі господарства сільськогосподарських навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, селекційні та дослідні станції. Коротко - сторони у договорі можна назвати так: заготівельник і господарство. Іноді заготівельник видає господарству так звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою іншої організації-одержувача, з якою він перебуває у договірних відносинах з поставки. Тоді просування сільськогосподарської продукції від господарства до споживача (промислового чи торговельного підприємства) оформляється двома договорами - договором контрактації і договором поставки. Договір поставки зв'язує заготівельника та одержувача продукції.

Предметом договору контрактації є сільгосппродукція у сирому вигляді, така, що пройшла первинну обробку, або у переробленому вигляді.

Договірні відносини з контрактації регулюються типовими договорами контрактації, Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України, ЦК України.

Договір є двосторонній, консенсуальний, оплатний.

Зміст та виконання договору контрактації

За договором контрактації господарство і заготівельник пов'язані взаємними правами та обов'язками. У договорі зазначається:

кількість та асортимент сільгосппродукції, належної до закупівлі, визначаються у договорах відповідно до державного контракту, а якщо його немає - на розсуд сторін;

за якістю продукція, що її продає господарство має відповідати стандартам, технічним умовам, правилам ветеринарного та санітарного нагляду;

строки здачі продукції заготівельникові, їх зазначають у договорах з урахуванням пори дозрівання культур, умов виробництва, переробки та зберігання;

погоджені між сторонами графіки доставки, які конкретизують строки здачі продукції. Днем виконання господарством зобов'язань за договором вважається дата складання приймально-здавального документа під час здачі продукції у господарстві або на приймально-здавальному пункті заготівельника, а в разі відвантаження її одержувачеві - день здачі продукції транспортній організації.

Заготівельник зобов'язаний прийняти доставлену на приймальний пункт продукцію, не допускаючи простою транспортних засобів понад встановлені строки. В товарно-транспортних накладних зазначається час прибуття транспорту і час закінчення навантаження або вивантаження продукції. Якщо продукцію приймають не безпосередньо в господарстві, то пред'явленою до здачі вважається продукція, доставлена господарством на приймальний пункт (підприємство) відповідно до договору чи погодженого графіка.

Приймання сільгосппродукції за кількістю та якістю здійснюється в порядку і строки, встановлені стандартами, типовими договорами контрактації, відповідними інструкціями. Якщо в нормативних актах таких умов не передбачено, сторони можуть визначити їх у договорі.

У разі відмови від приймання продукції заготівельник повинен заявити господарству про факт відмови у письмовій формі (позначення на товарно-транспортній накладній), телеграфом. Якщо заготівельник ухиляється від письмової заяви про відмову від приймання продукції, господарство складає про це акт з участю державного інспектора із заготівель і якості продукції або іншого представника управління сільського господарства і продовольства, або представника іншої незаінтересованої організації. В разі відмови заготівельника прийняти продукцію, що швидко псується, пред'явлену відповідно до умов договору і погодженого графіка, господарство може реалізувати цю продукцію державним, кооперативним організаціям і на ринку за договірними цінами з включенням зазначеної продукції у виконання зобов'язань з контрактації. При цьому заготівельні організації не звільняються від відповідальності за необґрунтовану відмову прийняти продукцію.

Заготівельник повинен своєчасно і повністю розрахуватися за одержану продукцію. При укладенні сільськогосподарськими товаровиробниками договору контрактації із заготівельними підприємствами використовуються орієнтовні стартові закупівельні ціни. Ці ціни індексуються у зв'язку з інфляційними процентами відповідно до встановленого порядку, що обов'язково обумовлюється договорами контрактації.

Відповідальність сторін за порушення умов договору контрактації

За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків за договором контрактації передбачено майнову відповідальність у формі неустойки і відшкодування збитків. У разі невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції господарства сплачують заготівельним організаціям і переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими в договорі, з урахуванням їх індексації у зв'язку з інфляційними процесами, крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха.

Порушення договору контрактації	Відповідальність
1. Невиконання за кількістю, асортиментом і строками	Господарства заготівельнику - неустойку
2. Порушення строків поставки	Доставка в інші строки + штраф з вартості продукції не зданої у попередньому періоді
3. За неприймання продукції у виробника, відмова від приймання	Контрактант виробнику - штраф у розмірі 5 % вартості неприйнятої продукції + збитки, а щодо продукції, яка швидко псується - повну її вартість

Сторона договору контрактації, яка порушила зобов'язання, не несе відповідальності, якщо доведе, що воно сталося внаслідок випадку або непереборної сили, до якої відносять стихійні лиха або інші несприятливі умови виробництва сільгосппродукції в конкретний період року (наприклад, заборона здавати худобу у зв'язку з її масовим захворюванням). Доказами на підтвердження цих обставин можуть бути висновки державної інспекції із заготівель та якості продукції, довідки ветеринарного нагляду, довідки метеослужби, акти, складені за участю представника страхової організації.

Інші договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції

Виробники сільгосппродукції реалізують її на основі інших договорів. Зокрема:

заготівельні та інші підприємства на договірних засадах можуть приймати від виробників сільськогосподарську сировину на зберігання і переробку незалежно від напрямків подальшого її використання;

виробники сільгосппродукції мають право проводити товарообмінні операції з власною продукцією та продуктами її переробки на основі бартерних договорів, що укладаються як на внутрішньому ринку, так і в порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

сільськогосподарські підприємства укладають з членами сільгосппідприємств, робітниками держгоспів, пенсіонерами та іншими громадянами на добровільній основі договори на вирощування худоби і птиці та на закупівлю лишків молока;

господарства можуть реалізовувати сільгосппродукцію на комісійних засадах, укладаючи договори комісії з торговельними організаціями.

18.3 Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

Інформація

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Вони здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території і не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

Енергопостачальники, які здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за порушення умов і правил здійснення ліцензованої діяльності з урахуванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачальником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю.

Енергопостачальники несуть відповідальність перед споживачами електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпущеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (згідно з умовами договору на користування електричною енергією). У разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої перебувають за межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії.

Стаття 25 вищевказаного Закону визначає основні права споживачів, до яких належать:

- підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією;

- вибір постачальника електричної енергії;

- отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання;

- отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами;

- відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення його прав, згідно із законодавством.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються законами України «Про електроенергетику», «Про захист прав споживачів», «Про захист економічної конкуренції», «Про енергозбереження» та іншими нормативно-правовими актами.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією, виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Споживачі (крім населення) у разі споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. У разі перевищення договірної величини потужності споживачі (крім населення) сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, зафіксованої протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами їх перерахуванням на поточний рахунок Із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та (або) сплати коштів на інші рахунки такі кошти як оплата спожитої електричної енергії не враховуються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 затверджені Правила користування електричною енергією для населення, а також Типовий договір на користування електричною енергією.

Норми ст. 714 ЦК України регулюють не лише постачання електричної енергії, а й постачання води та тепла. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. № 1497 затверджені Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, а також Типовий договір про надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ст. 714 ЦК України).

? Виконайте

Практичне завдання

Ознайомлення із законодавством про поставки, зразками договорів, судовою практикою. Розв'язування практичних ситуацій.

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення договору поставки.

Які нормативні документи регулюють відносини в сфері поставки ?

Дайте поняття договору контрактації.

Що складає зміст договору контрактації ?

Яку відповідальність несуть сторони за порушення умов договору контрактації ?

Назвіть договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції.

Охарактеризуйте договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

19. РЕНТА. ДОВІЧНЕ УТРИМАННЯ (ДОГЛЯД)

Прочитайте

Л - 1-2, 32, 106, 117, 121, 125, 131-133, 148-149, 163

19.1. Поняття та ознаки договору ренти. Сторони в договорі ренти. Форма і зміст договору ренти.

Інформація

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстрокове (безстрокова рента) або протягом певного строку (ст. 731 ЦК України).

Отже, договір ренти є реальним, тому що крім надання йому відповідної форми для його укладення потрібна ще передача певного майна платникові ренти, після якої одержувач ренти не несе за договором ніяких обов'язків, а має лише права. Тому договір ренти є одностороннім.

Виплата договору обумовлена тим, що майно передається в обмін на подання одержувачем ренти певного утримання у вигляді обумовленої грошової суми або в іншій формі.

Договір ренти укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи.

Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.

Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, - положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою відчужувача.

У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена встановленням обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.

За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти відсотки.

Рента може виплачуватися у грошовій формі або переданням речей, виконанням робіт чи наданням послуг. Форма виплати ренти та її розмір встановлюються договором.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти.

Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти.

Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною.

Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти.

Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату, чи безоплатно.

Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти.

Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.

...