Поняття, принципи і система цивільного права

Випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

19.2 Поняття та ознаки договору довічного утримання (догляду). Форма договору довічного утримання (догляду), його зміст. Припинення договору довічного утримання (догляду).

Інформація

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскільки за ним лише одна сторона - набувач наділений обов'язками, а друга сторона - відчужувач має лише права.

Цей договір є сплатним, оскільки набувач отримує у власність певне майно, а відчужувач - необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ і послуг. При цьому цивільне законодавство не вимагає, щоб вартість переданого відчужувачем майна була еквівалентною вартості наданого набувачем утримання.

Договір довічного утримання є реальним договором, оскільки момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з передачею майна (статті 334, 748 ЦК України).

Сторонами у договорі довічного утримання (догляду) є відчужувач та набувач.

Відповідно до ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

Набувачем у договорі довічного утримання може бути повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором, на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утримання може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи (ст. 746 ЦК України).

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо форми договору довічного утримання (догляду). Так, відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмові формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Проте недотримання вимог державної реєстрації договору довічного утримання, за яким відчужується нерухомість, не є підставою визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, оскільки в законі про це нічого не говориться.

Відповідно до ст. 744 ЦК України об'єктами договору довічного утримання можуть бути: житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність.

Оскільки договір довічного утримання спрямований на передачу майна у власність, то відповідно це майно має належати відчужувачеві на праві власності.

Права та обов'язки сторін

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або виникла потреба забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено у договорі (ст. 749 ЦК України).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо поділені між ними та набувачем.

Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором.

У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст. 750 ЦК України).

Припинення договору довічного утримання (догляду)

1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача (ст. 755 ЦК України).

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з ухиленням набувача від його виконання відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, понесені набувачем на утримання та догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було предметом договору.

Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було предметом договору, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом (ст. 757 ЦК України).

Якщо у набувача майна немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач знову стає власником цього майна. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане на підставі договору довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача.

Якщо внаслідок ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

? Виконайте

? Питання для самоперевірки

Дайте поняття договору ренти.

Хто може бути сторонами в договорі ренти ?

В якій формі укладається договір ренти ?

Що складає зміст договору ренти ?

Дайте поняття договору довічного утримання (догляду).

В якій формі укладається договір довічного утримання (догляду) ?

Що складає зміст договору довічного утримання (догляду) ?

Назвіть випадки довічного утримання (догляду).

20. НАЙМ (ОРЕНДА). ПОЗИЧКА

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 56-58, 76-77, 105, 117, 121, 125, 131-133

20.1 Поняття, предмет та інші обов'язкові умови договору найму (оренди)

Інформація

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних) цивільно-правових договорів такими ознаками:

1) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування. Цим договір майнового найму відрізняється від договорів купівлі-продажу, міни, дарування, за якими одержувач майна стає його власником. Крім цього, оскільки користування майном за договором найму є тимчасовим, після закінчення строку договору або у разі його дострокового розірвання наймач зобов'язаний повернути майно у тому самому стані, в якому він його одержав;

2) оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, предметом договору найму можуть бути:

- річ, що визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, тобто неспоживна річ. Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються нормами ЦК України та іншими законами;

- майнові права, наприклад земельні паї;

- підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України).

Особливості оренди окремих видів майна можуть встановлюватися законами: «Про оренду державного та комунального майна», «Про підприємництво», «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», Водним кодексом України, «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Договір найму є договором двостороннім, оскільки кожна зі сторін цього договору набуває прав і стає взаємно зобов'язаною; консенсуальним, оскільки він вважається укладеним внаслідок досягнення між сторонами згоди незалежно від моменту передачі речі.

Передача в найм є актом розпорядження, тому наймодавцем має право бути власник речі або особа, якій належать майнові права. Крім цього, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Стаття 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендодавцями можуть бути:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

- державні та комунальні підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах 2, 3 цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Відповідно до ст. 762 ЦК України договір найму є оплатним. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, що мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісяця, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Договір найму має тимчасовий характер, навіть якщо він укладений без зазначення строку, тобто цей договір є строковим.

Договір найму укладається на строк, обумовлений сторонами і встановлений договором (ст. 763 ЦК України).

Суттєвою умовою договору оренди державного та комунального майна є строк (ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), у зв'язку з чим такий договір може укладатися лише на визначений договором строк.

Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Проте в законодавстві можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Так, ст. 17 Закону України «Про оренду землі» встановлює, що строк договору оренди землі не може бути більшим ніж 50 років. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна зі сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору.

Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендоване майно (крім окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу підприємства, господарського товариства із зазначенням, що це майно є орендованим.

20.2 Права та обов'язки сторін за договором найму

Інформація

Головним обов'язком наймодавця є надання наймачеві майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Цьому обов'язку наймодавця кореспондує суб'єктивне право наймача вимагати надання йому саме того індивідуально визначеного майна, яке зазначене у договорі.

Непередання майна наймачеві спричиняє певні правові наслідки (ст. 766 ЦК України).

Відповідно до ст. 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Крім цього, наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача чи інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі у його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього строку найму (ст. 768 ЦК України).

Права третіх осіб на річ, передану у найм (ст. 769 ЦК України). Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави.

При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків.

Річ, передана у найм, може бути застрахована (ст. 771 ЦК України). У разі передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, договір страхування не припиняє чинності.

За загальним правилом наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця (ст. 773 ЦК України).

Окремо врегульовуються питання права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані від користування річчю, переданою у найм. Так, відповідно до ст. 775 ЦК України право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані наймачем внаслідок користування найманою річчю, належать наймачу.

Користуючись найнятим майном, наймач може проводити ті чи інші його поліпшення. Зокрема, поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Що стосується капітального ремонту речі, переданої у найм, то він провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 776 ЦК України).

Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право:

1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має переважні права перед іншими особами, а саме:

- у разі належного виконання своїх обов'язків за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, повідомивши про свої наміри наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - у розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється;

- у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

У разі порушення цих прав наймодавцем наймач має право звернутися до суду за їх захистом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (ст. 778 ЦК України).

Наслідком погіршення речі, переданої у найм, є зобов'язання наймача усунути погіршення речі, які сталися з його вини (ст. 779 ЦК України).

У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах (ст. 780 ЦК України).

20.3.Припинення договору найму. Піднайм

Інформація

Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 781 ЦК України).

Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ст. 782 ЦК України).

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (ст. 783 ЦК України).

Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (ст. 784 ЦК України).

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦК України).

До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму (ст. 786 ЦК України).

Піднайм. Наймач має право за згодою наймодавця передавати наймані речі у користування іншій особі за договором піднайму, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 774 ЦК України).

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. При цьому строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

20.4 Договір прокату, його особливості.

Інформація

Прокат - це договір, за яким наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Вирізнення такого виду договору пов'язане із суб'єктним складом. Як наймодавець може виступати лише суб'єкт підприємницької діяльності.

Прокат є різновидом договору найму і за своєю правовою природою - договором приєднання.

Договір прокату є публічним договором, тобто договором, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (ст. 633 ЦК України).

Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб (телевізор, холодильник тощо).

Предмет договору прокату може використовуватися для виробничих потреб, якщо це встановлено договором. Зокрема, це можуть бути вимірювальні прилади.

Оскільки договір прокату є договором приєднання і публічним договором, то плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця і є однаковою для всіх наймачів.

Договір прокату має свої особливості щодо надання прав наймачу:

1) наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час. Плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю (ст. 790 ЦК України);

2) наймач не має права на укладення договору піднайму і переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем (пункти 1, 2 ст. 791 ЦК України);

на наймача не можна покладати проведення капітального та поточного ремонту речі, оскільки це є обов'язком наймодавця, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача (п. З ст. 791 ЦК України).

20.5 Договір оренди (найму) земельної ділянки

Інформація

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ст. 792 ЦК України).

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються ст. 792 ЦК України та Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 4 цього Закону об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їхніх повноважень.

Відповідно до ст. 13 цього Закону договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною його частиною є план (схема) земельної ділянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років - за бажанням однієї зі сторін договору;

на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Стаття 14 цього Закону передбачає перелік істотних умов договору, до яких включає: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендну плату (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Державна реєстрація договорів оренди здійснюється виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди.

Права та обов'язки орендодавців і орендарів регулюються статтями 22-24 Закону України «Про оренду землі».

20.6 Особливості договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

Інформація

Найм будівлі або іншої капітальної споруди регулюється статтями 793-797 ЦК України, які встановлюють такі особливості цього виду договору найму:

1) договір завжди укладається у письмовій формі, а строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦК України);

2) договір, укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України);

3) передання та повернення будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору і з цього моменту починається чи припиняється обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ст. 795 ЦК України);

4) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму (ст. 796 ЦК України).

20.7 Договір найму (оренди) транспортного засобу

Інформація

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Такий договір називається договором фрахтування.

Порядок передачі в найм окремих транспортних засобів регулюється статтями 798-805 ЦК України. Крім того, особливості фрахтування встановлюються окремими законодавчими актами. Так, Кодекс торговельного мореплавання регулює порядок фрахтування морських суден (розділ 6).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а коли учасником такого договору є фізична особа - підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦК України).

Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу і зобов'язаний підтримувати його у належному технічному стані, а також відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Умова страхування наймодавцем транспортного засобу є обов'язковою.

Відповідно до ст. 805 ЦК України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем, який не припиняє трудових відносин з наймодавцем.

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

20.7 Особливості договору найму (оренди) житла

Інформація

Згідно зі ст. 810 ЦК У за договором найму (оренди) житла, одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави, умови та порядок укладення договору найму житла у державному та комунальному житлових фондах визначається Житловим кодексом України.

Сторонами у договорі найму житла є наймодавець і наймач (фізичні і юридичні особи). Договір найму житла укладається у письмовій формі. Він є консенсуальним, відплатним і носить взаємний характер. Суттєвими умовами договору найму житла є предмет, ціна і строк.

20.8 Договір лізингу, фінансовий лізинг.

Інформація

Договір лізингу є видом договору оренди і до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених відповідними статтями ЦК України та законом.

Основні відмінності, за якими відмежовують договір лізингу від інших видів орендних договорів, більшість науковців вбачає в можливій наявності третьої сторони договору - постачальника майна, що надається в лізинг, та специфічному характері предмета договору, яким можуть бути лише основні фонди виробничого призначення.

Згідно з ЦК України (ст. 806) договір лізингу - це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно із Законом України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізенгодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальнка) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше 1 року за встановлену плату (лізенгові платежі).

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом україни “Про фінансовий лізинг ”.

Суттєва увага приділена законом і власне договору. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу може укладатись за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу, інших юридичних або фізичних осіб, які є сторонами багатостороннього договору лізингу. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Закону «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є:

предмет лізингу;

строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

розмір лізингових платежів;

інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

20.9 Договір позички, права і обов'язки сторін

Інформація

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Договір позички може бути реальним (якщо передача речі збігається з моментом його укладення) або консенсуальним (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після його укладення); безоплатним (якщо сторони прямо домовилися про це у договорі або якщо це, хоча б і не зазначено у договорі, випливає із суті відносин між ними); одностороннім або двостороннім.

Договір позички широко використовується у цивільних відносинах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особистого користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у правовідносинах за участю юридичних осіб.

Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридичні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається користувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійснює управління цим майном.

Форма договору позички визначається ст. 828 ЦК України, згідно з якою вимоги закону до форми договору позички залежать від сторін та предмета договору. Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами - фізичні особи, договір позички може укладатися сторонами в усній формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору і в письмовій формі (простій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору може бути укладений і в письмовій нотаріальній формі. У разі, якщо предметом договору позички є будівля або інша капітальна споруда (їх окремі частини), договір позички укладається у формі, визначеній ст. 793 ЦК України, тобто у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і більше, - у письмовій нотаріальній формі.

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, а передання та повернення наймачем вказаних речей оформляється відповідним документом (актом) (ст. 795 ЦК України).

Якщо предметом договору позички є транспортний засіб, а однією зі сторін - фізична особа, договір позички укладається сторонами у письмовій нотаріальній формі.

Предметом договору позички можуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), що є споживними, неспоживними (ст. 185 ЦК України) та оборотоздатними (ст. 178 ЦК України).

До істотних умов договору позички слід віднести предмет договору, його безоплатність.

За договором позички, укладеним за консенсуальною конструкцією, позичкодавець, як і наймодавець у договорі майнового найму (оренди), зобов'язаний передати користувачеві річ негайно або у строк, встановлений договором позички (ст. 765 ЦК України).

Невиконання цього обов'язку позичкодавцем надає користувачеві право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК України).

У консенсуальному договорі позички позичкодавець зобов'язаний передати користувачеві річ у стані та комплекті, що відповідають договору та її призначенню. Тобто стан речі, що передається у позичку, повинен бути визначений у договорі, однак, якщо в договорі він не визначений, стан речі може визначатися її призначенням, яке може бути визначене договором або ціллю звичайного використання речі.

Позичкодавець, як і наймодавець у договорі майнового найму (оренди), зобов'язаний попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна користувача або інших осіб чи призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (ст. 767 ЦК України).

Під останніми слід розуміти будь-які властивості речі, що погіршують її стан, на відміну від тих, що визначаються договором або призначенням речі.

Річ має бути передана користувачеві з усіма приналежностями (наприклад, музикальний інструмент та футляр до нього, замок та ключ до нього), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 ЦК України).

У разі, якщо предметом позички є складна річ (наприклад гарнітур меблів, столовий сервіз), позичкодавець повинен передати користувачеві всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором (ст. 188 ЦК України).

Комплектність та стан речі мають відповідати умовам договору і в разі, коли договір позички є реальним, однак, оскільки такий договір є укладеним з моменту передання речі користувачеві, окремого обов'язку позичкодавця у цьому випадку не виникає.

Як і в договорі майнового найму (оренди), користувач повинен у присутності позичкодавця перевірити справність речі при її передачі. У разі, якщо в момент передання речі у володіння користувача він не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому у належному стані (ст. 767 ЦК України).

Як зазначалося вище, передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави, але позичкодавець зобов'язаний повідомити користувача про наявність таких прав (ст. 769 ЦК України).

Незважаючи на реальну чи консенсуальну конструкцію договору позички, користувач за цим договором має певні обов'язки, визначені ст. 833 ЦК України та нормами глави 58 ЦК України:

1) нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. До поняття «звичайні витрати» слід відносити лише витрати, потрібні для забезпечення нормального стану та збереження майна.

2) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у договорі, а якщо така мета у договорі сторонами не визначена, - за призначенням речі;

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором. Із зазначеної диспозитивної норми закону випливає, що у разі, коли це буде встановлено договором позички, користувач може передати предмет позички в користування іншій особі;

4) повернути річ після закінчення строку договору у такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користування, у будь-який час до спливу строку договору в порядку, встановленому ст. 834 ЦК України.

У разі, коли позичкодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, користувач має право відремонтувати річ та вимагати від позичкодавця відшкодування вартості ремонту (ст. 776 ЦК України).

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення договору найму.

Назвіть види договору найму.

Які обов'язкові умови договору найму (оренди) ?

Що таке піднайм ?

В яких випадках припиняється договір найму ?

В чому особливості договору оренди ?

Дайте визначення договору прокату.

В чому особливості договору найму будівлі або іншої капітальної споруди?

Охарактеризуйте договір найму (оренди) земельної ділянки.

В чому суть договору найму (оренди) транспортного засобу ?

В чому особливості договору найму (оренди) житла ?

Дайте визначення договору лізингу.

Охарактеризуйте фінансовий лізинг.

Дайте поняття договору позички.

Назвіть права і обов'язки сторін за договором позички.

21 ЖИТЛОВЕ ПРАВО

Прочитайте

Л - 1-2, 10, 50-52, 81, 113, 116-117, 121, 125, 131-134, 145, 152

Конституційне право громадян на житло

Житлове право України - це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян з державними і громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.

Предметом правового регулювання житлового права України є правовідносини, що виникають у процесі: реалізації права на житло; надання людині й громадянину жилих приміщень у користування; користування людиною жилим приміщенням; управління житловим фондом; експлуатації та охорони житлового фонду; капітального та поточного будівництва житла; виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що непридатні для проживання; розгляду житлових спорів тощо.

Ст.47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло.

Суб'єктивне право на житло - це можливість людини і громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.

Право на житло тісно пов'язане з обов'язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини і громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Житлове законодавство

Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс; Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” та інші закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою:

забезпечення конституційного права громадянина України на житло;

належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;

зміцнення законності в царині житлових відносин в умовах ринкової економіки.

Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей):

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Управління житловим фондом.

Розділ III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями.

Розділ IV. Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт.

Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.

Розділ VI. Вирішення житлових спорів.

Розділ VII. Заключні положення.

Житловий фонд України та його види

Житловий фонд - це складний інженерний комплекс, який включає жилі будинки і приміщення в інших будівлях; різноманітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби управління та експлуатації; розгалужену мережу комунікацій; протипожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування.

Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); приватний.

Державний житловий фонд - це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що перебувають у власності місцевих рад, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Громадський житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать різним кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів (ЖБК) - це сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.

Приватний житловий фонд - сукупність жилих будинків (приміщень), що перебувають в приватній власності громадян.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

На підставі ст.6 ЖК жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Виключення з житлового фонду приміщень

Періодично, у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України, провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду.

Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів. Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Управління житловим фондом

На підставі ст.13 ЖК управління житловим фондом здійснюється Кабінетом Міністрів України, виконавчими комітетами місцевих рад народних депутатів, міністерствами, державними комітетами і відомствами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства (державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду в Україні здійснює Міністерство житлово-комунального господарства України).

Забезпечення громадян житловими приміщеннями

У ст.31 ЖК передбачено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляду окремої квартири на сім'ю.

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов

У ст.34 ЖК передбачено підстави для визнання громадян потребуючих поліпшення житлових умов. Облік таких громадян здійснюється за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюються за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання (ст.37 ЖК).

Черговість надання житлових приміщень

Громадянам, які перебувають на обліку потребуючи поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості, що визначається законодавством України. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Перелік таких осіб передбачено в ст.45 ЖК України.

Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Законодавством України окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.

Ст.46, 46-1 ЖК визначає перелік осіб яким житлове приміщення надається поза чергою.

Норма жилої площі. Ордер на житлове приміщення.

На підставі ст.47 ЖК норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення (ст. 58 ЖК). Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами невідповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Договір найму житлового приміщення в будинках державних і комунальних житлових фондів

Ст.61 ЖК У передбачає укладення договору найму житлового приміщення, на підставі якого реалізується право користуватися житлом.

Договір укладається в письмовій формі на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім'я видано ордер).

Особливістю договору найму жилого приміщення є те, що він укладається на підставі Типового договору. В якому чітко регламентовано, хто є сторонами в договорі, характеристика предмета в договорі, права, обов'язки та відповідальність сторін за договором.

Договір найму житлового приміщення спрямований на передачу житла в постійне користування і по суті є довічним.

Житлове приміщення може бути надано лише громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, згідно з існуючою можливістю отримання житла.

Громадяни мають право на одержання у користування житлового приміщення за сукупності таких умов:

досягнення, як правило 18-річного віку;

постійного проживання в даному населеному пункті;

потребування поліпшення житлових умов.

Потреба у житлі визначається певними критеріями, що передбачені у ст.34 ЖК У.

Предметом договору найму жилого приміщення може бути окрема квартира чи інше ізольоване жиле приміщення, що складається з одної чи кількох кімнат, або одноквартирний жилий будинок. Не може бути самостійним предметом договору житлового найму приміщення, яке хоч і являє собою окрему кімнату, але її розмір менший від установленого для однієї особи, або є частиною кімнати чи кімнатою, що зв'язана з іншою кімнатою загальним ходом, а також підсобне приміщення (кухня, коридор, комірка тощо).

Законодавство (ЖК У, ЦК У, Типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, затверджений постановою Кабміну України 22 червня 1998 р., правила користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджені постановою Кабміну України від 8 жовтня 1992 р.) передбачає такі права і обов'язки наймача і членів його сім'ї:

користуватися жилим і підсобними приміщеннями, санітарно-технічним та іншим обладнанням;

залишати за собою житло на визначений законодавством термін у разі тимчасового виїзду;

здавати частину житла в піднаймання іншим особам;

обмінювати жиле приміщення на інше;

вимагати розподілу чи об'єднання житла, надання додаткового неізольованого житла (або ізольованого в межах передбаченої законом норми);

вселення інших осіб чи виселення їх на законних підставах;

бережливе ставлення до найманого житла;

додержання правил користування житлом;

економне використання води, електроенергії, газу, теплової енергії;

недопущення порушень житлових прав інших суб'єктів та інших необхідних правил поведінки, що передбачені Типовим договором жилого приміщення.

Згідно зі ст.816 ЦК У у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживають разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків в щодо користування житлом (ч.1 ст.64 ЖК У). У ч. 2 ст.64 ЖК визначено щодо членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Право на приватизацію квартир (будинків) державних і комунальних житлових фондів

Згідно зі ст.65-1 ЖК У наймачі житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством. Придбання займаних житлових приміщень здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. із змінами та доповненнями.

...